Ток-шоу в українському шоу-бізнесі

5

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Глосарій

Вступ

Розділ 1. Сутність ток-шоу як жанру

1.1 Особливості жанру ток-шоу

1.2 Історичні передумови виникнення ток-шоу

Розділ 2. Особливості ток-шоу в українському шоу-бізнесі

2.1 Основні види ток-шоу у сучасному шоу-бізнесі

2.2 Реаліті - шоу як окремий вид ток - шоу

2.3 Постановка питання як елемент організації ток -шоу

2.4 Специфіка українського формату ток-шоу (на прикладі проекту «Свобода слова»)

Висновки

Список використаної літератури

Глосарій

1. Ток-шоу (від англ. talk show -- розмовне шоу) -- вид телепередачі, в якій один або декілька запрошених учасників ведуть обговорення запропонованих ведучим тем.

2. Телеміст - варіант розмовного жанру типу ток-шоу, що використовує можливість видовищного зіставлення контрастних по ментальності аудиторій, два або більше, як правило, географічно віддалених один від одного за допомогою техніки супутникового зв'язку.

3. Теледебати - варіант розмовного жанру типу ток-шоу або дискусії, що поєднує елементи інтерв'ю, дискусії і навіть репортажу, що використовує видовище передвиборної конкуренції кандидатів.

4. Реаліті - шоу-- окремий вид телепередач, що використовує психологічний прийом «ефект присутності».

5. Бесіда - жанр аналітичної публіцистики, діалог або полілог, інколи з використанням допоміжних кіно- або фотодокументів (коротких сюжетів), як правило без вираженої конфронтації сторін (тобто не перехідне в дискусію ефективне по Е.Берну спілкування перед екраном).

6. Відкриті питання - це ті, відповідаючи на які не можна обмежитися відповіддю «та чи ні».

Вступ

Популярні нині телевізійні ток-шоу стали чи не найпомітнішою ознакою сучасного телебачення. Політичні, розважальні, інтелектуальні... Сучасний авторитетний телеканал виробляє по кілька ток-шоу, охоплюючи провідні сфери суспільного життя. Їх диференціюють відповідно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань. Так, у денному ефірі переважають ток-шоу для домогосподарок, шкільної та студентської молоді. Опівночі - для інтелектуалів. У цьому випадку менеджери свідомо йдуть на збитковість програмного виробництва, адже нічна аудиторія нечисленна і залучити достатньо реклами для самоокупності важко. Зате можна мати інший зиск - іміджевий. Вдало продумана тема і ретельно підібраний склад учасників її обговорення можуть шляхом резонансу (наприклад, цитування цікавих і нестандартних думок у пресі) надати телеканалу вигідного образу - осередку інтелектуальної еліти; тобто формується імідж інтелігентного та стильного ТБ.

Телевізійні критики досить прискіпливо оцінюють новомодний формат, надто розважального характеру. Однак це не впливає на високий рейтинг розважальних ток-шоу. Суперечність між ставленням телекритики та смаками глядача, очевидно, мотивована недостатнім розумінням ролі й суті популярного жанру. Тож у пропонованій роботі здійснено спробу аналізу формату телевізійного ток-шоу з метою його ефективного культивування на теренах вітчизняного шоу-бізнесу

Варто зазначити, що жанр ток-шоу виник на американському телебаченні. В 60-х роках ХХ століття його творцем став журналіст Філ Донахью. Під час проведення інтерв'ю з гостем своєї студії, ведучий, у якого більше не виявилося запитань, підбіг до одного з глядачів студії: «У вас є запитання до нашого гостя?» Гість не розгубився, таким чином здобувши для Філа Донахью славу винахідника ток-шоу. Це було в 60-х. А вже наприкінці 80-х рр. жанр був настільки популярний, що практично на всіх телеканалах США - від великих, загальнонаціонального значення, до дрібних провінційних - з'явилися свої ток-шоу, де все менше приділяли увагу соціальним і політичним питанням і усе більше - скандалам, пліткам і тому подібним «запорукам рейтинговості». Цим шляхом американське телебачення іде і досі.

Працюючи над обраною темою автор намагався розкрити популярність ток - шоу. Принадність ток - шоу зумовлена ілюзією причетності до обговорення актуальної проблеми. Телевізійне ток-шоу задовольняє потребу аудиторії в спілкуванні. Не завжди у своєму середовищі щастить зустріти цікавого співбесідника, з яким можна обговорити щось актуальне чи поділитися наболілим. Ток-шоу дає таку можливість, щоправда, віртуальну. Нерідко автори надають програмі певної скандальності, створюючи подекуди диявольський театр абсурду, що є не менш необхідним. Психологи пояснюють популярність скандальної ознаки ток-шоу підсвідомим прагненням аудиторії грати роль судді. Тобто пересічному глядачеві імпонує позиція стороннього спостерігача.

Отже, популярний жанр - ток-шок - не забаганка менеджерів, а соціально й психологічно мотивоване явище, ознака поглиблення комунікативності суспільства. Особливої значимості він набуває у шоу-бізнесі, де рівень комунікативності особливо високий.

Таким чином,виходячи з усього вищесказаного, об'єктом дослідження - є ток-шоу.

Предметом роботи виступають особливості організації та проведення ток-шоу у сфері шоу-бізнесу.

За мету автор ставить аналіз особливостей організації та проведення ток-шоу у сфері шоу-бізнесу.

Працюючи над обраною темою, автор ставить низку завдань:

1. Вивчити особливості ток-шоу як жанру;

2. Розглянути історичні передумови виникнення ток-шоу;

3. Охарактеризувати основні види ток-шоу у сучасному шоу-бізнесі;

4. Проаналізувати особливості організації ток-шоу та основні його суб'єкти;

5. Розкрити специфіку українського формату ток-шоу (на прикладі проекту «Свобода слова»).

Новизна значимість представленого дослідження полягає у тому, що робіт, які б були присвячені аналізу ток-шоу, зокрема у сфері шоу-бізнесу - ні в українській, ні російській літературі не існує. Усі матеріали носять фрагментарний, статейний характер. Дана ж робота може служити першою ластівкою комплексного дослідження з обраної проблематики.

ток шоу реаліті український

Розділ 1. Сутність ток-шоу як жанру

1.1 Особливості жанру ток-шоу

Ток-шоу (від англ. talk show -- розмовне шоу) -- вид телепередачі, в якій один або декілька запрошених учасників ведуть обговорення запропонованих ведучим тем. Як правило, при цьому присутні запрошені до студії глядачі. Інколи глядачам надається можливість задати питання або висловити свою думку[7].

