Криміналістичне почеркознавство: етапи розвитку та становлення

Таким чином, як об'єкт криміналістичної ідентифікації А.І. Вінберг розглядає письмо у єдності його почеркової та змістовної сторін. Цим було покладено початок розвитку судової експертизи письма в цілому як комплексного об'єкта, що ґрунтувалась на дослідженні письмової мови та почерку. В подальшому позицію А.І. Вінберга поділяли і розвивали інші криміналісти.

Вінберг А.І. формулює основи структурного аналізу комплексного об'єкта дослідження - письма. Розглядаючи письмо як історичну категорію, він пише про нього, як про «матеріалізовану мову», про «думку людини, зафіксовану на папері» [12, с. 59]. Тому змістовну сторону письма автор бачить в особливостях змістовного компонента документа, пробує розробляти питання вивчення стилю, орфографії, описок у дослідженні документів, правильно орієнтуючи криміналістів на розробку та широке використання в експертних дослідженнях ознак письмової мови. Раніше питання про роль змісту документа виникало у зв'язку з урахуванням цієї обставини для оцінки можливих змін та варіаційності почерку, а також як рекомендація для використання окремих особливостей складання документа при експертизі почерку. А.І. Вінберг орієнтує на встановлення авторства документа (тобто його упорядника, а не тільки виконавця).

У 1951 році він лаконічно, але досить точно формулює положення наукових основ експертизи письма на тогочасному рівні розвитку наук природничого профілю, головним чином, фізіології вищої нервової діяльності людини, використовуючи вчення І.П. Павлова: письмо - складний процес, що включає «фізіологічні, психологічні, анатомічні та інші компоненти»; в основі процесу письма, що має свідомий характер, лежить навичка, яка утворюється в результаті вправ. Вправи проходять при свідомому ставленні до того, що людина пише, і до тих вимог, які висуваються до неї в процесі навчання.

Під час формування процес письма переходить у категорію свідомо контрольованої дії, через те що особа безпосередньо усвідомлює лише те, що є метою її дії, тобто змістовну сторону письма, а почерк як система звичних рухів уже не є метою виконавця. Основу фізіологічного механізму навички письма утворює динамічний стереотип - системність у роботі великих півкуль головного мозку у відповідь на системність подразників, відкрита і розроблена І.П. Павловим дозволяє пояснити деякі моменти механізму зміненого письма, констатувати факт неможливості повної зміни стереотипних рухів, звернути увагу на втрату низки особливостей почерку при письмі незвичним способом. В результаті автор підкреслює важливість вивчення механізму утворення ознак.

Вінберг А.І. у роботах, присвячених теорії криміналістичної експертизи письма, і, головним чином, науковим основам, методології та методиці ідентифікаційної експертизи взагалі [12, с. 13], намічає шляхи подальшого розвитку судового почеркознавства. Так, він вирішує питання про роль природничих та технічних наук у криміналістичній експертизі, що не позбавляє останню самостійності, але водночас визначає необхідність тісного наукового співробітництва криміналістів з іншими спеціалістами (фізіологами та психологами) [12, с. 13-15].

Ґрунтуючись на даних фізіології та психології, А.І. Вінберг намагається формулювати основи вчення про навички письма, про роль автоматизму в їх утворенні та формуванні індивідуального почерку, розглянути значення рухового аналізатора, роль спільної діяльності усіх ділянок кори, 2-ої сигнальної системи для утворення і реалізації навичок письма. Він аналізує співвідношення понять умовного рефлексу та асоціації, що лежать в основі нервової організації процесу письма; зупиняється на зовнішніх і внутрішніх причинах, що впливають на процес письма і почерк; пояснює відносну стабільність почерку наявністю відповідного динамічного стереотипу.

Вже тоді він помітив багато важливих закономірностей, які мали велике значення і були розвинуті в подальшому іншими криміналістами. Ще, наприклад, думка про те, що почерк, який не повністю сформувався, більше підлягає впливу різних чинників, ніж сформований. А.І. Вінбергу належать перші суттєві результати в розробці методики експертизи почерку. У монографії він розглядає послідовність та зміст роботи експерта, виділяє підготовчі дії експерта (ознайомлення з матеріалами, що надійшли, огляд документів), підкреслює, що вивчення змісту документа, ознак письмової мови повинно передавати дослідження почерку, оскільки завдяки цьому можливо усвідомити обставини складення документа, що важливо для оцінки ознак почерку.

Процес порівняльного експертного дослідження, на думку автора, складається не в безпосередньому зіставленні об'єктів дослідження, а в порівнянні результатів роздільного вивчення кожного з об'єктів. Так, він пише «… саме порівняльне дослідження розглядається як результат попереднього вивчення кожного з об'єктів, що порівнюються, окремо» [12; 13]. Автор звертає увагу на «приведення окремих спостережень до єдиного висновку» про «синтезування», ознак, які не суперечать одна одній, а знаходяться в певному взаємозв'язку. Ці методичні положення сформульовані у вигляді загальної методики ідентифікаційної експертизи, розробленої А.І. Вінбергом у подальших роботах, присвячених теоретичному обґрунтуванню криміналістичної експертизи.

Його вчення про послідовність, принципи та логіку експертного дослідження мало загальнотеоретичне значення й озброювало експертів, у тому числі і почеркознавців, науковим методом вирішення практичних завдань. Орієнтація криміналістів на дослідження письма в цілому як об'єкта ідентифікаційної експертизи в 30-40 роки мала дуже велике теоретичне значення. У період, коли дійсно наукові основи судово-почеркознавчої експертизи тільки почали розроблятися й експертна практика ще не мала всебічно розробленої методики дослідження почерку, важливо було знайти шляхи підвищення інформативності об'єкта ідентифікації, розширення можливостей судово-почеркознавчої експертизи. Це було досягнуто за рахунок притягнення до сфери ідентифікаційних досліджень особливостей змістовної сторони письма.

