Прецедентність як складова індивідуального стилю інтернет-видання "онлайн-експрес"

Прецедентні феномени як один із виявів інтертекстуальності. Ідіостиль електронного ЗМІ, його порівняння зі стилем друкованого видання. Прецедентні ситуації, висловлювання й імена, особливості їх використання в текстах інтернет-видання "Online-Експрес".

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.05.2015
Размер файла 102,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

Прецедентність як складова індивідуального стилю інтернет-видання «онлайн-експрес»

Дипломна робота

студентки

6-го курсу, групи ЛЖ-6,

спеціальності 8.03030101 -- журналістика

Третякової Наталії Василівни

Керівник:

Полумисна Ольга Олексіївна,

кандидат філологічних наук, старший викладач

Харків -- 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1.Постмодернізм і ЗМІ

1.1 Інтертекстуальність як одне з ключових понять постмодернізму

1.2 Явище інтертекстуальності у сучасній українській пресі

1.3 Прецедентні феномени як один із виявів інтертекстуальності

Розділ 2. Ідіостиль видання

2.1 Ідіостиль електронного ЗМІ: порівняння зі стилем друкованого видання

2.2 Особливості ідіостилю електронного видання «Онлайн-Екпрес

Розділ 3. Прецедентні феномени в інформаційних матеріалах інтернет-видання «Online-Експрес»

3.1 Прецедентні ситуації (ПС) та їх використання в текстах інтернет-видання «Online-Експрес

3.2 Прецедентні тексти (ПТ) та їх вживання в матеріалах інтернет-видання «Online-Експрес»

3.3 Прецедентні висловлювання (ПВ) та їх функціонування у публікаціях інтернет-видання «Online-Експрес

3.4 Використання прецедентних імен (ПІ) у текстах інтернет-видання «Online-Експрес»

Розділ 4.Правила охорони праці при роботі на комп'ютері

Висновки

Список використаних джерел

прецедентність друкований інтернет видання

ВСТУП

Прецедентні феномени є дієвим, але в той же час малодослідженим засобом впливу на читача. Зараз спостерігається стрімке зростання використання феноменів прецедентності у комунікації взагалі та у ЗМІ зокрема, адже реалії існування мови на початку ХХІ сторіччя змушують мовців вдаватися до нових способів вираження думки через апеляцію до об'єктів культури, процесів, що відбуваються у навколишньому світі та текстів, що вже існують. Саме тому міжтекстові зв'язки стали об'єктом численних лінгвістичних досліджень останніх років, і все одно залишаються маловивченим явищем, яке, до того ж, знаходиться у постійному розвитку. Дослідження прецедентних феноменів дозволяє описати основні процеси, що відбуваються у когнітивній базі сучасної лінгвокультурної спільноти, та з'ясувати, які з цінностей та аспектів картини світу є актуальнішими для суспільства. Саме цими чинниками визначається актуальність нашого дослідження.

Метою нашої роботи є дослідження використання прецедентних феноменів у матеріалах електронних ЗМІ на прикладі видання «Онлайн-Експрес» та з'ясування їх ролі у формуванні індивідуального стилю видання. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

Виконати огляд наукових досліджень, присвячених проблемам інтертекстуальності та використання прецедентних феноменів у текстах ЗМІ;

Запропонувати теоретичне підґрунтя для аналізу ідіостилю інтернет-видання «Онлайн-Експрес»;

Виділити основні групи прецедентних феноменів, що використовуються у матеріалах досліджуваного видання;

Дослідити, яким чином вказані прецедентні феномени впливають на сприйняття інформації читачами;

З'ясувати позитивні та негативні наслідки використання прецедентних феноменів як стилетворчого елементу видання.

Зробити висновки щодо доцільності використання прецедентних феноменів у текстах ЗМІ.

Об'єктом нашого дослідження слугували матеріали інтернет-видання «Онлайн-Експрес» за січень та лютий 2014 року. Предметом дослідження виступили використані у текстах публікацій прецедентні феномени.

Для досягнення поставленої мети ми використовували різні методи дослідження. В першу чергу був використаний лінгвістичний аналіз тексту, адже метою нашої роботи був саме аналіз текстів статей досліджуваного видання. Порівняльний метод використовувався для виявлення закономірних відмінностей між текстами традиційних друкованих ЗМІ та електронних ЗМІ, що зараз знаходяться в активному розвитку. За допомогою психологічного методу було досліджено зв'язки «автор-твір», та «твір-читач», аби з'ясувати відмінності між змістом, що його вкладав у прецедентні феномени, вживані в тексті, автор, та змістом, який може сприйняти читач; а також метод контекстного аналізу -- адже будь-який прецедентний феномен за своєю сутністю є багатозначним елементом мови, а у контексті досліджуваних текстів феномени прецедентності функціонують у певних конкретних значеннях.

В ході роботи було поглиблено досліджено чинники, що призводять до позитивних та негативних наслідків вживання прецедентних феноменів.

Дипломне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження становить 74 сторінки та 12 сторінок використаних джерел (106 позицій).

У першому розділі розглянуто теоретичне підґрунтя вивчення інтертекстуальності і зокрема прецедентних феноменів у сучасній українські пресі; другий розділ присвячено розгляду ідіостилю газетного видання та порівнянню особливостей стилю друкованих та електронних ЗМІ, також у ньому розглядається ідіостиль видання «Онлайн-Експрес» та вплив, який на нього здійснюють використані прецедентні феномени; у третьому розділі проаналізовано різні форми актуалізації прецедентних феноменів, зокрема прецедентні ситуації, прецедентні тексти, прецедентні висловлення та прецедентні імена у матеріалах публікацій інтернет-видання «Онлайн-Експрес»; четвертий розділ дипломної роботи присвячено правилам охорони праці при роботі на комп'ютері.

РОЗДІЛ 1. ПОСТМОДЕРНІЗМ І ЗМІ

1.1 Інтертекстуальність як одне з ключових понять постмодернізму

Інтертекстуальність є невід'ємною ознакою сучасного медіа-тексту, як і нового суб'єктивного журналізму. Хоча це явище вже звичне для художньої літератури, а разом з нею і для літературної теорії, в теорії журналістики воно практично не вивчене. Тим часом підхід до медіа-тексту як феномену культури у будь-якому випадку мусить мати міждисциплінарний характер.

Термін «інтертекстуальність» отримує найрізноманітніші дефініції. Найбільш узагальнено інтертекстуальність можна визначити як «використання текстів всередині текстів». В епоху постмодерну це явище притаманне не лише літературно-художній творчості, а й масовій комунікації. Його можна назвати одним із виявів діалогу культур на рівні мови й мовленнєвої діяльності. У постмодернізмі інтертекстуальність -- особливий тип оповідальної техніки, за допомогою якої створюється певним чином фрагментована оповідь. Таким чином, постмодерністський текст являє собою не лінійний ланцюг слів, а багатовимірний простір, де поєднуються і суперечать один одному різні види «письма», жоден з яких не є першочерговим; текст складений з цитат, які посилаються до тисяч культурних джерел [49].

