Апеляційне провадження

Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону визнаються порушення, що позбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист.

До порушень права обвинуваченого на захист належать:

- порушення вимог ст. 45 КПК про обов'язкову участь захисника при проведенні дізнання, досудового слідства й у розгляді справи судом;

- порушення порядку запрошення і призначення захисника (ст. 47 КПК), зокрема незабезпечення участі захисника, якщо про це клопоче обвинувачений, не обговорення питання про вимушений характер відмови обвинуваченого від захисника, а також порушення порядку заміни захисника (ст. 46 КПК);

- участь у справі захисника за наявності умов, що виключають участь саме цієї особи (ст. 61 КПК);

- формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від пред'явленого обвинувачення і погіршує становище обвинуваченого;

- особа засуджена за законом, за яким обвинувачення їй не пред'являлося або було пред'явлено не конкретно, без зазначення місця, часу, мотивів вчинення злочину кваліфікуючих ознак;

- незабезпечення участі захисника у справах стосовно осіб, хоча і визнаних осудними, але таких, що страждають на постійний або тимчасовий розлад психічної діяльності, істотні дефекти мови, зору, слуху, інший подібний недуг;

- задоволення клопотання обвинуваченого про відмову від захисника, якщо обвинувачений за станом свого здоров'я не міг сам забезпечити свій захист;

- розгляд справи судом без допиту підсудного, що не відмовився від дачі показань;

- розгляд справи судом апеляційної або касаційної інстанції без участі підсудного або його захисника, якщо вони не були сповіщені про час судового засідання і це позбавило їх можливості взяти в ньому участь (статті 354, 389 КПК).

Істотним порушенням кримінально-процесуального закону є незабезпечення обвинуваченому і захисникові, що не володіють мовою судочинства, можливості користуватися в будь-якій стадії процесу рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Обвинуваченому, що не володіє мовою судочинства, забезпечується право користуватися послугами перекладача, а особам, що є глухими або німими, - послугами особи, що розуміє їхні знаки [19, 154].

Вирок (постанова) постановлюється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Перебування в нарадчій кімнаті крім суддів, що входять до складу суду в даній справі, інших осіб, у тому числі запасних суддів, секретаря судового засідання, а також розголошення думок, висловлених у нарадчій кімнаті, законом заборонено (ст. 322 КПК). Вирок (постанова) підписується всіма суддями або суддею, якщо справа розглядалася ним одноособово. Порушення цих вимог закону є безумовною підставою для скасування вироку (постанови).

Крім порушень, прямо зазначених у ч. 2 ст. 370 КПК як істотні, законодавець дає право суду апеляційної інстанції визначити істотність деяких порушень кримінально-процесуального закону залежно від конкретних обставин справи, які свідчать про те, що порушення перешкоджали або могли перешкодити суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок або постанову (ч. 1 ст. 370 КПК).

До таких порушень кримінально-процесуального закону належать, зокрема:

- проведення досудового слідства без порушення кримінальної справи;

- порушення справи неправомочною особою;

- якщо після провадження додаткового розслідування справи не складено новий обвинувальний висновок;

- необґрунтоване виділення справи стосовно одного або кількох обвинувачених, якщо це позначиться на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження доказів і вирішення справи;

- порушення вимог ст. 112 КПК про підслідність: проведення дізнання замість досудового слідства, проведення провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів про злочини, не передбачені ст. 425 КПК;

- порушення порядку направлення матеріалів, зібраних у процесі досудової підготовки, у суд (ст. 426 КПК);

- якщо у вироку (постанові) не зазначені діяння, вчинені даною особою.

Як передбачено ст. 371 КПК, неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), є:

- незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

- застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

- неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Зазначені форми неправильного застосування кримінального закону є взаємопов'язаними. Застосування судом закону, який у конкретному випадку не підлягає застосуванню, є порушенням принципів законності. Неправильне тлумачення кримінального закону, як правило, є причиною зазначених порушень кримінального закону.

