Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

Фотознімки, виконані репродукційним методом з лінійним масштабом, дозволяють за ними визначати справжні розміри документів і окремих його фрагментів.

Під документами в даному випадку розуміються рукописи, машинописні і виготовлені поліграфічним способом тексти, схеми, плани, рисунки, фотознімки, картини та інші плоскі об'єкти, з яких одержують копії - репродукції.

В експертно-криміналістичній практиці здебільшого репродукції одержують фотографічним копіюванням. Воно дає достатньо високу якість репродукцій, вирізняється відносною швидкістю процесу, дозволяє зробити збільшені чи зменшені фотокопії практично з будь-яких оригіналів, а в ряді випадків є засобом виявлення доказової інформації при розслідуванні кримінальних справ.

Таким чином, репродукційна фотографія - це відтворення фотографічним шляхом документів, малюнків, схем, фотознімків, рукописних і машинописних текстів та інших плоских об'єктів для фіксації їх зовнішнього вигляду і змісту, розмноження в натуральну величину, зі зменшенням або збільшенням.

За призначенням репродукційну фотографію поділяють на загальну і спеціальну. Загальна вивчає питання розмноження оригіналів. Її основним завданням є точне відтворення документа на світлочутливому матеріалі. Спеціальна репродукційна фотографія служить засобом виявлення таких особливостей в документах, які невидимі або слабопомітні в звичайних умовах.

Основу репродукційної фотографії складають методи проекційного і контактного копіювання. Проекційне копіювання характеризується зміною масштабу зображення при зйомці оригіналів на спеціальних репродукційних установках (апаратах). Методи і засоби копіювання документів з великим зменшенням вивчає спеціальний розділ репродукційної фотографії - мікрофільмування.

Для контактного копіювання характерна відсутність в копіювальних апаратах оптичної системи (об'єктива). Копії оригіналу одержують в натуральну величину при його безпосередньому контакті із світлочутливим матеріалом. Виділяють копіювання на просвіт - при роботі з прозорими оригіналами і рефлексний фотодрук - з непрозорими.

Розділ 3. Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

3.1 Макрофотозйомка

В ході розслідування злочинів нерідко виникає необхідність детального вивчення невеликих за розмірами предметів - речових доказів і слідів. Тому при огляді місця події або експертному дослідженні такі об'єкти фотографують в натуральну величину або зі збільшенням, використовуючи макрофотографію.

Макрофотографію використовують при вирішенні різних наукових і технічних завдань в біології, археології, геології, металургії. Криміналісти застосовують її для фотографування знарядь злому та інструментів, куль, гільз, монет та інших дрібних предметів - речових доказів; слідів, виявлених на місці події. Макрофотографія використовується при трасологічних і балістичних експертизах, судово-технічному дослідженні документів. В сукупності з методом макрозйомки часто застосовуються репродукційна, контрастуюча, кольоророздільна, інфрачервона та ультрафіолетова фотографія.

Макрофотографія - метод дослідницької фотографії, який дозволяє одержувати зображення дрібних об'ємних предметів в більш великому, ніж при звичайній зйомці, масштабі. Цей метод зйомки дозволяє одержувати на негативах зображення зі збільшенням до 20 разів у порівнянні з об'єктом зйомки.

Звичайні апарати дозволяють фотографувати предмети з відстані від 0,5 м до нескінченності. При цьому на одержуваних знімках добре проглядаються тільки великі деталі. Зображення дрібних деталей об'єкта на негативі доводиться збільшувати при проекційному друкуванні. Це можливо лише в певних межах, оскільки зі збільшенням зображення виявляється його зерниста структура, що погіршує різкість.

Співвідношення розмірів об'єкта та його величини на фотографічному знімку визначає масштаб зображення. Під масштабом розуміють відношення, що показує, у скільки разів лінійні розміри зображення більші чи менші лінійних розмірів самого об'єкта.

Масштаб виражається у вигляді співвідношення, в якому одна частина дорівнює одиниці, а інша більше неї. Під час звичайної зйомки, коли предмети розташовані на достатньо великій відстані від фотоапарата, зображення формується поблизу фокальної площини об'єктива. Зміна масштабу зображення відбувається, якщо при зйомці використовувати об'єктиви з різною фокусною відстанню. Одержувати великі розміри об'єкта на негативі можна і шляхом його наближення до об'єктиву, але лише до певних меж. Розташовані ближче предмети відтворюються нерізкими, оскільки неможливо сфокусувати їх зображення.

З наближенням об'єкта до об'єктиву площина його фокусування віддаляється на достатньо велику відстань. В ній і необхідно розміщати фотоматеріал під час зйомки. Фотоапарати загального призначення не пристосовані для цього. Для макрозйомки об'єктив відсувають за допомогою різних пристосувань (кілець, тубусів, макроприставок) до тих пір, поки площина фокусування не суміститься з фокальною площиною фотокамери.

Виходячи зі сказаного можна зробити наступні висновки:

- з розтягуванням міха фотокамери зростає масштаб зображення;

- те саме відбувається зі зменшенням фокусної відстані об'єктива;

- зі збільшенням масштабу зображення предметний простір зменшується.

Для макрозйомки розроблені спеціальні фотографічні об'єктиви - мікроанастигмати. Об'єктиви загального призначення розраховані на звичайний вид зйомки. Усі погрішності їх оптичної системи зводяться до мінімуму при фотографуванні предметів, розташованих не ближче 10-15 фокусних відстаней від фотокамери. Зі зменшенням предметного простору розрахункові умови роботи таких об'єктивів порушуються і, отже, погіршується якість зображення. Однак деякі фотографічні об'єктиви-анастигмати дозволяють одержувати в процесі макрозйомки зображення потрібної якості, якщо умови їх використання наблизити до розрахункових. Це досягається тим, що для зйомки використовують центральну частину поля зображення об'єктива, де він має максимальну роздільну здатність. Для цього об'єктив діафрагмують до значення 8-22. Однак сильне діафрагмування при великих масштабах зображення призводить до погіршення роздільної здатності об'єктива і, отже, різкості зображення. Тому для макрозйомки підбирають значення діафрагм (критичні), при яких об'єктив дає макси-мальне роздільне сприйняття деталей зображення. Для різних масштабів зйомки вони знаходяться в межах 1:5,6-1:11.