«Вибух інтертекстуальності» [51] у ЗМІ відбувся динамічно, це явище ще не є повною мірою вивченим, що відкриває широкі можливості для досліджень у найрізноманітніших гуманітарних галузях, і в першу чергу -- в лінгвістиці. Засоби й форми його надзвичайно різноманітні, і вони розрізняються для різних видів дискурсу.

Очевидним є той факт, що, не зважаючи на те, що журналіст має бути неупередженим у повідомленні новин, пряме чи опосередковане вираження ставлення автора новинарних матеріалів до описуваних подій є практично неминучим. При цьому зовсім не обов'язковим є пряме висловлення думок та оцінок автора. Існує багато засобів опосередкованого вираження авторської позиції. Серед них -- використання емоційно забарвлених речень, різноманітні способи виділення смислового ядра повідомлення, акцентуація та підсилення певної частини повідомлення. Використання прецедентних феноменів є розповсюдженим засобом вираження ставлення до описуваних подій, а, оскільки явище прецедентності характеризується як система певних асоціацій та почуттів, що виникають у свідомості представників певної лінгвокультурної спільноти, використання прецедентних феноменів у матеріалах певного ЗМІ є доцільним, адже аудиторія ЗМІ є окремою лінгвокультурною спільнотою з притаманною їй когнітивною базою [51].

У наукових публікаціях останніх років (зокрема М. Бахтіна, Ю. Кристевої, В. Мокієнко, П. Паршина, К. Сидоренко та інших) часто піднімається тема інтертекстуальності ЗМІ як відображення світо- і самовідчуття сучасної людини. Цю тезу не можна піддавати сумнівам; втім, слід пам'ятати, що існують різні категорії ЗМІ, різні види інтертекстуальності і, нарешті, різні типи мовних особистостей -- журналістів і читачів, перші з яких створюють, а другі -- декодують інтертекстуальні знаки медіатекстів.

На думку Н. А. Кузьміної, інтертекст -- це «інформаційна реальність, що об'єктивно існує як продукт творчої діяльності Людини, та здатна нескінченно самогенерувати з плином часу». Відповідно до цього, твердження типу «Інтертекст навколо нас» або «У нас один інтертекст» не є коректними, бо ми самі знаходимося в інтертексті, ми не поза ним, ми -- одна з його субстанцій» [50]. Інтертекстуальність -- це глибина тексту, обумовлена його здатністю накопичувати інформацію не лише за рахунок відображення дійсності, а й опосередковано, витягуючи її з інших текстів. Вона пов'язана з такими поняттями, як традиція, «семіотична пам'ять культури», дериваційна історія тексту. Інтертекстуальність робить текст своєрідною «діахронічною матрицею», крізь яку проглядається інший текст. Саме інтертекстуальність надає тексту такої собі смислової багатовимірності.

Інтертекстуальність -- критерій гносеологічної та естетичної цінності тексту: якщо вона не притаманна творові, такий твір не має шансів увійти в науку, літературу, нарешті в культуру в цілому. Таким чином, інтертекстуальність -- один із способів трансляції так званого коду культури.

Інтертекстуальність виявляється в процесі взаємодії з творчим суб'єктом -- автором або читачем. Насамперед інтертекстуальність тексту є відображенням і реалізацією когнітивної бази, що породжує текст суб'єкта, його інтертекстуальний тезаурус, під яким ми розуміємо сукупність всіх тих елементів, які мовець вважає «чужими» у сприйнятті деякого повідомлення/тексту і яким він надає статус цитатних при породженні власних висловлювань/текстів. Уміння користуватися інтертекстуальним тезаурусом припускає наявність особливого виду компетенції -- інтертекстуальної компетенції, що дозволяє кодувати і декодувати інтертекстуальні знаки. Реалізація інтертекстуального тезаурусу та інтертекстуальної компетенції залежить від комунікативних умов і типу мовної культури носія мови [35].

З іншого боку, коли йдеться про інтертекстуальність, необхідно враховувати й іншу творчу особистість -- читача, глядача, що сприймає новий текст (метатекст). Сприйняття будь-якого мовного феномена регулюється прагматичним контекстом -- мовленнєвою ситуацією, частиною якої є висловлювання. Розмірковуючи про інтерпретацію інтертекстуальних знаків, можна припустити, що є два типи прагматичних умов сприйняття інтертекстуальних феноменів -- текстові і когнітивно-особистісні. Автор, бажаючи бути зрозумілим, прагне синтезувати свою думку в свідомості читача з таких смислових елементів, якими володіють обидві сторони комунікативного процесу, вказавши в самому тексті шлях змістоутворення. «Текст -- це механізм, що керує процесом розуміння». У комунікативно-прагматичному ланцюжку «автор-текст-читач» незмінним є лише текст: саме він забезпечує фізичне збереження твору в тому вигляді, в якому він був завершений, тим часом як когнітивна система читача з часом змінюється, і теоретично ймовірним є момент, коли між кодом автора і кодом читача не залишиться нічого спільного [49].

Таким чином, інтертекстуальність є спільною властивістю текстів, що виражається у наявності між ними зв'язків, завдяки яким тексти (чи їх частини) можуть найрізноманітнішими способами явно чи неявно посилатися один на одного. Інтертекстуальність може існувати лише при взаємодії між текстом і автором та текстом і його сприймачем, при цьому зміст, який вкладає в текст автор, та той зміст, який врешті-решт сприймає читач, можуть виявитися кардинально різними.

1.2 Явище інтертекстуальності у сучасній українській пресі

Інтертекст є найхарактернішою з рис, притаманних постмодернізму. А оскільки існують суттєві відмінності українського постмодернізму від західної моделі постмодернізму, спричинені низкою чинників, насамперед таких, як національні особливості та історичні умови, ми можемо говорити й про особливості інтертекстуальності, притаманні власне українській культурі та літературі.

Модерний дискурс української літератури був не до кінця розвиненим та повноцінним, і причиною цього стали, перш за все, ідеологічні утиски, що їх зазнавало культурно-мистецьке життя українського суспільства за часів радянської влади. Український модернізм розвивався під впливом політичних світоглядів, що гальмували його розвиток. Він зазнав переслідування, нищення з боку влади, і, фактично, його розвиток був перерваним. Отож український модернізм підготував не надто надійну основу для постмодернізму [35].

