Світосприйняття Гоголя та місце професійної діяльності письменника в сучасній журналістиці

У статті «О движении журнальной литературы в 1834 и 1835 году» Гоголь повторює багато чого з того, про що він писав у листах про «Библиотеку для чтения» та її редакторів. Тут немає життєвих порівнянь і особистого роздратування. На перший план висунуто принципові громадські питання. Стаття написана публіцистом-патріотом, письменником, який страждає від безпринципності та безідейності російської журналістики. Його критика нещадна й неупереджена. Микола Васильвич, за словами Бєлінського, «не исключает из своей опалы ни одного журнала» [12, 236].

Отже, необхідність виявити концепцію журналізму в художніх творах Гоголя, диктує звернення до більш широкого та багатоаспектного дослідження обраної теми. Ми виявили трансформацію уявлень письменника про журналістику протягом усієї еволюцією його світогляду. Крім того, звертаючись до публіцистики, епістолярної спадщини і художніх текстів, ми дійшли висновку, що ці сфери, при всій їх суверенності й унікальній специфіці розкривають один в одному несподівані підтексти.



2. СПЕЦИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОДУКТУ

2.1 СТРУКТУРА

Інформаційний продукт являє собою низку різножанрових (інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних) матеріалів, пов'язаних із життєвим і творчим шляхом М. В. Гоголя, що характеризують його письменницьку та журналістську діяльність, розкривають світового класика як цікаву й неординарну особистість, а також підтверджують актуальність гоголівської тематики в сучасних засобах масової інформації.

Добірка складається з шести матеріалів:

1) наукова стаття «Вшанування 200-річчя з дня народження М. В. Гоголя на сторінках всеукраїнської газети «День»;

2) наукова стаття «Ювілей Миколи Гоголя на сторінках сумської преси (на прикладі газет Ленінська правда» (1959) і «Сумщина» (2009);

3) нарис «Трагічна доля Нікоші» (літературний портрет);

4) інтерв'ю «Скучно на этом свете, господа» … без Гоголя»;

5) огляд інтернет-ресурсів «Вічний Гоголь у нових мас-медіа»;

6) нарис-дослідження «Журналістика Гоголя: високе покликання чи ганебне ремесло?»

Наукові матеріали були опубліковані в спеціальних збірниках, інші - на сайті обласної газети «Сумчанка плюс» (sumchanka@ukr.net):

2.2 АВТОРСЬКА ІДЕЯ ТА СМИСЛ

· розкрити взаємозв'язок журналістської справи з творчою діяльністю Гоголя; виявити трансформацію уявлень письменника про журналістику протягом усієї еволюцією його світогляду.

· спроба детального аналізу паралелей у висвітленні ювілейної дати Гоголя в друкованих виданнях 50 років тому і в наші дні;

· бажання з'ясувати тематику, жанрову палітру та специфіку матеріалів, присвячених ювілейній даті письменника;

· намагання розкрити журналістську сторону життя світового класика;

· можливість використання інформаційного продукту в науковій і художній сферах, особливо при вивченні та розробці матеріалів із різних журналістських дисциплін.

2.3 МЕТА РОБОТИ

Добірка журналістських матеріалів створена для пожвавлення наукового інтересу до постаті Миколи Васильовича Гоголя, для детально розкриття творчої особистості письменника, значення його професійної діяльності в журналістиці.

2.4 СПЕЦИФІКАЦІЯ АУДИТОРІЇ

Інформаційний продукт розрахований на широке коло споживачів. Він може бути використаний у професійних цілях журналістами, викладачами шкіл і вищих навчальних закладів, студентами, та будь-якою людиною, яка цікавиться творчою особистістю Гоголя.

Крім того, добірка журналістських матеріалів становить інтерес для журналістикознавців, які займаються вивченням природи журналістського феномену в унікальній філософсько-художній спадщині письменника.

2.5 ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Інформаційний продукт має загальний обсяг 30 сторінок. Шість матеріалів становлять один авторський аркуш - 53 384 знаків (враховуючи розділові знаки та відступи між словами). Більш детальні технічні характеристики інформаційного продукту такі:

1) «Вшанування 200-річчя з дня народження М. В. Гоголя на сторінках всеукраїнської газети «День» - 11 сторінок, 0, 48 авторського аркушу;

2) «Ювілей Миколи Гоголя на сторінках сумської преси (на прикладі газет Ленінська правда» (1959) і «Сумщина» (2009)» - 3 сторінки, 0, 12 авторського аркушу;

3) «Трагічна доля Нікоші» (літературний портрет) - 6 сторінок, 0,02 авторського аркушу;

4) «Скучно на этом свете, господа» … без Гоголя» - 4 сторінки, 0,17 авторського аркушу;

5) «Вічний Гоголь у нових мас-медіа» - 3 сторінки, 0,14 авторського аркушу;

6) «Журналістика Гоголя: високе покликання чи ганебне ремесло?» - 4 сторінки, 0,15 авторського аркушу.



3. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОДУКТ

Жиленко І.Р., канд. філолог. наук.,

доцент каф. журналістики та філології Сумського державного університету.

Недокус Ю.І., студенка 5 курсу кафедри журналістики та філології

Сумського державного університету.

3.1 ВШАНУВАННЯ 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ М.В. ГОГОЛЯ НА СТОРІНКАХ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

У статті проаналізовано жанрову палітру й підтеми головних публікацій щоденного видання «День», присвячених висвітленню 200-річчя з дня народження Гоголя.

Ключові слова: постать, публікація, інформаційний матеріал.

1 квітня 2009 року світ вшановував пам'ять митця світового рівня Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852) з нагоди 200-річчя від дня його народження. За рішенням ЮНЕСКО, 2009-й рік було оголошено роком Гоголя.

Ювілейна дата викликала чималий сплеск інтересу українських друкованих видань до постаті митця. На сторінках ЗМІ висвітлювалися нові підходи, дослідження та погляди щодо життя і творчості Гоголя, інформувалося про низку заходів, присвячених вшануванню пам'яті відомого класика.

Українські газети протягом 2006-2009 рр. знайомили з новими дослідженнями про Гоголя. Так, газета «Дзеркало тижня» подавала серйозні матеріали про письменника як «творця духовної драми роздвоєння» [12], про загадковість його постаті, давала рецензію на книгу українського письменника Миколи Босака «Остання загадка Гоголя» [9, 6], інформувала про екранізацію, мистецьке бачення і містику його творів [17, 8], наголошувала на ідеологічному контексті фільму В. Бортка «Тараса Бульба» [5], писала про Диканьку і її відвідання американським журналістом Вільямсом [3, 4] тощо.

