Соціальні чинники нещасних випадків на виробництві

Загострюють ситуацію із професійними ризиками також суперечності перехідного періоду в економіці і суспільстві, подальше поглиблення ринкових реформ, а також завдання повномасштабного вирішення проблеми національної безпеки [38].

Загалом науково-технічний прогрес з його безсумнівними перевагами має суттєві негативні наслідки технічного характеру у вигляді ризиків професій, їх постійного кількісного збільшення, значного ускладнення. Тому «поліпшення умов праці та її змісту - органічна складова соціальної та економічної стратегії» [35].

Проблема забезпечення професійної безпеки як глобальна складова соціального буття, - за словами Е. Гіденса, - це не просто абстрактна інтелектуальна царина, вона має великі практичні перспективи застосування в житті кожної окремої людини [11].

Стосовно цього фахівці більше уваги приділяють проблематиці моделювання небезпечних процесів у відносинах людини, техніки, природи. Так, П. Г. Белов стосовно взаємин з природним середовищем, наголошує: «Першопричина суперечностей зумовлена еволюційною кризою людства - застарілим ставленням людей до біосфери як до невичерпного запасу ресурсів, невідповідністю нових засобів виробництва і традиційних способів їх використання» [4].

У спеціальній літературі фактично стали стереотипними роздуми стосовно того, що одним із центральних завдань науки є вивчення особливостей професійної діяльності з обов'язковим урахуванням того, що вона найчастіше відбувається під впливом поточно складних, а нерідко - й екстремальних умов. Загалом такі умови викликають зростаючі стресові стани, коли надмірні вимоги до психічних можливостей людей мають явно травмуючий характер [38]. «На сучасному етапі технічного розвитку суспільства, пише стосовно цього A. M. Большакова, - представники багатьох професій змушені виконувати свої обов'язки за наявності загрози життю або фізичному чи психологічному здоров'ю» [6]. Тобто йдеться про те, що навіть дуже мала небезпека може за певних обставин призвести до смертельного наслідку [38].

Тому важливо наголосити, що врахування значення кожного професійного ризику спрямоване на підвищення реального рівня його нейтралізації (усунення). Тобто необхідно виходити з того, що «минуле не можна змінити, а майбутнє - можна» [47]. Головне полягає в тому, щоб своєчасно встановити той чи інший професійний ризик, а потім оперативно на нього впливати, докорінно знешкоджуючи його [38].

Отже, професійне життя сповнене факторами передбачених і, нерідко, непередбачених ризиків, багато з яких мають тенденцію до криміналізації, особливо в умовах певної криміналізації економіки взагалі [37].

Головна попереджувальна ідея стосовно боротьби з професійними ризиками полягає в тому, щоб психологічна адаптація, що виникла, являла собою єдність адаптації індивіда до фізичних і психічних умов виробничого середовища. Особливо до засобів праці - джерел підвищеної небезпеки, тих чи інших складних технологічних процесів. Загальними показниками адаптованості є задоволення змістом та умовами праці, якщо ці умови спроможні зводити ризики до прийнятного мінімуму [8].

Адаптованість працівника до соціальних і технічних компонентів професійного середовища є соціально-психологічним аспектом щодо почуття необхідної захищеності від «агресії» техніки, технологій [38].

Компонентом методологічних розробок щодо боротьби з професійними ризиками є інформаційні підходи. Проте практика свідчить, що методи, здебільшого, кількісного та якісного аналізу статики і динаміки професійних ризиків нерідко страждають на формалізм. Найчастіше такий формалізм пов'язаний з певним відривом практики і теорії, коли домінує занадто теоретизований ухил [38].

З урахуванням виробничого сьогодення з його кризовими елементами досить вдало сприймаються запропоновані Науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України чотири методичні критерії (напрями) нейтралізації професійних ризиків. Ідеться про врахування таких критеріїв [38].

Перший ступінь діяльності з нейтралізації професійних ризиків - це системна можлива оцінка професійних ризиків на основі даних про кількість травм (захворювань) щодо чисельності працюючих з відповідним аналізом якісного стану внутрішньовиробничого середовища. При цьому кількісна оцінка складається з трьох структурних компонентів:

а) техніко-технологічної сутності і рівня професійних ризиків, які призвели до травмувань або захворювань;

б) характеристики професійних ризиків, які стали причиною професійних захворювань;

в) характеристики професійних ризиків, що сприяли хронічним, виробничо-зумовленим захворюванням (виділяється шість розрядів ступеня професіональних ризиків - прийнятний, підвищений, високий, дуже високий, надзвичайно високий, абсолютний) [38].

Другий ступінь діяльності з нейтралізації професійних ризиків - це така характеристика умов праці, яка враховує одночасно три величини:

а) середні строки настання шкоди здоров'ю;

б) мінімальні строки;

в) максимальні строки [38].

Під час цих розрахунків використовуються всі значення фактичних строків настання шкоди здоров'ю за кожним з трьох його видів, а також враховуються форми шкоди, заподіяної здоров'ю.

Третій ступінь діяльності з нейтралізації професійних ризиків полягає у вивченні і врахуванні експозиційних зон діючих ризиків. Маються на увазі три таких зони:

а) безпечна - стаж не досягає мінімального строку настання пошкодження здоров'я;

б) гранична - стаж, що дорівнює мінімальному строку або перевищує його, але не досягає середнього строку настання шкоди здоров'ю;

в) небезпечна зона - стаж, що дорівнює середньому строку або перевищує його.

Четвертий ступінь діяльності з нейтралізації професійних ризиків - це урахування такого критерію професійного ризику, як ранг небезпечного фактора. Він відображає наслідки травмуючого впливу на організм людини (людей). Тут враховується шість рангів небезпечного і шкідливого виробничого фактора відповідно до розрядів ступеня професійного ризику.

