Система права

- вийти у встановленому порядку з товариства

- здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

- одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Згідно зі ст.117 ЦК учасники господарського товариства зобов'язані: - додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

- виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити внески (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до Закону України “Про господарські товариства” вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.

Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України та Закон “Про господарські товариства” називають п'ять видів господарських товариств: повні товариства, командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерні товариства.

Серед зазначених видів найбільш розповсюдженими в підприємницькій практиці України є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

47. Державна реєстрація СПД (суб'єкта підприємницької діяльності) - юридичних осіб

Першим кроком до легалізації підприємства є його державна реєстрація як суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи. Державна реєстрація юридичних проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення за місцезнаходженням юридичної особи (місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності (наприклад, директора), за адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою (для вінничан - приміщення Вінницької міської ради, 21001, вул. Соборна, 59, каб. 101). Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку (форма №1) на проведення державної реєстрації юридичної особи;

копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;

два примірники установчих документів;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. (для СПДЮО м. Вінниці платіжні реквізити: код 34701167, ГУДКУ у Вінницькій області, р/р 31415512700002, код платежу 14060300, МФО 802015, місцевий бюджет, реєстраційний збір). Реєстраційний збір становить 10 неоподатковуємих мінімумів доходів громадян (10*17,0 грн. = 170,0 грн.). Важливо!:

у разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

у разі державної реєстрації господарського товариства, для якого законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду), додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (акт приймання - передачі майна засновником товариству та/чи довідка банку, якщо вклади вносилися грошовими коштами на тимчасовий банківський рахунок).

у разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

у разі державної реєстрації селянського (фермерського) господарства крім названих документів, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження. Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати 3 робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи оформляється та видається (надсилається рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи. Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

48. Державна реєстрація СПД (суб'єкта підприємницької діяльності) - фізичних осіб

Державна реєстрація СПДФО проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи - підприємця (житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою).

Державна реєстрація СПДФО проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи - підприємця (житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою). Для проведення державної реєстрації Ви повинні подати особисто чи надіслати рекомендованим листом з описом вкладення державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

заповнену реєстраційну картку (форма №10) на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

копію довідки про включення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (довідка про присвоєння ідентифікаційного коду);

копію квитанції, виданої банком, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються Вами особисто, державному реєстратору пред'являється паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи.

Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) Вам з відміткою про дату надходження документів. Після перевірки наведених у реєстраційній картці відомостей щодо відповідності поданим документам, державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Строк державної реєстрації фізичної особи становить два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця оформляється державним реєстратором і видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

На практиці свідоцтво про державну реєстрацію на руки може видаватися пізніше, ніж датована державна реєстрація новоствореного суб'єкта підприємницької діяльності. Тому в той самий день, коли отримано свідоцтво про державну реєстрацію, бажано відвідати податкову інспекцію.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця передає відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

49. Правове регулювання банкрутства

Банкрутство - це визнаний господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 30 червня 1999 р., що набула чинності з 01.01.2000 р., Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України від 06.11.1991 р., численними підзаконними нормативними актами.

Метою інституту банкрутства є, з одного боку, звільнення від неефективно господарюючих суб'єктів, а з іншого - сприяння оздоровленню тих господарюючих суб'єктів, що опинилися у тимчасових фінансових труднощах.

Інститут банкрутства застосовується тоді, коли інші інститути нездатні допомогти примусити боржника виконати грошові зобов'язання перед кредиторами. Дане становище боржника має назву неплатоспроможності. Існують два види неплатоспроможності:

відносна - неспроможність боржника погасити борги кредиторів внаслідок тимчасових фінансових складнощів, але за наявності майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У даному випадку кредитори реалізують власні майнові права через виконавче провадження, не звертаючись до інституту банкрутства.