Предметом нашого дослідження стала щоденна всеукраїнська газета «День» за 2007-2009 рр. Виходить вона п'ять разів на тиждень: чотири рази форматом А2 на восьми сторінках, і один раз (у п'ятницю) - форматом А3 на двадцати чотирьох. Об'єкт - матеріали журналістів і науковців з нагоди 200-річчя від дня народження М.В. Гоголя. Джерело дослідження - інтернет-версія газети «День» (http://www.day.kiev.ua/).

Мета роботи - з'ясувати тематику, жанрову палітру та специфіку матеріалів, присвячених ювілейній даті письменника.

Актуальність статті позначена пожвавленням наукового інтересу до постаті Гоголя, недостатнім дослідженням праць, присвячених вшануванню 200-річчя з дня його народження на сторінках друкованих видань.

На шпальтах всеукраїнської газети «День» була різна подача матеріалів: від невеликих повідомлень із констатацією фактів («НБУ випустив монету на честь Гоголя», № 47, 20 березня 2009; «Iнтер» покаже фільм про Гоголя», № 52, 27 березня 2009; «М.Томак, Л.Жукович «Гоголь народився...» знову. У Нью-Йорку, №195, 29 жовтня 2009), інтерв'ю («Н. Тисячна Нумізматична «версія Гоголя» (з художником В.Тараном), №55, 1 квітня 2009; «О. Решетилова Божевільня для... Гоголя, Мазепи, Пушкіна та інших» (з науковцем П. Кралюком), №75, 30 квітня 2009; «Т. Поліщук Це письменник усесвіту. Що для вас означає Микола Гоголь?», № 56, 2 квітня 2009) і розширених заміток («С. Божко Новинки в скарбничку Гоголеани», № 93, 4 червня 2009; «Е. Назаренко Гоголь знову у Вевеї» № 232, 22 грудня 2009; «Ю. Яроцький Універсальний козак» № 58, 4 квітня 2009;) до ґрунтовних наукових досліджень (П. Кралюк Наш Гоголь (майже ювілейні нотатки), № 53, 28 березня 2009 і «Бортківський «Тарас Бульба»: народность, православіє, самодєржавіє», № 71, 24 квітня 2009 та В. Панченка «Микола Васильович і два його полковники», № 55, 1 квітня 2009, Д. Десятерик «Простак»: досвітнє непорозуміння реалізму», №156, 4 вересня 2009 ) тощо. Переважна кількість публікацій має інформаційний характер.

Якщо проаналізувати головні підтеми з нагоди ювілейної дати, то їх можна класифікувати так:

- полеміка щодо «приналежності» Гоголя українській чи російській культурі: «П. Кралюк Наш Гоголь (майже ювілейні нотатки)» (№ 53, 28 березня 2009); «Б. Соколов Бери шинель, тягни додому» (№58, субота, 4 квітня 2009);

- історична достеменність у творах письменника: «В. Панченко Микола Васильович і два його полковники» (№ 55, 1 квітня 2009);

- рецензії на вистави, кіно та балети за мотивами творів Гоголя: «Л. Шевченко Полтавські зустрічі» (№ 71, 24 квітня 2009); «А. Підлужна У човнику гоголівських долонь» (№51, 26 березня 2009 р.); «Ю. Яроцький Універсальний козак» (№ 58, 4 квітня 2009); «П. Кралюк Бортківський «Тарас Бульба»: народность, православіє, самодєржавіє» (№ 71, 24 квітня 2009); «О. Савицька Гоголь повертається» (№ 196, 30 жовтня 2008); «Т. Поліщук Це письменник усесвіту. Що для вас означає Микола Гоголь?» (№ 56, 2 квітня 2009) тощо;

- новинна інформація: «НБУ випустив монету на честь Гоголя» (№ 47, 20 березня 2009); «Iнтер» покаже фільм про Гоголя» (№ 52, 27 березня 2009); «С. Божко Новинки в скарбничку Гоголеани» (№ 93, 4 червня 2009); «Е. Назаренко Гоголь знову у Вевеї» (№ 232, 22 грудня 2009); «Створено алею гоголівських героїв» (№57, 3 квітня 2009); «К. Білокінь «Мистецький арсенал»: «вікно у світ» для України та «вікно для світу» - в Україну» (№ 170, 6 жовтня 2007); «К. Білокінь Гоголеманія»: перед кульмінацією» (№ 54, 31 березня 2009); «М. Томак , Л. Жукович Гоголь народився...» знову. У Нью-Йорку (№195, 29 жовтня 2009) тощо;

- стосунки з жінками: «С. Муштенко «Земний роман» Гоголя, №206, 13 листопада 2009).

На сторінках газети «День» розміщено лише декілька серйозних аналітичних матеріалів: «П.Кралюк Наш Гоголь» (майже ювілейні нотатки)», «П. Кралюк Бортківський «Тарас Бульба»: народность, православіє, самодєржавіє», «В. Панченко Микола Васильович і два його полковники». Наявність хоча б такої кількості публікацій підтверджує інтерес науковців до життя і творчості М.В. Гоголя. Характерними особливостями таких матеріалів є конкретика, деталізація, використання прямої мови, наведення цитат, порівнянь, тлумачень, аналізу та висновків.

Автор ґрунтовної статті «Наш Гоголь» (майже ювілейні нотатки) - Петро Кралюк, доктор філософських наук, професор, член Національної спілки письменників України, звертає увагу на реальну та уявну «українськість» М.В. Гоголя, «роздвоєність» його душі [11]. Науковець пише про підстави українців вважати митця своїм, адже той народився на Полтавщині, дитячі та юнацькі роки письменника минули в українському середовищі, але водночас має іншу думку: «Хоч би як неприємно було це чути «свідомим українцям», ... Гоголь не мислив Україну поза межами Імперії. У нього ви не знайдете антиімперських мотивів. У контексті деяких творів... прочитується, що малороси (українці) - такі собі діти Імперії. Вони по-дитячому наївні, не усвідомлюють своїх реальних інтересів». Для прикладу П.Кралюк наводить сюжет із «Ночі перед різдвом», коли Вакула летить на чортові до Петербурга за черевичками для своєї вередливої Оксани. Науковець вважає, що більшість читачів сприймають цю історію, як веселу різдвяну казку, не помічаючи певної символіки: «Ця історія - своєрідне збиткування над земляками-малоросами. Заради якогось дріб'язку (загалом непотрібного, але ефектного) вони готові служити чортові й падати в ноги цариці Катерині..., забуваючи... про національні... інтереси». Далі автор публікації звертає увагу на метаморфози, пов'язані з «Тарасом Бульбою», які демонструють зміни, що відбувалися з самим М.В. Гоголем: еволюціювання від малоросійської прихильності до імперської свідомості: «Немає потреби говорити, що в «Тарасі Бульбі» опис подій не відповідав історичним реаліям. Цей твір - реконструкція козацького міфу, поданого в русофільському контексті. Тут діє своя міфічна правда, яка нерідко суперечить правді історичній» [11]. Професор пише, що дехто трактує «Тараса Бульбу» як гімн українському козацтву, але, звернувши увагу на інші твори письменника, стає зрозумілим, що Микола Васильович, відзначаючи відвагу козаків, військові таланти, багатократно підкреслює і говорить про їхні вади: лінощі, пияцтво тощо.

