Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти

Фраземи у ролі означень становлять собою різноструктурні одиниці, що характеризуються узагальненим категоріальним значенням якості. Фразеологічні означення ? це синтаксично залежний від субстантивного виразу компонент формально-граматичної структури речення, який виражає непредикативну ознаку предмета (особи). З метою комунікативної актуалізації вони можуть виділятися позиційно та інтонаційно, тобто трансформуватися у відокремлені означення: “Гостра на око, стара підгледіла...” (Фр.сл., Т.І).

Фразеологічні одиниці можуть виконувати роль означення як узгодженого, так і неузгодженого. У функції узгодженого означення виступають лише фразеологізми з компонентами прикметникової парадигми. Такі фраземи здебільшого вступають у семантико-синтаксичні відношення з іменниками-назвами особи, характеризуючи різні її властивості, рідше вони виражають певні ознаки предмета, неособи, наприклад: “Гарячий серцем, світлий головою, простий лицем, з усмішкою ясною, він (Бойченко) і тепер стоїть переді мною...” (Фр.сл., Т.І); “Ні жива ні мертва Марія важко переводила подих...” (Фр.сл., Т.І).

Функцію неузгодженого означення виконують фразеологізми, співвідносні за семантикою із прикметниками. Зі структурного погляду, вони являють собою прийменниково-іменникові сполуки: “Я не можу тут бути інженером зі сторони...” (Фр.сл., Т.ІІ); дієслівні конструкції: “Я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну” (Фр.сл., Т.І); іменникові конструкції: “Там були зовсім інші люди ? безстрашні, кмітливі, на всі руки майстри” (Фр.сл., Т.І) та ін.

Фразеологічні одиниці, що мають оцінне значення, можуть функціонувати у структурі речення у ролі відокремленої прикладки: “ ? В мене... може, десь видереться якась рідня ? десята вода на киселі, ? сказав Грицай” (Фр.сл., Т.І). Фразема у функції прикладки становить більш самостійний щодо означуваного члена компонент речення з інтонаційним відокремленням.

Серед фразеологізмів, що займають синтаксично автономну позицію, можна виділити декілька їх різновидів: звертання, вставні та вставлені конструкції.

Фразеологічні одиниці у ролі звертань виступають як назви адресата мовлення: “Дурень набитий! Не міг об'явитися...” (Фр.сл., Т.І); “То чого ж ти, Хомо невірний, не напишеш...” (Фр.сл., Т.ІІ).

Фразеологічні одиниці як вставні конструкції виражають ставлення до повідомлюваного з погляду достовірності, сумніву, припущення, способу оформлення думок тощо, наприклад: “Одним словом, пане Клумак, ми ухвалили негайно скликати сейм...” (С. Скляренко).

Фразеологічні одиниці функціонують і у ролі вставлених компонентів, які виражають додаткові повідомлення чи побіжні принагідні коментарі: “Я як зачув оте змагання, то у мене аж мороз поза спиною посипав, і ? дай боже ноги! ? мерщій хильки та хильки” (Фр.сл., Т.І). Поширеною функцією фразеологічних вставлених конструкцій є уточнення, роз'яснення або доповнення предметного змісту основного речення.

РОЗДІЛ II. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗРОЩЕННЯ В ХУДОЖНІХ ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

2.1 Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко “Берестечко”

Оскільки, найбільшого поширення набула в науці про мову класифікація на семантичній основі, за якою фразеологічні зрощення (ідіоми) розглядаються як абсолютно неподільні, нерозкладні словосполучення, значення яких не залежить від їхнього лексичного складу, то, мабуть, лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм утворення таких стійких сполук. У значенні цих фразем немає ніякого, навіть потенційного, зв'язку із значенням їхніх компонентів, наприклад: Щоб у тих болотах мені жаба цицьки дала [28, с. 19], жаба цицьки дасть - пропасти, загинути [22, с. 185]; Я скоріше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна [28, с. 47], врізати дуба - гинути, помирати [22, с. 179]; Де очі позичав [28, с. 45], очей у Сірка позичити - втратити почуття сорому, честі, власної гідності [22, с. 140]. Використання таких словосполук збільшує експресивний фон повідомлення, вони допомагають читачеві налаштуватися на український мовно-культурний простір.

