Адміністративне право України

2. Постанова, яка видається ОВВ як індивід акт, що приймається для здійснення адм-юрисдикційної діяльності, тобто при вирішенні питань про притягнення громадян та посадових осіб до адм відповідальності.

Розпорядження є юридичними актами нормативного та індивідуального значення, що приймаються Президентом, урядом країни або АР Крим, керівниками центральних, місцевих та інших органів виконавчої влади з метою оперативного вирішення різноманітних питань управлінського характеру (наприклад, розпорядження Голови ДМСУ “Щодо впорядкування діяльності пунктів пропуску через державний кордон для морського сполучення в районі м. Миколаєва (27.05.99).

Рішення - нормативний або індивідуальний акт, який приймається в колегіальному порядку з різних питань управлінської діяльності. Здебільшого рішення як підсумковий акт розгляду та вирішення певних питань приймають колегіальні органи, у т. ч. колегії міністерств та інших відомств, органи місцевого самоврядування та ін. (наприклад Рішення колегії ДМСУ “Про стан підготовки АМСУ до акредитації”). Особливе значення мають рішення органів місцевої влади з важливих питань місцевого значення, що містять загальнообов'язкові правила поведінки для суб'єктів права в певних сферах управління незалежно від службового чи відомчого підпорядкування, а також форм власності, за порушення або невиконання яких можуть застосовуватись адміністративні санкції. (Правила благоустрою території міста, Правила торгівлі на ринках).

Накази - різновид правових управлінських актів нормативного та індивідуального характеру, що видаються керівниками центральних та інших ОВВ, а також їх структурних підрозділів в індивідуальному порядку з метою безпосередньої організації роботи управлінського апарату. Наказами нерідко оголошуються та вводяться в дію відомчі інструкції, статути, настанови тощо (наприклад, Інструкція про порядок застосування охорони і супроводження товарів, що переміщуються транзитом через митну територію України від 9 серпня 1996). Інколи наказами доводиться до відома співробітників певних управлінських структур зміст окремих законодавчих та інших юридичних актів вищестоящих державних органів та посадових осіб з метою організації їх більш належного і ефективного виконання (Про розподіл обов'язків між Головою Служби та заступниками Голови Служби № 180 від 13 березня 2001 р, Про розподіл випускників АМСУ у 2002 р від 22 листопада 2001 р.). За допомогою ж більшості наказів, як виражених на основі закону прямих беззаперечних приписів наділених владними повноваженнями суб'єктів права, щоденно вирішується безліч індивідуально-конкретних справ управлінського характеру.

Положення здебільшого визначають структуру, функціональне призначення та правовий статус органів виконавчої влади або їх окремих структурних підрозділів (наприклад. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, від 12 березня 1996 р.; Положення про ДМСУ від 24 серпня 2000 р., Типове положення про службу БК та ПМП).

Статути є різновидом нормативних управлінських актів, що визначають основні завдання та функції, права та обов'язки, методи та форми діяльності органів виконавчої влади (їх посадових осіб), окремих управлінських ланок (наприклад, Статут патрульно-постової служби міліції України, Статут залізниць) або регламентують спеціальні правила щодо особливостей окремих видів управлінської діяльності (наприклад. Дисциплінарний статут ОВС, 1991 р.).

Інструкції також є різновидом нормативних управлінських актів, що містять систематизовані правила поведінки в певних ситуаціях, щодо тих чи інших питань, вчинення певних дій, здійснення окремих видів діяльності тощо. Нерідко вони визначають компетенцію, зміст, форми та методи діяльності окремих органів управління або їхніх посадових осіб; функції, обов'язки та права суб'єкта за певною посадою; порядок застосування норм чинного законодавства, тих чи інших заходів впливу, зокрема, заходів адміністративного примусу (Інструкція про порядок заповнення митної декларації (30.03.2001), Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України (28.07.2000)). Інколи інструкції мають змішаний характер, тобто містять і технічні норми, і правила поведінки нормативно-правового характеру (так звані технічно-правові норми (Інструкція про порядок та процедуру відбору проб для аналізів спирту, при його переміщенні через митний кордон України (27.05.96).

Настанова - окремий нормативний акт, який відрізняється від інших адмін-правових джерел тим, що його норми містять не тільки правила поведінки, а й вказівки навчального характеру (наприклад, Настанова про медико-санітарне забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України від 07.10.93, Настанова по організації роботи підрозділів Держпожежохорони, що охороняють об'єкти на договірних засадах від 09.11.95).