Не зважаючи на всі утиски, постмодернізм почав розвиватись в нашій країні ще в умовах радянського соцреалізму, започаткований тогочасними представниками андеґраунду (зокрема, київської іронічної літературної школи -- Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Лесь Подерев'янський). На початкових етапах розвитку українські постмодерністи себе такими не вважали, але коли постмодернізм утвердився на Заході, почали з ним себе ідентифікувати. Отож легко помітити, що український постмодернізм зародився в політично складних, нестабільних умовах, а розвивався у період, коли суспільство і культура поверталися до нормального стану, тобто у період здобуття незалежності нашою країною [36].

З урахуванням того, що фактично постмодернізм у нашій країні почав свій розвиток незалежно від появи цієї течії на Заході, очевидним стає той факт, що його утвердження відбулося не під впливом інших течій та не стало «даниною моді», а було викликане потребами нового часу, розвитком інформаційного суспільства. Отож, неминучим став його вплив і на медійний дискурс -- адже сучасні українські ЗМІ -- це особлива «сфера існування» української мови, що оперативно реагує на всі процеси, явища та події, як лінгвальні, так і екстралінгвальні (особливо це стосується електронних ЗМІ, що відзначаються оперативністю, з якою доносять інформацію до читача). Мова преси виконує не лише інформативну функцію, але й функцію переконання, а часто й маніпулятивну функцію; а для виконання усіх цих функцій важливо, щоб мова була максимально близькою до адресата.

Намагання зблизити автора тексту ЗМІ та його адресата, а також принцип рівності учасників акту комунікації поступово стають однією з визначних рис мови сучасних українських ЗМІ. Таким чином, збагачується концепція адресата, що відображається, в тому числі, й на рівні тексту: діалогічність стає однією з фундаментальних ознак мови медіа. А однією з визначних рис вираження діалогічності є використання прецедентних текстів (часто -- деформованих), що актуалізуються за допомогою цитування, алюзій, тощо, та неминуче відсилають читача до певних універсальних культурних кодів, викликають появу багатих асоціативних рядів у свідомості реципієнта [27; 664-675]. Отож із метою наблизити читача до себе автори текстів ЗМІ часто використовують саме ті мовні одиниці й мовні засоби, що здатні швидко актуалізувати фонд знань адресата.

Таким чином, однією з домінантних ознак сучасної мови мас-медіа стає інтертекстуальність -- такі діалогічні зв'язки, за яких один текст уміщує конкретні та явні посилання на попередні тексти [37; 5]. Інтертекстуальність виявляється у ЗМІ у вигляді інтертекстів -- текстуальних засобів інтертекстуальнсті, що виявляють зв'язки з прототекстом і містять його смисловий потенціал [83; 5]. Джерелами засобів інтертекстуальності мовлення сучасних ЗМІ слугують прецедентні феномени, до яких належать прецедентні тексти, прецедентні ситуації, прецедентні імена, прецедентні висловлювання [83; 10].

Прототекстами при цьому виступають певні загальновідомі тексти, апелювання до яких легко и «мимохіть» сприймається читачем, не примушуючи його замислюватись, аби «читати між рядками» та розгадувати значення використаного прототексту. Зокрема, за дослідженням О. Ільченко [37], джерелами інтертекстуальності сучасних українських ЗМІ можна вважати такі сфери культурного знання:

? фразеологізми й паремії, що актуалізуються через алюзії -- «вияв текстової категорії інтертекстуальності, прийом художньої виразності, що змістовно збагачує текстову інформацію, створюю-чи численні асоціації за рахунок явного натяку на події, факти, реальних осіб, інші тексти, їх персонажів» [85; 25] -- близько 46 % усіх прототекстів;

? література -- інтертекстуальність ЗМІ часто базується на вживанні (перефразованих) назв відомих народних та літературних творів, а також імен відомих героїв творів -- тобто для інтерпретування подібних прецедентних феноменів непотрібне глибоке знання джерельного тексту -- близько 25 % усіх прототекстів;

? релігія, зокрема назви притч Старого та Нового заповітів -- близько 14 % усіх прототекстів;

? кінематограф, тобто назви відомих фільмів та цитати із них -- близько 8 % усіх прототекстів;

? пісні, алюзії, які являють собою найчастіше деформовані прецедентні тексти цих пісень -- близько 4 % усіх прототекстів;

? міфологія, наприклад прецедентні імена міфологічних персонажів -- близько 3 % усіх прототекстів.

Тобто у сучасних українських ЗМІ актуалізуються через інтертекстуальність такі сфери культурного знання, як фразеологізми й паремії, література, які можна вважати «сильними», адже вони «володіють високим інтертекстуальним потенціалом і часто реалі-зують свою прагматичну настанову» [88; 210] у сучасній мові ЗМІ. А такі сфери, як кінематограф, пісні, міфологія, є менш розповсюдженими джерелами інтертекстуальності сучасних українських ЗМІ.

Існують також інші типології джерел виникнення інтертекстів. Зокрема, О. Рябініна розрізняє фольклорні, суспільно-політичні, художньо-літературні, кінематографічні й пісенні інтертексти [83; 10]; Ю. Мельник подає наступну класифікацію джерел прецедентності українських ЗМІ: пісні, літературні твори, тексти художніх і мультиплікаційних фільмів, пареміологія, радянські гасла й дискурси, політичні тексти, релігійні тексти, рекламні тексти [54; 10]. Можна помітити, що усі виявлені джерела прецедентності є загальновідомими та сучасними сферами знання. Це можна пояснити тим, що тексти ЗМІ повинні бути легкими для сприйняття, адже читач вбачає в них, перш за все, джерело фактичної інформації, а тексти ЗМІ сприймаються аудиторією як розважальні, а не інтелектуальні.

Зрозуміло, що в сучасному інформаційному суспільстві кількість і розмаїття джерел інтертекстуальності, таких, як реклама, висловлювання відомих осіб тощо, збільшується з кожним днем, породжуючи, в свою чергу, нові й нові інтертексти в сучасних українських ЗМІ. Працюючи з інформацією, важливо вміти вирізнити з-поміж цього розмаїття легкі та «зручні» для сприйняття аудиторії джерела прецедентності, та використати їх із найвищою майстерністю та точністю, збагачуючи, проте не перевантажуючи ними створюваний новий інтертекст.

1.3 Прецедентні феномени як один із виявів інтертекстуальності

Прецедентні феномени -- унікальне явище, що є виявом своєрідності мови, взаємозв'язку умов існування народу, його культури, ментальності. Вони невід'ємною рисою інтертекстуальності. Крім того, феномени прецедентності є виявом мультикультуризму. Зараз, коли зв'язок між різними культурами є особливо тісним, майже відсутні «залізні завіси» та інші «міжкультурні бар'єри», прецедентні феномени набувають особливо широкого розповсюдження.

