Теоретичний аналіз правової природи договору ренти в законодавстві Україні

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставоотримувач набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставоотримувач набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставоутримувач.

Якщо заставоотримувач зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставоотримувач та заставодавця переданий у власність заставоотримувач за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставоотримувач, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставоотримувач має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:

1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставоотримувача, якщо одержання такої згоди було необхідним;

2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;

3) втрати предмета застави за обставин, за які заставоотримувач не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.

Заставоотримувач має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави:

1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави; 3) в інших випадках, встановлених договором. Право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставоотримувачем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставоотримувач, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Не може забезпечуватись виконання договору ренти притриманням (ст. 594 ЦК України), за яким Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Оскільки притримання можливе лише щодо зустрічних договірних зобов'язань.

Згідно п. 2 ст. 546 ЦК України перелік видів забезпечення зобов'язань не є вичерпним, тому для договору ренти характерними є ще один вид забезпечення виплати ренти. Він полягає у страхуванні ризику невиконання платником свого обов'язку ренти (п. 3 ст. 735 ЦК України). Майже всі види забезпечення виконання договору ренти мають акцесорний характер. Про встановлення того чи іншого виду забезпечення виконання договору ренти повинно чітко зазначатися в документі, яким підтверджується факт його укладення (ст-ті. 547, 732 ЦК України).

Специфічною особливістю забезпечення виконання договору ренти є те, що обраним видом забезпечення має забезпечуватися виконання як окремого рентного платежу, так і усього зобов'язання ренти. Відповідно при виборі такого виду забезпечення виконання договору ренти як застава його сторони повинні враховувати вартість предмета забезпечення або передбачати можливість його відновлення після звернення стягнення на його субстанцію.

Підставою для застосування передбаченого виду забезпечення виконання договору ренти може бути платіжна неспроможність платника ренти, неналежне виконання ним зобов'язання ренти або, взагалі, відмова від його виконання [48].

2.5 Припинення договору ренти

Звичайним способом припинення договірного зобов'язання вважається його виконання боржником: належним чином, відповідному кредитору, в обумовлений договором строк, час і місці.

Припинення договору ренти шляхом його виконання на умовах і в порядку, що передбачається договором або законом, залежить від таких моментів.

Момент перший. У договорі ренти під виконанням розуміється здійснення платником ренти належним чином своїх обов'язків по виплаті ренти одержувачу ренти, в результаті чого договір ренти припиняє своє існування. Специфічність виконання періодичного зобов'язання ренти полягає в тому, що під ним може розумітися і здійснення окремого рентного платежу, і здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких воно складається. Після здійснення окремого рентного платежу договір ренти не припиняє свого існування, оскільки таким чином виконується лише частина зобов'язання ренти. У такий спосіб припиняється тільки окрема вимога ренти. Договір ренти припиняє своє існування тільки після здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов'язання ренти. Отже, під виконанням договору ренти, яке веде до припинення договору ренти, варто розуміти здійснення платником ренти всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов'язання ренти. Таким чином, момент припинення договору ренти пов'язується з виплатою останнього рентного платежу, який має сплатити платник ренти.

Момент другий. Припинення договору ренти виконанням можливе тільки стосовно строкового договору ренти. При цьому розуміється здійснення платником ренти всіх виплат ренти до закінчення строку строкового договору ренти (події). Щодо безстрокового договору ренти припинення його шляхом виконання неможливе. Скільки б платник безстрокового договору ренти не виконував своїх окремих зобов'язань, періодично виплачуючи ренту, це не призведе до його припинення. Сукупний об'єм усіх виплат ренти, у даному випадку є невідомим через невизначеність зобов'язання ренти, яке є тому невизначеним, що невизначений строк договору ренти. Відповідно до чого є невідомим, скільки буде тривати виконання безстрокового договору ренти й коли, у решті решт, настане той момент, коли воно припиниться.

