Історія вчень про державу і право

Джерела та тексти творів з всесвітньої й вітчизняної історії вчень про право і державу у сучасній орфографії мовою виданих оригіналів. Твори політико-правової класики від епохи Давнього Сходу до ХХ століття. Стислий виклад з праць християнського права.

Рубрика Государство и право
Вид учебное пособие
Язык украинский
Дата добавления 22.02.2012
Размер файла 1,2 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Слово о власти и чести царской, яко от самого Бога

в мире учинена есть,и како почитати царей и оным

повиноватися людие долженствуют; кто же суть и

коликий имеют грех противляющиися им (1718) Антология мировой правовой мысли. - Т. IV. - С. 317-319.

(...) Достодолжно убо есть, да от нынешней торжественной почести, царю Исраилеву возданной, приемше вину, послужим словом простым и ясным нужде нашей, за грех, во времена сия в России приключившийся. Нужде, глаголю, нашей да послужим: не малую бо часть людей, в таковом невежестве пребывающую, видим быти, яко не знают христианского учения о властех мирских. Паче же о самой высочайшей державе не знают, яко от Бога устроена и мечом вооружена есть и яко противитися оной есть грех на самого Бога, не точию времянной, но и вечной смерти повинный; но мнози помышляют быти сие от промысла просто челове-ческаго или от превозмогшей силы, и яко боятися властей за гнев их точию сильный и страшный, а не за совесть боятися подобает.

Древний монархомахи, или цареборцы, проявились еще за времен апостольских. (...)

Но на чем назидали мнение свое древний оные лестцы? На свободе христианстей. Слышаще бо, яко свободу приобрете нам Христос, о ней же и сам господь глаголет и на многих местех в посланиях апостольских чтем, помыслили, будто мы и от властей послушания свободны есмы и от закона господня. (...)

Не ведали или паче не хотели ведати окаянний, в чесом свобода наша христианская. Свободил есть нас Христос крестом своим от греха, смерти к диавола, сиесть от вечнаго осуждения, аще во истинном покаянии иеруем в него, что тожде есть, еже и от клятвы законный искупленным нам быти; тожде, еже не быти нам под законом, но под благодатию: тожде, еже умрети нам закону, да богови живи будем; тожде, еже избавитися нам от власти имущаго державу смерти, сиесть диавола, и аще кая иная словообразия суть в писании. Свободил же нас Христос и от обрядовых законоположений, и от самоиз-вольных человеческих, аки бы ко спасению нужных изобретений, о чем неоднократно поучает апостол. Но подробну о том сказыва-ти не время сие. А от послушания заповедей Божиих и от покорения властем предержащим должнаго не подал нам Христос свободы, но и паче оное утвердил, яко же после покажется.

И сии наипаче славы безчестити не трепещут и всяку власть мирскую не точию не за дело Божие имеют, но и в мерзость вменяют, не ведуше бо, что есть смирение истинное, что есть нищета духовная: но по внешнем виду тое разсуждающе, все, еже велико и славно есть, презирают, и в грех ставят, и тако о державе верховной ниже помыс-лити хотят бытию праведну и от бога уза- коненну. (...)

Вопросим первее самаго естества нашего, что нам сказует о сем. Ибо, кроме писания, есть в самом естестве закон, от Бога положенный:

глаголет бо апостол: «Егда языцы, не имуще закона, естеством законная творят, сии, закона не имуще, сами себе суть закон: иже и являют дело законное, написанное в сердцах своих». Таковыя законы суть в сердцы всякаго человека: любити и боятися бога, хранити свое житие, желати неоскудевающаго наследия роду человеческому, не творити другому, еще себе не хошещи, почитати отца и матерь. Таковых же законов и учитель и свидетель есть совесть наша. Что бо есть, яко и о тайном, нам точию ведомом, злодеянии, некое чуем грызение в наших помыслех? Разве яко от создателя сила сия в естестве нашем всеянна есть. Того ради и Павел, сказуя закон, на сердцах написанный, в помянутом слове, показует того известие и глаголет: «являют дело законное, написанное на сердцах своих, спослушествующей им совести, и между собою помыслом осуждающым или отвешающым, в день, егда судит бог тайная человеком».

Зри же, аще не в числе естественных законов есть и сие, еже быти властем предержащем в народех? Есть тако воистинну! И се всех законов главизна. Ибо понеже с стороны одной велит нам естество любити себе и другому не творити, что нам не любо, а со другой стороны злоба рода растленнаго разоряти закон сей не сумнится, всегда и везде желателен был страж, и защитник, и сильный поборник закона, и то есть державная власть. Не приходит сие многим на мысль, да для чего? Для того, что, безопасно под таковыми стражами пребывающе, не разсуждают добра своего, яко обычного. Аще же бы кто вне таковаго строения пожити с людьми хотел, уведал бы тот час, как недобро без власти. (...) Кратко реши: свидетель есть весь мир, вси народи свидетели. Аще же когда обретаем некое грубое народище безглавное (хотя и не весьма такое: ибо поне во всяком домовстве свой правитель есть), таковых человек скотом обычне уподобляем и описуєм их сею притчею: «ни царя, ни закона». Известно убо имамы, яко власть верховная от самаго естества начало и вину приемлет. Аще от естества, то от самаго Бога, создателя естества. Аще бо первыя власти начало и от человеческаго сословия и согласия происходит, обаче понеже естественный закон, на сердце человеческом от Бога написанный, требует себе сильнаго защит- ника и совесть тогожде искати понуждает (яже и сама семя Божие есть), того ради не можем не нарещи самого Бога властей державных виновника. От сего же купно яве есть, яко естество учит нас и о повиновении властем должном. Вни-ди внутрь себе и помысли сие: власть державная естественному закону есть нуждна. Не скажет ли абие тебе совесть твоя: убо власти не повиноватися, на закон естественный грешити есть? Помысли сие: власть творит, яко безбеднии пребываем. Не скажет ли абие совесть: убо властей не хотети, есть хотети погибели человеческой? Еще помысли: вижду власть от Бога быти нашим здравым разумом нам узаконяемую. Не наведет ли совесть: убо властем противитися, есть противитися Богу самому? И то то есть, что и самый афеи-сты (хотя таковии по совести своей не суть) советуют, дабы в народе бог пропове- дан был. Чесо ради? Инако, рече, вознерадит народ о властех. Яве убо, яко совесть человеческая от Бога власть быти видит и Бога ради властей боятися понуждает. (...)

Яків Козельський

Философические предложения (1768 р.) Юридические произведения прогрессивных русских мыслителей. Вторая половина XVII века /Под общей ред. С.А.Покровского.-М., 1959. - С. 338-430.

ЮРИСПРУДЕНЦИЯ

Глава первая

О ПРАВАХ

... 8. Юриспруденция есть знание всех возможных прав или правостей.