Дослідники телевізійних жанрів Н.В.Вакурова та Л.І.Московкін характеризують ток -шоу як розмовний жанр, сучасний аналог теледискусії, від англ. talk-show - запозичений у зв'язку з можливістю прямого ефіру західний жанр, адресований «не всім, але кожному». [7].

«Класичне ток-шоу є трикутником: ведучий - запрошені співбесідники (експерти) - глядач в студії... Ток-шоу сполучає прийоми журналістики і сценічні прийоми. І кожен з учасників ток-шоу, яка б не була його службова функція усередині програми, одночасно є персонажем із заданою йому авторами ток-шоу роллю». [8] Схема жанру досить проста і безпрограшна: глядачі, ведучий, питання і відповіді. Але багато фахівців цього жанру вважають, наприклад, що запорука успіху ток-шоу - гумор. Герой повинен уміти сміятися над собою. Наприклад, аналізуючи популярну в США розважальну програму «Шоу Опри», Кузнєцов Г.В. приходить до думки, що «це саме журналістика, майстерно підготовлене спілкування з популярною людиною, що супроводжується показом на великому екрані фотографій та іншого матеріалу». [8]

Вартанов А.С. відзначає, що завдання жанру ток-шоу - активізувати сприйняття змісту передачі за допомогою форми диспуту, гострих запитань, висловлення різних точок зору. Хитрість же сучасного ток-шоу заключається в тому, що при зовнішній формі вільної дискусії, насправді глядачам тлумачиться яка-небудь одна-єдина, строго обмежена в своїх параметрах позиція. [10]

Автори сучасних підручників з курсу тележурналістики погоджуються з думкою, що в даний час ток-шоу є одним з найбільш поширених на вітчизняному телебаченні жанрів, як би не анонсувалася відповідна передача. Так звана «телевізійна прес-конференція» насправді належить до жанру ток-шоу вже тому, що ведучий сам же задає більшість питань, приготувавши заздалегідь сценарій або сценарний план. При такій організації передачі практично виключається в ній можливість політичної гри, непередбачуваності питання і виявлення несподіваної інформації для компетентної людини, відбувається лише актуалізація інформації, яка вже існує в надрах аудиторії[10].

Елементами ток-шоу можуть мати навіть інформаційні програми і майже завжди - інформаційно-аналітичні, що є характерною особливістю вітчизняного телебачення. Жанр ток-шоу швидше розважальний, ніж інформаційний, і за відсутності моніторингу аудиторії може нести нудний характер та втрату адресності[11].

Необхідно відзначити, що в деяких випадках терміном «ток-шоу» позначають будь-яку «розмовну» передачу, «наприклад бесіду за круглим столом або ж просте інтерв'ю в студії, якщо його бере досить популярний журналіст - «зірка» екрану або радіоефіру». [11]

Ток-шоу відрізняється надзвичайною тематичною і функціональною широтою жанрового різновиду. Дослідники вважають, що ток-шоу поєднує ознаки інтерв'ю, дискусії, гри, а також концентрується навколо особи ведучого. Це максимально персоніфікована екранна форма. Взаємодії форми та її автора в першу чергу сприяють необхідні особові якості ведучого: розум, винахідливість, чарівливість, гумор, вміння зацікавлено слухати, пластично рухатися і інше. Суттєвими також є зовнішні обставини: певне місце і суворе дотримання циклічності, тобто регулярна повторюваність в програмі, розрахована на збудження в свідомості масового глядача стану «нетерплячого чекання зустрічі». Драматургія ток-шоу тісно пов'язана з основою питання - відповіді цього жанру. Саме форма, якість, вигляд і логіка послідовності питань визначають інтригу і динаміку розвитку сюжетної лінії програми. Основні питання ставить ведучий, а відповідають на них різні категорії учасників ток-шоу (герої, експерти, глядачі і так далі). Залежно від того завдання, яке ставить ведучий на різних етапах програми, він використовує різні типів питань.[11]

Неодмінними «компонентами» ток-шоу, окрім ведучого, виступають гості («герої») - люди, які чимось прославилися або просто цікаві своїми вчинками, думками, способом життя. Обов'язковою є присутність в студії декількох десятків глядачів, можливо і наявність компетентних експертів. Глядачі не завжди залучаються до розмови, інколи їх участь обмежується оплесками, сміхом, вигуками здивування - це створює особливу атмосферу публічності, дає «емоційну підказку» телеглядачам[11].

З появою ток-шоу на американському телебаченні, а згодом і на вітчизняному виникла і особлива посада - модератор ток-шоу. Це людина, яка займається «підігріванням» аудиторії. Він розповідає про хід програми, про роль глядачів, намагається призвати людей до діалогу, запитує, хто з присутніх хоче висловитися на запропоновану тему, вчить поводитися з пультами для голосувань, якщо їх використовують в програмі. Організатори ток-шоу на українському телебаченні активно користуються послугами модераторів. Окрім спілкування з аудиторією до початку програми, ця людина присутня в залі впродовж всієї передачі. Він стежить за ходом ток-шоу і першим починає аплодувати в місцях найбільшого емоційного підйому бесіди, він допомагає сформулювати думки всім бажаючим розповісти свою історію. [11]

1.2 Історичні передумови виникнення ток-шоу

Жанр ток-шоу виник на американському телебаченні в 60-х роках ХХ століття, його творцем, як стверджують, був відомий журналіст Філ Донахью. Існує легенда: беручи інтерв'ю під час прямого ефіру у гостя своєї програми, Філ Донахью в якийсь момент зрозумів, що питання у нього закінчилися. Тоді він підбіг до одного з глядачів, що сиділи в студії, і запитав: «У вас є питання до нашого гостя?» У глядача питання виявилося, і таким чином Донахью винайшов жанр ток-шоу[1].

Вперше програма Філа Донахью з'явилася на телевізійному каналі WHIO-TV, там 1963-1967 роках він працював ранковим ведучим і вів ток-шоу в прямому ефірі за участю запрошених в студію гостей. [1] Це була провінційна телестанція, бюджет виділили мізерний і роздобути собі гостей з числа зірок Донахью було нелегко. Аби залучити аудиторію, а разом з нею і тих самих зірок політики і шоу-бізнесу, Донахью зважився на принципову новинку. Він зосередив увагу в своєму ток-шоу не на відомих особах, а на скандальних проблемах, які відкрито обговорював в ефірі. Дебют The Phil Donahue Show відбувся в Дейтоні (штат Огайо). Першим гостем на Phil Donahue Show стала Маделін О'Хейр, атеїстка, з якою він обговорював релігійні конфлікти між учнями в коледжах. «Протягом того ж тижня в листопаді 1967 року він подав в ефір фоторепортаж з пологового будинку з детальним показом всіх деталей і обговорив процес пологів з присутніми в студії». [2] Так жанр ток-шоу набув певного статусу, що робить його схожим на сучасний жанр.