Говорячи про методичні підходи до оцінки професійних ризиків як потенційної небезпеки здоров'ю (травмування, захворювання) в результаті професійної діяльності, спеціалісти загалом визнають, що чітке формулювання поняття професійного ризику пов'язане з методичними труднощами, й сьогодні це завдання повністю ще не вирішене, тому що запропоновані методи його кількісного встановлення є найчастіше теоретизуваннями [18].

Наведені вище методологічні і методичні рекомендації практичного сприймання професійних ризиків значною мірою усувають існуючі прогалини [38].

Стосовно цього науковці справедливо наголошували: «Результати оцінки професійного ризику відкривають можливості диференційовано здійснювати профілактичні заходи, обґрунтовувати оптимальний стаж робіт у небезпечних і шкідливих умовах праці, встановлювати тривалість трудового контракту, строків його перегляду, склад груп диспансерного нагляду, термінів періодичних медоглядів, адекватного надання пільг та компенсацій, диференціації тарифів внесків підприємств на страхування від нещасних випадків на виробництві» [18].

На практиці професійні ризики можуть трансформуватися (на краще або на гірше) в трьох основних напрямах:

а) перший - позитивний варіант трансформації, коли професійні ризики вивчаються з метою організації надійного техніко-організаційного контролю і вживання відповідних заходів достатньо ранньої профілактики;

б) другий - негативний варіант трансформації, коли професійні ризики можуть розростатися, через недбалість окремих працівників, до реальних загроз, зокрема з настанням тяжких наслідків; така еволюція професійних ризиків набуває кримінально-правового значення;

в) третій варіант трансформації, коли професійний ризик у поєднанні з фактором випадковості або ж позасвідомих дій тих чи інших працівників (як правило, посадових осіб) переростає в екстремальну загрозу тяжких аварій чи іншої шкоди, які можна зупинити тільки вживаючи термінові (неординарні) заходи, розцінювані на рівні ситуативних техніко-технологічних ризиків, подолання небезпечності яких можливе лише із застосуванням заходів виправданого виробничого ризику чи крайньої необхідності [38].

Отже, в Україні першочерговим завданням необхідно визначити запобігання ризику виникнення нещасного випадку або аварії на виробництві, а не їх ліквідацію. Головною метою профілактичних заходів, які вживаються, повинно бути привернення уваги кожного роботодавця і працівника до повного усунення або досягнення мінімально можливого (допустимого) рівня виробничих ризиків, до профілактики виробничого травматизму і професійної захворюваності, формування загальної культури охорони праці та свідомого ставлення до цих питань. Необхідно подбати про належну мотивацію страхувальників і працівників до безпечної праці, посилити відповідальність керівних працівників, спеціалістів та інших осіб за порушення, що створюють підвищений ризик для життя і здоров'я людей.

Тому саме зараз потрібно збільшити тристоронні зусилля державних установ і соціальних партнерів, спрямовані на покращання стану охорони праці на виробництві і забезпечення дотримання норм безпеки праці. Як правило, повністю усунути професійні ризики під час трудової діяльності, особливо на виробництві, не можна, проте зменшити їх за рахунок проведення профілактичних заходів реально і необхідно [38].

Нещасний випадок на виробництві не можна трактувати як норму, а отже з соціологічної точки зору, нещасний випадок - це форма девіацій.

Термін «соціальне відхилення» означає поведінку індивіда чи групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми порушуються. Соціальні відхилення можуть приймати самі різні форми: злочинці, відлюдники, аскети, святі, генії і т.д. [52].

У всі часи суспільство намагалося придушувати, усувати небажані форми людської життєдіяльності та їх носіїв. Методи і засоби визначалися соціально-економічними відносинами, суспільною свідомістю, інтересами правлячої еліти. Проблеми соціального «зла» завжди привертали інтерес вчених [58].

Один індивід може мати відхилення в соціальній поведінці, інший в особистісній організації, третій і в соціальній сфері, і в особистісній організації [50].

Конституюванню в якості самостійного наукового напрямку теорія девіантної поведінки зобов'язана перш за все Р. Мертону і А. Коену. Мертон проаналізував, яким чином соціальна структура спонукає деяких членів суспільства до невідповідної приписами поведінки. Американський соціолог А. Коен називає поведінкою, що відхиляється таку, яка «йде врозріз з інституалізованими очікуваннями» [30], а англієць Д. Уолш, представник феноменологічної соціології, стверджує, що «соціальне відхилення - це в значній мірі приписуваний статус» [42], тобто тільки суб'єктивне позначення, «ярлик», а не об'єктивне явище. На його думку, відхилення - це не внутрішня, притаманна певній дії якість, а результат соціальної оцінки та застосування санкцій [42].

Очевидно, що подібні характеристики відхиляються повністю не розкривають його природу і об'єктивні анти нормативні властивості. Більш широке трактування визначення девіації дає Г.А.Аванесов: «Під поведінкою, що відхиляється слід розуміти дії, що не відповідають заданим суспільством нормам і типам» [3], тобто мова йде про порушення будь-яких соціальних норм.

Соціальні відхилення можуть відбуватися в сфері індивідуальної поведінки, вони являють собою вчинки конкретних людей, які забороняються громадськими нормами. Разом з тим у кожному суспільстві багато субкультур, норми яких засуджуються загальноприйнятою, домінуючою мораллю суспільства. Такі відхилення визначаються як групові.

Як пише професор соціології Каліфорнійського університету в Берклі (США) Нейл Джозеф Смелзер, девіація насилу піддається визначенню, що пов'язано з невизначеністю і різноманіттям поведінкових очікувань. Девіація веде за собою ізоляцію, лікування, виправлення або інше покарання. Смелзер виділяє три основних компоненти девіації:

а) людину, якій властива певна поведінка;

б) норму або очікування, що є критерієм оцінки поведінки як девіантної;

в) іншу групу або організацію, що реагує на дану поведінку [24].

Таким чином, девіантність визначається в соціології як відхилення поведінки, діяльність людини (групи людей), яка не відповідає сформованим у даному суспільстві нормам (зразкам) поведінки, соціальним очікуванням.

