Відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту (на матеріалі української та англійської мов)

Поняття "прагматичне значення" у науковій літературі. Проблема відтворення прагматичних значень в перекладі та напрямки їх рішення. Прагматичний потенціал компліменту в українській та англійській мовах. Фактор адресата у перекладі компліментів.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.12.2014
Размер файла 110,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

Кафедра філології, перекладу та мовної комунікації

ВІДТВОРЕННЯ В ПЕРЕКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНО-СПЕЦИФІЧНИХ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОМПЛІМЕНТУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ)

Кваліфікаційна робота бакалавра

Виконала: студентка 160 навчальної групи

Романовська Ольга Валентинівна

Науковий керівник: викладач кафедри філології, перекладу та мовної комунікації Старух Вікторія Олександрівна

Рецензент:

доцент кафедри фонетики та граматики Безбавна Галина Іванівна

Допустити до захисту

Завідувач кафедри

філології, перекладу та мовної комунікації

к.філол.н., доцент І.О. Лисичкіна

Харків - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Питання про відтворення в перекладі прагматичних значень у науковій літературі

1.1 Поняття «прагматичне значення» у науковій літературі

1.2 Класифікація типів прагматичних значень

1.3 Проблема відтворення прагматичних значень в перекладі та напрямки їх рішення

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту (на матеріалі української та англійської мов)

2.1 Прагматичний потенціал компліменту в українській та англійській мовах

2.2 Фактор адресата у перекладі компліментів

2.3 Встановлення та відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту

Висновки до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП

В останні роки надзвичайно актуальним стало питання про національну ідентичність, про шлях до відкритого демократичного суспільства, про інтеграцію в Європейське Співтовариство. У зв?язку з цим зріс інтерес до процесу міжособистісної і міжкультурної комунікації, до способів досягнення ефективності спілкування. Предметом багатьох досліджень став один з невід?ємних компонентів сучасної комунікації, засіб гармонізації міжособистісної взаємодії ? комплімент.

Проблема успішної реалізації мовної комунікації вирішується багато в чому за допомогою компліменту. Комплімент як один із атрибутів мовної поведінки привертає увагу багатьох лінгвістів. На сьогодні вивченню компліменту та особливостей його перекладу присвячені дослідження з різних галузей гуманітарних знань: прагматики, лінгводидактики, лінгвістики, культурології, теорії тексту, риторики, соціології (Н.М. Германова, О.С. Іссерс [13], В.І. Карасик [14], В.В. Леонтьєв, І.С. Морозова, Е.С. Петеліна та інші).

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних мовознавців, присвячених дослідженню компліменту в англійській мові, показав, що раніше предметом вивчення були такі його аспекти: структурно-семантичні особливості компліменту як виду іллокутивних актів (Е.М. Вольф [7], Дж. Мейнз, Л.О. Кокойло [15]); функціонування компліменту як соціальної стратегії (Н. Вулфсон, Дж. Мейнз); соціопрагматична та етнокультурна варіативність вживання компліменту (Б. Левандовська-Томащик, Р.К. Герберт, М. Корделла, Н. Вулфсон, Дж. Мейнз); комплімент як відображення американських культурних цінностей (Дж. Мейнз); реакція на комплімент (А. Померанц, Р.К. Герберт, Б. Левандовська-Томащик); лексико-граматичні моделі різних типів компліменту як оцінного висловлювання (Л.О. Кокойло).

За всю історію функціонування у мові комплімент не тільки перетерпів ряд трансформацій у семантичному та лексико-граматичному аспектах, але і пройшов періоди значного спаду цікавості до себе як до одиниці галантного стилю мовлення. Прояв інтересу до компліменту у сучасному суспільстві, а також нових семантичних відтінків значення слова-компліменту заслуговують особливої уваги, детального вивчення та оцінки.

Актуальність теми цієї кваліфікаційної роботи визначається недостатньою вивченістю такої складної, неоднозначної і разом з тим вельми поширеної в людському спілкуванні комунікативної одиниці, як комплімент, обумовлена комунікативною спрямованістю сучасної лінгвістики, недостатньою теоретичною та практичною розробкою проблем специфіки реалізації компліменту як соціальної стратегії в рамках міжособистісної та міжкультурної комунікації.

Об'єктом дослідження є компліментарні висловлювання.

Предметом дослідження є особливості відтворення в перекладі компліментарних висловлювань.

Мета дослідження - встановити особливості відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту на матеріалі української та англійської мов.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати таке коло конкретних завдань:

Ш з?ясувати теоретичні засади дослідження питання про відтворення в перекладі прагматичних значень у науковій літературі;

Ш виявити прагматичний потенціал компліменту в українській та англійській мовах;

Ш встановити фактор адресата у перекладі компліментів;

Ш виявити національно-специфічні та інтернаціональні особливості відтворення компліменту в перекладі.

Матеріалом дослідження слугували фрагменти з компліментарними висловлюваннями, відібрані методом суцільної вибірки з художніх творів Бернарда Шоу «Пігмаліон», Луїзи Мей Олкотт «Маленькі дівчата», Сомерсета Моема «Театр» та Теодора Драйзера «Сестра Кері».

Теоретичне значення роботи вбачається у подальшому дослідженні шляхів відтворення національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту в художніх творах. Робота є відправною точкою для подальшого дослідження проблематики перекладу компліментарних висловлювань.

Практичне значення цієї роботи допомагає ґрунтовно дослідити поняття компліменту, розглянути його класифікацію, особливості та способи перекладу, а також використовувати результати дослідження на заняттях з Риторики, Стилістики, Практики перекладу, Основної іноземної мови (англійської).

Новизна роботи полягає в тому, що вперше були встановлені особливості перекладу інтернаціональних та національно-специфічних компліментарних висловлювань.

Методи та прийоми роботи обиралися в залежності від завдань дослідження. У межах курсової роботи ставилася мета дібрати теоретичну літературу та фактичний матеріал для аналізу, й основними методами були метод цілеспрямованої вибірки, узагальнення та систематизації теоретичного матеріалу. Були підібрані наукові джерела, які містять інформацію щодо визначення поняття прагматичних значень, їх класифікації, проблем перекладу прагматичних значень та шляхи їх вирішення. Узагальнювалися та систематизувалися погляди вчених на поняття, пов'язані з напрямками дослідження. Результати аналізу були узагальнені і представлені в курсовій роботі з використанням сукупності прийомів узагальнюючого методу.

