Документування господарсько–договірної діяльності

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1.Організація електронного документообігу

2. Етапи документообігу

3. Схема документообігу

4. Загальна характеристика і призначення документів господарської діяльності.

4.1Договір постачання

4.2 Договір підряду

4.3 Договір про матеріальну відповідальність

4.4 Договір про спільну діяльність

4.5 Договір щодо створення нових форм господарювання

4.6 Установчий договір

4.7Довіреність

4.8 Договір купівлі - продажу

5. Правила і норми охорони праці та пожежного захисту

Висновки

Список використаної літератури літератури

Додатки



Вступ

Тема моєї курсової роботи «Документування господарсько - договірної діяльності». У цій роботі детально описана господарсько - договірна діяльність Акціонерного товариства «АТЕК».

Господарська діяльність ґрунтується на договірних зобов'язаннях передбачає в умовах цих договорів шляхи розв'язання певних суперечок, пов'язаних чи з термінами виконання робіт, чи з постачанням продукції, чи з порушенням розрахункових відносин тощо.

Основним документом господарсько - договірної діяльності є договір. Договір - це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір вважають укладеним, якщо сторони досягли згоди по всіх суттєвих умовах і незалежно оформлено документ. В односторонньому порядку договір може бути розірвано лише через суд. Усі види договорів попередньо візує головний бухгалтер та юрист організації. Цивільний кодекс передбачає такі види договорів:

які вимагають нотаріального засвідчення(шлюбний контракт, купівля-продаж);

які не вимагають нотар. засвідчення (договір про матеріальну відповідальність).

Текст договору можна розбивати на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.

Нумерацію здійснюють арабськими цифрами.

У вступній частині тексту договору зазначають найменування сторін, що його укладають, посади, прізвища та ініціали осіб, які його підписують, вказують відповідні повноваження. Далі подають опис предмета договору, виклад порядку розгляду суперечок, проставляють загальну суму договору, термін його дії.

В основі нових умов господарювання і розвитку ринкових відносин лежить економічна самостійність підприємств, і договір між підприємствами в одним з важливих засобів міжвиробничих зв'язків.

Розрізняють такі види договорів: договір підряду, установчий договір, договір постачання, договір на посередницькі послуги, договір про спільну діяльність, договір купівлі-продажу, договір про матеріальну діяльність, договір на виготовлення і поставку тощо.

У всіх договорах присутні такі реквізити:

назва виду документа;

дата;

індекс;

місце складання;

заголовок до тексту;

текст;

юридичні адреси сторін;

підписи;

печатки.

Основними функціями документів є інформаційна, соціальна, комунікаційна, культурна, облікова, правова, джерело історії тощо.

Організація роботи з документами - це створення умов для руху, пошуку і зберігання документів у діловодстві.

У кожній організації формується своя номенклатура справ та їх номери, порядок розміщення, термін зберігання тощо.

Основними шляхами покращання діловодства в будь-якій організації є застосування режиму «фільтрації» документів, передавання права підпису другорядного значення документів, підвищення швидкості обробки документів, покращання умов праці працівників апарату управління.

Документування управлінської діяльності охоплює всі процеси, що відносяться до запису (фіксації) на різних носіях та оформлення за встановленими правилами інформації, необхідної для здійснення управлінських дій. Документування здійснюється природною мовою, а також штучною.

Дана курсова робота складається з п'яти розділів, деякі з них мають свої підрозділи. В них розглядається детальна інформація про господарсько - договірну діяльність акціонерного товариства «АТЕК».

документування господарський договір



1.Організація електронного документообігу

Електронний обмін даними - це реальність, з якою сьогодні стикається практично кожен. Інформаційні системи, комп'ютерні мережі, електронна пошта - ось далеко не повний перелік тих засобів, за допомогою яких відбувається обмін даними в електронному вигляді.

В останнє десятиліття з'явилися і набули поширення нові інструментальні засоби ефективного забезпечення управлінських процесів. У тому числі мова йде про програмне забезпечення, призначене для обробки управлінських документів. Тут насамперед слід згадати програмне забезпечення класів "системи управління документами" і "системи управління діловими процесами".

Такі системи є програмними комплексиами, що застосовуються для вирішення ряду завдань, в тому числі і для побудови корпоративних систем електронного документообігу. У рамках автоматизації процесу обробки документа в організації з моменту його створення або отримання до моменту відправки кореспонденту або завершення виконання і списання в справу повинно бути забезпечено вирішення наступних функцій:

реєстрація що входять в організацію документів, що виходять з організації документів і внутрішніх документів;

облік резолюцій, виданих за документами керівництвом організації, і постановка документів на контроль;

централізований контроль виконання документів;

списання документів у справу;

ведення інформаційно-довідкової роботи;

формування діловодних звітів по організації в цілому.

