Роль ведучого телевізійних програм на прикладі роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО "Маріупольське телебачення"

Визначення ролі телеведучого. Жанрові аспекти, чинники та комунікативні компоненти, що формують роботу ведучого. Аналіз особливостей роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО "Маріупольське телебачення" в інформаційних, аналітичних, розважальних жанрах.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.02.2016
Размер файла 50,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

Кафедра соціальних комунікацій

Напрям підготовки 0303 - Журналістика та інформація

Спеціальності 6.030301 - Журналістика

КУРСОВА РОБОТА

з журналістського фаху «Соціальні комунікації»

на тему:

Роль ведучого телевізійних програм на прикладі роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО «Маріупольське телебачення»

Студентки ІI курсу ЖР-13 групи

Жук Тетяни Валеріївни

Керівник ст. викладач, к.н. Ятчук О.М.

м. Маріуполь - 2015 рік

ЗМІСТ

  • Вступ
  • Розділ 1. Ведучий телепрограми: теоретичні та комунікативні аспекти
    • 1.1 Роль ведучого у теоретичних дослідженнях тележурналістики
    • 1.2 Основні комунікативні компоненти у ролі ведучого
    • 1.3 Ведучий регіонального телеканалу
  • Висновки до 1 розділу
  • Розділ 2. Аналіз ролі ведучого у регіональному мовленні на прикладі роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО «Маріупольське телебачення»
    • 2.1 Особливості роботи ведучого в інформаційних жанрах на прикладі програми «Маріупольська служба новин»
    • 2.2 Особливості роботи ведучого в аналітичних жанрах на прикладі програми «Гість в студії»
    • 2.3 Особливості роботи ведучого в розважальних жанрах на прикладі програми «Ранок у прямому ефірі»
  • Висновки до 2 розділу
  • Висновки
  • Література
  • ВСТУП
  • Актуальність дослідження. Телебачення є одним з найпопулярніших засобів масової інформації. Цьому сприяв багаторічний розвиток телевізійної індустрії. На сьогоднішній день телебачення охоплює усі сфери життя людини. Це послужило створенню телепередач різноманітних за жанром, тематикою та специфікою. Переглядаючи запропоновані телебаченням матеріали, людина відчуває себе не просто спостерігачем, а учасником процесу. Якість телевізійної програму у багатьох випадках залежить від телеведучого.
  • З початку розвитку телебачення високої значущості набувала постать ведучого передачі, який здебільшого працює у прямому ефірі. За час багаторічної історії розвитку телебачення ведучий все більше перетворювався на комунікатора, який персоніфікує, повідомляє від першої особи наміри істинного автора телетвору. Сьогодні імідж ведучого є не цілеспрямований сформований образ, а частина комунікативного процесу. Володіючи сучасними технологіями у сфері суспільної комунікації, телеведучий виступає уособленням ефективної державної політики на ниві засобів масової інформації та комунікації. Ведучий - головний носій нової інформації, дидактики викладу навчального матеріалу. І саме від нього залежить і певною мірою сприйняття цієї інформації, її засвоєння. Беззастережливу владу ведучому надає його професійна майстерність, яка часто відіграє вирішальну роль у успіху телевізійної передачі.
  • Ступінь вивченості питання. Дослідження на тему ролі ведучого телевізійних програм можна знайти в роботах Е.Г. Багірова «Нариси теорії телебачення», О.Я. Юровського «Про мистецтво телебачення», Льюїса Бруса «Диктор телебачення». Окрім того, існують і інші праці українських і закордонних учених, у яких детально досліджена та розкрита проблема екранної діяльності телевізійного журналіста, серед яких виділяємо науковий доробок Т.В. Щербатюк, Ю.Г. Шаповала, В.В. Гоян, В.В. Бугрима, Г.В. Кузнецова, С.О. Муратова, М.I. Скуленка, Л.С. Гуревича, Н. Фрольцової та ін., теоретико-методичні розробки, наукові праці та публікації яких є актуальними і сьогодні.
  • Мета дослідження - на прикладі роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО «Маріупольське телебачення» виявити основні комунікативні компоненти та моделі комунікації, які вони використовують в залежності від жанру, у якому реалізують свою професійну діяльність.
  • Відповідно до визначеної мети передбачається розв'язання низки завдань:
  • · узагальнити існуючі підходи до визначення ролі телеведучого;
  • · визначити жанрові аспекти роботи ведучого;
  • · розглянути різноманітні чинники, що формують роботу ведучого;
  • · охарактеризувати ведучих регіонального телеканалу;
  • · виявити особливості роботи ведучого в різноманітних жанрах.
  • Предмет дослідження - телеведучий як центральна фігура телевізійної програми.
  • Об'єкт дослідження - роль телеведучого у регіональному мовленні на прикладі роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО «Маріупольське телебачення».
  • Методологічною основою роботи є комплексне використання таких методів, як теоретичний, що зумовив збір необхідної інформації з заданої теми на основі наукових досліджень та літератури; контент-аналіз - визначення жанрових особливостей у телепрограмах «Маріупольська служба новин», «Гість в студії» та «Ранок в прямому ефірі»; метод порівняння - виявлення особливостей та прийомів, якими користуються телеведучі, що представляють різноманітні за жанром телепередачі; узагальнення опрацьованої інформації у вигляді висновків.
  • Теоретична цінність роботи - це можливість її використання на лекціях, семінарах, присвячених проблематиці журналістської творчості.
  • Практична цінність - використання її практикуючими телеведучим та телеведучим - початківцям у процесі створення власного іміджу телеведучого.
  • Наукова новизна даної роботи полягає в дослідженні ролі телеведучого та комунікаційних стратегій, які він застосовує у своїй професійній діяльності на прикладі конкретного телеканалу ТОВ ТРО «Маріупольське телебачення».
  • Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 2 розділи (у кожному по 3 підрозділи), висновки, список використаної літератури та джерел.
  • У вступі розкривається актуальність досліджуваної теми, її місце у розгляді проблем та аспектів телебачення, особливості, мета та завдання роботи.
  • У І розділі даються визначення деяким поняттям, спираючись на дослідження певних авторів, розкривається значення ведучого телевізійних програм та методи, якими він користується у своїй професійній діяльності та висновки до розділу.
  • У ІІ розділі розглядаються особливості професійної діяльності телеведучих в залежності від жанру, у якому вони працюють на прикладі роботи ведучих програм телеканалу ТОВ ТРО «Маріупольське телебачення» та висновки до розділу.
  • На закінчення підводяться остаточні висновки щодо розглянутої теми.
  • Список використаної літератури нараховує 26 найменувань.
  • Загальний обсяг роботи - 43 сторінки.
  • РОЗДІЛ 1. ВЕДУЧИЙ ТЕЛЕПРОГРАМИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ
  • 1.1 Роль ведучого у теоретичних дослідженнях тележурналістики