9. Основание всякого доброго или беспристрастного, то есть ни худого, ни доброго в рассуждении всех чувствующих тварей, дела называю я правом или правостию, или справедливостью; например, право есть человеку любить своего ближнего, для того чтоб быть и от него любиму, также право есть человеку питаться, потому что сие дело хотя не приносит ни пользы, ни вреда другим людям, однакож оно нужно для соблюдения жизни человеку.

10. Сие право называю я Божественным, потому что оно произведено от самого Бога, вечным, -- что с ним пребывает и пребывать должно, необходимым, -- что без него все чувствующие твари страдать должны, непременным, -- что не зависит от твари, а от Творца.

11. В рассуждении зависимости или намерения право, или общее право, разделяется на многие особенные, как-то: на право натуральное, право всемирное, или право народов, право гражданское и прочая.

12. Правость, уноровленную в рассуждении человеческой натуры и по мере слабости ее, называю я натуральным правом (ius naturae); например, чтоб человеку разделять время своей жизни смотря по своей натуре, то есть по своим силам, на пищу, безвинную забаву и отдохновение, есть натуральное право.

13. Правость, наблюдаемую от всех вселенныя народов в обхождении между собою для взаимного их благополучия, называю я всемирным правом, или правом народов (ius gentium); например, поступать так с другими народами, как бы желательно было, чтоб и они с нами поступали, есть всемирное право. ^

14. Правость, уставленную в гражданах для спокойного их сожития и постоянного благополучия, или равновесие их, называю я гражданским правом (ius civile); например, всякому гражданину стараться по мере своих сил о пользе своего общества, и обществу награждать своих граждан по мере их достоинства есть гражданское право.

15. Ненасытные самолюбцы, не зная, или не хотя знать, в чем состоит истинное право, выдумали еще некакое военное право, которое никогда не было, ни есть и не будет правом. ...

16. Некоторые писатели объявляют, что войну вести право имеют обладатели1, а мне думается, что никто на свете не имеет права

Guygens "Kriegsrecht" (Гроций Г. О праве войны и мира. -Уклад.)

350

к войне, кроме таких людей, которые так обижены, что обида их стоит по справедливости войны, и когда притом они к доставлению себе удовольствия не имеют другого средства, кроме войны.

17. Из вышеписанного следует, что сколько мы иметь можем добрых и праведных намерений, то столько и прав быть может.

Часть первая

О ЗАКОНАХ И ОСНОВЫВАЕМЫХ НА НИХ ДОБРОДЕТЕЛЯХ

18. От разных прав, как от корней ветви, происходить должны разные законы, как-то: от Божественного права-- Божественные, от натурального -- натуральные, от всемирного -- всемирные, а от гражданского -- гражданские законы и прочая.

19. Как всех прав существо состоит в праведном и полезном для человеческого рода намерении, то потому они все без изъятия справедливы, следовательно, и законы, основанные на тех правах, суть справедливы; а ежели какие законы не на них основаны, то они не могут быть справедливы.

20. Теперь следует мне определить закон, но для лучшего познания его надобно прежде знать, что есть обязательство.

21. Обязательство называю я склонение по воле или понуждение по неволе к какому-либо доброму делу посредством воздаяния; и дело, по такому склонению или побуждению производимое, называется должность.

22. Как человеческая воля склоняется к чему или отвращается от чего по причинам, то следует из сего, что при обязательстве к какому-либо делу надобно показывать причины, и потому:

a) Чем больше причин и чем они сильнее к учиненню или к оставлению какого дела, тем больше растет обязательство.

b) Чем больше кто умен, тем большее для него обязательство, потому что больший умом человек больше усмотрит побудительных причин к учиненню или к оставлению какого дела, нежели меньший умом.

c) На того не спадает обязательство, кто не имеет разума, и потому младенцев и лишенных разума людей обязывать не можно.

d) На невозможные дела, или которые не состоят в нашей силе, нет обязательства.

e) Не должно и непристойно обязывать к натуральным и к худым делам, а только к свободным и добрым.

f) Кто обязывается к чему, тот обязывается надеждою или страхом.

23. Закон называю я правило или повеление, по которому человек дела свои располагать обязывается страхом наказания или надеждою награждения. А то правило, которому следовать может человек с полною свободою, также без страха наказания и без надежды награждения, называю я советом.

24. Закон не может быть без обязательства, а обязываемся мы искать добра и бегать от зла, и потому следует описывать в законе пользу или вред от какого-либо дела; а из сего следует, что закон обязывает только того, кому он известен.

25. А как иные люди сыскаться могут, что не захотят знать закона, или хотя и будут знать, да станут извиняться притворным незнанием, то для того все граждане без изъятия обязываются к знанию законов; и в таком случае, чем меньше законов, тем легче их знать и исполнять; что же во многих обществах видимо многозаконие (плод человеческих неправостей) и как там незнание какого-либо закона может быть иногда справедливо, то потому и извинительно.

26. Законы разделяются на Божественные, натуральные, всемирные, гражданские.

27. Божественный, как Создателев закон, промышляет благополучие вообще для всех его тварей и не подвержен никакой перемене; он содержит в себе известные истинным богочтителям десять заповедей, которые своим содержанием так обширны, что нет той добродетели, которая б не сходствовала с ними, и нет того порока, коего б они не запрещали.

28. Закон натуральный есть натуральное побуждение в человеке к тому, что он делать хочет или не хочет; например, законы натуральные суть следующие: есть, пить, гулять, забавляться, искать приятного, отвращаться от противного, беречь свой живот, защищаться силою от наносимого вреда, а ежели нет силы, то убегать и прочая.

30. Закон всемирный называю я тот, который служит к беЪпре-пятственному всех вселенныя народов обхождению между собою, как, например, посылать послов, содержать ненарушимо трактаты и прочая.

31. Закон гражданский называю я тот, который промышляет благополучие одним только своим гражданам, не заботясь о других, и подвержен в рассуждении времени или места перемене; например, законы гражданские суть приобретать имение без обиды ближнего, пользоваться своим, не трогать чужого, любить своего согражданина и прочая.

32. А как из человеческих дел некоторые основание свое имеют на всех сих законах, а другие основываются только на некоторых из сих законов, то я стану предлагать о делах человеческих вообще и упоминать буду при каждом, на каком оно законе или праве основано. ...

Часть вторая

ПОЛИТИКА

243. Политика есть наука производить праведные намерения самыми способнейшими и притом праведными средствами в действо.

244. Иные почитают искусство хитро и обманчиво поступать с людьми политикою, но в том есть погрешность, как из самого слова политики узнать можно; политика по разуму слова значит полировальную или выглаживательную науку, но хитрая и обманчивая поступка по своей натуре шероховата, следовательно, и не выполирована.

