Проблеми працевлаштування випускників морських навчальних закладів в Україні

ГЛАВА 2. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ І ОСНОВИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1 Поняття працевлаштування та його правові форми

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва: навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення [72, С. 86].

Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий місяць.

При пропонуванні громадянинові підходящої роботи враховуються його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, -- робота, що не потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання -- інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовий характер. У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання [57, С. 108].

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можуть встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист населення. Працевлаштування оформляється шляхом укладення трудового договору, контракту або угоди відповідно до законодавства про працю.

Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і. місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створення умов для направлення вивільнюваних працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення; ефективне використання трудових ресурсів; захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості [73, С. 112]. З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.

Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направлення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються, тощо. Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщення після пред'явлення виконкому місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу раніше займаного житла [37, С. 88].

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території, насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством.

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державної виконавчої влади, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими у них сторонами. Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах. Громадські роботи -- це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки [57, С. 114]. Вони організуються з метою тимчасової роботи громадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробітних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і територіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї тощо.

Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіону. До видів робіт, які можуть застосовуватися під час організації оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоров'я, будинків для осіб похилого віку та інвалідів, інших об'єктів); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; землевпорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хворими в закладах охорони здоров'я; збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності [47, С. 23].

Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до направлення її на професійну підготовку, учнівської і студентської молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісництвом. Для організації оплачуваних громадських робіт можна використовувати на договірній основі тимчасову роботу на підприємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця.

Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності). Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами -- на інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад створюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких робочих місць на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання [41, С.43]. Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності. Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення громадян на оплачувані громадські роботи.

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до законодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості. За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу (робочого дня і робочого тижня), а також запроваджуватися скорочений режим роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу [65, С. 235].

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірвати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються встановлені договором умови. Спірні питання вирішуються у встановленому законодавством порядку.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до заробітної плати. Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заробітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверджується відповідною довідкою банку.

На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Період участі в оплачуваних громадських роботах зараховується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців [47, С. 37].

Сезонні роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку. Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

2.2 Особливості працевлаштування окремих категорій громадян

Громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, індивідуального селянського (фермерського) господарства чи до іншого роботодавця, у тому числі до фізичної особи, безпосередньо або до державної служби зайнятості за сприянням у підшуканні роботи.

За сприянням до державної служби зайнятості в працевлаштуванні можуть звертатись як незайняті на роботі громадяни, які бажають працювати, так і зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, влаштуватися працювати за сумісництвом чи у вільний від навчання час [73, С. 96].

Усі незайняті громадяни, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації, в тому числі пенсіонери, інваліди та молодь, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади. Під час реєстрації кожна особа самостійно або із застосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника державної служби зайнятості заповнює картку персонального обліку громадянина, який шукає роботу, і особистим підписом підтверджує достовірність внесених до неї даних та ознайомлюється з пам'яткою «Ваші права -- Ваші обов'язки». Форма цієї картки персонального обліку затверджена Міністерством праці та соціальної політики України.

Зайнятим громадянам, які працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) або самостійно забезпечують себе роботою, навчаються в денних загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах очної форми навчання, а також особам без певного місця проживання і прописки надаються консультативні послуги з питань працевлаштування у разі звернення до державної служби зайнятості. Під час прийому таких громадян працівник державної служби зайнятості проводить консультацію з цих питань і робить відповідні записи у картці консультацій.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби -- військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Іноземні громадяни і особи без громадянства реєструються та облікуються тільки при наявності постійної прописки [ 57, С. 92].

При відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання особи. Громадяни до 16 років повинні пред'явити свідоцтво про народження та довідку житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці -- військовий квиток. Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, повинні пред'явити довідку медико-соціальної експертної комісії щодо професійної придатності [41, С. 20].

