Аспекти правової природи договору міжнародного факторингу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток міжнародних торговельних відносин сприяв виникненню та активному використанню суб'єктами міжнародних комерційних відносин зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням. Прикладом останніх виступає факторинг. Ефективність застосування факторингу як дієвого механізму підвищення конкурентоспроможності та покриття дебіторської заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності підтверджується постійним зростанням питомої ваги факторингових операцій у міжнародній комерційній практиці. За даними міжнародної факторингової асоціації Factors Chain International, обсяг міжнародних факторингових операцій у грошовому еквіваленті з використанням 2 - факторної моделі відносин станом на 2015 р. перевищує 60 мільярдів євро за рік.

Незважаючи на активне застосування факторингових операцій у міжнародній підприємницькій діяльності, правова природа договору міжнародного факторингу залишається до кінця не вивчено. Подібний стан наукових досліджень у відповідній сфері важко назвати прийнятним. Відсутність одностайного підходу до розуміння правової природи договору міжнародного факторингу створює непослідовність національного законодавця у визначенні місця факторингу в системі приватноправових зобов'язань, а також неоднозначність правозастосовчої практики в питаннях правової кваліфікації відносин, що виникають за договором факторингу. Крім того, як слушно з цього приводу зазначає Н.В. Тараба, у зв'язку з приєднанням України до конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» малодосліджене на сьогоднішній день питання міжнародного факторингу набуває особливої актуальності.

Уніфікація виступає загальною тенденцією правового регулювання міжнародних факторингових операцій. Правове регулювання факторингу на міжнародному рівні здійснюється на основі конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. Відсутність єдиного уніфікованого правового режиму проведення факторингових операцій та поверхневість правового регулювання факторингу сприяли зростанню питомої ваги квазіправових регуляторів відповідної сфери відносин. Комісія ЮНСІТРАЛ підготовила конвенцію «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р., яка затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН №56/81. Міжнародними факторинговими асоціаціями здійснюється приватноправова уніфікація правил здійснення міжнародних факторингових операцій. Результатом цього є Загальні правила міжнародного факторингу, затверджені міжнародними факторинговими асоціаціями - Factors Chain International та International Factoring Group.

Оттавська конвенція «Про міжнародний факторинг» 1988 р. залишається єдиним міжнародним договором, що врегульовує факторингові операції, ускладнені іноземним елементом. Як випливає із преамбули Оттавської конвенції «Про міжнародний факторинг», метою її розробки є прийняття єдиних правил для створення правової бази, яка сприятиме міжнародному факторингу. Конвенція є правовою основою для розроблення окремих положень, присвячених договору факторингу в межах національних законодавств.

Виникнення та втілення у правотворчу практику договору міжнародного факторингу спричинено об'єктивними закономірностями розвитку міжнародних торговельних відносин. В умовах глобалізації на зміну традиційним комерційним контрактам виникають нові договірні форми, що передбачають більш складні форми економічної та юридичної взаємодії сторін. Подібним чином виникли зовнішньоекономічні договори з комерційним фінансуванням, до переліку яких належить і договір міжнародного факторингу. Правове регулювання факторингу на національному рівні розвивається в напрямку непрямої уніфікації - відповідне правове явище спершу набуло відповідної об'єктивації в положеннях в конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» з подальшим його втіленням у положеннях національного законодавства.

З урахуванням вище зазначеного, наявність відповідних уніфікованих правових актів засвідчує виникнення у міжнародній комерційній практиці особливого виду зобов'язальних відносин, ускладнених іноземним елементом. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. закріплює конструкцію договору міжнародного факторингу. Відповідно до ст. 1 Конвенції, під договором міжнародного факторингу розуміють договір, за яким постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних у першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Фактор, при цьому, має виконувати принаймні дві з таких функцій: фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від несплат боржників. Крім того, боржники повинні бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги.

У науці немає одностайного підходу щодо правової природи договору факторингу. Окремі науковці вважають, що договір факторингу є різновидом змішаного договору. Розвиваючи подібний правовий підхід, А.А. Приходько стверджує, що договір факторингу містить ознаки договору уступки права грошової вимоги, чи, одночасно, агентського договору - договору поруки, і, як правило, договору позики (кредиту). Крім того, частіше за все, договір міжнародного факторингу, частіше всього, містить ознаки договору оплатного надання послуг (підряду). На думку науковця, подібна особливість договору міжнародного факторингу зумовлена існуванням відкритого та закритого видів факторингу, які є близькими з економічної точки зору, проте - відмінні за своєю правовою природою. В науковій літературі також зустрічаються підходи, до визначення природи договору, за якими договір факторингу є різновидом купівлі права чи купівлі права з наданням послуг.

