Форми здійснення громадянами місцевого самоврядування

Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок, що місцева ініціатива є самостійною формою здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні та є важливим засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів, а також відновлення їх у разі порушення з боку місцевого самоврядування.

2.5 Громадські слухання

Згідно ст. 13. Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування.

Конкретизуючи на законодавчому рівні громадські слухання, ст. 13 встановлює, що територіальна громада, по-перше, має право проводити такі слухання, по-друге, ці слухання проходять у формі зустрічей членів територіальної громади з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, по-третє, Закон надає членам територіальної громади право під час слухань заслуховувати звіти депутатів відповідних рад про їхню роботу в цілому або з якогось конкретного питання, а також порушувати проблеми та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Слід відзначити, що Закон не визначає порядок організації, періодичність, терміни проведення громадських слухань, надаючи право регулювати ці питання територіальній громаді. Однак, закріплюючи в ч. 2 ст. 13 Закону положення про те, що такі громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік, законодавець наголошує на важливості цієї форми безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами.

За даними Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України порядок проведення громадських слухань врегульовано Статутами територіальних громад в 24 з 26 міст обласних центрів (територіальні громади міст Житомира і Севастополя не мають Статутів).

Поряд зі Статутами в 9 містах (Вінниця, Донецьк, Миколаїв, Суми, Харків, Черкаси, Чернівці, і Чернігів, Севастополь) існують Положення про громадські слухання, затверджені окремими рішеннями міських рад. Правове регулювання громадських слухань. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2081

Одним із ключових питань з точки зору можливості для члена територіальної громади реалізувати своє право на участь у вирішенні питань місцевого значення через громадські слухання - це можливість ініціювати їх проведення. Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право проводити громадські слухання належить тільки територіальній громаді.

Досліджуючи це питання за формальними і кількісними показниками в Україні можна виокремити наступне:

1. практично усі Статути та Положення надають право ініціювати проведення громадських слухань міському голові, головам районних у місті рад, міським радам та їх органам та різноманітним депутатським групам (постійним комісіям, фракціям, певній кількості депутатів), виконавчим комітетам та іншим виконавчим органам міських рад;

2. 21 - членам територіальної громади. Необхідна мінімальна кількість членів територіальної громади для подання ініціативи коливається від 1 до 11 тисяч осіб;

3. 11 - органам самоорганізації населення;

4. 4 - громадським організаціям;

5. 2 - політичним партіям;

6. 5 - іншим утворенням, як от Рада громадських організацій, комітет місцевого самоврядування; підприємства усіх форм власності за погодженням із міським головою або виконавчим комітетом або міською радою; комунальні підприємства за погодження із міським головою; підприємства, установи й організації усіх форм власності.

Так, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено, що громадські слухання проводяться з ініціативи міської ради або її постійних комісій, виконавчих органів міської ради, органів самоорганізації населення. Якщо протягом року вказані органи та посадові особи не скликали громадських слухань, то такий обов'язок покладається на міського голову. Статут територіальної громади м. Львова від 28.03.2002 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.lvivrada.gov.ua/files/statut/Uhvala_1649.pdf

Статутом територіальної громади м. Дніпропетровськ передбачено, що громадські слухання скликаються міським головою за власною ініціативою або ініціативою міської ради, районних у місті рад, Таромського селищного голови, Таромської селищної ради, органів самоорганізації населення, членів територіальної громади у кількості не менше, ніж 250 осіб. Статут територіальної громади м. Дніпропетровськ від 13 червня 2001 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://dniprorada.gov.ua/statut-teritorialnoi-gromadi-mdnipropetrovska

Статут територіальної громади м. Дніпропетровська прийнятий 2001 році, а в 2008 році було окремо прийняте Положення про громадські слухання в місті Дніпропетровську як Додаток до цього Статуту. Цим положенням розширено перелік осіб, які можуть бути ініціаторами проведення громадських слухань.