Окрім виконання, припинення договору ренти можливе шляхом: - внесення відступного (ст. 600 ЦК України) зобов'язання припиняється:

за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Заліку (ст. 601 ЦК України). Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. новації (ст. 604 ЦК України), Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Прощення боргу (ст. 605 ЦК України). Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Поєднання боржника й кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Неможливістю виконання договірного зобов'язання (ст. 607 ЦК України), Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України), Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

Ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України) Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Й за інших підстав, що передбачаються в законі або в договорі (ст. 598 ЦК України).

До них можна віднести: розірвання договору (ст. 651 ЦК України) як шляхом односторонньої відмови (п. 3 ст. 651, ст. 739 ЦК України), так і на вимогу однієї зі сторін договору (п. 2 ст. 598, ст. 740 ЦК України).

Згідно зі ст. 600 ЦК України припинення зобов'язання можливе за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Метою такої домовленості є припинення зобов'язання боржника.

Новація договору ренти можлива, наприклад, шляхом заміни зобов'язання ренти в позикове зобов'язання. При новації періодичного зобов'язання ренти в позикове зобов'язання відбувається його трансформація з періодичного (багатодійового, повторюваного) у одноразове (однодійове), тобто змінюється спосіб виконання. Якщо новується безстрокове зобов'язання ренти, то разом з тим відбувається його перетворення з невизначеного у визначене, оскільки його предметом стає не невідома кількість надання, а конкретна визначена грошова сума або майнова річ, тобто змінюється (окреслюється) предмет виконання. Окрім того, встановлюється строк виконання, який у договорі безстрокової ренти є невизначеним.

Сторони договору ренти в будь-який час після його укладення можуть домовитись про звільнення боржника від виконання договору ренти, у результаті чого договір ренти припиняється. Звільнення боржника від виконання окремих виплат ренти припиняє виконання договору ренти тільки в цій частині й не звільняє боржника від виконання договору в цілому. Тому домовленість про прощення боргу в договорі ренти повинна стосуватися звільнення боржника від виконання його зобов'язання в цілому, а не в окремій його частині. Тільки повне звільнення боржника від виконання його зобов'язання ренти веде до припинення договору ренти.

Припинення договору ренти, викликане збігом боржника й кредитора в одній особі, може відбуватися як у договірному, так і в спадковому порядку. У договірному порядку договір ренти припиняє своє існування тоді, коли кредитор за договором купівлі-продажу набуває права власності на нерухоме майно, обтяжене рентою (п. 2 ст. 735). Його припинення у даному випадку зумовлене тим, що зобов'язання ренти має переходити на кожного нового власника цього нерухомого майна. У момент набуття права власності на майно, що обтяжене рентою, обов'язок ренти не переходить на одержувача ренти, а припиняє своє існування раз і назавжди, оскільки саме в цей момент відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. З припиненням обов'язку ренти одержувач ренти втрачає своє право вимоги ренти й перестає бути суб'єктом договору ренти. Таким чином, у договірному порядку збіг боржника й кредитора в одній особі відбувається в момент набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою. З моменту набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою договір ренти припиняється.

Спадкування одержувачем ренти нерухомого майна, обтяженого рентою на його користь, також означає припинення договору ренти. Як і перед цим, зобов'язання ренти припиняється внаслідок набуття права власності на майно, обтяжене рентою. Від попереднього воно відрізняється тим, що припинення зобов'язання ренти пов'язується не з передачею майна, а з прийняттям його у власність в наслідок спадкового правонаступництва. У момент прийняття спадщини відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. Відповідно, моментом припинення договору ренти при спадковому правонаступництві в результаті здійснення якого спостерігається збіг боржника й кредитора в одній особі, варто вважати час прийняття спадщини.

Договір довічної ренти завжди припиняється смертю фізичної особи. Строк його тривання може бути зумовлений як життям кредитора, так і життям боржника, а також життям іншої людини, яка взагалі не є стороною договору довічної ренти. Об'єм дієздатності цієї останньої людини не впливає на дійсність договору ренти. У випадку, коли одержувач ренти помре раніше платника ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, право на одержання ренти переходить до правонаступників одержувача ренти. Вони можуть вимагати виплат ренти впродовж життя платника довічної ренти. У випадку, коли платник ренти помре раніше одержувача ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, обов'язок по виплаті ренти може переходити до правонаступників платника ренти. Вони повинні відповідати за виплату ренти тільки в межах успадкованого майна (ст. 1231 ЦК України) або відмовитися від договору ренти. Договір безстрокової ренти не може припинятися смертю фізичної особи.

