Криміналістичне почеркознавство: етапи розвитку та становлення

- виконання рукопису з наслідуванням літер друкарського шрифту;

- наслідування почерку іншої особи;

- виконання рукопису лівою (незвичною рукою).

Розглянемо кожен з цих видів.

Умисна зміна почерку в межах скорописних форм має два різновиди:

- зміна загальних ознак почерку;

- зміна окремих ознак почерку.

Зміна загальних ознак почерку може полягати у зміні ступеню виробленості, темпу, загальної будови тощо.

Часто, бажаючи змінити свій почерк, вдаються до наслідування маловиробленому шкільному почерку. Адже відомо, що людина, яка має певний ступінь виробленості почерку, не може підвищити її штучно, тому при зміні виробленості почерку завжди вдається до його зниження. В текстах, виконаних з наслідуванням маловиробленому шкільному почерку, більшість письмових знаків написані у відповідності до вимог виконання типових шкільних прописів, чи наближені до них. Це залежить від того, наскільки виконавець пам'ятає шкільні прописи.

Однак виконавцю буває складно, особливо якщо рукопис великий за об'ємом, повністю позбавитись від стійких ознак, притаманних його почерку. Тому в таких рукописах виявляються частини тексту, виконанні більш виробленим почерком, ніж решта. Виявлені в досліджуваному рукописі чередування таких частин свідчить, що ступінь виробленості незміненого почерку виконавця вище, ніж в досліджуваному рукописі.

Одним із видів змін загальних ознак почерку є зміна нахилу. Така зміна різко змінює загальний вигляд рукопису, тому до такого виду викривлення вдаються досить часто. В таких випадках, як правило, ступінь нахилу нестійкий протягом всього рукопису і лише іноді в окремих словах, кінцевих літерах зберігається нахил, притаманний виконавцю. Зберігається, в основному, звичний темп письма, але рівень координації рухів знижується, почерк стає менш струнким; окремі ознаки почерку істотним змінам не підлягають.

Викривлення почерку шляхом зміни розміру літер частіше зустрічається в поєднанні із зміною нахилу і розгону. Звичайно, із зміною нахилу, змінюються абсолютні розміри елементів літер, а їх відносні розміри зберігаються. В деяких випадках розмір і розгін літер збільшуються, в інших - зменшуються.

Зміна окремих ознак почерку.

З метою викривлення свого почерку виконавець вносить зміни в окремі ознаки, при чому в ті, які на його думку є найбільш помітними. Однак, не знаючи механізму утворення окремих ознак, виконавець залишає незмінним певний комплекс ознак, який в сукупності свідчить про виконавця досліджуваного рукопису. При довільній зміні окремих ознак почерку, якщо досліджуваний рукопис не є обмеженим, виконавцю, як правило, не вдається змінити окремі ознаки послідовно протягом всього рукопису, та чи інша ознака відображається у зміненому і незміненому вигляді [77, с. 23].

Дослідження рукописних текстів, виконаних з наслідуванням друкованому чи стилізованому шрифтам.

Як вже зазначалося, одним з видів умисної зміни почерку є виконання письмових знаків, наближених за будовою до друкованого чи стилізованого шрифтів.

В рукописах, виконаних з наслідуванням друкованому шрифту, спостерігається прямолінійність більшості штрихів, відсутність зв'язаності між окремими елементами в літерах і між літерами, в більшості своїй повільний темп виконання.

Часто в рукописах, виконаних з наслідуванням друкованому шрифту, зустрічаються і прописні літери і цифри, які відображують ознаки звичного почерку виконавця. Однак за рукописами, не великими за об'ємом і виконаними ретельно з наслідуванням друкованому шрифту, не завжди можливо провести ідентифікацію. Це пояснюється тим, що в прямолінійних штрихах, виконаних однотипними розрізненими рухами в повільному темпі міститься невелика кількість особливостей, обумовлених навичками письма.

В рукописах, виконаних стилізованим шрифтом, ступінь безперервності рухів дуже малий, але темп виконання може бути і швидким, якщо у виконавця рукопису є навички письма стилізованим шрифтом [55, с. 20-21].

Дослідження рукописних текстів, виконаних незвичною для письма рукою.

В такому рукописному тексті спостерігаються уповільнені рухи, про що свідчать яскраво виражені злами штрихів, хвилястість, обводка окремих штрихів, нестійке положення вертикальних осей літер.

Істотною ознакою, яка дозволяє судити про виконання рукопису незвичною для письма рукою, є дзеркальність. Дзеркальне зображення всієї літери спостерігається рідко, частіше зустрічається зміна напрямку рухів при виконання окремого елемента літери на протилежний звичайному. В рукописах, виконаних незвичною для письма рукою без попереднього тренування, букви мають різко деформований зовнішній вигляд, окремі письмові знаки наближаються до шкільних прописів, при чому ці знаки проявляються протягом всього тексту.

За відсутністю у виконавця навичок письма незвичною для письма рукою, в рукописі спостерігаються істотні зміни ознак почерку. В цьому випадку, якщо досліджуваний рукопис короткий, буває дуже складно встановити стійкість відмінних та збіжних ознак і вирішити питання про виконавця [89, с. 23].

Дослідження рукописних текстів, виконаних з наслідуванням почерку іншої особи.

Виділяють три види наслідування почерку іншої особи:

- з попереднім тренуванням;

- «на око»;

- по пам'яті.

Наслідуючи почерк іншої особи, виконавець намагається відтворити ознаки почерку, притаманні почерку цієї особи. Частіше за все наслідування здійснюється шляхом змальовування письмових знаків («на око»). В таких рукописах спостерігається порушення координації рухів і уповільнення темпу виконання, при чому в саме тих буквах, які виконуються з наслідуванням, порушується стрункість почерку, знижується зв'язаність, оскільки весь час доводиться відриватись від письма для порівняння досліджуваного тексту з оригіналом [16, с. 113-117].

Дослідження цифрових записів.

