Фонд № 115 архівного відділу виконавчого комітету Кременчуцької міської ради як джерело вивчення історії організації товариства "Знання"

Відмова від ідеологічних чинників як фізичного, так і інтелектуального доступу до інформації сприяє зростанню темпів формування архівних електронних ресурсів в Україні, розвитку системи документальних комунікацій, прискорення темпів обігу інформації у світових мережах, виникають нові форми організації документів, зокрема веб-сайти, електронні архіви, разом з тим і ускладнюються система регулювання сфери інформатизації.

Необхідність інформаційного забезпечення розвитку державотворчих процесів в Україні, завдання створення національної інформаційної інфраструктури викликали, спеціальний Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» (2000 p.).

Формування Інтернет ресурсів історико-культурної спадщини, можливості створення електронних колекцій історичних джерел, архівних публікацій, інтенсифікація використання ресурсів є одночасно важливим завданням історичної науки, спрямованим на розробку критеріїв формування таких ресурсів джерел, організацію інтелектуального доступу до них та розповсюдження.

На сьогодні співіснують традиційні та електронні технології опрацювання документів, поступово складається нова структура фондів та науково-пошукового апарату. Останнім часом спостерігається певний поступ у розбудові базових елементів розгалуженої інформаційної системи національного рівня, над створенням якої працюємо упродовж останніх трьох років: кількість персональних комп'ютерів збільшилася із 150 до 240 (для прикладу: два роки тому у Польщі на 900 архівістів припадало 700 машин); 1/3 з них об'єднана у 14 локальних мереж; у 2-х установах (Держкомархів і Держархів Чернігівської області) працюють виділені сервери. Сервером Держкомархіву обслуговуються Комітет, 3 центральних архіви та інститут.

Електронною поштою користуються 35 архівних установ. Деякі з них, незважаючи на заборону Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ, продовжують користуватися послугами безкоштовних поштових серверів в Інтернеті, як українських, так і російських (ukr.net, mail.ru).

21 архівна установа має доступ до ресурсів Інтернет, з них дев'ять підключені через постійне з'єднання (виділені лінії): крім центральних установ у Києві, це - Івано-Франківський, Хмельницький, Чернігівський та Закарпатський архіви.

У семи архівах України (ЦДАГО, ЦДАМЛМ, ЦДІАЛ; областях: Донецьк, Рівне, Харків та у місті Києві) створено відповідні підрозділи з інформаційних технологій.

Не можна не відзначити зусилля і позитивний досвід трьох архівів, які, крім комітету, створили власні веб-сайти (Донецьк, Чернігів, та міста Севастополя). Показово, що на донецькому сайті з'явилася перша серед регіональних архівів Інтернет-виставка (до 60-річчя звільнення Донбасу), Севастопольський і

Донецькі архіви публікують десятки фотодокументів із своїх колекцій. Нагадаю, що Севастополь першим опублікував електронну версію свого короткого довідника, та виставив в Інтернеті анотації до 14 фондів; поступово з'являються на цих сайтах повнотекстові публікації, базовані на архівних фондах. Що ж до новин, то усі зазначені архіви оновлюють їх нерегулярно і зараз перебувають на рівні листопада-грудня минулого року.

Отже, вже накопичений різноманітний практичний досвід у створенні електронних ресурсів інформації в системі. Однак він ще не має належного розвитку. Аналіз сторінок державних архівів областей на сайтах обласних державних адміністрацій, м'яко кажучи, дивує повним небажанням керівників використовувати безкоштовні можливості для популяризації і ресурсів, і послуг, що надаються архівами, не кажучи вже про невиконання вимог Указу Президента України від 31 липня 2000 р. № 928 та низки урядових постанов (Постанови КМУ від 4 січня 2002 p. № 3, 29 серпня 2002 р. № 1302, 24 лютого 2003 р. № 208) щодо створення веб-сайтів, а також наказу Держкомателерадіо та Держкомзв'язку від 25 листопада 2002 р. № 327 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади». Протокольне рішення засідання Урядового комітету соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку від 11 грудня 2003 р. звертає увагу керівників на незадовільне виконання доручень, передбачених зазначеними нормативними документами.

Отже, сторінки на сайтах ОДА мають лише 7 архівів, з них більшість є короткими довідками на рівні телефонного довідника, в кращому випадку з викладом функцій державного архіву (Кіровоград, Черкаси), або з біографічною довідкою і портретом керівника (Рівне). Повноцінними інформаціями про історію архіву, склад і зміст фондів з переліком платних послуг можна назвати лише сторінки держархівів Львівської та Чернівецької областей. Таку ситуацію аж ніяк не можна кваліфікувати як прозорість у діяльності державних архівів, якщо врахувати що більш-менш детальні відомості надсилаються до комітету нерегулярно, а друкуються лише чотири рази на рік в «Віснику Держкомархіву», як правило, - постфактум.

Надалі стрижневим напрямком є реалізація галузевої програми створення електронної версії Національного фондового каталогу з подальшим наданням доступу до нього через Інтернет. Саме цим шляхом рухаються провідні архівні служби і національні архіви країн світу. За останні два роки у європейському сегменті Інтернету список країн, що оприлюднили у Мережі фондові архівні каталоги загальнонаціонального рівня, значно поповнився. До Великобританії, Німеччини, Угорщини, Швеції, Швейцарії, Хорватії, Польщі, Чехії додалися Португалія, Іспанія, Ліхтенштейн, Туреччина, нові фрагменти фондових каталогів різних відділень Національного архіву Франції. Загалом же в Європі функціонують близько 100 архівних баз даних, з яких 36 створені у Великобританії, 19 - у Франції, 11 - у ФРН. Найбільш же інтенсивно у цьому напрямку останнім часом працювали саме ті країни, що стали новими членами Євросоюзу, оскільки високий рівень представлення архівних інформаційних ресурсів держави в світовій мережі є одним із суттєвих чинників євроінтеграції.