На аналітичному етапі широко використовувалися такі методи: аналізу і синтезу для виявлення компліментарних висловлювань; метод прагматичного аналізу для визначення прагматичного потенціалу компліменту та прагматичної адаптації в перекладі; метод лінгвістичного спостереження, критичного дискурсивного аналізу та контекстуального аналізу для з'ясування особливостей використання компліменту; зіставного аналізу та порівняння для визначення інтернаціональних та національно-специфічних особливостей компліменту; метод перекладацького аналізу для з'ясування специфіки відтворення компліментарних висловлювань на матеріалі художніх творів.

Результати аналізу були узагальнені і представлені в кваліфікаційній роботі бакалавра з використанням сукупності прийомів узагальнюючого методу.

Апробація основних положень і результатів дослідження здійснювалася на підсумковій конференції наукового товариства слухачів, курсантів і студентів Академії внутрішніх військ МВС України (Харків, 24 квітня 2014 р.).

Кваліфікаційна робота бакалавра складається зі вступу, двох розділів з відповідними висновками, загальних висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПИТАННЯ ПРО ВІДТВОРЕННЯ В ПЕРЕКЛАДІ ПРАГМАТИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Поняття «прагматичне значення» у науковій літературі

Основні ідеї прагматики були закладені Ч.С. Пірсом, а сам термін «прагматика» у науковому значенні запровадив Ч.У. Морріс, один із засновників семіотики. Він розділив семіотику на семантику - вчення про відношення між знаками та об'єктами дійсності, синтактику - вчення про відношення між знаками, і прагматику - вчення про відношення знаків до їх інтерпретаторів. Отже, на думку Ч.У. Морріса, прагматика вивчає поведінку знаків в реальних процесах комунікації та має справу з усіма психологічними, біологічними та соціологічними явищами, які спостерігаються при функціонуванні знаків [22, с. 3].

Для прагматики важливим досягненням стало створення Г.П. Грайсом теорії значення мовця. Автор підкреслює різницю між тим, що мовець сказав, та тим, що він хотів сказати ( what is said та what is meant). Розмежовуються поняття панхронічне (позачасове) та оказіональне значення. Спосіб вираження мовцем значення може бути: а) конвенціональним (за допомогою певного слова чи словосполучення); б) неконвенціональним (виявлення змісту сказаного не спирається при цьому на конвенціональне вживання слів) [9, с. 75]. Дж. Мілль, Б. Рассел та Г. Фреге привернули увагу своїми дослідженнями до денотативної та конотативної сторін мовного знака. Тим самим вони диференціювали поняття значення, яке утворюється способом позначення, відношенням імені до денотату, його референцією; та смисл, у ролі якого виступає інтенсіональний компонент, структура ознак, що співвідносяться з денотатом. Значенню, таким чином, надавався статус постійного, стабільного компонента мовного знака, спільного для всіх носіїв мови, в той час, як смисл визнавався категорією індивідуальною, такою, що раз у раз змінюється в залежності від умов мовленнєвої ситуації, особистих характеристик суб'єкта тощо.

Термін «прагматичне значення» використовується в сучасному мовознавстві цілком неоднозначно. Як зазначає В.Н. Комісаров: «... з філософських концепцій сучасної семіотики мовознавство запозичило предусім ідею про три типи відносин, які властиві будь-якому знаку, в тому числі і знакам природніх мов: семантичних, які відображають зв'язок знаку з предметом, який він позначає, синтаксичних, які пов'язують даний знак з іншими знаками цієї ж системи, та прагматичних, які визначають зв'язок між знаком та особами, які використовують їх в процесі мовлення» [16, с. 101].

З точки зору прагматики значення виступають як окремі випадки вживання тієї чи іншої мовної одиниці. Як відомо, «слово як знак - це не лише компактний квант інформації, а ще й одиниця, наділена величезною потенцією при зміні форми отримувати додаткове значення» [66, с. 83]. Окрім цього, створення нових смислів може протікати і на базі старої, уже існуючої форми мовних одиниць.

У взаємодії значення як феномену мови та прагматичного значення суттєвими є відношення засобу та цілі: мовні засоби служать засобом (точніше, одним із засобів) для вираження смислу в тому чи іншому конкретному висловлюванні. Задача мовця у процесі комунікації полягає у перекодуванні мовних значень в актуальний смисл, а завдання слухача - у розкодуванні результатів даних перетворень.

Отже, прагматичне значення визначають як значення, що передає відношення між носієм інформації і його функцією, тобто відношення між використанням висловлювання і його результатом [58, с. 54]. Виділяють три основні аспекти прагматичного значення: а) інформативний або описовий; б) контрольний (який направляє дії інших) і в) емотивний [56]. Інший поділ - на інформацію, інструкцію і мотивацію [54], що визначаються, відповідно, як результат можливого вибору, здійснюваного адресантом, як ефективність його дій і як оцінка ним можливих ефектів вибору.

Зазначимо, що цілий ряд вчених, які у своїх працях знайшли застосування поняттю «прагматичне значення», позначають його іншими термінами: «актуальне значення» [61, с. 22], «текстовий варіант значення» [58, с. 108-109], «оказіональне значення» у протилежність узуальному [52, с. 94].

Прагматичне значення також іноді називають «значенням мовця» [2, с. 356]. «Якщо традиційно семантичні концепції базуються на відношеннях між мовними одиницями та деякою ідеалізованою категорією (поняттям, класом об'єктів), то прагматика спрямовує свою увагу на відношення між суб'єктом, який говорить, та його мовленнєвим твором. Семантична формула the word means (слово означає), була замінена виразом the speaker means (мовець має на увазі)» [2, с. 356]. «Значення мовця» далеко не завжди співпадає із об'єктивним смислом речення, яке може вміщувати непрямі смисли. «Не завжди можна судити зі значення речення про те, що хоче сказати мовець своїм висловлюванням» [63, с. 68]. Здатність мовця належним чином виражати та передавати свої комунікативні наміри та спроможність слухача або читача їх розпізнавати та сприймати складають частину компетенції в області мови.

