Поетична творчість Юрія Клена

Хай кличе ревом розкіш міст,

Хай в затишку холоднім саду

Грішний танець Іродіади

Гру похоті вкладає в хист

Мов розбиваючись об мідь,

Відлине хвиля зваб і шалу. . [с. 40]

Відкинувши рішуче "гріх похоті" пророк має виконати свою місію:

А ти, за ким ми в грози йдем,

Такий нещадний і суворий,

Твій плуг тропу нам тільки оре,

Що має ввести нас в Едем . [с. 41]

"Гріх похоті" пов'язаний у Клена з образом Іродіади. Іродіада - дочка Арістовула, внучка Ірода Великого. Була одружена із своїм дядьком Іродом Філіном, але залишила його і зійшлася з братом Іродом Антипою" [10:419]

У біблійній легенді долі Івана Хрестителя та Іродіади тісно пов'язані. Іван Хреститель привселюдно осуджував і картав Ірода Антипу за зв'язок з Іродіадою, вимагаючи відіслати її додому, до законного чоловіка. Довідавшись про це, Іродіада розгнівалась і просила Ірода умертвити Івана, але той не погодився: він знав, що народ любить Івана Хрестителя і в разі його смерті підніме бунт. Тому Ірод наказав схопити Івана, посадити у в'язницю. На бенкеті до дня народження Ірода танцювала дочка Іродіади - Саломея, яка за порадою матері в нагороду за свій танець попросила на тарелі голову Івана Хрестителя. [42:166-167]

Мотиви гріха плоті звучать у сонеті "Книга Бытия", у якому біблійні факти тісно переплетені з сміливою поетичною фантазією. Сонет перекликається з першою книгою Мойсеєвого п'ятикнижжя, яка має назву "Буття". Люди так часто звертались до цієї книги, в якій розповідається про створення світу і всього живого на землі, що вислів "Книга Буття" став крилатим. Перші рядки сонету нагадують третій день Буття, Коли Бог сказав: "Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний" [бут.:1:9]

О, был прекрасный первый волн разбег

И раскаленней солнце в тверди ясной [с. 364]

Проте новостворений світ вже насичений і пройнятий гріхом:

Сходили ангелы с высот алмазных

И вовлекались в дивные соблазны,

И отдавали грешницам весь пыл…[с. 364]

У сонеті-диптисі "Лот" поет звертається до алегоричної біблійної образності, яка наповнює твір органічним поєднанням старозавітних і новозавітних символів. На цю своєрідність диптиху вказує І. Дмитрів: "Характерною ознакою біблійних символів є тілесний зв'язок між Завітами: старозавітний символ має свій глибокий вияв у Новому Завіті, натомість новозавітній символ сягає своїми коренями старозавітних часів" [30:76]. З цього ж приводу Р. Мене зауважує: "Святе Письмо традиційно сприймається як світ символів... Принципова особливість біблійного символізму полягає у тому, що він сам по собі "діалогічний, оскільки репрезентує діалог двох Завітів і двох культур". [?:79]

Зв'язок диптиха зі Святим Письмом (як і "Предтеча") виявляється вже на рівні назви. За біблійною легендою ім'я Лота пов'язане з історією міст Содоми і Гоморри. Про ці міста в Біблії говориться, що "люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом" [13:13] Тому Бог вирішив знищити ці міста разом з їх жителями.

Авраам, великий праведник, заступився за жителів Содоми перед Богом, бо там жив його племінник - Лот - людина віруюча, праведна і безгрішна. Два ангели йдуть до Содоми, щоб виконати волю Божу, а водночас попередити Лота про загибель міста. Саме цим мотивом починається твір Юрія Клена:

Коли тобі являтимуться в снах,

Віщуючи руїну, смерть і горе,

Страшні архангели, що двинуть зорі

І долю світу важать на мечах,... [с. 34]

За біблійною легендою, ангели кажуть Лотові: "Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста" [19:15]

Лот іще вагався, та ангели схопили за руку його і за руку жінку його, і за руки обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом" [19:16]

Тоді один із них сказав: "Рятуй свою душу, - не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околицях. Ховайся на гору щоб тобі не загинути" [19:17] . Цей мотив біблійної оповіді переспівується в наступних рядках вірша:

- Тікай, покинь скарби свої в містах.

Позаду хай шумить вогняне море:

Страшний Содом і проклята Гоморра.

Тебе ж нехай веде у далеч шлях

Не озирайсь, а то кільцями гада

Жахне тобі у вічі чумний дим,

І скам'янієш миттю соляним

СТОВПОМ.

Як бачимо, в поезії має місце трохи не пряме цитування Старого Заповіту. В. Плітка зауважує, що "тире на початку катрена вказує, по-перше на діалог між Лотом і Апостолами (Бут.:13:12-13,17), зумовлений особистісним аспектом ліричного суб'єкта, по-друге, на діалог між синами Ізраїлевим й Ісусом Навином (Об: 6:16-19), зумовлений національним аспектом, по-третє, на "голос гучний, немов сурми", який почув святий Іван на Патмосі (Об.1:10-11) зумовлений загальнолюдським аспектом. Очевидно, шлях антигероя на всіх трьох рівнях: особистісному, національному, загальнолюдському - виявлене бажання підкоритися Слову Божому - жінка Лотова була перетворена на соляний стовп, бо обернулась назад, коли Єгова закликав її залишити місто та йти вперед. Така логіка тричі об'єднує Старий Заповіт із Новим, підкреслюючи спільність езотеричного змісту, який приховано і в Об'явленні" [55:155-156].

Руйнація попередніх життєвих цінностей подібна до спустошення від повені, але у цьому контексті навіть не є покаранням за гріхи, а перш за все - очищенням і оновленням:

Ні, зерна із садка душі твоєї

Ти пронеси крізь бурю і вогонь

У тихому теплі твоїх долонь,

Щоб знав колись хтось викохав лілеї [с. 34]

Бо знов колись лоза горби покриє

І знов постові звінчає скронь

Зазеленіє знову оболонь,

І хвилі весен чорний намул змиє [с. 34]

В. Плітка зауважує, що мотив очищення водою і вогнем є провідним у Книзі пророка Ісаї, алюзією до якої створює Юрій Клен, об'єднавши мотив "живої води" і метафору саду: "і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагадує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають" [Іс.:58:8], а у Новому Завіті читаємо: "Коли прагне хто з вас - нехай приходить до мене тай п'є! Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої потечуть із утроби його" [Ів.:7:37-38]. Отже, маємо ще один символічний вияв особи Христа як води живої. Ще одним символічним виявленням Ісуса Христа є виноградне гроно:

Крізь полум'яний шум страшних пожеж

Лови теж ти чуйним слухом дальні дзвони,

Що вітер їх несе з незримих веж.

