Прецедентність як складова індивідуального стилю інтернет-видання "онлайн-експрес"

Основними з цих чинників є наступні:

- потреби суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку країни;

- інтереси та побажання читацької аудиторії, встановлені за допомогою соціологічних опитувань, читацьких конференцій, редакційної пошти.

Серед додаткових чинників виділяються наступні:

- вплив з боку інших інформаційних засобів;

- можливості поліграфічної бази;

- рівень журналістських кадрів;

- матеріальні можливості редакції;

- традиції та тенденції вітчизняної та зарубіжної журналістики [19].

Для електронних газет ця система чинників є дещо іншою. Зокрема, можливості поліграфічної бази взагалі перестають бути чинником, що впливає на стиль видання. Тобто оформлення газети залишається важливим, але в електронному форматі воно майже не обмежене технічними можливостями редакції. Для деяких газет рівень кадрів також втрачає значення, оскільки їх дописувачами стають усі бажаючі, в тому числі читачі, і в редакторів з'являється можливість обрати з запропонованих матеріалів найбільш якісні. Натомість вплив з боку інших інформаційних засобів зростає, і його можна навіть назвати одним з головних чинників, оскільки джерелами інформації часто стають записи відомих діячів у блогах чи на сторінках соціальних мереж. Простішим стає також з'ясування побажань та інтересів читацької аудиторії, оскільки зворотній зв'язок значно спрощується завдяки формі зворотного зв'язку на сайті газети та її групам у соціальних мережах.

У сучасній лінгвістиці поняття ідіостилю розглядається переважно як мовотворчість окремих митців [21], і визначається як «сукупність мовно-виражальних засобів, що виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших» або ж як «індивідуальний стиль, у якому виразні, марковані засоби мови утворюють певну систему». Однак значення даного терміну, у всякому разі в контексті вивчення мови та стилю періодичного видання, аж ніяк не обмежується цими визначеннями. Виокремлюються кілька підходів до вивчення ідіостилю в галузі журналістикознавства. Перший підхід -- дослідження авторських ідіостилів як окремих продуктів творчості. Другий -- врахування мовностилістичних особливостей газети як цілісного інформаційного продукту, підпорядкованого певній комунікативній меті, створеного за законами взаємного узгодження ідіостилів усіх його авторів за рахунок вимог, які ставить перед журналістами керівництво редакції, та які, в свою чергу, зумовлені специфікою видання: його громадсько-політичною позицією, соціальною спрямованістю, і так далі. Так, наприклад, легко помітити, що лексичні засоби, що використовуються журналістами опозиційних видань, суттєво відмінні від лексики, що нею оперують провладні ЗМІ. У цьому контексті кожне періодичне видання оперує специфічними засобами образності, експресивності, оцінності. Наприклад, у описах ситуації з «Українською революцією», що зараз є провідною темою новин, ЗМІ, що підтримують позицію сепаратизму, використовують негативні, зневажливі слова на позначення осіб, що прагнуть збереження єдності України («хунта», «бандерівці» тощо). У свою чергу ЗМІ, що підтримують легітимну нині в Україні владу, слова з негативно конотацією вживають, говорячи про прихильників сепаратизму («колоради», «рашисти» і так далі). Всі ці чинники і формують єдиний стиль будь-якого окремого видання.

Другий підхід є більш доцільним для розгляду ідіостилю інтернет-газети. Газета створюється шляхом системного підходу, суть якого полягає в наступному: «Елементи даної системи розглядаються як динамічне ціле, яке вважається важливіше за особистісне. Цей підхід дозволяє побачити керівну систему як цілісний комплекс взаємозв'язаних елементів, об'єднаних спільною метою, розкрити інтегративні властивості системи, її внутрішні й зовнішні зв'язки. Іншими словами, все потрібно вважати складовою і підпорядкованою частиною створюваної цілісності, яка називається газетою» [19].

Крім того, одним із принципів плідного функціонування редакції за С. Цукасовим є «…безперервний приплив інформації, необхідної для орієнтування, планування та прийняття рішень у всіх її ланках редакційного апарату, чітке її проходження всередині журналістського колективу як «зверху вниз» -- від керівників до виконавців, так і навпаки». Згідно до запропонованих тез газета розглядається як продукт колективної творчої праці авторів та редакторів: кожен журналістський твір проходить обов'язкові етапи -- редагування, коректуру, тобто своєрідний дискурс, що має на увазі, перш за все, формування автором матеріалу та редакторським складом відповідності даного твору стильовим вимогам видання. Важливим при цьому є знаходження компромісу, взаємоузгодження, під час якого важливо як уникнути нівеляції творчої особистості автора-журналіста, так і запобігти руйнуванню загального «обличчя» видання, що ним визначається його імідж [99].

У випадку з онлайн-виданням, коли особливою важливою є оперативність розміщення новинарного матеріалу на сайті газети, кожен автор повинен намагатися виробити індивідуальний стиль написання, близький до стилю видання. Таким чином буде витрачено мінімальний час на редагування матеріалу, але у ЗМІ не буде розрізненості стилів, і він буде сприйматися як цілісний інформаційний продукт.

Отож узагальнено ідіостиль періодичного видання можна визначити як його стильові особливості, що зумовлююють своєрідність газети, або ж як індивідуальну сукупність мовностилістичних ознак, які дозволяють індивідуалізувати окреме видання серед низки інших.

Можна виокремити три групи критеріїв, за якими досліджується ідіостиль газети. До першої належать власне мовно-рівневі, тобто особливості лексичної палітри видання, жанрова різноманітність видання та синтаксичні структури видання. Друга група критеріїв включає в себе формат видання та його громадсько-політичну позицію, що реалізуються в специфіці вираження оцінних суджень. Третьою групою є характер тематичної структури окремих творів, що впливають на формування авторського стилю у межах відповідності стилю видання в цілому [27].

