Урок-гра на початковому етапі вивчення англійської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Урок-гра на початковому етапі вивчення англійської мови

Вступ

шкільний урок гра іншомовний

Ще понад три століття тому великий чеський педагог Ян Амос Коменський дивувався з того, наскільки в сучасних йому школах вивчення іноземної мови було важким. Сучасна педагогічна практика також не вільна від проблем трьохсотрічної давності. Навпаки, з кожним роком усе гостріше заявляє про себе, оскільки Україна поступово інтегрується в загальносвітовий простір, який для вільної орієнтації вимагає знання як мінімум 2-3-х іноземних мов. Виходячи з цього, зрозумілим є інтерес широкої педагогічної громадськості до нових ефективних методів вивчення іноземних мов на початковому етапі навчання у школі.

Головною метою педагога є формування у цей період у дітей в доступних видах роботи перших вмінь планувати свої дії, передбачати їх результат. Вчитель повинен привчити дитину до здійснення задуманного, вчити самостійно дотримуватись певних правил поведінки в суспільстві, збагачувати уяву дітей про оточуюче середовище: вчити спостерігати, розвивати, вміння виділяти характерні ознаки в предметах і явищах, порівнювати їх за цими ознаками, об'єднувати предмети за групою ознак, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між явищами. Взаємодія дітей з дорослими й іншими дітьми ускладнюється, збагачується зміст і форми дитячої діяльності. Це, а також різні випадки суспільного життя знаходять відображення в сюжетно-рольових іграх дітей. Тобто гра займає не останнє місце в розвикту дитячих якостей та здібностей.

Темою нашої курсової роботи було обрано «Урок-гра на початковому етапі вивчення англійської мови».

Гра є тією діяльністю, яка заповнює вільний час дитини по мірі того, як хід історії звільняє її від праці. Гра для дитини - це творча, самостійна діяльність: «гра», «розвиток» - недаремно ми зустрічаємо ці слова порядстоячими.

Д.Б. Ельконін вважає, що гра за своїм змістом наближається до праці дорослих. Спостерігаючи за тим, як діти граються. Дорослі думають, що діти лише забавляються і, що гра немає нічого спільного з серйозними заняттями типу приготування уроків, праці. Але приготування домашнього завдання - обов'язок, а праця - тяжка необхідність. Дитині хочеться грати не тому, що це просто, а тому, що це важко. З кожною грою дитина має бажання дізнаватися про нове, розуміти і виконувати ті речі, які розуміють в виконують дорослі.

Видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський промовив фразу, яка стала основою всього того, що містить у собі гра. Він ніби закликав: «Навчайте граючись, а граючи навчайте». Ось такий простий вираз, а містить у собі неабияку таємницю, яку Сухомлинський пропонує розкрити перед дітьми.

Не менш відомий педагог Костянтин Дмитрович Ушинський вважав гру найважливішим видом діяльності дитини. Казав, що саме через гру дитина піза всі таємниці світу. Отож, двоє досвідчених людей вважали гру важливим способом навчання. За їх думками гра виховує, навчає, розвиває.

У працях Н.Бібік, Н.Підггорної, Н. Скрипченко відзначалось, що місце гри в навчальному процесі змінюється: чим менше розвинение вольовий компонент діяльності у дітей, тим частіше використовуються ігрові форми. У процесі розвитку пізнавальних можливостей учнів гра поступово відходить на другий план, поступаючись суто «академічним» засобам навчання.

Нажаль, емоційному розвиткові у більшості шкіл шляхом використання уроку-гри не приділяється належна увага. Діти не знають власного емоційного світу, жоден із шкільних курсів не навчає їх мистецтво керування емоційними станами, а вияв радості чи здивування на уроці нерідко класифікується як порушення дисципліни. Звичайно, вчителі, що підходять до своєї праці творчо, намагаютсья пліпшити це становище.

Саме це і зумовило актуальність нашої курсової роботи, яка обумовлена нестачею методичних матеріалів, присвячених викладанню іноземної мови молодшим школярам з використанням елементів рольових ігор.

Метою данного дослідження було аналіз уроку-гри на початковому етапі вивчення англійської мови.

Об'єктом нашого дослідження виступає рольова гра як вид іншомовної діяльності учнів молодших класів.

Предметом даної курсової роботи є вивчення різних практичних підходів до організації уроку-гри під час викладання іноземної мови учням молодшої школи.

Для досягнення мети нашого дослідження нами були визначені наступні завдання:

- дослідити психологічні особливості дітей молодшого шкільного вкіку;

- визначити види та функції рольових ігор;

- охарактеризувати урок-гру як один з найбільших ефективних методів навчання іншомовного мовлення на початковому етапі;

- дослідити підготовку уроку-гри;

- запропонувати методику проведення уроку-гри у процесі викладання іноземної мови;

- сформувати значення уроку-гри на початковому етапі вивчення англійської мови.

Практична цінність роботи полягає у тому, що результати, отримані в ході даного дослідження, можуть бути використані для складання методичних рекомендацій викладачам іноземних мов, що викладають у молодших класах.

Робота складається зі вступу, двох розділів, теоретичного та практичного, висновків, списку використаної літератури.

1. Значення уроку-гри на початковому етапі вивчення іноземної мови

1.1 Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Визнання на державному рівні доцільності запровадження іноземної мови у початковій школі змушує замислитись, над завданням раннього шкільного навчання цього предмета і можливостями їх реалізації.

Як відомо, сучасні нормативні матеріали орієнтують вчителів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції, тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні. На початковому ступені мають бути закладені основи комунікативної компетенції, необхідні й достатні для їх подальшого розвитку в курсі вивчення іноземної мови в середній школі.