При дослідженні цифрових записів використовують ідентифікаційні ознаки, які застосовуються в буквених записах, але з урахуванням специфіки їх виконання. В поняття «цифрові записи» входить позначення дат, сум, ваги, об'єму, відстані тощо. Вказані позначення мають багато різновидів у виконанні: містять цифри (арабські і римські), цифрові записи супроводжують різні окремі штрихи, крапки, коми, повні слова і скорочення.

Іноді щодо цифрових записів перед експертом ставиться завідомо не вирішуване питання, наприклад, «ким виконана цифра «1»?» В даному випадку об'єкти дослідження настільки короткі та прості, що виявити індивідуальну сукупність ознак виконавця неможливо. Експерт в подібних випадках складає висновок про неможливість провести дослідження даного об'єкту через непридатність його для ідентифікації [51, с. 123-125].

Окремий великий вид досліджень в судово-почеркознавчій експертизі складає дослідження підпису.

Виділяють такі різновиди досліджень підписів:

- дослідження підписів від імені осіб, що існують;

- дослідження підписів від імені вигаданих осіб.

Окремим видом ідентифікаційних досліджень можна визначити багатооб'єктні експертизи підписів. Такими експертизами прийнято вважати експертизи, при проведенні яких досліджується більше 20 підписів або якщо як передбачувані виконавці підписів наявні більше 10 осіб. В кожному конкретному випадку призначення багатооб'єктної експертизи слідчий чи суддя повинен передбачити групи, за якими можливо розмістити досліджувані підписи: підписи, виконані від імені одних і тих самих осіб, в різних документах, підписи від імені різних осіб розташовані в одних і тих самих документах, підписи від імені вигаданих осіб, підписи від імені одних і тих самих чи різних осіб, передбачувано виконані однією особою.

2.3 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні діагностичних завдань

Формування теоретичних та методичних основ судово-почеркознавчої діагностики є одним з найбільш актуальних напрямів розвитку судового почеркознавства в сучасний період, оскільки ця проблематика є спірною і не в повній мірі розробленою. В даний час розроблені лише основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх сутність та місце в системі завдань судово-почеркознавчої експертизи.

Питання неідентифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві були предметом дослідження багатьох вчених-криміналістів. До відомих розробок відносяться дослідження, проведені вченими-криміналістами Л.Є. Ароцкером, М.В. Бобовкиним, Г.Ф. Гоимшиди, О.Н. Каюновим, З.І. Кірсановим, Н.І. Клименко, П.Г. Кулагіним, Г.А. Купріяновою, В.Ф. Орловою, Н.Г. Сахаровою, В.В. Серьогіним, А.В. Смирновим та іншими.

В слідчій та судовій практиці розкриття та розслідування злочинів нерідко виникає необхідність в отриманні інформації про особу виконавця спірного рукопису. Дана інформація може бути отримана шляхом застосування оперативно-розшукових заходів та засобів, а також в результаті провадження слідчих дій та криміналістичних досліджень самих документів.

Умовно їх можна поділити на дві групи. Перша - класифікаційна група складає соціально-демографічні параметри особи, що характеризують стать, вік, освіту, професію, національність тощо; друга діагностична група - включає психологічні параметри, що характеризують можливості інтелектуальні, емоційні, вольові [57, с. 5-7].

Проте, на практиці розмежувати ці види досліджень дуже важко. Так, наприклад, при проведенні конкретної судово-почеркознавчої експертизи, пов'язаної з дослідженням почеркового об'єкту, виконаного у незвичних умовах, експерт у процесі дослідження одночасно вирішує як ідентифікаційне (за наявністю порівняльного матеріалу), так і діагностичне завдання, навіть якщо питання ставиться тільки щодо визначення тотожності виконавця даного почеркового об'єкту. Або, вирішення класифікаційних завдань про встановлення похилого або старечого віку виконавця рукописного тексту або підпису тісно пов'язане з вирішенням діагностичних питань про стан його здоров'я у момент виконання досліджуваного почеркового об'єкту, наявності або відсутності у нього захворювань, що впливають на письмово-рухові функції, про зовнішні умови виконання почеркового об'єкта (поза, пишучий прилад, підкладка) [51, с. 52-53].

Цим можна пояснити існування значної кількості думок вчених-почеркознавців щодо розмежування кола завдань, які відносяться до діагностичних та класифікаційних, і, відповідно різного тлумачення самого поняття «діагностичного дослідження» в судово-почеркознавчій експертизі.

Так, В.В. Сєрьогін діагностичними задачами вважає встановлення даних про особу виконавця рукопису (стать, вік, зріст, тілобудова, тип нервової системи тощо), визначення соціально-демографічних характеристик особи за почерком (національність, рівень освіти, професія особи, район проживання тощо), встановлення психофізіологічного стану особи (стрес, збудження, фізична втома, алкогольне або наркотичне сп'яніння, вплив холоду тощо), визначення патологічного стану особи, пов'язаного з різного роду захворюваннями, що впливають на його письмово-рухові функції [52, с. 78-81].

Що ж стосується завдань встановлення зовнішніх умов, в яких виконувався рукопис (незвична поза, факт виконання рукопису у транспорті, що рухається, у темряві, незвичною до письма рукою тощо), то такого роду дослідження В.В. Сєрьогін визначає як ситуаційні [51, с. 6-10].

«Представляється, що всі дослідження почерку, не пов'язані з вирішенням ідентифікаційних завдань, було б доцільніше поділити на дві групи: ситуаційні дослідження - вивчення різних обставин, обстановки, положення, у яких виконувався рукопис; діагностичні дослідження - це визначення яких-небудь відомостей про властивості і стани особи виконавця, укладача рукопису за почерком і письмовою мовою», - пише В.В. Сєрьогін [52, с. 9].

Дещо інакше виглядає класифікація діагностичних завдань, запропонована А.А. Купріяновою, яка розробила свою концепцію на основі узагальнення теорії і практики діагностичних досліджень.

