Форми здійснення громадянами місцевого самоврядування

Конституційно-правовий аналіз поняття, сутності та значення форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні. Загальні збори громадян за місцем проживання. Місцевий референдум, вибори, громадські слухання та інші форми.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.05.2015
Размер файла 66,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження. Із здобуттям державної незалежності України постала надзвичайно складна проблема реформування системи публічної влади в нашій країні, вдосконалення форм і методів її здійснення. У цьому сенсі відродження в Україні інституту місцевого самоврядування стало суттєвим кроком як демократизації політичного режиму, так і започаткування нової системи відносин між державою, суспільством та людиною. Адже саме місцеве самоврядування виступає важливою складовою механізму демократії, однією з дієвих форм реалізації прав і свобод людини та громадянина на місцевому рівні.

Досвід країн з розвинутою локальною демократією свідчить, що участь громадян у місцевому самоврядуванні дає їм змогу вільно розвиватися як особистості, виховувати почуття належності до територіальної громади, займати активну життєву позицію до справ місцевого значення, сприяє інтеграції та консолідації суспільства.

З урахуванням історичних, політичних, соціально-економічних, культурно-духовних, національних та демографічних особливостей розвитку територіальної громади функціонують різноманітні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні. Тому особливої актуальності сьогодні набуває дослідження теоретичних і практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні, форм такої участі, адже вона дозволяє населенню активно включитися у сучасні демократичні процеси.

Отже, зазначені вище обставини не тільки спонукали вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність.

Метою даного дослідження є розкрити теоретичні та практичні аспекти форм безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні, їх місце і роль у демократичній структурі суспільства та у системі місцевого самоврядування, розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення застосування цих форм.

Для досягнення вказаної мети, поставлено наступні завдання:

- з'ясувати поняття та сутність форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні;

- дослідити значення форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні;

- дослідити правові засади здійснення таких форм безпосередньої участі громадян у сфері місцевого самоврядування як: місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші;

- виокремити перспективи удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні.

Об'єктом дослідження є виступають суспільні відносини, пов'язані з формами безпосередньої участі громадян України у сфері місцевого самоврядування. Предметом дослідження виступає система безпосередніх форм участі громадян України у місцевому самоврядуванні.

Методологічну основу становлять наукові методи, які базуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу суспільних явищ конституційно-правового характеру. Серед них порівняльно-правовий, історичний, формально-юридичний, метод функціонального аналізу та ін.

Теоретичною та емпіричною базою курсової роботи є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені дослідженню місцевого самоврядування та територіальної громади, довідкова література, дані соціологічних опитувань. Нормативну основу дослідження складають Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти інших країн та міжнародні нормативно-правові акти. Структура курсової роботи: дана робота складається із вступної частини (вступу), основної частини, що поділена на три розділи, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Конституційно-правовий аналіз поняття, сутності та значення форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування є формою залучення громадян до участі в управлінні місцевими справами, а тому має розглядатися як здійснення демократії на місцевому рівні.

Європейська хартія місцевого самоврядування в своїй преамбулі передбачає, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами - членами Ради Європи, і це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_036

Первинним елементом системи місцевого самоврядування визнається територіальна громада, яка здійснює самоврядування в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через своїх представників, яких вона обирає, та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Місцеве самоврядування стає соціальним середовищем, у рамках якого за допомогою цієї ж демократії проходять процеси утворення, формування, інституціалізації певних управлінських структур, а також визначених форм самоорганізації громадян, які проживають на певній території, необхідних для вирішення своїх власних проблем.

В основі здійснення безпосередньої влади територіальної громади лежить безпосередня демократія як спосіб реалізації цієї влади, а місцеве самоврядування є організаційно - правовою формою її реалізації. Адже безпосередня демократія - це природне право народу, вона з'явилася раніше за представницьку. Демократія як форма суспільного буття і політичної організації суспільства створює найсприятливіші умови для життєдіяльності людини та розглядається як цивілізований виклик і основа всесвітнього реформування українського суспільства. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми демократії, управління і бюрократії в Україні // Право України. - 2001. № 9. - С. 125.

Рішення інститутів представницької демократії, як правило, можуть бути скасовані актами безпосередньої демократії, а акти безпосередньої демократії не потребують будь-якого затвердження. Шляхом безпосередньої демократії приймаються насамперед найважливіші нормативно-правові акти: конституції, закони щодо внесення до них змін та інші правові акти, які безпосередньо висловлюють волю народу як акти і норми прямої дії.

За змістом безпосередня демократія відповідно до Конституції України це формування органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 71), прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального або місцевого значення (ст. 72,74), гарантування (охорона) конституційного ладу (ст. 5), захист суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17) тощо.

На місцевому рівні громадяни за допомогою безпосередньої демократії можуть вирішувати питання місцевого значення.

