Види конституційних прав і свобод людини і громадянина та випадки їх обмеження

Право на освіту гарантується, передусім, обов'язком держави забезпечувати доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Право на освіту більш детально регламентується законами «Про освіту» від 23 травня 1991 р., «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р., «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р., «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року.

Громадянам України гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з іншими видами інтелектуальної діяльності. Йдеться про культурні права. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Тому ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора, за винятками, встановленими законом. Держава зобов'язана сприяти розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Більш детально ці права регламентуються законами «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р., «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. та інших законодавчих актах.



РОЗДІЛ ІІ. ОБМЕЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Відповідно до частини 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини, «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві». Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. -- К., 1992. -- С. 23-24.Конституція України, виходячи з міжнародно-правових документів, встановила обмеження щодо реалізації деяких прав і свобод людини і громадянина. Так, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію обмежується законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, яка одержана конфіденційно, або для підтримки авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення, захисту прав і свобод інших людей (ст. 35). На таких самих підставах може бути обмежено право громадян на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36). Конституційно встановлюються обмеження щодо права на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39) тощо. Всі ці обмеження обґрунтовані необхідністю забезпечення охорони конституційного ладу, національної безпеки, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції. Йдеться про право на: рівність громадян перед законом; громадянство і його зміну; життя; повагу до гідності людини; свободу та недоторканність; звернення до органів державної влади; житло; шлюб; рівність дітей у їх правах; захист прав і свобод; відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди; знання своїх прав і обов'язків; незворотність дії законів та інших нормативних актів; правову допомогу; необов'язковість виконання явно злочинних розпоряджень чи наказів; неможливість подвійного притягнення до юридичної відповідальності; те, щоб вважатися невинуватим у вчиненні злочину, доки вину не буде доведено в законному порядку; відмову давати свідчення щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. конституційний право обмеження

Перелік цих прав корелюється з положеннями Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, відображає прагнення захистити ті права і свободи, які мають забезпечуватися за будь-яких обставин, у тому числі при введенні надзвичайного або воєнного стану.

Обмеження прав людини і громадянина можливі в умовах введення на всій території України або в окремих її частинах надзвичайного стану.

Згідно із Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року надзвичайний стан -- це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування, відповідно до Закону, повноважень, які необхідні для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади і місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть бути запроваджуватися такі заходи:

а) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування на території, де вводиться надзвичайний стан;

б) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

в) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

г) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

ґ) заборона страйків.

Крім того, додатково можуть здійснюватися такі заходи, як:

1) запровадження комендантської години, тобто заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби;

2) перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках і проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу й вантажів, службових приміщень та житла громадян;

3) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв;

4) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів;

5) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку;

6) особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі тощо.

У статті 17 Закону також встановлюються додаткові заходи режиму надзвичайного стану у зв'язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру.

Водночас в умовах як воєнного, так і надзвичайного стану органи державної влади повинні діяти в межах Конституції і законів України. Перевищення посадовими особами своїх повноважень, у тому числі щодо гарантій прав людини і громадянина, які встановлені законом, тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

У цей період законом забороняється:

- зміна Конституції України;

- зміна Конституції Автономної Республіки Крим;

- зміна виборчих законів;

- проведення виборів Президента України;

- проведення виборів до Верховної Ради України;

- проведення виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- проведення виборів до органів місцевого самоврядування;

- проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;

- обмеження повноважень народних депутатів України.

На період дії надзвичайного стану продовжується, у разі закінчення, строк повноважень парламенту України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, представницьких органів місцевого самоврядування. Введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод Міжнародним пактом про громадянські і політичні права і законами України.

Україна, відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, при введенні надзвичайного стану негайно після його введення повідомляє через Генерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про мету цих відхилень і причин прийняття такого рішення. У повідомленні зазначається також термін, на який уводяться відхилення від зобов'язань, передбачених цим Пактом.