Термін «прецедентний текст» був уперше запропонований Ю. Карауловим [38]. Він схарактеризував прецедентні тексти як «значні для певної особи в пізнавальному чи емоційному аспектах, такі, що мають надособистісний характер, тобто добре відомі широкому оточенню певної особистості, до якого входять її попередники та сучасники, і, нарешті, такі, звернення до яких неодноразово повторюється в дискурсі певної мовної особистості».

Навколо співвіднесення понять «інтертекстуальність» та «прецедентність» точаться активні дискусії серед лінгвістів [2, 13, 16]. Іноді ці терміни вживаються в тотожному значенні, проте частіше їх пропонують розмежовувати наступним чином: інтертекстуальність співвідносна з естетичною цінністю, культурною значущістю, прецедентність -- з тим, що відбувається зараз і актуально сьогодні. Іншими словами, інтертекстуальні знаки є феноменами культури, що передбачають зв'язок між поколіннями, позачасовість; прецедентність же стосується того, що активно обговорюється зараз, але зовсім не обов'язково матиме значення завтра.

Інтертекстуальні знаки перевірені часом і традицією: вони існують протягом життя декількох поколінь людей у вигляді певного культурного коду; існування ж прецедентних феноменів обмежене часом їх рецепції і реінтерпретації. Саме для прецедентних феноменів важлива «технічна» підтримка, передусім засобами масової комунікації, що забезпечує тотальну їх рецепцію максимально широким колом споживачів. Таким чином, інтертекстуальність -- це трансльований код культури як системи традиційних для людства цінностей матеріального і духовного характеру, прецедентність -- явище життя, яке може стати або не стати фактом культури. Тобто прецедентність можна вважати однією з форм інтертекстуальності, а усі інтертекстуальні феномени обов'язково проходять фазу прецедентності [16]. Прикладами інтертекстуальності є алюзії до творів мистецтва, що стали класикою, до відомих історичних фактів, міфів тощо. Наприклад, заголовок «Зірковий вертеп на Євромайдані запевнив: усім іродам вготовано однаковий кінець» [34] відсилає читача до історії з Нового Заповіту Біблії, коли іудейський цар Ірод Великий, бажаючи знищити нещодавно народженого Ісуса та не знаючи точного місця його перебування, наказав знищити усіх новонароджених дітей у місті. Отож інтертекстуальна складова розглянутого заголовку викликає в читача думку про погрози з боку активістів Євромайдану на адресу певного діяча, що поводить себе надто жорстоко до беззахисних людей.

Уривки ж із популярних пісень, прецедентні імена політиків, діячів шоу-бізнесу тощо найчастіше переживають коротке існування виключно як прецедентні феномени, відомі, ймовірно, навіть більш широкому колу людей, ніж власне інтертекстуальні знаки (адже інтертекстуальність передбачає високу освіченість особи, що сприймає текст, і що глибше ерудована людина, то глибшим буде її розуміння інтертексту; тим часом прецедентність апелює поняттями, що зараз «на слуху» в усіх, і передумовою її розуміння є не високий рівень освіченості, а приналежність до певного соціального прошарку), але приречені на швидке забуття. Донедавна прикладом прецедентного феномену вважалося слово «Майдан», що стало прецедентним іменем у зв'язку з подіями «Помаранчевої революції». Адже починаючи з 2010 року спостерігався занепад вживання у пресі прецедентних феноменів, пов'язаних з революційними подіями.

Але зараз знов спостерігається дуже активне вживання слова «Майдан» як прецедентного імені у зв'язку з недавніми подіями, пов'язаними з «Євромайданом», та з підвищенням інтересу соціуму також і до подій Помаранчевої революції, що активно обговорюються в контексті сучасних подій в Україні. Тож слово Майдан має шанси перейти у фазу інтертекстуальності для української аудиторії, про що, зокрема, свідчать приклади його вживання на позначення поняття народного опору, повстання навіть в інших країнах, як, наприклад, у заголовку «Російська влада заборонила мусульманам провести у Москві свій «Майдан», на який мало прийти до мільйона осіб» [80].

При такому підході очевидно, що специфіка медіадискурсу пов'язана значно більше з прецедентністю, ніж з інтертекстуальністю, адже саме прецедентні тексти можуть виступати як «тексти впливу». Вплив одного суб'єкта на інший здійснюється в інтертексті за певних когнітивних умов, що викликають зміни в когнітивній системі сприймача (опосередковано -- в породжуваних ним мовних творах). Тексти впливу -- сильні тексти, що вступають у резонанс з читачем і народжують нові метатексти. Під метатекстами, за Н. А. Кузьміною, розуміємо вторинні мовні твори найрізноманітніших стилів і жанрів:

? переклади, реінтерпретації, нерідко зі зміною семіотичного коду. Для ЗМІ подібним перекладом можна вважати телепередачі, такі як «Х-фактор», «Україна має талант», створені за зразком телевізійних передач інших країн.

? обговорення, критичні відгуки, що на сьогодні представлені не тільки і не стільки в офіційних ЗМІ, а значною мірою в мережі Інтернет -- на форумах, у блогах, у спеціалізованих групах соціальних мереж;

? реакції на мовні і ідеологічні дії влади. Були дуже розповсюдженим явищем у радянські часи, коли вплив влади виявлявся в утисках письменників та митців взагалі, творчість яких здавалася надто націоналістичною або такою, що підриває авторитет влади. Зараз це явище виявляється у реакції деяких прошарків народу (переважно старшого віку) на припинення транслювання певних телесеріалів чи телепередач тощо: за виробленим стереотипом глядач починає замислюватися над тим, які «аморальні» (націоналістичні чи противладні) моменти призвели до закриття проекту (наприклад, це стосується українського проекту «Фабрика зірок»), хоча зараз найчастіше справжні причини цього є комерційними.

? наукові праці (статті і навіть дисертації, в яких широко аналізуються напрацювання інших науковців за даною темою та за близькими до неї темами);

? пародії, анекдоти, адже пародія завжди означає визнання значущості явища, що пародіюється. У галузі культури яскравими прикладами є пародії на розважальні телешоу («Світське життя», «Танцюють усі» тощо), у галузі політики подібним матеріалом є пародії на виступи одіозних політиків (промова Михайла Добкіна, що потрапила до мережі Інтернет у незмонтованому вигляді; викривлення української мови Миколою Азаровим; імена, прізвища та сфери діяльності відомих митців, неточно названі Віктором Януковичем тощо).

? включення цитат і пародій у розмовну мову носіїв мови, яке особливо чітко можна відслідкувати у мережі Інтернет: у соціальних мережах, на форумах та в обговореннях статей. Сюди можна віднести, наприклад, розповсюджене вживання слова «йолка» замість «ялинка» (бо саме це кальковане з російської мови слово вжив колись під час інтерв'ю Віктор Янукович, не згадавши українського відповідника); відомий анекдот:

«-- Альо, міліція? На Кріщатіке бімба!