Освітленість в площині зображення характеризується величиною відносного отвору об'єктива та його світлосилою. Зі збільшенням масштабу відстань від об'єктива до площини зображення зростає, а освітленість цієї площини падає. Це пов'язано зі зміною величини відносного отвору. Якщо під час зйомки в масштабі 1:1 зображення знаходиться на відстані двох фокусів від об'єктива, відносний отвір зменшується в два рази, а світлосила об'єктива падає в чотири рази. Зі збільшенням масштабу освітленість в площині зображення може знижуватися в десятки і сотні разів.

Глибина різкості, яку необхідно забезпечити під час зйомки, визначається розмірами об'єкта. І хоча об'єкти макрофотографії невеликі за розмірами, одержати достатньо різке зображення нелегко, так як глибина різко зображуваного простору буває дуже обмежена. Так, при масштабах 1:1 і більше вона складає десяті і соті долі міліметра.

Глибина різко зображуваного простору залежить від відстані до площини наведення на різкість, фокусної відстані об'єктива, величини відносного отвору, діаметра допустимого кружка нерізкості. Оскільки глибина різко зображуваного простору пов'язана з відстанню до площини фокусування (а вона обумовлює масштаб зображення), то глибина різко зображуваного простору буде прямо пропорційна знаменникам відносного отвору об'єктива і масштабу, а також діаметру допустимого кружка нерізкості. Розмір допустимого кружка нерізкості для великоформатних негативів дорівнює 0,1 мм, а для малоформатних - не більше 0,03 мм.

В практиці макрофотографії нерідко застосовують світлофільтри. Під час звичайної зйомки, тобто коли предмети достатньо віддалені від об'єктива, світлофільтр істотно не впливає на різкість зображення. При макрозйомці світлофільтр зміщає площину зображення і погіршує різкість. Це обумовлено явищем заломлення світла в середовищі світлофільтра (рис. 1.3). Величина зсуву залежить від предметної відстані, товщини світлофільтра і показника заломлення середовища. Зі скороченням предметної відстані і збільшенням товщини скла зсув зростає. Якщо світлофільтр встановлений перед об'єктивом, то зображення з фокальної площини переміщається ближче до лінз, що рівнозначно збільшенню предметної відстані. При установці світлофільтра за об'єктивом зображення переміщається в інший бік. Щоб забезпечити різкість при зйомці, необхідно зміщати площину фокусування на 1/3 товщини застосовуваного світлофільтра: в першому випадку стискаючи міх фотокамери, а у другому - розтягуючи його.

Рис. 1.3. Вплив світлофільтра на різкість зображення.

Отже, при макрозйомці фокусувати зображення можна лише при встановленому на об'єктиві світлофільтрі чи рівному йому за товщиною прозорому склі. Якщо візуальне наведення на різкість неможливе, його здійснюють за розрахунковими даними і змінюють предметну відстань на 1/3 товщини світлофільтра.

Площину фокусування зображення можна не зміщати, якщо встановлювати світлофільтри перед джерелом світла, тобто освітлювати об'єкт зйомки фільтрованим світлом. Однак через низку термостійкість світ-лофільтрів та їх невеликі розміри це незавжди можливо.

Перш ніж приступити до макрозйомки, необхідно визначити її основні параметри: масштаб зображення; фокусну відстань об'єктива; розтягнення міха фотокамери; предметну відстань; величину додаткового висування об'єктива; оптимальну (критичну) діафрагму для зйомки при великих збільшеннях; коефіцієнт збільшення видержки при зміні масштабу зображення, а потім, встановивши їх на фотографічній установці, провести макрозйомку (рис. 1.4).

Під час макрозйомки масштаб зображення або заздалегідь відомий, або його попередньо визначають. Для цього достатньо знати розміри об'єкта, його довжину чи ширину і формат кадру фотокамери. Необхідно враховувати, що між краями об'єкта і границями кадру повинен бути вільний простір 7-10 мм для розмі-щення масштабної лінійки, а також, щоб під час зйомки зображення випадково не вийшло за межі кадру. Для одержання максимального масштабу зображення більшу сторону об'єкта розташовують уздовж більшої сторони кадру. Якщо ця умова не виконується - приблизно 1/3 площі кадру залишається невикористаною.

Рис. 1.4. Схема побудови зображення при макрозйомці: F - фокусна відстань об'єктива; а - предметна відстань; b - розтягнення міха фотокамери; f - висування об'єктива; L - лінійні розміри об'єкта; l - лінійні розміри зображення.

В процесі макрофотографування на установках СБ-2 і “Уларус” використовуються всі наявні в їх комплекті об'єктиви. Заданий масштаб зображення можна одержати за допомогою об'єктивів з різними фокусними відстанями. Однак не кожним з них створюються найбільш сприятливі умови для фотозйомки. Фотокамера має великі можливості, якщо при зйомці дозволяє встановлювати різні види освітлення: від навскісного до вертикального. Серед об'єктивів з різними фокусними відстанями вибирають той, який забезпечує заданий масштаб зображення при максимальній предметній відстані. Щоб визначити, який об'єктив краще використовувати для зйомки, формулу розтягнення міха камери перетворюють так, щоб по ній можна було визначити фокусну відстань об'єктива. З наявних вибирають об'єктив з максимальною фокусною відстанню, що дозволяє одержати заданий масштаб.

Рис. 1.5. Визначення масштабу зображення по фотознімку.

Масштаб, з яким проводилася зйомка, може бути встановлений, якщо поруч з об'єктом знаходилася лінійка з сантиметровими і міліметровими поділками. Тоді на негативі чи фотознімку буде зображення об'єкта з відомими розмірами. Для визначення масштабу на знімку вимірюють довжину ділянки лінійки, що відобразилася і по співвідношенню величин обмірюваної ділянки на знімку і самому об'єкті обчислюють значення масштабу (рис. 1.5).

Підготовляючи фотокамеру до зйомки, масштаб зображення визначають так. Як об'єкт використовують 25-30 см лінійку, зображення ділянки якої, одержане на матовому склі візира, вимірюють лінійкою довжиною не більше 10 см. Зі співвідношення розмірів зображення та об'єкта знаходять масштаб.

3.2 Мікрофотозйомка

Під мікрофотографією розуміють фотографування з безпосереднім збільшенням за допомогою мікроскопа з метою одержання зображень дрібних деталей об'єкта, що не сприймаються оком при звичайному спостереженні.

Сучасні мікроскопи дуже різноманітні. Існують їх біологічні, металографічні, вимірювальні, порівняльні, стереоскопічні, люмінесцентні, поляризаційні, інтерференційні, телевізійні, електронні різновиди. Вони дозволяють з високою точністю вивчати об'єкти і в більшості випадків фотографувати їх зображення.