Що ж ми маємо на сьогодні у цій сфері? Передусім, певний поступ: понад 70 тис. фондів (бл. 40% від загального обсягу НАФ) опрацьовано і надіслано до Центру інформаційних технологій Держкомархіву. Дев'ять архівів - ЦДАМЛМ, ЦДІАК України, ЦДІАЛ України, ЦДНТА, державні архіви областей: Волинської, Донецької, Херсонської, Чернігівської, та Державний архів м. Києва) повністю завершили або завершують цю роботу. З іншого боку, якість наповнення баз не завжди є задовільною; а у трьох областях (Івано-Франківськ, Одеса, Тернопіль) і досі не розпочалися роботи з наповнення бази за програмою «Архівні фонди України».

Паралельно з роботою над Національним електронним фондовим каталогом ми зробили справжній прорив у царині максимально широкого удоступнення путівників та архівних довідників інших жанрів: на сьогодні на сайті Держкомархіву опубліковано в електронному вигляді понад два десятки довідників загальним обсягом понад 7 тис. книжкових сторінок. Цей серйозний інформаційний масив нині користується величезною популярністю у відвідувачів сайту. Інтернет-виставки, запроваджені Держкомархівом з минулого року (це чотири виставки, понад 600 документів,) також витворюють солідний ресурс, не лише рекламно-інформаційного, але й дослідницького характеру. Загалом, з розвитком та нарощуванням інформаційних ресурсів сайт Держкомархіву дедалі більше набуває рис потужного веб-порталу. В умовах зростання попиту на інформацію документів державних архівів, зростає кількість відвідувачів сайту. Щодоби до сайту звертаються 200-300 користувачів, які надсилають до 3000 запитів (що становить 110 тис. запитів на рік). Але супровід сайту, підготовка фондових каталогів і путівників, - це, так би мовити, верхній, поточний, інституційний та пофондовий рівень наших стратегічних завдань. Цей бар'єр загалом подолали більшість розвинутих країн. Аби рельєфніше окреслити ситуацію в галузі, нагадаю, що відносно новою тенденцією, яка набуває зараз стрімкого розвитку у світі, є публікація в Інтернеті архівних описів, що розкривають зміст документної інформації вже на рівні одиниці зберігання. Наведу лише два приклади. За оцінками національного архівіста Канади, для повного представлення усіх архівних інвентарів країні знадобиться ще 5-7 років (нині опубліковано до 40% описів усіх фондів Національного та провінційних архівів); керівництво польської архівної служби оцінює свої перспективи у цьому напрямку у 10-20 років інтенсивної роботи. Зрозуміло, що цей гігантський розрив між рівнем представлення архівних ресурсів провідними країнами світу і початковим етапом інформатизації, на якому перебуваємо ми зараз, нам належить подолати спільними зусиллями.

З 2005 p. необхідно здій снити заходи щодо надання громадянам послуг з використанням електронного цифрового підпису, на що звертається увага у протокольному рішенні засідання Урядового комітету від 11 грудня 2003 р. Набуття чинності двох Законів України - «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» ставить перед архівними установами нові завдання, які мають вирішуватися в рамках різних програм - галузевих, регіональних і загальнодержавних. Це, передбачено у державній програмі «Електронна Україна», що нині готується для розгляду в Уряді. Сьогодні ж доводиться констатувати, що суттєвою перешкодоюна шляху впровадження інформаційних технологій в архівах, крім недостатнього фінансування, є практична відсутність кваліфікованих фахівців, пов'язана з неможливістю їхнього утримання як в органах виконавчої влади, так і в архівних установах. Не можна не наголосити на ще одному важливому напрямі, що потребує розвитку: це проблеми розвитку архівної теорії та архівознавства як спеціальної історичної дисципліни у контексті тих комунікаційних процесів, що змінюють світ. Архівна галузь, на жаль, поки ще не готова до кардинального стрибка в цьому напрямі, однак необхідність наукового прогнозування розвиткусуспільства прямо пов'язана з готовністю архівної справи до нових технологій зберігання «документальної пам'яті» України.

3.3 Розробка концепції зберігання електронного документу

Високі темпи інформатизації суспільства, впровадження систем електронного документообігу та цифрового підпису (далі - ЕЦП) є невід'ємними складовими тенденцій електронного урядування (далі - Е-урядування) в Україні. У наш час електронні документи (далі - ЕД), підписані ЕЦП, стали надійним інструментом захисту юридичної сили документа і активно використовуються в державному управлінні та комерційній діяльності.

Поступовий розвиток електронного документообігу в нашій державі та за кордоном вимагає створення оптимальних умов для архівного зберігання ЕД. У найближчій перспективі Центральному державному електронному архіву України належить прийняти на зберігання величезні масиви ЕДта електронних інформаційних ресурсів (далі - ЕІР), забезпечивши при цьому надійне зберігання протягом тривалого терміну, автентичність, цілісність та можливість доступу до них.

Саме тому одним із важливих чинників формування оптимальної моделі архівного зберігання в Україні є врахування досвіду роботи в цій галузі інших країн. Метою даної статті є дослідження досвіду роботи з ЕДта технологій архівного зберігання ЕДу Республіці Білорусь. Аналіз наявного досвіду дає можливість виокремити основні тенденції архівного зберігання ЕД, визначити актуальні проблеми сьогодення та уникнути їх у подальшій роботі.

Архівне зберігання електронних документів передбачає забезпечення збереженості документів та усіх форм доступу до них (фізичного, правового та інтелектуального).