абсолютна - неспроможність боржника внаслідок повного розвалу фінансового стану сплатити борги кредиторам, без застосування процедури банкрутства. Визначення абсолютної неплатоспроможності передбачене ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” як неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в т.ч. по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є:

значний розмір заборгованості - не менш ніж 300 мін. розмірів заробітної плати. До якого не зараховуються недоїмка (пеня, штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду; зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками боржника - юридичної особи. Вимоги повинні бути безспірними-тобто спір по них повинен бити розглянутим сторонами або органом господарської юрисдикції;

термін несплати - вимоги кредиторів не задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.

Зазначені ознаки неплатоспроможності дають підстави ініціювати процедуру банкрутства.

Механізм попередження банкрутства:

фінансова допомога, у обсязі, необхідному для погашення зобов'язань перед кредиторами та бюджетом;

досудова санація - тобто система реорганізаційних, управлінських, інвестиційних, технічних, економічних, правових заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна боржника або інвестор до початку порушення провадження у справі про банкрутство (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, передача майна в оренду, скорочення чисельності працюючих, порука, гарантія та інше). Строк проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, в окремих випадках він може бути продовженим, але не більше ніж на 6 місяців.

Основна мета банкрутства - не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Деякі підприємці з порушенням вимог чинного законодавства намагаються скористатися цим інструментом з метою ухилення від повернення розтрачених і прихованих грошей, як державі, так і підприємцям. У випадках, коли несумлінний підприємець оголошує себе банкрутом з метою приховати незаконну витрату грошей не за призначенням, у тому числі їхнє розкрадання, з метою ліквідувати, реорганізувати або приватизувати суб'єкт підприємницької діяльності зі зміною форм власності, це є фіктивним банкрутством, що тягне за собою кримінальну відповідальність за ст.218 Кримінального кодексу України (далі - ККУ).

Передбачено кримінальну відповідальність також за навмисне приховування банкрутства (ст.220 ККУ), суть якого полягає в наданні кредиторам недостовірної інформації про стан суб'єкта підприємництва, що свідчить про його неспроможність виконувати свої зобов'язання перед кредиторами, тобто приховання фінансової неплатоспроможності.

Ст.219 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за доведення до банкрутства, а ст.221 ККУ - за незаконні дії у разі банкрутства (умисне приховування майна, майнових прав, фальсифікація, приховування або знищення документів фінансової звітності).

50. Досудове врегулювання спорів

Досудове врегулювання спорів, складання претензій та відповідей на них.

Раніше в законодавстві України встановлювався перелік спорів, які могли бути передані на вирішення до господарського суду лише за умови дотримання сторонами встановленого для даної категорії справ досудового порядку врегулювання. Сьогодні такої вимоги чинне законодавство не містить. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарсько-процесуального Кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Тобто досудовий порядок вирішення спорів застосовується виключно за бажанням суб'єктів господарювання:

- якщо сторони передбачили в договорі, то досудовий порядок є для них обов'язковим. В разі неможливості врегулювати спір в досудовому порядку, вони звертаються до суду.

- якщо така вказівка в договорі відсутня, але суб'єкт господарювання має бажання вирішити спір без звернення до суду.

Досудовий порядок врегулювання спорів є виключно правом господарюючих суб'єктів, а не їх обов'язком.

З цього правила є два виключення:

Перше стосується тих господарських відносин, щодо яких законодавством встановлено спеціальний (відмінний від передбаченого Господарським та Господарсько-процесуальним Кодексом України) порядок вирішення спорів. Зокрема, такими нормативно-правовими актами є Постанова Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 «Про затвердження Статуту залізниць України» та Наказ Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», тощо.

Друге виключення полягає в тому, що Господарсько-процесуальний Кодекс України визначає перелік господарських спорів, на які не поширюється досудовий порядок їх вирішення. Це спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Ці спори вирішуються виключно в судовому порядку.

51. Господарські суди України

Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій", Законом України “Про господарські суди”, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

o місцеві господарські суди;

o апеляційні господарські суди;

o Вищий господарський суд України.

