Загальна характеристика банкрутства як правового та соціально-економічного явища

З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості НДР та інтересів сторін було вироблено такі принципи санації:

* єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація (приватизація перед санацією);

* приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси, а не окремі об'єкти цукрової промисловості;

* врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів та збереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;

* врахування соціальних аспектів при проведенні санаційних заходів;

* участь у санації та приватизації третіх осіб.

Враховуючи інтереси сільськогосподарських товаровиробників -- постачальників сировини, було прийняте принципове рішення про виділення їм приватизаційної квоти (з правом її викупу протягом 5 років).

З метою підготовки підприємств до приватизації на базі НЦК було засновано акціонерне товариство -- «Східнонімецький цукор АТ» (DOZAG). Усі цукрові підприємства за організаційно-правовою формою було реорганізовано в товариства з обмеженою відповідальністю. Стовідсотковим власником його та підпорядкованих йому товариств з обмеженою відповідальністю залишилась Опікунська Рада.

Після комерціалізації цукрових заводів увесь бурякоцукровий простір нових федеральних земель був розділений між п'ятьма ком-паніями-санаторами (до чотирьох німецьких цукрових об'єднань приєднався данський цукровий консорціум “DANISKO”). Було прийнято рішення про термінове передання оперативного управління господарською діяльністю цукрових заводів у компетенцію майбутніх власників. Новий менеджмент допоміг організувати переробку всього врожаю і забезпечив умови для виробництва в 1990 році рекордного для НДР обсягу цукру -- 900 тис. т. (1989 р. -- 624 тис. т.).

Цукрові об'єднання Норд АТ, Уельцен-Брауншвайг АТ, Пфайфер енд Ланген АТ, Зюдцукер АТ та ДАНІСКО, які виступали як санатори, зобов'язались здійснити комплекс санаційних заходів, який забезпечив би вихід цукрової промисловості східних земель з кризи та приведення її у відповідність до ринковоекономічних стандартів та вимог ЄС. З цією метою, для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, за період 1991-- 1994 рр. потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалось приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п'яти старих підприємств). Ціну продажу кожної із п'яти груп підприємств визначили в розмірі однієї німецької марки, однак під інвестиційні зобов'язання, в разі невиконання яких на покупців накладались величезні фінансові санкції.

У результаті реорганізаційних заходів на початок 1995 року в східних землях із 42 цукрових фабрик (15000 працюючих) залишилось 8 (1500 працюючих). 34 підприємства було законсервовано, а виробничий персонал звільнено. Цей процес відбувався досить помірковано і у взаємозв'язку із санаційними заходами соціального характеру.

Радикальний ріст продуктивності праці в міру проведення санації цукрової промисловості східних земель ФРН свідчив про правильність вибраної стратегії та про беззаперечні якісні зрушення в організації виробничого процесу. Виробництво цукру-піску на одного працюючого в цукровій промисловості колишньої НДР зросло із 43 т (у кампанії 1989-1990 рр.) до 700т. (у кампанії 1994-1995 рр.).

Складовою санаційної концепції бурякоцукрової галузі НДР була розробка механізму приєднання до організації цукрового устрою країн ЄС. Це питання включало в себе узгодження розмірів виробничих квот на цукрову продукцію, регулювання ціноутворення, запровадження особливих умов експорту та імпорту, додержання європейських стандартів якості.

У результаті тривалих неоднозначних дискусій керівні органи ЄС прийняли рішення про виділення квот на цукрове виробництво в нових землях ФРН. Загальний розмір наданих квот склав 870 000 т цукру (665 290 - квота А, 204710 - квота Б). Це означало гарантований збут вказаного обсягу цукру на внутрішньоєв-ропейському ринку за встановленими Комісією ЄС інтервенційними цінами (у 2-3 рази вищими за світові).

На загальний успіх санаційного процесу вплинуло також розширення зовнішніх економічних кордонів ЄС до східних кордонів Німеччини, що означало автоматичний перехід всіх експортно-імпортних обмежень на нові федеральні землі. Реалізація вдало розробленої санаційної програми дозволила вже в 1994 році здійснити повну інтеграцію галузі в бурякоцукро-вий устрій ЄС, оскільки було досягнуто кількісних та якісних показників ефективності, що відповідали вимогам ЄС. Ця надзвичайно успішна санаційна концепція має велике значення як з практичного, так із теоретичного боку. Вона позитивно вплинула не лише на розвиток цукрової промисловості та всього сільського господарства колишньої НДР, а й дала інвестиційний поштовх стратегічного характеру, наслідком якого стало прискорення капітальних вкладень у переробну промисловість, що забезпечило створення додаткових потужностей, а отже, і нових робочих місць.

