Теоретичний аналіз правової природи договору ренти в законодавстві Україні

Історичне походження і розвиток договору ренти. Поняття договору ренти та його юридична характеристика. Види та сторони договору ренти. Аспекти укладення договору, його зміст, виконання та припинення. Відповідальність за невиконання договору ренти.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.08.2011
Размер файла 133,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Платник ренти - це особа, яка в обмін на одержане майно зобов'язана виплачувати ренту одержувачу ренти. Його особисте ставлення до переданого майна як до своєї власності покладає на нього обов'язок по виплаті ренти. Отже, платник ренти - це, як правило, власник майна, переданого під виплату ренти. Він має абсолютні правомочності власника, що обтяжені періодичним обов'язком виплати ренти.

Платником ренти не може бути фізична особа, яка в законному порядку визнана обмеженою в дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі (ст. 36, 37, 39, 40, 41 ЦК України). У такому випадку одержувач ренти вправі вимагати припинення договору ренти шляхом його розірвання (п. 3 ст. 740 ЦК України). Припинений договір ренти може бути відновлено тільки за умови відміни спірного рішення суду або винесення нового рішення про скасування обмеження дієздатності. Після винесення судом рішення про обмеження чи позбавлення фізичної особи в дієздатності вона знову вправі укладати договір ренти. Отже, платником ренти може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку 14 років і не обмежена або не позбавлена дієздатності.

Платниками ренти серед юридичних осіб можуть бути ті організації, які вправі від свого імені й на умовах самостійної майнової відповідальності набувати майно за договором ренти взамін на виплату ренти. Перш за все - це комерційні юридичні особи й, разом із тим, це некомерційні юридичні особи. Платником ренти також може бути юридична особа, єдиним власником якої є держава або одна фізична особа. У всіх випадках юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки за договором ренти через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів (ст. 92 ЦК України), якщо іншого не встановлено законом.

Фізичні та юридичні особи вправі вільно обирати різновид договору ренти, у якому вони бажають взяти участь, за умови, що особливості їх індивідуального й правового статусу дозволяють це робити. Так, наприклад, у строковому договорі довічної ренти одержувачем ренти може бути тільки фізична особа. Участь юридичних осіб у тому чи іншому різновиді договору ренти залежить від їх праводієздатності.

Деякі відмінності є у визначені сторін договору ренти в законодавстів Російської Федерації. Так, у визначенні договору ренти в § 1 гл. 33 ЦК РФ («Загальні положення про ренту і довічний догляд з утриманням»), відсутні які-небудь вказівки, що обмежують участь у даному договорі окремих суб'єктів цивільного права. Такі обмеження встановлені стосовно до окремих видів (підвидам) договору ренти. При цьому всі подібні обмеження відносяться тільки до однієї сторони - одержувачеві ренти. Що ж стосується платників ренти, то в цьому випадку, як відзначав С.А.Хохлов, «такими можуть фактично стати будь-як громадяни, комерційні або некомерційні організації, зацікавлені в придбанні майна, пропонованого одержувачем ренти, і здатні виконати імперативні вимоги, пропоновані законом до змісту договору ренти і забезпеченню її виплати» [18, с.303]. Правда, у літературі іноді висловлюється й інша точка зору, у силу якої можливості виступу визначеного суб'єкта на стороні платника ренти можуть перешкоджати й обставини фактичного характеру.

Так, на думку З.І.Цибуленко, «платником ренти мають право виступати громадяни, комерційні і некомерційні організації -юридичні особи, у яких мається зацікавленість у необхідності придбання майна в одержувача ренти і маються економічні можливості зобов'язуватися по такого роду договорам» [46, с.12].

Тим часом, якщо врахувати, що у висновку будь-якого договору реалізується правоздатність особи, на обсяг якої не можуть зробити впливу ні наявність інтересу до придбання визначеного майна, ні обставини, іменовані «економічними можливостями», те такого роду обмеження не мають, мабуть, правової сили. А це означає, що заперечувати договір ренти по зазначених обставинах (відсутність визначеного інтересу або економічних можливостей виконання договору) як відповідна сторона, так і її контрагент не вправі. Зокрема, економічні можливості можуть мати значення лише для іншої стадії - припинення договору.

договір рента відповідальність

РОЗДІЛ ІІ.

ДИНАМІКА ДОГОВОРУ РЕНТИ

2.1 Укладення договору ренти

Порядок укладення договору ренти насамперед підпорядковується загальним правилам про оферту й акцепт. Оферентом у договорі ренти виступає особа, що перша запропонувала укласти його на певних умовах, а акцептантом - особа, що дала позитивну відповідь на оферту. Оферта повинна містити в собі всі істотні умови договору ренти, які погоджуються між контрагентами в процесі спільного волевиявлення.