Використання системи електронного документообігу дозволяє організувати передачу даних про хід виконання документів в електронному вигляді, що якісно змінює організацію контролю виконання документів. Картки зареєстрованих централізовано документів з резолюціями керівництва розсилаються в електронному вигляді співробітникам відповідних підрозділів. Вони доповнюють їх резолюціями з виконання документів, що видаються керівниками структурних підрозділів. У міру появи даних про хід виконання документів ці дані вносяться в систему. При цьому система автоматично відстежує наступ дати попереднього повідомлення про наближення строку виконання й наступ самого цього терміну. Зацікавлені користувачі системи інформуються про названі терміни.

Також значно видозмінюється процес узгодження проектів документів, в рамках якого співробітники, що беруть участь в процесі узгодження, отримують можливість обмінюватися електронними версіями узгоджуваних проектів. Така технологія дозволяє скоротити час, що витрачається на передачу проектів в паперовому вигляді.

Система електронного документообігу обов'язково включає поточний електронний архів, який вирішує проблеми оперативного доступу до інформації та наявності можливості одночасного використання документа декількома співробітниками. Така форма організації зберігання значно знижує ймовірність втрати інформації і підвищує оперативність роботи за рахунок скорочення часу пошуку потрібного документа. Зберігання текстів документів в електронному вигляді дозволяє реалізовувати повнотекстовий пошук, що відкриває принципово нові можливості при веденні інформаційно-довідкової роботи, наприклад, дозволяє робити тематичні добірки документів за їхнім змістом. Використання електронного архіву позбавляє від необхідності створювати фонд користування архівних документів, так як за запитом в будь-який момент може бути видана електронна копія документа.

З юридичної точки зору поняття електронного документообігу відрізняється від поняття електронного обміну даними. В основі першого лежить легітимність (процесуальна допустимість і доказательственная сила) електронних документів. Тому поряд з удосконаленням інформаційних технологій важливу роль у процесі створення інфраструктури електронного документообігу повинна зіграти його законодавча підтримка, суть якої полягає в наданні даними, створюваним і переданим електронним способом, юридичного статусу документа.

Основною функцією традиційного документа є посвідчення деякою інформацією. При складанні та використанні документа присутні два аспекти: по-перше, деяка інформація, а по-друге, - сам документ як матеріальна річ, яку можна пред'явити або передати. Наявність цієї матеріальної речі дозволяє підтвердити істинність інформації, що міститься в документі. Можливо, для підтвердження істинності необхідно виконати якусь процедуру - експертизу з перевірки достовірності документа.

Саму інформацію, що міститься в документі, теж можна розділити на дві частини. Перша частина - безпосередньо зміст, друга - допоміжна інформація, яка дає можливість встановити його автентичність (справжність). До неї належать реквізити типу вихідного номера, підписів і печаток.

До складу інформації, як змістовної, так і про носії, можуть входити і дані про час, умови та місце складання документа.

Необхідно також відзначити, що у випадку паперового документа оригінал існує в обмеженому, відомому заздалегідь кількості примірників. Наприклад, може бути зазначено, що договір здійснено у трьох примірниках, які мають однакову силу. Будь-який додатковий примірник з'явиться копією, що в принципі може бути підтверджено шляхом проведення відповідної експертизи.

У ряді випадків істотно наявність саме оригіналу документа. Наприклад, продаж акції, випущеної в документарній формі, зовсім не рівнозначна продажу копії її сертифіката, навіть завіреної нотаріально.

Таким чином, документ виконує наступні функції:

фіксація деякою (змістовної) інформації;

фіксація особи, яка підписала документ;

фіксація умов складання документа;

доказ у судовому розгляді;

функція оригіналу, що забезпечується його унікальністю.

З точки зору традиційного документообігу можна виділити дві основні функції паперового документа: інформаційну і доказову (тобто можливість використовувати його в якості допустимого докази). Головною причиною, через яку саме паперові документи виконують ці функції, є те, що саме папір була впродовж багатьох століть найбільш поширеним матеріальним носієм, використовуваним для передачі та зберігання інформації. В останні десятиліття ситуація різко змінилася, обсяги переданих в електронному вигляді даних стрімко ростуть. Як зазначалося раніше, системи безпаперового документообігу отримують все більш широке поширення в різних галузях. У зв'язку з цим важливого значення набуває визначення правового статусу електронного документа - окреслення областей, де можливо і допустимо його застосування.