Б. Адміністративний договір це питання в літературі сприймається неоднозначно і є дискусійним. Необхідно зазначити, до сам термін в адмін законодавстві не вживається.

- специфічна правова форма управління

Очевидно, що адміністративно-правовим договорам, як різновиду правових договорів, повинні бути притаманні певні характерні ознаки, властиві цій правовій категорії, а саме:

- формально-юридична рівноправність сторін, що укладають угоду, тобто їх незалежність, відсутність взаємної підпорядкованості;

- добровільність (свобода) волевиявлення та зацікавленість в укладенні угоди і. її умовах; обопільна взаємообов'язковість виконання домовленостей угоди всіма сторонами;

- така угода є юридичним фактом, що породжує певні права та обов'язки сторін.

Водночас для адміністративно-правових договорів порівняно з іншими властиві і свої характерні особливості.

- правовою основою укладення адміністративних угод повинні служити норми адміністративного права.

- предметом (об'єктом) такої угоди мають виступати здебільшого не майнові (приватні) інтереси, а питання публічно-правового, управлінського характеру, зумовлені потребами належної реалізації певних владних повноважень у сфері державного управління щодо ефективного виконання окремих управлінських функцій.

- адміністративно-правовий договір - це багатостороння угода (двох і більше учасників), але хоча б однією із сторін такої угоди повинен бути ОВВ або інший суб'єкт, наділений державно владними повноваженнями. Укладення угоди при цьому не викликає втрату органом чи іншим суб'єктом виконавчої влади своїх державно владних повноважень, якими він наділений відповідно до чинного законодавства.

- між сторонами (учасниками) адміністративної угоди складаються специфічні адміністративно-правові відносини, що ґрунтуються на засадах паритетності, партнерства, диспозитивності, еквівалентності, узгодженості та координації взаємних дій, взаємної відповідальності тощо. Власне, такі відносини є типовим втіленням горизонтальних адміністративно-правових відносин. У той же час не виключається можливість укладення адміністративно-правових договорів між сторонами, які знаходяться між собою в певних субординаційних стосунках, тобто у певній ієрархічній підпорядкованості.

Отже, адміністративно-правовий договір - це укладена на адміністративно-правовій основі добровільна угода двох або більше суб'єктів адміністративного права з приводу: або форм, способів і шляхів спільної реалізації в межах наданої компетенції окремих управлінських функцій, або координації зусиль для досягнення будь-яких спільних результатів управлінської діяльності.

Така правова форма управлінської діяльності, як адміністративно-правові договори, доцільна при необхідності концентрації зусиль для вирішення певних спільних завдань, окремих інтегрованих програм, при потребі взаємоузгодженості цілеспрямованих сумісних дій, у випадках взаємодії та взаємодопомоги, для досягнення і закріплення компромісних рішень тощо. Тобто, це важливий і доцільний правовий спосіб і форма вирішення окремих управлінських питань, що заслуговує на перспективу, але який, на жаль, ще не знайшов достатнього як теоретико-правового, так і практичного втілення.

Можна визначити функції адміністративного договору, зокрема: структурно-організаційну; соціального компромісу; забезпечувальну; орієнаційно-стимулюючу; демократизації виконавчої влади; виховну; охоронну.

За предметом правового регулювання виокремлюють такі адміністративні договори:

- договори про компетенцію, зокрема про розмежування або делегування повноважень і предметів відання (ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” “Про місцеві державні адміністрації”);

- договори у сфері управління державною власністю (Порядок управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності, затвердженого Постановою КМУ від 28 грудня 1995 р.)

- договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти) (ЗУ “ Про державний матеріальний резерв”);

- контрактів при вступі на військову службу, угоди про платне навчання в державних вузах

- договори про взаємодію, співпрацю;

- концесійні, інвестиційні угоди;

- договори про надання платних послуг приватним особам (Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись інформаційними підрозділами ОВС, затвердж. Постановою КМУ)

В. Вчинення дій юридичного характеру.

До такої адм-правової форми діяльності ОВВ належать такі дії, які згідно з законом, указом Пр-та, постановою уряду або іншим адмін-правовим актом безпосередньо створюють нові юридичні положення, змінюють існуючі правові відносини або виступають як необхідна умова для настання правових наслідків. Сюди відносяться такі внутрішньосистемні дії, як прийняття присяги, атестація працівників тощо, або такі зовнішньо організаційні дії як різного роду реєстрації, отримання документів, що підтверджують наявність спеціального права.

Г. Здійснення організаційних заходів.