У судово-почеркознавчій експертизі А.А. Купріянова відносить до даного виду досліджень, як встановлення умов виконання рукописного тексту або підпису і відповідно включає до даного виду досліджень встановлення зовнішньої обстановки письма (незвична поза виконавця почеркового об'єкту, незвичний прилад виконання, виконання рукописного тексту або підпису з обмеженням зорового контролю, на холоді, незвичною рукою тощо, так і визначення внутрішнього стану виконавця почеркового об'єкту (наявність у нього захворювань, що впливають на письмово-рухові функції, стан алкогольного сп'яніння, сильне душевне хвилювання, страх, стрес і т.п., а також установка на умисну зміну виконавцем свого звичного почерку) [29, с. 322].

Якщо співставити між собою дві наведені концепції, то побачимо, що загальним у них є віднесення до діагностичних досліджень встановлення внутрішнього стану виконавця рукописного тексту або підпису. Визначення ж зовнішніх умов виконання почеркових об'єктів В.В. Сєрьогін відносить до так званих ситуаційних завдань, а А.А. Купріянова - до діагностичних. Як вже вказувалось раніше, на даний час у судово-почеркознавчій експертизі використовується класифікація діагностичних завдань, запропонована А.А. Купріяновою [29, с. 127-128].

Що ж стосується завдань визначення тих чи інших характеристик особи виконавця почеркового об'єкту, непов'язаних з незвичними умовами виконання рукопису або підпису (які В.В. Сєрьогін пропонує вважати діагностичними), то скоріше їх варто віднести, на наш погляд, до класифікаційних або ряд їх умовно можна назвати графологічними. Якщо ж йдеться про складача (автора) рукописного тексту, то дані завдання входять до предмету авторознавчої експертизи.

Підводячи підсумок сказаному, діагностичними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі варто вважати такі дослідження, які направлені на встановлення зовнішньої обстановки і умов письма (факт виконання тексту в незвичній позі, викривленим почерком, з наслідуванням чужому почерку або підпису), а також внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або гальмування, психічне захворювання тощо).

Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма настільки значні, що успішне пристосування до них механізму письма у процесі руху стає неможливим. В результаті відбувається порушення звичного автоматизованого процесу письма, з'являються зміни у почерку, які не можна вважати варіаційними. В таких випадках, коли пристосувальні ресурси варіаційності вичерпані, система поступається силі «збиваючих факторів», втрачаючи ті чи інші свої властивості. В результаті ці властивості вже будуть виступати у новій якості, яку не варто розглядати як нову властивість системи. В теорії і практиці судово-почеркознавчої експертизи «збиваючі фактори» поділяють на: «природні», до них відносяться причини, непов'язані з бажанням виконавця змінити почерк і частіше за все створювані зовнішньою обстановкою письма, і «штучні», тобто ті, що полягають у прагненні виконавця свідомо змінити почерк [52, с. 70-73].

Змінені властивості письмово-рухової системи і є діагностичними ознаками, за якими можна судити про роботу письмової системи у незвичних або ускладнених умовах.

Велике значення у розробці наукової системи діагностичних ознак має теорія рівнів Н.А. Бернштейна про будову письма, використання закономірностей функціонування і взаємодії рівнів, що виконують письмово-рухове завдання.

Згідно рівневої теорії побудови рухів, кожен з рівнів потрапляє під вплив «обраних» ним збиваючих факторів. Так, якщо функціонування рівнів, які контролювали смислові сторони письма, як правило, залежить від впливу збиваючих факторів з групи внутрішніх, то рівні, які беруть участь в реалізації рухового складу, підпадають під вплив не лише внутрішніх, але й зовнішніх факторів.

Розробкою методики вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань займались низка криміналістів. А.А.Купріянова запропонувала таку класифікацію збиваючих факторів [29, с. 23-25]:

- відносно постійні (хронічні): нервові, психічні захворювання, травми мозку, вікові зміни тощо;

- тимчасові (епізодичні):

- природні:

а) зовнішні (контактні): незвичне тримання пишучого приладу, ліворучне письмо, письмо кулаком, незвична поза, що викликає стомлення пишучої руки, холодні навантаження, фізичне (м'язове) стомлення тощо;

б) зовнішні (дистантні): відсутність або обмеження зорового контролю;

в) внутрішні: алкогольне сп'яніння, фармакологічні засоби, що посилюють збуджувальні процеси.

- штучні - скорописне викривлення почерку.

Для кожної з цих груп А.А. Купріянова наводить можливі варіанти комплексів діагностичних ознак, що проявляються у почерку. За Купріяновою А.А. діагностичні дослідження поділяються на ретрогностичну і презентальну діагностику. Перша - встановлює фактичні події минулого, а саме суб'єктивні чи об'єктивні збиваючі впливи, які супроводжують процес письма в момент виконання досліджуваного документу; друга - фактичний стан почеркового об'єкту в даний момент.

Судово-почеркознавчий експертний процес, діагностуючий події минулого, спирається на сукупність об'єктивних даних (симптокомплекс) конкретної ситуації. В судовому почеркознавстві як «симптоми» виступають зміни якостей письма (діагностичні ознаки), які свідчать про певні зміни його механізму.

На думку Купріянової А.А., важливим моментом у вирішенні питань про умови виконання почеркового об'єкту виступають виділення симптокомплексів діагностичних ознак, правильна їх інтерпретація і чітка уява про збиваючі фактори, які можуть порушити звичний процес письма [29, с. 23-25].

Створенню системи діагностичних ознак письма сприяло звернення до рівневої системи Н.А. Бернштейна про побудову вмінь та навичок, в тому числі письма, використання закономірностей функціонування та взаємодії рівнів, що приймають участь у здійсненні письмово-рухового процесу. В результаті ознаки письма були розділені на групи, що вказують на специфіку функціонування кожного з цих рівнів. Порушення тієї чи іншої групи ознак письма свідчить про порушення працездатності певного рівня побудови письма в результаті дії на нього збиваючих факторів.

Основою класифікації збиваючих факторів, що можуть впливати на механізм письма, став принцип вибірності рівнів до збиваючих факторів, що вказує на причини, до яких той чи інший рівень письма проявляє нестійкість. Класифікація була вжита відносно об'єктивних причин, непов'язаних з умисним викривленням почерку. В результаті були виділені групи збиваючих факторів, які можуть здійснювати збиваючий вплив на певні рівні, порушуючи тим самим звичну працездатність.

