Іван Франко і польська література

Кінець ХІХ ст. – поч. ХХ ст. – період зближення національних літератур України і Польщі. Критичні оцінки Івана Франка щодо творчості Юліуша Словацького. Висновки І. Франка про польську літературу. Українська школа романтиків в польській літературі.

Рубрика Литература
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.10.2010
Размер файла 67,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Твори Юліуша Словацького, польського романтика, для якого Україна "була символом того, що нематеріальне, духовне й вічне"2, в інтерпретації Дмитра Павличка -- шедеври перекладацького мистецтва.

У передмові до другого видання перекладач зазначив, що "ставив собі скромне завдання: представити свій вибір творів, підпорядкований особистому поглядові на вартощі того чи того літературного творіння"3. Зважаючи на такі зізнання та аналізуючи переклади, можна стверджувати, що сучасні погляди на художній переклад як "складову частину ширшої системи текстотворчої діяльності, яка багато в чому визначається цією системою"4, чи "егоцентричний переклад"5, в якому особливо виразний творчий метод перекладача, цілком співвідносні щодо трансформованих поезій.

Виявляючи власну індивідуальність, Д.Павличко водночас не "українізує" польські тексти, не підганяє їх під власні смаки й уподобання, а радше увиразнює, робить чіткішими й доступнішими образи зі складної поетики геніального романтика. Він шукає відповідників не так на рівні лексики, як на рівні смислово-емоційного насичення образу, а також на рівні прагматичному.

У поезіях Ю.Словацького, що народилися під враженням розкішної природи Швейцарії, насправді вгадуються краєвиди рідного йому кременецького пейзажу. Але чи не найпроникливіше говорить поет про місце свого народження, місце перших розваг і перших відчуттів краси природи та світу у вірші "Jеzeli kіеdу w tej mоjеj krainie...". Д.Павличко зумів точно передати всі елементи ідіолекту романтика, знайшовши вихід зі складних для інших перекладачів ситуацій.

Для прикладу варто навести окремі строфи інтерпретації згаданої поезії Д.Павличком та Є.Нарубіною. Не важко переконатися, що здійснений Павличком переклад звучить органічніше і ближче до оригінального твору:

Jеzeli kіеdу w tej mоjеj kгаіnіе,

Gdzіе ро dоlіnасh mojа Ikwа рlуnіе

Gdzіе qoгу mojе blekіtnіеja mгоkіеm,

А mіаstо dzwonі nаd szmernym роtоkіеm.

Якщо колись у тій моїй країні, ,

Де котить Іква хвилі по долині,

Де пасма гір блакитніють над мроком,

А місто дзвонить над шумким потоком.

(переклад Д. Павличка)

Якщо ти будеш у моїй країні,

Де котить Іква хвилі свої сині,

Де гори пнуться у блакить високу

Де дзвонить місто над сріблом потоку

(переклад Є. Нарубіної)

Д.Павличко починає переклад словами, суголоснішими з думкою самого автора; він не вдався до трансформацій і не замінив рядка, що диктує всю наступну послідовність художніх образів вірша. Павличкове "якщо колись у тій моїй країні" звучить адекватніше, ніж "якщо ти будеш у моїй країні" Є.Нарубіної. Про "сині хвилі" та "блакить високу" також не йдеться у творі Ю. Словацького, тому відповіднішими оригіналу видаються образи, що їх створив Д. Павличко: "пасма гір блакитніють над мроком" і "котить Іква хвилі по долині". Наступні трансформації Є.Нарубіної також не вирізняються точністю: "де квітчані конваліями луки // Біжать по схилах до міського бруку" замість авторського "gdzіе kоnwаlіa wоnіaсе lеwаdу // Вiеgna nа skаlу, pоd сhaty і sаdу". Д. Павличко, хоча також вдався в цьому випадку до трансформації, проте навів адекватніші відповідники художніх образів вірша: "де пахнуче конваліями поле // Біжить на скелі, під хати й стодоли", повністю відтворивши ідіолект Ю.Словацького; стодола була таким же неодмінним атрибутом тогочасного подвір'я, як і сад, тому така трансформація -- це не відступ від сказаного в оригіналі, на відміну від "міського бруку", який вводить до свого перекладу Є. Нарубіна.

Наступний уривок твору також репрезентує вищий рівень перекладацької майстерності Д. Павличка:

Jezeli tam bedziesz, duszo mego lona,

Chocby z promeni do ciala wrocona

To nie zapomnisz tej mojej tesknoty,

Ktora tam stoi jak archaniol zloty,

A czasom miasto jak orzel obleci

I znow na skalach spoczywa i swieci.

Powietrze lzejsze, ktore ci uzdrowi

Lalem z mej piersi mojemu krajowi.

Якщо будеш там, душе мойого тіла,

Хоч би ти в плоть з проміння прилетіла,

Побачиш мою тугу, що на скалах,

Мов янгол золотий, незгасний спалах,

Стоїть, і часом місто облітає.