В кінці 80-х рр. завдяки Філу Донахью жанр ток-шоу був настільки популярний, що практично на всіх телеканалах США - від великих, загальнонаціонального значення, до дрібних провінційних - з'явилися свої ток-шоу. У ситуації негласного змагання ток-шоу все менше і менше приділяли увагу соціальним і політичним питанням і все більше набували скандального характеру. [2]

Українські телеглядачі познайомилися з ток-шоу Донахью в 1986 році. Його ім'я пов'язане з телемостами, що з'єднали в прямому ефірі людей з Америки і СРСР. Ці передачі залишаються унікальними в тележурналістиці. У рекламних матеріалах, що поширювалися в Москві та Києві, наголошувалося, що Донахью вів свої передачі з в'язниці штату Огайо і з лунапарку Уолта Діснея, з пароплава «Міссісіпі Квін» і з п'ятитисячної аудиторії, що обговорює проблему рівності прав чоловіків і жінок. «Гостями ведучого є, як правило, видатні фахівці, герої дня і знаменитості, а безпосередніми учасниками полеміки стають глядачі - як в телестудії, так і вдома біля екранів. Глядачі прямо з місць (або по телефону) ставлять свої питання гостям, коментують їх думки, виступають з власними і часом сперечаються один з одним, що додає програмі непередбачуваний характер і робить її цікавою». [3] У рекламних проспектах говорилося, що «у виступах Донахью щось було і від психологічної драми, і від вуличного театру, і від сеансу колективної терапії».

Володимир Познер став відомий телеглядачам як партнер Філа Донахью по телемостам (з радянського боку). Після цих передач, Познер провів ще десятки різних ток-шоу за участю сотень людей різних національностей, професій і віку. Кожного разу програми приголомшували широтою можливостей ведучого: його ерудиція, такт, доброзичливість у поєднанні з сильною волею і ясним розумінням мети призводили до того, що напружений колективний пошук істини через діалоги Познера з присутніми в студії людьми надавав ефекту величезної духовної дії на телеглядачів.

Не лише ім'я Володимира Познера пов'язане із зародженням подібних програм на радянському телебаченні. «Ще не було в нашому лексиконі помітного англомовного терміну «ток-шоу», а явище, що позначається ним, - телепрограми, в яких в студії були присутні глядачі, що гаряче обговорюють запропоновану проблему, вже існували». [1] Це був «12 поверх» Э. Сагалаєва, «Музичний ринг» Максимової, змінений «Погляд» з Лістьєвим, Любімовим і так далі. Можна стверджувати, що жанр ток-шоу в нашій країні мав національну самобутність, був трибуною для обговорення дійсно актуальних питань сучасності. Причому у глядача зберігалося відчуття, що його голос може бути почутий. [2]

Тепер Володимир Познер, людина, яка вважається творцем ток-шоу в Росії, говорить, що «ток-шоу - одна з найдемократичніших форм, яка дозволяє звичайним людям брати безпосередню участь в телепередачі. Її не замінить навіть інтерактивне телебачення». [1]

Для сучасного етапу існування жанру подібна думка є дуже оптимістичною. По-перше, вітчизняні ток-шоу вже позбавлені місцевого колориту і суспільної значущості. По-друге, вони перетворилися на рядові рекламні майданчики. Цей процес проходив в період з 1991 по 1993 роки. Саме в цей час виникла проблема експансії іноземних (зокрема, американських) жанрів на вітчизняних каналах. На екрані з'явилися і продовжують з'являтися в даний час ток-шоу, телешоу, «реаліті - шоу», телевікторини, телеігри «в букви і слова», телесеріали, західні відеокліпи, еротичні програми, «телевізійні магазини» і тому подібне Для ток-шоу в їх зарубіжному варіанті цей період став дуже плідним в плані появи, завоювання ефірного простору і глядачів. [1]

Поява західних програм була викликана рядом об'єктивних і суб'єктивних причин. Це і зміни в пануючій ідеології, і в економіці країни, і процеси перебудови, що торкнулися всіх сторін життя, у тому числі і системи телемовлення. Після серпня 1991 р. в Україні відкриваються нові політичні, економічні і творчі можливості розвитку всієї системи ЗМІ. Телебачення починає буквально з нуля, відкриваючи і осягаючи закони телевізійних жанрів, драматургії і телевізійній діяльності в цілому. Для наслідування використовувалися зразки, що приносять успіх і економічну вигоду. Так на російський екран потрапляють «Колесо фортуни» («Поле чудес»), «Жіноче питання» («Я сама») і ін. У перший рік своєї появи на українських та російських екранах передачі в жанрі ток-шоу транслювалися виключно ввечері. У другій половині дев'яностих років минулого століття за даними соціологічних досліджень аудиторії, жодне ток-шоу не входило в двадцятку лідерів телепрограм. У всьому світі прийнято: як тільки запущене в ефір ток-шоу починає втрачати досягнутий рейтинг, відразу ж встає питання про заміну програми на іншу.[4]

Незабаром і денний ефір багатьох вітчизняних телевізійних каналів виявився сильно заповненим ток-шоу. По комерційних причинах денні ток-шоу перетворилися на своєрідні «телепосиденьки серед дня. «Насправді: є студія з диванами по периметру, запрошуються глядачі і знаменитості (в основному із сфери шоу-бізнесу). При такому розумінні жанру і виникли, загалом другосортні «Місто жінок» і «Велике прання» (Перший канал), «Країна порад» і «Принцип доміно» (НТВ), «Що хоче жінка» і «Коротке замикання» («Росія»).[6]

Першими ток - шоу на українських телеканалах можна вважати «Територію А» з Анжелікою Рудницькою, « Табу» з Миколою Вереснем, «Епіцентр» з Вячеславом Піховшеком, «Бар «Чорний кіт» з К. Гнатенком.[2]

Переломним періодом в розвитку жанру ток - шоу можна вважати створення музичних каналів, на які постійно запрошувалися зірки шоу - бізнесу.[10]

Широкої популярності набувають розважальні ток - шоу. Серед їх засновників безперечними лідерами є телеканал « Інтер» та «1+1». Саме вони постійно змінюють тематику та стилі шоу.[10]

Не можна залишити без уваги політичні ток- шоу, де висвітлюються актуальні проблеми сьогодення. На думку автора, це на даний момент найпопулярніші програми в країні.

