Цивільне судочинство

Підсудність кримінальних та цивільних справ місцевому суду. Учасники кримінального судочинства. Порядок підготовки справи до розгляду та винесення рішення. Провадження справ в апеляційному порядку. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.06.2013
Размер файла 49,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Судова влада, органи, що її здійснюють

2. Підсудність кримінальних та цивільних справ місцевому суду

3. Субєкти ( учасники ) кримінального судочинства

4. Судове представництво. Позов

5. Підготовка справи до судового розгляду

6. Судовий розгляд

7. Судове рішення

8. Провадження справ в апеляційному порядку

9. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили

Висновок

Список використанної літератури

Вступ

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Ворошиловський районний суд м. Донецька знаходиться за адресою 83015, м. Донецьк, вул. Любавіна, 4. Він підпорядкований державній судовій адміністрації у Донецькій області.

Ворошиловський районний суд м. Донецька відноситься до місцевих загальних судів. Оскільки цей суд розташован з урахуванням адміністративно - територіального устрою, то у назві використовується назва населеного пункту, в якому він знаходиться.

У порядку цивільного судочинства Ворошиловський районний суд м. Донецька розглядає майже всі цивільні справи щодо спорів, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Суд розглядає також окремі категорії справ, тобто мова йде про справи окремого провадження:

- про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним;

- про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення громадянина померлим;

- про усиновлення дітей, які проживають на території України;

- про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;

- про встановлення фактів, щ мають юридичне значення;

- про відновлення прав на цінні папери на пред'явника;

- про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні.

1. Судова влада, органи, що її здійснюють

Засади діяльності суду передбачено в таких нормативно-правових актах: Конституція України; Кримінальний кодекс України; Кримінально - виконавчий Кодекс; Кодекс України про адміністративні правопорушення; Господарський процесуальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України; Цивільний процесуальний кодекс України; Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року та протоколи до неї, Закон України "Про основи національної безпеки України".

Під час здійснення правосуддя суди керуються нормами Конституції України, чинними нормативно-правовими актами. Суди наділено повноваженнями оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції. Кожному гарантовано судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе й членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, та шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації (ст. 32), сформульовано зобов'язання держави відшкодувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень (ст. 56) тощо.

У розд. 7 Конституції "Правосуддя", містяться положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ч. 1 ст. 124); визначено перелік судів, які складають судову систему України: Конституційний Суд України та система судів загальної юрисдикції, до яких належать Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, відповідні апеляційні та місцеві суди (ч. 3 ст. 124, ст. 125); встановлено, що правосуддя здійснюється професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями, присяжними (ч. 1 ст. 127); що в Україні діє суддівське самоврядування для вирішення питань внутрішньої діяльності судів (ч. 2 ст. 130); створена Вища рада юстиції та визначено її повноваження (ст. 131). Тобто у Конституції дано такий перелік органів та осіб, які належать до системи правосуддя: судова система України (суди), професійні судді, народні засідателі, присяжні, органи суддівського самоврядування, Вища рада юстиції.

Водночас у преамбулі Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ "Про судоустрій України" (далі -- Закон № 3018-ІІІ) вказано, що цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України "Про судоустрій України" судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

До основних завдань суду належать здійснення правосуддя на засадах верховенства права і забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

Конституційними принципами судочинства, що закріплені у ст. 126-129 Конституції України, є такі:

* законність;

* рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

* забезпечення доведеності вини;

* змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості;

* підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

* забезпечення обвинуваченому права на захист;

* гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

* незалежність і недоторканність суддів, їхнє підкорення тільки закону;

* незмінюваність суддів;

* колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;

* забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

* обов'язковість рішень суду.

