Аналіз можливості позивача вплинути на результат розгляду цивільної справи судом першої інстанції шляхом застосування різноманітних тактичних прийомів

Виділяють дві групи прийомів допиту свідків: організаційні, які спрямовані на створення умов для подальшого допиту особи в якості свідка, та методичні, що стосуються власне допиту.

Першу групу прийомів становлять такі. Допит свідків поза судовим засіданням, що дозволяє контролювати ситуацію, в якій відбувається допит. Це можливо в порядку забезпечення доказів, а також при виконанні судового доручення.

Допит свідка як засіб забезпечення доказів можливий в разі обгрунтованого побоювання позивача щодо неможливості або ускладнення допиту даної особи як свідка. Підставою для вчинення розглядуваної процесуальної дії є відповідна заява позивача. Отже, суд не вправі здійснювати названі заходи з власної ініціативи, а також на підставі відповідних побоювань позивача як таких, оскільки останній має обгрунтувати своє прохання. Таким чином, отримання свідчень особи як свідка в якості забезпечення доказів цілком залежить від позивача, а саме від того, наскільки обгрунтованою буде подана ним заява.

Підставою для допиту особи як свідка в порядку виконання судового доручення є те, що допит здійснюватиметься поза територією, на яку поширюється юрисдикція суду, що розглядає справу. Питання про судове доручення вирішується ухвалою суду, яка є обов'язковою для суду, якому адресована. Виконання судового доручення відбувається в судовому засіданні, а протоколи та всі зібрані матеріали негайно надсилаються суду, в провадженні якого знаходиться справа. Законодавство не вимагає від позивача вчинення певних дій, якими він ініціював би винесення судом ухвали про судове доручення. Але з урахуванням того, що суд не зобов'язаний збирати докази, можна говорити про те, що як і в разі забезпечення доказів, ініціатором даної процесуальної дії також виступає позивач, який має обґрунтувати необхідність її вчинення. З тактичної точки зору допит свідка в порядку виконання судового доручення є більш прийнятним, оскільки майже напевно він здійснюватиметься без участі інших учасників справи, які хоч і повідомляються про час і місце виконання доручення, але не зобов'язані бути присутніми при цьому. Присутність під час виконання судового доручення є незручною для названих осіб, що унеможливлює їх вплив на свідка, якщо вони є зацікавленими в його свідченнях. Тож свідчення будуть прийняті саме такими, як вони відображені в протоколі. За загальним правилом свідок, допитаний в порядку судового доручення, не викликається до суду, який розглядає справу. Це також унеможливлює вплив на свідка з боку будь-кого з учасників процесу.

Допит свідка оформляється протоколом, який негайно пересилається до суду, який розглядає справу. Допитаний свідок вже не викликається в судове засідання. Тому протилежна сторона не матиме можливості застосувати свою тактику допиту і змушена буде прийняти показання такими, як вони зафіксовані у протоколі.

Зміна черговості допиту свідків Допит свідка починається з пропозиції головуючого розповісти все, що йому особисто відомо по даній справі, після чого першим йому ставить запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Дослідники відзначають, що часто для досягнення раптовості надання доказів зацікавлена особа приводить свідка безпосередньо в суд, не подаючи відповідної заяви. Зміна послідовності допиту свідка може бути використана як засіб зведення нанівець тактики відповідача.

Рекомендується першим з кількох свідків допитувати психологічно найслабшого для подальшого використання повідомленої ним інформації для впливу на свідків, допит яких здійснюватиметься пізніше. Так, допитуваного наступним свідка слід переконати в правдивості та вичерпності інформації, отриманої від допитаного до цього свідка та необхідності підтвердження цієї інформації. Для забезпечення правдивості свідчень доцільно нагадати про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих свідчень. При цьому свідок прагне не стільки дати правдиві свідчення, скільки уникнути можливого покарання і в силу цього повідомляє правдиві дані. В такій ситуації починає спрацьовувати інстинкт самозбереження. За абсолютної більшості випадків свідок почне давати правдиві показання.