Фіксацію на світлочутливому матеріалі зображень, що створюються мікроскопом, вивчає мікрофотографія. За її допомоги досліджують форму, розміри, будову та інші характеристики мікрооб'єктів. Завдяки мікрофотографії стали доступними не тільки різні ділянки видимого спектра, але й невидимі для ока ультрафіолетові та інфрачервоні діапазони. З появою електронних мікроскопів можливості вивчення мікросвіту значно зросли.

Мікрофотографія дає можливість порівнювати і зіставляти дрібні деталі об'єктів. Порівняльний та інші методи широко використовуються в трасологічних, балістичних та інших криміналістичних дослідженнях. За допомогою мікрофотографії фіксуються і зіставляються деталі слідів знарядь злому та інструментів, сліди частин зброї на кулях і гільзах, мікрочастинки речовин, волокна тканин і паперу, об'єкти біологічного походження, структура металів і сплавів, фотоматеріалів, фотографічних зображень тощо.

В наш час мікрофотографія має свої специфічні об'єкти, апаратуру, методи і прийоми зйомки. Її завдання - вивчення за фотознімками невидимих людському зору деталей об'єкта, сприйнятих оптичною системою мікроскопа. Сучасні мікроскопи призначені для різних цілей, мають різні конструкції, але всі вони включають в себе одні і ті самі оптичні елементи і механічні вузли. Основними оптичними елементами мікроскопа є об'єктив, окуляр і освітлювальний пристрій; основними механічними вузлами - штатив, тубус, предметний столик, механізм для фокусування зображень.

Оптична система мікроскопа складається з двох систем лінз: об'єктива та окуляра. Останній дозволяє розглядати об'єкт під більшим, ніж це можливо, кутом зору і підвищує його роздільну здатність. Найважливішими оптичними характеристиками мікроскопа є загальне збільшення, роздільна здатність і глибина різкості.

Загальне збільшення характеризує масштаб, що визначається з відношення розмірів зображення до розмірів об'єкта. Об'єктиви та окуляри в мікроскопах виготовляють змінними, з різними фокусними відстанями, що забезпечує одержання різних збільшень.

Роздільну здатність мікроскопа обмежує хвильова природа світла - при великих збільшеннях в системі виникають дифракційні явища, і роздільне сприйняття деталей знижується. Максимальна роздільна здатність в звичайних мікроскопах складає половину світлової хвилі. Якщо довжина хвилі видимої границі фіолетових променів складає 400 нм, то мінімальна відстань між двома деталями, які сприймаються роздільно, складе 200 нм, або 0,0002 мм. Оскільки око людини сприймає роздільно дві сусідні точки з інтервалом в 0,2 мм, то корисне збільшення мікроскопа в цьому випадку складе 0,2 : 0,0002 = 1000Ч.

Від діючого отвору об'єктива залежить його світлосила та освітленість зображення. Чим він більше, тим більше світла попадає в об'єктив.

Глибина різкості при мікрозйомці дуже мала. На прикладі макрофотографії було показано, що вона зі збільшенням масштабу зображення зменшується. Оскільки розміри зображення у багато разів перевищують розміри об'єкта, то глибина різкості складає тисячні долі міліметра. При візуальному спостереженні незначність глибини різкості в мікроскопі не представляє особливих проблем, оскільки за рахунок акомодації око людини фокусує зір на різних за глибиною ділянках.

Глибина різкості мікрооб'єктивів визначається їх власним збільшенням і діючим отвором. Зі зменшенням власного збільшення вона зростає. Зі зменшенням останнього знижується освітленість зображення, а також роздільна здатність мікрофотографічної системи. Це необхідно враховувати в роботі, підбираючи при зйомці оптимальне співвідношення значень глибини різкості і роздільної здатності.

Мікроскоп - складний оптичний прилад, основним елементом якого є об'єктив, який формує первинне зображення об'єкта. Від об'єктива в першу чергу залежить збільшення та якість зображення. Для мікрозйо-мки доцільно використовувати різні об'єктиви.

Найбільш прості за конструкцією ахромати, що мають широкий діапазон власних збільшень від 1 до 100Ч. Для мікрозйомки вони застосовуються рідко.

Апохромати дають більш високу роздільну здатність деталей, мають менший діапазон власних збільшень. При мікрозйомці доцільно поєднання ахроматів з компенсаційними окулярами.

Мікроанастигмати - короткофокусні об'єктиви, що дають плоске по всьому полю зображення. Вони створюють велику глибину різкості, розраховані для зйомки з фотокамерою без об'єктива, дають збільшення до 25-30Ч.

Планахромати і планапохромати - це об'єктиви з усунутою кривизною поля зображення. Для зйомки рекомендується використовувати їх разом із компенсаційними окулярами.

Кожний об'єктив може застосовуватися тільки в тих умовах, для яких він розрахований. Позначення об'єктивів стандартизовано. Основні робочі характеристики вигравірувані на їх оправі у вигляді окремих літер і цифр. Буквений індекс позначає марку (тип) об'єктива. Цифрові індекси показують збільшення і діючий отвір об'єктива. Особливе значення при формуванні зображення в мікроскопі належить об'єктиву, який відтворює найбільш дрібні елементи досліджуваного об'єкта. Завдання окуляра - відтворити деталі зображення, сформованого об'єктивом, компенсувати деякі властиві йому недоліки. Основна характеристика окулярів - їх власне збільшення, яке може складати 3-20Ч і вигравірувано на оправі. Оптична система мікроскопа дає збільшене, але уявне зображення. Щоб сфотографувати об'єкт, необ-хідно одержати дійсне зображення і спроектувати його на площину фотоматеріалу. Для цього використову-ють наступні мікрофотографічні системи:

1. З об'єктивом мікроскопа і фотокамерою без об'єктива - призначена для фіксації невеликих збільшень, коли потрібна значна глибина різко зображуваного простору. Мікроскоп при цьому є звичайним проекцій-ним приладом, зображення формується світловими променями так само, як при макрозйомці. Над тубусом мікроскопа встановлюють фотокамеру, а зображення на матовому склі фокусують зміною предметного простору, тобто переміщенням об'єктива. Застосовуються об'єктиви тільки з відносним отвором 0,2-0,1 або спеціальні - мікроанастигмати.

2. З об'єктивом, окуляром мікроскопа і фотокамерою без об'єктива - дає дійсне зображення об'єкта. Окуляр при цьому виконує роль другого об'єктива, а створюване ним зображення проектується на матове скло фотокамери. Для мікрозйомки цим способом придатні проекційні або фотографічні окуляри, які за рахунок зміни положення очної лінзи переміщають головний фокус відносно первинного зображення.