Проект підготовлено в контексті реалізації заходів щодо впровадження закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", закону України "Про електронний цифровий підпис" а також підзаконних нормативно-правових актів до цих законів.

Необхідно зазначити, що технологія архівного зберігання електронних документів, яка визначена в законі України "Про електронні документи та електронний документообіг" (стаття 13 "Зберігання електронних документів та архіви електронних документів": "У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством відповідних документів на папері, суб'єкти електронного документообігу повинні вживати заходів щодо дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та здійснювати їх періодичне копіювання...") не відповідає рівню, що є рішенням проблеми архівного зберігання. Зазначені дублювання та копіювання не можуть забезпечити відтворення цих записів через 50 або навіть через 10 років. З початком впровадження вищезгаданих законодавчих актів уже через 2 роки електронні документи можуть надходити зі служб діловодства до архівних підрозділів, тому нагальним є вирішення проблеми архівного зберігання електронних документів.

Мета концепції - визначення стратегії архівного зберігання електронних документів, яка забезпечить збереженість (цілісність та автентичність), постійну визначеність (кодове позначення місця зберігання електронного документа) та доступ користувачів за допомогою програмно-технічних засобів (обслуговуючі програми, прикладні програми, операційні системи та апаратні засоби необхідні для їх функціонування).

Концепція базується на узагальненні світового досвіду щодо теорії та практики архівного зберігання електронних документів. Виходячи з цього досвіду можна стверджувати, що визначення такої стратегії архівного зберігання електронних документів зводиться до визначення моделі архівного ЕД та моделі процесу його довготривалого зберігання за умов змін програмно-технічних засобів інформаційної системи.

Розвиток інформаційних технологій та Інтернету ініціювали дискусії та дослідження щодо сутності ЕД, його відмінностей та особливостей порівняно з документом з паперовим носієм. Деякі американські архівісти вважають, що:

ЕД або комбінація ЕД, створювані фізичними або юридичними особами, є доказом дій або взаємодії та містить інформацію про зміст дій та взаємодії. ЕД характеризується змістом, контекстом та структурою. Зміст ЕД - це текстові та графічні частини, що складають документ. Контекст ЕД - інформація про зв'язки задокументованої інформації з фізичними або юридичними особами та з іншими документами. Структура ЕД - технічна характеристика ЕД (формат файла, носій інформації тощо);

ЕД визначається своїми метаданими (aнг. - metadata3означає дані, що пов'язані або стосуються інших даних, підготовлені для передачі, зберігання і оброблення ЕОМ), які містіть інформацію про його соціальну визначеність та розумінням змісту, контексту, структури. Метадані мають мати елементи юридичних, ділових, організаційних, процедурних доказів цілісності ЕД та його автентичності для авторів, користувачів та дослідників;

метадані є обв'язковим елементомпроцесу зберігання ЕД.

Як об'єкт архівного зберігання електронні документи характеризується такими ознаками:

-електронні документи є програмно-технічно залежними продуктами;

-електронні документи мають широкий спектр інформаційного відображення (текстові, графічні, електронні таблиці, бази даних, мультимедійні);

форма електронних документів може бути відокремлена від змісту, а зміст документів може бути фрагментованим (бази даних), тобто фізично документ може зберігається в декількох різних файлах;

електронні документи можуть мати посилання, які не контролюються авторами, наприклад, використовування Інтернет-файлів або файлів корпоративних баз даних, які мають короткий діапазон життєвого циклу;

електронні документи зберігають на фізичних носіях інформації (магнітні, оптичні пристрої), що не можуть гарантувати довготривале збереження інформації (процес розмагнічування, механічне ушкодження, фізичне та моральне старіння програмно-технічних засобів).

Формати створюваних ЕД характеризуються тим, що мають відкриту або закриту специфіка цію, рівень стандарту, або просто характеризую ться обсягом розповсюдження та використання.

Поширені такі формати електронних документів:

- формати відкритого тексту: в діловодстві для створення ЕД широко використовуються формати програм Microsoft (Word, Excel), які характеризуються тим, що мають закриту специфікацію. Взв'язку з тим, що це не прийнятно в аспекті архівного зберігання ЕД, для архівів рекомендується використовувати формат відкритої специфікації - PDF фірми Adobe Systems Inc., який визначений ISO (The International Organization for Standardization) як стандарт (ISO/DS 19005-1) довготривалого зберігання електронних документів (до 50 років). Для більшості прикладних програм для створення ЕД можлива конвертація до формату PDF, який відтворює ЕД (текст і графіку).

Формати графічних зображень:

TIFF (Tag Image File Format): графічний формат, який рекомендується як стандарт високої якості зображень для широкого застосування і довготривалого зберігання графічних зображень;

GIF (Graphics Interchange Format): графічний формат рекомендований для передавання зображення каналами зв'язку, не рекомендується як формат довготривалого зберігання зображень;

JPEG (Joint Photographic Experts Group): графічний формат з ущільненням інформації з мінімальними її втратами, широко використовується в Інтернет, в діловодстві, ЕД в цьому форматі надходять і до архіву;

інші формати (pict, bmp тощо) використовують в специфічних додатках і нерекомендовані для довготривалого зберігання зображень;

Формат структурованого тексту (текстові документи, які мають графічні та аудіо включення, Інтернет-посилання тощо): поширено використання формату SGML (Standard Markup Generalized Language). Цей формат структурованих документів має можливості подетального відкриття документа в зв'язку з чим зручний для довготривалого зберігання документів в архівах.

Архівісти та дослідники покладають великі надії на донедавна представлений формат XML (Extensible Markup Language), прийнятий для створення та зберігання структурованих ієрархічних даних незалежно від характеристик програмно-технічних засобів. Формат створено W3C (World Wide Web Consortium).

