Адміністративне право України

Поняття адміністративного права та його місце в системі права України. Співвідношення державного управління та виконавчої влади. Загальна характеристика правового інституту державної служби. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

Рубрика Государство и право
Вид курс лекций
Язык русский
Дата добавления 25.12.2009
Размер файла 161,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

4. Президент України як суб'єкт АП

Слід зазначити, що за період існування незалежної України його правовий статус змінювався. Спочатку він визнавався як найвища посадова особа і глава виконавчої влади, потім як глава держави і глава виконавчої влади і, зараз як глава держави. Як бачимо він не належить ні до одної з гілок влади. Це свідчить про те, що він виконує інтегруючу функцію у процесі здійснення державної влади в цілому. Повноваження визначені у Конституції.

Правовий статус Президента України визначається насамперед розділом V Конституції України. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Він не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Особливо широкими повноваженнями наділений Президент України у сфері виконавчої влади. Не дивлячись на те, що він представляє державу в цілому, не входячи організаційно в структуру будь-якої гілки державної влади, зокрема законодавчої, виконавчої чи судової влади, урівноважуючи їх, Президент України з урахуванням характеру та обсягу своїх повноважень все ж найближче стоїть до виконавчої влади, несе більшу відповідальність за рівень і реальний стан справ у сфері діяльності цієї гілки влади. У багатьох випадках волевиявлення і акти Президента вирішальним чином впливають на формування і організаційно-правове вирішення тих чи інших питань у сфері функціонування виконавчої влади.

Зокрема, Президент України визначає структуру та персональний склад КМУ - вищого органу виконавчої влади; призначає за згодою ВРУ Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; за поданням Прем'єр-міністра призначає членів КМ, керівників інших ЦОВВ, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та ін.

Відповідно до п. 6 ст. 106 Конституції України Президент України з метою забезпечення необхідних умов для здійснення своїх повноважень створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби (наприклад. Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України, утворена указом Президента України від 11 лютого 2000 р.).

Важливу роль щодо цього відіграє Адміністрація Президента України, яка утворюється Президентом як постійно діючий орган для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. У своїй діяльності Адміністрація керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента, актами Кабінету Міністрів та Положенням про Адміністрацію Президента (затверджене Указом Президента від 19 лютого 1997 р.).

Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента.

До складу Адміністрації входять:

Перший помічник Президента України

Перший заступник та заступники Глави Адміністрації Президента України

Помічники, радники, референти та наукові консультанти Президента України

Постійний Представник Президента України у ВРУ

Постійний Представник Президента України в КСУ

Державно-правове управління

Управління організаційної роботи та кадрової політики

Управління економічної та соціальної політики

Управління гуманітарної політики

Управління внутрішньої політики

Управління зовнішньої політики

Контрольне управління

Управління документального забезпечення та інформатизації

Управління справами

Канцелярія Президента України

Прес-служба Президента України

Служба Протоколу Президента України

Відділ державних нагород

Відділ громадянства

Відділ помилування

Відділ листів і прийому громадян

Перший відділ.

Інші відділи та структурні підрозділи.

Для поліпшення організації та прискорення проведення в Україні адміністративної реформи, координації заходів, здійснюваних відповідними органами державної влади, забезпечення оперативної підготовки пропозицій щодо уточнення концептуальних засад цієї реформи та шляхів їх реалізації ввести посаду Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. (Указ Президента Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні від 29 травня 2001 року N 345/2001

На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

При Президентові України діє система різного роду дорадчих органів. Вони не є органами ВВ, але суб'єктами АП:

При Президентові України діє біля 25 комісій:

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з питань стратегії економічного та соціального розвитку, Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Комiсiя державних нагород та геральдики, Комісія з питань аграрної та земельної реформи, Комісія з питань адміністративно-територіального устрою, Комісія з питань реформування правоохоронних органів в Україні, Комісія зі сприяння розвитку громадянського суспільства, Комiсiя у питаннях громадянства, Комiсiя у питаннях помилування.

При Президентові України діє біля 6 міжвідомчих комісій:

Державна міжвідомча комісія з питань співробітництва України з НАТО, Міжвідомча комісія з питань вступу України до Світової організації торгівлі, Міжвідомча комісія з комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС.

При Президентові України діє біля 10 комітетів:

Комітет ветеранів війни в Афганiстанi та воєнних конфлiктiв в інших зарубіжних країнах, Комітет із Державних премій України імені Тараса Шевченка, Комітет у справах ветеранів, Координаційний комітет боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові, Національний комітет України з питань роззброєння.