Згідно статті 1 Конституції Україна є демократичною державою і, відповідно, володіє такою обов'язковою характеристикою демократичного державного управління, як залучення громадськості до процесу формування та реалізації державної політики. Європейська практика в даному випадку говорить про таку характеристику, як залучення сторін.

До того ж, стаття 38 Конституції проголошує, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами.

Отже, стає зрозуміло, що чинне правове поле в Україні утверджує конституційні основи для участі громадськості в управлінні публічними справами. І не лише через чітко прописані в законодавстві вибори представницьких органів та їхніх посадових осіб, референдуми, а й через інші механізми, які можуть застосовуватися як на національному, так і місцевому рівнях.

Участь громадян у місцевому самоврядуванні проявляється у безпосередніх та представницьких формах демократії. Конституція і закони України не встановлюють вичерпного переліку засобів безпосередньої демократії, тому такі на локальному рівні характеризуються різноманітністю форм (референдум, вибори, місцеві ініціативи, самооподаткування тощо). Представницькі форми демократії у системі місцевого самоврядування проявляються у діяльності органів та посадових осіб, а також через систему муніципальної служби.

Тобто, можливість безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування передбачена Конституцією України.

Для того, щоб реалізувати цю можливість Конституцією та законодавством України передбачено ряд форм, в рамках яких громадяни реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні.

Для формулювання поняття «форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування», необхідно зазначити філософське розуміння поняття «форми».

Словник філософських термінів вказує, що «форма» [лат. forma - зовнішній вигляд] - це категорія, яка позначає спосіб зовнішнього прояву змісту, а також спосіб зв'язку елементів змісту. Данильян, О. Г. Основи філософії [Текст] : навч. посіб. / О. Г. Данильян, В. М. Тараненко. - Х. : Право, 2003. - 344 с.

Таким чином, формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування - це легітимні та імперативні способи і засоби безпосереднього здійснення влади територіальною громадою або її членами, якими забезпечується право громадян здійснювати місцеве самоврядування, тобто безпосередньо вирішувати питання місцевого значення.

Форми безпосередньої демократії класифікуються за:

- результатами діяльності (або способом впливу на суспільні відносини) на імперативні; консультативні; комплексні; правотворчі й ті, що не створюють норм права;

- механізмом діяльності - на прямо пов'язані з представницькою демократією, опосередковано пов'язані і не пов'язані з представницькою демократією (або відносно самостійні);

- правовими «засадами» - на чинні на підставі норм права і чинні на підставі традицій, звичаїв;

- територіальною ознакою - на національні (загальнодержавні) і місцеві;

- суб'єктами - на всенародні та групові, індивідуальні.

Громадяни мають достатньо широкий спектр передбачених законом можливостей впливати на діяльність влади від лобіювання своїх інтересів до страйків, мітингів і пікетів. Місюра В. Місцеве самоврядування як складовий елемент громадянського суспільства. ? Вісник НАДУ. - 2005. - № 2. ? С. 254.

Чинне законодавство визначає ряд форм, які можуть застосовуватися на рівні громад для участі у прийнятті рішень: місцеві ініціативи, органи самоорганізації населення, загальні збори за місцем проживання, консультування з громадськістю тощо.

Відомий конституціоналіст Тодика Ю.М. вважає, що до форм безпосередньої демократії на місцевому рівні необхідно відносити наступні форми:

- місцевий референдум ? форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;

- місцеві вибори ? вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

- загальні збори громадян ? збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення;

- місцеві ініціативи ? пропозиція членів громади про обов'язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування;

- громадські слухання ? це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення;

- організація й участь у мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;

- участь населення в роботі органів місцевого самоврядування на добровільних засадах (як експерти, спеціалісти, консультанти, громадські контролери). Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Ю.М. Тодики. - Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 672 с.

В той же час, аналізуючи реалізацію населенням права на місцеве самоврядування, Гладишев А.Г. виділяє наступні форми його участі:

- участь у місцевих виборах;

- участь у місцевому референдумі, опитуванні, плебісциті;

- участь в органах територіального громадського самоврядування;

- участь у зборах, сходах громадян;

- участь у мітингах, демонстраціях, демонстраціях, пікетуванні та/або їх організація;

- спрямування звернень до органів місцевого самоврядування;

- реалізація нормотворчої ініціативи;

- діяльність в представницьких органах місцевого самоврядування;

- участь у публічних слуханнях, відкритих сесіях представницького органу місцевого самоврядування;

- здійснення муніципальної служби. Гладышев А. Г. Правовые основы местного самоуправления / А. Г. Гладышев. -М., 1996. - С. 75.

На мою думку, виходячи з чинного законодавства України можна виділити такі основні форми здійснення окремими громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні:

- участь у місцевих референдумах;

- участь у виборах до органів місцевого самоврядування;

- участь у висуненні місцевих ініціатив;

- участь у загальних зборах громадян;

- участь у роботі органів самоорганізації населення;

- участь у громадських слуханнях.