Початково інтернет-ЗМІ створювалися за зразком друкованої преси. Тексти, реклама та ілюстрації в них були подібні до друкованої газети чи журналу, але читачі мали доступ до них в електронному вигляді. Мережа Інтернет створила умови для видозміни друкованих ЗМІ, і поступово автори та редактори виробили правила, що дозволяють використовувати електронний формат видання з якнайбільшою користю для аудиторії. Але неможливо було змінити оформлення матеріалу, не змінюючи його мови та форми подачі. Отож можна говорити про розвиток зовсім нових стилістичних та жанрових ознак преси, зумовлений появою інтернет-видань. По-перше, малі за обсягом форми журналістського тексту -- не більше 8-10 тисяч знаків -- породжують використання нової для журналістики мови -- більш короткої, доступної; але разом з цим вона не повинна поступатися мові друкованих ЗМІ за образністю, експресивністю, повнотою та точністю викладення матеріалу. По-друге, змінюється саме розміщення матеріалу. Найчастіше при ознайомленні з пропонованими новинами читач бачить лише заголовок, і за цим заголовком за кілька секунд він визначає, чи варта запропонована інформація його уваги. Через це заголовки можна вважати одним з найважливіших аспектів онлайн-видання. Заголовок має бути коротким (оптимальна довжина -- не більше семи слів), містким, яскравим і образним і обов'язково точним -- намагання підвищити інтерес до газети, розміщуючи у заголовках неточну інформацію, яка зацікавить читача більше, ніж реальна новина, матиме врешті-решт зворотній ефект -- довіра читачів до видання буде підірвана, що неминуче відобразиться на його рейтингу. Матеріал статей онлайн-видання часто містить посилання на джерела або додаткову інформацію. За допомогою гіперпосилань читач має змогу перейти на сторінку з додатковою інформацією на тему, споріднену з темою тексту, який його зацікавив, вони дозволяють відкрити фотографію з публікації в новому вікні і розглянути її краще, або ж переглянути відеоновину (для забезпечення таких можливостей інтернет-видання часто співпрацюють з телеканалами). Отже, ті матеріали, що зараз ми їх бачимо в мережі Інтернет, мають виразні відмінності від інших видів журналістики, це абсолютно новий, побудований за іншими законами вид комунікації. А оформлення та функціональність стають надзвичайно важливими складовими частинами стилю онлайн-видання. Поряд з актуальністю інформації і мовою її викладення зручний інтерфейс є одним із вирішальних факторів, за яким той чи інший читач обере газету, із якої буде дізнаватися про останні новини.

Таким чином, ідіостиль газети, і зокрема електронної газети, формується під впливом низки факторів, серед яких технічні можливості редакції, графічне оформлення видання (інтерфейс), його мова, жанрова різноманітність, громадська позиція, ідіостиль окремих авторів тощо. Зараз відбувається стрімкий перехід від традиційних друкованих видань до онлайн-видань, тому ведуться активні дослідження з розробки нових способів створення більш «цікавого» стилю, а відтак популяризації видання, широкі можливості для яких відкриває використання найновіших електронних засобів зв'язку.

2.2 Особливості ідіостилю електронного видання «Онлайн-Експрес»

Стиль та імідж будь-якого онлайн-видання починаються з інтерфейсу. Адже неестетичний вигляд, а особливо -- незручне для користувача оформлення відштовхнуть аудиторію навіть за наявності найцікавіших матеріалів. Слово «Експрес» означає «швидкий транспортний засіб», отож, сама назва електронного видання «Онлайн-експрес» повідомляє читачеві, що з його допомогою можна оперативно, швидко взнати найсвіжіші новини Львівщини, України та світу. І одночасно актуальність новин швидко втрачається, на зміну старим новинам приходять нові. Навіть колір оформлення головної сторінки видання -- червоний -- асоціюється з енергійністю, швидкістю, експресивністю.

Зліва на головні сторінці видання ми можемо ознайомитись з найсвіжішими новинами, причому надруковані пізніше матеріали розташовуються вгорі, а «старі» тексти із додаванням нових «зсуваються» вниз. Таким чином у читача завжди «перед очима» найактуальніші новини, але при цьому доступ до матеріалів, надрукованих давніше, ускладнюється. Не сайті газети відсутня можливість пошуку за ключовими словами чи за датою розміщення публікацій, тож для перегляду архівних матеріалів необхідно «перегортати» послідовно усі сторінки архіву новин. Це практично унеможливлює перегляд давніх матеріалів, наприклад, за минулий рік. На нашу думку цю особливість можна пояснити тим, що новинарні матеріали цього ЗМІ є «одноденними», такими, що втрачають актуальність надзвичайно швидко, що виключає необхідність створення системи для перегляду матеріалів за минулий час. Натомість для зручності орієнтування читачів у стрімкому потоці свіжої інформації на сторінці видання створені закладки, де матеріали розподілені за темами, наприклад, «Світові новини», «Львівскі новини», «Спорт» тощо.

Окрім візуального оформлення та інтерфейсу, стиль електронного видання, безперечно, визначається також мовою матеріалів. Особливістю стилю мовлення інтернет-видання «Онлайн-Експрес» є надмірне, постійне вживання прецедентних феноменів, особливо у заголовках матеріалів, адже це -- спосіб привернути увагу читача до матеріалу. Понад 30% заголовків статей містять прецедентні феномени. Багато зі вживаних ПФ при цьому повторюються, подекуди такі повтори присутні у матеріалах, розміщених на сторінці газети в один день чи навіть в одну годину. Це, безперечно, має позитивні наслідки -- адже це робить стиль та мову видання унікальними, не схожими на інші ЗМІ. Можна навіть виділити прецедентні феномени, притаманні лише цьому виданню -- тобто такі, що запам'яталися саме його аудиторії і сприймаються як феномени прецедентності серед неї, проте не є зрозумілими для членів того самого прошарку суспільства, що, однак, не належать до аудиторії видання «Онлайн-Експрес» (або ж є частково зрозумілими та викликають певні асоціативні ланцюжки, проте не є широко вживаними у мові).

Мова цього видання орієнтована на ідеологію мовленнєвої поведінки, що склалася у сфері розмовної мови. Це ідеологія, для якої характерною є міжособистісна неофіційна комунікація. Тобто між автором і реципієнтом створюються певні «близькі» відносини, виникає особистий, інтимний комунікативний простір. Саме його виникненню сприяє вживання певних прецедентних феноменів, як своєрідних «кодів», нібито зрозумілих лише авторові та читачеві (наприклад, словом «підарешт», витлумаченим у одному з матеріалів як «людина нетрадиційної сексуальної орієнтації, яку потрібно заарештувати», в різні періоди часу позначаються різні політичні діячі, в залежності від того, хто, за позицією видання, на даний момент є найбільшим злочинцем та має бути заарештований).

Природно, орієнтація на розмовний стиль призводить до того, що мова видання навіть інтонаційно наближається до усного мовлення. Цього вдається досягти, зокрема, використовуючи непоширені, неускладнені речення, зберігаючи, однак, високий рівень експресивності. Ця умова є однією з ключових, адже сам характер побутових комунікативних відносин орієнтований, насамперед, на обмін думками про учасників описуваних подій, в той час як посада журналіста не дає йому права відкрито виражати свою думку.