При Президентові України діє біля 25 рад:

Державна рада з питань пенсійної реформи, Експертна рада підприємців, Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України, Координаційна рада з питань місцевого самоврядування, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Нацiональна координацiйна рада боротьби з наркоманiєю, Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Нацiональна рада з питань молодiжної полiтики, Політична рада при Президентові України, Рада нацiональної безпеки і оборони України, Рада по роботі з кадрами, Рада регіонів.

5. Органи державної виконавчої влади як суб'єкти АП

Органи виконавчої влади - це різновид самостійних державних органів (організаційно оформлена частка державного апарату), які спеціально призначені для здійснення на основі чинного законодавства функцій виконавчої влади, а саме: функцій виконавчо-розпорядчого (управлінського) характеру щодо безпосереднього і оперативного керівництва економікою, соціально-культурною сферою та адміністративно-політичним будівництвом у державі.

Адміністративно-правовий статус органа виконавчої влади як статус колективного суб'єкта складається з таких блоків:

* цільовий (включає норми які визначають мету, завдання, функції, принципи діяльності);

* організаційно-структурний (містить у собі правові розпорядження, що регламентують: порядок утворення, реорганізації і ліквідації; структуру; лінійну і функціональну підпорядкованість);

* компетенційний (сукупність норм, що визначають владні повноваження і підвідомчість (компетенція в області планування, контролю і т.д.).

Ознаки органів виконавчої влади:

насамперед, це різновид державних органів, найбільш значна частина державного апарату, які в сукупності утворюють його управлінський апарат;

вони створюються у встановленому законом порядку спеціально для здійснення управлінських функцій - функцій виконавчої влади; тобто вони органічно пов'язані з функціонуванням виконавчої влади, втілюють у собі її завдання та функції і призначені забезпечувати практичну реалізацію цієї влади;

цільовим призначенням цих органів є практична реалізація державної політики в певній галузі чи сфері суспільного життя, здійснення виконавчо-розпорядчої (управлінської) діяльності шляхом безпосереднього і повсякденного керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі;

кожний орган виконавчої влади наділений державно-владними повноваженнями. Ці повноваження відображаються перш за все у виданні правових актів управління;

наявність певного обсягу юридично-владних повноважень, які проявляються поза межами даного органу, - найбільш суттєвий елемент компетенції.

свою діяльність вони здійснюють офіційно, від імені держави;

для здійснення своїх завдань і функцій ці органи також наділені правом широкого застосування заходів державного, зокрема, адмін примусу та мають спеціальний апарат примусу;

орган виконавчої влади - це відповідним чином оформлена державна субстанція, частка державного апарату, що має свою внутрішню структуру та штат: певний колектив державних службовців;

органам виконавчої влади властива організаційно-структурна відокремленість та оперативна самостійність дій в певних територіальних межах чи галузях;

кожен орган виконавчої влади є суб'єктом державної власності, утримується, як правило, за рахунок державного бюджету;

має статус юридичної особи, є самостійним учасником адміністративно-правових відносин - участь в адміністративно-правових відносинах для органу виконавчої влади є не тільки можливістю (правом), але й обов'язком.

Є нормативне визначення поняття компетенція ОВВ та повноваження ОВВ (Концепція адміністративної реформи України)

Повноваження ОВВ - це закріплені за ним права і обов'язки (в тому числі обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повноважень - так звані «юрисдикційні» обов'язки).

Центральне місце і переважну частину серед повноважень ОВВ складають державно-владні повноваження, тобто повноваження щодо прийняття обов'язкових до виконання рішень та забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані шляхом контролю і нагляду за їх реалізацією та захисту їх від порушення шляхом застосування адміністративного примусу.

Для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним ОВВ відповідно до покладених на нього завдань і функцій, застосовується поняття «компетенція».

Усі ОВВ утворюють систему. Під системою ОВВ слід мати на увазі вертикальний зв'язок між підпорядкованими органами на підставі поділу компетенції між ними.