Щодо задаваних свідку питань наводяться такі рекомендації. Вони не повинні стосуватись очевидного та встановленого; мають стосуватись лише значущих для справи обставин; не давати змоги вгадати очікувану відповідь; брати до уваги лише інформацію, джерело якої відоме. Питання слід формулювати індивідуально, зважаючи на фізичні і психологічні особливості, допитуваного, відношення до справи.

В судовому процесі позивач задає питання не лише тим свідкам, яких сам залучив до участі у справі, а й тим, яких залучив відповідач. Можна говорити про те, що суб'єктивною метою свідка є повідомлення не стільки правдивих, скільки "потрібних" свідчень. Тобто сприятливих для особи, що його викликала. З цього випливає, що завдання позивача полягає не в тому, щоб допитати свідка (він зацікавлений не в отримання інформації як такому), а в тому, щоб використати отриману інформацію в обгрунтування своєї позиції по справі. В подальшому можуть бути використані лише правдиві відомості, що також необхідно враховувати. Про правдивість свідчень можна судити, наприклад, за їх яскравістю, чіткістю викладення,. зв'язком між фактами, що про них повідомляє свідок.

3.1.3 Тактика постановки запитань експерту

Досить часто при розгляді та вирішенні цивільних справ постають питання, на які самостійно не може відповісти ні суддя, ні позивач, ні будь-хто інший з тих учасників процесу, що були залучені до нього з самого початку розгляду справи. Названі особи можуть лише здогадуватись про правильне вирішення такого питання. Але навіть якщо їх припущення є правильним, вони не зможуть його якимось чином обгрунтувати. В даному випадку мова йде про питання, що не мають правового характеру [15]. Натомість вони є вузько спеціалізованими, в силу чого пересічна людина навряд чи зможе правильно їх вирішити. Саме цим обумовлена участь в цивільному процесі експерта - особи, якій доручено дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи і дати висновок з питань, які виникають при розгляді справи та стосуються спеціальних знань цієї особи. В якості експерта може бути запрошена будь-яка особа, що має необхідні знання для надання висновку з досліджуваного питання. [14].

Варто відзначити, що у проведенні судової експертизи може бути зацікавлений як позивач, так і відповідач. Відповідна сторона (в нашому разі позивач) має посилювати доказове значення висновку експерта. з огляду на це можна запропонувати такі прийоми постановки запитань експерту.

Постановка запитань, що допускають лише однозначну відповідь. Як відомо, суд не вправі призначати експертизу з власної ініціативи, а передумовою розглядуваної процесуальної дії є відповідна заява особи, що бере участь у справі. Вона може пропонувати питання, що надалі будуть вирішені при проведенні експертизи. Суд не повинен мотивувати згоду з запропонованими питаннями, натомість це є обов'язковим в разі їх відхилення. Пропоновані питання мають бути сформульовані якомога чіткіше. Запитання мають стосуватись фаху експерта. Тим самим знижується імовірність того, що наданий експертом висновок в подальшому буде підданий сумніву відповідачем. Варто відзначити, що сумнів у правильності відповіді на одне питання може потягти за собою сумнів у правильності висновку в цілому.

В протилежному випадку доцільно пропонувати нечіткі запитання, запитання, що стосуються кількох галузей знань. Це дасть змогу розширити межі експертного дослідження, тим самим ускладнивши його. В другому випадку експерт буде змушений вийти за межі своїх спеціальних знань, що може бути використане для заперечення компетентності особи як експерта.

Дієвим засобом зниження доказового значення висновку експерта є допит експерта в суді. Це обумовлюється незвичною для експерта обстановкою, в якій відбувається судове засідання, неможливістю використання якихось додаткових матеріалів, що має місце власне при проведенні дослідження. Висновок експерта може бути категоричним або імовірним, причому тільки перший з них є цінним як доказ по справі. Таким чином в розглядуваній ситуації запитання позивача мають перетворити категоричний висновок експерта на імовірний.