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування, форми якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992. Випускники професійно-технічних училищ пред'являють довідку про надання можливості самостійного працевлаштування. При відсутності у них такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги [47, С. 420]. Громадяни, звільнені з підприємств у зв'язку з відселенням з території радіоактивного забруднення, при відсутності у них запису в трудовій книжці про причини звільнення подають довідку про відселення або самостійне переселення, видану місцевою державною адміністрацією чи органом місцевого самоврядування.

Громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пред'являють довідку про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського акціонерного товариства, видану цим підприємством, кооперативом, товариством.

Особи, які одержують пенсію, пред'являють пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда. Працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників, реєструються в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.

Якщо звільнення з підприємств відбулося у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, громадяни реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення. Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення [71, С. 119].

У випадках, коли законодавством визначений певний строк реєстрації, а громадянин без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає передбачені пільги, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. Поважними причинами вважаються хвороба громадянина, смерть близьких родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років відповідно до медичного висновку, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, переїзд на інше місце проживання тощо.

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєструвалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з інших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законодавством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. На загальних підставах реєструються також громадяни України, які працювали в зарубіжних країнах, у тому числі і країнах СНД.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Якщо громадянин в період пошуку роботи не відвідував центр зайнятості у призначені дні через хворобу або з інших поважних причин, що підтверджуються документами, строк підбору підходящої роботи відповідно подовжується на цей строк [60, С.120].

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку, і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу. Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості і мають особливі гарантії, у випадку відмови від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою переєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють. Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безрабітні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби. Діяльність держави через свої органи по забезпеченню зайнятості населення є соціальною діяльністю. Але органи державної служби зайнятості не могли б вирішувати поставлені перед ними завдання без участі підприємств. Тому створення підприємствами робочих місць і надання їх бажаючим здійснювати трудову діяльність громадянам також носить соціальний характер. Підприємство на добровільній договірній основі бере участь в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою Радою. Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої Ради створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою правоздатністю та організовувати їх професійну підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів України, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями [57, С. 184].

Підприємства, незалежно від форм власності, їх службові особи сприяють: проведенню державної політики зайнятості на основі додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов, договорів та угод; організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштуванню визначеної місцевою державною адміністрацією кількості осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Підприємства, що активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні, одержують певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників. Проблеми зайнятості підприємства можуть розв'язувати шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи [73, С. 94].

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання. Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації, і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи безробітного. Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися по державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

ГЛАВА 3. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ МОРЯКІВ

3.1 Особливості працевлаштування плавскладу морського флоту

В Україні існує законодавчо визначена категорія громадян -- моряки. Конвенцій Міжнародної організації праці щодо даної категорії громадян нараховується в цілому 25% -- 32 документа. Вони всі мають різноманітний характер -- від обов'язкового до рекомендаційного. Як відомо, Україна є дійсним членом МОП. Наявність в Україні системи освіти, що готує фахівців для морського транспорту (22 навчальних заклади готують фахівців для суден торговельного флоту), підтверджує той факт, що громадян України, які відносяться до даної категорії, з кожним роком стає більше [64, С.374]. З огляду на деякі економічні реалії, наші громадяни, що одержали фахову освіту, вимушені працювати на суднах під іноземними прапорами. За даними закордонних судовласників більш сорока тисяч громадян України щорічно влаштовуються на роботу на судна іноземних держав. Для визначення задач, які в Україні необхідно вирішувати з метою реалізації захисту інтересів і прав цієї категорії громадян, визначимо основні положення, що впливають на організацію контролю системою органів державної влади України (в першу чергу -- виконавчої).