У ст. 129 Конституції України передбачається, що законом можуть визначатися й інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Зокрема, у гл. 2 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що до основних засад здійснення правосуддя в Україні крім вже зазначених належать гарантування кожній людині права на судовий захист; право людини користуватися правовою допомогою при вирішенні її справи в суді; здійснення судочинства державною мовою; право осіб, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судовому процесі; самостійність суддів. Організаційні основи побудови системи судів загальної юрисдикції в України регламентуються гл. 3 Закону України "Про судоустрій України". Згідно зі ст. 18 Закону України "Про судоустрій України" систему судів загальної юрисдикції становлять:

* місцеві суди;

* апеляційні суди, Апеляційний суд України;

* вищі спеціалізовані суди;

* Верховний Суд України.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до Закону України "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду і в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів (Д-1). Залежно від обсягу наданих їм законом повноважень суди загальної юрисдикції можуть діяти як суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Суди першої інстанції -- це суди, які розглядають справу і вирішують її по суті своїм вироком, рішенням чи постановою. Судами першої інстанції є місцеві загальні суди, місцеві господарські та місцеві адміністративні суди.

Суди апеляційної інстанції -- це суди, які за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, якщо це рішення не набрало законної сили.(Д-2)

Суди касаційної інстанції -- це суди, які за касаційною скаргою чи касаційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість судових рішень, які набрали законної сили. У касаційному порядку справи переглядають, вищі спеціалізовані суди України, судові палати та військова судова колегія Верховного Суду України.

Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді з кількістю суддів понад п'ятнадцять може бути призначено кілька заступників голови суду. Місцевий суд діє тільки як суд першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності (Д-3). Відповідно до ст. 20 Закону України "Про судоустрій України" голова місцевого суду та його заступник призначаються на посаду строком на 5 років з числа суддів і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації Ради суддів України. В системі судів загальної юрисдикції функціонують загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Повноваження апеляційних судів:

· розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

· розглядають по І інстанції справи, визначені законом ( крім апеляційних господарських судів);

· ведуть та аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику;

· надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевими судам;

· здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

До складу апеляційних судів входять голова суду, перший заступник голови суду, заступники голови суду і судді, як правило обрані Верховною Радою України безстроково після перебування на суддівський посаді у суді першої ланки не менше трьох років.

2. Підсудність кримінальних та цивільних справ місцевому суду

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, участь яких у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком. Але який конкретно суд повинен розглядати ту чи іншу кримінальну справу, залежить від інституту підсудності. У науці та практиці кримінального процесу під підсудністю розуміють сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право і зобов'язаний розглянути її і вирішити по суті пред'явленого обвинувачення.

Підсудність - розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду. Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. В зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну, родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція).

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районний (міський) суд, міжрайонний (окружний) суд, військовий суд гарнізону виступають судами першої інстанції, виконуючи функцію розгляду і вирішення по суті справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 125 ЦПК).

Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, крім тих, що віднесені законом до інших судів, розглядаються районними (міськими) судами (ч. 1 ст. 123 ЦПК).

Міжрайонні (окружні) суди за правилами родової підсудності розглядають справи про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування по них рішень районних (міських) судів, постановлених одноособове суддею, та якщо у цих судах кількісний склад суддів такий, що не дозволяє розглядати повторно зазначені справи в колегіальному складі (ст. 1241 ЦПК).

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність. Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, по зв'язку справ.

Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 125 ЦПК). Коли ним є громадянин, то позови пред'являються до суду за місцем його проживання, його постійної осілості.

Альтернативною називається підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність статтею 126 ЦПК названа підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо велике життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 126 ЦПК для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, позовів, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію, які можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так і за місцем проживання позивача.

Виключна підсудність встановлює, що пред'явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена ст. 130 ЦПК до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю. Виключна підсудність передбачена: для позовів про порядок користування земельними ділянками, які розглядаються районним (міським) судом за місцем знаходження земельної ділянки: для позовів клієнтів до перевізників, що випливають з договорів перевозки вантажів, пасажирів або багажу, які підсудні судові за місцем знаходження управління транспортної організації, до якого у встановленому порядку була подана претензія.

Договірна підсудність встановлюється за угодою сторін, у зв'язку з чим вона ще називається добровільною. Сторонам надається право встановлювати тільки договірну територіальну підсудність (ст. 129 ЦПК), але не родову, а також не дозволяється змінювати виключну підсудність.