А потім знов спічне, стоїть і сяє.

Повітря, що тебе там зцілить, знаю,

Я лив з грудей своїх для свого краю.

(переклад Д. Павличка)

Якщо там будеш, душе моя мила,

Хоч з променя повернена до тіла, -

Мою журбу ти спом'янеш в тім краї.

Вона, мов янгол золотий, ширяє,

А часом лине, як орел крилатий,

І знов сіда не скелях спочивати.

Легке повітря, мов цілющу воду,

Там лив з грудей я рідному народу.

(переклад Є. Нарубіної).

Тут Д.Павличко, на мою думку, відтворив систему художніх образів польського романтика набагато успішніше, хоча й застосував окремі трансформації. Наприклад, часто використовуючи порівняльні звороти, створюючи свої, оригінальні образи, він відмовляється від порівняння туги з орлом, який літає над містом, натомість прирівнює її до незгасного спалаху, що часом облітає місто. Точно передано і зміст двовірша, що завершує поезію: відповідніше оригіналові звучить "повітря, що тебе там зцілить, знаю, // Я лив з грудей своїх для свого краю". Є.Нарубіна, окрім розширення ідіолекту Ю. Словацького порівняннями "мов цілющу воду", "як орел крилатий", трансформує останній рядок вірша, опускаючи лексеми mej, mojemu, що їх так вдало використав у своєму перекладі Д. Павличко.

Медитація Ю. Словацького “Los mie juz zaden nie moze zatrwozyc” в інтерпретації Д. Павличка також свідчить про його високу перекладацьку майстерність. Точно передаючи художній мікросвіт твору, український поет створює при цьому оригінальний вірш, близький сучасному читачеві. Хоча і образність, і ритмомелодика осучаснені й не повністю відповідають розміреним роздумам автора, зв'язок із поезією Ю.Словацького не втрачено:

Dawniej miloscia rozane godziny

I w zorzach jlszcze jasniejsze pochodnie;

Dzisiaj przy schylku dnia, wazniejsze czyny,

Wielkie i smatne jak slonce zachodnie.

Були години й дні рожеволикі,

І смолоскипи в небі на зорі,

А нині -- лиш діла сумні й великі.

Як сонце у призахідній порі.

Природа -- невід'ємне тло й учасник усіх переживань ліричного героя і в інших віршах романтика: вона співпереживає разом із ним, коли він тікає вечірньої пори від коханої, покинувши її назавжди, й коли роздумує про долю своєї батьківщини, про своє власне життя. Поезія "Sumienie", в якій автор за допомогою контрастів, паралелей, метафор передає почуття ліричного героя, -- високий зразок інтимної лірики. Перекладач вдало відтворив усю повноту ідейно-естетичного змісту цього вірша, хоча і трансформував у ньому деякі художні образи. Наприклад, тінь місяця, що срібною плямою відбилась на поверхні озера, замінив на промені, які занурив у воду місяць:

A gdy sie ton ksiezycowa plama

Osrebrzala…

І місяць промені занурив, наче піки,

У воду...

У даному випадку можна завважити і притаманне Павличкові творення образ в за допомогою порівняння (промені, наче піки).

Послуговуючись такими художніми засобами, як синоніми, паралелі незавершеність думки, перекладач напрочуд вдало відтворює оригінал:

I moze bym zapomnial - bo kon lecial skoro,

Bo mi targaly mysli tetniace kopyta.

Gdzie ona? - oszukana - przekleta - zabita…

Patrze na niebo, ksiezyc, na gwiazdy, jezioro…

Wszak jek nie doleci, wszak lez nie zobacze,

To jezioro - to fala - to nie ona placze.

Забув би я, бо ж кінь летів... копита скорі

Нещадно шарпали нитки думок моїх...

Проклята... зраджена... покинута на сміх.

Дивлюсь на небеса, на місяць і на зорі...

Ні зойк не долетить за озеро безкрає,

То хвилі так шумлять, то не вона ридає.

Не меншою динамічністю вирізняється інтерпретація "bo mi targaly mysli tetniace kopyta” в "копита скорі нещадно шарпали нитки думок моїх", і хоча в наступному рядку відсутнє авторське "gdzie ona?", графічне (за допомогою трьох крапок) оформлення пройнятих емоціями спогадів ліричного героя зближує переклад із оригіналом. Більше того, Д.Павличко навіть перевершує його. Трансформуючи художні образи у прикінцевих двох рядках наведеного уривку, він відходить від ідіолекту Ю. Словацького, уникає двічі повторених ним образів сліз і плачу ("однак я сліз не побачу", "це не вона плаче”), розбудовуючи натомість образ озера відсутнім з оригінальному творі епітетом "безкрає".

Словесні повтори на початку другої та третьої строфи трансформацій не зазнали -- для них перекладач знайшов точні відповідники: і moze bym zapomnial -- забув би я.