Аналіз спеціальної літератури, доповнений надбаннями позитивного педагогічного досвіду та досвіду авторів, переконує в тому, що початок раннього вивчення іноземної мови містить у собі вагомі психологічні передумови для оволодіння молодшими школярами основами елементарної комунікативної компетенції [2, c. 50].

Найважливішими, на наш погляд, є такі чинники: вікові психофізіологічні й психічні характеристики учнів; досвід дітей у рідній мові; відчуття ними новизни предмета; наявність в учнів досить сильної мотивації, зумовленої співпадінням початку вивчення нової мови з періодом інтенсивної соціалізації учнів початкових класів; потенційні можливості предмета для успішного розв'язання головних завдань початкової школи: стимуляції пізнавальної мотивації дітей, максимальної соціалізації кожної дитини, розвитку її особистості, підготовки до діалогу культу

Перевагою молодших школярів є також потенційно великі можливості довготривалої пам'яті. Так, спостереження показують: за умови стимулювання властивої для цього віку ігрової або пізнавальної мотивації діти досить легко й міцно запам'ятовують не тільки окремі слова або словосполучення, але й мовні кліше, фрази, мікродіалоги, римівки, віршики, пісеньки.

Протягом тривалого часу, особливо у, 60-70 роках, раннє шкільне навчання англійської мови базувалося значною мірою на імітації мовленнєвих зразків. Між тим дослідниками раннього навчання англійської мови переконливо доведено, що імітація не є основним прийомом оволодіння англійською мовою в дитинстві. Більш вирішальну роль відіграють процеси мовних узагальнень і так звані металінгвістичні здібності, тобто здатність гнучко і на абстрактному рівні засвоювати мову, помічати її відмінності від явищ рідної мови, свідомо оперувати нею. Результати експериментів М.І. Зорандія, О.Й. Негневицької, дослідників США, Канади та інших країн свідчать про підвищення рівня розвитку вербального інтелекту сучасних дошкільнят. І цей фактор, на думку психологів, зокрема О.О. Леонтьєва, є одним із важливих аргументів на користь запровадження іноземної мови у початковій школі [12, c. 42].

Головними чинниками цього феномена молодшого шкільного віку вважають підвищення освітнього й матеріального рівня сучасного суспільства, розширення можливостей засобів масової інформації, появу ефективних інформаційних технологій, а також прискорення фізичного розвитку (тобто акселерацію) сучасних дітей, функціональні можливості яких відповідають тим, котрі 40-50 років тому були властиві особам, старшим на 1-2 роки.

Загальновідомо, що одне з головних психолого-дидактичних завдань початкової школи полягає у створенні ситуації соціального розвитку дитини (в термінології Л.С. Виготського). Важливу психологічну передумову соціалізації молодших школярів становлять їхні особистісні характеристики: безпосередність, довірлива підлеглість авторитету вчителя, яскрава емоційність, реактивність, вразливість до новизни, естетичне ставлення до довкілля, допитливість, широта інтересі», сугестивність, розвинута уява. Брак життєвого досвіду, знань у дітей цього віку часто-густо компенсується бурхливим фантазуванням. Фантазія ж, як це доведено психологами і дидактами, прискорює творчий процес у десятки разів.

Нині внаслідок інформаційного вибуху пік здатності до творчої уяви, фантазії змістився до 8 - 10 років, і раннє шкільне навчання англійської мови співпадає з найсприятливішим періодом для розкриття творчого потенціалу особистості учня, для його соціалізації. Однак за умов загальноосвітньої школи при виборі початку запро­вадження цього предмета слід вважати на весь комплекс психологічних факторів [16, c. 11].

Звернемось до праць дослідників дитячої психології Л.С. Виготського, І.О. Зимньої, О.Н. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, Ж.Піаже. Аналіз їх досліджень вказує на наявність, прямої залежності успішності раннього вивчення англійської мови від рівня комунікативного розвитку дитини в рідній мові. Поняття «комунікативний розвиток у рідній мові», за визначенням І.О. Зимної, слід розглядати як складне багато аспектне явище, що включає: обсяг словника дитини її рідній мові; рівень засвоєння мовних правил; рівень володіння усними формами спілкування, показниками чого слугують уміння дитини свідомо будувати зв'язне висловлювання, адекватно реагувати па репліки співрозмовника, висловлювати своє ставлення до почутого; рівень володіння технікою читання, показником чого є теми читання; рівень сформованості навичок письма; рівень розвитку психічних функцій дитини: сталості уваги, сприйняття, запам'ятовування, чутливості фонематичного та інтонаційного слуху, обсягу слухової короткочасної і довготривалої пам'яті, функціонування механізмів мислення, втому числі й рефлексії (здатності до міркувань, аналізу класні їх думок, почуті»); рівень сформованості пізнавальних інтересів; загальний кругозір учнів.

Комунікативний розвиток у рідній мові правомірно розглядати у загальному контексті соціалізації кожної дитини, тобто з точки зору сформованості вмінь спілкування з ровесниками, дорослими, а також з позиції загальної ситуації розвитку дитини. Рівень комунікативного розвитку дітей в рідній мові можна визначити за допомогою спеціальних прогностичних тестів. Головна функція цих тестів полягає в тому, щоб дати певний прогноз успішності у засвоєнні іноземної мови на основі визначення рівня оволодіння механізмами певного виду мовленнєвої діяльності а рідній мові. Наприклад, аудитивних механізмів, механізмів техніки читання [21, c. 64].