Договір ренти може бути припинений оголошенням фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) або померлою (ст. 46 ЦК України). У випадку, коли оголошена безвісно відсутньою або померлою (ст. 48 ЦК України) фізична особа з'явиться, договір довічної ренти може бути поновлений.

Згідно зі ст. 739 ЦК України припинення договору безстрокової ренти може відбутися шляхом односторонньої відмови платника ренти від виконання зобов'язання безстрокової ренти. Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною (ч. 2, п. 1, ст. 739 ЦК України). Про свій намір здійснити відмову від договору безстрокової ренти платник ренти повинен у письмовій формі довести до відома одержувача ренти не менш як за три місяця до припинення її виплати. Договір ренти припиняється тільки після спливу трьох місяців від дня отримання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними (п. 3, ст. 739 ЦК України).

Під умовою повного розрахунку між сторонами договору безстрокової ренти розуміється виплата всієї ренти і виконання умов односторонньої відмови від договору, якщо такі умови в ньому передбачаються. Як правило, у якості таких умов сторони договору ренти передбачають викуп ренти.

Припинення договору ренти шляхом викупу - специфічна особливість, яку він успадкував від договору відсоткової позики. У такий спосіб повертається приблизний грошовий еквівалент того, що було взято в позику. Внесенням частини викупу зобов'язання ренти не припиняється до одержання всієї суми викупу, якщо інший порядок викупу не передбачений у договорі.

За загальним правилом (п. 1 ст. 615 ЦК України) передбачається, що в разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. В наслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Про односторонню відмову від договору ренти, у результаті якої він припиняється, йдеться в ст. 740 ЦК України. Правом на односторонню відмову від договору ренти в даному випадку наділяється одержувач ренти. Зокрема, йому надається право відмовитися від договору тоді коли:

1 платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2 платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення її виплати;

3 платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти в розмірі і в строки, що встановлені договором;

4 в інших випадках, встановлених договором ренти.

За загальним правилом одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (п. 2 ст. 615 ЦК України). Такою мірою відповідальності несправного платника ренти, на наш погляд, є передбачений ст. 741 ЦК порядок розрахунків між сторонами у випадку розірвання договору ренти.

РОЗДІЛ ІІІ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ЧИ НЕНАЛЕЖНЕ ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ РЕНТИ

Про відповідальність у договорі ренти йдеться тільки тоді, коли його сторонами порушуються умови досягнутої між ними домовленості в наслідок здійснення цивільного правопорушення. При цьому характер їхньої відповідальності одне перед одним залежить від тих вимог, що до одержувача ренти пред'являються за економічними і юридичними характеристиками переданого майна, а до платника ренти - за належне виконання добровільно прийнятих на себе обов'язків, основним з яких є обов'язок по виплаті ренти.

Юридичною підставою договірної відповідальності сторін договору ренти вважається факт правопорушення, з настанням якого за умовами договору або закону пов'язується виникнення в одержувача або платника ренти додаткового обов'язку по відшкодуванню завданих збитків або шкоди.

Під фактом правопорушення в договорі ренти розуміється протиправна поведінка однієї зі сторін договору, у результаті якої іншій стороні завдаються майнові збитки або немайнова шкода (моральна шкода). У загальних рисах ця протиправна поведінка завжди виражається в недотриманні сторонами умов договору й фактично може виражатися в будь-яких протиправних діях, у результаті яких завдаються майнові збитки або немайнова шкода сторонам договору ренти.

Наслідки, що виникають у результаті вчинення правопорушення в договорі ренти можна поділити на дві групи. З одного боку, це ті матеріальні збитки або немайнова шкода, яку зазнають одержувач чи платник ренти через неналежне виконання протилежною стороною добровільно прийнятих на себе суб'єктивних прав та обов'язків. А з другого боку, це ті міри майнової відповідальності, що покладаються на одержувача або платника ренти в результаті неналежного здійснення ними добровільно прийнятих на себе суб'єктивних прав та обов'язків. Міри майнової відповідальності прийнято йменувати правовими наслідками або санкціями.