Підсудність по зв'язку справ встановлює, що позов підлягає розглядові судові, який розглядає іншу, пов'язану з ним справу. Цим створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів по справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для економії процесуальних засобів і часу. Ст. 131 ЦПК передбачено, що позови до кількох позивачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. (Д-4)

3. Субєкти (учасники) кримінального судочинства

Суб'єкти кримінального процесу можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), суд (суддя), прокурор.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси "третіх осіб": захисник, представник цивільного відповідача.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та ін.

Учасники процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві у відповідності зі своїми правами та обов'язками у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.

Слідчий -- суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство.

Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону.

У разі необхідності проведення слідчих або розшукових дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому чи органу дізнання, який повинен виконати доручення в строк не більше десяти діб,

Захисник -- це учасник кримінального процесу, на якого покладено функцію захисту, і в силу цього він зобов'язаний використовувати всі зазначені в законі засоби і способи з метою з'ясування обставин, що виправдовують підзахисного чи пом'якшують його відповідальність. Згідно з частиною першою ст. 59 Конституції України кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Це право не може обмежуватись без врахування інтересів людини, яка потребує захисту. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Виходячи з такого положення, особи, що мають відповідний юридичний статус, не можуть допускатись до участі у справі як захисник.

Захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, як особа, що провадила дізнання, як прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок. Захисником або громадським захисником не може бути також особа, яка є родичем будь - кого зі складу суду, обвинувача або потерпшого.

У суді захисник має право брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти клопотання, викладати суду свої доводи.

Основний принцип захисника, якого він має дотримуватись, беручи участь у справі,-- презумпція невинуватості обвинуваченого.

Захисник не вправі:

-- розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків;

-- використовувати свої повноваження на шкоду особи, яку він захищає.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про судоустрій України" правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі й присяжні. Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.

У своїй діяльності щодо здійснення правосуддя судді є незалежними, підкоряються тільки законові й нікому не підзвітні. Відповід но до Закону України "Про статус суддів" незалежність суддів забезпечується:

* встановленим законом порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень і звільнення з посади;

* особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів;

* передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

* таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

* забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;

* відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

* правом судді на відставку;

* недоторканністю суддів;

* створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

* особливим порядком фінансування судів;

* системою органів судового самоврядування.

У ст. 13 Закону України "Про статус суддів" визначається, що судді недоторканні.

Правовою основою організації діяльності прокуратури є насамперед Конституція України 1996 р., Закон України "Про прокуратуру" із змінами від 12 липня 2001 р., Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України із змінами від 21 червня 2001 р., Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. та інші закони України, а також визнані Україною, відповідні міжнародні договори, та угоди.

Наведемо характеристику функцій прокуратури.

1. Підтримання державного обвинувачення в суді -- одна з основних функцій діяльності прокуратури. Участь прокурора в суді як державного обвинувача -- важлива гарантія винесення судом законного обвинувального вироку. Сутність обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з обстоюванням перед судом обвинувально-го висновку про злочин, що його вчинив підсудний.

2. Представництво інтересів громадянина і держави в суді у визначених законом випадках -- одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян й інтересів держави. Участь прокурора в суді -- один із засобів забезпечення й поновлення порушених прав та законних інтересів громадян і держави.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати у кримінальній справі, виступаючи з обвинувальною промовою і висловлюючи міркування з питання призначення покарання. Підтримання державного обвинувачення -- це діяльність прокурора у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, яка складається з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, сприяння винесенню законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

4.Судове представництво. Позов

Відповідно до ст.6 ЦПК захист цивільної справи здійснюється шляхом подання позову до суду. Цивільно-процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду виступає позов. При визначені позову як вимоги про усунення порушення права, пред'явленого однією особою до другої не враховується те, що така вимога властива не тільки позову, а й досудовим вимогам осіб. Ст.4, 136 ЦПК - заяви стають позовними тільки за умови додержання певним вимог позасудового звернення з відповідними претензіями. Необхідність в позові виникає тоді, коли настає потреба в розгляді і вирішенні спору між заінтересованими особами. Сама же така вимога про захист права і охорону інтересів в справах позовного провадження називається позовом або позовною вимогою (ст.136-145 ЦПК). Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуальноправової сторін. Це свідчить про те, що позов виступає цивільно-процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного органу - суду. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 102 ЦПК). Позивач (actor) -- особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Відповідач (reus -- особа, яка обороняється) -- особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваних законом інтересів.