  • Відомо, що така журналістська професія, як телеведучий, була апробована в телевізійному ефірі ще у 20-х роках минулого століття, тобто з моменту виникнення телебачення. Телебачення пройшло довгий процес еволюції, а разом з ним змінювалася і професія ведучого телевізійних програм. Вона вбирала у себе все більше позитивних сторін і все більше позбавлялося недоліків. У середині 70-х років функції і роль ведучого кардинально змінилися. Це був переломний момент для усієї телеіндустрії в цілому. Саме тоді телебаченню був необхідний абсолютно новий формат телеперсонажів. Цікаво, що телебачення тих часів потребувало не просто озвучувачів готових текстів, а революційно нових особистостей. Яскравих, сміливих, амбіціозних, цілеспрямованих, чий інтелектуальний та творчий потенціал дозволив би створювати телевізійний продукт якісно та швидко. Так, наприклад, Р. Копилова вважає, що акумулюючи здобутки класичної дикторсько-акторської школи та майстерності телевізійного красномовства, а також традиції екранної публіцистики, що синтезувала літературно-мистецькі, художньо-документальні ознаки та творчо переосмислила роль автора-оповідача в процесі телевізійної комунікації, постав новий тип комунікатора, що ввібрав у себе риси та ознаки, притаманні різним професіям [8, 37]
  • Властиво, що постать телевізійного ведучого була і залишається найбільш привабливим і спокусливим матеріалом для вивчення, аналізу та жвавого обговорення в професійному середовищі, у телевізійній критиці, у теорії тележурналістки. На підтвердження цієї тези свідчить якісний та кількісний рівень публікацій у виданнях для медіафахівців [17], наукових збірниках і часописах [11], а також неприхований інтерес до майбутньої професії студентів-журналістів, які охоче беруться досліджувати у своїх наукових роботах різні аспекти екранної діяльності телеведучих. Досліджуючи протягом останніх п'ятнадцяти років специфіку екранної творчої діяльності тележурналіста, автори цих досліджень користувалися класичними науковими методами, необхідними для детального вивчення цього питання: порівняльно-історичним, конкретно-типологічним, соціологічним, суцільного моніторингу електронних мас-медіа, контент-аналізу, аудіального (звукового) аналізу телевізійних матеріалів і телепрограм, візуального (зорового) аналізу телевізійного зображення, а також методами спостереження та інтерв'ю. Комплексне поєднання вище перелічених методів сприяє якісному відображенню закономірностей функціонування тележурналістики як професії та виду творчості.
  • В. Гоян у своїй статті про творчість телевізійного ведучого зазначає, що до розгляду специфіки функціонування цілого спектру тележурналістських професій зверталося багато дослідників. Праці минулого і практика сучасного телебачення має певні розбіжності, але на сьогоднішній день можна виділити ряд наукових досліджень, які стали справжньою класикою в теорії тележурналістики, а саме: "Очерки теории телевидения" Е.Г. Багірова, "Телевидение и мы" В.С. Саппака, "Об искусстве телевидения" О.Я. Юровського, "Диктор телевидения" Льюїса Бруса, "Под знаком ТВ" В.М. Вільчека та ін. Серед інших українських і закордонних учених, які вивчали та досліджували проблеми екранної діяльності телевізійного журналіста, варто зазначити науковий доробок Т.В. Щербатюк, Ю.Г. Шаповала, В.В. Гоян, В.В. Бугрима, Г.В. Кузнецова, С.О. Муратова, М.I. Скуленка, Л.С. Гуревича, Н. Фрольцовоїта ін., теоретико-методичні розробки, наукові праці та публікації яких є актуальними і сьогодні, оскільки містять чіткі рекомендації, вимоги, своєрідні "стандарти" щодо професійної діяльності журналіста-телевізійника, зокрема ведучого телепрограм [3, 2].
  • Достеменно відомо, що носії цієї професії використовують у своїй роботі цілий спектр різноманітних комунікативних стратегій. У словнику Т. Жеребіло поняттю «комунікативна стратегія» дається таке визначення: сукупність запланованих мовцем заздалегідь і реалізованих в ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети [15, 107].
  • У процесі спілкування, вербального або письмового, кожна людина намагається досягти максимального результату та ефективності. Мовна репрезентація комунікації зумовлена комунікативною спрямованістю, соціально-рольовою належністю, психологічними чинниками. Лексичне наповнення, синтаксичні структури, послідовність фраз та ін. можуть обиратися не усвідомлено або ж детально продумуватися учасниками комунікації, залежно від того, які поставлені перед ними мета та завдання. Найчастіше головну роль у досягненні ефективності повідомлення відіграють його суб'єктивні компоненти, експліцитно або імпліцитно виражені у висловленні [19, 59].
  • Створюючи певний текст, телеведучий, у першу чергу, думає про необхідний йому результат, про ефективність повідомлення і, відповідно, про те, які підходи йому необхідно обрати для того щоб, отримати цей результат. Варіантом реалізації комунікативної поведінки є мовленнєві стратегії і тактики. Саме тому ми детальніше розглянемо проблематику комунікативних стратегій ведучого.
  • Призначення комунікативно-мовленнєвого акту в житті суспільства, в житті людини, етика спілкування, умови його ефективності давно привертають увагу науковців. Цій проблемі присвячені наукові праці А. Загнітко, І. Данилюка, Л. Зубенко, В. Нємцова та ін.
  • Під комунікативною стратегією Є. Клюєв розуміє сукупність запланованих мовцем дій і реалізованих у ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Уявлення про спосіб об'єднання цих теоретичних ходів у єдине ціле (комунікативну стратегію) називається комунікативною інтенцією, що і є рушійною силою комунікативної стратегії [7, 94].
  • Різні стратегії охоплюють усю сферу побудови процесу комунікації та спрямовуються на досягнення певних результатів. «У загальному смислі мовленнєва стратегія включає в себе планування процесу мовленнєвої комунікації залежно від конкретних умов спілкування та особистостей комунікантів, а також реалізацію цього плану. Іншими словами, мовленнєва стратегія являє собою комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети» [6, 113].
  • Отже, якщо комунікативну стратегію розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення певної комунікативної задачі телеведучого, то комунікативною тактикою необхідно вважати одну або кілька дій (комунікативних ходів), які сприяють реалізації стратегії. Проте реалізація комунікативного завдання безпосередньо залежить від комунікативної компетентності адресанта, а саме телеведучого. Можна сміливо стверджувати, що комунікативна компетентність, об'єктивність та оперативність в оцінці інформації, інформованість і професійна компетентність, «відчуття часу» й уміння бачити перспективу подій, що розвиваються, уміння володіти своїми емоціями, підвищена увага, чудова пам'ять на все, що стосується іншого тощо - це певні особистісно-професійні якості телеведучого, що відіграють чималу роль на шляху до реалізації комунікативних тактик і стратегій.
  • Комунікативні тактики і стратегії телеведучого змінюються в залежності від жанру. Жанр на телебаченні можна визначити як сформований тип відображення реальної дійсності, що володіє рядом відносно стійких ознак, використовуваний з метою класифікації творчих продуктів і може грати роль підказки для аудиторії [13, 81].
  • Поняття того чи іншого жанру складалося упродовж багатьох років, якісь явища зникали, ставали надбанням історії, виникали нові, проте, кожне нове явище жанру, будучи принципово іншим за змістом, зберігало колишню форму. Це ж відноситься і до жанрових форм, заснованих на спільності функцій кожного з них, незалежно від конкретного наповнення. Телебачення сприйняло в основному функції, методи і форми своїх попередників з масової комунікації - печатки і радіо.