Органи виконавчої влади можна класифікувати:

1. Щодо значимості та територіального масштабу дії (щодо орг-правового рівня)

Вищий: КМУ;

ЦОВВ: міністерства, ДК та ЦОВВ зі СС

МОВВ: місцеві державні адміністрації, територіальні підрозділи ЦОВВ.2. Щодо характеру та обсягу компетенції

загальної компетенції - що здійснюють управління більшістю галузей їх сфери діяльності; (КМУ, місцеві держадміністрації)

галузевої компетенції - здійснюють керування окремими сферами або галузями управління; (в основному міністерства та їх місцеві структурні підрозділи)

міжгалузевої (функціональної) компетенції - виконують загальні спеціалізовані функції для усіх або більшості галузей і сфер управління; (ДК, окремі функціональні міністерства (наприклад, Мінфін України)

органи внутрішньогалузевої компетенції - керують у рамках галузей дорученими ділянками робіт (наприклад, територіальні органи міністерств);

органи змішаної компетенції, тобто органи, що мають ознаки як галузевий, так і міжгалузевої сфери діяльності (наприклад, Міністерство охорони здоров'я керує підвідомчими установами й органами охорони здоров'я і здійснює міжгалузеве керування медичними службами МВС і Міноборони).

3. Щодо характеру підпорядкування

на ті, що знаходяться у подвійному підпорядкуванні (котрі безпосередньо підпорядковані водночас як центральним, так і місцевим органам виконавчої влади.

на ті, що мають тільки централізоване (відомче) підпорядкування (наприклад, військовий комісаріат).

4. Щодо організаційно-правової форми

- уряди; ради міністрів, що мають статус урядів; міністерства; державні комітети; служби; головні управління; управління, інспекції; агентства; департаменти; адміністрації; відділи і т. д.

Вищий ОВВ.

Ст. 113 Конституції України визначає, що вищим органом у системі органів виконавчої влади є КМУ, який спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та в межах, передбачених Конституцією України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Правовий статус КМУ визначає Конституція України (ст. 113-117) (ВРУ прийнятий спеціальний закон «Про Кабінет Міністрів України», але він ще не підписаний Президентом.), окремі закони та укази Президента України.

Склад Кабінету Міністрів України:

Прем'єр-міністр України

Перший віце-прем'єр-міністр України

три віце-прем'єр-міністри України

Міністр аграрної політики України

Міністр внутрішніх справ України

Міністр екології та природних ресурсів України

Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України

Міністр палива і енергетики України

Міністр закордонних справ України

Міністр культури і мистецтв України

Міністр України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Міністр оборони України

Міністр освіти і науки України

Міністр охорони здоров'я України

Міністр праці та соціальної політики України

Міністр промислової політики України

Міністр транспорту України

Міністр фінансів України

Міністр юстиції України.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу ВРУ. Персональний склад КМУ призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра. Повноваження визначаються постановою КМУ «Про функціональні повноваження Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України від 11 липня 2001 р. N 784 Київ

Прем'єр-міністр як глава уряду України керує роботою КМУ, спрямовує її на виконання Програми діяльності уряду, схваленої ВРУ. Він вносить подання Президенту України щодо створення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших ЦОВВ.

Кабінет Міністрів є своєрідним «генеральним штабом», що об'єднує та спрямовує роботу центральних та місцевих органів виконавчої влади на здійснення управлінських функцій у всіх сферах та галузях державного управління. Він здійснює державне управління як безпосередньо, так і через підпорядковану і підконтрольну йому розгалужену систему органів виконавчої влади.

З метою реалізації покладених на нього завдань і функцій виконавчої влади в межах наданої компетенції уряд видає обов'язкові до виконання постанови та розпорядження з самих різноманітних питань економічного, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва.

Постановою КМУ «Про урядові комітети» від 17 лютого 2000 р. утворено 5 урядові комітети, а саме:

- Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності (голова - Прем'єр-міністр України);

- Урядовий комітет з питань промислової політики, ПЕК, екології та надзвичайних ситуацій (голова - Перший віце-прем'єр-міністр України);

- Урядовий комітет економічного розвитку та з питань європейської інтеграції (голова - Віце-прем'єр-міністр України з питань економічної політики);

- Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку (голова - Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань);

- Урядовий комітет з реформування аграрного сектору (голова - Віце-прем'єр-міністр України з питань агропромислового комплексу).

Цією ж постановою затверджено їх персональний склад та Загальне положення про Урядовий комітет.

Урядовий комітет є робочим органом КМУ, основним завданням якого є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно зі стратегією, визначеною КМУ.

Урядовий комітет:

- розглядає та схвалює концепції проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню;

- розглядає, врегульовує розбіжності та схвалює проекти нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд КМУ відповідно до встановленого регламенту;

- розглядає інші питання, пов'язані з формуванням та реалізацією державної політики у відповідній сфері.

Урядовому комітетові надано право створювати в разі потреби підкомітети, експертні комісії та робочі групи для розгляду окремих питань, що належать до його компетенції; отримувати в установленому порядку від органів виконавчої влади необхідну для його роботи інформацію.