Сповнюючись експресивно-оцінними конотаціями, фразеологізми створюють своєрідний модальний план речень (висловлень), а саме: виражають ставлення мовців до дійсності (позитивне чи негативне), передають багатобарвну гаму емоцій (зневаги, співчуття, захоплення) тощо.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко “Берестечко”, можемо виділити такі основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць:

- фразеологізми зі структурою іменник + прийменник + іменник здебільшого виконують експресивну функцію: Таке зробив - як швайку з лемеша [28, с. 136]; Від брата до брата ходжу - як від Понтія до Пілата [28, с. 20];

- фразеологізми зі структурою прикметник + іменник, а також прикметник (дієприкметник) + прийменник + іменник увиразнюють оцінне значення, на них тримається сюжет твору: А один песький син з головою рудою нирцем, тихцем під водою підкрався, чаївся, жабуринням умився, козаку межи плечі мечем устромився [28, с. 57]; І знов на нас якась лиха година. І знов свобода зрубана на пні [28,с. 104];

- фразеологізми зі структурою дієслово + іменник з прийменником (чи без нього) виконують функцію підсилення висловлюваної думки: А знов свободу починай з абетки [28, с. 104]; Я ж не піду, як титар із карнавкою, довір'я назбирати на п'ятак [28, с. 41].

Як зазначає О. Демська-Кульчицька, усім іменниковим фразеологізмам властиве категорійне значення предметності, яке виражається через сукупність таких узагальнених значень, як значення особи, не І особи, власне предмета й абстрактного предмета у поєднанні з граматичним значенням роду, числа та відмінка [27, с. 17]. Прикметникові ж фразеологізми, наголошує дослідниця, позначають не ознаку взагалі, як це роблять прикметники, а конкретну ознаку, яка належить тільки певній особі, не особі, власне предметові чи абстрактному предметові. Дієслівні фразеологізми в аналізованому творі переважно називають дії та процеси, джерелом яких є людина, домінують динамічні ознаки, які стосуються фізичного або психічного станів людини, поведінки, моментів людських стосунків.

Фразеологізми як номінативно-експресивні одиниці цілісно відображають елементи денотативної ситуації за допомогою вторинної номінації, частиномовна співвіднесеність певних фразем зумовлює їх відповідну синтаксичну роль у реченні [29, с. 3].

Окрему групу становлять фразеологічні одиниці предикативної структури: А ці уже і вухом не ведуть [28, с. 96]; Король, той має жінку, що в гречку не полізе [28, с. 88]; А кінь летить і летить світ за очі [28, с. 71], вони посилюють загальну експресивність висловлення. Як зауважує В. Розгон, на відміну від лексем, які вони заступають у реченні, фраземи являють собою складніші утворення, що не лише називають предикативну ознаку суб'єкта, а й характеризують його з певним експресивно-образним відтінком [29, с. 3-4].

З метою створення додаткової виразності, своєрідної гри семантичних планів поетеса вдається до розширення меж фразеологічних зворотів та до різноманітних трансформацій сталих словосполук, напр.: О, той не стане політикувати і під мечем не всидить, як Дамокл [28, с. 22]; Він за два дні міняє три личини, та ще й четверту має про запас [28, с. 22]. Фраземи настільки органічно вплітаються в авторський текст і увиразнюють його, що стають основним засобом формування ідіолекту письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.