Прагматичне значення буває, як правило, багатше за реалізоване в ньому мовне значення. У процесі формування прагматичного значення у мовленні мають місце як процеси активізації системних значень мовних одиниць, так і залучення до мовленнєвого смислу (за допомогою ситуації та контексту) комунікативно значущих компонентів тих наших знань про світ, які в значення системних мовних одиниць не входять. Іншими словами, у процесі функціонування у мовленні мовні значення не лише реалізовують свій постійно притаманний їм знаковий зміст, а, немовби конденсують у собі деяку частину не зафіксованого в них значення про те, що ними позначається, а саме ту його частину, яка передбачена комунікативним завданням висловлювання.

Слова з прагматичним значенням В.І. Говердовський називає «конотемами». Конотеми містять інформацію, що відображають сегмент даних про суб'єктивне віддзеркалення об'єктивного світу й емоційне ставлення мовця до предмета мовлення, передають сукупність свідчень про мовленнєві чинники, зумовлені співвідношенням мови і дійсності; надають інформацію про зовнішній світ [8, с. 82].

Таким чином, якщо виходити із уявлень про мову як продукт комунікативних ситуацій, прагматичне значення можна визначити як категорію, що сформувалася у процесі комунікативної діяльності та як її результат. У реальній мовленнєвій комунікації питання про прагматичне значення розглядається як «проблема смислоутворення та смислоперетворення при сприйнятті, передачі та розумінні повідомлення у конкретних комунікативних актах, коли мовна номінація виявляється лише умовно самостійною, повністю підпорядковуючись законам функціонування мови як засобу спілкування» [35, с.11].

Прагматичне значення так чи інакше пов'язане з комунікативною інтенцією мовця. Прагматичне значення, тобто те, заради чого й з якою метою воно вживається, висловлення набуває в процесі вербальної комунікації. Являючи собою значення пропозиції, вжитої в певній ситуації з певною метою, прагматичне значення не вичерпується іллокутивною силою висловлення, до нього додається модально-оцінні й емотивні нашарування, що складають кадр, в який вписується викладення події. У кінцевому підсумку, прагматичне значення висловлення визначається комунікативною інтенцією мовця.

1.2 Класифікація типів прагматичних значень

переклад комплімент український англійський

З самого початку необхідно підкреслити, що поняття прагматики в мовознавстві (і ширше ? в семіотиці) аж ніяк не зводиться тільки до поняття прагматичних значень мовних (і взагалі знакових) одиниць. Це поняття набагато ширше ? воно включає в себе всі питання, пов'язані з різним ступенем розуміння учасниками комунікативного процесу тих чи інших мовних одиниць та мовних творів, і з різним їх трактуванням залежно від мовного і немовного (екстралінгвістичного) досвіду людей, що беруть участь у комунікації. У цьому сенсі прагматика виходить далеко за рамки власне прагматичних значень мовних знаків і навіть за рамки мікролінгвістичної проблематики взагалі, зтикаючись з дослідженнями екстралінгвістичних факторів мови, таких як предмет, ситуація і учасники мовного акту.

На жаль, лінгвістична теорія прагматичних значень досі розроблена набагато менше, ніж теорія значень преференціальних. Тим часом не підлягає сумніву, що система прагматичних значень, що виражаються в мові, є досить складною і що ці значення є неоднорідними.

Л.С. Бархударов до числа прагматичних значень відносить стилістичну характеристику слова, його регістр (експресивну характеристику) та емоційний колорит слова, тобто ті компоненти сематнтики слова, які зазвичай відносить до його конотації. Далі Л. С. Бархударов вказує, що «... до прагматичного значення слова належить те, що прийнято вважати його конотацією, маючи на увазі додаткові асоціації, які слово викликає у носіїв мови. Конотація також має емоційно-образний характер, але вона не є частиною значення слова» [3, с. 119].

Класифікація типів прагматичних значень за Л.С. Бархударовим [4]:

1. Стилістична характеристика слова. Поряд зі словами, що вживаються у всіх жанрах і типах мовлення (тобто стилістично «нейтральні»), існують слова і словосполучення, вживання яких обмежено певними жанрами і типами. Закріпленість слів за певними мовними жанрами стає їх постійною характеристикою та компонентом їх прагматичного значення. У цьому сенсі і вживається термін «стилістична характеристика слова».

В цілому представляється правомірним виділяти два основних типи мови: побутово-розмовну та книжково-письмову. У межах цієї останньої розрізняються такі основні жанри: 1 ) художня література; 2 ) офіційно-науковий жанр ; 3 ) публіцистичний жанр. Кожен з цих жанрів, в свою чергу, підрозділяється на різновиди: так, всередині художньої літератури розрізняються художня проза, драматургія і поезія; всередині офіційно-наукового жанру ? тексти офіційно-ділові, газетно-інформаційні, документально-юридичні та науково-технічні; всередині публіцистики ? суспільно-політична література, газетно-журнальна публіцистика (у вузькому сенсі) і ораторська мова.

Не всім перерахованим жанрами мовлення, однак , властиво вживання певних, характерних саме для даного жанру, лексичних одиниць. Так, не існує якого-небудь шару лексики, вживання якої було б властиво виключно або навіть переважно мові художньої літератури ? відмінною рисою цього жанру (крім поезії, яка має свій специфічний словник) є якраз широке використання лексики , що належить самим різним стилістичним верствам. Немає свого специфічного словника і у мови публіцистики. У відповідності до цього можна виділити наступні види стилістичної характеристики слів:

Ш нейтральна лексика: слова, які вживаються у всіх типах і жанрах мовлення, тобто вони є «стилістично немаркованими» (chair, to go, to work, a tree);

Ш побутово-розмовна лексика: слова, які вживаються в усному мовленні в неофіційних ситуаціях і, як правило, не вживаються в письмовому мовленні (Bobby, booze, dough, duck, movie, buddy, to filch);

Ш книжна лексика: слова, які вживаються тільки в письмовому мовленні (у будь-яких його жанрах) і не вживаються в побутово-розмовному мовленні, хоча в офіційних ситуаціях вони можуть вживатися і в усному мовленні (inebriety, conflagration, pecuniary, to commence, thereby);

Ш поетична лексика: слова, які вживаються переважно в мові поезії (іноді також в урочистій прозі) (oft, morrow, steed).

Ш лексика термінів: слова, які вживаються тільки або переважно в офіційно-науковому жанрі. Сюди відноситься вся наукова і технічна термінологія; сюди ж слід відносити терміни та спеціальні слова, що вживаються у сфері держави і права (юриспруденції), економіки, фінансів і військової справи, в суспільно-політичному житті.