Майбутні дні, мов виноградні грона,

До рук твоїх крізь дим, крізь град і жар

Схиляють важко свій п'янкий тягар. [с. 35]

Христос пролив кров за людей: "Я - виноградина, ви - галуззя! Хто в мені перебуває, а я в ньому, той рясно зароджує , бо без мене нічого чинити не можете ви" [Ів.: 15:5] . У Старому Завіті виноградне гроно символізувало плодючість, достаток; Новий Завіт наголошує на містичній єдності з Христом, який дає життєдайну енергію тим, хто вірить в нього [30:77] .В.Плітка простежує, що образи-символи кожної строфи другого сонета - зерна та лілеї, лоза та хвиля весен, дальні дзвони та незримі вежі, майбутні дні та виноградні грона - утворюють метафору меси. [55:163].

Серед образів-символів одним із провідних у поезії Юрія Клена є образ далеких дзвонів : "Це далека вершина великої духовності людства, яку люди не раз утрачали або є якої так і не могли досягнути. Шлях до цієї вершини нелегкий і проходить крізь важкі полум'яні роки" [14:66].

У сонеті "Бог" поет звертається до старозавітного Бога часів Мойсея - страшної, караючої сили. У Клена цей образ силою поетичної фантазії переосмислюється: Бог - прихильна до нього космічна сила. Переосмислення відбувається безпосередньо у строфах сонета. У перших двох віршах поет беззастережно сприймає старозавітний образ:

Он был со мной со страхом давних дней,

Такой, как со страниц он дряхлый старик,

В кровавых заревах, седых кошмарах,

Каким его видал в те дни Моисей. [с. 367]

Для порівняння приведемо приклад: як відомо, у книзі "Левіт" із Мойсеєвого пятикнижжя є фраза, не раз повторювана в Біблії, яка є формулою закону помсти: "І кожен, коли робить своєму ближньому, - як хто робив, так буде зроблено йому: ламання за ламання, око за око, зуб за зуб, - яку ваду зробить хто кому, така й буде зроблена йому" [Бут. 24:19-20]. У Новому Завіті ця формула спростовується Ісус Христос в одній зі своїх проповідей каже: "Прощайте ворогам своїм..."

У трактуванні Клена Бог - добра космічна сила, що розтікається зоряними струмками в цілому всесвіті, допомагаючи жити і творити:

Но я везде собрал его клочками

И, словно плащ, подбросил в небеса.

И там течет он звездными ручьями

Сквозь сонмы солнц, разплетшиих волоса,

Спокойными попутными ветрами

Мне раздувал жизни паруса [с. 367]

У ранніх поезіях, молодий поет, перейнятий юнацьким максималізмом, переосмислюючи істини буття у трактуванні Бога доходить "до майже блюзнірського образу" [14:66].

Таким ми бачимо Бога у вірші " Добро и Зло, Христос - Люципер", у якому контрастні образи створюють своєрідне й неминуче поєднання: Починається вірш мотивом нерозуміння протиставлення ключових символів буття:

Добро и зло, Христос - Люцифер,

Рожденье - смерть, эдем и ад, -

Все это непонятный шифр

И непонятный мне распад,… [с. 362]

Для ліричного героя "сущность-то всегда едина":

Одно - и сатана, и Бог.

Сливает луч огонь и льдины,

И к Богу много есть дорог [с. 362]

Надією і вірою у прийдешню могутність України сповнений віри "Символ", у якому органічно поєднані біблійні мотиви і національний колорит. Данило - князь у молитві "на горі під ясним дубом, Де хрест зчорнілий з дерева стояв" свої слова звертав до Бога "руки, склавши чашею". Молитва асоціюється з молінням про чашу Ісуса Христа у саду Гетсиманським. Ісус "упав долілиць, та молився й благав: "Отче мій, коли можна, нехай обмине ця чаша мене, та проте, - не як Я хочу, а як Ти". [Мт.: 26:39]. Ішлося про смерть на Голгофі, якої не можна було уникнути, бо інакше не справдилося б обіцяне Богом спасіння грішників: його можна було досягти лише жертовною смертю Сина Божого, Ісуса, Спасителя. Мотив молитви про чашу-долю відтворений у вірші Клена майже повністю. І вірші згадується притча про гірчичне зерно. Доповнена і заново осмислена вона символізує подальше життя у його невичерпному розмаїтті:

І пригадалося забута притча,

Що про зерно гірчичне склав Христос [с. 105]

Притчу про гірчичне зерно Ісус подав, кажучи про Царство Небесне: "Царство Небесне подібне зо зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його" [Матв.:13:20]

Дозрілий жолудь, що як знак упав в долоні - чаші Данила - князя, теж символізує нескінченність життя.

"Всміхнувся князь, бо вже в уяві бачив,

Як бурий жолудь пагінці пускає,

Як виростає з нього дуб гіллястий,

І як навколо згодом постає

Родина з нових дубів кремезних,

Як по роках зростає темний гай,

Де кубляться птахи в зеленім віті,

А в темних лігвах сплять звірі кудлаті". [с. 105]

Розгорнення поетичного образу є біблійною ремінісценцією, яка будується на основі образів-символів: гірчичне зерно - жолудь:

І все, чим є вагітний час прийдешній,

Поразки потужний дзвін і рокіт слави

У собі крив звичайний, простий овоч,

Життя довічного безсмертний символ,

Борсання Духа - відповідь ясна. [с. 106]

Знак, що подає Бог Данилові - жолудь - нагадує ще про одну біблійну оповідь - знак, даний Божому Гедеонові про перемогу над численним ворогом. У книзі Суддів говориться про сумнів, що охоплює Гедеона і що прохання дати знак, щоб цей сумнів покинув його і сповнив вірою: "Якщо знайшов я милість в очах твоїх, то зроби мені ознаку, що Ти говориш зо мною" [Суд.:6:14]. Гедеон отримав знак, який він просив. І казав Гедеон до Бога: "Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, - то ось я розстелю на тоці вовняне руно якщо роса буде на самім руні, а що всій землі сухо, то буду я знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!" І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстелив руно, і почавив росу з руна, - повне горня води. І сказав Гедеон до Бога: "Нехай не запалиться гнів Твій на мене, нехай я скажу тільки цей раз: нехай сухо буде на самій руні, а на всій землі буде роса". І Бог так тієї ночі, - і було сухо на самім руні, а на всій землі була роса" [Суд:6,7:36-40]. Жолудь, який впав князеві до рук, простягнених до Бога, є символом, прозрінням крізь віки.