3. З об'єктивом, окуляром мікроскопа і фотокамерою з об'єктивом - працює в режимі мікроскопії. Замість ока людини над окуляром встановлюють фотокамеру з об'єктивом, сфокусованим на нескінченність. Об'єктив змінює хід променів в мікроскопі і проектує дійсне зображення в фокальну площину фотокамери. Нормальна якість досягається поєднанням фотооб'єктивів з кутом поля зображення до 45° і компенсаційних окулярів з кутом поля зору 50°. Мікроскоп з фотокамерою з'єднують на жорсткій установці точно сполучаючи їх оптичні вісі. Потім наближають апарат до мікроскопу настільки, щоб вихідний зрачок окуляра збігся з передньою лінзою фотооб'єктива.

4. З об'єктивом мікроскопа і гомалью (негативною системою лінз). В цьому випадку первинне зображення відсутнє, а збільшене гомалью зображення проектується на матове скло або світлочутливий матеріал. Гомалі дають зображення високої якості завдяки здатності вирівнювати кривизну поля зображення. Однак їх застосування обмежено мікрофотоустановками типу ФМН, металографічними і деякими іншими мікроскопами.

3.3 Контрастуюча та кольоророздільна фотозйомка

В слідчій та експертній практиці методи і засоби криміналістичної фотографії застосовуються в двох основних напрямах: 1) для найбільш повного відображення інформації про властивості досліджуваних об'єктів; 2) для виділення з наявної інформації відомостей, необхідних для розслідування.

Документальна фіксація на знімках досліджуваних об'єктів не завжди можлива через недосконалість фотографічного процесу, наприклад, через недостатню фотографічну широту світлочутливих матеріалів: складних умов зйомки, особливо при низькій освітленості. Частину інформації доводиться “витягувати” з діапазону передержок і недодержок негативного зображення. Нерідко криміналістично важливі відомості дістають при дослідженні об'єктів, індивідуальні особливості яких у звичайних умовах слабопомітні. Такими об'єктами можуть бути слабопомітні сліди, записи в документах, що втратили свій початковий вигляд через старіння, вицвітання, травлення, змивання барвників, вицвілі фотознімки тощо.

Вивчення подібних об'єктів здійснюється за допомогою зміни співвідношення їх яркості або оптичної щільності, цим і займається контрастуюча фотографія - метод дослідження, результатом якого є фотографічне зображення (негатив, знімок, діапозитив) зі зміненими по відношенню до об'єкту яркостями чи колірними характеристиками. Цей розділ криміналістичної фотографії вивчає властивості малоконтрастних об'єктів, особливості їх сприйняття, методи і засоби їх відтворення на чорно-білих та кольорових знімках.

Контрастом називається відношення яркості окремих частин об'єкта або зображення. Зміна контрасту полягає у виборі таких способів освітлення об'єктів, застосуванні фотоматеріалів, режимів їх обробки та деяких спеціальних прийомів, поєднання яких призводить до збільшення або зменшення контрасту одержуваного зображення у порівнянні з контрастом оригіналу. Кількісно контраст характеризується відношенням коефіцієнтів відбиття чи пропускання світла або різницею оптичної щільності різних деталей зображення.

В криміналістиці і судовій експертизі контрастуючу фотографію застосовують для виявлення слабопомітних слідів, відновлення змісту документів, встановлення факту внесення змін в їх зміст (дописок, дори- совок тощо). В результаті досягається, по-перше, підвищення контрасту, наприклад, при фотографуванні деталей з невисокою яркістю, а по-друге, його зниження за необхідності виключити перешкоди, що заважають сприйняттю корисних деталей. Третє завдання зводиться до вибірного посилення корисних деталей при одночасному ослабленні перешкод. Сприйняття ахроматичних об'єктів обумовлено різницею в кількості пропущеного або відбитого ними світла без зміни його спектрального складу. Під контрастом об'єкта розуміють співвідношення яркості або оптичної щільності. При фотографуванні виділяється загальний контраст і контраст суміжних ділянок.

Сприйняття яркості пов'язано зі здатністю очей або оптичних приладів відчувати розходження в яркості на різних ділянках об'єкта або його зображення. Невеликі зміни яркості не відразу фіксуються оком. А коли розходження досягне певної величини, деталь стає помітною. Найменше розходження в яркості, яке в даних умовах сприймається зором, називається граничною різницею.

Здатність очей до роздільного сприйняття яркості суміжних ділянок називається його контрастною чутливістю. Вона зворотна граничній різниці, тобто чим менша різниця в яркості виявляється, тим вище контрастна чутливість очей. Очі людини здатні ефективно роздільно сприймати деталі в широкому інтервалі яркостей, що складає приблизно 1:1012. В будь-якій ділянці цього інтервалу зір адаптується до яркості картини спостереження. Однак якщо освітленість занадто висока, то засліплені очі сприймають лише значні розходження в яркості. При низькій освітленості предмет виглядає чорним, будь-які розходження в яркості майже не сприймаються. Межа чутливості очей становить приблизно 0,02, але тільки при сприятливих умовах, що створюються, як правило, в лабораторіях. В реальності контрастна чутливість очей нижча і коливається від 0,05 до 0,5.

Можливість роздільно сприймати деталі обумовлена характером будови самого об'єкта, його оптичними і просторовими властивостями, структурою поверхні, відбивною (поглинаючою) здатністю її окремих ділянок, умовами освітлення тощо. Важливі також співвідношення в яркості деталей і фону, корисних деталей і таких, що заважають (перешкод); різкість границь між ділянками, що утворюють деталь; розміри останньої.

Однією з основних причин недостатньої можливості роздільно сприймати деталі є невисока (на рівні порога роздільного сприйняття) різниця в яркості деталі і фону. Якщо яскравість суміжних ділянок однакова, то їх роздільне сприйняття неможливе без попереднього посилення (перетворення) фізичними або хімічними методами. Якщо яскравість суміжних ділянок відрізняється одна від одної незначно, то такі деталі слабопомітні і можуть бути відтворені лише за певних умов.

На роздільне сприйняття деталей помітно впливає структура поверхні об'єкта. Істотно знижує роздільне сприйняття деталей наявність на поверхні об'єкта всіляких перешкод. Попадаючи в поле зору, вони ускладнюють сприйняття слабопомітних деталей. Типовими перешкодами при фотографуванні криміналістичних об'єктів є плями забруднень, неоднорідна структура поверхні, складки документа, відбитки печаток і штампів, записи, захисна сітка, тіні, обумовлені складним рельєфом об'єкта.