Класичним прикладом недосконалої санаційної програми є концепція виведення з фінансової кризи автогіганта British Leyland (Великобританія).

У результаті інтернаціоналізації автомобільного ринку, вступу Великобританії до ЄС та інших міжнародних організацій імпортні бар'єри були ліквідовані, внаслідок чого виникла тенденція американізації автоіндустрії країни. Неконкурентоспроможність британської автопродукції зумовила різке падіння обсягів реалізації та глибоку фінансову кризу, вихід з якої британський уряд вбачав у проведенні санації методом злиття капіталів ряду автомобільних фірм з метою штучного підвищення концентрації виробництва та наступного зниження собівартості одиниці готової продукції. Практичним втіленням даної концепції стало придбання в 1965 році фірмою ВМС компанії Pressed Steel. У цьому ж році, внаслідок злиття ВМС із Jaguar був утворений British Motor Holdings (ВМН), а Rover company Ltd була приєднана до Leyland. У 1968 році під патронажем уряду було проведено злиття ВМН з Leyland з утворенням британської автомобільної корпорації -- Вгіtish Leyland Моtог (ВLМ).

ВLМ, з річним оборотом 800 млн фунтів стерлінгів стала найбільшою британською автомобільною корпорацією та другою за величиною в Європі (після Volkswagen). Від функціонування ВLМ залежали робочі місця більш як 170 тис. працівників, зайнятих безпосередньо на підприємствах корпорації та понад 300 тис. на близько 7000 підприємствах-суміжниках.

У той же час раціоналізаторський і технологічний потенціал фірми не був повністю використаний: ВLМ пропонувала вдвічі більше моделей, ніж General Моtors, однак обсяги реалізації були в 5 разів меншими, ніж у американців; з однаковою кількістю зайнятих Сhrysler досяг втричі більшого обороту, ніж ВLМ.

Криза поглиблювалася існуванням численних конкуруючих між собою угруповань у керівництві корпорацією; наявністю великої кількості (більше 20) профспілкових організацій на підприємствах корпорації, що унеможливило підписання колективних трудових угод; відсутністю модернізації та раціоналізаторства, які гальмувалися з метою збереження непродуктивних робочих місць; численними страйками.

Проте ВLМ була індикатором ділової активності в британській промисловості, і її банкрутство означало б ліквідацію національного автомобілебудування. Саме тому в 1975 році 95% акцій фірми було викуплено державним промислово-інвестиційним холдингом. Уряд доручив групі експертів розробити програму санації підприємства. Ключовими позиціями санаційної концепції корпорації стали такі положення:

* період санації має становити 5 -- 6 років;

* необхідний розмір державної санаційної підтримки -- 1,3 млрд фунтів стерлінгів;

* капіталовкладення мають супроводжуватися радикальним скороченням персоналу;

* у разі незадовільних попередніх результатів санації необхідна термінова реприватизація.

Незважаючи на державну фінансову допомогу в обсязі 350 млн фунтів стерлінгів, перший етап санації ВЬМ повністю провалився, оскільки не були ліквідовані причини кризи в організаційно-виробничій сфері.

У 1977 році першопочатковий план санації було відхилено, однак державне фінансування ВLМ продовжувалося. Загалом з 1975 по 1985 рік санаційні ін'єкції держави склали близько 2,5 млрд фунтів стерлінгів. Державна фінансова підтримка ВLМ мала вже не економічні, а політичні корені, оскільки майбутні вибори, суспільна думка та політичний тиск не дозволили британському уряду своєчасно прийняти рішення про банкрутство фірми. Результатом державного “супервтручання” в ринкові процеси став повний занепад місцевої автомобільної промисловості. Після 1985 року ВLМ було розукрупнено на чотири центри прибутковості, які пізніше були приватизовані іноземними автокорпораціями, колишніми конкурентами ВLМ. На сьогоднішній день Великобританія не має власного автомобілебудування.

Концепція санації автопідприємства ВМW.

Інші принципи проведення санації продемонстрував автомобільний концерн ВМW.