  • В основу жанрового поділу покладено не тільки міра типізації, але і спосіб відображення реальної дійсності, функціональні особливості тих чи інших телепередач, їх частин, тематичну своєрідність, технічні умови створення телевізійного твору.
  • Тележанри прийнято поділяти на інформаційні, аналітичні та розважальні. Іноді зустрічається змішання цих жанрів. Зрозуміло, що ведучий телевізійної програми певного жанру має відповідати вимогам, якого формат його телепрограми потребує.
  • Так, наприклад, ведучий інформаційної програми(випуск новин) вже не стільки вводить глядачів у світ інформації, скільки привносить цей світ в їх сприйняття як виражену потребу передати власну спрямованість і обізнаність у подіях. Його роль набуває статусу особи зі «значенням», а його ім'я має викликати у телеглядача відчуття довіри. Він не просто цікаво і з виразом читає текст новин, він за допомогою інтонації та міміки привертає увагу телеглядача до події. Зрозуміло, що жанрові рамки випуску новин не дозволяють йому повноцінно проявити свою індивідуальність, примушуючи прагнути до того враження, яке виробляє інформація. Однак рольова поведінка в кадрі, як ніколи раніше, суб'єктивує ведучого.
  • Аналітична програма є має деякі відмінності від інформаційної. Аналітична програма - щотижневий, щомісячний або щоденний коментар подій, які мають значення для аудиторії і відкрито об'єктивне їх трактування. Її функція - формування суспільної думки. Саме тому ведучий аналітичної телепрограми має складати про себе враження людини, якій охоче довіряють. Кожне його слово - це ретельно досліджена і оброблена інформація, яку він подає у рамках свого стилю. До речі, свій стиль телеведучий виробляє і підганяє під потреби аудиторії, яка переглядає його телевізійну програму.
  • Розважальна програма взагалі виходить за рамки класичного уявлення про телепередачу. Це зовсім інший формат, а отже і ведучий має працювати у рамках такого формату. Зазвичай, такий ведучий є втіленням оптимізму. Його основна задача: розважати аудиторію, а для цього він використовує багато методів, які виробляються з огляду на потреби глядачів. Телеведучим цього жанру у кадрі дозволяється невимушена поведінка, жартівливий тон тощо. Він має виглядати природньо і навіть коли виступає перед багатомільйонною аудиторією, викликати у кожної людини враження затишної атмосфери, наче професійна діяльність телеведучого є не більш, ніж звичайна дружня бесіда.
  • Отже, теорія жанрів, що відрізняється надзвичайною складністю, багатоаспектністю, знаходиться в постійному процесі розвитку, видозмінюючись разом з живою і мінливою практикою. Становлення і розвиток, виникнення нових і відмирання старих жанрів - процес історично неминучий. Практика нашого телебачення переконує в неспроможності раз і назавжди даної, застиглої жанрової схеми. Дифузія жанрів характерна для журналістики в цілому, але особливо очевидна саме в телевізійній журналістиці - в силу не стільки новизни телебачення як роду журналістики, скільки завдяки величезному багатству мови - рухомих зорових образів, супроводжуваних звуком. На стику жанрів, на їх зламі часом точніше відображаються складні життєві відносини, драматичні колізії нашого часу. Але наскільки б складною не була конструкція телевізійної передачі, в її основі завжди можна виявити стійкі жанрові ознаки.
  • Таким чином, ролі телеведучого присвячений цілий переклік теоретичних досліджень. Серед них "Очерки теории телевидения" Е.Г. Багірова, "Телевидение и мы" В.С. Саппака, "Об искусстве телевидения" О.Я. Юровського, "Диктор телевидения" Льюїса Бруса, "Под знаком ТВ" В.М. Вільчека. Дослідники ролі телеведучого у своїх роботах відзначали певний набір комунікативних стратегій, які застосовує телеведучий, а також певні жанрові особливості цих стратегій.
  • 1.2 Основні комунікативні компоненти у ролі ведучого
  • У професії телеведучого пріоритетний фактор успіху - вміння сподобатися публіці. Дуже часто увагу телеглядача привертає саме той чи інший телеведучий, при цьому неважливо, якої теми він торкнеться у своїй програмі. Саме тому як ніколи актуальним стає дослідження способів формування телеведучими свого іміджу і зовнішніх чинників, що формують роботу ведучого. Особливу увагу слід звернути на те, що поняття «імідж» досі не знайшло однозначного визначення. Тому будь-яке дослідження, пов'язане зі спробою вивчення «іміджу» набуває особливого значення, яке пов'язане з виявленням можливих нових відтінків і особливостей цього ключового поняття в теорії журналістики.
  • В.М. Шепель пише: «Сприятливі зовнішні дані є тим природним надбанням, яким слід уміло розпорядитися. Як в особистому житті, так і в професійній діяльності. Поза всяких сумнівів, красивим людям легше створити ефект особистої чарівності. На кіно- або телеекрані наш погляд вихоплює і занотовує в пам'яті образи зовні привабливих людей. Не один раз проводячи експерименти, психологи переконувалися, що з десяти випадків, щонайменше, у восьми наше первісне враження про інших складається по їх зовнішності» [20, 74].
  • Переважна більшість спеціалістів з іміджу виділяють наступні еталонні якості, на які має рівнятися телеведучий:
  • · здоровий зовнішній вигляд;
  • · гармонія рис обличчя;
  • · гарне волосся;
  • · струнка і пропорційна фігура;
  • · білі й рівні зуби;
  • · приємний голос;
  • · виразність жестів.
  • Поговоримо про кожен з факторів детальніше.
  • Здоровий зовнішній вигляд. Найперша і найголовніша по значущості якість професійного телеведучого. Справа в тому, що робота на телебаченні потребує багато сил та часу. Особливо робота телеведучого, тому що він переживає велику кількість емоційних, фізичних і розумових навантажень. Саме тому турбота про здоров'я - це обов'язкова умова для усіх телеведучих. Чим здоровіша людина, тим вона більш працездатна. Окрім того, вона може правильно спрямувати свій творчий потенціал. Нездорова людина не буде виглядати на екрані вигідно: очі, поза, міміка і жести будуть викривати його пригнічений внутрішній стан.
  • Гармонія рис обличчя. Ця якість має особливе значення для кожного телеведучого, але особливого для ведучого інформаційних програм. Це можна пояснити тим, що, наприклад, ведучі новинних програм у безпосередньому процесі своєї праці знаходяться у статистичному положенні, а увага телеглядачів прикута до їх особи. Таких телеведучих завжди знімають середнім планом, тому варто приділяти увагу саме гармонійному поєднанню рис обличчя.
  • Гарне волосся. Це вельми бажана складова іміджу телеведучого. Але якщо природа не виявилася щедра, недолік можна компенсувати добре вкладеною зачіскою, яка, відповідаючи типу особи, «працює» на ведучого.
  • Струнка і пропорційна фігура. Далеко не всі телеведучі наділені стрункою фігурою, але це не має ставати приводом для занепокоєння. Наявність стрункої та пропорційної фігури бажана, але не обов'язкова вимога. І все одно дослідники з іміджу телеведучого рекомендують носіям цієї професії підтримувати себе у гарній фізичній формі.
  • Білі й рівні зуби. На відміну від попередньої позиції, ця вимога є категоричною. Білі й рівні зуби дають ведучому змогу гарно посміхатися. Відомо, що відкрита і щира усмішка одразу ж привертає увагу та складає позитивне враження.