Істотними умовами договору ренти є:

Предмет. Ним може бути будь-яке індивідуально визначене майно, не вилучене з цивільного обігу, якому властиві як родові, так і індивідуально визначені ознаки, використання якого у підприємницькій діяльності або для задоволення власних потреб платника ренти сприяє утворенню майнового доходу. Зокрема, таким майном можуть бути: земельні ділянки, будинки, будівлі, споруди, машини, судна, літальні апарати, гроші й інше рухоме або нерухоме майно. Не можуть бути предметом договору ренти не відчужувані нематеріальні блага: особисті немайнові права, ідеї, неречові результати інтелектуальної діяльності, послуги - усі ті тілесні й не тілесні речі, що неможливо передати у власність в обмін на виплату ренти.

Рента - доход, що одержується за відчуження майна у власність платнику ренти. На стадії укладення договору контрагенти повинні узгодити, у якій формі буде виплачуватися рентний дохід, у формі грошової суми чи іншого надання (ст. 737 ЦК України), а також погодити розміри ренти і періодичність її виплат.

Строк. Згідно з п. 2 ст. 731 ЦК договір ренти може укладатися на безстроковий або строковий терміни. Погодження строку, на який буде укладено договір ренти, є обов'язковою умовою, яку контрагенти повинні узгодити на стадії укладення договору, в протилежному випадку не видається можливим з'ясувати, на який період вони будуть вважати себе зв'язаними суб'єктивними правами та обов'язками, що випливають з їх домовленості.

Інші умови, на погодженні й включенні в договір яких наполягає один із контрагентів. До інших істотних умов договору ренти відносяться як змінені домовленістю сторін правила диспозитивних норм, що передбачені в чинному цивільному законодавстві (ст. 734 ЦК України), так і ті, що не передбачаються в ньому, але не суперечливі йому правила, на погодженні й включенні в договір яких наполягає одна із сторін (ст. 11 ЦК України).

Безумовне й повне погодження іншого контрагента у відповідь на пропозицію оферента укласти договір ренти на запропонованих умовах відповідно до чинного законодавства (ст. 642 ЦК України) розцінюється як акцепт зробленої оферти. З моменту вираження акцепту оферент і акцептант вважаються зобов'язаними до укладення договору ренти на погоджених між ними умовах.

Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК України моментом укладення договору, для якого є обов'язковою нотаріальна форма, вважається момент нотаріального посвідчення договору, а для договору, в якому передбачається відчуження нерухомого майна, - укладення договору збігається з часом його державної реєстрації (Додаток Д). Згідно зі ст. 732 ЦК України договір ренти завжди підлягає нотаріальному посвідченню незалежно від того, яке майно відчужується під виплату ренти. Зважаючи на те, що нотаріальне посвідчення договору ренти спрямовується на перевірку досягнутої згоди й передачі майна, а реєстрація -на уточнення переходу права власності на нерухоме майно, договір ренти буде укладеним з моменту його оформлення й відповідної реєстрації. Таким чином, моментом укладення договору ренти є момент його нотаріального посвідчення або, відповідно, момент державної реєстрації.

У юридичній літературі виказували й інші думки щодо моменту укладення договору ренти. Таким моментом вважають: досягнення згоди, передання майна, момент державної реєстрації договору [46, с.12].

В той же час, договір довічного утримання (догляду), який є наступним договором за ЦК України, що надає можливість відчужити власність та зберігти при цьому право користування цим майном, врегулюваний главою 57 ЦК України.

В договорах ренти та довічного утримання (догляду) є як спільні, так і відмінні риси.

За договором довічного утримання (догляду) відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а якщо предметом договору є нерухоме майно, - то й державній реєстрації. А за договором ренти отримувач ренти може передати будь-яке майно, а отримує ренту у вигляді грошових сум або іншим чином.

Право власності на майно, передане по договору довічного утримання, виходячи з визначення поняття цього договору та, враховуючи встановлену законодавством форму, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. Однак, до смерті відчужувача право розпорядження майном, переданим за договором довічного утримання (догляду) законодавчо обмежене. Такі ж положення можуть бути передбаче договором ренти.

Так, до смерті відчужувача набувач позбавлений права продавати, дарувати, обмінювати чи передавати в заставу майно, отримане за цим договором. З метою дотримання набувачем зазначених обмежень, при нотаріальному посвідченні договору нотаріусом накладається заборона на відчуження такого майна.Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач, при цьому відчужувачем за цим договором може бути будь-яка фізична особа, незалежно від віку та стану здоров'я, а набувачем - фізична особа, яка здатна надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення, тобто повнолітня дієздатна фізична особа, а також юридична особа або ж кілька фізичних осіб, які отримують майно на праві спільної сумісної власності, а їх обов'язок по утриманню (догляду) відчужувача є солідарним, тобто таким, за яким у відчужувача є право вимагати виконання обов'язків за договором як від усіх набувачів, так і від кожного з них окремо.

Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений також на користь третьої особи. Факт перебування такої особи в родинних стосунках з відчужувачем юридичного значення не має. Укладення такого договору можливе у випадку відсутності у третьої особи, на користь якої укладається договір, коштів для проживання або ж її хворобливий стан, у зв'язку з яким вона потребує постійного догляду і, при цьому, відсутність у неї майна, яке може бути передане за договором довічного утримання.

При укладенні зазначеного договору з метою належного його виконання мають бути чітко встановлені права та обов'язки сторін. Так, набувач зобов'язаний надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) та/або догляд, строки та види якого також визначаються договором та поховати відчужувача, навіть якщо такий обов'язок договором не передбачений.

За необхідності, та у разі, якщо такий обов'язок передбачений договором, набувач зобов'язаний забезпечити відчужувача житлом, при цьому в договорі конкретно визначається той об'єкт нерухомого майна (чи його частина), в якій відчужувач буде проживати.

Договір довічного утримання (догляду) за своєю юридичною природою подібний до спадкового договору, який також укладається між відчужувачем, що є власником майна та набувачем, на якого покладається обов'язок виконувати розпорядження відчужувача і який, у разі смерті останнього, набуває право власності на його майно.

Набувач по спадковому договору може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття (наприклад, сплатити відчужувачу чи на користь третіх осіб частинами чи одноразово визначену грошову суму, виконати розпорядження щодо обряду та місця його поховання та інше).

Права відчужувача за договором полягають у тому, що він може робити певні розпорядження і вимагати їх виконання, а внаслідок укладення спадкового договору у нього виникають обов'язки не відчужувати майно, визначене у спадковому договорі, не заповідати його.

Відмінність спадкового договору від договору довічного утримання (догляду) та ренти пов'язується з моментом набуття права власності. Якщо за договором довічного утримання право власності у набувача виникає з моменту посвідчення договору (у випадках, встановлених законодавством - з моменту державної реєстрації договору), то право власності за спадковим договором переходить до набувача тільки після смерті відчужувача.

Набувач за цим договором, за життя відчужувача, має лише можливість придбання права на майно в майбутньому за умови виконання вимог, зазначених у договорі.

Аналізуючи нотаріальну практику щодо укладення та посвідчення договорів довічного утримання (догляду), ренти та спадкових договорів слід зазначити, що спадкові договори за час дії Цивільного кодексу України не стали поширеними, скоріше навпаки, - їх укладення та посвідчення носить поодинокий характер, тоді як кількість укладених договорів довічного утримання (догляду) та ренти з року в рік зростає.

Однак, виникають юридичні питання та розбіжності у думках науковців та практиків, зокрема. Ці питання стосуються проведення державної реєстрації договору ренти та усунення колізій законодавства.

Так, відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У свою чергу, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (п. 4 ст. 202 ЦК України).

Згідно з п. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його дер-жавної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів, встановлюються законом (п. 2 ст. 210 ЦК України).

З метою забезпечення реалізації фізичними і юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація, до прийняття Верховною Радою України згідно із ст. 210 ЦК України відповідного закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 26 травня 2004 року № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів» [51].

Державна реєстрація правочинів проводиться згідно з вимогами ЦК України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстрами Міністерством юстиції України визначені державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.

Однак в преамбулі Закону України «Про нотаріат» вказано, що нотаріат в Україні -- це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат» [52] правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України. Важливо підкреслити, що в ч. 2 ст. 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Повноваження державних та приватних нотаріусів установлені статтями 34, 35 Закону України «Про нотаріат». На реалізацію цих повноважень прийнято Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстровану в Міні-стерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882 [53].

Втім у п. 2 Інструкції, як і в статтях 34, 35 Закону України «Про нотаріат», при визначенні компетенції державних та приватних нотаріусів не міститься повноважень щодо здійснення державної реєстрації правочинів або державної реєстрації договорів. Так, відповідно до п.п. 1 п. 2 цієї Інструкції державні та приватні нотаріуси здійснюють лише посвідчення правочинів.

В ЦК України України передбачається здійснення, по-перше, державної реєстрації правочину (ст. 657 ЦК України); по-друге, державної реєстрації права власності (ст. 182 ЦК України). І вказується, що державна реєстрація договору й державна реєстрація права власності -- два окремих юридичних факти, які мають відбутися для належного переходу права власності на нерухоме майно шляхом укладення договору.

