Дослідження індивідуально-авторських новотворів у поезії Івана Драча

У межах індивідуального дієслівного словотворення суфіксація поширена менше, ніж префіксація. Оказіональність таких утворень забезпечується приєднанням дієслівних суфіксів -и(ти), -і(ти), -ува(ти), -а(ти) до іменникових та прикметникових основ: фільмувати; - ало, -іло: цвяхувало (1, с. 289), вогневіло (1, с. 289).

Оказіональні дієприкметники утворюються за унікальною моделлю черезступеневого творення внаслідок конфіксації та префіксації, коли твірна основа відсутня як лексична одиниця словника. Відбувається творення слів з ознаками дієприкметника без співвідносного дієслова за аналогією до інших дієприкметників. Приєднані до іменникових та прикметникових твірних основ префікси відіграють у них важливу словотвірну й семантичну функцію. Для творення активних дієприкметників із суфіксом -л- у сучасному поетичному мовленні використовуються такі дієслівні префікси: з-: звогнілі пера; за-: задавнілі. Творення пасивних дієприкметникових інновацій відбувається за допомогою префіксів за-: запанчошена ніжка. У поетичному мовленні зустрічаються дієприкметники, інноваційність яких полягає у незвичайному з семантичного погляду поєднанні морфем: всепоїдні зуби.

Префіксальні прикметникові інновації в сучасному поетичному мовленні утворюють дві групи. Враховуючи ступінь вираження ознаки, до першої групи відносимо інновації з префіксами-кваліфікаторами, що вживаються для вираження надмірного ступеня інтенсивності ознаки пра-: праглибинний корінь ; над-: надчуттєве у пальцях.

Порушенням норм сучасного українського словотвору є приклади вживання дієслівних та іменникових одиничних та подвійних префіксів у творенні новотворів-прикметників: підпорожні скелі; щонайверхня книжка.

Композити - найчисленніша група в межах авторського прикметникового творення. Порушення взаємозумовленості компонентів оказіональних композитів допомагає створити місткий художній образ. Враховуючи частиномовну належність головного компонента композиту, виділяється така підгрупа: прикметникові композити: дощолистий; сонценосний (1, с. 131), ніжногубий (1, с. 96).

Суфіксальні відприслівникові інновації утворюються шляхом заміни суфікса на інший. У таких випадках творяться не нові прислівники, а їх оказіональні форми, які в узусі не зустрічаються: всупір.

Творення оказіональних прислівників від інших частин мови відбувається суфіксальним способом. Зустрічаються відприкметникові прислівники: січнево. Не мають словотвірних аналогів у сучасному словотворі оказіональні віддієслівні прислівники: виклично, незмигно, мигливо.

Частотність уживання прислівникових композитів та юкстапозитів у сучасному поетичному мовленні порівняно з попередніми утвореннями невелика. Усі оказіоналізми поділяються на дві групи. Перша група - це прислівники, що творяться шляхом лексикалізації наявних у мові словосполучень; друга - інновації, утворені шляхом випадкового поєднання двох синонімічних основ: таємно-непрошено.

Мова творів І. Драча, спрямована на реалізацію в поезіях гуманістичних, життєствердних ідей, становить як естетичний, так і науковий інтерес. На сьогодні комплексної роботи про поетичну мовотворчість Івана Драча немає. Актуальною є потреба вивчити, теоретично осмислити, проаналізувати поетичну творчість І. Драча. Отже, треба дослідити поетичну мову письменника з погляду функціонування у ній метафори.

Мовознавці виділяють ряд ознак, що відрізняють індивідуально-авторську метафору від загальномовної: асистемність, суб'єктивність, наявність „авторства”, унікальність, невідтворюваність (Г. Скляревська); одноразовість вживання, одиничність зіставлення різних понять у складі метафори, належність до певного індивідуального стилю, новизна (Л. Пустовіт).

Загальномовні метафори функціонують у різних стилях літературної мови, зокрема і в розмовній мові, на відміну від індивідуально-стильових, що є витвором окремого письменника і ознакою його ідіолекту, як, наприклад, метафори в поетичному мовленні І. Драча.

Іменникові метафори І. Драча представлені моделлю з метафоричним іменником-прикладкою, в основі якої лежить порівняльний зміст. Прикладка в поетичній мові - це не звичайне іменникове означення, друга назва якогось предмета, а зіставлення, порівняння останнього з цілою образною ситуацією, конкретно-чуттєвою картиною, активна конструкція для вираження індивідуально-авторських порівнянь (С. Єрмоленко).