Одним з основних явищ, за допомогою яких здійснюється реалізація задач системи органів державної виконавчої влади є "контроль". У зв'язку з вищенаведеним проаналізуємо існуючу систему органів державної виконавчої влади України, яка здійснює контроль щодо захисту прав моряків, відповідно загальним правам їх як громадян України, і спеціальним вимогам, що закріплені чинним законодавством України. Відповідно до КТМ України (р.3,гл.1) встановлюється порядок регулювання правовідносин підконтрольних системі органів державної виконавчої влади України суб'єктів торгового мореплавання - судовласників (фрахтувальників, операторів, агентів), моряків (членів екіпажів судів) [2, С. 20]. Необхідно відзначити, що контроль виникає на підставі правовідносин, які виникають на судах зареєстрованих під українським прапором. Ці положення відповідають положенням Конвенції ООН 1982 р. з морського права (ст. 94) [34, С. 78]. З огляду на те, що велика кількість моряків, громадян України вступає у правовідносини із суб'єктами торговельного мореплавства інших країн та міжнародними договорами України, передбачається захист законних інтересів і прав "моряків" -- громадян України, необхідне встановлення контрольних функцій органів виконавчої влади України по захисту інтересів "моряків" -- громадян України. Ця діяльність регулюється спеціальними для кожного суб'єкта відносин нормами права.

Вони є основою діяльності органів виконавчої влади з метою створення механізмів ефективного державного контролю за прийнятими і встановленими державою положеннями міжнародних і національних стандартів умов охорони й оплати праці, податкового законодавства, норм соціального і пенсійного забезпечення, страхування, дипломування та кваліфікації [32, С. 173]. Конституцією України (ст. 25) проголошено право на захист громадян України за межами держави, Концепцією національної безпеки України (ст. 1) закріплене положення про необхідність забезпечення захисту громадян України, Концепцією адміністративної реформи -- положення про спеціалізований системний підхід до захисту прав громадян у напрямку специфікації прав громадян, комплексного підходу захисту прав специфічних категорій громадян, створенню системи спеціальних органів виконавчої влади з чітким визначенням повноважень. В організації контролю щодо захисту прав моряків важливою є участь системи зовнішньополітичної.

Створено систему контролю держави "порту" і держави "прапора". У цю систему входять: Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства, капітан морського торговельного порту, Інспекція державного нагляду морського торговельного порту України [21, Ст. 1953 ]. Система створена з метою здійснення контролю за безпекою судноплавства, в тому числі -- з метою організації контролю за дотриманням прав "моряків", що працюють на судах України й інших держав, у відповідності до ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 р.; Конвенції ПДМНВ 78/95; Конвенції СОЛАС 74/98 (правила 4 гл. 11, правила 6 гл. 9 (МКУБ), правила 19 гл. 1); ст. 86 КТМ України [10, 11, 20, 21]. Ці норми визначають стандарти технічного стану суден, умови безпечної праці, побуту, визначення кваліфікації, стандарти соціального і пенсійного забезпечення. Відзначимо, що цій системі властиві деякі хиби: вона не в змозі встановити необхідний рівень контролю захисту прав моряків (громадян України) -- за відсутністю безпосередньої організації їх обліку. Створена відповідно до вимог Конвенції ПДМНВ 78/95 і ст. 51 КТМ України міжвідомча система контролю з підготовки, дипломування фахівців в галузі торговельного мореплавства, до якої входять [40, 105]:

Координаційна рада (представлено Міністерство праці і соціальної політики України, Міністерство Транспорту України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство освіти і науки України) з питань підготовки та дипломування моряків -- консультаційно-дорадчий орган, що забезпечує реалізацію основних напрямків реалізації державної політики, узгодження і координації діяльності органів виконавчої влади в галузі підготовки, оцінки компетенції і дипломування членів екіпажів торговельних суден відповідно до вимог ПДМНВ 78-95;

Інспекція з питань дипломування і підготовки моряків;

Державні кваліфікаційні комісій [65, С. 236].