Варто зазначити, що у той же час, участь громадян у врядуванні на місцях не обмежується визначеним нормативно-правовою базою України переліком, та й аналіз повсякденної діяльності територіальних громад дає приклади існування інших форм участі громадськості в місцевому управлінні, застосування яких дозволяє громадянам не лише пропонувати місцевій владі ухвалення тих чи інших рішень, а й формувати місцеву політику та брати безпосередню участь у її реалізації.

Існування і законодавче закріплення таких форм діяльності територіальних громад є свідченням не тільки широкої локальної, місцевої, але й внутрішньо муніципальної децентралізації, що полягає у розвитку і вдосконаленні громадських засад у діяльності місцевих співтовариств і розкріпачення самодіяльної активності членів таких співтовариств - мешканців певних територіальних об'єднань, громад.

Отже, становлення форм безпосередньої демократії сприяє реалізації волі та інтересів членів територіальної громади, пов'язаних з вирішенням їх повсякденних і життєвих проблем проживання, само і групової реалізації в сфері локальної демократії.

референдум вибори громадський слухання

Розділ ІІ. Правові засади здійснення форм безпосередньої участі громадян у сфері місцевого самоврядування

2.1 Місцевий референдум

Найвищою формою безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого самоврядування є місцеві референдуми.

Згідно ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Як зазначає Баймуратов М.О., Погорілко В.Ф., місцевий референдум є найвищою нормативною формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення, а також основним актом локальної нормотворчості територіальної громади, який дозволяє їй брати участь в управлінні місцевими справами. Погорілко В.Ф., Баймуратов М. О., Бальций І.О. та ін. Муніципальне Право України: Підручник./3а ред. Баймуратова М. О./ - 2-го вид. дон. -К: Правова єдність, 2009. - 279 с

Згідно ст. 70 Конституції право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Стаття 7 Закону містить лише кілька основних положень про місцевий референдум - окреслення кола питань, що можуть (і таких, що не можуть) бути предметом референдуму та зобов'язання виконувати рішення референдуму на відповідній території. Проте все зводиться до відсилання на неухильне дотримання Закону України про референдуми.

В Україні до 2012 року діяв Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р., згідно з яким місцеві референдуми могли проводитися в межах адміністративно-територіальних одиниць. Проте у 2012 році цей Закон втратив чинність на підставі Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 року, а Закон про місцеві референдуми так і не був прийнятий.

Варто зазначити, що той закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми», який прийнятий ще до здобуття Україною незалежності (3 липня 1991 року) піддавався критиці експертами та практиками місцевого самоврядування. У ньому, наприклад, навіть містилися положення, які обмежували реалізацію громадських ініціатив, зокрема, було законодавчо закріплено право голів відповідних місцевих рад реєструвати такі ініціативні групи та відмовляти у реєстрації без зазначення конкретних підстав.

Враховуючи ще доволі низький рівень співпраці органів місцевого самоврядування та громадськості, такі норми практично унеможливлюють призначення та проведення місцевих референдумів за ініціативою членів територіальної громади особливо у випадках, коли предметом такого референдуму є дострокове припинення повноважень відповідної ради та її голови або скасування рішень місцевих рад.

Достатньо лише пригадати численні спроби київської громадськості впродовж 2006 року провести збори ініціативної групи з приводу дострокових виборів міського голови м. Києва. Тодішній міський голова Л. Черновецький убезпечував своє перебування на посаді, не підписуючи розпорядження про реєстрацію ініціативної групи - тобто блокував механізм референдуму ще до етапу видачі підписних листів.

Незважаючи на це, за 20 років незалежності в Україні все таки проведено понад 150 місцевих референдумів. Цоклан В. Система джерел конституційного права в контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму: конституціоналізму: тенденції та перспективи / В. І. Цоклан // Публічне право. - 2011. - № 3. - С. 24.

Як зазначав колишній міністр юстиції України Микола Оніщук, «такий показник місцевих референдумів є надзвичайно низьким». Оніщук Микола: «За часи незалежності було проведено лише 150 місцевих референдумів, це дуже мало» [Електронний ресурс] // Інформаційний портал Galinfo, 21 квітня 2011. - Режим доступу: http://galinfo.com.ua/news/86652.html

Саме тому політологи-експерти і практики місцевого самоврядування у 2011-2012 рр. активізували процес обговорення нового законопроекту про референдум, який, зрештою, і був прийнятий у листопаді 2012 року.

Однак цей Закон не вирішує питання урегульованості місцевих референдумів, оскільки присвячений порядку проведення референдумів всеукраїнських.

Фактично жодна територіальна громада немає можливості проводити місцевих референдумів, що є грубим порушенням її прав, наданих Європейською хартією місцевого самоврядування та Конституцією України. Відповідно жоден громадянин не може реалізувати свого права на участь у вирішенні питань місцевого значення шляхом референдуму.