Ознаки конституційних обмежень:

- пов'язані з несприятливими умовами (загрозою або позбавленням певних цінностей) для здійснення власних інтересів суб'єкта, бо спрямовані на їх стримування і, одночасно, на задоволення інтересів протилежної сторони і громадських інтересів в охороні і захисті (інтересів правопорядку);

- повідомляють про зменшення обсягу можливостей, свободи, а значить і прав особистості, зводять різноманітність у поведінці індивіда до певного "гранично допустимого" рівня.

- Відрізняються від утисків, які теж є специфічними обмеженнями, але не протиправними, протизаконними, довільними, тобто правопорушеннями ( конституційні ж обмеження законні, правомірні засоби).

2.1 Юридична природа обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина

Історично, зміни в розвитку суспільних відносин призвели до створення своєрідної концептуальної бази та принципів демократичної та правової державності, що надалі виявилося у процесах розширення переліку гарантованих на державному рівні прав і свобод. Якщо спочатку їх наявність мала характер належності тільки привілейованим станам, то надалі збагачення її змісту та поширення на інші прошарки населення зумовлювалися нарощуванням виробничих потужностей і можливостями суспільства для фактичного забезпечення певних благ. У цьому вбачається один з важливих аспектів формування базису подальшого утвердження принципу рівності.

Спостерігається поступове розширення «індивідуальної» (щодо якої обмежено державне втручання) сфери діяльності людини та громадянина. Також це поступово сприяло створенню належних можливостей для оптимізації умов задля покращення особистої ініціативи. В цьому, у свою чергу, вбачається одна з важливих умов поступального розвитку цивілізації.

На нинішньому етапі також постає суперечність між державним втручанням та потребою у створенні належних умов для особистої безпеки громадян, яка вирішується шляхом обмеження прав і свобод. Надалі означене вище може спричинити фактичне звуження досягнутого рівня забезпечення прав і свобод людини та громадянина на глобальному рівні (особливо тоді, якщо в цьому напрямі розвиватиметься законодавство країн світу).

Питання про права і свободи людини та громадянина за умов становлення та розвитку громадянського суспільства в демократичних державах посідає головне місце. В Україні забезпечення прав і свобод людини та громадянина, їх реалізація є актуальною проблемою сучасності. Відповідно до ст. 2 Конституції України людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава поклала на себе обов'язок охороняти і захищати інтереси людини. Потрібно звернути увагу, що права і свободи людини закріплюються як національними, так і міжнародними актами: Загальна декларація прав людини (1948р.), Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод(1950р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.) та інші. Звідси виводиться принципова вимога, що будь-які обмеження прав і свобод громадян припустимі тільки в тому випадку і в тій мірі, в яких вони передбачені конституцією конкретної держави і відповідають нормам міжнародного права.

Впродовж досить тривалого часу і дотепер, науковців хвилює питання про встановлення оптимального балансу співвідношення прав і свобод людини з інтересами суспільства та держави в цілому. В аспекті такого співвідношення постає проблема допустимості обмеження прав і свобод людини.

Обмеження прав і свобод людини та громадянина можливі тільки на підставі Конституції України, Законів України та міжнародно-правових актів. Україна приєдналась до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Згідно цього міжнародно-правового акту, держави-сторони Пакту можуть вживати заходи на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом на стільки, на скільки цього вимагає гострота ситуації, лише за умови, що такі заходи не є несумісними з іншими їх зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження.

У статті 64 Основного Закону зазначено: “Конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод. У цьому випадку, Президент України в указі чітко повинен вказати строк дії таких обмежень. Обмеження прав і свобод стосуються усіх осіб, включаючи іноземців. У більшості випадків особи мають можливість оскаржити такі обмеження (окрім випадку, коли введений воєнний стан). При введенні режиму надзвичайного стану, ООН здійснює моніторинг за дотриманням прав і свобод людини та громадянина. Ні за яких обставин не підлягають обмеженню такі права і свободи, передбачені статтями Конституції, як право на життя, право на повагу до гідності людини, право на житло та деякі інші.

