Правовий режим об’єкту цивільного права за законодавством України

Так, відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦКУ власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. З поняттям «майно» зустрічаємося в цивільних правовідносинах як синонім поняття «річ», в деяких правовідносинах мова йде про сукупність речей, об'єднаних якимось цільовим призначенням або належністю до конкретної особи, наприклад, майно подружжя, спадкове майно.

Підприємство як єдиний майновий комплекс. Новий ЦКУ розглядає підприємство і як об'єкт права. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших право чинів (ст. 191 ЦКУ).

Гроші (грошові кошти). Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦКУ). Це об'єкти особливого призначення і розглядаються нами окремо.

Валютні цінності. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Так, декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 у ст. 1 до валютних цінностей відносить валюту України, іноземну валюту, монетарні метали. Валютою України є грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України. Іноземною валютою є відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також зазначені вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

За режимом можна виділили речі зі звичаєвим та особливим правовим режимом. До речей з особливим режимом відносяться тварини. На тварини поширюється правовий режим речі, крім випадків встановлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦКУ).

Особливість правового режиму тварин проявляється у правилах поводження з ними, що встановлюється спеціальним законом. Так не допускається жорстоке поводження з тваринами. А тварини, що занесені до Червоної книги України можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадку та порядку, що встановлюються законом.

У сімейному праві виділяються індивідуальні речі, що належать лише окремому члену сім'ї.

За економічною ознакою можна виділити засоби виробництва і предмети споживання. У свою чергу засоби виробництва поділяються на основні та засоби в обороті. До основних засобів виробництва відносяться такі матеріально-речеві цінності, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу і свою ціну на вартість створюваним на їх основі матеріальних цінностей переноситься частинами. До них відносяться споруди, будівлі, машини, устаткування, засоби транспорту, зв'язку тощо.

До засобів в обороті відносяться предмети строком служби менше одного року незалежно від їх вартості та предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на одиницю по ціні придбання незалежно від строку служби.

Втім особливого юридичного значення такий поділ не має. Здебільше це враховується при обліку таких речей. Такі речі проявляють свої юридичні ознаки через інші класифікаційні групи у тім числі й виключний правовий режим.

До інших об'єктів цивільних прав, що вказані у ст. 179 ЦКУ відносяться майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нема матеріальні блага. Оскільки деяким з них присвячені окремі лекції, ми розглянемо лише ті, які спеціально не розкриваються.

Майнові права як об'єкт цивільного права лише згадуються у ст. 179 ЦКУ і подальшого свого розвитку і позитивного змісту, на жаль, не отримали. Між тим вони все більше стають об'єктом правовідносин: прав інтелектуальної власності, корпоративного права, заставного права тощо.

Сутність цих прав полягає у можливості здійснити самостійно або вимагати від зобов'язаних осіб дій майнового характеру.

Майнові права інтелектуальної власності полягають у можливості автора або іншого володільця цих прав самому використовувати переваги результату творчої діяльності у своїй підприємницькій діяльності, надати таке право іншим особам, чи заборонити використання, а також інші правомочності.

Корпоративні майнові права полягають у праві отримання від внеску доходу (процентів чи дивідендів), передати свою частку у господарському товаристві у встановленому порядку іншій особі. Господарське товариство має право прийняти рішення про викуп майнових прав його учасника.

Заставоутримувач праві вимагати реалізації заставленого майна і задоволення за рахунок вирученої від продажу суми своїх майнових вимог до кредитора заставодавця.

Але найбільше це проявляється у майнових правах на чужі речі і зокрема сервітутах (праві обмеженого користування чужою річчю), емфітевзисі та суперфіцію.

Результати робіт - матеріалізовані у результаті людської праці, що можуть проявлятися у створенні нової речі (побудова будинку, пошив костюму), відновленні функціонального призначення речі (ремонт), наданні їй нових властивостей (реконструкція), зовнішнього виду і кращих характеристик (тюнінг). При роботі, по суті є два об'єкти правовідносин: сама робота - підхід до її організації, послідовність та технологія виконання, професіоналізм підходу, дотримання встановлених норм та правил, та її результат.

Послуга - дії чи діяльність, що не має матеріалізованого результату, а проявляється у іншому корисному ефекті: збереження речі, переміщення речі чи пасажира на певну відстань. Послуга характеризується такими властивостями як:

Ш не зв'язаність із речами як результатом її надання;

Ш нематеріальність отриманого результату;

Ш невіддільність результату послуги від діяльності послугонадавача;

Ш есклюзивність;

Ш гарантованість досягнення результату;

Ш співпадання в часі надання та споживання послуги.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності є підставами виникнення цивільних та інших прав, а також деяких інших прав при кваліфікації декваліфікації, правовій охороні. Результати творчої діяльності мають свою формалізацію і є нематеріальними об'єктами: ідеями, рішеннями, образами, виконавською діяльністю тощо. Ними неможливо володіти фізично як речами. Здебільше об'єктами є майнові права на результати творчої діяльності.

Права вимог - особливий об'єкт цивільних прав, що базується на індивідуальному правовому становищі суб'єкта чи зобов'язальному праві. Варто відмітити, що цей напрям в науці цивільного права ще мало досліджений. Проте права вимог все більш частіше стають реальністю.

До прав вимог, що засновані на індивідуальному правовому становищі суб'єкта слід віднести обов'язки держави перед особистістю та зокрема перед громадянином, обов'язки члена сім'ї. У своїй зворотній проекції вони виступають правами вимог управоможених осіб: забезпечити належний рівень захищеності та забезпеченості, виховувати та утримувати дітей, утримувати батьків тощо.