Погляди А.І. Вінберга сприяли подальшому розвитку судового почеркознавства на вищому науковому рівні з використанням низки наук природничого профілю. З дуже співзвучними поглядами С.М. Потапова, а потім і А.І. Вінберга в Україні виступав найстарший криміналіст А.А. Єлісєєв [18]. Його ранні роботи характеризує практична спрямованість - розробка методичних правил та рекомендацій стосовно підготовки матеріалу для експертизи почерку, власне дослідження, складання акта, формулювання висновків тощо. На основі практичного досвіду він формулює правильне і важливе для експертної практики положення про оцінку так званої належності ознаки почерку даної особи. Він пише «… кожна ознака, перед тим, як прийняти її до уваги як властиву даному почерку, повинна бути перевірена, наскільки часто вона відтворюється і як часто повторюється [78, с. 13].

Багато криміналістів писали про важливість урахування повторюваності ознаки почерку при його дослідженні. Проте лише А.А. Єлисєєв чітко підкреслив важливість встановлення належності ознаки конкретному почерку, заснованої на стійкості, повторюваності ознаки в конкретному рукописі. Це мало дуже важливе значення для експертного дослідження, оскільки відображало визнання експертом важливої ідентифікаційної властивості почерку - його стійкості в конкретному прояві.

Єлисєєву А.А. належить визначення загальних та окремих ознак почерку. Його розуміння загальних ознак як «таких, що визначають почерк у цілому», а особливих як «пов'язаних із нанесенням окремих графічних знаків» [18, с. 13; 89] дійсно і в даний час. Наведене визначення сприяло оформленню першого поділу (класифікації) ознак почерку на дві великі групи, що витримало перевірку багаторічною практикою.

Великий внесок у розвиток судового почеркознавства вніс С.І. Тихенко. Йому належить низка робіт в галузі судового почеркознавства. Центральною проблемою в його дослідженнях була проблема основних ідентифікаційних якостей почерку - індивідуальності й стійкості. С.І. Тихенко правильно вважав її найактуальнішою. У труднощах індивідуалізації почерків при їх подібності, а також оцінки стійкості почерків при навмисній їх зміні з метою маскування він вбачав основну складність судово-почеркознавчої експертизи.

При вивченні цієї проблеми С.І. Тихенко на перший план висунув спостереження та експеримент - методи наукового пізнання, що широко використовувались в галузях знань природничого профілю. У роботах його попередників також використовувались спостереження, але це були спостереження, в основному, практичні, що дають підставу для узагальнення експертного досвіду, вони не мали спеціального, цілеспрямованого характеру наукових досліджень. Експеримент так само як метод наукового дослідження тоді ще не застосовувався.

На основі спостережень та узагальнення експертної практики в галузі дослідження схожих почерків С.І. Тихенко намагався обґрунтувати першу ідентифікаційну якість почерку - його індивідуальність. Під керівництвом С.І. Тихенко і за його участю вперше в нашій країні була проведена експериментальна робота, присвячена дослідженню мінливості й стійкості ознак почерку при навмисній скорописній його зміні. Вона поклала початок експериментальному напряму в судовому почеркознавстві, який в подальшому одержав широкий розвиток [89, с. 26-29].

Значення згаданої роботи полягає також у тому, що в результаті її були отримані перші експериментально обґрунтовані орієнтовні дані для експертної практики. Вони стосувались стійкості та мінливості певних ознак почерку при навмисному його викривленні. [66, с. 57, 52].

Маючи в розпорядженні такі дані, експерт одержав можливість більш правильно пояснити походження виявлених ознак, а також оцінювати збіги та розходження. Велику увагу С.І. Тихенко приділяє методиці експертного дослідження почерку. Він докладно аналізує весь процес експертного дослідження, його етапи. При дослідженні спірного документа, на його думку, варто встановити насамперед, чи не містить він ознаки штучності виконання. Як відомо, надалі цей момент трансформувався в самостійну стадію - дослідження рукопису на незвичайність виконання.

Досить точно він пише і про оцінку всієї сукупності отриманих експертом даних - заключний та найбільш складний етап експертної діяльності, який став надалі предметом спеціальних робіт. Багато уваги С.І. Тихенко приділяє деяким методичним питанням - ініціативі експерта, складенню висновку, правилам збирання матеріалу для експертизи, ознайомленню з обставинами справи.

Серед методичних питань особливо необхідно відзначити інтерес С.І. Тихенко до дрібних особливостей почерку, що дістали назву окремих ознак. Зазначені ознаки він рекомендує вивчати й оцінювати у зв'язку з іншими ознаками та з урахуванням місцезнаходження особливостей. Результати спостережень і експериментальних досліджень дали С.І. Тихенку підставу для цікавих висновків щодо стійкості та мінливості окремих букв при письмі навмисно викривленим почерком [89].

Так, він висловлює правильну думку щодо значення повторюваності тієї чи іншої особливості в спірному документі. Автор пише про те, що, якщо при дослідженні незміненого почерку дуже важлива кількаразова повторюваність особливостей у досліджуваному тексті, то при дослідженні зміненого почерку її значення втрачається. У такому випадку дослідження дуже важливо вивчити усі особливості і ті, що повторюються, і одиничні. При цьому він звертає увагу на те, що в навмисно зміненому почерку саме своєрідні деталі можуть бути результатом викривлення.

В подальшому С.І. Тихенко підкреслює, що значне відхилення від загальноприйнятих схем і водночас від схем, властивих звичайним почеркам, свідчить про штучність письма [89, с. 140]. Це було підтверджено експериментальними дослідженнями, проведеними іншими радянськими криміналістами. Для розвитку судового почеркознавства велике значення мали роботи радянського криміналіста М.В. Терзієва.