Документ - письмовий акт встановленої або загальноприйнятої форми, складений визначеними і компетентними установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами для викладу відомостей про факти або посвідчення фактів, що мають юридичне значення, або для підтвердження прав і обов'язків.

Вимоги до документа, що випливають з наведеного визначення, можна розділити на три групи. Перша відбиває інформаційну функцію документа: документом може бути не будь-яка інформація, зафіксована на паперовому носії, а тільки відомості певного характеру (це вимога узгоджується з наведеним раніше визначенням Едо). Друга (вимоги до форми) група - це, по суті, вимоги, що забезпечують доказову функцію документа (реквізитами форми можуть служити наявність печатки та підписи певної особи, персональні дані про особу, який видав документ, а також вимоги до паперового носія, наприклад, папір з захисними знаками і т. п.). Третя група (компетентність джерела документа) як би зв'язує перші дві, надає юридичну значимість документу. Документ, виданий некомпетентним органом, підписаний не уповноваженою на те особою або анонімний, не може служити підтвердженням викладених у ньому відомостей про факти, засвідчувати факти чи підтверджувати права і обов'язки.

Очевидно, легко забезпечити для даних, записаних у комп'ютерному форматі, виконання умов першої і третьої груп. Деякі з вимог до форми документа (наприклад, дотримання певної послідовності викладу змісту і розташування тексту) теж можуть бути дотримані. Інші вимоги частини другої групи (наявність печатки організації, власноручного підпису особи, спеціальний тип паперу) принципово неприйнятні для електронних документів внаслідок специфічної природи комп'ютерних носіїв інформації.

Саме фізичні характеристики електронних документів довгий час були об'єктом критики противників безпаперових систем документообігу. Зокрема, в якості одного з аргументів наводилося наступне твердження: те, що написано на папері, важко видалити і воно залишається навічно; дані ж на комп'ютерних носіях можуть бути легко знищені, вони недовговічні. Але, по-перше, збереження паперових документів в значній мірі залежить від якості паперу і для їх тривалого зберігання необхідно застосування спеціальних заходів, а по-друге, сучасні носії комп'ютерних даних дозволяють зберігати інформацію досить довго і при здійсненні відповідних заходів безпеки (у тому числі і періодичне копіювання) їх надійність не нижче, ніж у традиційних. Крім того, коли мова йде про ділової інформації, звичайно існують певні терміни зберігання такої інформації, що обчислюються роками або десятиліттями, а протягом зазначених строків можлива схоронність навіть магнітних носіїв, не кажучи вже про диски CD-ROM.

Ще один аргумент, що приводиться на користь паперового документа, полягає в тому, що він відчутний (тобто будь-хто може фізично перевірити наявність документа), кожен грамотний чоловік може прочитати такий документ. Те, що електронний документ не може бути не посередньо сприйнятий людиною, не є непереборною складністю. Теоретично, звичайно, можна припустити, що створена система ЕДО, в якій один учасник вносить в документ Manchester, а інший отримує на екрані монітора або при роздруківці Live rpool. Однак дана проблема легко вирішується, якщо припустити, що існує узгоджена учасниками або визначена нормативним актом уповноваженого органу процедура виготовлення за електронною оригіналу традиційної (паперової) копії документа. (Більш докладно про це ми поговоримо, коли будемо розглядати процедури вирішення конфліктів, пов'язаних з використанням ЕДО.)

І, нарешті, мабуть, самий суттєвий аргумент. Паперовий документ майже неможливо змінити, в електронний же документ легко внести поправки, і дуже важко потім довести факт їх внесення. Можна, звичайно, зазначити, що підробка традиційних документів має, напевно, не меншу історію, ніж історія писемності, але це не знімає проблеми ідентифікації електронних документів.

Вирішити прийнятним чином дане завдання вдалося тільки у другій половині 1970-х років, коли американські математики У. Діффі та М. Е. Хеллмен запропонували використовувати цифровий підпис для підтвердження автентичності електронних повідомлень.

З урахуванням викладеного електронний документ можна визначити як набір даних, записаних в компьютерочітаемом вигляді, для яких виконана така умова: існує визнана учасниками ЕДО або затверджена компетентним органом процедура, що дозволяє однозначно перетворити ці дані до документа традиційного режиму. Визнання зазначеної процедури повинно бути підтверджено учасниками системи ЕДО допомогою традиційного (письмового) документа, або така процедура повинна бути санкціонована уповноваженим державним органом.