Окремі науковці вважають, що договір факторингу є самостійним видом договору, що передбачає надання фактором комплексу послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов'язання з відступлення його права грошової вимоги до боржника.

У будь-якому випадку, правова природа договору міжнародного факторингу потребує подальшого аналізу. Беззаперечним можна вважати факт про те, що відповідний договір відноситься до різновиду договорів про надання фінансових послуг. Положення Конвенції поширюються на операції факторингу старої лінії (old style factoring), інкасового факторингу, дробового, факторингу з правом регресу. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» не врегульовує конфіденційний факторинг та операції, пов'язані з дисконтуванням рахунків. Таким чином, Конвенція не врегульовує весь обсяг факторингових операцій, що існують у комерційній практиці. Частина з них, з огляду на визначення міжнародного факторингу, не є факторинговими операціями, ускладненими іноземним елементом.

Положення Конвенції визначили найбільш суттєві правові ознаки для міжнародного факторингу. Завдяки конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» договір міжнародного факторингу набув формально визначеного характеру. З урахуванням п. С ч. 1 ст. 1 Оттавської конвенції 1988 р. повідомлення боржника про уступку права грошової вимоги належить до кваліфікаційних ознак договору міжнародного факторингу. Подібний підхід розробників Конвенції можна вважати цілком виправданим. При скритій уступці права грошової вимоги, за якою боржника не повідомляють про уступку права грошової вимоги, фактор набуває лише економічне право на грошові вимоги, однак, з правової точки зору, права грошових вимог не уступається. Положеннями Конвенції не можна формалізувати невизначене коло суспільних відносин, що, нерідко, різняться між собою правовою природою.

Обмеження дії Оттавської конвенції «Про міжнародний факторинг» за обсягом факторингових відносин відповідає меті правотворчої практики у сфері факторингу - створення єдиної правової бази, яка сприятиме міжнародному факторингу. Відповідно до ст. 2 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» виключення в застосуванні Конвенції може бути здійснено лише щодо Конвенції в цілому. В протилежному випадку, відступ від положень Конвенції може призвести до втрати договором міжнародного факторингу своїх кваліфікаційних ознак, і формалізація договору факторингу у положеннях Конвенції втрачатиме своєю правове значення. Конструкція договору міжнародного факторингу не виконуватиме своєї методологічної функції у правотворчій та правозастосовчій практиках.

За договором міжнародного факторингу фактор повинен виконувати дві з обов'язкових функцій, визначених положеннями Конвенції. Подібні особливості дали Н.В. Тарабі підстави стверджувати, що цивільно-правовими ознаками договору міжнародного факторингу є відносини уступки права грошової вимоги та дві з обов'язкових функцій фактора, визначені Конвенцією. Виходячи зі змісту ст. 1 Конвенції, за договором міжнародного факторингу фактором можуть надаватись будь-які із зазначених послуг у різному співвідношенні. факторинг правотворчий міжнародний договір

Диспозитивність сторін у виборі функцій фактора за договором міжнародного факторингу забезпечує варіативність факторингових операцій у комерційній практиці. Договір факторингу відносять до договорів комерційного фінансування. Таким чином, розгляд факторингу як різновиду фінансування постачальника є найбільш поширеною точкою зору. Положення національних законодавств визначають факторинг як фінансування фактором постачальника (клієнта) під уступку права грошової вимоги. В літературі зазначаються підходи до визначення факторингу через «обов'язковості здійснення фактором фінансування», «фінансування постачань клієнта», «купівлю фактором у постачальника грошової вимоги», тощо.

Однак, як випливає з положень Конвенції, за умовами договору міжнародного факторингу фактор може фінансувати постачальника. За словами А.В. Токунової, послуги, що надаються фактором за умовами договору факторингу, є однаково обов'язковими і фінансування фактором не превалює. Науковець доходить висновку про те, що функція щодо фінансування не є обов'язковою для договору міжнародного факторингу. Своєрідний підхід до проблематики виконання фактором посередницьких функцій висловлений Е.Е. Шевченком, який стверджує, що договір фінансування під уступку права грошової вимоги не включає такі правочини, як уступка права з метою страхування та інкасації. В цьому плані договір фінансування під уступку права грошової вимоги слід відмежовувати від договору факторингу.