Своєрідність стилю видання також досягається завдяки порушенням певних правил, не лише мовних, але й тих, що стосуються оформлення видання. Це, безперечно, робить газету впізнаваною серед інших ЗМІ, проте водночас створює певні незручності для читачів та може «відштовхнути» частину аудиторії. Наприклад, зараз загальновідомим серед журналістів є правило, що заголовок газетного матеріалу повинен мати не більш семи слів -- адже він повинен давати читачеві можливість в найкоротший час зрозуміти, про що йдеться в матеріалі, та оцінити, чи цікавить його ця інформація. Проте у виданні «Онлайн-Експрес» кількість слів часто досягає десяти і більше, а також ці заголовки часто невиправдано ускладнені. Наприклад, для розуміння заголовка «Весняною жертвою Кличка зголосився стати «тайсон» з країни качконосів» [14] читачеві необхідно згадати, що Кличко є відомим боксером, що зазвичай перемагає своїх супротивників у ринзі, отож його «жертвою» називають його майбутнього супротивника, цим виражаючи впевненість у тому, що український спортсмен обов'язково переможе у бою. Потім потрібно зрозуміти, що Тайсон також є відомим боксером, тож, скоріш за все, вживання цього імені означає, що супротивник Кличка є досить визнаним та титулованим (однак Тайсон відомий також через скандальну історію, коли він відкусив вухо своєму супротивнику, тож імовірно також, що ім'я майбутнього супротивника Кличка пов'язане зі скандалами та звичками нечесно вести бій). Нарешті, читач повинен усвідомити, що качконіс є представником сумчастих тварин, що живуть лише у Австралії, отож «країною качконосів» у заголовку називають саме Австралію. Усі ці прецедентні феномени окремо є простими і зрозумілими більшості представників лінгвокультурної спільноти, але через таке накопичення «засобів виразності» в одному реченні читачеві потрібен досить значний час, щоб зрозуміти, що розглянутий заголовок означає «Навесні у Кличка буде бій з боксером із Австралії». Дуже ймовірним є те, що певна частина читачів, яку зацікавила б ця інформація, «пройде повз» матеріал тільки через те, що не зрозуміє, про що він. У той же час люди, що насправді цікавляться боксом, захочуть прочитати матеріал, просто побачивши у заголовку прізвище «Кличко». Будуть і ті, хто, зацікавившись заголовком, проте не зрозумівши його до кінця, забажають прочитати матеріал, ніби дізнаючись відповідь на загадку.

Подекуди розважальна функція, виконувана заголовками, є сильнішою, ніж та, яку виконують самі тексти під цими заголовками. Часто це призводить до вживання «непотрібних» слів у заголовках, та появи невиправдано довгих заголовків. Такі заголовки також покликані привернути увагу читача, однак при цьому вони є цікавими самі по собі, і за їх допомогою автор не намагається досягти того, щоб читач прочитав статтю. Натомість, їх призначення - власне підсилити яскравий, особливий імідж самого видання, і їх можна вважати певно мірою самобутніми матеріалами, розглядаючи окремо від статей під ними. Прикладом такого заголовка може виступати наступний: «У Віктора Януковича гарячка і, ймовірно, шмарклі» [93]. У статті під такою назвою міститься коротке повідомлення, що «Президенту України відкрито лікарняний лист у зв'язку з гострим респіраторним захворюванням, що супроводжується високою температурою». Таким чином суто інформаційний матеріал виконує розважальну функцію лише за допомого заголовка.

Іще однією, негативною, особливістю видання є те, що досить часто завдяки вживанню прецедентих феноменів інформація у заголовку виявляється викривленою, хоча фактично заголовок є правдивим. Наприклад, як уже було зазначено, у період, коли як у всіх ЗМІ, так і серед народу активно обговорювалося те, що президент В. Янукович зрадив Україну і український народ, у виданні «Онлайн-Експрес» з'явилися кілька публікацій, у заголовку яких ішлося про деякого «президента-зрадника» [71]. Цілком очевидно, що читач відкривав статтю під таким заголовком, сподіваючись прочитати дещо про Віктора Януковича, найдрібніші подробиці життя якого в той період особливо цікавили аудиторію. Проте у статтях ішлося про президента Франції, якого теж можна назвати «президентом-зрадником», бо він є президентом, а на той час стало відомо про його зради постійній супутниці з іншою жінкою. Заголовки, таким чином, були правдивими; Проте очевидно, що матеріали на цю тему цікавили читачів видання значно менше, ніж матеріали про президента України.

Те, наскільки важливими є прецедетні феномени для стилю видання, що розглядається в нашій роботі, можна зрозуміти з того, що деякі з матеріалів газети «Онлайн-експрес» пояснюють і розглядають власне процес утворення прецедентних феноменів. Наприклад, у матеріалі від 9 лютого 2014 року «Після одруження Тітушко візьме прізвище дружини» [67] йдеться про реальну людину з прізвищем «Тітушко», що стала праобразом «молодика спортивної статури, що перешкоджає діяльності опозиційних до української влади політичних активістів» [47] («Опозиція» і «влада» в даному випадку визначаються станом на грудень 2013 року -- січень 2014 року), та розглядається її особиста думка про те, що це прізвище вживається зараз як загальна назва, тобто як прецедентне ім'я. В матеріалі йдеться про те, що Вадим Титушко не підтримує Партію регіонів, і, хоча йому подобається його прізвище, цілком імовірно, що через ситуацію, що склалася навколо нього, після одруження візьме прізвище дружини. А у більш ранніх матеріалах (наприклад, за травень 2013 року, тобто до появи ПІ «титушко») Вадима Титушка за його діяльність неодноразово називають «Вадік-антифашист».