Необхідність традиційного документа чи акта уповноваженого органу для визнання процедури перетворення пояснюється тим, що в іншому випадку можливий порочне логічне коло, коли питання визнання чи невизнання юридичної сили електронного документа будуть вирішуватися на підставі іншого електронного документа, з якого теж можна оскаржити.



2. Етапи документообігу

Документообіг включає в себе декілька етапів: приймання, обробку, розподіл, реєстрацію, передачу, доставку, контроль виконання.

Вся кореспонденція, що надходить до установи, приймається і відповідним чином реєструється секретарем. Ним же розкриваються всі конверти за винятком тих, що мають напис „особисто" чи адресовані громадським організаціям установи (профкому, жіночій раді тощо).

При розкритті конвертів секретарем перевіряється їх цілісність, а також відповідність номерів на документах і конвертах. У разі відсутності документа або додатків до нього, невідповідності номера на конверті номеру документа складається акт у двох примірниках, один з яких надсилається відправнику, а другий запишається у секретаря. Якщо виявлено пошкодження конверта, необхідно зробити відповідну позначку в поштовому реєстрі.

Зберігати конверти і додавати їх до документів необхідно у випадках, коли лише за конвертами можна встановити адреси відправників, час відправлення й одержання документів, коли у конверті відсутні окремі документи чи номери документів не відповідають номерам на конвертах. Конверти додаються також до судових, арбітражних справ, позовних заяв і касаційних скарг та листів, заяв і скарг громадян. Неправильно оформлені (не підписані, нс-засвідчені), пошкоджені або надіслані не за адресою документи повертаються відправнику чи пересилаються за належністю.

Реєстрація документів полягає у фіксації секретарем факту створення або надходження документа шляхом проставлення на ньому умовних позначень - реєстраційних індексів з подальшим записом у реєстраційних формах необхідних відомостей про документ. Реєструються документи з метою забезпечення їх обліку, контролю виконання і оперативного використання наявної в них інформації. Як правило, реєстрація документів здійснюється централізовано. Децентралізована реєстрація припускається в установах з обсягом документообігу понад 10 тис. документів на рік, з територіально роз'єднаними структурними підрозділами та у випадках, викликаних специфікою діяльності установи.

Місце реєстрації документа закріплюється в інструкції з діловодства установи, до якої додається затверджений керівником (власником) установи перелік документів, що не підлягають реєстрації. Реєстрації підлягають всі документи, що потребують обліку, виконання й використання з довідковою метою (розпорядчі, планові, звітні, обліково-статистичні, бухгалтерські, фінансові тощо), як ті, що створюються і використовуються в установі, так і ті, що надходять від інших установ та приватних осіб.

Кожний документ реєструється у даній установі лише один раз: вхідні - у день надходження або не пізніше наступного дня, якщо документ надійшов у неробочий час, створювані - у день підписання або затвердження. В разі передачі зареєстрованого документа з одного структурного підрозділу в інший повторно він не реєструється.

Реєстрація документів проводиться в межах груп залежно від найменування, виду, автора й змісту. Окремо, наприклад, реєструються урядові документи, накази керівника з основної діяльності, накази щодо особового складу та про відрядження, рішення колегії, акти ревізій фінансово-господарської діяльності, бухгалтерські зведення, заявки на матеріально-технічне постачання. У процесі реєстрації документам надаються умовні позначення - реєстраційні індекси, які складаються з порядкових номерів у межах типу документів, що реєструються й доповнюються індексами за номенклатурою справ, питань діяльності, кореспондентів тощо.

Для реєстрації всіх категорій вхідних і створюваних документів у державних установах застосовується реєстраційно-контрольна картка, придатна для обробки засобами обчислювальної техніки. У невеликих установах з обсягом документообігу до 500-600 документів на рік допускається застосовувати журнальну форму реєстрації.

За карткової форми реєстрації вид і визначення кількості картотек залежить від конкретних потреб роботи установи. В установах, де довідкові картотеки ведуться у структурних підрозділах, реєстраційні картки складаються у двох примірниках: для канцелярії та структурного підрозділу, якому картка передається разом із документом.

У разі взяття документа на контроль виготовляються три примірника картки. Для зручності реєстраційні картки групуються в обліково-ділові картотеки, які заводяться окремо на кожний календарний рік. Такі картотеки, як правило, складаються з двох частин: виконаних і невиконаних документів. Перша частина використовується для пошуку виконаних документів з певного питання, друга - для пошуку документів у процесі їх виконання за виконавцями, кореспондентами або строками виконання.