2.2 Використання фразеологічних одиниць у творчості М. Стельмаха

У прозі Михайла Стельмаха виявлено такі стійкі звороти традиційної форми та значення, зафіксовані фразеологічним словником української мови [22-23]:

? втерти маку (часнику) - суворо покарати, побити кого-небудь; добре провчити: [батько - Михайликові:] Дома я тобі утру маку! (“Щедрий вечір”); [парубок - Михайликові:] Я зараз як втру тобі часника, то надовго забудеш про театри (“Гуси-лебеді летять...”);

? сорока на хвості (на крилі) принесла - кому-небудь стало відомо про щось [дядько Володимир:] - ... Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (“Щедрий вечір”); [Михайлик:] - Дядьку Себастіяне, у вас під шинелею стеєр? - А ти звідки знаєш? - дивується чоловік. - Сорока на крилі принесла (“Гуси-лебеді летять...”).

Значно посилює експресивність художньої мови заміна стилістично нейтрального компонента фразеологічної одиниці його стилістично зниженим синонімом: просторічним чи жаргонним: [Магазаник:] Головне в житті - мати казанок на плечах, а не те багатство, що робить біднішим тебе (“Дума про тебе”) (пор.: мати голову на плечах). Серед варіантних фраземних сполук зафіксовано й такі, в яких один із компонентів є індивідуально-авторським, який не змінює загального лексичного значення фразеологічної одиниці. Зокрема, у діалогах вони індивідуалізують мову персонажів, створюючи враження невимушеного побутового спілкування: “О, ти ще зараз почнеш квасити кислиці, - набурмосився старшенький на меншенького…”(“Чотири броди”) (пор.: розводити (розсипати) кислиці).

Одним із авторських прийомів використання “обіграних” фразеологічних сполук зі стилістичною настановою є розвиток на їх основі художнього діалогу. Цей стилістичний прийом не тільки сприяє образності, експресивності мовної ситуації, а й створює виразний гумористичний ефект: [Марущак - Туровцю:] - Він [Хворостенко] давно мені хоче прищемити хвіст. - Аби тільки хвостом обійшлося. Хвоста йому можна віддати - хай бавиться (“Дума про тебе”).

Майстерність письменника виявляється не тільки у відборі ним фразеологічних одиниць, оновленні й розширенні фразеологічних контекстів і зв'язків, у тонкому відчутті семантико-стилістичних нюансів загальновідомих сталих словосполучень, а й у створенні нових авторських образних висловів, афоризмів, порівнянь, які становлять примітну рису його ідіостилю й поповнюють фразеологічний склад загальнолітературної мови. Наприклад, у контексті: “Оксана бридливо скинула руку і з серцем відказала: - Дядьку, ваша губа як на коловороті літає, то хоч руку ув'яжіть” (“Чотири броди”) індивідуально-авторський фразеологізм, очевидно, утворений на основі загальновживаного й зафіксованого у словнику язик як помело і реалізує тотожне значення. Структурні видозміни і виникнення нових фразем засвідчують своєрідність індивідуально-авторської манери й уміння письменника трансформувати фразеологічні одиниці з урахуванням особливостей макро- і мікроконтекстів художніх творів. [18, c. 201-205]

У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.

Можна без перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха і, насамперед, його роману “Кров людська ? не водиця” насичена прислів'ями, приказками й іншими образними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного письменника. Саме такою є життєва розмовна мова, якою користуються селяни, а вони ? головні герої роману.

Прислів'я і приказки, як і інші художні засоби з усної народної творчості, допомагають письменникові розкрити внутрішній світ героїв, показати їхні погляди й переконання. Їм властива більша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'язані з контекстом. Мирон Підопригора, середняк, що “в політику не мішається”, а цілком задовольняється своїм маленьким світом-хутірцем, якого ладен відгородити від всього живого, аби тільки ніхто не заважав йому радіти із свого потом і кров'ю здобутого достатку. Його філософія: “Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому не спіши, Олександре, поперед батька в пекло”.

А от Тимофій Горицвіт, що, як і більшість селян, нічим, крім землі, не цікавився: “Наше ремесло -- леміш і чересло”, “Поле не говіркого -- роботящого любить”, казав він синові колись, тепер в час великих зрушень, не злякався, як Мирон. Тимофій каже: “Вовків боятися -- в ліс не ходити”.