245. Как юриспруденция учит наблюдать добродетель, так политика наставляет хранить добродетель и благопристойность; или юриспруденция учит быть добродетельным, а политика быть и казаться добродетельным.

246. Как намерение каждого человека особо и всех народов вообще состоит в том, чтоб стремиться к своему благополучию, а средства, служащие к достижению сего намерения, по всем опытам, суть прямая добродетель и прямой разум, и потому я в рассуждении благополучия особенного каждого человека и общего всех народов разделю общую политику на политику, касающуюся до каждого человека особо, и на политику, касающуюся до начальствующих особ; а как человек особенный с прямою добродетелью и прямым разумом редко попадает в несчастие, так, думается мне, и целое общество с прямою добродетелью и прямым разумом не скоро поколеблется; и сии две крепкие подпоры могут его поддерживать против всех бурь и неправедных наглостей каких-либо властолюбивых соседей.

Глава вторая

О ПОЛИТИКЕ, КАСАЮЩЕЙСЯ ДО НАЧАЛЬСТВУЮЩИХ ОСОБ

364. Политикою начальствующих особ называю я искусство их управлять своими подчиненными так, чтоб они их любили и почитали. ...

368. Господин Руссо говорит, что между людьми повеление одного и послушание другого сперва начало свое получили от силы, а потом, как они уже к тому привыкли, то для возможного благополучия человеческого рода остается правящим его судьбою по человеколюбию основывать сии человеческие действия на праведных и верноисполняемых договорах.

369. Человек при перемене натурального состояния в гражданское приобрел в поступке своей справедливость вместо побуждения, в делах своих -- нравоучение на место безразборной слепоты и во всем своем житии -- должность вместо натурального понуждения и следует разуму, не слушая своей склонности; и хотя он чрез сию перемену лишается многих натуральных выгод, однако на место того приобретает другие великие качества, способности его беспрестанно возрастают, понятия распространяются, мысли делаются благороднее, и вся его душа возвышается до такой степени, что ежели б злоупотребление нового сего состояния не сводило его часто ниже натурального, то должен бы он беспрестанно благословить то время, которое его вывело из того состояния и сделало из безумного и ограниченного животного разумным и человеком.

370. Человек чрез договор с обществом теряет натуральную вольность и неограниченное право ко всему тому, что его искушает и что он постичь может, а приобретает гражданскую вольность и собственность имения. Натуральная вольность каждого человека не имеет других- границ, как только его силы, а гражданская вольность ограничена общественною волею. Владение натуральное есть действие силы человеческой или право прежде завладевшего, а собственность имения основана на определении общественной воли.

371. В гражданском состоянии получает человек еще нравственную вольность, которая делает его господином над самим им, потому что побуждение желания есть рабство, а повиновение предписанным законам есть вольность. -_

372. Человек чрез гражданское состояние вместо потеряния натурального равенства приобретает равенство нравственное и законное и, будучи натурально не равен силою или разумом другому, делается равным по договору и по праву.

373. Из опытов довольно известно, что обычаи как особенные в одном человеке, так и общие в целом народе столь сильны, что составляют как в том, так и другом почти новую их натуру; итак, когда люди, оставя натуральную свою независимость, согласились жить в обществе, то в рассуждении сего право общественное, или гражданское, хотя и отменное несколько от натурального права, также и законы, уноровленные в рассуждении неразделяемой как одного человека, так и целого общества пользы, должно хранить свято, для того что по нынешнему состоянию всего мира как независимость натуральная есть невозможное дело, то потому право и законы натуральные по справедливости уступить должны место общественным, или гражданским. ...

376. Благополучие целого народа состоит в том, когда каждый из его членов теряет малую часть своих удовольствий, чтоб при-обресть на место того несравненно большую, потому что все люди в обществе желают имения, чести, славы, покоя, веселья и прочее; и когда они все желать будут того беспредельно, то трудно кому-либо из них быть благополучным; а ежели каждый из них уступит одно какое-либо из своих или по малой части из всех желаний обществу, то чрез то они без изъятия, все почти во всех своих желаниях будут удовольствованы и потому благополучны.

Часть первая

О ПОПЕЧЕНИИ НАЧАЛЬСТВУЮЩИХ ПОЛИТИКОВ О ВНУТРЕННЕМ БЛАГОСОСТОЯНИИ ОБЩЕСТВ

377. Внутреннее благосостояние обществ полагаю я в добронравии его и трудолюбии.

378. Прежде, нежели стану я писать предложения о введении в целые общества добронравия, должно мне упомянуть о разных формах правления, потому что важные писатели объявляют, что не во всяком правлении добронравие вместно.

379. Писатели полагают четыре формы правления: 1. Демократическую, в которой весь народ, будучи в полном собрании, ус-тановляет новые и уничтожает неполезные законы, решает уголовные и другие важные дела. 2. Аристократическую, в которой сенат управляет всеми вышеписанными делами. 3. Монархическую, в которой один государь управляет народом на основании законов. 4. Деспотическую, в которой один же государь управляет всеми делами по одной своей воле. ...

383. Чтоб устоять какому обществу в целости чрез должайшие веки, то надобно, чтоб блюло его попечительное и премудрое око, да притом такое, которое бы при тех качествах могло еще жить должайшие веки; но кому сие возможно, кроме всемогущего Бога. Итак, хотя и делаются в обществах неполезные для них перемены, однако на такое допущение Божие роптать не должно; он есть художник, а мы брение, из коего он по своему произволению делает в честь и не в честь сосуды; да кто еще и то знает, что, может быть, иное общество в самом начале вкушения своего благополучия начинает само собою усиливать средства к своему падению.

384. Но несмотря на сие, ежели расположить общество так, чтоб как обычаи помогали добрым законам, так и законы -- добрым обычаям, то такое общество пребудет долго благополучным, и тем долее, чем долее согласие между добрыми обычаями и законами продолжится.

(Далі Я.Козельський наводить визначення Ш.Монтеск'є принципів правління і законів республіки. (Уклад.)).

386. В республиканском правлении общая польза есть основание всех человеческих добродетелей и законодательств.

387. Господин Монтескиу говорит, что в республике законы созидательные (les loix fondamentales) суть: 1. Подавание голосов от граждан ее, с исключением иностранных, дабы от того не могли вкрасться какие-либо подлоги, и что там надобно точно определить, кому, как, чрез кого и на что подавать голоса. 2. Чтоб все чины в республике зависели от воли народа, и в рассуждении сего военачальников, судей и полицеймейстеров своих сам он выбирать должен, в чем он редко обмануться может; а для таких дел, которые не подвержены законам и требуют прозорливости в рассуждении времени, места, особы, дела и прочая, как-то: разделка с иностранными народами, выбор министров, должен он поручать выбранным от себя начальникам, как более сведущим в таком случае. 3. Установлять законы для республики сам народ должен.