У висновку П. Кралюк наголошує на глибокій трагічній постаті митця, який не зумів реалізувати свій талант в Україні та змушений був податися за славою до росіян і проводить паралель із нашою сучасністю: «А хіба зараз мало таких «Гоголів»? Чи не пора припинити захоплюватися різними сучасними «гоголенятами», які не перестають нас потішати й поучати з екранів телевізорів, радіоприймачів та газетних шпальт? Чи не пора поставити їх на місце і спробувати стати не росіянами, американцями, космополітами, ... а самими собою?» [11].

Інша публікація П. Кралюка - рецензія на фільм Володимира Бортка «Тарас Бульба». Науковець задає численні питання, починаючи від того, чому український кінематограф так і не спромігся випустити власного фільму й до тих, що пов'язані з ідеологічним підтекстом: («Частково він [Бортко] посилює антитатарські й антитурецькі (загалом -- антимусульманські) моменти повісті. Протягом фільму декілька разів демонструється кадр, де в Бахчисараї татари женуть полонених. Вмонтовано також епізод, у якому запорожці пишуть глузливого листа турецькому султанові. В принципі, такі антимусульманські моменти можна зрозуміти. Адже сучасна Росія має чимало проблем з мусульманським світом. Одна Чечня-Ічкерія чого варта!» і навіть з пророцтвом Гоголя («…коли я переглядав бортківського «Бульбу», мене раптом осінило: твір має не лише ідейний та «духовний» пласти, а ще й пласт «штукарський», своєрідне зашифроване послання Гоголя») [10].

Щодо матеріалу «Микола Васильович і два його полковники» доктора філологічних наук, професора Володимира Панченка, то в ньому зосереджено увагу на зіставленні першої (1835 р.) та другої (1842 р.) редакцій повісті «Тарас Бульба» [15]. Друга має разючі розбіжності з первинним текстом. Порівняти обидві версії, за словами автора, потрібно для того, щоб збагнути світоглядну еволюцію Миколи Гоголя між 1835 і 1842 роками.

Повість «Тарас Бульба» в редакції 1835 р. засвідчувала великий інтерес письменника до «Історії русів», козацьких літописів, народних пісень і дум, поетизації дивовижного Січового колориту на берегах Дніпра, і загалом до всієї України, яка бореться за волю. Переробивши повість у 1842 р., Гоголь доповнив її новими епізодами та сценами, кардинально змінив деякі акценти. Іншим стало його бачення історії: Україна тепер стала частиною «Русской земли». Він трактує козацтво як «широкую, разгульную замашку русской природы», «необыкновенное явление русской силы», а саму землю називає «южной первобытной Россией».

Якщо в редакції 1835 року полковник Тарас Бульба, прив'язаний до палаючого дуба, прощався з козаками, закликаючи їх повернутися наступного літа, щоб славно погуляти («будьте-здоровы, паны-браты, товарищи! Да глядите, прибывайте на следующее лето опять, а погуляйте хорошенько!»), то в 1842 р. він віщує славу «Русской земли», запорукою якої є цар і православ'я: «Постойте же, -- гукає Бульба, -- придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!» Через такі зміни В. Панченко наголошує на появі в повісті духу офіційної уварівської тріади «православие, самодержавие, народность», проголошеної міністром освіти Росії Сергієм Уваровим у 1832 р.

Автор пише: «Русское» - взагалі головний концепт нової версії повісті, тоді як у першій редакції твору це слово не зустрічалося. У редакції 1835 р. Тарас Бульба... також воює за «Христову веру и отечество», -- проте як змінився контекст цієї... боротьби в другій редакції! Жорстокий месник Тарас Бульба тепер виявляється оборонцем усього «русского». Науковець переконаний, що передсмертні слова головного героя повісті про «православную русскую веру» і «русского царя», могутності якого боятимуться всі народи й держави, передбачали тріаду Уварова [15].

У газеті «День» подано низку інформаційних матеріалів. Так, у рамках підготовки до ювілею письменника вчетверте пройшов Всеукраїнський театральний фестиваль «В гостях у Гоголя». Полтавським обласним академічним українським музично-драматичним театром ім. М. Гоголя на сцені були поставлені такі вистави: «Ревізор» Олександра Любченка, «Ніч перед Різдвом» Віталія Кашперського, «Вій» Влада Шевченка; Запорізьким театром ім. В.Магара - музична феєрія «Майська ніч» Ігоря Бориса; Донецьким - «Сорочинський ярмарок» Євгена Курмана; Кримським - «Одруження» Бориса Мартинова; Харківським театром ім. Т.Шевченка - «Мертві душі» Едуарда Безродного; Луганським - «Тарас Бульба» Володимира Московченка. Людмила Шевченко, автор публікації «Полтавські зустрічі», дає короткі коментарі-рецензії про кожну постановку [18]. Це класичний приклад, коли театральні вистави здатні замінити десятки підручників і оживити картину історії.

У матеріалі Світлани Божко «Новинки в скарбничку Гоголеани» інформується про 34 видання, які вийшли у видавництвах Києва, Харкова, Донецька, Полтави, Ніжина й Миргорода [2]. Це - перевидання відомих творів письменника, історичних, бібліографічних, літературних досліджень життя і творчості Гоголя. Також повідомляється, що в рамках програми «Українська книга» у видавництві «Наукова думка» вийшли у світ перші два томи семитомника творів митця українською та російською мовами, бібліографічний покажчик і антологія робіт вчених, присвячених творчості письменника.

На шпальтах газети часто зустрічаються ілюстрації та фотографії з вистав, концертів, конференцій, зображення самого автора. Так, у рубриці «Панорама дня» подається матеріал під назвою «НБУ випустив монету на честь Гоголя». Тут же розміщена світлина ювілейної монети «Микола Гоголь» номіналом 5 гривень із серії «Видатні особистості», яка випущена з нагоди 200-річчя від дня народження видатного письменника. Автори монети - Володимир Таран, Олександра та Сергій Харуківи. На реверсі монети зображено портрет митця у вишитій сорочці та накидці, вгорі півколом написано - «Микола Гоголь», унизу - роки життя «1809-1852» [14].