Методологію цього підходу зумовлює обґрунтоване психологами положення про правомірність вивчення характеру функціонування психічних процесів на матеріалі будь-якої знакової системи. Багаторічний досвід про ведення прогностичних тестів на початку вивчення учнями англійської мови свідчить про те, що найбільш адекватно відображують сформованість механізми: комунікативного розвитку дитини 6-8 років в усному мовленні рідною мовою такі об'єкти тестування:

* комунікативна виразність мовлення як покажчик сформованості фонематичного та інтонаційного слуху;

* ритм як компонент мовленнєвого слуху і найсуттєвіший компонент просодії;

* обсяг довготривалої пам'яті;

* обсяг слухової короткочасної пам'яті, тобто здатність утримувати основну інформацію упродовж процесу слуханим;

* якість слухової мовленнєвої уваги;

* уміння свідомо будувати або відтворювати зв'язне висловлювання рідною мовою на основі прослуханої інформації [13, c. 16].

За даними О.Я. Савченко, Н.Ф. Тализіної та інших учених ефективність навчальної діяльності учнів початкових класів значною мірою залежить від оволодіння ними загальнонавчальними вміннями, передусім загально пізнавальними, як компонентами навчальних умінь. Але практика свідчить, що значна частіша першокласників, котрі приходять до школи, не вміють виділяти ознаки предметів і знаходити серед них подібні й відмінні. Перший навчальний рік дає дітям змогу ознайомитись з основними ознаками предметів, як-от: колір, розмір, форма, матеріал, смак, якості людей, тварин [18, c. 190]. Вони навчаються стисло описувати відомі предмети, оволодівають прийомами їх порівняння, зіставлення, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Під впливом навчання у першому класі словник дитини поступово збагачується новими поняттями.

Отже на початку вивчення англійської мови це має полегшити вчителям реалізацію одного із завдань сучасної програми - організацію практики учнів в оперуванні різноманітними поняттями (наприклад: якість, час, трива­лість, місцезнаходження, дім, їжа, здоров'я тощо) та певними мовними функціями як категоріями поведінки.

Навчання у першому класі, таким чином, створює належну функціональну і пропедевтичну основу для зустрічі дитини з англійською мовою в наступному, другому класі. Воно сприяє її загальному мовному розвитку, набуттю навичок і вмінь навчальної діяльності, соціальній та соціально-психологічній орієнтації в дитячому колективі і взагалі в людському суспільстві.

Зрослі інтелектуальні можливості учнів 2-го класу створюють належне підґрунтя для сприйняття і засвоєння соціокультурної інформації, якою повинен бути насичений зміст навчання англійської мови, якщо останнє дійсно спрямоване на оволодіння учнями міжкультурним іншомовним спілкуванням.

Наше анкетування 420 молодших школярів показує, що дітям цього віку подобається англійська мова. Воші бажають познайомитись з життям країни, мову якої вони вивчають, з її народом та його духовними цінностями, що пов'язані зі світом дитини. Передусім спрацьовує фактор новизни предмета і соціокультурної інформації, закладеної в ньому. На думку фізіологів, зустрічаючись з новизною, мозок людини «дивується». Внаслідок цього активізується величезна кількість нервових елементів, включаються зв'язки між різними ділянками мозку, збільшується обсяг пізнавальне корисної інформації, що надходить через очі, вуха, інші сенсорні входи і засвоюється учнем. Отже новизна предметного змісту соціокультурної інформації є вагомим чинником інтенсифікації навчального процесу і підсилення розумового розвитку дитини [14, c. 50].

Свого часу психологами було переконливо доведено, що так зване «механічне заучування» не с незаперечною особливістю молодшого шкільного віку. Воно з'являється лише тоді, коли учні не оволоділи прийомами осмисленого запам'ятовування матеріалу.

Дослідне навчання показує: насичення предметного змісту уроку іноземної мови соціокультурною інформацією стимулює пізнавально-комунікативну мотивацію уміння, активізуючи тим самим розумові здібності учнів, зокрема операції аналізу, синтезу, уявного планування, рефлексії. Активізація мислення посилює роботу уваги, пам'яті.

Важливим при цьому є й емоційний фактор, бо повноцінне формування соціокультурної компетенції школярів пов'язане за звичай із застосуванням автентичних матеріалів: елементів фольклору, аудіозаписів діалогів у виконанні зразкових дикторів, фрагментів автентичних мультфільмів тощо. В молодших класах досить широко використовують малі форми дитячого іншомовного фольклору: римівки, лічилки, скоромовки, пісеньки тощо. Ці «маленькі шедеври», за образним визначенням дослідників, є важливим компонентом дитячої субкультури країн, мова яких вивчається, їх виразність і музичність завжди захоплює молодших школярів і викликає в них почуття великої естетичної насолоди, а також почуття співпричетності до іншого народу, яке досягається без особливих зусиль.

Поясненням цього феномена є ще одна вікова особливість молодших школярів, помічена психологами й методистами: відсутність упереджень, негативних стереотипів щодо інших народів та їх країн. На відміну від дорослих і підлітків, діти внутрішньо схильні до міжкультурної комунікації. Психологічно вони готові виступати посередниками в руйнуванні культурних бар'єрів.

1.2 Види та функції рольових ігор

Ефективність навчання іноземної мови у значній мірі залежить від чіткої та гнучкої організації навчального процесу на уроці, від уміння вчителя враховувати реальне засвоєння матеріалу кожним учнем та індивідуальні особливості кожного учня. Методика сучасного уроку іноземної мови тісно пов'язана з інтерактивними методами, одним із яких є проведення уроку-гри.

Рольова гра орієнтує учнів на планування особистої мовленнєвої поведінки і прогнозування поведінки співрозмовника.