Якщо реєстраційних карток багато, їх розкладають по розділах за напрямками діяльності установи, покладеними в основу назв її структурних підрозділів. У міру виконання документів картки з розділів першої частини з проставленими на них необхідними позначками переставляються у відповідний розділ і рубрику другої частини картотеки.

За журнальної форми реєстрації документів рекомендується вести такі журнали реєстрації:

урядових документів;

наказів керівника установи з основного складу;

наказів щодо особового складу;

відряджень;

рішень колегіальної установи;

актів ревізій фінансово-господарської діяльності тощо.

Автоматизована реєстрація документів проводиться централізовано в місцях реєстрації документів, обладнаних засобами обчислювальної техніки. Запис здійснюється з реєстраційно-контрольної картки, складеної на базі обов'язкових реквізитів реєстрації, що забезпечують сумісність програмно-технічних засобів або шляхом прямого вводу з документа реквізитів реєстрації.

Обов'язкові реквізити реєстрації: назва документа; автор (кореспондент); дата документа; індекс документа; заголовок документа або його короткий зміст; резолюція (виконавець, зміст доручення, автор, дата); відповідальний виконавець; термін виконання; позначка про виконання (короткий запис вирішення питання, дата виконання, індекс документа-відповіді).

Склад обов'язкових реквізитів у разі необхідності може бути доповнений: зазначенням виконавця, його розпискою в одержанні документа, ходу виконання, додатками тощо.

Порядок розміщення реквізитів визначає установа. За автоматизованої реєстрації формується банк реєстраційних даних, а за наявності сітки - центральний банк реєстраційних даних. Автоматизовані банки даних забезпечують працівників апарату управління інформацією про всі документи і місце їх знаходження за допомогою вводу інформації на дисплей і виготовлення машинограм. Документи, що надходять, фіксуються в „Журналі вхідної кореспонденції".



3. Схема документообігу

Документообіг - рух документів з організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки.

Вірна організація документообігу сприяє оперативному проходженню документів в апараті управління, пропорційному завантаженню підрозділів та посадових осіб, що показує позитивний вплив на процес управління в цілому.

Документообіг на підприємстві здійснюється у вигляді потоків документів, що циркулюють між пунктами обробки (керівники установи та підрозділів, спеціалісти, службовці) та пунктами технічної обробки самих документів (експедиція, друкарське бюро та ін.).

Вимоги до потоків документів:

рух документів повинен бути прямоточним, тобто виключати непрямі маршрути;

принцип однократного перебування документа в одному структурному підрозділі чи в одного виконувача. Різні операції по обробці документів слід виконувати паралельно, щоб скоротити час перебування у сфері діловодства та підвищити оперативність виконання.

При проектуванні раціональних документопотоків на підприємстві складають схеми руху основних груп та видів документів. Це дозволяє встановити раціональні маршрути руху та етапи обробки документів, уніфікувати шляхи руху, порядок обробки різних їх категорій.

Схема документообігу представлена на рис. 1 для підприємства з обсягом документообігу від 25 до 100 тис. документів на рік. Схеми розробляються для різних категорій документів (вхідних, вихідних, внутрішніх, наказів по основній діяльності , особовому складу). Обсяг документообігу - кількість вхідних, вихідних та внутрішніх документів підприємства за певний період часу.

Рис. 1. Схема документообігу



4. Загальна характеристика і призначення документів господарської діяльності

Основним документом господарсько - договірної діяльності є договір. Це службовий документ, в якому фіксують угоду між сторонами для встановлення ділових відносин, що пов'язані з господарською діяльністю. Він регулює дані відносини. Його оформляють на загальних або трафаретних бланках чи чистих аркушах формату А4. Це складний документ, його обсяг може дорівнювати кільком сторінкам. В такому разі їх нумерують, а кількість сторін зазначають в тексті договору.

У договорі присутні такі реквізити:

Назва виду документа;

Дата;

Місце видання;

Заголовок;

Текст;

Відмітка про наявність додатків;

Відбиток печатки;

Юридичні адреси сторін;

Підписи.

Текст поділяють на дві частини: вступну та основну. У вступній подають назву сторін між якими укладається договір, посади, ініціали осіб, які будуть підписувати договір. У разі потреби наводять посилання на документ, що засвідчує повноваження особи, котра підписує договір.