Прикладом договорів факторингу, за яким фактор здійснює посередницькі послуги без фінансування, є операції інкасового факторингу, де фактор контролює погашення заборгованості клієнта, інкасує виручку на користь клієнта (постачальника), приймає на себе ризик непогашення заборгованості клієнта, однак не виконує функції фінансування постачальника (клієнта). Індивідуальні підходи до визначення обов'язковості функцій фактора за договором факторингу простежуємо також і в національних правових системах. Так, судова практика Іспанії передбачає, що фактор за договором факторингу повинен виконувати крім звичної та такої, що постійно застосовується за умовами договору факторингу, ще й одну з адміністративних функцій, а саме - пред'явлення до сплати грошових вимог чи ведення бухгалтерського обліку клієнта. Інші функції фактора за умовами договору мають факультативне значення. Однак, у будь-якому випадку, такий договір не має передбачає передачу факторові права грошової вимоги. Подібна уступка права грошової вимоги за договором має суто технічний характер, а договір факторингу є договором комісії.

У науковій літературі заперечують можливість виконання фактором посередницьких функцій поряд із уступкою права грошової вимоги. За словами Л.А. Новосьолової, якщо поєднано елементи посередницького договору та уступки права вимоги, останній договір має характер удаваного правочину. Уступка права грошової вимоги прикриває договір щодо оплатного надання послуг щодо витребування дебіторської заборгованості. Подібної точки зору дотримується також Я.О. Чапічадзе: «при переданні права грошової вимоги у власність фінансовий агент не може здійснювати представницькі функції».

За словами О. Ломидзе, застосування поряд із уступкою права грошової вимоги конструкції посередницького договору призведе до деформації механізму правового регулювання. Розвиваючи наведений підхід, В.М. Русаков зазначив, що передання майна у власність та здійснення посередництва призведе до того, що більшість грошових вимог стане не застосовними, оскільки до складу правомочностей входитимуть функції фінансового агента, що матимуть альтернативний характер. Неможливість поєднати в юридичній конструкції функції посередництва можна пояснити тим, що при уступці права грошової вимоги набувачем за договором залишається фінансовий агент. Повернення права грошової вимоги попередньому боржникові є можливим лише через застосування регресного факторингу. Таким чином, набуття майнового права виключає можливість одночасного здійснення посередницьких послуг, спрямованих на його забезпечення. У будь-якому випадку, права грошових вимог, що набуває фактор за умовами договору міжнародного факторингу і звертає їх на свою користь та ті, щодо яких фактором здійснюються посередницькі операції, не повинні співвідноситись між собою. З огляду на наведене, більш доцільним є розгляд договору міжнародного факторингу як різновиду окремої правової конструкції при фінансуванні під уступку права грошової вимоги.

Уступка права грошової вимоги належить до обов'язкових кваліфікуючих елементів договору міжнародного факторингу. Характеризуючи уступку права грошової вимоги за договором факторингу, варто зазначити, що останній притаманні істотні відмінності поряд із загально цивілістичною цесією. За договором факторингу фактор може набувати як дійсних прав грошових вимог, так і тих з них, що виникнуть в майбутньому. Сторонами договору факторингу завжди виступають постачальник та спеціалізована фінансова установа. Відступлення права грошової вимоги за договором міжнародного факторингу здійснюється, як правило, незалежно від наявності заборони на уступку права грошової вимоги. Відповідно до ст. 6 Оттавської конвенції «Про міжнародний факторинг» уступка права грошової вимоги є дійсною, незважаючи на будь-яку угоду між постачальником і боржником, яка забороняє таке відступлення

За умовами договору міжнародного факторингу обмежується переуступка права грошової вимоги, якщо умовами договору факторингу проведення подальшої уступки права грошової вимоги забороняється. Свої особливості притаманні також і відповідальності фактора перед боржником. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988р. боржник, який має таке право вимагати від постачальника суму, сплачену фактору стосовно відступлення права вимоги, має проте право вимагати повернення цієї суми від фактора настільки, наскільки фактор не виконав своє зобов'язання здійснити постачальнику платіж, пов'язаний із відступленням права вимоги, або фактор здійснив такий платіж тоді, коли він знав про невиконання, або неналежне виконання, або прострочення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо товарів, яких стосуються платежі боржника. Наведені відмінності свідчать про набуття уступкою права грошової вимоги більш гнучкого характеру, порівняно із загальними положеннями договірного права.