Вибір формату ЕД здійснюється з урахуванням забезпечення наступних вимог:

доступність ( пошук та візуалізація), неможлива конвертація у формат з ущільненням інформації, який вирішує питання розміщення і не забезпечує надійного доступу;

довговічність (впевненість тому, що формат в який конвертується ЕД буде підтримуватись розробником достатній час без ризику втрати доступу);

точність (впевненість в тому, що формат, в який конвертується ЕД, забезпечує точне відтворення даних);

гнучкість (забезпечення достатньо зручного рівня у використанні ЕД: можливість копіювання, передавання комунікаційними каналами).

Носії інформації для запису ЕД класифіковано таким чином:

СD-WORM, CD-ROM, CD-R носії: найбільш придатні для архівного зберігання електронних документів. мають відносно значну ємність інформації для запису, захищені від випадкового стирання, досить широко використовуються і виготовляються (виробники обіцяють для своєї продукції термін безпечного зберігання інформації 100 і більше років). На практиці рекомендовано перезапис інформації на CD кожні 10 років при забезпеченні належних умов зберігання (інколи спостерігається руйнація алюмінієвої основи). Орієнтовна вартість зберігання інформації від 5 до 10 $/GB;

Hard Disk Drive (HDD): основний засіб зберігання інформації в комп'ютері, висока швидкодія, ємність понад 100 GB. Записана на HDD інформація може бути випадково модифікована або стерта. Рекомендований для доступу до ЕД в режимі "on-line"та зберігання ЕД з резервним копіюванням на інших носіях. Орієнтовна вартість зберігання інформації від 15 до 35 $/GB;

LTO, DLT, SuperDLT - cassettes: порівняно з CD, записана інформація може бути випадково модифікована або стерта, але зручні при опрацюванні великої за об'ємом інформації в декілька десятків GB (виробники, які мають відому торгову марку, визначають для магнітних носіїв діапазон життєвого циклу від 10 до 20 років в залежності від типу). Орієнтовна вартість зберігання інформації близько 3 $/GB при використанні автоматичної бібліотеки носіїв;

DVD (Digital Versatile Disk): оптичний диск, має такі ж переваги як і CD і більше, оскільки може зберігати до 17 GB інформації і набувають широкого вжитку. Орієнтовна вартість зберігання інформації близько 15 $/GB;

ZIP-drive: носії за об'ємом в 100-250 MB інформації, не мають промислового стандарту і можливі у використані за відсутності інших засобів;

1.44 МВ floppy disk: найменш придатний для архівного зберігання: мала ємність, висока вразливість, приймаються тільки за погодженням з архівом.

Вибір носія інформації здійснюється з урахуванням наступних характеристик:

довговічність (залежить від технологічного рівня виробника, часу та умов зберігання до використання). Реальний діапазон життєвого циклу є прогнозованою величиною;

швидкодія доступу (важливий фактор у створенні інформаційного ресурсу, вирішенні проблеми резервного та страхового копіювання);

ємність носія (визначається в залежності від призначення та перспективного використання його ємності);

універсальність (визначається можливістю зберігати ЕД різних форматів, наприклад, floppy disk є непридатним для зберігання графічних файлів, CD або DVD можуть зберігати текстові, графічні, аудіо, відео файли);

мобільність (зручність перенесення інформації у просторі);

компактність (співвідношення розмірів до об'єму інформації);

ціна ( визначається призначенням: створення ЕД, приймання та розповсюдження ЕД, зберігання ЕД).

Архівне або довічне (тобто як можна більш тривале) зберігання ЕД є однією з проблем інформаційної спільноти, важливість якої визначається все більшим проникненням інформаційних технологій в життя людини. Chen S.S. характеризує проблему довготривалого зберігання ЕД як "критичну, накопичувану слабкість інформаційного суспільства". Відзначається, що проблема архівного зберігання є як технічною так і організаційною проблемою. Технічна проблема полягає в досить короткому життєвому циклі програмно-технічних засобів створення ЕД та носіїв інформації для їх зберігання (моральне та фізичне старіння). Організаційна проблема полягає в тому, що не завжди архівісти мають вплив на вирішення питань законодавчого та фінансового забезпечення організації створення та функціонування ЕД.

Міжнародна Рада Архівів (ІСА), Комітет електронних документів 1997 р. визначив основні принципи довготривалого зберігання ЕД в архівах. Відповідно до цих рекомендацій архів повинен:

дослідити життєвий цикл електронних систем, що створюють та зберігають архівні ЕД;

упевнюватись, що ЕД, які створюють і зберігають, є автентичними і цілісними;

здійснювати експертизу та контролювати процеси зберігання архівних ЕД;

об'єднати вимоги до зберігання та користування ними, забезпечивши їх доступність.

Автентичність/цілісність архівного ЕД - одне з вузлових питань. Загроза втрати автентичності/цілістності ЕД зумовлена здатністю редагування програмними засобами а, також необхідністю в конвертуванні та міграції документів (переміщення ЕД в наступне покоління програмно-технічних засобів).

В електронній публікації автентичність визначена як доказ того:

що ЕД відповідає зазначеному;

що ЕД, створений або надісланий зазначеним автором або організацією, що створили його;

що зазначений час відповідає часу створення або надсилання.

Цілісність ЕД визначена як доказ того, що документ повний та не підлягав неавторизованим змінам.

Для забезпечення автентичності/цілосності ЕД створювані метадані мають містити відомості про криптографічні перетворення документа (електронний цифровий підпис або значення хєш-функції для документа), а також інформацію, що автори мають визначені повноваження створення та передавання ЕД до архіву. У процесі здійснення процедур з ЕД електронний цифровий підпис або значення хєш-функції мають бути підтверджені.