Символічним є також сам образ жолудь - дозрілий плід дуба. У Книзі Суддів говориться про те, як Гедеон за наказом Ангела Господнього: "І Гедеон увійшов до хати, і спорядив козеня, і опрісноків з ефи муки, м'ясо поклав до коша, а юшку влив до горщика. І приніс він до Нього під дуб, та й поставив перед Ним" [Суд:6:19]. Саме під дубом Господь прийняв від Гедеона пожертву. На знак цього під дубом він "збудував жертівника для господа і назвав ім'я йому: Єгова-Шоломі" [Суд.:6:24]. Єгова-Шолом означає "Господь - мир". З волі автора дуб є символом невмирущості, через нього і його плід розкривається майбутнє, передається програма подальших дій:

Коли твій нарід лихо поневолить,

Не кутай скаргами твій рідний край,

Схований для засіву насіння голе.

Дрімає в темній шкарлупці жолудь:

Погрій в руці його, тули до чола,

Вслухайся, як росте прийдешній гай. [с. 106]

Самобутній і невичерпний у своїй творчій потенції світ поезії Клена духовно тісно пов'язаний з українським світом. Історичні шляхи розвитку, своєї Батьківщини поет осмислює через світові образи, складовою частиною яких є біблійні образи, символи, мотиви і ремінісценції. Образ України невіддільний від образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої. Глибока віра поета тісно пов'язана з вірою в щасливе майбуття України, її звільнення від ворожого ярма. Така віра втілена у рядках поезії "Терцини". Довгий шлях, сповнений страждань та поневірянь, закінчиться зрештою перемогою над "драконом" - ворогом Батьківщини:

Зостанься безпритульним до сконання,

Блукай та їж недолі хліб і вмри,

Як гордий флорентієць, у вигнанні.

Та перед смертю дітям повтори

Ту казку, що лишалась, як спомин

Прадавньої, забуті пори,

Як у грозі, у блискавці і громі

Колись страшну потвору переміг

Святий Георгій в ясному шоломі...

І як дракон, звитяжний, поліг. [с. 79-80]

Віра у перемогу втілена в образі святого Георгія, який у легенді переміг дракона, що символізує перемогу християнської віри. Святий Георгій, за легендами, зображений як величний воїн, одягнений в обладунки. Він сидить на коні (звичайно білому - алюзія на чистоту). У руках у нього меч. Його меч вже зламаний і лежить на землі - частина його встромлена в шию дракона. Святий створює алюзію летаргічного сну нації. Як Господь воскресив мертвого Лазаря, що спав чотири дні, так і воскресив він Україну від тьми:

Настане день... світ спалахне, й полуда

Тобі спаде з засліплених очей.

"Світ спалахне" світлом, адже: "Бог є світло: і немає в нім жодної темряви" [Ап. Ів.:1:5] І в цьому світлі Божому постане Свята Софія, ясна й нерушима" [с. 78].

Мотиви вірша-медитації "Софія" перекликаються з сонетом "Христос", де чудо в Кані пов'язане з чудом оздоровлення сліпих, коли їм полуда спаде з очей, бо Христос - "світло світу", із воскресення Лазаря, бо Христос - "воскресіння і життя".

Поет вбачає національний ідеал у бутті, сфокусованому в релігійно-культурній сфері, у галузі загальнолюдських цінностей, які акумулює традиція віри-храму, тому-то ні Софія, ні Лавра не підвладні знищенню [4:314].

Згідно з Юрієм Кленом, прийдешність України має лежати на духовних підвалинах, якими є віра в Бога, прагнення гармонії із собою і світом. Задумуючись над творчістю поета, Богдан Босічук і Богдан Рубчак зазначають: "У своїй суті філософія Юрія Клена - ідеалістична філософія західного християнського гуманізму" [43:5].

Як уже було зазначено, того ж дня були створені "Терцини" - інвокативна лірика, звернення до сучасника, у якому злилися біблійні мотиви з ремінісценціями з Дантових терцин. Авторська примітка до вірша "Терцини" проголошує: "В цій поезії вжито строфу, що нею писав Данте свого "Di Vina commedia", щоб підкреслити паралелізм: Дантове пекло - сталінізована Україна" [38:448]. Сталінізована Україна - "дальний край. Де ждуть тебе безчестя і наруга" все, що відбувається на рідній Батьківщині, заставляє поета згадати "Слова над пеклом Дантовим": "Per me siva nella citta dolente!" (Крізь мене йдуть у селище печалі). Із Дантового твору запозичено й інші слова: "Сюди йдучи, в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту". Цей вислів використав Іван Багряний у романі "Сад Гетсиманський - при вході у сталінську тюрму він проголошує невідворотну жорстокість режиму, тенета якого нагадують пекло. Сталінська Україна - край, де запанувала "магія страшна чисел" - землі частина шоста. "Останній в пеклі круг, дев'ятий круг. О фабрики й кремлі з людської кости!" [с. 78-79]. Кола Дантового пекла складають ідейну основу вірша, у якому одним з "опорних" є образ душі:

"Тікай, тікай і не життя рятуй,

А душу... [с. 79].

Ця поезія є своєрідним прологом до написаного пізніше масштабного "Попелу імперій", у якому Дантове пекло мотиваційно накладається на трагічну картину історичної дійсності 30-70-х років ХХ століття.

Особливістю індивідуального стилю поета є органічне вилітання біблійних мотивів, біблійної "аури" у поетичну розповідь.

Так, у поезії "Жорстокі дні" історичні події пронизані мотивами біблійного апокаліпсису:

Скажені вихори, що кришать гори,

З глибинних надр - підземний грім,

І порох Метеорів,

Розбризканий у гніві золотім:

Так нас доба вітала на порозі

Ще не початого життя... [с. 92].

Трагічність доби увиразнюється образом Трьох царів:

Та не зійшли там зорі,

Що Трьох Царів у темряві вели [с. 92].