У матеріалі від 26 січня 2014 року «Як правильно відмінювати слово «тітушко»?» [103] наведено наукові тези із блогу професора-мовознавця Олександра Пономаріва, що стосуються цього ПІ. Тут слово «тітушко» визначається як «Один із молодиків, яких влада використовує для провокацій та бійок», та наводяться правила відмінювання. Однина: тітумшко. Називний і родовий відмінки множини: тітумшки, тітумшків. Але зазначено, що через іронічність та саркастичність його значення, цілком імовірно, що це слово закріпиться у категорії жіночого роду, тоді буде «тітумшка, тітумшки, тітумшок». У подальших матеріалах газети «Онлайн-експрес» іноді слово «тітушко» відмінюється за правилами відмінювання чоловічого роду, значно частіше це слово вживається у категорії жіночого роду. Також у текстах публікацій з'являється слово «простітушки», що є поєднанням слова «тітушко» зі словом «проститутка». Слово «простітушки» підкреслює продажність тітушків, що беруть участь у різноманітних політичних акціях не через власні переконання, а отримуючи гроші від організаторів цих акцій. Слово «простітушки» вживається лише у жіночому роді. Так само у публікаціях газети «Онлайн-Експрес» зустрічаються інші неологізми, утворені від слова «тітушко»: «євротітушки», «тітушковод» тощо.

Яскраво виражена громадська позиція -- підтримка політиків, що були опозиціонерами на початку 2014 року, та засудження легітимної на той момент влади, також є особливістю стилю досліджуваного видання. Вона настільки чітко підкреслюється у матеріалах, що читач видання починає мимоволі вбачати політичний підтекст навіть у матеріалах, де він відсутній. Наприклад, у матеріалі під заголовком «На Донбасі почали організований відстріл диких свиней з Росії - щоб не несли чуму» [56] насправді йдеться про те, що в лісах Донецької області ведеться відстріл диких свиней, що приходять з боку Росії, через кілька зафіксованих випадків зараження чумою. Однак у свідомості читача видання саме слово «Донбас» є прецедентним іменем із негативною конотацією, слова ж «свині з Росії на Донбасі» неминуче асоціюються з політиками чи громадськими діячами, що прагнуть розколу та знищення України (до того ж ПІ «чума» викликає асоціації з фашизмом). Тож дуже ймовірним є те, що читач, побачивши такий заголовок, припустить, що у матеріалі йдеться про боротьбу з загарбниками та сепаратистами із Росії у східних областях України.

Таким чином, прецедентні феномени можна без перебільшення назвати центральною рисою стилю видання «Онлайн-Експрес». Хоча іноді їх використання призводить до певної «перевантаженості» матеріалів, особливо заголовків, все ж із їх допомогою вдається створити неповторний, яскравий стиль видання, яке, безперечно, завдяки цьому стилю має свою власну «віддану» аудиторію. Також чітко визначена громадянська позиція та вживання прецедентних феноменів як своєрідних «кодів», зрозумілих нібито лише авторові та читачеві тексту, дозволяють створити відчуття близьких, «товариських» відносин між учасниками комунікації, та виділити аудиторію видання «онлайн-Експрес» в окрему лінгвокультурну спільноту.

РОЗДІЛ 3. ПРЕЦЕДЕНТНІ ФЕНОМЕНИ В ІНФОРМАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛАХ ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ «ONLINE-ЕКСПРЕС»

Поняття прецедентності, введене до наукового лінгвістичного дискурсу Ю. Карауловим разом із введенням поняття «прецедентний текст», останнім часом стає об'єктом пильної уваги лінгвістів, серед яких В. Супрун, В. Гудков, В. Красних, Н. Бурвікова, В. Костомаров та інші. Р. Чорновол-Ткаченко кваліфікує прецедентний феномен як складник лінгвокультурої компетентності мовця, основну передумову й учасника реалізації інтертекстуальності -- фундаментального принципу сучасної культури постмодернізму [100; 4]. Теорія прецедентних феноменів як один із виявів теорії інтертекстуальності розглядає запозичені елементи у структурі тексту як культурно навантажені знаки, що є ядерними елементами національної когнітивної бази [16; 18].

Поява поняття прецедентності в межах лінгво-когнітивного підходу відображає одну зі сторін у дослідженні інтертекстуальності -- здатність комунікантів оперувати культурно-значущою інформацією, що втілюється в системі прецедентних феноменів. За словами В. В. Красних, «за прецедентним феноменом завжди стоїть певне уявлення про нього, загальне і обов'язкове для всіх носіїв того чи іншого національно-культурного менталітету, або інваріант його сприйняття, який і робить всі апеляції до прецедентного феномену «прозорими», зрозумілими, конотативно забарвленими» [45; 170]. Іншими словами, прецедентні феномени, актуалізація яких може відбуватися різними способами, відсилають учасників спілкування до фонових знань, які з'являються у людини в процесі пізнання і освоєння світу. У представників однієї культурної групи фонові знання виявляються в деякій мірі подібними, однак все одно за наявності при цьому індивідуальних елементів цих знань. Під фоновими знаннями ми розуміємо знання та уявлення, притаманні членам певної культурної групи, не закріплені в словниковій дефініції. Фонові знання, за визначенням С. Кузьмінської, є певними «чарунками культури в ментальному світі людини, що існують у вигляді понять, знань, асоціацій, переживань у свідомості людини». Таким чином, прецедентні тексти є ціннісними в інтелектуальному і емоційному відношеннях мовними механізмами, часто відтворюваними в комунікативних актах, що мають здатність «відсилати» комунікантів до фонових знань. За справедливим твердженням Н.А. Кузьміної «впізнавання відображених у тексті окремих об'єктів національної культури вимагає знання загального вербального коду і фонових знань» [49].

У процес актуалізації прецедентних текстів включаються механізми пам'яті, за допомогою яких відбувається «уточнення, розкодування» семантики прецедентного тексту. При включенні прецедентних текстів у вислів комуніканти виходять з уявлення про культурну компетенцію свого співрозмовника і апелюють до його знань, створюючи при цьому єдиний знаковий механізм, завдяки якому відбувається адекватне сприйняття семантики прецедентного тексту.

Слідом за Н. Бурвіковою і В. Костомаровим ми вважаємо, що прецедентні тексти в більшості випадків не вживаються цілком, зокрема у матеріалах ЗМІ, тому що мають великий обсяг, що унеможливлює вживання усього тексту; або ж вживання тексту цілком не є значимим. У цих випадках прецедентні тексти «згортаються до сильної позиції», до кінцевого речення [43; 42-53]. У такому «скороченому вигляді» прецедентні тексти актуалізуються в мові й усвідомлюються як певна цілісна стійка структура, що володіє значимістю і певною семантикою, відомою всім представникам тієї чи іншої соціальної, культурної групи. Саме таку актуалізацію ПТ ми можемо спостерігати у досліджуваному матеріалі, а саме у текстах публікацій електронної газети «Онлайн-Експрес».