Кожен гравець виступає як частина соціального оточення інших і демонструє шаблон, в рамках якого він може спробувати свою власну чи групову поведінку.

Кінцевою метою рольової гри є відпрацьовування комунікативних навичок та умінь. Учасники рольової гри не тільки роблять повідомлення з певної теми, але й невимушено вступають у бесіду, намагаються підтримати її, цікавляться думкою інших, обговорюють різні точки зору, кожен прагне висловити свою думку, і таким чином розмова стає невимушеною, що власне і є реалізацією комунікативного підходу. Адже створена умовна ситуація, в якій «відбувається невимушене спілкування з обігруванням соціальних ролей», тобто моделюються реальні умови комунікації [11, c. 154].

Гра допомагає зробити процес навчання цікавим, захоплюючим. Під час рольової гри діти виступають суб'єктами ігрового процесу, його активними творцями. У грі навіть інтелектуально-пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайному житті, тому що тут існує певна умовність і немає такої жорстокої смуги оцінювання, яку відчуває на собі школяр з перших же днів навчання, адже це гра. Відчуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, напруження, негативне ставлення учнів до навчальної діяльності, тощо.

У відповідності із вищезгаданим, рольову гру можна розглядати, як прийом та засіб особистісно-орієнтованого підходу. Адже умови і проведення гри надають можливості для здійснення індивідуалізації: підбору мовленнєвих партнерів і груп з урахуванням спільності їх інтересів, варіативних мовленнєвих завдань, підбору мовленнєвих партнерів з урахуванням їх стилю володіння іноземною мовою, розмежування режимів виконання та обсягу вправ для учнів з різним типом володіння мовленнєвою діяльністю, тощо.

Рольова гра - це спонтанна поведінка школяра, його реакція на репліки інших людей, які беруть участь у даній ситуації. Саме у грі учень вільно імпровізує, виступає в ролі активного співрозмовника. Тому рольова гра, яка в основному базується на розв'язанні конкретної, порушеної на уроці вчителем проблеми, забезпечує оптимальну активізацію комунікативної діяльності учнів на уроках. Щоб дати відповідь на поставлене запитання, необхідно реально його усвідомити, звернутися до друзів, знайомих за порадою, що й викликає потребу в спілкуванні, розвиває логічне мислення, вміння правильно висловлюватися, переконувати співрозмовника, вказуючи при цьому на конкретні факти, довідки [19, c. 45].

Наприклад, учневі пропонують реальну ситуацію, яка може виникнути в його житті: зустріч знайомого на вулиці, важливі переговори, конференції і т. ін. Школяр повинен адаптуватися у визначеній ролі. В одному випадку, він може зіграти самого себе, в іншому - йому доведеться застосувати всю свою уяву та фантазію, «ввійти» в дану ситуацію.

Учні повинні поводитися так, ніби це відбувається насправді, їхня ж поведінка має відповідати тим діям, які вони виконують.

Англійські вчені-методисти Д. Віл-кінс, Д. Тейлор виділяють 5 категорій ролей:

1) вроджені (визначають стать і вік учасника гри);

2) приписані (визначають національність чи іншу національну меншину);

3) набуті (визначають професію);

4) дійові (визначають дії, які відбуваються у життєвій ситуації: візит до лікаря, відвідування виставки, зустріч на вулиці im. ін.);

5) функціональні (визначають потребу в спілкуванні: запропонувати допомогу, висловити співчуття im. ін.).

Найбільш важливими під час вивчення іноземної мови є дві останні категорії ролей: дійові та функціональні.

Практика доводить, що діти з легкістю занурюються в гру, в той час, як дорослі й підлітки не виявляють бажання брати у ній участь, оскільки бояться виглядати смішними, незграбними. Тому дуже важливо для вчителя підготувати учнів до рольової гри. Передовсім необхідно правильно розмістити школярів у класі. Найбільш раціональним є велике коло, коли учень одночасно контактує з учителем і зі своїми однокласниками.

На уроках іноземної мови проводяться багато завдань, які пов'язані з рольовими іграми. Ігрові завдання, які не потребують створення мовної ситуації і в яких використовується переважно згадування; групові форми роботи, коли вчитель може втручатися та корегувати роботу учнів; опрацюваня діалогів, коли учні (хором та окремо) тренуються у правильній, наближеній до носіїв мови, вимові; заповнення пропусків у діалогах за допомогою необхідної лексики (але при цьому відсутні ролі, які треба зіграти); вільне складання діалогів у групах у письмовій формі - всі ці види завдань можна розглядати, як підготовчу роботу до проведення рольових ігор [22, c. 34].

Н. Бібік класифікує ігри наступним чином.

І. Підготовчі ігри мають на меті формування мовленнєвих навичок:

1. Граматичні. 2. Лексичні. 3. Фонетичні. 4. Орфографічні. 5. Буквенні.

ІІ. Творчі ігри мають на меті розвиток мовленнєвих умінь:

1. Адитивні. 2. Музичні. 3. Мовленнєві (ігри-драматизації, рольові ігри). 4. Рухливі.

Стронін М.Ф. пропонує таку класифікацію ігор у відповідності до мовних навичок, формуванню яких вони сприяють:

1) граматичні;

2) лексичні;

3) фонетичні;

4) орфографічні;

5) аудитивні;

6) мовні.