Серед основних задач цього елемента системи необхідно виділити такі контрольні функції -- визначення легітимності, визнання дипломів і посвідчень, що визначають право моряків на працевлаштування відповідно до отриманих спеціальних знань, визнання їхнього права на роботу в інших державах. В організації контролю, відповідно до конвенцій МОП №№ 16, 73,164, ст. 49 Конституції України, Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", та відповідних наказів Міністерства охорони здоров'я і Головного санітарного лікаря України з боку органів державної виконавчої влади України за станом здоров'я моряків, бере участь Міністерство охорони здоров'я, його спеціальні комісії, що встановлюють придатність моряків до роботи в спеціальних умовах [54, С.10]. Контроль за відповідністю умов праці на суднах торговельного флоту за договорами між моряками і наймачами здійснює Міністерство праці і соціальної політики України. Фактично контроль зводиться до перевірки дотримання ліцензійних умов, хоча на практиці необхідно здійснення контролю в першу чергу за закріпленням у договорах стандартів робочого часу, оплати праці, мінімального віку, необхідної кваліфікації.

У наші дні міжнародне співтовариство зіткнулося з проблемою світового рівня - морським піратством та тероризмом на морі. Морське піратство є одній з поширених і жорстоких форм міжнародного тероризму. Закон моря був суворий завжди, але сьогодні скорботний список загиблих поповнюється і жертвами тероризму на морі. Не дивлячись на глибинне історичне коріння свого виникнення, до останнього часу відсутнє єдине визначення морського піратства. Прийнято вважати, що піратство - це захоплення на морі судів,

З 2000 і 2007 роки по всьому світу зареєстровано 2400 піратських нападів -- приблизно в два рази більше, ніж за попередні шість років [46, С.67]. Ці підрахунки навряд чи можуть бути скільки-небудь точними, що визнають всі організації, які займаються моніторингом безпеки мореплавання. Наприклад, австралійський уряд вважає, що справжня кількість піратських нападів перевищує назване вище двадцятикратно. За оцінкою австралійців, піратство обходиться торговому судноплавству в 13-16 млрд. дол. [59, С. 12].

Найбільш небезпечними регіонами світу ще в минулому році вважалися Малаккський пролив, прибережні води Нігерії, Іраку, Індії і Шрі-Ланки, Південно-китайське море, побережжя Бразилії, Аденська протока. Спільними зусиллями уряди Сінгапуру, Індонезії і Малайзії зуміли зробити свої «домашні води» менш небезпечними для світового судноплавства -- за перший квартал 2008 року в Малаккській протоці і біля берегів Індонезії зареєстровано 5 нападів, роком раніше за той же період -- 9, в 2006 році -- 16 [59, С.12]. Зате пірати Сомалі розійшлися не на жарт, відібравши сумнівну пальму першості у своїх нігерійських побратимів (найбільш небезпечний регіон в 2007 році), нападаючих на танкери і бурові платформи. Якщо в 2006 році у берегів Сомалі було здійснено 239 нападів, в 2007-му -- 263. Використання вогнепальної зброї зросло на 35 %. У 2008 році число нападів перевищило 300 [42, С. 84 ] . В 2007 р. було захоплено 44 судна, за 9 місяців 2008 р., за даними ЗМІ, більше 60. Берегова смуга Сомалі протягнулася на 3300 км. Це порізаний берег з безліччю зручних бухт, що знаходиться поблизу однієї з найбільш жвавих морських доріг, ведучих в Червоне море і далі до Суецького каналу, через який щорічно проходить порядка 20000 судів. За даними статистики, через канал в 2007 році було перевезено приблизно 700 млн тонн різних вантажів [46, С.71].

Морське піратство стало прибутковим бізнесом в Сомалі. Зазвичай пірати ігнорують африканські судна, нападаючи на танкери, сухогрузи і розкішні яхти під різними європейськими прапорами. В даний час пірати утримують більше 200 членів екіпажів різних національностей (на жаль, серед них наші українські моряки з «Фаїни»). Список жертв множиться день від дня, ростуть і суми викупу. Якщо ще навесні за голландський сухогруз було виплачено 700 тис. дол., за французьку яхту «Lе Роnаnt» в квітні -- 2 млн дол, то за «Фаїну» пірати сьогодні вимагають 8 млн дол.: більше 30 танків -- вантаж недешевий. На думку ЗМІ загальна сума викупу, який отримають пірати Сомалі за 2008 рік, складе порядка 50 млн. дол. [ 43, С. 6] .