Правовим наслідком здійснення цивільного правопорушення в договорі ренти вважається покладання на відповідальну за це сторону договору ренти додаткового обов'язку по відшкодуванню матеріальних збитків або немайнової шкоди (п. 4 ст. 611, ст-ті. 623, 1167 ЦК України), сплати неустойки (ст. 549, 736 ЦК України) або несення інших мір майнового впливу, що передбачаються договором ренти.

Порушення умов досягнутої домовленості з боку одержувача ренти може бути у вигляді неправомірних дій по передачі в обмін на виплату ренти такого майна, на одержання якого у власність не розраховував платник ренти. У договорі ренти, де одержувачем ренти є третя особа, відповідальним за недоліки в переданому майні буде відчужувач майна, а не одержувач ренти, оскільки останній про ці недоліки не міг і не повинен був знати, окрім, зрозуміло, тих випадків, коли така відповідальність покладається договором ренти на третю особу - вигодонабувача (одержувача ренти). Таким чином, перед нами випадок, коли йдеться про майнову відповідальність одержувача ренти за істотне порушення умов договору ренти, внаслідок чого платник ренти зазнає матеріальних збитків і, можливо, разом із тим, немайнової моральної шкоди.

Ці збитки можуть бути у вигляді непередбачених домовленістю майнових витрат у грошовій або натуральній формі з боку платника ренти, які той поніс у зв'язку з порушенням умов договору ренти одержувачем ренти. Так, наприклад, якщо майно, передане під виплату ренти, не було вільним від прав третіх осіб, про що одержувач ренти (відчужувач майна) вчасно не сповістив платника ренти та в подальшому було відсуджене в платника ренти третьою особою, платник ренти не тільки втрачає необхідне для нього майно, а й може понести майнові витрати, пов'язані із судовим процесом або немайнові втрати, що пов'язані з підривом його ділової репутації.

Збитки в платника ренти можуть також виникнути в результаті прострочки одержувача ренти (ст. 613 ЦК України, за якою Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 ЦК України .

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора).

Він має відшкодувати всі зроблені платником ренти витрати, пов'язані зі зберіганням предмета виконання, якщо, наприклад, ним є якісь речі, що швидко псуються .

Збитки в платника ренти можуть також виникнути в результаті зміни місця проживання одержувача ренти, про що той вчасно не попередив платника ренти чи місця знаходження його органів управління (п. 4 ст. 532 ЦК України, відповідно до якої якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.

Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання), якщо одержувачем ренти є юридична особа. У цьому випадку, як на нашу думку, на одержувача ренти мають бути перекладені всі витрати платника ренти, пов'язані з виконанням зобов'язання ренти за новим місцем проживання або знаходження одержувача ренти.

Відповідальність платника ренти маємо при порушенні умов домовленості, на яких укладався договір ренти, внаслідок чого одержувач ренти зазнав матеріальних збитків або немайнової шкоди. Зокрема, відповідальність платника ренти можлива за порушення ним свого обов'язку по виплаті ренти й, зокрема, внаслідок прострочення.

Платник ренти вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання ренти або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ст. 621 ЦК України, згідно якої у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання, ст. 738 ЦК України - Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.).

Особливість прострочення платника ренти при виконанні зобов'язання ренти полягає в тому, що вона не може бути за всім зобов'язанням ренти в цілому, а може настати тільки щодо окремих виплат ренти. Відповідно до цього відповідальність платника ренти має поширюватися тільки на ті вимоги ренти, строк виплати за якими вже настав і не може охоплювати майбутні вимоги, за якими платник ренти ще не є в простроченні.

В якості міри відповідальності за прострочення виплати ренти платник сплачує одержувачу ренти відсотки (ст. 736 ЦК України, відповідно якої за прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти).