Територіальні громади не можуть ні законодавчо, ні організаційно провести місцевий референдум, проведення таких референдумів буде незаконним. Це є великою проблемою місцевого самоврядування, яка потребує вирішення шляхом прийняття Закону про місцевий референдум.

2.2 Місцеві вибори

Згідно положень ст. 141 Конституції в Україні проводяться вибори до сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, а також сільських, селищних та міських голів. Усі ці вибори в науковій літературі та повсякденному житті прийнято називати поняттям «місцеві вибори».

Місцеві вибори є однією із найважливіших форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні.

Як зазначає відомий конституціоналіст Кампо В.М., «виборний порядок формування органів самоврядування випливає із змісту і духу Конституції». Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні.-- К.: Ін Юре, 1997.-- 13 с.

Місцеві вибори за своєю суттю є однією з найважливіших форм безпосередньої участі громадян в управлінні місцевими справами. Змістом місцевих виборів є формування одноособових та колегіальних органів місцевого самоврядування.

Максакова Р.М. визначає місцеві вибори можна як форму безпосереднього (прямого) волевиявлення територіальних громад з метою формування органів місцевого самоврядування, що відбувається на основі принципів, передбачених Конституцією та законами України, шляхом голосування. Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики: Автореферат дисертації канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2003.- 7 с.

В Юридичній енциклопедії міститься схоже визначення, за яким місцеві вибори - безпосереднє волевиявлення територіальних громад з метою формування складу представницьких органів місцевого самоврядування шляхом голосування Юридична енциклопедія: В 6 т. : /. Т. 1 : А-Г / Національна академія наук України ; ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1998. - 357 с..

Згідно ст. 71, 141 Конституції України територіальні громади сіл, селищ, міст на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають терміном на п'ять років депутатів сільських, селищних, міських рад, а також сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради і головує на її засіданнях.

Як зазначає Прієшкіна О.В. місцеві вибори мають свої особливості залежно від певних критеріїв:

1) за суттю - це локальні (місцеві) вибори, що проводяться в межах відповідних адміністративно - територіальних одиниць;

2) за змістом - це вибори, у ході яких формуються органи місцевого самоврядування, а саме система органів місцевого самоврядування, до якої входять сільські, селищні, міські, районні (районні в містах), обласні ради, а також сільські, селищні, міські голови, на відміну від проведення парламентських та президентських виборів, де формується цілісний орган державної влади, зокрема: під час парламентських виборів формується колегіальний орган - Верховна Рада України, а під час президентських виборів утворюється одноособовий орган -- глава держави. Прієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навч. посібник. - К.: Кондор. - 2004. - 83 с.

Основні принципи, особливості, організація і порядок проведення місцевих виборів визначаються Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 року № 2487-VI. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 року № 2487-VI // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2487-17

Згідно ст. 2 цього Закону, яка встановлює основні засади місцевих виборів, вони є вільними та відбуваються на основі гарантованого Конституцією України загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

1) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті;

2) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні мажоритарні виборчі округи), на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Також цим Законом закріплено принцип добровільності участі громадян у місцевих виборах, згідно якого ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Важливо зазначити, що для участі у місцевих виборах законодавством України встановлено ряд вимог. Зокрема, право голосу на виборах депутатів сільських, селищних, міських рад, виборах сільського, селищного, міського голови мають дієздатні громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Право голосу на виборах депутатів районних, обласних рад мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Право голосу на виборах депутатів районних у містах рад мають громадяни України, які належать до територіальних громад відповідних міст, місце проживання яких зареєстровано в межах відповідного району в місті та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Право голосу на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають громадяни України, місце проживання яких зареєстровано в межах Автономної Республіки Крим та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Належність громадянина до відповідної територіальної громади визначається його місцем проживання на її території згідно із Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1382-15

Відповідно до статті 3 цього Закону «місце проживання - адміністративно - територіальна одиниця, на території якого особа проживає строком понад шість місяців на рік». Тобто належність громадянина до територіальної громади визначається його проживанням на її території понад шість місяців на рік.

Звідси випливає, що той, хто проживає на території відповідної громади менше встановленого терміну, не належить до такої громади

Крім участі у місцевих виборах шляхом голосування, члени територіальних громад мають право брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів та в інших заходах, пов'язаних з організацією та проведенням виборів, що реалізується ними у порядку, визначеному законодавством України.

Варто зазначити також, що військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, а також особи, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, вважаються такими, що не належать до жодної територіальної громади та відповідно не мають права голосу на місцевих виборах.

Можна зробити висновок, що для участі громадян у такій формі як місцеві вибори в якості виборця потрібно бути членом територіальної громади, в межах території якої проводяться вибори. Разом з тим, з нещодавніми змінами у законодавстві право бути обраним депутатом, сільським, селищним, міським головою наділені громадяни України, які мають право голосу відповідно до статті 70 Конституції України. Тобто вимоги бути членом територіальної громади, для пасивного виборчого права не встановлено.

