Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика судової (криміналістичної) фотографії

1.1 Історичні аспекти виникнинення, становлення та розвитку фотографії

1.2 Поняття, система і завдання криміналістичної фотографії

Розділ 2.Методи судово-оперативної фотографії

2.1 Панорамна фотозйомка

2.2 Вимірювальна фотозйомка

2.3 Сигналітична( впізнавальна) фотозйомка

2.4 Стереоскопічна фотозйомка

2.5 Репродукційна фотозйомка

Розділ 3. Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

3.1 Макрофотозйомка

3.2 Мікрофотозйомка

3.3 Конрастуюча та кольоророздільна фотозйомка

3.4 Фотозйомка в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра

Розділ 4. Процесуальне оформлення зйомки при проведенні слідчих дій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми виражається у тому, що судова фотографія є незамінимим засобом для фіксації інформації про обставини злочину, що у свою чергу слугує успішному розкриттю суспільно небезпечних діянь.

Як відомо, розкриття злочинів, особливо важких, на сучасному періоді розвитку нашої держави характеризується як недостатнє значна кількість злочинів залишається нерозкритими, тисячі злочинців не несуть відповідальності за вчинені ними вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки, і тому подібні злочини.

В більшості випадків одною із суттєвих причин такого стану є невміння слідчого виявити, зафіксувати, вилучити, зберегти і здійснити попереднє дослідження слідів злочину, незнання ним можливостей криміналістичної техніки, можливостей попереднього і експертного дослідження слідів-предметів, слідів-речовин, слідів-зображень.

Існує думка, що слідчий лише організовує роботу з слідами, а безпосередньо процесом виявлення, фіксацією і вилученням слідів займається спеціаліст-криміналіст. При цьому мається на увазі, що криміналістична техніка - сфера знань спеціаліста.

Неправильна фіксація слідів, неприйняття слідчим відповідних заходів може привести до втрати і невизнання судом в якості доказового матеріалу.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові методи пізнання (методи системного та структурно-функціонального аналізу, статистичні методи), а також науково-технічні методи (вивчення технічних даних та спостереження).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний системний аналіз інституту оперативної та дослідницької судової фотографії.

Судова фотографія - це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об'єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

У загальному значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об'єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

Об'єктом дослідження є сучасна практика фотографічного супроводу процесу розслідування кримінальних справ та пов'язані з цим проблеми. 

Предметом дослідження стала система фотографічних засобів і методів фіксації, дослідження доказів при проведенні експертиз та проведенні слідчих дій.

Методологічною основою дослідження стали положення загальної теорії криміналістики та криміналістичної техніки, дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців з фотографічної технології.

судова доказ фотографія кримінальний

Розділ 1. Загальна характеристика судової( криміналістичної) фотографії

1.1 Історичні аспекти виникнинення, становлення та розвитку фотографії

Фотографія - це спосіб утворення за допомогою спеціального оптичного пристрою стійких зображень різних об'єктів під дією відбитого від них світла на світлочутливі матеріали з наступною хімічною обробкою.Вперше оптичне зображення об'єктів дістали за допомогою камери-обскури - темної кімнати, на однійіз стін якої був невеликий отвір (рис. 1.1). На протилежній стіні можна було спостерігати кольорове зображення предметів реального світу, розміщених перед отвором.

Рис. 1.1. Камера-обскура.

Опис і малюнки камери-обскури можна знайти в рукописах Леонардо да Вінчі (1452-1519) та в книжці Гемма Фрізіуса, голландського математика, який у 1544 р. за допомогою камери-обскури спостерігав сонячне затемнення. Не одне сторіччя вчені, а потім і художники використовували зображення, утворені за допомогою камери-обскури. З часом камера-обскура вдосконалювалась. Крім того, людська думка працювала над тим, щоб повністю механізувати процес одержання зображень, які діставали в камері-обскурі, надійно фіксуючи їх хімічним способом. Паралельно з удосконаленням оптичного зображення, утвореного за допомогою камери-обскури, були зроблені нові відкриття в галузі вивчення здатності деяких речовин змінюватись під дією світла. Із багатьох світлочутливих речовин, дослідників найбільше цікавили солі срібла, проте пояснити справжню причину їхньої світлочутливості вони не могли, вважаючи, що ці речовини змінюють свій колір під дією повітря, а не світла. І тільки у 1614 р. італійський лікар А. Сала вперше зробив припущення, що нітрат срібла чорніє під дією сонячного світла. Через 80 років (1694 р.) німецький адвокат В. Гомберг встановив, що кістка, просочена розчином срібла в азотній кислоті, під дією світла чорніє. Факт світлочутливості солей срібла було доведено дослідним шляхом, але ні А. Сала, ні В. Гомберг, ні їх сучасники практично не застосували це явище. У 1725 р. відомий російський державний діяч, хімік-аматор А.П. Бестужев-Рюмін виявив здатність розчину хлорного заліза змінювати свій колір під дією світла, а в 1727 р. німецький вчений Й. Шульце встановив, що крейда, просочена розчином срібла в азотній кислоті, змінює колір тільки в тих місцях, де на неї впливало сонячне світло. Досліди Шульце продовжив англійський вчений Т. Веджвуд, який одержував світлописні зображення на папері і шкірі, покритих розчином нітрату срібла. При цьому забарвлення шкіри або паперу, змочених розчином азотнокислого срібла, змінювалось лише в тих місцях, на які падало світло. Веджвуду першому спало на думку, що світлочутливі речовини можна застосовувати для фіксування на них світлописного зображення в камері-обскурі. Він поставив численні досліди з копіювання цих зображень, але вони не дали позитивних результатів, хоч і були дуже близькі до відкриття. Дослідження Веджвуда продовжив англійський вчений Г. Деві, який встановив, що хлористе срібло має більшу світлочутливість, ніж азотнокисле. Він робив спробу використати його для утворення зображення за допомогою камери-обскури, проте не зміг знайти спосіб фіксації утвореного зображення, щоб зберегти його на світу[5].