До складу Урядового комітету входять члени КМУ, а ті члени уряду, які не входять до складу комітету, можуть брати участь у роботі комітету з правом вирішального голосу.

За рішенням голови Урядового .комітету або за погодженням з ним у роботі Комітету можуть брати участь посадові особи ОВВ та Секретаріату КМУ, якщо це необхідно для обговорення питання, включеного до порядку денного.

Організаційною формою роботи Урядового комітету, як визначено в Положенні, є засідання, які скликаються за рішенням голови комітету в міру потреби.

Проекти документів, які вносяться на розгляд Урядового комітету, повинні бути погоджені із заінтересованими органами державної влади та відповідати іншим вимогам встановленого регламенту і стандартів. У разі наявності розбіжностей до проекту має бути додана довідка про заходи, що були вжиті для узгодження документа.

Рішення Урядового комітету, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання.

Ця постанова уряду спрямована на підвищення ефективності діяльності КМУ та координацію діяльності ЦОВВ у формуванні та реалізації державної політики.

Утворення урядових комітетів є важливим кроком у здійсненні адміністративної реформи в Україні.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про склад КМУ» передбачена реструктуризація внутрішньо апаратної діяльності уряду. Діяльність КМУ забезпечується його Секретаріатом, який очолює Державний секретар КМУ якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.

Відповідно до постанови КМУ «Питання Секретаріату КМУ» від 24 січня 2000 р. №88, основним завданням Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності уряду.

Секретаріат діє на підставі Положення, яке затверджується КМУ. Структура Секретаріату будується не за галузевим, а за функціональним принципом.

У скеретаріаті 40 структурних підрозділів.

Відповідно до Указу Президента «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні» від 29 травня 2001 року N 345/2001 вводиться посади державних секретарів міністерства.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності КМУ та міністерств організовується відповідно Державним секретарем КМУ та державними секретарями міністерств.

Державний секретар КМУ, організовує забезпечення діяльності Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів, затверджує за погодженням з Прем'єр-міністром України та Міністерством фінансів штатний розпис та кошторис видатків Секретаріату, відповідно до законодавства призначає на посади та звільняє з посад його працівників.

Державний секретар КМУ, державні секретарі міністерств призначаються на посади на строк повноважень Президента України.

Державний секретар КМУ, державні секретарі міністерств, їх перші заступники та заступники є державними службовцями, їх посади в установленому порядку відносяться до відповідних категорій посад державних службовців.

Державні секретарі міністерств, їх перші заступники та заступники належать до числа керівників відповідних міністерств.

При КМУ діє біля 65 міжвідомчих комісій:

Державна комісія єдиного часу і еталонних частот, Державна комісія з питань ринку продовольства, Комісія з питань адміністративно-територіального устрою, Комісія з питань біоетики, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Міжвідомча комісія з питань сімейної політики, Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства, Міжвідомча комісія з проблем "нацистського золота" та компенсаційних виплат жертвам нацизму, Урядова комісія з вивчення діяльності ОУН-УПА, Урядова комісія з питань боротьби з ВІЛ-інфекції/СНІДу.

При КМУ також діє біля 50 міжурядових комісій, робочих груп та інших органів.

Центральні органи виконавчої влади

До центральних органів виконавчої влади належать: міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

ЦОВВ діють на підставі положень, які затверджує Президент України. ЦОВВ очолює керівник (міністр, голова), статус якого та його заступників встановлюється положенням про ці органи. Керівника такого органу та його заступників призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження цих осіб на вказаних посадах припиняє Президент України. Керівник ЦОВВ може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Проте це правило не поширюється на Міноборони, МВС, СБУ, ДМСУ та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник. Фінансове забезпечення діяльності ЦОВВ здійснюється за рахунок коштів Держбюджету.

Визначальною ланкою, головними суб'єктами в системі цих органів є міністерства.

Міністерство - це центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ, покликаний здійснювати державне управління певною галуззю або сектором.

Міністерство як провідний центральний орган виконавчої влади є головним суб'єктом вироблення і реалізації державної політики у відповідних галузях чи сферах і відповідає за реальний стан справ у дорученій галузі перед КМУ та Президентом України.