Організаційні заходи - це повсякденні неправові прояви управлінської діяльності ОВВ, їх структурних підрозділів, посадових осіб забезпечуючого характеру, які безпосередньо не пов'язані з управлінським впливом, виданням управлінських актів.

Це, зокрема: - проведення службових нарад та різного роду засідань; - вивчення, узагальнення та розповсюдження передового досвіду; - вироблення певних програм; - надання практичної та методичної допомоги; - інструктування, інспектування та контролювання; - внутрішньо-організаційна робота та інші оперативно-організаційні дії, як правило, внутрішньоапаратного характеру тощо.

Д. Виконання матеріально-технічних операцій.

Матеріально-технічні операції також мають допоміжне призначення і спрямовані на обслуговування управлінського процесу, у т. ч. щодо основних юридичне значущих форм державного управління.

Це, зокрема: - підготовка необхідних матеріалів для видання управлінських актів та саме їх видання; - інформативна робота; - проведення дослідницької роботи та інших розробок; - статистика та облік; - діловодство та інший документообіг; - оформлення службової документації; - ведення архівів; - інші матеріально-технічні дії забезпечуючого характеру.

Функції виконавчої влади можуть реалізовуватись лише в правових формах, основними з яких є видання правових управлінських актів (адміністративних актів).

2. Порядок видання, набуття чинності та дія актів державного управління

Видання управлінського акту включає наступні стадії:

1. Перша стадія прийняття правового акту управління - підготовка проекту акту. Етапами даної стадії є:

* правова ініціатива. Акт приймається, якщо є фактичні і юридичні підстави. Підставою для прийняття або скасування акта може бути ініціатива суб'єкта ВВ, доручення вищого органа, звернення організації, заява громадянина тощо;

* аналіз ситуації і вибір варіантів правового впливу. У процесі аналізу ситуації з'ясовується фактичне положення справ, можливі варіанти рішення виникаючих питань;

* підготовка проекту. Розробка проекту покладається на орган, структурний підрозділ, посадову особу, яким необхідно підготувати проект рішення конкретного питання або створити проект нормативного положення у певний строк. Проект акта підлягає обговоренню, узгодженню і рахується узгодженим при наявності віз керівників органів виконавчої влади.

2. Другою стадією процесу прийняття адміністративних актів є - безпосереднє видання управлінського акту Вона містить у собі:

* можливе обговорення й обов'язкове голосування в колегіальних органах. Іноді рішення приймаються шляхом опитування. Більшість правових актів приймається одноосібно;

* внесення змін у проект. Проект може бути визнаний негідним, що припускає розробку нового, з урахуванням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;

* оформлення рішення. Оформлення рішення полягає в остаточному редагуванні, підписанні адміністративного акта, присвоєнні порядкового номера і т.д.

3. Третя стадія - набуття чинності акту управління (а саме: - з моменту прийняття; - з наступом строку, зазначеного в акті; - з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню; - з наступом події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).

Зокрема, указом Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: “Офіційний вісник України”; “Відомості ВРУ”, газета “Урядовий кур'єр”.

Акти ВРУ, Президента України, КМУ можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти ВРУ і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Відомчі нормативні акти, що торкаються права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер, підлягають державної реєстрації в Мінюсті. Метою державної реєстрації є перевірка правового акта з погляду відповідності закону.

Акти державного управління припиняють дію:

- у разі скасування чи призупинення їх дії в установленому порядку;

- у разі прийняття нового акту з даного питання;

- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;

- у разі визнання акту недійсним (при його нікчемності чи заперечності);

- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;

- внаслідок закінчення терміну, на який був виданий певний акт;

- внаслідок відповідного волевиявлення зацікавленої особи у передбачених законом випадках.

4. Четверта стадія - доведення рішення до відома виконавців, зацікавлених осіб здійснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копій, ознайомленням під розписку, ін.), опублікування в ЗМІ, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, часописах) оголошенням по радіо, телебаченню.

3. Вимоги до правових актів державного управління

1. їх соціально-політична актуальність та виправданість;

2. доцільність та юридична обґрунтованість, корисність із погляду державних інтересів. У основі акта повинно лежати суспільне благо, він повинний бути науково обґрунтований, відповідати реальній обстановці, своєчасно прийнятий, передбачати механізм його перетворення в життя. З метою досягнення доцільності акта повинні враховуватися:

- права людини;

- рівень свідомості і культури суспільства;

- плюралізм думок, інтересів

- можливості вирішення проблем;

3. Законність - вимога, що висувається до актів ВВ, під якою мається на увазі:

- підзаконність акту, тобто відповідність його Конституції. чинним законам та нормативно-правовим актам вищого рівня;

- відповідність закону по суті та його меті;

- відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають;

- дотримання процесуальних правил видання такого виду актів.