2. Регістр слова. Регістр являє собою певні умови або ситуацію спілкування, які обумовлюють вибір тих чи інших мовних засобів, у тому числі лексичних одиниць. Ця ситуація визначається, в першу чергу, складом учасників комунікативного процесу: певні слова (мовні одиниці) можуть вживатися тільки при розмові з близькими, знайомими, родичами тощо, в той час як інші лексичні одиниці вживаються переважно в розмові з малознайомими людьми, з керівництвом тощо. По-друге, регістр визначається також умовами, в яких протікає процес мовної комунікації. Таким чином, можна окреслити п'ять регістрів: 1 ) фамільярний; 2) невимушений; 3) нейтральний; 4) формальний; 5) піднесений.

3. Емоційне забарвлення слова. У будь-якій мові існують слова і вирази, компонентом семантичної структури яких є емоційне ставлення мовця до слова , тобто негативна або позитивна оцінка тих предметів, явищ, дій і якостей, які позначаються словом. Таким чином, лексичні одиниці можуть бути поділені на три основні групи: негативно-емоційні, нейтрально-емоційні і позитивно-емоційні.

Всередині прагматичного значення можна виділити інтеракційне та інтерпретаційне значення [45]. Перше являє собою ділянку ефектів висловлювання, «сили» висловлювання [47, с. 295; 51, с. 22-24], іллокутивної сили [62]. Інколи до аспектів інтеракційного значення зараховують і спосіб дії [66]. При цьому мають на увазі такі мовні форми: дієслівні форми, що належать, зазвичай, до категорій способу дії, допоміжні, модальні дієслова, порядок слів, інтонацію, деякі експліцитно виражені перформативні дієслова, форми звертання. Інтерпретаційне значення включає зміст і референцію і покриває ту ділянку, яку Дж. Остін назвав «локуційним значенням» [16]. Мовні форми, що виражають таке значення, включають ознаки відмінка, відношення перехідності [51], кількість і денотацію лексичних одиниць.

Інший поділ, який також входить в область прагматики, відбувається між детермінованим і не до кінця детермінованим значеннями [47, с. 155], де не повністю детерміноване значення передбачає, що дещо виражене в реченні чітко, але вимагає від інтерпретатора логічного висновку. Так, у реченні Even I can afford this laptop є принаймні два неозначених компоненти значення в елементі even: a) є люди (серед котрих я), що можуть дозволити собі цей ноутбук; б) мовець вказує на те, що цей ноутбук такий дешевий, що він може собі його дозволити.

Нарешті, третє протиставлення пов'язане з тим, наскільки звичайний зміст слова збігається з реальним значенням у реальному контексті мовлення і його сприйняттям. Це реальне значення, що часто називають «переданим значенням», по-різному пояснюють у різних формалізаціях прагматики. Так, воно пояснюється тим, що більш реально висловлювання пов'язується з іншими поверхневими структурами, для яких це значення є звичайним і які точніше виражають те ж комунікативне значення [20]. Наприклад, звичайний зміст речення Would you mind explaining me how given software performs the task? передбачає запит інформації про те, чи міг би адресант виконати відповідні дії. Проте реально передане значення цього речення інше і збігається з реченням такої поверхневої структури: Можеш пояснити мені як ця програма виконує це завдання?

1.3 Проблема відтворення прагматичних значень в перекладі та напрямки їх рішення

Прагматика вивчає використання мови учасниками мовленнєвого акту у контексті. На сучасному етапі її розвитку ця дисципліна характеризується тенденцією до вивчення мовних засобів в окремих мовленнєвих актах (Н.Д. Арутюнова [1], В.З. Дем'янков, І.М. Кобозєва, І.С. Шевченко), що відображають різні типи інформації (Ф.С. Бацевич, М.Д. Макаров, М.В. Нікітін). Поняття комунікативної діяльності в лінгвістичній прагматиці базується на розумінні висловлювання як дії адресанта, спрямованої на адресата. Будь-яка діяльність, в тому числі й мовленнєва, не може бути безпредметною. Отже, така діяльність передбачає наявність певної мети. При цьому адресант повинен не тільки передати адресатові інформацію, але й водночас вплинути на нього для того, щоб інформація була сприйнята згідно з задумом мовця. Мовець, добираючи мовний матеріал, обов'язково повинен орієнтуватися на конкретного адресата. Таким чином, комунікативна діяльність передбачає наявність комунікативної мети, відповідних їй дій, способів і засобів їх передачі.

Проблеми прагматики перекладу, її адекватності та перекладацької норми належать до найменш розроблених і найбільш складних аспектів теорії перекладу. У відповідності зі своїм комунікативним наміром, адресант відбирає для передачі інформації мовні одиниці, що володіють необхідним значенням, як предметно-логічним, так і конотативним, і організовує їх у висловлюванні таким чином, щоб встановити між ними необхідні змістові зв?язки.

Вплив на хід і результат перекладацького процесу з необхідністю відтворити прагматичний потенціал оригіналу і прагнення забезпечити бажаний вплив на рецептора перекладу називається прагматичним аспектом або прагматикою перекладу.

Слід зазначити, що серед трьох лінгвістичних параметрів англійського речення - синтаксичного, семантичного і прагматичного - прагматичний параметр є найменш дослідженим, а прагматика перекладу відіграє велику роль в комунікативному акті «джерело - перекладач - реципієнт».

Прагматичні проблеми перекладу виникають у зв'язку з неправильним розумінням перекладачем намірів автора викликати у реципієнта певну реакцію, адже мовні одиниці здатні викликати певне оцінне ставлення в адресата мовлення, яке пов'язане з їх відношенням до об'єктів дійсності.

Але питання викликає не тільки передача в перекладі прагматичних значень мовних одиниць. Це можливо виконати на матеріалі лексичних одиниць (слів), хоча прагматичними значеннями , взагалі кажучи , володіють не тільки одиниці словника . Певні граматичні форми також можуть нести те чи інше прагматичне значення: так, в англійській мові (в ХIХ ст.) форма другої особи однини типу thou knowest мала яскраво виражене прагматичне значення (стилістичну характеристику), передаючи «поетичність». Синтаксична конструкція «Nominativus Absolutus» в сучасній англійській також характеризується в прагматичному (стилістичному) плані як «книжкова», «офіційна» [5]. В цілому, однак, чітка прагматична «маркованність» більш характерна для лексичних одиниць, оскільки емоційна і стильова забарвленість граматичних форм у переважній більшості нейтральна.