Пане Азаров, це знову ви?

І як ви мене каждий раз впізнайотє?»,

гумор якого ґрунтується на фонетичних порушеннях у мові Миколи Азарова, та інші приклади цитування.

Поняття впливу орієнтоване насамперед на фігуру читача (реципієнта), отже, кваліфікація того чи іншого мовного твору як тексту впливу визначається точкою зору спостерігача, своєрідністю його особистості, його позицією в інтертексті, його просторово-часовими координатами [50]. Те, що виступає в якості тексту впливу для окремої особистості або певної національної, професійної, соціальної, вікової, гендерної і так далі групи може і не сприйматися в цій якості іншим суб'єктом або мовною спільнотою; разом з тим тексти впливу для однієї і тієї ж мовної особистості або референтної групи можуть суттєво розрізнятися в різні часові періоди. Отже, можна говорити про тексти впливу для окремої мовної особистості, тексти впливу для певної референтної групи і тексти впливу для деякого соціуму в конкретний часовий відрізок. Так, патріотичні пісні Радянського Союзу були могутнім засобом впливу на свідомість переважної більшості громадян СРСР, і до середини 1980 років їх тексти сприймалися як певні «настанови», котрими повинен керуватися кожен у своєму житті. Зараз значною частиною аудиторії ЗМІ є люди, що жили у той час і «перебували під впливом» патріотичних пісень, але тепер ці пісні слухають (найчастіше -- з іронічною посмішкою) лише щоб «пригадати молодість», але зовсім не вбачаючи в них вказівки на «вірний життєвий шлях». Отже ці пісні можна назвати текстами впливу для громадян, частина життя яких пройшла у Радянському Союзі, для періоду часу до розпаду СРСР. Текстами ж впливу для референтної групи молодих людей, народжених після розпаду СРСР, ці пісні не є. Існують інші жанри пісенної творчості, тексти пісень яких мають адресатом вузьку референтну групу. Це -- бардівські пісні для туристів, так звані «блатні пісні» -- для злочинців, клубні пісні -- для молоді тощо; звичайно, цей поділ є досить умовним.

Провідне місце серед текстів впливу в межах соціуму, що спрямовані на масового читача, займають тексти ЗМІ та реклама. В інтертекстуальному тезаурусі сучасної молоді частка прецедентних феноменів, отриманих за допомогою масових текстів ЗМІ та реклами, є значно більшою, ніж отриманих з художньої літератури.

Деякі дослідники стверджують, що у сучасному соціумі порушився баланс між «високою» та «низькою» культурою. Зокрема, за словами В. Миронова, зараз іде активний процес руйнування класичної культури, а її місце займає «низька» культура. На його думку, технічний прогрес у системі засобів масової комунікації призвів до створення Єдиного Глобального Комунікаційного Простору, всередині якого «діалог практично неможливий, точніше, нецікавий та позбавлений змісту, або ж максимально спрощений»: «це спілкування заради спілкування. Спілкування без наповнення змістом… Погляньте на характер спілкування у більшості «чатів» інтернету. Чи зустрічали ви там питання про сенс життя?» [50].

Навряд чи можна серйозно говорити про естетичну цінність сучасних теле- та медіатекстів (найпростіший приклад яких -- тексти популярних серед молоді пісень та тексти інтерв'ю з популярними виконавцями), але не можемо ми й сумніватися у тому, що вони є текстами впливу. Однак також не можна однозначно говорити про те, що сприйняття інформації зі ЗМІ та користування мережею Інтернет обмежує інтелектуальний розвиток та знижує освіченість молоді. Можливо, це твердження було вірним на початку нового тисячоліття, коли доступ до Інтернету ще не набув широкого розповсюдження і сприймався як засіб для розваг, а не для роботи та спілкування. Але зараз кожен, хто цікавиться літературою, театром, живописом тощо може за допомогою мережі легко знайти однодумців, з якими матиме змогу спілкуватися на найвужчі мистецтвознавчі теми.

Можемо у всесвітній мережі знайти також приклади випадків, коли через твір із теми, яка не має високої естетичної цінності, але має вплив на аудиторію, до читачів доноситься інформація про класичну літературу, історичні факти тощо. Прикладом такого явища можуть стати фанфіки -- любительські твори за мотивами популярних літературних творів, а також творів кіномистецтва, коміксів, комп'ютерних ігор і так далі. Яскравим зразком є твір «Добігти до канадського кордону», автором якого є письменниця-фікрайтер Зоя Гайдученко. Твір присвячено темі корейської поп-музики та популярних виконавців, так званих «айдолів». Але навіть назва твору є алюзією на новелу американського письменника О. Генрі «Вождь червоношкірих». У тексті фанфіку ми знаходимо вільну інтерпретацію вірша В. Маяковського «Скрипка и немножко нервно», цитати із мюзикла «My Fair Lady» за мотивами п'єси «Пігмаліон» Джорджа Бернарда Шоу, цитування поезії Марини Цвєтаєвої «Мне нравится, что вы больны не мной…», згадку про картину «Чорний квадрат» Казимира Малевича, про п'єсу для фортепіано «Собачий вальс», авторство якої достеменно не встановлене, про реформатора театру та режисера К. Станіславського, фразеологізми (наприклад, «предводителі буржуазії») та багато інших прикладів інтертекстуальності, що апелюють до різноманітних творів класичного мистецтва та історичних фактів [18]. Із коментарів та обговорень цього твору стає зрозуміло, що певна кількість читачів (переважно -- шкільного віку) завдяки згаданим алюзіям зацікавилася творчістю класиків, а дехто відкрив для себе нових улюблених авторів. Цей інтертекст є яскравим прикладом того, як за допомогою розважального тексту впливу до читача «в легкій формі» доноситься інформація, що розширює його освіченість та ерудицію.

Розглянемо основні принципи функціонування прецедентних феноменів у сучасному медіадискурсі. Відомі чотири типи інтертекстуальних (прецедентних) феноменів: прецедентне ім'я, прецедентне висловлювання, прецедентний текст і прецедентна ситуація, і кожен з них ми детально розглянемо у наступних розділах нашої роботи. Варто, втім, відзначити, що медіатексти не завжди дозволяють помітити різницю, наприклад, між прецедентним іменем і прецедентною ситуацією, описаною у відповідному прецедентному тексті. Наприклад: «Янукович звільнив Льовочкіна -- Банковій потрібен Геббельс, а не Рібентроп» [105] -- у цьому заголовку прецедентна ситуація -- історичний факт про підписання Пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР та його подальше порушення -- актуалізується через вживані прецедентні імена, кожне з яких позначає людину з певною низкою якостей: Рібентроп -- діяч, схильний до дипломатії та мирного врегулювання конфліктів, та Геббельс -- політик-диктатор, що звик вирішувати всі питання за допомогою сили. Прізвище Льовочкін, відповідно, асоціюється даному випадку з прізвищем Рібентроп, тож вживання прецедентного феномена дає певну характеристику цього діяча, і навіть той з читачів, кому про нього нічого не відомо, вже на основі заголовка складе про нього певне уявлення.