Піратство в Сомалі було народжене хаосом беззаконня. На сьогоднішній день в Сомалі йде громадянська війна, що паралізувала економічне і соціальне життя в країні, зруйнувала структури адміністративного управління. Берег Сомалі служить притулком для декількох піратських банд, які об'єднані клановими зв'язками і знаходяться під контролем воєначальників, корумпованих бізнесменів і місцевих властей. Кількість піратів фантастично виросла за останніх 3 року: з сотні до більш ніж 1200 чоловік, об'єднаних в 160 банд.

Насильство і корупція традиційні для тутешніх місць і широко поширені серед високопоставлених урядових осіб і лідерів місцевих общин. Сьогодні президент не контролює піратське побережжя. Місцеві племена оголосили незалежність і проголосили свої «держави. Пірати держави, що самопроголошує, з владою (навіть місцевою) не ладнають і не вважаються, і місцевій адміністрації не вдається навести порядок. Навіть для переговорів пірати не пускають місцевих міністрів на борт захоплених судів.

Складається відчуття, що світова спільнота виявилася безсилою перед жменькою морських розбійників. Більш того, тільки тоді, коли піратство почало гальмувати постачання продовольства і інших гуманітарних вантажів таким, що потребує Сомалі, Рада безпеки ООН вирішила втрутитися. 2 червня 2008 року була прийнята резолюція №1816, що схвалила вирішення ПФП, що наділяє іноземні військово-морські сили правом входити в територіальні води Сомалі в цілях переслідування піратів.

В кінці вересня відбувся «круглий стіл» найбільших міжнародних асоціацій судноплавних компаній ICF/ISF, ВIMCO, Intarcardo і Intartanko, а також Міжнародної федерації транспортних робітників IТF, після якого вони виступили з сумісною заявою: «В даний час напади піратів на судна, що супроводжуються обстрілом з автоматів і гранатометів, відбуваються щодня, більше 200 моряків знаходяться в полоні у піратів в очікуванні викупу. Якби такими темпами почали викрадати цивільні пасажирські літаки, то позиція країн світової спільноти була б абсолютно іншою. Проте до комерційних судів, які є кров'ю світової економіки, відношення обурливе байдуже...» [64, С.374] .

Судновласники здивовані, що «провідні світові держави з їх гігантськими військово-морськими силами не можуть забезпечити безпеку судноплавства на одній з найголовніших водних артерій миру, що зв'язує країни Азії і Індійського океану з Європою і Східним побережжям Північної Америки, -- адже мова йде про Суецькому каналі». Слід визнати, що влада Сомалі не сидить склавши руки. У квітні цього року їм вдалося узяти штурмом піратське судно «А1 Кhaleey», команду якого складали 16 пакистанців. Один з них був убитий, семеро узяті в полон. Вирок -- довічне ув'язнення. З тих пір пірати тримають на кожному із захоплених суден загін в декілька десятків бойовиків, ще стільки ж про всяк випадок чергують на березі. Ефективніше за інші країни бореться з піратами Франція, що використовує свою військову базу в Джібуті, де розквартировані частини Іноземного легіону.