У 1949 році М.В. Терзієв намагався побудувати систему курсу криміналістичного дослідження документів, що включає судово-почеркознавчу експертизу. При цьому система судового почеркознавства була подана як досить гармонійне ціле, що відображає в необхідній послідовності майже всі основні моменти теорії: загальне вчення про письмову мову; психофізіологія письма; формування індивідуального письма; основні принципи графічної ідентифікації; збирання матеріалів для порівняльного дослідження письма («зразків» письма); методика і техніка графічної експертизи; спеціальні види графічної ідентифікації [96, с. 24].

Пізніше М.В. Терзієв, в основному, по зазначеній системі докладно розглядає теоретичні питання судового почеркознавства в першому повоєнному підручнику для юридичних вузів. Особливо, на наш погляд, необхідно відзначити виклад загальних ознак почерку, характеристика яких дається з урахуванням їх стійкості та мінливості. Більш докладно подані й окремі ознаки почерку [16].

Велику роль у розробці систематизації ознак почерку, а також питань його дослідження відіграли роботи Б.М. Комаринця та Б.І. Шевченка. Систематизація ознак письмової мови, загальних та окремих ознак почерку, запропонована Б.М. Комаринцем, довгі роки використовувалась в експертних закладах МВС СРСР [101].

Шевченко Б.І. детально розробляв окремі ознаки як стосовно почерку, так і підпису. Він розглядав їх як особливості рухів особи при виконанні окремих букв. Це знайшло відображення і в «Зразковій схемі акта криміналістичної експертизи почерку» - результаті колективної роботи криміналістів. Систематизація ознак почерку, що міститься у «Зразковій схемі», широко використовувалась в практиці експертних закладів Міністерства юстиції [101].

З початку 50-х років естафету в розробці теорії судового почеркознавства поступово починає приймати нове, підготовлене першими криміналістами покоління. З'являється низка теоретичних досліджень в галузі судового почеркознавства, які розвивали висунуті раніше положення. Вони починалися на основі засвоєння інших спеціальних наук - мовознавства, фізіології та психології - і були спрямовані на вивчення закономірностей письма та почерку в ідентифікаційних цілях. Автори цих робіт [61, 95, 98] намагаються глибше розкрити природу письма та почерку. На основі положень фізіології вищої нервової діяльності, розроблених І.П. Павловим, розглядається механізм навику письма як умовно-рефлекторний акт, у формуванні якого визначальну роль відіграє утворення динамічного стереотипу. Відштовхуючись від даних радянської психології, криміналісти вивчають роль свідомості, 2-ої сигнальної системи в процесі письма, співвідношення свідомого впливу й автоматизму на властивості почерку, важливі в ідентифікаційному відношенні його індивідуальність та усталеність.

В зазначений період у криміналістів остаточно складається уявлення про множинність впливу різних чинників на формування індивідуального почерку та його стійкість. Ці чинники групуються умовно як об'єктивні і суб'єктивні або зовнішні та внутрішні; висловлюються перші висновки про загальні закономірності, що визначають характер і межі стійкості почерку; розробляються питання методики судово-почеркознавчої експертизи.

Поряд із дослідженням специфічно почеркових проблем, на основі даних мовознавства починають розроблятись основи та методика дослідження письмової мови. У період, який аналізується, вже спостерігається творча співдружність криміналістів із представниками інших наук, до розробки проблем судового почеркознавства залучаються інші спеціалісти.

Таким чином, в зазначений період вперше в історії криміналістики були сформульовані основні положення наукової теорії судово-почеркознавчої експертизи. Вони ґрунтувалися на даних передової вітчизняної науки (фізіології, психології та ін.) і являли собою цілісну систему знань про письмо і почерк, як об'єкти ідентифікаційного дослідження. Коротко їх можна сформулювати так:

- письмо і почерк розглядалися як явища навикового характеру; механізм письма має умовно-рефлекторну природу. Як об'єкт криміналістичної ідентифікації виступає письмо в цілому у єдності його змістової та технічної сторін. Превалює ж почерк внаслідок його великої інформативності для індивідуалізації особи;

- індивідуальність та стійкість почерку - його основні ідентифікаційні властивості, що формуються під впливом різних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Формування індивідуального почерку визначено своєрідністю спільного впливу на процес письма найрізноманітніших причин. В основі стійкості почерку лежить фізіологічний механізм - динамічний стереотип. Стійкість почерку динамічна, відносна, оскільки сформований почерк варіює та змінюється під впливом різних чинників;

- методика дослідження письма та почерку ґрунтується на вивченні певним чином систематизованих ознак, що відображають особливості письмової мови і техніки письма, в першу чергу, особливості рухів особи, яка пише. Рекомендується певна стадійність дослідження з урахуванням специфіки почеркових об'єктів.

Подальший розвиток судового почеркознавства пов'язувався з активним залученням даних інших наук, у першу чергу фізіології та психології, із взаємодією криміналістів і представників інших спеціальностей, із широким впровадженням у наукове дослідження спостереження й експерименту.

У цей період зріс авторитет судово-почеркознавчої експертизи. Якщо раніше спостерігалась недовіра до даного складного виду дослідження, висловлювались думки щодо доцільності ймовірних висновків експертів-почеркознавців, то тепер криміналісти більш впевнено виступають за можливість давати категоричну відповідь на питання, що ставиться перед ними, про тотожність або відсутність тотожності виконавця документа - речового доказу [52, с. 13-15; 35].

3. Етап експериментальних досліджень і початку математизації в судовому почеркознавстві бере початок приблизно із середини 50-х років.

Назва його дуже умовна. У цей період продовжувались і теоретичні дослідження, які мали неабияке значення в розвитку теорії судового почеркознавства. Проте якщо на попередньому етапі експериментальний напрям у судовому почеркознавстві тільки зароджувався, то тут він розвивається дуже широко.

Для зазначеного періоду незалежно від того, про які роботи йде мова - теоретичні або експериментальні, характерне звертання до більш особливих, конкретних питань судового почеркознавства. Це свідчить про поглиблене вивчення закономірностей різних почеркових об'єктів та розробку методик їх дослідження на основі пізнаних закономірностей, підвищення наукового рівня й обґрунтованості експертних висновків.