З жанром ток-шоу сталася дивна метаморфоза: поки не було певних його кордонів (та і самого терміну), в нім була присутня суспільна і духовна напруга, відбувалися серйозні відкриття, не лише творчі, але і соціальні. Із зміною соціально-політичній ситуації в країні, пізніше, коли жанр ток-шоу став гуляти по всіх телеканалах, побивши по кількості передач рекорди, він якось померкнув в свідомості телеглядачів, став менш значним, перестав хвилювати, як раніше. Багато з вітчизняних тележурналістів, затіваючи нову програму і без особливих роздумів привласнюючи їй високе жанрове найменування, не завжди піклуються про те, аби їх ток-шоу було життєздатним, мало справжній глядацький інтерес, виявилося здатним витримати конкуренцію в ефірі. [2]

Така у загальних рисах історія ток-шоу на вітчизняному телебаченні. Її можна умовно розділити на два етапи. Перший - з середини 1980-х по 1991 рік, коли жанр ще мав національну самобутність, був трибуною для обговорення актуальних питань сучасності. Другий - з 1991-1993 рр. по сьогоднішній день. Це період експансії зарубіжних жанрів на вітчизняний екран. Ток-шоу стали існувати як «кальки» західних телепрограм, копіюючи не лише їх основні ознаки (легкість розмови, артистизм ведучого, обов'язкова присутність аудиторії). З урахуванням не дуже тривалої історії телебачення як такого, термін існування ток-шоу важко назвати малим, але при цьому жанрове визначення програм представляє певну проблему для теорії журналістики.[2]

Розділ 2. Особливості ток-шоу в українському шоу-бізнесі

2.1 Основні види ток-шоу у сучасному шоу-бізнесі

Різновидів ток-шоу існує достатня безліч. Тому вони можуть бути класифіковані по різних критеріях.

Так, Н.В. Вакурова розрізняє наступні види ток-шоу. [12]

Телеміст - варіант розмовного жанру типу ток-шоу, що використовує можливість видовищного зіставлення контрастних по ментальності аудиторій, два або більше, як правило, географічно віддалених один від одного за допомогою техніки супутникового зв'язку. Причому кожна аудиторія, що бере участь, має свого ведучого і від його особистих даних («харизми») в значній мірі залежить частота включення і успіх його аудиторії, що представляється. Фактично телемости з США (Філ Донахью - Володимир Познер) вважаються чинником остаточного затвердження прямого ефіру на вітчизняному телебаченні. [12]

Теледебати - варіант розмовного жанру типу ток-шоу або дискусії, що поєднує елементи інтерв'ю, дискусії і навіть репортажу, що використовує видовище передвиборної конкуренції кандидатів. Є невід'ємним та необхідним складником цивілізованої передвиборної кампанії: змушує кандидатів конкретизувати, ідентифікувати і персоніфікувати пропоновану програму і дозволяє аудиторії структуруватися по електоратам відповідно до отриманої інформації. [12]

Бесіда - жанр аналітичної публіцистики, діалог або полілог, інколи з використанням допоміжних кіно- або фотодокументів (коротких сюжетів), як правило без вираженої конфронтації сторін (тобто не перехідне в дискусію ефективне по Е.Берну спілкування перед екраном). Існує принаймні в двох формах - присвячена конкретній суспільно-значимій темі або за участю людей, поява яких на екрані здатна залучити аудиторію (ньюсмейкерів). На сучасному ТБ найчастіше буває включена в ток-шоу. [12]

Дискусія - жанр аналітичної публіцистики, зазвичай полілог за участю ведучого і не менше чим двох носіїв контрастних точок зору на деяку суспільно-значиму проблему, або будь-яких ньюсмейкерів, одночасна поява яких в кадрі символізує деяку протилежність. Оскільки дискусія найчастіше транслюється без відеоряду, видовище залежить від професіоналізму ведучого у виборі учасників, підготовці проблеми, уміння імпровізувати по ходу бесіди. Різновидом дискусії є теледебати. На сучасному телебаченні їх найчастіше включають в ток-шоу. [12]

За межами розглянутих критеріїв в оцінці різновидів ток-шоу залишився ще один, який покладений в основу класифікації дослідників Задорожной Н.П. і Чистякової І.А. Цей критерій - характер питань. [13] Дана схема цікава з точки зору драматургії жанру - «Дві типові форми ток-шоу (види питань: закритий альтернативний і відкритий)».

Найчастіше на сучасному телебаченні експлуатується друга форма ток-шоу, з альтернативним питанням в основі. Так будувалися популярні програми російського телебачення «Основний інстинкт», «Свобода слова», зараз так працює «Принцип доміно». Динаміку такій програмі задає конфлікт, прихований вже в самому формулюванні питання. Аудиторія ділиться на два табори і учасників кожного доводять свою правоту. У такому ток-шоу головне, аби протистуючі сторони були в одній ваговій категорії і зуміли якнайповніше розкрити і представити свою позицію. [12]

Перша форма ток-шоу, заснована на відкритому питанні, також є ефективною і присутня в телеефірі. Це, наприклад, такі програми, як «Культурна революція» Михайла Швидкого або «Часи» Володимира Познера. Наприклад, питання, винесене темою ток-шоу «Часи», - «Про які погрози для Росії говорив Володимир Путін в посланні до народу?». Основне питання програми (відкритого типа) може бути розкрите лише через всілякі думки учасників. Складність організації і проведення ток-шоу такого типу полягає в тому, що ця форма вимагає запрошення учасників дискусії дуже високого рівня, думки яких цікаві глядачам.[13]