Результати експериментів Т. Веджвуда і Г. Деві використав англійський вчений Т. Юнг, який, просочивши папір солями срібла, дістав на ньому за допомогою сонячного мікроскопа зображення кілець Ньютона. Проте Т. Юнг цікавився вивченням природи світла і не намагався вдосконалити процес фіксації зображення на світлочутливому матеріалі. Перше стійке світлописне зображення дістав француз Жозеф Нісефор Ньєпс (1765-1833), який у 1816 р. розпочав досліди з утворення зображень на папері, покритому хлористим сріблом, хлорним залізом та ін-шими сполуками. У 1822 р. він встановив, що асфальт під дією світла змінював колір і не розчинявся у лавандовій олії. Це явище і використав Ньєпс: на металеву пластинку з нанесеним на неї тонким шаром розчи-ну асфальту в лавандовій олії в камері-обскурі падало світло. В освітлених місцях асфальт втрачав здатність розчинятися. Потім пластинку занурювали в розчин лавандової олії. Шар асфальту, на який не діяло світло, розчинявся, оголюючи металеву поверхню. При наступній обробці поверхні пластинки азотною кислотою метал частково розчинявся. Після зняття спиртом решток асфальту на пластинці залишалося рельєфне зображення, з якого можна було дістати друкарські відбитки на папері. Цей спосіб утворення стійких зображень на світлочутливому матеріалі Ньєпс у 1824 р. назвав “геліографією” (сонце писання). У 1829 р. було укладено договір про спільну роботу між Ж.Н. Ньєпсом і Луї Жаком Манде Дагером (1787-1851) - французьким художником, який, користуючись камерою-обскурою, кілька років шукав спосіб хімічної фіксації утворених в ній зображень. Виконавши ряд експериментів разом з Ньєпсом, Дагер намагався покращити процес і багато уваги приділяв дослідам з йодидом срібла. Нарешті, у 1835 р. він зробив ве-лике відкриття: пластини, покриті шаром йодиду срібла і проекспоновані в камері-обскурі, під дією пари ртуті показали чітке зображення, яке відтворювало найдрібніші деталі об'єкта. 7 січня 1839 р. на засіданні Паризької Академії наук фізик Л. Араго доповів про можливість фіксації світлового зображення за допомо-гою методу, відкритого художником і винахідником Л.Ж.М. Дагером.

Рис. 1.2. Схематичне зображення фотоапарата Л.Дагера.

Відразу ж після цього повідомлення про свою першість у відкритті заявив англійський вчений Вільям Генрі Фокс Тальбот (1800-1877), який розробив двоступінчастий фотографічний процес, що є основою всієї сучасної фотографії. Метод Тальбота давав можливість одержувати в камері на світлочутливому папері негативне зображення, з якого контактним способом виготовляли позитиви. 30 січня 1839 р. Тальбот робить доповідь у Королівському товаристві в Лондоні, в якій описує свій метод одержання зображення на папері, покритому хлоридом (спочатку він просочував папір нітратом кухон-ної солі, висушував, а потім покривав його нітратом срібла. Після експонування в камері-обскурі зображення фіксувалось у концентрованому розчині кухонної солі, а з березня 1839 р. за рекомендацією Джона Гер-шеля - в розчині тіосульфату натрію). Позитивні копії Тальбот виготовляв за допомогою копіювання негативного зображення на такий самий папір. 20 вересня 1839 р. Тальбот виявив “приховане зображення” в світлочутливому шарі, який експонувався короткий час. Таке зображення потім можна було проявити, тобто підсилити в багато разів. Цей процес Та-льбот назвав “калотипією” (від грецького слова “калос” - прекрасний) і запатентував у 1841 р. Якщо порівняти методи Дагера і Тальбота, то виявиться, що вони зовсім різні. Тальбот продовжив роботи своїх співвітчизників Веджвуда і Деві; Дагер розвивав ідеї свого співвітчизника Ж.Н. Ньєпса. Таким чином, успіхи в розвитку фізики і хімії на початку XIX ст. створили передумови для здійснення мрії про фіксування і збереження зображення, яке утворювалося в камері-обскурі. У 1839 p., майже одночасно і незалежно один від одного, Л.Ж.М. Дагер і У.Г.Ф. Тальбот дістали стійке світлописне зображення за допомогою двох методів, які після вдосконалення і додаткових досліджень лягли в основу методики сучасної фотографії. IX Міжнародний конгрес наукової і прикладної фотографії, що відбувся в 1935 p., ухвалив вважати днем винайдення фотографії 7 січня 1839 p., а винахідником - Л.Ж.М. Дагера. Основні періоди розвитку фотографії Перший період розвитку фотографії (1839-1851) розпочався після одержання стійких зображень. Цей спосіб було названо дагеротипією. Суть його полягає в тому, що срібна полірована пластина взаємодіяла з парою йоду в спеціальному ящику, в якому металічний йод підігрівався. На поверхні пластини, внаслідок реакції срібла з парою йоду, утворювався тонкий світлочутливий шар йодиду срібла 2Ag + J2>2AgJ. Цю світлочутливу пластину вміщували в камеру-обскуру і фотографували освітлені предмети. Після ек-спонування на пластині з'являлося слабке зображення: в тих місцях, на які падало світло, утворювалося металічне срібло. Це зображення підсилювали (проявляли) в ящику, де у спеціальній посудині підігрівали ртуть. Пара ртуті, вступаючи в реакцію з металічним сріблом у тих місцях, де падало світло, утворювала речовину білого кольору - амальгаму срібла. Йодид срібла, на який не діяло світло, видаляли з пластини в теплому розчині кухонної солі (пізніше для цього використовували тіосульфат натрію). Поєднання відтінків амальгами срібла і металічного срібла пластини, яке при певному куті падіння світла має темний вигляд, і створювало позитивне зображення предмета. Проте спосіб дагеротипії мав недоліки: слабкість світлочутли-вого шару, дзеркальність зображення, необхідність тривалої видержки, неможливість розмножування, дорожнеча і шкідливість процесу. Тому винахідники працювали над спрощенням цього способу і можливістю підвищення світлочутливості фотографічного матеріалу. Другий період розвитку фотографії розпочався в 1851 p., коли англійський скульптор і дослідник Ф.С. Арчер відкрив мокрий колодійний процес фотографії. Колодій використовували як в'язку прозору речовину, що добре зчіплюється із скляною основою. У колодій вводили розчин йодистих і бромистих солей, і цією сумішшю поливали скляну пластинку. Після застигання колодію пластинку занурювали в розчин нітрату срібла. При цьому на її поверхні, вна-слідок хімічних реакцій, утворювались кристали галогенідів срібла AgN08 + KJ > AgJ + KN03. Потім мокру пластинку експонували в фотокамері. Проявляли пластинку в розчині пірогалової кислоти, закріплювали - в розчині тіосульфату натрію. Зображення, яке діставали цим способом на прозорій (скляній) основі, складалося з найдрібніших частинок металічного срібла. Тому ті місця, на які падало світло, мали чорний колір, тобто зображення було негативним. Оскільки основа зображення була прозорою, то з нього можна було легко зробити необмежену кількість позитивних фотокопій. Основною перевагою цього способу порівняно з дагеротипним є більша світлочутливість фотопластинок, завдяки чому його почали ши-роко застосовувати. При колодійному способі необхідно було використовувати мокру пластинку, так як через сухий колодій розчини не проникали. У цьому його недолік, оскільки фотограф того часу повинен був мати громіздку ла-бораторію, та й сам процес оперативного виготовлення фотопластинок, експонування та їх обробки був дуже трудомістким. Усе це не давало можливості фотографу вільно пересуватися з фотоапаратом. Для виготовлення знімків необхідно було винайти більш досконалі фотоматеріал і процеси його обробки. У 1871 р. їх було розроблено. Для одержання фотографічного зображення використали сухий желатиновий шар. Перші спроби використання желатини як з'єднувального матеріалу для солей срібла було зроблено ще в 1849-1850 pp. (А. Годін, Т. Саттон).