Неправильне застосування кримінального закону полягає в неправильному застосуванні норм як Особливої, так і Загальної частини Кримінального кодексу: неправильна кваліфікація діяння; порушення правил призначення покарання; неправильне застосування норм, що визначають поняття злочину, строків давності й інших норм, що може спричинити необґрунтоване засудження або виправдання підсудного, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Неправильне застосування кримінального закону може полягати:

- у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили;

- у необґрунтованому застосуванні кримінального закону, що не має зворотної дії в часі, і навпаки, в незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом сили (ст. 5 КК);

- у помилці при застосуванні положень закону про форму вини, співучасті у вчиненні злочину; у помилковому визначенні кола суб'єктів кримінальної відповідальності за певний злочин, стадій вчинення злочину, обставин, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак злочину.

Наприклад, вирок було змінено, оскільки дії особи, спрямовані на вчинення умисного злочину, неправильно кваліфіковано як закінчений злочин у випадку, коли злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання може полягати:

- у недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

- у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті КК, за якою кваліфіковано діяння підсудного; в призначенні покарання понад максимальний строк виду покарання, встановлений КК;

- у неправильному застосуванні або незастосуванні акту амністії;

- у помилковому застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою підсудний визнаний винним (за винятком позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).

Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого полягає в тому, що призначене судом покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені статтею кримінального закону, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як через м'якість, так і суворість (ст. 372 КПК).

Згідно зі ст. 65 КК, що визначає загальні принципи призначення покарання, суд призначає покарання:

у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- відповідно до положень Загальної частини КК;

- враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Пленум Верховного Суду України в Постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 звернув увагу судів на те, що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів.

Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покарання за тяжкий злочин або надмірно суворе покарання - за незначний злочин, а також у всіх випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання.

Апеляційний суд вправі змінити вирок або постанову, якщо цим не погіршується становище засудженого або особи, щодо якої застосовано примусові заходи виховного або медичного характеру.

Відповідно до ст. 373 вирок може бути змінений у випадках: пом'якшення призначеного покарання, якщо апеляційний суд визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого; зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин; зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину; в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища засудженого.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру у випадках: зміни кваліфікації суспільне небезпечного діяння і застосування статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння; пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру.

Зазначений перелік підстав для зміни вироку (постанови) не є вичерпним. Апеляційний суд вправі також виключити окремі епізоди обвинувачення, які не підтверджені доказами або не мають складу злочину чи поставлені у вину з порушенням процесуального закону, якщо направлення справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним; виключити цілком чи частково конфіскацію майна або будь-яке інше додаткове покарання; змінити рішення про долю речових доказів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також внести інші зміни за умови, що вони не погіршують становище засудженого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру.

4. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК.

В апеляційному порядку перевіряються законність і обґрунтованість ухвал (постанов) місцевих судів про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, окремих ухвал (постанов) місцевих судів, а також інших постанов місцевих судів (ч. 2 ст. 347 КПК). Апеляційна перевірка цих рішень здійснюється з додержанням вимог глави 30 КПК, але судове слідство при їх перевірці не проводиться.

Закон передбачає такий самий процесуальний порядок подання апеляцій на зазначені ухвали (постанови), а також порядок їх розгляду судом апеляційної інстанції, як і порядок подання і розгляду апеляцій на ухвалені місцевими судами вироки, що не набрали законної сили, і на постанови про застосування або незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

У результаті розгляду апеляцій на ухвали (постанови) місцевих судів про закриття справи або про направлення справи на додаткове розслідування, на окремі ухвали й інші постанови апеляційний суд вправі:

- залишити ухвалу (постанову) без зміни, а апеляції - без задоволення;

- скасувати ухвалу (постанову) і повернути її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції;

- скасувати ухвалу (постанову) про закриття справи і повернути справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд;

- змінити ухвалу (постанову);

- скасувати окрему ухвалу (постанову);

- скасувати цілком або частково ухвалу (постанову) і ухвалити свою.