2.2 Реаліті-шоу як окремий вид ток - шоу

Реаліті - шоу-- окремий вид телепередач, що використовує психологічний прийом «ефект присутності». Мода на реаліті - шоу прийшла до України із заходу. Глядача занурюють в яку-небудь придуману режисерами обстановку, і він стає свідком того, що відбувається. Ще один прийом, який використовують творці цього вигляду програм, називається «Як все». Глядач особливо довіряє рекламі або телевізійному персонажу, якщо він впізнає в нім себе -- просту людину з народу. Є реаліті -шоу, в яких беруть участь відомі люди (артисти, співаки, телеведучі), але в основному в програмах знімаються пересічні громадяни. Багато з них запрошують з глибинки України, тим самим ще більш підсилюючи ефект «як все». Реаліті - шоу деякі дослідники вважають різновидом розмовних шоу (ток-шоу). У більшій частині проектів найбільших американських телеканалів центральною ідеєю і провідним мотивом шоу стали приниження, сором і ганьба. На думку американських телемагнатів, саме приниження і прилюдный сором можуть максимально зацікавити і залучити найбільшу аудиторію. Шляхом вивчення громадської думки було однозначно встановлено, що найганебніші і образливіші дії, до виконання яких притягуються герої реаліті - шоу, не лише не відштовхують, а, навпаки, неймовірно розпалюють і збуджують інтерес». Реаліті -шоу переросли із звичайних телепередач в цілу індустрію. Це -- реклама, видання спеціальних журналів, випуск касет і дисків. У цьому бізнесі крутяться величезні грошові кошти.[13]

Для українських глядачів першим вітчизняним реаліті - шоу можна вважати « Фабрику зірок». Дана програма містить всі ознаки ток - шоу. По -перше, в телепередачі присутні відомі діячі шоу - бізнесу. По - друге, програма в першу чергу несе розважальний характер.

2.3 Постановка питання як елемент організації ток -шоу

Одна з труднощів, з якою стикаються працівники телебачення і радіо - розробка цікавих і якісних ток-шоу. Практикуючі журналісти не володіють відповідними професійними навиками. У спеціальній літературі недостатньо глибоко розроблені питання, пов'язані з драматургією ток-шоу: не конкретизовані підходи до визначення тим для ток-шоу; немає чіткого розмежування жанрів ток-шоу; ніде не описана техніка підготовки цього жанру, зокрема не просліджується глибинний зв'язок між умінням формулювання і розробки системи питань, проблематикою ток-шоу і професійною культурою його ведення.[20]

Тому автор намагатиметься розкрити основні принципи розробки ток - шоу. Першим і найдоцільнішим є розробка питань.[20]

Всі питання діляться на дві великі категорії: відкриті і закриті.

Відкриті питання - це ті, відповідаючи на які не можна обмежитися відповіддю «та чи ні». Вони носять більш загальний характер і несуть за собою відповіді, не обмежені ні формою, ні змістом. Якщо можна так сказати - відкриті питання демократичніші. Вони не обмежують відповіді, дозволяють відповідати як одним словом, так і широко - з поясненнями, виправданням, міркуваннями, оповіданням, описами і так далі.[24]

Для наглядності варто навести приклади питань відкритого типа:

1. На якому маршруті я доїду до ЦУМа?

2. У котрій годині до нас прийдуть гості?

3. Чому ви проголосували за кандидата П.?

4. Який стандарт вищої освіти зажадався в сучасному Киргизстане?

Як видно, формулюючи і ставлячи співбесідникові питання відкритого типу, в мові співбесідника можуть виникнути образи і картинки, можуть спливти драматичні сюжети, історії з минулого. Крім того, відповіді на відкриті питання вигідніше цитувати, оскільки в них частіше і більш колоритно відбивається індивідуальність співрозмовника. [25]

На відміну від відкритих, закриті питання вимагають стверджувальної або негативної відповіді. Їх використовують, коли потрібно отримати жорстку, пряму реакцію співбесідника, прояв конкретної позиції (за або проти), підтвердження або спростування факту. Закриті питання, в принципі використовують ні для опису, ні для пояснення, а пропонують завершену, безперспективну відповідь, відповідь-твердження (заперечення).[24]

Ось приклади питань закритого типу:

1. Я доїду на цьому маршруті до ЦУМа?

2. Прийдуть до нас гості після трьох?

3. Ви проголосували за кандидата П.?

Закриті питання не стимулюють розвиток діалогу, оскільки фактично повідомляють співбесідника, що інтерв'юєр зацікавлений лише в підтвердженні або запереченні інформації -- не більш. Більшість закритих питань біполярні, тобто передбачають всього два передбачені варіанти відповіді -- «та чи ні», не завжди маючи на увазі пояснення і аргументацію.[24]

У відкритих питань є загальні риси, які визначають їх переваги і недоліки. Ось деякі переваги відкритого питання:

· спонукав співбесідника відповідати, ні в чому його не обмежуючи;

· дає співбесідникові можливість добровільно передати інформацію, вільно говорити про свої відчуття, коментувати події;

· орієнтує людину на роздуми, аналіз своїх вчинків, стимулює народження думок, які раніше, можливо, і не приходили йому в голову;

· ставить журналіста перед необхідністю уважно слухати і спостерігати.[25]

А це недоліки відкритих питань:

· можуть спровокувати довгу відповідь, тому не завжди застосовні в умовах ліміту часу;

· здатні збентежити співбесідника, не звиклого відповідати на загальні питання;

· можуть викликати плутану і сумбурну відповідь, складну для розуміння;

· таять в собі необхідність ставити уточнюючі питання, перебиваючи співбесідника, що може його образити і привести до скрути в ході бесіди.[25]

Проте, відкриті питання, поза сумнівом, найпривабливіший інструмент для здобуття вільних, яскравих і нічим не обмежених відповідей, що заставляють думати.[24]

А привабливість закритих питань в тому, що їх легко задавати і на них неважко відповідати. Журналіст при цьому повністю контролює хід бесіди, оскільки цей тип питання володіє більшою контролюючою можливістю, чим відкрите питання. [25]

Є в закритих питань і такі переваги:

· дозволяють репортерові отримати конкретну інформацію, не чекаючи роздумів співбесідника;

· економлять дорогоцінний час, оскільки передбачають швидку реакцію і короткі відповіді;

· дають можливість «розігріти» співбесідника, не вимагаючи від нього серйозної роботи розуму.[25]

Хочеться окремо сказати про якість теми, зачепленої в питанні, тому що від неї залежать глибина і «вага» питання.[24]

Наприклад, вважається, що відповіді на закриті питання абсолютно передбачені. Проте бувають випадки, коли, відповівши «та чи ні», співбесідник пускається в міркування. Тому, деколи питання закритого типа потрібне саме для того, щоб співбесідник міг спочатку точно озвучити свій погляд на спірну ситуацію, підтвердити думку або спростувати факт, а потім пояснити свою позицію. Часто в цих непередбачуваних висловах може міститися дуже коштовна інформація. Тобто, в даному випадку поява закритого питання - необхідна умова появи за ним питання відкритого - типа чому? або навіщо? Як правило, в таких питаннях йдеться не про якийсь буденний, побутовий предмет, явище або об'єкт. Зазвичай тут йдеться про комплексних проблемах, соціально значимих конфліктах або суспільно-корисній інформації. Тому що, на відміну від питань, націлених на з'ясування конкретних фактів і обставин справи, питання «навіщо?» і «чому?», цілі, що з'ясовують, і причини, можна віднести до складнішого рівня, що вимагає вдумливої, концептуальної відповіді. За своїм значенням вони не прості для відповіді, оскільки спонукали співбесідника до роздуму, до розбору і аналізу ситуації, висунення версій того, що сталося.[25]

Необхідно сказати, що, з іншого боку, не лише питання закритого типу можуть породжувати лаконічні відповіді. Серед відкритих є різновид - напіввідкриті питання, які передбачають короткі відповіді. Напіввідкриті питання потрібні для того, щоб отримати конкретну інформацію.