Зокрема, ними можуть бути: ініціативна група членів територіальної громади в кількості від 3 до 9 осіб, обрана на зборах членів громади; орган самоорганізації населення; група депутатів відповідної ради в кількості не менше мінімального чисельного складу постійної комісії, встановленого регламентом ради; постійна комісія ради; виконавчий комітет ради; міський голова; громадська організація, що розповсюджує свою діяльність на територію міста; місцевий осередок політичної партії. Положення про громадські слухання в місті Дніпропетровську// [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.dniprograd.org/articles_files

Відповідно до Статутів та Положень правом призначати громадські слухання наділені:

· міський голова у 14 територіальних громадах (Дніпропетровськ, Донецьк, Івано-Франківськ, Кіровоград, Луганськ, Одеса, Рівне, Суми, Харків, Черкаси, Чернівці, Чернігів, Сімферополь, Севастополь);

· міський голова, виконком або ініціатор в 1 територіальній громаді (Вінниця);

· міський голова і міська рада в 1 територіальній громаді (Херсон);

· міська рада в 1 територіальній громаді (Миколаїв);

· не врегульоване це питання в 7 територіальних громадах (Луцьк, Житомир, Ужгород, Львів, Полтава, Тернопіль, Хмельницький).

· Передбачена процедура проведення громадських слухань у випадку, якщо міський голова в установлений строк не призначив слухань: у 2 територіальних громадах (Рівному та Черкасах) слухання в такому випадку, призначає перший заступник, а в разі його відсутності секретар міської ради. у 2 територіальних громадах - сам ініціатор. В Харкові - ініціатор призначає дату, час та місце проведення громадських слухань, про що негайно повідомляє голову. В Черкасах, якщо міський голова, його заступник чи секретар ради не призначать - слухання відбуваються з принципом «мовчазної згоди», відповідно до заяви, поданої ініціатором. Правове регулювання громадських слухань. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2081

У громадських слуханнях на добровільних засадах беруть участь члени територіальної громади. На громадські слухання запрошуються посадові особи органів місцевого самоврядування, депутати міської, районних у місті рад, керівники органів самоорганізації населення, представники місцевих осередків політичних партій та громадських організацій, керівники підприємств, установ та організацій, діяльність яких пов'язана з питаннями, що обговорюються.

Предметом громадських слухань, як зазначає М.І. Корнієнко, можуть бути: проект програми соціально - економічного та культурного розвитку територіальної громади; проект місцевого бюджету; місцеві податки та збори; надання пільг щодо місцевих податків і зборів; відчуження об'єктів комунальної власності, які мають важливе значення для задоволення потреб територіальної громади, а також об'єктів спільної комунальної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад, передача їх під заставу; місцеві програми приватизації об'єктів комунальної власності; питання адміністративно - територіального устрою, передбачені законодавством України; створення вільних економічних та інших зон, зміни у їхньому статусі; дострокове припинення повноважень місцевого голови; затвердження символіки відповідної територіальної громади; прийняття статуту територіальної громади тощо. Корнієнко М.І. Статут територіальної громади: яким він може бути? // Розвиток місцевої демократії: забезпечення прав громадян на здійснення місцевого самоврядування: Зб. матер. конф., Київ, 21-22 грудня 1998 року. - К., 1999. - С. 18-19.

Рішення громадських слухань, усі подані на них пропозиції фіксуються в проколі громадських слухань. Він оприлюднюється і передається органам місцевого самоврядування. Фактично, протокол є документальним підтвердженням і факту проведення слухань, і прийнятих на них рішень. В усіх Статутах і Положеннях обов'язок ведення протоколу покладається на секретаря громадських слухань.

Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Цим ще раз підкреслюється те значення, яке відіграє територіальна громада у вирішенні важливих питань місцевого значення.

2.6 Інші форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування

Однією з форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є їх участь в діяльності органів самоорганізації населення.

Органи самоорганізації населення є однією із форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань місцевого значення.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначається Законом України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року. Закон України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2625-14/conv

Органи самоорганізації населення є важливим самостійним елементом системи місцевого самоврядування, а їх роль у цій системі обумовлена колом завдань, визначених Законом України «Про органи самоорганізації населення», а саме:

1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;

2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння в наданні їм відповідних послуг;

3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Кол. монографія / В.О. Антонечко, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. - К.: Атіка, 2007. - 375 с

Орган самоорганізації населення створюється жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України «Про органи самоорганізації населення». Їх можна поділити на три групи:

1) органи самоорганізації населених пунктів. До них відносяться сільські та селищні комітети. Ці комітети створюють жителі сіл та селищ, що перебувають у межах складних територіальних громад і не є адміністративними центрами цих громад;