Разом з цим слід враховувати, що в п. 3 ст. 640 ЦК України передбачено державну реєстрацію саме договору. Однак договір розглядають як юридичний факт, правовідношення та певний документ [3]. На нашу думку, цивільно-правовий договір -- це юридичний акт двох і більше осіб, заснований на їх погоджених діях, виражений в єдиному волевиявленні, зафіксований у передбаченій законом формі і спрямований на досягнення правового результату, який полягає у встановленні, зміні та припиненні цивільних прав і обов'язків [1].

У цьому разі виникає питання, що саме підлягає державній реєстрації і в якому порядку вона має бути проведена. На нашу думку, важливо зазначити таке.

По-перше, оскільки юридичним фактом є життєві обставини, а саме дії і події, тому ті з них, які є контрольованими учасниками цивільних відносин і виникають на основі їх волевиявлення, є правочинами. Тому що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи із спеціальною цивільно-правовою метою -- виникнення, зміна та припинення цивільних прав та обов'язків.

По-друге, необхідно підкреслити, що реєстрація договору (за ст. 210 ЦК України -- двостороннього правочину) як документа нотаріусом не може бути здійснена взагалі через відсутність в останнього такої компетенції.

По-третє, правовідносини розглядають як юридичну фікцію, оскільки правовими є суспільні відносини, що врегульовані нормами права. А суспільні відносини є поняттям багатогранним, проте нематеріальним і таким, що не може бути чітко ви-значене. Втім зміст договору як правових відносин становлять права і обов'язки його сторін, а це дає підстави стверджувати, що державна реєстрація договору як цивільного правовідношення та реєстрація прав і обов'язків сторін договору (договірного правовідношення) та їх обмежень і є державною реєстрацією договору. Так, у п. 2 ст. 182 ЦК України вказано, що державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Таким органом є Органи Бюро Технічної Інвентаризації та Експертної Оцінки (БТІ та ЕО).

Крім цього, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [54] цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Отже, державна реєстрація прав на нерухоме майно та державна реєстрація договорів здійснюються тим самим органом, у тому ж порядку та на підставі тих самих правових норм. Зазначене дає підстави стверджувати, що державна реєстрація договору, предметом якого є нерухоме майно, здійснюється БТІ та ЕО.

Додатковим доказом на підтвердження того, що державна реєстрація договору не може здійснюватися нотаріусами та здійснюється поряд (одночасно) із державною реєстрацією прав на нерухоме майно, є те, що договори між юридичними особами, за якими у власність передається нерухоме майно, укладаються у простій письмовій формі і не підлягають обов'язковому нотаріального посвідчення не здійснюється взагалі. Із вказаного випливає висновок: якщо державна реєстрація договору і здійснюється, то тільки під час державної реєстрації прав на нерухоме майно як одна із складових такої реєстрації, тому що державна реєстрація права власності є загальним поняттям стосовно державної реєстрації правочину, дер-жавної реєстрації об'єктів нерухомості тощо.

Як зазначає С. О.Бородовський: „ що розірвання в часі нотаріального посвідчення договору і державної реєстрації договорів про передачу земельних ділянок і договорів про відчуження інших об'єктів нерухомого майна однозначно суперечить охороні й захисту відповідних прав та законних інтересів сторін таких договорів. Втім толерування практики Міністерства юстиції України та його органів щодо регулювання цивільно-правових відносин на свій розсуд, без врахування положень ЦК України, Закону України «Про нотаріат» і власного наказу «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» теж не сприяє розбудові правової держави і не відповідає одній із загальних засад, закріплених Конституцією України, а саме верховенству права”. [47, с.20]

В той же час, в російській Федерації при здійсненні державної реєстрації договору, на основі якого відбувається перехід прав на нерухомість, такому актові (реєстрації) підлягає і сам факт переходу майна у власність відповідної сторони і покладене на майно обтяження, зв'язане з необхідністю виплачувати ренту. При відсутності нотаріального посвідчення незалежно від того, яке саме майно надавалося в оплату ренти, зроблена угода є незначної, тобто недійсної із самого початку. Відповідно настає двостороння реституція, що виражається в обов'язку повернути все отримане по угоді, а у випадку неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах.

Отже, як випливає з вищевикладеного, як в Україні, так і в Російській Федерації існують прогалини в законодавстві про укладення такого договору як рента, зокрема, це стосуються саме моменту переходу права власності на майно та проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, ці питання і на сьогодні залишаються до кінця не визначеними у законодавстві, та їх практичне вирішення проходить шляхом застосування аналогії права, відповідно до норм ст. 8 Цивільного Кодексу України.