  • Приємний голос. Вокал - це найголовніший вербальний засіб телеведучого. Він відіграє чи не найголовнішу роль у створенні іміджу будь-якого телеведучого. Власник різкого, занадто високого, або занадто низького голосу не може стати телеведучим. Окрім того, голос потрібно постійно «тренувати».
  • Виразність жестів. Жести, так само, як і обличчя, беруть активну участь у створенні іміджу. Часто вони підкреслюють вербальну інформацію. Жести - це необхідний комунікативний інструмент телеведучого, а тому володіти технікою жесту - обов'язкова вимога до роботи таких професіоналів.
  • Можна з упевненістю говорити, що особистість телеведучого визначає популярність тієї чи іншої програми. Імідж телеведучого складається із зусиль багатьох фахівців - модельєрів, візажистів, перукарів, а вирішальна роль у його створенні належить фахівцю, який допомагає ведучому майстерно подавати ці якості глядачеві. Імідж технологи працюють над мімікою, манерами, комунікабельністю, риторикою тощо. При цьому, як би телеведучі - початківці не прагнули до популярності, без знань, професійної підготовки, таланту та яскраво вираженої індивідуальності, внутрішніх людських якостей виступаючого в кадрі неможливо створити позитивний імідж, який буде затребуваний на тому чи іншому телеканалі, який буде користуватися довірою телеглядачів і, в кінцевому рахунку, забезпечить програмі найбільшу популярність і високий рейтинг.
  • Варто брати до уваги те, що імідж успішного телеведучого складають не лише зовнішні, а ще й внутрішні чинники. Так, наприклад, В.М. Шепель вважає, що «Телевізійна програма - не парад моделей і не конкурс краси, її успіх або неуспіх залежить в першу чергу від знань, професійної підготовки, таланту та індивідуальності, внутрішніх людських якостей виступаючого в кадрі» [20, 78].
  • Особливості телебачення сьогоднішнього дня: багатоканальність, використання різних способів телевізійного спілкування, жанрове розмаїття телепрограм, можливість творчого втілення найнеймовірніших проектів, наявність великої кількості виразних засобів і способів їх здійснити. Якісної обкладинки, тобто зовнішнього вигляду телеведучого недостатньо. Існує багато внутрішніх чинників, що формують якісну роботу телеведучого. На думку П.С. Гуревича, глядачеві цікава в першу чергу «особистість, нестандартний людина, індивід, захоплений ідеєю, людина, що володіє даром спілкування» [4, 51].
  • При вивченні матеріалу з даної теми ми, на основі наукових досліджень іміджу телеведучого, синтезували певний перелік внутрішніх чинників якісної професійної діяльність ведучого телевізійних програм:
  • · комунікабельність;
  • · відповідальність;
  • · стресостійкість;
  • · креативність;
  • · ініціативність;
  • · здатність до рефлексії;
  • · ерудованість;
  • · бездоганне володіння літературною мовою;
  • · тактовність;
  • · здатність працювати в команді.
  • Одразу помітно, що перелік внутрішніх чинників значно ширший, ніж перелік зовнішніх чинників. Варто зупинитися на кожному з них детальніше.
  • Комунікабельність. Вміння ефективно взаємодіяти з людьми, різними за статусом, але телеведучі як правило спілкуються з людьми певної соціальної групи, бо цього потребує специфіка жанру, у якому він працює. Ведучий має створювати контакт з телеглядачем, викликати у них враження того, що він бачить їх насправді, розуміє потреби аудиторії і з легкістю може оцінити її настрій.
  • Відповідальність. Зрозуміло, що будь-яка професія вимагає певного рівня відповідальності. Телеведучий, як особа публічна, несе подвійну відповідальність. Окрім відповідальності перед керівництвом за своєчасне та якісне виконання роботи, телеведучий має відповідати перед своєю аудиторією за все, що він говорить не тільки у процесі реалізації своєї професійної діяльності, а ще й у повсякденному житті.
  • Стресостійкість. Дуже часто тележурналістам доводиться працювати в умовах, несумісних з нормальним режимом життєдіяльності. Помилковим вважається стереотип про те, що якщо ведучий працює у телестудії, то його очікують значно менше стресових ситуацій, ніж, наприклад, репортера. Тим не менш, будь-яка надзвичайна ситуація ні в якому разі не має вивести телеведучого з нормального режиму роботи, адже він є головний об'єктом і керівником телевізійної програми.
  • Креативність. Здатність генерувати революційно нові ідеї завжди була в ціні, якщо мова йшла про творчу професію. Професія телеведучого не є винятком. На сьогоднішній день телеведучий, як ми вже раніше казали, є не просто реалізатором ідеї, він є її співавтором.
  • Ініціативність. Телеведучому недостатньо просто створювати ідею, він ще має правильно ії реалізовувати. Готовність брати на себе нові завдання від керівництва та втілювати нові підходи у рішенні професійних задач є головним показником високого професіоналізму.
  • Здатність до рефлексії. Усвідомлення і оцінка своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральних інтенцій, ідеалів і мотивів поведінки, які телеведучий реалізує у кадрі, щоб виявити помилки і згодом позбутися їх.
  • Ерудованість. Професія журналіста взагалі вимагає високих інтелектуальних здібностей. Це можна пояснити тим, що журналісту, зокрема телеведучому, доводиться працювати з людьми різних професій та інтересів. Обізнаність в тій чи іншій темі є позитивною якістю для тележурналіста, адже у процесі взаємодії з аудиторією це одразу стає помітним.
  • Бездоганне володіння літературною мовою. Для телеведучого важливо не лише володіти певними знаннями, а ще й вміти їх правильно піднести аудиторії. Саме тому це обов'язкова вимога для ведучого. Зрозуміло, що кожне сказане ним слово має бути ретельно продумане, адже нерідко вирази представників цієї професії стають крилатими.
  • Тактовність. Ведучий телевізійної програми ніколи не має забувати про те, що він в першу чергу журналіст, а це означає, що він має слідувати нормам журналістської етики. Професія надає журналістові право вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, які викликають загальну зацікавленість. Зрозуміло, що будь-який журналіст має давати об'єктивну оцінку подіям, адже за свої слова він відповідає перед суспільством.
  • Здатність працювати в команді. Увесь процес професійної діяльності телеведучого супроводжується колективною працею. Починаючи від написання сценарію телевізійної програми і закінчуючи іміджем ведучого. Тому для нього дуже важливо вміння працювати у команді, інтегруватися з іншими членами знімальної групи, адже від того, як він себе проявить у процесі підготовки телевізійного ефіру залежить кінцевий результат і рейтинги.
  • Варто розуміти, що телеведучий - це не лише яскравий зовнішній вигляд, а ще й величезний перелік особистих якостей, які він має спрямувати у джерело своєї професії. Телеведучим не може стати будь-хто, перш за все тому, що для цього в людини мають бути вроджені якості про які ми вже казали вище. Взагалі, робота з аудиторією вимагає величезного рівня відповідальності. Ведучий телевізійної програми має пам'ятати, що його образ є предметом постійного спостереження. Оскільки одна з функцій телебачення є соціально-педагогічною, а ведучий є прямим реалізатором цієї функції, він має чітко розуміти свою значущість у формуванні суспільної думки.