Як бачимо, рольові ігри можуть бути лише до лексичними, аудитивними та мовними, тому що саме вони мають можливості для тренування учнів у вживанні лексики в ситуаціях, близьких до реального життя, навчання розуміння учнями зміст висловлювань, розвитку слухової та мовної реакції, навчання учнів послідовно, логічно і творчо використовувати отримані мовні навички, виражати свої думки. Вони в свою чергу поділяються на певні групи за змістом. Мільруд Р.П. пропонує таку класифікацію рольових ігор:

- ігри побутового змісту;

- ігри казкового змісту;

- імітаційні рольові ігри;

- пізнавальні рольові ігри;

- рольові ігри ділового змісту;

- рольові ігри світоглядного змісту.

В.А. Попов класифікував ігри, що використовуються на уроках іноземної мови на дві категорії:

- Сюжетно-рольові ігри. Ці ігри відображають життя родини (свята, праця в родині), побут (бібліотека, магазин). Ігри на таку тему збагачують знання дітей про види професій, про діяльність дорослих.

- Дидактичні ігри. Ці ігри допомагають виховувати у дітей почуття задоволеності від прояву своїх знань та навичок, логічного мислення, спостережливості.

За допомогою дидактичних ігор можна багато чого досягти в вихованні та навчанні дітей:

- Ознайомлення з оточуючим і розвиток зв'язного мовлення:

«Що з чого зроблено».

Дітям коротко, але в доступній формі, розповідають про те, з чого зроблені оточуючі предмети. А потім пропонується переказати розказане, чим тренуючи пам'ять і розвивається усне зв'язне мовлення.

- Розвиток фонематичного слуху і звукової культури мови

«Впізнай звук у слові».

Дітям пропонується ряд слів: білка, вода, болото, бавовна, баобаб, дуб, зв'язка, стовбур. Запитання:

- Діти, в яких словах ви почули вже вивчений нами [6]. Розвиває: пам'ять, спостережливість, фонематичний слух.

- Формування граматично правильної мови.

Слід сказати, що гра, наприклад, у 1-2 класах є необхідною складовою процесу навчання й виховання. Адже, це саме той вік, если діти сприймають все у грі, гра у даний період є основною діяльністю. Саме тому педагог використовує ігри на уроках письма, читання, математики, музики, фізичної культури.

Гра - явище багатофункціональне. У процесі вивчення іноземної мови гра виконує такі функції:

· навчальну;

· моделюючу;

· інформаційну;

· формуючу;

· мотиваційно-збуджувальну;

· орієнтуючу;

· корегуючу;

· компенсаторну;

· стимулюючу;

· виховну.

Обладнання ігор, а саме:

· іграшки,

· картинки,

· природний матеріал,

· фізкультурні атрибути та спортінвентар,

· музичні інструменти,

· театральний реквізит,

· комп'ютери

- має відповідати навчальним завданням.

При цьому варто також відмітити, що вищезазначені типии ігор, які використовуються на уроках, зазвичай вживаються вчителем не окремо, а комплексно, що допомагає оптимізувати процесс навчання іноземної мови молодших школярів.

1.3 Урок-гра як один із найбільш ефективних методів навчання іншомовного мовлення на початковому етапі

Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значення гри в дитинстві: «У грі виявляється характер дитини, його погляди на життя, його ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до рішення складних життєвих проблем».

К.Д. Ушинський (1824-1871), автор теорії духовного розвитку дитини в грі, уперше висунув ідею про використання гри в загальній системі виховання, у справі підготовки дитини через гру до трудової діяльності. К.Д. Ушинський стверджував, що в грі з'єднуються одночасне прагнення, відчування і представлення [3, c. 51].

Приймаючи до уваги вікові особливості учнів молодшої школи, їхні можливості і потреби, можна виділити наступні завдання навчання:

- сприяти розвитку системного мислення, пояснювати зв'язок між рідною та іноземною мовами, давати порівняльні схеми, виділяти деталі як частини одного цілого;

- через іноземну мову подати знання про світову культуру, визначити власне місце, пояснити національні особливості, а також усвідомлення себе як українця, представника країни на міжнародній арені;

- сприяти розвитку екологічної культури, почуття причетності до всього живого на Землі і усвідомлення унікальності та неповторності життя;

- показати по можливості місце Землі та людини в Космосі. Виховувати повагу до природи, людей, досягнень цивілізації;

- сприяти розвитку спроможності самостійно здобувати знання, самостійно вчитися, робити вибір та відповідати за результати власної діяльності.

Серед основних методів навчання можна виділити наступні:

1) від загального до конкретного, від цілого до деталей;

2) класифікація;

3) пробудження уяви дитини;

4) допомога в вивченні вибраної теми на основі самостійної діяльності з дидактичним матеріалом;

5) фронтальне вивчення, робота в групах, особливо при вивченні іноземної мови.

Велике значення надається також повторенню вже вивченого матеріалу. Часто повторюючи, викладач додає певні деталі, розширюючи бачення дитини про використання матеріалу та покращуючи його засвоєння. Такі уроки за Монтессорі педагогікою мають назву «уроки-номенклатури», на яких закріплюються навики роботи та вводяться нові поняття. Такий урок в свою чергу складається також з трьох ступенів:

1. асоціація сенсорного сприйняття з назвою (обговорення з педагогом зв'язку між предметом, його якостями та його назвою);

2. розпізнання предмета і якості, які відповідають його назві;

3. запам'ятовування слова на основі узагальнених ідей про вивчене поняття, класифікація набутих знань [1, c. 29].

мета дидактичних ігор - формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам'ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

- вибір теми гри;

- визначення мети й завдань гри;

- підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

- ігри мають відповідати навчальній програмі;

- ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

- відповідність гри віковим особливостям учнів;

- різноманітність ігор;

- залучення до ігор учнів усього класу.

Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри?