У 1868 р. англійський вчений Д. Гаррісон опублікував статтю “Філософія сухих пластин”, в якій описав свої експерименти з желатиною та йодивто-бромистим сріблом. Зображення на такому фотографічному ша-рі утворювалося швидко і мало нормальну контрастність, але поверхня пластини була грубою і шорсткою. Тому Гаррісон припинив свої досліди, вважаючи їх невдалими. 1871 р. є початком третього періоду розвитку фотографії. Справжнім винахідником використання сухих емульсій на склі був англійський лікар Р.Л. Медокс. Восени 1871 р. він опублікував статтю “Експери-мент з броможелатиною”, в якій запропонував практичний спосіб виготовлення бромосрібної желатинової емульсії. До водного розчину желатини додавались розчини нітрату срібла і бромистої солі. Все це добре перемішували. У желатиновому середовищі відбувалася реакція утворення світлочутливих кристалів бромі-ду срібла, які, перебуваючи в завислому стані, рівномірно розподілялися в усьому об'ємі желатини: AgNO3 + KBr > AgBr + KNO3. Цим розчином поливали скляну пластинку і висушували її. Виготовлені таким способом пластини, вна-слідок властивостей желатини мали підвищену світлочутливість. До того ж явище набухання желатини в обробних розчинах сприяло протіканню хімічних реакцій всередині шару. Цей спосіб, але значно вдосконалений, і лежить в основі сучасної фотографії[5].

1.2 Поняття, система і завдання криміналістичної фотографії

Фотографія у судочинстві є одним з найбільш універсальних, об'єктивних, оперативних і точних способів фіксації, збереження, одержання і передачі інформації.

Протягом тривалого часу фотографія в юриспруденції застосовувалася в основному у карному судочинстві в діяльності слідчого. В наш час фотографія широко застосовується в діяльності суду при вирішенні кримінальних і цивільних справ, для профілактики злочинів, у міжнародно-правових відносинах.

Фотографія в криміналістиці відрізняється від загальної фотографії і наукової фотографії своїми об'єктами, цілями, умовами застосування та оформлення, методами і прийомами.

Основоположник вітчизняної судової фотографії С.М. Потапов ще в 1926 р. у посібнику “Судова фотографія” сформулював її поняття так: “Судовою фотографією називається система науково вироблених способів фотографічної зйомки, що застосовується з метою розкриття злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу”.

Практично це визначення не змінилося й у наступних двох виданнях за винятком уточнення поняття “способи фотографічної зйомки”. Якщо в першому виданні способи зйомки адресувалися органам дізнання, слідства, суду, прокуратури, правозаступникам і експертам, то в останньому академічному виданні способи фотографічної зйомки розуміються як “методи фотографічної зйомки”. Це спричинило зміну предмета судо- вої фотографії, що був визначений як “система вироблених методів фотографічної зйомки, що застосовуються з метою розкриття злочинів і надання суду наочно-доказового матеріалу”.

Судова фотографія як система науково вироблених методів зйомки, що використовуються при розслідуванні, розкритті і попередженні злочинів, виникла на основі загальної фотографії, її загальних методів і способів одержання фотохімічним шляхом зображень об'єктів.

Разом з тим судову фотографію, методи і засоби, цілі і задачі - не можна ототожнювати з загальною фотографією (аматорською). Фотограф-аматор може зняти, наприклад, слід взуття, але за його знімком не завжди можна встановити відображені ознаки злочинця, оскільки знімок виготовлений не за правилами судової фотографії.

Судова фотографія відрізняється від загальної фотографії насамперед тим, що вона являє собою сукупність науково обґрунтованих методів і способів фотографічної фіксації, що утворює галузь криміналістичної техніки. Відомо, що в основі одержання фотографічного зображення лежать об'єктивні закономірності геометричної оптики, світлочутливості негативного і позитивного матеріалу, а також закони сучасних фізико- хімічних процесів. Разом з тим не всі загальні способи і прийоми одержання фотографічного зображення придатні для судової зйомки, наприклад, людей. Загальним методом портретної зйомки можна виготовити якісний портрет обвинувачуваного, але він буде непридатним для криміналістичних цілей, наприклад, постановки на криміналістичний облік, складання орієнтування для розшуку або ототожнення особи за фотознімками. Судова фотографія на підставі загальних закономірностей одержання фотографічного зображення розробляє спеціальні методи і засоби виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації при проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, у ході розслідування і попередження злочинів.