Елементи позову: 1) предмет; 2) підстава; 3) зміст. В позовах про визнання предмет складають самі правовідносини. їх визнають або не визнають. Предмет позову може співпадати з окремим предметом (спірним об'єктом) в більшості з житлових правовідносин. Так, наприклад, коли розглядається справа про виселення, предметом буде правовідносини, які стосуються дострокового розірвання договору найму, об'єктом - житлове приміщення. Підстави позову складають підстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази. Ст.137, п.4, 5 ЦПК. Підставами позову будуть: 1) юридичні факти, що визначаються нормами матеріального права; 2) доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріальнопроцесуального характеру і на підставі яких можливо зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Підстави поділяються на: 1) активні; 2) пасивні. Активні - які підтверджують, що право належить позивачу, а виконання певних обов'язків - відповідачу. Пасивні - факти, з яких видно, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача. Зміст позову - змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення певних дій з зазначенням способу судового захисту. Позови класифікуються на: 1) позови про присудження (від суду вимагається поновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, що порушували права, тобто присудження відповідача виконання обов'язку в натурі або стягнення з нього завданих збитків); 2) позови про визнання (спрямовані на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між сторонами правовідносини, тобто суд підтверджує наявність чи відсутність прав і обов'язків між сторонами); 3) перетворювальні позови (спрямовані на зміну або припинення правових відносин, напр.: спори про розірвання шлюбних відносин). Ст.55 КУ (захищати свої права, які порушені). Право на пред'явлення позову - це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Це прямо закріплено в ст.100 ЦПК, якою регулюється цивільно-процесуальна правоздатність, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст.423, 424 ЦПК). Право на пред'явлення позову і реалізація цього права закріплені в ст.136 ЦПК. Для реалізації права на пред'явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред'явлення позову. До умов реалізації права на пред'явлення позову належать: 1) визнання особи суб'єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами (ст.124 ЦПК підвідомчість); 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі (ст.136 ЦПК ч.4); 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду (п.5 ст.136 ЦПК); 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду (п.6 ст.136 ЦПК). Відсутність однієї з умов свідчить про неможливість реалізувати права на пред'явлення позову і веде до відмови в прийнятті позовної заяви. Якщо заява прийнята, та потім, при виявленні однієї з умов, суд повинен закрити справу (ст.227 ЦПК). ЦПК передбачає ї інші умови. До процесуальної форми реалізації права на пред'явлення позову належать слідуючи умови: 1) додержання форми позовної заяви (ст.137 ЦПК); 2) кожна позовна заява повинна бути обкладена державним митом (ст.138, 139 ЦПК); 3) обов'язково перевіряється дієздатність особи, яка подає позовну заяву (п.8 ст.136 ЦПК); 4) необхідно перевіряти наявність повноважень на ведення справи у представника, який пред'являє заяву від імені позивача (ст.113 ЦПК), за відсутності належно оформленого повноваження, суддя, на підставі п.9 ст.136 ЦПК, відмовляє в прийнятті заяви; 5) подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність (ст.124-131 ЦПК). Ст.136 п.7 ЦПК - у випадках, коли справа не підсудна даному суду, заява повертається, про що постановляється мотивована ухвала, яка складається негайно після прийняття позову, починається відлік 10 денного терміну на оскарження ухвали. Ст.144,145 ЦПК. Право на об'єднання позовів належить в першу чергу позивачу. Він може в одній позовній заяві об'єднати кілька вимог. Але закон надає право суду об'єднувати в одно провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного і того ж позивача до того ж відповідача, або до різних відповідачів. Заперечення проти позову - це вмотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Заперечення проти позову можуть бути матеріально-правового або цивільно-процесуального характеру. Заперечення процесуального характеру обґрунтовують неправомірність виникнення і продовження судочинства з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову. Матеріальноправові - проти суті позову. Подання зустрічної позовної заяви - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Відповідно до ст.140 ЦПК право на пред'явлення зустрічного позову виникає з порушенням цивільної справи - не пізніше як за 3 дні до судового засідання. Прийняття заяви після закінчення строку залежить від суду. Суд приймає зустрічну позовну заяву для розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані, тобто випливають з одних правовідносин, або коли вимоги по них можуть взаємозараховуватись, та коли сумісний їх розгляд є доцільним (ст.141 ЦПК). Згідно ст.137 ЦПК, позовна заява подається до суду в письмовій формі. Позовна заява повинна містити в собі: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви (Д-7). При розірванні шлюбу необхідно додати відомості про дітей, їх подальше виховання, розподіл спільного майна тощо (Д-8). До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача - також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.(Д-6)