В основі договору міжнародного факторингу є «глобальна цесія» що передбачає уступку всього обсягу дебіторської заборгованості постачальника (клієнта) до боржника. Під час здійснення міжнародної комерційної діяльності, пов'язаної з різними видами та формами фінансування в міжнародній торгівлі ( в тому числі і договорів факторингу), широко використовуються договори за якими дебіторська заборгованість передається фінансовому агенту в «оптовому порядку», тобто групою прав грошових вимог, досить часто, без їх належної індивідуалізації. Подібним чином, за договорами факторингу дебіторська заборгованість за поставлені товари, виконані роботи, чи надані послуги уступається, досить часто, без вказівки на конкретні договори, з яких виникла, чи виникне відповідна заборгованість. При цьому, категорією «майбутня дебіторська заборгованість» охоплюється визначені права грошових вимог, що неминуче виникнуть в майбутньому, а також такі, що можуть виникнути завдяки певній події, що може мати місце в майбутньому, тобто заборгованість гіпотетичного характеру. За словами А.С. Комарова, у випадку відсутності у договорі будь - якого засобу ідентифікації права грошової вимоги, вважається, що уступка права грошової вимоги поширюється на всі вимоги клієнта, що виникають у його підприємницькій практиці.

Можливість глобальної уступки права грошової вимоги за договором міжнародного факторингу передбачена також і відповідними приписами конвенцій. Відповідно ч. 2 ст. 5 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. та ч. 2 ст. 8 Конвенції ООН «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. положення договору факторингу, згідно з яким майбутні грошові вимоги відступаються, діють для відступлення грошових вимог фактору у міру їх виникнення без потреби укладання будь-якого нового акта про відступлення права вимоги.

Усуваючи зайві формальності у юридичному оформленні уступки прав грошових вимог, положення конвенцій передбачають дійсність уступок прав грошових вимог, що виникнуть в майбутньому. Відповідно до ст. 5 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. положення договору факторингу, що передбачає відступлення існуючих або майбутніх грошових вимог, не може бути визнано недійсним внаслідок того, що вимоги не були зазначені в договорі окремо, якщо під час укладення договору або під час набуття ним чинності вони могли бути визначені у договорі. Стаття 8 Конвенції ООН «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. передбачає, що уступка дебіторської заборгованості не може бути визнана такою, що не має сили у відносинах між цедентом та цесіонарієм, чи у відносинах із боржником, чи іншим конкуруючим заявником права вимоги і праву цесіонарія не можна відмовити у пріоритеті на тій підставі, що вона являється уступкою більш ніж однієї статті дебіторської заборгованості, майбутньої дебіторської заборгованості.

В умовах «глобальної цесії» обсяг прав грошових вимог в їх грошовому еквіваленті не завжди можливо визначити в момент укладення договору міжнародного факторингу. У свою чергу, фактор не може набути необмеженого обсягу дебіторської заборгованості. Таким чином, фактор може виконувати посередницькі функції щодо прав грошових вимог, які не звернуті ним на свою користь за умовами договору. Виконуючи посередницькі функції за умовами договору міжнародного факторингу, фактор діє як довірчий власник постачальника.

Обсяг прав грошових вимог, що передаватиметься факторові, визначатиметься вартістю послуг, що надаються фактором за договором факторингу. В подібних випадках фактором встановлюється ліміт, в межах якого фактор бере на себе функцію оплати прав грошових вимог та відповідно зменшення фінансових ризиків, у зв'язку з набуттям прав грошових вимог.

Уступка права грошової вимоги за договором міжнародного факторингу має, як правило, сингулярний характер. Правонаступництво фактора у відносинах з яких виникає права грошових вимог стосується не всіх прав первинного кредитора, а лише окремих з них, що випливають із договору, з якого виникає право грошової вимоги. Зазначене знаходить своє підтвердження також і у положеннях Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг». Стаття 10 Конвенції передбачає, що саме лише невиконання, або неналежне виконання, чи прострочення виконання договору купівлі-продажу товарів не дає права боржнику вимагати повернення суми, сплаченої ним фактору, якщо боржник має право отримати цю суму від постачальника. Відповідно до ст. 20 Конвенції «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. домовленість, досягнута між цедентом та боржником до повідомлення цесіонарія про уступку права грошової вимоги та, котра зачіпає інтереси цесіонарія, є чинною стосовно нього і цесіонарій набуває відповідних прав.

Використання сингулярної цесії за умовами договору має важливе практичне значення, оскільки дозволяє покрити дебіторську заборгованість клієнта, не припиняючи зобов'язання між первинним кредитором та боржником, що виникають за умовами первинного договору. При цьому, заміна кредитора відбувається щодо обмеженого обсягу відносин між первинним кредитором та боржником, права грошової вимоги за яким уступаються. В протилежному випадку, з моменту уступки права грошової вимоги фактор зобов'язаний виконувати зобов'язання первинного кредитора у відносинах з боржником, що не припинені на момент здійснення уступки права грошової вимоги. Зазначені особливості свідчать про поглиблення спеціалізації уступки права грошової вимоги за умовами договору міжнародного факторингу.