Необхідність підвищення здатності роздільно сприймати дрібні деталі обумовлюється особливістю зорового сприйняття - чим дрібніше деталь, тим більший контраст вона повинна мати. Як відомо, подібні деталі властиві багатьом об'єктам трасологічних і балістичних експертиз. Для роздільного сприйняття деталей важливим також є різкість границь між ділянками, що складають деталь. Зі зменшенням різкості роздільне сприйняття падає, що обмежує і можливість передачі на фотознімку дрібних деталей.

Контрастна чутливість методів і засобів - це їх здатність сприймати мінімальні розходження в яркостях. Як і очі людини, вона характеризується величиною порога роздільного сприйняття, тобто тими мініма-льними розходженнями, які фіксуються даним методом або засобом, а їх ефективність визначається здатністю збільшувати чи зменшувати ці розходження. Контрастна чутливість фотографічного процесу достатньо велика і при сприятливих умовах порівняна із аналогічною характеристикою зору. Вона залежить від різних факторів, що впливають на формування зображення. Через перешкоди одержувана при фотографуванні інформація викривляється. Із зменшенням розмірів деталей їх контраст падає, тому що кількість переданих просторових частот обмежується низькою розділь-ною здатністю об'єктива. Причинами перешкод в фотографічній системі є розсіювання світла на лінзах об'єктива та у фотографічному шарі, зерниста структура фотоматеріалу, дифракційні явища, фотографічна вуаль, нерівномірності проявлення, забруднення негатива в процесі обробки, сушіння тощо.

Виявлення слабопомітного нерідко пов'язано з роботою на межі чутливості фотографічного методу, тому до фотографічних систем пред'являються дуже жорсткі вимоги. Так, під час зйомки необхідно використовувати ідеально чисту оптику з високою роздільною здатністю. Перевагу віддають короткофокусним об'єктивам з просвітленими лінзами.

Обране для зйомки збільшення не повинно сприяти передачі фактури об'єкта. На всіх стадіях фотографічного процесу необхідна бездоганна чистота, суворе дотримання експозиційного режиму та умов обробки. Для посилення контрасту застосовують тільки свіжі, з мінімальною вуаллю і високою роздільною здатністю фотоматеріали, а обробляють їх у свіжевиготовлених розчинах, що дають мінімальну вуаль.

Об'єктами контрастуючої фотографії нерідко є слабопомітні пофарбовані сліди рук, взуття, вицвілі або змиті записи або відбитки печаток, тексти, залиті або закреслені чорнилом чи іншими барвниками, а також різні дописки або дорисовки в документах, що слабо відрізняються за кольором від штрихів основного текс-ту. Від чорно-білих, розглянутих вище, вони відрізняються розходженнями в кольорі або його відтінках, тому особливості їх зйомки полягають у виявленні і посиленні незначних колірних розходжень. Цим і займається спеціальний розділ контрастуючої фотографії - кольоророздільна фотозйомка, що дозволяє перетворювати колірні відтінки досліджуваного об'єкта в розходження яркості чи оптичної щільності на фотографічних відбитках. За її допомоги вдається зафіксувати слабопомітні пофарбовані сліди і записи в документах, роздільно сприймати корисні деталі за рахунок ослаблення забарвлення фону, який заважає та інших перешкод, виявити слабопомітні розходження в забарвленні окремих криміналістично значимих деталей.

Сприйняття кольору має свої особливості. Колір можна охарактеризувати як сукупність випромінювань з різними довжинами хвиль і як психофізіологічне відображення цих випромінювань за допомогою зорового апарату людини. Тому колірні відчуття зв'язані зі спектральним складом діючого на очі світла та особливостями зорового сприйняття.

Колір непрозорого тіла залежить від того, в якому співвідношенні цим тілом відбиваються і поглинаються спектральні складові частини білого світла. Наприклад, предмет, що відбиває переважно сині промені, сприймається як синій. Зоровому сприйняттю кольору відповідає також певне відчуття яркості. Так, наприклад, жовте забарвлення здається більш яскравим, ніж синє. Чорний, білий і сірий кольори прийнято називати ахроматичними, а інші (фіолетовий, синій, блакитний, жовтий тощо) - хроматичними. Для правильної передачі на чорно-білому фотографічному знімку зображення хроматичних кольорів підбирають умови зйомки так, щоб співвідношення щільності на знімку відповідало розходженням в кольорі та яркості при зоровому сприйнятті.

Кольоророздільна здатність зорового апарату висока тільки при сприятливих умовах. Вона різко знижується при великій і малій освітленості, зі збільшенням відстані до об'єкта, зі зменшенням його розмірів, коли порівнювані деталі розташовані на суміжних ділянках і в поле зору попадають ярко пофарбовані перешкоди. Однакові за кольором деталі можуть мати як однаковий спектральний склад відбитого від них світла, так і різний. Тому більш ефективними за кольоророздільною здатністю виявляються спектрографічні, електронно-оптичні і фотографічні методи. Останні не тільки фіксують незначні розходження в кольорі, але й підсилюють їх до рівня зорового сприйняття.

Ефективне освітлення - це вузька ділянка спектра, при якій відбувається максимальне посилення, ослаблення або поділ пофарбованих деталей. Різні ділянки видимого спектра, що використовуються як ефективне освітлення, створюють на об'єкті неоднаковий колірний контраст, величина якого залежить від спе-тральних властивостей самого об'єкта. Відомо, наприклад, що при традиційному фотографічному лабораторному освітленні не читаються записи, виконані червоними барвниками, в той час як сині деталі сприймаються роздільно. Точне положення ефективної ділянки освітлення визначають за кривими спектрального відбиття або поглинання відповідних барвників.

Ослаблення колірного контрасту відбувається тоді, коли ефективна ділянка освітлення збігається з ділянкою максимального коефіцієнта відбиття або мінімального коефіцієнта поглинання. В цьому випадку колірний фон випромінювання та його яскравість наближені до тих самих параметрів деталі, яка не сприймається роздільно на фоні об'єкта.