Міністри, які за посадою є членами Кабінету Міністрів України і відповідно до цього мають статус політичних діячів (політиків). (Указ Президента «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 року N 810/98)

Міністр як член уряду особисто відповідає за розробку і впровадження Програми КМУ з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він забезпечує управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших ОВВ з віднесених до його відання питань. Прирівняння будь-яких посад в ОВВ за статусом до членів уряду не допускається. Спрямування, координація діяльності інших ЦОВВ, які діють через відповідні міністерства, реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності уряду, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їхньої діяльності в межах, визначених директивним наказом міністра.

Державний секретар міністерства організовує забезпечення діяльності міністра та поточну роботу з виконання покладених на міністерство завдань, подає міністрові пропозиції щодо розподілу відповідних бюджетних коштів, координує роботу територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління, очолює апарат міністерства.

Державний секретар міністерства за посадою є членом колегії, затверджує за погодженням з Міністерством фінансів України - штатний розпис та кошторис видатків міністерства, призначає на посади та звільняє з посад відповідно до законодавства працівників центрального апарату міністерства.

Міністерство, як і інші центральні органи виконавчої влади, відповідно до чинного законодавства створює свої територіальні органи, які здебільшого знаходяться у структурі місцевих держадміністрацій, тобто перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні. Це, як правило, управління, відділи, служби та інші структурні підрозділи.

Міністерства - є єдиноначальними органами виконавчої влади.

В останній час у зв'язку з впровадженням в Україні Концепції адмін реформи, йде пошук оптимальної кількості міністерств та взято курс на переорієнтацію їх правового статусу і функціонального змісту їхньої діяльності.

Міністерства, що здійснюють управлінську діяльність в окремих галузях, називають галузевими. Міністерства, які за призначенням здійснюють функціональну (міжгалузеву) управлінську діяльність, називають функціональними. З поглибленням в Україні ринкових реформ в діяльності міністерств все більше превалюють функціональні засади.

Державні комітети - різновид центральних органів виконавчої влади, що здійснюють координаційно-функціональну управлінську діяльність здебільшого міжгалузевого та міжсекторного характеру.

Діяльність ДК спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. ДК вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам уряду та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Очолює державний комітет його голова.

Отже, правове положення та загальний статус державних комітетів нижчі порівняно з міністерствами. Голови ДК відповідно до Конституції України не входять до складу уряду, самостійно не формують політику уряду у своїх сферах і відносяться до категорії державних службовців. ДК комітети покликані сприяти уряду та міністерствам реалізовувати державну політику шляхом здійснення управлінських функцій міжгалузевого характеру.

Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України:

Державний комітет архівів України, з будівництва та архітектури, з питань житлово-комунального господарства, по водному господарству, по земельних ресурсах, зв'язку та інформатизації України,з енергозбереження, з питань фізичної культури і спорту; у справах релігій, інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, лісового господарства України, з державного матеріального резерву, у справах сім'ї та молоді, у справах національностей та міграції, у справах ветеранів, у справах охорони державного кордону України, стандартизації, метрології та сертифікації

України, статистики України, Вища атестаційна комісія України, Національне космічне агентство України, Пенсійний фонд України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державне казначейство України, Державна служба автомобільних доріг України, Державна туристична адміністрація України.

Структура ДК подібна до структури міністерств. Вони мають свій центральний апарат, а також відповідні територіальні (регіональні) підрозділи. У визначених законодавством випадках і межах вони можуть видавати нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. Це також єдиноначальні органи виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом створюються для реалізації визначених Конституцією та законодавством України особливих завдань та повноважень, виконання інших управлінських функцій спеціального характеру. Щодо таких органів може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності та підзвітності, а також призначення і звільнення їхніх керівників та вирішення інших питань.

Особливість даного виду органів полягає, зокрема, в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають повноваження і порядок діяльності саме цих ЦОВВ.

До числа центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом відносяться:

Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України,

Державна митна служба України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державний комітет ядерного регулювання України, Національна комісія регулювання електроенергетики України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Фонд державного майна України, Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Головне управління державної служби України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів, Державна служба експортного контролю України.

КМУ в межах коштів, передбачених на утримання ОВВ, може утворювати у складі відповідного центрального органу виконавчої влади урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції").

Урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого ЦОВВ і підпорядковується йому.

Правовий статус урядового органу визначається Указом Президента "Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управління" від 22 лютого 2000 р. N 386.

Урядові органи державного управління здійснюють:

- управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

- контрольно-наглядові функції;

- регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб.

Урядовий орган:

- у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

- здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

- виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;

- здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

- узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

-здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Керівники урядових органів призначаються на посади та звільняються з посад КМУ поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади. Положення про урядовий орган державного управління затверджується урядом.