Інформація як об'єкт цивільних правовідносин є теж нематеріальною, і є такою постільки має певну цінність. Проте варто розрізняти саму інформацію як об'єкти цивільного права та її режим.

Інформаційні відносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про науково-технічну інформацію», ЗУ «Про рекламу». Більш детально інформація як об'єкт цивільних прав буде розглянута спеціально.

Документи в умовах ринкової економіки як носії певної інформації чи прав теж стають об'єктом цивільних відносин зокрема в депозитарній діяльності, доказуванні тощо. Вважаємо, що ця проблема є досить актуальною. і заслуговує вирішення в законі. Документ має тоді правове значення коли він може бути індивідуалізований стосовно особи яка його склала. Якщо таку індивідуалізацію провести неможливо то такий документ не може стати об'єктом цивільних прав.

Документ, що виходить від фізичної особи повинен посвідчуватися її підписом, а документ юридичної особи посвідчується її печаткою, штампом, вихідним номером. Без цих реквізитів документ не може визнаватися об'єктом у цивільних прав.

Здебільше документи мають субсидіарне значення і посвідчують приналежність прав чи причетність до певних юридичних фактів. Проте вони можуть мати і самостійне правове значення: бути об'єктом депозитарної діяльності тощо.

З розвитком суспільства техніки і технологій коло об'єктів цивільного права постійно розширюється.

Підводячи підсумок зазначимо, що існує багато точок зору про розуміння категорії «об'єкт цивільного права». Одні теорії в якості «об'єкту» вбачають самі матеріальні та нематеріальні блага; інші теорії «об'єктом» називають суб'єктивні права та обов'язки; треті під «об'єктом» пропонують бачити саму поведінку учасників цивільних правовідносин; четверті «об'єкт» ототожнюють з людиною; відносно самостійною позицією є точка зору про розуміння «об'єкту» як правового режиму.

Таким чином, законодавець зайняв у розглядуваному питані не одну із позицій, а висловився про «об'єкт цивільного права» «мішаною» мовою, використовуючи термінологію прибічників різних теорій.

2. Правовий режим об'єкта цивільного права за законодавством України

цивільний правовий режим об'єкт

2.1 Поняття «правового режиму» об'єкта цивільного права

Розгляд питання про будь-який об'єкт цивільних прав означає, практично, розгляд питання про цивільно-правовий режим деякої категорії явищ об'єктивної дійсності, що відносяться чинним законодавством до числа об'єктів цивільних прав. У рамках такого дослідження особливого значення набуває питання про поняття об'єкта цивільних прав і об'єкта цивільного правовідносини, оскільки виділення якої-небудь цивілістичної, як і будь-який інший наукової, категорії потребує з'ясування того спеціального сенсу, тих ознак, які відокремлюють її від суміжних категорій.

Як видається, встановлення особливої цивілістичної категорії виправдане лише у випадку визнання за нею особливого правового режиму, бо саме в правовому режимі виражається то практичне значення, яке закладено в законодавчій конструкції того чи іншого інституту, У законодавчому регулюванні тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав.

Правовий режим як система юридичних правил, що визначають положення досліджуваного явища об'єктивної дійсності як об'єкта цивільних прав в тій чи іншій системі законодавства, розкривається через всю сукупність правил і норм, що визначають як статику, Так і динаміку правового існування розглянутого об'єкта.

Поняття правового режиму не має усталеної дефініції в теоретичній літературі. Правовий режим розкривається в спеціальних правилах, яким підпорядковується той чи інший цивільно-правовий інститут. Описати правовий режим того чи іншого явища об'єктивної дійсності - значить у всіх подробицях розкрити особливості виникнення, здійснення і припинення цивільних прав, як речових, так і зобов'язальних, стосовно до досліджуваного явища.

Проте це завдання має багато в чому прикладний характер. Більш загальне значення має з'ясування того, як співвідноситься правовий режим того чи іншого явища об'єктивної дійсності з самим цим явищем у рамках цивільного правовідносини.

Для об'єкта права основною характеристикою є правова характеристика, визначення його положення в сфері дії права або правовий режим. Правовий режим - це сукупність всіх позитивно-правових приписів, що містяться в імперативних і диспозитивних норм, і заснованих на них (або їм не суперечать) суб'єктивно-правових домагань, існуючих і дійсних з точки зору права і у відповідних випадках визначають права, обов'язки, дозволу, заборони та приписи абсолютно всіх осіб (або щодо абсолютно всіх осіб) з приводу того предмету (явища), у відношенні якого вони встановлені. Правовий режим - це правова характеристика явища об'єктивної дійсності.

Правовий режим об'єднує, таким чином, всю сукупність прав, обов'язків, дозволених і заборон безвідносно до особистості суб'єктів, яким вони належать або адресовані.

Звичайно, правовий режим, як якась юридична конструкція, тісно пов'язаний зі своїм носієм - явищем об'єктивної дійсності, оскільки за відсутності останнього наявність самого правового режиму, відповідно, - у частині встановлення позитивного права, - втрачає сенс.