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Президент України за поданням Голови Вищого господарського суду України може утворювати інші місцеві господарські суди (міські, міжрайонні, спеціальних (вільних) економічних зон тощо).

52. Учасники господарського процесу

Учасники господарського процесу - суб'єкти, які беруть участь у процесі від свого імені, є зацікавленими у результаті справи, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Всіх учасників залежно від їх правового стану можна / на 3 групи:

1. Господарський суд.

2. Особи, які беруть участь у справі - це суб'єкти процесуальних правовідносин, які наділені юридичною заінтересованістю, що визначає їх правовий статус при розгляді й вирішенні справи. (сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК.)

3. Особи, які сприяють здійсненню правосуддя - не є учасниками господарського процесу, закон визначає їх як інших осіб, що беруть участь у процесі (посадові особи, інші керівники, коли їх викликають для дачі пояснень; судові експерти).

Характер і ступінь юридичної зацікавленості осіб, які беруть участь у справі, неоднакові. За таким критерієм другу групу розподіляють на дві підгрупи. До першої належать особи, що мають матеріально-правовий і процесуальний інтерес по справі, захищають свої інтереси. Матеріально-правова заінтересованість полягає у прагненні домогтися поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, законного інтересу. Матеріально-правову заінтересованість у справі мають сторони та треті особи.

Процесуальна заінтересованість полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, так і інші учасники процесу, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону чи договору.

Другу підгрупу становлять ті учасники процесу, які захищають інтереси інших осіб, мають тільки процесуальний інтерес, що зумовлюється характером їхньої зацікавленості по справі: виконуваними функціями в галузі державного управління, компетенцією, обов'язками та іншими обставинами.

До другої підгрупи входять представники сторін і третіх осіб, прокурор. Такі особи, які захищають інтереси держави, громади, групи осіб або конкретної особи, не мають і, як правило, не повинні мати матеріально-правової заінтересованості у справі. Якщо ж вони мають таку заінтересованість, то виступати у відповідній процесуальній функції не можуть, а повинні бути залучені як сторона чи третя особа.

53. Вирішення господарських спорів

Вирішення розгляду справи по суті в засіданні господарського суду - основна стадія процесу. Її значення полягає в тому, що саме при розгляді й вирішенні спору в судовому засіданні реалізується основне завдання господарського суду - захист прав і охоронюваних законом інтересів організацій і громадян-підприємців. Судовий розгляд відбувається в засіданні господарського суду, протягом чого суд безпосередньо досліджує докази і встановлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне й обґрунтоване рішення. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються основні принципи господарського процесу: законності, незалежності господарського суду і його суддів, рівності сторін, змагальності, гласності та інші.

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює жорстких правил ведення засідання господарського суду, а лише визначає певну спрямованість роботи суду і в засіданні суду, зокрема, спори судом першої інстанції вирішуються в засіданні суду у складі одного або трьох суддів (ст. 4-6 ГПК). Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання (ст. 4-4 ГПК). Стаття 81-1 Господарського процесуального кодексу України регулює питання, пов'язані з протоколом судового засідання, вона набуде чинності 28 червня 2002 р.

Спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити термін вирішення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішений у більш тривалий, ніж два місяці, строк. Про продовження терміну вирішення спору виноситься ухвала (ст. 69 ГПК).

Порядок ведення засідання ведеться суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Засідання господарського суду складається з трьох частин: підготовчої, розгляду спору по суті (дослідження, перевірка доказів) і прийняття рішення по справі.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їхні права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав. У підготовчій частині засідання суду з участю представників сторін з'ясовується, чи є необхідні умови для розгляду справи по суті в даному засіданні. Для цього вирішується питання про можливість розгляду спору по суті при даному складі суду, за наявності викликаних і заявлених у суд осіб, які беруть участь у справі та мають докази. Для вирішення цих питань здійснюються такі процесуальні дії: перевіряється явка і повноваження осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу, головуючий у судовому засіданні оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам господарського процесу їхні права та обов'язки. Встановлення осіб, які беруть участь у справі, повноваження посадових осіб і представників здійснюється по документах. Якщо у справі бере участь особа, котра не володіє мовою, якою ведеться судочинство, необхідно вирішити питання про участь у справі перекладача. Розгляд справи за відсутності перекладача в цьому випадку буде грубим порушенням процесуальних норм. При порушенні справи й підготовці її до судового провадження суддя забезпечує своєчасне повідомлення всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду. Судді надане право стягувати з винної сторони штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ненадіслання витребуваних матеріалів, ухилення від вчинення дій, покладених суддею (п. 5 ст. 83 ГПК). Підстави і порядок відводу судді та судового експерта визначаються ст.ст. 20, 31 ГПК. Відвід може бути заявлено особами, які беруть участь у справі, до початку розгляду справи по суті. За наявністю обставин суддя повинен заявити самовідвід. Після перевірки всіх умов, необхідних для вирішення спору в даному засіданні, господарський суд розпочинає розгляд справи по суті. У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Розгляд справи по суті, як правило, починається з викладу обставин справи позивачем. В окремих випадках - залежно від характеру справи і вимог позивача - обставини спору викладаються відповідачем. У будь-якому випадку кожній стороні повинні бути надані рівні можливості надати необхідні для вирішення спору докази. За відсутності позивача або відповідача розгляд спору починається з перевірки матеріалів справи з метою уяснення, чи є у них відмова позивача від позову (за відсутності представника позивача), або визнання позову відповідачем (за відсутності його представника), оскільки ці документи часто містяться у додаткових матеріалах. Слід відмітити, що визнання позову або відмова від нього, укладення мирової угоди можливі в будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Основними завданнями розгляду справи по суті є забезпечення з'ясування всіх обставин справи. З цією метою суд за участю сторін та інших осіб здійснює дослідження й оцінку доказів. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись діючим законодавством. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Законом передбачено: якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами (ст. 75 ГПК).

Кожна справа в господарському суді закінчується, як правило, прийняттям рішення негайно після розгляду всіх матеріалів справи. При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення виноситься після того, як будуть визначені всі обставини й можна дати відповідь на всі питання спору, який розглядається. Головуючий з'ясовує в осіб, які беруть участь у справі, чи є у них додаткові матеріали. За відсутності таких заяв дослідження справи оголошується закінченим. Прийняття рішень виокремлюється в самостійну частину судового розгляду. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується (ст. 4-7 ГПК).

Прийняте рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п'ятиденний строк після його прийняття або вручається під розписку (ст. 87 ГПК).

Нормальний перебіг процесу іноді порушується обставинами, які не були або не могли бути враховані при порушенні підготовки справи до господарського розгляду. Наявність цих обставин або перешкоджає винесенню рішення, або виключає можливість розгляду спору по суті, що тягне відповідно відкладення розгляду справи, або зупинення по справі, або залишення позову без розгляду. У таких випадках судове засідання по спору закінчується винесенням відповідної ухвали господарського суду. Ухвала розсилається у п'ятиденний строк після прийняття. Відкладення розгляду справи є відстрочкою вирішення спору по суті з призначенням часу наступного засідання по справі. Воно полягає в перенесенні засідання на інший строк з тим, щоб забезпечити необхідні умови вирішення спору. Господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених для розгляду справи господарським процесуальним законодавством, тобто в межах двох місяців з дня одержання позовної заяви, коли за якихось обставин спір не може бути вирішений в даному засіданні.

Підстави для відкладення розгляду справи досить різноманітні. Стаття 77 ГПК визначає, зокрема:

- нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників господарського процесу;

- неподання витребуваних доказів;

- необхідність витребування нових доказів;

- залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

- необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Відкладення розгляду справи та об'ява перерви у засіданні не впливають на перебіг передбаченого законом загального строку розгляду цієї справи. Іноді при розгляді справи з'ясовуються такі обставини, що перешкоджають подальшому розгляду справи, і час їх усунення не можна точно встановити. В таких випадках провадження у справі зупиняється. Зупиненням провадження у справі є припинення процесуальних дій по справі на невизначений строк. Зупинення провадження у справі відрізняється від відкладення розгляду справи. Перелік підстав для зупинення, передбачених ст. 79 ГПК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстави зупинення провадження не можуть бути доповнені на розсуд господарського суду. Існують два види зупинення провадження у справі.

Обов'язковий, який вказаний в законі та за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, а саме в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами. Необов'язковий, коли господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою у випадках призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що спричинили його зупинення. Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвала про зупинення провадження може бути оскаржена. Зупинення провадження у справі означає і зупинення перебігу загального строку розгляду справи. Днем зупинення справи, а також перебігу вказаного строку буде дата відповідної судової ухвали. Поновлення провадження у справі поновлює перебіг загального строку з урахуванням вже витраченого судом часу до виникнення обставин, за яких було зупинено провадження згідно із судовою ухвалою. При розгляді господарського спору можуть бути виявлені такі обставини, за яких наступне провадження процесу взагалі виключається. З урахуванням цього передбачаються дві форми закінчення справи без винесення рішення по суті спору: припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду. Припинення провадження по суті означає закінчення діяльності господарського суду по розгляду спору через відсутність у позивача права на захист. У такому випадку виключається можливість повторного звернення до господарського суду по даній справі. Цим відрізняється припинення провадження у справі від залишення позову без розгляду, яке не перешкоджає повторному зверненню позивача до господарського суду з тим самим позовом - після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду. Відповідно до ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

- спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

- відсутній предмет спору;

- є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

- заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, і можливість такого врегулювання втрачена;

- позивач відмовився від позову й відмову прийнято господарським судом;

- сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

- підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

- сторони уклали мирову угоду, і вона затверджена господарським судом. Цей перелік є вичерпним.

Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути вирішені питання про стягнення штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ця ухвала може бути оскаржена. Почата в господарському суді справа не може бути закінчена прийняттям рішення також у випадку, коли при її розгляді виявлено недотримання позивачем деяких зобов'язань у процесі, а позов залишається без розгляду. Залишення позову без розгляду допускається тільки на підставах, передбачених ст. 81 ГПК, перелік яких є вичерпним. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

- позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

- у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

- позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, і можливість такого врегулювання не втрачена; - позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

- позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду, і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

- громадянин відмовився від позову, який подано в його інтересах прокурором. Про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, в якій, як і в ухвалі про припинення провадження у справі, але не мають бути вирішені, а можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ухвала про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Після усунення обставин, що спричинили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

54. Виконання рішень суду

Виконання судових рішень - це стадія цивільного процесу, в якій здійснюється реалізація прав сторін, підтверджених судовим рішенням. Виконавче провадження характеризується тим, що воно може бути порушено і не в зв'язку з судовим розглядом справи, оскільки закон (ст. 348 ЦПК) доручає органам виконання виконувати і акти інших правоохоронних органів (арбітражного суду, адміністративних органів, нотаріату, товариських, третейських судів та ін.). Органами, здійснюючими примусове виконання судових постанов і актів інших правоохоронних органів, є судові виконавці. У випадках, прямо вказаних в законі, виконання судових Постанов і постанов інших правоохоронних органів здійснюється органами банку, Міністерства фінансів, Держстраху, виборчими комісіями, виконкомами сільських Рад народних депутатів та ін. Проте центральне місце серед всіх органів примусового виконання займає судовий виконавець, оскільки він виконує більшість судових постанов і постанов інших органів.

Судовий виконавець перебуває при народному суді і працює під керівництвом і контролем голови народного суду, народного судді і судді з адміністративного та виконавчого провадження.

Крім суду, судді, судового виконавця, учасниками процесуальних правовідносин в стадії виконання є сторони в справі (стягувач, боржник) та їх представники, інші особи, які беруть участь у справі, особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника, які мають права, належні особам, що беруть участь у справі. У виконавчому провадженні учасниками можуть бути і особи, які сприяють виконанню рішень, - поняті, охоронці майна, експерти, передавачі, представники органів міліції та ін.

У виконавчому провадженні, як і в інших стадіях процесу, сторони можуть діяти особисто чи через законних або договірних представників.

Вимоги судового виконавця по виконанню судових рішень є обов'язковими для всіх організацій, службових осіб та громадян.

У виконавчому провадженні сторони зобов'язані сумлінно користуватись своїми процесуальними правами, не перешкоджати виконанню, виконувати вимоги судового виконавця.

ПІДСТАВИ ВИКОНАННЯ ТА ВИКОНАВЧІ ДОКУМЕНТИ

Підставами виконання є зазначені в законі акти право охоронних органів, якими підтверджуються суб'єктивні права та обов'язки сторін і засоби захисту чи відновлення порушених прав.

Стаття 348 ЦПК передбачає вичерпний перелік підстав виконання.

Стаття 348. Постанови судів та інших органів, що підлягають виконанню

За правилами, викладеними в цьому розділі Кодексу, під лягають виконанню:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, а також постанови суддів про стягнення аліментів;

2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень;

3) постанови судді або суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

4) мирові угоди, затверджені судом;

41) постанови прокурора про виселення в адміністративному порядку громадян, які самоправне зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом;

5) виконавчі написи нотаріусів;

6) рішення арбітражного суду в передбачених законом випадках;

61) рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, арбітражів (третейських судів), спеціально утворюваних для розгляду окремих справ;

7) (виключено);

8) не оплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

9) рішення товариських судів про майнові стягнення;

10) рішення третейських судів;

11) рішення комісій по трудових спорах;

12) постанови профспілкових комітетів підприємств, установ, організацій по спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника;

13) постанови адміністративних органів або службових осіб, яким законом надано право провадити стягнення з громадян у безспірному порядку;

14) рішення виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів про примусовий продаж другого будинку, що належить громадянинові на праві особистої власності;

15) рішення виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів про стягнення з державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій шкоди за потрави посівів і пошкодження насаджень;

16) рішення іноземних судів у передбачених законом випадках;

17) постанови комісії в справах неповнолітніх щодо грошових стягнень;

18) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

19) рішення комісій Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих;

20) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законодавчими акта ми випадках.

Судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили, за винятком випадків негайного їх виконання (статті 217 і 218 цього Кодексу).

Основними із них е рішення, ухвали і по станови судів у цивільних справах; вироки і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стяг нень; постанови суддів або суду у справах про адміністративні правопорушення; виконавчі написи нотаріальних органів; рішення арбітражного суду, третейських та товариських судів; рішення комісій по трудових спорах, постанови профспілкових комітетів по спорах про від шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, та ін.

Без підстави виконання судове виконання неможливе, але для порушення виконавчого провадження треба пред'явити виконавчий документ. Згідно ст. 349.ЦПК виконавчими документами є: виконавчі листи, виконавчі написи органів нотаріату, накази арбітражного суду, посвідчення профспілкових комітетів та ін.

Стаття 350. Органи виконання

Виконання судових рішень та інших постанов і рішень, перелічених у статті 348 цього Кодексу, покладається на судових виконавців.

Судовий виконавець зобов'язаний з власної ініціативи вживати всіх законних заходів до більш швидкого і реального виконання рішення та активно допомагати сторонам у захисті їх прав та законних інтересів.

Виконавчий лист повинен містити: найменування суду, який видав виконавчий лист, справу, по якій виданий виконавчий лист, час постановлення рішення, резолютивну частину рішення, час набрання рішенням законної сили, час видачі виконавчого листа, найменування стягувача, боржника та їх адреси (ст 355 ЦПК).