Основна маса наукових робіт була спрямована на: дослідження навмисне зміненого почерку; дослідження стійкості та мінливості почерку в залежності від різних «заважаючих» чинників; дослідження різного роду специфічних об'єктів: цифрового, ліворучного письма, підписів тощо; подальшу розробку ознак та методики експертного дослідження, особливо оцінки збігів і розходжень ознак почерку.

Таким питанням були присвячені експериментальні роботи, дослідження, що ґрунтувались на спостереженнях та узагальненні практики. Проте поступово все важливішу роль серед досліджень відіграють саме експериментальні роботи. Дослідження починають проводити авторські об'єднання, а надалі і цілі наукові колективи. Вимоги практики надійних наукових даних пов'язані з відносно великим обсягом експериментів, чинників, що спостерігаються, матеріалів, які узагальнюються. Наодинці стає складно вирішувати актуальні проблеми судово-почеркознавчої експертизи.

На початкових стадіях експериментальне дослідження майже не пов'язувалося із вивченням механізму письма, з глибоким аналізом причин змін та стабільності ознак почерку, переважало прагнення виявити однозначні закономірності. Експериментатор підходив до почерку, в основному, як до об'єкта, що має жорстко детерміновану структуру.

Експеримент у судовому почеркознавстві був дуже простим; ще не використовувались об'єктивні та точні методи дослідження, реєстрації й опрацювання явищ, що спостерігаються і досліджуються; була відсутня добре розроблена методика проведення експерименту, не застосовувались технічні засоби та спеціальні методи. Результати експерименту описувались та оцінювались лише якісно. Все це обумовило одержання результатів експериментальних досліджень у вигляді якісно поданих тенденцій, які для експертної практики, як правило, мали орієнтовний характер. Проте значення експериментальних досліджень у теорії судового почеркознавства в зазначений період було дуже великим.

Експериментальний напрям, що широко розгортався, ознаменував собою якісний стрибок у науці, який дозволив криміналістам перейти до більш високого рівня обґрунтування теоретичних положень. Якщо раніше вони ґрунтувались на окремих спостереженнях та узагальненні експертної практики, то поступово їх основою стає природничо-науковий експеримент - більш досконалий і всеосяжний метод наукового пізнання. Результати експериментальних досліджень мали величезне теоретичне та практичне значення.

Початок експериментального дослідження в судовому почеркознавстві було покладено в Україні роботою з дослідження умисно зміненого почерку, що проводились в Київському НДІСЕ під керівництвом та за участю С.І. Тихенко [52].

Поряд з цим вивчається такий специфічний для криміналістичного дослідження об'єкт, як письмо із наслідуванням друкованому шрифту і спеціальними шрифтами, до якого часто вдаються з метою маскування виконавці анонімних листів та інших документів. С.А. Ципенюк експериментально досліджувала закономірності індивідуальності й стійкості такого почерку, можливості ідентифікації, розробляла методику експертного дослідження документів, виконаних із наслідуванням друкованому шрифту або спеціальними шрифтами [52].

З'являється серія робіт, присвячених вивченню стійкості почерку, що знаходиться під впливом різних, у тому числі і незвичних, чинників. Це - дослідження стійкості та мінливості ознак почерку у часі, вплив на почерк незвичної пози особи, незвичного матеріалу письма, різних, в тому числі і незвичних, приладів, використаних для письма [59].

Великий інтерес у даний період виявляють до специфічних почеркових об'єктів, для яких потрібна, особлива методика дослідження, дещо відмінна від загальної методики виконання почеркознавчих експертиз. Такими є наукові дослідження, у тому числі експериментальні, присвячені підписам, цифровому письму, незвичному письму лівою рукою, схожим почеркам, мало виробленому почерку тощо. Дослідження специфічних об'єктів, проведені на основі узагальнення практики, особливо експериментальні, дозволяли вивчити сутність та природу таких об'єктів, особливості їх ідентифікаційних властивостей - індивідуальності й стійкості. Це в свою чергу давало можливість розробляти важливі для експертної практики питання про можливості ідентифікаційних досліджень специфічних об'єктів, про ідентифікаційні ознаки та методику їх експертного дослідження [16; 20; 46; 49; 52; 61].

Практика виконання судово-почеркознавчих експертиз, яка все більше удосконалюється, розвиток експериментального напряму у судовому почеркознавстві сприяли постановці та підходу до вирішення найскладніших теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із подальшою розробкою та класифікацією ідентифікаційних ознак почерку та оцінкою їх ідентифікаційної значущості. Серед цих робіт особливо варто розглянути роботу співробітників відомчої лабораторії, що ґрунтується на спостереженні й експерименті, присвячену кількісній оцінці ідентифікаційної значимості ознак почерку.

Автори виходили з уявлення про почерк як об'єкт, до дослідження якого можливий ймовірносно-статистичний підхід. У попередніх експериментальних дослідженнях спостерігалось чітко виявлене прагнення знайти строго детерміновані зв'язки та залежності почерку і його ознак від різних чинників. У зазначеній роботі вперше в нашій країні було поставлене завдання дослідити статистичні закономірності почерку, відштовхуючись при цьому від передумови, що в процесі формування почерк підпадає під вплив багатьох чинників і його ознаки не мають однозначних залежностей. У цьому значенні їх походження статистично випадкове. Тому автори звертаються до теорії ймовірності як до науки, що дозволяє вивчити статистичні закономірності прояву властивостей на великій масі почерків.

Основна ідея роботи авторського колективу полягала в тому, щоб, ґрунтуючись на спостереженнях за частотою повторюваності ознак у почерках різних осіб, одержати кількісний вираз ймовірності їх виникнення у почерках взагалі для використання його як критерію оцінки ідентифікаційної значущості ознаки при виконанні судово-почеркознавчих експертиз. При відсутності прямої взаємної залежності ознак їх сполучення в конкретному почерку можна оцінити з точки зору ймовірності появи її в почерках взагалі. Тому реально знайти такий критерій (довірчий рівень) для оцінки конкретних сполучень ознак, що спостерігаються при виконанні експертиз, коли ймовірність повторюваності їх у почерках хоча б двох різних осіб, з урахуванням чисельної ідентифікаційної значущості, буде фактично незначна.