Девіантна поведінка набула в останні роки масовий характер і поставила проблеми девіації та її походження в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, кримінологів. Поряд із зростанням позитивних (культурно схвалюваних) девіацій посилюються девіації негативні - насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, аморальність [57].

Пояснити причини, умови і фактори, які породжують ці соціальні явища стало нагальним завданням. Їх розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «соціальна норма» і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і розвиненому суспільстві відповідь на це питання більш-менш ясне [57].

«Соціальна норма,- зазначає Я. І. Гилинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій» [12].

Соціальна норма знаходить свою підтримку і втілення в законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, увійшло в побут, у спосіб життя більшості, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора суспільних і міжособистісних відносин [58].

Відхилення не існує без норми. Поняття норми відносять до числа самих важких і невизначених наукових уявлень. Насправді не існує ніякої норми як реальності, з чітко визначеними межами, за якими починається ненорма, тобто відхилення від норми. Відхилення має безліч варіацій з різним ступенем віддаленості від норми [58].

Значне відхилення від норми визначається легко, важче визначити незначні відхилення. Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Зруйнувавши норми, сформовані в радянський час ми поспішно намагаємося створити норми для нинішнього етапу свого розвитку, звертаючи свої погляди або на Захід чи в дореволюційне минуле [58].

На рівні індивідуальної поведінки найбільш загальною причиною девіації служить «соціальна невпорядкованість» як результат невідповідності об'єктивних властивостей індивіда, включаючи його задатки, здібності, а також властивості, придбані в процесі соціалізації вимогам позицій, що дотримуються в системі суспільних відносин [25].

Отже, виходячи зі всього сказаного, можна зрозуміти, що девіантна поведінка є небезпечним фактором. Особливо це проявляється на підприємствах, де незаперечне дотримання правил гарантує безпеку життя людей.

Девіантною поведінкою, яка може спричинити ризик для життя людини, може слугувати стан алкогольного сп'яніння. Під дією якого людина втрачає здатність тверезо оцінювати ситуацію і швидко реагувати на небезпеку. Також девіантною поведінкою можна назвати і крадіжку на підприємстві та невиконання обов'язків.

Для уникнення таких факторів необхідно проводити профілактику соціальних відхилень. Але вона може бути ефективною, якщо в центрі застосованих заходів буде стояти конкретна людина з її турботами, сподіваннями, прагненнями, сильними і слабкими сторонами.

В цілому, методологічною основою у вивченні проблем, які виникають на підприємстві, може бути і така галузь соціології, як заводська соціологія. Саме ця галузь соціологічного знання робила певні кроки в реалізації соціологічної освіти на підприємствах. Спочатку заводська соціологія затвердила свій статус в службах соціального розвитку на великих підприємствах, де пліч-о-пліч трудилися соціологи, психологи і економісти. Пізніше подібні служби (бюро, сектора, відділи та лабораторії) виникли при галузях, в регіонах, містах, місцевих адміністративних органах. Соціальна служба розвивалася як складова частина промислової соціології і психології праці. Створення науково-дослідних підрозділів в системі Академії наук, соціолого-психологічних лабораторій на підприємствах і у вузах, розширення підготовки студентів і аспірантів, фахівців - прикладників, соціологічну освіту керівників, видання навчальних посібників, методичних розробок та наукових монографій, нарешті, організація та проведення семінарів, конференцій, симпозіумів - склали основу процесу інституціоналізації заводської соціології [45].

РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ: СПЕЦИФІКА ТА ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

2.1 Характеристика загальної ситуації нещасних випадків на виробництві по Україні

Недосконалість системи профілактики професійних захворювань негативно впливає не тільки на працівників та їхні сім'ї, але і на суспільство в цілому.

Як заявив голова Федерації профспілок України Юрій Кулик: «Сьогодні рівень професійної захворюваності є серйозною медико-соціальною та економічною проблемою глобального масштабу, - зазначив Юрій Кулик. - Щороку в світі реєструється близько 260 млн. випадків професійних захворювань. В Україні щорічно реєструється від 5 до 8 тис. професійних захворювань і 10,5 тис. нещасних випадків на виробництві. У порівнянні з даними деяких країн Європи і світу в Україні показники захворюваності значно нижче, хоча умови праці значно гірше. Це парадоксальне, на перший погляд, явище пояснюється недосконалістю діючої в Україні системи виявлення професійних захворювань, невизнання принципу пріоритетності медичного обслуговування працюючого населення, відсутність сучасного діагностичного обладнання. В Україні офіційна статистика виявляє лише верхівку айсберга професійної захворюваності, а більша її частина не реєструється» [32].

Як показує статистика, в 2008 році загальна кількість випадків травматизму на виробництві зменшилась майже на 11%. Всього на підприємствах України протягом 2008 року травмовано понад 16,2 тис. осіб (у 2007 році - близько 18,2 тис.). Кількість нещасних випадків зі смертельним результатом порівняно з минулим роком також зменшилася на 15% (у 2008 році було смертельно травмовано понад 1 тис. чол., А в 2007 році - близько 1,2 тис.). Найбільша кількість випадків травмування припадає на такі сфери як вугільна, машинобудівна, будівельна, агропромисловий комплекс і невиробнича сфера. У цих областях постраждало близько 12,3 тис. осіб, або 76% всієї кількості травмованих в Україні [53].

Найбільше нещасних випадків на виробництві зі смертельним випадком сталося у вугільній, будівельній галузях на підприємствах транспорту, в агропромисловому комплексі та невиробничій сфері (70% усієї кількості загиблих) [53].

У 2008 році в Україні сталося 12 аварій, під час яких травмовано 126 осіб, у тому числі зі смертельними наслідками - 70. Найбільша частка цих аварій (10) мала місце на підприємствах вугільної промисловості. Загальна кількість постраждалих в них становить 88 осіб, а загиблих - 32 людини.
Зменшення загальної кількості травмованих спостерігалося майже у всіх регіонах України, а збільшення - лише в Івано - Франківській та Луганській областях [53].