4. Організаційно-технічні вимоги, сутність яких полягають у тому, що:

- мова акта повинний бути чітким, ясним, лаконічним, зрозумілим для тих, якому він звернений;

- акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-які помилки можуть спотворити його зміст);

- акт повинний бути своєчасно доведений до відома виконавців і зацікавлених осіб;

- оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.

Акти, що не відповідають вимоги, визнають дефектними і можуть бути визнані:

- юридично нікчемними - це акти з очевидною юридичною неспроможністю, абсурдні по суті, прийняті з порушенням закону. Вони не породжують ніяких юридичних наслідків і не підлягають виконанню (порушена підвідомчість, немає законної підстави (заяви, клопотання), порушено строки давнини, недійсні з моменту їх прийняття);

- відносно дійсними (так звані оспорюванні акти) - акти в які мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені або опротестовані.

В юридичній практиці діє презумпція дійсності управлінських актів.

Тема 10. Адміністративна відповідальність

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб'єктів

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність поряд з кримінальною, цивільно-правовою, дисциплінарною є однім з видів юридичної відповідальності, що встановлюється державою шляхом видання правових норм, що визначають підстави відповідальності, заходи, які можуть бути застосовані до правопорушників, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходів.

Традиційно юридичну відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру, яких він зобов'язаний зазнати і фактично зазнає. Тим самим він відповідає перед державою за неправомірну поведінку.

При наявності юридичного факту - адміністративного правопорушення - включається механізм санкції правової норми, і санкція з потенційної можливості застосування покарання перетворюється у реальне покарання, тобто у адміністративне стягнення.

В адміністративному праві з багатьох різновидів заходів адміністративного примусу тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і тільки їх застосування тягне настання адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

АВ характеризують також ознаки, які є загальними для усіх видів юридичної відповідальності:

являє собою державний примус, оскільки реалізація владних повноважень здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

це правовий примус, що підпорядковується загальним принципам законності та справедливості;

тягне за собою настання негативних наслідків для правопорушників, що передбачені санкцією правової норми;

в заходах відповідальності міститься остаточна правова оцінка діяння та правопорушника від імені держави;

ретроспективна відповідальність - розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у вигляді стягнення.

Особливостями адміністративної відповідальності:

це специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів, насамперед адміністративних проступків. Потрібно також враховувати те, що об'єктом посягання є відносини у сфері управління, а також деякі інші. АВ застосовується за порушення норм митного, податкового законодавства, за порушення норм пов'язаних з захистом прав громадян, природи, здоров'я, торгівлі. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного проступку;

засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні примусові заходи - адміністративні стягнення специфічні за змістом і відмінні від заходів кримінального покарання та дисциплінарного впливу;

характеризується певною множинністю органів державної влади та їх посадових осіб, які наділені певними повноваженнями щодо її застосування;

це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовідносинах, як правило, відсутні елементи службового підпорядкування;

реалізується в установлених законом формах та порядку, які чітко визначені адміністративно-процесуальними нормами - провадження у справах про адміністративні правопорушення. Воно спрощене, що створює умови для оперативності та економічності його застосування, дає необхідні гарантії здійснення права на захист;

суб'єктами відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об'єднання громадян тощо)

застосування адміністративного стягнення не спричиняє судимості і звільнення з роботи - особа, до якого воно застосовано, рахується як така, що має адміністративне стягнення протягом визначеного терміна (застосування мір кримінальної відповідальності до особи, засуджена за вчинення злочину, спричиняє судимість; один із видів дисциплінарного стягнення - звільнення з роботи).

Метою АВ є:

захист правопорядку в сфері державного управління;

виховання громадян і посадових осіб у дусі поваги до норм АП.

Багато років роль АВ в боротьбі з правопорушеннями поступово підвищувалася, а з другої половини 80-х років ця тенденція стала виявлятися ще більш активно. Зросло фактичне використання багатьох складів адміністративних проступків. Вона стала більш суворою, збільшилися санкції за багато порушень. Різко розширений перелік дій, за вчинення яких винні можуть бути піддані адміністративним санкціям. Насамперед це відбувається шляхом встановлення АВ за дії, що раніше взагалі не рахувалися адміністративними проступками (порушення виборчих прав, правил встановлених колективними договорами, неповага до суду, невиконання вимог прокурора, посадових осіб і ін.).