Як уже зазначалось, ідеї щодо частотної оцінки ідентифікаційної значущості ознак виникали й у зарубіжних криміналістів, і у графологів. Проте чітко та повно вона була сформульована вперше радянськими криміналістами, які запропонували математичну модель моменту ідентифікаційного дослідження - оцінки сукупності збігів ознак.

Вперше в історії світової криміналістики вони провели й успішно завершили величезну роботу, що ґрунтувалась на статистичних спостереженнях частот, з якими зустрічаються ознаки у почерках різних людей. Авторський колектив розробив великий перелік окремих ознак почерку, що спостерігаються в кожній букві алфавіту, який підлягає врахуванню.

У результаті були отримані таблиці частот з якими зустрічаються ознаки почерку, інтерпретовані як ймовірності або ідентифікаційні значущості та розроблена методика використання цих значущостей у практиці виконання судово-почеркознавчих експертиз.

Значення названої роботи, на наш погляд, полягає насамперед у тому, що в ній дістала закінчений прояв та практичну реалізацію ідея про ймовірно-статистичну природу почеркових закономірностей. Робота спрямована на одержання кількісних даних про об'єктивно існуючі закономірності «розподілу» ознак у всьому масиві почерків різних осіб. Її дані стали початком математизації ідентифікаційного експертного дослідження і тим самим сприяли його об'єктивізації та підвищенню обґрунтованості висновків експертів.

Об'єктивні оціночні моменти вписувались у методику ідентифікаційного експертного дослідження і знаходились у відносному порозумінні з нею при правильному використанні. З накопиченням різних даних - спостережень, узагальнення практики, експериментальних положень - удосконалюється методика експертних досліджень. Практичні рекомендації висвітлюються у багатьох згаданих роботах. У цей період з'являються перші в нашій країні посібники для експертів-криміналістів із судово-почеркознавчої експертизи. У одному з них містились, головним чином, практичні рекомендації, що ґрунтувались на літературних даних, спостереженнях, узагальненні експертної практики, окремих експериментах, теоретичних розробках [7, 17, 18, 31]. У посібнику докладно розглянуті ідентифікаційні ознаки почерку та письмової мови, подані основні положення методики дослідження письма і почерку.

На даному етапі, завдяки проведенню експериментальних досліджень, початку математизації, постійному узагальненню практики, поступово створюється та зміцнюється дійсно науковий базис радянського судового почеркознавства, намічаються подальші напрями розвитку теорії шляхом міцнішої постановки її на експериментальний ґрунт, тіснішого зв'язку з науками природничого профілю, математизації досліджень.

Все це одержало яскраве вираження у сучасному періоді розвитку теорії ідентифікаційної судово-почеркознавчої експертизи. Зараз продовжується притаманний кожній науці процес поглибленого вивчення предмета, що призводить до диференціації останнього. Завдяки диференціації предмета вдається одержати більш глибокі та точні знання про ті чи інші його сторони й елементи. Досліджуються актуальні та конкретні проблеми. Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерне інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів, яке на даному етапі можна вважати математизацією науки. Проникнення математичних методів у судове почеркознавство стимулювалося, з одного боку, розвитком його теорії в межах криміналістики, яка також охоплювалась математизацією, а з іншого, - зв'язком судового почеркознавства з біологічною наукою. Остання, як відомо, відіграла неабияку роль в народженні кібернетики.

Висновки до розділу 1

1. Весь багаторічний період розвитку судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на основі комплексу знань різноманітних галузей науки, в першу чергу, природничого профілю, з метою створення й удосконалення методики криміналістичної експертизи почерку.

2. Необхідно визнати актуальним науковим і практичним напрямом подальше вивчення і удосконалення судового почеркознавства в теорії криміналістики. Водночас, у даному розділі показано каліграфічний етап розвитку судового почеркознавства та особливості його прикметоописового характеру, розкрито специфіку графометричного етапу розвитку судового почеркознавства, визначено науковий стан судового почеркознавства.

3. Період розвитку та становлення наукових основ судового почеркознавства можна умовно поділити на три етапи: накопичення знань та досвіду; становлення теоретичних основ; експериментальні дослідження та початок математизації.

4. У період накопичення знань і досвіду рівень теоретичних розробок і практичних рекомендацій був ще низький. Однак цей етап був періодом накопичення і концентрації зусиль для подальшого могутнього «стрибка» в сфері розвитку вітчизняного судового почеркознавства.

В зазначений період вперше в історії криміналістики були сформульовані основні положення наукової теорії судово-почеркознавчої експертизи. Вони ґрунтувалися на даних передової вітчизняної науки (фізіології, психології та ін.) і являли собою цілісну систему знань про письмо і почерк, як об'єкти ідентифікаційного дослідження. Коротко їх можна сформулювати так:

- письмо і почерк розглядалися як явища навикового характеру; механізм письма має умовно-рефлекторну природу. Як об'єкт криміналістичної ідентифікації виступає письмо в цілому у єдності його змістової та технічної сторін. Переважає почерк внаслідок його великої інформативності для індивідуалізації особи;

- індивідуальність та стійкість почерку - його основні ідентифікаційні властивості, що формуються під впливом різних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Формування індивідуального почерку визначено своєрідністю спільного впливу на процес письма найрізноманітніших факторів. В основі стійкості почерку лежить фізіологічний механізм - динамічний стереотип. Стійкість почерку динамічна, відносна, оскільки почерк, що сформувався, варіює та змінюється під впливом різних чинників;

- методика дослідження письма та почерку ґрунтується на вивченні певним чином систематизованих ознак, що відображають особливості письмової мови і техніки письма, в першу чергу, особливості рухів виконавця рукопису. Рекомендується певна стадійність дослідження з урахуванням специфіки почеркових об'єктів.

5. Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерне інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів, яке на даному етапі можна вважати математизацією науки. Проникнення математичних методів у судове почеркознавство стимулювалося, з одного боку, розвитком його теорії в межах криміналістики, яка також охоплювалась математизацією, а з іншого, - зв'язком судового почеркознавства з біологічною наукою.

6. Розвиток теоретичних засад судового почеркознавства ознаменувався: розробкою основних положень вчення про процес експертного дослідження як про компонент предмета судового почеркознавства. Як приклад цього є створення комплексних методик вирішення судово-почеркознавчих завдань, розробка теоретичних проблем оцінки ознак почерку тощо; створенням понятійного апарату у галузі теорії і практики судово-почеркознавчої експертизи (словники основних термінів); формулюванням засад математичного моделювання і початком автоматизації у галузі судово-почеркознавчої експертизи.

7. Предмет судово-почеркознавчої експертизи - встановлення тільки тих фактів, які входять до компетенції експерта-почеркознавця. Межі компетенції визначаються колом питань, які вирішуються експертами-почеркознавцями: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

Предмет ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов'язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Предмет діагностичної експертизи складає вирішення завдань, пов'язаних із встановленням умов виконання рукопису і стану виконавця рукопису, шляхом застосування методики діагностичної судово-почеркознавчої експертизи.

Предмет класифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов'язаних із встановленням за почерком соціально-демографічних характеристик (статі, віку) виконавця рукопису, шляхом застосування методики класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи.

8. Предмет судово-почеркознавчої експертизи перш за все визначає основні завдання, які встановлюються за метою дослідження, що сформульована в питанні експерту, незалежно від умов завдань, тобто інших даних. Такими є завдання ідентифікаційні, діагностичні і класифікаційні.

9. Об'єкт судово-почеркознавчої експертизи необхідно розглядати у широкому й вузькому значенні. Об'єктом судово-почеркознавчої експертизи у широкому значенні є матеріали кримінального або цивільного провадження, які надсилаються на експертизу й відносяться до її предмету. Безпосереднім об'єктом судово-почеркознавчої експертизи (або об'єктом у вузькому значенні) є конкретна почеркова реалізація (рукопис), а також виражена в ній система властивостей почерку. Конкретизація завдань і методики судово-почеркознавчої експертизи залежить, перш за все, від специфіки досліджуваного рукопису, тому саме цей об'єкт підлягає систематизації.

Розділ 2. Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні її завдань на сучасному етапі розвитку

2.1 Предмет, завдання та об'єкти судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча експертиза - це дослідження, яке проводиться експертом на основі спеціальних знань у галузі судового почеркознавства у відповідності із кримінальним процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством з метою встановлення фактів (фактичних обставин), які мають доказове значення по кримінальному і цивільному провадженнях.

Між поняттям судового почеркознавства та поняттям судово-почеркознавчої експертизи існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Практика надає багатий матеріал для проведення наукових розробок. Вчені-почеркознавці в свою чергу на основі проведених наукових досліджень надають експертам практичні рекомендації для вирішення кола завдань судово-почеркознавчої експертизи.

До предмета судово-почеркознавчої експертизи відноситься встановлення тільки тих фактів, які входять до компетенції експерта-почеркознавця. Межі компетенції визначаються колом питань, які вирішуються експертами-почеркознавцями: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

Зміст поставленого питання дозволяє визначити відповідне завдання й тим самим предмет і методику експертизи.

Таким чином, предметом судово-почеркознавчої експертизи є вирішення судово-почеркознавчих завдань шляхом застосування відповідної методики.

Предметом ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов'язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Предмет діагностичної експертизи складає вирішення завдань, пов'язаних із встановленням умов виконання рукопису і стану виконавця рукопису, шляхом застосування методики діагностичної судово-почеркознавчої експертизи.

Предметом класифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов'язаних із встановленням за почерком соціально-демографічних характеристик (статі, віку) виконавця рукопису, шляхом застосування методики класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи.

Завданням судово-почеркознавчої експертизи є встановлення фактів (фактичних даних) у відповідності з потребами слідчої та судової практики, яке передбачає застосування методики судово-почеркознавчої експертизи.

В структурі завдання можна виділити два основних елементи: цілі та умови. Як відправні цілі та умови виступають поставлені питання та відомості, які містяться в матеріалах експертизи.

Вихідні дані відображують завдання експерту, яке йому необхідно виконати. Завдання експерту - це не що інше як процесуально оформлене доручення експерту з боку органу, що призначив експертизу. Поява завдання пов'язана з початком аналізу та осмислення експертом вихідних даних та з'ясування завдання, як об'єктивної конкретної ситуації, тобто визначається завдання конкретного дослідження.

Якщо завдання судово-почеркознавчої експертизи являє собою якусь об'єктивну конкретну ситуацію, то специфіка експертного завдання - в появі суб'єкта - експерта, який вирішує це завдання.

Таким чином, предмет судово-почеркознавчої експертизи перш за все визначає основні завдання, які встановлюються метою дослідження, що сформульована в питанні експерту, незалежно від умов завдань, тобто інших даних. Такими є завдання ідентифікаційні, діагностичні і класифікаційні.

Об'єкт судово-почеркознавчої експертизи варто розглядати у широкому й вузькому значенні. Об'єктом судово-почеркознавчої експертизи у широкому значенні є матеріали кримінального або цивільного провадження, які надсилаються на експертизу й відносяться до її предмету.

Безпосереднім об'єктом судово-почеркознавчої експертизи (або об'єктом у вузькому значенні) є конкретна почеркова реалізація (рукопис), а також виражена в ній система властивостей почерку.