Слід особливо зазначити, що однозначно існує ризик того, що пірати зможуть порозумітися з терористами, і тоді морське співтовариство зіткнеться з небаченими раніше погрозами. Проблеми, які виникають у сфері застосування норм кримінального законодавства України відносно встановлення кримінальної відповідальності за піратство досить наглядно проявилися під час захоплення суховантажного судна «Фаїна». 13 лютого 2008 р. стало днем фактичного завершення епопеї навколо звільнення екіпажу суховантажного судна "Фаїна" -- вантаж дійшов до свого адресата в Кенії, а моряки прибули до Києва. Піратам заплатили 3,2 млн доларів, зумівши зберегти вантаж вартістю понад 120 млн доларів, а найголовніше -- захистити життя 20 моряків. Вперше Україна зіштовхнулася з феноменом міжнародного тероризму і змогла гідно вийти зі складної ситуації. Однак лише зараз на інформаційну поверхню сплили численні відомості, що дозволяють робити висновки про причини захоплення судна та інші варіанти виходу із ситуації. Є інформація, що за фактичним захопленням вантажу та заручників стоять як транснаціональні злочинні угруповання, так і спецслужби провідних держав світу. На думку вітчизняних і зарубіжних аналітиків, на цьому скандал не закінчиться. Судно "Фаїна" було захоплене 25 вересня 2008 р. сомалійськими піратами. Приватне судно перевозило військовий вантаж -- танки, гранатомети, зенітні установки, -- котрий Україна продала Кенії. Цей випадок став для України першим зіткненням з проявом міжнародного тероризму і, як переконують експерти, вона не була готова до цього [43, С. 6].

Упродовж місяців моряки знаходилися під загрозою смерті. їх доля була невизначеною. Незважаючи на те, що родичі заручників та окремі правозахисники одразу почали бити на сполох і звертатися до влади з вимогою вживати рішучих дій, чиновники органів державної влади, схоже, вирішили утриматись від квапливих рішень. Тому кілька місяців можна було спостерігати лише за бездіяльністю центральних відомств. Важливо й те, що не відразу держава підтвердила інформацію про захоплення судна. Очевидно, що в інтересах влади було замовчувати не стільки факт полону громадян, як факт того, що на борту знаходилася зброя. І лише завдяки повідомленням іноземних мас-медіа і вітчизняним політикам, що розпалювали скандал у власних цілях, влада заговорила про захоплення "Фаїни". Виникає запитання: українська влада була готова пожертвувати життями своїх громадян, аби приховати інформацію про факт торгівлі зброєю? Громадськість, близькі та родичі захопленого екіпажу від самого початку захоплення судна почали діяльність по їх звільненню. Відомо, що правозахисники і батьки заручників звинувачують українську владу у бездіяльності щодо звільнення екіпажу і мають намір подати до суду на Президента Віктора Ющенка і Міністерство закордонних справ. "Таке звернення обов'язково буде. Ми маємо справу зі світовим рекордом бездіяльності влади у питанні захисту своїх же громадян", -- заявив член правління Української Гельсінкої Спілки Володимир Чемерис. За словами правозахисника, ця справа перебуває під юрисдикцією адміністративних судів і якщо це звернення не дасть позитивних результатів, батьки звертатимуться до Європейського суду з прав людини. Народний депутат від фракції "Народна самооборона" Геннадій Москаль теж вбачає злочинну недбалість у діях українського керівництва: "Вищі посадовці вирішили дочекатись, доки піратам нададуть викуп, щоб потім поздоровити один одного з "успішно проведеною операцією" і вручити відповідні нагороди. У ст. 5 Закону "Про основи національної безпеки України" визначені принципи національної безпеки, серед яких основними є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, верховенство права, своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам. У ст. З Конституції України сказано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Що зробило вище керівництво держави на виконання цих норм?".