Також прагматичні проблеми перекладу безпосередньо пов?язані з жанровими особливостями оригіналу і типом рецепторів, для яких він призначається.

Прагматичне ставлення рецептора до тексту залежить не тільки від прагматики тексту, але і від того, що собою представляє даний рецептор, від його особистості, фонових знань, попереднього досвіду, психічного стану та інших особливостей.

Встановлення необхідного прагматичного ставлення рецептора перекладу до повідомлення, яке йому передається, в значній мірі залежить від вибору перекладачем мовних засобів при створенні ним тексту перекладу.

Лінгвістичний аналіз перекладу дає багатий матеріал для рішення цілого ряду кардинальних проблем, які виникають в зв'язку з прагматикою мови і мовлення.

В лінгвістичній літературі прагматичний аспект розглядається з трьох різних точок зору. По-перше, з'являється питання про передачу прагматичних значень слів оригіналу. По-друге, прагматика перекладу трактується як прагматичне завдання конкретного акту перекладу. По-третє, висувається вимога прагматичної адаптації перекладу з метою забезпечити рівність комунікативного ефекту в оригіналі та перекладі.

Все набагато складніше з прагматичним аспектом зв'язного тексту, тобто відношенням між мовленням та учасниками комунікації. Ці відношення визначаються не лише прагматичним значенням знаків, які входять у висловлювання, але також фактичною стороною інформації, соціальним статусом і психологічними особливостями комунікантів. При цьому виникає питання, які аспекти прагматики мають відтворюватись при перекладі. Г. Єгер [11] виділяє чотири прагматичних аспекти тексту, пов'язаних з вибором мовних засобів в процесі комунікації, визначаючи їх таким чином: «Перший аспект полягає в самому рішенні створити текст у вигляді судження, питання, спонукання чи побажання. Другий аспект визначається вибором змісту тексту з урахуванням середовища та характеру комунікантів. Третій прагматичний аспект пов'язаний з способом мовного відтворення, тобто вибором мови, на якій будується текст. Четвертий тип визначається відбором конкретних мовних засобів, які володіють власними внутрішньолінгвістичними значеннями, які входять в план їх змісту» [17, с. 105].

Часто в зв'язку із здійсненням міжмовної комунікації виникають прагматичні проблеми іншого типу, які мають вже екстралінгвістичний характер, бо мова йде про прагматику саме акту перекладу. І тому в цьому випадку термін «прагматика» отримує значення «практична мета» або «практичне завдання» якоїсь діяльності.

Передумовою розгляду перекладу в такому плані є своєрідний подвійний характер перекладу як виду мовної діяльності, коли переклад виявляє подвійну прагматичну зорієнтованість: «... з одного боку переклад здійснюється в межах міжмовної комунікації, а тому орієнтується на оригінал. і його прагматичне завдання полягає у забезпеченні максимальної близькості між оригіналом та перекладом, з іншого боку переклад ? це акт мови, прагматично зорієтований на конкретну особу та на середовище» [17, с. 107]. Саме тому перекладач може переслідувати мету, яка буває незалежною від прагматичного завдання перекладу, що може не впливати на процес та результати перекладу.

Щодо мети перекладу, то Г. Георгі вказує на різні методи класифікації мети перекладу, серед яких:

1) знак - ті, що застосовують знак;

2) по змісту: політична, соціальна, етична, моральна, естетична, економічна;

3) по джерелу: індивідуальна, групова, класова, національна;

4) по часу: близька, віддалена;

5) по якості та кількості: своєчасна, суспільно-необхідна [17, с. 109].

Хоча тут можна не погодитися з необхідністю такої детальної класифікації мети перекладу, бо мета перекладу існує поза межами лінгвістики, а підвиди можна визначати до безмежності. Але наявність такої категорії є безсумнівною, так само як її вплив на процес перекладу і на результат. В ряді випадків мета перекладу виступає в ролі «прагматичного надзавдання», що визначає і оцінку результатів процесу перекладу. Дуже часто ці результати оцінюються не стільки згідно з оригіналом, скільки за тим, чи текст відповідає тим завданням, для рішення яких здійснювався переклад. Для визначення ступеня цієї відповідності В.Н. Комісаров запропонував термін «прагматична цінність» тексту перекладу, наполягаючи на тому, що «... на основі прагматичної цінності перекладу в деяких випадках можливо визнати адекватними той переклад, який не відповідає оригіналу» [16, с. 111].

Таким чином, реальна прагматика перекладу включає в себе і проблему відношення перекладача до своєї діяльності, його наміри, які він здійснює в процесі перекладу. При цьому виявляється подвійність акту перекладу, внаслідок чого, разом із орієнтацією на оригінал, перекладач може ставити перед собою мету, яка не має нічого спільного з тими завданнями, які ставилися в процесі створення оригіналу.

Перекладач може ставити мету пропагандистського, просвітницького або іншого характеру, він може застосовувати свій переклад до особливих умов сприйняття чи до особливої групи, а також може намагатися пов'язати своє відношення до автора чи до змісту оригіналу. Щоб досягти поставленої мети, перекладач може спростити, скоротити чи змінити інформацію, свідомо відмовляючись від максимальної еквівалентності.

Використання міжмовної комунікації в таких цілях лежить поза межами проблеми лінгвістики перекладу. Однак, хоча такі факти мають позалінгвістичний характер, їх слід враховувати при лінгвістичному аналізі перекладу, щоб обмежити їх вплив на еквівалентність перекладу прагматичних оцінок спільних для всіх мовців, які мають певне мовне вираження.

У зв'язку з цим підходом виникає найбільша кількість проблем. В цьому випадку висувається концепція, згідно з якою під прагматикою тексту слід розуміти його комунікативний ефект, тобто вплив тексту на Рецептора, або реакція на зміст тексту. При цьому виникає необхідність прагматичної адаптації перекладу, щоб він мав такий же вплив на Рецептора, як і оригінал.

У перекладацькій літературі вплив цього фактору розглядається з врахуванням різниці «культури» при перекладі. При цьому термін «культура» розглядається в широкому значенні явищ етнографічного, історичного, географічного значень. Деякі автори додають до цього терміну своєрідність картин світу, інші наголошують на існуванні «локальної культури» для розуміння значень нових знаків.