Посилення колірного контрасту досягається тоді, коли ефективна ділянка освітлення збігається з ділянкою мінімальних спектральних коефіцієнтів відбиття або максимальних коефіцієнтів поглинання. В цьому випадку деталь передається на знімку в глибокий чорних тонах, що має велике значення при виявленні слабопофарбованих слідів, згаслих записів і відбитків печаток, які слабопомітні на фоні. Збільшуючи щільність фона, деталі виходять більш світлими. Цей варіант посилення колірного контрасту зручний, наприклад при зйомці слабопомітних слідів рук світлої тональності на пофарбованих поверхнях. Минаючи негативний процес, можна відразу одержати на фотопапері темні папілярні лінії на білому фоні.

Роздільному сприйняттю двох близьких за забарвленням деталей сприяє освітлення, що відповідає ділянці спектра, в якій коефіцієнти відбиття або поглинання барвників максимально різні. Це особливо актуально при диференціації штрихів дописки від штрихів основного тексту. Визначення ефективної ділянки освітлення полягає в оцінці спектральних властивостей досліджуваного об'єкта, визначенні ділянки з максимальним або мінімальним відбиттям (поглинанням) світла. Практикується декілька способів: вимірювальний, експериментальний і суб'єктивний - за зоровим відчуттям. Чим точніше оцінка колірних відтінків, тим ефективніше процес розрізнення кольорів. Вимірювальний метод заснований на визначенні світлових або енергетичних величин випромінювання за допомогою спектрофотометрів. При проведенні криміналістичних експертиз, як правило, досліджують непрозорі предмети. Виміривши кількість відбитого поверхнею випромінювання, виражають її через монохроматичний коефіцієнт відбиття. Величину останнього одержують в результаті порівняння отриманої харак-теристики випромінювання і білої еталонної поверхні. Суб'єктивна оцінка за зоровим відчуттям дозволяє диференціювати велику кількість відтінків за колірним тоном, насиченістю і світлотою. Недолік такої оцінки світла полягає в малій точності, однак через відсутність вимірювальних приладів вона широко використовується і дає прийнятні результати.

Підвищення точності аналізу кольору забезпечують системи зразків-еталонів, що дозволяють легко знаходити колір зразка, тотожний або близький до того, який визначається (так звані атласи кольорів). Іншою системою, що використовується для оцінки кольору, є колірне коло, в якому тони поступово і безупинно переходять один в інший і розміщені так само, як у видимому сонячному спектрі. В практиці криміналістичних досліджень кольоророздільна зйомка проводиться переважно за допомогою світлофільтрів. При цьому якість знімка залежить від правильного вибору фільтра, який підбирається за його спектральною характеристикою. Промисловістю випускаються стандартизовані набори світлофільтрів (“кольорового скла”). До набору додається альбом паспортних даних на світлофільтри.

Потрібно мати на увазі, що на склад світла, що формує фотографічне зображення, впливає і правильний вибір джерела освітлення. В його випромінюванні повинні по можливості переважати ті промені світла, які пропускаються обраним фільтром і ефективно впливають (актинічні) на фотоматеріал.

Основні труднощі при виборі умов кольоророзділення (джерело, світлофільтр, фотоматеріал) полягає в правильній оцінці відтінків кольору предмета. Як правило пофарбовані поверхні, штрихи чорнила мають не “чистий”, а змішаний колір, і за допомогою зорового сприйняття оцінити його буває важко. Це особливо характерно для слабовиражених кольорів (вицвілі штрихи тощо) або для близьких відтінків одного кольору. В таких випадках найбільш ефективним є попереднє одержання об'єктивної спектральної характеристики об'єкта зйомки за допомогою спектрофотометричного методу. Ця характеристика потім порівнюється з характеристиками фільтрів, наявних у розпорядженні. Для зйомки застосовується фільтр, що в найбільшій мірі відповідає оптичним властивостям об'єкта. Однак необхідність мати спеціальну апаратуру та відносна складність проведення спектрофотометричного аналізу обмежують сферу його застосування. Практично задовільне вирішення завдання може бути досягнуто більш простим і доступним способом - візуальною оцінкою відповідності оптичних властивостей об'єкта і світлофільтра.

При візуальному способі дослідження світлофільтр в кожному конкретному випадку підбирається експериментально в залежності від властивостей об'єкта і завдання дослідження. Підбір фільтра полегшується за допомогою кругової шкали додаткових кольорів (колірне коло). Кольори двох променів, які при одночасній дії на очі викликають відчуття білого кольору, називаються додатковими. В колірному колі вони розташовуються в протилежних секторах.

3.4 Фотозйомка в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра

Ультрафіолетова фотографія - метод одержання фотографічних зображень в УФ-ділянці спектра з метою виявлення особливостей об'єктів, що візуально не сприймаються зором. Його широко застосовують для виявлення біологічних слідів і паливно-мастильних матеріалів, встановлення розходжень у властивостях чорнил, паперу тощо; для відновлення змісту витравлених, згаслих текстів та в інших випадках.

Ультрафіолетове випромінювання займає ділянку між видимими і рентгенівськими променями. Для різного роду досліджень в основному використовують ділянку 120-400 нм. Застосування далекої чи вакуумної ділянки 10-120 нм ускладнено через інтенсивне поглинання ультрафіолетових променів усіма відомими ма-теріалами і середовищами, в тому числі і повітрям. Важливою властивістю УФ-променів є те, що вони зало-млюються на границі двох середовищ з різною щільністю і можуть відбиватися від дзеркальних поверхонь. Це дозволяє фокусувати їх за допомогою спеціальних об'єктивів і одержувати невидиме УФ-зображення, а потім перетворювати його у видиме.

УФ-промені фокусуються оптичними системами інакше, ніж видимі: чим коротше довжина хвилі, тим ближче до об'єктиву розташована площина фокусування. Ділянку УФ-випромінювання умовно поділяють на три частини: короткохвильову (120-270 нм), середньохвильову (270-320 нм) і довгохвильову (320-400 нм). Остання, яка безпосередньо стикується із видимим спектром, широко застосовується для фотографування у відбитих УФ-променях і для викликання люмінесценції речовин. Середньохвильова, крім того, може здійснювати біологічний вплив: викликати засмагу і почервоніння шкіри. Короткохвильова ділянка УФ-випромінювання здатна іонізувати повітря, вбивати бактерії. Оптичні властивості різних речовин і матеріалів в УФ-ділянці спектра істотно відрізняються. Це, напри-клад, збільшення оптичної щільності у більшості матеріалів, прозорих у видимій ділянці. Зі зменшенням довжини хвилі випромінювання змінюються і коефіцієнти відбиття для усіх матеріалів і речовин.