Важливо звернути увагу, що початок війни, яка сама по собі є комплексним посяганням на права і свободи громадян, передбачає початок дії спеціальних актів міжнародного законодавства, спрямованих на захист жертв війни. До них в першу чергу слід віднести Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 p., a також Додаткового протоколу № І та Додаткового протоколу №II до них від 8 червня 1977 p.

Слід зазначити, що чинне законодавство не повно і суперечливо регулює питання тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. З метою забезпечення додержання конституційних прав і свобод людини та громадянина, правильного й однакового застосування судами законодавства, яке регулює порядок надання дозволу на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації, пов'язане з обмеженням конституційних прав громадян, Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову №2 від 28 березня 2008 року.

Таким чином, відповідно до Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина дозволено обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією. Такими обмеженнями може бути необхідність:

- запобігти злочинові чи його припинити;

- врятувати життя людей та майна, здійснити безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину;

- з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи;

- забезпечити інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, громадський порядок, економічний добробут;

- забезпечити охорону здоров'я і моральність населення, захистити репутацію або права і свободи інших людей;

- запобігти розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;

- підтримати авторитет і неупередженість правосуддя тощо.

Отже, можна зробити висновок, що передбачені законом обмеження прав і свобод людини та громадянина мають чіткі межі і умови запровадження. Вони, насамперед, закріплюються міжнародним законодавством і забезпечуються національним.

2.2 Способи обмежень права і свободи людини

Способи (форми) обмеження права і свободи можуть бути різними:

а) заборона певного варіанту реалізації права чи свободи, тобто. встановлення меж поведінки (відносна заборона);

б) заборона реалізації права (свободи) загалом (абсолютна заборона);

в) втручання (вторгнення) в право (свободу) уповноваженими державними органами (характеризується активними діями державних органів і пасивною поведінкою особистості);

г) обов'язок;

д) відповідальність.

У сучасному праві діє правило - обмеження права і свободи може бути обгрунтоване лише самою Конституцією.

Природа конституційних обмежень у визнанні прав людини природними (додержавними), з одного боку, і визнання ролі держави як основного гаранту цих прав і одночасно основою цим правам - з іншого. У процесі реалізації права і свободи зіштовхуються різні інтереси: суб'єкта цих прав (свобод), та інших, суспільства взагалі, держави. Через це встановлення обмежень (визначення меж) прав і свобод - об'єктивна потреба для нормального функціонування суспільства, з одного боку, і свободи творчої особистості - з іншого. Мета обмежень - досягнення компромісу між інтересами людини й інтересами суспільства, держави. Як справедливо зазначає Б.С.Эбзеев^· Эбзеев Б.С. Конституция, правовое государство, конституционный суд. -- Закон и право, 1997. -- 349 с., "соціальною основою конституційних обмежень, частиною якої виступають обмеження основних прав, є особисто-збірний характер суспільства. Людина виступає як ізольований індивід, та член людської спільноти. Натомість, суспільство не є, ні простою сукупністю індивідів, ні якимось одноструктурним монолітом. Це своєрідний соціальний організм, у якому особистість має самостійну цінність і відіграє творчу роль, має особисте (приватне, індивідуальне) і спільне (колективне, соціальне), що мусить знаходитися в рівновазі".

Будь-яке конституційне обмеження стосовно індивідуальної свободи передбачає, що воно зумовлене можливістю зіткнення цінностей, що підлягають захисту, тому таке обмеження визнається правом. Цей принцип універсальний. Обмеження спрямоване для досягнення раціонального, тобто адекватного балансу зіштовхуваних конституційно-правових цінностей.