Із повідомлення Катерини Білокінь «Мистецький арсенал»: «вікно у світ» для України та «вікно для світу» - в Україну» дізнаємося про спільний проект «ГогольFest», який розпочав життя завдяки культурно-мистецькому та музейному комплексу «Мистецький арсенал» і Центру сучасного мистецтва «Дах» і був приурочений до 200-річчя від дня народження класика. Автор веде розмову з Миколою Скибою, керівником Департаменту розвитку комплексу «Мистецький арсенал». З діалогу зрозуміло, що «ГогольFest» має стартувати у квітні 2009 року, він передбачає чотири етапи. За цей час планується театралізувати проект, залучивши відомих режисерів: Андрія Жолдака, Дмитра Богомазова, Володимира Кучинського; удосконалити музичну частину за рахунок етно-джазової музики, об'єднавши все це гоголівською тематикою - цитатами, обговореннями творів, аспектів життя і творчості письменника. Сам керівник Департаменту зазначає: «... Гоголь торкнувся серцевинних пластів культури, ... він - як провокація, ... дає привід розмірковувати над сьогоденням. Кожен фестиваль буде живою лабораторією, яка виявить всі пласти: філософський, літературний, театральний та музичний» [1].

Публікація з рубрики «Телебачення» («Iнтер» покаже фільм про Гоголя») повідомляє, що до 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя команда новинної служби каналу «Інтер» зняла документальний фільм «Гоголь і чорт». Автор стрічки - спецкореспондент «Подробиць тижня» Юрій Сидоренко, режисер Руслан Гончаров, оператор Сергій Килимник. Знімали фільм в Україні, Росії, Італії, Ізраїлі. Мета стрічки - розкрити Гоголя як звичайну людину зі своїми недоліками та перевагами, звичками й інтересами, дізнатися про його стосунки з жінками, друзями, про його оточення тощо [7].

Рубрика «Панорама дня» подає матеріал під назвою «Створено алею гоголівських героїв», у якому йде мова про сквер ім. Гоголя у Полтаві, де розмістилися персонажі його творів: Солоха, Ніс, Тарас Бульба, Панночка, Вакула тощо. Завершує алею пам'ятник самому Гоголю, реконструйований до 200-річчя класика. На реконструкцію пам'ятника та бульвару витрачено близько 1 млн гривень (на сам пам'ятник - 500 тис. гривень). Також до ювілею письменника у Полтаві відкрилася Міжнародна виставка карикатур, присвячена гоголівській тематиці, а в селі Келеберда відкрито пам'ятник Тарасу Бульбі [16].

Замітка Емілії Назаренко «Гоголь знову у Вевеї» інформує про урочисте відкриття пам'ятнику Миколі Васильовичу, який з нагоди 200-річчя з дня його народження, Україна подарувала Швейцарії, місту Вевей [13].

Отже, твори Гоголя читають, за ними знімають фільми, ставлять п'єси, організовують численні виставки, різноманітні заходи. Шедеври письменника хвилюють глибоким психологізмом, енергією духовних цінностей, ідеалами волі, братерства та морального відродження. Про це свідчать проаналізовані нами публікації на сторінках газети «День», присвячені вшануванню 200-річчя з дня народження великого класика. Протягом трьох років надруковано багато матеріалів про Гоголя, але найбільше - напередодні саме ювілейної дати. Невтішним залишається один факт - серйозних аналітичних матеріалів нами знайдено лише три, тоді як інформаційних - аж п'ятнадцять. На нашу думку, така різниця для якісного всеукраїнського видання «День» є завеликою.



3.2 ЮВІЛЕЙ МИКОЛИ ГОГОЛЯ НА СТОРІНКАХ СУМСЬКОЇ ПРЕСИ

Проводиться паралель у висвітленні друкованими виданнями ювілеїв М.Гоголя в 1959 і 2009 роках.

Ключові слова: паралель, ювілей, газета, жанр, матеріал.

З ім'ям класика світової літератури М.В. Гоголем (1809-1852) пов'язано багато міcць рідної йому України, у тому числі й Сумщини. 1 квітня цього року ми святкували 200-річчя від дня народження великого митця. Це й визначило актуальність нашого дослідження.

Мета роботи полягає у проведенні паралелей у висвітленні ювілейної дати від дня народження М. Гоголя в друкованих виданнях від 1 квітня 50 років тому (на прикладі газети «Ленінська правда» №63, 1959 р.) і в наші дні (на прикладі газети «Сумщина» №35, 2009 р.).

Недарма кажуть, що постать М.В. Гоголя завжди оповита таємничою містикою. В обласній державній універсальній науковій бібліотеці в підшивці газети «Ленінська правда» за 1959 рік не було лише № 63. А в бібліотеці Сумського краєзнавчого музею сторінки з матеріалами цієї ж газети розірвані та обшарпані. (Простий збіг обставин чи щось інше?) Та все ж нам удалося познайомитися з публікаціями цього номеру.

«Ленінська правда» з нагоди 150-річчя від дня народження М. Гоголя присвятила йому шість великих матеріалів, надрукувала багато цікавої та корисної інформації. Ми дізналися про видання творів письменника в Україні, які друкувалися 96 разів тиражем 2 мільйони 650 тисяч прим.

Газета, узявши за епіграф слова самого М. гоголя, розмістила його портрет, малюнок героїв його творів і фото (автор А. Завгородній), на якому читачі обласної бібліотеки розглядають стенд, присвячений творчості письменника. «Ленінська правда» надрукувала вірш студента Сумського педагогічного університету ім. А.С. Макаренка А. Семенюти «Руська сила», присвячений головному герою повісті «Тарас Бульба».

Матеріал М. Онуфрієва під заголовком «Великий російський письменник» розповідає про Гоголя як сатирика, наголошує на ідейній спрямованості та загальному значенні його творчості. Автор зосереджує увагу на художній майстерності письменника, що підкреслена зримим відчуттям малюнків, різноманітними відтінками авторської інтонації, переходом від сарказму до смутку, від іронії до насмішки.

Цікавою є публікація «Шевченко про Гоголя», у якій розповідається, що улюбленим письменником Тараса Григоровича був Микола Васильович, сатиру якого український поет називав «розумною» й у вірші «Гоголю» писав: «Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!»

У далекий 1848 рік переносить нас матеріал краєзнавця П. Сапухіна під назвою «Поїздка в Сваркове», де М. Гоголь активно записував історичні пісні, вивчав народний побут і збирав етнографічні матеріали.

«Ленінська правда» 1959 року інформувала про культурно-освітні заходи в нашому місті з нагоди 150-річчя від дня народження класика світової літератури (в обласній бібліотеці оформлена книжкова виставка, поданий яскравий фотомонтаж, проведена лекція про його життя і творчість тощо).