За формою актуалізації серед прецедентних феноменів виділяють прецедентне висловлювання (ПВ), прецедентне ім'я (ПІ), прецедентну ситуацію (ПС) та прецедентний текст (ПТ). При цьому ПТ та ПС є прецедентними феноменами, що вербалізуються, а ПВ та ПІ належать до вербальних ПФ.

Прецедентною ситуацією вважають певну «ідеальну» ситуацію, що коли-небудь існувала реально або належала до віртуальної дійсності створеного людиною мистецтва [45; 60]. Атрибутами ПС виступають персонажі та/або предмети, певним чином задіяні у вказаній ситуації, і актуалізується ПС саме через свої атрибути [45; 64]. Відповідно до Л. Гудкова, актуалізація ПС може відбуватися шляхом найменування, коли на неї вказують конкретні прецедентні імена; за допомогою чітких описів, що близькі до ПІ за функціонуванням; шляхом використання ПІ, що викликає асоціації з певною ситуацією, в якій задіяна особа, що називається даним іменем; шляхом використання прецедентного висловлювання, що вживалося у прецедентній ситуації; через згадку прецедентного тексту, що описує ПС; через звернення до реалій, які не є прецедентними, але набувають прецедентності, стаючи атрибутами відповідної ситуації [22; 208-210]. Із вказаних методів актуалізації ПС зрозуміло, що цей процес відбувається за допомогою атрибутів, що без відсилки до ПС втрачають свою прецедентність.

Прецедентний текст є закінченим самодостатнім продуктом мовленнєвої діяльності, поліпредикативною одиницею, складним знаком, сума значень компонентів якого не дорівнює його смислу, добре відомим будь-якому члену лінгвокультурної спільноти, звернення до якого в процесі комунікації відбувається через пов'язані з ним висловлення та символи [23; 106].

Д. Гудков визначив наступні критерії ПТ: наявність знайомого більшості членів лінгвокультурної спільноти національно-детермінованого уявлення тексту, що задає інваріант його сприйняття у цій спільноті; яскрава конотативна, асоціативна та аксіологічна маркованість такого уявлення; постійне звернення до текстів цього типу у текстах, розрахованих на максимально широку аудиторію; відсутність необхідності в експлікації та семантизації національно-детермінізованого мінімізованого уявлення ПТ для більшості членів лінгвокультурної спільноти; існування в колективній свідомості чіткого зв'язку між «символом» ПТ та національно-детермінованим мінімізованим уявленням ПТ, що є очевидним для членів лінгвокультурної спільноти. Актуалізація ПТ відбувається через пов'язані з цим текстом прецедентні висловлювання чи прецедентні імена. При цьому знання інваріанту сприйняття тексту більшістю представників спільноти є необхідною умовою його функціонування як прецедентного, знайомство ж із ним саме як із текстом є необов'язковим [22; 68-69]. Це можна пояснити тим, що після становлення як прецедентні тексти починають використовуватися у інших текстах (мультфільми художні фільми, театральні постановки тощо), які у свою чергу також можуть ставати прецедентними.

Прецедентне ім'я є індивідуальним іменем, що пов'язане або з широко відомим текстом, що належить до прецедентних, або з ситуацією, широко відомою носіям мови, і яка виступає як прецедентна, іменем-символом, яке вказує на певну еталонну сукупність окремих якостей [23; 108], це певний складний знак, при вживанні якого в комунікації здійснюється апеляція не до власне денотата, а до певного набору диференційних ознак [23; 48]. На думку Є. Нахімової, ПІ є власними іменами, які використовуються у тексті не стільки для позначення конкретної людини, скільки у якості певного культурного знаку, символу певних якостей, подій [59]. У структурі ПІ можна виділити ядро, яке складають диференційні ознаки, та атрибути на периферії. Диференційні ознаки можуть включати характеристику предмета за зовнішністю, за рисами характеру, або актуалізуватися через ПС [23; 79-81], до атрибутів належить усе те, що у свідомості пов'язується з цим феноменом, але не є обов'язковим для його розпізнання. Мінімізоване уявлення ПІ також включає в себе оцінний компонент, тобто одну з точок на осі «прекрасно/жахливо» [22; 239]. Наявність конотації ПІ суперечить загальноприйнятому в лінгвістиці підходу до власних імен, але при переході імен в розряд прецедентних відбувається узагальнення характеристик «культурного предмета», який починає сприйматися як еталон, зразок тих якостей, якими володіє уся група, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності [22; 234-236]. Таким чином, використання ПІ зумовлюється прагненням автора за допомогою мінімальних засобів надати тексту додаткової експресивності. Прецедентними іменами можуть ставати не лише імена та назви літературних та історичних персонажів та предметів, але й імена, прізвиська відомих сучасників та назви сучасних нам реалій. Такі ПІ особливо притаманні мові ЗМІ, що прагне бути зрозумілою якомога більшому прошарку населення, а для досягнення цієї мети доцільними є апеляції до сучасних реалій.

Прецедентне висловлення як вид вербалізованих ПФ є репродукованим продуктом мовленнєво-мисленнєвої діяльності, закінченою та самодостатньо одиницею, яка може бути або не бути предикативною, складним знаком, сума значень компонентів якого не дорівнює його смислу, що входить в когнітивну базу та неодноразово відтворюється у мовленні [23; 107].

В. Красних у структурі ПВ виділяє: 1) поверхневе значення, яке дорівнює сумі значень компонентів висловлення; 2) глибинне значення, яке не дорівнює простій сумі значень компонентів висловлення, однак є певним семантичним результатом поєднання компонентів ПВ, що формують його лексико-граматичну структуру; 3) системний смисл, який є «сумою» глибинного значення висловлення та знання ПФ (тексту чи ситуації) та пов'язаних з ним конотацій [23; 101].

Оскільки не кожне ПВ має усі три рівні значень, Д. Гудков виокремлює три типи ПВ: 1) ПВ, у яких є лише поверхневе значення (зміст такого висловлення буде зрозумілий і без знання відповідного ПФ); 2) ПВ, у яких є як поверхневе, так і глибинне значення, та 3) ПВ, у яких поверхневе значення фактично відсутнє, а системний смисл актуалізується через глибинне значення [22; 198]. З трактуванням ПВ третього типу можуть виникати значні труднощі, адже для цього необхідні складні інтерпретаційні процедури. Відтак вживання подібних ПВ у мові ЗМІ є недоцільним.

Однак усі форми актуалізації ПФ більшою чи меншою мірою живаються у текстах українських ЗМІ, зокрема інтернет-видання «Онлайн-Експрес».