  • Зовнішні і внутрішні чинники, що формують роботу телеведучого, він має вміло застосовувати у своїх комунікативних технологіях, та моделях, якими він користується під час реалізації своєї професійної діяльності.
  • Вивченню проблем взаємодії медіа та аудиторії присвячено багато наукових розвідок, майже в кожній ґрунтовній праці з масової комунікації та журналістикознавства їм приділяють увагу як засадничим. Дослідження телекомунікаційних процесів, ролі програм і персоналій у телевізійному дискурсі систематично здійснюється на сторінках часопису „Телекритика” [2, 9], проте, ці публікації більше тяжіють до публіцистики, ніж до наукових розвідок. Найбільш ґрунтовно питання встановлення зв'язку з глядачем у телекомунікації та сприйняття аудиторією телевізійного повідомлення розроблені в психології, зокрема, ученими М.К. Андреєвою, Т.Я. Анікеєвою, С.Г. Давидовим. Науковцями визначено психологічні риси комунікаторів, що сприяють або перешкоджають їхній успішній діяльності, запропоновано класифікацію мотивів звернення глядачів до телепередач.
  • Спосіб, завдяки якому телебаченню вдається захопити та утримати увагу аудиторії, полягає не лише у використанні широкого спектру зображально-виражальних засобів. Передусім у цьому задіяний складний механізм ідентифікації глядача з комунікатором, автором передачі, телегероєм на рівні симпатії/байдужості/відрази або власна схильність телеглядача до перегляду великої кількості програм і зміни рольових позицій.
  • Г.Г. Почепцов, описуючи моделі масової комунікації, виділив стандартну класичну уніфіковану модель комунікації, яка складається з таких елементів: джерело - кодування - повідомлення - декодування - одержувач [14, 211].
  • Т. Шальман у своїй роботі «Жанрові діалогічні форми сучасного українського телебачення» пише, що «особистість в передачах телебачення взаємодії виявляється незалежно від жанру програми в умовному телевізійному просторі, навіть якщо він максимально наближений до реальності. Тому найчастіше глядач моделює свою поведінку, приймаючи ті правила гри, які диктує комунікатор. Тому перший стимул до спілкування дає завжди комунікатор» [5, 13].
  • У нашій роботі ми під моделлю розуміємо певну схему, яка щоразу повторюється, але у якій допускаються деякі зміни у ланках. На базі моделі Г.Г. Почепцова, яку ми адаптували до різних жанрів телепередач(інформаційний, аналітичний та розважальний), можна виявити ті частини, що не змінюється незалежно від жанру і ті, що змінюються з жанром. Джерело інформації, тобто телеведучий, завжди залишається одним, але тип джерела, залежно від жанру, у якому працює телеведучий змінюється. Над особливостями телеведучого, над його іміджем працює ціла команда спеціалістів, яка відштовхується від жанрових особливостей. Наприклад, телеведучий інформаційної програми просто передає інформацію, він є фактично диктором, який ніяким чином не взаємодіє з аудиторією.
  • Спираючись на працю Т. Шальман, яка виділила декілька моделей поведінки телеведучого в ефірі, можна зробити висновок, що ведучий інформаційної програми є класичним прикладом так званого «диктатора». Контакт встановлюється, але особистість залишається за межами передачі. Вона виходить на екран рівно настільки, наскільки це треба комунікатору [5, 14]. Тобто, телеглядачі не можуть взаємодіяти з комунікатором(джерелом).
  • За іншою тезою Шальман, яка свідчить, що «комунікатор виступає в ролі «пастора» або «вчителя». Контакт встановлюється, особистість глядача в цьому діалозі присутня та частково виявляється, але вона поставлена як і в попередньому випадку в рамки, відведені комунікатором. Глядач запитує, просить, сподівається. Вже від самої настанови глядач стає залежним» [5, 14], можна зробити висновок, що ведучий аналітичної програми є саме «пастором». Головна роль аналітичних програм взагалі - це формування громадської думки, а отже телеведучий виступає так званим «вихователем» цієї думки в аудиторії.
  • Що стосується розважальних телепрограм, то в них, за визначенням Т. Шальман, ведучий подає себе, як ««друг», «партнер», «співрозмовник». Контакт комунікатора із глядачем у цьому випадку найбільш близький до звичайного спілкування» [5, 15]. Ведучі, що працюють у цьому жанрі дозволяють собі невимушену поведінку, жартівливий тон і навіть фамільярність.
  • Від уміння ведучого емоційно залучити глядачів у події телеекрану залежить рівень їхньої активності в діалозі “телебачення аудиторія”. Потрібно враховувати конкуренцію, адже глядач обиратиме ту програму, яка для нього цікавіша, від перегляду якої він отримає більше інформації.
  • Зрозуміло, що програма, яка має зворотний зв'язок із аудиторією, повинна виконувати низку певних вимог для того, щоб задовольнити цю аудиторію.
  • Таким чином, ми визначили перелік зовнішніх чинників, якими має бути наділений телеведучий: здоровий зовнішній вигляд, гармонія рис обличчя, гарне волосся, струнка і пропорційна фігура, білі й рівні зуби, приємний голос, виразність жестів; внутрішні чинники, що формують роботу телеведучого, такі: комунікабельність, відповідальність, стресостійкість, креативність, ініціативність, здатність до рефлексії, ерудованість, бездоганне володіння літературною мовою, тактовність, здатність працювати в команді. Окрім того, телеведучий має у процесі реалізації своєї професійної діяльності застосовувати певні комунікативні моделі, а саме: модель «диктатора», модель «пастора» або «вчителя», модель «друга», «партнера», «співрозмовника».
  • 1.3 Ведучий регіонального телеканалу
  • Для того, щоб сформувати імідж телеведучого, спочатку необхідно визначити, якою хоче бачити себе організація (телеканал) в очах різних суспільних груп. Телеканалу потрібно вивчити, хто є його безпосереднім телеглядачем, тобто, яку нішу для себе визначив канал, партнерів, конкурентів і визначити для себе якими він бажає бачити своїх співробітників. Телеведучі мають визначити мету, до якої він буде йти у процесі своєї професійної діяльності.
  • Україні потрібне прогресивне і якісне регіональне телебачення. Для досягнення цієї мети слід багато зробити в технічному, організаційному та творчому аспектах. І водночас треба створювати позитивний імідж українського телебачення - не провінційного, вторинного, а справжнього мистецького явища європейського рівня, здатного відображати складні реалії державостановлення та загалом сучасного світу. Електронні засоби масової інформації, зокрема й телебачення, є впливовою силою в будь-якій розвинутій країні, хоча вплив телебачення на суспільство трактується далеко не однозначно. Через те власники телебачення у країнах Заходу приділяють велику увагу створенню позитивного іміджу своїх регіональних телевізійних каналів та телеведучих.
  • Ефективність телевізійного спілкування з телеглядачами визначається особистісним іміджем телеведучих. На зорі мовлення, коли телебачення тільки починало готувати своїх власних професійних творчих працівників, виникло питання про те, хто має право звертатися до аудиторії від свого імені, адже глядачі свідомо чи несвідомо ототожнюють і персоніфікують сприйняту з телеекрану інформацію з тією людиною, яка її передає. [18, 191]
  • По-перше, ведучий телевізійної програми має пам'ятати, що телеаудиторія - це аудиторія, яку не можна побачити. Тому, звертаючись до неї, ведучий виходить за рамки студії. Уміння бачити просторову цілісність телеефіру ведучий отримує не лише з досвіду, а й з основ професійної майстерності. І в цьому питанні неабияку роль відіграє процес формування іміджу.