У 2008 році порівняно з 2007 роком зменшилася кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками на підприємствах Донецької, Луганської, Вінницької, Запорізької, Дніпропетровської, Закарпатської, Харківської), Волинської, Рівненської, Чернівецької, Житомирської, Львівської, Полтавської, Тернопільської, Івано-Франківської, Одеської областей, містах Києва та Севастополя [53].

У 2008 році порівняно з 2007 роком зросла кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками на підприємствах АР Крим, Херсонській, Кіровоградській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській областей. Зменшення кількості нещасних випадків зі смертельним результатом, пов'язаних з виробництвом, в 2008 році порівняно з 2007 роком відбулося на підприємствах вугільної промисловості (174 проти 268), агропромислового комплексу (141 проти 188), соціально-культурної сфери та торгівлі (119 проти 150), металургійної промисловості (30 проти 48), хімічної промисловості (16 проти 28), зв'язку (12 проти 18), житлово-комунального господарства (34 проти 37), нафтогазовидобувної промисловості (7 проти 10), котлонагляду (26 проти 28), будівельної галузі (155 проти 156), легкої і текстильної промисловості (4 проти 5). Разом з тим, збільшилася кількість нещасних випадків зі смертельним наслідком на підприємствах транспорту (118 проти 108), газопостачання (31 проти 4), машинобудування (50 проти 48), гірничорудної промисловості (41 проти 40), енергетики (37 проти 36) та деревообробної промисловості (10 проти 9) [53].

Аналіз причин нещасних випадків свідчить, що майже 72% нещасних випадків зі смертельним результатом сталося з організаційних причин, 19% - з технічних та 9% - з психофізіологічних.

Основні види подій, які призвели до нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві у 2008 році:

* ДТП (19%),

* падіння людей (17%),

* обвалення предметів, матеріалів, породи, грунту (15%),

* дія предметів та деталей, що рухаються (10%),

* ураження електричним струмом (7%),

* наїзд транспортних засобів на території виробничих дільниць (5%),

* дію шкідливих і токсичних речовин (3%);

* пожежі (2,2%),

* вибухи, навмисне вбивство, раптовий викид вугілля і газу (по 2%),

* інші (15,8%) (Додаток Г).

Згідно статистичних даних у 2011 році всього було зафіксовано 237 повідомлень про нещасні випадки. В результаті чого постраждало 249 осіб, в т.ч. зі смертельним випадком 32. Кількість випадків в яких постраждали 2 і більше особи сталося 7 випадків. Групових нещасних випадків було зафіксовано 19, в т.ч. смертельних 6. В поточному періоді було зафіксовано 113 повідомлень про професійні захворювання.

Найбільша кількість нещасних випадків була зареєстрована в Донецькій області (56 випадків). Кількість повідомлень про професійні захворювання в цій області також найбільша (47 випадків). Це пов'язано зі специфікою роботи у Донбасі. Робота у шахтах є дуже небезпечною для життя людини. Адже, пов'язана із можливістю вибухів газу та обвалу в шахтах. Також через пил яким дихають шахтарі, зростає загроза професійних захворювань. На другому місці за кількістю нещасних випадків знаходиться Луганська область (26 випадків), за кількістю професійних захворювань (24 випадки). На третьому місці знаходиться Дніпропетровська область за нещасними випадками (14 випадків) і професійних захворювань (20 випадків).

Далі йде м. Київ (14 випадків), Вінницька і Харківська області (по 13 випадків), Волинська область (10 випадків), Кіровоградська та Львівська області (8 випадків), Черкаська область, Запорізька область (по 7 випадків), Полтавська область та м. Севастополь (по 6 випадків). АР Крим, Житомирська область, Рівненська та Сумська область (по 5 випадків). Одеська область, Хмельницька область (4 випадки). Івано-Франківська, Миколаївська та Чернівецька області (2 випадки). В Закарпатській та Тернопільській області зафіксовано по 1-му випадку.

В Херсонській та Чернівецькій областях не було зафіксовано жодного нещасного випадку (Додаток Д).

За даними оперативної інформації станом на 14 грудня 2012 року (з 06.12.2012р. по 13.13.2012р) в Україні зареєстровано 6 нещасних випадків на виробництві. Кількість постраждалих склала 17 чоловік, в т.ч. смертельно 5.

Зараз нажаль ми не маємо чіткої картини з кількості нещасних випадків по Україні. Адже, майже 25% нещасних випадків на виробництві приховуються. Але навіть приховування інформації про нещасні випадки, не міняє ситуації, що Україна має один з найгірших показників з охорони праці. Рівень виробничого травматизму залишається одним з найвищих в Європі, а травматизм зі смертельним результатом за останні 2 роки навіть виріс. Якщо в світі лише кожний 300 випадок виробничого травматизму являється смертельним, то в Україні - кожний 20.

Отже, держава має негайно приймати рішучі міри, щодо вирішення проблем, пов'язаних з виробничим травматизмом та нещасними випадками зі смертельним результатом.

2.2 Нещасні випадки на виробництві (за результатами дослідження на ПАО «Баглійкокс» м. Дніпродзержинськ)

Виробничий травматизм і професійні захворювання - це складні багатофакторні явища, зумовлені дією на людину в процесі її трудової діяльності небезпечних (викликають травми) і шкідливі (викликають захворювання) факторів [13].

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов'язків[43].

Нещасні випадки на виробництві трапляються дуже часто. У результаті нещасного випадку виникають травми. Травма - ушкодження тканин і органів людини з порушеннями їхньої цілісності та функцій, викликане дією факторів зовнішнього середовища[5].

У березні 2013 року автором роботи було проведено дослідження на ПАО «Баглійкокс», в ході якого респондентам було задане питання: «Чи вважаєте Ви свою роботу небезпечною?» (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Розподіл відповідей на питання: «Чи вважаєте Ви свою роботу небезпечною?»