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Де брати навчальний час, який можна використати для дидактичних ігор? Якщо залишитися в межах традиційних форм і методів навчання, то в структурі занять навчального часу для ігор не знайдеться. Але якщо відмовитись від деяких застарілих компонентів уроку, наприклад, тривалих нудних опитувань, мікролекцій на уроці, навчальних розмов, то гра не лише органічно впишеться в структуру уроку, а й дасть змогу різко зекономити навчальний час.

Як оцінювати результати дидактичних ігор? Якщо після гри вміння й навички учнів не зростають, це означає, що гра не ефективна і результати її впровадження негативні. Тоді треба шукати причини негативних наслідків. Їх може бути дві: перша - якість самої гри низька і не відповідає вимогам; друга - методика проведення гри має серйозні відхилення від належного рівня. Позитивний ефект від використання ігор для навчання має виявитися одразу ж після гри. Він легко виявляється в моральному задоволенні від гри її учасників.

На відміну від дітей дошкільного віку, яких цікавить не сам процес гри, а саме те які ж іграшки та предмети присутні у цій грі, діти молодшого дошкільного віку (від 6-9,10 р.), підростаючи, сприймають гру серйозніше. Бо на відміну від тих же дошкільнят у них з'являються почуття відповідальності, вони починають розуміти, що від їх дій залежать певні результати, які необхідні команді або ж й самій дитині. Під час гри та навчання мають розвиток ціленаправлені процеси запам'ятовування та згадування. Розвитку запам'ятовування допомогають матеріали для практичної діяльності (наприклад, запам'ятати щось для участі у тій чи іншій грі).

Як правило, ігри у цьому віці мають певні задачі, зміст та мету: виховувати моральні якості, розвивати пізнавальні здібності та інтереси дітей. Розвивати у них зацікавленість, вміння спостерігати, самостійно вирішувати розумові задачі, розвивати логіку дітей, критичне відношення до себе та інших.

Загальновідомо, що потреба у грі ніколи не зникне в людинию для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування - зі світом природи, з людьми; швидше опановує навички й звички культурної поведінки.

Основна роль педагога під час організації гри - створити таке входження дитини в доросле життя з його, на жаль, жорстокими нормами, щоб головним чином не зашкодити дитині. Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і тому більше, ніж если-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального «Я». Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів та вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватись, як у процесі навчання, так і в позаурочній діяльності.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо. Дидактичні ігри можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Таким чином можна сказати, що на початковому етапі вивчення іноземної мови школярі не лише засвоюють певний об'єм матеріалу іноземної мовної системи, але й через урок-гру мають змогу адаптуватися до процессу навчання і навіть набути початкові навички самовираження.

2. Організація уроку гри серед учнів молодшого шкільного віку

2.1 Підготовка уроку-гри

Організація гри починається з її задуму. Тут необхідно представити умови та закони існування ігрового світу. Схема опису така: місце дії, час дії, діючі особи та положення, яке вони займають, важливі події, що передували ігровому періоду, ситуація, що склалася до початку гри.

При цьому особливу увагу необхідно прибілити наступним моментам:

Задумана ситуація повинна бути цілісна та повна, та припускати численні ситуації, в тому числі заздалегідь не задані. Чим повніше та більше задумане, тим краще. Однак тут слід зробити поправку на досвід гравців. Щоб запобігти суперечок в процесі гри правила, по можливості, повинні бути зафіксовані в письмовому вигляді [9, c. 33-34].

Готуючи будь-яку гру, потрібно чітко дотримуватися плану та схеми гри:

- мета гри (які вміння розвиває);

- організація (місце проведення, склад учасників);

- час, необхідний для проведення гри;

- необхідні матеріали для гри;

- хід гри;

- можливі варіації.

Розглянемо процесс організації ігор. Пропонуючи дітям нову гру, її треба пояснити. Це найкраще зробити, розташувавши всіх присутніх у коло, при цьому викладачеві ліпше стати на лінії кола, а не в центрі, аби половина дітей не опинилася за спиною педагога.

Пояснення гри може бути таким:

· назва гри та її стисла характеристика;

· ролі гравців і їхнє вихідне положення;

· хід гри і її мета;

· завершення гри;

· правила, які наприкінці пояснення гри треба чітко сформулювати, щоб усі присутні їх добре запам'ятали.

Таким чином, навчальні ігри, які можуть бути застосовані і для контролю, і для закріплення знань, і для вивчення нового матеріалу, використовуються на заняттях іноземної мови з метою здійснення позитивного впливу на настрій вихованців та уникнення одноманітності в навчальній діяльності, покликані поглибити інтерес дітей до вивчення іноземної мови, розвивати в них навички спілкування, розширити словниковий запас та лінгвістичну ерудицію [19, c. 112].

Проте існують і обмеження для проведення дидактичних ігор:

1. Не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знають тему.

2. Недоцільно впроваджувати ігри на заліках і іспитах, якщо вони не використовувалися в ході навчання.

3. Не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту.

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.

Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий - слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

8. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов'язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

Загадка - це досить поширений жанр дитячого фольклору, метод народної педагогіки. Загадка розвиває мислення і мову дитини, її спостережливість. Кожна загадка містить нестандартне завдання, яке викликає жвавий інтерес. За допомогою загадок можна створювати проблемні ситуації на уроках англійської та інших мов, а також проводити інтегровані уроки. Крім народних загадок, можна використати немало авторських загадок, що відображають явища природи, предмети побуту, техніки та ін.

За допомогою загадок можна проводити нестандартні уроки у формі КВК, заочних мандрівок у світ цікавого.