На мою думку, це надзвичайно велика помилка законодавця не встановити такі вимоги. Як зазначають в науковій літературі, «необхідною видається постановка питання про доцільність перегляду законодавчих вимог до кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста, яка представляє громаду і забезпечує реалізацію законних прав та інтересів останньої. Загальновідомо, що для якісного управління територіальною громадою, представлення її інтересів та реалізації законних прав необхідно щонайменше бути членом відповідної громади, аби орієнтуватися в справах місцевого значення.

Сьогодні ж сільським, селищним, міським головою може стати будь-який громадянин України, що зовсім не володіє ні політичною, ні економічною, ні соціальною, ні культурною, ні іншою проблематикою відповідної адміністративно-територіальної одиниці, проте який має для перемоги на місцевих виборах достатню матеріально - фінансову базу». Журавель Я. Особливості правового закріплення вимог до кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.//Ярослав Журавель// Вісник Центральної виборчої комісії № 2 (12), 2008 р. - ст. 77

На мою думку, в Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» слова «має право голосу відповідно до статті 70 Конституції України» треба замінити словами «має право голосу на відповідних виборах»

Аналіз чинного законодавства та наукової літератури, дають змогу виділити наступні види місцевих виборів:

1) за суб'єктами: вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад; вибори сільських, селищних і міських голів;

2) за часом проведення: чергові; позачергові; повторні; вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули; вибори депутатів місцевої ради та сільського, селищного, міського голови, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці;

3) з огляду на правові наслідки: дійсні та недійсні;

4) в залежності від адміністративно-територіальної одиниці де проводяться місцеві вибори: власне місцеві і регіональні.

Отже, місцеві вибори є такою формою участі громадян в управлінні місцевими справами, яка дозволяє їм найбільш демократичним способом формувати органи місцевого самоврядування який, відповідно до чинного законодавства, діятиме від імені них та їх територіальної громади і реалізуватиме в більшій частині її функції та повноваження.

2.3 Загальні збори громадян за місцем проживання

Згідно ст. 8 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" загальні збори громадян за місцем проживання -- це одна із форм безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення.

Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Науковець Прієшкіна О.В. зазначає, що загальні збори жителів за місцем проживання - організаційно - правова форма спільного публічного обговорення та вирішення мешканцями певної території питань місцевого значення. Такі збори є багатогранним та багатофункціональним явищем. Вони можуть розглядатися як засіб народовладдя та форма здійснення місцевого самоврядування; організаційна форма діяльності громадських організацій та структурний елемент інших форм народовладдя; форма реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина -- засіб волевиявлення; комплекс природних прав; засіб зворотнього зв'язку між громадянами та державою тощо. Прієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навч. посібник. - К.: Кондор. - 2004. - 92 - 93 с.

Згідно ст. 1 Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року N 3748-XII загальні збори громадян скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя. Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року N 3748-XII // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3748-12/conv

Вони скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, вулиці, будинку тощо) по мірі необхідності, але не рідше одного разу на рік для обговорення найважливіших питань місцевого життя. В роботі зборів можуть брати участь громадяни, яким виповнилося 18 років, якщо вони постійно проживають на даній території.

Із статті 140 Конституції України та статті 8 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” випливає, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але до цих пір не прийнято закону, який би врегулював цей порядок. Тому керуватися при організації та проведенні загальних зборів необхідно Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. № 3748-ХП . Однак, слід мати на увазі, що цей нормативний акт був прийнятий раніше, ніж чинні Конституція і Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" і тому зараз діє лише в частині, що не суперечить їм.

Отже, фактично актом, який визначає порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання є Статут відповідної територіальної громади. За даними Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України, з 26 міст обласного значення України, порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання урегульовано у 24 містах. У 19 містах порядок проведення зборів визначається статутами територіальних громади, у м. Харкові - Положенням «Про загальні збори громадян за місцем проживання в місті Харкові», яке ухвалено як додаток до статуту територіальної громади міста.

Міста Донецьк та Суми ухвалили окремі положення про загальні збори громадян, що суперечить ч. 3 ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої порядок проведення зборів може визначатися виключно законом або статутом територіальної громади міста.

Статут територіальної громади міста Тернопіль містить загальні норми у частині проведення загальних зборів громадян, не регламентуючи порядку їх ініціювання, організації та проведення. Місцева рада також не ухвалила окремого положення про загальні збори в місті Тернопіль, яке б визначило відповідні процедури ініціювання. Правове регулювання загальних зборів громадян за місцем проживання. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України. // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2077

Так, згідно ст. 18 -20 Статуту територіальної громади м. Львова, загальні збори громадян скликаються за місцем проживання по будинках, вулицях, кварталах, житлових масивах, мікрорайонах або інших внутрішньоміських територіальних утвореннях для обговорення питань місцевого значення, обрання органів самоорганізації населення, заслуховування повідомлень та звітів про роботу органів і посадових осіб міського самоврядування та органів самоорганізації населення, прийняття рішення про участь на громадських засадах жителів міста в роботах з благоустрою, охорони громадського порядку, збереження житлового фонду, пам'яток історії та культури, надання допомоги соціально незахищеним членам міської громади.