2) органи самоорганізації районів у містах, жителі яких відповідно до статті 142 Конституції України хоча й утворюють територіальну громаду, проте вона не виступає самостійним суб'єктом місцевого самоврядування. При цьому районні у містах комітети можуть бути створені лише в разі, коли відповідна міська рада приймає рішення про не утворення районних у місті рад;

3) органи самоорганізації, що створюються частиною жителів населеного пункту - будинкові, вуличні, квартальні комітети, а також комітети мікрорайонів. При цьому слід враховувати, що будинкові комітети створюються в межах одного або кількох багатоквартирних будинків, а вуличні та квартальні комітети - лише в місцях індивідуальної забудови. Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навчальний посібник / За ред. В.В. Кравченка. - К.: Атіка, 2004. - 150 с.

Обирати та бути обраними до органу самоорганізації населення можуть жителі, які на законних підставах проживають на відповідній території, а порядок виборів визначається Законом України «Про органи самоорганізації населення».

При цьому в зазначеному законі передбачаються такі обмеження виборчого права при виборах органів самоорганізації населення (виборчі цензи):

1) ценз осілості - вимога проживати на відповідній території на законних підставах;

2) віковий ценз - вимога щодо необхідності досягнення жителем вісімнадцяти років;

3) ценз дієздатності - у виборах органу самоорганізації населення не беруть участі жителі, яких визнано судом недієздатними.

Зазначені обмеження необхідні, оскільки забезпечують свідоме волевиявлення жителів при виборах органу самоорганізації населення.

Забороняються будь-які обмеження права жителів, котрі проживають на відповідній території, на участь у відповідному органі самоорганізації населення залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, мовних або інших ознак.

Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції України, цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, рішень відповідних органів місцевого самоврядування, рішень місцевого референдуму, статутів територіальних громад, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі їх створення) ради, виданих у межах своїх повноважень, положень про органи самоорганізації населення, рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживання, які їх обрали.

Для виконання своєї діяльності, орган самоорганізації населення обирає керівника, заступників керівника, секретаря, може залучати до роботи штатних працівників, узгоджуючи штат на зборах жителів за місцем проживання. Засідання селищного, сільського, вуличного, квартального, будинкового комітету є відкритими, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів і протоколюються або заносяться у щоденник комітету.

Рішення органів самоорганізації населення носять характер рекомендацій. Органи самоорганізації населення несуть встановлену законодавством відповідальність за законність та наслідки своїх рішень і дій. Відповідна рада може скасовувати рішення селищного, сільського, вуличного, будинкового та інші комітету, якщо воно суперечить законодавству або рішенням органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Особливе місце серед форм реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні посідає закріплене статтею 40 Конституції України право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У багатьох країнах (наприклад, у Німеччині, Чехії, Словаччині) це право визначається в законах про місцеве самоврядування як "право петицій" і надає мешканцям відповідної території можливість звертатися до органів місцевого самоврядування з заявами, скаргами і пропозиціями.

Як свідчить тлумачення вищенаведеної норми Конституції, звернення громадян, як інститут прямої демократії і самостійна форма здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні, має універсальний характер. Вони дають громадянам можливість опосередковано брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямків роботи органів місцевого самоврядування, в розробці проектів їх рішень, у контролі за їх діяльністю. Звернення громадян є важливим джерелом інформації щодо інтересів населення і одночасно засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушень з боку місцевого самоврядування.

Правовий механізм реалізації права на звернення в Україні встановлюється Законом України "Про звернення громадян", який, зокрема, передбачає три можливі форми реалізації конституційного права громадян на звернення до органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб: зауваження та пропозиції, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скарги про їх порушення. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 2010 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80

Наприклад, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено в ст. 22 - 23, що жителі міста мають право особисто звертатися до органів міського самоврядування, органів самоорганізації населення та до їх посадових осіб з питань, віднесених до відання міського самоврядування.

Колективними визнаються звернення до органів і посадових осіб міського самоврядування, підписані не менш як десятьма жителями міста.