I moze bym zapomnial - bo kon lecial skoro

Забув би я, бо ж кінь летів... копита скорі

I moze bym zapomnial… lecz gdy to spostrzegla

Blada swiatlosc ksiezoca, krok w krok za mna bieqla

Забув би я, але, як місяць блідолиций

Це спостеріг, помчав за мною, шаленів.

Однак епітети блідоликий, помчав за мною, зшаленів не зовсім точно відповідають авторським мікрообразам.

У останніх рядках вірша перекладач також відходить від оригіналу, додаючи відсутнє в тексті порівняння ("як світла стовп великий") та використовуючи архаїзми. Попри все, дух вірша передано точно.

У згаданих антологіях вміщено також переклад поеми "Година думки" (Godzina mysli), уривків із поеми "Вацлав" (Waclaw), присвяченої українській тематиці у творчості великого романтика, та з поеми "Ангеллі" (Anhelli), написаної стилізованою під біблійну оповідь прозою.

РОЗДІЛ ІІІ УКРАЇНСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ

В ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Романтизм - це взагалі поняття таке собі конкретно-історичне і типологічне, хоча для кожної нації - явище своєрідне.

Романтизм, як епоха в історії європейської культури був викликаний величезними потрясіннями в суспільному і духовному житті народів. У виникненні романтизму дуже велику роль відіграла Велика Французька буржуазна революція, а також події після неї.

Основними рисами європейського романтизму є в, першу чергу, утвердження особистості, осмислення внутрішнього світу людини, її невичерпності, її творчої могутності. Характеризуючи спокуси своєї молодості, відомий німецький філософ Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг писав: “Прекрасний був час..., дух людський був розкутий, вважав, що має право протиставляти усьому існуючому свою дійсну свободу і писати не про те що є, але що можливе “. Ці слова справедливо вважають одним із найбільш глибоких визначень романтизму.

У слов'янських літературах романтизм виникає в умовах, коли завдання революції залишалися нерозв'язаними , а суспільний розвиток загальмований.

У слов'янському романтизмі саме суспільна мораль і політичні проблеми становлять основний зміст художньої творчості. В центрі - не апофеоз особистості, а піднесення героєм свого обов'язку перед суспільством. Величезну роль у слов'янському романтизмі відіграє проблема патріотичного обов'язку і боротьби за свободу народу. І вона знайде своє втілення у поезіях Міцкевича, Шевченка, Ботева.

Треба сказати, що ця епоха романтизму дала Польщі і світу найвизначніших творців літературного слова: Міцкевича, Словацького, Фредра, Норвіда, а також Залеського, Гощинського, Малчевського, які належали до “української школи романтиків”. Однак всіх їх поєднувала одна епоха романтизму.

Романтизм більшості країн Європи ХІХ ст. зайняв значні сфери людського мислення і творчості. Появився він і в ідеологіях, мистецтві, політиці, моді, звичаях.

Романтизм кожного митця був, безумовно, інший. Інший був романтизм Міцкевича, ще інший Словацького, а ще інший Норвіда.

Як же пов'язані із польськими романтиками українські романтики?

Насправді із першими несміливими кроками українського романтизму, саме Україна, погранична земля між Польщею і Росією, стає місцем зустрічі поетів. Рильський, Гощинський, Залеський, Пушкін зустрічаються на Україні. Вони зустрічаються біля тих самих джерел натхнення, оспівуючи тих самих героїв. Нехай різний у них спосіб трактування одного і того самого предмета, але з цієї поезії можна було б укласти гармонійне ціле, чудесну козацьку рапсодію, адже джерела її були спільними: український фольклор, козацькі літописи, “Історія Русів”, збірники Максимовича, а також польських збирачів.

“Українська школа” в польському романтизмі виникла в 20-х роках ХІХ століття. Станіслав Маковський каже, що творцем назви цієї школи є Олександр Тичинський, який 1837 р. писав: “Дух і стиль “української школи” відрізняються від духу і стилю “школи литовської”, а ще більше від інших поезій польських. Понурість, дикість, кроваві образи є улюбленою буденністю поетів “української школи”. Предмети і образи “української школи” створили новий світ для польської: світ татарів, отаманів, козаків, чайок, українських містечок і українських рік”.

Отже, як бачимо школа ця намагалася висвітлювати українську тематику в польській літературі. Але вона, однак, зовсім не була чимось монолітним, а як стверджує Іван Франко “групою талантів зовсім різнорідних” (39, 392). Франко також вказував на головну рису школи, на її “демократизм, любов до реального існуючого чи навіть зідеалізованого народу, любов, яка за допомогою творів школи вперше проникла в польську суспільність”.

Польсько-українська школа, за Франком, виникла під впливом народного українського елементу та історичних українських переказів. Але водночас, І. Франко дивується тій силі вислову, яку справило українське народне оповідання в польській формі і не могло мати того самого впливу у власній українській мові.

Дорота Сівіцка вважає, що визначення “українська школа” запровадив сам Михайло Грабовський, який писав: “Кроваві пригоди взяв Гощинський, яскраве життя і рицарські діяння Залеський, Малчевському дісталася найширша частина: меланхолія тих місць і часів”.