Загальні збори громадян скликаються органами самоорганізації населення, міським головою, міською радою, а також за пропозицією не менше ніж 10 відсотків жителів внутрішньоміського територіального утворення міста. Статут територіальної громади м. Львова від 28.03.2002 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.lvivrada.gov.ua/files/statut/Uhvala_1649.pdf

Згідно з п. 4 ст. 4.4 Статуту територіальної громади міста Вінниці збори скликаються міським головою за власною ініціативою, за ініціативою (пропозицією) органу самоорганізації населення, що діє на території мікрорайону, вулиці, кварталу, будинку, або за пропозицією ініціативної групи членів територіальної громади за місцем проживання. Статут територіальної громади м. Вінниця від 11.11. 2010 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.vmr.gov.ua/Lists/VinnytsyaCity/ShowContent.aspx?ID=3

Фактично проаналізувавши Статути інших територіальних громад, в Україні, загальні збори громадян за місцем проживання переважно скликають міським головою за власною ініціативою, або за пропозицією членів територіальної громади, органів самоорганізації населення, депутатів місцевих рад тощо. Таким чином члени територіальної громади, які хочуть провести загальні збори громадян за місцем проживання, повинні звернутися до міського голови чи відповідних органів місцевої ради з ініціативою (пропозицією) про скликання зборів.

Ще одним питанням, яке потребує з'ясування є те, що загальні збори громадян за місцем проживання можуть скликатися за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення, що є передбачено практично усіма Статутами територіальних громад).

Коли з селом, будинком чи вулицею все зрозуміло, адже ці об'єкти мають чітко окреслені межі, то що є кварталом чи мікрорайоном? Як правило, у містах ці територіальні утворення існують, але в більшості неформально або ж без чітко визначених меж. Саме для забезпечення легітимності проведення Зборів у статуті громади або відповідному положенні мають бути зазначені усі наявні в місті територіальні утворення з окресленням їхніх меж. Тим більше, що рішення Зборів, як вважає законодавець, враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

В більшості випадків до компетенції зборів відносяться:

* розгляд питань, що знаходяться у віданні місцевого самоврядування та внесення пропозицій і зауважень щодо них відповідним органам та організаціям;

* обговорення проектів рішень місцевих рад з важливих питань місцевого життя;

* внесення пропозицій з питань порядку денного сесій відповідної ради;

* заслуховування інформації працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ й організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

* інформування населення про прийняті рішення рад та їх виконавчих органів, хід їх виконанні, про Закони України та інші нормативні документи, що безпосередньо торкаються інтересів громадян;

* вибори громадських комітетів та рад самоуправління; затвердження їх статутів, структури, штатів;

* вирішення питань про передачу чи продаж об'єктів комунальної власності, які мають особливо важливе значення для життєдіяльності даної громади; вирішення інших фінансових питань; внесення пропозицій про встановлення чи відміну радою місцевих податків і зборів, оголошення місцевих добровільних позик;

* розгляд питань про надання допомоги інвалідам, пристарілим та одиноким громадянам, багатодітним сім'ям, внесення відповідних пропозицій з цих питань;

* розгляд питань про найменування, перейменування населених пунктів, районів, вулиць, перепідпорядкування сіл, селищ;

* обговоренні питань, пов'язаних з екологічними та техногенними катастрофами, ліквідацією їх наслідків, заслуховування інформації виконавчих органів відповідних рад про стан екології та міри по її покращенню;

* обговорення поведінки осіб, що порушують громадський порядок, внесення представлення до державних чи громадських органів про притягнення цих осіб до відповідальності;

* висунення претендентів на посаду, кандидатів в народні депутати України, депутати місцевих рад, до складу виборчих комісій, представників (спостерігачів) для спостереження за проведенням виборчої кампанії та референдумів;

* внесення пропозицій про проведення місцевого референдуму, створення ініціативних груп для збирання підписів громадян;

* обговорення інших питань, що стосуються інтересів населення відповідної території.