У теперішній час експерти-почеркознавці у своїй роботі керуються методикою А.А. Купріянової та у цілому використовують дану класифікацію.

Крім того, в існуючу класифікацію А.А. Купріянової співробітниками КНДІСЕ були введені поняття «об'єктивних» та «суб'єктивних» збиваючих факторів. Розподіл внутрішніх збиваючих факторів на об'єктивні (коли порушення координації рухів відбувається незалежно від волі виконавця почеркового об'єкта) і суб'єктивні (пов'язані з умисним зниженням координації рухів) представляється доцільним на тій підставі, що механізм порушення координації рухів в таких випадках різний, а відповідно, і прояв діагностичних ознак в таких почеркових об'єктах повинен бути неоднаковим.

Таким чином, до діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві можна віднести розробку таких завдань:

- встановлення зовнішньої обстановки та умов виконання рукопису;

- встановлення внутрішнього стану виконавця;

- встановлення за почерком інших обставин неідентифікаційного характеру [29, с. 73-82].

Розглянемо кожну з груп завдань окремо.

Встановлення зовнішньої обстановки та умов виконання рукопису.

В дану групу можна включити такі питання:

- чи виконаний рукопис в незвичній позі і в якій саме?

В літературі зазначається, що незвична поза сприяє зміні певних ознак почерку. Г.В. Рожкова експериментальним шляхом встановила, що при письмі в різних позах проявляються однотипні зміни почерку, характерні письму в певній позі. Однак, найбільш характерні зміни проявляються в почерку, якщо людина пише стоячи, з опорою на кисть та передпліччя, при горизонтальному та вертикальному положенні паперу. Оскільки експериментами не встановлені зміни в почерку, характерні для письма в певній позі, експерту можна рекомендувати використовувати їх лише для вирішення питання про виконання рукопису в звичній чи незвичній позі;

- чи виконаний рукопис викривленим почерком?

Більшість експертів в теперішній час можуть вирішити це питання, використовуючи відомості про характер змін ознак почерку, при навмисному його викривленні. Питання про виконання рукопису викривленим почерком вирішується, як правило, після того, як ідентифікований виконавець, однак, в деяких випадках даний факт встановлюється і в роздільному дослідженні;

- чи має місце автопідлог?

В окремих випадках, коли слідчого чи суд цікавить не лише тотожність виконавця, але і спосіб виконання підпису у документі - речовому доказі, самостійним завданням експертного дослідження є встановлення факту автопідлогу. Всяка навмисна зміна власного підпису зовні проявляється в певних ознаках, які можуть бути вивчені експертом і оцінені як ознаки автопідлогу. Він може бути встановлений лише в результаті порівняльного дослідження, при умові, що підписом ідентифіковано особу, від імені якої він виконаний:

- чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпису) певної особи?

Вирішення цього питання, як правило, супроводжується вирішенням ідентифікаційного завдання. Іноді воно може бути предметом спеціального експертного дослідження. Відповідь на нього експерт може дати лише маючи в своєму розпорядженні зразки почерку, з наслідуванням якому виконано текст (підпис) [66, с. 56-57].

Встановлення внутрішнього стану виконавця.

До даної групи неідентифікаційних досліджень можна включити розробку питань, які характеризують різні стани виконавця, зокрема, наукові основи встановлення факту виконання рукопису в незвичному для виконавця стані (наприклад, в стані фізичної втоми, при м'язовій втомі, в тяжкому хворобливому стані, при серцево-судинних захворюваннях, частковому паралічі, в стані сп'яніння тощо). Такими питаннями можуть бути:

- чи виконаний рукопис особою, яка знаходилась в стані фізичної втоми?

Експериментальні дані показують, що в рукописі, виконаному особою, яка знаходилась в стані фізичної втоми, значної м'язової втоми, спостерігаються певні зміни почерку. Встановлення такого факту за почерком може бути віднесено до предмету судового почеркознавства;

- чи виконаний рукопис особою, яка знаходилась в тяжкому хворобливому стані?

В рукописних текстах розписок, в підписах на заповітах, виконаних незадовго до смерті, спостерігаються ознаки почерку, прояв яких пов'язаний з тяжким хворобливим станом виконавця. Вивчення цих ознак дозволяє виділити таку їх сукупність, яка допоможе вирішити питання про стан особи в момент виконання рукопису чи підпису [57, с. 79-80];

- чи виконаний рукопис (підпис) особою в стані алкогольного сп'яніння?

Роботи криміналістів і медиків, а також експертна практика свідчать про те, що в почерку осіб, які знаходились в стані алкогольного сп'яніння під час виконання рукопису, настають певні зміни, які можуть бути використані експертом-почеркознавцем.

У почерку відображається і такий стан виконавця як, наприклад, охолодження організму, а також різні етапи формування графічної навички. У зв'язку з цим можуть вивчатися і розроблятися такі питання:

- чи виконаний рукопис у мовах низької температури?

Експериментальні дані свідчать про те, що при письмі в цих умовах настають певні зміни ознак почерку;

- чи виконаний рукопис особою, яка знаходилась в стані збудження чи гальмування (в незвичному фізіологічному стані)?

В судовому почеркознавстві визнано, що незвичний психофізіологічний стан виконавця відображається на його почерку.

Подальша розробка цього питання спільно з медиками дозволить криміналістам виробити методику, за допомогою якої можна встановити факт виконання рукопису в незвичному психофізіологічному стані.

Внутрішній стан виконавця характеризується іноді патологічними змінами.

Відомо, що у осіб, що страждають нервовими (пухлина мозку, хвороба Паркінсона, склероз тощо) чи психічними (прогресивний параліч, шизофренія, психози тощо) захворюваннями, а також які перенесли травми головного мозку, змінюється почерк. Розробка криміналістами спільно з медиками методики встановлення факту виконання рукопису особою, яка страждає нервовими чи психічними захворюваннями, повинна бути також віднесена до предмету судового почеркознавства;

- який час виконання рукопису?