3.1 Прецедентні ситуації (ПС) та їх використання в текстах інтернет-видання «Online-Експрес»

Відповідно до В. Красних, прецедентна ситуація -- це певна одинична ситуація, що відбулася в реальній дійсності («Патріарх Філарет: Якби в Україні була справедлива влада, то й Майданів не було б» [63]) або належить до віртуальної реальності мистецтва («На США сунуть аномальні морози, як у фільмі «Післязавтра»» [57]). Така ситуація є не вербальним, але вербалізованим феноменом. Мінімізований інваріант сприйняття такої ситуації включає в себе уявлення про саму подію, її учасників, основні конотації та оцінку. Такий інваріант сприйняття є спільним для усіх представників лінгвокультурної спільноти, що є адресатами тексту, що включає в себе прецедентну ситуацію. Таким чином, ПС може актуалізуватися через короткий опис власне ситуації або через згадку її атрибутів, таких як учасники чи задіяні в ситуації предмети. Актуалізація ситуації при цьому відбувається шляхом її співставлення з певною ситуацією мовлення. Ситуацією мовлення ми називаємо певну ситуацію, що описується у мовленні одного з комунікантів [45]. Таким чином, для нашого дослідження, зважаючи на специфіку видання «Онлайн-експрес», типовою ситуацією мовлення можна вважати політичну новину. ПС належить до когнітивної свідомості та виводиться на мовний рівень за допомогою різноманітних засобів вербальної актуалізації. Часто прецедентні ситуації актуалізуються за допомогою звернення до інших прецедентних феноменів, таких як прецедентний текст, прецедентне висловлювання. ПC -- це значущі для життя суспільства ситуації (дійсні чи вигадані), які зберігаються у свідомості лінгвоспільноти у вигляді ментальних утворень та виступають у ролі еталонів/антиеталонів для наслідування/ненаслідування. Виявлено, що уявлення про ПC активізуються ПІ, ПВ чи окремими атрибутами ПC.

Переважна більшість ПС, вживаних у матеріалах видання «Онлайн-Експрес», є ситуаціями, пов'язаними із сучасною політикою. Приміром цього може бути заголовок «Проти Януковича пішли навіть «противсіхи»» [74], якому через ПІ «противсіхи» актуалізується ситуація, коли на виборах 2010 року зареєструвався кандидат у президенти Василь Гуменюк, завчасно змінивши прізвище на «Противсіх». Сам кандидат стверджував, що це прізвище підкреслює те, що він «хоче захистити ідею всіх, хто проти всіх», але крім того це прізвище співзвучне з одним із варіантів голосування на виборах: не підтримати жодного кандидата, тобто «проголосувати проти всіх». Коли Василь Гуменюк не пройшов до другого туру виборів, то закликав тих, хто його підтримував, голосувати за В. Януковича. Словом «противсіхи» називаємо прихильників В. Противсіха, а, відповідно, після цього заклику і прихильників В. Януковича, так само як прихильників інших відомих політиків називаємо «Ющенкісти», «Тимошенки» і так далі. Таким чином, із сукупністю усіх прецедентних значень заголовок «Проти Януковича пішли навіть «противсіхи»» підкреслює особливо гостре неприйняття президента народом: проти нього тепер налаштовані і ті, хто були колись його прихильниками, і ті, хто політикою взагалі не цікавився, на виборах не мав особливих вподобань, а тому голосував «проти всіх».

У матеріалі під заголовком «ЦВК запитала, чи може Януковича змінити на посаді інший екс-зек» [97] йдеться також про політичну прецедентну ситуацію: ЦВК подала до Конституційного суду подання, в якому просила витлумачити, чи має право людина з судимістю балотуватися в президенти. Ситуація є досить абсурдною, з урахуванням того, що легітимний на той момент президент мав дві судимості, і саме цю абсурдність підкреслює заголовок. Прецедентною ситуацією, що актуалізується за допомогою слів «екс-зек» стало те, що президент Янукович відбув покарання у в'язниці, що стало резонансною подією та багато разів обговорювалося, в тому числі у ЗМІ.

Про революційні ситуації, символом яких виступає Майдан як символ народного повстання, певного руху опору йдеться, наприклад, в публікації «Патріарх Філарет: Якби в Україні була справедлива влада, то й Майданів не було б» [63]. Появу цього символу спричинили дві прецедентні ситуації: Помаранчева революція 2004 року та Євромайдан 2013 року (крім того, «Євромайдани», що збираються у різних містах України). Об'єднання цих явищ та мова про них у множині -- «Майдани» -- підкреслює те, що за 9 років влада України залишається усе такою ж несправедливою, що змушує людей виходити на нові й нові Майдани та боротися за свої права.

В заголовок же «Петриненко -- Задорнову: «Краще бути єврохохлом, ніж тундрокацапом»» [64] винесене висловлювання відомого українського співака, засноване на прецидентності. ПС у даному випадку стало те, що відомий російський письменник Михайло Задорнов у одному з інтерв'ю назвав «єврохохлами» українців, що зібралися на Євромайдані. Пізніше прес-секретар сатирика повідомила, що він не збирається просити вибачення за свої слова, бо він саме подорожує Антарктидою, а Євромайдан його більш не цікавить -- це пояснення й стало приводом назвати його «тундрокацапом». Наведене висловлювання стало вираженням думки усіх прихильників Євромайдану, які, звичайно, негативно сприйняли такі слова сатирика.

У заголовку ж «Євромайдан з самого ранку наколядував під «курником» Захарченка на «дорогу в Сибір»» [29] ми бачимо кілька прецедентних феноменів. По-перше, прецедентною ситуацією можна вважати українську традицію колядувати в дні зимових свят -- а саме тоді відбулися описані у статті події. По-друге, прецедентною ситуацією є історичний факт про те, що злочинців часто відправляли на заслання до Сибіру. Нарешті, через прецедентне ім'я «курник Захарченка» актуалізується прецедентне висловлювання активістів Євромайдану: «МВС -- то курник, беркути -- це пєтухи!». Така концентрація прецедентних феноменів у одному реченні допомагає створити перед очима читача яскравий образ, однак не розкриваючи при цьому зміст публікації.