На думку пана Москаля, в України був шанс використати силовий сценарій, але від нього безпідставно відмовились. Необхідність силового сценарію підтверджує експерт Центру морського права Василь Гуцуляк: "Виникає виправдане запитання: чому так довго все це тягнулося? Вичікувальна позиція, яку зайняли, зокрема, і результаті все закінчилося викупом". Варто в той же час зауважити, що жоден з прихильників силового сценарію не запропонував конкретних напрямів його реалізації. Лякає те, що в перші місяці влада дійсно дозволила собі занадто пасивну поведінку. Міністерство закордонних справ України заявило, що держава не може вести з піратами переговори про звільнення захопленого корабля. МЗС стверджує, що у випадках захоплення суден піратами, державні структури не беруть безпосередньої участі в переговорах з нападниками. Механізм проведення переговорів передбачає спілкування судновласника або компанії-менеджера з піратами безпосередньо або через посередницькі структури. Дотримуючись цієї практики, судновласник "Фаїни" уповноважив професійну юридичну компанію на ведення переговорів з піратами, чим формально звільнив владу від обов'язків захищати своїх громадян [24, с.6]. Експерт з військових питань Олександр Колосюк вважає, що випадок з "Фаїною" засвідчив повну нездатність України протистояти сучасним загрозам і може стати серйозною перешкодою для подальшої торгівлі зброєю. "Легальна торгівля зброєю потребує від держави-продавця, окрім наявності власне товару, мати спроможність забезпечити бодай елементарні заходи безпеки вантажу і фізичної охорони судна та екіпажу. І ці заходи розпочинаються із забезпечення таємниці про літерний рейс та вміння здійснити операцію інформаційного прикриття, -- заявив О. Колосюк. -- Судячи із результату, тобто захоплення судна із військовим вантажем на відстані понад 200 миль (більше 400 км) від берегової смуги, свідчить про те, що сомалійські пірати були добре інформовані про графік руху "Фаїни" та її курс. Це підтверджується тим, що легкі піратські човни, як правило, не відходять на таку відстань від берега, оскільки це дуже небезпечно", а словами експерта українська держава безвідповідально поставилась до транспортування вантажу, котрий має не лише значну матеріальну цінність, а й становить небезпеку у разі захоплення зловмисниками: "Не менш важливим є заходи із забезпечення фізичної безпеки екіпажу та судна. Тобто абсолютно нормально, коли вантаж зброї супроводжують озброєні військовослужбовці спецназу. Наприклад, відомо, що у СРСР це здійснювали підрозділи морської піхоти. Крім того, для зменшення ризиків втрати вантажу внаслідок захоплення третьою стороною, транспорт із озброєннями, як правило, супроводжує хоча б один військовий корабель, наприклад, класу "Фрегат". Як відомо, у колишньому СРСР та США військові вантажі, які транспортуються морем, супроводжувалися також підводними човнами. Чи наважилися б пірати напасти на судно, яке має надійну охорону? Звісно -- ні". Підсумовуюч, пан Колосюк висловив думку, що інцидент негативно позначиться на статусі України на міжнародній арені: "Державна політика у царині військово-морського флоту (як, до речі, й торговельного) не те що помилкова, а й повністю відсутня. І в першу чергу це унеможливлює як охорону державних інтересів на морських транспортних комунікаціях, так і стратегічно важливий для бюджету напрям зовнішньої торгівлі -- легальну торгівлю озброєнням" Дудін В. Екіпаж на волі. Держава - під ударом// Юридичний вісник України. - 2009.- № 8.- С. 6.. Однак представники нашої держави пишаються перемогою. Президент України пообіцяв нагородити звільнених моряків орденами за мужність на рівні з працівниками спецслужби. Навряд чи моряки розцінять нагороду інакше, як згадку про ті жахливі 4 місяці, проведені у полоні під постійним страхом загибелі, що стало можливим через неузгодженості в українській владі, через необачність керівництва, недосконалість законодавства. Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці.

Професія моряка в нашому суспільстві завжди користувалась повагою і шаною. Адже вона пов'язана з нелегкими океанськими буднями, повсякденним ризиком, відірваністю від родини. Однак в цій сфері останнім часом накопичилось чимало проблем, і зокрема з оплати праці і соціального забезпечення моряків дальнього плавання [33, С. 198].

Спостерігається зрівнялівка моряків з береговими працівниками, з низькокваліфікованими професіями. Умови праці, точніше -- морської служби, явно відрізняються від берегових і ненормованими трудовитратами, і численними обов'язками, не врахованими у Кодексі законів про працю, але регламентованими Уставом служби на суднах морського флоту, і умовами відпочинку, і ступенем ризику... Також немає обліку рівня кваліфікації моряка. Скажімо, морський механік-моторист володіє близько 30 береговими спеціальностями. Капітани і старші механіки дальнього плавання отримують пенсії набагато нижчі, ніж офіцери подібних рангів ВМФ Збройних сил, хоча закінчували аналогічні навчальні заклади і потім на цивільних суднах виконували бойові завдання у міжнародних конфліктах. Також морякам не зараховуються в пенсії частину заробітку в іноземній валюті, оскільки, мовляв вони не оподатковувалась. Не обліковується і вислуга років на морі.