У загальному початком школи можна вважати рік 1820.

До визначних поетів школи належать: Малчевський, Гощинський, Залеський, Гославський, Заборовський, Олізаровський, Грабовський, Чайковський, Землянський та інші.

Поети української школи творили свої міфи. Для чого свої? Як підкреслює Ковальчикова, хоча Малчевський і підіймав ті самі теми, що і Міцкевич: доля і місце людини в світі і в історії, але по-інакшому їх висвітлював, і дещо інакше розумів саме поняття “романтизму”, ніж Міцкевич. Але спільність між ними все ж була.

Герої Міцкевича мали насправді багато сумнівів, але вірили в Бога і сенс життя. Малчевський показав в “Марії” відмінні думки. Говорив він, що людська доля не залежить від самої людини, що немає справедливості, що всім керує сліпе призначення.

“Марія” є першою поетичною повістю Польщі. Це творіння є найбільш песимістичним в польському романтизмі. Є тут також і містичний образ степу, міф України та міф козака.

Польські романтики завжди, починаючи з 1772 року, вважали Україну частиною старої Речі-Посполитої. Міцними були політичні зв'язки між ними, а найбільшу увагу польські романтики звертали на культурну подібність поляків і українців, а також їх історичну спільність.

Два ці народи поєднує також слов'янське походження і те, що саме Україна була міфічним свідком величності польського рицарства. І саме в тій землі спочивали кості предків.

З поетів “української школи” І.Франка, а як ми знаємо, І.Франко був важливою постаттю в дослідженні літератури, праці якого були дуже грунтовні, іноді бездоганні, найбільше приваблювали Залеський і Гощинський.

Чому І.Франко вимагав критичного ставлення до Залеського?

І.Франко говорив про глибокий дуалізм між дійсним чоловіком і його поезією. Коли він рецензував видання листів Залеського, яке було здійснене його сином, Франко звернув увагу на те, що там виступає досить таки активний діяч, живий чоловік, повний зацікавлення до сучасних подій, в той час, як його поетичні твори оповиті якимсь незрозумілим туманом.

“Великий, та не в одному сильно перецінений польський поет Богдан Залеський, без сумніву, по своїм інтенціям та почуванням найбільший український поет у польській літературі, хоча в його поезії найменше реальної України” (40, 291).

Поет змальовує світ, який ніколи не існував. Він, у своїй буйній фантазії, будує повітряні замки, намагаючись сягнути туди, де тверезий розум знайшов би хіба що величезну пустку. Він практично зідеалізував стосунки між польською шляхтою і українським народом і врешті дійшов до заперечення того, що називається українською самобутністю, вперто уникаючи розмови про те, що свого часу стосунки між Україною і Польщею були дійсно напруженими, сповненими драматизму. Залеський, таким чином, створив якусь фікційну, мальовану, вигадану Україну.

Беззаперечним є той факт, що Залеський був чудовим майстром поетичного слова, чим і зацікавив українських поетів. Такі образи поета, як “Січ - мати”, “буйний степ”, “грає синє море”, “чайка скиглить” споріднені з ранньою поетикою Шевченка, талант якого сам Залеський високо цінував. “Його поезія, - читаємо в “Щоденнику” поета запис від 12 червня 1861 року - наповнила моє серце невимовною насолодою. Байдуже, що відзивався про нас неприхильно - адже це був останній із кріпаків, яким польська шляхта далася взнаки”.

Українські і польські романтики визнавали Залеського як творця третьої версії ранньоромантичного українізму. Він сприймає видуману реальність радісно і жартівливо. Герой його молодий і таємничий. Молодість героя вільна і радісна, але дещо пуста. Козак і на далі залишається основним героєм поем Залеського. Міф України у Залеського являє собою нерозірваний зв'язок козацтва з Польщею. Україну він вважає матір'ю, а Польщу - Батьківщиною.

Знову ж таки появляється зв'язок з Міцкевичем. Залеський свідомо співпрацював з Міцкевичем, намагаючись дати українській епіці відповідник, яким був “Пан Тадеуш”. Може і не мав Залеський таланту епіка, але історична поема доживала свого віку. В цей час повість ставала досить популярною. В своїй творчості Залеський був вірний ідеї безконфліктного співіснування Польщі і України. Але свідомість народів розвивалася не в цьому напрямку.

Особливо захоплювався Франко творчістю С.Гощинського, адже він ніби був протилежністю Залеського, зосереджуючи у своїй творчості те, чого той уникав. Це автор відомого твору про Коліївщину - “Замок Каньовський”.

Гощинський шанував і поважав український народ, народ вільнолюбний, який має не лише свої звичаї, традиції, історію, а й хоче по-своєму влаштовувати свою долю. Тут його творчість перегукується із творчістю Т.Шевченка, адже існує думка, що Т.Шевченко також був романтиком.