Наприклад:

- Скільки годин в день ви дивитеся телевізор?

Відкриті питання частенько починаються з питальні слів, наприклад: Хто? Що? Де? Як? Куди? Скільки? і так далі Певний тип питання викликає відповідного типа відповіді. Ось приклади такої залежності:

· У питанні, в якому використовується питальний займенник хто в різних його відмінках (без приводів і з приводами), запрошується інформація про об'єкт події, його учасників і дійових осіб.

«Хто був присутній на переговорах?»;

«З ким з учасників переговорів удалося порозумітися?»;

«Кому з членів делегації прийшла в голову ідея підписання спільної заяви?»;

«Кого з делегатів не влаштував текст спільного комюніке?».[25]

Якщо об'єкт повідомлення є неживим предметом, то відповідно застосовується питальний займенник що і всі його граматичні форми.

«Що ви побачили, коли почалося сонячне затемнення?»;

«Що вам особливо бракувало під час польоту в космос?».

· Питання, що використовує питальний займенник що, насправді в поширенішій формі звучить: що сталося? -- і з'ясовує, що сталося з об'єктом повідомлення, які дії він зробив, яких якостей набув.

«Що ви зробили, коли відчули вибух?»;

«Що сталося насправді з літаком у момент катастрофи?».[25]

· Питання про неясний для того, що запитує обставині місця задається за допомогою прислівника де. Відтінки обставин що стався в питаннях з'ясовуються говором куди і звідки.

«Де стався крах літака?»;

«Куди тепер прямує ваша рятувальна бригада?»;

«Звідки прилетів літак з гуманітарною допомогою пострадавшим від землетрусу?».

· Питання про обставину часу оформляється за допомогою прислівника коли, а про відтінки цієї обставини -- за допомогою говору з яких пір і до яких пір.[20]

«Коли сталася авіакатастрофа?»;

«З яких пір (з якого моменту, з якого часу) ви перестали довіряти своїм помічникам?»;

«До яких пір працюватиме комісія з реституції пам'ятників культури?».

· Питання, що відкривається прислівником як, повинне з'ясувати обставини образу дії або події, а відповідь -- описати, як це сталося.

«Як вийшло, що про цю аварію взнали лише наступного дня?»;

«Як відбувається сонячне затемнення?»;

«Як же вам удалося звільнити заручників?».

· То, про що запитує багатозначне англійське питання why, в російській мові задається двома різними варіантами. Питання про цілі вчинків -- за допомогою прислівника навіщо (з якою метою); питання про причини що стався -- за допомогою прислівника чому (з якої причини).

«Навіщо знадобилася така кількість рятувальних бригад?»;

«Чому на місце випадку вчасно не прибула бригада лікарів?».

Питання закритого типа найчастіше починаються із займенника або з дієслова:

«Ви збираєтеся брати участь у виборах?»

«Купите мені собаку?»

Є ще один різновид питань закритого типа - альтернативні. Вони заганяють чоловік в тунель обмеженого вибору:

«Ви бажаєте купити телевізор або відеомагнітофон?»;

«Вас влаштує типовий текст договору або в нього потрібно внести зміни?».[24]

Звичайно, тут теж можна відповісти: мені не подобається і ні те, і ні інше. Все залежить від якості питання, широти теми і конкретних обставин.[24]

Ще раз хочеться підкреслити, що саме питання - його тип, форма, широта, доцільність - визначають не лише відповідь, але і перспективу подальшого розвитку діалогу, а також ефективність всієї комунікації. Тобто - чи зможемо ми досягти поставленої мети.

«Дві типові форми ток-шоу» (види питань: закритий альтернативний і відкритий, цілі)».

Драматургія ток-шоу тісно пов'язана з питально-відповідною основою цього жанру. Саме форма, якість, вигляд і логіка послідовності питань визначають інтригу і динаміку розвитку сюжетної лінії програми. Основні питання ставить ведучий, а відповідають на них різні категорії учасників ток-шоу (герої, експерти, глядачі і так далі).[24]

Залежно від того завдання, яке ставить ведучий на різних етапах програми, він використовує різних типів питань. [24]

Для того, щоб отримати фактичну інформацію про людину, подію, проблемі формулюються питання умовно-відкритого типа з питальні словами Що? Хто? Де? Коли? Скільки? Як?.

Наприклад:

«Що ви побачили на місці випадку?»

«Хто написав цю статтю?»

«Де ви здобули вищу освіту?» і так далі

Також функцію збору інформації виконують питання закритого типа, у формулюванні яких вже закладений варіанти відповіді, і учасники лише вибирають один з них.[25]

Наприклад:

«У вас є машина?»

«Ви згодні з думкою свого начальника?»

«Вам це подобається чи ні?» і так далі

Коли необхідно представити різні точки зору, викликати роздуми про проблему або ініціювати дискусію, ведучий ставить питання відкритого типа, стимулюючі ці процеси. Такі питання формулюються за допомогою питальні слів Чому? Навіщо? Наскільки? Який?[25]

Питальна основу має і формулювання проблеми всієї програми в цілому. На початку програми той, що зазвичай веде називає тему обговорення і формулює до неї питання, яке визначає дуже багато що: структуру обговорення, ширину і глибину проникнення в тему, ракурс, в якому розглядається проблема і, нарешті, склад учасників програми.

Наприклад:

«Який стандарт вищої освіти зажадався в сучасному Єгипті?» або чи «Конкурентоспроможнє сьогодні вище утворення радянського зразка?».