На кожному етапі формування почерку йому притаманні своєрідні ознаки, які відображують фізіологічний механізм розвитку графічної навички у людини. Почерк дістає певних змін, які відповідають письму, що розвивається, а з віком і деградує. Експериментальні дані дозволяють виділити сукупність ознак, характерних для кожного з етапів формування та розвитку почерків, використовуючи які, експерт-почеркознавець може визначити приблизний вік виконавця і тим самим час виконання рукопису [57, с. 23-35].

Встановлення інших обставин, пов'язаних з вирішенням діагностичних завдань.

Дві попередніх групи питань неідентифікаційного характеру, розробка яких відноситься до предмету судового почеркознавства, є основними. Однак вони не вичерпують всіх діагностичних завдань, які потребують вирішення. Розробки, зокрема, вимагають питання:

- чи придатний графічний матеріал (підпис, буквений чи цифровий запис) для ідентифікації особи виконавця?

Дане питання виникає в тих випадках, коли у експерта з'являється сумнів у можливості ідентифікації. Розробка критеріїв визнання об'єкта придатним чи непридатним для ідентифікації - одне з завдань судового почеркознавства;

- чи виконаний рукопис двома особами одночасно?

На практиці виникають подібні завдання, в літературі описаний випадок виконання експертизи з метою вирішення питання про виконання одного тексту одночасно двома особами;

- чи є почерки двох осіб схожими?

Конкретні ознаки, що збігаються чи відрізняються в схожих почерках дають можливість використовувати їх не лише з метою ідентифікації особи за почерком, оцінки ознак, але й для вирішення самостійного неідентифікаційного питання, чи схожі почерки двох та більше осіб. Експерт при вирішенні даного питання повинен виходити не лише із зовнішніх вражень, які викликають два почерки, а і з наукового, почеркознавчого поняття схожості почерків.

Діагностичні дослідження в судовому почеркознавстві необхідно відокремити від встановлення групової приналежності. В них почерк розглядається з точки зору змін, що проявились, які характеризують певний стан особи чи умови, в яких писався досліджуваний текст. Тут основним завданням експерта є оцінка змінених ознак, встановлення причини і природи їх прояву, аналіз психофізіологічних та часових факторів.

При встановленні групової приналежності процес дослідження і висновки експерта формуються на теорії подібності, класифікаційних даних, розроблених наукою. З метою визначення природи досліджуваного явища необхідно виявити його ознаки і співставити їх з відомими класифікаційними ознаками, які з точки зору теорії подібності можуть бути поширені і на шуканий випадок.

Отже, наприклад, визначення статі за почерком відноситься до класифікаційних, а не до діагностичних досліджень. Віднесення досліджуваного почерку до групи чоловічих чи жіночих почерків здійснюється на основі сукупності раніше заданих ознак, які характеризують одну чи іншу групу. Встановлення факту виконання рукопису (підпису) правою чи лівою рукою також варто віднести до визначення групової приналежності, оскільки в цьому випадку ознаки, притаманні письму правої і лівої руки, відноситься до класифікаційних і раніше заданих, і мета дослідження зводиться лише до віднесення рукопису до однієї чи іншої групи [26; 52, с. 70-73].

Отже, ще раз зазначимо, що у наш час судово-почеркознавча експертиза поряд з ідентифікаційними завданнями здатна вирішувати також так звані неідентифікаційні, які дають можливість одержувати інформацію про зовнішні обставини письма та внутрішній стан виконавця.

Діагностичні дослідження в судовому почеркознавстві зараз виділені у самостійний напрям. На сучасному етапі розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі завдань судово-почеркознавчої експертизи. Зараз можливість вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань експериментально доказана на низці почеркових об'єктів. Це і рукописні тексти великого і середнього об'єму при високому ступені виробленості, підписи.

Куприяновою А.А. виділені симптомокомплекси ознак, які характерні для різних груп «збиваючих» факторів.

При вирішенні діагностичних завдань у експертній практиці доводиться досліджувати рукописи, які виконані автором зі зміною свого почерку (з природних або штучних причин).

Рукописи, які виконані в незвичних умовах або ж у незвичному стані виконавця є одним із найскладніших об'єктів почеркознавчого дослідження.

2.4 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні класифікаційних завдань

В попередньому параграфі роботи було зроблено висновок, що до класифікаційних в судово-почеркознавчій експертизі слід відносити таку групу досліджень, метою яких є встановлення соціально-демографічних параметрів особи виконавця рукопису, що характеризують його стать, вік, освіту, професію, національність тощо. На практиці найчастіше проводяться почеркознавчі дослідження з метою встановлення статі та віку виконавця рукопису. Отже, в даному розділі роботи пропонується розглянути найбільш розповсюджені методики встановлення статі виконавця рукопису.

Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних виконавцю рукопису. Ця група завдань відноситься до завдань ідентифікаційного характеру. Але оскільки вона має відмінності від останньої, її справедливо виділяють у самостійну групу завдань - класифікаційних [11 с. 54].

Проводячи дослідження з метою встановлення виконавця рукопису або підпису експерт постійно стикається з необхідністю розмежування почеркових об'єктів за ступенем схожості на певні групи, наприклад, за ступенем виробленості, координації, іншими загальними і, навіть, окремими ознакам почерку. Таку класифікацію експерт проводить на суб'єктивному рівні, виходячи зі свого експертного досвіду.

У роботах криміналістів усе частіше підкреслюється ймовірністний характер походження ознак почерку, ймовірністно-статистичний принцип організації елементів почерку, який розглядається як система [41 с. 23].

Виходячи із статистичної природи почерку, криміналісти для розкриття почеркових закономірностей використовують статистичні спостереження й експеримент, а також математичне моделювання.

Математична статистика й теорія ймовірностей мають необхідний математичний апарат для вирішення диференційного завдання класифікаційного типу.

Встановлення групової приналежності за змістом є процесом розпізнавання. А процеси розпізнавання мають яскраво виражений ймовірністний характер. Тому в основу їх досліджень повинні бути покладені ймовірністні методи (теорія ймовірностей, математична статистика, теорія інформації тощо).