Для кожної сучасної держави характерна своя певна система соціальних цінностей, іноді конституційно закріплених, і обумовлена нею сукупність критеріїв і орієнтирів (цілей), утворює підстави для встановлення кордонів (меж) у реалізації громадянами своїх прав і свобод. Л.Д.Воєводін Л.Д.Воєводін Юридичний статус особи, - Інфра-М, ISBN 5-86225-386-6; 1997 г.- 304 с. у зв'язку з цим пише: "...межі здійснення прав і свобод можна визначити як сукупність сформованих з урахуванням існуючих у суспільстві соціальних цінностей, критеріїв і орієнтирів, які окреслюють кордон користування громадянами своїми конституційними правами і свободами, здійснення не виходячи за межі Конституції та законів органами державної влади органами місцевого самоврядування їх повноважень". У цьому сенсі межі (кордону) реалізації прав (свобод), закріплених в конституціях різних держав і що виражаються у встановленні загальних підстав обмежень, мають певну подібність. У цьому метою обмежень є досягнення гармонії між інтересами особи і інтересами держави як представника суспільства.

Відповідно до ст. 2 Загальної Декларації прав людини, кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, без будь-якої різниці, як - то у відношенні раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

З іншого боку, не повинно бути жодної різниці з урахуванням політичного, правового чи міжнародного статусу країни чи території, до якої людина належить, незалежно від цього, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядною, чи якось інакше обмеженою у своєму суверенітеті. Однак у відповідності зі ст. 29 під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина має піддаватися тільки таким обмеженням, які встановлено законом винятково з метою забезпечення належного зізнання підозрюваного й поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту у демократичному суспільстві.

У філософсько-правовому сенсі загальні підстави обмеження прав і свобод людини і громадянина можна з'ясувати, як зумовлені політико-правовою концепцією свободи творчої особистості причини, які визначають закріплення у Конституції та інших правових актах меж (кордонів) реалізації людиною (громадянином) прав (свобод) забезпечують дотримання необхідного балансу між інтересами особистості, й держави.

Слід зазначити, що жорстких кордонів між інтересами окремої людини та інтересами держави немає, і часом інтереси держави, нашого суспільства та особистості у встановленні окремих обмежень збігаються. Наприклад, обмеження свободи людини у зв'язку з ймовірним скоєнням ним кримінального злочину відповідає як інтересам окремої особистості (потерпілого), і інтересам держави (розкриття злочину безперешкодно з боку підозрюваного).



2.3 Цілі обмеження прав людини і громадянина у Конституції України

Ефективне забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина пов'язане з необхідністю обмежень в їх реалізації. Науковці виділяють два поняття - “межі здійснення прав людини” та “обмежування здійснення прав людини”. Так, П.М. Рабінович П.М. Рабінович Права людини у демократичній правовій державі // Міжнародний і національний захист прав людини та права біженців. Навч. посібн.-Харків.-2004.- 234 с. зазначає, що дефініція “межі здійснення прав людини” - це сукупність усіх явищ, які окреслюють зміст та обсяг прав людини. Щодо поняття “обмежування здійснення прав людини” - це діяльність компетентних державних органів по встановленню меж щодо здійснення прав людини. Таким чином, ці поняття не тотожні.

У літературі існує низка класифікацій меж прав людини, відмітимо лише декілька критеріїв поділу:

1) залежно від політико-юридичного статусу право обмежуючого суб'єкта - державні (міжнародні, регіональні, міждержавні, внутрішньодержавні) та недержавні (громадські);

2) за видовою належністю державного органу, яким здійснено правообмеження, - законодавчі, президентські, адміністративні та судові;

3) за характером тривалості у часі - постійні та тимчасові (зокрема, надзвичайні).

Ст. 64 Конституції України констатує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією, а в ч. 2 наводиться перелік тих прав і свобод, що не підлягають жодним обмеженням. Частина 2 ст. 24 забороняє будь-які обмеження дискримінаційного характеру (за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань тощо).

Конституція України не містить єдиного переліку цілей обмеження прав і свобод, такі цілі формулюються щодо кожного права окремо.