До урядових органів належить(всього біля 40):

Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця), Державна гідрометеорологічна служба, Державна інспекція з енергозбереження, Державна інспекція навчальних закладів, Державна служба автомобільних доріг України, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, Державний департамент авіаційного транспорту, Державний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент з нагляду за охороною праці, Державний департамент інтелектуальної власності, Державний департамент регулювання виробництва та обігу алкоголю і тютюну, Державний департамент туризму, Державний департамент фінансового моніторингу, Державний департамент ядерної енергетики.

Комплексне реформування центральних органів виконавчої влади відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні спрямоване на:

по-перше, уточнення та зміну функцій цих органів, перегляд їх статусу з метою оптимізації кількісного складу центральних органів виконавчої влади;

по-друге, забезпечення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації урядової політики в тій чи іншій сфері;

по-третє, підвищення ролі міністрів як політичних діячів та відокремлення їхнього статусу від статусу державних службовців;

по-четверте, запровадження нових форм і процедур діяльності центральних органів виконавчої влади з посиленням орієнтації такої діяльності на надання управлінських послуг громадянам та юридичним особам;

по-п'яте, внесення відповідних організаційно-правових змін у структуру цих органів і проведення на нових засадах їх класифікації (Концепція адміністративної реформи в Україні, с. 22-24.)'.

Місцеві органи виконавчої влади.

До системи місцевих органів виконавчої влади насамперед входять місцеві державні адміністрації та відповідні територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади. Основними серед них є місцеві держадміністрації, які виконують ключову, інтегруючу роль у здійсненні комплексного державного управління всіма найважливішими сферами суспільного життя безпосередньо в масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Місцеві державні адміністрації - це у відповідності до ст 118 Конституції державні органи виконавчої влади в областях, районах, в районах АРК, а також у містах Києві та Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій визначається насамперед Конституцією України (ст. 118), законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. та нормативно-правовими актами Президента та уряду України.

Відповідно до чинного законодавства місцева держадміністрація є місцевим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює в межах своїх повноважень виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та делеговані їй виконавчі функції відповідних рад (обласних та районних) через створювані управління, відділи, інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Місцеві держадміністрації функціонують на засадах субординації відповідальності перед Президентом та КМУ, підзвітності та підконтрольності уряду та органам виконавчої влади вищого рівня, а також відповідним радам у частині делегованих ними повноважень.

У межах, відповідної адміністративно-територіальної одиниці місцеві держадміністрації забезпечують:

- виконання Конституції та законів України, актів Президента та уряду України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

- законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

- виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їхнього національно-культурного розвитку;

- підготовку та виконання відповідних бюджетів та звіт про їх виконання;

- взаємодію з органами місцевого самоврядування;

- реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Отже, крім закріплених законом власних повноважень місцевим держадміністраціям можуть бути делеговані і окремі повноваження з боку районних та обласних рад, перед якими адміністрації є підзвітними і підконтрольними в частині виконання делегованих їм повноважень.

Звідси витікає, що місцеві держадміністрації насамперед є органами загальної компетенції.

Законом визначається склад і структура місцевих держадміністрацій.

Склад місцевих державних адміністрацій

голова

перший заступник

заступники

керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів та їх апарат

Голови місцевих держадміністрацій призначаються на посаду (за поданням Кабінету Міністрів України) і звільняються з посади Президентом України на строк повноважень Президента. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови адміністрацій.

Перший заступник голови облдержадміністрації призначається на посаду головою обласної держадміністрації за згодою Прем'єр-міністра України.

Заступники голови облдержадміністрації призначаються на посаду головою облдержадміністрації за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром України.

Керівники структурних підрозділів обласних держадміністрацій призначаються на посади головами обласних держадміністрацій за погодженням з керівниками відповідних державних органів виконавчої влади.

Місцеві держадміністрації наділені широкими правами щодо здійснення контролю за станом дотримання Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів на відповідній території різними суб'єктами права незалежно від форм власності, характеру діяльності чи підпорядкування.

На виконання чинного законодавства, актів Президента та КМУ, ЦОВВ, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Отже, щодо порядку вирішення підвідомчих питань місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами.

6. Органи місцевого самоврядування як суб`єкти АП

Юридичною базою нормативно-правового регулювання місцевого самоврядування служить Конституція України (розділ XI) та Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. Цей закон визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Територіально основою МС є село(селище), місто.