5. Підготовка справи до судового розгляду

Згідно наведенних пунктів Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді: після закінчення підготовки справи до судового розгляду і призначення справи до розгляду особам, які беруть у ній участь, невідкладно надсилаються поштою рекомендованим листом з повідомленням судові повістки про виклик до суду з розпискою з копіями ухвал про відкриття провадження і призначення справи до попереднього розгляду. Відповідачеві надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів, про що зазначається в судовій повістці (Д-12); крім того, зазначається про право подати письмове заперечення проти позову; у разі надходження зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, позовна заява реєструється відповідно до вимог розділу 3 Інструкції. Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду суддею не пізніше десяти діб, а у разі складності справи -- не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду (статті 240--241 КПК). За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: 1) про призначення справи до судового розгляду; 2) про зупинення провадження в справі; 3) про повернення справи прокуророві; 4) про направлення справи за підсудністю; 5) про закриття справи; 6) про повернення справи на додаткове розслідування (ст. 244 КПК).

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду. У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття КК, за якою пред'явлено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.

6. Судовий розгляд

Судовий розгляд -- це одна з основних стадій кримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без призначення покарання.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком, якщо по справах законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Такі справи розглядаються колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Якщо хтось з учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, що обмежують або порушують їхні права, такі заперечення заносяться до протоколу (ч. 2 ст. 260 КПК). Кримінально-процесуальний закон виділяє кілька структурних елементів (частин) судового розгляду, що об'єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом:

1) підготовча частина судового розгляду;

2) судове слідство;

3) судові дебати;

4) останнє слово підсудного;

5) постановлення і проголошення вироку.(Д-16)

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання, завдяки яким обґрунтовано і законно вирішуються ті чи інші кримінальні справи (статті 283--341 КПК). Однак поряд з цими спеціальними нормами, що регулюють процесуальну діяльність всіх частин судового розгляду кримінальної справи, кримінально-процесуальний закон передбачає і загальні норми, що об'єднані в главу 24 КПК "Загальні положення судового розгляду".

Загальні положення судового розгляду -- це сукупність (система) процесуальних дій, що спрямовані на виконання основних завдань (принципів) кримінального судочинства: безпосередність, усність судового розгляду, незмінність складу суду при розгляді справи, рівність прав учасників судового розгляду та ін. Згідно зі ст. 261 КПК учасники судового розгляду поділяються на дві групи: а) сторона обвинувачення; б) сторона захисту.

До сторони обвинувачення закон відносить прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їх представників. До сторони захисту -- підсудного, захисника, законного представника підсудного, цивільного відповідача, представника цивільного відповідача.

Кожна із сторін у судовому розгляді справи користується рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Особа, яка заявила клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи нові докази. При заявленні клопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя -- постановою.

Судове слідство -- це основна частина судового розгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства -- про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

У справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) свою заяву може зачитувати сам потерпілий, а позовну заяву -- цивільний позивач або його представник. Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін -- тільки резолютивну частину обвинувального висновку.