У результаті стратегічних прорахунків у виробничій та збутовій політиці протягом 1952--1957 рр. замість запланованого обсягу реалізації 25 тис. шт. автомобілів щорічно, за п'ять років ВМW фактично було продано всього 19,2 тис. шт. легкових автомобілів. Загальна сума збитків від основної діяльності за цей період досягла 70 млн німецьких марок.

На генеральних зборах акціонерів у 1958 році була обгрунтована необхідність проведення широкомасштабної санації підприємства. До основних слабких місць на підприємстві належали:

а) недосконала виробнича та збутова програма;

б) дефіцит оборотних засобів.

До 1958 року збитки від основної діяльності частково перекривалися за рахунок доходів від іншої реалізації та шляхом ліквідації резервних фондів. Однак указані джерела були повністю вичерпані і в річному звіті за 1958 рік були засвідчені збитки в розмірі 15 млн марок. До цього часу ліквідність підприємства підтримувалася значною мірою за допомогою платіжних поступок кредиторів (банків та постачальників комплектуючих), однак після 1958 року можливість свого фінансового сприяння кредитори поставили в безпосередню залежність від ефективності проведення внутрішніх санаційних заходів.

У 1959 році концерн Daimler-Веnz запропонував програму санації ВМW, однак вона була відхилена на чергових зборах акціонерів, оскільки не враховувала інтересів більшості власників та порушувала антимонопольне законодавство.

Групою фахівців був розроблений альтернативний план санації. Основні його положення зводилися ось до чого:

1. Санація балансу. Покриття збитків здійснювалося за рахунок санаційного прибутку та прибутку від іншої реалізації (продаж мопедів). Санаційний прибуток пув одержаний у результаті зменшення статутного капіталу з ЗО млн до 22,5 млн марок (об'єднання акцій у відношенні 4 : 3). Зменшення основного капіталу здійснювалося за рахунок зменшення номінальної участі в статутному фонді найбільших акціонерів.

2. Поточна ліквідність та платоспроможність була забезпечена за допомогою платіжних поступок кредиторів, зацікавлених у збереженні підприємства.

3. Оновлення виробничої та збутової програми здійснювалося на основі проведення масштабної реструктуризації підприємства.

4. Основним фінансовим джерелом проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру став капітал, мобілізований додатковою емісією акцій, з відповідним збільшенням статутного фонду до 37,5 млн німецьких марок. Оскільки багато акціонерів не скористались своїми переважними правами на покупку акцій нової емісії, значний пакет акцій придбали нові власники, які внесли ряд раціональних пропозицій щодо змін у керівному складі підприємства.

5. Зміна вищої ланки менеджменту.

У відповідності з даною програмою санація фінансової сфери повинна здійснюватися одночасно з подоланням причин кризи та слабких місць в організаційній, виробничій та збутовій сферах (ліквідація непродуктивних робочих місць, підвищення конкурентоспроможності продукції, реорганізація маркетингових служб). У результаті цих заходів суттєво зросла продуктивність праці: оборот на одного працюючого зріс із 34,3 тис. марок у 1960 році до 53,4 тис. марок в

1965-му. Поряд з розробкою нових моделей автомобілів це стало вирішальним фактором майбутнього оздоровлення підприємства.

Завдяки успішному втіленню даної програми, радикальним змінам у виробничій та збутовій сферах уже в 1963 році, тобто через чотири роки після прийняття рішення про санацію, компанія отримала прибуток, а акціонерам були виплачені дивіденди (6% річних). У 1964 році вони склали 10%, а в 1965-му - 12% річних. На генеральних зборах акціонерів в 1964 році був зроблений висновок про успішне завершення санації підприємства.

В економічній літературі, присвяченій фінансовому оздоровленню підприємств, санація ВМW вважається класичним прикладом економічного виживання та виходу із фінансової кризи в умовах конкуренції. Невтручання держави, дотримання антимонопольного законодавства та інших законів ринку сприяли підвищенню мотиваційних стимулів працюючих, відповідальності управлінського персоналу, що, зрештою, й привело до загального успіху санації.

Вивчення, критичний аналіз та узагальнення результатів розглянутих санаційних концепцій дадуть змогу вітчизняним фахівцям, державним та іншим структурам, відповідальним за проведення санації, уникнути типових помилок у ході фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник.-К.-2000.-С.389-396..