Суб'єктами МС є територіальні колективи громадян. які мешкають на території відповідних адмін-територіальних одиниць та вибрані ними органи МС.

МС може здійснюватись як безпосередньо територіальною громадою шляхом референдуму, зборів, а також через вибрані нею органи - місцеві Ради та їх виконавчі органи, домові, вуличні, квартальні комітети які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Основними органам МС є відповідні Ради, які обираються громадянами, що мешкають на території відповідної адмін одиниці.

Види органів МС

Територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Органи самоорганізації населення є різновидом представницьких органів, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища або міста. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів та майна.

Основними представницькими органами місцевого самоврядування є виборні органи ради, які складаються з депутатів і відповідно до закону наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Загальний склад ради - це кількісний склад обраних до відповідної ради депутатів згідно з законом.

Сільські, селищні та міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені і в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки.

Головною посадовою особою територіальної громади села (або добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста є відповідно сільський, селищний та міський голова.

Сільський, селищний та міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки і здійснює свої повноваження на постійній основі. Він очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної чи міської ради, головує на її засіданнях. Сільський, селищний та міський голова у межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських та районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених чинним законодавством, а також переданих їм сільськими, селищними та міськими радами.

Голова районної, обласної ради обирається відповідною радою з числа її депутатів таємним голосуванням у межах строку повноважень ради. Він працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю та одержувати від цього прибутки. В межах своїх повноважень голова районної, обласної ради видає розпорядження.

Законом встановлена обов'язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Зокрема, акти відповідних рад, виконавчих органів цих рад, сільського, селищного та міського голови, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про посадових осіб органів місцевого сапмврядування". Вони прирівнюються до відповідних категорій посад державних службовців. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються КМУ.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України та інших бюджетів.

Необхідно зазначити, що правовий статус органів місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначається окремими законами. Так, спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті визначаються законом "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. Столичний статус міста покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Особливістю правового статусу органів місцевого самоврядування є те, що вони відділені від держави, не входять у систему державної влади, взаємодіють з органами виконавчої влади на підставі норм чинного законодавства.

7. Інші юридичні і фізичні особи як суб'єкти АП

До кола суб'єктів АП, крім вищеназваних, відносяться й інші юридичні та фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства наділені певним обсягом прав і обов'язків у сфері виконавчої влади, можуть брати участь (безпосередньо або через своїх представників) в адміністративно-правових відносинах і реалізувати свої права та законні інтереси, а також нести обов'язки у сфері управління.

Найчисельнішими серед інших суб'єктів АП є різні державні і недержавні організації, зокрема, підприємства і установи різних форм власності. В адміністративно-правових відносинах вони виступають як юридичні особи.

В адміністратвно-правових відносинах інтереси підприємств і установ, як правило, представляє їх адміністрація (насамперед -керівник).

Адміністрація державних підприємств та установ, як уже зазначалось, є органом безпосереднього оперативного управління діяльністю трудових колективів вказаних об'єктів, не має зовнішніх юридично-владних повноважень, а здійснювані нею в межах наданої компетенції виконавчо-розпорядчі функції носять переважно внутрішньо-організаційний характер. Адміністрація на чолі з керівником нерозривно поєднана з відповідним підприємством, організацією чи установою, які вона представляє, у сукупності є юридичною особою і виступає суб'єктом адміністративного права, проте не відноситься до системи органів виконавчої влади. До складу адміністрації крім керівника входять його заступники (перші заступники), головні спеціалісти, керівники управлінь, відділів, лінійних та функціональних служб, а також інших структурних підрозділів.

Тема 5. Державна служба в Україні

1. Сутність та соціальне призначення державної служби.

2. Загальна характеристика правового інституту державної служби.

3. Поняття і види державних службовців

4. Адміністративно-правовий статусу державних службовців

5. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби

1. Сутність та соціальне призначення державної служби

Саме слово “служба” вживається в різноманітних значеннях. Під службою розуміється і вид діяльності людей, і відомчий підрозділ (державна служба охорони МВС), і самостійне відомство (Державна митна служба).

Державна служба може бути розглянута в наступних аспектах:

соціальному - це професійне здійснення за дорученням держави суспільно корисної діяльності особами, що займають посади в державних організаціях:

політичному - як діяльність спрямовану на реалізацію державної політики, досягнення вироблених всіма політичними силами державно-політичної мети і завдань в суспільстві та державі;

соціологічному - це практична реалізація функцій держави, компетенції державних органів;

правовому - юридичне встановлення державно-службових відносин, при реалізації яких і досягається практичне виконання посадових обов'язків, повноважень службовців та компетенції державних органів.