Розширення адміністративної деліктності йде також шляхом введення АВ за правопорушення, що раніш визнавались злочинами (декриміналізації), дисциплінарними проступками, цивільно-правовими деликтами. Так, зараз не кримінальні, а адміністративні санкції застосовуються за повторне дрібне хуліганство, повторне керування транспортними засобами в нетверезому стані, систематичне порушення правил адміністративного нагляду й ін. З'явилося багато норм, що встановлюють АВ державних службовців за службові порушення.

Чим обумовлене підвищення ролі АВ в забезпеченні правопорядку?

По-перше, негативними наслідками науково-технічного розвитку. Широке застосування складної техніки, електрики, електроенергії, газу, радіоактивних елементів, продукції сучасної хімії, комп'ютерів і т.д. потребує, щоб товариство подбало про своєї протипожежної, санітарної, інформаційної й іншої безпеки. Достатньо нагадати про шкоду, що заподіюють дорожньо-транспортні події, забруднення водойм промисловими відходами. Виникнула необхідність підсилити охорону людей, матеріальних цінностей, навколишнього середовища від негативних наслідків науково-технічного прогресу.

По-друге, прийняття норм, що встановлюють відповідальність за невиконання законних актів державних органів, представників влади, за неповагу до суду, покликано створити умови для нормальної діяльності влади в умовах ослаблення дисципліни в суспільстві.

По-третє, адміністративними санкціями насамперед охороняються обновлена податкова, митне справа, боротьба з монополізмом і багато інших економічних відносин, що виникнули в ході економічних перетворень.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності

Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволяє виділити три підстави:

нормативна, тобто систему норм, що регулюють її;

фактична, тобто діяння конкретного суб'єкта, що порушує правові приписи, що охороняються адміністративними санкціями (адміністративне порушення);

процесуальна, тобто акт компетентного суб'єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне порушення.

Для настання реальної відповідальності необхідно, щоб були всі три підстави і саме в такій послідовності. Насамперед повинна бути норма, що встановлює обов'язок і санкцію за її невиконання. Потім може виникнути фактична підстава - протиправне діяння. При наявності норми і діяння, її що порушує, уповноважений суб'єкт у встановленому законом порядку має право визначити стягнення за адміністративне порушення.

Нормативна підстава АВ - це система чинних норм права, що закріплюють:

а) склади адміністративних правопорушень (підстави відповідальності);

б) систему адміністративних стягнень і принципи їх накладення;

в) коло суб'єктів, що мають право накладати адміністративні стягнення;

г) процедуру притягнення до відповідальності, її процесуальну форму.

Нормативні підстави АВ зараз, як і до початку в 1980 р. процесу кодификації таких норм, утворюють багато нормативних актів. Особливе місце серед них належить КпАП України, прийнятому 7 грудня 1984 р. Він кодифікував республіканське законодавство про АВ і значно розвинув його. Поряд із матеріальними нормами (система стягнень, склади правопорушень і ін.) кодекс містить велике число адміністративно-процесуальних норм, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення.

КпАП є головним джерелом із ряду причин:

1) він найбільший за обсягом кодифікований акт, що регулює АВ;

2) він регулює загальні питання відповідальності (систему стягнень, принципи їхній застосування, провадження у справах про адміністративні правопорушення й ін.);

3) у багатьох актах прямо сказано, що якщо в них не урегульовані якісь питання, потрібно керуватися загальними нормами КпАП (ст. 104 МКУ, наприклад). До того ж потрібно мати на увазі, що до 1990 року в цьому кодексі знаходилося все законодавство України про АВ.

Починаючи з 1990 року число джерел нормативних підстав АВ різко розширюватися. У 90-х роках було видано велика кількість актів щодо цього питання, норми яких у КпАП не ввійшли.

Серед них потрібно насамперед назвати МКУ, у якому статей стосуються АВ за порушення митних правил, ЗКУ й закони (“Про боротьбу з корупцією”, “Про державну податкову службу України”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про статус народного депутата України”, “Про правовий статус іноземців”, “Про об'єднання громадян”, “Про відповідальність підприємств, установ, організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину”, “Про колективні договори та угоди”, “Про відповідальність підприємств їх об'єднань, установ, організацій за порушення у сфері містобудування”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ін.)