Після оголошення документів, зазначених у ст. 297 КПК, головуючий роз'яснює підсудному, а якщо підсудних кілька -- кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони заявлений позов. У разі повного або часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право в будь-який момент судового слідства давати пояснення по суті справи (п. 5 ст. 263 КПК), може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє ставлення до обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним своїх показань по суті справи.

Мотивована відповідь підсудного на запитання, чи визнає він себе винним і чи даватиме показання, може бути врахована судом чи суддею, який одноособово розглядає справу, при визначенні недоцільним дослідження доказів під час судового слідства, оскільки суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються . Допит підсудного, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов'язково (ст. 299 КПК). У разі, якщо підсудний не визнає свою вину повністю або частково, але бажає давати показання, його допит, виходячи з конкретних обставин справи, може бути проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метою дослідження доказів, що як викривають підсудного у вчиненні злочину, так і виправдовують його.

Заява підсудного про відмову давати показання зобов'язує суд чи суддю, який одноособово розглядає справу, вирішити питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливе без участі в них підсудного.

Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

У судовому засіданні підсудний має право користуватися нотатками (ст. 300 КПК). По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів. Це промови прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного.

Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, що були досліджені в судовому засіданні. У разі, якщо у справі бере участь прокурор, судові дебати відкриваються його промовою. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів та інтересів громадян, що не можуть їх належним чином захистити (ч. 2 ст. 29, ч. 5 ст. 264 КПК), а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, що належить вирішити суду під час постановлення вироку (ст. 324 КПК). Зміст промови цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представників становлять питання, що стосуються відшкодування завданої злочином майнової шкоди: доведення чи недоведення факту вчинення злочину, наявність чи відсутність підстав для пред'явлення і задоволення позову, його предмета та розміру відшкодування. Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає підсудному останнє слово.

7. Судове рішення

суд кримінальний цивільний апеляційний

Судові постанови - це процесуальна форма діяльності суду по застосуванню права. За нормами цивільно-процесуального законодавства існує два види постанов суду першої інстанції: 1) рішення; 2) ухвали. В формі рішення виступають постанови, суди першої інстанції з приводу вирішення справи по суті незалежно від виду провадження. Постанови суду, якими вирішується окремі питання процесуального характеру називаються ухвалами. Існує 3 види рішень: 1) про присудження; 2) про визнання; 3) про перетворювання.