Іван Бондар сміється із своєї жінки, яка натякає йому, щоб він хоч пучку солі приніс додому із громадського добра: “Це вона наздогад буряків, щоб дали капусти!”

Отаман Палилюлька розпускає свою банду і заявляє, що робить це добровільно: “Вольному воля, а спасенному рай”.

Хитрий Яків Данько сердиться на пропозицію свого приятеля рубати всіх, хто підійде до їхньої землі: “Дурний піп, -- дурна його й молитва! В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано. Рубанеш одного -- всім селом наваляться і відправлять туди, де козам роги заправляють”.

Крім прислів'їв, приказок, поетичних порівнянь, у романі надзвичайно багато сталих ідіоматичних словосполучень, в яких, за висловом М. В. Гоголя, “видно надзвичайну повноту народного розуму, що зумів зробити все своїм знаряддям: іронію, глузування, наочність, влучність мальовничого зображення, щоб скласти животрепетне слово”.

Ось лише кілька характерних прикладів з величезної кількості фразеологізмів, наведених у романі: “нема часу по хатах посиденьки правити”, “пуститися берега в брехні” , “в Сірка очей позичати”, “тягтися з останнього грошика й кошика”, “пам'ятати до нових віників”, “словами до печінок добиратися”, “сидіти в печінках”, “на легкий хліб перейти”, “від здивування аж у землю вкипіти” , “померти без скорому”, “хоч губи посмачити”, “насилу відхреститися”, “платити два білих, а третій як сніг”.

Фразеологізми, використані в романі, виражають поняття з найрізноманітніших сфер життя й діяльності сільських жителів. Майстерним добором фразеологізмів письменник створює відчутно живий, повнокровний потік мови, -- в ньому багато гумору, лукавих натяків, почуття переваги позитивних персонажів над негативними. Дотепні фразеологічні звороти дуже пожвавлюють діалоги:

? “Тьху на вашу самшедшу породу!”

? “Плюй собі в борщ!”

? “І ти на зборах, звиняй, не велике цабе”.

? “Усе, про що ми говорили, пішло кобилі під хвіст”.

? “Бачили такого безсовісного?! -- показала пальцем на Івана. -- Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль! Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого”.

? “Не чортова баба? А скажи, що десь привезли сіль чи гас, бігцем, як шістнадцятка, побіжить!”

? “Та, махнув рукою Мирон, -- звиняйте, моя баба життя не дає, мов кліщ, вчепилася за душу, живцем перегризає”.

? “Над такою жінкою дідька лисого покомандуєш”.[26, с. 35]

Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію і є засобом емоційного впливу на читача.

Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. [13, с. 9]

ВИСНОВКИ

У ході дослідження ми проаналізували стан проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки. Дійшли висновку, що проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв'язку з вивченням індивідуальних стилів письменників.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха та Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Також, розглянули сутність понять: “фразеологічна одиниця”, “фразема”, “фразеологічні зрощення”, “фразеологічні єдності”, “фразеологічні вислови” та ін.

З'ясували, що у сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні сполучення (В.В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського).

Оскільки, фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами, то це сприяло утворенню відповідних джерел фразеології.

Детально розглянули особливості функціонування фразем у структурі українського речення: в ролі дієслівного та іменного присудків, в ролі підмета, в ролі обставини, додатка, означення, а також звернули увагу на вживання фразеологічних одиниць у вигляді звертань, вставних та вставлених конструкцій.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко “Берестечко”, виділили три основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць та дослідили багатство фразеологічних зрощень талановитої письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.

Виявили і дослідили у текстах М. Стельмаха особливості творення “обіграних” фразеологічних одиниць. Простежили їх стилістичний потенціал у творчості письменника.

Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л. Сучасна українська мова. Фразеологія. - Харків: Вища шк. , 1983. - 137 с.

2. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. - Харків, 1987. - 198 с.

3. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. - К. : Наукова думка, 2009. - 154 с.

4. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. - К. : Вища шк. , 1985. - 360 с.

5. Гнатюк І. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Українська мова і література в школі. - 2010. - № 9. - С. 62 - 64.

6. Демський М. Деривація фразем на базі слів та вільних синтаксичних конструкцій // Мовознавство. - 1988. - № 1. - С. 37 - 45.

7. Демський М. Лексичні і граматичні особливості українських іменникових фразеологізмів // Мовознавство. - 1981. - № 2. - С. 35 - 41.

8. Демський М. Українські фраземи і особливості їх творення. - Л., 1994. - 62 с.

9. Жуков В. Русская фразеология. - М. : Высшая шк., 2010. - 310 с.

10. Коломієць М. Питання фразеологічної синоніміки. - Дніпропетровськ, 1987. - 52 с.

11. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. - 2-ге вид., стер. - К. : Либідь, 1996. - 432 с.

12. Пономаренко А. Чи закинути кругле слівце... (про фразеологізми в

художніх текстах) // Урок української літератури. - 2011. - № 5 - 6. - С. 21 - 32.

13. Скрипник Л. Видозміни форми фразеологічних одиниць // Мовознавство. - 1969. - № 4. - С. 3 - 13.

14. Стельмах М.П. Вибрані твори. Видавництво художньої літератури “Дніпро”. - К. :1969. - 735 с.

15. Стельмах М.П. Вибрані твори у 2-х томах. Том 1-й. Чотири броди: Роман. - К. :Укр. письменник, 2003. - 594 с.

16. Стельмах М.П. Вибрані твори у 2-х томах. Том 2-й. Гуси-лебеді летять…; Щедрий вечір: Повісті. - К. :Укр. письменник, 2009. - 266 с.

17. Стельмах М. Кров людська - не водиця. - К., 1957.

18. Сучасна українська мова: Довідник /Л. Ю. Шевченко, В.В. Різун, Ю.В. Лисенко; За ред. О.Д. Пономаріва. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Либідь, 1996. - 320 с.

19. Сучасна українська мова: Підручник /О. Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. - 2 - ге вид., перероб. - К. : Либідь, 2001. - 400 с.

20. Телия В. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингво-культурологический аспекты. - М. , 2008. - 287 с.

21. Ткаченко Т. В. Стилістичні функції розмовності у мові роману Михайла Стельмаха “Чотири броди” // Система і структура східнослов'янських мов: До 60-річчя наук. і пед. діяльн. проф. М. Я. Брицина. Зб. наук. праць. - К. : Знання України, 2004. - C. 351 - 352.

22. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови у 2-х томах. Том 1-й: А - М. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання “Вища школа”. - 1984. - 303 с.

23. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови у 2-х томах. Том 2-й: Н - Я. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання “Вища школа”. - . - c.

24. Фразеологічні засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха // Мова і культура. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. ІІІ. - Ч. 1. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. Мова сучасного мистецтва. - С. 201 - 205.

25. Шанский Н. Фразеология современного русского языка. - М. : Наука, 1963. - 197 с.

26. Шумада Н. Фольклор у романі Михайла Стельмаха “Кров людська - не водиця” //Народна творчість та етнографія. - 2011. - №5. - C. 32 - 38.

27. Демська-Кульчицька О. М. Фразеологія / О.М. Демська-Кульчицька. - К. :Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. - 74 с.

28. Костенко Л.В. Берестечко: [істор. роман] / Ліна Костенко; [Авт. післямов І. Дзюба, В. Панченко]; іл. С. Якутовича. - К. : Либідь, 2010. - 232 с.

29. Розгон В.В. Роль фразеологічних одиниць у структурі простого речення /В.В. Розгон // Наука і сучасність: [Зб. наук. ст. Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова]. - К. : Логос, 2009. - Ч. І. - С. 1-4.

Размещено на Allbest.ru