Згідно з п. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 740 ЦК України одержувачу ренти надається право на одностороннє розірвання договору безстрокової ренти, при цьому він може зажадати від несправного платника ренти проведення розрахунків за порушення договору ренти (ст. 741 ЦК України). У даному випадку мірами цивільно-правової відповідальності за порушення договору ренти є обов'язкові для платника ренти одноразові виплати або інші дії, які він повинен виконати в порядку розрахунків з одержувачем ренти за вимушене розірвання договору безстрокової ренти.

Межі і цивільно-правовий характер такої відповідальності, як правило, наперед визначаються домовленістю між сторонами. Якщо сторони не передбачать їх, вони визначаються законодавцем з урахуванням - за плату було передане майно під виплату ренти чи безоплатно. У разі розірвання договору ренти, якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна (п-ти. 2, 3 ст. 741 ЦК України).

Підставами звільнення від відповідальності сторін договору ренти можуть бути випадок (казус) або непереборна сила (ст. 617 ЦК України - Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.).

У випадку порушення договору ренти через ці об'єктивні обставини відповідальна за неналежне виконання умов договору ренти сторона повинна довести свою неспроможність належного виконання. Оскільки виконання одержувачем ренти умов договору ренти, як правило, не становить для нього обов'язку до моменту передачі майна під виплату ренти, то він може доводити про свою неможливість виконання договору ренти тільки після його виникнення.

Казус і непереборна сила не можуть звільняти в цілому платника ренти від виконання зобов'язання ренти. Адже ці обставини постійно існувати не можуть, вони, як правило, є наслідком випадкового збігу обставин або короткочасними природними явищами, які мають непередбачуваний, раптовий та нездоланний характер. Тільки доведення неможливості належного виконання умов договору ренти через вище названі обставини може звільняти одержувача й платника ренти від відповідальності за порушення договору ренти.

ВИСНОВОК

Договір ренти відноситься до числа нових цивільних договорів, оскільки можливість відчуження майна в обмін на надання колишньому власникові стабільного грошового або інших виплат раніше, до прийняття нового Цивільного Кодексу України, обмежувалася. Допускалася тільки купівля-продаж житлового будинку за успадкування житла. Однак проведені реформи і зміна економічної ситуації в країні викликали необхідність у юридичному оформленні фактично сформованих рентних відносин.

Договір ренти є реальним, оскільки для його висновку необхідна передача майна платникові ренти. існують декілька думок, щодо належності цього договору до двох- чи односторонніх договорів, одні вважають, що він відноситься до числа односторонньо-зобов'язуючих, тому що після передачі майна в одержувача ренти є тільки права і немає обов'язків, а в платника є тільки обов'язку і немає прав. Інші ( думка яких є біль обгрунтованою за умови укладення оплатної ренти) - що до двосторонніх, оскільки права та обов'язки виникають у двох сторін ( як в платника ренти- стплата рентних платежів та отримання майна, так і в одержувача-передача майна та отримання рентних платежів).

Договір ренти є оплатним, оскільки в наявності зустрічне надання у виді рентних платежів, переданих в обмін на майно.

Існують два договори ренти - договір постійної ренти, термін дії якого не обмежений, і договір довічної ренти. В останньому випадку, як це видно з назви, термін дії договору обмежений терміном життя одержувача ренти.

Сторони договору ренти розрізняються в залежності від того, чи йде мова про постійну або довічну ренту. Так, у постійній ренті, крім громадян, одержувачами можуть також бути юридичні особи. Мова йде про некомерційні організації і тільки про ті випадки, коли це не суперечить законові і цілям діяльності зазначених організацій. Склад одержувачів постійної ренти може мінятися, оскільки договір цей не обмежений яким-небудь терміном.

«Рента» має три обов'язкові ознаки.

По-перше, це передача певного майна у власність Платникові ренти: у середньовіччі це була земля й інша нерухомість, пізніше - різні види рухомого майна.

По-друге, виплати по ренті носять періодичний характер і ніколи не буває разовою, як правило, виплачується протягом усього життя людини.

І, нарешті, по-третє, рента не є доходом, отриманим від якої-небудь діяльності і, як наслідок, не обкладається податками.