Гощинський захоплювався героїзмом українських козаків, що і показує у своєму творі, коли змальовує сутичку загону Небаби з військами старости Потоцького. Позитивним героєм тут виступає не староста, не комендант замку, не переодягнений в кобзаря польський шпигун, а простий козак, який протестує проти несправедливості. Саме він піднімає народ до боротьби, бо живе у країні невільній. Хід повстання у Гощинського описаний з тією ж послідовністю, що і в “Гайдамаках”: освячення ножів десь біля Монтронівського монастиря, пожежа, зустріч і об'єднання Залізняка з Гонтою, повстання в Умані, не тільки. Існує також думка про те, що Шевченкові був відомий твір Гощинського.

Гощинський, на відміну від Залеського і Малчевського протиставив суворе обличчя України. Власне у творі він змальовує боротьбу козаків і шляхти. Пам'ять про ці події надовго закарбувалися в польській уяві і свідомості про Україну, як про край, який спливає кров'ю.

Зазвичай всі дослідники творчості Гощинського сходяться на тому, що “Замок Каньовський” належить до явища романтизму. Свідченням цього є скажений, бурний стиль, а романтика твору - “чорною і понурою”.

Україна в творі являє собою таку собі романтичну пекельну машину, нагромадження зла, яке породжує злочинців. В “лапах” цього механізму людина є безсильною.

Тому революцію Гощинський трактував як справедливу людську помсту. І тут також можна провести паралелі із творчістю Словацького, який також визнавав революцію, як криваву необхідність і це призвело його до революційного ідеалізму і він не лише обстоював саму ідею революції, а й ідею насильницького поборення зла.

Дух Ю.Словацького, його “вічний революціонер”, - не якийсь незбагненний апокаліптичний образ, виплеканий знову ж таки у романтичній традиції, пов'язаний із тривожною атмосферою боротьби за незалежність Речі Посполитої.

Інфернальний образ України забезпечив собі тривале місце в польській міфологічній літературі. Подібний образ також можна знайти у Ю.Словацького і його творі “Срібний сон Саломеї”, цьому “драматичному романсі”, як назвав цю річ сам поет.

У творчості Лободовського також помітний стиль “української школи”. Поет насправді присвятив ціле життя тому, щоб довести, що два народи мають багато спільного, ніж те, що різнить їх і повинні нарешті з цим погодитися.

Крім Залеського, Гощинського і Малчевського поетами школи також вважають Югославського, Заборовського. До визначних романтиків цього періоду відносять також Томаша Падуру, Ю.Словацького, який неодноразово згадується у порівнянні із поетами “української школи”, а також сюди ж відносять Михайла Грабовського, Чайковського, Люсіана Семенського і Олександра Гроза.

Розпад цієї школи починається в 1831 році. В 1863 році українська тема майже повністю завмирає. Однак, треба погодитися з тим, що школа мала величезний вплив на польську культуру. Вона внесла туди новий дух, колорит іншої культури, іншої природи, інших постатей, наприклад, Вернигори. Той козак, український лірик, герой давнього українського фольклору, ввійшовши до літератури польської, став постаттю яскравою і популярною. Зустрічаємо його і в творах Чайковського “Три верби”; в Семенського, а також у “Беньовському” і “Срібному сні Саломеї” Ю.Словацького.

Ті сенси і правди життя, герої, заспокоєння дикої природи, відповідності і протиставлення життя не покидають польського романтизму аж до самого його кінця. Хоча назвати це істинним кінцем не можна, бо навіть в пізніших епохах зустрічається повернення до того славного періоду.

ВИСНОВКИ

Отже підводячи підсумки усього сказаного, можна зробити деякі висновки, а саме, що кінець ХІХ ст. - поч. ХХ ст. - це той період, коли відбувається зближення національних літератур і хоча література кожного народу специфічна і неповторна і має свій колорит, але вона також має і спільні риси і тенденції кожної епохи.

Українська і польська літератури, безумовно, мали багато спільного, вони взаємно досліджувалися і жили одна в одній. Досить згадати лише” “українську школу” в польській поезії, яка здавна цікавила не лише істориків польської літератури, але й загалом усіх тих, кого зацікавлював гордійський вузол польсько-руського питання. Характерне для поляків хіба те, що, незважаючи на велике значення української школи в їх літературі, вони досі не здобулися на основну студію явище, ба, навіть, можна сказати, закинули цілу “українську” ниву на переліг. Адже й досі нема повного і критичного видання писань такого велетня польського слова, як Северин Гощинський, не говорячи вже про інших minores gentes, більша частина писань Тома Олізаровського лежить у рукописах, а зі студій про сю частину польської літератури й її суспільний підклад усе ще найліпше буде те, що сказали не поляки: Шашкевич та О. Колесса” ( т. 33 ст. 104).

У той час український читач уже досить знав про польську літературу завдяки таким українським виданням, як “Діло”, “Руслан”, “Рада”, “Буковина”, “Літературно - науковий вісник”, на сторінках яких містилися численні художні переклади.