Варіант відповіді	%
так	61
ні	25
важко відповісти	14

Дуже велика кількість респондентів (61%) відповіли, що вважають свою роботу небезпечною.

Цим можуть бути пояснені часті травми та нещасні випадки. Лише 25% опитаних відповіли, що не вважають свою роботу небезпечною. І 14% не бажають відповідати на це запитання.

Було дуже доречно запитати у респондентів, які причини вони вважають, каталізаторами нещасних випадків і травматизму.

Для цього було поставлено питання: «Що на Вашу думку є причиною нещасних випадків на виробництві?»

Як ми бачимо більша кількість респондентів (33%) називають порушення ТБ головною причиною нещасних випадків і захворювання. Адже на виробництві дотримання техніки безпеки є головною запорукою збереження життя (табл. 2.2).

Велика кількість респондентів причиною нещасних випадків називають втому (24,5%). Це свідчить про те, що на робочому місці їм треба виконувати занадто багато роботи, і дуже мало часу дається на відпочинок.

Що на такому важкому виробництві не допустимо.

Адже там потрібно бути уважним і не засинати на кожному кроці.

Таблиця 2.2 - Розподіл відповідей на питання: «Що на Вашу думку є причиною нещасних випадків на виробництві?»

Варіант відповіді	%
бажання показати хоробрість	1,5
схильність до ризику	9,5
порушення ТБ	33
поганий настрій	2
втома	24,5
конфлікти в коллективі	8,5
неуважне ставлення керівництва до колективу	7,5
незадовільний психологічний клімат	3,5
стан алкогольного сп'яніння	4,5
важко відповісти	5,5

На третьому місці респонденти називають схильність до ризику (9,5%) однією з причин нещасних випадків. Також респонденти називають причиною яка викликає неуважність на робочому місці конфлікти в колективі (8,5%). Неуважне ставлення керівництва до колективу відзначили 7,5% респондентів. Важко відповісти (5,5%) респондентів. Стан алкогольного сп'яніння відзначили (4,5%) респондентів. Вплив незадовільного психологічного клімату (3,5%) респондентів. Поганий настрій визначили лише 2% респондентів. І бажання показати хоробрість лише 1,5% респондентів.

Цікаво, що ж вважають головними причинами порушення ТБ респонденти з ПАО «Баглійкокс». Для з'ясування цих причин респондентам було задане питання: «Назвіть головні причини, які призводять до порушень ТБ?» (рис. 2.1). Одними з найголовніших причин респонденти називають незручні засоби захисту (24%), недостатньо ефективну пропаганду ТБ (21%), погану організацію праці (20%). Далі респонденти називають несправність технологічного процесу (13%), важко відповісти на це питання (9%) респондентів, неефективне заохочення безпечної праці (8%), умисне приховування порушень (4%), тільки 1% респондентів відповів що таких причин не має.

Також працівникам ПАО «Баглійкокс» було задане питання: «Чи впливає на Вашу поведінку те, що в деяких випадках через повне дотримання ТБ знижується заробіток?» (рис. 2.2). Більша кількість респондентів (30%) відповіла скоріше ні, чим так. Після них ідуть респонденти, які дали конкретну відповідь ні (25%), трішки менше респондентів відповіли скоріше так, чим ні (23%), відповідь так дали 13,5% респондентів, важко відповісти (8,5%).

Далі ми поставили респондентам наступне питання: «Як часто відбуваються нещасні випадки на виробництві?» І отримали наступні результати.



Дуже цікавим і важливим є той факт, що великий відсоток респондентів обрали відповідь «Важко відповісти» (43%). Це означає, що майже половина респондентів не має уявлення про частоту нещасних випадків на виробництві.

Вони або не цікавляться, частотою нещасних випадків, або їх не сповіщають про нещасні випадки, або вони не хочуть казати про те, що на їхньому підприємстві були нещасні випадки. Якщо їм не доводять до відома про нещасні випадки, на виробництві може бути присутня атмосфера приховання нещасних випадків, що призводить до негативних наслідків (табл. 2.3).

Дуже велика частка респондентів (23%) зазначила, що нещасні випадки трапляються менше, ніж раз на рік, а також майже (16,5%) респондентів відзначили, що нещасні випадки трапляються не більше 1 разу, на рік. Їх ні відповіді характеризують стабільну та безпечну обстановку на виробництві. Адже, трішки менше половини респондентів (39,5) відповіли, що нещасні випадки трапляються 1 раз на рік, а то и менше. Це дуже добре, адже означає, що працівники дотримуються техніки безпеки. А керівництво заводу слідкує за справністю робочих машин та устаткування.

Таблиця 2.3- Розподіл відповідей на питання: «Як часто відбуваються нещасні випадки на виробництві»

Варіант відповіді	%
більш 5 разів на рік	2,5
2-3 раза на рік	15
не більше 1 раза на рік	16,5
менше, ніж раз на рік	23
важко відповісти	43

Проте, деяка кількість респондентів (15%) відповіла, що нещасні випадки трапляються 2-3 рази на рік, та (2,5%) респондентів відповіли, що більше 5 разів на рік. З цього ми бачимо, що можливо в одних цехах нещасні випадки стаються частіше, ніж в інших. Це може бути цех вуглепідготовки, де люди працюють на висоті та в високо вибухонебезпечній обстановці. Проте, 17,5% великий показник, для нещасних випадків. Керівництву заводу необхідно більше уваги приділяти окремим цехам, в яких умови праці надто небезпечні. Та надавати більш корисні засоби захисту, та необхідне обладнання.