На противагу розмаїтій палітрі «Ленінської правди» сучасна «Сумщина» (№ 35, 2009) до 200-річчя від дня народження М.Гоголя розмістила портрет письменника, надрукувала іронічний вірш В. Шевченка «Живущі мертві душі», який висміює сучасну політичну систему, та матеріал вчителя-методиста Сумської школи № 15 О. Мазур «Сумська земля і геній Гоголь», у якому говориться, як географія Сумщини представлена у творчій спадщині письменника.

Звичайно, нам цікаво дізнатися, що враження М. Гоголя від перебування на сумській землі знайшли своє втілення в його творчості: у «Майській ночі» згадуються Ромни, у «Втраченій грамоті» змальовуються побут і звичаї Конотопа, у повістях «Тарас Бульба» і «Страшна помста» фігурує Глухів, а в «Сорочинському ярмарку» майстерно описано Псел. Пізнавальною є інформація, що в Сумах існувала Гоголівська площа, де було відкрито однойменне училище на вул. Лебединській (зараз вул. Кірова). Сьогодні там розташоване обласне управління СБУ, а площа, на жаль, зникла. Зараз лише одна з вулиць обласного центру названа іменем М. Гоголя. Але, на мою думку, цієї інфрмації недостатньо для всебічного й повного розкриття постаті митця.

Порівнюючи матеріали «Ленінської правди» 1959 р. і «Сумщини» 2009 р. з нагоди ювілейних дат, можна зробити висновок, що 50 років тому значно більше приділялося уваги цій темі, а працівники газет відповідальніше ставилися до її висвітлення. «Ленінська правда» подавала насичені, ґрунтовні й цікаві матеріали: читачі дізнавалися не лише про сухі факти з життя письменника, як це зробила «Сумщина» цього річ.

Оповита містикою фігура Миколи Васильовича з роками не втрачає своєї популярності - навпаки, все більше виявляється цікавого в житті та творчості видатного письменника. І хочеться сподіватися, що журналісти Сумщини е зможуть порадувати своїх читачів яскравими матеріалами з цього питання.

3.3 ТРАГІЧНА ДОЛЯ НІКОШІ

За життя його називали Гомером. Після смерті - шизофреніком і релігійним фанатом. Яким він був насправді, не знали навіть найближчі друзі. Його вважають російським письменником, але під його пером оживає Україна. Твори дихають містикою, а трагічна доля Миколи Гоголя - справжня загадка.

Одного холодного березневого дня, дорогою від хутора Василівки до села Сорочинців Полтавської губернії рухався візок. Закутуючись у кожух, вагітна 18-річна Марія Гоголь-Яновська стиха молила Господа подарувати їй здорового хлопчика. Після смерті двох синів Василь Опанасович, побоюючись втратити й третього, повіз удвічі молодшу дружину до найкращого лікаря в окрузі. У будинку професора Трохимовського 20 березня (1 квітня) 1809 року і з'явився на світ малий Нікоша, як пестливо називала його мама.

Хлопчик народився таким кволим і слабким, що лікар засумнівався: чи виживе? У роду Гоголів-Яновських усі чоловіки жили недовго. Казали, що над ними тяжіє прокляття... Мати майбутнього письменника, перша красуня в губернії, у 14 років вийшла заміж за поміщика Василя Гоголя й народила йому дванадцятеро дітей. Правда, вижило лише п'ять - Микола й чотири його сестри.

Релігійно екзальтована мама та неврівноважений батько, що страждав від різних фобій, неабияк вплинули на душевний стан сина. Змалку вразливого хлопчика переслідували слухові галюцинації та повсякчасний страх Божої кари. Здобувши домашню освіту, Нікоша навчається в Полтавському училищі та Ніжинській гімназії, де опановує гру на скрипці й бере участь у виставах як режисер і актор. Із грандіозними планами підкорити світ молодий Гоголь вирушає до Петербурга. Але там його чекають розчарування: невдалі спроби стати актором, потім - чиновником, повне фіаско повісті «Ганц Кюхельгартен», тираж якої Гоголь спалив...

Хто знає, як би склалася подальша письменницька доля, якби він не ввійшов до пушкінського оточення. Тут належно оцінили талант початківця, і Гоголь, зрозумівши, що Малоросія викликає неабияке зацікавлення, пише «Вечори на хуторі біля Диканьки». Після виходу у світ цієї книги письменник, можна сказати, прокинувся відомим на всю країну. У цей час він пише повісті, які увійшли до двох наступних збірок - «Миргород» і «Арабески». У повістях про петербурзьке життя Микола Васильович, спираючись на народну демонологію та християнську міфологію, показав примарність, міражність столичного світу. Повною протилежністю до попередніх творів стала поява повісті «Тарас Бульба», яка зафіксувала історичний момент минулого, коли український народ, захищаючи свою незалежність, діяв спільними зусиллями.

Восени 1835 року Гоголь береться за створення п'єси «Ревізор», сюжет якого був підказаний Пушкіним, а вже 18 січня 1836 року читає комедію на вечірці Жуковського. Прем'єра п'єси відбулася на сцені петербурзького Олександрівського театру того ж року.

...Він жив у Римі, Франкфурті, Дюссельдорфі, Ніцці, Парижі, Остенді. Він ніколи не мав власного дому: готелі, наймані помешкання, роки життя у друзів і знайомих. Ніде не знаходила спокою його душа: «Я - вічний блукач», - казав Микола Гоголь, коли з далеких країн повертався на батьківський хутір. Та вже за тиждень йому ставало там сумно, і він знову наказував пакувати речі в дорогу.

Стара порепана валіза, з якою подорожував письменник, ще пам'ятає його руки. Це не єдиний гоголівський раритет в експозиції сорочинського музею. Є тут і підфрачна жилетка та капелюх-циліндр, і особистий портфель Гоголя та його мемуари - дорожні нотатки французькою, написані нерозбірливим почерком.

Де б не бував геній світової класики, усюди брався за перо, хоча здоров'я з кожним роком слабшало. Незважаючи на лікування за кордоном, він постійно відчував слабкість, запаморочення, часто мав нервові напади. Невідома хвороба так загострила релігійні настрої Гоголя, що в колі друзів він, наче вершитель чужих доль, самовпевнено давав усім настанови. У релігійній екзальтації він дійшов висновку, що написане раніше не достойне його теперішнього великого покликання.

Літературні праці тих років Микола Васильович зібрав у книгу «Вибрані місця з листування із друзями», яка вразила навіть найближчих знайомих поета пророчим тоном.

Його прихистком стала релігія: він вирішив, що не має права працювати, поки не вклониться гробу Господньому. Але подорож до Єрусалиму не врятувала його...

...Непримітному, замкнутому в собі Гоголю не щастило в коханні. Перша й остання спроба влаштувати сімейне життя з графинею Анною Вільєгорською закінчилася поразкою. Зневірений сорокарічний письменник їде в рідну Василівку. Усамітнившись у флігелі, несамовито працює над другим томом «Мертвих душ», який згодом спалить. Він ще більше замкнувся, заборонив жінкам заходити у флігель, а коли заборону порушували, негайно кликав священика, щоб він скропив святою водою його «схованку».

Але була в житті Миколи Васильовича жінка, якою він безмежно захоплювався. Фрейлін імператриці Олександра Смирнова-Россет товаришувала з Пушкіним, Жуковським, Лермонтовим, але тільки Гоголю відкрила своє серце. Він довго приховував ніжні почуття до неї. Уже після заміжжя вона зрозуміла: «А ви, здається, у мене закохані!» Микола Васильович розгубився і втік...

Нещаслива в сімейному житті, Олександра почувалася самотньою, і рідна душа Гоголя приваблювала її. Услід за автором «Мертвих душ» вона поїхала в Італію, а потім - у Париж, Санкт-Петербург і Москву.

Письменник розумів, що ця жінка була для нього справжньою втіхою. Разом вони згадували рідну Україну, вона співала Гоголю «Ой, не ходи, Грицю» і ніжно називала його хохликом.

Про їхні стосунки багато пліткували, але ніхто не міг зрозуміти цю неземну, платонічну любов. Як нікому іншому, Гоголь відкривав Олександрі багато таємниць. Не маючи змоги часто зустрічатися, вони спілкувалися в листах. Ці сповіді на папері анітрохи не схожі на листування чоловіка й жінки. Це крик розпачу двох нещасливих людей, довкола яких - пустота...

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ?

Ще за життя Миколи Васильовича поповзли чутки про його божевілля. Та шизофреніком він не був - останні 20 років життя Гоголь хворів висловлюючись мовою сучасної медицини, на маніакально-депресивний психоз. Періоди надзвичайних веселощів змінювалися раптовими нападами апатії. Хворого обстежували найкращі лікарі Росії та Європи, проте жодного разу його не оглянув психіатр. Міфічні діагнози й лікування неіснуючих хвороб лише погіршували тяжкий стан пацієнта.

У липні 1836 року Микола Васильович їде за кордон, де продовжує працювати над «Мертвими душами», розпочатими ще в Петербурзі. У травні 1842 року цей твір вийшов у світ і викликав неоднозначні відгуки читачів і критиків - від найпіднесеніших похвал до звинувачень у наклепі на дійсність.

Із 1842 року письменник працює над другим томом «Мертвих душ», де намагається дати позитивну картину російського життя. На початку лютого 1852 року Гоголь фактично відмовився від їжі та ліків, перестав спати. Переживаючи важкі сумніви в доброчинності письменницької спадщини та передчуттям близької смерті, він зустрічається з отцем Матвієм Константиновським. Той радить Гоголю знищити частину розділів другого тому, переконуючи в їхньому шкідливому впливі. 7 лютого Микола Васильович сповідується та причащається, а в ніч з 11 на 12, переслідуваний страшними релігійними видіннями, Гоголь витягнув із портфеля майже готовий до друку другий том «Мертвих душ» і жбурнув рукопис у вогонь. То був відчайдушний крок смертельно хворої й самотньої людини.

Причиною депресії класика стала смерть сестри його друга Хом'якової. Гостре небажання жити, яке він відчував і раніше, тепер переросло в релігійне божевілля. Микола Гоголь усамітнився, перестав писати й жив в очікуванні смерті. День і ніч молився, стоячи навколішках перед образами, й якось йому вчулися голоси, що віщували близьку смерть. Виснаження організму та депресія призвели до важкої форми дистрофії. Але хворому поставили діагноз менінгіт і лікували недосконалими методами медицини XIX століття.

Це було справжнім знущанням. Письменника насильно саджали в гарячу ванну, а голову обливали крижаною водою. Хворого знобило, а його тримали роздягненим. Йому робили кровопускання, прикладаючи до носа п'явок. Коли ж Гоголь пручався, грубо лаяли, силоміць заламували руки, завдаючи нестерпного болю.

За кілька днів Миколи Васильовича не стало. 21 лютого (4 березня) 1852 року геній помер у своїй квартирі в будинку Тализіна. За іншими джерелами, життя письменника трагічно обірвалося в домі графа Толстого на Нікітському бульварі. Як і заповідав Гоголь, поховали його через кілька днів після смерті. До Данилівського монастиря труну з тілом покійного несли на руках вісім верст по глибокому снігу...

«ЯК СОЛОДКО ПОМИРАТИ!»

Перед смертю письменник промовив: «Як солодко помирати!» - і з духовним просвітлінням покинув цей грішний світ. Деякі біографи Миколи Гоголя вважають, що він помер жахливою смертю, його поховали живим, коли той впав у летаргічний сон. Такі версії з'явилися з легкої руки самого Миколи Васильовича, який страждав від татефобії -- страху бути похованим живим (саме так сталося з його дідом). Після малярійного енцефаліту Гоголь часто непритомнів і впадав у тривалий сон. Він наказував рідним не давати йому спати більше двох годин на добу. Кажуть, що останні десять років Гоголь узагалі не лягав у ліжко й спав сидячи. Його фобії й породили такі страшні чутки.

Подейкують, що коли у 30-х роках минулого століття робили перепоховання Гоголя, то побачили, що скелет його перевернутий, а на кришці труни - подряпини від нігтів. Це й дало підстави стверджувати, що він помер у могилі.

Зараз уже важко відрізнити правду від вигадки. Ексгумацію проводили через 80 років після смерті. Що могло залишитися від тіла? Прах. Та й сама труна, напевно, давно згнила. Проте великий містик Микола Гоголь, який так переконливо розповідав нам про чортів і відьом, змусив повірити всіх у ще одну свою вигадку. Сумнівалися навіть у тому, що саме письменника поховали під склепом Данилівського монастиря.

Уся Полтавська губернія гула чутками, що справжній Гоголь зник із дому й виїхав за кордон, а відспівували в Москві іншу людину. Тогочасну легенду сорочинці й досі переповідають із уст в уста.

3.4 «СКУЧНО НА ЭТОМ СВЕТЕ, ГОСПОДА» … БЕЗ ГОГОЛЯ

гоголь письменник журналістика преса

Чи перечитують Миколу Васильовича Гоголя викладачі кафедри журналістики Сум ДУ? Чи слідкують вони за інсценуваннями його творів? Яке взагалі ставлення до творчості письменника?На ці та інші запитання нам відповіла доцент, кандидат філологічних наук - Жиленко Ірина Рудольфівна.

- Ірино Рудольфівно, Ваше дитяче й доросле сприйняття Миколи Гоголя чимось відрізняється?