2.2 Зміст договору ренти

Домовленість сторін договору ренти втілюється в наділенні його сторін суб'єктивними правами і обов'язками, що виникають після укладення договору ренти. Ці права й обов'язки носять суб'єктивний характер, оскільки вони виникають тільки у сторін договору ренти. Наявність у сторін договору ренти суб'єктивних прав і обов'язків дозволяє одержувачу ренти вимагати певної поведінки від платника ренти, визначеної між ними договором ренти. Кредитором у рентному правовідношенні вважається одержувач ренти, боржником - платник ренти. Їх права та обов'язки, власне, і становлять зміст договірного рентного правовідношення.

Платник ренти зобов'язаний:

- виплачувати періодично ренту на умовах, передбачених договором (ст. 731 ЦК України). Це основний обов'язок платника ренти, який виникає з передачею майна. Обов'язок платника ренти ґрунтується на наданій йому за договором ренти економічній можливості вільно використовувати річ у власному інтересі;

- застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов'язків у випадку, якщо така умова зазначається в договорі ренти (п. 3 ст. 735 ЦК України);

- нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майна переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти (п. 1 ст. 742 ЦК України). Наділення платника ренти даним обов'язком свідчить про те, що він не звільняється від виплат ренти у випадку загибелі або випадкового псування майна, переданого під виплату безстрокової ренти. Збереження обов'язку по виплаті ренти після загибелі майна є не зовсім справедливим по відношенню до платника ренти, адже майно у даному випадку є джерелом утворення рентного доходу. Після випадкової загибелі майна цей дохід платнику ренти буде ні з чого утворювати. Як видається, випадкова загибель майна має припиняти обов'язок по виплаті ренти;

- продовжувати виплачувати ренту до закінчення строку договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату (ст. 743 ЦК України) Існування подібного обов'язку обумовлюється тим, що майно відчужується на певний строк під виплату рентного доходу. Для одержувача ренти важливим є виплата ренти протягом певного строку, оскільки він розраховує отримати визначений доход. Якщо платник ренти погоджується виплачувати ренту на протязі певного строку (у тому числі й за життя людини), то тим самим він бере на себе певну відповідальність за його забезпечення;

- якщо договором ренти передбачені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти (п. 2 ст. 739 ЦК України), він зобов'язаний виконати їх;

- розрахуватися з одержувачем ренти в разі пред'явлення останнім вимоги про розірвання договору ренти з приводу невиконання чи неналежного виконання умов договору (ст. 741 ЦК України). Особливість даного обов'язку випливає з порушення ним свого обов'язку по виплаті ренти й полягає в тому, що завдяки його здійсненню задовольняється право на компенсацію (винагороду) одержувача ренти, тобто даним обов'язком встановлюється своєрідна міра відповідальності платника ренти за порушення ним обов'язку ренти.

Платнику ренти, окрім обов'язку виконати умови відмови від договору ренти (п. 2 ст. 739 ЦК України) належить і право здійснити цю відмову за власним бажанням на умовах, передбачених договором. Так, він згідно з п. 1 ст. 739 ЦК вправі відмовитися від договору безстрокової ренти. Це право є проявом односторонньої відмови платника ренти від виконання договору ренти (ст. 651 ЦК України). Законодавець не визначає, коли вона може бути здійснена від дня укладення безстрокового договору ренти, тому дана відмова від договору ренти може бути здійснена тоді, коли платник ренти забажає це зробити. Для її здійснення платник ренти має за три місяці письмово повідомити одержувача безстрокової ренти про свої наміри й розрахуватися з ним у повному обсязі (п. 3 ст. 739 ЦК України). Звичайно, під умовою односторонньої відмови від договору ренти розуміється викуп ренти як різновид відступного.

Платник ренти має право вимагати припинення зобов'язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни умов її виплати у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти (п. 2 ст. 742 ЦК України). Це право до певної міри спрямовується на реалізацію права на відмову від договору безстрокової ренти. Проте від нього воно відрізняється тим, що може здійснюватись не безпідставно, а за наявності випадкового знищення або випадкового пошкодження майна.

Обмеження розпорядження правом власності. Платник ренти не має права без згоди одержувача ренти відчужувати нерухоме майно, передане йому під виплату ренти, іншій особі (п. 2 ст. 735 ЦК України). За законом у разі відчуження нерухомого майна, обтяженого рентою, іншій особі, до неї переходять обов'язки платника ренти. Відзначимо, що дане право платника ренти опирається на його речове право власності, а не на зобов'язальне право одержувача ренти. Умова про обов'язкове повідомлення одержувача ренти про відчуження нерухомості іншій особі пояснюється тим, що договір ренти носить довірчий характер, і одержувачу ренти не все рівно, хто буде виконувати обов'язки платника ренти.