Судова фотографія як система спеціальних методів і засобів фотографічної фіксації відрізняється від за- гальної фотографії своєю дослідницькою функцією і в цьому плані є окремо науковим методом дослідження та здобуття інформації з матеріальних джерел у ході слідчих дій або оперативно-розшукових заходів. Спеціальні прийоми зйомки дозволяють виявляти невидимі неозброєним оком сліди злочинів, роздільно сприймати те, що не бачить око, наприклад, дописки в документах, сліди травлення, підчищення, а також фіксувати швидкоплинні процеси: політ кулі, руйнування перешкоди, зіткнення транспортних засобів тощо.

Останнім часом судову фотографію стали називати криміналістичною і визначати її предмет так: “Криміналістична фотографія - це самостійна галузь криміналістичної техніки, що вивчає методи фотографічної зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих дій, оперативних заходів і криміналістичних експертиз з метою фіксації фактичних даних, встановлюваних в ході розслідування кримінальних справ і надання суду наочного доказового матеріалу”.

Зустрічаються й інші визначення. Так, Н.А. Селиванов наводить таке: “Судова фотографія - це галузь криміналістичної техніки, що являє собою систему наукових положень і відповідних ним технічних засобів і методів зйомки криміналістичних об'єктів з метою розкриття злочинів”. В даному визначенні задачі судової фотографії трохи звужені і стосуються тільки розкриття злочинів. Якщо розуміти розкриття як процес виявлення, збирання і дослідження доказової інформації, то це визначення представляється одним з найбільш ємних і доступних для практики. Зустрічаються і розгорнуті визначення. Приведемо одне з них, Н.П. Яблокова: “Судова фотографія є галуззю криміналістичної техніки і являє собою науково розроблену систему загальних і спеціальних методів фотографування при проведенні слідчих дій, а також при дослідженні речових доказів”.

Зіставлення наведених визначень (“судова фотографія”, “криміналістична фотографія”) дозволяє стверджувати, що вони сформульовані на основі визначення С.М. Потапова і мають однакові: а) предмет дослідження, тобто спеціально розроблену систему методів фотографічної фіксації (зйомки); б) задачі - фіксація і дослідження джерел доказової інформації. Криміналістична фотографія - цей засіб виявлення, дослідження і фіксації, що робить наочними результати дослідження джерел доказової інформації.); в) цілі - швидке розкриття, попередження, розслідування злочинів і викриття злочинців.

Оскільки “судова фотографія” і “криміналістична фотографія” мають однаковий предмет дослідження, задачі і цілі, то ці поняття можна інтерпретувати як синоніми, тобто рівнозначні. Разом з тим зміст визначень, що зіставляються, неоднаковий і має потребу в уточненні. Так, у визначенні криміналістичної фотог-рафії Н.П. Яблоковим названі процесуальні форми застосування методів фотографічної фіксації (слідчі дії і дослідження речових доказів). Хоча відомо, що фотографічні прийоми і методи застосовуються в профілактичній і оперативно-розшуковій діяльності, що знаходяться за рамками процесуальних дій. Попереднє дослідження джерел доказової інформації засобами і методами криміналістичної фотографії в даний час займає не останнє місце в стадії порушення кримінальної справи. Враховуючи висловлені зауваження пропонується таке визначення криміналістичної (судової) фотографії.

Судова фотографія як один з розділів криміналістичної техніки, являє собою систему наукових поло-жень і розроблених на її основі фотографічних методів, прийомів і засобів, що використовуються для фіксації і дослідження криміналістичних об'єктів з метою розкриття і розслідування злочинів.

Криміналістична фотографія як система включає в себе фотографічні методи, прийоми та види зйомок.

Методи криміналістичної оперативної фотографії - це сукупність правил і рекомендацій по вибору фотографічних засобів, умов зйомки та обробки експонованих фотоматеріалів для одержання фотографічних зображень, що відповідають цілям і вимогам фіксації та дослідження речових доказів. Сукупність пра-вил і рекомендацій фотографування, що визначають зміст фотографічного знімку, розуміється як вид зйомки. Розроблена в криміналістиці система включає в себе чотири види зйомки: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Прийоми зйомки - це сукупність правил і рекомендацій по правильному вибору точок зйомки, напрямку і відстані фотографування стосовно кожного об'єкта зйомки.

До фотографічних засобів відноситься знімальна і проекційна апаратура, приналежності і реактиви для обробки експонованої плівки і паперу, а також матеріали для одержання фотографічних зображень.

Фотознімки у кримінальній справі відрізняються від інших своїм призначенням і цілями. Криміналістична цінність знімка залежить від точного дотримання правил судової фотографії, процесуального оформ-лення самої зйомки та її результатів. Знімки, виготовлені з порушенням процесуальних норм і криміналістичних рекомендацій, не мають доказового значення та у кримінальних справах фігурувати не можуть.

Фотографічний спосіб фіксації має ряд властивостей, що відрізняють його, наприклад, від протоколю-вання, складання планів, схем, креслень, виконання замальовок, які широко використовуються у слідчій практиці. Він вирізняється значно більшою наочністю, точністю відтворення і світлочутливістю, об'єктивністю і швидкістю фіксації. Фотознімки роблять відповідно до об'єктивних законів геометричної оптики і перспективи, тому достатньо адекватно й образно передають форму, розміри і просторове розмі-щення предметів.

При розслідуванні кримінальних справ за допомогою фотографування швидко і документально точно фіксується картина місця події, виявлені сліди злочинця, знаряддя і предмети злочинного посягання. Знімки передають і такі особливості об'єкта, що буває важко описати в протоколі.

Конкретні фотографічні методи обираються з урахуванням специфіки розв'язуваних криміналістичних задач, виду й особливостей об'єкта зйомки. У будь-якому випадку фотозйомка повинна передувати всім іншим способам фіксації криміналістичної інформації і виконуватися у відповідності з виробленими криміналістикою рекомендаціями. Так, здійснюючи фотозйомку, необхідно стежити, щоб на об'єктах не було глибоких тіней, що ховають частину зображення. Тіні можна ліквідувати підсвічуванням чи зміною точки зйомки. Виправлення фотографічних зображень за допомогою ретуші або інших подібних прийомів не допускається.