До визначених стратегій вирішення проблеми архівного зберігання ЕД слід віднести:

стратегію консервації: базується на збиранні та зберіганні морально застарілих програмно-технічних засобів, що дозволяють відображати ЕД в конфігурації, в якій він був створений;

стратегію емуляції - розроблення програм, які відтворять дії морально застарілого програмногозабезпечення так, що будуть отримані результати так само як і в конфігурації програмно-технічного забезпечення, в якому було створено ЕД;

стратегію міграції - періодичне перенесення ЕД з існуючого в наступне покоління програмно-технічних засобів.

Перша стратегія є не досить практичною: технічні засоби та програмне забезпечення виробляється та виготовляється незалежними виробниками, тому у разі припинення виробництва, відновлення працездатності обладнання потребує значних фінансових ресурсів.

Друга стратегія - емуляції, потребує зберігання значного обсягу документації стосовно програмно-технічних морально застарілих засобів, що дозволить в майбутніх поколіннях здійснити конвертацію або розробку програмного забезпечення для відтворення і подальшого зберігання оригіналів ЕД. Ця стратегія досить обтяжлива, а тому також потребує великих витрат.

Періодична міграція електронних документів із покоління в покоління програмно-технічних засобів є одним з перспективних рішень проблеми довготривалого зберігання ЕД. Успішне використання цієї стратегії залежить від метаданих, пов'язаних з електронним документом, що містять історію міграції документа і забезпечує розуміння середовища, в якому було створено ЕД.

Стратегія міграції з інкапсуляцією (метод об'єднання метаданих і змісту ЕД) притягує увагу архівістів, наприклад Австралії, як можливість перенести початок традиційного життєвого циклу для ЕД на момент до його створення, або водночас зі створенням, так звана концепція "records continuum". Це, на думку дослідників, створює усі умови для успішного вирішення проблеми довготривалого зберігання ЕД. Ця стратегія передбачає включення до метаданих певної частини архівного описування і передавання до архіву ЕД у вигляді інкапсульованого інформаційного об'єкта.

Реалізація концепції може відбуватися за умови прийняття державної програми впровадження електронних документів та електронного документообігу та вирішення питань фінансування пілотного проекту (експериментальної моделі) архіву електронних документів. Це зумовить можливість вирішення таких питань:

апробація стратегії архівного зберігання, форматів ЕД, носіїв інформації (формулювання функціональних вимог до автоматизованих систем діловодства та архіву електронних документів: специфікацій метаданих, форматів, інтерфейсів, протоколів тощо);

розроблення специфікації метаданих архівного ЕД (базисом для розроблення специфікації метаданих можуть слугувати елементи відомих розробок метаданих таких як Dublin Core, ISAD(G), VERS, OAIS;

розроблення архітектури програмно-технічних засобів для реалізації архіву ЕД, що відповідає стандарту ISO 14721: 2003 (…- Open archival information system -…) з доопрацюванням тих частин, що стосуються доступу (Інтранет - та Інтернет-мережа).

Отже, як свідчить практика, архівне зберігання ЕД та забезпечення автентичності ЕД в довготерміновій перспективі є актуальними питаннями, як для України, так і Білорусі. На даному етапі ЦДЕА України орієнтується на позитивний досвід інших країн з організації постійного зберігання ЕД, а також враховує думку всіх сторін даного процесу: архівістів, документознавців, спеціалістів інформаційних технологій.

3.4 Створення відкритого доступу до електроних документів,через мережу Інтернет

На рубежі тисячоліть світова цивілізація вступила в нову фазу свого розвитку, створивши інформаційне суспільство, основу якого складає всесвітня електронна мережа Інтернет. Останнім часом до неї інтенсивно входять архівні установи, представляючи національні інформаційні ресурси.

Розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів, забезпечення широкого доступу до неї громадян та юридичних осіб стає одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації і в Україні, про що свідчить Указ Президента України від 31 липня 2000 р № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні". Інформатизація архівної справи розглядається як один з основних напрямків архівного будівництва у Розпорядженні Президента України за № 273/2000-рп від 2 вересня 2000 р. "Про невідкладні заходи щодо розвитку архівної справи".

З другої половини 90-х років спостерігається процес "стихійної" автоматизації архівних установ України. На сьогодні в 4 центральних і 14 обласних архівах, у галузевих державних архівах та архівних установах НАН України створюються або вже функціонують десятки автоматизованих баз даних облікового характеру (ЦДІАК України, ЦДКФФА України, ЦДАМЛМ України, Держархів при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, держархіви Дніпропетровської, Донецької, Київської, Львівської, Миколаївської, Тернопільської, Херсонської, Черкаської, Чернігівської областей, Кам'янець-Подільського міського державного архіву; Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Інституту рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського) та тематичного характеру (ЦДАГО України, ЦДІАК України, ЦДАМЛМ України, Науково-довідкова бібліотека ЦДА України, державні архіви Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської, Черкаської, Чернігівської областей; галузеві державні архіви Міністерства оборони України, Служби безпеки України тощо).

Робляться перші кроки на шляху до створення власних Web-сайтів (Держархів Дніпропетровської області, Науково-довідкова бібліотека ЦДА України, Науковий архів Інституту археології НАН України). Одночасно з середини 90-х років під егідою УДНДІАСД та НАН України опрацьовуються організаційні, теоретико-методологічні й програмно-технічні підходи до системної інформатизації архівної справи, результати яких представлено в збірнику статей і матеріалів "Національна архівна інформаційна система "Архівна та рукописна україніка" (Вип. 1: Інформатизація архівної справи в Україні: Сучасний стан та перспективи. - К., 1996), а також викладено в програмній статті Л. А. Дубровіної "Основні положення концепції комп'ютеризації архівної справи в Україні" (Студії з архівної справи та документознавства. - Т. 3. - К., 1998. - С. 6-17).