Обов'язок одержувача безстрокової ренти полягає в тому, що він не може відмовитися від прийняття умов відмови від договору безстрокової ренти (ст. 739 ЦК України). Будь-які заперечення одержувача безстрокової ренти (наприклад, небажання припинення договору ренти) не можуть бути перешкодою для реалізації платником ренти свого суб'єктивного права на відмову від договору безстрокової ренти. Заперечення одержувача ренти є слушними тільки в тому випадку, якщо вони стосуються погодженої між сторонами умови про відстрочення на певний строк здійснення відмови платником ренти від договору ренти. Отже, виконання платником ренти умов відмови від договору безстрокової ренти є обов'язковим для прийняття одержувачем ренти.

Права одержувача ренти. Одержувачу ренти належать усі ті права, яким кореспондують відповідні зустрічні обов'язки платника ренти. Зокрема, одержувач ренти має право:

- вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в строки, передбачені договором;

- у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження майна у власність платника ренти під виплату ренти (ст. 734 ЦК України), одержувач ренти вправі вимагати здійснення оплати цього майна;

- вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків платником ренти, у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти (п. 3 ст. 735 ЦК України);

- вимагати виплат ренти до закінчення дії строкового договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно, передане під її виплату (ст. 743 ЦК України);

- одержувачу ренти належить право на розірвання укладеного безстрокового договору ренти у випадках, передбачених (ст. 740 ЦК України), зокрема, тоді, коли:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплат ренти;

3) платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ренти в розмірі та в строки, що встановлені договором;

4) одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Одержувач ренти при розірванні договору ренти має право зажадати відшкодування збитків, що спричинені невиконанням чи не належним виконанням договору ренти (ст. 623, п. 5 ст. 653 ЦК України). При розірванні договору безстрокової ренти між сторонами проводяться розрахунки за правилами, що передбачаються ст. 741 ЦК України [2, с.331-335]

Певні особливості існують у визначенні змісту договору ренти в законодавстві Російської федерації та науковці цієї країни також мають різні погляди щодо визначення змісту договору ренти. У будь-якому розглянутому договорі в його зміст входить обов'язок платника платити ренту, тобто виплачувати неї в зазначеному договором порядку і розмірі. Ця загальна норма конкретизується стосовно до особливостей кожного з видів (підвидів) договору ренти.

Загальні положення про договір ренти не включають на цей рахунок спеціальних указівок. Передбачене в § 1 гл. 33 ЦК РФ регулювання відноситься головним чином до способів забезпечення прав одержувача ренти. Перший з таких способів зв'язаний з тим, що рента обтяжує виникле в платника право власності на отримане їм під виплату ренти майно. Подібно іншим обтяженням і це володіє загальним для речового права ознакою: проходженням за річчю. При цьому встановлена додаткова гарантія для одержувача ренти у випадках, коли платник ренти відчужує передане йому у власність одержувачем нерухоме майно (як приклад у ЦК РФ виділяються земельні ділянки, підприємства, будинку, спорудження): перед одержувачем ренти з'являються відразу два боржника. Це, по-перше, той, хто придбав обтяжену рентою нерухомість у її платника, і, по-друге, сам платник - особа, що уклала договір з одержувачем ренти (п. 2 ст. 586 ЦК РФ).

Насамперед мова йде про передачу під виплату ренти нерухомого майна (земельної ділянки, будинку і т.п.) У силу п. 1 ст. 587 ЦК РФ у такого одержувача ренти без усякого договору на цей рахунок, у силу самого закону виникає на зазначене майно заставне право. Тим самим складається ситуація, передбачена абзацем 2 п. 3 ст. 334 ЦК РФ.

В усіх випадках, коли під виплату ренти передані грошова сума або інше рухоме майно, у договір ренти, як уже відзначалося, повинна бути внесена умова, що передбачає або використання визначеного способу забезпечення виконання зобов'язання (маються на увазі неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, задаток або інший спосіб, передбачений у законі або договорі), або страхування в користь одержувача ренти ризику відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання виплатити ренту. Додаючи особливе значення даній договірній умові, ЦК РФ (ст. 587) визнає його істотним, а це означає, що при відсутності зазначеної умови договір не буде вважатися ув'язненим.