Вплив цього фактора часто вважається визначальним для перекладацької діяльності: «In effect, one doesn't translate Languages, one translates Cultures» [66, с. 112]. Для доведення правильності цього твердження приводяться головним чином факти семантичної нерівноцінності однакових висловлювань для представників різних культур та цивілізацій. Наприклад фраза Perkins made a fifteen - yard end run описує ситуацію, яка буде незрозумілою читачу, який не цікавиться американським футболом.

Сукупність етнолінгвістичних та соціолінгвістичних фактів грає важливу роль при перекладі. Встановлення еквівалентності при перекладі передбачає врахування таких відмінностей.

Слід також враховувати, що в будь-якому акті комунікації. Рецептор може отримати неповну інформацію. При бажанні уточнити інформацію Рецептор звик звертатися до довідників, приміток і зносок. Тим більше природньо не розуміти (не зрозумілі) іноземні звичаї, обряди та вчинки в перекладах, які відтворюють культуру іншого народу. Як вірно зазначає Ю. Найда [24], «... відмінності в культурі створюють менше труднощів при перекладі, ніж могли б створити, бо всі люди знають, що інші народи мають свої уявлення про життя. Можливо, в деяких народів це ступінь уявлення життя, але при сучасному рівні спілкування такі відхилення нетривалі» [16, с. 113].

Формулювання типу «вплив на Рецептора» або «реакція Рецептора» потребують деяких обмежень, коли мова йде не про окремий знак з відносно стійким планом змісту, спільним для певної мовної спільноти. Тут з'являється необхідність розрізняти вплив фактичного змісту тексту і вплив семантики одиниць, з яких він (текст) складається. При цьому останнє пов'язане з відбором мовних засобів, а перше залежить від відношення учасників комунікації до висловлювань. Слід пам'ятати, що це відношення має суб'єктивно-індивідуальний характер, і в конкретних актах спілкування виявляється по-різному.

Все відбувається по-іншому з прагматичним впливом мовних одиниць, які використовуються в комунікативному акті. Як зазначає В.Н. Комісаров, «...прагматичні відношення закріпляються за визначеними формативами і, в цілому, однозначні для мовного колективу» [16, с. 114].

Суттєвою відмінністю двох видів прагматичного впливу на результат процесу перекладу полягає в тому, що у випадку міжмовних прагматичних оцінок мова йде про відповідність прагматики оригіналу і перекладу, а забезпечення прагматичної цінності конкретного акту перекладу може здійснюватись у певній мірі незалежно від оригіналу. Спроби орієнтуватись на оригінал та прагматичну цінність не дали позитивного результату.

У ряді праць висувалося поняття «прагматичної адекватності перекладу», критерієм якої має бути відповідність реакції Рецептора на оригінал та переклад, або рівність «комунікативного ефекту» текстів оригіналу і перекладу. Щодо цього В.Н. Комісаров зазначає, що «... прагматична адекватність перекладу оригіналу може розумітися як можливість отримувати однакову інформацію про прагматичну спрямованість відповідно з оригіналом та перекладом» [16, с. 116].

Хоча поняття «однаковий вплив» є мало інформативним, бо отримання однакової прагматичної інформації тексту не означає однаковий вплив, і неможливо бути впевненим, як реагували або мусили реагувати ті, хто сприймав оригінал.

Часто однакова реакція принципово неможлива, бо це люди іншої епохи - культури тощо. Тому однаковість впливу текстів оригіналу і перекладу може трактуватися лише як отримання однакової оціночної інформації, яка міститься в текстах.

Отже, серед необхідних умов, що сприяють адекватній інтерпретації того чи іншого висловлювання виокремлюють такі види інформації лінгвістичного та нелінгвістичного характеру, як:

1) властивості граматичної структури висловлювання;

2) паралінгвістичні характеристики, такі, як, темп мовлення, наголос, інтонація тощо, з одного боку, та жести, міміка, тілесні рухи і т.п., з іншого;

3) спостереження, сприйняття комунікативної ситуації та відтворення наявної у пам'яті комунікативної ситуації подібного типу;

4) знання, отримані із попередніх мовленнєвих актів, та знання загального характеру (перш за все конвенціональні);

5) інші види знань про навколишню дійсність, що мають загальний характер, призначені для репрезентації стереотипної ситуації (фрейми) [10, с.15].

Висновки до розділу 1

1. З точки зору прагматики значення виступають як окремі випадки вживання тієї чи іншої мовної одиниці. В нашому дослідженні за основу було взяте наступне визначення прагматичного значення: значення, що передає відношення між носієм інформації і його функцією, тобто відношення між використанням висловлювання і його результатом. Виділяють три основні аспекти прагматичного значення: а) інформативний або описовий; б) контрольний (який направляє дії інших) і в) емотивний.

2. Л.С. Бархударов класифікував прагматичні значення таким чином: 1) стилістична характеристика слова (обмеження слів та словосполучень жанрами та типами); 2) регістр слова (певні умови або ситуація спілкування, які обумовлюють вибір тих чи інших мовних засобів, у тому числі лексичних одиниць); 3) емоційне забарвлення слова (негативно-емоційні, нейтрально-емоційні і позитивно-емоційні). Всередині прагматичного значення можна виділити інтеракційне та інтерпретаційне значення.

3. Прагматичні проблеми перекладу пов'язані з неправильним розумінням перекладачем намірів автора викликати у реципієнта певну реакцію; з жанровими особливостями оригіналу і типом рецепторів, для яких він призначається. Отже, серед необхідних умов, що сприяють адекватній інтерпретації того чи іншого висловлювання виокремлюють такі види інформації лінгвістичного та нелінгвістичного характеру, як: 1) властивості граматичної структури висловлювання; 2) паралінгвістичні характеристики; 3) спостереження, сприйняття комунікативної ситуації та відтворення наявної у пам'яті комунікативної ситуації; 4) знання, отримані із попередніх мовленнєвих актів, та знання загального характеру; 5) інші види знань про навколишню дійсність.

РОЗДІЛ 2. ВІДТВОРЕННЯ В ПЕРЕКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНО- СПЕЦИФІЧНИХ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОМПЛІМЕНТУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ)

2.1 Прагматичний потенціал компліменту в українській та англійській мовах

Останнім часом у лінгвістиці зафіксовано велику кількість досліджень стосовно комунікативно-прагматичних аспектів функціонування різних форм мовленнєвого етикету. Інтерес до цієї теми не випадковий. Актуальність вивчення таких мовленнєвих актів, як комплімент, співчуття, підбадьорення, вибачення та інших зумовлена спрямованістю мовознавства на дослідження проблем вербального спілкування та їхньою взаємодією між собою [13, с. 1].