  • Звичайно, якщо порівнювати масштаби національного всеукраїнського телевізійного мовлення і масштаби регіонального, стає зрозумілим, що регіональні телеканали є не такими глобальними, бо працюють на значно меншу аудиторію. Це помітно позначається на якості регіональних телеканалів. До формування іміджу таких каналів відносяться не так серйозно, як відносились би до формування іміджу національного телеканалу. Наприклад, кастинги телепрограм на центральних каналах проходять масштабніше, а отже і відносяться до них серйозніше. Такі кастинги збирають величезну кількість претендентів на роль телеведучого. Варто зазначити, що для кожної окремої телепрограми проводиться свій жорсткий відбір. На весь процес відбору відводиться багато часу та коштів.
  • На регіональних телеканалах, зазвичай, не проводять кастингів, або проводять, але не такі масштабні. Процес відбору телеведучих значно простіший, а вимоги до постаті ведучого не такі високі.
  • Загалом регіональним телеведучим доводиться багато працювати: вони долають такі негаразди, як неякісну техніку в студії, погане освітлення, нашвидкуруч накладений грим. Багатьом із них одяг доводиться купувати самим і на власний розсуд придумувати своє публічне "я", бо програми не можуть дозволити собі професійного іміджмейкера.
  • Дуже часто можна помітити на екрані непрофесійно загримованих телеведучих. Пересічний глядач, звичайно, звинувачує в цьому брак смаку в самих телеведучих, однак правильніше було б звинувачувати продюсерів програми, які не передбачили в своєму проекті іміджмейкера. Адже ведучий - це обличчя програми, і якщо він не обрав собі сам хороший зовнішній імідж, то це має зробити фахівець [1].
  • Іміджмейкер Мері Спіллейн, урахувавши специфіку телемовлення, наводить кілька рекомендацій щодо зовнішнього вигляду: «Слід уникати крайнощів, тобто дуже світлих і дуже темних кольорів. У чорному ви на екрані матимете засмучений вигляд, світлий "знекровлює" і "засліплює". Соковиті рожеві кольори в більшості студій ускладнюють фокусування і справляють враження так званої "кровотечі", яка означає, що контури образу розмиваються і миготять, начебто стають зернистими. Що сучасніше обладнання у студії, то бажаніші насичені яскраві кольори. Дізнайтесь, як оснащена студія, в якій ви виступатиме, щоб уникнути труднощів у виборі стилю та колірного поєднання. Найвдаліші для телекамери ті кольори, що лежать у середині спектра: блакитний, зелений і пурпуровий. Їх легко сфокусувати, і на екрані вони мають вигляд реальний. Найбажанішими є блакитно-зелені і бірюзові відтінки. З блакитного спробуйте: середньо-блакитний, королівський блакитний, паризький або сірувато-блакитний, фіолетово-блакитний, світло-морський або блакитний з металевим відтінком. Зелений має гарний вигляд у діапазоні від мохового й оливкового до смарагдового (темно-зелені відтінки, наприклад кольори лісової зелені, здаються на екрані чорними, тоді як світло-зелені засліплюють). Для телекамери прийнятний і пурпуровий колір - від середньо-бузкового, фіолетового, оливкового до справжнього пурпурового. Уникайте дуже насиченого пурпурового, котрий на екрані має вигляд рудого або чорного» [16, 149].
  • Ларошфуко в XVII столітті сказав: «У звуці голосу, в очах і в усьому образі мовця укладено не менше красномовства, ніж у виборі слів». Візуальна доброзичливість і техніка розташування до себе підвладні кожному, хто наполегливо вправляється в майстерності оволодіння технологією презентації.
  • Однак, мовні стратегії телеведучого відіграють не менш важливу роль у формуванні іміджу телепрограми. На думку О.С. Іссерс, мовна стратегія базується на інтерпретації - саме вона лежить в основі мовного впливу. В першу чергу, інтерпретація необхідна при операціях над знаннями партнера, над його ціннісними категоріями, емоціями, волею. За наявності або відсутності установки на інтерпретацію можна розмежувати мовні стратегії. Стратегії припускають мотиви, пов'язані з бажанням, волею суб'єкта. За своєю суттю мовні стратегії пов'язані з типовими мотивами людської поведінки: уберегтися від поганого, зберегти гарне, домогтися кращого [6; 103].
  • Мовні стратегії свідомо обмежують можливий обсяг інформації та відбір мовних засобів, що обумовлено прагненням досягти максимального результату. Суть стратегії полягає в умінні моделювати ситуацію за допомогою доступних засобів і методів з метою досягнення необхідного результату. Якщо бажаний результат був досягнутий, то це означає, що була обрана ефективна стратегія для досягнення поставленої мети. Досягнення мети в рамках одного виду мовної стратегії здійснюється за допомогою мовних тактик.
  • Ефективність стратегій і тактик залежить від ситуації спілкування, жанру мовлення, обліку промовистою особливостей адресата, а їх вибір багато в чому визначається типом мовної культури і типом мовної особистості телеведучого з його здатністю до кооперації в мовній поведінці.
  • Ефективність мовного впливу телеведучого багато в чому залежить і від рівня його риторичної грамотності, що проявляється, насамперед, у вмілому використанні комунікативних стратегій і тактик, а ефективне застосування тактик залежить від вибору їх мовного втілення. Підводячи підсумок сказаному, можна відзначити, що вибір мовної тактики залежить не тільки від сфери спілкування, а й від психологічного типу співрозмовника, його культурного рівня, моральної установки в момент спілкування.
  • Про це пише О.С. Іссерс: «Досягнення мети можливо, якщо мовець упродовж всього циклу спілкування контролює інтелектуальні та емоційні процеси слухача таким чином, щоб ті привели його в кінцевому рахунку до потрібного рішення. Методи, якими користується мовець при обробці партнера, представляють або безпосередні стимули дій, або виступають в якості умов» [6; 110].
  • Телеведучі регіональних каналів є, як правило, початківцями, які лише починають свою професійну діяльність. Це основна причина їх некомпетентності на начальних рівнях своєї кар'єри. При чому, їх некомпетентність може торкнутися і мовних стратегій. Взагалі, ведучі регіональних каналів стикаються з низкою проблем. Наприклад, не всі телеведучі можуть вільно розмовляти на українській мові. Це особливо актуально для ведучих східних регіонів України. Саме тому на регіональному телебаченні у східному регіоні часто можна побачити телепередачі на російській мові. Але це одночасно може бути і плюсом, адже телеведучі працюють на свою аудиторію, а аудиторія східних регіонів України більш російськомовна. Однак, безумовним показником професіоналізму є здатність телеведучого, навіть початківця вільно та якісно виражати свої думки на українській і російській мові.
  • Переходячи до аналізу сучасних проблем і перспектив у контексті регіонального телебачення та його ведучих, варто зазначити, такий тип телебачення стикається з не меншою низкою проблем, аніж телебачення всеукраїнського рівня.
  • Продюсеру регіонального телеканалу при створенні телепрограм варто розуміти, що вони мають бути адаптовані під певну аудиторію. Головну роль при адаптуванні телепрограми для своєї аудиторіє відіграє телеведучий, а саме тому при створенні його іміджу мають враховуватися усі недоліки і проблеми, з якими він може зіткнутися під час реалізації своєї професійної діяльності.