Нині в Держкомархіві України розробляється комплексна Програма створення галузевої інформаційної системи, що має стати складовою Державної програми інформатизації.

На першому етапі реалізації програми передбачається побудова спільними зусиллями центральних архівних установ виділеного каналу доступу до Інтернету, побудова першого сегмента локальної мережі, введення в експлуатацію серверів Держкомархіву і надання учасникам виходу через них до Інтернету. Надалі до мережі підключатимуться центральні й місцеві архівні установи.

Координація, супровід, методичне і програмно-технічне забезпечення робіт покладається на Центр інформаційних технологій, що створюється при Держкомархіві України.

Враховуючи, всі основні аспекти з вище наведеного,можна зрозуміти перспективи і необхідність розробки і впровадження власного веб-сайту на базі діяльності архівного відділу виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, що б дало змогу економити час та гроші для отримання бажаної відкритої інформації(Додаток В).

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Гарантування прав громадян на охорону праці

Права громадян (у тому числі працівників), закріплені у відповідних нормативно-правових актах, можуть бути реалізовані тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть установлені для цього необхідні гарантії.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладанні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Установлено, що умови трудового договору не можуть містити положення, які не відповідають законодавству України про охорону праці.

Громадянин при укладанні трудового договору має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, про права на пільги та матеріальну чи інші види компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Усі працівники згідно із Законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків та професійних захворювань, які можуть спричинити втрату працездатності.

Однією з гарантій є те, що працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець мусить перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.

Працівникам, зайнятим на роботах важких і зі шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням чи молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, на скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію й інші пільги та компенсації, надані в передбаченому законодавством порядку. Роботодавець також може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії трудового договору, укладеного між робітником та роботодавцем, останній має не пізніш як за два місяці письмово проінформувати працівника про зміни виробничих умов та розміри пільг і компенсацій.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці і колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, миючих та знезаражуючих засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад установлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Масштабна робота щодо створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища продовжується. Затверджені і реалізуються плани розроблення (перегляду) правил та інших нормативних актів на перспективу і поточний рік, забезпечується поступовий перехід від документації галузевого призначення до нормування вимог охорони праці за видами технологічних процесів, робіт, устаткування. Належить розв'язати також завдання щодо встановлення оптимального співвідношення між різними видами державних нормативних актів про охорону праці, включаючи спеціальні стандарти безпеки праці, та ряд інших проблем.

Одним з пріоритетних напрямів у нормотворчій діяльності визначено забезпечення відповідності національних законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці вимогам конвенцій Міжнародної Організації Праці, директив Європейського Економічного Співтовариства, договорів Співдружності Незалежних Держав та інших міжнародних документів.

16 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, яка набула чинності з 1 березня 1998 року Видано ряд Указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засад для виконання зазначеної Угоди, затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС, започатковано розроблення галузевих та національних програм інтеграції (зокрема, галузеву програму Держнаглядохоронпраці затверджено наказом Комітету від 22 лютого 1999 р. № 29) тощо.

Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, що є цілком природним явищем, оскільки в основі інтеграційних процесів будь-якого спрямування є забезпечення максимально можливого зближення правових норм, за якими працює і розвивається кожна з сторін.

4.2 Комп'ютерна техніка та її вплив на організм людини

Сучасна тенденція розвитку суспільства полягає у широкому впровадженні в усі сфери життя нових інформаційних технологій, що базуються на використанні електронно-обчислювальної техніки і телекомунікаційних засобів. Основою цих технологій є інтегральний (діалоговий) режим роботи з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ)у за іншою термінологією - комп'ютерами. Відповідно до ДСанПіН 3.8.2.007-98 під ВДТ розуміють пристрій, який включає візуальний дисплей (монітор), клавіатуру та друкувальний пристрій (лазерний, струминний, матричний). ВДТ бувають колективного використання та персональні. Основними функціями ВДТ є введення та виведення інформації, її зберігання та обробка. ВДТ є або об'єктом праці, або головним її засобом, або робочим інструментом. Це персональні комп'ютери, інформаційні системи, системи комп'ютерного користування та ін.

Серед користувачів ВДТ в США і Європі значного поширення набуло специфічне захворювання, яке отримало назву синдром комп'ютерного стресу (СКС). СКС супроводжується головним болем, запаленням очей, алергією, роздратованістю, млявістю і депресією. Інформаційне перевантаження користувачів ВДТ супроводжується низкою специфічних захворювань, які називають інформаційними. Першим симптомом їх є головний біль.

Дослідження, проведені в США, Німеччині, Швейцарії та інших країнах, показали, що робота з обслуговування ВДТ супроводжується підвищеним напруженням зору, інтенсивністю і монотонністю праці, збільшенням статичних навантажень, нервово-психічним напруженням, впливом різного виду випромінювань та ін. Внаслідок цього серед операторів ВДТ, як зазначають фахівці Всесвітньої організації охорони здоров'я, частіше, ніж в інших групах працюючих, трапляються такі професійні захворювання, як передчасна стомлюваність, погіршення зору, м'язові і головні болі, психічні й нервові розлади, хвороби серцево-судинної системи, онкологічні захворювання та ін. Вважається, що стан організму операторів ВДТ визначається комплексним впливом факторів трудового процесу і середовища, значення яких є неоднаковим. На операторів з малим стажем роботи на ВДТ домінуючий вплив чинять фактори середовища, а на операторів зі стажем понад 5 років - фактори трудового процесу.

Російський науково-дослідний інститут охорони праці провів медико-біологічні дослідження впливу комп'ютерів на користувачів. Табл. 7.1 ілюструє їх результати.