Такі звернення мають на меті:

- внесення до Львівського міського голови, Львівської міської ради, її виконавчих органів конкретних пропозицій з питань соціально - економічного та культурного розвитку міста чи окремих міських територій, стану довкілля;

- аналіз роботи органів міського самоврядування загалом, або заслуховування звітів про виконання окремих завдань щодо соціально-економічного або культурного розвитку міста, стан довкілля, громадської безпеки, охорони громадського порядку, з інших питань, віднесених чинним законодавством до відання міського самоврядування;

- порушення питання про утворення, реорганізацію або ліквідацію органів самоорганізації населення;

- порушення питання про недовіру посадовій особі органу міського самоврядування.

Колективні звернення розглядаються органами і посадовими особами місцевого самоврядування в першочерговому порядку. Статут територіальної громади м. Львова від 28.03.2002 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.lvivrada.gov.ua/files/statut/Uhvala_1649.pdf

Наступною формою участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є участь у проведенні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування.

Громадська експертиза є одним з важливих інструментів громадської участі у вирішенні питань місцевого значення та впливу на муніципальну політику, а також налагодження правового діалогу між органами влади та громадянами.

Порядок проведення громадських експертиз визначено Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 5 листопада 2008 року № 976. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF Механізм проведення громадських експертиз передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій щодо розв'язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі.

Таким чином, громадяни отримують право провести аналіз та дати оцінку роботи органів влади, ефективності прийняття та виконання органами рішень, на основі проведеного аналізу сформулювати пропозиції та визначити необхідні заходи щодо розв'язання проблем у певній сфері державної політики. У свою чергу, органи державної влади повинні сприяти інститутам громадянського суспільства у проведенні відповідного аналізу, надавати необхідну інформацію для проведення експертизи та врахувати підготовлені пропозиції під час вирішення питань поточної діяльності.

Проте згадана Постанова не поширюється на органи місцевого самоврядування, в тому числі сільські, селищні, міські ради, їх виконавчі органи, а є обов'язковою до виконання тільки центральними та місцевими органами виконавчої влади, зокрема міністерствами та їх територіальними органами, іншими центральними органами виконавчої влади, обласними, районними державними адміністраціями тощо.

З іншого боку, Постанова Кабінету Міністрів України № 976 для органів місцевого самоврядування має рекомендаційний характер і може використовуватися ними у питанні проведення громадських експертиз.

Згідно даних Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України, деякі обласні центри України у питанні проведення громадських експертиз діяльності органів місцевого самоврядування (міської ради, міського голови, виконавчого комітету, виконавчих органів міської ради) керуються Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 5 листопада 2008 року № 976. Зокрема передбаченим Постановою порядком проведення громадських експертиз керуються міста Дніпропетровськ, Житомир, Київ та Кіровоград.

У місті Чернівці розпорядженням міського голови затверджено окремий Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності виконавчих органів Чернівецької міської ради. Порядок проведення громадської експертизи у місті Чернівці розроблений на основі Постанови Кабінету Міністрів України № 976, проте на відміну від Постанови, затверджений розпорядженням міського голови порядок є обов'язковим до виконання виконавчими органами міської ради.

Необхідно наголосити на тому, що розпорядженням Чернівецького міського голови та Постановою Кабінету Міністрів України № 976 передбачено проведення громадської експертизи виконавчих органів ради тільки інститутами громадянського суспільства, тобто це громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Інші форми участі членів територіальної громади у місцевому самоврядуванні. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України//[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2075

Крім проведення експертизи виконавчих органів міських рад, частина міст у своїх статутах територіальних громади серед механізмів участі членів територіальної громади у здійснення місцевого самоврядування передбачають також участь жителів міста у проведенні громадських експертиз проектів рішень органів місцевого самоврядування.

Зокрема статути територіальних громад міст Луцьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Полтава, Рівне, Суми, Тернопіль, Херсон та Чернігів передбачають, що члени територіальної громади можуть брати участь у проведенні громадських експертиз проектів рішень органів місцевого самоврядування міста з питань, які мають суттєве значення для членів територіальної громади, визначають напрямки соціально-економічного та культурного розвитку міста.

Ще однією формою участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є проведення консультацій з громадськістю органами місцевого самоврядування.

З метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 було затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики.