Образ Трьох царів запозичено із біблійної легенди про поклоніння волхвів. Волхви, яких вела зоря, прийшлі зі Сходу, щоб побачити царя іудейського. Іродом їх було послано у Вифлиєм. Під приводом, що вони хочуть поклонитися Дитині, Ірод наказав їм повідомити, де Боже Дитя знаходиться Християнський письменник Тертулліан (біля 160-230) був першим, хто по-іншому ідентифікував їх, а саме, як царів. Відтак вони зображені на фресках і скульптурах, а також манускриптах пізнього середньовіччя. Власне сцена поклоніння представляє Каспара (або Яспара), найстаршого, він стоїть на колінах перед Христом, Каспар підносить золоті дари. За ним стоїть Балтазар (негр) і Мельхіор (наймолодший). Символіка дарів така: золото - знак поваги для Царства Христового, ладан - признання божественності Христа, мирра, яку використовують при бальзамуванні, - пророцтво смерті Христа. Цей сюжет набув великого значення в християнському мистецтві. Свято Богоявлення прославляє різні моменти, зокрема, поклоніння волхвів, коли Христос став перед народом (Різдво Христове) [63:440-441].

Біблійні сюжети підкреслюють трагічність і неминучість загибелі світу, у якому не народився Син Божий, у якому не може бути свята народження, Божого благословення. Таким чином, нове осягнення світу постає у поетичному світі Юрія Клена через трансформацію, суб'єктивне відтворення Біблії. У численних ремінісценціях маніфестується біблійна тематика, яка є, за світовідчуттям поета, органічним складанням життя народу "Освальд Бургард був наснажений енергією духовного відродження України , органічною часткою і творцем якого він почувся. І тому трагедію творчої інтелігенції, яка, бувши однією з перешкод на шляху здійснення імперської політики сталінізму, прирікалась на масове знищення (три чверті українських письменників було репресовано у 30-х роках), він сприймав як особисту трагедію" [41:9].

Отже, образи світової літератури у ліриці Юрія Клена розкривають прекрасний світ, навчають сучасників бачити його, розуміти, цінувати красу життя і поезії. Клен використовує біблійні, античні, літературні, історично-культурні образи для філософського осмислення сучасного йому життя, створення масштабної картини української дійсності. Образи літератури, літературні сюжети і персонажі (тексти) втрачають таким чином свою конкретно-хронікальну прикріпленість і набувають у рецепції Юрія Клена універсальної природи.

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЇ ЛІТЕРАТУРНИХ ОБРАЗІВ ТА РЕМІНІСЦЕНЦІЙ В ПОЕМІ ЮРІЯ КЛЕНА "ПОПІЛ ІМПЕРІЙ"

2.1 Мотиви "Божественної комедії" та образ Данте в поемі Юрія Клена

Поема "Попіл імперій" є яскравим свідченням того, що автор постійно веде діалог із світовою культурою, включаючи в текст твору цитати, ремінісценції, образи з різних літературних джерел, згадки про письменників та діячів інших видів мистецтва, що дозволяє уявити високий рівень поетової ерудиції, коло його читання, улюблених авторів книг, митців тощо.

Проаналізувавши з позиції інтертекстуальності цей твір, ми виділили в ньому наступні різновиди образів світової літератури:

1. Античні: скринька Пандори, віщий крик Касандри, Сцилла і Харибда, Харон, Стікс, Орфей, Вергілій, Геракліт, Гомер, Горацій, Сократ, Демосфен.

2. Біблійні: потоп, Вавілонська вежа, святий Георгій, Пилат, Мойсей, Саломея, Іван Хреститель, Ісус Навин, Сінай, Адам, Єва, Єгова, Каїн, пекло і рай, Содом і Гомора, Страшний Суд, плачі Єремії, Бог, Діва, Христос.

3. Образи української літератури: І. Котляревський, Еней, Т.Шевченко, Леся Українка, Г. Сковорода, Лесь Курбас, Микола Зеров, М. Драй-Хмара, Олег Ольжич, Олена Пчілка.

4. Образи і діячі німецької літератури: епос "Нібелунги", Гете, Фауст, Мефістофель, Новаліс, філософи Кант, Ніцше.

5. Діячі французької літератури: парнасці Леконт де Ліль і Р. М. Ередіа, Ш.Бодлер і його збірка "Квіти зла".

6. Російські письменники: О. Пушкін, М. Гоголь і його герой Хома Брут ("Вій"), А. Фет, О. Блок, Віктор Гофман.

7. Італійська література: Данте і його твір "Божественна комедія", Петрарка.

Крім того, в поемі згадується англійський поет Шеллі, австрієць Густав Мейрінк, бельгійський драматург М. Метерлінк і поет П. Верхарн.

У культурологічне поле поеми включені також художники Ван Гог, Рембрандт, Ватто, Гоген, Рубенс, Реріх і композитори: Р. Вагнер, Ф. Шопен, Ф. Ліст.

Поет використовує образи фольклорних і літературних казок, міфів: Чорномор, Іван-дурник, Жар-птиця, гидке каченя, Кощей, Шехеризада, Одін, валькірії, Ормузд, Аріман та інших.

Але найбільш активно Юрій Клен у цій поемі звертається до таких авторів як Данте, Гете і І. Котляревський у відповідних частинах свого твору.

Постать Данте належить до найбільш універсальних у світовій культурі. Важко знайти помітного письменника чи митця, який бодай побіжно, бодай один раз не звертався б до образу великого флорентійця. Т. Еліот у своєму відомому есе про Данте спробував відповісти на запитання: чому італійський поет і досі ближчий і зрозуміліший, аніж чимало його геніальних сучасників і наступників: "Причина не в тому, що Данте вищий як поет, а в тому, що він писав коли Європа ще була більш або менш єдина. Навіть якби Чосер та Війон жили в ті самі роки, вони - й за мовою, й за місцем - були б далі від центру Європи. Однак Данте простий також і з другої, доволі складної, причини. Він не лише мислив, як мислив тоді кожний й освідчений європеєць, але й метод який він застосовував, був усім зрозумілий". [32:177]. Автор точно підмітив момент усеєвропейськості Данте.