Висновки

Розглянувши всі вищезазначені проблемні питання, ми логічно і послідовно доходимо до висновку, що все ж такі на теперішній час інститут банкрутства в Україні знаходиться на етапі становлення. Поки що і держава, і суб'єкти підприємницької діяльності лише експеріментують, визначаючи перспективні шляхи розвитку цього інституту. Але, на наш погляд, деякі зміни, які потребують вже сьогодні законодавчого закріплення, можуть суттєво поліпшити умови судового провадження в процедурах банкрутства та внести ясність та послідовність у, зокрема, санаційні процедури та інші засоби відновлення платоспроможності підприємства-боржника.

По-перше, для попередження банкрутства підприємств регіону доцільно створити при обласному органі влади науково-аналітичний центр проблем відновлення платоспроможності підприємств. Передбачуваний регіональний центр повинний мати наступні структурні підрозділи:

q інформаційно-технічне, що забезпечує технічне рішення збору, аналізу, систематизації, передачі і збереження інформаційних баз даних;

q правознавства й аудита, що забезпечує правові, економіко-політичні, обліково-фінансові дослідження і консалтинг проблем неплатоспроможності підприємств;

q клірінго-аналітичне, що забезпечує систематизацію боргових зобов'язань по основних підприємствах регіону, їх поточну і перспективну оцінку з урахуванням проблеми соціально-економічного розвитку регіону, задоволення фінансових вимог кредиторів;

q адміністративне, необхідне для забезпечення поточного керування центром, взаємодії з органами всіх галузей влади і суб'єктами, що хазяйнують.

Наявність такого центра дозволить, з одного боку, узагальнювати досвід роботи найбільш кваліфікованих конкурсних керуючих і вчасно робити консультації менш досвідченим санаторам, а з іншого боку - здійснювати оперативний контроль за їх діяльністю. Інформація, що представляється центром у місцеві органи влади про економічне становище ключових підприємств регіону, її аналітична обробка дозволять останнім вчасно виробляти заходи щодо оздоровлення соціально-економічного життя регіону.

По-друге, закон передбачає за певних підстав можливість припинення повноважень керівника підприємства-боржника (банкрута),- п.16 ст.13, п.4 ст.17 Закону. Доцільність такого підходу не викликає сумніву, однак це положення не стикується з чинним законодавством. Так, наприклад, чинний Закон України “Про господарські товариства” навіть не припускає існування такої процедури. Отже, без відповідного прийняття одночасних змін до Закону про банкрутство, які стосуються цього питання, це призведе до “мертвонародженості” даної норми.

По-третє, не можна погодитися також із впровадженням новим Законом поширенням компетенції державного органу з питань банкрутства на організацію проведення “...експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків...” Зовсім необов'язково, що тільки спеціалісти конкретного територіального відділення Агентства будуть найкваліфікованішими з усіх наявних.

Ще більше запитань викликає наділення Агентства з питань банкрутства повноваженнями щодо надання на запити правоохоронних органів та суду висновків про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства. Кваліфікація тих чи інших дій як протиправних належить до виключної компетенції органів попереднього слідства і суду загальної юрисдикції. А якщо у слідства виникають обгрунтовані підозри щодо наявності в діях суб'єкта ознак складу злочину, то чинне кримінальне законодавство надає їм повну свободу у виборі експертів, бо згідно з ч.2 ст.75 Кримінально-процесуального Кодексу України: “Як експерт може бути викликана будь-якя особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань.” До речі, доля того самого органу державної влади, уповноваженого здійснювати політику держави в цій сфері правовідносин, залишається досить невизначеною, оскільки Указом Президента України у грудні 1999р. Агентство з питань банкрутства було ліквідовано.

По-четверте, враховуючи ті зміни, що готуються до Цивільного кодексу (п.3 ст.64 проекту Цивільного кодексу), було б цілком виправданим, щоб до процедури банкрутства так званих “...державних підприємств ... ,” тобто підприємств, статутний фонд яких повністю належить державі, залучався б представник того органу, якому це підприємство підпорядковане відповідно до встановлених розподілень повноважень, - чи то відповідного міністерства, чи то Фонду державного майна. Але ні в якому разі не варто встановлювати обов'язковість будь-яких погоджень з ними ні до плану санації, ні до інших заходів, як це встановлює діючий Закон про банкрутство.