Таким чином, зараз існує і діє велика кількість норм про відповідальність, які не включені у КпАП. Перша причина такої декодифікації в тому, що кодекс об'єднав тільки норми про відповідальність громадян, а нове законодавство або встановлює АВ тільки для ЮО, або ФО, ЮО.

Другою причиною процесу декодифікації стало бурхлива законотворчість.

Фактичні підстави ми вже розглядали.

І коротенько про процесуальні підстави АВ

Настання АВ породжує певні правовідносини, в яких одна сторона діє від імені держави через уповноважені на це органи і службові особи. Вона має з'ясувати фактичні обставини протиправних дій, їх характер; порушити і розглянути адміністративну справу; ухвалити рішення про притягнення винної особи до відповідальності, визначивши міру покарання і вжити заходів до його виконання; у передбачених законом випадках дане рішення може бути переглянуте або ж справа закрита за відсутністю підстав для накладення адміністративного стягнення. Друга сторона правовідносин - правопорушник - повинна підкоритися рішенню першої і виконати призначене покарання.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

Враховуючи положення чинного законодавства, можна виділити обставини:

1) обставини, що виключають АВ:

- крайня необхідність (ст. 18 КпАП);

- необхідна оборона (ст. 19 КпАП);

- неосудність (ст.20 КпАП);

2) обставини, що звільняють від АВ:

звільнення від АВ при наявності дипломатичного імунітету від адміністративної юрисдикції України (ст. 16 КпАП);

звільнення від АВ при добровільній відмові від продовження правопорушення (ст. 44 КпАП);

можливість звільнення від АВ з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КпАП);

можливість звільнення від АВ при малозначності правопорушення (ст.22 КпАП);

3) обставини, що замінюють АВ на інший вид ЮВ:

можливість заміни АВ дисциплінарною при вчиненні адміністративних правопорушень військовослужбовцями, працівниками міліції та іншими особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (ст.15 КпАП);

можливість застосування виховних заходів впливу, передбачених ст.24-1 КпАП, при вчиненні адміністративних правопорушень неповнолітніми (від 16 до 18 років);

можливість передачі матеріалів справи компетентним органам для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 253 КпАП).

4) Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративні правопорушення (ст. 34 КпАП)

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного

хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка

має дитину віком до одного року.

Законодавством може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адм правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адм правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законодавстві.

5) Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 35 КпАП).

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адм стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб'єктів

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ч. 1,2 ст. 184 КпАП). Під невиконанням обов'язків навчання та виховання дітей слід мати на увазі різні форми бездіяльності, в результаті якого відсутнє потрібне піклування щодо виховання та навчання неповнолітніх. Ухилення може виражатись у тому, що ці особи не піклуються про моральне та етичне виховання, фізичний розвиток дітей та зміцнення їх здоров'я, створення необхідних умов для своєчасного отримання ними освіти, успішного навчання, підготовки до трудової діяльності. Виховання складається з різного роду дій батьків, одним з елементів яких є нагляд за поведінкою дітей. Тому легковажне або байдуже ставлення батьків за поведінкою дітей, відсутність належного нагляду за поведінкою і її відповідністю нормам суспільного життя часто веде до вчинення дітьми правопорушень. Внаслідок цього підставою відповідальності батьків є вчинення адміністративних правопорушень їх дітей.

Вчинення адміністративних правопорушень неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, або вчинення ними діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ч. 3,4 ст. 184 КпАП). У цих випадках відповідають батьки за свою вину, яка виражається у поганому вихованні дітей, що сприяло вчиненню останніми правопорушень. Навіть якщо дитина знаходиться у родичів чи знайомих, відповідальність за його виховання лежить на його батьках.

До осіб віком від 16 до 18, років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24' КпАП України.

У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених ст. 44 (виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 51 (дрібне розкрадання держ або колективного майна), 121-127 (порушення правил дорожнього руху), 173 (дрібне хуліганство), 174, 185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції), 190-195 (Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, носіння, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї чи бойових припасів) КпАП України, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені ст. 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24' КпАП, (ст. 13 КпАП України). Справи про вчинення будь-яких адміністративних правопорушень особами віком від 16 до 18 років розглядаються тільки суддями.

Посадові особи підлягають АВ за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків (ст. 14 КпАП).

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають АВ на загальних підставах з громадянами України.

Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземними громадянами, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом (ст. 16 КпАП України).

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю і за контрабанду ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не можуть бути застосовані виправні роботи і адміністративний арешт.

Інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах.

У випадках, зазначених вище, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, можуть замість накладення таких стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності (ст.15 КпАП України).