Суть ренти полягала в тому, що вона забезпечувала право (Одержувача ренти) приймати з боку конкретної особи (Платника ренти) визначені грошові виплати, як правило, щомісячні.

Ціль ренти - періодично виплачувати грошову суму, призначену для забезпечення утримання, в обмін на надання у власність майна.

В усьому цивілізованому сучасному світі - у Європі й Америці, існує інститут довічної ренти, а також і у Франції, і в Німеччині, і у Швейцарії.

У нашій країні з дореволюційних часів існували так називані «договори про відчуження майна на умовах довічного утримання». Особливе поширення вони одержали в період Великої Вітчизняної війни і після неї, оскільки в тих умовах надання утримання у виді ренти було необхідним, часом єдиним джерелом існування для інвалідів, пенсіонерів та осіб, що втратили годувальника.

Цивільний кодекс СРСР 1964 року узаконив договір за назвою: «Купівля-продаж житлового будинку з умовою довічного утримання продавця».

Договір довічної ренти і договір довічного утримання в тому вигляді, у якому вони існують сьогодні, регламентовані гл. 56, гл. 57 Цивільного кодексу України.

Договір ренти відноситься до групи договорів, що регулюють відчуження майна. За договором ренти майно Одержувача ренти переходить у власність Платника ренти. А Платник ренти буде нести весь тягар обов'язків, покладених державою на власника нерухомості, а також відповідальність за випадкову загибель майна, що перейшло до нього.

За цим договором сторони можуть встановити обов'язок сплачувати ренту безстрокове або протягом певного строку. Сторонами цього договору можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договір ренти укладається письмово і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Крім того, договір, що передбачає відчуження нерухомого майна під виплату ренти, підлягає також державній реєстрації. Майно, що відчужується під виплату ренти, може бути передане одержувачем ренти у власність платника ренти як за плату, так і безоплатно.

У разі невиконання платником ренти своїх обов'язків, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов внаслідок обставин, за які одержувач ренти не відповідає, одержувач ренти має право розірвати договір ренти і вимагати відшкодування збитків, спричинених розірванням цього договору.

В Україні існують прогалини в законодавстві про укладення такого договору як рента, зокрема, це стосуються саме моменту пере ходу права власності на майно та проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що тягне за собою питання про накладення заборони на відчуження майна, що передається за договором ренти. Оскільки заборона накладається саме на власника майна, однак законодавчо не визначено момент набуття права власності, а тому на сьогоднішній день існують розбіжності у застосуванні цих положень на практиці (Додаток А, Додаток Б, Додаток В).

Істотною умовою цього договору є те що, у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває права застави на це майно.

Суть такої застави полягає в тому, що майно, у випадку невиконання умов договору, повертається саме первісному власникові, а не державі або іншій особі. Тобто, якщо Платник ренти порушить свої зобов'язання, то Одержувач має законне право зажадати розірвання договору, за яким, як наслідок, наступить повернення права власності. Таким чином, у випадку розірвання договору рухоме або нерухоме майно (завдяки обтяженню - заставі) повертається до свого первісного власника.

При дослідженні питання нотарільного посвідчення, розглянутого у цій роботі, а також при дослідженні практики укладення договорів ренти, випливає висновок, що в зв'язку з нечітким визначенням в законодавстві України моменту переходу права власності на майно, що передається за договором ренти, виникають розбіжності при накладенні заборони на відчуження цього майна.

Так, нотаріуси накладаючи заборону на відчуження майна, що передається за договором ренти, неоднозначно тлумачать норми закону та визначають власником майна або отримувача ренти, або платника ренти.

А отже, це питання потребує чіткого законодавчого врегулювання, оскільки така невизначеність негативно впливає на однаковість застосування норм закону, що врегульовують договір ренти.

На мою думку, правильним буде визначення власником майна саме платника ренти, оскільки накладення заборони стосується відносин, що будуть виникати в майбутньому. А тому лише платник ренти може в подальшому реалізовувати право власності на майно.

Цивільним кодексом України не встановлено спеціального порядку укладення договору ренти.