Здійснення факторингових операцій в умовах «глобальної цесія» є достатньо ризикованою операцією. За цих умов виникає необхідність у виконанні фактором додаткових поряд з фінансуванням функцій, пов'язаних з уступкою права грошової вимоги. Подібним чином, створюються передумови для надання фактором додаткових послуг, зокрема - ведення бухгалтерського обліку, інкасації дебіторської заборгованості, наданні інформаційних, консультативних послуг, тощо.

Виконання фактором посередницьких функцій набуває особливої актуальності під час проведення операцій old style factoring. Крім надання фактором функції страхування ризику неплатежів, фактор бере на себе функцію інкасації платежів, бухгалтерського обліку рахунків постачальника з приводу уступленої дебіторської заборгованості. Набуваючи права грошових вимог до боржників, фактор особисто зацікавлений у контролі над операціями клієнта, в тому числі, і, через проведення бухгалтерському обліку клієнта.

Оскільки предметом договору факторингу є права грошових вимог, строк платежу за якими настав, так і права грошових вимог, строк виконання за якими ще не настав, виконання певних бухгалтерських операцій (облік строків, вирахування процентів) стає обов'язковим для фактора за своєю природою.

Подібної точки зору дотримується також і К. Шміттгофф, зазначаючи, що у випадку здійснення в доповнення до виконання фактором функції щодо витребовування плати, фактор може надавати окремі послуги, пов'язані з управлінням кредиторською заборгованістю клієнта. Перелік подібних послуг визначається умовами договору факторингу і для такої домовленості існує цілий ряд можливостей.

Аналізуючи специфіку фінансування фактором клієнта, у літературі стверджують, що подібне фінансування здійснюється на засадах безповоротності, що передбачає відсутність обов'язку фактора з повернення відповідної суми фінансування, відсутності заборгованості фактора з надання відповідної суми фінансування, а також компенсаційності такого фінансування, тобто отримання фактором від постачальника (клієнта) суми фінансування, вартість якого відповідає сумі наданого фінансування. Однак, договір факторингу, при цьому, зберігає своє значення як оплатний договір. Фінансовий агент передає постачальнику суму фінансування не на поворотній основі, а шляхом отримання платежу на основі уступленого йому клієнтом права грошової вимоги до контрагента за договором. Завдяки уступці права грошової вимоги забезпечуються вимоги фактора з покриття витрат на надання фінансових послуг та отримання плати за надані послуги. Таким чином, способи фінансування фактором постачальника (клієнта) за договором міжнародного факторингу втрачають свої кваліфікаційні ознаки, як різновиди окремих видів приватноправових зобов'язань.

У випадку здійснення фінансування на безоборотній основі, фактор виконує функції захисту постачальника від неплатежу зі сторони боржника. При цьому, уступка права грошової вимоги є невід'ємним елементом послуги, що надається фактором клієнтові. Таким чином, зобов'язання, що виникають за договором міжнародного факторингу є більш гнучкими. Зазначені обставини свідчать про неможливість їх правового забезпечення традиційними конструкціями договірного права в межах національних законодавств. У зв'язку з наведеним, договір міжнародного факторингу не можна беззастережно віднести до різновиду змішаних договорів.

Договір міжнародного факторингу передбачає виникнення більш гнучких відносин між контрагентами. Відносини, що виникають за договором міжнародного факторингу, набувають глибокої правової спеціалізації порівняно з традиційними конструкціями договірного права. У зв'язку з наведеним, договір набуває самостійного правового значення, як окремий правовий інститут.

В основі договору міжнародного факторингу є «глобальна цесія», що передбачає можливість уступки факторові прав грошових вимог, що виникають у його комерційній практиці, в тому числі і, - гіпотетичної дебіторської заборгованості. Ризики, що набуває фактор за умовами договору міжнародного факторингу зумовлюють необхідність виконання фактором посередницьких функцій. Подібна особливість зумовлює необхідність надання фактором декількох послуг за умовами договору міжнародного факторингу. Послуги, що надаються фактором за умовами договору міжнародного факторингу втрачають свої кваліфікаційні характеристики, як різновиди окремих видів приватноправових зобов'язань. Зрощення послуг з уступкою права грошової вимоги за умовами договору факторингу перетворює останню на обов'язковий кваліфікуючий елемент договору факторингу.

Размещено на Allbest.ru