Скасовуючи ухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, апеляційний суд не вправі постановити свій вирок.

Апеляції на постанови судді про відмову в застосуванні заходів безпеки (ст. 52-5 КПК), про взяття особи під варту або про відмову в цьому (ст. 165-2 КПК), про подовження строку тримання під вартою або про відмову в цьому (ст. 165-3КПК), про відмову в проведенні обшуку (ст. 177 КПК), про направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-медичну або судово-психіатричну експертизу або про відмову в цьому (ст. 205 КПК) розглядаються не пізніше ніж через три доби після їх надходження в апеляційний суд, для чого відповідні матеріали негайно витребуються із суду, що ухвалив оскаржувану постанову.

Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 р. № 4 роз'яснив, що на вимогу апеляційного суду, який розглядає апеляцію на постанову про взяття особи під варту або про відмову в цьому, може також бути надана кримінальна справа органом чи особою, у провадженні яких вона перебуває. Про час і місце розгляду апеляції негайно повідомляються прокурор, а також через місцевий суд, який ухвалив постанову, - підозрюваний, обвинувачений, його захисник і законний представник (п. 17).

5. Порядок постановлені» ухвали, вироку, постанови апеляційного суду.

Закон (ст. 366 КПК) надає право апеляційному суду скасувати цілком або частково вирок (постанову) суду першої інстанції й постановити свій вирок (постанову). Вирок, який має право постановити апеляційний суд, може бути тільки обвинувальним.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КПК апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину в такому обсязі та від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції.

Наприклад, суд першої інстанції необґрунтовано перекваліфікував дії підсудного на закон про менш тяжкий злочин або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йому обвинувачення, частину формулювання чи певну кваліфікуючу ознаку. У цьому випадку апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого підсудний захищався в суді першої інстанції. Апеляційний суд за вчинене призначає покарання, яке б відповідало ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, у тому числі суд вправі обрати і більш суворе покарання, ніж було обрано судом першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання.

У цьому разі апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, однак формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, не змінює і вправі призначити більш суворе покарання як за окремими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини, так і за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинувачення в межах того обвинувачення, яке пред'являлося обвинуваченому на досудовому слідстві, і з урахуванням позиції, що її мали прокурор, потерпілий або його представник у суді першої інстанції, обрати покарання відповідно до вимог ст. 65 КК;

4) неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

Перелік випадків, коли апеляційний суд може скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій вирок, вичерпний і не підлягає поширювальному тлумаченню.

Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у зазначених випадках допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з наведених підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення від покарання, у своєму вироку фактично має повторити визнані судом першої інстанції формулювання обвинувачення, кваліфікацію діяння і вказати покарання, яке слід відбувати засудженому.

Зміст вироку апеляційного суду повинен відповідати вимогам, які пред'являються до вироку суду першої інстанції (статті 332-335 КІШ).

Крім того, у вироку апеляційного суду повинні бути зазначені:

- зміст вироку суду першої інстанції: дані про засудженого або виправданого, за якого статтею КК особа засуджена або виправдана, покарання, призначене засудженому (якщо останній звільнений від покарання, то підстава звільнення), формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а стосовно виправданого - пред'явленого йому;

- суть апеляції (особа, що подала апеляцію, доводи апеляції, основні порушення закону, на які посилається апелянт);

- виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні апеляційного суду;

- мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів, досліджених у процесі повного або часткового судового слідства, якщо воно проводилося апеляційним судом, аргументи для підтвердження або спростування доводів апеляції, висновки щодо правильності або неправильності рішень, прийнятих судом першої інстанції, і обґрунтування рішення, прийнятого апеляційним судом.

Крім того, у випадку скасування виправдувального вироку у вироку апеляційного суду повинне бути сформульоване обвинувачення, визнане доведеним, дана правова оцінка діяння і призначене покарання.