Іншим прикладом може слугувати заголовок «Вантажівка з «ніжками Буша» злетіла з мосту за кілька метрів від пасажирського потяга» [12] -- прецедентне ім'я «ніжки Буша» позначає курячі стегенця, а його вживання відсилає читача до історичної ситуації, коли вівся активний імпорт заморожених курячих стегенець з Америки. Однак у цьому випадку цілком імовірне дослівне сприйняття прецедентного феномену, що може призвести до викривлення змісту: читач може подумати, що вантажівка перевозила саме імпортовану з Америки курятину, що не є вірним. Вживання прецедентного феномену (актуалізація процентної ситуації через прецедентне ім'я) не поглиблює і не допомагає розкрити зміст матеріалу в даному випадку і, відповідно, не є доречним.

Прецедентність в медіа виступає як мовна форма втілення стереотипу. Інтертекстуальний знак, перетворюючись на прецедентний феномен, зазнає редукції змісту: невипадково говорять про інваріанти змісту прецедентного імені. Відбувається жорстка мінімізація «культурного предмета»: з усього різноманіття характеристик даного феномена, часто досить суперечливих, виділяється певний досить обмежений набір ознак, решта ж із них відкидаються як несуттєві. Наприклад, якщо прецедентним іменем стає прізвище політика, суттєвими ознаками стануть його партійна приналежність та стиль керування. Скажімо, при вживанні прецедентного імені «Сталін» уявляється жорсткий політик-комуніст із культом особистості, але нікому не спадає на думку трактувати це ПІ як символ людини, що страждає на безсоння, любить грузинські вина та борщ. При згадці ж прецедентного імені «Мерлін Монро» уявляється зваблива красуня, і мало кому згадується її участь у боротьбі за права усіх людей.

Можна говорити про декілька типових когнітивних механізмів обробки інтертекстуального (прецедентного) феномена в медіатексті:

? Інтертекстуальний феномен є найбільш яскравим, виразним і лаконічним втіленням соціального стереотипу: «Вітер у голові», «Молоко на губах не обсохло», «Молоде й дурне», «Молодий, зелений…» -- усе це приклади реалізації соціального стереотипу про молодь. Так само цей механізм працює не тільки для власне інтертекстуальних знаків, а й для прецедентних феноменів сучасного політичного та світського життя і відповідних прецедентних осіб: Руслана Лижичко -- бунтівниця, Юлія Тимошенко -- невинно постраждала через політичні інтриги, Дмитро Кисельов -- наклепник тощо.

Медіатекст експлуатує такі типові асоціації, або ілюструючи прецедентними феноменами викладені в тексті думки, або використовуючи їх для досягнення комічного ефекту: «Руслана привела на Євромайдан 25 тисяч студентів!» [82] (заголовок новинарного матеріалу; очевидно, що співачка не особисто вела кожного студента на Євромайдан, але вона стала ініціатором зібрання та очолила його); «Дізнавшись від Дмитра Кисельова про кількість екстремістів в Україні, Аль-Каїда зрозуміла свою нікчемність і саморозпустилася» (із народної творчості; жарт, що підкреслює безглуздість «новин» про Україну, розповсюджуваних Д. Кисельовим).

Оскільки сама мовна форма ряду прецедентних феноменів (в першу чергу це стосується прецедентних висловлювань) стереотипна і закріплена в свідомості носія національної мови, її сприйняття і розуміння не вимагає значних когнітивних зусиль. Отже, зміст, що вкладається в таку оболонку, швидше і легше впливає на людину, минаючи будь-які особистісні когнітивні фільтри. Власне в цьому і полягає механізм маніпуляції свідомістю: маніпулятор повинен зводити складну інформацію до її найпростіших елементів. Аудиторія також не має достатнього часу та енергії, щоб докопуватися до глибинної суті крізь кілька шарів прецедентності, тому вимагає спрощеної версії. З іншого боку, людина (читач, слухач, глядач) хоче відчувати певну повагу, довіру до свого його інтелекту, вона прагне сама робити висновки з повідомлених фактів, а саме такий подвійний ефект і дає трансформація прецедентних феноменів [50].

У контексті розмови про використання феноменів прецедентності у текстах ЗМІ, надто -- електронних ЗМІ, варто звернути увагу на наступну обставину: мовна гра з інтертекстуальними знаками в медіатекстах здебільшого передбачає операції (і автора, і читача/глядача) з поверхневим (власне мовним, аддитивним) сенсом знаку, а зовсім не з тим складним змістом, яке закріплене за ним в тексті-джерелі або в культурі. У використанні культурних знаків сучасними медіа подекуди важливим стає не сенс, а впізнавана форма, яка виступає як «порожня», і яку можна наповнити яким завгодно смислом. Впізнавана форма за законами нейролінгвістичного програмування швидше і легше впливає на підсвідомість, сприймаючись як власне знання.

Якщо в художній літературі або в елітарній мовній культурі інтертекстуальний знак-символ, використовуваний в іншому тексті, неминуче вносить в нього «прирощення сенсу», то в сучасному медіатексті відбувається така собі формалізація прийому. Подібним чином часто формулюються, зокрема, заголовки у сучасній пресі, особливо ж -- у електронних ЗМІ, де в першу чергу від заголовка залежить, чи буде матеріал взагалі прочитаний. Використання видозмінених цитат допомагає провернути увагу до заголовка, так би мовити «впадає в очі», і одночасно за рахунок впізнаваної форми подачі допомагає швидше осмислити тему статті. У такому випадку про багатовимірність смислів говорити уже не доводиться, мова йде про звичайну формалізацію [49].

Вищесказане стосується сприйняття читачем одного матеріалу; якщо ж говорити про вплив подібних прийомів на загальний імідж видання, використання прецедентних феноменів, навіть на такому формальному рівні, допомагає позиціонувати газету як ЗМІ для інтелігентів, інтелектуалів, адже читач відчуває задоволення від впізнавання прихованого змісту, від рішення поставленого перед ним завдання, і відчуває, що у цьому йому допомогла загальна освіченість та ерудиція.