Гра будується таким чином, щоб у ній брали участь усі, вона надає кожній дитині можливість випробувати свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію поразки або успіху. Клас ділиться на команди, які, наприклад, «мандрують» до «країни чудес». Вони потрапляють в гості до Весни, Літа, Осені, Зими, розгадують загадки, а також відповідають на запитання, пов'язані з сезонними змінами в природі. Причому, треба не тільки відгадати, а й пояснити, чому так чи інакше думає дитина, її іноді правильна відповідь може бути випадкова.

І ще одною, з можливих цікавих пізнавальних ігор, являється казка. Казки використовують з метою розвитку уяви. Гра називається «Продовж казку». Дітям пропонується нібито незавершена казка, о якої треба придумати закінчення. Кожна дитина має можливість закінчити казку по-своєму, тобто має ситуацію вибору. Це зацікавлює та розвиває творче мислення і уяву.

Слід продумати систему морального заохочення учнів. Замість оцінок у процесі гри нагороджуються фішками, своєрідними пагончиками, чарівними скриньками.

Процес навчання мусить давати школяреві якомога більше позитивних емоцій. Розумова діяльність буде цікавою лише тоді, коли є радість.

В процесі проведення уроків з елементами гри реалізуються ідеї співдружності змагання, самоуправління, виховання через колектив відповідальності кожного за результати своєї праці, а основне - формується мотивація навчальної діяльності й інтерес дітей до предмету.

За допомогою уроку-гри вчитель може розвивати усі види мовленнєвої діяльності учнів, і перш за всі усне мовлення, яке є провідним видом мовленнєвой діяльності на початковому ступені навчання.

Учителі повинні розуміти, що правильно організований урок-гра - зовсім не порожнє заняття, він не тільки доставляє максимум задоволення дитині, але є могутнім засобом його розвитку, засобом формування повноцінної особистості.

Гра придатна для кожного виду роботи з мовою: у ході уроку-гри використовуються різноманітні граматичні структури, інтонаційні моделі, значний обсяг лексичного матеріалу. Велику роль слід приділяти непідготовленій мови учнів. У цьому плані рольова гра може перевершити можливості будь-якої іншої парної і групової діяльності. Рольова гра тренує учнів говорити в будь-якій ситуації на будь-яку тему.

2.2 Методика проведення уроку-гри у процесі викладання іноземної мови

Розглянемо поетапно методику проведення уроку-гри, виходячи типів ігор.

Фонетичні ігри

1. Чую - не чую. Мета: формування навичок фонематичного слуху. Хід гри: учні діляться на команди. Викладач вимовляє слова. Якщо він називає слово, у якому довгий голосний … чи…, учні піднімають ліву руку. Викладач записує помилки граючих на дошці. Виграє команда, що зробила менше помилок.

2. Широкі і найвужчі голосні. Мета: формування навичок фонематичного слуху. Хід гри: викладач називає слова. Учні піднімають руку, якщо звук вимовляється широко. Якщо гласний вимовляється вузько, руку піднімати не можна. Виграє команда, яка допустила менше помилок.

3. Правильно - неправильно.

Мета: формування правильного, чуттєвого до спотворень фонематичного слуху. Хід гри: викладач називає окреме слово чи слова у пропозиціях, фразах. Учні піднімають руку під час читання виділеного їм звуку в словосполученнях. Потім він просить кожного учня з обох команд прочитати певні звукосполучення, слова, фрази. При правильному читанні звуку учні піднімають руку з зеленої карткою (прапорцем), при неправильному - руку з червоною карткою (прапорцем). Виграє команда, котра вже після підрахунку очок найбільш правильно оцінить наявність або відсутність помилок.

4. Яке слово звучить? Мета: формування досвіду встановлення адекватних звуко-буквенных відповідностей. Хід гри: учням пропонується набір з 10-20 слів. Викладач починає читати з певною швидкістю слова у довільній послідовності. Учні мають зробити таке: Варіант 1. Знайти у списку слова сказані викладачем й поставити поруч із кожним із них порядковий номер в міру їхнього проголошення викладачем. Варіант 2. Відзначити у списку тільки ті слова, що прогчитано викладачем. Варіант 3. Записати на слух слова, які є у списку, і спробувати знайти в словнику, і, якщо вони невідомі учнім, виписати їх значення, встановити, чи були орфографічні помилки за її записи. Виграє той, хто найбільш якісно виконав завдання.

5. Хто правильніше прочитає? Мета: формування досвіду вимови зв'язного висловлювання чи тексту. Хід гри: на дошці записується невеличке вірш чи уривок із листа нього (лічилочка, скоромовка). Викладач читає пояснює значення слів, пропозицій, звертає увагу на труднощі вимови окремих звуків. Текст кілька разів прочитується учнями. Після цього даються дві-три хвилини для заучування напам'ять. Текст на дошці закривається, і учні повинні прочитати його напам'ять. Від кожної команди виділяються два-три читця. За безпомилкове читання нараховуються бали; кожну помилку знімається один бал. Перемагає команда, що набрала більше балів.

Орфографічні ігри.

1. Букви розсипалися. Мета: формування навичок поєднання літер в слові. Хід гри: викладач пише великими літерами листку папери слова, не показуючи його, розрізає на літери, кажучи: «Було в мене слово. Воно розсипалося на літери». Потім показує букви і розсипає їх на столі: «Хто швидше здогадається, це було слово?» Виграє той, хто перший правильно запише слово. Виграв той, хто придумає своє слово, повідомить викладачеві чи сам пише і розрізає його й показує всім розсипані літери. Дія повторюєтся.