  • По-перше, не всі телеведучі можуть працювати у режимі прямого ефіру. Це потребує певних навичок, зокрема, бездоганного володіння мовою, а також бездоганна дикція. Ефір - це імпровізація, а телеведучий - його імпровізатор. Тільки від нього залежить те, який хід прийме телепрограма.
  • По-друге, на регіональних каналах дуже рідко працюють професійні іміджмейкери, а отже телеведучий має сам створювати свій образ від «а» до «я».
  • По-третє, недостатнє фінансування регіональних каналів впливає на зовнішній вигляд телеведучих. Зазвичай, телеведучі регіональних каналів власноруч працюють над своїм зовнішнім виглядом і весь процес формування їх зовнішнього вигляду проходить за їх кошти.
  • Проблеми, які ми описали вище, мають бути вирішені у перспективі. Тільки ретельний аналіз проблем та їх подальше вирішення можуть покращити якість телемовлення в цілому, і покращити процес формування іміджу телеведучого.
  • Таким чином, стає зрозуміло, що телеведучий під час реалізації своєї професійної діяльності має використовувати певні іміджеві та мовні стратегії. Але на регіональних каналах ведучі лише починають свою професійну діяльність і їм часто не достає професіоналізму. Ведучі стикаються з проблемою недостатньо опрацьованого власного іміджу і мають самі витрачати час та кошти на його формування. Окрім того, як ми вже казали, не всі ведучі можуть вести ефіри українською мовою, або взагалі працювати у прямому ефірі.
  • Висновки до 1 розділу
  • За увесь час розвитку професії телеведучого на телеекрані було зроблено багато досліджень, які ретельно розкривали роль телеведучого телевізійних програм. Зокрема, найвідомішими стали такі дослідження: "Очерки теории телевидения" Е.Г. Багірова, "Телевидение и мы" В.С. Саппака, "Об искусстве телевидения" О.Я. Юровського, "Диктор телевидения" Льюїса Бруса, "Под знаком ТВ" В.М. Вільчека. Ці дослідники у процесі своєї роботи відзначали певний набір комунікативних стратегій, які має застосувавити телеведучий, а також як ці стратегії змінюються в залежності від жанру, у якому працює телеведучий. Звичайно, що величезну роль у роботі телеведучого відіграють зовнішні і внутрішні якості, які формують роботу телеведучого.
  • У процесі нашої роботи, спираючись на дослідження Нуждіної О.А., ми визначили перелік зовнішніх чинників, якими має бути наділений телеведучий: здоровий зовнішній вигляд, гармонія рис обличчя, гарне волосся, струнка і пропорційна фігура, білі й рівні зуби, приємний голос, виразність жестів. Окрім того, ми виявили і внутрішні чинники, що формують роботу телеведучого: комунікабельність, відповідальність, стресостійкість, креативність, ініціативність, здатність до рефлексії, ерудованість, бездоганне володіння літературною мовою, тактовність, здатність працювати в команді. Ретельно дослідивши роботи Шальман Т.М., ми виявили різноманітні моделі комунікації, якими користується телеведучий. Усі вони різні, в залежності від жанру, у якому працює той чи інший телеведучий. Комунікативні моделі такі: модель «диктатора», модель «пастора» або «вчителя», модель «друга», «партнера», «співрозмовника».
  • Проаналізувавши комунікативні стратегії, якими має керуватися телеведучий, ми виявили, що телеведучий під час реалізації своєї професійної діяльності має використовувати певні іміджеві та мовні стратегії. На регіональних каналах ведучі лише починають свою професійну діяльність і їм часто не достає професіоналізму. Такі ведучі стикаються з проблемою недостатньо опрацьованого власного іміджу і мають самі витрачати час та кошти на його створення. Окрім того, не всі ведучі можуть вести ефіри українською мовою, або взагалі працювати у прямому ефірі. Ці та інші проблеми ще належить вирішити керівникам регіональних телеканалів.
  • жанровий комунікативний ведучий телебачення
  • РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЛЬ ВЕДУЧОГО У РЕГІОНАЛЬНОМУ МОВЛЕННІ НА ПРИКЛАДІ РОБОТИ ВЕДУЧИХ ПРОГРАМ ТЕЛЕКАНАЛУ ТОВ ТРО «МАРІУПОЛЬСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ»
  • Імідж телеведучого складається з безлічі факторів: зовнішності, мови, голосу, жестів і міміки, вміння тримати себе на екрані, манери подачі новин. Імідж складається і з таких параметрів, як інтелектуальний рівень, ступінь комунікабельності, наявність вміння працювати в прямому ефірі, здатність розташувати публіку до себе, а також фактор задоволення, яке журналіст отримує від своєї роботи.
  • У своїй роботі ми розглянемо особливості роботи телеведучих, які працюють у трьох різних жанрах: інформаційному, аналітичному та розважальному.
  • 2.1 Особливості роботи ведучого в інформаційних жанрах на прикладі програми «Маріупольська служба новин»
  • Найяскравішим прикладом телевізійної програми в інформаційному жанрі є програма «Маріупольська служба новин». Вона представляє собою класичний випуск новин, що виходить кожного дня.
  • «Маріупольська служба новин» - це інформаційна програма про актуальні новини міста Маріуполя. Ціль цієї телепрограми - швидко та своєчасно висвітлити актуальні події, розповідати про те, що пережило місто упродовж дня.
  • У нашому дослідженні ми беремо до уваги випуски, що виходять на телеекрани щовечора о двадцятій годині. Це час є оптимальним для телеглядачів, адже це саме той прайм-тайм, коли люди після робочого дня бажають дізнатися, що сталося у межах міста, у якому вони живуть. Для людини дуже важливо бути обізнаним у подіях, що трапляються навколо неї. Робота ведучого такого ефіру - якісно донести інформацію до аудиторії.
  • Під час свого наукового дослідження ми переглянули та проаналізували випуски новин у період з 27.04.2015. до 08.05.2015. Для конкретного прикладу, який ми детальніше розглянемо у свій роботі, ми взяли випуск за 05.05.2015. Ведучою цього випуску була Юлія Васильєва.
  • Робота ведучого програми новин не така легка, якою може здатися на перший погляд. Юлія Васильєва створила бездоганний образ диктора телебачення на регіональному телеканалі. Від того, як вона презентує ту чи іншу новину, залежить ступінь сприймання цієї новини аудиторією. Усі зовнішні чинники Юлії Васильєвої повністю відповідають стандартам телеведучого інформаційної програми. Вона має приємну зовнішність, яка нічим яскраво не виражена, адже увагу телеглядача треба акцентувати на інформації, яку подає телеведучий, а не на самому ведучому. У Юлії Васильєвої дуже гармонійне поєднання рис зовнішності і немає помітних недоліків, що є обов'язковою вимогою для ведучого новинних програм, адже поза таких ведучих статична і це потребує певних зовнішніх якостей. Важливим буде зазначити, що Юлія Васильєва завжди одягається просто, адже ведуча інформаційної програми не має бути «іконою стилю», щоб не привертати зайву увагу до свого одягу. Окрім того, Юлія Васильєва наділена приємним голосом. Одразу помітно, що вона багато працює над своєю дикцією, що позитивно відображається на тому, як вона подає новини. Вона з легкістю змінює інтонацію в залежності від того, яку емоційну забарвленість несе у собі новина. Перша фраза ведучої завжди незмінна: «Я і мої колеги готові розповісти про найважливіші і найцікавіші події дня» [22, 0:03]. Це створює у телеглядача відчуття певної традиційності, адже головна умова інформаційної телепрограми - консервативність.