391. Кажется, не худо б располагать законы так, чтоб при всяком худом приключении одного гражданина чувствовало и участие принимало в том целое общество, как, например, ежели у кого по несчастию, а не от неосторожности его сгорит дом или он ок-раден будет, то чтоб тот убыток наградило ему целое общество, или когда кто убит будет на улице, то чтоб в том отвечала целая улица граждан денежным или другим каким взысканием. Правда, что такие законы могут казаться несколько неправы, но со всем тем отвращать могут такие злодейства, и ни один член из всего общества под защищенном их страдать не будет.

392. Господин Гельвеции пишет, что в рассуждении человеческих пороков надобно жаловаться не на злость человеческую, а на слабость законодавцев, которые всегда полагали особенную пользу в противность общей пользе.

393. Для чего по нынешнее время (говорит тот же господин Гельвеции) нравоучительная философия не может поправить нравов в народах; причиною сему то, что пороки народные скрыты в самих законах; и ежели кто хочет истребить пороки в каком народе, не переменяя производящих их законов, тот ищет невозможного и напрасно силится опровергнуть праведные следствия принятых оснований; а что касается до слабых законов, то я в дополнение к сему скажу, что причиною их слабости может быть непристойный порядок нравоучения прежде бывших философов,

394. Никакого народа нельзя сделать иначе добродетельным, как чрез соединение особенной пользы каждого человека с общею пользою всех; и чтоб преподать истинные правила и прямо ведущие к добронравию, то надобно иметь страсть ко всеобщему добру и не поступать в том по самолюбию.

Часть вторая

О ПОПЕЧЕНИИ НАЧАЛЬСТВУЮЩИХ ПОЛИТИКОВ. О НАРУЖНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ОБЩЕСТВ

439. Наружная безопасность общества главную свою силу заимствует от внутреннего его благосостояния. ...

442. Средства к сохранению наружной безопасности общества суть доброе и справедливое его обхождение с другими народами, нежелание попользоваться ему чем-либо со вредом их; а как сии добродетели мало трогают порочных людей, то и содержание каждому обществу себя в вооруженном состоянии необходимо. ...

463. Ежели б употребить то число людей, которые бывают в кампании против неприятеля, к какому-либо другому делу, то, ча-ятельно, они не меньше бы принесли трудом своим пользы, как и победою своею, и то еще ежели удастся, а побиваемые бы на баталии люди живы остались.

470. При управлении обществ, а особливо великих, здравая политика, благопристойность и самая их великость, требуют от правителей их великого праводушия, стараться в них не об обогащении их, а о довольном содержании и находить к тому каналы, которые б были неприступны зависти, не направлены к предосуждению и обиде других обществ, не подвержены частым переменам, не засорились бы долготою времени; великому обществу завоевания новые и возвышение новое не нужны, а больше бедственны, а падение его несравненно чувствительнее малого... .Великому обществу для сохранения себя в целости надобно иметь великую строгость в хранении праведных законов, великое постоянство и твердость в соблюдении добрых обычаев, великую осторожность и важность в переменах и, несмотря ни на какие отсоветования, постоянно и неослабно стараться о своем добронравии, то чрез сии средства сохранит оно свою великость на многие веки непоколебимо. ...

Григорій Сковорода

Вступні двері до християнської добронравності (1768,1780) Сковорода Г. Твори: У 2-х т. - К., 1994. - Т. 1. - С 140-150. Образ дверей, як символ входу, часто використовувався мислителем.

ПЕРЕД ДВЕРИМА

Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив не важким, а важке непотрібним.

Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це. Хвала ж блаженному Богові!

Царство Боже в середині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же -- в законі вічного.

Це і є безперервна погожість та сонце, що не заходить, темінь сердечної прірви освічуючи. Хвала блаженному Богові!

Що б було тоді, коли б щастя, найпотрібніше й наймиліше для всіх, залежало б від місця, часу, плоті та крові? Скажу ясніше: що було б тоді, коли б Бог поклав щастя в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах, чи в Соломоновім віці, чи в багатстві, чи в пустелі, чи в чині, чи в науках, чи в здоров'ї?.. Тоді б щастя наше і ми б з ним були б бідні. Хто міг би дістатися до тих місць? Чи ж можливо народитись усім в одному якомусь часі? Як же поміститися в однім чині та статі? Чи ж бо то щастя затверджено на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Важке й неможливе. Хвала ж блаженному Богові, що важке зробив непотрібним. Тепер чи ж бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами, не тягайся палацами, не плазуй земною кулею, не блукай Єрусалимами. ... За золото можеш придбати село, річ важку, але обхідну, а щастя, як річ найнеобхідніша з необхідного, завжди і всюди дається дурно.

Повітря і сонце завжди з тобою, завжди і дурно, а все, що біжить од тебе геть, знай, -- чуже, й не вважай його за своє, все те чудне і зайве. Нащо воно тобі? Тим-то воно й важке. Ніколи б воно не пішло від тебе, коли б було необхідне. Хвала ж блаженному Богові!

Щастя ні від небес, ні від землі не належить. Скажи з Давидом: «Що мені є на небі? І від тебе чого захотів на землі?» ...

Глава 1

ПРО БОГА

Весь світ складається з двох натур: одна видима, друга -- невидима.

Видима натура зветься твар, а невидима -- Бог. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує;

скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно.

Через це у стародавніх [людей] Бог звався розум всесвітній. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інше. ...

А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені здаються принагідніші інших тому, що розум є цілком неуречевлений, а істина вічним своїм пробуттям цілком супротивна непостійній речовині. Та й тепер у деякій землі Бог зветься іштен Іштен -- мабуть, використане угорське слово isten (Бог), добре знайоме філософу, близьке за звучанням до слова ..істина' Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та інше. ...

Глава З

ПРО ПРОМИСЕЛ ЗАГАЛЬНИЙ

Ця-бо блаженна натура чи дух утримує у русі весь світ. . Цей промисел є спільний, тому що стосується добробуту всього живого.

Глава 4

ПРО ПРОМИСЕЛ, ОСОБЛИВИЙ ДЛЯ ЛЮДИНИ

Цей найчистіший, усесвітній, усіх віків та народів усезагаль-ний розум вилив нам, як джерельний струмок, усі мудрощі та мистецтва, потрібні для провадження життя.

Але нічим йому не зобов'язаний так кожен народ, як тим, що він дав найвищу свою премудрість, яка є природний його портрет і печать.

Вона настільки переважає інші розумні духи чи поняття, наскільки наслідник ліпше служителів.

Вона вельми схожа на наймайстернішу архітектурну симетрію чи модель, яка, через увесь матеріал нечуттєво простягаючись, чинить цілий склад міцним та спокійним, що утримує всі інші прибори.