Далі ми поставили питання: «Часто Ви стикаєтесь з проблемами в колективі?» Відповіді розглянемо в залежності від жінок і чоловіків (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 - Розподіл респондентів за статтю та питанням про проблеми в колективі

Варіанти відповідей	Чоловіки %	Жінки %
так	24,1	20,2
рідше так, чим ні	15,5	39,3
скоріше ні, чим так	32,8	27,4
ні	23,3	11,9
важко відповісти	4,3	1,2

З отриманих відповідей можна зробити висновки, що чоловіки менше стикаються з проблемами в колективі ніж жінки. А саме 33,8% чоловіків відповіли скоріше ні, чим так, на що жінки відповіли 27,4%. Жінки більше всього відповіли скоріше так, чим ні (39,3%), а чоловіки (15,5%). Так відповіло (24,1%) чоловіків і (20,2%) жінок. Ні серед чоловіків відповіли (23,3%), серед жінок (11,9%). Чоловіки (4,3%) важко відповісти, жінки - (1,2%). З цього можна зробити висновок, що чоловіки менше стикаються з проблемами в колективі. Це може бути пов'язано з тим, що жінок на заводах менше, ніж чоловіків. І йде гендерна дискримінація.

Логічним буде поставити питання про проблеми з керівництвом. Ми отримали такі відповіді, скоріше так, чим ні (37%), так (23%), скоріше ні, чим так (21,5%), ні (14,5%), важко відповісти (4%). З цього ми бачимо, що велика кількість респондентів майже (60%) респондентів відчувають тиск з боку начальства (табл. 2.5). Це дуже погано, адже може заважати працювати. Респонденти можуть нервувати, а це призводить до неуважності на робочому місці, що може закінчитися нещасним випадком.

Таблиця 2.5 - Розподіл відповідей на питання: «Чи відчуваєте Ви тиск з боку начальства?»

Варіант відповіді	%
так	23
скоріше так, чим ні	37
скоріше ні, чим так	21,5
ні	14,5
важко відповісти	4

Також у березні цього року автором роботи було проведено дослідження соціально-психологічного клімату в колективах 4 змін на ПАО «Баглійкокс».

Респондентам було поставлено питання: «Чи подобається Вам Ваша робота?» (рис.2.3). Проаналізувавши 4 зміни, ми бачимо, що більшість (66%) відповіла, мабуть подобається. Це може означати, що робота їм більш-менш подобається, проте присутні деякі негативні фактори, які не дозволяють робітникам в повній мірі отримувати задоволення своєю роботою. Далі, респонденти відповіли мабуть, не подобається (14%). Це означає, що є респонденти, яким їх робота не подобається і присутня великих кількістю факторів, яка їх не влаштовує. Робота мені байдужа (9%), це говорить, що ці люди не цікавляться свою роботою, і їм байдуже усе, що з нею пов'язано. Їх не турбує, який клімат в колективі, адже вони приходять працюють і йдуть додому. Дуже не подобається (6%), таку кількість респондентів, зовсім не влаштовує їх робота. На цю групу більше всього приходиться ризику від незадовільного психологічного клімату. Респондентів, яким дуже подобається їх робота всього (5%).

Також респондентам було задано питання: «Оцініть будь-ласка, за 5-ти бальною шкалою ступінь розвитку перелічених нижче якостей у Вашого безпосереднього керівника: 5 - якість розвинута дуже сильно, 1 - якість зовсім не розвинена?».

надзвичайний ризик девіантний нещасний



З відповідей респондентів було виявлено, що більшість респондентів першої групи виділили у свого керівника наявність таких якостей, як чуйність (1), здатність розбиратися в людях (2), працьовитість (3), турбота про людей (4), професійні знання (5). Це означає, що керівник першої групи вміє розбиратися в людях, зможе зрозуміти, що хвилює його робітників. Він дуже працьовитий, що характеризує його як людину обізнану у своїй професії. Він зможе допомогти своїм підлеглим. Проте він є людиною вимогливою, і вимагає від людей робити свою роботу з совістю. На такого керівника можна розраховувати, він викликає довіру у своїх підлеглих.

Респонденти другої групи в більшості виділили такі якості, як суспільна активність (1), здатність розбиратися в людях (2), вимогливість (3), справедливість (4), турбота про людей (5). Такі характеристику позитивно характеризують керівника цієї групи. Проте ніхто не виділив такі якості як професійні знання і працьовитість. Що негативно характеризує начальника, як людину не професійну.

Респонденти третьої та четвертої групи виділяють такі якості свого начальника, як працьовитість (1), вимогливість(2), справедливість (3), здатність розбиратися в людях (4), товариськість (5).

Далі респондентам було поставлено питання: «Яка атмосфера переважає звичайно у Вашому колективі?». У першій групі відповіді знаходились у проміжку від 6 до 8. Це означає, що атмосфера у колективі більш менш здорова, переважає взаєморозуміння, взаємна повага. Проте ніхто з респондентів не поставив найвищої відмітки, яка характеризує найвищу ступінь взаєморозуміння в колективі.

У інших трьох групах відповіді респондентів знаходились у проміжку від 3 до 6. Це характеризує нездорову, нетовариську атмосферу в колективі.

Проаналізувавши 4 зміни було зроблено висновок, що психологічний клімат в колективах дуже не стабільний. Лише в одному колективі клімат стабільний, працівники розуміють один одного, якщо виникають конфлікти, то вони вирішуються спокійно. Лідер формальний і неформальний це одна і та сама людина. Отже, працівники в усьому довіряють своєму начальнику.

У інших трьох групах клімат набагато гірший. Емоційний, когнітивний, поведінковий компоненти характеризуються від -1 до - 0,33 або від -0,33 до +0,33. Це свідчить про те, що клімат в їхніх колективах нестабільний. Конфлікти виникають постійно і можуть продовжуватись дуже довго.

Формальний та неформальний лідери являються різними людьми. Що розділяє зміну на два «табори». На фоні цієї оцінки можна зрозуміти, наскільки нездоровий психологічний клімат в колективі. Наскільки сильно він давить на робітників. Постійне емоційне напруження, призводить до перевтоми усього організму. Це може викликати неуважність, недовіру до оточуючих, а також емоційне знесилення організму врешті може призвести і до нещасних випадків, якщо робітник втратить пильність на робочому місці.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що хоч і стан роботи на ПАО «Баглійкокс» з зовні виглядає спокійним і може не визивати занепокоєння, проте, якщо придивися і розібратися в проблемах, можна побачити, що йде дискримінація жінок, психологічний клімат дуже поганий, технологічні процеси, обладнання та засоби захисту застарілі, або надто незручні. Робітники дуже часто відчувають тиск з боку начальства, та часто порушують техніку безпеки. Все це призводить до тяжкої ситуації безконтрольності, яка і може призводити до виникнення нещасних випадків.