Прецедентна ситуація, що присутня у реченні «Кличко з Тягнибоком передали Рибаку і Януковичу «останнє китайське попередження» [41] актуалізується в українській мові досить часто, але часто із кардинально протилежними значеннями. Вираз «Останнє китайське попередження» набув популярності після того, як на початку 1960 років літаки США здійснювали розвідувальні польоти над територією Китаю. На кожне таке порушення влада Китаю надсилала так зване «попередження» владі США, але жодних обіцяних дій ніколи не виконувала. Отож, «останнє китайське попередження» стало означати «погрози, які ніколи не будуть виконані». Але часто цей вираз через помилкове тлумачення використовується в протилежному значенні: «остання погроза, після якої планується перейти до активних дій». Таким чином, наведений заголовок можна сприйняти двозначно: можна вважати, що він означає те, що скоро опозиція перейде до активних дій проти влади; або ж, навпаки, можна витлумачити його як критику опозиції, що котрий раз виносить «ультиматуми» владі, але жодних активних дій не виконує.

Окремо виділяється група прецедентних феноменів, вжитих навколо однієї прецедентної ситуації -- легальність одношлюбних статевих стосунків у країнах Євросоюзу та активне обговорення цього в Україні в контексті суперечок щодо підписання угоди з ЄС. Часто обіграються таким чином випадки, коли політики-активні противники вступу України до Євросоюзу їдуть на відпочинок, забезпечують навчання своїх дітей тощо саме у європейських країнах. Наприклад, «Як мінімум, ще один регіонал зрадив своїм виборцям із «содомітським Євросоюзом»» [102], «Регіонал Царьов, на відміну від своїх однопартійців, європейських збоченців не боїться» [76]. При цьому позицію самого видання стосовно питання одностатевих союзів простежити неможливо, подібні теми розкриваються лише через цитування відомих політиків, жодним чином не коментуючись авторами публікацій. Імовірно, таку позицію редакція займає через побоювання втратити прихильність певної частини аудиторії (людей, що мають інший погляд на це питання, аніж висловлений редакцією).

Таким чином, можемо помітити, що практично всі прецедентні ситуації, що використовуються у матеріалах видання, є пов'язаними із поточною політичною ситуацією. Пояснити це можна тим, що політичні події завжди «на слуху» в читача, на відміну від, припустимо, історичних чи міфологічних ситуацій. Тому посилання на них у текстах ЗМІ є доцільним, дозволяє зацікавити читача та увиразнити текст публікації.

3.2 Прецедентні тексти (ПТ) та їх вживання в матеріалах інтернет-видання «Online-Експрес»

На думку В. Красних і Б. Гудкова, прецедентні тексти окремої лінгвокультурної спільноти представлені а) вербальними текстами, включаючи сам текст-приймач, його хронологічні попередники та наступники; б) текстами з невербальною складовою, включаючи музичні та живописні хронологічні попередники та наступники тексту-приймача; в) соціоісторичними і культурними феноменами, включаючи історичні та культурні події, періоди та епохи; г) кодовими системами, включаючи архетипи, жанри і мови. Сучасне широке розуміння реалізації категорії інтертекстуальності передбачає міжтекстові взаємодії із прецедентними текстами усіх груп.

Прецедентні тексти ідентифікуються представниками лінгвоспільноти завдяки сюжетові, проблематиці, описаним подіям, персонажам, які стають типовими та можуть виступати мірками для зіставлення за нових умов. ПТ можуть актуалізуватися через прецедентні імена, прецедентні висловлювання та прецедентні ситуації. ПТ активізуються такими прийомами інтертекстуальності, як стилізація, продовження, ремінісценція, алюзія тощо.

Особливістю прецедентних текстів є те, що жоден попередній текст не наводиться в новому повністю. Його активізація знаходить вираження прецедентними іменами/висловлюваннями/ситуаціями, які асоціюються з прецедентним текстом [46].

У дослідженому нами матеріалі досить часто в якості ПТ вживаються назви вже відомих творів мистецтва, іноді перефразовані. Це можна пояснити тим, що самі твори можуть бути невідомими широкому загалу, тому вживання образів, уривків із текстів не є доцільним; але їхні назви самі по собі стали вже крилатими виразами та викликають в уяві реципієнта яскраві образи. Прикладами вживання ПТ такої групи є наступні заголовки: «Українців запрошують відвідати «ярмарку марнослав'я» та несмаку Януковича і його кума Пшонки» [96] (тут вжито назву класичного роману Уільяма Теккерея, але алюзією на сам роман наведений заголовок назвати не можна, бо зміст роману не має значення для його сприйняття, і вираз «ярмарка марнослав'я» сприймається читачем буквально; крім того, замість українського слова «ярмарок» вживається російське «ярмарка», що викликає асоціацію з неграмотною вимовою деяких політиків), «Австралія у вогні» [1] (перефразування назви роману Олександра Довженка «Україна в огні» допомагає привернути увагу до заголовка; знову ж таки, зі змістом роману тема статті ніяк не пов'язана, у ній ідеться про лісові пожежі в Австралії, тож сприймати цей заголовок теж слід буквально).

Окремі прецедентні тексти актуалізуються не через назви, а через певні символи. Найчастіше така актуалізація притаманна ПТ, якими висупають кінофільми. Наприклад, у заголовку «У 2004-му «хрещений батько» диктатури кликав усіх на Майдан і організовував скандування «Зека геть!»» [92] вираз «хрещений батько» викликає у більшості читачів асоціацію з головою мафіозного угрупування, однак сприйняття його буквально, без знання і розуміння усього прецедентного тексту -- фільму Френсіса Кополи -- було б помилковим. Так само у матеріалі від 22 січня «Луценко -- силовикам: Вистоїть Янукович -- станемо частиною Росії -- поїдете в Чечню» [52] наведено цитату із промови Юрія Луценко «Я не маю претензій до беркутівців, які побили мене біля суду, бо вони знаходяться в заручниках у товстожопих генералів, які продали все... Вони і вас продадуть... і ви залишитеся тут 9-тою ротою», зрозуміти яку неможливо, не знаючи змісту фільму Ф. Бондарчука «Дев'ята рота».