Так, слово у слово, і вона по всіх членах політичного тіла, яке із людей, а не з каміння складається, таємно розлившись, робить його твердим, мирним і добробутним.

Коли, наприклад, якийсь рід, чи місто, чи держава за цією моделлю засновані і встановлені, в той час бувають вони раєм, небом, домом Божим тощо. А коли якась одна людина створить за тим життя своє, у той час буває в ній страх Божий, святиня, доброчестя тощо. І як у тілі людському один розум, але по-різному в розмислі різних частин діє, так і в згаданих співжиттях, зв'язаних цією премудрістю, Бог через різні члени творить дійства на загальну користь.

Вона в усіх наших різного чину справах та речах душа, користь та краса, а без неї все мертве та бридке. Народжуємося ми всі без неї, однак для неї. ...

Вибрані місця з творів Григорія Сковороди Хоткевич Г. Григорій Савич Сковорода: український філософ. Перевидання. - X., 1997. - С 31-61.

З першої вступної проповіді до курсу лекцій «Про християнську добронравність»)

Увесь світ спить!

Та ще не так спить, як то про праведника сказано: «спить так, що коли і впаде, то не розібьється». Ні. Світ наш спить глибоко, наче пришиблений. А наставники, пасущії Ізраіля, не тільки не будять, а ще й приговорюють: «спи, спи -- не бійся. Місце дооре -- чого боятися?»

***

Колись-то сини Ізраіля не могли дивитися на осяяне славою лице Моісея, що узрів Бога. А на що ж вони дивилися? Та на саме покривало, що ним було прикрите Моісеєве лице. Отуди! Який же ти Ізраїль? Виходить, що обрізаний ти по тілу та необрізаний по смислу. Тьму очі твої ще переносять, але істини вже не можеш ти стерпіти....

***

Слухай, християнине з язичеським серцем! Чи довго ж іще ти будеш лежати на землі? Чи станеш же ти нарешті колись людиною?

Ні, не станеш. А чому? Тому, що на плотську занавіску задивився, а на лице істинного Божого чоловіка дивитися тобі зовсім нема терпіння. Отже не переобразишся ти з земного в небесне доти, доки не пізнаєш що таке істинний человік.

А що ж воно таке -- істинний чоловік? Не продереш очей доти, доки плоть і кров твоє серце держати будуть. Довго ж вони будуть держати? Доки не признаєшся, що твоя плоть і кров ніщо.

***

Істиною не бувала плоть ніколи. Плоть і брехня -- одно, і хто любить сього идола, плоть -- сам такий же. А там де брехня й пустота -- там людини немає.

II

(З другої такої ж вступної проповіді)

Не знаємо ми як шукати Христа. ...

Дехто шукає Його у високих світських почестях, в чудових будинках, в церемоньяльних столах і т. і. Шукають і розглядаючи небеса, сонце, місяць, зірки -- нема й там. Шукають у довгих молитвах, постах, у священничих обрядах... шукають у грошах, в столітнім здоровью, в плотськім воскресеню -- нема й тут.

Та де ж Він? Ага, осьдечки: Його знайдеш, коли будеш проповідувати, знати пророків, роздаш майно своє, мучитимеш своє тіло. Але -- нема й там Христа.

(Христос -- у вищім помислі, у вищім стремлінні духа людського, «наземлі нагарній, високій»). ... (З «Дверей вступних до християнської добронравности»)

Дякуймо ж, дякуймо Богові блаженному за те, що потрібне зробив нетяжким, а тяжке непотрібним!

Нема нічого солодшого для чоловіка, нема нічого й по-трібнійшого як щастя. І нема ж нічого й лекшого. Дякуймо ж блаженному Богу!

Царство Боже в нас самих, щастя наше в серці нашім, серце в любови, а любов -- у законі Вічного. От се й єсть незаходяще сонце, що сердечні безодні просвіщає. Дякуймо ж блаженному Богу! ***

Отже коли хочеш бути щасливим -- не шукай щастя за морем, не проси його у людини, не волочись по палацах, не блукай по Єрусалиму, не повзай по всій кулі земній. Золотом можеш купити село, річ тяжку, але обходиму, а щастя, яко річ необхідніша з необхідних, завжди і всюди дається дурно. Повітря й сонце завжди з тобою, всюда й дурно, а все, що тікає від тебе геть -- знай, що воно чуже і не вважай своїм. Не пішло би воно від тебе, як би було тобі потрібне.

Отже дякуймо блаженному Богу, що щастя ні від небес, ні від землі не залежить. (З твору «Наркіс або -- пізнай сам себе»)

Єсть предревня притча про парубка Наркіса, що подивився на себе у воду і закохався на смерть. Сей учинок Наркіса можна назвати словами: пізнай самого себе. Хочеш бути задоволений із себе -- пізнай самого себе. Хто прозрів у водах тлінности красоту духа свого, той не в що зовнішнє, не в тлінности своєї воду, а в саму суть свою закохається. Наркіс на полотні тлінної плоті своєї побачив нерукотворенний образ, іже єсть сіяння слави Отця.

Так ми бачимо людей, як би хто показував нам одну людську" ногу чи пьяту, закривши усе тіло й голову. Ти й сам себе бачиш, а не розумієш сам себе і не знаєш. А не знати себе самого -- се все одно, що втратити себе, згубити. Коли в твоїм домі десь заритий скарб, а ти про нього не знаєш, то тобі все одно як би того скарбу й не було. Отже пізнати самого себе, знайти себе і знайти людину -- се все одно. Але ти себе не знаєш, бачиш в собі одну землю, отже нічого не бачиш. Одно -- дивитися на тінь дуба, а друге -- на самий дуб. Отже ти тінь свою тільки бачиш, тобто, просто сказавши, нічого не бачиш. Так і виходить, що ти сам себе зроду не бачив.

Тіло наше само нічого не може, ним роспоряжається мисль: вона розсуждає, радить, опреділяє, велить, а тіло тільки як приборкана скотина або як хвіст волочеться за думкою. Значить головне в нас -- то єсть думка.

По великих садах роблять часом здоровенні клітки, обволікають їх залізними сітками, і багато птичок безперестанно в середині там колотяться, то в один, то в другий бік бьються, але ніде пролетіти не можуть. Отак і наші серця мечуться й мучаться в стінах видимости. Бо що може бути вужче й тісніше видимости?

Як же ж нам вилетіти звідти, коли ж ми давно, з самого дитинства напоєні лукавим духом, засіяні зміїним насінням, щоби тільки одну видимість, зовнішню тьму любити та за нею ганятися? Чи вилетить же, як птиця, серце наше з клітки землі?