Також для порівняння можна навести й інші дані. На ВАТ «Запоріжсталь», найбільшому підприємстві регіону, працює близько 20 тис. кадрового персоналу. Враховуючи значну зношеність устаткування, будівель і приміщень, питанням охорони праці тут приділяють особливу увагу. Проте, уникнути нещасних випадків доки не вдається. Так, за січень-квітень 2006 року почастішали випадки виробничого травматизму в деяких цехах, а також є нещасний випадок із смертельним результатом. Смерть робітника настала внаслідок падіння в мартенівському цеху (говорять, «не витримало серце»). І це ще один трагічний аргумент для посилення профілактичної роботи по контролю за станом здоров'я працівників комбінату (досить тільки ознайомитися з офіційними даними по країні: смертність від серцево-судинних захворювань займає лідируючі позиції). В цілому, проведений аналіз усіх випадків виробничого травматизму показує, що головною причиною нещасних випадків (9 з 10) є низька трудова і виробнича дисципліна, а також зниження вимогливості з боку керівників структурних підрозділів до підпорядкованого персоналу. І тільки один випадок пов'язаний з порушенням технології ремонту електромостового крану в копровому цеху. Отже, на перші ролі виходить людський чинник [56].

За результатами соціологічного дослідження проведеного у 2008 році на ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» ТОВ «Метінвест» [39] було виявлено, що приблизно 50% респондентів вважають свою роботу небезпечною, и цим пояснюють часті травми і нещасні випадки, 40% респондентів називають причинами травматизму схильність до ризику і 10% - бажання показати хоробрість. Приблизно 50% працівників вважають дуже серйозними причинами травм та нещасних випадків поганий настрій, втома, конфлікти в колективі, неуважне ставлення керівництва до колективу, незадовільний психологічний клімат. Було виявлено, що приблизно 50% респондентів в якості головної і більш частої причини, що призводить до порушення ТБ є погана організація праці, несправність технологічного обладнання. Також респонденти виділяють серед причин неудосконаленість техніки та засобів захисту. Також було виявлено, що в деяких випадках безпечна праця стає матеріально невигідною, неухильне дотримання правил ТБ може призвести до зниження їх доходу [39]. Як ми бачимо, ці дані теж свідчать про не аби яку роль людського/соціального чинника серед причин нещасних випадків на виробництві.

Для вирішення цих проблем на підприємствах треба впроваджувати окремі підрозділи, які-б вивчали, досліджували та сприяли-би покращенню соціально-психологічного клімату, підвищенню трудової і виробничої дисципліни. Одним з таких підрозділів є соціологічна служба підприємства.

Разом з тим, на початку 90-х років соціологічні служби на підприємствах, в їх старій формі, практично зникають. На сьогоднішній день замість кількох десятків тисяч фахівців можна виявити кілька десятків людей, що працюють в прикладному режимі на підприємствах.

Практика роботи соціологічних служб показує, що у сфері їх уваги знаходиться вивчення великого кола різноманітних проблем соціального розвитку трудового колективу. Це, насамперед, питання виробничої адаптації, розміщення і руху персоналу, стабілізації колективу, підвищення трудової і громадської активності працівників, зміцнення трудової дисципліни, удосконалення організації системи матеріального та морального стимулювання, залучення членів трудових колективів до управління виробництвом, поліпшення форм і змісту виховної та культурно масової роботи.

Соціальні проблеми трудових організацій охоплюють, крім власного матеріального виробництва, й інші сфери життєдіяльності організації як соціальної спільності: просвіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, побутові та житлові умови, сферу послуг і т. п. Все це і становить соціальну сферу трудової організації. Інакше кажучи: соціальна сфера - це комплекс умов відтворення робочої сили.

Важливе місце в роботі соціологів трудових колективів займає оцінка соціальних аспектів розвитку техніки, технології, організаційних процесів на виробництві. Тут трапляються дуже складні та нерідко суперечливі ситуації, коли якесь технологічне нововведення може водночас принести як плюси, так і мінуси соціальному розвиткові колективу. Наприклад, ріст обсягу виробництва та зниження собівартості продукції може одночасно супроводжуватися погіршенням умов праці та збільшенням плинності персоналу.

Актуальне значення мають і такі питання діяльності соціологів як виявлення причин можливих конфліктів у колективі та пошук шляхів їх усунення, створення і зміцнення сприятливого соціально-психологічного клімату. І, нарешті, важлива група питань соціолога пов'язана з вивченням змісту та форм використання позаробочого часу працюючих, взаємозв`язки його з виробничою діяльністю, розробкою рекомендацій, спрямованих на підвищення змістовності вільного часу. Крім того, соціологічна служба розробляє план соціального розвиту трудового колективу та бере участь у його реалізації. Вона сприяє своєчасному інформуванню персоналу про виконання планових завдань як на рівні колективу в цілому, так і на рівні окремих його підрозділів, а також інформує про хід реалізації плану соціального розвитку колективу. Соціологічна служба прагне підвищити рівень соціологічної культури працівників апарату управління, виховує в них почуття відповідальності за виявлення і використання соціальних факторів росту ефективності виробництва. Соціологічна служба трудової організації вивчає: раціональний розподіл функцій між співробітниками апарату управління, забезпечення злагодженості в роботі відділів і служб апарату, окремих виконавців [45].