Ми чудово знаємо, чого ми варті на світовому морському ринку праці, -- після занепаду наших флотів українські моряки вже встигли скуштувати хліба іноземних судновласників. Капітани і старші механіки там «коштують» від 3,5-5 до 7 тисяч доларів на місяць [39, С.111]. До речі, їхні такі ж спеціалісти отримують вдвічі більше. Все це треба врахувати при відродженні наших флотів, аби уникнути перетікання кадрів. Назріла необхідність ратифікувати Конвенції №71 Міжнародної організації праці «Про пенсії морякам», інакше ні про яке входження до ЄС не може бути й мови [10, С. 420]. Йдеться там про відповідну компенсацію за неординарну працю і ризик системою виплат морякам, «які йдуть у відставку після служби на морі». Саме так - службою, а не працею називається в міжнародних документах нелегкий труд моряка. А це вимагає й відповідного перегляду усієї нормативної бази.

3.2 Робота моряків України на судах іноземних судновласників

Характерна особливість судноплавної індустрії - її інтернаціональність: торгові судна, перевозячи вантажі, відвідують порти десятків країн з різними політичним устроєм, правилами, звичаями, моряки тут мають справу з державними, муніципальними, приватними, колективними підприємствами і організаціями, обслуговуючими перевезення, людьми різної національності, віросповідання, рівня кваліфікації і так далі В той же час моряки можуть найматися і працювати на судах під своїм національним прапором, на судах іноземних компаній, плаваючих під прапором розвинених країн, а також на судах так званих зручних прапорів. У першому випадку найм на роботу і працевлаштування моряків здійснюється через державні бюро зайнятості або відділи кадрів судноплавних підприємств і регламентується чинним законодавством країни, громадянином якої моряк є. Правила прийому на роботу в судноплавних підприємствах відображають відповідні положення законів про працю, заробітній платі і інших пов'язаних з цим законних актів, а також вимоги вживаних міжнародних документів, відносно віку, кваліфікації, Стану здоров'я членів екіпажа морських торгових судів [35, С. 41]. Аналогічно, при влаштуванні на судна під прапором США, Великобританії, Німеччини, Франції і інших країн необхідно керуватися законоположеннями цих країн, що стосуються питань найму і роботи плавсостава. Далеко не у всіх розвинених країнах закон дозволяє використовувати на своїх судах моряків іншої національності. Це викликано, в першу чергу, необхідністю збереження робочих місць (і достатньо високою оплатою праці) для громадян своєї країни, а також турботою про безпеку мореплавання і навколишнє середовище -- за рахунок комплектування екіпажів добре професійно підготовленим персоналом. Зрозуміло, така вимога не вигідна для судновласників, які вимушені нести великі витрати на зміст екіпажа, тому багато хто з них переводить (перереєстрували) свої судна під прапори інших держав ("зручні" прапори) і наймає для роботи часто менш кваліфікованих, та зате більш низькооплачуваних моряків -- вихідців з країн, що розвиваються. Наймання на роботу на судна іноземних компаній і під "зручними" прапорами здійснюють різні міжнародні бюро і агентства, які діють по уповноваженню відповідних судновласників. Наприклад, в Україні, в Одесі і інших портових містах є десятки агентств, представляючих грецьких, німецьких, іранських і інших судновласників, діють агентства ("крюїнгові" бюро) від імені крупних компаній -- операторів судів ("Акомаріт"), нарешті, є бюро, які наймають моряків на судна під прапорами Кіпру, Мальти, Ліберії, Панами і інших держав.