Ох, не вилетить -- бо ми не віримо, що зверх видимости є ще щось, чого не можемо полапати й аршином поміряти. І хоч приймемо насіння благословенне, начало спасенія нашого, але воно буде у нас безплодне -- бо ми любимо зовнішність, звикли до неї і не можемо подумати, що видимість може зогнити, як зерно, але невидима сила зостанеться. А без того согниття новий плод ніяк не може родитися.

VI

(З твору «Дружня розмова про душевний спокій»)

Зміряли ми море, землю, повітря, небеса, потрівожили внутрішність земельну ради металів, розмежували плянети, повідшукували гори на місяці, найшли невидимих світів нещисли-му кількість, будуємо дивовижні машини, засипаємо безодні, зупиняємо воду -- Боже, чого ми тільки не вміємо? Чого ми тільки не можемо?

Але горе, що при всім тім чогось великого не стає. Немає чогось, чого й назвати не вміємо. Знаємо, що не стає чогось, а що воно таке -- не розуміємо. І похожі ми на безсловесну дитину, що тільки плаче; воно і не знає і сказати не може в чім йому потреба, саму тільки досаду відчуває.

І се явне душі нашої незадоволення чи не позволяє нам догадатися, що всі оті науки не можуть думки нашої наситити. Безодня душевні ними не наповняється. Пожерли ми несчислиме множество систем: плянетами, плянет з горами й морями, але не вто-ляється наша жажда. Математика, медицина, фізика, механіка, музика із своїми сестрами -- чим більше їх вкушаемо, тим гірше палить серце наше голод і спрага, а ми все не догадуємося, що то все тільки служниці при пані, хвіст при голові.

Я наук не хулю, навпаки -- я хвалю й найпослідніше ремесло. Але те хули є достойне, що, на сі науки надіючися, забуваємо ми найвищу науку -- науку щастя людського, до якої всякому віку, всякій землі, всякому полу й зросту завжди двері відчинені. Що ж може зробити нас щасливими?

Наше щастя живе у внутрішнім спокою серця нашого, а спокій -- у згоді з Богом. Чим хто згідніший з Богом, тим він спокійніший, а значить і щасливіший.

Часто так виходить, що багато людей тікають від хліборобства. Кидаються на всякі инші должности, хоч може вони й не підхожі зовсім до них. А між тим тільки природний труд є солодкий труж-дающемуся. З веселостею жене зайця борзий пес. Услаждається трудом пчола, збіраючи мед. По що ж тільки ти, о маловірна душе, отягчаєш себе, ідучи в друге званіє, коли Отець твій небесний родив тебе хліборобом чи гончарем, чи бандуристом? Чому не йдеш по званію своєму, йдучи на инше, хоч тобі й не сродне? Бо не розумієш, що в тисячу раз щасливіше в малім можна жити, але з Богом своїм, ніж без Нього знаходитися серед воєначальників чи первосвященників. Більше пошани вартий швець, на своєму місці, ніж генерал не на своєму. Яка користь, коли імья твоє десь напе-чатане, а Дух Істини, що сидить і судить в самому тобі, не одоб-ряє тебе? Зостанься ж краще в природнім твоїм званію, яке б воно не було мале. Лучче тобі попрощатися з великими хоромами, з широкими грунтами, з пишними титулами, ніж розстатися з душевним спокоєм.

Щасливий той, хто живе по волі благого Духа -- Господь буде на всіх путях його. А що нас вводить у пагубу, так се от сі чотирі річи:

A. Братися за те, що тобі не підходить.

Б. Нести обовьязок, противний твоїй природі.

B. Обучатися, до чого не родився.

Г. Дружити, з ким не рожденний дружити.

Отже бути щасливим -- се значить пізнати себе чи то свою природу, взятися за свою долю і робити своє діло. Найкраща душа не може бути спокійною, коли вона несе обовьязки, до яких не родилася. Та й як же їй бути спокійною, коли вона втратила радість серця? А як же їй не втратити, коли замісць добра обижаєі приятелів кревних, і ближніх і дальніх, і земляків і чужосторонніх? А як же їй не обижати, коли вред приносить суспільности? А як же не вредити, коли нема невтомної праці? А звідки ж може узятися труд, коли нема охоти до нього? А де візьмеш охоту без природного до того нахилу? Отже природа й єсть первоначальна усьому причина. Вона мати охоти, а охота гірша неволі по приказці. Охота радується труду як синові своєму, робить труд солодким. ... 364

Смішно дивитися, як медвідь танцює, вовк свистить у сопілку, а лошак носить поноску. Смішно, бо всяка безвредна невідповідність смішить. Але коли вже поставити вовка пастухом, медведя зробити ченцем, а лошака совітником, то се вже не жарти, а таки просто біда. Бо хто може бути до других добрим, коли він до себе самого лихий? Самім собі убийцями суть ті, хто бореться з природою. Яка ж то мука -- трудитися в невідповіднім ділі! Без охоти і празник річ важка. Ніхто не буде мати твердої слави від якого-будь художества, коли труд біля нього не буде мати за солодздчий самої слави. Багато людей, не звертаючи уваги на свою природу, беруть для себе ремесло найдохідніше, але вони помиляються. Дохід -- не радість, а коли й радість, то не внутрішня. Істинну ж радість сердечну знайдеш тільки в роботі тобі сродній. І тим радість більша, чим більше сродна робота. Як би щастя було в богацтві, то хіба мало богатих на світі? А щасливих, бач, мало. Бо богацтво тішить тільки тіло, а душу веселить сродна робота; коли ж сю роботу відібрати, то се для душі смертельна мука. Душа сумує й непокоїться, як пчола замкнена в хаті, коли сонечко світле кличе її на уквітчані поля. І мука ся позбавляє душу здравія, відбірає охоту на все і приводить до розслаблення. Тоді душа нічим недовольна. ...Отак невидиме стає сильнішим видимого, і від невидного залежить видне.

Бог подібен до богатого фонтана, що наповняє ріжні сосуди по їх вмістимости. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність. І ллються з ріжних трубок ріжні токи в ріжні сосуди, що стоять довкола фонтана. До меншого сосуда менше попадає, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні. І що може бути більше глупого від тої рівности, яку деякі дурні у світі завести думають? Бо хіба ж не глупе те, що противиться Божій натурі?

О, молоді люди! Коли дивлюся на вас, як ви у світ устремляє-теся, приходить усе міні в думку казка про вовка, що з'їв вівцю і, надівши на себе її вовну, пішов до стада; а ягня, побачивши ніби матір свою, з усіх сил побігло до вовка, а за ним і все стадо.

Приходять іще міні на думку тетерваки, що гоняються за обильністю харчу і на тім ловляться. А то уже чайки, сусідки та дятли -- ті обережніші, так само як і олені та сайгаки. Послухайте отсієї пісеньки:

Будь доволен малим, за великим не гонися.

Сітка вже простерта на тебе -- вельми бережися.