- Звичайно, відрізняється: дитяче - це веселі, але частіше - страшні оповідання, від яких хотілося сховатися якомога далі, а доросле - це розумний і глибокий письменник, критик і філософ, якого хочеться читати і відкривати знову і знову. Цікаво познайомитися з «Записными книжками», в яких не лише пояснення слів, розповіді про народні свята, але й глибокі думки Гоголя, як, наприклад: «Зачем я оказался учителем? Я сам не помню. Мне показалось, что гибнет лучшее, что перо писателя обязано служить истине и беспощадное жало сатиры коснулось, вместе с искоренением злоупотреблений, и того, что должно составлять святыню; что слишком уже много увлеклись теченьем времени и не останавливаются оглянуться вокруг себя».

- Які саме твори письменника Ви часто перечитуєте? І чому?

- Перечитую оповідання з циклу «Миргород», а також «Ревизора» і «Мертвые души», бо ці твори - ніби сьогодні написані. Кожен рядок - відомий і водночас у ньому знаходиш якусь таємницю, глибину: «Чепуха совершенная делается на свете. Иногда вовсе нет никакого правдоподобия…» («Нос»); «Король есть, да только он где-нибудь находится в неизвестности» («Записки сумасшедшего») тощо. Люблю читати «Выбранные места из переписки с друзьями», у цьому творі - усе: глибина, мудрість, довірливість. Подобається знайомий з дитинства монолог з поеми «Мертвые души»:

«Русь! Русь! вижу тебя, из моего чудного, прекрасного далека тебя вижу: бедно, разбросанно и неприютно в тебе; не развеселят, не испугают взоров дерзкие дива природы, венчанные дерзкими дивами искусства, города с многооконными, высокими дворцами, вросшими в утесы, картинные, дерева и плющи, вросшие в домы, в шуме и в вечной пыли водопадов; не опрокинется назад голова посмотреть на громоздящиеся без конца над нею и в вышине каменные глыбы; не блеснут сквозь наброшенные одна на другую темные арки, опутанные виноградными сучьями, плющом и несметными миллионами диких роз, не блеснут сквозь них вдали вечные линии сияющих гор, несущихся в серебряные, ясные небеса. Открыто-пустынно и ровно всё в тебе; как точки, как значки, неприметно торчат среди равнин невысокие твои города; ничто не обольстит и не очарует взора. Но какая же непостижимая, тайная сила влечет к тебе? Почему слышится и раздается немолчно в ушах твоя тоскливая, несущаяся по всей длине и ширине твоей, от моря и до моря, песня? Что в ней, в этой песне? Что зовет, и рыдает, и хватает за сердце? Какие звуки болезненно лобзают и стремятся в душу и вьются около моего сердца? Русь! чего же ты хочешь от меня? какая непостижимая связь таится между нами? Что глядишь ты так, и зачем всё, что ни есть в тебе, обратило на меня полные ожидания очи?.. И еще, полный недоумения, неподвижно стою я, а уже главу осенило грозное облако, тяжелое грядущими дождями, и онемела мысль пред твоим пространством. Что пророчит сей необъятный простор? Здесь ли, в тебе ли не родиться беспредельной мысли, когда ты сама без конца? Здесь ли не быть богатырю, когда есть место, где развернуться и пройтись ему? И грозно объемлет меня могучее пространство, страшною силою отразясь во глубине моей; неестественной властью осветились мои очи: у! какая сверкающая, чудная, незнакомая земле даль! Русь!..»

- Що у Вашому особистому та професійному житті означає ім'я світового класика?

- Гоголь - це спочатку шкільне життя - «Вечера на хуторе близ Диканьки», потім - студентське (усі програмні твори). А на професійному рівні - це уроки за творами Гоголя у 7-8 класах, вистава «Черевички» (за мотивами «Ночи перед Рождеством») з учнями школи № 4 напередодні свята Нового року, екскурсії на Полтавщину з учнями Олександрівської гімназії. Зараз - це дослідження разом зі студентами творчої спадщини письменника і публіциста Гоголя, участь у наукових конференціях, а на заняттях із історії зарубіжної літератури і зарубіжної публіцистики - коротке ознайомлення з деякими його творами.

- Якою рисою своєї творчості він Вам найбільше близький?

- Мені подобається гумор Гоголя, його народність і глибока філософія життя.

- Як Ви вважаєте, наскільки потрібна творча спадщина Гоголя в сучасному світі?

- Вважаю, що твори Гоголя потрібно вивчати як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Це наша спадщина. Гоголь буде завжди потрібен Україні. І не варто зациклюватися на питанні - український чи російський письменник, він - на усі часи, для усіх поколінь і для усього світу.

- Ірино Рудольфівно, на Вашу думку, в молодіжних колах інтерес до Миколи Васильовича поступово згасає?

- Тут не можна сказати однозначно. Завдяки деяким екранізаціям, як, наприклад, «Вий», «Ночь накануне Ивана Купала» Гоголь, навпаки, залишається цікавим для підлітків, які люблять щось таємниче, загадкове. Наймолодші школярі мають змогу пізнавати творчість видатного класика завдяки коміксам, які вже впевнено увійшли до читацького кола. А користувачі інтернету за бажанням знайдуть скільки цікавого про таємничу особистість письменника, що захочуть (я невиправний романтик!) обов'язково прочитати його «Страшную месть», «Вечер накануне Ивана Купала» або «Портрет».

- Ваше ставлення до сучасних інтерпретацій творів письменника в театрі та кіно?

- Я не надто захоплююсь тим, як сучасні митці намагаються створювати вистави на зразок «а-ля Гоголь», тому прихильниця класичності. Але якщо це зроблено з великою режисерською й акторською майстерністю - сприймаю позитивно, як, наприклад, постановку «Ревизора» у виконанні акторів Запорізького театру. Мені подобається екранізація «Тараса Бульби» В. Бортка -перш за все це фільм, розрахований на молодіжну аудиторію, яка має цінувати і вивчати власну історію. Для студентів-журналістів і взагалі поціновувачів творчості Гоголя стане цікавим і корисним документальний фільм «Птица-Гоголь», знятий Л. Парфеновим у 2009 р., який мені також дуже подобається.

- Які саме вистави Ви б порадили відвідати?

- «Ревизор» і «Женитьба» у виконанні акторів театру ім. Щепкіна.

- Яких перспектив у вивченні гоголівської теми, на вашу думку, можна очікувати в майбутньому?