Як підсумок зазначимо, що позивач не може якимось чином вплинути на хід експертизи, оскільки вона становить окрему процесуальну дію, вчинювану іншою особою - експертом, яка є повністю незалежною при проведенні дорученого їй дослідження. В той же час позивач, фоормулюючи запитання експерту, може вплинути на значущість майбутнього чи уже наявного висновку порівняно з іншими наявними у справі доказами.

3.2 Позивач як учасник судових дебатів

Судові дебати є останньою частиною розгляду справи, в якій безпосередньо задіяні учасники справи. Ми вже знаємо, що судові дебати являють собою промови названих осіб. Мета судових дебатів - переконати суд у тому, що він має стати на сторону того, хто виступає із промовою. Таким чином, мета промови позивача - схилити суд до прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

В літературі відзначається, що успіх діяльності особи на даній стадії розгляду справи залежить від майстерності особи як оратора.[10, с. 3].

Судову промову можна визначити як промову, що звернена до суду та осіб, що беруть участь у справі, яка містить висновки щодо розглядуваної справи. На стадії судових дебатів не лише підсумовується судовий розгляд справи, а й діяльність кожної особи, що брала в ньому участь. Своєю промовою позивач, як інші учасники справи, прагне переконати суд у правильності саме його позиції, висловлює свою думку щодо наданих та проаналізованих доказів, та питань, що їх має вирішити суд при постановленні рішення по справі.

Позивач виступає в судових дебатах першим. Він, як і інші учасники процесу, має право посилатись лише на ті обставини та докази, що їх дослідив суд в судовому засіданні. На розглядуваній стадії не допускається подання нових доказів, подання заяви про залишення позову без розгляду, зміна розміру позовних вимог.

Можна виділити три компоненти промови, які позивач має враховувати при підготовці виступу та власне участі в судових дебатах: психологічний, етичний та логічний.

З психологічної точки зору судові дебати являють собою спілкування учасників процесу, яке має на меті переконати суд, а також інших учасників процесу в переконливості правової позиції виступаючого та вагомості наданих ним доказів. Отже, розглядуваний аспект діяльності позивача в судових дебатах передбачає необхідність врахування особистісних рис кожного слухача, складання тексту промови таким чином, щоб вона була зрозумілою не лише виступаючому, а й всім, кому адресований виступ.

У виступі неприпустимо образливо висловлюватись про відповідача або будь-якого іншого учасника справи. Натомість, якщо такі висловлювання лунають на адресу позивача, доцільно звернути увагу суду на таку поведінку виступаючого.

Про обгрунтованість позиції позивача свідчить така риса його промови у судових дебатах, як логічність. Від того, наскільки добре позивач уявляє, чого саме він хоче досягти у суді, залежить і правильний вибір головної ідеї його промови та доказів на її обгрунтування.

Як при підготовці промови, так і власне під час виступу не слід забувати про те, що саме необхідно довести (наприклад, невиконання умов договору). Якщо певний факт є безспірним і свідчить про перевагу позиції позивача, на цей факт необхідно в будь-якому разі звернути увагу. Немає необхідності в тому, щоб його доводити. Якщо ж особа наводить аргументи на користь того, що вже є встановленим, це може свідчити про її невпевненість в тому, про що йдеться у промові. Серед усіх доказів, на які здійснюється посилання, завжди необхідно виділяти головні та другорядні, при цьому останнім має бути надана підсилююча роль. Успіх промови позивача залежить також від того, наскільки важкими для спростування є його аргументи.