Я вам сильно ражу -- роскішно не жити,

Бо на таких-то завжди напинають сіти.

Хто вдячний Богу, той малим доволен,

А ропотник усім світом не сит і не повен.

Вдячна душа втече від сіти,

А замісць неї туди попаде неситий.

IX

(З твору «Убогий жайворонок»)

Тетервак, не бачучи сітки, налетів на розсипану ловцем їжу, почав її хапати; а нажершися по вуха, похожував, надуваючися і дуже задоволений із себе. Мимо летів жайворонок. Тетервак почав присоглашати й жайворонка до своєї пишної їди, але жайворонок сказав, що він не хоче брати чужого, не любить пишности й має задоволення із своєї бідноти. На се тетервак почав сміятися:

-- Блаженні нищі... Добре блаженство, коли нічого вкусити. Правда, воно й багато істи часом вредно, але все ж таки воно спокійніше, ніж терпіти голод. Не ївши, кажуть, лекше, а поївши лучче. Каже -- не займай чужого. А як його не займати, коли воно само в очі пливе? Та не все й брати треба. Хіба я дурень? Бачу черепок на дорозі -- йду мимо. Але як уже хліб попався -- ніяк не пропущу. Отоді буде спокій. Отак я думаю і не помиляюся, бо я ж таки не вчора родився та й між людьми потерся, слава Богу. Правда, були часи, коли й бідних, але добродітельних поважали, та тепер світ зовсім не той. Тепер коли ти бідний, то й дурень, і нема про тебе у світі доброї думки. А стратити у світі добру думку про себе -- се ой, як погано. Куди ти тоді годен? Будь ти там який хочеш, хоч десятка шибениць достоїн -- кому яке діло? -- аби тільки ти мав добру славу і був у почоті. Тоді нічого не бійся, не впадеш ніколи. Бо не той прав, хто прав по суті, а той, хто вміє здаватися правим і знає поговірку -- «кінці в воду». Оце нинішнього світу наймодніша й спасенна премудрість. Коротко сказавши: тільки той щасливий, хто хоч і не прав по совісти, але прав по бумажці. ...

Але не вспів тетервак доспівати, як упала сітка, і ловець скрутив тетервакові голову. Жайворонок перелякався й полетів до батька; росказав те все батькові, а батько так почав говорити:

-- Сине мій! Приклони вухо твоє до слів моїх -- і спасешся від сіток. Памьятай, що невелика користь -- читати багато книжок, а бути беззаконником. Читай одну книгу і досить буде з тебе: се книга рода людського. Читай її й поучайся. Правда, читають її всі, але несмисленно: дивлються на зверхність, а серця не бачуть. Тетервак отой: бачив їжу, а не бачив сітки -- так і люди: читають книгу світа сього, а в сітки ловляться. Ти ж, сине мій, читаючи книгу видимого й злого у сім світі, возводи в усякім ділі сердечне око твоє на саму суть, на саме серце. Отоді тільки, пізнавши саме жерело, будеш правим судією усякому ділу. Тетервак побачив їжу й накинувся на неї. Чому він так зробив? Бо має серце невдячне, з своєї долі незадоволене, жадне на чуже. Отже треба мати серце чисте, тоді не будеш боятися ні блискавиці, ні грому. О, серце чисте! Ти -- новий вік, вічна весна, благовидно небо, обітованна земля, рай розумний, веселіє, тишина, спокій Божий, Субота і Великдень! Серце чисте -- то зерно, з котрого проростають небеса і земля; зеркало, в котрім відбивається усе сотворене; твердь, що мудростею своєю утвердила дивні небеса; рука, що держить путь земний і прах нашої плоті.

Діалог. Назва його -- Потоп Зміїний. (1791) Сковорода Г. Твори: У 2-х т. - Т. 2.

РОЗМОВЛЯЮТЬ ДУША І НЕТЛІННІЙ ДУХ

... Дух. Кожен народжений у цьому світі є пришелець, сліпий або просвіщенний. Чи не прекрасний храм премудрого Бога є світ цей? Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незліченних світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший -- мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх. ...

Семен Десницький

Представление о учреждении законодательной, судительной и наказательной власти в Российской империи (1768) Юридические произведения прогрессивных русских мыслителей. Вторая половина XVII! века/Под общей ред. С.А.Покровского.-М., 1959.-С. 97-121. Звірено з текстом: Представление о учреждении законодательной, судительной и наказательной власти в Российской империи. Сочинение С.Е.Десницкого. С четырьмя приложениями //Записки Императорской Академии наук.-Т. VII. №4.-СПб., 1905.-С.1-23. (Уклад.)

Законы делать, судить по законам и производить суд во исполнение -- сии три должности составляют три власти, то есть законодательную, судительную и наказательную власть, от которых властей зависит все почти чиноположения и все главнбе правление в государствах Многие политические авторы (а особенно барон де Монтескю в своем сочинении ("Sur L'esprit des loix") ["О духе законов"]) писали о сих трех властях так, как оные по течению своих дел учреждены были в разных государствах. А как сии власти по времени и месту учреждены быть могут для продолжительного отправления дел государственных, о том законодатель сам больше может ведать.

В сем плане я старался по крайнему разумению приноровить учреждение таких властей нынешнему возвышающемуся российскому монаршескому состоянию. (Прим. С. Десницького.).

Следовательно, учреждение сих властей по времени и месту, особливо при нынешнем намереваемом в России возобновлении С. Десницький має на увазі обіцянку Катерини II., должно составлять у позванных на такое дело подданных первый рассуждения предмет.

При учреждении сих властей ту надобно бсторожность иметь, чтоб одна власть не выходила из своего предела в другую и чтоб притом всякая из сих властей имела своих надзирателей, которых опасению чтоб она была всегда подвержена.

Если сии власти прежде всего счастливо учреждены и ограничены будут в законоположении, прочие все установления, какие надобными покажутся, удобно по совершении сего главного дела учинены быть могут.

Каким образом такое установление в действие произведено может быть, о сем смею вашему императорскому величеству всеподданнейше предложить свой план.

I. ЗАКОНОДАТЕЛЬНАЯ ВЛАСТЬ

Сей власти в Российской империи, кроме монархов, никто в полном значении не может иметь; позванные, однако, на такую должность монархами персоны могут и в законодательной власти иметь столько участия, сколько и ныне правительствующему сенату дозволяется, то есть их должность может дозволена быть с приказанием и по усмотрению монархов российских делать указы вновь, старые поправлять, дополнять или уничтожать так, как надобность и изволение монаршее потребует; сверх сего сенаторов будет дело пошлины в государстве налагать и облегчать оные, как надобность потребует, войну продолжать и заключение трактатов с соседними державами наблюдать, дабы отечеству предо-судительными не были. А поелику законодательная власть всех прочих высшей поставляется, то следует, чтоб в сенате российском и апелляции всех дел, которых в нижних судах не решено, свое конечное решение имели. И когда будут по сенатскому рассмотрению пошлины и казна государственная налагаема и собираема, того ради справедливо монархи могут приказать такому правительствующему сенату иметь смотрение и в расходах казны государственной так, чтоб все коллегии и корпусы и университеты без изъятия в издержании и расходах государственной казны правительствующему сенату ответны были.