Його укладення здійснюється в загальному порядку, встановленому для укладення цивільно-правових договорів, передбаченому ст.ст. 641-646 ЦК України. Ще одним питанням, яке виникає на практиці при укладенні договору ренти, є питання, пов'язане з переуступкою боргу зобов'язання по сплаті ренти).

На відміну від договору довічного утримання (догляду), щодо якого ст. 753 ЦК України чітко визначена можливість заміни набувача за договором довічного утримання (догляду), норми які регулюють укладення договору ренти не містять таких положень, що, в свою чергу, призводить до можливості відмови нотаріусами посвідчити угоду про передачу обов'язків по сплаті ренти іншій особі, не застосовуючи при цьому аналогію закону. А саме, норми ЦК України, що регулюють порядок заміни боржника у зобов'язанні. (ст. 520-522 ЦК України).

Це ж стосується і заміни одержувача ренти чи укладення договору на користь третьої особи.

Разом з тим, вважаю за необхідне закріпити в законодавстві України можливості передачі під виплату ренти майнових прав, інформації, результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі виключних прав на них, виконання робіт.

Отже, ці питання і на сьогодні залишаються до кінця не визначеними у законодавстві, та їх практичне вирішення проходить шляхом застосування аналогії права, відповідно до норм ст. 8 Цивільного Кодексу України.

А, отже, на мою думку цю прогалину слід усунути на законодавчому рівні та внести відповідні доповнення до ЦК України, де визначини порядок заміни сторін у зобов'язанні при укладенні договору ренти.

СПИСОК ВИКОРИТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Покровский И.А.. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 1998. - 353 с.

2. Апанасюк М.П. Юридична природа права на ренту// Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - № 27 - С.331-335.

3. ПахомовА. Купівля-продаж із правом довічного догляду // Закон.- 1998.- № 7.- с. 120.

4. Дернбург Г. Пандекты. Зобов'язальне право.- М.,- 1900.- с. 99.

5. Гражданское право: Учебник // Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. Ч. II.- с. 138.

6. ЦыбуленкоЗ.И. Российская юстиция. -1998. -№ 7.- с. 44 .

7. Мейер Д.И. Русское гражданское право.- СПб.,- 1897.- 393 с.

8. Актуальные проблемы гражданского права: Сб. статей.//Под редакцией Брагинского М.И. - М.: Статут, 1998. - 464 с.

9. Актуальные проблемы гражданского права: Сб. статей.//Под редакцией Брагинского М.И. - М.: Статут, 2000. - 222 с.

10. Актуальные проблемы гражданского права: Сб. статей.//Под редакцией Алексеева С.С. - М.: Статут, 2000. - 318 с.

11. Победоносцев К.П. Курс гражданского права.-СПб.: Синодальная тип., 1880 - Т.3. - 640 с.

12.  Морандьер Ж. Гражданское право Франции. - М.: Изд-во. иностранной литературы, 1958. - Т.1. - 601 с.

13. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 2- е, испр. - М.: Статут, 2000. - 848 с.

14. Підопригора О.А. Основи Римського приватного права. - К.: Вентурі, 1997. - 336 с.

15. Зом Р. Институции. История и система римского гражданского права. Общая часть и вещное право. - Сергиев Посад.: Тип. И.И. Иванова, 1916. - Ч.2. - 368 с.

16. Объяснения к Проекту вотчинного устава. - СПб., 1893. - Т1.-648с.

17. Иоффе О.С. Обязательственное право..- М., 1975.- с. 294.

18. Хохлов С.А. Мена (глава 31). Рента и пожизненное содержание с иждивением (глава 33) //Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель /Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. М., 1996., - 686 с.

19. Морандъер. Ж.Гражданское право Франции. - М.: Изд-во. иностранной литературы, 1961. - Т.2. - 660 с.

20. Райхер. В.К. Общественно-исторические типы страхования. - М.: Гос. юриздат, 1947. - 307 с.

21. Laurent, prinsipes de droit civil. - Paris, 1886. - T. XXVII. - 804 с.

22. Pont, des petils contracts. - Paris, 1879. - T. I. - 398 с.

23. Уложение гражданское. Проект. - СПб.: Государственная типография, 1889. - Кн. 5. - Т. 5. - 696 с.