Фотознімки широко використовуються в криміналістичних обліках людей, що зникли безвісти, непізнаних трупів, куль, гільз, вогнепальної зброї. За ними проводиться розшук і впізнання злочинців, що переховуються, і зниклих безвісно людей. Фотографії є надійним засобом фіксації ходу і результатів проведення слідчих дій, наприклад пред'явлення для впізнання, обшуку, огляду тощо.

Фотографічні методи дослідження документів, слідів та інших криміналістичних об'єктів дозволяють одержувати важливі докази при проведенні судових експертиз. Цими методами відновлюють згаслі і знищені тексти, виявляють сліди дописок, підчищень та інших виправлень у документах, виявляють накладення мікрочастинок, що перейшли з об'єктів, що взаємодіяли в процесі злочинної події. Знімки служать ще й надійним засобом доведення отриманої експертом інформації до слідчого і суду.

Немаловажне значення фотографії й у попередженні злочинів. Так, фотоавтомати “стежать” на вулицях міст і автомагістралей за дотриманням водіями правил дорожнього руху. При перевищенні, наприклад, встановленої швидкості фотокамера автоматично фіксує номерний знак і фактичну швидкість транспортного засобу, а знімок стає документом для притягнення порушника (водія) до відповідальності. Фотокамери нерідко є елементами охоронних систем, спрацьовування яких включає фотографічну фіксацію злочинця і його дій на охоронюваному об'єкті. В останні роки замість фото ставлять відеокамери, що фіксують усе це в динаміці. Такі засоби допомагають розкривати і попереджувати небезпечні злочини.

Фотографію, що використовується для реалізації цілей розкриття і розслідування злочинів, називають криміналістичною, оскільки задачі і прийоми, методи і засоби, що застосовуються слідчим, чи експертом оперативним працівником, відрізняються від відомих із загальної фотографії. Наприклад, фіксація слідів пальців рук проводиться фотографуванням у наскрізному світлі (що проходить крізь об'єкт), навскісному освітленні, у темному полі, масштабним способом, у натуральну величину з використанням подовжуваль-них кілець чи спеціальних насадок. Специфічна фотозйомка місця події, людей з метою впізнання та обліку, слідів застосування вибухових речовин, отрут, знарядь зламу й інструментів, а також інших об'єктів, які мають інтерес для слідства.

Криміналістично грамотні фотографічні знімки повинні дати слідству і суду можливість візуально вивчити ці об'єкти, визначити, у якому зв'язку вони знаходяться і чи мають відношення до обставин і умов вчинення злочину, а також, що являє собою кожен криміналістичний об'єкт, які його зовнішні ознаки та відмінні риси.

Ці загальні задачі криміналістичного фотографування оцінюються по-різному. В одних випадках усі вони зважуються одночасно. Тоді серія знімків наглядно відображає обстановку, в якій знаходився криміналістичний об'єкт (наприклад, труп) у момент його виявлення та огляду, несуть достатню інформацію не тільки про його зовнішні дані, але і про окремі важливі деталі. В інших випадках достатньо одержати зображення, що дозволяє проаналізувати конкретний криміналістичний об'єкт поза його зв'язком з навколишнім оточенням. Іноді важлива окрема деталь об'єкта, що містить інформацію, яку необхідно надати суду у наглядній формі. Усе це й обумовило важливе практичне значення криміналістичної фотографії в кримінальному судочинстві.

Система криміналістичної фотографії складається з двох частин: оперативної і дослідницької, дифе-ренційованих за сферами застосування. Засоби і методи першої використовуються в слідчій практиці для відображення обстановки, в якій проводиться слідча дія, і виявлених доказів, для попереднього дослідження криміналістичних об'єктів, організації розшуку злочинців, викрадених речей та в інших напрямах.

Криміналістична оперативна фотографія - це система наукових положень, видів і методів зйомки, що застосовуються при проведенні слідчих дій і розшукових заходів.

Криміналістична оперативна фотографія є засобом образної фіксації слідів, речових доказів та інших криміналістичних об'єктів, зовнішні особливості і місце розташування яких мають значення для розкриття і розслідування злочинів. Фотознімки являють собою наочний матеріал, що дозволяє точно сприйняти описане в протоколі, візуально судити про форму, розміри і розташування об'єктів.

Надзвичайно важливо передати інформацію про криміналістичні об'єкти у тому вигляді, в якому їх спостерігав слідчий. Знімки повинні відтворювати об'єкти без перспективних викривлень, що виникають вна-слідок неправильної установки фотоапарата при зйомці. Не кожний знімок, виготовлений у ході розсліду-вання, відповідає криміналістичним вимогам, навіть якщо в технічному відношенні він бездоганний.

Типовими об'єктами криміналістичної оперативної фотографії є: різні сліди, що несуть інформацію про подію злочину та особу злочинця; обстановка на місці вчинення злочину чи виявлення його слідів; загальний вигляд, ознаки і властивості знарядь злочинного посягання та предметів, причинно зв'язаних з ним; ознаки зовнішності людини для її впізнання, розшуку і реєстрації; слідчі дії. Об'єктами можуть бути й інші предмети та явища, що представляють криміналістичний інтерес для розслідуваної кримінальної справи.

Криміналістична дослідницька фотографія, що включає в себе макрозйомку, репродукційну і мікрозйомку, контрастуючу фотозйомку, фотографування в невидимих променях спектра, а також кольорофотог-рафічні методи дослідження криміналістичних об'єктів, використовується в експертній діяльності. Експертиза за допомогою фотографічних засобів і методів дозволяє виявити слабопомітні і невидимі ознаки криміналістичних об'єктів, їх розходження за кольором та яскравістю, механізм утворення мікронакладань. Фото-графічні засоби та методи використовуються і з метою дослідження фотознімків, фотоматеріалів і хімічних реактивів, фотоапаратури для зйомки та друкування позитивів при проведенні судово-фототехнічної експертизи.

Методи і прийоми криміналістичної дослідницької фотографії дозволяють виявляти та аналізувати дрібні ознаки об'єктів, відновлювати за попелом зміст спалених документів, читати витравлені, змиті, залиті барвником тексти, вирішувати багато інших експертних задач. Основу для цього складають праці вчених-криміналістів, що освоїли сучасні досягнення природничих і технічних наук, спеціальну аналітичну апаратуру. За допомогою дослідницької зйомки експерт одержує нові докази і фіксує їх у спеціальному документі - висновку.