Важлива також чіткість промови. Структурування виступу дає можливість уникнути суперечностей у повідомлюваних фактах. Варто пам'ятати, що спростування навіть одного аргумента, яким би вагомим він не був, може викликати сумнів у правдивості всіх інших. Про переконливість позиції позивача може свідчити така риса його промови, як точність.

Наприкінці промови доцільно акцентувати увагу на доказах вчиненого відповідачем порушення.

Неабияке значення має взаємодія виступаючого з аудиторією. Позивач має слідкувати за тим, як інші сприймають його виступ. Іншими словами, необхідно втримувати увагу аудиторії протягом всього виступу. Це може бути досягнуто шляхом прямої вимоги уваги, застосування пауз, зниженням чи підвищенням голосу, зміною темпу промови, звернення із запитаннями до слухачів. Втримати увагу аудиторії допомагають також жести. Варто відзначити, що вони є індивідуальними для кожної людини. Вони пов'язані перш за все зі змістом промови, настроєм позивача під час виступу, його бажанням підкреслити ту чи іншу обставину.

Отже, позивачу не слід формально ставитись до судових дебатів через неможливість обгрунтування своєї позиції якимись доказами, які він не встиг або не мав змоги подати суду. Від того, наскільки переконливою буде його промова під час судових дебатів, залежить те, чи зможе він переконати суд у правильності саме своєї позиції по справі.

3.3 Позивач як суб'єкт доказування

Як відомо, при постановленні рішення по справі суд керується не позиціями учасників справи як такими, а доказами, наданими в обгрунтування цих позицій. Суд не вправі самостійно збирати відповідні матеріали, натомість їх подання покладається на учасників справи. Вони є рівними в поданні суду доказів, але слід зауважити, що подання доказів є обмеженим у часі: це за загальним правилом можливо до або під час попереднього судового засідання.

Доказова діяльність базується насамперед на правилах логіки та психології, таким чином правові норми в даному разі відіграють другорядну роль [6]. Автор названої роботи наводить думки різних авторів щодо аспектів доказування. Так, за І. Хоменком правила доказування є наступними. Необхідно знати, що треба довести та з чого виходити; аналізувати зміст і структуру аргументації протилежної сторони (в нашому разі - відповідача), залишаючи при цьому поза увагою власне уявлення про наведені відповідачем факти та їх докази. На думку названого дослідника доводи мають відповідати таким вимогам: чіткість і ясність; обгрунтованість; достатність; відповідність доказуваному твердженню. Говорячи про доказову діяльність як про систему, А. Дулов пропонує таку її структуру: виклад доводів; передача інформації, що підтверджує їх правильність; вияснення заперечень переконуваного (відповідача); виклад нових доводів з урахуванням заперечень; повторення окремих доводів та елементів інформації з метою повнішого впливу на розумові процеси переконуваного.

Доказова діяльність матиме успіх лише тоді, коли суд бажає сприймати аргументи, що наводяться. Це багато в чому залежить від враження, яке склалось у суду щодо позивача, а також можливості розуміння судом інформації, що повідомляється. Кожен доказ має подаватись так, щоб його сприйняття мало бажаний для позивача характер. Тож йдеться про посилення значення власних доказів з одночасним зведенням важливості чужих до мінімуму. При побудові тактики доказової діяльності позивач має враховувати, що необхідним є доведення кожної обставини, на яку здійснюється посилання; за загальним правилом суд не збирає, а тільки досліджує та оцінює надані докази; в основу рішення суду покладаються лише доведені обставини; оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суду

Можна запропонувати такі тактичні прийоми діяльності позивача як суб'єкта доказування.

Збирання доказів до порушення справи, тобто в ситуації, коли майбутній відповідач ще не знає про судовий процес, і виходячи з цього не зможе чинити перешкод у збиранні доказів, що може мати місце надалі. Вважаючи неможливим звернення до суду з позовом щодо себе, особа може сама надати певні доказові матеріали.