Джерела УФ-випромінювання - це сонце, електричні дуги високої інтенсивності, імпульсні джерела світла, ртутно-кварцові і люмінесцентні лампи різних моделей. До них відносяться лампи низького, високого і надвисокого тиску БУВ(ДБ)-15, БУВ(ДБ)-30, ПРК(ДРТ), СВД (однією з них СВД-120 комплектується люмінесцентний освітлювач ОИ-18) та СВДШ, освітлювачі ОЛД-41, УО-1, ЛЮМ-1, ультрафіолетові освітлювачі “Спектр-компакт” і “Таран-3М”.

Для криміналістичних досліджень найбільш зручні ртутно-кварцові і люмінесцентні лампи, в яких у парах ртуті при електричному розряді виникає оптичне випромінювання в УФ-, видимій та ІЧ-ділянках спектра. В залежності від робочого тиску парів ртуті в колбах ламп вони бувають низького, високого і надвисокого тиску. Перші два типа використовуються для фотографування в УФ-ділянці спектра; а третій ще й для зйомок в ІЧ-ділянці.

Світлофільтри для ультрафіолетової фотографії поділяють на дві групи: що виділяють певну ділянку УФ-спектра і поглинають УФ-промені, чи загороджувальні. Перші необхідні для будь-яких досліджень в УФ-ділянці спектра і встановлюються перед освітлювачем; другі використовуються при реєстрації люмінесценції, викликаної УФ-променями, і встановлюють перед об'єктивом.

Через те, що ртутні лампи з УФ-променями випромінюють видимі та ІЧ-промені, необхідну для дослідження ділянку спектра виділяють за допомогою абсорбційних світлофільтрів, що виготовляються з чорного увіолевого скла, прозорого для УФ-променів. Найчастіше при фотографуванні застосовують світлофільтри УФС-1, УФС-2, УФС-5, УФС-6, УФС-7. В деяких випадках для зйомки в ультрафіолетовій ділянці спектра використовують фіолетові світлофільтри ФС-1, ФС-6, ФС-7 і навіть сині стекла, наприклад СС-4. Для виділення вузьких ділянок УФ-спектра використовують комбінацію двох світлофільтрів з каталогу паспортизованого скла з урахуванням їх спектрального пропускання.

При фотографуванні в УФ-ділянці спектра необхідно погоджувати спектральні властивості обраного світлофільтра із спектральним складом світла, випромінюваного джерелом. Наприклад, світлофільтри УФС-1, УФС-5 можна використовувати з будь-яким джерелом, оскільки вони пропускають всю застосовувану в криміналістиці ділянку УФ-спектра: короткохвильову, середньохвильову і довгохвильову. Для ртутних ламп низького тиску необхідні світлофільтри, що пропускають короткохвильові УФ-промені. Зі світлофільтрами, що виділяють середньохвильові і довгохвильові ділянки спектра, необхідно застосовувати ртутні лампи високого і надвисокого тиску, або люмінесцентні газорозрядні лампи.

Застосування УФ-променів для дослідження криміналістичних об'єктів основане на розходженні коефіцієнтів відбиття і поглинання матеріалів, з яких вони виготовлені. В той самий час відбивну здатність паперу, особливо в ділянці короткохвильового ультрафіолету, підвищують хімічні препарати, що застосовуються для травлення записів в документах. Цю особливість використовують для відновлення витравленого змісту документа, одержуючи первісно написаний текст у вигляді темних штрихів на більш світлому фоні. Якісні результати дає фотографування в короткохвильовій і середньохвильовій ділянках УФ-спектра. Органічні барвники та їх компоненти, що використовуються для виготовлення чорнила, інтенсивно поглинають УФ-промені, тому їх доцільно використовувати для відновлення слабопомітних згаслих текстів.

Ультрафіолетову ділянку спектра використовують і для встановлення розходжень між різними сортами чорнила, паперів, текстильних тканин, синтетичних волокон, для виявлення плям і слідів біологічного походження, встановлення групової приналежності скла тощо. Виходячи з обраної для фотографування ділянки УФ-спектра, підбирають і відповідні освітлювачі, світлофільтри, об'єктиви і фотоматеріали.

Різні речовини мають здатність світитися під впливом УФ-променів. Таке світіння одержало назву фотографічної люмінесценції. Існують два її види: флюоресценція - явище короткочасного свічення деяких речовин після припинення опромінення, і фосфоресценція - явище тривалого свічення після припинення дії опромінення.

Одним з основних законів люмінесценції є закон, відповідно до якого довжина хвилі люмінесценції завжди більше довжини хвилі променів, що її викликали. Отже, чим коротше довжина хвилі світла, тим в більш широкій спектральній ділянці може з'явитися люмінесцентне світіння. Видиму люмінесценцію забезпечує вплив середньохвильових і довгохвильових УФ-променів. Для її виклику використовують джерела, що випромінюють максимум енергії в середній і ближній частині УФ-спектра, встановлюючи світлофільтри без-посередньо перед рефлекторами. Найбільш зручні в роботі малогабаритні освітлювачі типу ОЛД-41, що дають широкий спектр УФ-випромінювання достатньої інтенсивності. Середній ультрафіолет одержують за допомогою ртутних ламп ДРТ, ДРШ і ламп ЕУВ зі світлофільтром УФС-2, а довгохвильову частину спектра - зі світлофільтром УФС-8. Під впливом УФ-променів деталі об'єкта починають люмінесціювати. Світіння різних речовин варіюється як за інтенсивністю, так і за кольором: від синьо-голубого до червоного. Для фотографічної фіксації люмінесценції придатні будь-які “просвітлені” і “непросвітлені”, але бажано світлосильні об'єктиви. Фокусування зображення здійснюють звичайним способом. Положення об'єкта і фотокаме-ри установок СБ-2 або “Уларус” повинно бути чітко зафіксовано, так як час експозиції великий і навіть не-великі коливання знижують різкість зображення.

Попадаючи на об'єкт, більша частина УФ-променів відбивається від його поверхні і може зруйнувати картину люмінесценції. Тому рекомендується перед об'єктивом встановлювати загороджувальний світло-фільтр, що має один колір з кольором люмінесценції.

Картину видимої люмінесценції фіксують на відповідні за сенсибілізацією фотоматеріали. Якщо на об'єкті спостерігають світіння в синьо-блакитній ділянці спектра, то для зйомки придатні несенсибілізовані фотоматеріали; якщо в жовто-зеленій - ізоортохроматичні; якщо в оранжево-червоній - ізопанхроматичні. Як правило інтенсивність люмінесценції невелика. Тому для її виклику застосовують потужні джерела УФ-випромінювання, розташовуючи їх на мінімально можливій відстані від об'єкта, а зйомку проводять на високочутливі фотоплівки типу ФН, НК. Рекомендовані діафрагми 5,6-8, видержка підбирається експериментально, зйомку ведуть в затемненому приміщенні.