По-п'яте, як ми вже зазначали у главі 2.4. даної роботи, задля дотримання так званого “чистого” варіанту проведення процедури санації, із загального строку не повинні виключатися шість місяців на затвердження плану санації, а термін безпосереднього проведення санації підприємства-боржника необхідно обчислювати або з моменту затвердження плану санації господарським судом протягом 5 днів, або з моменту обчислення 6-місячного терміну, встановленого п.6 ст.18 Закону.

Нарешті, вже пропонувалося деякими авторами, на дослідження яких ми посилалися впродовж нашої роботи, у залежності від структури джерел, розмістити норми інституту неспроможності в Господарському, Господарському процесуальному кодексах і Законі України “Про антикризове керування”. Але, на наш погляд, таке дроблення норм і інститутів права неспроможності переваги не принесе. Аналіз закордонного законодавства показує, що в нормативних актах по неспроможності, навпаки, зосереджуються у великому обсязі норми інших галузей права. Адже особливість відносин неспроможності полягає в тому, що вони пронизують усі сфери суспільних відносин.

Достатньо було в США провести кодификацію законодавства про неспроможність, і кодекс про банкрутство (US Banktruptcy Code) став майже еталоном законодавства про неспроможність. Не розділяти норми про неспроможність, а поєднувати їх у єдиний кодифікаційний акт - завдання, що постає на нинішньому етапі перед Україною. Однак кодификацію законодавства про неспроможність варто вести не тільки шляхом об'єднання всіх норм неспроможності, але і з поєднанням норм інших галузей права, що тісно стикаються з відносинами неспроможності. Тільки таке сполучення норм права неспроможності й інших суміжних галузей права дозволить створити важливий, надійний і ефективний інструмент - Кодекс про неспроможність.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” практично поклав початок цьому процесу, зосередивши в собі не тільки норми права неспроможності, але і норми цивільного, трудового і господарсько-процесуального права. Наявність же у Кодексі про неспроможність поряд з нормами неспроможності норм інших суміжних галузей права дозволить говорити про існування нової галузі законодавства. Звичайно ж, це буде комплексна галузь законодавства із широким діапазоном дій і високою правозастосовчою ефективністю. Що ж стосується структури Кодексу про неспроможність, то вона могла б виглядати, на нашу думку, таким чином:

Розділ 1. Загальні положення: мета і задачі; принципи; коло відносин, що регулює Кодекс; суб'єкти; судові процедури і механізми неспроможності і т.д.

Розділ 2. Заходи для попередження неспроможності.

Розділ 3. Ініціювання провадження в справі про неспроможність.

Розділ 4. Розпорядження майном.

Розділ 5. Санація.

Розділ 6. Мирова угода.

Глава 7. Спрощений порядок розгляду справ про неспроможність.

Глава 8. Спеціальний порядок розгляду справ про неспроможність.

Глава 9. Порядок організації і діяльності господарського суду по розгляду справ про неспроможність чабо процесуальні питання про неспроможність.

Глава 10. Заключні положення.

Таким чином, вже сучасні тенденції до поділу норм про неспроможність на дві великі групи - загальну й особливу, - в майбутньому неодмінно призведуть до виникнення комплексного, гнучкого та ефективного законодавства про неспроможність і банкрутство зокрема, яке буде мати здатність реального застосування та відповідати всім унікальним принципам цієї, безумовно, своєрідної та нової для України галузі права.

І питання санаційних процедур, особливу увагу до яких було приділено у цій роботі, на наш погляд, посядуть провідне місце серед інших можливих засобів відновлення платоспроможності підприємства-боржника, оскільки саме тільки санація дає можливість зберегти існуюче підприємство, зробити відповідні висновки по вдосконаленню його подальшої підприємницької діяльності, втілені у плані санації; і, нарешті, для здійснення цих заходів, саме матеріально-правові та процесуальні особливості судових процедур санації надають цілий комплекс ефективних засобів атикризового напрямку: мораторій на задоволення вимог кредиторів, арбітражне керування майном, контролюючий нагляд з боку держави і т.д., які дають можливість своєчасно та з високим корисним коефіцієнтом реагувати на появлення перших ознак банкрутства СПД, і які були докладно досліджені впродовж всієї нашої роботи.

Перелік використаних першоджерел та літератури

І. Документальні та оповідальні джерела

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р. №1540-66.

3. Цивільно-процесуальний кодекс Української РСР від 18.07.1963р. №1501-06.

4. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960р. №2001-05.

5. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. №2341-ІІІ.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України.

7. Арбітражний процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798-ХІІ.

8. Господарський процесуальний кодекс України від 21.06.2001р. №2539-ХІІІ.

9. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-08.

10. Проект Цивільного кодексу України від 25.08.1996р.

11. Гражданский кодекс Украины: научно-практический комментарий.-Х.-1999.-848с.

12. Господарський процесуальний кодекс. Закон України “Про господарські суди” (за станом на 5 липня 2001 року).-Х.: Арсіс.-2001.-96с.

13. Банкротство, ликвидация и реорганизация предприятий: Сборник законодательных и нормативных актов / Ред. В.Е. Червяков.-К.-1999.-140с.

14. Банкротство в Украине. Сборник нормативных актов / Ананченко А.Е., Арсирий Е.А., Гуртовой В.В.-Х.: Эспада.-2001.-296с.

15. Господарське законодавство України: збірник нормативних актів (за станом на 1 грудня 2001 року). / Уклад. В.С. Щербина, О.В. Щербина.-К.-2001.-463с.

16. Законодательство Украины о банкротстве // Право и практика.-К.: юридическая компания «Бест и Ко».-2001.-№32.

17. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. №3659-ХІІ.

18. Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. №3125-ХІІ.

19. Закон України “Про банкрутство” від 14.05.1992р. №2343-ХІІ.

20. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999р. №784-ХІІ.

21. Закон України “Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХІІ.

22. Закон України (проект) “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про банкрутство”, підготовлений Кабінетом Міністрів України 18.12.1995р. та прийнятий Верховною Радою України 06.06.1996р. у першому читанні.

23. Закон України (проект авторський) “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про банкрутство”.

24. Закон України “Про господарські суди” від 21.06.2001р. №2538-ІІІ.

25. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. №1376-ХІІ.

26. Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991р. №698-ХІІ.

27. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р. №887-ХІІ.

28. Постанова Верховної Ради України “Про Державну програму розвитку законодавства до 2002 року” від 15.07.1999р.

29. Постанова КМУ від 15.06.1994р. “Про регіональні відділення Фонду державного майна в Україні”.

30. Постанова КМУ від 22.08.1996р. №990 “Про Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій”.

31. Постанова КМУ від 25.05.1998р. №740 “Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності”.

32. Постанова КМУ від 16.08.1999р. “Про концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.

33. Постанова КМУ від 17.03.2000р. №515 “Про порядок проведення досудової санації державних підприємств”.

34. Лист ВАСУ №01-8/204 від 10.05.2000р. “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів чинного законодавства”.

35. Роз'яснення ВАСУ №02-5/444 від 18.11.1997р. “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про банкрутство”.

36. Роз'яснення ВАСУ №02-5/334 від 12.09.1996р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з утворенням, реорганізацієй та ліквідацієй підприємств”

37. Наказ Фонду державного майна України №357 від 24.03.1997р. “Про повноваження з питань банкрутства підприємств”.

38. Лист Національного Банка України №23012/105 від 21.07.1994р. “Методичні рекомендації по застосуванню комерційними банками Закону України “Про банкрутство”.

ІІ. Література

1. Господарське судочинство в Україні: законодавство та практика застосування: Навчальний посібник (за станом на 1 серпня 2001 року).-Х.: Консум.-2001.-260с.

2. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник.-К.: Вентурі.-1996.-288с.

3. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємтв: Навчальний посібник.-К.-2000.-410с.

4. Баренбойм П. Правовые основы банкротства.-М.-1995.

5. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні.-Л.-2000.

6. Зенкин И.В., Таль Г.К. Банкротство коммерческих организаций: правовые аспекты.-М.-2000.

7. Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: теория и практика.-Донецк.-2001.-465.

8. Степанов В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, Франции, Англии, Германии.-М.-1999.

9. Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За ред. В.М. Гайворонського.-Х.: Консум.-1997.-192с.

10. Телюкина М. В. Комментарий к Федеральному закону “О несостоятельности (банкротстве)”.-М.-1998.

11. “Застосування процедур відновлення платоспроможності як шлях фінансового оздоровлення українських підприємств”: матеріали “круглого столу”.-К.-2000.-64с.

12. Афанасьев В.Г. Проблемы правового регулирования банкротства по законодательству Украины. Дис. ... к.ю.н.-К.-2001.