Відсутність явища об'єктивної дійсності, яка обумовлює непотрібність встановлення правового режиму, може мати як абсолютний, так і відносний характер. У першому випадку - такого явища просто не існує в природі або суспільстві, або воно існує, але в даних обставинах (історичних чи інших) не вимагає встановлення взагалі будь-якого правового режиму. Другий випадок має місце, коли саме явище існує, але в силу яких-небудь причин не піддається регулюванню нормами даної галузі права (для цілей встановлення цивільно-правового режиму нас цікавлять норми цивільного права). Так, наприклад, у випадку з зброєю або іншими обмеженими або забороненими в цивільному обороті речами - весь цивільно-правовий режим їх може бути зведений виключно до норми, що обмежує або забороняє їх цивільний оборот. У цьому випадку подальша цивільно-правова кваліфікація таких речей представляється безглуздою.

Вірним буде твердження про те, що правовий режим є явище надзвичайно складне, оскільки може включати в себе такий величезний обсяг правового впливу, який в звичайному випадку не буде вичерпуватися навіть всіма нормами якої-небудь однієї галузі права або національної системи права.

Разом з тим, і це, на наш погляд, надзвичайно важливо, існує деяка більш-менш певна група норм, які переважно застосовуються і визначають правовий режим об'єкта в типовій для нього (об'єкта) правовій сфері існування.

Так, правовий режим людської поведінки як сукупності діянь (дій та бездіяльності), вираженого зовні як рухи тіла і спрямованого на виконання робіт (надання послуг) буде визначатися відповідними нормами цивільного права тільки в разі, якщо правове значення таких діянь, Що їм надають сторонами відповідних правовідносин, буде співпадати з тим правовим значенням, яке надається таким діянням з точки зору чинного цивільного законодавства. Однак якщо сам характер діянь буде такий, який передбачений кримінальним законом як злочин, - якщо правове значення діяння буде кваліфікуватися як злочин, - то правовий режим такого діяння (поведінки) складуть вже норми кримінального права. При цьому цивільно-правовий режим відповідної поведінки може виявитися або зовсім усуненим, або зведених до правил, наприклад, про недійсність угоди з виконання робіт (надання послуг), Як невідповідної закону або суперечить основам правопорядку та моральності і витікаючим з цього правилами про наслідки недійсності відповідних угод.

Таким чином, задача визначення правового режиму виявляється близькою задачі правової кваліфікації і відрізняється від неї тільки обсягом дослідження, оскільки включає в себе не тільки наявне і існуюче правове регулювання, але і всі правові можливості, що існують у відношенні даного явища.

Отже, щодо кожного явища об'єктивної дійсності можна стверджувати наявність якогось галузевого правового режиму, який переважно і визначає правове значення даного явища в типовій для нього правовій сфері. Всередині галузевого режиму можна вичленувати інституційний правовий режим, в деяких випадках - індивідуальний правовий режим даного явища. У нормативістських ламанні співвідношення більш широких правових режимів з більш вузькими виражається як співвідношення загальних і спеціальних правових норм,

Так, цивільно-правовий режим якогось явища буде визначатися, як видається, такими основними моментами:

Ш правовими нормами, що містяться в нормативних правових актах, що визначають приналежність даного явища об'єктивної дійсності (іноді - не існує в реальності але можливого в майбутньому) до числа об'єктів цивільних прав;

Ш правовими нормами, що містяться в нормативних правових актах, Визначальними приналежність даного явища об'єктивної дійсності до тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав;

Ш правовими нормами, що містяться в нормативних правових актах, про конкретну різновиди об'єктів цивільних прав, до якої віднесено дане явище в силу дії норм, позначених у другій групі, або правовими нормами, що містяться в індивідуальних правових актах, про даному конкретному явищі (якщо такі є); суб'єктивними правами та обов'язками, що існують щодо даного явища об'єктивної дійсності.

Наприклад, правовий режим речі буде визначатися імперативними приписами щодо оборотоздатності даної речі (слід зазначити, Що земельні ділянки та деякі інші об'єкти мають в цьому відношенні відомі обмеження); приписами щодо належності даної речі до числа тієї чи іншого різновиду речей (автомобіль, наприклад, буде ставитися до числа неподільних, складних, рухомих речей); існуючими відносно даної речі суб'єктивними винятковими (або абсолютними) речових прав (право власності та обмежені речові права) і пов'язаними з ними обмеженнями для усіх третіх осіб; встановленими щодо даної речі дебіторської (або відносними) правами і претензіями (наприклад, права орендаря на певний договором оренди використання речі), у тому числі - спеціальними правилами щодо підвиду договору, предметом якого є річ (так, права і обов'язки сторін при здачі в оренду автомобіля будуть визначатися відповідними спеціальними правилами про оренду транспортних засобів).

У правовий режим речі увійдуть, крім названих прав, і кореспондуючі їм обов'язку, а також дозволу, заборони та приписи.

Як видно з наведеного прикладу, задача визначення правового режиму є досить складною. Фактично, можна стверджувати, що правовий режим буде відмінним і індивідуальним для кожного явища об'єктивної дійсності, якщо у ряді подібних йому явищ таке буде відрізнятися хоча б одним фактором, що мають значення з точки зору права. Проте це завдання (опис правового режиму конкретного явища об'єктивної дійсності) має більш прикладний, ніж теоретичний характер.

Представляється, що немає ніяких перешкод до того, щоб обмежити завдання встановленням правового режиму не який-небудь конкретної речі (чи іншого явища об'єктивної дійсності), але цілої категорії речей або взагалі речей як категорії об'єктів цивільних прав або інший, окрім речей, категорії об'єктів цивільних прав. У цьому випадку суб'єктивно-правові домагання і обов'язки увійдуть до правовий режим не як фактично існуючі відносно даного явища (речі, грошей, цінного папера, дії, об'єкта виключних прав і т. п.), але лише в якості потенційної можливості їх встановлення та що випливають з цього наслідків. В останньому випадку, очевидно, обсяг аналізу істотно зростає, оскільки повинен покрити всю можливу відносно даного явища гаму суб'єктивних прав і обов'язків.