Загальні збори громадян за місцем проживання мають право звертатися із пропозиціями до відповідних рад, державних органів, до керівників підприємств, установ, організацій, які повинні розглянути пропозиції і протягом місяця надати інформацію про результати розгляду особам чи органам, за ініціативою яких скликалися збори.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Проте відповідно до статутів територіальних громад міст Вінниця, Луцьк, Кіровоград, Луганськ, Рівне, Тернопіль та Чернівці, рішення загальних зборів, що мають важливе значення для міської громади, для органів та посадових осіб місцевого самоврядування мають рекомендаційний характер. Відповідна норма є порушенням Закону про місцеве самоврядування, оскільки рішення повинні враховуватися органами самоврядування в їх діяльності. Правове регулювання загальних зборів громадян за місцем проживання. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України. // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2077

Отже, практика місцевого самоврядування свідчить, що загальні збори громадян є однією з найбільш масових форм безпосередньої демократії. Вони доступні для громадян і є одним із ефективніших засобів їх самоорганізації. Загальні збори забезпечують громадянам реальну можливість поєднання колективного обговорення питань і прийняття рішень з їх особистою активністю та ініціативою, які виявляються в різних організаційних та організаційно-правових формах (запитаннях, виступах, участі в голосуванні тощо). Для забезпечення цієї можливості доцільним є внести зміни в чинне законодавство, врахувавши пропозиції науковців та громадських активістів.

2.4 Місцеві ініціативи

Наступною формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства про місцеве самоврядування, є місцеві ініціативи.

Право членів територіальної громади на місцеві ініціативи закріплено у ст. 9 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., яка закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Це можуть бути питання, пов'язані з управлінням майном, що знаходиться в комунальній власності; затвердженням програм соціально-економічного та культурного розвитку і контролем за їх виконанням; встановленням місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпеченням місцевих референдумів та реалізацією їх результатів; утворенням, реорганізацією та ліквідацією комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійсненням контролю за їхнього діяльністю та ін.

Місцеві ініціативи можна також прокласифікувати. Так, за змістом їх можна поділяти на правотворчі ініціативи, спрямовані на прийняття, зміну або скасування певного муніципально - правового акта; ініціативи установчого характеру, зокрема ініціативи, які коректують склад представницького органу місцевого самоврядування; референдні ініціативи тощо. За формою вираження місцеві ініціативи бувають документально оформлені та неоформлені тощо. Прієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навч. посібник. - К.: Кондор. - 2004. - 108 с.

Згідно ч. 2. ст. 9 Закону порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Свого часу у Верховній Раді розглядався проект Закону про місцеві ініціативи № 3740 від 06.12.2013. Згідно з цим проектом місцевою ініціативою вважається офіційна письмова пропозиція громадян України з питань, які належать до відання місцевого самоврядування, внесена в порядку, передбаченому цим Законом до відповідної ради для розгляду та прийняття відповідного рішення в межах її компетенції. Проект Закону про місцеві ініціативи № 3740 від 06.12.2013//[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=49256

Даний проект більш детально врегульовував питання місцевої ініціативи, однак не був прийнятий. На даний час детально питання місцевої ініціативи регулюється Статутами територіальних громад, а в деяких випадках прийнятими положеннями.

Відповідно до даних дослідження Українського незалежного центру політичних досліджень, проведеного протягом березня - травня 2013 року, з 26 міст України, порядок реалізації права на місцеву ініціативу членами територіальної громади визначено у 23 обласних центрах, з яких:

- у статутах територіальних громад - 19 обласних центрів;

- у статутах територіальних громад та положеннях про реалізації права на місцеву ініціативу - 4 обласні центи (Вінниця, Донецьк, Суми, Харків).

Відсутнє правове регулювання реалізації права на місцеву ініціативу у містах Ужгород, Житомир та Севастополь. Правове регулювання місцевих ініціатив. Доповідь Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України. // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://civil-rada.in.ua/?p=2079

Також слід мати на увазі, що місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на засіданні ради, яка відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Відповідно до Закону України «Про місцева самоврядування в Україні», право на ініціювання розгляду у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування мають члени територіальної громади.

Переважно в обласних центрах України, де визначено порядок реалізації права на місцеву ініціативу, право ініціювати розгляд питань у порядку місцевої ініціативи мають члени територіальної громади через створення ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Так, стаття 48 Статуту територіальної громади м. Полтави визначає, що для ініціювання розгляду питань у міській та районних у місті радах члени територіальної громади створюють ініціативну групу у складі до 10 жителів міста Полтави, про що складають заяву, підписану всіма членами ініціативної групи. Ця заява реєструється відповідно міською, районними у місті радами. Статут територіальної громади м. Полтави від 22.12.2010 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.rada-poltava.gov.ua/documents/

Тобто суб'єктом подання місцевої ініціативи у місті Полтава може бути тільки ініціативна група.

На відміну від Полтави, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено, що жителі міста Львова можуть ініціювати розгляд в Львівській міській раді у порядку місцевої ініціативи будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Суб'єктами права місцевої ініціативи можуть бути:

- члени територіальної громади міста чисельністю не менш, ніж 10 тисяч жителів;

- міський осередок (міська організація) політичної партії, іншого всеукраїнського об'єднання громадян, зареєстрованих Міністерством юстиції України;

- трудовий колектив підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, з чисельністю працюючих не менш, ніж 200 осіб.