Подобные документы

  • Місце ведучого в сучасному інформаційному просторі та його професійні якості. Телевізійний імідж ведучого як складова його майстерності. Аналіз іміджу ведучих на провідних українських каналах (інформаційних, аналітичних та розважальних програм).

    дипломная работа [86,6 K], добавлен 27.09.2013

  • Загальна історія аналітичного телебачення. Журналістика періоду перебудови і гласності. Розвиток українського телебачення в 1991-2000 роках. Жанрова структура телевізійної журналістики. Сутність та характеристика аналітичних програм телеканалу "Київ".

    контрольная работа [16,0 K], добавлен 10.03.2011

  • Ведучий теленовин: позиція в кадрі та за кадром. Майстерність телеведучих та персоналії службі ТСН. Діяльність ведучого в інформаційній службі телевізійних новин. Методи їх професійного викладу. Мова та стиль повідомлень як професійна риса ведучого новин.

    курсовая работа [53,7 K], добавлен 02.06.2010

  • Еволюція українського телебачення від "мильних опер" до "Інтера", зміст сучасних програм. Особливості регіонального телебачення, жанрові новації. Інформаційний сюжет на ТРК "Сатурн": від написання до виходу в ефір. Проблеми використання русизмів, кальок.

    магистерская работа [170,0 K], добавлен 28.05.2014

  • Види дитячих телепрограм. Особливості дитячої цільової аудиторії. Принципи функціонування сучасного дитячого контенту. Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні. Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення.

    дипломная работа [97,9 K], добавлен 02.06.2010

  • Поняття, передумови та наслідки створення телебачення. Поява дитячих програм на українському телебаченні. Порівняльний аналіз дитячих програм на українському телебаченні. Позитивні та негативні риси. Відповідальність на дитячому та юнацькому телебаченні.

    курсовая работа [63,2 K], добавлен 08.06.2015

  • Історія формування ринку телевізійних програм. Розподіл на виробників програм і їх трансляторів на пострадянському просторі. Проблеми українських студій. Мовна ситуація в царині телевізійних та електронних ЗМІ. Характеристика українських телекомпаній.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 20.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.