Представляється методологічно доцільним виділити в рамках правового режиму певну його частину, яка залишається незмінною незалежно від розсуду сторін правовідносини і включає, таким чином, імперативні норми щодо досліджуваного явища - правовий статус.

Разом з тим, хоча правовий статус, з точки зору обсягу правового регулювання, включається до правовий режим явища об'єктивної дійсності, він є визначальним елементом усього правового режиму. І з цієї точки зору необхідно відзначити досить складну структуру взаємозв'язку понять «правовий режим» і «правовий статус». Оскільки правовий статус є визначальним ланкою правового режиму, то сам правовий режим, в одному з своїх проявів, представляє собою певну потенційну правову можливість (для суб'єктів, зрозуміло) всередині кордонів, окреслених правовим статусом явища.

Диспозитивним норми, дія яких не скасовано або не змінено сторонами, слід віднести до числа норм, які визначають правовий режим явища, але, як видається, у визначення правового статусу вони включені бути не можуть в силу того, що їхня дія залежить від розсуду сторін, а значить, Може бути з'ясовано тільки в рамках наявного, існуючого правовідносини. З точки зору обов'язковості їх застосування диспозитивним норми зовсім не поступаються імперативним.

Але оскільки модель поведінки, закладена в диспозитивний нормі, являє собою лише «запасний варіант» на випадок, якщо сторони не передбачать іншого, остільки вони не можуть безумовно визначатиме правовий статус явища - об'єкта цивільних прав.

Правовий статус, як видається, має характеризуватися таким рівнем правового регулювання, який властивий явищу об'єктивної дійсності і може бути досліджено незалежно від того, в рамках якого правовідносини (в межах даної галузі права, звичайно) це явище знаходиться.

Проаналізуємо це питання докладніше з точки зору розгляду правового режиму як об'єкт правового відносини.

Матеріальний об'єкт (річ) може відчувати на собі вплив фізичного порядку. Людське поведінка формується під впливом вольових (усвідомлених чи неусвідомлених) актів і проявляється назовні як рухи тіла. Об'єкти інтелектуальної діяльності можуть створюватися, змінюватися, трансформуватися під впливом інтелекту.

Об'єктом правового впливу і одночасно його результатом, а отже, і «об'єктом правовідносини», в якому суб'єкти правовідносини мають реальний інтерес, заради чого вони, власне, і вступають у правовідносини, є правовий режим (і, як його елемент - правовий статус) речі, іншого майна, нематеріального об'єкта, Поведінки (як діяння: дії або бездіяльності) і т.д. Тобто правовий режим має саме узкоправовое, спеціально-юридичне значення, значення з точки зору права, а не з точки зору фізики, психології, фізіології, культури і т. п., що і потрібно для об'єкта правовідносини.

Представляється, що одним з важливих якостей правового режиму є можливість його зміни. З точки зору суб'єктів цивільних правовідносин інтерес представляє зміна індивідуального правового режиму того явища об'єктивної дійсності, яке є його носієм. Очевидно, що якщо правовий статус цього явища такий, що не допускає зміни правового режиму в бажаному для сторін напрямку, а сам правовий статус, як зазначалося вище, не може бути підданий зміни на розсуд сторін, то правовідносини, спрямоване на зміну правового статусу, не може мати місця. З іншого боку, якщо імперативні норми, що визначають правовий статус явища, допускають можливість зміни правового режиму цього явища, тобто допускають можливість встановлення, зміни та припинення суб'єктивних прав і обов'язків у відношенні цього явища, то правовідносини, спрямоване на встановлення, Зміну або припинення правового режиму названого явища, буде допустимим.

Таким чином, для суб'єктів правовідносин безпосередній інтерес представляє зміна правового режиму саме в частині встановлення, зміни або припинення їх суб'єктивних прав і обов'язків. Це, однак, не означає, що тільки в цій, змінюваною своїй частині правовий режим є об'єктом правовідносини.

Представляється, що об'єкт правовідносини, крім того зауваження, що в якості такого виступає правовий режим, вимагає ще деяких характеристик (можливо факультативних), які, втім, не розходяться з подібними характеристиками, даними об'єкту правовідносини з точки зору інших теоретичних підходів, Існуючих з даного питання.

Категорія «інтересу», «зацікавленості» суб'єктів правовідносин в об'єкті правовідносини, а також пов'язане з цим і, власне, яка обумовлює інтерес опис об'єкта правовідносини через категорію «блага», як видається, не без підстав присутні в характеристиці об'єкта правовідносини, Що приводиться в різних теоріях щодо об'єкта правовідносини, про які було згадано више. Саме зацікавленість суб'єктів у встановлення, зміну або припинення правового режиму (або його елементів) явища об'єктивної дійсності - носія цього правового режиму-робить цей правовий режим об'єктом даного правовідносини. Інтерес обов'язково повинен бути присутнім в характеристиці правовідносини взагалі, оскільки саме правовідносини є продукт, обумовлений дією норм позитивного права, якесь, у свою чергу, саме є результат компромісу, що зіштовхуються громадських інтересів. Тим більше, ця характеристика має бути присутнім при аналізі громадянського правовідносини, виникнення, зміна та припинення якого, в більшості випадків, обумовлено майновими інтересами учасників обороту. В об'єкті права схрещуються інтереси уповноваженій і зобов'язаного суб'єктів і юридичне ставлення є ставлення вимушено розмежований інтересів. Об'єкт права слід шукати в благах, забезпечуваних правом як цілі, а не у встановленому поведінці, як засобі.