Типовими об'єктами криміналістичної дослідницької фотографії є приховані, неочевидні властивості й ознаки слідів і речових доказів (наприклад, мікротраси на гільзі, деталі почерку, штрихи попередньої підготовки при виконанні підробленого підпису тощо). Дослідницька фотозйомка нерідко проводиться фотокамерою, приєднаною до спеціального приладу: мікроскопу, спектрографу, профілографу-профілометру, електронно-оптичному перетворювачу. Крім того, освітлення при зйомці також часто буває спеціальним, із застосуванням інфрачервоних, ультрафіолетових, рентгенівських, бета- і гамма-променів, а зйомка здійсню-ється на спеціальні матеріали. Фотографічні зображення досліджуваних криміналістичних об'єктів додаються до висновків експертів, обґрунтовують та ілюструють їхні висновки за результатами досліджень.

Криміналістичний відеозапис можна визначити як систему наукових положень, методів, прийомів і технічних засобів, що використовуються при виготовленні відеоматеріалів у ході розкриття і розслідування злочинів. Наукові положення криміналістичного відеозапису мають пряме відношення до роботи із судовми доказами, фіксації образної і звукової інформації динамічного характеру на магнітній стрічці чи дискеті.

Технічними засобами відеозапису є відповідна знімальна і відтворююча апаратура, магнітна стрічка, різні приналежності, що необхідні для виготовлення і демонстрації відеофільму. Під методами і прийомами криміналістичного відеозапису розуміють ряд правил і рекомендацій, що передбачають застосування названих технічних засобів з метою виготовлення судових відеоматеріалів у ході розслідування злочинів.

Роль криміналістичного відеозапису в слідчій практиці й оперативно-розшуковій діяльності полягає у властивих йому принципово новітніх можливостях фіксації подій і об'єктів у динаміці, що дозволяє успішно вирішувати дуже складні задачі.

Це фіксація з документальною точністю матеріальної обстановки і розслідуваних подій у їхньому розвитку, зміні; збереження зафіксованої інформації та її оцінка в будь-який момент досудового слідства і судового розгляду; реєстрація малодоступних людському сприйняттю швидкоплинних процесів і наступне детальне їх вивчення як у цілому, так і по окремим складовим періодам; точне встановлення часу, протягом якого відбувалася зафіксована подія, та ін[5].

Розділ 2. Методи судово- оперативної фотографії

2.1 Панормна фотозйомка

Панорамна фотозйомка - метод одержання фотографічного знімка із зміною звичайного співвідношення між сторонами фотографічного кадру за рахунок збільшення його в довжину.

Панорамним називають зображення, що охоплює все коло або значний сектор місцевості по горизонту (іноді по вертикали). Панорамування дозволяє розширити межі простору зйомки.

Панорамна фотозйомка полягає в тому, що об'єкт фотографують частинами так, щоб кожний наступний кадр був продовженням попереднього. Для цього на кожному наступному знімку захоплюється невелика частина попереднього кадру, тобто на сусідніх знімках двічі фіксується один і той самий орієнтир. Такі сполучені орієнтиром знімки просто і зручно монтуються у фотографічну панораму. В результаті виходить розгорнутий фотознімок, на якому об'єкт відбитий повністю і в достатньо великому масштабі.

Необхідність в панорамуванні виникає в тих випадках, коли: 1) потрібно зафіксувати великий простір, в межах якого знаходяться об'єкти, що мають важливе криміналістичне значення (наприклад, місце катастрофи залізничного потяга, падіння вертольота); 2) при фотографуванні не можна обрати точку зйомки, з якої весь об'єкт поміщався би в одному кадрі (наприклад, труп потерпілого, що лежить у каналізаційній трубі); 3) об'єкт необхідно сфотографувати так, щоб усі його особливості були зафіксовані в достатньо великому масштабі. Панорамний, тобто скомпонований з декількох, знімок не тільки дає загальний вигляд об'єкта, але й дозволить сприймати всі його криміналістично значимі деталі, які не сприймаються на фотографії, видрукуваній з одиночного кадру.

Виділяють три основні різновиди панорамної зйомки.

Лінійна панорама. Цим методом фотографують такі криміналістичні об'єкти, які мають значні лінійні розміри або розташовуються по лінії відносно один одного.

Кругова панорама. В слідчій практиці часто виникає необхідність сфотографувати криміналістичні об'єкти, розташовані в просторі на великій відстані. В таких ситуаціях вдаються до виготовлення кругової панорами. Тут так само знімають серію фотографічних кадрів, однак на відміну від лінійної панорами, точка зйомки залишається незмінною, а кожний наступний кадр фіксує після повороту камери на певний кут в горизонтальній площини. В результаті монтажу виходить розгорнутий панорамний знімок об'єктів, розташованих по дузі окружності. Кут повороту фотокамери контролюється за видошукачем з урахуванням деякої відмінності полів зору його (видошукача) та об'єктива при виборі секторів, дублюючих один одного на сусідніх кадрах і полегшуючих монтаж кругової панорами.

Ярусна (східчаста) панорама. В практиці розслідування злочинів існують випадки, коли криміналістичні об'єкти розташовуються в просторі не по прямій лінії і не по дузі окружності, а на різних рівнях або зміщені по відношенню один до одного в сторони. Самим простим прикладом тут може служити доріжка слідів ніг людини. При ходьбі чи бігові кожний наступний слід зсунутий у бік, хоча відбитки підметок взуття мають вигляд загальної лінійної доріжки. Іноді фотографують такі сліди методом лінійної панорами, розміщуючи в кадрі по крайній мірі одну пару слідів (правої і лівої ноги). Однак при цьому неминучі просторові викривлення. Фотозйомку доріжки слідів ніг криміналістично грамотно виконувати у вигляді східчастої чи ярусної панорами, коли кожний слід фіксується окремо. Це дозволяє одержати зображення слідів у великому масштабі, а в результаті відобразити усі особливості підошов взуття, видимі в слідах. При зйомці кожний слід рекомендується помітити номером так, щоб він попадав в кадр при фотографуванні наступного сліду. По такій фотографічній панорамі можна визначити усі характерні загальні ознаки доріжки слідів ніг людини.