Постанова Кабінету Міністрів України № 996 є основним нормативно-правовим актом, який регулює механізм проведення консультацій з громадськістю в Україні. Проте закріплений Постановою порядок проведення консультацій є обов'язковим до виконання тільки органами виконавчої влади, а для органів місцевого самоврядування має рекомендаційний характер. Відповідно місцевим радам потрібно розробляти власні нормативно-правові акти, що регулюватимуть порядок проведення консультацій з членами територіальної громади щодо питань місцевого значення, або взяти за основу Порядок, визначений у Постанові Кабінету Міністрів України.

В Україні всього сім міських рад, які у питанні проведення консультацій з громадськістю користуються порядком, затвердженим Постановою № 996.

У більшості обласних центрах України питання проведення консультацій з громадськістю жодним чином не врегульовано, у містах Донецьк та Кіровоград консультації з громадськістю визначено відповідно рішенням Донецької міської ради та розпорядженням Кіровоградського міського голови. У місті Одеса питання проведення консультації врегульовано статутом територіальної громади.

Для проведення консультацій з громадськістю, рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 травня 2012 року було створено громадську раду при Дніпропетровській міській раді. Відповідно до Положення про громадську раду, остання збирає, узагальнює та подає до Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету інформацію про пропозиції громадських організацій щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне значення. Інші форми участі членів територіальної громади у місцевому самоврядуванні. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України//[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2075

Ще однією формою є участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування. Так, стаття 32 Статуту територіальної громади м. Львова передбачає, що жителі міста мають право бути присутніми на відкритих засіданнях міської ради. Особи, які виявили бажання відвідати пленарне засідання Львівської міської ради, повинні повідомити про це секретаріат міської ради. Обов'язок організації відвідування жителями міста пленарних засідань міської ради покладається на секретаріат ради. Порядок відвідування пленарних засідань міської ради визначається Регламентом Львівської міської ради.

Жителі міста мають право брати участь у засіданнях виконавчого комітету ради під час розгляду питань, пов'язаних з реалізацією їх конституційних прав, забезпечення яких віднесено до відання органів міського самоврядування.

Також варто зазначити, що стаття 39 Конституції України надає громадянам право збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно оповіщаються органи виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Ці форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні мають особливе значення щодо привернення уваги органів місцевого самоврядування до найактуальніших проблем політичного, соціально-економічного розвитку, екологічних проблемі які вимагають негайного розгляду та вирішення. Масові збори, демонстрації, пікетування та інші подібні акції надають представницьким, і виконавчим органам місцевого самоврядування можливість з максимальною точністю визначати, в якій сфері самоврядування є мало ефективним і які саме інтереси населення території незадоволені

Порядок організації і проведення в Україні зборів, мітингів і демонстрацій має бути встановлено окремим законом, ви ходячи з принципів, закріплених згаданою нормою Конституції України, зокрема щодо порядку оповіщення про проведення цих масових заходів. Закон має визначати терміни і процедурний порядок оповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингу, походу або демонстрації, також підстави і порядок встановлення судом обмежень у реалізації громадянами цього права.

Отже, основними формами участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є місцеві вибори та референдуми, місцеві ініціативи, загальні збори та громадські слухання. Крім того, на рівні територіальних громад здійснення громадянами місцевого самоврядування відбувається в таких формах як: участь в діяльності органів самоорганізації населення, направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, участь у проведенні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування, проведення консультацій з громадськістю, участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування та інші.



Розділ ІІІ. Перспективи удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні

В Україні спостерігається значна пасивність населення України, низький рівень участі жителів сіл, селищ, міст у самостійній, під власну відповідальність участі у їх проведенні для вирішення питань місцевого значення. Хоча також треба зазначити, що не тільки населення України є винним у цьому, значну частку провини має на собі і держава. Зокрема, якщо проаналізувати форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, то потрібно зазначити, що держава повинна удосконалити механізми їх застосування. І водночас, варто зазначити, що такого удосконалення потребують усі форми участі громадян, тому доцільно розглянути це питання через призму окремо взятих форм.

Першою формою, яку ми досліджували був місцевий референдум.

Як вже зазначалось, до сьогоднішнього дня немає прийнятого Закону України «Про місцевий референдум», що фактично унеможливлює його проведення. Так, наприклад, у Статуті територіальної громади м. Львова в ст. 16 передбачено положення про міський референдум. Міським референдумом вважається спосіб вирішення територіальною громадою міста, шляхом прямого голосування, питань, віднесених Конституцією і законами України до відання міського самоврядування.