Ці два питання по-різному розкривають одну тему, яку можна сформулювати так: «Різноманіття стандартів вищої освіти в сучасному Єгипті: проблеми і перспективи».[20]

У першому випадку, метою ток-шоу буде представлення різних стандартів вищої освіти, що існують сьогодні в республіці, - разом з проблемами, успіхами, перспективами, особливостями, плюсами і мінусами. Питання, стимулююче такий розвиток дискусії відкритого типа з питальне словом «Який?»[25]

Мета другого ток-шоу - винести вердикт радянському стандарту вищої освіти - бути йому або не бути. Тому, учасники і аудиторія цього ток-шоу відразу повинні прийняти ту або іншу позицію і захищати її впродовж всієї дискусії. Породжує таку структуру програми первинне питання - він закритого типа, альтернативний по суті. Тобто у формулюванні питання вже закладена відповідь, а учасникам необхідно лише визначитися «за» або «проти», чи витримає конкуренцію радянська освіта чи ні. [25]

Найчастіше на сучасному телебаченні експлуатується друга форма ток-шоу, з альтернативним питанням в основі. Як приклад можна привести популярні програми російського телебачення «Основний інстинкт», «Принцип доміно», «Свобода слова». Динаміку такій програмі задає конфлікт, прихований вже в самому формулюванні питання. Аудиторія ділиться на два табори і учасників кожного доводять свою правоту. У такому ток-шоу головне, аби протиборчі сторони були в одній ваговій категорії і зуміли якнайповніше розкрити і представити свою позицію.[24]

Перша форма ток-шоу, заснована на відкритому питанні, також ефектна і присутній в телеефірі. Це такі програми як «Культурна революція» Михайла Швидкого або «Часи» Володимира Познера. Наприклад, останній недавно запросив на програму експертів, аби обговорити питання «Про які погрози для Росії говорив Володимир Путін в посланні до народу?». Основне питання програми (відкритого типа) може бути розкрите лише через всілякі думки учасників. Складність організації і проведення ток-шоу такого типа полягає в тому, що ця форма вимагає запрошення учасників дискусії дуже високого рівня, думки яких цікаві глядачам.[20]

2.4 Специфіка українського формату ток-шоу (на прикладі проекту «Свобода слова»)

"Свобода слова" - концептуально нове для українського телебачення інтерактивне ток-шоу. Ведучий цієї суспільно-політичної програми - один з найбільш відомих українських журналістів Андрій Куликов.

У "Свободі слова" обговорюється найактуальніша, найгарячіша тема тижня, подія, яка виноситься у заголовки новин і шапки газет.

Учасниками програми стають ті, хто безпосередньо залучений до події тижня: відомі політики, держчиновники, відповідальні за прийняття найважливіших рішень у житті країни, діячі культури і просто громадяни у "вільного мікрофона". Головні герої "Свободи слова" - це завжди яскраві особистості, неординарні думки, жорстка позиція та вміння відстоювати її в суперечці.

"Свобода слова" - головне суспільно-політичне ток-шоу на каналі ICTV. Прем'єра програми відбулася 14 вересня 2001 у Росії на телеканалі НТВ. В ефір вийшло більше 100 випусків програми. "Свобода слова" двічі номінувалася на премію Національної Телевізійної Академії Росії. У 2004 році стала переможцем ТЕФІ в номінації ток-шоу.

З вересня 2005 року "Свобода слова" виходить в Україні. У березні 2006 року програма відзначена вищою нагородою в галузі журналістики "Золоте перо" у номінації "Краща політична телевізійна програма". Через півроку "Свобода слова" стає володарем премії "Телетріумф", перемагаючи у номінації "Ток-шоу".

"Свобода слова" виходить у прямому ефірі щопонеділка о 22:10. Тривалість програми 2 години 30 хвилин. Веде програму Андрій Куликов

Всі глядачі в студії - а їх 100 чоловік з усіх областей України - активні учасники унікального соціологічного експерименту в прямому ефірі.

Вперше в історії телебачення у програмі "Свобода слова" застосовується нова інтерактивна технологія, що дозволяє в режимі реального часу стежити за реакцією країни на те, що відбувається в студії.

Аудиторія "Свободи слова", підібрана незалежними від ICTV соціологами, відображає населення країни за соціально-демографічними показниками. Таким чином, думка аудиторії репрезентативно, представляє точку зору всіх громадян України.

В руках у кожного учасника тест-групи електронний пульт. Повертаючи коліщатко пульта, учасники тест-групи фіксують свою персональну реакцію на те, що відбувається в студії. Комп'ютер отримує інформацію з кожного пульта 2 рази на секунду і перетворює її на графік. Кривий графік показує середню думку всіх учасників тест-групи. Позитивна чи негативна реакція аудиторії на ідею, подію, висловлювання, персону, ведучого - все, що відбувається в студії в дану секунду, моментально відображається на графіку симпатій - антипатій. Більше того, графік показує не просто позитивну чи негативну реакцію аудиторії, але й ступінь підтримки або неприйняття: криві коливаються від байдужості до ненависті, від ненависті до фанатизму. Також, проводиться голосування по темі, з ключового питання програми, виявляє принципову позицію глядачів. Результати голосування виводяться на екран у вигляді діаграми. Голосування проводиться на початку і в фіналі програми. Порівняння результатів голосування дає можливість побачити - чи змінилася позиція аудиторії в ході дискусії.

Тема розкривається у зіткненні двох протилежних точок зору. Кожна сторона представлена двома головними героями, експертною групою та групою підтримки. Всі вони розміщуються на трибунах один проти одного.

У результаті голосування по основному питанню програми глядачі студії поділяються на дві групи. Сукупна думку кожної з них можна побачити на двох кривих графіка.

Бліц-опитування: Питання головним героям, що розкриває конфлікт сторін.

Перший раунд: До центрального мікрофона почергово виходять два головні герої, що представляють першу пару опонентів. Головним героям ставлять запитання тільки представники опозиційних трибун. Стінка на стінку.

Інший погляд: Включення відеоматеріалу (телеміст із персоною, вільний мікрофон на вулицях міст країни і т.д.), що забезпечує поворот чи розвиток теми.

Другий раунд: До центрального мікрофона виходить по черзі друга пара головних героїв - опонентів. Другий раунд передбачає розгляд інших аспектів обговорюваної теми.

Підготовка до ефіру

Вільний мікрофон: У фіналі програми глядачі стають учасниками. У студії встановлені мікрофони, до яких може вийти будь-який представник репрезентативної аудиторії в студії та висловити свою точку зору вже не за допомогою пульта, а усно. Крім того, програма має технічну можливість оперативно розгортати "вільний мікрофон" у будь-якій області країни. До цього мікрофону запрошуються всі бажаючі висловитися по темі поточної програми. Таким чином, активні мешканці країни можуть підключатися до дискусії.