Будь-яке явище об'єктивної дійсності, іменоване в законі об'єктом цивільних прав і допустимий, отже, в цивільний оборот (і річ, і гроші, і цінні папери, і поведінка у вигляді, наприклад, робіт, послуг, та об'єкти виключних прав), У кожен момент часу може бути охарактеризований абсолютно певним правовим режимом та правовим статусом в характерному для себе прояві (матеріально-речовинному, деятеленостном, нематеріальному і т.д.). Зміна (встановлення, припинення) того чи іншого правового режиму (або окремих його елементів) і становить інтерес для суб'єктів цивільних правовідносин і об'єкт правового впливу. Зміна (формування, припинення) правового режиму якогось предмета (явища) являє собою безпосередній об'єкт правового відносини.

На цей об'єкт направлено і зміст цивільного правовідносини - цивільні права та обов'язки, існування та реалізація яких веде безпосереднім чином до зміни правового режиму об'єкта цивільного правовідносини.

О.С. Іоффе в раніше вже цитованій монографії «Правовідносини за радянським цивільному праву» стверджує, що питання про об'єкт правовідносини повинен ставитися як «питання про об'єкт правочинів та обов'язків, що становлять зміст правовідносини». З цим твердженням важко не погодитися. Представляється, що об'єктом існуючих та дійсних з точки зору права суб'єктивних правочинів і обов'язків також є правовий режим явища об'єктивної дійсності, на зміну якого вони і спрямовані.

Правовідносини, як видається, має двоїсту природу: По-перше, воно безумовно є породженням (результатом) правового регулювання, породженням права і в цьому сенсі - до певної міри штучною конструкцією. З іншого боку, правовідносини є врегульованій правом ставлення общественное, якесь представляє собою об'єктивну реальність і необхідність.

Строго кажучи, правове врегулювання того чи іншого суспільного ставлення, а тим більше яке-небудь визначене правове регулювання (правова модель) не є абсолютна необхідність, не є абсолютна цінність. Те чи інше громадське ставлення може бути врегульовано як за допомогою інших досить потужних соціальних і психологічних регуляторів (таких як мораль, страх, совість, етика і т. п.), так і тим або іншим правовим способом. Слід визнати, що в практичному житті такі «позаправові» регулятори можуть мати, часом, набагато більше значення, що правом і визнається. Так, у галузі цивільного права прикладом тому може служити інститут оскаржуваних угод, які дійсні і не визнаються недійсними лише до тих пір, поки відповідна вимога не пред'явлено зацікавленими особами. А отже, такі угоди є дійсними, пов'язують боку, породжують у сторін цивільні права та обов'язки, хоча є такими, що суперечать законодавству. У галузі кримінального права однієї з основних цілей покарання проголошується превенція, що досягається впливом такого психічного явища, як страх, то є страх перед можливим покаранням. Очевидно, що страх не може бути визнаний засобом правового впливу.

І аналізуючи правовідношення, в тому числі його об'єкт, не можна не враховувати обох названих чинників (правовий і «позаправові» складової), що є, мабуть, системоутворюючими для правовідносини. Таким чином, об'єкт правовідносини, як і інші його елементи, включає в себе і правову, і «позаправові» складові. Правова складова полягає власне у правовому впливі та правовий режим об'єкта правовідносини як результаті цього впливу. «Позаправові» складова представлена тим явищем (річчю, актом поведінки, нематеріальним об'єктом і т.д.), яке і є носієм цього правового статусу, його метою і втіленням. З цих позицій можна почасти погодитися з представниками «матеріально-речовинній» теорії об'єкта правовідносини, які стверджують, що об'єкт правовідносини не входить в структуру правовідносини. [94, c. 214]

Об'єкт правовідносини, дійсно, не слід включати в структуру правовідносини, якщо мова йде про власне речі, а не про її правовий режим. Що ж стосується розуміння об'єкта правовідносини в його правової складової, тобто в частині саме правового режиму, то тут не повинно бути ніяких сумнівів щодо того, що об'єкт є найважливішим структурним елементом правовідносини.

Найбільш спільні кордони громадянського правового режиму визначаються нормами позитивного права, окреслює можливий правовий режим об'єкта. Однією з основних характеристик у цьому плані є оборотоздатності об'єктів. Поряд з цим, правовий статус явища включає і існуючі суб'єктивні права і обов'язки по відношенню до цього явища, домагання, обмеження та інші подібні моменти, що мають юридичне значення.

В якості наочного переліку можливих об'єктів (у «позаправовому» сенсі) має бути визнане все, що визнається об'єктом цивільних прав, що відносить дану точку зору до числа теорій множинності правових об'єктів.

Таким чином, важливим з позиції права, є не сама вещь і не сама поведінка (дія, діяння), але те правове значення, правовий режим, який привласнюється цього явища в силу позитивного права і який втілюється в суб'єктивних правах і обов'язках.

Правовий режим, у ряді випадків, не є однорідним, сформованим в рамках одного правового інституту. Деякі об'єкти виступають в такій якості (як носії правового режиму) в різних галузях права.

Так, земельні ділянки, в цілому ряді випадків є об'єктами не цивільного (або не тільки цивільного), але адміністративного або державного права. При цьому, якщо правове значення того чи іншого ділянки лежить в основному в області права адміністративного або державної, то цивільно-правове вплив на правовий режим даної ділянки може бути зведене до нуля зовсім.