Апеляційний суд вправі скасувати постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановити свою постанову в разі:

- необхідності кваліфікації суспільне небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

- застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру;

- скасування необґрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що еони не вчинили суспільне небезпечне діяння.

Скасування постанови суду першої інстанції та винесення постанови апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з тих самих підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.

Постанова апеляційного суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру повинна відповідати вимогам статей 420, 448 КПК. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначаються зміст постанови суду першої інстанції (вказується особа, щодо якої винесена постанова, чи мало місце суспільне небезпечно діяння і чи вчинено воно особою, щодо якої розглядається справа, які примусові заходи виховного або медичного характеру застосовані до цієї особи); ким подана апеляція і її суть: доводи апеляції, порушення закону, на які посилається апелянт; пояснення осіб, що брали участь у судовому засіданні апеляційного суду; мотиви прийнятого рішення: аналіз доказів і висновки щодо доводів апеляції і рішення суду першої інстанції, обґрунтування рішення апеляційного суду.

Ухвала, вирок, постанова апеляційного суду постановлюються в нарадчій кімнаті. Вони складаються одним із суддів і підписуються всіма суддями, що беруть участь у розгляді справи.

Після складання і підписання судового рішення суд повертається в залу судового засідання й один із суддів оголошує його. Якщо складання повного тексту ухвали вимагає значного часу (у великих багатоепізодних справах, з великою кількістю засуджених), суд вправі скласти й оголосити тільки її резолютивну частину, яку підписують усі судді. У цьому випадку в резолютивній частині вказується дата і час оголошення повного тексту ухвали. Повний текст ухвали повинен бути складений, підписаний і оголошений учасникам судового розгляду не пізніше ніж через п'ять діб із дня оголошення резолютивної частини.

Вирок і постанова апеляційного суду складаються в нарадчій кімнаті в повному обсязі та підписуються всім складом суду.

Форма і зміст вироку має відповідати вимогам статей 332-335, 378 КПК.

Вирок проголошується, а постанова оголошується головуючим або одним із суддів з дотриманням вимог ст. 341 КПК. Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їх представникам зміст вироку і порядок його оскарження, а також право подати клопотання про помилування. При оголошенні постанови апеляційного суду про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру головуючий пояснює строки і порядок її оскарження.

Вирішуючи будь-які питання, пов'язані з перевіркою законності й обґрунтованості вироку місцевого суду, всі судді апеляційної інстанції є незалежними і користуються рівними правами. Тому якщо один із суддів не згоден з іншими суддями щодо обраної підстави і мотивів скасування чи зміни вироку в цілому, або в окремій частині, щодо всіх засуджених чи виправданих або Лише щодо одного чи деяких з них, або з інших підстав, він має право на окрему думку з цих питань, яку викладає в письмовій формі в нарадчій кімнаті. Окрема думка судді приєднується до справи і не підлягає оголошенню. Складання окремої думки не звільняє суддю від підписання рішення апеляційного суду, оскільки відсутність його підпису є підставою до скасування рішення.

Звертає на себе увагу те, що законодавець, передбачивши можливість залишення судді з окремою думкою і оформлення її у відповідному документі, не вирішив питання про механізм реалізації окремої думки, яка так може й залишитися на папері.

Це питання має бути вирішено в новому КПК.

Згідно зі ст. 23-2 КПК апеляційний суд у кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, має право винести окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі фактичні порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окремі ухвали чи постанови не стосуються питань винності підсудного (засудженого), кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, але виносяться в нарадчій кімнаті одночасно з вироком (постановою) чи ухвалою суду і водночас з ними набувають законної сили і потребують виконання.

Якщо при провадженні досудового слідства і при розгляді справи в суді по першій інстанції не були вжиті заходи зі встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину за наявності для цього підстав, апеляційні суди зобов'язані реагувати на такі недоліки і виносити окремі ухвали (постанови).