Тема 11. Адміністративне стягнення

1. Загальна характеристика АС.

2. Види АС

3. Правила накладення АС.

1. Загальна характеристика АС

Як ви пам'ятаєте залежно від способу здійснення охоронної функції заходи адм примусу поділяються на 3 групи:

адм-попереджувальні заходи;

заходи адм припинення;

заходи адм стягенння.

Заходи АС - це такі заходи, які виконують функції покарання правопорушників за вчинені ними адм правопорушень. Вони застосовуються у тих випадках, коли відповідні ОДУ вже позбавлені можливості іншим чином впливати на правопорушників, попередити і припинити скоюване ними правопорушення.

АС як остання, третя ланка в системі заходів адміністративного примусу є засобом практичної реалізації адміністративної відповідальності, яка наступає за вчинення особою адміністративного правопорушення.

Адміністративні стягнення - це матеріалізований вияв АВ, негативний правовий наслідок неправомірної поведінки особи, яка вчинила адміністративний проступок і повинна відповісти за свій протиправний вчинок та понести за це відповідне покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального (попередження), матеріального (штраф) та фізичного впливу (адм арешт) або в тимчасовому позбавленні його спеціального права.

Адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою а) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, б) запобігання вчиненню адміністративних правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, АС поєднують у собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру.

АС забезпечує загальну та спец превенцію правопорушень, кожна з яких виконує певну соціально-корисну функцію.

Спеціальна превенція - сутність якої полягає у тому, що впливаючи на правопорушника АС змушує його утримуватись від скоєння нових правопорушень.

Загальна превенція - сутність якої полягає у тому, що АС є засобом порпередження вчинення правопорушення іншими особами.

Адмін стягнення займає особливе місце в системі заходів адміністративного примусу. Їх особливість полягає у наступному:

- відрізняється від ін заходів адм примусу, своєю функціонально-цільовою спрямованістю;

- є мірою відповідальності за адміністративне правопорушення;

- носять яскраво виражений каральний характер, тобто вони є санкціями, які містять обов'язок понести винну особу певне покарання і вони виключають відновлювальний, компенсаційний хар-р, чим відрізняються від ін видів заходів адм примусу, які цією якістю не володіють;

- зміст АС полягає у обмеженні, позбавленні суб'єктивних прав особи, до якої вони застосовуються;

- виховний вплив від їх застосування найбільш ефективний, оскільки досягається простим, швидким і наочним спосбом;

- стягнення можуть застосовувати не тільки ОДУ, але й інші суб'єкти правозастосування (наприклад, ОМС);

- АС застосовується у процесі спеціальної діяльності - адміністративно-юрисдикційної;

- всі адмін стягнення накладаються на підставі спеціального індивідуального правового акту управління - постанови або рішення;

- рішення про застосування АС приймаються як одноособово так і колегіально;

- досить часто одна й таж сама службова особа констатує факт правопорушення, приймає рішення про притягнення до АВ, про накладення АС і одразу ж його виконує;

- вид та обсяг обмежень, які складають зміст АС, визначається уповноваженими на те органами з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини, майнового стану, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність;

- види АС як правило, відносно визначені, що сприяє індивідуалізації відповідальності (max-min);

- застосування заходів АС тягне за собою для винної особи “стан адм караності” (на 1 рік, припиняється автоматично, незалежно від рішення ОДУ), на відміну від КВ - “статус осудженого” (в залежності від розміру санкції КК).

Адміністративне стягнення - це міра покарання, що застосовується уповноваженими на те державними органами (посадовими особами), а у передбачених законом випадках - судами (суддями), а також громадськими організаціями і їх законними представниками до осіб, винних у вчиненні адміністративного проступку.

2. Види адміністративних стягнень

Адміністративні стягнення утворюють струнку систему, що визначається спільністю природи, підстав і мети їх застосування, змістом, ступенем ваги і правових наслідків видів покарань.

В даний час застосовуються такі адм-каральні заходи:

1. Заходи морального впливу. Їх застосування пов'язано з вчиненням малозначимих проступків, зробленими звичайно людьми випадково і які не мають не яких-небудь стійких антигромадських установок (попередження) .

2. Заходи особистого впливу (об'єднаємо заходи фіз та майнового впливу). Вони знаходять своє відображення в обмеженні суб'єктивних прав і накладенні на порушника визначених негативних наслідків.