У російському мовознавстві мовленнєву тактику компліменту та засоби його вираження досліджували О.С. Іссерс [13], Н. Формановська, А. Соловьова [33]. Серед дослідників культури спілкування в українській лінгвістиці це питання досліджується у працях Я. Радевич-Винницького [28], І.В. Корунець [18] тощо.

Комплімент - компонент сучасної комунікації, складова частина мовленнєвих актів, засіб відносин між співрозмовниками. Як зазначає Е.В. Мудрова, основна його функція полягає в тому, щоб налагодити контакт і підтримати хороші стосунки [23, с. 189]. Важливою є також прагматична функція компліменту, спрямована на те, щоб змінити емоційний стан адресата, тобто справити на нього позитивне враження.

«Словник іншомовних слів» визначає комплімент як складову спілкування - «люб'язний, приємний вислів із похвалою, схваленням» [32, с. 346]. Лексема комплімент утворилася від лат. дієслова complir (здійснювати, завершувати) і означала accomplissement (здійснення, завершення) [32, с. 186]. У XVII ст. її первинне значення стало прозаїчним, натомість актуальності набуло значення «промова на честь важливої події, адресована особі, наділеній певною владою» [31, с. 1].

Необхідно розрізняти такі подібні за формою іллокутивні акти, як комплімент, лестощі та похвалу. На думку О.С. Іссерс, для похвали основною метою є позитивна оцінка якостей або дій адресата [13, с. 178]. Похвала лише виражає позитивне емоційне ставлення до співрозмовника, а комплімент - це спосіб повідомити про хороші наміри, щоб змінити поведінку реципієнта. Незбіжність комунікативних цілей у тактиках використання компліменту і похвали зумовлює відмінності в їхніх перлокутивних ефектах.

За Ю.А. Замошкіним, іллокутивний акт - це втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості [12, с. 171]. У характеристиці компліменту як іллокутивного акту найсуттєвішими моментами є іллокутивні цілі компліменту, його місце в системі мовленнєвих актів та відмінності компліменту від подібних до нього за формою іллокутивних актів.

Кожен комплімент обов'язково повинен містити позитивну оцінку. Виходячи з цього, іллокутивною метою компліменту повинно бути повідомлення про те, що мовець хоче, щоб адресат зрозумів, що мовець думає про нього щось хороше.

Хоча позитивне оцінне судження, як правило, входить в структуру іллокутивного акту компліменту і складає його пропозиційний зміст, воно ще не вказує на іллокутивну ціль. Висловлювання, в пропозиційний зміст яких входить позитивна оцінка, можуть бути спрямовані на різноманітні іллокутивні цілі і, відповідно, реалізовувати різні іллокутивні акти, наприклад, оцінки, поздоровлення, вдячності, поради, згоди тощо. При цьому необхідно визнати, що на відміну від усіх перерахованих іллокутивних актів для компліменту позитивна оцінка (експліцитна чи імпліцитна) є обов'язковим елементом пропозиційного змісту.

Компліменти можна поділити за тематичними групами: внутрішні якості адресата, зовнішні якості адресата, компліменти, що виражають ставлення адресанта до адресата, компліменти на адресу родини та близьких співрозмовника, предмети та речі, що оточують адресата, його хобі. Як правило, ми прагнемо зробити словами приємність співрозмовникові лише в тому випадку, коли ми до нього гарно ставимося, тобто відчуваємо до нього симпатію, любов, повагу та інші позитивні почуття, або хочемо, щоб у нього склалося враження, ніби ми до нього гарно ставимося. Так, компліменти, які роблять близьким людям або друзям, будуть відрізнятися найтеплішими словами з якомога більшою позитивною конотацією. Наприклад, компліменти рисам характеру, зовнішньому вигляду, одягу, зачісці, обстановці вдома: «You have angelic character.» (У тебе ангельський характер.); «You have good taste.» (У вас витончений смак.); «You look flawless.» - (У тебе бездоганний вигляд.); «You have such an elegant dress.» - (У тебе така елегантна сукня.); «This hairstyle really suits you.» (Тобі так пасує нова зачіска.); «Your house is a paradise.» (У вас хата - райський куточок.); «Is Galina your friend? She is nice girl.» (Галина твоя подруга? Чудова дівчина!); «Your Vasyl'ko is the eighth wonder of the world, he is very intelligent child.» (А ваш Василько - восьме чудо світу: дивовижно мудра дитина.)

Таким чином, коли мовець здійснює іллокутивний акт компліменту, його цілі є відкритими для розпізнавання адресатом і вони зводяться до наступного:

1) виразити позитивний інтенційний стан, репрезентативний зміст якого становить позитивне оцінне судження;

2) виразити намір/прагнення/бажання принести задоволення адресату;

3) виразити позитивне ставлення до адресата.

Для вираження позитивного інтенційного стану мовець може використовувати цілий набір конвенційних засобів. Головним формальним індикатором іллокуції компліменту є позитивне оцінне судження. Воно може виражатися за допомогою як лексичних, так і синтаксичних засобів.

Типовими лексичними засобами вираження позитивної оцінки є лексичні одиниці, в семантичну структуру яких входить значення позитивності. Такі одиниці належать до різних частин мови: іменників (angel, beauty, genious), прикметників (good, nice, wonderful, lovely), дієслів (to like, to love, to admire), прислівників (well, nicely, wondеrfully). У компліментарних висловлюваннях широко використовуються інтенсифікатори - слова для підсилення змісту (quite, such, very, so, really, awfully, terribly).