2.2 Вимірювальна фотозйомка

Вимірювальна (метрична) зйомка - це система рекомендацій про прийоми фотографування і технічні засоби, що застосовуються для одержання знімків, які дозволяють встановити справжні розміри об'єктів зйомки. По знімкам, виконаним вимірювальним методом, можна скласти масштабний план місця події, визначити відстані між об'єктами і розміри кожного з них. Це можливо тому, що оптичне зображення фотографічного знімка будується за законами оптики і проективної геометрії. На знімку відтворюється не тільки форма об'єктів, їх взаємне розташування, ступінь яркості чи колірні відтінки, але й розміри, які можуть бути дійсними, зменшеними або збільшеними.

Масштаб фотографічного зображення залежить від відстані, що розділяє об'єкт зйомки та фотокамеру, а також від величини головної фокусної відстані її об'єктива. Знання цих параметрів і властивостей оптики дозволяє по знімку знайти фотографічний масштаб зображення та шляхом математичних розрахунків визначити дійсні розміри об'єктів, а також відстані між ними. Одержання інформації про розміри об'єктів і відстані між ними по фотографічному знімку нерідко стає найважливішим, а в деяких випадках єдиним джерелом таких відомостей.

Вимірювальна фотографія в слідчій практиці для фіксації обстановки місця події, різних етапів проведення слідчого експерименту тощо. Вона також використовується при дослідженні речових доказів, а саме при проведенні криміналістичних експертиз.

Вимірювальну фотозйомку доцільно застосовувати в таких випадках:

- при фіксації місця події, обстановка якої характеризується великим розмаїттям предметів, слідів і речових доказів, захаращеністю і хаотичністю їх розташування;

- коли в процесі огляду місця події незрозуміло, які відомості просторового розташування об'єктів, які характеристики та яких саме предметів будуть необхідні при подальшому розслідуванні;

- при обмеженому часі огляду місця події;

- коли необхідне встановлення розмірів, розташування та інших даних про предмети, доступ до яких обмежений або неможливий з будь-яких причин.

Найбільш розповсюдженими прийомами вимірювальної фотографії є: 1) фотозйомка з лінійним масштабом; 2) зйомка з глибинним масштабом; 3) фотозйомка з квадратним масштабом; 4) перспективна зйомка спеціальним фотоапаратом ФСМ.

2.3 Сигналітична (впізнавальна) фотозйомка

Впізнавальною є фотографія, що призначена для фіксації зовнішності людини з метою її реєстрації, розшуку та ототожнення.

За правилами впізнавальної зйомки фотографуються:

- заарештовані та засуджені за вчинення злочинів, для перевірки їх особи на стадії досудового розслідування, судового розгляду та в місцях відбування покарання, а також для розшуку у випадку втечі;

- затримані за підозрою у вчиненні злочинів - для обліку цих осіб з метою наступного пред'явлення фотознімків для впізнання потерпілим;

- невпізнані трупи - з метою встановлення особи загиблих.

У порівнянні з іншими фотознімками людини (художніми, аматорськими, для документів), сигналетичні знімки найбільш повно і точно відтворюють зовнішній вигляд людини. В сигналетичній фотографії це дося- гається дотриманням правил і рекомендацій, що ставляться до умов зйомки і виготовлення знімків.

При сигналетичній зйомці живих осіб послідовно виготовляються чотири знімки: три погрудних - правий профіль, анфас і з поворотом голови праворуч (напівпрофіль), а також знімок анфас у повний зріст. Для одержання найбільш точного відображення рис зовнішності голова особи при зйомці в анфас і в профіль повинна займати вертикальне положення. Положення голови необхідно вважати вертикальним, якщо при зйомці в профіль лінія, що проходить через козелок та зовнішній кут ока, утворює з лінією горизонту, що проходить через козелок кут, рівний 15°; при зйомці анфас - медіальна лінія обличчя вертикальна, зінична - горизонтальна, а козелкова - розташовується на рівні нижніх країв орбіт .

При зйомці напівпрофілю голова особи повинна бути трохи піднята і повернута праворуч так, щоб можна було чітко побачити ліву вушну раковину. Зйомка проводиться з так званої нормальної точки. Під “нормальною точкою” зйомки розуміється таке положення фотоапарату, за якого утворюються найменші перспективні викривлення об'єкту. При фотографуванні голови (портретна зйомка) такою “точкою” буде розташування фотоапарата на рівні очей особи, по пояс - на рівні її підборіддя, у повний зріст - на рівні поясу.

При зміщенні фотоапарату з “нормальної точки” зйомки, а також при нахилі голови вбік апарата або відхиленні її назад, на зображенні виникають перспективні викривлення обличчя, що істотно ускладнює правильне судження про зовнішність сфотографованих і використання знімків з метою впізнання. З тієї ж причини не можна фотографувати з дуже близької відстані - в такому випадку неминуче порушення пропорцій обличчя (явище ракурсу): елементи обличчя, розташовані ближче до апарата, здаються надмірно великими, а більш віддалені від апарата - надто малими.

На знімках в профіль та анфас особа повинна бути зображена зі звичайним виразом обличчя, без головного убору та інших предметів одягу, що можуть приховувати які-небудь прикмети; волосся повинне бути причесане (у жінок волосся не повинне закривати вушну раковину). На знімках з поворотом голови та у повний зріст особа зображується в тому вигляді, в якому вона була затримана (у головному уборі, окулярах тощо.). Ці зображення призначені в основному для пред'явлення потерпілим і свідкам з метою впізнання, тому на них повинні бути відбиті такі важливі ознаки, як вигляд і стан верхнього одягу, манера носити головний убір тощо. Сигналетична зйомка проводиться при освітленні, що дозволяє найбільш повно виявити рельєф обличчя та його особливості. Як правило, застосовується комбіноване освітлення, що складається з одного достатньо інтенсивного джерела світла та екрана з білої тканини або паперу. Джерело розташовують на відстані 1,5-2 м від особи, попереду та ліворуч від неї, дещо вище рівня голови . Більш точно місцезнаходження джерела світла визначається по зображенню особи, яка фотографується в профіль. Вирішальним моментом при цьому є правильне висвітлення вушної раковини: на знімку повинні чітко відобразитися всі її особливості.