З іншого боку, один і той же земельну ділянку може відчувати на собі вплив відразу декількох галузей права, а отже - правовий режим його буде визначатися нормами декількох галузей права. У цьому випадку може виникнути питання про конкуренцію або ієрархії правочинів, що випливають з різних правових підстав і належать різним або одному суб'єктам. Так, за загальним правилом, власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю на свій розсуд. Проте того ж не можна сказати про власника земельної ділянки, який у використанні такого пов'язаний встановленим цільовим призначенням ділянки. І з другого боку, відповідний державний уповноважений орган може змінити цільове призначення земельної ділянки, хоча такий орган і не є власником чи представником власника.

Таким чином, правовий режим явища може визначатися як результат впливу норм декількох галузей права, не виключено, що і декількох правових систем. Цивільно-правовий режим явища буде вичерпуватися майже виключно цивільно-правовим регулюванням, спрямованим на нього. При цьому деякі цивільно-правові можливості (можливості, що надаються суб'єкту чинності цивільного права) можуть бути поглинені відповідними заборонами, встановленими, наприклад, засобами адміністративного права. Так само, можливою є ситуація застосування цивільно-правових засобів захисту проти необґрунтовано, з точки зору цивільного права, встановлених адміністративних заборон, обмежень і т. п.

2.2 Класифікація об'єктів цивільного права за правовим режимом

Вся класифікація об'єктів цивільних прав не мала б, на наш погляд, сенсу, якщо б не існувало будь-яких значимих з точки зору права відмінностей між ними. Разом з тим, як зазначалося, будь-які значущі з точки зору юриспруденції відмінності можуть лежати виключно в галузі правового режиму тієї чи іншого різновиду об'єктів. Таким чином, саме ці відмінності правового режиму тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав і становлять основу їх класифікації.

«Кожне юридичне відношення виникає з приводу відомого інтересу, переслідуваного членами суспільства. Об'єктом юридичного відношення є засіб здійснення інтересу». Вважаємо, що таким засобом повинен бути визнаний правовий режим об'єкта цивільних прав, або точніше - його зміна, встановлення або припинення. Більш того, сама характеристика «об'єкт цивільних прав» є не що інше, як певний правовий режим того явища зовнішнього світу, яке таким чином характеризується.

Носіями, метою і точкою докладання певного правового режиму є деякі явища зовнішнього світу. Саме в такій якості, на наш погляд, і слід розглядати відносять чинним законодавством до числа об'єктів цивільних прав речі, гроші, цінні папери, послуги, роботи, нематеріальні блага і т. п.

Таким чином, перша класифікація полягає у виділенні серед безлічі явищ зовнішнього світу тих, які є (або можуть бути) носіями якості «об'єкта цивільних прав», а отже - «об'єкта цивільного правовідносини».

Слідуючи далі класифікації об'єктів, необхідно відзначити, що вони (об'єкти цивільних прав) поділяються на кілька суто специфічних груп і підгруп. Їх специфічність виявляється як безпосередньо в різноманітності способів і засобів зовнішнього прояву їх носіїв (наприклад, речі, як щось об'єктивно і відчутно існуюче, і нематеріальні блага, найчастіше виражають виключно суб'єктивну самооцінку суб'єкта); так і у відмінності засобів, методів і заходи правового регулювання і впливу, у розбіжностях правового режиму. Таким чином, категорія «правового режиму» може і повинна бути використана не тільки при визначенні поняття об'єкта цивільних прав, але, як видається, вона є невід'ємним елементом при визначенні цивільно-правового поняття будь-якого явища об'єктивної дійсності, яке визнається об'єктом цивільних прав.

За правовим режимом речі цивільного приватного права поділяються на:

Ш речі, які вільно перебувають у цивільному обігу;

Ш речі, обмежені у обігу.

До речей, обмежених у обігу належать речі, перераховані у спеціальному порядку набуття права власності на окремі види майна, затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. До них належать: вогнепальна гладкоствольна і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам'ятки мистецтва і культури. Права власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури України тощо.

Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої. Вони можуть бути об'єктами різних абсолютних і відносних цивільних правовідносин і належати будь-яким суб'єктам цивільного права.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є у виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Також вилучення речей з цивільного обороту означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предметом застави і на нього не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Проблема об'єктів цивільних прав і об'єкта цивільних правовідносин, проблема їх коректного з погляду цивільного права визначення, є однією з найцікавіших у сучасній науці цивільного права. Представляється, що розгляд будь-якого приватного питання про будь-який з різновидів об'єктів цивільних прав (про окремому об'єкті цивільних прав) пов'язана з розглядом питання про об'єкт цивільного правовідносини.

Висловлені в цивілістичній літературі думки з приводу того, що ж є об'єктом цивільного правовідносини, як видається, не в повній мірі враховують саме правове начало, правову субстанцію в правовідносинах. Обґрунтовуючи ту чи іншу теорію щодо того, що ж є об'єктом цивільного правовідносини, їх автори концентрували свої зусилля на відшуканні властивостей об'єкта правовідносини у об'єктивно та незалежно від права існуючих явищ зовнішнього світу, у той час як у правовідносинах слід чітко розрізняти пласт правового регулювання та пласт позаправові дійсності, існуючої незалежно від наявності або відсутності того чи іншого правового регулювання (тобто саме суспільні відносини).