Ще одною причиною інтересу до творчості Данте, є насиченість "Божественної комедії" образами, які кожний митець може інтерпретувати по-своєму, вкладати інший зміст, часто відмінний від дантівського, дозволяючи таким чином цій поемі бути одним із найпоширеніших творів ось уже протягом майже семисот років. Тому для кожної національної культури історія її дантеани є водночас своєрідним літописом власного націєтворення.

Певний сплеск зацікавлення Данте в українській культурі відбувся на зламі епох, коли визвольні змагання, незважаючи на їхню приреченість, витворили новий рівень свідомості й самоусвідомлення українців. На початку ХХ століття в національній культурі постав і "антирадянський Данте, який своїми терцинами закликав до боротьби проти "комуністично-московського гноблення". Арешти, божевілля, терор, моральна напруга, геноцид проти української інтелігенції породили антирадянські кантівські мотиви у молодого Тичини ("Відповідь землякам"), Т. Осьмачки ("Містерія", "Пост"), В. Підмогильного ("Невеличка драма") та ін. Цілком природно, що до творчості Данте звернулися й українські неокласики. У трагічні 30-ті роки розпочав роботу над перекладом "Божественної комедії" М. Драй-Хмара. У М. Рильського є датований 1939 роком вірш "Давидові Гофпелінові", якому передує епіграф із Данте: "На середині віку життєвого потрапив я в дикий, темний ліс", який є контрастом до початку вірша "На середині віку життєвого ти опинився в радіснім саду".

Проте найголовніша парадигма "антирадянського Данте" виявилася, безперечно, в Юрія Клена, спочатку у віршах і сонетах збірки "Каравели", а потім в поемі "Попіл імперій".

Як вже зазначалося, до текстів, які перекликаються з Дантовою творчістю, належить сонетний диптих "Беатріче", вірш "Зимові дні", у якому протиставлення спогадам молодості ("полустанкові у сніжних заметах", "швидкому бігові санок" і " чистому та невинному профілеві") постають "... покриті пилом фоліанти, та на столі розкритий Данте - (кохання Паоло і Франчески" (с. 74). У наступних творах "Каравел" звертання Юрія Клена до автора "Божественної комедії", як зазначає М. Стріха, є концептуальним: авторська примітка до вірша "Терцини" засвідчує концептуальну значимість паралелізму "Дантове пекло - сталінізована Україна". Ця поезія є своєрідним прологом до масштабного твору "Попіл імперій".

Про роботу над "Попелом імперій" Юрій Клен пише у листі до Г.Карпової від 27 листопада 1944р.: "Я тепер пишу поему, велику поему, свого роду "Божественну комедію", яка має охопити всю сучасність, починаючи перед першою світовою війною і кінчаючи теперішніми діяннями" [41:19].

У поемі "Попіл імперій" - вершині творчого піднесення - мотив неволі України, страждання її народу, його синів в умовах тоталітарних режимів ХХ століття. У цій епосі відтворено не лише затоптане відродження України, а й воєнне божевілля Європи. У тексті поеми п'ять частин, кожна з яких має свою тему, репрезентовану на ідею, спільну для всіх, винесену в заголовок - "Попіл Імперій" - руйнування імперій.

Перша частина поеми - розлога автобіографічна розповідь про поетове дитинство, юність, першу світову війну, визвольні змагання, літературну діяльність двадцятих років із надзвичайними теплими й зворушливими спогадами про друзів-неокласиків. Центральна сюжетна лінія, як і її тема, - Російська імперія, що йде до своєї загибелі, і народження іншої, більшовицької, злочинність якої є об'єктом художнього осмислення в другій частині.

Друга частина і за формою і за змістом повністю навіяна "божественною комедією" Данте. В. Сарапин зауважує: " інтертекстуальний підхід до "Божественної комедії" проявлений не тільки у цитуванні, але й у використанні Юрієм Кленом ритмічних структур, інтонаційного ладу твору. Уся друга частина, за винятком інтродукції "At astra", написана п'ятистопним ямбічним віршем, укладеним у форму терцини". [57:227]

Терцина - (італ. "tezzina" від "tezza" - третя) - тверда строфічна форма, що складається з низки віршів у яких серединний неримований (холостий) вірш кожної попередньої строфи римується з крайнім віршами наступної (ава всв сес і т. д.); закінчується терцина самотнім холостим віршем (тому Й.-В. Гете казав, що терцина ніколи не закінчиться). Терцина постала з італійських фольклорних тривіршів ("сторнелло"), у яких кожний наступний підхоплює риму попередньої. Склалася терцина в кінці ХІІІ століття, була канонізована Данте Алігєрі в "Божественній комедії". Ця поема написана італійським 13-складником". [38:562]

Як уже говорилося, майже всю, окрім невеликого вступу, другу частину поеми, створену під інсбрухом восени 1944-го, написано терцинами і наскрізь пронизано кантівськими алюзіями, починаючи з найперших слів:

Я в нетрі йшов, а навкруги чорнів

Той бір, в якім на півдорозі Данте

Зблукав та рятувався від звірів. [с. 192]

"Божественна комедія" починається терциною, до якої прямо звертається Юрій Клен:

На півшляху свого земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповитий. [28:23]

Образ самого Данте в Клена далекий від трафаретного, він модернізований і припасований до сучасності:

Стрункий і худорлявий, височів

Він понад мороком - таємна постать

У френчі й галіфе, - і кольт висів

На пасі шкірянім. Когось він ростом

І профілем нагадував мені. (с. 192)

Саме такий образ Данте пасує до початку ХХ століття, бо ж власні Дантові часи "були лихі, і та не були вони такі ще підлі, і такі до скарг і до благань глухі" [с. 194].

Поемі Ю. Клена знаходимо пряму цитату з "Божественної комедії", яка, на думку В. Сарапин, "слугує розширенню інформаційного поля Кленового тексту" [57;226]

Лев, пантера, вовчиця

Мене стежать у хащах,

Стежать душі пропащих [с. 191]

Порівняймо з Дантовими рядками:

Пора була навкруг квітнева,

Та я не чув нічого, тільки ляк

Од вигляду уже близького лева.

І так, здавалось, на мене йшов хижак,

Наївшись, страшенно зголоднівши,

Що рух повітря вплив, здалось, закляк.

Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -

Її не утомлена худорба

Примушує людей конать збіднівши. [28:24]

Алегоричний зміст Дантових образів такий: лев - жорстокість, гордість, жадоба до влади, насильство, вовчиця - егоїзм, скнарість, пантера - леопард - брехня, зрада. О. Алексеєнко у вступній статті до "Божественної комедії" зазначає: "Твір має чотири сили: буквальний, алегоричний, моральний і аналогічний. Згадаймо першу пісню поеми. Герой опиняється в густому пралісі. Шлях до рятівного пагорба, що ним закінчується страшна долина, поетові заступає три звіра: пантера, лев і вовчиця.

Перед нами образу розкривається химерний світ багатозначності Дантових образів. Три звірки, виходячи з морального змісту, це є людські пороки: любострастя, гордість і корисливість. Найпоширенішим є, проте, аналогічний символ: це сили зла, що перетинають людині шлях до досконалості [1:5]. У поемі Юрія Клена , збережено алегоричну наповненість образів, спроектованих на сучасність: звірі " символізували тодішні політичні сили країни, а також темні сили, що поборювали дух його" [38:451].

З безсмертною поемою Данте твір Юрія Клена зближує основна сюжетна лінія - подорож до пекла. У "Попелі імперій" - ця подорож зазнає суттєвого переосмислення; на релігійно-містичний та політичний аспект літературного зразка накладається алегоризований, зримий зміст, утілений в імперський тоталітарній системі: "На перше місце Кленові художньої художньої обсервації висувається відображення не тільки людського страждання, але й смерті - нетипового для пекельних картин процесу. Юрій Клен переміщує пекло на землю і до того ж ще й "перевертає" його. У радянському пеклі страждають праведники, безвинні [57:227-228]. Видіння сталінського пекла в поемі займають понад тисячу рядків, більшість з яких вражають поетичною силою опису страшних картин зла, втіленого в тоталітарному режимі. В інтерпретації Клена картини людських страждань насичені реаліями абсурдності і жорстокості.

Колами новітнього пекла супроводжує поета Данте. Як і в Дантівському пеклі, їх оточує морок і страхіття і "якась потвора, чудище стооке", яке "стежить пильно день і ніч, думки відгадує і числить роки". Данте і Клен подорожують разом, бо у них є багато спільного (основні ідейні та сюжетні лінії поем), а також доля вигнання з рідної сплюндрованої землі:

І, як вигнанець-Данте, я покинув,

Вітавши обшир невідомих лон,

В ту ніч мою Флоренцію-Вкраїну.[с. 232]

Увиразнює мотив єдності долі й творчостей обох поетів образ чаші, що є одним із провідних у творчості Юрія Клена:

"Скажіть, товаришу, чи в давні дні

не схрещувались дороги наші?"

Він відказав: "І в яві, і вві сні!

Хіба ж не з спільної ми пили чаші

Терпке винно страждання і розлук?

Згадай, як для свого Пегаса каші

Ти в мене позичав, тулив до рук

Моїх, стомившись, своє обличчя!" [с. 192]

Початкові ознаки "новітнього пекла" у Юрія Клена виходить за рамки міфологічної традиції: пекло в нього - простір:

А я став без думки і без тями,

Мені простяг він руку і повів

Крізь темний бір якимись манівцями,

Туди, де простір мороком чорнів. [с. 194]

І тільки "тьма", що огортає пекло, "глибиніла". У Вергілія пекло - "вир", у Данте - форма зрізаного конуса, направленого вглиб, "безодня".

Збережено й атрибутивні ознаки підходу до нього - "бір", що "навкруги чорнів", "нетрі", "туман", "горби". У Данте - ліс, жахаючий зміст якого підсилено системою градаційних епітетів: "похмурий", "дикий", "дрімучий". Вхід до пекла теж означений традиційними міфічними прикметами: У Вергілія - "гирло відкрите печери", у І. Котляревського - гора, і "в ній велика нора, у Клена - "тьма глибиніла".

У структурі оповіді про пекло теж простежується подібність до "Божественної комедії" Данте. І.Голеніщев-Кутузов у післямові до російського видання "Божественної комедії" зазначав, що Данте "назвав себе самого геометром. У світовій поезії Данте - найбільш досконалий архітектор (...). У "Божественній комедії" сто пісень, тобто квадрат 10 - досконалого числа в поезії Данте" [26:467] До геометричних фігур тяжіє і Юрій Клен. Час як частка світобудови визначається як "антракт" між безчассям, "мить атома і війн", як хаос:

Він, що нещадний до життя,

Він, що вміщує смерть імперій

І що в Європі в небуття

Розкрив широко навстіж двері [с. 142]

"Мотив світового хаосу окреслюється через трансформацію кола в квадрат, ромб (квадрат - символ дисгармонії). [26:462] Центром світобудови в Юрія Клена є земля, перетворена на пекло ("роїлось пекло на землі"). Верхній ярус - небо, але й воно трактується як пекло душі. Нижній ярус, підземний - теж пекло, але вже тіла. Три кола (три - улюблене число в поетиці Данте) в зображені яких пекельні ознаки ("кляте коло", "новітнє пекло", "закляте коло", "зачаклований круг", "проклятий круг"), - створюють картини земного пекла. Побудована за принципом кола і характеристика фашизму. "З чорним знаком білий круг став колесом історії". Значимим у поемі є числа три і чотири, їх символічний зміст трансформовано у відповідності до нової дійсності. Так, число три в поемі використовується не в його позитивному сенсі, воно асоціативно пов'язано з тими міфологічними фігурами, що є емблемами зла (три Фурії, три гарпії, три Горгони). У пекельному просторі виділено три "царства тіней" "мертвої країни" (Ухто-Печерськ, Соловки, Колима), де "труд, холод, голод, злидні і тортури" [с. 215]. У другому колі зафіксовано три апокаліптичні явища українського села 20-х початку 30-х років (голод, канібалізм, виселення). Аналогічно інтерпретовано і символічний зміст числа чотири: не символ цільності, справедливості, інтелекту, землі, почуття [60:412], а розп'яття. У чотирьох камерах в'язниці зазнають невимовних катувань невинні жертви. У функціонуванні образів Цербера і Люцифера теж домінує цифра три. В "Енеїді" Вергілія "Цербер тримордий", "гадюками грива", "три скажені пащеки" [19:138]. У Данте - "з трьома пащами Цербер, хижак і громада, гавкає, як собака на народ" [28:31], у портреті Люцифера ключовими є деталі: три обличчя і пащі, шість очей. У Юрія Клена - триголовий пес, наділений рисами і Цербера і Люцифера:

Якась потвора, чудище стооке,

за нами стежить пильно день і ніч,

думки відгадує і числить роки [с. 194]

Поглиблено цей образ у портреті двійників, які "зрослись тілами" (тут, мабуть, натяк на зображення Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна на радянських плакатах), де зафіксовано "чотири шиї, восьмеро очей". Юрій Клен накладає реальні історичні образи на легендарно-міфологічний зміст, переносячи на них традиційні ознаки потвори. У Вергілія Сивіла кидає Церберу "коржика, заправленого зіллям чарівним / З медом солодким" [19:138]. У Данте "три пащі" "шматують" по грішнику, і з кожної пащі тече "кривава слина" [28:152]. У Клена теж присутня ця деталь, проте її наповнено ще жахливішим змістом:

Текло із пащі четвертної сало,

Стирчали в них огризки рук і ніг,

А під зубами черепи тріщали [с. 229]

У поемі Данте перед нами, власне, драматична історія загибелі (Пекло), переродження (чистилище) і відродження (Рай) людської душі. Данте прагне провести читача через страждання до пізнання вищої істини. Його душа, шукаючи духовний ідеал, мандрує до Пагорба Спасіння. Поет почав пошук шляху до врятування людства увечері Страсної П'ятниці і завершив у страсну Суботу, що само по собі наповнено християнською символікою: саме наприкінці Страсного тижня завершилося земне життя Ісуса Христа і настав день Спасіння людства - Воскресіння. Тема "новітнього пекла" у Кленовій поемі - знищення душі. В. Сарапин пише: "Дантове пекло в інтерпретації Юрія Клена набуває гротескного оформлення. Людські страждання там абсурдні, методи тортур винахідливі й жорстокі. Радянське тоталітарне пекло, так би мовити "антропоморфізується", оскільки каральні функції виконують не містичні злі сили, а люди" [57:228]. У пеклі Данте муки грішників мають свою логіку, здійснюються за біблійними словами: "Хай кожному віддасться за гріхи його". Насильники, що жадали крові ближнього свого, нині захлинаються у кривавій ріці. У брехливих пророків голова звернута на 180 назад, щоб вони більше не могли читати "майбутнього" і одурювати людей. Лицеміри ходять в одязі зі свинцю, вкритому оманливим блиском золота. У заздрісників зашиті очі. Гордії, які ніколи ні перед ким не схиляли голови, тепер не можуть підняти її - до шиї прив'язаний важкий тягар. У першому колі, Лімбі, знаходяться душі нехрещених немовлят і язичники (серед них і Вергілій, який супроводжує Данте); у другому - порушники шлюбної вірності, серед яких Франческа і Паоло; третьому - душі ненажер; четвертому - скнари і марнотрати, серед яких багато духовних осіб; п'ятому - душі гнівні і ліниві застрягли в болоті; шосте - пекельне місто Діш, де у вогняних лампах горять єретики; тут і Фарінат - політичний ворог; сьоме - грішні душі тиранів; розбійників, ґвалтівників; восьме - у десяти пазухах страждають звідники, спокусники жінок, алхіміки, брехуни тощо; дев'яте коло - кульмінація поеми - тут у колодязі, біля центру землі, в льодяному озері, мерзнуть зрадники. У самому центрі Люцифер, що має три пащі з яких стирчать Іуда, Брут і Кассій.

У "Попелі імперій" поет і Данте потрапляють у перше коло - "В'язничний двір", "де двері обабіч, глухі й важкі" [с. 195].

"Дивись, що діється вікам на сором! -

супутник мій, поет, прошепотів. -

тут чавиться безсмертний дух між жорен" [с. 195]

Саме "безсмертний дух", людська душа вбивається у цьому новітньому пеклі: "чудна кабалістика" - символ дисгармонії, "трикутники і ромби, і квадрати" [с.196] вливають "свій ритм у в'ялу кров". [с. 196]. Поет свідомо розраховував на читача, здатного оцінити гру поетичних рядків, які перегукуються з конкретними сторінками кантівського "Пекла", скажімо, побачивши в рядках "хтось борсався у ньому, / топивсь, і хлюпався, і виринав..." цитату з опису Стікського болота:

Я, придивившись, що то за сквернота,

Побачив тіней гомін гурт тісний,

Занурений в драговину болота.

Не лиш руками билися вони,

А й головою, і грудьми, й ногами,

А хто й зубами гризся, навісний. [28:54]

Так само у поемі Ю. Клена описано болото, у якому мордуються не душі "тих, кого вразила лють" [28:54], а живі люди, "людина смирна":

І ось вода, сягнувши аж до віч,

Спадала в водозборі, у якому

Той ляпатися мусив день і ніч.

Він мить стояв, засапаний і голий,

Та знову розтинавсь той самий клич,

Бо налинала знов вода поволі. [с. 197]

Цей спосіб тортур спрямовано лише на те, щоб розв'язати язика людині, сподіваючись, що вона "буяючи поміж життям і смертю, / не стулюючи сім ночей повік, / невинного тортурою ізжертий, / він нагородить правди і брехні / і ліпших друзів принесе у жертву"[с. 197]. Заради того, щоб людина взяла на себе "ту вину, яку їй примха слідчого накине" [с. 198], в'язнів садовили на лід, тиждень тримали "на стільці при допиті, не давши відпочити" завдавали інших страшних мук Пекло Юрія Клена перевернуте до абсурду: пекельних мук тут зазнають чесні і талановиті люди:

Поет, що оспівав колись весну,

Був, виявилось, змовник небезпечний:

Весною звав реакцію страшну;

Професор тихий, лагідний і гречний,

Що жодних, крім книжок, не мав розрад,

Був ворог потайний і, безперечно,

Вже готував кривавий атестат.

Дівчат, які читали Хвильового,

Яких сп'яняв неокласичний чад,

У дальню виряджалося дорогу. [с. 199]

Фізичних катувань, спрямованих на знищення душі, зазнали українські митці Лесь Курбас, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович. У поемі маємо приклад свідомого протистояння тоталітарною режимові, що виявляється в уявному діалозі, звідси ремінісценції, цитування творів "неокласиків", відгуки театральних подій тощо [57:229]

Так, один із в'язнів заявляє:

Що ти спроможний вдіяти моїй

Душі безсмертній, що прийшла на учту

І викликає вас на вічний бій?!

Вона є поза досягом чекіста.