При простроченні виконання зобов'язання по виплаті ренти платником з його стягуються відсотки у встановленому договором розмірі. Як варіант на випадок відсутності в договорі вказівок щодо розміру відсотків стягненню у відповідності зі ст. 588 ЦК РФ підлягають відсотки, передбачені в ст. 395 ЦК РФ. Мається на увазі дисконтна ставка банківського відсотка. І тут варто говорити не про неустойку, а про оплату користування чужими засобами платником ренти. З цієї причини, незважаючи на назву ст. 588 ЦК РФ - «Відповідальність за прострочення виплати ренти», норми про відповідальність, зокрема про підстави її настання, у даному випадку не діють. А виходить, обов'язок сплатити відсотки в зазначеному в п. 1 ст. 395 ЦК РФ розмірі настає в силу самого факту несвоєчасної сплати ренти. У такому випадку мова йде не про відповідальність, а про борг. Приведений висновок випливає і з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду РФ і Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ від 8 жовтня 1998 р. № 13/14 «Про практику застосування положень Цивільного кодексу Російської Федерації про відсотки за користування чужими коштами». Постанова розмежовує вимога про сплату відсотків за користування коштами, наданими як позику або комерційний кредит, і засноване безпосередньо на п. 1 ст. 395 ЦК РФ вимога, істотність якого складає застосування відповідальності за невиконання або прострочення виконання грошового зобов'язання [46, с.12].

Як вбачається з вищевикладеного, при існуванні багатьох спільних рис нормативного визначення договору ренти в законодавстві України та Росії, в цих визначеннях є багато відмінностей, які пов'язані, насамперед, з тим, що в України договор ренти та договір довічного утримання (догляду) є окремими видами договорів, а в Росії останній є різновидом договору ренти.

2.3 Виконання договору ренти

Метою виконання договору, як відомо, полягає в здійсненні сторонами своїх суб'єктивних прав і обов'язків, якими вони “сплітаються” у момент виникнення договору. За рахунок виконання боржником свого суб'єктивного обов'язку й прийняття предмета виконання кредитором відбувається здійснення суб'єктивного права кредитора. Таким чином, суть виконання договору ренти полягає у вчиненні боржником тих дій, яких від нього вправі очікувати кредитор.

Оскільки договір ренти реальний, під поняття його виконання не може бути підведена передача майна, оскільки вона в реальних договорах здійснюється, звичайно, у момент їх укладення. Однак, безумовно, можна говорити, що передача майна в договорі ренти також виконується. Особливістю передачі майна в даному випадку є те, що вона не може бути здійснена на вимогу іншої сторони договору ренти - платника ренти - оскільки до передачі майна договору ренти ще не існує й, відповідно, немає й обов'язку одержувача ренти по її виконанню.

Основне виконання договору ренти зосереджується на виконанні обов'язку ренти у відповідно до умов досягнутої домовленості. Обов'язок платника ренти по виплаті ренти може виконуватися як наперед, так і після спливу певного строку (ст. 738 ЦК України). Виконання обов'язку ренти наперед означає, що перша виплата ренти здійснюється в момент укладення договору або негайно після цього. Виконання обов'язку ренти після спливу певного строку означає, що воно має бути розпочате з відстрочкою, у термін, передбачений домовленістю сторін або законом (ст. 738 ЦК України). Обов'язок ренти не може бути виконано одразу, ні в момент укладення договору ренти, ні після того, оскільки рента - це не одноразове, а періодичне, повторюване зобов'язання.

Виконання обов'язку ренти передбачає активну вольову поведінку платника ренти, яка спрямована на задоволення права вимоги одержувача ренти. Завдяки здійсненню свого обов'язку платник ренти здійснює задоволення права на ренту одержувача ренти.

Предметом виконання зобов'язання ренти є дії щодо періодичного надання рентного доходу у встановленій договором формі. Якщо рента виплачується шляхом передання речей, то вона становить періодичні надання визначених за мірою, вагою, якістю, асортиментом речей чи їх сукупностей, тобто предметом виконання договору ренти є, як правило, рухомі речі, визначені родовими ознаками, що індивідуалізуються на момент їх передачі одержувачу ренти.

Якщо договором встановлюється рента у формі виконання робіт або надання послуг, то предмет зобов'язання ренти набиратиме вигляду періодично виконуваних робіт і надаваних послуг. Що це будуть за види періодичних робіт та послуг і в чому полягатиме їх предмет сторони договору ренти повинні визначитися на момент його укладення. Відносно виконання такого договору ренти сторони повинні визначитися з матеріалами, які будуть використовуватись при його здійсненні, а також визначити їхній обсяг і якість. У цьому випадку до порядку виконання договору ренти субсидіарно мають застосовуватись відповідні положення про договір підряду й договори з надання послуг.