У матеріалі ж «Екс-посадовець з СБУ вважає, що діалог між владою і протестувальниками відсутній» [28] наведено слова Олександра Скибінецького «Зрушення з боку влади певні є... Але так, як сьогодні цей вихід бачиться владі, тобто «ми -- вам, ви -- нам», не сприймається. Вираз «ми -- вам, ви -- нам» є перефразованою назвою відомого радянського фільму «Ты -- мне, я -- тебе» із Леонідом Куравльовим у головній ролі, зрозуміти повністю значення якого (тобто те, що надання «взаємних послуг» в обхід закону не призводить до хороших результатів) можна лише добре знаючи прецедентний текст -- фільм . Так само через прецедентне ім'я актуалізується прецедентний текст -- фільм, знятий за мотивами ПС -- корабельної аварії, що сталася через помилку капітана, у заголовку «Янукович віддав штурвал свого «Титаніка» на Банковій Клюєву» [104]. Наявні також в текстах публікацій прецедентні тексти пісень, що актуалізуються через прецедентні імена. Наприклад, вживане на позначення В. Януковича слово «батя», «батяня» є символом, через який актуалізується текст пісні «Комбат» гурту «Любе», що є, як відомо, улюбленим музичним гуртом екс-президента. Прикладом подібної актуалізації є заголовок «Поряд із «Батею» у Сочі не сів навіть «Бацька»» [69]. Крім того, слово «батяня» в окремих випадках позначає керівника певного угрупування, отож воно викликає неминучі асоціації з екс-головою нашої держави. Прикладом його вживання із таким відтінком значення можна вважати заголовок «Тітушки кучкуються біля Майдану і при найменшому «шухері» телефонують до Батяні» [90]: цей заголовок викликає думки про те, що тітушки телефонують до Януковича. Хоча насправді в статті йдеться про те, що тітушки, привезені на Антимайдан, великими групами переходять на Євромайдан, бо там цікавіше та є чай з печивом; коли ж до них підходять майданівці та задають питання, вони комусь телефонують і говорять «Батяня, нас тоже стопанули», при цьому нікому не відомо, хто ж насправді такий цей загадковий «Батяня».

Окремі матеріали, опубліковані у дні зимових свят, присвячені українським народним традиціям та їх інтерпретації в контексті політичних подій. До таких належить, зокрема, матеріал під заголовком «Щедрівки по-майданівськи: «Вийди-вийди, господарю, з Партії регіонів!»» [101]. У матеріалі наведено приклади обрядових пісень, перефразованих у зв'язку з випадком, коли адміністрація компанії «Родинна ковбаска», власником якої був депутат львівської облради від Партії Регіонів Олег Баран, напередодні дня Василя закликала через соціальні мережі згадати слова усім відомих щедрівок і отримала численні інтерпретації народних пісень, іронічно перефразованих активістами Євромайдану для цієї акції і особисто для Олега Барана, наприклад «Щедрик-ведрик, летить «Беркут», людей убиває, а маленьке Баранятко йому гроші дає» або «Щедрик-щедрик-щедрівочка, з «Регіонів» ковбасочка, ще й печені тушки - як ясні тітушки».

Отож, прецедентні тексти актуалізуються у матеріалах досліджуваного видання через певні символи, не наводячись повністю, що, втім, є характерною особливістю усіх ПТ. Можна помітити, що найчастіше символом ПТ виступає його заголовок. Це можна пояснити тим, що заголовок відомого тексту у будь-якому випадку буде «на слуху» у представників лінгвокультурної спільноти, і викличе певні асоціації навіть у тих, хто не знайомі зі змістом тексту.

3.3 Прецедентні висловлювання (ПВ) та їх функціонування у публікаціях інтернет-видання «Online-Експрес»

Відповідно до В. Красних, прецедентні висловлювання -- це самодостатні у змістовному плані синтаксичні одиниці, які розкривають пізнавальний досвід людини, набувають узагальнюючого значення, відображають особливості категоризації та концептуалізації дійсності лінгвоспільнотою. У мовний дискурс ПВ вводяться цитуванням/квазіцитуванням.

Семантика прецедентних висловлювань виявляє себе на поверхневому та глибинному рівнях. Їхнє поверхневе значення формується значеннями складових конституентів, у той час як глибинне вимагає переосмислення у контексті їхнього уживання [45]. У досліджуваному виданні виражене лише поверхневе значення ПВ, оскільки новинарні матеріали для швидкого ознайомлення не передбачають глибинного осмислення тексту. Більш того, ПВ у матеріалі дослідження виражаються найчастіше окремими словами, рідко -- словосполученнями, але не складними семантичними конструкціями. Це дозволяє читачеві швидше й простіше сприймати зміст пропонованого матеріалу.

Зокрема, значна кількість прецедентних висловлювань, що обіграються в матеріалах газети «Онлайн-Експрес», є мовними помилками видатних політиків України. Серед них найчастіше зустрічається пародіювання кумедної вимови Миколи Азарова, назване в народі «азірівкою», та популярні завдяки такій вимові часто вживані М. Азаровим слова (наприклад, «Незабаром Азарова можуть вигнати і зробити його «паперєдніком» -- політолог» [60], «Під ВР воскресили Антимайдан: за ніч сюди мали звезти 10 тисяч фанів «покращення»» [65] -- слова «попередник», «покращення», сказані з характерною для Азарова вимовою, асоціюються в багатьох саме з колишнім прем'єр-міністром, бо він часто у своїх промовах говорив про те, що у всіх бідах українського народу винні «попередники» його уряду, а «покращення», досягнутого за час його керування, неможливо не помітити. Крім того, слово «попередник», вживане на позначення Миколи Азарова, підкреслює те, що за аналогією з його «попередниками», тепер він сам може вважатися винним у занепаді економіки України. Слово ж «покращення» досить часто вживається у назвах матеріалів без зрозумілої причини, і є прикладом прецедентного висловлювання, яке використовується, щоб зацікавити читача, і не пов'язане з темою тексту. Прикладами таких заголовків можуть стати наступні: «Прем'єр Польщі домовляється про «покращену» угоду України з ЄС» [72], «Гідрометцентр помітив «покращення» і вже обіцяє «аномально теплий» лютий» [20]. У цих реченнях вживання слова «покращення» є абсолютно виправданим та логічним за змістом, проте написання цього слова в лапках наводить на думку про його прецедентність, а, отже, викликає асоціації з промовами М. Азарова, недоречні в цьому випаду.

До цієї групи можна віднести також помилкові висловлювання політичних діячів, серед яких найчастіше зустрічаються слова В. Януковича, наприклад кальковане з російської мови слово «йолка», яке він вжив кілька років тому у своїй промові, не згадавши українського еквіваленту («МВС запевняє, що йолки Дніпропетровська й Харкова зібрали більше, ніж Майдан. І продовжує вигадувати незареєстровані злочини» [53], «Блохіну, окрім Євромайдану без «йолкі», заважає ще й інтернет» [7]). Варто зазначити, що слово «йолка» відмінюється не як іменник першої відміни твердої групи, до якої він має належати за правилами української мови, натомість його вживання в різних відмінках є транскрибуванням відмінювання в російській мові.