Таблиця 4.1.

Результати досліджень впливу комп'ютерів на користувачів

Симптоми	Кількість користувачів (%), що повідомили про симптоми від загальної чисельності опитаних
	залежно від
	режиму роботи	стажу роботи
	12 місяців при неповній зміні	12 місяців при повній зміні	понад 1 рік	понад 2 роки
Головний біль і біль в очах	8	35	51	76
Втома і запаморочення	5	32	41	69
Порушення нічного сну	-	8	15	50
Сонливість протягом Дня	11	22	48	76
Зміна настрою	8	24	27	50
Підвищена роздратованість	8	11	22	51
Депресія	3	16	22	50
Натяжіння шкіри лоба та голови	3	5	13	19
Випадіння волосся	-	-	13	19

Характер захворювань користувачів значним чином зумовлений типом і умовами виконання роботи з ВДТ.

За типом завдань, що вирішуються за допомогою комп'ютерів, діяльність користувачів можна поділити на три групи:

А - діяльність яких пов'язана зі зчитуванням інформації з екрана ВДТ;

Б - діяльність яких пов'язана з уведенням інформації;

В - творча робота в режимі діалогу з ВДТ.

За складністю і напруженістю праця на ВДТ поділяється на три категорії:

- для групи А категорія праці визначається за сумарною кількістю зчитуваних знаків за зміну;

- для Б - за сумарною кількістю знаків, що вводяться або зчитуються;

- для В - за сумарним часом безперервної роботи з комп'ютером.

Класифікація трудової діяльності при роботі з ВДТ виконується згідно з діючим класифікатором професій (ДК-003-95 та зміни № 1 до ДК-003-95 ).

Залежно від цих категорій користувачі ВДТ зазнають характерного для них впливу шкідливих факторів трудового процесу і відповідно до цього мають розлади у стані здоров'я.

Таким чином, небезпечність використання інформаційного обладнання зумовлена: недосконалістю організації праці користувачів ВДТ; емісіями, джерелом яких є комп'ютери; особливостями праці на ВДТ; умовами праці.

1) Захворювання очей та порушення зору. Ці захворювання є найбільш поширеними скаргами персоналу ВДТ. Проведені у США обстеження показали, що майже половина професійних користувачів ВДТ має різноманітні порушення зорової функції. Частота порушень їх зору, за даними німецьких та італійських фахівців, вища на 15-20 %, ніж серед працівників, які не користуються комп'ютерами.

Національною радою з наукових досліджень США для стану зорового дискомфорту був уведений термін "астенопія", який означає "будь-які суб'єктивні зорові симптоми чи емоційний дискомфорт, що є результатом зорової діяльності". Симптоми астенопії були класифіковані на "очні" (біль, печія та різь в очах, почервоніння повік та очних яблук, ломота у надбрівній частині тощо) та "зорові" (пелена перед очима, мерехтіння, швидка втома під час зорової роботи та ін.).

У операторів ВДТ "очні" симптоми трапляються частіше, ніж "зорові", причому частота проявів астенопії вища у жінок, ніж у чоловіків і більше виражена в осіб середнього і старшого віку. Причиною вважається електромагнітне випромінювання від ВДТ.

Проаналізувавши зорову роботу операторів ВДТ, М.Танахаші встановив, що через дві години експерименту частота флуктуацій акомодації зменшується, а внесок низькочастотної компоненти підвищується. Це може бути причиною скарг на втому зорового аналізатора. На думку X. Манер, тривала робота на ВДТ може призвести до розвитку короткозорості, оскільки у користувачів ВДТ головним чином "працює" ближній зір.

За даними Д. Шіді, у 100 пацієнтів із 150, які працювали на ВДТ по шість годин на день протягом чотирьох років, були виявлені проблеми з фокусуванням зору.

Робота за комп'ютером характеризується також тим, що постійний напружений погляд на екран монітора зменшує частоту моргання. При цьому погіршується зволоження поверхні очного яблука сльозовою рідиною, яка захищає рогівку ока від висихання, пилу та інших забруднень. Це може призвести до виникнення так званого синдрому Сікка: рогівка висихає і мутніє, і як наслідок -- сліпота.

Також при напруженій зоровій роботі за ЕОМ можуть бути не лише порушення функції зору, а й виникнення головного болю, посилення нервово-психічного напруження, зниження працездатності.

Виникнення та розвиток патології зорової функції зумовлені:

* умовами зорової роботи на ВДТ (зменшення вільного руху очей, зменшення функціонального поля сітківки та ін.);

* змінами умов, характерних для традиційного зорового процесу читання (темні знаки на світлому фоні при падаючому світловому потоці), а також демонстрування зображення на майже вертикальній поверхні, що випромінює світловий потік, а отже, потребує пониженого загального освітлення на робочому місці;

* змінами умов, характерних для традиційного зорового процесу читання (темні знаки на світлому фоні при падаючому світловому потоці), а також демонстрування зображення на майже вертикальній поверхні, що випромінює світловий потік, а отже, потребує пониженого загального освітлення на робочому місці;

* світлотехнічною різнорідністю об'єктів зорової роботи (екран, клавіатура, документація), розташованих у різних зонах спостереження, що потребує багаторазового переведення лінії зору від одного до іншого;

* робота з пульсуючим самосвітним об'єктом, який постійно перебуває у центрі поля зору, що не відповідає нормативним вимогам щодо обмеження пульсації та засліпленості. Наявність пульсації яскравості знаків викликає дискомфорт і втому, загальну й здорову;

* несприятливим розподілом яскравості у полі зору (стеля, стіни, меблі тощо можуть виявитися світлішими, ніж центр поля зору - темний, обмежено освітлений та іноді малозаповнений знаками екран монітора);

* засліплюючою дією світильників, які освітлюють приміщення на робочому місці та ін.