24. Бару М.И. Договорное обязательство о содержании. // Ученые записки Харьковского юридического института. - 1948. - Вып. 3. -25-54 с.

25. Штейнберг А. Дарение. // Советская юстиция. - 1940. - № 11. -10-12 с.

26. Маслов В.Ф. Договоры с условием пожизненного содержания. // Советское государство и право. - 1954. - № 6. -25-28 с.

27. Коняев Н. Круглов В. Договор купли-продажи с условием пожизненного содержания. // Советская юстиция. - 1974. - № 6.- 31с.

28. Йоффе О.С. Толстой Ю.К. Новый гражданский кодекс РСФСР. - Л. Юриздат ,1965. -205 с.

29. Ерошенк А. Правовое регулирование отношений пожизненного содержания. // Советская юстиция. - 1970. - 8-9 с.

30. Пляниоль М. Курс Французского гражданского права. - Петрокровь, 1911. - Вып. 5. - Ч. 2. - 845 с.

31. Морандъер Ж .Гражданское право Франции. - М.: Изд-во. иностранной литературы, 1961. - Т.2. - 660 с.

32. Будилов. В.М. Залоговое право России и ФРГ. - Спб.: Прогресс, 1993. - 210 с.

33. Покровский. И.А. Основные проблемы гражданского пра-ва. - М.: Статут, 1998. - 352 с.

34. Дорнбергер Г. Д. Клейне Г. Клингер Г. Пош М. Гражданское право ГДР. Вещное право. - М.: Изд-во. иностранной литературы, 1959. -604с.

35. Словарь иностранных слов //Под ред. И.В. Лехина и Ф.Н. Петрова. М, 1955. -603 с.

36. Гражданский кодекс Нидерландов//Пер. М. Ферштмана. Лейден, 1996.-266с.

37. Германское право. Ч. 1 //Под ред. В.В. Залесского.- 263с.

38. Морандьер Л.Ж. Гражданское право Франции. Кн. 1. М., 1991.- 354 с.

39. Гражданское Уложение: Проект Высочайше утвержденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения. Книга пятая: Обязательства. Том второй. С объяснениями. СПб., 1899.- 356 с.

40. Анненков К.Н. Система русского гражданского права. Т. IV: Отдельные обязательства. СПб., 1904.-566с.

41. Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного Суда СССР. М., 1941.- 222с.

42. Коментар частини другий ЦК РФ РФ //Брагинский М.И., Витрянский В.У., Суханов Е.А., Ярошенко К.Б.- М,1996. -54 с.

43. Сакае Вагацума, Тору Ариидзучи. Цивільне право Японії Кн. 2 М, 1983. -122 с.

44. Цивільний кодекс Квебека //Під ред. О. МКозир. Н.А. Маковской. М , 1999.-349 с.

45. Коментар часть вторая ЦК РФ для предпринимателей. М., 1996.- 53 с.

46. Цыбуленко З.И. Рента и пожизненное содержание с иждивением // Российская юстиция. 1998. № 6,- с.12

47. БродовськийС. О. Спірні питання державної реєстрації договору в цивільному праві України// Юридичний Журнал .- 2007.- № 1 - с.21.

48. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник у 2 т.-Вид. 2-ге, доп. і перероб. - Т. 2. Особлива частина.- К.: Видавничий Дім „Ін Юре” .-2006.-520с.

49. Конституція України// Відомості Верховної Ради України .-1996.-, N 30.- ст. 141.

50. Цивільний Кодекс України.-К.-2003.-400с.

51. Постанова КМУ від 26.05.2004 р. № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів»// Офіційний вісник України. - 2004.- № 21.- с. 29.

52. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993р.// Відомості Верховної Ради України.-1993.- № 39.

53. Наказ Міністерства юстиції України „Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 03.03.2004 р.// Офіційний вісник України.-2004.- № 10.- с. 315.

54. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р.// Офіційний вісник України. - 2004.-№ 30.- том 1.- с. 140.

Размещено на Allbest.ru