Як видається, об'єкт цивільних правовідносин слід шукати саме в правовому зрізі будь-якого правовідносини, а не в іншій його частині. Об'єкт правового стосунку має бути доступний саме правового впливу, повинен відповідати на правове вплив, а отже, об'єктом правовідносини не може бути матеріальний об'єкт або поведінку зобов'язаного особи.

У той же час об'єкт цивільних правовідносин повинен містити в собі зацікавленість суб'єктів громадянського правовідносини, оскільки громадянське правовідношення опосредует стандартний господарський оборот, організований на принципах рівності суб'єктів, свободи волі, визнання права власності та інших. Таким чином, сенс існування громадянського і взагалі приватного права, значною мірою, пов'язаний з тим, щоб задовольнити законні і справедливі інтереси учасників обігу, врегулювати їх взаємні права і обов'язки, не допустити їх утиску і забезпечити їх захист.

Відповідно сам сенс вступу у цивільне правовідношення складається для його суб'єктів у тому, щоб придбати права, реалізувати наявні права, щоб, тим самим, змінити баланс своїх прав і обов'язків.

З точки зору цивільного права, абсолютно байдужим є та обставина, яка за своїми фізичними характеристиками та чи інша річ, як характеризується з точки зору психології та чи інша поведінка людини. Зміст права власності (обсяг правочинів власника) не залежить від фізичних характеристик речі.

Тільки правовий режим якогось явища об'єктивної дійсності, якимсь може бути річ, дія, гроші, цінні папери і т. п., може відповідати правовому впливу, тобто може бути об'єктом цивільних правовідносин.

Правовий режим як вся сукупність існуючого правового регулювання відносно даного явища об'єктивної дійсності дозволяє виділити всередині себе правовий статус, як якусь незмінних свою частину.

І хоча можна говорити про правовий режим кожного окремого об'єкта (явища об'єктивної дійсності), щодо якого існує чи може існувати цивільно-правове регулювання, тим не менш можна виділити і деякі загальні ознаки, спільні риси правового режиму тієї чи іншої групи таких носіїв.

Висновок, який має більше методологічне значення, полягає в тому, що виділення в класифікації об'єктів цивільних прав тих чи інших її складових (речі, гроші, цінні папери, роботи, послуги, інформація, результати інтелектуальної діяльності, У тому числі виключні права на них (інтелектуальна власність), нематеріальні блага) має сенс лише в тому випадку, якщо є реально встановлені і значущі з точки зору саме цивільного права відмінності у правовому режимі таких явищ.

3. Нетипові об'єкти цивільного права

3.1 Інформація та результат інтелектуальної, творчої діяльності

Об'єкти цивільного права можна умовно поділити на два види. До першого виду слід віднести типові (традиційні) об'єкти цивільного права:

Ш речі (включаючи гроші та цінні папери, інше майно, майнові права та обов'язки);

Ш результати робіт та послуги;

Ш результати інтелектуальної, творчої діяльності (твори науки, літератури, мистецтва; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комерційні найменування, торговельні марки (знаки обслуговування), географічні позначення та ін.);

Ш інші матеріальні і нематеріальні блага, які охороняються відомими інститутами права і перевірені практикою їх застосування. Можна сказати, що правовий режим таких об'єктів цивільного права достатньо описаний.

До другого виду об'єктів слід віднести нетипові (нетрадиційні), мало відомі цивільному праву, зокрема, - інформацію, конфіденційну інформацію у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау, які, якщо й мають «свій» інститут права, то він ще не пройшов достатньої теоретичної і практичної апробації.

Основним об'єктом правовідносин в інформаційній сфері виступає інформація, яка знаходиться в, цивільному обороті, і з приводу якої виникають суспільні відносини, які підлягають правовому регулюванню [56, c. 2-9].

Поява інформації - один з етапів розвитку категорії «виключних прав». Хоча інформація існувала завжди, основні принципи її організації протягом історичного розвитку не могли залишатися незмінними. Вони відрізнялися і відрізняються стосовно різних видів інформації, яка міститься в різноманітних галузях інформаційної сфери. Що стосується правового режиму інформації, то він відрізняється залежно від ступеня її доступності для користувачів. Загальнодоступною (відкритою) є інформація з державних інформаційних ресурсів, за винятком віднесеної до державної таємниці. Конфіденційною є інформація про громадян (персональні дані), а також інформація, яка містить комерційну (службову) таємницю [66, c. 134].

Сьогодні вже кажуть про певну сферу інформаційних відносин, безпосередня мета яких обумовлюється не тим, що інформацію треба використати, а тим, що її перш за все треба пізнати, що і впливає на особливість правового режиму її використання.

Неможливо не погодитися з тим, що право на інформацію складається з двох елементів - права на отримання інформації і права на її поширення, з яких останній елемент є виключним правом, що має цивільно-правовий зміст. Це право складається з дозволу на передачу інформації третім особам або з дозволу на поширення цієї інформації.

Окремі правники вважають, що ближче за все до права на інформацію знаходиться право на «ноу-хау», яке засновано на конфіденційності даних. «Ноу-хау» - це повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала [76, c. 105]. Проте правовий режим «ноу-хау» будується на традиційній основі виключних прав, хоча і має, як і правовий режим інформації, суттєві відмінності від традиційних виключних прав, оскільки існує доти, доки дані відносно нього залишаються недоступними іншим особам, тобто охороняється не стільки недоторканість «ноу-хау», скільки недоторканість особистої сфери його володільців.

Інформація - феномен, який відрізняється від майна, речі по своїй фізичній суті. Інформація і результати інтелектуальної праці є нематеріальними об'єктами, але вони завжди виражаються в будь-якій об'єктивній формі, як правило фізично зафіксованій на матеріальному носії.