Суть судового рішення полягає в тому, що воно є основним й найважливішим актом правосуддя, завжди постановляється від імені держави і спрямовується на захист прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Гл.22 ЦПК. Ст.202 - рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Ст.209 - рішення повинно бути постановлено у передбаченому законом порядку. Ст.211 - обов`язково викладається в письмовій формі, за встановленим змістом (ст.293 ЦПК). Рішення проголошується публічно (ст.212 ЦПК). Законність судового рішення (Постанова Пленуму ВС УРСР від 29.12.76 "Про судові рішення") - означає його правосудність. Рішення повинно бути обґрунтованим. Це означає, що: 1) по справі повинно бути повне з`ясування обставин, що мають значення; 2) доведеність обставин, що мають значення посправі; 3) відповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зміст рішення - це його структура (ст.203 ЦПК), яка складається з 4 частин: 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної; 4) резолютивної. Дані зазначаються на час і місце постановлення рішення. Вступна частина вміщує в собі відомості про найменування документу, найменування суду, форма судового засідання (відкрите, закрите), склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прокурора, найменування сторін, осіб, які брали участь у розгляді справи, представників громадськості. Описова частина: натік на обставини справи (дуже коротко, основнівимоги), зміст вимог позивача, їх обґрунтування, заперечення відповідача або подання зустрічної позовної заяви, її зміст; як реагують особи, які беруть участь у розгляді справи на заявлені позовні вимоги, як реагує на заявлені позовні вимоги суд. Закінчується ця частина зауваженнями суду. Мотивувальна частина - обставини справи, встановлені судом, докази, відхилені та визнані, чим керувався суд. Резолютивна частина. В залежності від змісту цієї частини ми зможемо визначити, до якого виду належить рішення. Зміст цієї частини має бути вичерпним, безумовним, визначеним. Вичерпність означає, що в судовому рішенні лається повна відповідь на всі правові питання. Визначеність полягає в тому, що суд повинен дати чітку та конкретну відповідь, як він вирішує поставлені перед ним питання, тобто повністю чи частково, чи відмовлено та т.і. безумовність полягає в тому, що висновки не повинні вимагати умови, які б поставили його виконання в залежність від настання таких умов. Рішення, зміст якого не відповідає закону (ст.203) підлягає скасуванню. Рішення суду повинно бути постановлено в тому ж судовому засіданні, де розглядалася справа, але відповідно до ч.4 ст.209 ЦПК, в особливо складних випадках складання мотивувальної частини може бути відкладено на строк не більше 3 днів. Ст.216 - суд зобов`язаний протягом 5 днів надіслати копії судового рішення особам, які були відсутні. Ст.213 ч.4 - суд не вправі самостійно змінити або скасувати рішення, які вже проголошені. Якщо в рішенні суду є помилки, це є підставою для скасування рішення в касаційному порядку, порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Разом з цим зустрічаються помилки в судовому рішенні, які можуть бути усунені судом, який постановив рішення. 3 способи усунення (виправлення) недоліків судового рішення: 1) ст.213 ч.2 - виправлення описок або явних арифметичних помилок, виноситься ухвала; 2) шляхом постановлення додаткового рішення ст.214 ЦПК (відносно якої-небудь позовної вимоги сторони подавали докази, пояснення, а рішення суду нічого не постановило відносно такої вимоги; якщо суд, розв`язавши питання проправ, не назначив точного розміру присудженого стягнення або які дії треба виконувати; якщо в рішенні не зазначено негайного виконання судового рішення (по справах згідно ст.217); у випадках, якщо суд не вирішив питання про судові витрати), таке питання може розглядатися на протязі 10 днів з дня проголошення рішення - за заявою осіб або з власної ініціативи суду, питання розглядаються в судовому засіданні, сторони повідомляються про час, місце, таке рішення підлягає оскарженню, при відмові в задоволенні заяви сторони про постановлення додаткового рішення суд виносить відповідну ухвалу; 3) роз`яснення рішення (ст.215 ЦПК) можливо з власної ініціативи суду або за заявою осіб, що брали участь у справі, але частіше за заявою органу виконання судових рішень, суд вправі роз`яснити рішення, але не змінюючи його змісту, заява про роз`яснення судового рішення розглядається якщо рішення ще не виконано і не закінчився термін його примусового виконання, розглядається з обов`язковим викликом сторін і повідомленням про час і місце, про роз`яснення судового рішення виноситься відповідна ухвала, яка підлягає оскарженню.(Д-18)

8. Провадження справ в апеляційному порядку

Справедливість судового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановлював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той самий суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень має назву апеляційного.

Апеляційне провадження -- самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.

Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:

а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.

Апеляцію може бути подано: 1) на вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; 2) на постанови про застосування чи кезастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами; 3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; 4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом; 5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК (ст. 347 КПК). Суб'єктами, які мають право подати апеляцію на зазначені рішення місцевих судів, є:

1)засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого; 2)виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання; 3)законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, -- у частині, що стосується інтересів неповнолітнього; 4)законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; 5)обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав закриття справи; 6)обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування; 7)цивільний відповідач або його представник -- в частині, що стосується вирішення позову; 8)прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, -- у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції; 9) потерпілий і його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; 10) цивільний позивач або його представник -- у частині, що стосується вирішення позову; 11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду; 12) інші особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК).

