Проблеми визначення поняття "житло" в законодавстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кафедра цивільного права

Реферат

на тему:

«Проблеми визначення поняття «житло» в законодавстві України»

Київ-2011

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття «житло» в законодавстві України та доктрині

2. Зміст терміна «житло» в різних галузях права

3. Об'єкти права на житло

Усвідомлення значення житла для людини розкриває витоки актуальності визначення сутності та змісту поняття «житло».

Конституцією України, зокрема статтею 47, передбачено право кожного на житло. Реалізуючи дане конституційне право, громадянин на власний вибір може побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Відповідно до статей Основного закону держави ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, кожному гарантується недоторканість житла [1]. Вищезазначені положення є віддзеркаленням загальновизнаних норм таких міжнародно-правових актів, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права Конвенція про захист прав людини та основних свобод, учасником яких є Україна.

Закріплення права на житло вимагає більш точної і вдалої характеристики самого поняття «житло», його сутності та значення. При цьому важливою залишається проблема розв'язання питання: чи можна відносити до категорії «житло» самочинно збудовані будівлі, різного роду споруди (гараж, сарай), які використовуються для тимчасового чи постійного проживання людей [12, с. 24].

Проблеми, пов'язані з визначенням поняття та ознак житла, не є новими в юридичній літературі. Сьогодні, не дивлячись на те, що у вітчизняній науці житловим питанням приділяється належна увага, однозначного визначення поняття житла не існує, а це призводить до неоднозначного його розуміння і, як наслідок, неправильного правозастосування. Зараз нормотворчими органами різних рівнів використовується поняття «житло». У той же час єдиного тлумачення змісту цього поняття та його ознак у законодавстві не наведено.

1. Поняття «житло» в законодавстві України та доктрині

Проаналізувавши праці вітчизняних науковців та вчених (Б. Винника, М. Галянтича, Г. Гогоца, Є. Мічуріна, П. Сєдугіна, М. Скаржинського, Н. Тульчевської та ін.), які досліджують проблеми житлового права, варто зазначити, що практика та теорія житлового права України потребує додаткового висвітлення поняття «житло» та його ознак.

Термін «житло» в законодавстві України, а також в доктрині використовується дуже давно. До прийняття нового Цивільного кодексу України визначення поняття «житло» містилося у пункті 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 року №12, відповідно до якого житло визначалося як приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо) [4].

Сьогодні поняття «житло» розкрито в ст. 379 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 1 січня 2004 р. Так, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них [3].

Тобто «житло» є узагальнюючим поняттям окремих видів нерухомих речей (квартири, житлового будинку, приміщень), які повинні бути призначені та придатні для постійного проживання [16, с. 6].

П. Сєдугін визначає житло як особливу споруду або приміщення, спеціально призначене для проживання людей: житловий будинок, квартири, кімната разом з відповідною допоміжною площею (кухня, коридор, ванна кімната тощо), а також різного роду іншими об'єктами житлового фонду (ліфт та ліфтове господарство, інше інженерне обладнання) [9, с. 12].

М.К. Галянтич та Г.І. Коваленко вважають, що відповідно до житлового законодавства житлом визнається приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната у готелі, дача, садовий будинок тощо). До складових частин житлового приміщення можуть входити приміщення, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини. Балкони, веранди, комори тощо входять у житловий фонд, але до житла, як правило, не належать [13, с. 41].

Г. Гогоц наводить таке визначення житла. Житло - це обране місце, адресно-географічні координати якого визначають помешкання, спеціально призначене для вільного проживання людини. У цьому значенні житлом у сучасному розумінні не буде виробниче помешкання, спеціальне укриття (наприклад, бомбосховище), природне укриття, обгороджена територія, приміщення, що через їх специфіку не можна вважати житлом (тюремна камера, автомобіль, палата у лікарні тощо). Із запропонованим визначенням навряд чи можна погодитись, оскільки воно не відображає основних сутнісних характеристик поняття [14, с. 52].

Є. Мічурін зазначав, що нормативні акти останнього часу використовують термін «житло» без єдиного його тлумачення. Цей термін є найбільш уніфікованим, що дозволяє уникнути неузгодженостей, які виникають при вживанні поняття «житловий будинок», що не охоплює квартири багатоквартирних будинків, які зараз знаходяться у приватній власності. Поняття «житлове приміщення», що також вживається, у свою чергу має певні недоліки, адже у житловому приміщенні знаходиться також нежитлові приміщення - комори, балкони, лоджії. Отже, виникає деяка колізія понять. З аналізу нормативних актів та з урахуванням практики вживання він пропонує таке визначення поняття «житло». Житло - це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах чи одноквартирних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені в установленому порядку до житлового фонду [10, с. 9]. Визначення, запропоноване Є. Мічуріним, розкриває поняття житла через його істотні ознаки. До таких ознак слід віднести: поєднання в одному визначенні різних видів житла (будинків, квартир та ін.); призначення приміщення для проживання людей; віднесення приміщення до житлового фонду.

Закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «житло», безумовно, є необхідним. Проблема визначення поняття «житло» полягає в тому, що часто виникає потреба у відмежуванні жилого приміщення від нежилого. Практичне значення відмежування житлового приміщення від нежитлового полягає перш за все в тому, що до житлових і нежитлових будинків висуваються різні державні будівельні норми. Крім того, особа не може бути зареєстрованою у приміщенні, що не визнано житловим (наприклад, дача, садовий будинок). Основна відмінність житла від нежитлових будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання фізичних осіб, а другі використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. До житла, через його призначення, пред'являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану [15, с. 32].

2. Зміст терміна «житло» в різних галузях права

житло право законодавство

Поняття «житло» є досить складним та неоднозначним. Вживання його в різних значеннях переважно зумовлене істотними відмінностями змісту терміна «житло» в різних галузях права.

В конституційному праві право на житло віднесено до основних прав людини і поняття «житло» є єдиною правовою категорією, яка не може сприйматися частинами і самовільно трактуватися. Основним призначенням правової категорії «житло» в конституційному праві є забезпечення прав та свобод людини і громадянина на особисте житло незалежно від статусу (приватне чи публічне майно) та правового режиму (власність чи інше речове право). Як зазначає Б. Винник, конституційно-правове поняття «житло» ширше поняття «житлове приміщення», оскільки охоплює не лише житлові будинки, квартири та їх ізольовані частини, а й інші споруди, що традиційно використовуються для проживання (чум, яранга, циганська кибітка тощо). Іноземна судова практика деколи відносить до житла, що охороняється конституцією, навіть шалаші, намети та інші саморобні будівлі, якщо вони використовуються особою як будинок. Разом з тим не визнаються житлом приміщення, призначенні для тимчасового (готель, лікарня) або недобровільного (місця позбавленя волі) перебування людини [12, с. 25].

Під житлом в цивільному праві М. Скаржинський пропонує розуміти визнану законом нерухомість, призначену та придатну для постійного проживання особливу складну річ у вигляді житлового приміщення (кімната) або єдиного інженерно-будівельного комплексу (квартира, будинок, садиба) обладнаних житлових і підсобних приміщень, прийнятих в експлуатацію приймальною комісією після будівництва чи реконструкції, зареєстрованих в органах реєстрації як відповідний вид житла, мають окремий вихід і спільне призначення - задоволення потреби в житлі окремої фізичної особи чи їх об'єднань (сім'ї тощо) [11, с. 8].

Житло є традиційним інститутом житлового права як комплексної галузі законодавства, якою регулюються відносини, пов'язані із задоволенням потреб людини в житлі. Нарівні з поняттям «житло» чинне житлове законодавство використовує суміжні поняття. Так, згідно а саме ст. 4 Житлового кодексу України УРСР (далі - ЖК УРСР), житловий фонд утворюють житлові будинки, що знаходяться на території держави. Окрім цього, в ст. 6 ЖК УРСР і далі вживається поняття «жиле приміщення», яким охоплюються і нежилі за своїм функціональним призначенням приміщення, що є його частиною (комори, балкони, лоджії тощо) [2]. Поняття «жиле приміщення» застосовується в законодавстві в різних значеннях: як родове поняття, що охоплює всі види житлових приміщень, які можуть бути об'єктом договору найму жилого приміщення; як облікова категорія нарівні із житловим будинком. У літературі неодноразово висловлювалася пропозиція змінити в Житловому кодексі поняття «житлові будинки та житлові приміщення» та «житловий будинок» на термін «житло» .