До вивчення почерку як джерела інформації про властивості особи з метою вирішення таких завдань, як визначення статі, віку, національної приналежності виконавця рукопису, місця формування його почеркових навичок, ступеню досконалості письмово-рухової системи криміналісти звернулись у останні десятиріччя минулого століття.

Вирішення цих завдань можливе завдяки використанню математичного апарату. Саме ймовірністне моделювання дозволило вивчити багато закономірностей почерку, і, зокрема, залежності конкретних ознак почерку від певних властивостей особи виконавця тексту.

Як уже зазначалося, на формування почерку впливають різні як зовнішні так і внутрішні фактори.

Зокрема, до внутрішніх факторів, які суттєво впливають на почерк, відносяться анатомічні особливості людини: будова руки (довжина кісткових важелів, рухливість суглобів, розвиненість м'язів); будова очей і особливості зору. Не можна виключити можливості впливу на формування почеркових навичок та інших анатомічних особливостей особи, таких, наприклад, як співвідношення довжини руки і довжини тулубу, ширини плечей тощо.

Експериментальні дослідження показали, що існує кореляційний, статистичний зв'язок ознак почерку зі статтю, віком виконавця рукопису. Дійсно, немає жодної ознаки почерку, яка б зустрілась у представника лише однієї групи осіб. Кожна ознака може проявитися у почерках осіб різного віку й статі. Різниця лише в тому, що якась з ознак частіше зустрічається у представника однієї групи і рідше у представника іншої групи.

Тому для отримання інформації щодо групової приналежності виконавця документа за ознаками почерку необхідно застосовувати ймовірністно-статистичні методи [52, с. 61-62].

При встановленні групової приналежності почерків повинно бути встановлено відношення досліджуваного почерку до класу (чи групи) почерків, які характеризуються певним комплексом ознак, типових для цієї групи. При цьому, в основі диференціації (встановлення групової приналежності) знаходиться виділення сукупності ознак, які найчастіше зустрічаються в певній групі.

На даний час у судово-почеркознавчій експертизі розроблено декілька модельних методів для встановлення групової приналежності, які доведені до практичного застосування.

Так, враховуючи, що письмово-рухові навички людини формуються під впливом анатомічних і психофізіологічних особливостей виконавця тексту, вчені-криміналісти простежили особливості формування почерку чоловіків та жінок.

Відмінності у будові, розвитку й функціональній діяльності м'язів чоловіків та жінок виявляються в їх біоелектричній активності в процесі письма й призводять до різного прояву ознак у почерках чоловіків та жінок.

М'язова система у чоловіків легше переносить короткочасне, але енергійне навантаження, а м'язова система жінок - тривале, але слабке. З цих причин рухи в процесі письма в жінок більш плавні й економічні, аніж у чоловіків. Наслідком цих відмінностей є переважання в рукописах, виконаних жінками, овальних елементів письмових знаків і округлих зв'язків між ними, в рукописах же чоловіків більше кутастих елементів літер із різкими змінами напрямку рухів руки. Це й дає можливість диференціювати ці групи.

В останні роки у криміналістиці були розроблені методики вирішення класифікаційних завдань, які дозволяють отримати необхідну розшукову інформацію і тим самим звузити коло розшукуваних осіб.

На практиці найбільше розповсюдження отримали методики встановлення за почерком статі виконавця рукопису [24, с. 12-16].

До класифікаційних досліджень відноситься також диференціація високовироблених почерків за ступенем досконалості системи рухів.

Процес письма є одним із найскладніших видів трудової діяльності людини, яка сполучує діяльність рухову із розумовою, і яка потребує високої координації й точності рухів.

У відповідності з методикою почеркознавчого дослідження особливості рухів при письмі виражені в ознаках почерку. Чим більше таких ознак, тим точніше й повніше інформація про процес письма. Тому класифікація почерків повинна відображати природні закономірності, які лежать у основі процесу письма, і якомога повно й різнобічно характеризувати рухову діяльність виконавця рукопису.

Однією з таких ознак в існуючій класифікації є сформованість навички письма. В залежності від її рівня всі почерки поділені на групи за ступенем виробленості (високу, середню та низьку).

Інша ознака відображає просторові характеристики рухів - форму й протяжність траєкторії точки, що рухається (у даному випадку кінчика пера, як здійснює прямолінійно-криволінійні рухи при виконанні штрихів, які утворюють письмові знаки).

Ця ознака була використана при поділі почерків високого ступеня виробленості на групи за будовою: прості, спрощені, ускладнені.

Письмо - довільна дія і поряд з іншими довільними діями його можна розглядати як окремий випадок функціонування складної динамічної системи рефлексів. Ця система формується у процесі вправ, підкріплюється досягненням корисного результату і удосконалюється, перетворюючись з окремих розрізнених рухів у єдине ціле, яке направлене на вирішення одного завдання (у даному випадку на виконання рукопису). Рухи при письмі здійснюються за тими самими законами, що й інші довільні дії людини.

У фізіології праці існує поняття ступеню досконалості навички. Воно включає в себе такі критерії, як результативність, форма й протяжність робочих траєкторій, послідовність переміщення ланок руки, рівень концентрації нервових процесів і м'язової сили, а також точність рухового аналізу, тобто критерії раціональності рухових реакцій й пластичності системи рухів. Стало можливим об'єктивно охарактеризувати ступінь досконалості конкретних рухів.

Отже, в межах однаково сформованої навички, зокрема, однакового ступеню виробленості можна розрізняти ступінь досконалості його формування, тобто критерії раціональності та їх пластичності.

У почеркознавстві ознака «ступінь досконалості навички» може пояснити походження тієї чи іншої ознаки, допомогти правильно їх оцінити з точки зору єдності системи рухів і уточнити рухову характеристику почерків високого ступеню виробленості.

Отже, ступінь досконалості навички може бути додатковою загальною ознакою, яка характеризує систему рухів у почерках однакового високого ступеню виробленості за його пластичністю та раціональністю рухових реакцій.