Забезпечення доказів. За загальним правилом суд не вправі в який-небудь спосіб сприяти позивачу в збиранні доказів. Як виняток з наведеного положення можна розглядати забезпечення доказів. Воно може мати місце тоді, коли позивач вважає, що подання того чи іншого доказу ним самостійно є ускладненим чи взагалі неможливим. Так, якщо позивач перебуває в залежності від відповідача, останній може відмовити в наданні доказової інформації або просто проігнорувати звернення позивача з цього приводу. А проігнорувати вимогу суду навряд чи вдасться. Підставою для вжиття розглядуваних заходів є заява позивача, в якій він повинен обгрунтувати складність чи неможливість подання того чи іншого доказу. Встановлений законодавством перелік способів забезпечення доказів не є вичерпним, отже, в заяві позивач може просити про вжиття інших заходів, обраних саме ним.

Не слід забувати, яким саме чином здійснюється розподіл обов'язків з доказування між позивачем і відповідачем. Позивач має довести лише те, на що посилається сам. А збирання і надання матеріалів, що підтверджують позицію відповідача є несумісним з інтересами позивача, і, крім того, забирає багато часу.

Поширеним є твердження, що доказів повинно бути якомога більше і тоді судовий процес завершиться бажаним для позивача результатом - задоволенням його вимог. Але слід брати до уваги не кількість доказів, а їх достатність для досягнення процесуальної мети. В протилежному випадку між наданими доказами майже напевно виникнуть суперечності, чим скористається відповідач.

Як бачимо, позивач має будувати свою доказову діяльність не лише навколо обгрунтування власної позиції по справі. Успіх задоволення позовних вимог залежить і від того, наскільки він врахував можливість подання відповідачем того чи іншого доказу, яким спростовуються ті чи інші положення, наведені в позовній заяві. Для цього доцільно уявити себе відповідачем у такій же справі. Слід також враховувати можливість зміни власного відношення до тієї чи іншої обставини. Якщо позиція щодо неї сформована остаточно, відповідні докази слід подавати в такій формі, щоб інформація була надійно зафіксована.

Висновки

Позивач є провідним учасником судового роззгляду цивільної справи. Саме з його ініціативи суд відкриває провадження у справі, саме його вимогами визначається предмет, а також межі доказування по даній цивільній справі. Цим же багато в чому визначається майбутня діяльність всіх інших осіб, що братимуть участь у даній справі, насамперед - відповідача, оскільки він є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин, з яких і випливають заявлені до відповідача вимоги.

Говорячи про позовні вимоги, підкреслимо важливість їх формулювання і характеру. В першому випадку можна майже напевно сказати, чи можуть вони бути задоволені в первинному вигляді, іншими словами, наскільки добре позивач обізнаний з обставинами справи та наскільки продуманою є його правова позиція. Характер позовних вимог визначає можливість розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства, а також можливість позивача вибрати між кількома судами, якщо щодо даних вимог передбачається альтернативна підсудність.

Те саме (можливість вибору суду) стосується і випадку, коли на стороні відповідача у справі беруть участь кілька осіб. Як ми встановили, первинний позов може подаватись із тактичною метою - для подальшої зміни предмета чи підстави позову, до чого відповідач майже напевно виявиться непідготовленим.

Помилковою є думка про однозначно негативний вплив участі у справі кількох осіб на стороні відповідача. Але чим їх більше, тим складніше виробити спільну позицію по справі, яка влаштовувала б усіх співвідповідачів. Враховуючи те, що кожен з них виступає в судовому процесі самостійно, тобто дії одного співвідповідача не є обов'язковими для всіх інших співвідповідачів разом і для кожного з них окремо, у позхивача з'являється можливість використати суперечності, що виникають між співвідповідачами, собі на користь.

Для первинного приховання майбутньої власної участі у процесі в якості позивача особа може залучити до участі у справі органи та осіб, що виступають на захист інтересів інших осіб. Найскладнішим в даному разі є доведення названим суб'єктам спочатку наявності, а потім - відсутності підстав для їх участі в судовому процесі.