Окрема ухвала може бути винесена при виявленні порушень прав обвинуваченого, потерпілого й решти учасників процесу, а також інших порушень закону, допущених при проведенні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи судом першої інстанції. При цьому апеляційний суд не вправі встановлювати чи вважати доведеними факти, що були відкинуті вироком, постановою, або виносити таку ухвалу, яка, по суті, ганьбить законність і обґрунтованість залишених без зміни вироку або постанови.

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, якщо у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.

Не пізніше як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс таку окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальну справу, має право винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду.

Ухвали і постанови апеляційної інстанції набирають законної сили негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених КПК (ст. 402).

Для виконання ухвали апеляційного суду справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після її розгляду, а у випадках, якщо складання ухвали вимагає значного часу і суд обмежився складанням і оголошенням лише резолютивної частини (ч. 2 ст. 379 КПК), повний текст ухвали разом із кримінальною справою повинен направлятись для виконання не пізніше п'яти діб з дня оголошення її резолютивної частини.

Касаційні скарги і подання на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку або оголошення постанови, що оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк із моменту вручення йому копії вироку, постанови (ст. 386 КПК). Подання касаційних скарг або подання на ці судові рішення припиняє їх вступ у законну силу, і вони підлягають перевірці в касаційному порядку. Якщо вирок, постанова апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, не були оскаржені в суд касаційної інстанції, справа направляється в суд першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання законної сили вироком, постановою для їх виконання.

Суд першої інстанції, одержавши справу з апеляційного суду, зобов'язаний звернути до виконання вирок, ухвалу, постанову, постановлені у першій інстанції, і рішення апеляційного суду. Тільки після того, як від органів і осіб, на які покладено виконання судових рішень, надходить інформація про їх виконання, справу за письмовою вказівкою голови суду або судді може бути здано в архів.

Апеляційний суд сам виконує своє рішення в разі потреби звільнення засудженого з-під варти. Це може мати місце, якщо:

- в апеляційному порядку вирок (постанова) скасований і справа закрита відносно особи, що перебуває під партою;

- змінений вирок і засудженому призначено покарання, не пов'язане з позбавленням ролі чи у вигляді позбавлення волі в межах відбутого строку, або застосований акт амністії і засуджений звільнений від покарання;

- скасований вирок (постанова) і справу направлено на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, а запобіжний захід у вигляді тривання: під вартою замінений іншим.

Якщо засуджений, що утримується під вартою, але підлягає звільненню, перебуває в залі судового засідання апеляційного суду, він звільняється з-під варти після оголошення рішення в залі судового засідання. Якщо рішення про звільнення засудженого прийнято за його відсутності, копія рішення апеляційного суду направляється протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання.

Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії рішення повідомити суду першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

Висновки

Аналіз сучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усі вимоги щодо забезпечення права оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку.

До «малої судової реформи» 2001 року переглянути справу по суті міг лише суд першої інстанції у разі скасування його рішення касаційною чи наглядовою інстанцією. Тобто права на повноцінний перегляд справи судом вищого рівня як такого не існувало. У касаційній та наглядовій інстанціях відбувався перегляд судових рішень тільки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленні обставин справи, то справа поверталася на новий судовий розгляд.

Після «малої судової реформи» у зв`язку із запровадженням інституту апеляції загальні суди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодо перегляду справи із правом досліджувати докази і встановлювати нові обставини. Однак поряд з цим за ними збереглися функції суду першої інстанції у деяких категоріях справ, насамперед кримінальних. Організація судоустрою, яка після «малої судової реформи» мало змінилася, не дала можливості передбачити право на апеляційний перегляд справ, вирішених апеляційними судами у першій інстанції. Це той випадок, коли організація судових ланок не відповідає засадам судочинства і стає перешкодою для реалізації прав щодо судового захисту.