Місцева ініціатива передбачає винесення на розгляд міської ради, її виконавчих органів, міського голови у письмовій формі пропозиції про необхідність розгляду питання чи прийняття органами або посадовими особами міського самоврядування рішення або вжиття необхідних заходів.

Місцева ініціатива оформляється підписними листами про підтримання ініціативи не менш, як 10 тисячами жителів, на кожному з яких повинно бути зазначено текст місцевої ініціативи, а жителів поряд із своїм підписом зазначають своє місце проживання та номер паспорта, а ініціатива міського осередку політичної партії, іншого всеукраїнського об'єднання громадян, зареєстрованих Міністерством юстиції України, трудового колективу підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, з чисельністю працюючих не менш, ніж 200 осіб - протоколом загальних зборів, підписаних головою та секретарем зборів. Статут територіальної громади м. Львова від 28.03.2002 року// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.lvivrada.gov.ua/files/statut/Uhvala_1649.pdf

Власне, як бачимо Статут Львова ніби розширює перелік суб'єктів внесення місцевої ініціативи, порівнюючи з Статутом Полтави, проте створює складніші умови для реалізації права громадянами місцевої ініціативи.

У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено правило, згідно з яким місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на засіданні ради, яка відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Цим самим Закон не лише забезпечує гласність і відкритість роботи органів місцевого самоврядування, а захищає муніципальні права територіальної спільноти та окремої особистості.

Відповідно до законодавства рада, розглянувши питання, внесене шляхом місцевої ініціативи, приймає рішення. Це рішення, яким би воно не було, обов'язково має бути обнародуване. Порядок обнародування визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади та залежить від території громади, чисельності її мешканців, технічних і фінансових можливостей тощо. Як правило, обнародування рішень відбувається шляхом їх опублікування в одній або кількох щоденних газетах, повідомлення через інші засоби масової інформації (радіо, телебачення тощо), видання відомчого бюлетеня ради й, у крайньому випадку, через вивішування публічних оголошень на дошках, встановлених у певних місцях на території громади.

Місцева ініціатива - це ініціатива громадськості. І це той шлях, який, з одного боку, сприятиме втіленню в життя ідеології адміністративної реформи та нової регіональної політики, а з іншого - подоланню негативної спадщини радянської системи, зокрема, цілковитої відірваності влади від народу. Влада не розуміє потреб народу, а народ, у свою чергу, кожен раз постає перед фактом неочікуваної появи владних рішень, суті й мети яких він не розуміє. Для вирішення цієї проблеми суто адміністративних заходів замало.


Подобные документы

  • Поняття та конституційні принципи місцевого самоврядування, їх закріплення в чинному законодавстві. Місцеве самоврядування в Україні як частина організації управлінської діяльності в державі. Система й організаційно-правові форми місцевого самоврядування.

    реферат [53,7 K], добавлен 29.10.2010

  • Поняття місцевого самоврядування, основні засади організації та здійснення, історія становлення і розвитку в Україні. Характеристика ознак місцевого самоврядування та структура органів. Необхідність утвердження місцевого самоврядування у містах.

    контрольная работа [48,9 K], добавлен 16.12.2012

  • Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення місцевого самоврядування в Україні з урахуванням досвіду демократичних держав, його конституційні засади.

    статья [34,5 K], добавлен 20.08.2013

  • Загальна характеристика основних проблем місцевого самоврядування в Україні. Аналіз формування органів самоврядування через вибори. Несформованість системи інституцій як головна проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики України.

    реферат [23,1 K], добавлен 01.10.2013

  • Місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ в інтересах місцевого населення. Служба в органах місцевого самоврядування в Україні.

    реферат [36,3 K], добавлен 02.05.2008

  • Особливості конституційної конструкції та моделі місцевого самоврядування в Україні. Проблеми реалізації права територіальної громади на місцеве самоврядування на законодавчому рівні. Неконституційні чинники впливу на розвиток місцевого самоврядування.

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.09.2014

  • Поняття та основнi концепції органів місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування в Україні, а також система, функції. Прохождення служби в органах місцевого самоврядування. Посади в органах місцевого самоврядування. Статті Закону України.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 08.11.2008

  • Утворення самостійних територіальних одиниць. Визначення територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування. Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування в містах, їх структура, функції, повноваження та форми діяльності.

    реферат [34,5 K], добавлен 19.02.2012

  • Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні, етапи реформування місцевої влади. Правова основа діяльності місцевих Рад народних депутатів. Поняття державних органів місцевого самоврядування. Конкуренція між посадовими особами в регіонах.

    реферат [45,2 K], добавлен 11.12.2009

  • Основні теорії міського самоврядування. Теорія вільної громади. Муніципальні системи зарубіжних країн. Історичний досвід розвитку інститутів самоврядування в Україні. Основні проблеми та перспективи розвитку місцевого самоврядування на сучасному етапі.

    курсовая работа [38,9 K], добавлен 08.11.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.