Згідно з результатами дослідження, проведеного Г.Г. Почепцовим [27], стереотипними синтаксичними моделями, за якими будуються оцінні висловлювання, що прямо виражають іллокутивну силу компліменту, є наступні:

1) You + V be/look + Adj complimentary: «You are lovely.» (Ви прекрасні.) [67, с. 121];

2) You + V be + Adj complimentary + N: «You are a capable man, McCan.» (Ви здібна людина, містер Кен.) [59, с. 110];

3) You + V be + N complimentary: «You're a wonder!» (Ти чудо!) [67, с. 85];

4) NP + V be + Adj complimentary: «Your Italian's pretty good.» (Ви дуже добре говорите італійскою.) [59, с. 57];

5) PRO demonstrative + V be + Adj complimentary + N: «This is a very beautiful house.» (Цей дім прекрасний.) [48, с. 247];

6) You + V have + NP complimentary: «You have a beautiful natural swing.» (Ви маєте чудові природні гойдалки.) [67, с. 427];

7) You + V + Adv complimentary: «You know, you really play extraordinarily well, Miss Cutts.» (Ви знаєте, ви дійсно граєте надзвичайно, міс Кат.) [59, с. 245];

8) I + V complimentary + NP: «I like the stuff you've been doing on India» [43, с. 125];

9) окличні речення з підсилювальними інтродукторами what i how: «What a lovely apron!» (Що за прекрасний фартух!) [59, с. 97]; «How marvellous everything looks!» (Як чудово все виглядає!) [64, с. 58];

10) неповні речення, що виникають при редукції підмета і дієслова-зв'язки: Adj complimentary: «Very cozy» [53, с. 21]; Adj complimentary + N: «Bright boy» [55, с. 85].

Ці лексико-синтаксичні моделі характерні для прямих іллокутивних актів компліменту. До них відносяться ті іллокутивні акти компліменту, в яких оцінне судження виражене експліцитно за допомогою вищезазначених лексико-синтаксичних моделей, тобто компліменти-формули. Отже, для прямих іллокутивних актів компліменту характерні такі ознаки:

а) об'єкт позитивної оцінки та оцінний предикат виражені експліцитно і утворюють оцінне судження, що має форму двоскладного стверджувального чи окличного речення;

б) автором оцінного судження є мовець, а об'єкт позитивної оцінки має безпосереднє відношення до адресата.

Слід також розглянути непрямі та імпліцитні іллокутивні акти компліменту. До непрямих відносяться іллокутивні акти компліменту, реалізовані за допомогою висловлювань, в яких і об'єкт позитивної оцінки, і оцінний предикат виражені експліцитно, але при цьому:

а) висловлювання має форму питального речення:

«Your fiancй, hasn't he got a lovely smile?» (Ваш наречений, це у нього така чарівна посмішка?) [43, с. 129].

б) оцінне судження не вичерпує пропозиційного змісту висловлювання:

«Would you think», I said, «it's just another example of male chauvinism if I tell you you look very youthful?» (- Ви думаєте,- сказав я: «це просто ще один приклад чоловічого шовінізму, якщо я скажу вам, що ви виглядати дуже молодо?) [44, с. 199].

Отже, до імпліцитних іллокутивних актів компліменту відносяться:

а) іллокутивні акти, пропозиційний зміст яких імпліцитно виражає хоча б одну із складових позитивного оцінного судження (об'єкт позитивної оцінки (1) чи оцінний предикат (2), чи оцінне судження як таке (3)):

1) «Observe him carefully. There, there, I must not alarm you. Writing, thinking, yes, action, no. Let him take his time. I'm glad he has such a good friend.» (Спостерігайте за ним обережно. Там я не повинен хвилюватися за вас. В письмі або мисленні не має дії. Для всього свій час. Я радий, що він має такого хорошого друга.) [59, с. 327]. Це висловлювання імплікує, що об'єктом, до якого відноситься оцінний предикат a good friend, є адресат.

2) «Do I look like a grandmother? - she repeated.»

«You can never look like a grandmother, Darcy replied.» ( - Я що виглядаю як бабуся? - повторила вона. «Ви ніколи не були схожі на бабусю» - відповів Дарсі.) [53, с. 37]. У цьому висловлюванні позитивно-оцінний предикат імплікується за допомогою заперечення негативної ознаки, вираженої за допомогою порівняння.

3) «Where the hell's your husband?»

«He got held up at the office. We had a row about my coming alone.» Instantly she felt disloyal.

«He's quite right. If I were married to you, I'd keep you locked up»

(«- Де, чорт візьми, твій чоловік?»

«Він затримався в офісі. Ми шли по вулиці самі». Миттєво вона відчула себе незручно.

«Він абсолютно правий. Якбі я вийшла за тебе заміж, я би тримала тебе під замком.») [43, с. 251]. Це висловлювання імплікує таке оцінне судження: You are very pretty.

Для того, щоб адекватно описати подібні іллокутивні акти компліменту, доцільно розмежовувати поняття «об'єкт вираженого інтенційного стану» і «об'єкт позитивної оцінки», маючи на увазі під першим об'єкт, що є безпосередньою причиною виникнення вираженого інтенційного стану мовця, а під другим - об'єкт, до якого відноситься позитивна оцінка, що становить власне семантичний зміст компліментарного висловлювання.

За змістом комплімент поділяється на такі різновиди: 1) комплімент-схвалення, що сприймається адресатом як позитивна оцінка та має щирий характер; 2) комплімент-лестощі виражають перебільшене вихваляння співрозмовником якостей адресата та має нещирий характер; 3) комплімент-насмішка несе в собі нещире захоплення з боку адресанта; 4) комплімент-подяка являє собою кліше та має етикетний характер; 5) комплімент-іронія; 6) комплімент-поздоровлення; 7) комплімент-привітання; 8) комплімент-прощання; 9) комплімент-співчуття виражає бажання адресанта заспокоїти, підтримати адресата та має щирий характер; 10) комплімент-прохання являє собою інтенцію адресанта отримати бажане та має нещирий характер; 11) комплімент-вибачення може мати як щирий, так і нещирий характер; 12) комплімент-звертання; 13) комплімент-порівняння; 14) комплімент-питання;15) комплімент-вигук розкриває позитивну оцінку якостей адресата інтонаційно з метою більш сильного впливу на адресата [6].

Адресант для здійснення певного повідомлення підбирає для передачі інформації мовні одиниці з необхідним предметно-логічним та конотативним значенням і організовує їх у висловлюванні з певним смисловим зв'язком. У створеному тексті виникає прагматичний потенціал. Отже, прагматичний вплив на читача чи слухача детермінований такими чинниками: 1) зміст висловлювання; 2) характер знаків, що утворюють повідомлення, оскільки з метою здійснення певного впливу на реципієнта мовець обирає конкретні мовні засоби для побудови висловлювання та 3) особливості особистості реципієнта [17, с. 210].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.