Рішення, прийняті міським референдумом, є обов'язковими для виконання органами та посадовими особами міського самоврядування в межах міста.

Порядок призначення та проведення міського референдуму, а також перелік питань, що вирішуються референдумом, визначаються законом.

Тобто на рівні територіальної громади не визначають порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а значить провести такий референдум в теперішніх умовах є неможливим.

Тому, на мою думку, першочерговим кроком для збільшення ефективності залучення громадян у здійсненні місцевого самоврядування є прийняття Закону України «Про місцевий референдум». Крім того, в такому законі у обов'язковому порядку необхідно чітко зазначити наступні положення:

- впровадження чіткої типологізації місцевих референдумів та визначення їх предметів;

- уточнення кола та статусу суб'єктів ініціювання місцевих референдумів, інших учасників місцевих референдумів;

- мінімізація можливостей адміністративного тиску на суб'єктів місцевого референдуму;

- створення механізмів імплементації результатів імперативних референдумів.

- визначити, які саме органи місцевого самоврядування на відповідній території мають право брати участь у формуванні персонального складу дільничних комісій;

- включити мешканців громади до кола суб'єктів ініціювання консультативного місцевого референдуму;

- визначити максимальну кількість питань, які можуть одночасно виноситися на місцевий референдум із врахуванням рекомендації ПАРЄ щодо обмеження кількості питань референдуму, що виносяться на голосування в один і той самий день, з метою сприяння громадянам у прийнятті рішення

- чітко викласти коло питань, які можуть виноситися на імперативний та консультативний місцевий референдуми. Вважаю доцільним включити до предмету консультативного референдуму питання місцевого бюджету, місцевих податків і зборів, встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, питання, що належать до компетенції державних органів, а також кадрові питання та питання організаційного характеру з урахуванням особливостей.

Наступним аспектом підвищення ефективності застосування форм участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є вдосконалення механізму проведення загальних зборів членів територіальної громади. Зокрема, необхідно надати право ініціювати проведення загальних зборів виключно міському голові, голові районної в місті (у разі її створення) ради, міській (районній в місті) раді, постійними депутатським комісіям, депутатським групам, органам самоорганізації населення, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, членам територіальної громади. Крім цього, варто надати право скликання зборів громадським об'єднанням, благодійним організаціям, що поширюють свою діяльність на територію міста.

Необхідно скасувати будь які кількісні обмеження та вимоги щодо ініціативних груп громадян та кількості членів територіальної громади, з ініціативи яких можуть скликатися загальні збори громадян за місцем проживання.

Також урегулювати порядок реалізації та оскарження рішень загальних зборів; зобов'язати місцеві ради та їхніх посадових осіб обґрунтувати власне рішення про часткове врахування або неврахування позиції загальних зборів;

Удосконалення також потребують і механізми проведення громадських слухань та місцевої ініціативи. Зокрема, нормативно-правові акти повинні уникати загальних формулювань невизначеного змісту, як от «рішення громадських слухань доводяться до відома населення зручним способом». В даному випадку слід чітко вказати: що оприлюднюється? хто повинен оприлюднити? в який строк? і де? при чому строки мають бути фіксовані. Наприклад, «на протязі 10 робочих днів з моменту ухвалення рішення».

Усі права та обов'язки мають бути чітко прописані. Кожному праву члена територіальної громади має кореспондуватися відповідний обов'язок службовців органів місцевого самоврядування, і навпаки. Інакше нормативно-правовий акт буде нагадувати набір декларацій. Наприклад, якщо ініціатор проведення слухань має право бути присутнім під час розгляду міською радою рішення громадських слухань, то в службовців ради виникає обов'язок повідомити його про час і місце засідання, забезпечити доступ у приміщення, тощо.

Кожен нормативно-правовий акт повинен передбачати настання негативних правових наслідків, у випадку його недотримання: визнання громадських слухань такими, що не відбулися, визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб.

Необхідно також ввести положення, згідно з яким встановлення кількості підписів, необхідних для реєстрації місцевої ініціативи та ініціативи щодо проведення громадських слухань залежить від загальної чисельності населення громад;

Також потребується внесення змін до Закону, якими передбачити: перелік питань обов'язкового проведення громадських слухань; обов'язкову участь членів ініціативної групи з питань проведення громадських слухань на засіданні органів місцевого самоврядування щодо розгляду рішення громадських слухань; встановлення обов'язку місцевих рад враховувати пропозиції громадськості у власній діяльності та аргументувати відмову виконувати рішення громадських слухань.