Обидві нації, обидві літератури мали мали своїх геніїв, своїх поборників і захисників: Україна - Франка і Шевченка, а Польща - Міцкевича і Словацького.

І. Франко - це взагалі неперевершений дослідник зарубіжних літератур. Саме він порушив, зокрема, в польській літературі питання про появу в ній простого трудівника, намагаючись дослідити те темне життя робочого люду і чому особистість деморалізує. Франко також порушив проблему зневіри шляхти у силі і свідомості свого народу. Подібну проблему порушував у своїй творчості і Ю. Словацький, однак на думку Франка ні Словацький, ні Міцкевич не створили той тип селянина, яким його бачив сам Франко. Не зробили цього і представники “української школи”.

У своїх висновках про польську літературу, Франко перш за все виходить з конкретно - історичних умов розвитку Польщі і польської літератури ХІХ ст., але разом з тим всебічне знання і розуміння процесів розвитку літератури інших країн, зокрема Росії, України, Франції, Німеччини дали йому можливість краще зрозуміти польську літературу і не лише зробити окремі блискучі дослідження польських письменників, а й створити струнку і послідовну концепцію закономірностей польського літературного процесу ХІХ ст.

Що стосується Т. Шевченка, то на сьогоднішній день немає сумнівів у тому, що Шевченко також був причетний до даної епохи. В статті Фрідріха Шольца “Поет - бард” говориться про те, що літературні і фольклорні елементи в “Кобзарі” Шевченка на ст.. 63 вказують на те, що Шевченко з його “Кобзарем” був типово романтичним поетом. Ритм його віршів нагадує ритм народних пісень. В даній статті вказані також і інші фольклорні елементи у віршах Шевченка, зокрема вживання демінутивних суфіксів (серденько, головонька, личко, оченята і т. д), а також використання епітетів (карі оченята, чорнії брови, синє море, широке поле, гіркі сльози і ін.).

Але найкращим с свідченням того, що Шевченко дійсно був романтиком є той факт, що деякі його твори мають тенденції спільні із творами польських поетів, або ж навпаки. Досить лише загадати “Срібний сон Саломеї” Словацького і “Гайдамаки” Шевченка. У “Срібному сні Саломеї” по ідеї висвітлюються ті ж події, що і в “Гайдамаках”. Обидва поети у своїх творах критикують польську шляхту, зневажають жорстокість і вбивства, глибоко переживають трагедії подібного роду. Також варто згадати такі шедеври Словацького, як їх називає сам Франко, як “Балладина”, “Мазепа”, “Вацлав”, “Змій”, де поет звернувся до історичного минулого народу, що споріднювало його знову ж таки із Шевченком і його “Іваном Підковою”. І взагалі Юліуш Словацький дуже захоплювався українською тематикою. Та це й не дивно, адже ми знаємо, що він народився на Україні і тому був сильно із нею пов'язаний, жив її проблемами, захоплювався мужністю українських запорожців і відданістю Батьківщині. Тому про Юліуша Словацького варто говорити і згадувати його в контексті українсько-польського романтизму. Хоча на початок його творчості він не був таким популярним, як, наприклад, Адам Міцкевич, але говорить про нього як своєрідного великого поета почали вже трошки пізніше і знову ж таки завдяки І.Франкові. Та й взагалі польський романтизм був всередині не монолітним. Створили його одиниці яскраві і оригінальні, які різнилися літературним ідеологічним поглядом на їх сучасність, тому романтизм кожного митця був інший. Те саме можна сказати і про українських романтиків.

Епоха романтизму, як явище оригінальне, бо оригінальність, індивідуалізм, неповторність - це характеристики даної епохи, дала світу дуже багато, насамперед ту перевершену плеяду романтиків світового рівня, які ніколи не повторяться в літературі і які будуть жити в ній вічно, і до яких будуть звертатися і наші сучасники, і наші наступники, бо створили вони щось таке, що є вічним і не втратить своєї актуальності ніколи. Крім того, епоха романтизму дуже збагатила слов'янські літератури новими типами, образами, спільними темами. Досить лише згадати образи козака Рунька і Вернигори, які неодноразово появляються в польській літературі, які просто стали вже образами типово польськими. І взагалі, про епоху романтизму можна говорити ще дуже багато і можливо у майбутньому про неї скажуть ще набагато більше і грунтовніше, глибоко оцінивши все те, що вона дала нам.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баб”як П./М.Конопницька // Вільна Україна, 1980, 7 жовтня.

2. Баран Г. Ів. Франко про польську модерну // Франкознавчі студії. Зб. Наук праця Т. Дрогобич, 2001.

3. Береш С. Польська література на скляному екрані. - // Сучасність, - 2002, № 1.

4. Венгерок Л.М. Зі студій Ів. Франка над польською літературою В кн.: наукові записки, Житомир, педінститут, 1956.

5. Вервес Г.І. Франко польською мовою “Літературна газета”, 1956, № 25.

6. Вервес Г.Ю. Словацький і Україна, Київ, 1959.