Проаналізувавши другий розділ Конституції України маємо можливість виділити конкретні цілі обмеження прав і свобод:

1) інтереси національної безпеки (ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 39, ч. 2 ст. 44);

2) забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 32, ч. 2 ст. 35);

3) забезпечення громадського порядку (ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 35, ч. 2 ст. 39);

4) охорона здоров'я населення (ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 35, ч. 2 ст. 39, ч. 2 ст. 44);

5) запобігання злочинові (ч. 3 ст. 29, ст. 31, ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 39);

6) припинення злочину (ч. 3 ст. 29);

7) з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи (ст. 31);

8) підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 3 ст. 34);

9) захист моральності населення (ч. 2 ст. 35).

Законодавчим актам зарубіжних країн теж притаманні певні обмеження

прав і свобод людини і громадянина. Так, з метою боротьби із тероризмом у США та багатьох країнах обмежено право privacy. Відповідно до Акту щодо патріотизму 2001 р., Акту щодо захисту Америки 2007 р. у всіх осіб, які на кордоні США (крім, дипломатів, дітей молодше 14 років та осіб старших за 79 років), беруться відбитки пальців та інші біометричні дані, які зберігаються в державній інформаційній базі; в місцях загального користування встановлені камери спостереження; спеціальні служби отримали дозвіл без судового рішення прослуховувати телефонні розмови, спостерігати за електронною перепискою, а провайдери зобов'язані повідомити спецслужби, якщо є підстави підозрювати осіб у здійсненні або підготовці злочину.

У США існують також законодавчі обмеження свободи слова, так, у Акті про шпіонаж 1917 р. обмеженню або повній забороні підлягають публічні виступи, у яких є зневага до форми правління, Конституції, прапору, вважається, що провокують слухачів порушувати громадський порядок. Обмеження свободи пересування можливе лише на підставах, визначених у законах, наприклад, під час боротьби проти епідемій, природних катастроф, для захисту молоді від безпритульності або з метою запобігання правопорушень.

У міжнародних актах цілі обмежень є близькими за змістом, але не співпадають за формулюванням. Наприклад, п. 2 ст. 29 Загальної декларації

прав людини зазначено, що “при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина має піддаватися тільки тим обмеженням, котрі встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та спільного

добробуту в демократичному суспільстві”.

Стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачає, що право на вільне пересування може бути обмежено в цілях “охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності

населення”. Відповідно до ст. 18 свобода сповідувати релігію підлягає обмеженням, “які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я та моралі”. Обмеження прав та свобод людини та громадянина зазначені у статтях 4, 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, у ст. 8-11 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод.

Порівняння норм міжнародних актів та Конституції України дозволяє нам стверджувати, що вони за своєю сутністю співпадають. Мета - уникнення непорозумінь та колізій у правозастосовчій практиці.



РОЗДІЛ ІІІ. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Підтверджуючи загальну ідею невідчужуваності прав людини, ст. 64 вказує на відмінність природних прав людини, які є абсолютними і не можуть підлягати обмеженню з боку держави, та інші права людини. Наразі конституційне законодавство всіх держав світу, зокрема України, передбачає можливість обмеження прав і свобод людини на цілком легітимних підставах. При цьому конституційно-правове регулювання обмеження прав людини має вичерпні правові параметри, які не можуть розширюватися в довільному порядку і мають дискретний характер.

Обмеження прав людини може бути:

1) загальним;

2) конкретно-індивідуальним.

У першому випадку обмеження прав людини є наслідком настання певного правового режиму чи стану, пов'язаного з потребами захисту національної безпеки і оборони. Так, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Порядок,строки та процедура обмеження прав людини у цьому випадку визначаються законами України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 квітня 2000 р., «Про правовий режим надзвичайного стану» від 6 квітня 2000 р. та іншими нормативно-правовими актами у сфері національної безпеки і оборони.

Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» зазначається, що надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З огляду на це, Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків. Водночас може бути передбачено застосування додаткових заходів режиму надзвичайного стану у зв'язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру, до яких належать:

1) тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;

2) встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;

3) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;

4) встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів;

5) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;

6) мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від

форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат;

7) зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;

8) усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану та покладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб.

При цьому, як зазначається у ст. 24 цього закону, введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур,жорстокого чи такого, що принижує людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, на свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод, прийнятому в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і законах України. Отже, будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення влади або зловживання нею тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.

Водночас, відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» (ст. 15) в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військовому командуванню надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо,- самостійно запроваджувати та здійснювати такі заходи правового режиму воєнного стану:

1) запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та воєнного часу з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру, які виникли в період дії воєнного стану, їхніх наслідків, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та системи забезпечення життєдіяльності населення і не потребують спеціальної професійної підготовки осіб. Працівникам, залученим до виконання суспільно корисних робіт, після закінчення таких робіт надається попередня робота (посада), а в разі її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Порядок залучення працездатних осіб в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт з визначенням орієнтовного переліку таких робіт та механізму надання компенсації (винагороди) за їх виконання встановлюється Кабінетом Міністрів України;

2) використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їхньої роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю;

3) вилучати для тимчасового використання необхідне для потреб оборони майно міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та громадян, зокрема згідно з Положенням про військово-транспортний обов'язок - транспортні засоби, споруди, машини, механізми, обладнання та інші об'єкти, пов'язані з обслуговуванням транспорту, та видавати про це відповідні документи встановленого зразка;

4) встановлювати охорону важливих об'єктів національної економіки України, які забезпечують життєдіяльність населення;

5) запроваджувати комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також установлювати спеціальний режим світломаскування;

6) встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду,обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;

7) перевіряти документи у громадян, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України;

8) у порядку, визначеному Конституцією і законами України, порушувати питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій, якщо вона загрожує суверенітету, національній безпеці України, її державній незалежності і територіальній цілісності, життю громадян;

9) здійснювати контроль за роботою підприємств зв'язку, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, театральних, концертно-видовищних та інших підприємств, установ і організацій культури, використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз'яснювальної роботи серед військ і населення; регулювати роботу цивільних телерадіоцентрів, забороняти роботу аматорських приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передавання інформації через комп'ютерні мережі;

10) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у підприємств, установ та організацій усіх форм власності, окремих громадян радіопередавальне обладнання, телевізійну, відео та аудіо апаратуру, комп'ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв'язку;

11) забороняти торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі;

12) вилучати у громадян вогнепальну зброю та боєприпаси, холодну зброю, а у підприємств, установ і організацій також навчальну та бойову техніку, вибухові, радіоактивні речовини і матеріали, сильнодіючі хімічні та отруйні речовини;

13) забороняти призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома військового командування;

14) встановлювати для фізичних і юридичних осіб військово-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців та розміщення військових частин, підрозділів і установ;

15) установлювати порядок використання сховищ, споруд та інших об'єктів для захисту населення, а також для задоволення потреб оборони;

16) проводити евакуацію населення з місць і районів, небезпечних для проживання, а також підприємств, установ, організацій та матеріальних цінностей, які мають важливе державне, господарське і культурне значення;

17) запроваджувати в разі необхідності нормоване забезпечення населення основними продовольчими непродовольчими товарами, ліками;

18) усувати з посад керівників державних підприємств, установ і організацій за неналежне виконання ними своїх обов'язків, призначати виконуючих обов'язки керівників зазначених підприємств, установ і організацій.

Утім, як зазначено в ч. 2 ст. 20 цього закону, в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені ч. 2 ст. 64 Конституції України.

У процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджено трудову повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо.

На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідна робота (посада).