Виправлення такої ситуації пов`язувалося із втіленням однієї з наступних пропозицій. Перша полягала у тому, щоб вирішення усіх справ у першій інстанції віднести до компетенції місцевих судів. Ця ідея була успішно реалізована у системі господарських судів у ході «малої судової реформи»: усі справи, які раніше вирішував Вищий арбітражний суд України у першій інстанції, були передані місцевим господарським судам. Новостворені апеляційні господарські суди передбачені виключно як суди апеляційної інстанції. Принцип «судова ланка = судовій інстанції» у системі господарських судів зберігся згідно із Законом «Про судоустрій України» 2002 року.

Під час «малої судової реформи» учасники процесу одержали право оскаржити судове рішення до Верховного Суду України у касаційному порядку. Раніше це можна було зробити тільки щодо рішень загальних судів обласного рівня, ухвалених у першій інстанції, а в усіх інших випадках - через вищих посадових осіб судової влади чи прокуратури (останні мали право опротестувати судові рішення в порядку нагляду). Право на безпосереднє звернення зі скаргою до Верховного Суду призвело до надмірного напливу скарг, у зв`язку з чим проходження справ у Верховному Суді відбувається дуже повільно. Вирішення цієї проблеми пов`язувалося зі створенням Вищого цивільного та Вищого кримінального судів, які б здійснювали повноваження суду касаційної інстанції. Однак відповідно до Закону “Про судоустрій України” має бути утворений один Касаційний суд України через відмову від спеціалізації загальних судів, який би виконував функції касаційної інстанції щодо судових рішень, ухвалених загальними судами.

Перелік посилань

1. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. - К.: Форум, 2004. - С. 150.

2. Кримінальний процес України: Підручник / В.Г. Гончаренко. - К.: Форум, 2004. - С. 167.

3. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.П. Алехін. - К.: Кондор, 2005. - С. 133.

4. Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. - К.: Атіка, 2006. - С. 144.

5. Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 187.

6. Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. - К.: Знання, 2006. - С. 193.

7. Кримінальний процес України: Підручник / Л.М. Лобойко. - К.: Знання, 2005. - С. 134.

8. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко. - К.: Професіонал, 2005. - С. 195.

9. Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Нор. - К.: Форум, 2006. - С. 80.

10. Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. - К.: Атіка, 2006. - С. 63.

11. Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 198.

12. Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. - К.: Знання, 2006. - С. 200.

13. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко. - К.: Кондор, 2004. - С. 215.

14. Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Маляренко. - К.: Знання, 2004. - С. 115.

15. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. - К.: Форум, 2004. - С. 170.

16. Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. - К.: Атіка, 2006. - С. 160.

17. Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 211.

18. Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. - К.: Знання, 2006. - С. 233.

19. Кримінальний процес України: Підручник / Л.Д. Удалова. - К.: Кондор. 2006. - С. 154.

Список використаної літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // http://nau.com.ua.

2. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // http://nau.com.ua.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 року № 4 // http://nau.com.ua.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 // http://nau.com.ua.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - 1104 с.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За реакцією В.Т. Маляренка та Ю.П. Аленіна. - Х.: Одісей, 2003. - 1120 с.

7. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко. - К.: Кондор, 2004. - 347 с.

8. Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Маляренко. - К.: Знання, 2004. - 368 с.

9. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. - К.: Форум, 2004. - 380 с.

10. Кримінальний процес України: Підручник / В.Г. Гончаренко. - К.: Форум, 2004. - 415 с.

11. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.П. Алехін. - К.: Кондор, 2005. - 349 с.

12. Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Хотенець. - К.: Знання, 2005. - 361 с.

13. Кримінальний процес України: Підручник / Л.М. Лобойко. - К.: Знання, 2005. - 372 с.

14. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко. - К.: Професіонал, 2005. - 384 с.

15. Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Нор. - К.: Форум, 2006. - 397 с.

16. Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. - К.: Атіка, 2006. - 423 с.

17. Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 444 с.

18. Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. - К.: Знання, 2006. - 457 с.

19. Кримінальний процес України: Підручник / Л.Д. Удалова. - К.: Кондор. 2006. - 460 с.