Для визначення статі виконавця рукопису було розроблено декілька методик. Однак на даний час знайшли широке розповсюдження в експертній практиці дві: експертна диференціація рукописів на чоловічі й жіночі, розроблена Всесоюзним науково-дослідним інститутом охорони суспільного порядку й опублікована вперше у 1968 році, яка розрахована на дослідження високовиробленого почерку і Модифікований метод визначення статі виконавця рукопису за середньовиробленим почерком, розроблений О.Н. Каюновим, Н.Г. Сахаровою, А.В. Смирновим у Всесоюзному науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції СРСР і опублікований у 1982 році [70, с. 293].

Проведені авторами цих методик експериментальні роботи й перевірки рукописів із використанням отриманих даних дозволили їм сформулювати загальні вимоги і умови, необхідні для їх застосування (загальна характеристика модельних методів, які використовуються для встановлення статі виконавця рукопису й умови їх застосування викладені у розділі посібника «Застосування математичних методів для вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи»).

За допомогою вказаних модельних методів експерт отримує нову, об'єктивну інформацію, яка іншим шляхом не може бути отримана.

Розглянемо декілька класифікаційних досліджень щодо встановлення статі виконавця.

Модифікований метод визначення статі виконавця рукопису за середньовиробленим почерком.

В практичній експертній діяльності для визначення статі виконавця за середньовиробленим почерком використовується методика О.Н. Каюнова, Н.Г. Сахарова та А.В. Смирнова.

Згідно цієї методики, почеркознавче дослідження складається з 3 етапів:

- встановлення придатності рукопису для вирішення поставлених завдань;

- виявлення інформативних ознак;

- оцінка виявленої сукупності ознак і прийняття рішення.

На першому етапі необхідно встановити, чи відповідає даний рукопис такими вимогам:

- достатній об'єм графічного матеріалу. Об'єм досліджуваного тексту, має бути не менше 1,5-2 сторінки. В тексті повинні знаходитись всі літери алфавіту, в яких можуть проявитись інформативні ознаки.

- текст має бути виконаний у звичайних умовах. Причина такої умови полягає в тому, що наявність незвичних умов виконання рукописного тексту спричиняє зміну ознак почерку, що може вплинути на правильність оцінки факту наявності або відсутності їх в досліджуваному тексті.

- середній або дещо вище середньовиробленого почерку в досліджуваному рукописі.

За наявності зазначених умов рукопис вважається придатним для проведення дослідження.

На другому етапі, після визначення придатності рукопису для дослідження, проводиться перевірка наявності або відсутності кожної з ознак, інформативних для визначення статі виконавця рукопису, ці ознаки наведені у таблиці, яка додається до методики.

На третьому етапі дослідження експерт обчислює загальну інформативність комплексу виділених ознак і на основі одержаного результату приймає остаточне рішення.

Недоліком є те, що дана методика не підходить для мало- та високовироблених почерків [24].

Методика визначення статі виконавця коротких рукописних текстів.

Дана методика була розроблена авторським колективом ВНКЦ МВС СРСР у 1990 році.

Методика дає можливість визначити стать виконавця рукопису за короткими текстами. Почеркознавче дослідження включає чотири етапи:

- встановлення придатності об'єкта для вирішення завдання;

- виділення ознак та визначення їх сумарної інформативності;

- вибір рівня довіри при прийнятті рішення по окремій літері та визначення величини сумарної інформативності літер;

- прийняття рішення про стать виконавця рукопису, оцінка ймовірності помилки, пов'язаної з віднесенням виконавця рукопису до протилежної статі. Загальний висновок.

Дотримання встановлених вимог та послідовність виконання кожного етапу роботи дозволить досить надійно і обґрунтовано вирішити поставлене завдання. Об'єктом дослідження може бути лише текст, виконаний почерком не нижче середнього ступеню виробленості незалежно від його структурної складності. Використання методу недопустиме, якщо рукопис виконаний умисно зміненим почерком або в незвичних умовах. Необхідний об'єм досліджуваного тексту перебуває у прямій залежності від кількості та інформативності виділених ознак: чим вище значення інформативності, тим менше необхідно ознак, а отже, і самих письмових знаків для прийняття рішення та обґрунтування висновку.

Після визначення придатності рукопису для дослідження, проводиться виділення у великих та малих літерах окремих ознак почерку, зазначених у таблиці, яка передбачена методикою.

На третьому етапі в залежності від об'єму рукопису, наявності диференцюючих ознак як у великих, так і в малих літерах, величини сумарної інформативності обирається один з варіантів розрахунку:

- вибір рівня довіри і визначення сумарної інформативності великих літер;

- вибір рівня довіри і визначення сумарної інформативності малих літер;

- вибір рівня довіри і визначення сумарної інформативності великих та малих літер.

Вибір рівня довіри при визначенні статі виконавця здійснюється у такий спосіб. В залежності від знаку величини сумарної інформативності ознак, виділених в літерах досліджуваного тексту, висувається гіпотеза про стать виконавця. Знак «+» вказує на чоловічу і знак «-» - на жіночу стать виконавця рукопису. Якщо сумарні інформативності ознак різних літер мають різні знаки, то необхідно відпрацювати обидві версії.

Якщо не вдається обрати рівень довіри або при перевірці підтверджуються обидві гіпотези, робиться висновок про неможливість прийняття рішення. У випадку, коли рівень довіри обраний, переходять до четвертого етапу [58 с. 36].

Другий варіант розрахунку застосовується у тих випадках, коли в досліджуваному рукописі відсутні диференцюючі ознаки в наявних великих літерах, або їх сумарні інформативності менші за абсолютною величиною від порогових значень. У цьому випадку в залежності від знаку та числового значення сумарної інформативності набору (не менше п'яти) ознак в малих літерах їх рівень довіри обирається за таблицею.

Третій варіант розрахунку застосовується в тих випадках, коли в досліджуваному рукописі в достатній кількості наявні диференцюючі ознаки як у великих, так і в малих літерах. Підрахунок сумарної інформативності обраної сукупності літер і вибір рівня довіри здійснюється в тій самій послідовності, що й у попередніх варіантах. При цьому сумарні інформативності великих та малих літер складаються.

На четвертому етапі приймається рішення про стать виконавця рукопису, оцінюється імовірність помилки і робиться кінцевий висновок.