Варто звернути увагу на той факт, що у більшості випадків така мовна гра з прецедентними феноменами -- це гра заради гри, яка реалізує гедоністичну функцію ЗМІ, причому досить часто сам прецедентний феномен вживається тільки в заголовку як засіб привернення уваги і ніяк не коментується в самому матеріалі. Добре, якщо він хоча б позначає тему статті, адже розповсюджені ситуації, коли він слабко або ж зовсім не пов'язаний зі змістом публікації. Зустрічаються і протилежні випадки: публікація відповідає заявленій у заголовку темі, але при цьому вказана тема не виправдовує очікувань читача, що ґрунтувалися на грі слів. Наприклад, заголовок «Президент-зрадник просить не втручатися в його особисте життя» [71], опублікований у момент, коли активно обговорювалася зрада українського народу гарантом, що не дотримав своїх обіцянок, виявив агресію проти власного народу та врешті-решт втік із країни. З урахуванням ситуації, словосполучення «президент-зрадник» цілком можна вважати прецедентним іменем на позначення В. Януковича. Але у матеріалі, надрукованому під таким заголовком, ідеться про президента Франції Франсуа Олланда, що, ймовірно, зраджує супутниці свого життя з коханкою. Отож сполучення президент-зрадник тут вживаються не як прецедентний феномен, а як констатація факту, проте своєї мети -- зацікавити читача -- автор заголовка, безперечно, досягає.

Подекуди бажання створити певну «гру зі словами» доходить до абсурду. Наприклад, у заголовку «Кернес погрожує мобілізацією прихильників ВееФЯнуковича» [40] вжито прецедентне ім'я ВееФЯнукович, що утворене від прочитання ініціалів президента суцільним словом із прізвищем. Безперечно, прецедентна ситуація такого прочитання мала місце, але вона не спричинила резонансу, достатнього, щоб виносити подібне прецедентне ім'я в заголовок. Тим більше, що у змісті надрукованої під таким заголовком статті ініціали президента зовсім не є суттєвими, тож єдина мета вживання подібного прецедентного імені -- «вирізнити» заголовок з-поміж інших та привернути увагу читача до нього. Серед тих, хто виявили бажання прочитати матеріал, цілком імовірно, є навіть читачі, що не зрозуміли слова «ВееФЯнукович» та побажали ознайомитися зі статтею, щоб з'ясувати його значення. Зміст же самого матеріалу через цей прецедентний феномен розкритий не був.

У сучасному медіатексті виявляються затребуваними такі форми інтертекстуальності (у широкому розумінні), як інтеріконічність і інтердискурсивність [83]. Відомо, що суб'єкт здатний надати статус цитати будь-яким одиницям (вербальним і невербальним), отже, як цитатні можуть виступати і власне одиниці мови, і так звані «відшарування» (частини слова, елементи графіки тощо), і складні комплексні утворення, тропи, фігури. Таким чином, чітке визначення того, що може бути цитатою, надати неможливо.

На думку В. Чернявської, інтеріконічність -- це відсилання до прототексту не вербального, а візуального характеру, візуалізована інтертекстуальність, що актуалізується найчастіше в коміксах, карикатурах, рекламі та інших креолізованих текстах. Популярними та особливо актуальними зараз прототекстами можна назвати символи України -- як офіційні (прапор та герб), так і неофіційні (калину, національний одяг, вишиваний рушник, відомі споруди, пам'ятники видатним українцям тощо).

Інтердискурсивність -- це відсилання не до конкретного тексту (що відбувається, коли має місце явище інтертекстуальності), а до певних моделей, за якими побудований текст, тобто тут має місце діалог дискурсів. У цьому випадку «інтердискурсивна взаємодія є механізмом пародіювання», а пародія ідеально відповідає сучасній ідеології медіа. Саме тому приклади пародійної інтердискурсивності можна виявити не тільки в друкованих ЗМІ, а й чи не в більшій кількості -- в радіо- і особливо в телетекстах. Досить згадати телепередачу «Велика різниця», у якій задіяний пародійний жанр у всьому його різноманітті (пародії на відомих особистостей, на популярні фільми, серіали та телепередачі) і яка, на думку деяких критиків, є розробленим в найдрібніших деталях новим телеформатом [83].

Звернемо увагу на таку обставину: і інтеріконічність, і інтердискурсивність в сучасних медіа засновані на травестіюванні прецедентних феноменів: впізнаваних політиків, зірок кіно та естради, рейтингових фільмів і телевізійних програм. Тобто сучасна «медіапародія» «працює» переважно не з культурним кодом і інтертекстуальними знаками, які вимагають інтелектуальних зусиль для їх інтерпретації, а зі «спрощеним» варіантом -- прецедентними феноменами «поточного моменту».

Таким чином, функціонування інтертекстуальних знаків у медіадискурсі співвідноситься з одним з положень теорії нейролінгвістичного програмування, яке свідчить: «Сенс повідомлення -- у ??реакції, яку воно викликає». Прецедентні феномени, широко розповсюджені у сучасній пресі, зокрема в електронних ЗМІ, є найчастіше «пустими», такими, що апелюють до форми, а не до змісту, та завданням яких є привабити увагу аудиторії та змусити її повірити у власну освіченість, а не надати тексту глибини за допомогою складних асоціативних ланцюжків. Однак тексти впливу є надзвичайно сильним механізмом маніпулювання громадською свідомістю, і використання у них прецедентних феноменів створює надзвичайно широкі можливості впливу на когнітивну базу сприймача тексту, тож за допомогою них засоби масової інформації можуть як «зомбувати» аудиторію, так і розширювати кругозір та підвищувати культурний рівень її представників.

РОЗДІЛ 2. ІДІОСТИЛЬ ВИДАННЯ

Очевидним є те, що від стилю та мови видання залежить його популярність, дієвість його матеріалів. Зрозуміло, що у друкованому, а особливо в онлайн-виданні найглибша й найправильніша думка не просто не зацікавить читача, але й взагалі не буде прочитана за умови неправильної подачі, тобто якщо оформлення цієї думки, у тому числі мовленнєве, не зачепить його уваги. В онлайн-виданні для ознайомлення читача з матеріалом до його уваги доступний лише заголовок, іноді -- лід, отож зрозуміло, що зараз, із розвитком електронних ЗМІ, відбувається справжній «вибух» у розвитку засобів приваблення уваги аудиторії за допомогою одного-єдиного речення. До того ж доведено, що для сприймання читачем кількість слів у заголовку не повинна перевищувати 7, і це додатково ускладнює завдання журналіста.

Інший аспект стилю видання полягає в тому, що часто газета слугує своєрідним мовним еталоном, адже вона має досить значну аудиторію і її публікації проходять перед очима багатьох читачів. З огляду на це, відповідальність працівників ЗМІ за мовне наповнення газети є дуже високою: адже будь-яка помилка, вжита в газетному тексті, зафіксується у підсвідомості читачів, а кожен авторський неологізм, вжитий у публікації, має шанси «піти в маси» та стати повноцінною мовною одиницею [21].