На відміну від щойно проаналізованого типу правообмежень, у другому випадку, обмеження прав людини має конкретно-індивідуальний характер. Метою відповідних обмежувальних заходів щодо тієї чи іншої людини є забезпечення конституційних прав і свобод інших людей. До того ж, конкретно-індивідуальні обмеження прав людини можуть стати наслідком застосування до людини процесуальних дій кримінального, адміністративного чи дисциплінарного характеру.

Отже, обмеження прав і свобод людини - це передбачений Конституцією та законами України режим тимчасового загального або конкретно-індивідуального призупинення чи звуження обсягу визначених і гарантованих Основним Законом прав і свобод в інтересах забезпечення прав інших людей, а також забезпечення національної безпеки і оборони України.

Як випливає зі змісту ст. 64 Конституції України обмеження конституційних прав і свобод людини не може бути абсолютним і має свої хронологічні, процедурні та, врешті, предметні межі.

По-перше, обмеження прав людини завжди має тимчасовий характер і є вимушеною мірою чи заходом, що застосовуються у виняткових випадках;

По-друге, обмеження конституційних прав і свобод здійснюється лише в чітко визначеному порядку і встановленим колом суб'єктів, будь-які інші спроби обмежити права людини є незаконними і тягнуть за собою юридичну відповідальність;

По-третє, Конституція України передбачає вичерпний перелік прав людини, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Так, не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені такими статтями Конституції України:

ст. 24 - рівність конституційних прав і свобод громадян та їх рівність перед законом;

ст. 25 - право на громадянство;

ст. 27 - право на життя, право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань;

ст. 28 - право на повагу до гідності;

ст. 29 - право на свободу та особисту недоторканність;

ст. 40 - право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів;

ст. 47 - право на житло;

ст. 51 - право на шлюб за вільної згоди жінки і чоловіка;

ст. 52 - право на рівність дітей у своїх правах незалежно від походження;

ст. 55 - право на захист прав і свобод у судовому порядку;

ст. 56 - право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень;

ст. 57 - право знати свої права та обов'язки;

ст. 58 - право не відповідати за діяння, які на час їх учинення не визнавалися законом як правопорушення;

ст. 59 - право на правову допомогу;

ст. 60 - право на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу;

ст. 61 - право не бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

ст. 62 - презумпція невинуватості;

ст. 63 - право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

Водночас Конституцією та законами України передбачається можливість тимчасового обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина з мотивів і підстав, визначених Конституцією України. Так, у випадках, визначених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства допускається обмеження конституційних прав на недоторканність житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на невтручання в особисте і сімейне життя. Підстави і порядок здійснення заходів, пов'язаних із тимчасовим обмеженням цих конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначено Кримінально-процесуальним кодексом України, законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».У випадках, установлених законом, може бути обмежене право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України). Такі обмеження визначаються, зокрема, законами України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та ін.

В інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя законом можуть бути обмежені здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, здійснення права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34 Конституції України).

Тільки в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей може бути обмежене законом здійснення права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України). В інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей законом можуть бути встановлені обмеження права громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції України).

Судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей може встановлюватися обмеження щодо реалізації громадян збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України).Статтею 41 Конституції України також допускається як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, обмеження права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Законом обмежується право на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України). На підставі закону допускається обмеження права тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 Конституції України).

Необхідно наголосити, що діючу нині систему прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, розроблено з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Європейської конвенції про права і основні свободи людини

1950 р. Тому наведені випадки можливого обмеження конституційних прав і свобод громадян України повністю відповідають вимогам зазначених міжнародно-правових документів і, відповідно, є легітимними.Натомість, обмеження інших конституційних прав людини, з непередбачених Конституцією України мотивів і підстав, є нелегітимним. Будь-який суб'єкт конституційного права, причетний до неконституційного обмеження прав людини, несе юридичну відповідальність за відповідну діяльність або поведінку.



ВИСНОВКИ

Конституційні права і свободи -- це закріплені в Конституції України і гарантовані державою можливості кожної людини і громадянина вільно і самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і суспільних інтересах.