Часто прикладкові конструкції поширюються прикметниками:

Тримаються за стропи Берестечка,

За липовий ескорт його дороги,

За корінь голубої шаблі-думи,

За шум тих лип, за золоті дива (1, с. 54)

Залежно від розташування прикметника щодо означуваного іменника розрізняємо моделі:

а) метафоричний прикметник стоїть у препозиції, наприклад:

Не бамкне заспане відро

В цементний дужий дзвін (1, с. 194);

б) прикметник у постпозиції: шептання вогняне й суворе;

в) дистантне розташування метафоричних прикметників:

І безборонна, безкордонна, дзвонотонна

Ген загула мелодія од того чистодзвона -

Дихнув мені братерством в душу він (1, с. 311).

Найактивнішою групою лексем, що стають основою художніх образів, є лексеми, які належать груп кольороназв та слів-символів.

Кольороназви. Колір письменник залучає для створення зримої картини, цілісного словесного образу. “Кольорові” епітети сприяють поглибленню асоціативних образів, активізації творчої уяви читача.

У поезії І. Драча найбільшою частотністю позначений прикметник золотий. Він передає кольорову семантику: загони золотавих цибулин, золотощока богиня продажних ринків (1, с. 108). До цієї групи належать номінації на позначення відтінків золотистий, золотавий.

До підгрупи назв гарячого спектру належить і актуалізований у досліджуваних текстах прикметник червоний. Він містить як пряму вказівку на колір, так і виразний оцінний компонент: черлене небо (1, с. 256).

До семантичного поля червоного кольору належать також епітети: кривавий, полум'яний, багряний, вишневий, вогненний (вогняний).

… А зміст в мені - вишні,

Терново-огненні запилені кулі…(1, с. 75)

Червоне те, багряне, вогнеквіте,

Налите мстою, гнівом розігріте…(1, с. 290)

Лечу крізь дів огненнобрових…(1, с. 74)

… Не знаю, де хвилі

Стають золоті, де багряно-тривожні…(1, с. 61)

Табун вишнево-чорних коней…(1, с. 41)

Назви білого, сірого, сивого, сизого, синього функціонують як прямі назви кольору: Ладу білопінну (1, с. 117), білоперса Леда (1, с. 117); брови його злітають прощальні і сивокуті (1, с. 268); синьоперих орлиць (1, с. 86), очиці синьоглумі (1, с. 98).

Ознакою інтенсивних ліричних почуттів позначений в поезії колірний епітет чорний. Зазнаючи семантичних змін, він зберігає позитивну та негативну оцінність, наприклад:

Оркестр пройме морозно-чорний шок (1, с. 39)

Туге од сонця, чорно-величаве-

Воно провисне буйним гроном гроз (1, с.39)

Слава смерті - служниці життя,

Чорнорукій, задастій, невтомній (1, с. 127)

Колір у поезії І. Драча по-різному трансформується у лексико-семантичній структурі метафоричних образів. Семантика колірних значень, зеленого, бузкового, фіолетового, оранжевого, рудого і похідних від них розкривається в системі художньо-зображальних засобів, в асоціативних зв'язках із певним типом понять.

Шал твій зеленокрилий небо навідліг б'є…

А каштан цей зеленоступінчатий навсібіч стос вічно летить...(1, с. 224)

… В мелодіях гички зеленоросої…(1, с. 10)

У поетичних текстах І. Драча актуалізуються поетичні образи-символи, за допомогою яких автор створює нові неологізми:

· крила; образ, що стосується будь-яких реалій навколишнього світу:

Мов білі лебеді, вони злітали в небо,

Тисячокрильно бючи сторінками…(1, с. 220)

Випростуймо ж стокрилля за спиною! (1, с. 172)

Здійму крила буйно крилі

І втечу бо я в полоні…(1, с. 181)



· вогонь; поетизм, характерний для трансформованих традиційних метафор:

Під гарматним поглядом твоїх карих, твоїх кавказьких вогнеочей…(1, с. 254)

Ти - вогнетворець! Твого клекоту сонячний дикий спирт обпалює губи планеті…(1, с. 255)

Я спопелю вас в лютім горні

Своєї вогнеголови…(1, с. 354)

- сонце; образ, що стосується будь-яких реалій зовнішнього та внутрішнього світу:

… Може ж вірне слово

Прокинеться ясним сонцеголовом…(1, с. 332)

- дзвін; використовується для позначення емоційної позитивного або негативного відношення автора:

Кайдани там дзвенять, прокляті лихо дзвони! (1, с. 311)

У творах художньої літератури терміни як специфічні ознаки наукової мови втрачають свої властивості, набуваючи додаткових, і виступають елементами образної системи мови. У досліджуваних поетичних текстах ключові слова - це терміни з різних галузей наук, зокрема: поняття зі сфери мистецтва, медицини, космічна лексика, конфесійна, біологічна, фізична, наприклад:

Повні образи, повні огуди

Мої пишногубі етюди.

«Це вже занадто, це вже занадто,»-

Мені нашіптували сонати…(1, с. 11)

Семантичного зрушення зазнають а також авторські неологізми, що становлять групу складних прикметникових назв у функції нанизуваних однорідних означень, наприклад:

Грудаста, сучкаста, вівтарно стосвічна

Посестра вічності княжна потойбічна.

Серед авторських новотворів слід зазначити іменники, що утворилися шляхом поєднання різних частин мови:

Шкіра спада на дзвінке круторіжжя гофроване…(1, с. 62)

Підібрані в пелени в ніч грушепаду…(1, с. 75)

Сиротина ж, сироту ля, сиро пташечка…(1, с. 110)

Чом до мене серце лине,

Твоє серце, крихо-птице? (1, с. 193)

Десь там у горах-прагорах

Десь там Грааль…(1, с. 272)

З життя ми не захопимо

Отого цвіту-вицвіту…(1, с. 274)

Десь зашпортуються кроки, десь тугішають,

Човники твої червоні запливають в падолист…(1, с. 281).

2.2 Оказіоналізми з різними емоційно-експресивними відтінками у поезіях І. Драча

Авторський новотвір - це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.

Оказіональне слово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воно активно використовується поетом як засіб стилізації, тобто виконує стилістичну функцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декілька факторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст і мовленнєва ситуація, яка уточнює його значення.

Так, уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає в тісному зв'язку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій.

Одним із засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору - оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенні новотворів-іменників, прикметників, дієслів, прислівників.

Порівняно зі словотворчими, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадки оказіонального використання категорії числа, наприклад: стоболісний (1, с. 156), стокрилля (1, с. 172), тисячокрильно (1, с. 220), стопричинно (1, с. 314), стосонцевий (1, с. 129).

Виступаючи джерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються з художньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію. Враховуючи характер експресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення. Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняття реципієнтом зображуваного, то головною метою таких утворень є вплив на нього. На експресивність новотворів впливає насамперед незвичайна природа їх виникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їх творенні.

До формально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси, які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивність новоутвореного слова, наприклад: втелющіться (1, с. 227), запахуща (1, с. 176), стовковисько (1, с. 151), бабцюлі, бабусеньки, бабченько, бабулина, бабусенція (1, с. 110).

Додатковими експресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, які утворюються шляхом комбінування кількох префіксів. Яскраве експресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівного накладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсім іншу природу творення.

Художньо-образні завдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собі семантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразами контексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насичену картину: крутоплечій планеті (1, с. 130), колінцями рожевоколінними (1, с. 127), плексигласове вікно (1, с. 105).

Префіксальні новоутворення у поезії І. Драча спостерігаються не дуже часто: висонценним сяйвом (1, с. 25), правічна (1, с. 160).

Оказіональні слова, які виконують експресивну функцію, навіть поза мовленнєвим оточенням фокусують у собі виразність. Уведені в контекст, вони співіснують з іншими лінгвістичними засобами і сприяють досягненню образності висловлюваного на рівні тексту.

Авторські новотвори в поетичному творі виконують поетичну функцію, оскільки залучаються до створення художнього образу. Яскравість і семантична насиченість авторських новотворів зумовлює їх вагомість при створенні художнього образу. Крім того, використані в поетичному мовленні з художньо-виражальною метою, авторські новотвори виступають словами-образами.

Широкого значення набуває аналіз експресивної лексики, уживаної в художньо-публіцистичних текстах І. Драча. Експресиви активно беруть участь у моделюванні емотивно-оцінних значеннєвих планів і відображення фрагментів національної картини світу через призму власного «я», виступають вагомим засобом виразності художньо-публіцистичного мовлення, є оригінальним виявом ідіостиля письменника-публіциста. Виразно образотворче призначення експресивної лексики повно втілюється у художніх та художньо-публіцистичних текстах, безпосередній взаємодії з лексичними одиницями іншого стилістичного призначення.

Проблема функціонування української експресивної лексики у художніх та художньо-публіцистичних контекстах знайшла відображення в працях Д.Х. Баранника, В.С. Ващенка, И.Е. Грицютенка, С.Я. Ермоленко, М.А. Жовтобрюх, В.С. Ільіна, А.К. Мойсиенка, М.М. Пилинського, О.Д. Пономарева, Л.О. Пустовит, О.А. Сербенськои, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицькои, В.А. Чабаненко, И.Г. Чередниченка та інших вчених.

Функції експресивної лексики в художній та художньо-публіцистичній мові досліджувалися, однак роботи містять лише фрагментарні відомості про мотиви її використання, контекстуальне оточення, участь у створенні спільного емотивно-оцінного плану тексту. Поки немає спеціальної монографічної роботи, присвяченої розглянутому лексичному пласту з його характерними ознаками та рисами, специфічними зображувально-виразними можливостями, які краще виявляються в межах художніх та художньо-публіцистичних контекстах. На сучасному етапі розвитку мовознавчої думки одним з актуальних є функціональний аспект, оскільки саме він передбачає аналіз мовних фактів з точки зору їх справжнього "життя", взаємозв'язків між внемовної дійсності й специфікою відображення її лексичними засобами.

Однак пізнання функціональних аспектів мови не можна повністю зрозуміти, не звернувшись до її творця і користувача з усім різноманіттям його історичних, соціальних, національних особливостей.

Специфічних рис набувають насамперед художньо-публіцистичні виступи, що розкривають болючі проблеми, відтворюють реальність сьогодення через призму тих політичних, економічних, культурних подій, які впливають як на свідомість, так і на почуття українців. Простежується не тільки активізація усних жанрів публіцистичного стилю, але і використання нетипових мовних засобів, зосередження уваги слухачів на емотивно-аксіологічних значеннєвих планах лексичних одиниць, просодичних засобах, що беруть участь у моделюванні емотивно-оцінних (експресивних) значень. Експресивна лексика належить до активних засобів виразності художньо-публіцистичного мовлення І. Драча, є ознакою ідіостиля письменника-публіциста.

Для реалізації експресивних значень однаково важливими значущими є контексти обох типів - мовні (мовленнєві) та позамовні. Перші забезпечують достатні умови, сприятливе лексичне "середовище" для експлікації експресивного значення на лексико-семантичному рівні, а другі (ситуативні) виявляють фактори, що впливають на формування або модифікацію образних і емотивно-аксіологічних смислів, встановлюють тісні зв'язки між денотативною і сигнификативною сутностями, мотивують середовище, умови, в яких відбувається комунікація. Вони враховують соціальне становище, вік, освіту, рівень культурного розвитку учасників мовленнєвих актів, систему національних цінностей (релігійних, моральних, етичних); етнічні традиції та стереотипи, особливості референтної сфери; позиції, інтенції і установки автора. Отже, в межах контексту смисловий план експресиви знаходиться під впливом двох світів: вербального (світу слів і їх значень) і об'єктивної дійсності, що представляється передбачуваними чинниками. Лексико-граматичний рівень виступів обумовлюється закономірностями граматичних зв'язків (узгодження, залежність та ін.), продиктованих мовними законами. Подібний, експресивний і прагматичний рівні пов'язані з особливостями індивідуально-авторського стилю, манери оповіді.

Піклуючись про втілення своїх задумів, забезпечення оригінальності у висвітленні актуальних проблем життя народу, І. Драч активно залучає значний арсенал експресивних засобів, якими позначені всі мовні рівні, особливо лексико-семантичний, що активно бере участь у відбитті фрагментів національної картини світу через призму власного «я». Саме він і є вагомим засобом суб'єктивізації художніх та художньо-публіцистичних текстів і оригінальним виявом ідиостиля письменника.

Індивідуальний стиль І. Драча втілюється в цілій системі експресивних лексичних одиниць, серед яких головне місце належить експресивам трьох основних класів - експресивним іменником, прикметником і дієсловам, які беруть активну участь у виразності мови письменника у зв'язку з особливостями використання семантики експресивного слова в художньому або художньо-публіцистичному тексті.

Українська експресивна лексика в мовотворчості І. Драча - це специфічний словниковий шар, належить до колективних цінностей, показників, проявів, ознак душі народу. Він представлений експресивними лексемами, експресивними значеннями та експресивними відтінками значень. Загальномовні експресиви зрозумілі і доступні кожному мовцю, їх фіксують сучасні словники, а також більш або менш часто вживають коммуніканти. Потрапляючи до художньо-публіцистичного тексту зі своїми узуальними значеннями, їх відтінками, в основному специфічної фонетичної організації та формальними ознаками, експресивні слова, поєднуючись з експресивами інших рівнів (насамперед, емотивно-оцінними фразеологічними одиницями), часто набувають індивідуальні риси, стають фактом породження мовлення окремим індивідом і засобом виразності художньо-публіцистичного тексту, проявом його абсолютного антропоцентризму, наприклад:

... були великі плани допомогти видати твори українських письменників. І що ж? Обіцянка-цяцянка, а письменникам радість ...(ЛУ, 1999, 23.09)

І. Драч наповнює узуальні семеми новими відтінками, розширює асоціативні зв'язки експресивних лексем, відходить від традиційних поєднань і конотацій, створює умови для розвитку оказіональних значень і вживань, привертає експресиви до контекстуальної, часто несподіваної синонімізації, метафоризації, метонімізації тощо, наприклад:

Отож, не дурімо себе, не заколисуймо, що, як мінімум, збережемо позиції у Верховній Раді (ЛУ, 1997, 17.04)

У виступах І.Драча експресивна лексика забезпечує створення емотивно-оцінного простору (поля, плану, тональності) оповідання. Мова йде про слова двох класів: 1) лексичні одиниці з інгерентним типом експресивності, яка має або зовнішній (словотворчі оказіональні експресиви), або зовнішній і внутрішній (слова, що мають первинно експресивні значення), або тільки внутрішні (ЛСВ з узуально-експресивними значеннями) показники, а самі слова і ЛСВ відносяться до парадигматичних коштів експресивізації художніх текстів лексичної одиниці з адгерентним типом експресивності, не виявляється на рівні парадигматики, а є результатом взаємодії слова з елементами контексту або є результатом вторинної контекстуальної номінації (оказіонально-експресивні ЛСВ, тобто семантичні оказіоналізми).

Перша група експресивних лексем здатна самостійно створювати експресивний простір художньо-публіцистичного тексту. Це її властивість свідомо використовує автор, розраховуючи на сприйняття реципієнтом у межах контексту, наприклад:

... більшість нашого народу розуміє, що у нас є одна держава, ми повинні старатися, щоб вона якось вилюднювалася, це держава, щоб вона існувала за законами цивілізаційного суспільства (ЛУ, 2001, 19.07)

Друга група представлена лексемами або лексико-семантичними варіантами, які стають експресивними в рамках спеціально організованого контексту (висловлювання), вони є наслідком стимулювання експресивних потенцій слова текстовими компонентами різних рівнів, наприклад:

Але до себе кличемо тих, хто має спраглість в живих справ, до живих справ, до буденної роботи на благо всього українства (ЛУ, 1993, 04.02)

Експресиви обох груп входять до образної системи, яка є своєрідним каркасом експресивного простору тексту і виразником інтенцій автора. Аналіз семантичного простору експресивів, що формується на основі трьох факторів (семантичної структури слова, формальних засобів, його синтагматичних можливостей), перетинається з поняттям експресивного простору тексту і є важливою підставою для виявлення індивідуального стилю автора, типових для нього лексико-семантичного та функціонально-семантичного експресивного поля.

І. Драч користується експресивами обох згаданих груп (типів), передаючи динаміку і мінливість внутрішнього світу людини і певним чином характеризуючи і самого себе як мовну особистість, яка створила текст. Ідиостиль письменника проявляється у регулярності та частотності використання експресивної лексики (з первинною або похідною експресивністю), в актуалізації їх значень, різноманітності виконуваних функцій, у знаходженні шляхів експресивізації нейтральних слів у межах висловлювання.

Мовний простір митця охоплює фактично всі лексико-семантичні елементи національної кодифікованої системи, має досить потужний арсенал засобів виразності художньо-публіцистичного мовлення.

Як знаки, напрямні думку емотивно-оціночне русло і виявляють в художньо-публіцистичної промови значний експресивний потенціал, сприймаються марковані лексеми, функціональні можливості яких досить значні. Їх експресивна потужність експлікується досить часто через контрастування із загальновживаними словами, які набувають нові емотивно-оціночні прирости, проявляють свої нові грані. Так, вживання нейтрального слова в одному контексті з оказіональними лексичними одиницями, які мають властивість забарвлювати сусідні компоненти висловлювання своїм звукосмисловим потенціалом, формувати асоціативне емотивно-оцінне поле, залучати до нього будь-які інші текстові елементи, передбачає внутрішній взаємозв'язок досі віддалених словесно-виражальних фрагментів, які, зблизившись, моделюють нові експресивні смисли, наприклад:

Наші політики і керівники можуть помилятися, можуть яничаритися… (ЛУ, 1995, 16.11)

Системно-нейтральні лексичні одиниці в художньо-публіцистичних текстах часто піддаються експресивізації, що призводить до втрати ними номінативної функції, моносемічності, стилістичної нейтральності, тобто відхилень від "експресивного нуля". Трансформація семантичних структур пов'язана з постійним пошуком нових засобів образності, виразності, залученням до художньо-публіцистичних текстів різнопланових маркованих елементів (урочистих, поетичних, фольклорних слів, архаїзмів, історизм, лексем розмовного вжитку, запозичень, лексики стилістично знижених шарів (жаргонізмів, арготизмів) тощо). Ці групи лексичних одиниць за своєю природою не завжди сумісні, проте в реальному функціонуванні в художньо-публіцистичних контекстах можлива їх тісна взаємодія, що і породжує нові експресивні значення і ефекти, справляє враження незвичності.

У висловлюванні виявляють значущість не тільки ті експресиви, безпосередньо формують емотивно-оцінні смисли і є необхідною умовою їх реалізації, але й інші елементи підсистеми, що моделюють ситуативно-зумовлені значення і забезпечують єдність форми і змісту для декодування якого створюється необхідний фон.

Художньо-публіцистичне мовлення І. Драча становить сферу, де найбільш експресивні засоби різних рівнів відрізняються особливою виразністю та образністю і характеризуються власними закономірностями функціонування.



ВИСНОВки

Дипломна робота присвячена дослідженню індивідуально-авторських новотворів у поезії Івана Драча.

Авторський новотвір - це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища. Семантичну структуру слова можна уявити як ядро, що виражає основний зміст, який закріпився за цією одиницею мови, і додатковий, конотативні нашарування, що являють собою стилістичне забарвлення, а також певні асоціації, які слово викликає у носіїв мови. В процесі мовлення експресивні забарвлення та асоціативні зв'язки найчастіше можуть змінюватися. Ядро, як правило, залишається у незмінному вигляді, тим паче, що мова, яка наділила слово декількома, прямими й переносними значеннями, дає письменнику широкі можливості та вибір.

Іноді у художньому тексті слова набувають особливого значення, яке не пов'язане з простим переносом. Таке значення може бути зрозумілим лише в контексті всього твору або навіть всієї творчості автора

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Багата, різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чи бажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі. Такі слова називають авторськими неологізмами або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізі лексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:

1) бажання максимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібної лексеми;

2) бажання зробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемної структури.

У словнику авторської оказіональної номінації І. Драча налічується близько 400 оказіональних номінацій, із яких 92 Ї прикметники. Роль прикметників у поетиці мовлення зрозуміла: увиразнення художнього тексту, підкреслення характерних рис, визначальних якостей денотата. Традиційно в українській поетиці авторські прикметникові новотвори найсуттєвішу роль відіграють саме у відтворенні статичних якостей і ознак денотата.

І. Драч для утворення авторських неологізмів використовував різні частини мови: іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники.

Найуживанішими засобами деривації авторських неологізмів у поетичному доробку І. Драча є: суфікси (цвяхувало), префікси (правічна), основоскладання (буйнокрилі), абревіація.

Найпродуктивнішими засобами деривації є: суфіксальний (бабусенція), основоскладання (волосожар).

Всі новоутворення у поетичних творах І. Драча мотивовані твірною основою, більшість з яких мають метафоричне значення (сонцеголовим, вогнеквітним).

І. Драч у своїх поетичних творах використовує оказіональні слова з метою надання їм експресивно-емоційного забарвлення, привернення уваги читача до того чи іншого явища або його ознаки, вираження власних почуттів.

У поетичних творах І. Драча оказіональні слова виконують такі ролі: текстотворчу, номінативну, експресивну, метафоричну, стилістичну.

Часто значення слова дійсно є контекстуальним, виникає одноразово, в невеликому тексті і ніколи більш не повторюється. Таке значення робить використання слова експресивним.

Одним із показників незвичайності семантики лексичних одиниць можуть слугувати незвичні сполучення слів з іншими в тексті. Для більшості слів їх валентність (можливість сполучатись з іншими) досить обмежена, тому читач звичайно не помічає порушення. Досить часто воно призводить до появи переносного значення, хоча іноді залишається прямим і в той же час змінюється.

Можна говорити про необхідність глибшого аналізу як превалюючих ознак інновацій, так і про потребу вивчення історичного та літературного контексту, щоб уможливити сприйняття оказіональних одиниць відповідно до задуму автора-творця. Окрім цього, правильне декодування семантики новотворів сприятиме поступовому долученню їх до активного лексичного запасу сучасної української мови. Зрозуміло, що не мається на увазі мовлення ділового або ж наукового стилю, оскільки більшість авторських оказіональних номінацій є експресивно забарвленими і мають виразну емоційну семантику. А ось у публіцистичному, розмовно-побутовому і, особливо, художньому стилі використання їх додасть, передусім, оригінальності, невимушеності, та новизни висловлюванням.



Список використаної Літератури

Використані джерела

1. Драч І.Ф. Сонце і слово: Поезії. - К.: «Дніпро», 1978. - с.367

2. Драч І.Ф. Вибрані твори : в 2 т. Ї Т. 1: Поезії / І. Драч. Ї К.: Дніпро, 1986. Ї 351 с.

3. Драч І.Ф. Вибрані твори : в 2 т. Ї Т. 2: Поезії / І. Драч. Ї К.: Дніпро, 1986. Ї 326 с.

4. Драч І: Книга поезій / Передм. І.М. Дзюби. - К.: Грамота, 2007. - 912 с.

Література

1. Бойко Н.І. Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча / Н.І. Бойко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства - Київ: Міленіум 2006. - Т 10: українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі: тематичний випуск - с. 151-159

2. Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові // Мовознавство - 2002. №2-3 - с. 10-21

3. Болотов В.И. Структура окказионализмов и их функция в тексте // Актуальные вопросы русского словообразования: Изд-во Ташкент. ун-та, 1982. - с. 45-51

4. Вежбицкая А. Сравнение - градация - метафора // теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - с. 133-152

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. Ї К.; ВТФ „Перун”, 2002. Ї 1440 с.

6. Вовчук Н.І. Авторські неологізми як спеціальний засіб художньої виразності і як одиниця поетичного тексту // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Зб. наук праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 8 - Рівне, 2000. Ї с. 62-66

7. Вокальчук Г.М. Вивчення неологізмів у вузівському курсі сучасної української літературної мови. Пед. Науки: Зб. наук. пр. ч.2 - Суми, 2002. Ї с. 24-29

8. Вокальчук Г.М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття / Г.М. Вокальчук // Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект); за ред. А.П. Грищенка: [монографія] / Г.М. Вокальчук. Ї Рівне: Перспектива, 2004. Ї с. 94Ї524

9. Вовк В.Н. Язык метафор в художественной речи. - К., 1986

10. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознанию. - М.: Изд-во АНСССР. 1958. Ї с. 119-132

11. Ганич, Дмитро Іванович, Олійник, Іван Степанович. Словник лінгвістичних термінів. Ї К.: Вища шк. Голов. вид-во, 1985.-360 с. Ї Київ : Академія,1996. Ї 102 с.

12. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90 рр.) : Автореф. дис.: канд. філ наук. К. 1999. - 22 с.

13. Герман В. Неологізми в поезії Івана Драча // Диво слово. - 1998. №5

14. Голота Л. Драч І., про нього розмова з поетом: Івану Драчу - 70 / Л. Голота // Українська культура. - 2006. Ї №10 - с. 9-10

15. Гончар О. Енергія таланту ( Іван Драч ) // Гончар О. Чим живемо на шляхах до українського відродження. - К., 1992р. - с. 314-317

16. Горбач О. Зібрані статті Т. 6. Лексикографія й лексикологія. Ї Мюнхен, 1993. - 321 с.

17. Грабовський В. Невситиме прагнення добра : Іванові Драчу - 65 // Урядовий кур'єр. - 2001.- № 189 (17 жовтня). - с. 13

18. Гречанюк С. Сонце і слово Івана Драча. // Гречанюк С. На тлі ХХ ст. Літературно-критичні нариси - К., 1980 - с. 269-310

19. Гудима Н.В. Вплив мовних та позамовних чинників на збагачення словникового складу української літературної мови [Текст] / Н.В. Гудима. // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: лінгвістика і літературознавство. - Бердянськ - 2010. - Вип. 23, Ч. 4. - с. 308-318

20. Дослідження з лексикології й граматики української мови [Текст]: збірник наукових праць. Вип 5 / Міністерство освіти і науки України, Дніпропетровський нац. ун-т; ред. Д.Х. Баранник. - Дніпропетровськ: Пороги, 2007 - с. 156-170

21. Дослідження з лексикології і граматики української мови [Текст]: зб. наук. праць / за ред. .А.М. Поповського. Вип.8., 2009.-231с.

22. Дослідження з лексикології і граматики української мови [Текст]: зб. наук. праць / відп. ред. А.М. Поповський. Вип. 9, 2010. - 339 с.

23. Драпак О.З. Історія вивчення змін у лексиці української мови в українському мовознавстві // О.З. Драпак // Мова і культура: Серія Філологія - Наук. Вид. - Київ: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2001. Ї Вип. 3, Т. 3: Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. Ї с. 49-57

24. Зорівчак Роксолана Лексико-граматичні своєрідності. // Диво слово. - 2008. - №9 Ї с. 37-39

25. Ільницький М. Іван Драч: Нарис творчості / М. Ільницький. Ї К.: Радянський письменник, 1986. Ї 221 с.

26. Ільницький Микола «Сприймати світ до всіх його глибин» / М. Ільницький // Дивослово. - 2006. - №11. Ї с. 55-57

27. Ільницький М. «Так прагнеться точнішим бути в слові»: Поезія І. Драча останніх років // Рад. Літературознавство. Ї 1986. - №4 Ї с. 15-24

28. Кабиш О.О. Динамічні процеси в лексиці сучасної української мови / О.О. Кабиш // Науковий часопис національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 9: Сучасні тенденції розвитку мов / М-во освіти і науки, молоді та спорту України. Нац.-пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. Ї К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. Ї с. 57-64

29. Канова Е. Работа над неологизмами в процессе обучения чтению на материале актуальной публицистики // Studia rossica posnaniensia. -- Познань, 1996. -- с. 267-271

30. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне "Я". Ї К.: Видавничий центр "Академія", 2001. Ї 240 с.

31. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стилістика): Фігури і тропи. Ї Мюнхен; Київ, 1995

32. Колоїз Ж.В. Семантичні неологізми як результат семантичної деривації // Вісник / Харк. Нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. Ї Х., 2005. Ї №659: Сер: філологія, вип. 44. - с. 6-11

33. Кордон Анатолій Протуберанці душі поета / А. Кордон // Диво слово. Ї 2010. Ї №8 Ї с. 21-22

34. Кротевич Є.В., Родзевич Н. С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вид-во АНУРСР. 1957. - 236 с.

35. Левицький В'ячеслав Бентежний genius loci в поезії Івана Драча / В. Левицький // Слово і час. Ї 2011 Ї №10. Ї с. 58-59

36. Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990. Ї 685 с.

37. Ликов А.Г. Можно ли окказиональное слово называть неологизмом? // РЯШ. Ї 1972. Ї №2. Ї с. 85-89.

38. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів [та ін.]. Ї К.: Академія, 1997. Ї 752 с.

39. Лопатин В.В. Рождение слова: неологизмы и окказиональные образования. Ї М.: Наука, 1973. Ї 152 с.

40. Мазурик Д. Лексичні інновації 90-х років XX століття в системі української мови // Українська філологія : школи, постаті, проблеми. - Львів, 1999. ч.2. Ї с. 156-163

41. Мех Н.О. До питання про лексичне значення слова / Н.О. Мех // Науковий вісник Ізмаільського державного педагогічного інституту. - Ізмаїл, 2001 - Вип. 11. Історичні науки. Педагогічні науки. Філологічні науки. Ї с. 119-124

42. Морозова В.В. Взаємодія лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів у процесі лексичної номінації // Мовознавство. Ї 1986. Ї №4. Ї с. 58-61

43. Невідомська Л. Лінгвістична інтерпретація тексту : проблема підтексту та псевдопідтексту // Українська мова в світі. Івано-Франківськ, 2000.

44. Никитин М. Основы лингвистической теории значения. М., 1988.

45. Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні // Дивослово. Ї 2004. Ї № 12. Ї с. 2-7.

46. Пристай Галина До питання морфології експресивної лексики / Г. Пристай // Диво слово. Ї 2009. Ї №9 Ї с. 39-40

47. Проблемы лингвистического анализа. Фонология. Грамматика. Лексикология [Сб. статей. Отв.ред. Э.А. Макаев]. М., «Наука», 1966. Ї 215 с.

48. Равлюк С.И. Аксиологическая лексика и фразеология художественно-публицистических 90-х годов XX века: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01. Ї М., 2003. Ї с. 6-7

49. Сахарный Л.В. К тайнам мысли и слова. - М.: Просвещение, 1983. Ї 159 с.

50. Семенюк О.А. Язык эпохи и его отражение в сатирико-юмористическом тексте. Ї Кіровоград: РИЦ КГПУ им В.К. Винниченко, 2001 Ї 368 с.

51. Серебренников Б.А. об относительной самостоятельности развития системы языка. Ї М.: Наука, 1968. Ї 127с.

52. Смирницкий А.И. Лексикология английского языка. Ї М., 1956

53. Снітко О. Внутрішня форма слова і зміст номінативних одиниць // Мовознавство. 1989 №6.

54. Стиший А.А. Особенности развития лексического состава украинского языка конца XX в. //Языкознание. - К.: 1999. - №1. Ї с. 7.

55. Стишов О.А. Лексичні і стилістичні неологізми в ЗМІ з погляду мовної культури // Культура слова Ї К. 1999. Вип. 52. с. 3-12.

56. Стишов О.А. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): монографія. Ї К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. Ї 388 с.

57. Стишов О. Спортивні терміни-інновації в сучасних засобах масової інформації // Укр. Термінологія і сучасність. Ї К., 1997. Ї с. 58-61

58. Савицька Леся Соціолінгвістика: «про мову тут і тепер» [Текст] / Л. Ставицька // Слово просвіти. - 2010. Ї №14 (8-14 квітня). Ї с. 6

59. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. Ї Тернопіль: Астон, 2002. Ї 351 с

60. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. - К., Радянська школа, 1977

61. Сучасна українська літературна мова. За загальною ред. акад. АН УРСР І.К. Білодіда у 5т. «Наукова Думка» К.: Ї 1969

62. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. Ї К., 2001

63. Сюта Г.М. Мовні інновації в українській поезії шістдесятників та членів нью-йоркської групи : Авторев. канд. філол. наук. Ї К., 1995. Ї 20 с

64. Ткаченко А.О. Поетичний світ Івана Драча. К., 1986

65. Ткаченко А. О. Іван Драч: Нарис творчості / А.О. Ткаченко. Ї К.: Дніпро, 1988 Ї 271 с.

66. Ткаченко А.О «До серцевини, до зорі»: (Про діалектику традиції і новаторства в поезії І. Драча). Ї Ред. Літературознавство, 1985, №10. Ї с. 30-38

67. Марченко В.К. Разграничение оценочности, образности, экпрессии и эмоциональности в семантике слова // Рус. яз. в шк. Ї 1976. Ї №3. Ї с. 66-71

68. Шанський Н.В. Нариси з російської словотвору. Ї М.: МДУ, 1968. Ї 310 с.

69. Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: теорія аналізу: Монографія. Ї К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2001. Ї 478 с.

70. Шевчук С.В. Мовні скарби українського народу / С.В. Шевчук // Науковий часопис національного педагогічного ун-ту імені М.П. Драгоманова. Серія 9: Сучасні тенденції розвитку мов / М-во освіти і науки, молоді та спорту України. Нац.-пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. Ї К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011 Ї Вип. 7 Ї с. 132-141

Размещено на Allbest.ru