Отже, порушення зорових функцій користувачів ВДТ пов'язані, головним чином, з чотирма групами факторів:

* параметрами освітлення робочого місця;

* характеристиками дисплея;

* специфікою роботи на ВДТ;

* неправильною організацією робочого місця.

2) Порушення опорно-рухового апарату. Дослідження американських фахівців свідчать, що інтенсивна і тривала робота на ВДТ може стати джерелом професійних захворювань, пов'язаних з травмою монотонних навантажень. Це так звані ергономічні захворювання. Вони стають в Америці та інших західних країнах швидко зростаючим видом професійних хвороб. У 1992 р. в США частка цих захворювань становила 52%, у той час як десять років тому - трохи більше 18%. Ці захворювання проявляються у вигляді втоми, скутості, болю, судоми, оніміння та інших симптомів, що локалізуються у різних частинах тіла (шиї, спині, ногах, руках тощо).

До найтиповіших симптомів, характерних для таких захворювань, належать:

* больові відчуття різної сили в Суглобах та м'язах кистей рук;

* оніміння та повільна рухомість пальців;

* судоми м'язів кісті;

* поява нічного болю в зап'ясті.

У США та інших країнах я розвинутою комп'ютеризацією праці швидко поширюється комп'ютерне захворювання, яке називається Repetitine Strain Injury (SI) - хронічне розтягнення м'язів травматичного характеру. Це захворювання вважається професійним.

Перенапруження опорно-рухового апарату, головним чином, спричиняється:

* нераціональною позою, яка ускладнюється нераціональною організацією робочого місця;

* однотипними циклічними навантаженнями, викликаними роботою на клавіатурі або "миші";

* обмеженістю загальної рухової активності (гіподинамією).

3) Захворювання шкіри. У науковій літературі наводяться численні дані про захворювання шкіри у користувачів ВДТ, які виявляються у вигляді папульозного висипання, свербежу, лущення шкіри, перорального та себорального дерматитів, рожевих вугрів тощо.

Ураження шкіри пов'язують із впливом на користувачів ВДТ електромагнітного поля, що генерується дисплеєм комп'ютера. Воно посилює електростатичний заряд на тілі користувача. Це сприяє відкладенню аерозольних часток на обличчі й може у чутливих осіб викликати різноманітні шкірні реакції.

Є повідомлення про те, що робота на ВДТ протягом 2-6 і більше годин на день викликає екзему, яка, на думку фахівців, розвивається під впливом статичного, а можливо, електромагнітного полів.

Обладнання заземлення, встановлення сіткового екрану з металевого дроту між монітором і користувачем знижує частоту захворювань шкіри. Такий же ефект має вилучення килимових покриттів і підвищення відносної вологості у приміщенні.

4) Нервово-психічні захворювання. Робота професійних користувачів ВДТ пов'язана з такими психологічними особливостями:

* інформаційним перевантаженням мозку в поєднанні з дефіцитом часу;

* тривожним очікуванням інформації, особливо тієї, що викликає необхідність прийняття рішення;

* високою відповідальністю за кінцевий результат;

* ізоляцією у спілкуванні та ін.

Під впливом цих факторів відбуваються зміни у співвідношенні процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. При цьому функціональна активність центральної нервової системи знижується, основні нервові процеси гальмуються. В організмі розвивається психічна втома, яка характеризується:

* зниженням здатності концентрувати увагу, сприймати інформацію;

* уповільненням мислення з витратою його гнучкості та широти;

* зниженням здатності до запам'ятовування та згадування;

* змінами в емоційному стані (депресія, роздратування, втрата емоційної рівноваги);

* сповільненням сенсомоторних функцій, унаслідок чого час реакції користувачів збільшується, рухи стають метушливими і неточними тощо.

Психічна втома спричиняє виникнення неврозів, основними симптомами яких є зниження працездатності користувачів ВДТ, збайдужіння до навколишнього життя, звуження кола зацікавлень.

З'ясовано, що особи, які працюють на ВДТ, часто перебувають у стані стресу. Його джерелами можуть бути вид діяльності, характерні особливості комп'ютера, програмне забезпечення, організація роботи, соціальні аспекти. Специфічними для комп'ютерів стресор-ними факторами вважають час затримки відповіді ВДТ при виконанні команд людини, засобів візуалізації, характер інформації та ін.

Перебування людини у стані стресу може призвести до змін її настрою, підвищення агресивності, фрустрації, депресії, роздратованості. Через цей стан спостерігаються психосоматичні розлади, порушення функцій шлунково-кишкового тракту, сну, зміни частоти пульсу та ін. Тривале перебування людини у стані стресу може призвести до розвитку серцево-судинних захворювань.

Основними факторами розвитку неврозів у користувачів ВДТ е:

* особливості характеру трудового процесу та умов праці;

* організація робочих місць;

* мотивація праці;

* особливості приладового та програмного забезпечення;

* соціальні фактори.

5) Порушення репродуктивної функції. Перші відомості про негативний вплив роботи на ВДТ на перебіг вагітності були одержані у 1978 р. У місті Торонто (Канада) було зареєстровано народження аномальних дітей у жінок, які працювали на комп'ютерах під час вагітності. Подальші дослідження, що проводилися у СІПА, Канаді, Іспанії і Швеції показали, що у більшості таких жінок плід мав дефекти головного мозку. Підвищена кількість мертвонароджених дітей (на 80%), передчасних пологів, спонтанних абортів виявлено насамперед у жінок, що проводили за ВДТ не менше 20 годин на тиждень, порівняно з жінками, які під час вагітності не використовували в своїй роботі комп'ютери.