Як вже зазначалося вище, поняття «житло» в українському законодавстві складне й неоднозначне, воно узагальнене в конституційному, розрізняється в цивільному і житловому праві. В кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві підхід до цього інституту, тобто поняття «житла», також має свою своєрідну специфіку. Пов'язано це в першу чергу з тим, що у положеннях Кримінального кодексу України проникнення у житло, інше приміщення чи сховище передбачено як кваліфікуюча ознака окремих злочинів (крадіжки, грабежу та розбою), а відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення розглядається як правомірна дія. При застосуванні норм Кримінального кодексу України судова практика йде шляхом більш широкого тлумачення поняття «житло». Так, при кваліфікації ряду злочинів, таких як крадіжка, грабіж, розбій, пов'язаних із проникненням у житло, суди визнають за житло і готельні номери, і вагонні купе, і туристичні палатки, і лікарняні та санаторні палати тощо, тобто всі ті приміщення, в яких проживає людина постійно чи тимчасово (за винятком, звичайно, каналізаційних шахт, трансформаторних будок та інших аналогічних місць притулку певної категорії осіб) [4], що не співпадає з нормами цивільного чи житлового права. Таке широке тлумачення поняття «житло» у кримінальному праві зумовлене необхідністю забезпечення належного рівня захисту громадян та їх права на недоторканність житла.

3. Об'єкти права на житло

Наводячи перелік об'єктів права на житло М.К. Галянтич та Г.І. Коваленко зазначають, що до житлового фонду входять:

1) житлові будинки - будинки, що призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення. Під житловими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:

· відповідність будівель до архітектурно-будівельних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших норм і стандартів, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання у них громадян;

· прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;

· реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як житлової.

2) квартири - частини житлових будинків, що призначені для проживанні самітних осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими житловими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;

3) частина квартири (одноквартирного будинку) - житлова кімната (кімната) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самотньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку) [13, с. 42].

В. Маляренко поняття «житло» розкриває через три складові: особистий будинок з усіма приміщеннями, що призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також приміщення, які хоч і не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; будь-яке житлове приміщення (незалежно від форми власності), яке належить до житлового фонду і використовується для постійного чи тимчасового проживання; будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але використовуються для тимчасового проживання (дача, номер у готелі, намети тощо) [17, с. 79].

Цивільний кодекс України окремо визначає такі об'єкти права власності на житло: житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст.380); садиба - земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ст.381); квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживанні (ст.382) [3].

Як бачимо, законодавець певною мірою вирішив питання щодо поширення на садибу правового режиму житла. В літературі зверталася увага на той факт, що, з одного боку, вона являє собою особливе продовження житла, наприклад, частина будинку (не в юридичному розумінні), а з іншого - садиба не є приміщенням житлового або нежилого фонду, будівлею, об'єктом, який призначений для постійного або тимчасового проживання [11, c. 11].. Таким чином, не можна відносити до житла садибу, адже вона є земельною ділянкою.

Спірним та неоднозначним є питання про віднесення чи не віднесення до житла службового приміщення. З одного боку, якщо виходити з того, для якої мети споконвіку було призначено таке приміщення, то у випадку віднесення його до службового приміщення, житлом вважатися воно не може. У випадку ж, якщо частина житла, житлового приміщення, включена до житлового фонду, використовується як службове приміщення, то воно, на нашу думку, у повному обсязі (включаючи і службове приміщення) повинне бути обтяжено правами й обов'язками, що поширюються на категорію «житло». Це стосується також і тих спірних випадків, коли житло використовується як «офіс» приватними підприємцями, зареєстрованими за даною адресою.

Щодо місця, не призначені для проживання, де проживають безпритульні (каналізаційні люки і схожі об'єкти), то вони не можуть визнаватися житлом, оскільки мають зовсім інше цільове призначення. Вони в ряді випадків навіть не призначені для перебування людей. Такі місця не можна, як правило, віднести і до приміщень.

До житла належать і приміщення, що використовуються певними народами для проживання, тобто мають національний характер: юрти, циганські кибитки, шалаші, шатра, яранги тощо. Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що поняттям «житло» охоплюється місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його створення не відповідало чинному законодавству [5].

Європейський Суд широко тлумачить поняття житло, включаючи у нього навіть приміщення, які особа займає у зв'язку із своєю професійною діяльністю. Зокрема, приміщення, зайняті у зв'язку із професійною діяльністю визнані житлом у рішеннях «Пантелеєнко проти України», «Смірнов проти Росії» та ін. [6, 7].

Отже, як бачимо віднесення тих чи інших об'єктів до житла є досить спірним та складним питанням, що потребує подальшого вивчення.

ВИСНОВКИ

Враховуючи викладене вище хотілося б зробити такі висновки:

1) Правову категорію «житло» можна розглядати в різних площинах. Передбачене в Конституції України право кожного на житло покладає на державу обов'язок створити умови для його здійснення (реалізації) і зумовлює введення цієї категорії в галузеве (житлове, цивільне) законодавство.