Інформація як об'єкт права по своїй суті відрізняється від матеріальних речей (майна) - об'єктів права власності по ряду істотних властивостей:

Ш нематеріальна сутність інформації;

Ш цінність об'єкта визначає змістова сутність інформації;

Ш одна й та сама інформація як об'єкт права може знаходитися у необмеженого кола суб'єктів права;

Ш багатоваріантність форм представлення інформації;

Ш одномоментна віртуальна доступність інформації необмеженому колу суб'єктів (користувачів) незалежно від їх місця геопросторового та державного знаходження;

Ш інформація може бути миттєво скопійована та відтворена необмежену кількість раз;

Ш виробництво, копіювання, публічне представлення, розповсюдження, накопичення, доступність та використання інформації практично не вимагають витрат матеріальних ресурсів;

Ш неможливість застосування до інформації як об'єкта права інституту застави власності.

Інформація як об'єкт права може мати різні статуси і режими, властиві лише їй, наприклад, правовий режим обмеження доступу до різних видів інформації, статус офіційної інформації. Данні статуси не мають нічого спільного з майновим правом. Традиційне речове право не підходить для захисту таких об'єктів.

Особливість виключних прав інформації проявляється в тому, що інформація як об'єкт права має свої характерні особливості, які відрізняють їх від виключних прав інтелектуальної власності. їх склад визначається в залежності від предмету охорони змісту інформації, статусу інформації або форми їх представлення (документ, база даних). Для забезпечення ефективного правового захисту інформації необхідне чітке розмежування інформаційних об'єктів з тим, щоб законодавчо визначити правовий режим кожного виду таких об'єктів. Правовий режим інформації як об'єкта права перш за все має бути розглянутий з точки зору її доступності. Відповідно можна виділити загальнодоступну інформацію (яка вільно надається, передається, тиражується, розповсюджується за принципом: що не заборонене законодавцем, те доступне), конфіденційну інформацію (з обмеженим доступом) та інформацію, яка складає державну таємницю (закрита інформація) [84, c. 170].

Цивільно-правовому регулюванню підлягає інформація, яка має реальну або потенційну комерційну цінність та невідома третім особам (характерним є те, що для виникнення інформації необхідна певна діяльність людини).

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, якщо не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему її захисту.

Розрізняють кілька різновидів інформації, яка є таємницею [13, c. 650]:

Ш державна таємниця - це таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та хорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України. Інформація, яка складає державну таємницю, є суворо обмеженою до розголошення і розповсюдження прямою забороною Закону України «Про державну таємницю» [22. ст. 93].

Ш комерційна таємниця - це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може призвести до економічних витрат; [13, ст. 650]

Ш службова таємниця - це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений. Зміст, відомий особі, виконавцю службових обов'язків до розголошення заборонений; [3. c. 134]

Ш професійна таємниця передбачає нерозголошення відомостей стосовно економічної та особистої діяльності клієнтів, отриманої банками та службовцями цих установ у процесі професійної діяльності; [13, ст. 650]

Ш конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і можуть бути поширені за їхнім бажанням та на встановлених ними умовах. Конфіденційна інформація, безумовно, має свою цінність через її невідомість бажання отримати її третіми особами для використання в своїй комерційній або іншій діяльності.

Умовою надання захисту інформації виступає дотримання правокористувачем всіх необхідних заходів для забезпечення її конфіденційності. При дотриманні цих вимог під правила статті 200 ЦК підпадають будь-які знання, а також практичний досвід спеціалістів, які використовуються в різних галузях господарської діяльності: виробництво, торгівля, менеджмент, маркетинг та інші управлінську послуги. Правокористувач на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей (виняток із загальної норми регулюється законом або іншим правовим актом).

Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на її розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

Певні категорії працівників зобов'язані зберігати в таємниці відомості, до яких вони мають доступ в зв'язку з виконанням роботи або службових обов'язків (банківський службовець, робітник зв'язку, податковий інспектор, лікарі, страховий агент).

Основним цивільно-правовим способом захисту є відшкодування завданих правонабувачем збитків (при визначенні їх розміру слід враховувати як реальну шкоду, так і втрачену вигоду) [2, №45-46].

Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути не лише результати інтелектуальної, творчої діяльності, а й інші об'єкти, а саме, засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняні до об'єктів права інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 420 ЦК [3] об'єктами права інтелектуальної власності в Україні, зокрема, вважаються:

Ш літературні та художні твори;

Ш комп'ютерні програми;

Ш компіляції даних (бази даних);

Ш виконання;

Ш фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій
мовлення;

Ш наукові відкриття;

Ш винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

Ш компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

Ш раціоналізаторські пропозиції;

Ш сорти рослин, породи тварин;

Ш комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки
для товарів і послуг), географічні зазначення;

Ш комерційні таємниці.

Оскільки, на відміну від Стокгольмської конвенції, ст. 420 ЦК не вказує на те, що до об'єктів інтелектуальної власності належать інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах, постає питання, чи є перелік об'єктів, встановлений у ст. 420 ЦК вичерпним. Враховуючи ту обставину, що ст. 420 ЦК починається зі слів: «До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать…» [23], можна дійти висновку, що перелік невичерпний оскільки інакше слово «зокрема» не мало б змістовного навантаження. Отже, як і Стокгольмська конвенція, ЦК визначає поняття об'єктів власності шляхом невичерпного переліку результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона.