Шляхи вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні

Шум погіршує умови праці здійснюючи шкідливу дію на організм людини. Працюючі в умовах тривалої шумової дії випробовують дратівливість, головні болі, запаморочення, зниження пам'яті, підвищену стомлюваність, пониження апетиту, болі у вухах і т.д. Такі порушення в роботі ряду органів і систем організму людини можуть викликати негативні зміни в емоційному стані людини аж до стресових ситуацій. Під впливом шуму знижується концентрація уваги, порушуються фізіологічні функції, з'являється стомленість у зв'язку з підвищеними енергетичними витратами і нервово-психічною напругою, погіршується мовна комутація. Все це знижує працездатність людини і її продуктивність, якість і безпеку праці. Тривала дія інтенсивного шуму [вище 80 дБ] на слух людини приводить до його часткової, або повної втрати.

Більшість учених вважає, що як короткочасна, так і тривала дія всіх видів випромінювання від екрану монітора не небезпечна для здоров'я працюючого за комп'ютером. Проте вичерпних даних щодо небезпеки дії випромінювання від моніторів на працюючих з комп'ютерами не існує і дослідження в цьому напрямі продовжуються

Високочастотні електромагнітні поля - їх дія порівнянна з радіацією, але, на щастя, вони дуже швидко зменшуються з відстанню, елементарно екрануються і управляються. Основне їх джерело - відхиляюча електромагнітна система кінескопа. В сучасних моніторах все випромінювання відводиться вгору і часткове назад. Вперед не випромінюється нічого. Тому приміщеннях комп'ютерну техніку розставляють уздовж стін так, щоб люди не могли знаходитися біля їх задніх стінок. А ось нахилятися над монітором, щоб подивитися на нього зверху, не рекомендується.

Низькочастотні електромагнітні поля. Низькочастотні електромагнітні випромінювання дотепер не вважалися шкідливими, оскільки від комп'ютера вони нижче, ніж, скажімо, від електричної праски. Проте взаємодія власних полів монітора і зовнішніх електромагнітних полів може викликати інтерференцію, через яку зображення на екрані починає мерехтіти, викликаючи погіршення зору і головний біль.

Створення сприятливих умов праці і правильне естетичне оформлення робочих місць на виробництві має велике значення як для полегшення праці, так і для підвищення його привабливості, яка позитивно впливає на продуктивність праці.

В процесі роботи з комп'ютером необхідно дотримувати правильний режим праці і відпочинку. Інакше у людини з'являється значна напруга зорового апарату з появою скарг на незадоволеність роботою, головні болі, дратівливість, порушення сну, утомленість і хворобливі відчуття в очах, в поясниці, в області шиї і руках.

Досліджуване робоче місце - кабінет відділу правової, кадрової та організаційної роботи управління праці та соціального захисту населення. Метою роботи є створення сприятливих умов для розумової праці та розробка заходів безпеки в кабінеті

Згідно нормативним документам будівля має два поверхи, з трьома виходами та додатковим аварійним виходам для надзвичайних ситуацій. Має прилеглу територію. За функціональним призначенням приміщення адміністративної будівлі поділяються на основні (кабінети працівників, зала для проведення нарад) та допоміжні (туалетні приміщення, приміщення для обслуговуючого персоналу).

Кабінет який досліджується знаходиться на І поверсі будівлі. Загальна площа кабінету складає 16,5 кв. м відповідно до плану технічного паспорту будівлі.

Кабінет знаходиться на північній стороні будівлі, кількість природного світла попадає достатньо, але не надмір. В приміщенні знаходиться одне вікно облаштоване пластиковим склопакетом, на вікні розмішені вертикальні жалюзі, які дозволяють у дуже ясні дні зменшити сонячне світло. Стіни мають матовий світло рожевий колір, стеля облаштована білими гіпсокартоновими конструкціями. Штучне освітлення кабінету забезпечено люмінесцентними лампами типу ЛН (люмінесцентні лампи натурального кольору) з відповідною арматурою, яка дає розсіяне світло.

У кабінеті розташовано 3 робочі місця обладнаних офісним кріслом, принтером та персональним комп'ютером (системний блок, монітор, клавіатура та мишка).

Розташовані ПК у кабінеті являються джерелами тепловиділення, тому необхідно час від часу проводити провітрювання приміщення.

Наявність ПК у кабінеті, кожне з яких обладнане монітором, системним блоком, до складу якого входить вінчестер, вентилятор охолоджування ПК, а також інша техніка, наявність такого обладнання призводить до виникнення механічного шуму. Вплив шуму відбивається як на органах слуху, так і на загальному психологічному стані людини. Можливі глухота, нервові розлади.

Завдяки правильному устаткуванню та організацією робочого місця працівників кабінету, а також облицювання стін дозволяє підтримувати рівень шуму.

4.2 Небезпечні та шкідливі фактори

Умови праці - це сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, в якому здійснюється діяльність людини, що впливають на здоров'я та працездатність.

Під факторами трудового процесу розуміють основні його характеристики: важкість праці та напруженість праці. Важкість праці -характеристика трудового процесу, яка відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та інші, що забезпечують його діяльність). Напруженість праці - характеристика трудового процесу, яка відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника.

Під виробничим середовищем розуміють сукупність фізичних, хімічних, біологічних, психофізіологічних факторів на виробництві, що діють на людину. Усі ці фактори класифікують як небезпечні та шкідливі.

Небезпечні виробничі фактори - ті, вплив яких на працівника призводить до травм, раптового погіршення здоров'я чи до смерті.

Шкідливі виробничі фактори - ті, вплив яких на працівника може призвести до захворювання та зниження працездатності.

До фізичних небезпечних і шкідливих факторів належать:

- рухомі машини і механізми, рухомі частини виробничого обладнання, вироби, що пересуваються (матеріали, заготовки);

- підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони;

- підвищена чи знижена температура поверхонь обладнання, матеріалів, повітря робочої зони;

- підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвукових коливань;

- підвищений чи знижений барометричний тиск і його різкі зміни;

- підвищена чи знижена вологість, рухомість, іонізація повітря;

- підвищений рівень іонізуючих випромінювань, напруги в електромережі, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, напруженості електричного і магнітного полів;

- відсутність чи брак природного світла, знижена контрастність, пряма і відбита блискотливість, підвищена пульсація світлового потоку;

- підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;

- гострі краї, шершавість, задирки на поверхні заготовок, інструментів і обладнання;

- розташування робочого місця на значній висоті відносно землі (підлоги);

- вагомість.

До хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером впливу на організм людини поділяються на токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні і мутагенні. Ці хімічні речовини впливають на репродуктивну функцію людини. За шляхами проникнення в організм людини вони поділяються на ті, що проникають через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряний покрив і слизові оболонки.

До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини і тварини).

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні і динамічні) та нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Аналіз шкідливих та небезпечних виробничих факторів проводять згідно з ГОСТ 12.1.003-74. Згідно з класифікацією ГОСТ 12.1.003-74 до числа небезпечних та шкідливих факторів, що виникають на робочому місці посадової особи місцевого самоврядування належать:

- нервово-психічні перевантаження (розумове перевантаження, монотонність праці, емоційні перевантаження);

- невідповідність параметрів мікроклімату робочої зони санітарним нормам;

- недостатня або надмірна освітленість робочої зони;

- віддзеркалення;

- робота з комп'ютером.

Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники викликають перевантаження, що по характері дії підрозділяються на фізичні і нервово-психічні. Фізичні перевантаження підрозділяються на статичні, гіподинамічні, динамічні. Причинами нервово-психічних перевантажень можуть бути розумова перенапруга, монотонність праці, емоційні перевантаження.

Відхилення від норм мікроклімату на робочому місці негативно впливає на організм людини, що в свою чергу веде до погіршення стану здоров'я та часткової або повної втрати працездатності. Величини показників мікроклімату у приміщеннях повинні відповідати нормам, зазначеним у ГОСТ 12.1.005-88 і ДСН 3.3.6.042-99.

Правильно організоване освітлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці і якості продукції, зниженню виробничого травматизму тощо. При недостатньому чи надмірному освітленні робочої зони очі сильно напружуються, знижується темп роботи, збільшується стомлюваність. З часом у працівників можливий розвиток захворювань очей, таких як короткозорість чи інших, тому освітлення робочих приміщень повинно відповідати нормам СниП ІІ.4-79.

Колір приміщень і меблів повинен сприяти створенню сприятливих умов для зорового сприйняття та гарного настрою. Джерела світла, такі як світильники і вікна, які дають віддзеркалення від поверхні екрану, значно погіршують точність сприйняття знаків на екрані монітору чи клавіатури і спричиняють за собою перешкоди фізіологічного характеру, які можуть виразитися в значній напрузі, особливо при тривалій роботі. Віддзеркалення, включаючи віддзеркалення від вторинних джерел світла, повинне бути зведено до мінімуму. Для захисту від надмірної яскравості вікон можуть бути застосовані штори і екрани.

Робота з комп'ютером характеризується значною розумовою напругою і нервово-емоційним навантаженням працівників, високою напруженістю зорової роботи і достатньо великим навантаженням на м'язи рук при роботі з клавіатурою ЕОМ. Велике значення має раціональна конструкція і розташування елементів робочого місця, що важливе для підтримки оптимальної робочої пози працівника.

4.3 Пропозиції з поліпшення праці

Охорона здоров'я працівників, забезпечення безпеки умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму складає одну з головних турбот людського суспільства.

З метою запобігання або зменшення впливу на персонал шкідливих і небезпечних чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

Засоби захисту працюючих за призначенням поділяються на дві категорії:

· засоби колективного захисту;

· засоби індивідуального захисту.

· засоби колективного захисту призначені для:

· нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автоматичний контроль і сигналізація);

· нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання, світлофільтри);

· захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов'язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту за встановленими нормами.

Працюючі з ВДТ підлягають обов'язковим медичним оглядам: попереднім - при влаштуванні на роботу і періодичним - протягом трудової діяльності, відповідно до наказу МОЗ України від 21 травня 2007 року N 246.

Законодавством про охорону праці трудовим колективам надано великі повноваження щодо поліпшення умов праці. Вони мають право брати участь в обговоренні та затвердженні колективного договору, угоди де сторони (адміністрація та трудовий колектив) передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

4.4 Режими праці та відпочинку

Продуктивність, стан здоров'я людини значною мірою залежать від режиму праці й відпочинку. Важлива роль у забезпеченні високої працездатності працівників належить організаційному механізму регулювання використання робочого часу.

Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років - 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 год. на тиждень.

Режим праці й відпочинку -- це регламентоване чергування періодів роботи та перерв на відпочинок протягом робочої зміни, доби, тижня, року. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річний режими праці й відпочинку. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, праці, а також частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці й відпочинку охоплює кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу. Річний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, а такий їхній графік.

Режими праці й відпочинку формуються з урахуванням працездатності людини. Це фізіологічний показник, який відображає взаємозв'язок людини з умовами зовнішнього середовища й характером трудової діяльності.

Рівень працездатності людини, тобто її здібність виконувати визначений обсяг роботи певної якості за певний час, змінюється в різні періоди робочого часу під впливом різних чинників. Головною причиною мінливості рівня працездатності протягом робочого дня, доби, тижня, року є зміни в характері протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі людини.

Критерієм оцінки працездатності може бути її динаміка, яка характеризує співвідношення часу сталої працездатності до її зниження за періодами (мал. 2).



Рисунок. 2. Типова крива працездатності людини протягом робочої зміни

І - фаза входження и роботу;

ІІ - фаза високої працездатності;

ІІІ - фаза спаду працездатності під впливом утоми

Якщо розглядати динаміку працездатності протягом тижня, то виявляється така сама закономірність, що й протягом робочої зміни. У перші два дні відбувається поступове входження в роботу, працездатність підвищується. У середині тижня вона досягає максимального рівня, а потім починає знижуватись. Аналогічні зміни працездатність має протягом місяця й року. У всіх випадках вона припадає на кінець робочого періоду, що є наслідком накопиченої втоми організму працівника.

Внутрізмінні режими праці й відпочинку охоплюють перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Обідня перерва необхідна не тільки для прийняття їжі, але й для зняття втоми, накопиченої протягом першої половини робочого дня. Короткочасні перерви призначені для зменшення втоми протягом зміни та для особистих потреб.

Перерви на відпочинок мають бути регламентовані, а їхнє дотримання - обов'язковим.

Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) установлюється кожною організацією самостійно й відображається в колективному договорі.

Важливим засобом регламентування режимів праці й відпочинку як у безперервному, так і у звичайному виробництві з багатозмінною працею є графіки змінності, які визначають кількість і порядок чергування змін, їхню тривалість, час відпочинку між змінами. На підприємствах використовуються різні графіки змінності: одно-, дво-, три і чотиризмінні (для однієї, двох, трьох, чотирьох і п'яти бригад); для звичайного й безперервного робочого тижня з постійними та змінними вихідними днями.

На роботах з особливими умовами й характером праці в порядку та випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу у зв'язку зі стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. - за тижневої норми 36 год. і 4 год. - за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України.

Рисунок 3

Таким чином, у цій частині магістерської роботи були викладені вимоги до робочого місця працівника відділу правової, кадрової та організаційної роботи. Створені умови повинні забезпечувати комфортну роботу.

Сприятливі умови забезпечують як соціальну гармонію особи людини, так і її ставлення до праці та задоволення цією працею. Актуальність питання поліпшення умов праці обумовлюється й тим, що зростання рівня освіти працівників вимагає для них змістовної праці в небезпечних умовах. Тому створення сприятливих умов праці має бути одним з головних завдань суспільства, невід'ємною частиною державної соціальної та економічної політики, важливою складовою менеджменту персоналу.

Для ефективного виконання поставлених обов'язків та завдань працівники повинні дотримуватись відповідному режиму праці та відпочинку. Розглянемо режим праці та відпочинку працівника розумової діяльності управління праці та соціального захисту населення. Спостереження проводилось 24 години протягом одного тижня. У таблиці позначені цифрою 1 - години коли працівник займається своїм професійними обов'язками або займається науковою роботою; 0 - години коли працівник відпочиває або займається особовими справами, які не відносяться до професійних обов'язків або наукової роботи. Відповідно до наведених даних можна зазначити що найбільша зайнятість працівника припадає на період з 8 до 17 години, протягом 5 робочих днів, у вихідні дні також відзначається напруженість у праці, але у меншій кількості.

Крім того, аналізуючи режими праці та відпочинку можна відзначити, що протягом робочого дня спостерігаються два піки найбільшої працездатності - з 10:00 до 13:00 години та з 15:00 до 16:00 години. Крім того, відзначаються певна напруженість у праці у вихідні дні та до початку та після закінчення робочого дня. Загальний режим праці за тиждень складає 56 годин (при нормі в 40 годин), для унормування цього показника необхідно зменшити робоче навантаження у вихідні дні.

На підставі вивченої літератури з даної проблеми, були зазначені оптимальні розміри робочого столу і крісла, робочої поверхні, а також проведено огляд системи освітлення виробничого приміщення і вентиляції. Дотримання умов, що визначають оптимальну організацію робочого місця посадової особи місцевого самоврядування, дозволить зберегти гарну працездатність протягом усього робочого дня, підвищить як в кількісному, так і в якісному відносинах продуктивність праці фахівця.

Висновки

В результаті проведеного дослідження було зроблено наступні висновки. Поняття місцевого самоврядування на сьогодні закріплене в Конституції України, профільному законі «Про місцеве самоврядування» та міжнародних актах. Зважаючи на те, що концепція місцевого самоврядування лише формується, не слід нехтувати і доктринальними визначеннями місцевого самоврядування.

Проте, на сьогодні загальновизнаним є нормативне визначення місцевого самоврядування, згідно якого воно являє собою гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування можна характеризувати з різних позицій: як одну з основ конституційного ладу; як колективне політичне право членів громади; як одну з форм народовладдя.

Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні характеризується дією у цій сфері експериментальних актів правового регулювання; наявністю широкого кола підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють місцеве самоврядування. Особливістю правового регулювання є також вплив на нього проведення адміністративної реформи, в межах якої має бути здійснено ряд важливих змін.

Важливими для функціонування місцевого самоврядування є принципи, на яких воно діє. До них відносяться законність; народовладдя; поєднання місцевих і державних інтересів; колегіальність; гласність; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Серед найважливіших ознак органів місцевого самоврядування виділяють їх правову, організаційну, матеріальну та фінансову автономії, системність структури, безпосередність та опосередкованість здійснення.

Структура місцевого самоврядування показує, як взаємопов'язані різноманітні місцеві органи влади та як вони вписуються в загальну систему управління.

Всі інші, окрім територіальної громади, елементи місцевого самоврядування є похідними і вторинним, тобто утворюються як наслідок волевиявлення територіальної громади. До них відносяться: сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Вторинні (похідні) органи місцевого самоврядування поділяються загалом на дві групи: представницькі органи місцевого самоврядування, тобто ті, що обираються територіальною громадою і ті, що територіальною громадою не обираються.

Для того, щоб діяльність органів місцевого самоврядування була більш демократичною, основоположні рішення мають прийматися представницькими органами місцевого самоврядування.

Проблемним є питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння меж здійснення ними функцій та повноважень. Причиною виникнення конфлікту на нашу думку є те, що компетенція як органів місцевого с самоврядування так і державних адміністрацій побудована за одним і тим самим галузевим принципом. В зв'язку з цим наявна значна сфера суміжної компетенції, що робить практично неможливим усунення компетенційних спорів.

За умов ринкової економіки, існуюча система територіальної організації влади неспроможна результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. Ця система виявилася нездатною до самовдосконалення і саморегуляції в умовах постійної трансформації економічної політичної систем.

У цілому сучасний стан місцевого та регіонального розвитку характеризується відсутністю належного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення, необхідного для виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування, кризою житлово-комунального господарства, систем енерго-, паливо-, водозабезпечення і соціальної інфраструктури, поглибленням диспропорцій у соціально-економічному стані територіальних громад та регіонів, невирішеністю нагальних питань реформування системи адміністративно-територіального устрою України. Кожного року спостерігається нестача коштів місцевого самоврядування, бюджетна ж система України спрямована на підтримку не самодостатніх (тих, що володіють достатньою власною фінансовою базою), а дотаційних територіальних громад і регіонів, оскільки діє правило - чим більше коштів надходжень до місцевого бюджету поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до місцевого бюджету коштів з Державного бюджету України за рахунок між бюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання.

Наголошується у роботі те, що неврегульованою залишається проблема розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня (села, селища, міста, району у місті, району, області) та забезпечення виконання делегованих повноважень, що постійно призводить до виникнення конфліктних ситуацій при вирішенні питань місцевого і регіонального розвитку.

Сформована в тридцяті роки двадцятого століття система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об'єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування. Юрисдикція органів місцевого самоврядування багатьох міст України поширюється на територіальні громади сіл та селищ, які згідно з Конституцією України виступають самостійними суб'єктами місцевого самоврядування.

Зазначені обставини свідчать про те, що в Україні спостерігається криза системи управління місцевим та регіональним розвитком, усієї системи територіальної організації влади.

Сучасний стан державотворення в Україні вимагає якісного перетворення системи владних відносин як на загальнодержавному, так і на регіональному і на місцевому рівнях. Така необхідність обумовлена потребою не тільки закріпити досягнуті здобутки у справі становлення України як суверенної держави, але й продовженням розбудови її як правової, демократичної, соціальної. Лише за таких умов є можливим поліпшення добробуту населення, створення дієвих гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Започаткована в нашій державі політична реформа на сьогодні охоплює здебільшого владні механізми загальнодержавного рівня. Однак держава може бути міцною тільки за наявності сильних регіонів. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід державотворення, системні реформи можуть бути ефективними в тому разі, коли до них залучаються й владні відносини й інститути на територіальному рівні. Тому політична реформа має знайти своє логічне продовження у вдосконаленні владних відносин на рівні областей, районів, міст, селищ, сіл. Адже саме на цих рівнях найбільш виразно проявляється ефективність влади, її здатність продемонструвати свої можливості через надання своєчасних і якісних управлінських послуг. Недосконалість чинного законодавства з цих питань породжує численні конфлікти між різними органами влади як по горизонталі, так і вертикалі, вносить напругу у відносини між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Одним із суттєвих проявів суперечливості та недосконалості існуючої територіальної організації влади в Україні є надмірна централізація державної влади, яка негативно позначається на розвиткові регіонів, де пряме державне управління переважає над місцевим самоврядування.

Подальше вдосконалення поділу влади "по горизонталі" - між окремими гілками, однорівневими підсистемами державної влади, - неможливе без поділу влади "по вертикалі" - між вищими, центральними і місцевими органами, без удосконалення системи державного управління в питаннях централізації та децентралізації влади, збалансованості загальнодержавних інтересів з інтересами регіонів та територіальних громад. Передумовою досягнення збалансованості інтересів є формування і впровадження виваженої державної політики щодо регіонів, особливо в аспекті фінансового забезпечення їх соціально-економічного розвитку, узгодженості повноважень і дій органів регіонального управління на місцеве самоврядування, розвитку самоврядних інституцій.

Вирішення зазначених проблем є можливим тільки за умов поєднання інституційних змін у системі публічної влади з реформою адміністративно-територіального устрою України. Така реформа, не ставлячи під сумнів унітарного характеру держави, повинна упорядкувати наявну систему адміністративно-територіальних одиниць, раціоналізувати їхні межі, забезпечити формування дієздатних територіальних громад.

На сьогодні отримала конституційне закріплення нова модель влади, що базується на принципах демократизму, верховенства права, розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, визнання гарантованості місцевого самоврядування.

У цій моделі влади є й ряд негативних моментів, пов'язаних, зокрема, з організацією управління на місцевому та регіональному рівнях. Так, в регіональній економіці ще значну роль відіграють розподільчі тенденції, надання соціальних та адміністративних послуг населенню (як з боку органів виконавчої влади, так і в системі місцевого самоврядування), не забезпечено необхідними матеріальними та фінансовими ресурсами; структура апарату управління на регіональному та місцевому рівнях не завжди відповідає вимогам демократичного суспільства з ринковою економікою, а управлінські кадри за рівнем фахової підготовки та за своїми морально-діловими якостями ще не повною мірою забезпечують ефективну реалізацію завдань та функцій державної влади і місцевого самоврядування; не забезпечено "прозорості" процесу прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування; на практиці досить часто виникають конфлікти між різними гілками влади, органами різного територіального рівня та виду публічної влади, які часто переходять у протистояння між собою.

Вищенаведене є свідченням того, що існуюча сьогодні система управління на регіональному та місцевому рівнях потребує вдосконалення і належного ресурсного забезпечення.

правовий самоврядування влада держадміністрація

Список використаних джерел

1. Авер'янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. - 1999. - № 8. - С. 8-11;

2. Авер'янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. - 2002. - № 3. - С. 21-25.

3. Авер'янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. - 2000. - № 7. - С. 6-8.

4. Авер'янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. - 2003. - № 9. С. 24-26.

5. Авер'янов В.Б. Виконавча влада і Адміністративне право в Україні. - Підручник, К., 2002.

6. Авер'янов В.Б. Державне управління в Україні. - К., 1999. - 223с.

7. Авер'янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. К., 2003. 189 с.

8. Авер'янов В.Б. Законодавче регулювання державної служби в Україні. // Уніан-Право. - 1995. - №2. - 36с.

9. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 48 с.

10. Авер'янов В.Б. Структурно-функціональна характеристика апарату державного управління // У кн.: Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1998. - С. 149-150.

11. Адміністративне право України // За ред. Ю.П. Битяка. - X., 2000. - С. 194-195.

12. Адміністративне право України: Підручник // За заг. ред. С. В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 896 с.

13. Адміністративне право України: Підручник // Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.:Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

14. Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції. // Збірник наукових праць. - К., 2008. - 322 с.

15. Бабенко К. Адміністративна реформа як невід'ємна складова процесу реалізації Конституції України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 1. - С. 41-51.

16. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект) // Право України. 2002. №12. С. 23-25.

17. Державна виконавча влада в Україні формування та функціонування. Зб. наук, праць // Наук. кер. Н.Р. Нижник. - К.- Вид-во УАДУ, - 2000. - Ч 1. - 224 с.

18. Європейська хартія місцевого самоврядування, Страсбург, 15 жовтня 1985 року (Хартію ратифіковано Законом N 452/97-ВР від 15.07.97) { Додатковий протокол до Хартії див. від 16.11.2009 } 6.11.1996, Сборник документов Т.2 // Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков, М.: БЕК.- 1996 - 580с.

19. Європейська декларація прав міст від 18.03.1992р.// П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навчальний посібник. - К.: Атака. - 2000, 287с.

20. Єрмолін В. До питання про співвіднесеність понять виконавчої влади і державного управління // Право України. 2002. №9. С. 29-31.

21. Ківалов С.В., Біла Л.P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - Вид. друге, перероб. і доп. - Одеса: Юридична література, 2002. - 312 с

22. Ключковський Ю. Проблеми реформування місцевого самоврядування // Голос України. - 2005. - № 138. - С. 8-9.

23. Коваленко A.A. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. - 512с.

24. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

25. Конституція України //Відомості Верховної Ради України, 1996 р. № 30 ст. 141.

26. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 96 с.

27. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 1999. - С. 514-515.

28. Концепція реформи адміністративного права України. Концепція адміністративної реформи в Україні. - Запоріжжя, 2002 - 96 с

29. Концепція адміністративної реформи в Україні. Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. - К., 1998.

30. Кривицька Ю. Адміністративна реформа: необхідність і перспективи проведення // Юридична газета. - 2005. - № 24. - С. 17-20.

Размещено на Allbest.ru