13. Бондик В. Трансформація власності в процедурі банкротства // Право України.-2001.-№7.-С.34-36.

14. Бондик В. Банкротство предприятий и социально-экономические проблемы развития региона //.-2001.-№4.-С.109-111.

15. Джумагельдиева Г. Арбитражный управляющий как особый субъект хозяйственного права // Підприємство, господарство і право.-2001.-№8.-С.15-18.

16. Джунь В. Щодо оптимізації механізму врегулювання неплатоспроможності банків // Право України.-2000.-№12.-С.40-42.

17. Джунь В. Соціальна детермінація формування і застосування законодавства про банкрутство // Право України.-2001.-№12.-С.55-57.

18. Джунь В. Особливості задоволення вимог із зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів у провадженні у справах про банкрутство // Підприємство, господарство і право.-2002.-№1.-С.3-5.

19. Жуков А. О признаках восстановления платежеспособности должника // Бухгалтерия.-2000.-№39.-С.117-118.

20. Жуков А. О правах кредитора-залогодержателя в процедуре банкротства Підприємство, господарство і право.-2001.-№11.-С.16-18.

21. Жуков А. Процедура банкротства для практиков и теоретиков // Підприємство, господарство і право.-2001.-№11.-С.111.

22. Лочман Я. Процедура банкрутства банків: нинішній стан та перспективи Право України.-2001.-№3.-С.61-63.

23. Ляпунова Н. Щодо фіктивного банкрутства // Право України.-2000.-№11.-С.88-90.

24. Мельник А. Відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: окремі проблеми // Право України.-2001.-№10.-С.60-63.

25. Подцерковный О. Об увязывании интересов кредиторов и должников в перспективном законодательстве // Предпринимательство, хозяйство и право.-2000.-№9.-С.10-15.

26. Поляков Б.М. Вдосконалення процесуального законодавства про банкрутство // Вісник господарського судочинства.-2001.-№2.-С.52-56.

27. Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банкрутства // Право України.-2001.-№7.-С.39-43.

28. Поляков Б. Практика применения Закона Украины “О возобновлении платежеспособности должника или признании его банкротом” // Підприємство, господарство і право.-2000.-№10.-С.37-39.

29. Поляков Б. Совершенствование форм финансового оздоровления должника в процедурах банкротства // Підприємство, господарство і право.-2001.-№3.-С.85-87.

30. Поляков Б. Совершенствование процессуального законодательства о банкротстве // Підприємство, господарство і право.-2001.-№4.-С.22-25.

31. Поляков Б. Банкротство как институт хозяйственного права // Підприємство, господарство і право.-2001.-№9.-С.13-15.

32. Поляков Б. Мораторий как необходимый элемент процедуры банкротства // Підприємство, господарство і право.-2001.-№10.-С.14-16.

33. Поляков Б. Денежное обязательство как объект института банкротства // Підприємство, господарство і право.-2001.-№11.-С.3-7.

34. Поляков Б. Правовая природа отношений несостоятельности // Підприємство, господарство і право.-2001.-№12.-С.6-10.

35. Поляков Б. Принципы института банкротства // Підприємство, господарство і право.-2002.-№1.-С.6-10.

36. Поляков Б. Методы правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине // Підприємство, господарство і право.- 2002.-№2.-С.7-11.

37. Поляков Б. От подотрасли права к отрасли законодательства // Підприємство, господарство і право.-2002.-№3.-С.11-12.

38. Поляков Б. Понятие банкротства предприятий // Підприємництво, господарство і право.-2002.-№4.-С.

39. Радзивілюк В. Деякі судові процедури банкрутства (розпорядження майном боржника та санація): проблеми вдосконалення // Підприємство, господарство і право.-2000.-№12.-С.7-9.

40. Сугоненко О. Щодо питання вдосконалення антикризового законодавства // Підприємство, господарство і право.-2002.-№2.-С.12-15.

41. Спасибо-Фатеева И. Обеспечение и защита интересов кредиторов и акционеров в процессе санации // Підприємство, господарство і право.-2000.-№6.-С.3-7.

42. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування // Право України.-2000.-№8.-С.95-98.

43. Фролов Ю., Шамрицкая Е. Преобразованное законодательство о банкротстве - решение проблем или новые проблемы // Підприємство, господарство і право.-2001.-№7.-С.30-31.

Размещено на Allbest.ru