- Перспектив - безліч. Головне, щоб держава ставилася до вивчення спадщини видатного митця з наполегливою завзятістю: виділяла кошти, залучала світову спільноту, організовувала творчі й молодіжні конкурси. А що стосується науковців, то вони працюють з повною самовіддачею (В. Звиняцьковський, В. Мацапура, П. Кралюк та інші). Серед тем, які чекають свого дослідника - публіцистична й духовна спадщина Гоголя, записники, ремінісценції на гоголівські твори (Гоголь «Записки сумасшедшего» і Ліна Костенко «Записки українського самашедшого») тощо.



3.5 ВІЧНИЙ ГОГОЛЬ У НОВИХ МАС-МЕДІА

Огляд інтернет-ресурсів

Інтернет поступово заповнює наше життя. Із його допомогою ми дізнаємося про останні новини, працюємо, спілкуємося з друзями. Світова «павутина» залучає нас до мистецтва й літератури. Звідси ми черпаємо різноманітну інформацію про видатних майстрів слова. Винятком не став і Микола Васильович Гоголь. Спробуємо розглянути найбільш значні й корисні сайти, присвячені світовому класику.

За короткою біографією письменника можна зайти на Вікіпедію, за більш повною - на nikolay.gogol.ru, gogol-nv.ru, bibliotekar.ru, ngogol.ru. Тут можна ознайомитися і з творами Гоголя. Але найповнішим серед цих сайтів виявився az.lib.ru, де розміщені навіть виступи Миколи Васильовича, критика та критичні публікації про нього. Серед них вагоме місце займають зальцбургське «Письмо к Гоголю» В. Г. Бєлінського й відповідь на нього самого письменника, які викликало великий суспільний резонанс. Ця полеміка в різні епохи трактувалася по-своєму й до нинішніх днів дає привід для сперечань і роздумів. Особливо слова критика про те, що Гоголь знає Росію «только как художник, а не как мыслящий человек», як вчитель життя, яким він намагався бути в «Выбранных местах из переписки с друзьями»(1847). Нашому поколінню, мабуть, потрібно сформулювати свою думку щодо цієї полеміки.

Тепер розглянемо зазначені адреси детальніше, уважно ознайомимося з їхньою наповненістю. Наприклад, ru.wikipedia.org - усім відома російська інтернет-енциклопедія, в якій розповідь про життя Гоголя розділена на кілька частин: «Детство и юность», «Санкт-Петербург», «За границей» і «Смерть». У останній змішано інформацію про можливий літургічний сон письменника, подальшу долю його творів і їхній вплив на літературний рух і суспільне життя вцілому.

Зрозуміло, що матеріали Вікіпедії не застраховані від помилок: від простих огріхів під час набору до неперевірених фактів. Для серйозного вивчення життя і творчості Миколи Гоголя цей сайт навряд чи підійде. Але має він і плюси: в кінці сторінки представлений список інтернет-адрес із більш повною та цікавою інформацією про письменника.

Одним із таких є nikolay.gogol.ru. Не дивлячись на те, що сайт носить ім'я Гоголя, значна його частина присвячена не самому Миколі Васильовичу, а мистецтву взагалі. Мабуть, девіз працівників сайту: «Обізнана людина повинна бути обізнана в усьому!» Тут можна відвідати такі розділи: «ИЗО», «Театр», «Музыка», «Литература», які повідомляють про різноманітні новини в цих сферах. Сайт постійно поновлюється актуальною інформацією.

Самому ж Гоголю відведено окремий великий розділ. Це чудовий сайт для студентів і школярів, які прагнуть написати реферат чи підготуватися до екзамену. Тут навіть є окремий підрозділ «Гоголь - школьникам», який буде корисний і студентам. Він уміщує різноманітні твори на популярні теми, статті Ю. В. Манна про «Мертвые души», «Ревизор», біографію Миколи Гоголя та ілюстрації до його творів.

Упорядники сайту значно допомогли молоді у вивченні даних тем, вони звертаються до своїх відвідувачів зі словами: «Нам захотелось, тобы Вы приходили к нам не просто за рефератом по Гоголю или за картинкой к нему. Но чтобы погружались в мир, созданный талантливыми людьми, вдохновленными Гоголем…». Підтвердженням цього є назва одного з підрозділів - «Гоголь в кино». Він знайомить із цікавими статтями М. Г. Кривулі «Экранизация произведений Гоголя в отечественной анимации» і Ч. де Лотто «Гоголь в итальянской кинематографии». Або рубрика «Гоголь в театре», де представлено огляд сучасних вистав і рецензій на них. Тимпаче поділитися театральними враженнями й опублікувати власну рецензію може кожний, зареєструвавшись на сайті. До речі, «Гоголевская афиша» пропонує розклад вистав за творами Гоголя на поточний місяць.

Спеціально до 200-річчя від дня народження письменника відкрито «Музей Гоголя», де можна відвідати «Гоголевские места» й прочитавши про життя Гоголя в двох російських столицях, самому переміститись у старий Петербург чи Москву, відчути особливий дух міста ХІХ століття, який Микола Васильович талановито передавав у своїми творами. Радимо побувати в галереї «Портреты Гоголя» й побачити класика таким, яким його зображували Пушкін і Жуковський. В «Иллюстрациях» представлені герої гоголівських творів. Особливий інтерес викликає в «Музее Гоголя» сторінка «Истории гоголевских постановок в фотографиях, рисунках, эскизах». Відвідувачам сайту запропоновано прослідкувати й проаналізувати зміни в театральних постановках відомих гоголівських п'єс у різні періоди розвитку театру з 1836 року й до наших днів.

На сайті www. ngogol.ru є посилання на досить інтригуючий матеріал «Женщины и Гоголь» з ілюстраціями самого письменника. Когось може зацікавити публікація «Великие депрессии» - про творчі кризи Миколи Васильовича, а також містична історія про «Тайну исчезновения черепа Гоголя».

Пізнавально буде відвідати й таку електронну адресу як bibliotekar.ru. Серед багатьох матеріалів слід виокремити статтю «Смерть Гоголя». У ній розглядаються останні години життя письменника з медичної та психологічної точок зору, наводяться спогади сучасників. Особливу цінність для журналістів має відтворення сторінок із сьомого номеру журналу І. Д. Ситіна й Ф. І. Благова «Искры» за 1902 рік, який повністю був присвячений пам'яті М. В. Гоголя: тоді виповнилося півстоліття з дня його смерті.

В інтернеті можна знайти сайти й для школярів, абітурієнтів і студентів, які так і не встигли взятися за розум, а до іспиту чи заліку залишилося зовсім мало часу. Їхня остання надія - короткий зміст і критика на гоголівські твори. Таку інформацію можна отримати на сайтах briefly.ru або ronl.ru. Ці посилання можуть бути корисними для швидкого пригадування колись прочитаних творів. І наостанок не можна оминути сайт skazki.com, на якому твори Миколи Гоголя читають із правильною інтонацією вголос (така собі аудіокнига).