Слід відзначити, що позивач може використовувати один і той же засіб доказування по-різному залежно від того, яке значення з точки зору позивача має та чи інша обставина, яка ним підтверджується. Таким чином позивач може посилити значення своїх доказів та зменшити значення тих, що надаються відповідачем. це ілюструється наведеним вище прикладом відносно висновку експерта: якщо позивач зацікавлений в проведенні експертизи (іншими словами, якщо отримані в такий спосіб дані підтверджують його позицію), він пропонує чіткі питання, що допускають лише однозначну відповідь. Тобто в даному випадку йдеться про якомога вужчі межі експертного дослідження. В протилежному випадку, коли пропонуються запитання, які навряд чи можна віднести лише до однієї галузі знань, в якій і є фахівцем дана особа, вона буде змушена дати такий висновок, в обгрунтованості та правильності якого сама навряд чи впевнена.

Позивач має також враховувати психологічні особливості кожної особи, що бере участь у справі, оскільки кожен подаваний доказ, яким би важливим він не був, має бути сприйнятий саме так, як це потрібно позивачу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баулин О. Изменение бремени доказывания и фактической ситуации в доказывании при разбирательстве гражданских дел // Арбитражный и гражданский процесс, 2009., № 8

2. Гражданский процесс: учебник /под ред. проф. Комарова В.В., 2001: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/428334

3. Жуйков В. М., Пучинский В. К., Треушников М. К. Научно-практический комментарий к ГПК РФ. - М., 2003 (цит за: Луспеник Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції.- Харків: Харків юридичний, 2006. - 480 с.)

4. Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді: наказ Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, Офіційний вісник України 2006 р. № 31 від 61/08/2006, ст. 2266, реєстр. код 37026/2006)

5. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

6. Кравчук В. М. Стратегія і тактика цивільного процесу, 2002: [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.twirpx.com/file/428334

7. Кравчук В. М., Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. -- К. : Істина, 2006. - 944 с.

8. Луспеник Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції.- Харків: Харків юридичний, 2006. - 480 с.

9. Луспеник Д. Д. Участники процесса имеют право быть не только выслушанными, но и услышанными судом // Юрист України. - 2004. - № 3 (5). - с. 28 - 30

10. Молдован В.В. Судова риторика. Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 320 с.

11. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 // Вісник Верховного суду України вiд 00.00.2009 - 2009 р., № 8, стор. 3

12. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 53, ст.793

13. Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.04.94 № 3: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0003700-94&c=1#Public

14. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 28, ст.232

15. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 № 8: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0008700-97

16. Осокина Г.Л. Курс гражданского судопроизводства России. Общая часть: Учебное пособие. - Томск: Изд-во Том. ун-та, 2002. - 616 с.

17. Осокина Г. Л. Некоторые аспекты применения и толкования ст. 159 ГПК РФ // Гражданский процесс: наука и преподавание / под ред. М. К. Треушникова, Е. А. Борисовой. - М.: Городец, 2005 (цит за: Луспеник Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції.- Харків: Харків юридичний, 2006. - 480 с.)

18. Теліпко В. Е. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р. / За ред. Притики Ю. Д. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 696 с.

19. Фурса С. Я., Цюра Т. В. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. (Серія: Процесуальні науки) - К.: Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2005. - 256 с

20. Цивільний процес: Навч. посіб. /А.В. Лидрушко, Ю.В. Білоусов, P.O. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін.-- За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 293 с.

21. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV // Голос України вiд 18.05.2004 - № 89

22. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс; Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. -- 624 с.

23. Яли К. Уважжение к суду и уважение к судье // Юридическая практика. - №28 (446), 11 июля 2006г. (цит за: Луспеник Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції.- Харків: Харків юридичний, 2006. - 480 с.)

Размещено на Allbest.ru