Екран розташовують праворуч від об'єкта зйомки так, щоб відбиті промені повно висвітлювали затінені частини обличчя. Замість екрана може бути використане інше, менш інтенсивне джерело світла для того, щоб характер освітленості обличчя при цьому був аналогічний освітленості, одержуваній в умовах описаного варіанту. При такому освітленні фотознімки відображають всі основні ідентифікаційні ознаки обличчя аж до дрібних зморщок та інших особливостей шкіри. При будь-якому варіанті освітлення зображення не повинно мати великих різко затінених ділянок, що заважають достовірному судженню про прикмети. При зйомці необхідно використовувати рівний, відносно світлий нейтральний фон.

2.4 Стереоскопічна фотозйомка

Стереофотографією називають метод одержання фотографічних знімків, що дозволяє сприймати об'ємність знятих предметів. Цей метод фотозйомки застосовується для фіксації і дослідження просторових властивостей об'ємних об'єктів. По стереознімкам легше усвідомити будову і взаємне розташування предметів.

В слідчій практиці стереофотографія, як правило, використовується для фіксації складної обстановки місця події, наприклад при дорожньо-транспортній пригоді, аварії на виробництві, при проведенні слідчого експерименту, коли важливо з'ясувати чи показати взаємне розташування об'єктів. Застосовувати стереозйомку особливо доцільно, коли обстановка місця події швидко змінюється. В експертній діяльності до стереозйомки доцільно вдаватися при фіксації пристроїв і взаємного розташування деталей різних механізмів, для фіксації взаємодії частин об'єктів в ході експерименту.

За звичайними фотографічними знімками можна судити про розміри і розміщення предметів в глибину по закриванню (перекриванню) одних предметів іншими, по зменшенню розмірів більш віддалених предме- тів та іншим непрямим ознакам. Якщо ж одержати два фотографічних зображення одного і того самого об'єкта з точок зору, що відповідають позиціям лівого і правого очей, а потім ці зображення розглядати так, щоб ліве око бачило тільки той кадр, який знятий з позиції лівого ока, а правий - правого, то з'явиться відчуття об'ємності і просторової глибини сфотографованих об'єктів. Це явище носить назву штучного бінокулярного стереоефекта.

Фотографічні знімки з двох позицій можна одержати за допомогою спеціальної стереокамери, що дозволяє одночасно знімати два кадри, або звичайним фотоапаратом, переміщаючи його чи предмет зйомки так, щоб два знімка були зроблені з різних позицій . В результаті стереозйомки виходять два фотозні-мка - стереопара. Спеціальні стереоскопічні фотоапарати оснащені двома однаковими об'єктивами, розставленими по го-ризонталі на величину базису. Це забезпечує одночасність фіксації обох зображень і дає можли-вість робити стереозйомку нерухомих і рухомих об'єктів, а також різних процесів. Оптичні вісі об'єктивів у таких стереофотоапаратів паралельні, а величина базису фотографування постійна і дорівнює 65 мм. Стереозйомку можна здійснювати звичайною малоформатною камерою за допомогою спеціальної стерео насадки. Стереонасадка являє собою оптичну систему, яка жорстко з'єднується зі звичайною однооб'єктивною камерою і забезпечує одержання двох зображень об'єкта на одному стандартному кадрі 24*36 мм. Тому розмір кожного зображення виходить рівним 18*24 мм. Стереонасадки розраховуються для певного базису (рівного середньому базису очей - 65 мм), формату кадру, фокусної відстані і світло-сили об'єктива. Вони можуть використовуватися тільки з певним об'єктивом, яким є основний об'єктив камери відповідного типу. Існують призматичні і дзеркальні стереонасадки. До комплектів стереонасадок входять спеціальний ви-дошукач і стереоскоп для розглядання отриманого зображення. Призматичні насадки, що випускаються промисловістю для фотоапарата “Зоркий”, можуть бути використані і для камер типу “Зеніт”.

Стереонасадки різних конструкцій прості і зручні у використанні. Мінімальна дистанція, з якої можна здійснювати стереозйомку камерами “Зоркий”, “Зеніт” з насадкою, складає 1,5 м, а з камерою “Київ” зі сте-реонасадкою - 1 м. Таким чином, ці стереонасадки не дозволяють одержувати крупномасштабні стереозображення.

2.5 Репродукційна фотозйомка

Репродукційна зйомка - зйомка плоских оригіналів (креслень, малюнків, текстових документів тощо) з метою одержання їх копій (репродукцій).

Репродукція - зображення рисунка, креслення, картини, фотознімка, документа тощо, відтворене фотографічним або поліграфічним способом, а також сам процес одержання (в тому числі розмноження) зображення.

До репродукційної зйомки відносяться всі види оперативного копіювання з використанням методів і засобів звичайної фотографії, діазотипії, електрофотографії, термографії, що поєднуються одним загальним терміном - репрографія.

Репрографія - узагальнена назва усієї сукупності копіювально-множних процесів одержання копій зі штрихових або напівтонових оригіналів (текстів, креслень, малюнків тощо) фотографічним чи іншими способами, не пов'язаними (на відміну від поліграфії) з виготовленням і застосуванням друкарських форм.

Сукупність рекомендацій про прийоми зйомки текстів, малюнків, схем, креслень та інших плоских зображень для одержання фотокопій називається репродукційним методом.

Діяльність правоохоронних органів неможлива без реєстрації і тиражування інформації, без копіювання і розмноження документів. Репродукційний метод застосовується з метою виготовлення фотокопій різних документів, що знаходяться в кримінальній справі, розмноження фотознімків при розшуку злочинця, документування злочинної діяльності в ході оперативно-розшукової роботи. Репродукційна фотографія широко застосовується в експертно-криміналістичній практиці при проведенні почеркознавчих, дактилоскопічних, портретних експертиз, а також в судово-технічній експертизі документів. Так, при дослідженні відбитків печаток і штампів, машинописних і рукописних текстів вона дає уявлення про індивідуальні особливості відбитків, почерку особи, що виконала текст тощо. У сукупності з іншими методам вона дозволяє виявляти витравлені, змиті, залиті або закреслені записи в документах, встановлювати факт внесення змін в їх зміст.