За значенням сумарної інформативності виділеної сукупності літер приймається рішення про стать виконавця рукопису. Якщо абсолютна величина сумарної інформативності менше коефіцієнта, то прийняти рішення не представляється можливим. Якщо абсолютна величина сумарної інформативності більше коефіцієнта, то при позитивному знаку приймається рішення, що виконавець - чоловік, а при негативному - жінка. Значення оцінки імовірності помилки віднесення виконавця рукопису до протилежної статі визначається за абсолютною величиною сумарної інформативності сукупності літер за допомогою таблиці.

Недолік даної методики в тому, що вона дуже трудомістка і використовуючи її, необхідно чітко дотримуватись умов застосування. Інформативні ознаки, передбачені у переліках до методики, обирались без урахування системи рухів виконавця в цілому, вони представлені у якісно-описовій системі, що природно, впливає на однозначність і точність виділення одних і тих самих ознак різними експертами. Ознаки виділяються експертами з «спірного» рукопису за принципом «наявні-відсутні». Рішення приймається на основі підрахунку інформативних ознак, виявлених у тому чи іншому рукописі, що не дозволяє судити про ступінь їх вираженості і, таким чином, використати більш повну інформацію [58 с. 37].

Диференціація рукописів на чоловічі та жіночі. Дана модифікована методика найчастіше використовується в експертній практиці для встановлення статі виконавця. Ця методика відносно проста, тому нею можуть користуватися експерти-почеркознавці. У комплекс з метою диференціації увійшли найбільш інформативні ознаки у кількості 21.

Подальша обробка експериментальних матеріалів проводилась у напряму уточнення статистичних коефіцієнтів і скорочення кількості найбільш інформативних показників.

На цьому етапі роботи в комплекс з метою диференціації рукописів на чоловічі й жіночі включені такі найбільш інформативні ознаки з відповідними коефіцієнтами (уточнена методика опублікована у книзі «Судебно-почерковедческая экспертиза», ч.ІІ. - М., 1971) [87, с. 230-235; 52, с. 91-96].

Загальні вимоги для використання методики: перш ніж приступити до аналізу рукопису необхідно пересвідчитись, що досліджуваний матеріал достатній за об'ємом (тексту повинно бути не менше однієї сторінки учнівського зошита). Текст, повинен бути виконаний виробленим, незміненим почерком.

Якщо надісланий для дослідження матеріал недостатній за об'ємом, необхідно розглянути питання щодо його розширення (збільшення за рахунок отримання інших записів, листів, нотаток); далі необхідно перевірити чи однією особою написаний весь текст досліджуваного рукопису.

Роботу над матеріалом доцільно вести у такій послідовності:

- насамперед вивчається рукопис, якій надійшов на дослідження;

- потім на аркуші або у журналі для аналізу матеріалів відмічається, які ознаки, з вказаних у таблиці, є в наявності у цьому рукописі;

- далі до кожної виділеної ознаки проставляються коефіцієнти статистичних імовірностей (згідно таблиці);

- після цього отримують добуток коефіцієнтів статистичних імовірностей, які увійшли до характеристики рукопису (за правилами множення приблизних чисел);

- робота закінчується поясненням отриманого добутку статистичних імовірностей (якщо добуток дорівнює одиниці або більший за одиницю, то рукопис, ймовірніше за все, (на 90% із 100) виконаний чоловіком. Якщо ж добуток менший за одиницю, то рукопис, ймовірніше за все (на 90% із 100) виконаний жінкою).

Така сукупність правил, які визначають порядок, чергування окремих дій, на підставі яких вирішується питання: ким - чоловіком чи жінкою - написаний текст досліджуваного документа [52, с. 91-96].

Вихідними даними для вирішення є детальне вивчення рукопису за ознаками. При аналізі рукопису необхідно особливу увагу звертати на те, щоб правильно визначити наявність або відсутність ознаки.

Висновок з цього виду дослідження рекомендується складати згідно загальної схеми висновків почеркознавчих експертиз. При цьому необхідно перераховувати лише ті ознаки, які знайшли відображення у досліджуваному рукописі.

Таким чином, класифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві виділені у самостійний напрям.

Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних об'єкту - виконавцю рукопису.

Виходячи зі статистичної природи почерку, криміналісти для розкриття почеркових закономірностей використовують статистичні спостереження й експеримент, а також математичне моделювання.

Математична статистика й теорія ймовірностей мають необхідний математичний апарат для вирішення диференційного завдання класифікаційного типу. Встановлення групової приналежності є процес розпізнавання. А процеси розпізнавання мають яскраво виражений ймовірний характер. Тому в основу їх досліджень повинні бути покладені ймовірністні методи (теорія ймовірностей, математична статистика, теорія інформації).

Висновки до розділу 2

1. Визначено, що судове почеркознавство є самостійною галуззю криміналістики, яка являє собою систему знань про закономірності почерку, а також закономірності його розвитку й методи вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи. Предметом судового почеркознавства є вивчення закономірностей формування, функціонування і змін письмово-рухового комплексу навичок, якій лежить в основі почерку; вивчення закономірностей експертного дослідження почерку; розробку методів і методик вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи. Ці знання і складають наукові основи судово-почеркознавчої експертизи.

2. Вчення про почерк як об'єкт криміналістичного дослідження має на меті визначити: поняття почерку й писемно-рухового функціонально-динамічного комплексу, який лежить у його основі, механізм процесу письма; основи формування письмово-рухової навички й почерку; основні властивості почерку - індивідуальність, динамічну стійкість, варіаційність, вибіркову мінливість; суть, природу та основи систематизації ознак почерку, які використовуються для вирішення різних видів завдань судово-почеркознавчої експертизи: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

3. Встановлення виконавця рукопису - один із видів криміналістичної ідентифікації. Почерк - це своєрідний об'єкт ідентифікаційного дослідження. У системі криміналістичної ідентифікації його дослідження займає особливе місце, тому застосування криміналістичних прийомів у експертизі почерку має свою специфіку.

4. Визначено, що діагностичні та класифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві виділені у самостійний напрям.

На сучасному етапі розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі завдань судово-почеркознавчої експертизи.