2. Із двох - третє. Мета: формування словотворних і орфографічних навичок. Хід гри: ця гра за змістом дуже близька до відгадування шарад. Тому наведені у її описі слова можна використовувати й для гри акторів-професіоналів у шаради. Підбираються складні іменники, які можна розділити на частини, причому кожна з яких то, можливо самостійним словом. Частини слова пишуться на аркушах папери, і озвучуються учасникам гри. Кожен має відшукати собі партнера, яка має на аркуші написану другу частину слова. Виграє пара, що зробить це швидше за інших.

3. Встав букву. Мета: перевірка засвоєння орфографії не більше вивченого лексичного матеріалу. Хід гри: утворюються дві команди. Дошка розділена на частини. Для кожної команди записані слова, у кожному пропущено літеру. Представники команд по черзі виходять до дошки, вставляють пропущену букву і читають слово. Наприклад: анг. c…t, a…d, a…m, p…n, r…d, s…t, r…n, t…n, o…d, t…a, l…g, h…n, h…r, h…s, f…x, e…g, e…t, d…b (cat, and, arm, pen, red, car, sit, ran, ten, old, tea, leg, hen, her, his, fox, egg, eat, bed).

4. Картинка. Мета: перевірка засвоєння орфографії вивченого лексичного матеріалу. Хід гри: кожний учасник отримує картинку із зображенням предметів, тварин і т.д. Представники команд виходять до дошки, розділеної на дві частини, і записують слова, відповідні предметів, зображеним на картинці. Коли учень написав слово, він повинен прочитати його й показати свою картинку. Виграє команда, яка швидше з меншим кількістю помилок запише все слова.

Ігри до роботи з алфавітом.

1. 5 карток. Мета: контроль засвоєння алфавіту. Хід гри: викладач показує кожному з учасників гри 5 карток з літерами іноземного алфавіту. Виграє той, хто правильно називає всі 5 літер.

2. Перша літера. Мета: тренування, орієнтоване на засвоєння алфавіту. Хід гри: учні діляться на команди. Викладач почергово називає по три слова кожній команді. Учасники гри мають швидко назвати перші літери цих слів. Виграє той, хто правильно виконав завдання.

3. Зіпсована пишуча машинка. Мета: формування орфографічного досвіду. Хід гри: викладач розподіляє всі букви алфавіту між учнями. Потім він пропонує кожному вдарити свою «клавішу», тобто назвати свою букву. Коли школярі навчаться автоматично реагувати на почутий звук чи написану букву, їм пропонується «надрукувати» слова, спочатку запропоновані викладачем на картках, та проголошені вголос. Перемагає той, хто зробить менше помилок.

4. Де літера? Мета: формування досвіду диференціації звукобуквенних відповідностей. Хід гри: викладач пише на дошці кілька слів вряд та пропонує учням знайти у тому ряді три слова, у яких літера … читається як… Виграє той, хто це зробить.

Лексичні гри.

1. Цифри. Мета: повторення кількісних числівників. Хід гри: формуються дві команди. Праворуч й зліва на дошці записується однакова кількість цифр. Викладач називає цифри одну за одною. Представники команд повинні швидко знайти й викреслити названу цифру у своїй половині дошки. Виграє команда, швидше впоралася з завданням.

2. Числівники. Мета: закріплення кількісних і порядкових числівників. Хід гри: формуються дві команди. Викладач називає порядковий чи кількісний числівник. Перша команда повинна назвати попереднє число, друга - наступне (відповідно порядковий чи кількісний числівник). За кожну помилку команда отримує штрафний бал. Виграє команда, отримавша менше штрафних очок.

3. Кольори. Мета: закріплення лексики з пройдених тем. Хід гри: поставлено завдання назвати предмети одного кольору. Виграє команда, яка зуміє назвати більше предметів, тварин і т.д. одного кольору.

4. Більше слів. Мета: активізація лексики з вивчених тем. Хід гри: формуються дві команди. Кожна команда повинна назвати якомога більше слів на задану букву. Виграє команда, яка назвала більше кількість слов.

Як бачимо, вищенаведені вправи можуть урізноманітнити навчальний процесс і зробити його більш цікавим для молодших школярів.

2.3 Значення уроку-гри на початковому етапі вивчення англійської мови

Під початковим етапом у неповній середній школі розуміється період вивчення іноземних мов, дозволяє закласти підвалини комунікативної компетенції, необхідні і достатні їхнього подальшого розвитку та вдосконалення знає вивчення цього. До початковому етапу, як правило, ставляться 1-4 класи загальноосвітніх установ. Щоб закласти підвалини комунікативної компетенції, потрібно досить термін, оскільки учням потрібно перших кроків ознайомитися з досліджуваним мовою як засобом спілкування. Це означає, що вони мають вчитися розуміти іншомовну мова на слух (аудирування), висловлювати свої міркування засобами досліджуваного мови (говорення), читати, тобто розуміти іншомовний текст, прочитаний подумки, і писати, тобто навчитися користуватися графікою і орфографією іноземних мов і під час письмових завдань, вкладених у оволодіння читанням і усній промовою, чи вміти письмово викладати своїх поглядів. Справді, щоб закласти підвалини з кожного з перелічених видів мовної діяльності, необхідно накопичення мовних коштів, які забезпечують функціонування кожного їх на елементарному комунікативному рівні, що дозволяє перейти на якісно новий щабель їх розвитку у подальшому.

Початковий етап важливий ще й тому, що з того, як навчають на цьому етапі, залежить успіх у оволодінні предметом наступних етапах. Англійський методист Г. Пальмер, який надавав дуже велике значення початку до вивчення іноземних мов, писав: «Take care of the first two stages and the rest will take care of itself».