Основна частина документа складається з пунктів, які нумерують арабськими цифрами, структура основної частини договору може мати такий вигляд: предмет договору, обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок розірвання договору, загальна сума, інші умови тощо.

Сторонами договору можуть бути фізичні особи, працівники підприємства ( установи, організації). Договори складаються з урахуванням інтересів сторін відповідно до законодавства. Підготовлений і належним чином оформлений договір підписується сторонами.

Цивільний кодекс передбачає такі види договорів:

Договір купівлі - продажу;

Договір підряду;

Договір оренди;

Договір про одержання позики;

Та інші.

Дані договори можуть використовуватись в діяльності державних і не державних.

Господарська діяльність ґрунтується на договірних зобов'язаннях, також передбачає шляхи розв'язання певних суперечок, пов'язаних з термінами виконання робіт, постачання продукції або порушення розрахункових відносин.

4.1 Договір постачання

Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки.

Договір - це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів.

Це документ, за яким організація - постачальник зобов'язується передати певні терміни організації покупцеві у власність або оперативне управління, певну продукцію, а організація - покупець зобов'язується прийняти продукцію до оплати за встановленими цінами. (це аналогічний договір купівлі - продажу)

Угода про поставки підтверджує загальну вимогу закону щодо письмової форми договору поставки, але при цьому допускають свободу вибору учасниками одного з кількох можливих способів оформлення договірних відносин:

складання одного документа, що підписується обома сторонами;

прийняття постачальником замовлення покупця до виконання;

обмін телеграмами, телетайпограмами, радіограмами або повідомлення за допомогою факсу.

Договір поставки може виконувати роль основного документа, що визначає

права та обов'язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено необхідні умови поставки. В договорі обов`язково обумовлюється кількість, номенклатура, якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платні реквізити. У разі відсутності цих умов в договорі він вважається неукладеним.

Державні, приватні та інші організації.

Реквізити цього договору:

Назва виду документа;

Дата;

Місце укладання;

Текст;

Додатки;

Юридичні адреси сторін;

Підписи;

Печатки.

Додатком до такого договору є специфікація, що характеризує продукцію, яка підлягає постачанню.[Див. додаток 1]

4.2Договір підряду

Договір підряду належить до класичних договірних інститутів, які відомі в цивілістиці з часів римського права. Даний договір укладається для виготовлення, обробки, переробки, ремонту речі або для виконання іншої роботи з переданням її матеріального результату замовникові.

Це договір за яким підприємство чи організація - підрядник зобов'язується виконувати певний обсяг робіт підприємству - замовнику.

В цьому договорі є такі реквізити:

Назва виду документа;

Дата;

Місце видання;

Текст;

Додатки;

Юридичні адреси сторін;

Підписи;

Печатки.

Текст поділяється на дві частини: вступну та основну. До вступної частини входить: назви сторін, що укладають договір; посади і прізвища імена по-батькові; зазначення їх повноважень; дані особи будуть підписувати договір.

Додатками до такого документа можуть бути: особливі умови, графіки складання робіт, передавання замовником устаткування матеріалів тощо.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. З моменту укладення договору зафіксовані у ньому строки стають обов'язковими для обох сторін, змінити їх можна лише у випадках і в порядку, передбачених договором.

Якщо в договорі не визначені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру й обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Договір підряду має спільні риси з договорами про надання послуг (зберігання, доручення тощо). Однак результат роботи за договорами про надання послуг не має речового відтворення, як у договорі підряду, і споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.[Див. додаток 2]

4.3 Договір про матеріальну відповідальність

Договір, за яким одна сторона (матеріально відповідальна особа) бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні цінності і зобов'язується дотримуватися встановлених правил приймання, зберігання, відпускання й обліку їх, а інша сторона (підприємство або організація, якій належать матеріальні цінності) зобов'язується створити матеріально відповідальним особам нормальні умови праці й виробничу обстановку, що забезпечує збереженість зданих ними на зберігання матеріальних цінностей.

Укладений договір про матеріальну відповідальність забезпечує безперечне стягнення з матеріально відповідальних осіб вартості матеріальних цінностей, нестача яких виявляється. Такі договори підписують при призначенні матеріально відповідальних осіб на роботу.

Реквізити:

назва документа (договір);

місце і дата укладання договору;

назва сторін - посади, прізвища, імена і по батькові тих, хто укладає та підписує договір;

зобов'язання матеріально відповідальної особи;

зобов'язання підприємства (організації);

термін дії договору;

адреси сторін;

підписи осіб, що укладають договір;

печатка підприємства (організації).