2) Для житла встановлюється спеціальний правовий режим, тобто порядок регулювання відносин у житловій сфері, який визначає зміст та обсяг прав і обов'язків для його власників. В його основі лежить правовий режим нерухомості, але він містить додаткові вимоги щодо прав та обов'язків власників і поширюється на всі об'єкти права власності, що використовуються для постійного проживання фізичної особи.

3) Поняття «житло», що використовується у галузевому законодавстві, має низку притаманних лише йому ознак, що дозволяє виділити цей об'єкт серед інших майнових об'єктів: житло повинно бути призначене для проживання в ньому людей, воно має бути віднесене житлового фонду, має бути придатним для проживання, тобто відповідати архітектурно-планувальним, технічним нормам і санітарно-гігієнічним вимогам, встановленим чинним законодавством щодо житла.

4) Поняття «житло» можна розглядати у широкому та вузькому значенні, зокрема, як одне із основних матеріальних умов існування людини, і як призначене та придатне для постійного проживання в ньому житлове приміщення, яке є нерухомим майном, право власності на яке набувається на підставах, що не заборонені законом і припиняється у випадках, передбачених законом, крім того, право на нерухоме майно та правочини щодо такого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації.

5) Термін «житлове приміщення», що вживається у галузевому законодавстві як тотожний поняттю «житло», з метою приведення правових норм у відповідність до вимог нормотворчої юридичної техніки слід замінити на «житло».

6) Відсутність законодавчої дефініції поняття «житло» є однією із проблем правового регулювання житлових відносин. Встановлення єдиного визначення, яке б охоплювало усі можливі види житлових помешкань, є нагальним завданням законодавця. Застосування різних режимів регулювання до окремих видів житла є виправданим тільки у тих випадках, коли це зумовлено їх специфічними властивостями. Відсутність уніфікованих ознак житла, вимог до нього приводить до потенційної можливості порушень прав громадян на житло.

7) Закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «житло» є необхідним з огляду на проблему необхідності відмежування жилого приміщення від нежилого. Практичне значення відмежування жилого приміщення від нежитлового полягає перш за все в тому, що до житлових і нежитлових будинків висуваються різні державні будівельні норми. Крім того, особа не може бути зареєстрованою у приміщенні, що не визнано житловим (наприклад, дача, садовий будинок).

8) Важливою залишається проблема розв'язання питання: чи можна відносити до категорії «житло» самочинно збудовані будівлі, різного роду споруди (гараж, сарай), які використовуються для тимчасового чи постійного проживання людей, службові приміщення, приміщення, що використовуються певними народами для проживання, тобто мають національний характер: юрти, циганські кибитки, шалаші, шатра, яранги тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (із наступними змінами і доповненнями) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.198-214.

5. Баклі проти Сполученого Королівства. Судове рішення від 25.09.1996 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua/putivnn/f_013.htm

6. Пантелеєнко проти України. Судове рішення від 29.06.2006 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://khpg.org/index.php?id=1193916739

7. Смірнов проти Росії. Судове рішення від 07.06.2007 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.minjust.ru/ru/ECJ/precedent/index.php?from4=3&id4=130

8. Мічурін Є.О. Житлове право України : Наук. - практ. пос. / Є.О. Мічурін, С.О. Сліпченко, О.В. Соболєв. - X. : Эспада, 2001. - 214 с.

9. Седугин П.И. Право на жилище в СССР / П.И. Седугин. - М, 1983. - 224с.

10. Мічурін Є. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло : Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Університет внутрішніх справ. - X., 2000. - 21 с.

11. Скаржинський М.В. Житло як об'єкт цивільно-правових відносин : Автореф. дис. ... канд. юрид. Наук : Спец. 12.00.03 / Микола Володимирович Скаржинський ; КНУТШ. - Київ, 2006. - 20с.

12. Винник Б. Поняття «житло» в законодавстві України та його правове значення // Юридичний журнал : Аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України, НПУ ім. Драгоманова ; Ін-т політології та ін. - Київ, 2005. - № 12 : Дайджест 2005. - С. 24-29.

13. Галянтич М.К, Коваленко Г.І. Правові проблеми приватизації житла в будинку, що потребує ремонту // Право України. - 1997. - № 5. - С. 41-43.

14. Гогоц Г. Соціальне забезпечення житлом // Предпренимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 11. - С. 51-55.

15. Давидова Н.О. Поняття «житло» : українське та європейське розуміння // Юридичний вісник України. - 2009. - №25. - С. 31-34.

16. Кармаза О.О. Поняття та ознаки житла за законодавством України // Юриспруденція: теорія і практика : науково-практичний журнал / Центр правових досліджень Фурси. - Київ, 2008. - № 4 (42). - С. 6-10.

Размещено на Allbest.ru