Інфрачервона фотографія - це метод зйомки в ІЧ-ділянці спектра ознак різних об'єктів, що не сприймаються у звичайних умовах. Цей метод оснований на здатності ІЧ-променів інакше, ніж видимі, взаємодіяти з матеріалами та речовинами. При криміналістичних дослідженнях використовуються інфрачервоні промені в діапазоні довжин хвиль від 720 до 1200 нм. Зйомка може проводитися навіть вночі, при несприятливих погодних умовах. Часто застосовується ІЧ-фотографія в судово-технічній експертизі документів, в судово-балістичній і судово-медичній експертизах, при дослідженні інших криміналістичних об'єктів.

ІЧ- як і УФ-промені не сприймаються оком людини. Виявити їх присутність можна лише опосередковано. Як і видимі, ІЧ-промені відбиваються і заломлюються на границі двох середовищ; піддаються дифракції, інтерференції, поляризації. Вони поглинаються тілами, що стають на їх шляху, перетворюючись в теплоту. Сажа, графіт, солі важких металів і барвники, виготовлені на їх основі, інтенсивно поглинають ІЧ-випромінювання. На відміну від видимих і ультрафіолетових інфрачервоні промені можуть проникати через шкіру людини, плями крові, тонкі шари паперу і клею, анілінові барвники та інші перешкоди. Оптичні властивості речовин в ІЧ-, УФ- і видимій ділянках спектра різні. Деякі речовини, прозорі у видимій ділянці, ви-являються непрозорими для ІЧ-променів, і навпаки.

Джерела ІЧ-випромінювання - це сонце, дугові та електричні лампи розжарювання, імпульсні освітлювачі і газорозрядні лампи. В криміналістиці сонце як джерело ІЧ-випромінювання застосовують рідко. В умовах серпанка і легкого тумана, коли видимість на місці події доволі обмежена, зйомка на спеціальні інфрахроматичні матеріали подвоює глибину різкості і дозволяє зафіксувати на знімках важливу криміналістичну інформацію. Однак з цією метою доцільно використовувати штучні джерела ІЧ-випромінювання.

В лабораторних умовах застосовують софіти з відбивачами з алюмінію, міді або посріблені зсередини. Типовими джерелами короткохвильових ІЧ-променів є вольфрамові лампи розжарювання. Величина енергетичної яркості цих ламп майже збігається з яскравістю електричної дуги. Перевага останньої тільки в тому, що вона дає більшу потужність променистої енергії. Найбільш зручні для лабораторних досліджень вольфрамові лампи ЗС-1, ЗС-2, ЗС-3 потужністю від 250 до 500 Вт. Вони мають колби параболічної форми, внутрішня поверхня яких покрита алюмінієвим складом для збільшення потужності потоку ІЧ-променів. Застосовуються також цезієві, цирконієві і ртутно-кварцові газорозрядні лампи потужністю від 50 до 500 Вт.

Високу світлову енергію створюють імпульсні лампи, спектральний склад яких близький сонячному. Їх випромінювання достатньо для фотографування у відбитих і наскрізних (прохідних) ІЧ-променях і для того, щоб викликати люмінесценцію в червоній та ІЧ-ділянках спектра. Застосування імпульсних освітлювачів для фотографування ІЧ-люмінесценції особливо важливо, так як виключає перегрівання світлофільтрів, тому зйомку можна здійснювати без теплофільтрів. Світлофільтри для ІЧ-фотографії поділяються на три групи: 1) необхідні для виділення ІЧ-променів з усього світлового спектра; 2) призначені для поглинання ІЧ-променів і виділення короткохвильової ділянки видимого спектра і 3) світлофільтри, що служать для виділення довгохвильових червоних і ближніх ІЧ-променів. До першої групи відносяться світлофільтри марок ИКС-1, ИКС-3, ИКС-5, ИКС-6, ИКС-7, що придатні для фотографування у відбитих і наскрізних променях.

Для фотографування червоної та ІЧ-люмінесценції призначені світлофільтри другої і третьої груп. Для того, щоб викликати люмінесценцію необхідні УФ- і короткохвильові видимі промені, що виділяються за допомогою скляних і рідинних світлофільтрів. До скляних світлофільтрів відносяться світлофільтри марки СЗС з набору паспортизованого скла. Перед джерелом світла на максимально можливій від нього відстані встановлюють термостійкий світлофільтр СЗС-16. Світлофільтри інших марок застосовують тільки у поєднанні з теплофільтрами або з повітряним охолодженням. Рідинні світлофільтри, що поглинають ІЧ-промені, виготовляють на основі розчину сірчанокислої міді в дистильованій воді. За своїми спектральними власти-востями розчин не поступається світлофільтру СЗС-10. Люмінесцентне світіння в далекій червоній і ближній ІЧ-ділянках спектра (600-800 нм) виділяють світлофільтрами КС-17, КС-18, а в деяких випадках і світлофільтрами KC-14, КС-15, які пропускають не тільки ІЧ-промені, але й частину видимих. Перевагу віддають звичайним непросвітленим об'єктивам, а також спеціальним, виготовленим з плавленого кварцу або флюориту. Фотографування в ІЧ-ділянці спектра стало можливим завдяки оптичним сенсибілізаторам, що розширили межі спектральної чутливості сучасних світлографічних емульсій. Інфрахро-матичні фотоматеріали можна обробляти при темно-зеленому або жовто-коричневому освітленні, до якого вони нечутливі. В експертних дослідженнях застосовують інфрахроматичні фотопластинки і 35-мм інфрахроматичні кінофотоплівки. Загальна світлочутливість інфрахроматичних матеріалів нестабільна. Вона змінюється під впливом зовнішнього ІЧ-випромінювання і швидко падає зі збільшенням терміну збереження. Так, наприклад, гарантійний термін придатності фотопластинок “Инфра-720”, “Инфра-760” - 6 місяців, “Инфра-810”, “Инфра-840” - 3 місяця, “Инфра-880” - 1 місяць, “Инфра-920” - 2 тижня. Найбільш розповсюдженими приймачами ІЧ-випромінювання, що застосовуються в криміналістиці, є електронно-оптичні перетворювачі. Їх основним елементом служить електронно-променева трубка, яка у своєму електронному блоці перетворює зображення, сформоване ІЧ-променями, у видиме.