Такий документ складається у двох примірниках: 1-й примірник зберігається у відділі кадрів підприємства (організації) в особовій справі матеріально відповідальної особи; 2-й примірник передається працівникові, котрий підписав договір.

Договори візуються юрисконсультом і головним (старшим) бухгалтером підприємства (організації).[Див. додаток 3]

4.4 Договір про спільну діяльність

Цей договір укладається з метою комерційної діяльності між банками.

Реквізити договору:

Назва виду документа;

Заголовок;

Дата;

Місце видання;

Вступна частина;

Текст;

Додатки;

Юридичні адреси сторін;

Підписи;

Печатки.

Текст цього документа має таку структуру: предмет договору, обов'язки сторін, розподіл прибутку, відповідальність сторін, інші умови, юридичні адреси сторін, підписи, відбитки печаток.[Див. додаток 4]

4.5 Договір щодо створення нових форм господарювання

Цей документ може бути або дво- або багатостороннім. Одна сторона виступає посередником. Інколи він бере зобов'язання сприяти практичній реалізації договору. Договір складається згідно з законом «Про підприємства в Україні» за загальним положенням цивільного законодавства.

Реквізити:

Назва виду документа;

Дата;

Місце видання;

Текст;

Додатки;

Печатки;

Юридичні адреси сторін;

Підписи.

До основної частини тексту входить: предмет договору, обов'язки сторін, порядок розрахунків між учасниками, відповідність сторін.

4.6 Установчий договір

Установчий договір -- це угода (договір), яка укладається між двома або декількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору -- об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, яка має такі розділи:

преамбулу;

предмет договору;

назву та місцезнаходження фірми;

загальні положення договору;

юридичний статус фірми;

статутний фонд і вклади учасників (засновників);

права та обов'язки учасників (засновників);

майно фірми. Розподіл прибутку;

порядок виходу зі складу учасників;

форс-мажор;

розв'язання суперечок;

умови припинення (розірвання) договору;

умови та строки набуття договором чинності;

інші умови.

Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи -- важливий атрибут підприємницького бізнесу Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.[Див. додаток 5]

4.7 Довіреність

Довіреність -- письмове уповноваження, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії.

Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій.

Спеціальна довіреність видається представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, організацією за місцем його проживання, також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Довіреності організацій, крім тих, що видаються у порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають. Вони видаються за підписом її керівника з прикладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей підписуються також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.

Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи -- прикладення печатки цієї юридичної особи.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк у довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано. Особа, яка передала повноваження іншій особі, має сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передано повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні.

Чинність довіреності припиняється внаслідок:

закінчення її строку;

відмови особи, якій видано довіреність;

припинення юридичної особи, від імені якої видано довіреність;

припинення юридичної особи, на ім'я якої видано довіреність;

смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;

смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмовитися від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видано довіреність. Такий же обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у разі визнання особи, яка видала довіреність, недієздатною чи обмежено дієздатною такий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника.

Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.

При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність.

4.8 Договір купівлі - продажу

Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторони договору купівлі-продажу - покупець і продавець.

Відповідно до цивільного законодавства форма договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, які виконуються в момент їх укладення, можуть бути також укладені в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то він має бути укладений у письмовій формі. Окремі договори потребують не тільки письмової форми, а й нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Це такі види договорів, як договори купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних (єдиних) майнових комплексів, жилих будинків (квартир) та іншого нерухомого майна.

При порушенні умов договору покупцем, настають такі наслідки: у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами; якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору.

Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлено строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки виникли до передачі йому товару або є наслідком обставин, які існували до цього моменту.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений протягом одного року, починаючи від дня виявлення недоліків, за умови, що згадані недоліки були виявлені у межах зазначених строків, встановлених законодавством для їх виявлення і пред'явлення відповідних вимог, а на товари, щодо яких встановлено гарантійний строк (строк придатності), -- якщо недоліки виявлено у межах гарантійного строку (строку придатності).



5. Правила і норми охорони праці та пожежного захисту

Поняття охорони праці визначається ст.1 Закону України “ Про охорону праці ”. “ Охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці ”.

Законодавство України про охорону праці складається із: Закону “ Про охорону праці ”, “ Кодексу законів про працю України ”, Закону “ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ”, Закону України “ Про пожежну безпеку ”, “ Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97)” та інших нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини між різними суб'єктами права у сфері охорони праці Закон України “ Про охорону праці ” визначає положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства,

установи й організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У “ Кодексі законів про працю України ” визначається правове регулювання охорони праці у главах “ Трудовий договір ”, “ Робочий час ”, “ Час відпочинку ”, “ Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю ”, “ Праця молоді ”, “ Праця жінок ”, “ Охорона праці ”.