Таким чином, місце соціологічної служби в системі управління трудовим колективом визначається тим, що вона володіє інформацією про соціальні аспекти життя колективу. Це дає їй можливість вчасно констатувати будь-які зміни в тенденціях перебігу соціальних процесів і виробляти пропозиції щодо управлінських рішень, що регулюють їх хід.

2.3 Соціальне страхування як техніка захисту від нещасних випадків на виробництві

Створення національної системи соціального захисту в Україні було розпочато одразу після проголошення незалежності держави. Поглиблення економічної реформи, насамперед, рівноправне існування різних форм власності, свобода підприємництва, вільний вибір виду зайнятості, лібералізація цін, регулювання оплати праці через тарифні угоди створили принципово нову соціально-економічну ситуацію і зумовили необхідність вироблення адекватного механізму соціального забезпечення населення[48].

Реалізація гарантованого ст.46 Конституції України права на соціальний захист населення здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги через: матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування), пенсійне забезпечення, соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям, матеріальну допомогу сім'ям з дітьми, компенсації, індексації та пільги населенню, соціальне обслуговування тощо[48].

Основи його нормативно-правової бази, механізми забезпечення дотримання соціальних гарантій було закладено у Концепції соціального забезпечення населення (Постанова ВР України від 21.12. 1993 р. №3758-XII)[48].

Соціальне страхування - це система створюваних державою правових, економічних та організаційних заходів для компенсації або мінімізації наслідків змін матеріального і (або) соціального становища працюючих громадян, а також у випадках професійного захворювання, інвалідності, хвороби, травми, вагітності та пологів, втрати годувальника, настання старості, необхідності отримання медичної допомоги, санаторно-курортного лікування та настання інших встановлених законодавством соціальних ризиків, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню [55].

Основна функція соціального забезпечення полягає у наданні підтримки тим категоріям населення, які в законодавче встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат соціального страхування. Соціальне забезпечення населення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо[55].

У світовій практиці найчастіше застосовуються такі два основних типи систем страхування від нещасних випадків:

· системи страхування, що використовують єдиний фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань;

· системи страхування, які використовують різні форми приватного страхування, що регулюються законодавчими нормами.

Світова практика свідчить, що абсолютної безпеки трудової діяльності не існує і завжди є відмінна від нуля ймовірність заподіяння працівникам шкоди у вигляді виробничих травм або професійних захворювань, або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків [48э].

У деяких країнах законодавчо не передбачене обов'язкове страхування працівників від виробничого травматизму й професійних захворювань. Обов'язок відшкодувати шкоду працівникам у разі виробничого травматизму покладається на підприємців. Працівники при цьому мають право на добровільній основі страхувати себе на випадок втрати здоров'я від нещасних випадків на виробництві.

Страхування від нещасних випадків здійснюється з метою забезпечення страхувальникам (застрахованим) страхового захисту на випадок втрати здоров'я або смерті внаслідок нещасного випадку.

Об'єктом страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованого, пов'язані зі зниженням доходу і (або) додатковими витратами у зв'язку з втратою працездатності, а також його смертю внаслідок нещасного випадку. Під час страхування від нещасних випадків до страхових випадків, які сталися під час дії договору страхування, відносять такі:

· тимчасова втрата загальної працездатності;

· постійна втрата загальної працездатності (інвалідність);

· смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Цей перелік може бути розширений страховиком[48].

Головною технічною основою для страхування від нещасних випадків є статистика нещасних випадків, яка вказує на те, як по-різному нещасні випадки поширюються на окремі органи застрахованої особи та як розподіляються за видами занять (діяльності).

Як зазначалося, залежно від умов страхування кожної страхової компанії, перелік послуг, які надаються страхувальникам під час укладання договору страхування від нещасних випадків може бути розширений. У нього можуть бути включені, наприклад, виплати пенсій з інвалідності, втрати годувальника, сплата витрат на протезування й косметичні операції, необхідність яких пов'язана із завданням шкоди здоров'ю від нещасного випадку, оплата витрат на санаторно-курортне лікування, необхідне для відновлення здоров'я після отриманих унаслідок нещасного випадку травм, а також виплата компенсацій у разі втрати професійної працездатності через нещасний випадок.

Під час вирішення питання про можливість укладення договору страхування від нещасних випадків, а також вартість страхової послуги страховик ураховує наявність існуючих щодо страхувальника ризиків (суб'єктивний ризик, професія, вік тощо). Так, страховики не схильні укладати договори з особами, які хочуть їх укласти на дуже великі страхові суми або вже є клієнтами цієї ж страхової компанії, унаслідок чого загальна страхова сума з укладених договорів страхування буде дуже висока; за короткий час кілька разів зверталися до страховика за виплатами, пов'язаними з наслідками нещасного випадку[55].

Для визначення ступеня ризику важливе значення має також урахування особливостей професійної діяльності страхувальника (застрахованого), позаяк деякі професії пов'язані з надзвичайним ризиком, наприклад, артистів балету, цирку, водолазів.

Під час вирішення питання про можливість укладення договору страхування страхова компанія обов'язково враховує стан здоров'я страхувальника (застрахованого). У зв'язку з цим, умовами договору страхування може бути передбачений попередній медичний огляд страхувальника, якщо страховик має щодо нього сумніви (наявність захворювань або фізичних дефектів, які можуть підвищувати вірогідність настання нещасного випадку, подовжити період одужання, збільшити витрати на лікування)[48].

Важливе значення для визначення ступеня ризику має врахування віку страхувальника (застрахованого). Вважається, що ризик настання нещасного випадку зі страхувальником (застрахованим) збільшується із збільшенням його віку, що пов'язане з фізичними змінами в організмі. При цьому також зростає й період реабілітації після настання нещасного випадку. Але при цьому страховики зважають на те, що з віком людина стає більш обережною, що також має бути враховано під час визначення ступеня ризику. З огляду на це, страховики вважають за доцільне приймати на страхування ризики щодо осіб у віці не більш як 65 років. Щодо постійних страхувальників, то страховики вважають за можливе продовження страхування до 70--75 років[48].