Підтримую також думку, що позитивною практикою, яку варто запозичувати, є встановлення обов'язку брати участь у громадських слуханнях для депутатів (міської чи районної у місті ради) та посадових осіб місцевого самоврядування, компетенції яких стосуються питання, винесені на обговорення. Як це передбачено у нормативних документах Вінниці, Сум, Харкова, Черкас, Чернігова). Правове регулювання громадських слухань. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2081

Стосовно місцевих ініціатив, то згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцевим радам необхідно визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради у положеннях про порядок реалізації права на місцеву ініціативу. Відповідні положення слід ухвалювати як Додаток та статуту територіальної громади.

Право ініціювати внесення місцевої ініціативи на розгляд ради слід надати безпосередньо членам територіальної громади, а також членам громади, які об'єднані у окремі інститути громадянського суспільства - громадські об'єднання, благодійні організації, органи самоорганізації населення, організації співвласників багатоквартирних будинків. Місцевим радам необхідно максимально спростити процедуру ініціювання та подання місцевої ініціативи на розгляд ради і не створювати додаткових кроків, які необхідно зробити ініціаторам для подання місцевої ініціативи.

Стосовно інших форм участі громадян, зокрема громадської експертизи, то необхідно зазначити, що місцевим радам розробити порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності виконавчих органів рад. Відповідний порядок повинен бути розроблений на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 5 листопада 2008 року № 976 і затверджений розпорядженням міського голови.

Місцевим радам також необхідно оприлюднювати інформацію щодо проведення експертиз на веб-сайті ради або у місцевих ЗМІ.

Як і з громадськими експертизами, необхідно також розробити та затвердити порядок проведення консультацій з громадськістю органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. За основу під час розроблення порядку взяти Постанову Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Ці два аспекти є надзвичайно важливими, адже саме недостатність та відсутність правового регулювання не дають можливості громадянам ефективно застосовувати дані форми участі при здійсненні місцевого самоврядування.

Разом з тим, хотілось би навести думку науковців, що у процесі удосконалення правового забезпечення форм участі громадян необхідно вирішити, які питання потребують законодавчого регулювання, а які можна винести на рівень локальної нормотворчості. Якість переважної більшості локальних нормативно-правових актів поки що не дозволяє вирішувати проблеми законодавчого унормування механізмів місцевої демократії.

Головною метою удосконалення законодавства у цій сфері має стати створення умов, за яких доступність усіх форм локальної демократії для мешканців громад не буде повністю залежати від позиції органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Євтухова Т.І., Легенько Ю.В., Міщенко Р.І., Родіонов О.В., Руденко О.М. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: навч.-методичний посібник / ДП «Укртехінформ» - Київ, 2013. - 55 с.

Отже, для того, щоб удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні необхідно провести значну нормотворчу діяльність як Верховні Раді України, так і місцевим радам, оскільки практично усі форми потребують свого удосконалення.



Висновки

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

На місцевому рівні громадяни за допомогою безпосередньої демократії можуть вирішувати питання місцевого значення.

Участь громадян у місцевому самоврядуванні проявляється у безпосередніх та представницьких формах демократії. Конституція і закони України не встановлюють вичерпного переліку засобів безпосередньої демократії, тому такі на локальному рівні характеризуються різноманітністю форм (референдум, вибори, місцеві ініціативи, самооподаткування тощо).

Формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування - це легітимні та імперативні способи і засоби безпосереднього здійснення влади територіальною громадою або її членами, якими забезпечується право громадян здійснювати місцеве самоврядування, тобто безпосередньо вирішувати питання місцевого значення.

Становлення форм безпосередньої демократії сприяє реалізації волі та інтересів членів територіальної громади, пов'язаних з вирішенням їх повсякденних і життєвих проблем проживання, само і групової реалізації в сфері локальної демократії.

Місцевий референдум є найвищою нормативною формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення, а також основним актом локальної нормотворчості територіальної громади, який дозволяє їй брати участь в управлінні місцевими справами

Територіальні громади не можуть ні законодавчо, ні організаційно провести місцевий референдум, проведення таких референдумів буде незаконним. Це є великою проблемою місцевого самоврядування, яка потребує вирішення шляхом прийняття Закону про місцевий референдум.