Ст. 24 КпАП містить ієрархічну систему АС. Ця система побудована з урахуванням тяжкості вчиненого правопорушення і особи правопорушника. У статті санкції співвіднесені між собою і розміщені в залежності від зростання тяжкості покарання - від найбільш легкого (попередження) до самого серйозного - адм арешту.

Ця система характеризується певними особливостями:

є єдиним переліком АС, що дозволяє забезпечити одноманітне розуміння і застосування цих заходів;

інші види АС, крім визначених у ст. 24, можуть бути встановлені тільки законами і лише у відповідності до загальних положень і принципів законодавства про адм правопорушення;

диференціює АС на основні та додаткові;

система носить комплексний характер і включає в себе як стягнення морального так і особистого характеру.

Конкретні види АС передбачені в ст. 24 КпАП. У відповідності до неї ми розрізняємо такі АС:

- попередження (ст. 26);

- штраф (ст. 27);

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмін правопорушення (ст. 28);

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмін правопорушення (ст. 29);

- позбавлення спеціального права, наданому даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання (ст. 30);

- виправні роботи (ст. 31);

- адміністративний арешт (ст. 32);

- адм видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства за вчинення адмін правопорушень (ст.24).

АС поділяються на основні та додаткові.

Основні АС: попередження; штраф; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт.

Додаткові АС: оплатне вилучення; конфіскація.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів в окремих випадках можуть застосовуватись і як основні стягнення.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим установленим способом (наприклад, запис у талоні до посвідчення водія). Це найбільш м'який вид АС морально-виховного, переконливого впливу. Застосовується у передбачених випадках як санкція за малозначні адм проступки.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адм правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами. Це найпоширеніший вид АС майнового характеру (застосовується більш ніж у 80% випадків порівняно з ін стягненнями). В останній час визначається переважно через неоподатковуваний мінімум доходів громадян (зараз такий мінімум становить 17 грн.). В окремих випадках законодавець визначає штраф в кратному відношенні до певної вартості (наприклад, до вартості проїзду - ст. 135 КпАП), у відсотках суми, несплачених митних платежів (ст. 120 МКУ). (Раніше: у мінімадьних доходах громадян, у кратній вартості розкраденого, втраченого чи пошкодженого майна, розміру незаконного доходу, розміру посадового окладу, кратного розміру вартості товарів і транспортних засобів).

Штрафна (фінансова) санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами.

Щодо посадових та ЮО порівняно з громадянами чинним законодавством встановлені більш високі розміри штрафу (наприклад, за порушення законодавства про об'єднання громадян ст. 186-5 КпАП передбачає штраф від 25 до 130 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета (ч. 2 ст. 191 Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної та пневматичної зброї та боєприпасів).

Вилучені предмети на підставі постанови про оплатне вилучення здаються компетентним органом (службовою особою) для реалізації в комісійний магазин або в інші спеціалізовані магазини за місцем знаходження майна. Постанови про оплатне вилучення вогнепальної зброї та бойових припасів виконуються ОВС.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення ( ст. 85-1 - знаряддя, матеріали та засоби для виготовлення заборонених знарядь добування об'єктів тваринного світу; ст. 85 - об'єкти тваринного світу; ст. 164-1 - алкогольні напої та тютюнові вироби); грошей, отриманих внаслідок вчинення адм правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета, грошей у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, що знаходиться в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами України (виняток - МКУ).

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом для існування.

Конфіскація відповідних предметів або грошей, одержаних внаслідок вчинення адм правопорушення, виконується державними виконавцями або уповноваженими на те особами інших компетентних органів.

Конфіскацію варто відмежовувати від примусового вилучення речей та документів уповноваженими на то органами (ст. 234-1, 262, 264 КпАП)

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, стосується тільки права керування транспортними засобами та права полювання. Воно застосовується уповноваженими на те посадовими особами ОВС та суддями (що стосується позбавлення права керування транспортними засобами), представниками органів річкового транспорту і Держінспекції по маломірних суднах (що стосується позбавлення права керування річковими та маломірними суднами) та органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (що стосується позбавлення права полювання), на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також випадків невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення ними на порушення встановлених правил місця ДТП, учасниками якої вони є, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи - захід АС, що поєднує в собі аспекти матеріально-обмежувального впливу. Застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи правопорушника і з відрахуванням до 20 відсотків його заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею) (с. 173 - дрібне хуліганство, ст. 185 - злісна непокора законному розпорядженню). Може бути замінено штрафом або адміністративним арештом (1 день арешту - 3 дні виправних робіт). Виконанням постанов про їх застосування відають ОВС.