Конкретизація завдань і методики судово-почеркознавчої експертизи залежить, перш за все, від специфіки досліджуваного рукопису, тому саме цей об'єкт підлягає систематизації. Основою систематизації є поступова конкретизація об'єкту. В межах систематизації можна виділити види, підвиди, групи об'єктів і охарактеризувати конкретні об'єкти [52, с. 33-34].

Види об'єктів (рукописів). Текст - вид рукопису, змістовна сторона якого зафіксована за допомогою буквених та (або) цифрових позначень. Підпис - вид рукопису, який відображає прізвище (ім'я, по-батькові) особи у вигляді букв або (та) умовних письмових знаків та має посвідчувальне призначення. Короткий запис - вид рукопису, змістовна сторона якого зафіксована за допомогою одного-трьох слів або одного-семи цифрових позначень.

Підвиди об'єктів (склад тексту, короткого запису та підпису).

Текст і короткий запис: Буквений склад - підвид рукопису даного виду, змістовна сторона якого в основному зафіксована за допомогою буквених позначень та сприймається в цілому як буквена. Цифровий склад - підвид рукопису даного виду, змістовна сторона якого в основному зафіксована за допомогою цифр та сприймається в цілому як цифрова. Змішаний склад (буквений та цифровий) - підвид рукопису даного виду, змістовна сторона якого зафіксована за допомогою буквених та цифрових позначень.

Підпис: Буквена транскрипція - підвид підпису, який складається тільки з букв. Безбуквена або штрихова - підвид підпису, який складається зі штрихів, що не утворюють букв. Змішана - підвид підпису, якій складається як із букв, так і з безбуквених елементів.

Групи об'єктів (об'єм та умови виконання). За об'ємом текст може бути:

Великого об'єму - буквений текст, який містить у собі всі букви алфавіту, які неодноразово повторюються; цифровий, який включає всі цифри у різних сполученнях. Текст буквений, цифровий або змішаний великого об'єму, як правило, складає не менше однієї сторінки стандартного аркуша.

Середнього об'єму - буквений текст, який містить у собі більшу частину букв алфавіту і складає, як правило, від половини сторінки стандартного аркуша до десяти слів; цифровий текст, який включає всі цифри в різних сполученнях і складає, як правило, від двох третин до половини сторінки стандартного аркуша.

Малого об'єму - буквений текст, який містить у собі обмежену кількість букв алфавіту. Як правило складається з чотирьох-десяти слів. Цифровий текст включає всі цифри, але має обмежену кількість їх різних сполучень. Зазвичай складає менше за половину сторінки стандартного аркуша.

Короткий запис (буквений, цифровий, змішаний) за об'ємом може бути диференційованим у залежності від конкретної кількості в них буквених та цифрових позначень. Підпис може бути великим, середнім і коротким.

За умовами виконання тексти, короткі записи (буквені, цифрові, змішані), підписи різної транскрипції й об'єму можуть бути розділені на такі, що виконані в звичних умовах, у незвичних умовах без навмисної зміни та у незвичних умовах, пов'язаних із навмисною зміною [52, с. 23-27].

Можна розділити об'єкти й на інші підтипи, наприклад, за ступенем виробленості, видам зміни почерку тощо.

2.2 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні ідентифікаційних завдань

В судовому почеркознавстві виділяють два основних види ідентифікаційних завдань:

- встановлення виконавця рукописного тексту або підпису;

- встановлення факту виконання фрагментів рукопису, декількох підписів, тексту та підпису однією особою.

Виходячи з перерахованих завдань, виділяють такі найбільш розповсюджені питання:

- ким з числа певних осіб виконаний текст досліджуваного документа;

- однією чи різними особами виконані тексти в різних документах або різні тексти в одному документі;

- чи виконаний підпис від імені конкретної особи даною особою чи кимось іншим.

Варто зауважити, що формулювання питань, поставлених на вирішення експерта, повинне бути чітке і ясне, не припускати різних тлумачень.

В питанні необхідно точно вказати, в якому документі й що досліджується - текст чи підпис, де вони розміщені - в якій графі чи після якого слова і т.ін.; привести повністю прізвище, ім'я та по-батькові особи, відносно якої поставлене питання; вказати, які підписи виконані від імені вигаданих осіб. Наприклад: «Чи написаний текст рахунку від 5 серпня 2012 року на суму 456 грн. Івановим Іваном Івановичем?».

Вихідною передумовою для ідентифікації особи виконавця є індивідуальна своєрідність почерку, яка проявляється в специфічних відхиленнях від норм типового пропису. Ступінь індивідуальності почерку характеризується ступенем відхилення ознак почерку від типового виконання письмових знаків. Виділяють два основні чинники, що впливають на індивідуальність:

- зовнішні умови навчання;

- тип нервової системи особи [6, с. 23-25].

Індивідуальністю для почерку конкретної особи є своєрідне виконання не яких-небудь окремих літер та їх елементів, а певна їх сукупність.

Таким чином виділяють три основні властивості почерку, що є вихідними при ідентифікації особи виконавця рукописного тексту чи підпису:

1. Індивідуальність - властивість почерку, що характеризується наявністю в почерку конкретної особи сукупності відхилень від норм пропису при виконанні знаків.

2. Відносна стійкість - властивість почерку, що характеризується збереженістю ознак почерку в певний період часу і під впливом незвичних умов. Адже зрозуміло, що зміни в почерку відбуваються протягом всього життя і під впливом певних причин (захворювання, що впливають на письмово-рухові навички; «збиваючі фактори»; пишучий прилад тощо).

3. Варіаційність - властивість почерку, що характеризується наявністю в почерку конкретної особи різновидів певної ознаки. Це, як правило, властивість високовиробленого почерку [86, с. 15].

В основу ідентифікаційного дослідження покладені певні властивості (ознаки) почерку конкретної особи. Необхідно визначити поняття «ознаки почерку». Конкретна ознака почерку - це вираження в рукописі властивостей певної письмово-рухового, функціонально-динамічної навички конкретної особи, інформативної з точки зору вирішення судово-почеркознавчих завдань. Ознака почерку є ідентифікаційною, якщо вона у сукупності з іншими характеризує індивідуальний почерк, тобто почерк конкретної особи.