Місцеві вибори за своєю суттю є однією з найважливіших форм безпосередньої участі громадян в управлінні місцевими справами. Змістом місцевих виборів є формування одноособових та колегіальних органів місцевого самоврядування.

Для участі громадян у такій формі як місцеві вибори в якості виборця потрібно бути членом територіальної громади, в межах території якої проводяться вибори

Місцеві вибори є такою формою участі громадян в управлінні місцевими справами, яка дозволяє їм найбільш демократичним способом формувати органи місцевого самоврядування який, відповідно до чинного законодавства, діятиме від імені них та їх територіальної громади і реалізуватиме в більшій частині її функції та повноваження.

Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Практика місцевого самоврядування свідчить, що загальні збори громадян є однією з найбільш масових форм безпосередньої демократії. Вони доступні для громадян і є одним із ефективніших засобів їх самоорганізації. Загальні збори забезпечують громадянам реальну можливість поєднання колективного обговорення питань і прийняття рішень з їх особистою активністю та ініціативою, які виявляються в різних організаційних та організаційно-правових формах (запитаннях, виступах, участі в голосуванні тощо). Для забезпечення цієї можливості доцільним є внести зміни в чинне законодавство, врахувавши пропозиції науковців та громадських активістів.

Місцева ініціатива є самостійною формою здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні та є важливим засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів, а також відновлення їх у разі порушення з боку місцевого самоврядування.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування.

Основними формами участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є місцеві вибори та референдуми, місцеві ініціативи, загальні збори та громадські слухання. Крім того, на рівні територіальних громад здійснення громадянами місцевого самоврядування відбувається в таких формах як: участь в діяльності органів самоорганізації населення, направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, участь у проведенні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування, проведення консультацій з громадськістю, участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування та інші.

Для удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні необхідно провести значну нормотворчу діяльність як Верховні Раді України, так і місцевим радам, оскільки практично усі форми потребують свого удосконалення.



Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Кол. монографія / В.О. Антонечко, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. - К.: Атіка, 2007. - 864 с

2. Гладышев А. Г. Правовые основы местного самоуправления / А. Г. Гладышев. -М., 1996. - С. 124

3. Данильян, О. Г. Основи філософії [Текст] : навч. посіб. / О. Г. Данильян, В. М. Тараненко. - Х. : Право, 2003. - 352 с.

4. Євтухова Т.І., Легенько Ю.В., Міщенко Р.І., Родіонов О.В., Руденко О.М. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: навч.-методичний посібник / ДП «Укртехінформ» - Київ, 2013. - 250 с.

5. Журавель Я. Особливості правового закріплення вимог до кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.//Ярослав Журавель// Вісник Центральної виборчої комісії - № 2 (12), 2008 р. - ст. 76-78

6. Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні К.: Ін Юре, 1997. - 36 с.

7. Корнієнко М.І. Статут територіальної громади: яким він може бути? // Розвиток місцевої демократії: забезпечення прав громадян на здійснення місцевого самоврядування: Зб. матер. конф., Київ, 21-22 грудня 1998 року. - К., 1999. - С. 18-19.

8. Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики: Автореферат дисертації канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2003.- 17 с.

9. Місюра В. Місцеве самоврядування як складовий елемент громадянського суспільства. ? Вісник НАДУ. - 2005. - № 2. ? С. 252. ?258.

10. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми демократії, управління і бюрократії в Україні // Право України. - 2001. № 9. - С. 122 - 125.

11. рієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навч. посібник. - К.: Кондор. - 2004. - 336 с.

12. Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навчальний посібник / За ред. В.В. Кравченка. - К.: Атіка, 2004. - 264 с.

13. Цоклан В. Система джерел конституційного права в контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму: конституціоналізму: тенденції та перспективи / В. І. Цоклан // Публічне право. - 2011. - № 3. - С. 20-26.

14. Юридична енциклопедія: В 6 т. : /. Т. 1 : А-Г / Національна академія наук України ; ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1998. - 672 с.

15. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Ю.М. Тодики. - Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 672 с.

Размещено на Allbest.ur