Природно ЗМІ відіграють значну роль у розвитку літературної мови та збагаченні її словника. Професіоналізм журналіста полягає як у майстерному володінні словом та умінні лаконічно викладати думки, підбираючи для цього короткі та місткі слова, так і у вмінні «грати словами», зображувати події яскраво, образно, зберігаючи при цьому певну системність, нормативність мовних засобів, не допускаючи відхилень від літературних мовних норм і, тим більше, викривлення змісту. Не можна забувати, що преса становить особливу чарунку функціонування мови, і будь-які процеси, що проходять тут, не лише відбивають сучасну мовну ситуацію, але й впливають на формування та постійний розвиток мовної системи. Це підвищує вимоги, що їх ставить перед журналістом подібна праця: уміння користуватися мовою як засобом пізнання, як знаряддям передачі інформації та як джерелом естетичного розвитку. У газетному мовленні часто зустрічаються відхилення від мовностилістичних норм на усіх рівнях. Іноді такі порушення зумовлюються недостатнім опануванням норм літературної мови, білінгвізмом українського суспільства; іншими причинами подібних відхилень є вплив просторічних елементів, усного мовлення, діалектичного оточення журналіста. І якщо перші причини призводять до типових помилок та неточностей у текстах, то друга їх група може як призвести до появи порушення норм на рівнях лексики, фразеології чи граматики, так і зробити текст виразнішим, надаючи йому певного колориту. Адже порівняння газетного мовлення, приміром, з мовою художньої літератури є неправомірним, намагання провести подібні паралелі є свідченням недооцінки та нерозуміння природи та специфіки мови видання. В той же час порівняння мови ЗМІ з розмовною мовою також неможливе. Мова окремих видів ЗМІ та навіть окремих видань зумовлюється специфікою їх спрямованості та мети публікації матеріалів, тож мову кожного окремого ЗМІ слід оцінювати з урахуванням усіх особливостей та умов його функціонування [21]. Отож виносити судження про якість мови періодичного видання слід за її власними законами та особливостями, які виділяють її як різновид публіцистичного стилю з-поміж інших стилів літературної мови.

2.1 Ідіостиль електронного ЗМІ: порівняння зі стилем друкованого видання

Поняття «мова газети» надзвичайно багатогранне, адже на шпальтах газет зустрічаються публікації найрізноманітніших жанрів і стилів -- від інформаційної хроніки, витриманої у діловому стилі, до нарисів і фейлетонів, у яких поєднано ознаки літературно-художнього і публіцистичного стилів та інтерв'ю, в яких переважають ознаки розмовної мови. Специфіка інтернет-ЗМІ визначає особливості мови: більшість електронних газет є новинарними виданнями, такими, що якомога оперативніше повідомляють про новини; часто ці повідомлення з'являються практично в режимі реального часу. Тож тексти матеріалів, розміщених тут, зазвичай є короткими, лаконічними. Але одночасно цим текстам необхідна певна образність, виразність, що дозволяє привабити та зацікавити читача. Особливо яскраво це виражається у заголовках, переглядаючи які, аудиторія обирає матеріали, з якими їй би хотілося ознайомитися детальніше.

Досі існує чимало невирішених проблем, що пов'язані із дослідженнями мовностилістичних особливостей сучасної української преси. До них, серед інших, належить вивчення ідіостилю газетного видання, у тому числі й електронного. Ця проблема вимагає теоретичного обґрунтування, і її дослідження дає підстави говорити про мовні параметри розвитку інформаційного простору України. З урахуванням побічних факторів, все ж саме вдале використання мовних засобів є першу чергу запорукою успіху у конкурентній боротьбі за увагу та прихильність читача.

Частково проблема «індивідуального образу газети» була розглянута наприкінці 70-х років ХХ століття болгарським ученим Д. Георгієвим [19]. У праці «режисура газети» він відносить до діяльності, яку визначає як «стилістико-мовну режисуру газети», дві основні складові:

- боротьбу за високу мовну й стилістичну культуру, здійснювану на всіх етапах формування газети -- від написання тексту авторами до коректури;

- цілеспрямовану роботу щодо формування власних мови та стилю кожної газети, які відповідали б специфічному типу видання.

Дослідник зауважує: «…редакції шукають специфічну відмінність своєї газети не стільки в змісті, скільки в формі -- стильовій та графічній» [19]. Він вказує зовнішні (екстралінгвальні) чинники, що ними обумовлюється склад використовуваних ЗМІ мовних засобів, широту їх використання та характер вживання та врешті-решт формується стиль кожної газети, її індивідуальність.


Подобные документы

  • Природа і типологічні ознаки наукових текстів, їх специфіка та структура. Робота редактора над мовою і стилем викладу тексту наукового історичного видання. Загальна характеристика видання "Кіровоградщина і кіровоградці в роки Другої світової війни".

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 03.10.2014

  • Актуальність використання електронних посібників у процесі інформатизації суспільної діяльності. Їх використання в системі підтримки навчального процесу. Основні формати електронного видання. Структурні елементи електронних посібників як політексту.

    дипломная работа [88,0 K], добавлен 03.02.2012

  • Типологія літературно-художніх видань в Інтернеті. Особливості змісту літературних видань українського сегменту Інтернету. Аналіз електронної версії україномовного паперового видання "Всесвіт" та онлайн-газети "Друг читача"; їх цільове призначення.

    дипломная работа [76,2 K], добавлен 24.07.2014

  • Визначення комплексних наукових підходів до виявлення параметрів ідіостилю газетного видання, ролі мовностилістичних і лексичних засобів у системі концептуального виокремлення. Роль лексичних компонентів ідіостилю в реалізації прагматичного потенціалу.

    автореферат [29,2 K], добавлен 16.04.2009

  • Жанрові особливості огляду преси, специфіка роботи над жанром. Мережа Інтернет як засіб оперативного інформування про огляди преси зарубіжних країн. Періодичні видання, на сторінках яких найчастіше друкують огляд преси, структура матеріалів огляду.

    статья [12,6 K], добавлен 11.12.2011

  • Біблія, особливості її видання. Початки друкованого слова. Переклади Біблії на Україні мовою етнічного населення. Перші українські переписи Біблії ( Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє). Продовження Кулішевого перекладу І. Нечуєм-Левицьким.

    дипломная работа [99,5 K], добавлен 09.01.2011

  • Формат макету видання збірки дитячих віршів про котиків, його поліграфічне виконання і шрифтове оформлення, загальні вихідні відомості. Вимоги до ілюстрації. Скріплення книжкового блока, його покриття. Вплив кольорів і картинок на сприйняття дитини.

    курсовая работа [9,9 M], добавлен 23.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.