Інформативність такої ознаки визначається частотою повторюваності її конкретного прояву в почерках різних осіб. Чим рідше спостерігається ознака в почерках різних осіб, тим вона істотніше.

Неповторним є саме сполучення інформативних ознак. Крім того, в ідентифікаційному дослідженні при виявленні індивідуальної сукупності ознак обов'язково необхідно враховувати стійкість прояву ознак в почерку однієї особи, тобто ознаки повинні бути стійкі й істотні.

В ідентифікаційному дослідженні застосовується класифікація ознак на загальні та окремі. Критерієм такої класифікації є об'єм прояву ознак в рукописі.

Таким чином, предметом ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов'язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Нами пропонується взяти за критерій класифікації ідентифікаційних досліджень особливості досліджуваних об'єктів. Адже, лише ретельно вивчивши документи - речові докази, експерт може чітко усвідомити поставлені перед ним питання і визначити процес подальшого дослідження. Розглянемо ті види ідентифікаційних досліджень, які найбільш розповсюджені в експертній практиці [17, с. 13-23].

Дослідження рукописних текстів, виконаних звичайним скорописом.

Даний вид досліджень складає досить об'ємну групу. При вивченні рукописних текстів, виконаних звичайним скорописом, корисно встановити, до якої групи за ступенем виробленості відноситься почерк, яким написаний досліджуваний текст.

Виробленістю почерку називають рівень оволодіння технікою письма, яка проявляється у здатності виконати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами у відповідності з загально прийнятою системою скоропису.

Маловиробленому почерку притаманні такі ознаки: неточність рухів, що виражається у хвилястості, зламах штрихів, кутастості овалів, нерівномірності протяжності та розміщення напрямку рухів; досягнення точності рухів лише при повільному темпі; відносно повільний темп рухів взагалі.

Почерку середнього ступеню виробленості притаманні такі ознаки: точність рухів, здійснювана при середньому темпі письма, часткове дотримання правильних співвідношень розміру елементів літер, певна стійкість виконання окремих літер та їх елементів при різних змінах звичних умов письма.

Почерк високого ступеню виробленості характеризують: велика точність і незмінність рухів, швидкий темп, пристосованість до різних змін звичних умов письма, наслідком чого є наявність варіаційності.

Якщо вдасться встановити, що документ виконаний високовиробленим почерком, то можливе подальше з'ясування видової належності даного почерку за ступенем складності рухів.

Класифікація високовироблених почерків за ступенем складності рухів зводиться до поділу почерків на три групи:

- група простих (прописних) почерків;

- група спрощених почерків;

- група ускладнених почерків [75, с. 35-38].

До групи простих віднесені почерки, які відповідають системі рухів, встановлених стандартними прописами, хоча, в цій групі можуть зустрітися і незначні відхилення від прописів, в основному при виконанні конкретних літер.

В групу спрощених входять почерки, в яких система рухів виконавця простіше системи рухів, передбачуваної прописами.

Спрощені почерки формуються під впливом швидкості письма як основного фактора. З метою прискорення процесу письма виконавець не дописує окремі частини елементів або самих елементів літер.

До групи ускладнених віднесені почерки, для яких характерне значне збільшення складності рухів порівняно з почерками простої будови.

Дослідження рукописних текстів, виконаних в незвичних умовах письма.

Ідентифікаційні дослідження цього виду об'єктів, як правило, проводяться в комплексі з діагностичними дослідженнями. При цьому останні підтверджують сам факт виконання рукопису в незвичних умовах, а завданням ідентифікаційного дослідження залишається встановлення конкретного виконавця рукопису.

Незвичні умови при виконанні рукописів тягнуть за собою зміни ознак почерку, притаманних певній особі.

Незвичні умови письма можуть відображати, з одного боку, зміни зовнішньої обстановки, в який виконувався рукопис, з іншого - зміни внутрішнього стану виконавця. Ці умови докладніше будуть розглянуті в наступному параграфі нашої роботи.

При незвичному виконанні рукописів порушується природний процес письма, в результаті чого з'являються ознаки низької координації рухів: хвилястість, злами прямих штрихів і кутастість овалів, нестійкість розмірів і нахилу літер. Ознаки зниженої координації рухів, що спостерігаються при незвичному виконанні рукописів, розрізняються за ступенем і характером вираженості в залежності від причини, яка їх викликала і особливостей почерку конкретної особи [40, с. 12-14].

Дослідження рукописних текстів, виконаних із зміною темпу письма.

Бувають випадки, коли вплив на зміни ознак почерку настільки великий, що іноді досліджуваний текст і зразки, виконані одною і тією самою особою в різних темпах, виявляються невспівставлюваними.

В даному випадку проведення повного дослідження неможливе без спеціальних знань в галузі почеркознавства. Однак при значному прискоренні чи уповільненні темпу ознаки певного темпу настільки яскраво виражені, що можуть бути виявлені слідчим або суддею в стадії попереднього вивчення документів.

Встановлено, що повільний темп письма проявляється в рукописі у вигляді таких ознак: окреме виконання літер в словах, введення додаткових рухів при виконанні елементів літер, наявність рівномірності нахилу та розмірів елементів, поява додаткових елементів, що прикрашають конструкцію літер.

При максимальному прискоренні темпу в рукописі з'являються такі ознаки: велика кількість літер виконується однотипними рухами (а, і, п, т, ш), втрата частини елементів літер, пропуск окремих літер в словах, умовні скорочення слів, збільшення з'єднувальних штрихів, умовні написання літер [62, с. 43-45].

Дослідження рукописних текстів, виконаних умисно зміненим почерком.

Як відомо, виділяють чотири основні види зміни почерку:

- умисна зміна почерку в межах скорописних форм літер;