7. Вервес Г.І. Франко. Спроба синтезу В кн.: Вервес Г, польська література і Україна, К, 1985.

8. Возняк М. С. І.Франко в 1883 - 1884. про польське питання В кн.: “Дослідження мови та літератури”.

9. Войтюк А. Поезія А. Міцкевича в оцінці І. Франка. - // Адам Міцкевич і Україна - Дрогобич, 1958. - с. 52 - 54.

10. Глинський І. Великий каменяр і Марія Конопницька// Всесвіт - 1966 - № 5. с. 82 - 86.

11. Глинський І. Подільськими шляхами Ю. Словацького. - Жовтень, 1969, № 10.

12. Глинський І. Споріднені революційним духом /І.Франко і Ю.Словацький/. - Літературна Україна, 1966, 22 липня.

13. Грицков”ян Я. Польське франкознавство. Деякі підсумки перспективи розвитку // Літературознавство, К, - 2000 р.

14. Демська, Будзуляк Л. Міфи слов'янського романтизму або ж фатум Шевченка, Міцкевича, Пушкіна // Сучасність. - 2004 р. - № 3. - с. 106 - 110.

15. Історія польської літератури, - Видавництво “Мазепа”, Москва, 1968.

16. Кирилюк Є.П. Значення І.Франка для слов'янських літератур - Наукові записки Т.XVIII, В.2. Київ, держ. інституту, 1958, с. 5-22.

17. Кочур, Зеров і Словацький. // Всесвіт, 1889, № 8.

18. Лірика, епос і драма у Міцкевича, Словацького, Красінського, Пушкіна та Шевченка // Нахлік Є. Доля - Los - Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. НАН України, Львівське відділення Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка, Львів, - 2003 р. - с. 490-498.

19. Ленінська. - Видавництво Київського університету, 1973.

20. Павличко Д. Український патріотизм Ю.Словацького. // Сучасність - 2002 - № 10.

21. Пачовський П.І.Франко - невтомний поборник українсько-польського культурного єднання. - “Жовтень”, 1959, № 2, с.149-152.

22. Плита І. Постать Адама Міцкевича // Всесвіт. - 1999. - № 2. - с.101-104.

23. Радишевський Р.П. - Видавництво “Дніпро”, 1985.

24. Ривкіс Я.Ф. І.Франко - дослідник польської літератури. В кн.: Слов”янське літературознавство і фольклористика. В. 4. К, 1968.

25. Ривкіс Я.Ф. І.Франко про закономірності польського літературного процесу ХІХ століття. В кн.: Наукові записки Т - 5, Житомир, педінститут, 1957.

26. Скуратівський В. Уроки польського романтизму. До 200-річчя від Дня народження Адама Міцкевича. // Укр.культура. - 1998 - № 11-12. с.26.

27. Стахеев Б. Романтизм і літературний процес в Польщі. В кн.: Розвиток літератури в епоху формування націй. М, 1983.

28. Три поета еміграції (Про польських поетів: Міцкевича, Словацького, Красінського) // Тарнавський О. Відоме і невідоме. - К. - 1999.

29. Ю. Словацький. Срібний міф України. Поезії. Поеми. Драми. - “До джерел”. - Львів, Світ, 2005. - с. 304.

30. Шалата М. Іван Франко - дослідник і критик польської літератури. - Радянське слово, 1986, 9 липня.

31. І. Франко. Польський селянин в освітленні польської літератури // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 27. К: наук. думка, 1980. - С. 66-94.

32. І. Франко. Поезія Яна Каспровича // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 27. К: наук. Думка, 1980. - С. 257-264.

33. І.Франко. Переднє слово (До “Перебенді”. Т.Г.Шевченко) // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 27. К: наук. думка, 1980. - С. 285-307.

34. І.Франко. Поет-герой. Пам'яті Северина Гощинського в річницю Бельведерської ночі. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 27. К: наук. Думка, 1980. - С. 334-337.

35. І.Франко. Як виникають народні пісні. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 27. К: наук. Думка, 1980. - С. 57-66.

36. І.Франко. З галузі науки і літератури. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 28. К: наук. Думка, 1980. - С. 145-166.

37. І.Франко. Нове видання творів Ю.Словацького. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 29. К: наук. Думка, 1981. - С. 113-116.

38. І.Франко. Юліуш Словацький і його твори. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 29. К: наук. Думка, 1981. - С. 425-433.

39. І.Франко. Сучасні польські поети. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 31. К: наук. Думка, 1981. - С. 385-412.

40. І. Франко. Богдан Залеський. // Франко І. Зібр. Творів: У 50-ти томах - т. 33. К: наук. Думка, 1981. - С. 291-292.

41. І.Франко. Марія Конопницька. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах - т. 33. К: наук. Думка, 1981. - С. 375-383.

42. І. Франко. Адам Міцкевич. // Франко І. Зібр. Творів: У 50-ти томах - т.39. К: наук. Думка, 1983. - С. 256-257.