55. Основні функції прокуратури

Основними функціями прокуратури є:

1) нагляд за додержанням законiв усiма органами, підприємствами, установами, органiзацiями, посадовими особами та громадянами;

2) нагляд за додержанням законiв органами, якi ведуть боротьбу iз злочиннiстю та iншими правопорушеннями i розслiдують дiяння, що мiстять ознаки злочину;

3) розслiдування дiянь, що мiстять ознаки злочину;

4) пiдтримання державного обвинувачення, участь у розглядi у судах кримiнальних, цивiльних справ та справ про адмiнiстративнi правопорушення i господарських спорiв у арбiтражних судах;

5) нагляд за виконанням законiв у мiсцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконаннi покарань та застосуваннi iнших заходiв примусового характеру, якi призначаються судом;

6) нагляд за додержанням законiв органами вiйськового управлiння, вiйськовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, пiдроздiлами, установами i вiйськовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних вiйськ, Нацiональної гвардiї, Управлiння державної охорони, Служби безпеки України та iнших вiйськових формувань, дислокованих на території України. (пункт 6 частини 1 статтi 5 змiнено згiдно iз Законом N 3662-XII вiд 26.11.93 р.) Прокуратура бере участь у розробленні органами державної влади заходів запобiгання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі по вдосконаленню та роз'ясненню законодавства.

На прокуратуру не можуть покладатися функцiї, не передбаченi законами України.

56. Система органів прокуратури

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура, Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил ї України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, призначуваний на посаду за згодою Верховної Ради України; з посади його звільняє Президент України. Верховна Рада У країни може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що матиме наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських - старші слідчі та слідчі.

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їхньої підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

Статус прокуратури в Україні визначається статтями 121 -123 Конституції України та Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.

57. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів

Прокурорами i слiдчими можуть призначатися громадяни України, якi мають вищу юридичну освiту, необхiднi дiловi i моральнi якостi. Особи, якi не мають досвiду практичної роботи за спецiальнiстю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.

Особи, вперше призначенi на посади помiчникiв прокурорiв, прокурорiв управлiнь, вiддiлiв, слiдчих прокуратури, приймають "Присягу працiвника прокуратури". Текст присяги затверджується Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України. На посади прокурорiв Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя та прирiвняних до них прокурорiв призначаються особи вiком не молодше 30 рокiв, якi мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи рокiв; на посади районних i мiських прокурорiв - вiком не молодше 25 рокiв iз стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох рокiв.

Прокурори i слiдчi прокуратури пiдлягають атестацiї один раз у п'ять рокiв. Порядок атестацiї визначається Генеральним прокурором України. Сумiсництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи органiзацiя, а також з будь-яким пiдприємництвом не допускається, за винятком наукової i педагогiчної дiяльностi. Не можуть бути прийнятi на посаду прокурора або слiдчого прокуратури особи, якi були засудженi за вчинення злочину, за винятком реабiлiтованих.

58. Класні чини працівників прокуратури

Законом "Про прокуратуру" і постановою Верховної Ради України " Про затвердження Положення про класні чині працівників органів прокуратури України" визначається порядок встановлення і присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури. Присвоєння класних чинів провадиться в послідовному порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника прокуратури відповідно до посади, яку він займає, і стажу роботи. Положенням встановлюється 10 класних чинів: державний радник юстиції України; державний радник юстиції 1 класу; державний радник юстиції 2 класу; державний радник юстиції 3 класу; старший радник юстиції; радник юстиції; молодший радник юстиції; юрист 1 класу; юрист 2 класу; юрист 3 класу.

Класні чини державного радника юстиції України; державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом України, а інші класні чини - Генеральним прокурором України.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науковонавчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно від займаних посад і стажу роботи.

Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджується Верховною Радою України.

59. Акти прокурорського реагування на порушення законності

Акти прокурорського реагування на порушення законності поділяються на такі види:

протест прокурора;

припис прокурора;

подання прокурора;