Фінал: На екран виводиться графік усієї програми. За допомогою комп'ютера визначаються висловлювання, які отримали найбільшу позитивну і саму негативну оцінку аудиторії. Авторам цих висловлювань ведучий надає слово для підбиття підсумків.[5]

Висновки

Отже, ток-шоу відрізняється надзвичайною тематичною й функціональною широтою жанрового різновиду. Дослідники вважають, що ток-шоу сполучає сутнісні ознаки інтерв'ю, дискусії, гри, а також концентрується навколо особистості ведучого. Це максимально персоніфікована форма. взаємодії форми і її творця в першу чергу сприяють необхідні особистісні якості ведучого: розум, спритність, чарівність, гумор, уміння зацікавлено слухати, пластично рухатися та інше. Істотні також і зовнішні обставини: певне місце й строго дотримувана циклічність, тобто регулярна повторюваність у програмі, розрахована на порушення у свідомості масового глядача, стану «нетерплячого очікування зустрічі».

Свій початок ток-шоу бере з американського телебачення в 60-х роках ХХ століття, його творцем, як затверджують, був відомий журналіст Філ Донахью. Уперше програма Філа Донахью з'явилася на телевізійному каналі WHIO-TV, там 1963-1967 роках він працював ранковим ведучим і вів ток-шоу в прямому ефірі за участю запрошених у студію гостей.

У перший рік своєї появи на наших екранах передачі в жанрі ток-шоу транслювалися винятково у вечірній час. У другій половині дев'яностих років минулого століття по даним соціологічних досліджень аудиторії, жодне ток-шоу не входило у двадцятку лідерів телепрограм. У той час як це жанр-лідер по своїй природі, програма-чемпіон, що ставить рекорди. В усім світі прийнято: як тільки запущене в ефір ток-шоу починає губити досягнутий рейтинг, відразу ж встає питання про заміну програми на іншу. Незабаром і денний ефір багатьох телевізійних каналів виявився сильно заповненим ток-шоу.

З жанром ток-шоу відбулася дивна метаморфоза: поки не було певних його границь (та й самого терміна), у ньому була присутнє суспільна й духовна напруга, відбувалися серйозні відкриття, не тільки творчі, але й соціальні. Зі зміною соціально-політичної ситуації в країні, пізніше, коли жанр ток-шоу став гуляти по всіх телеканалах, побивши по кількості передач рекорди, він якось померк у свідомості телеглядачів, став менш значним, перестав хвилювати, як колись. Багато хто з вітчизняних тележурналістів, затіваючи нову програму й без особливих роздумів привласнюючи їй високе жанрове найменування, не завжди піклуються про те, щоб їх шоу було життєздатним, мало справжній глядацький інтерес, виявилося здатним витримати конкуренцію в ефірі.

Основні принципи, на яких будується ток-шоу, це правдивість і реальність того, про що говориш. Практично завжди в ток-шоу можна почути життєві неординарні історії - це свого роду ізюминки ток-шоу. Або ж просто на ток-шоу запрошуються люди, які знають зміст проблеми не зі статистичних даних, а мають багатий особистий досвід роботи в пропонованій до розгляду темі.

Сучасне українське телебачення пропонує телеглядачеві ряд форматів телепередач, які так чи інакше копіюють західні моделі. Це така собі експлуатація вже розроблених і випробуваних жанрів. На екрані постійно з'являються нові й нові телешоу, вікторини, ігри, телемагазини та інші формати, які, попри свою одноманітність, як правило, займають провідні позиції у рейтингах.

В рамках роботи проаналізовані особливості ток-шоу як жанру, та специфіку його організації та проведення у шоу-бізнесі. У якості прикладу обране ток-шоу «», популярність якого попри невеликий спад, залишається дуже високою.

В цілому об'єкт та предмет роботи вивчені, завдання виконані у повному обсязі, а мета досягнута.

Список використаної літератури

1. Бирбом М. Хозяин ток-шоу //Спутник-ТВ.

2. Телевизионная журналистика. Учебник. Под ред. Кузнецова Г.В., Цвик В.Л, Юровского А.Я. М., 2002. С. 239.

3. Вартанов А.С. Актуальные проблемы телевизионного творчества: на телевизионных подмостках. М., 2003. С. 19-20.

4. Голованова М.Г. Фестиваль, объединяющий регионы.//Техника кино и телевидения.1997. №6.

5.svobodaslova.ictv.ua

6. Иванова Е.А. Влияние федерального телевидения на региональные телевизионные каналы (на примере Ростовской области). Ростов н/Д., 2003.

7. Вакурова Н.В., Московкин Л.И. Типология жанров современной экранной продукции. М., 1998. С.36

8. Кузнецов Г.В. Ток-шоу: неизвестный жанр? //Журналист. 1998. №11. С.59.

9. Вартанов А.С. Актуальные проблемы телевизионного творчества на телевизионных подмостках. М., 2003. С. 26.

10. Телевизионная журналистика. Учебник. Под ред. Кузнецова Г.В., Цвик В.Л, Юровского А.Я. М., 2002. С.199.

11. Вакурова Н.В., Московкин Л.И. Типология жанров современной экранной продукции. М., 1997. С. 24 -36.

12. Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения. М., 1978. С. 95-118.

13. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Мочалова Ю.В. Психологиятелевизионной коммуникации. М., 2000.

14. Науменко Т.В. Психологические методы воздействия на массовую аудиторию // Вопросы психологии. 2003. №6.

15. Кузин В.И. Психологическая культура журналиста. Учебное пособие. СПб, 2001. С. 152.

16. Дзялошинский И.М. Как нами манипулируют? //Право знать: история, теория, практика. 2004. № 3-4.

17. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. М., 1982.

18. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии - три стратегии психологического воздействия //Вопросы психологии. 1987. №3. С. 41-49

19. Доценко Е. Л. Психология манипуляции. Феномены, механизмы, защита. М., 1996.

20. Хараш А.У. Основания социально-психологического подхода к рассмотрению массовой коммуникации // Психолингвистические проблемы массовой коммуникации. М., 1974. С. 68-93.

21. Братченко С.Л. Диагностика личностно-развивающегося потенциала: Методическое пособие для школьных психологов. Псков, 1997.

22. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. М., 2000.

23. Грачев Г.В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологической защиты. М., 1998.

24. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. М., 1982.

25. Дзялошинский И. Как нами манипулируют? //Право знать: история, теория, практика. 2004. № 3-4.

27. Грачев Г.В, Мельник И.К. Манипулирование личностью: Организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия. М., 1999.