1. ИЗ КАКИХ И ИЗ СКОЛЬКИХ ЛЮДЕЙ СОСТОЯТЬ МОЖЕТ ПРАВИТЕЛЬСТВУЮЩИЙ СЕНАТ

Для толикой обширности Российской империи сенат должен по крайней мере состоять из шести или из восьми сот персон. Сии люди могут по соизволению монархов выбираемы быть из земельных владельцев в губерниях и провинциях, сверх сего из купеческих и художественных людей Тобто ті, хто займається ремеслами. и, наконец, из духовных и училищных мест так, чтоб всякая губерния, провинция и корпусы имели своего в законодательной власти представителя, заступника и ходатая, которому бы своих сограждан соподданных и соседов обстоятельства и жалобы всегда известны были, и через него всему государственному правлению в сенате на рассмотрение представляемы были.

2. КАКИМ ОБРАЗОМ И ОТКУДА ВЫБИРАТЬ СЕНАТОРОВ

В губерниях и провинциях сенаторы могут по соизволению монархов выбираемы быть помещиками, однодворцами и живущими в губерниях и провинциях земельными владельцами так, чтоб тот только владелец имел честь иметь голос свой и участие в из-бирании, который по крайней мере платит подушного за свою землю и за крепостных пятьдесят рублей в год в казну, а которые платят до тысячи и больше подушных денег за своих собственных крепостных и за свою собственную землю не под чужим именем, те чтоб ни под каким видом не имели больше голосов при выбирании, как только что один голос; кандидатом становиться в сенаторы можно безопасно дозволить всякому, кто только в состоянии может жить при такой должности на своем иждивении, ибо сенаторы не должны ни полушки иметь жалованья, довольствуясь притом одной честию и привилегиями, какими их монархам российским заблагорассудится наградить за такое рачительное их старание об отечестве. А от такого избрания та справедливость в политике произойдет действительно, что только тот будет больше чести, достоинства и участия иметь в правоправлении, который больше тягости несет в отечестве, и тот только может быть сенатором, который платит больше в казну государеву и который будет иметь у себя капитал по крайней мере до двух тысяч в год.

3. КАКИМ ОБРАЗОМ ДРУГОГО ЗВАНИЯ СЕНАТОРЫ МОГУТ БЫТЬ ВЫБИРАЕМЫ

Из купеческих и рукомесленных людей могут иметь голос при выбирании кандидата в сенаторы те, которые будут платить пошлины в казну за дозволенный им промысел купечеством в отечестве до пятидесяти рублев, а кандидатом себя объявлять можно дозволить всякому из купцов безопасно, который в состоянии будет отправлять такую должность и жить безотступно при дворе на своем содержании.

Из духовных можно дозволить сенаторами быть без выбору архиереям, которые имеют порученные себе епархии, за которые их должность будет ходатайствовать и представлять их обстоятельства и нужды в сенате по сему правлению: архиереи також на своем содержании должны отправлять сенаторскую должность, поручив смотрение своих епархий наместникам и консисториям Консісторії- церковні колегіальні органи, засновані в Росії у 1720 р. Під керівництвом архієрея здійснювали управління і духовний суд в єпархії..

Из университетов и разных корпусов, училищ наук и художеств могут выбраны быть в сенаторы присутствующими в тех местах, какие им заблагорассудятся, персоны на своем же содержании, которые будут за них ходатайствовать. Училища, имея таких представителей в правительствующем сенате, не будут требовать и кураторов Куратори - призначені царським урядом попечителі навчальних закладів..


Подобные документы

  • Загальні риси і особливості міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього сходу. Основні характеристики державно-правової думки стародавньої Індії. Огляд етико-політичних вчень Стародавнього Китаю. Етико-правовий аспект зороастризму.

    лекция [30,5 K], добавлен 09.03.2011

  • Ідеї права і справедливого суспільного устрою в Гомера та Гесіода, творчості семи мудреців Стародавньої Греції. Роль Києво-Могилянської академії в розвитку вітчизняної політичної правової думки. Внесок Т.Г. Шевченка в розробку філософії національної ідеї.

    контрольная работа [47,8 K], добавлен 19.07.2011

  • Порівняльний аналіз політичного змісту буддизму та брахманізму. Виникнення буддизму. Завдання і значення курсу історії вчень про державу і право. Iдея аскези як фактора жертвопринощення. Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні.

    контрольная работа [21,6 K], добавлен 08.11.2008

  • Передумови виникнення та загальна характеристика політичних і правових вчень представників давньогрецької школи софістів - порівняльний аналіз. Роль, місце та історичне значення політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції.

    дипломная работа [119,3 K], добавлен 01.06.2008

  • Вчення Канта про державу і право. Політико-правова теорія Фіхте, методологічна, філософська основа загальнотеоретичних поглядів на державу і право. Особливості вчення Гегеля про державу і право, його філософський підхід до сфери об'єктивного духу.

    реферат [34,1 K], добавлен 08.09.2009

  • Поняття права у працях Г. Гегеля та уявлення про світську владу М. Лютера. Загальна характеристика релігійно-міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу у ІІ–І тис. до н.е. Політико-правові ідеї неолібералізму та консерватизму.

    контрольная работа [41,7 K], добавлен 13.04.2009

  • Загальна характеристика епохи давньоримської політичної та правової думки. Створення нової науки - юриспруденції зусиллями римських юристів. Вчення Цицерона та Ульпіана про державу і право. Політико-правові погляди римських стоїків та їх вплив на юристів.

    контрольная работа [46,5 K], добавлен 06.10.2012

  • Основні напрямки правової думки в Стародавньому Римі. Досягнення римських юристів. Ідеї про право в ранньому християнстві. Діяльність глоссаторів і коментаторів. Ідеї про право і державу в християнсько-теологічній концепції Августина Блаженного.

    контрольная работа [34,4 K], добавлен 15.01.2016

  • Історичні передумови становлення культури Відродження у Західній Європі. Характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації. Політико-правові ідеї мислителя Жана Бодена.

    реферат [24,7 K], добавлен 07.10.2010

  • Джерела римського права, звідки романістика (наука про Стародавній Рим) черпає інформацію про наявність певних правових норм. Політико-юридична культура стародавнього світу. Біблейське поняття закону. Середньовічна політична культура на Сході й Заході.

    контрольная работа [36,5 K], добавлен 28.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.