Державна реформа, що включає в себе й адміністративну реформу, що проводиться сьогодні в Україні спрямована, насамперед, на створення державного механізму, спроможного ефективно вирішувати задача і функції, що стоять перед сучасною демократичною правовою державою. Ключове місце в процесі реформування системи державного управління належить інституту державної служби, що продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а головне - робить цей механізм спроможним практично вирішувати будь-які питання сфери державного управління.

Ще недавно в законодавстві було відсутнє поняття “державна служба”. Широкого розповсюдження набула точка зору, що під державною службою малося на увазі виконання службовцями державних організацій (органів, підприємств, установ) трудової діяльності, передбаченої займаними посадами, спрямованої на здійснення завдань і функцій держави і оплачуваної нею. При цьому державними службовцями вважались усі службовці в будь-якій державній організації. Головною ознакою, що дозволяв віднести людину до категорії державного службовця було джерело його доходів: державна служба в усіх її проявах фінансувалася з державного бюджету.

У вузькому сенсі державною службою слід вважати не будь-яке виконання адміністративних (організаторських, управлінських) функцій в тій чи іншій державній організації, а тільки діяльність людей, які працюють у державних органах.

Таким чином, з урахуванням легалізованого на сьогоднішній день визначення державної служби необхідно розрізняти службовців, що працюють у державних органах, (державні службовці) і службовців державних підприємств, установ, організацій.

З прийняттям Закону України “Про державну службу” була створена національна система державної служби. У законі легалізовані ключові поняття, що належать до інституту державної служби, такі як “державна служба”, “посада”, визначені основні принципи, на яких будується державна служба в Україні. На підставі Конституції України і ЗУ “Про державну службу” прийнята велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері державної служби. На сьогоднішній день стоїть завдання щодо подальшого підвищення ефективності функціонування державного апарата, забезпечення професіоналізму державних службовців. Безсумнівно, що подальший розвиток інституту державної служби повинен ґрунтуватися на накопиченому за останні роки досвіді правового регулювання і функціонування державної служби, теоретичного його осмислення, вирішення ряду проблемних питань, що виникли.

Державна служба - досить складний комплексний інститут і його діяльність регламентується нормами декількох галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, фінансового, податкового та ін).

Розглядаючи державну служба як один із видів платної суспільно-корисної діяльності законодавець, у ст. 1 Закону України “Про державну службу”, дає її визначення як професійна діяльності осіб, які обіймають посади в державних органах і їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.


Подобные документы

  • Поняття, предмет, метод адміністративного права України. Поняття та принципи державної служби. Посада - головний компонент державної служби як юридичного інституту. Повноваження державного службовця. Підвищення кваліфікації державних службовців.

    контрольная работа [22,8 K], добавлен 19.11.2011

  • Поняття державного управління та співвідношення його з виконавчою владою. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення. Основи адміністративного процесу. Адміністративне деліктне право.

    контрольная работа [52,8 K], добавлен 05.08.2010

  • Розгляд адміністративного права як обов‘язкового інструменту, здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Поняття і класифікація форм державного управління. Поняття і види правових актів управління; вимоги, що ставляться до них.

    реферат [39,3 K], добавлен 07.03.2010

  • Предмет і метод адміністративного права, його соціальне призначення і система. Адміністративно-правові норми та відносини. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями. Розмежування норм кримінального і адміністративного права.

    контрольная работа [35,2 K], добавлен 15.03.2010

  • Адміністративне право України як галузь права. Розподіл правової системи та класифікація. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України. Адміністративно-правовий метод регулювання, відповідальність за порушення права.

    реферат [18,7 K], добавлен 09.11.2010

  • Адміністративно-правове забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. Опосередкування функціонування публічної влади у державі адміністративним правом.

    контрольная работа [28,2 K], добавлен 16.05.2019

  • Органи Державної виконавчої служби України: правовий статус, функції, повноваження. Правове становище державного виконавця. Повноваження, обов’язки, права державного виконавця. Порядок призначення працівників органів державної виконавчої служби.

    курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.01.2011

  • Адміністративне право як навчальна дисципліна, галузь права та правової науки. Поняття, особливості та види адміністративно-правових норм. Поняття й основні риси адміністративно-правових відносин. Суб’єкти адміністративного права: загальна характеристика.

    курсовая работа [41,6 K], добавлен 03.01.2014

  • Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.

    курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014

  • Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.