Закон України “ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ” регулює відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні.

Закон України “ Про пожежну безпеку ”, визначає економічні, загальні правові та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, встановлює відносини юридичних і фізичних осіб, державних органів з пожежної безпеки незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Закон встановлює обов'язки установ, організацій, підприємств і громадян щодо забезпечення пожежної безпеки, а також обов'язки й права державного пожежного нагляду.

“ Норми радіаційної безпеки України ” встановлюють два принципово відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захисту - перший передбачається для усіх видів практичної діяльності за умов нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел випромінювання, другий - при втручанні, що пов'язано з опромінюванням населення за умов аварійного опромінення. Крім того, “ Норми радіаційної безпеки ” встановлюють три категорії осіб, які зазнають опромінення та визначають ліміти доз та допустимі рівні іонізуючого опромінення.

Міжнародне законодавство про охорону праці являє собою систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист працівників від професійних ризиків. Цей термін Міжнародне бюро праці визначає як “ джерело небезпеки для життя і здоров'я працівника, з яким він стикається у виробничому середовищі під час виконання ним своїх виробничих обов'язків ”. Закон України “ Про охорону праці ” забезпечує перевагу норм міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна, над правовими нормами законодавства України. Тобто, коли міжнародним договором або угодою, в якому бере участь Україна, передбачені більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то виконуються правила міжнародного договору або угоди. Ця норма застосовується до всіх договорів, в яких бера участь Україна незалежно від їх форми і назви - договір, угода, конвенція, пакт, протокол або інші форми і які були ратифіковані Верховною Радою України.

Конвенції Міжнародної Організації Праці, за якими Україна має міжнародне співробітництво у галузі поліпшення умов праці: №115 - про захист працюючих від іонізуючої радіації, №155 - про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, №148 - про захист працівників від професійного ризику, №174 - про обладнання машин захисними пристроями.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення доброчинних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Пріоритет життя і здоров'я працівників означає, що в першу чергу слід дотримуватися вимоги нормативних актів про охорону праці, щоб працівник не зазнав погіршення здоров'я, не отримував травм, професійних захворювань, і лише тільки потім має звертатися увага на результати діяльності підприємства.

Власник підприємства несе відповідальність за створення і підтримання належних безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці підприємства. З цією метою власник організовує на підприємстві систему управління охороною праці, створює службу охорони праці, визначає обов'язки посадових осіб і спеціалістів підприємства з питань охорони праці, забезпечує всі види охорони праці на підприємстві - організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, нормативно-методичні, лікувально-профілактичні, метрологічні, наукові, інформаційні, упроваджує заходи поліпшення умов праці.

Комплексність розв'язання завдань охорони праці передбачає вирішення проблем безпеки праці комплексно з урахуванням всіх видів економічної та соціальної політики держави, здобутків науки і техніки. Коли питання охорони праці та навколишнього середовища перехрещуються - наприклад, захист від електромагнітних випромінювань, захист від шуму та ін., тоді ці завдання або проблеми повинні вирішуватися комплексно.

Встановлення єдиних норм і вимог з охорони праці означає, що вони повинні бути єдиними для всіх підприємств, організацій та установ незалежно від виду діяльності та форми їх власності його.

Норми з охорони праці мають включати: норми комплектування робочих місць і працівників засобами індивідуального захисту; нормативи на умови праці на робочих місцях; нормативи з безпеки машин, обладнання, механізмів, технологічних процесів та інших засобів виробництва.

Коли укладається трудовий договір працівник повинен бути повідомлений роботодавцем під розпис про умови праці на робочому місці де він буде працювати, а також про його права, пільги та компенсації при важких та шкідливих умовах праці.

Якщо виробничі умови небезпечні для життя і здоров'я працівника або оточуючих його працівників і природного середовища, тоді він має право відмовитися від дорученої роботи. Він зобов'язаний негайно повідомити про таку ситуацію безпосереднього роботодавця або керівника. Факт наявності такого положення, як це потрібно, підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, а також уповноваженого працівниками спеціаліста з питань охорони праці, або

страхового експерта з охорони праці.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка протипоказана йому за медичним висновком і станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та робіт, які потребують професійного добору, допускаються працівники за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Трудовий договір може бути розірваний працівником за його бажанням, якщо роботодавець не виконує вимог законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.