Зміст, порядок підготовки апеляції і перелік документів, які додаються до апеляції, визначаються ст. 350 КПК. В апеляції мають бути відображені конкретні правові формулювання, оскільки від них залежать відповідні правові наслідки. Прокурор та захисник в апеляції зобов'язані посилатися на аркуші справи, де є відповідний доказовий матеріал, та додати до апеляції її копії в кількості, необхідній для вручення їх кожному учаснику процесу, інтересів якого стосується апеляція.(Д-23)

До апеляції додаються документи, яких немає у справі, але на які є посилання в апеляції, а перелік цих документів наводиться в апеляції. Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції (судове слідство при розгляді апеляції проводиться лише у випадках, коли апеляційний суд визнає необхідним його проведення), і порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, дозволяє апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити порушення кримінального і кримінально-про-цесуального закону, допущені судами першої інстанції. У КПК застосований неоднаковий підхід до строків подання апеляції. Зокрема, на обвинувальні та виправду. вальні вироки апеляції подаються протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, -- з моменту вручення йому копії вироку; на постанови місцевих судів: у випадках, передбачених статтями 522 , 1652, 1653, 177, 205 КПК, -- протягом трьох діб з дня їх винесення, у випадках, передбачених статтями 106, 2362, 2366, 246 тощо, -- протягом семи діб з дня їх винесення, у випадку, передбаченому ст. 99і КПК, -- протягом семи діб з дня одержання копії постанови, на окремі ухвали (постанови) -- протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а у статтях 352 і 353 КПК не встановлено строк, в який може бути подано апеляцію на постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи (ст. 349 КПК). Про надходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших зазначених у ст. 348 КПК заінтересованих осіб, яких стосується апеляція. Протягом п'яти діб, з часу поміщення оголошення на дошці об'яв суду. зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції (копії апеляції зобов'язані додавати до апеляції прокурор і захисник) або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм ооз'ясняється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення.


Подобные документы

  • Поняття, мета та завдання стадії підготовки справи до судового розгляду в структурі цивільного процесу. Одноособові і колегіальні дії суду як процесуальна форма підготовки справи до судового розгляду. Попереднє судове засідання та порядок його проведення.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 16.02.2013

  • Умови реалізації апеляційного провадження. Об'єкти права оскарження, ознаки позовного провадження. Форма подання апеляційної скарги. Порядок та строк розгляду. Повноваження апеляційної інстанції, її постанова. Підстави для скасування або зміни рішення.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 28.01.2010

  • Підготовка матеріалів до розгляду в суді першої інстанції. Порядок розгляду справи у засіданні господарського суду, прийняття законного і обґрунтованого рішення. Відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

    курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.02.2012

  • Процес відкриття провадження у цивільній справі в суді першої інстанції. Процесуальні заходи з підготовки справи до слухання. Основні завдання, що стоять перед суддею на цьому етапі. Судовий розгляд цивільної справи по суті справи з винесенням рішення.

    курсовая работа [30,5 K], добавлен 17.02.2011

  • Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ. Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Судові виклики і повідомлення у цивільному процесі. Розшук відповідача. Вирішення претензійно-позовної справи з трудового права.

    контрольная работа [26,8 K], добавлен 09.02.2012

  • Компетенція місцевих, окружних та апеляційних судів. Територіальна та інстанційна залежність адміністративних справ. Вищий суд України та його постанови. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог. Порядок передачі справи з одного суду до іншого.

    реферат [16,2 K], добавлен 20.06.2009

  • Правова природа і зміст законної сили рішення суду у цивільних справах та її співвідношення з іншими правовими категоріями. Суб’єктивні та об’єктивні межі законної сили рішення суду, всебічний, комплексний і системний аналіз існуючих проблем сьогодення.

    реферат [45,8 K], добавлен 23.06.2014

  • Сутність і завдання інститутів апеляційного, касаційного провадження, у Верховному Суді та за нововиявленими обставинами; перегляд судових рішень згідно нового Кримінально-процесуального кодексу України. Суспільні відносини між суб’єктами судочинства.

    курсовая работа [213,4 K], добавлен 09.12.2013

  • Захист прав і законних інтересів громадян. Виникнення та еволюція заочного провадження в цивільному процесі. Поняття та умови заочного розгляду цивільної справи. Порядок заочного розгляду справи. Перегляд, оскарження та скасування заочного рішення.

    курсовая работа [66,8 K], добавлен 13.02.2009

  • Загальні умови виконання судових рішень. Наказ господарського суду. Учасники виконавчого провадження. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови. Оскарження дій органів Державної виконавчої служби.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 25.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.