У договорі ренти може бути передбачено декілька предметів його виконання. Наприклад, для сторін договору ренти може виявитися зручною умова договору про те, що виплати ренти можуть здійснюватись речами або грошима. Тоді перед нами альтернативне зобов'язання ренти, тобто таке, яке має два предмети виконання. Здійснення платником ренти виконання свого обов'язку ренти на вибір одним із передбачених предметів вважатиметься належним виконанням договору ренти (ст. 539 ЦК України).

Специфіка виконання договору ренти полягає в тому, що періодичне зобов'язання ренти не передбачає одноразової дії для його виконання, а розраховане на повторювані дії протягом тривалого часу. За своїм характером ці дії є однорідними, тому що вони нічим не відрізняються одна від одної. Кожна наступна дія по виконанню зобов'язання ренти схожа на всі вчинені попередні. Зобов'язання ренти не може бути виконане ні в цілому, ні частинами, оскільки сукупний об'єм усіх рентних платежів, як правило, є невідомим. Зобов'язання ренти повинно виконуватись регулярно через рівні проміжки часу [48, с.312] .

2.4 Забезпечення виконання договору ренти

Належне виконання договору ренти передбачає, що його сторони здійснюють свої суб'єктивні права та обов'язки відповідно до умов досягнутої домовленості, вимог закону або усталених звичаїв ділового обороту. З метою стимулювання сторін договору ренти до належного виконання умов домовленості в ньому можуть передбачатися як речово-правові, так і зобов'язально-правові способи забезпечення його виконання. Деякі їх види можуть встановлюватися тільки за письмовою домовленістю сторін договору ренти, деякі виникають імперативно, у силу припису закону, внаслідок одного факту укладення даного договору (п-ти. 1, 2 ст. 735 ЦК України).

Серед допустимих видів забезпечення виконання договору ренти можуть застосовуватись:

неустойка (ст. 549 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Порука (ст. 553 ЦК України), за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. (ст. 554 ЦКУ)

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг (ст. 555 ЦК України).

Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. (ст. 556 ЦКУ)

- завдаток (ст. 570-571 ЦК України)

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

- застава (ст. 572-593 ЦК України). В силу застави кредитор (заставотримувач) має право у разі невиконання боржником (заставоотримувач) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставотримача або за його наказом - у володіння третій особі.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставотримача (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини.

Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставотриамач або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставоотримувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставоотримувач зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.

У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставотримачем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставоотримувач, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставоотримувач, якщо інше не встановлено договором.

Заставодавець має право заповідати заставлене майно.

Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

Заставоотримувач має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставоотримувач може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Заставоотримувач, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.

Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставоотримувач.

Перший має переважне право перед наступними заставоотримувачами на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставоотримувач зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставоотримувачами незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставоотримувачі інформацію про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому статтею 584 цього Кодексу.

Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставоотримувачів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставоотримувач набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставоотримувач має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.


Подобные документы

  • Виникнення та розвиток договору ренти, його види. Поняття та юридична характеристика договору ренти. Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів. Характер і специфіка цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору ренти.

    реферат [36,1 K], добавлен 06.05.2009

  • Поняття та правова природа договору дарування, його сторони та зміст. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування. Відмова від договору та розірвання договору дарування: аналіз правових наслідків. Пожертва як різновид договору дарування.

    курсовая работа [77,8 K], добавлен 04.12.2013

  • Правова характеристика договору дарування, його юридичні ознаки, основні суб'єкти та зміст. Порядок укладання договору та особливості його виконання. Відмежування договору дарування від договору позички. Визначення прав та обов'язків сторін договору.

    курсовая работа [69,6 K], добавлен 24.05.2015

  • Поняття договору довічного утримання. Зміст договору: майно, що може бути об’єктом договору; строк чинності договору; права і обов’язки сторін; підстави і порядок розірвання, припинення договору. Договор довічного утримання в законодавстві країн СНД.

    курсовая работа [63,5 K], добавлен 31.01.2008

  • Характеристика шлюбного договору за сімейним законодавством України, суспільні відносини, що складаються в сфері його укладення. Право на укладення шлюбного договору, його зміст та правовий режим. Зміна, розірвання та визнання шлюбного договору недійсним.

    курсовая работа [38,9 K], добавлен 16.05.2014

  • Історія правового регулювання шлюбного договору за законами України. Поняття та значення шлюбного договору, його головний зміст та призначення, ступінь розповсюдженості в сучасному суспільстві. Умови виконання, зміни та припинення шлюбного договору.

    курсовая работа [38,7 K], добавлен 23.02.2011

  • Умови, види та форми цивільно-правової відповідальності, підстави звільнення від неї. Характеристика відповідальності сторін за договором купівлі-продажу, у разі невиконання договору оренди та договору поставки, порушення умов договору перевезення.

    курсовая работа [56,3 K], добавлен 23.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.