SUMMARY

The theme of my diploma paper devoted to polish literature and “Ukrainian school” of romantics has never been researched before, that's why taking into consideration some valuable articles, wrote by such scholars as: Matskowуch. M Rywkis I and the article, edited by Bojko - Blohin we can only get some information, but the work is mostly based on the expressions of I. Franko and what he, actually, said about Ukrainian and polish romantics. I. Franko turnd to be a great investigator of polish literature and it seemd, that he knew everything about polish literature of the XIX century. He really wrote a lot about polish literature and polish poets of the same century and also gave an adequate estimation of their creation.

The purpose of this research is the study of the epoch of romanticism and also the comparing of polish and Ukrainian romanticism in the interpretation of its different representatives.

The following tasks were set in order to complete the purpose of the diploma paper:

1) The characteristic and estimation of the epoch of romanticism

2) The acquintance with the most prominent representatives of the given epoch and estimation of their creative work by I.Franko.

3) Detailed concentration on the creative way of U.Slovatskyj.

4) Characteristic and estimation “Ukrainian school” of romantics in polish literature and interpretation of this phenomenon by I.Franko.

The subject of the research is the creative work of U. Slovatskyj.

The object of the study is the epoch of romanticism in Ukraine and Poland.

In the process of researching the described problem we used such methods as: the biographic method (the reflection of some elements of the biography of one of the most prominent representatives of polish romanticism).Systematic, comparative and the methods of analysis, synthesis and abstraction were also used.

Theoretical and practical value of the research. The provided analysis of the problem may be used in future researches. In may also be practically used on the lessons of polish and Ukrainian literature in order to widen the scopes of children's outlook. The following material may also be used in the institutions of high education as such, which has never been used before.

The diploma paper consists of Introduction, 3 Chapters, Conclusions and Bibliography. In Introduction we mostly describe Ukrainian romanticism and I.Franko as a pioneer of European romanticism. We also mention such romantics as Kotsubynskyj M., Kobylyanska O. and first of all Ukrainka. L. In Introduction we also mention a great payment of U.Slovatskyj in the development of romantic schools in Ukraine.

The problem of investigation of polish literature of the XIX century, its positive and negative sides and the most prominent representatives are described in the first chapter. This description is actually made by I.Franko, who is consider to be an investigator of Polish literature.

The second chapter is completely devoted to U.Slovatskyj. From this chapter we can find out the reason of this specific delight by him and some specific features of his literal works and also his connection with Ukraine.

And the last chapter is the characteristic of the “Ukrainian school” of romantics in polish literature and the role of this school in the development of polish literature and not only polish, but also Ukrainian literature.

So, the epoch of romanticism as an original phenomenon gave us and all world unsurpassed romantics of world degree, because they created something eternal something, that will live forever in our memory.

And a large number of our successors will come back to that glorious period and will give it the most profound estimation with the whole understanding of its meaning.


Подобные документы

  • Біографічні відомості життєвого та творчого шляху Юліуша Словацького. Спогади та твори в Ю. Словацького про Україну. Юліуш Словацький в українських перекладах та дослідження творчості поета. Творчість Ю. Словацького в інтерпретації Івана Франка.

    курсовая работа [38,9 K], добавлен 15.10.2010

  • Життєві віхи життя Івана Франка. Документи до історії докторату Івана Франка. Життєпис письменника. Біографія Івана Франко. Пробудження національної гідності та поступ до омріяної незалежності. Відповідальність перед майбутніми поколіннями.

    реферат [358,9 K], добавлен 21.10.2006

  • Особливості укладання та мотиви збірки Івана Франка "Зів’яле листя". Використання різних жанрів. Безсумнівна композиційна цілісність збірки. Модерністська тенденція в українській літературі. Основні поняття знаково-семантичної системи "Зів’ялого листя".

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 19.05.2015

  • Навчання Івана Франка у дрогобицькій "нормальній школі" та на філософському факультету Львівського університету. Перший арешт І. Франка та інших членів редакції журналу "Друг". Робота в прогресивної на той час польській газеті "Кур'єр Львовський".

    презентация [1,6 M], добавлен 11.12.2013

  • Короткий нарис життя та творчості відомого українського письменника та публіциста Івана Франка, його літературна та громадська діяльність. Роль Франка в формуванні національної культурної свідомості народу. Філософські та естетичні погляди письменника.

    курсовая работа [95,8 K], добавлен 18.10.2009

  • Збірка "Коли ще звірі говорили" І. Франка як видатне явище в українській дитячій літературі. Теми навчання і виховання дітей у автобіографічних оповіданнях. Казка як засіб пізнання дійсності для малят, використання автором образних багатств фольклору.

    реферат [23,7 K], добавлен 11.11.2013

  • Функції, властивості та завдання публіцистики. Розвиток української публіцистики. Публіцистична спадщина Івана Франка, значення публіцистики в його житті. Ідейно-політичні засади публіцистичної творчості. Використання метафор у публіцистичних текстах.

    курсовая работа [134,9 K], добавлен 13.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.