А тіло на тобі, катуй, пали... [с. 205]

У в'язневі з розкраяного головою впізнається образ зухвальця Берірана де Борна, що ніс у Данте власну голову в руках. Як зауважує Л. Косяк, мотив безликості, безголовості, мертвої душі домінує в поемі, тут неодноразово повторюється також гротескний образ відділеної від тіла людської голови, мотив гри в футбол людським головами і тілами як символ тортур, страждання, маніпулювання свідомістю". [44:94] Голову мертвої дитини мати варить у казані під час голодомору. Головою ліричного героя грають у футбол під час засідання:

А я... я голову шпурляю:

Ось нате, грайте у м'яча!

Ану ж, відважні футболісти,

Вдаряйте сміло чобітьми

І мозок мій місіть, як тісто. [с. 183-184]

В. Сарапин зауважує, що "художньо осмислюючи українську трагедію, спричинену голодомором і масовими репресіями, поет звертається до "відгуків" творчості Данте Алігєрі у попередній вітчизняній традиції. Його художня модель починає відрізнятися від пратвору й наближається до кантівського дискурсу "Іржавець" Тараса Шевченка" [57:230]. Як приклад, науковець наводить картини під радянської України, що витікають із шевченківського сприйняття дійсності, якого "перелякать / Саме блекло можна. А Данта старого / Полупанком нашим можна здивувать". Автор підсумовує: "В основі обох творів лежить інтерпретація "Божественної комедії", що ґрунтується на гіперболізації і трагічному сприйнятті соціально-політичної реальності" [57:230].

Закінчується друга частина поеми ще одним промовистим відписанням до Данте:

Він височів, незбагненний і темний,

Та вже не в галіфе, в плащі своїм,

В якому він ходив в краї підземні,

У тому чорному плащі, в якім

Він на посту зустрівся з Беатріче.

І далі я пішов шляхом нічним,

Бо знав: назад мене він не покличе

Над обрієм спливав вже Оріон.

Дивилась долина мені у вічі. [с. 232]

Якщо оцінювати поему Юрія Клена з огляду смаків та уподобань сьогоднішніх постмодерністів, то до неї будуть цілком застосовані слова Еліотового Данте: "Слова вчорашні втратили свій сенс, / А завтрашні промовить інший голос." У поемі Клена присутня спроба показати долю України в широкому європейському культурному контексті. І спробу цю здійснила людина, для якої європейські культурні реалії не були чимось зовнішнім і нечітко усвідомленим, а річчю добре знаною і глибокою відчутною [59:90].

Таким чином, проведене дослідження провідних мотивів "Божественної комедії" та образу Данте в поемі Юрія Клена "Попіл імперій" дає можливість зробити наступні висновки: твір Данте здійснив великий вплив на ідейний зміст і художню структуру поеми "Попіл імперій"; використовуючи відомі кантівські образи і мотиви Юрій Клен надає їм сучасного звучання, співвідносить із реаліями української дійсності і, порівнюючи себе з великим Данте, поет увиразнює свою опозицію тоталітарному більшовицькому ладу. Образи "Божественної комедії" набувають у поемі Юрія Клена глибоко символічного змісту.

2.2 Образ Енея в поемі Юрія Клена як втілення українського національного характеру

Якщо в другій частині поеми "Попіл Імперій" перед читачем розгортається масштабна картина "новітнього пекла", наземного, влаштованого сталінським режимом, то в третій йдеться про другий, так само злочинний режим - фашистську Німеччину. Третя частина поеми містить численні ремінісценції, зберігає тональність і розмір "Енеїди" І.Котляревського. Як і поему І. Котляревського, цю частину написано п'ятистопним ямбом і десятирядкового строфою. Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського властиве уособлення українських національних рис у героях поеми Вергілія. Загальні події розвиваються так, як і в поемі Вергілія. Коли греки зруйнували місто-державу Трою, син троянського царя Анхіза і богині Венери Еней зібрав уцілілих троянців і поплив морем до Італії, де мав за повелінням богів Зевса заснувати місто Рим і могутнє царство. По дорозі троянцям трапляється чимало пригод. Поема І.Котляревського відображає історичну долю українського народу. У мандрах троянців після зруйнування Трої, у спільних перебореннях ними труднощів і небезпек відбились драматичні події недавнього минулого України - блукання й поневіряння запорожців по світу після знищення військами Катерини ІІ Запорозької Січі. Отже, Еней та троянці наділені рисами українців, а сама поема насичена прийомами бурлеску. Поема, таким чином, представляє химерний, точніше сміховинний варіант "Енеїди" Вергілія. Тому при зустрічі з ліричним героєм поеми Юрія Клена Котляревський, "що на пальцях ямби скандував", на запитання "хто ви?" відповів:

Пане,

Ви не пізнаєте, бо вже ніч,

Котляревського Івана,

Що Вергілія затяг у Січ

І в козацькій шаровари

Зодягнув троянців і римлян". [с. 225]

Проте прохання оповідача провести його в "геєну Вашу, у яку ходив Еней" Котляревський відмовляється виконати і пропонує йому за провідника Енея. Тут використовується пряме цитування:

Але я мого героя

Вам даю, щоб він Вас проводив

По геєні, до якої

Він, сердешний, сам колись ходив

Він же парубок моторний

І хлопчина хоч куди козак. [с. 255]

Спритний, в'юнкий Еней повністю зберігає образні характеристики твору Котляревського:

Богу, хтось там, щоб не потонути,

У високі чоботи узутий

Спритно скаче поміж тих баюр

По тих острів очках кучугур...

Обминувши всі ковбані в'юнко,

Раптом ставши, витягся він струнко,

Спритний і обсмалений, як чорт,

І відразу склав мені рапорт:... . [с. 257]

Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського характерна гра зі смертю, що виражається у специфічному нанизуванні смертельних випробувань та в комічному їх потрактуванні. Вже з перших рядків з другої частини поеми Юрія Клена, де описана мандрівка по пеклі фашистських таборів, відчувається ця ж характерна риса. Пекло починається прямо по дорозі, "де ті верби". Його сторожить знову цербер - триголовий лютий пес, але тут він має іншу природу (згадаймо, що у другій частині Цербер уособлював Леніна, Сталіна, Маркса і Енгельса як зображали засновників марксизму-ленінізму на радянських плакатах). Тут три пащі гавкають по-різному (по-німецьки, угорськи і румунськи). Цербер уособлює фашистську імперію. Триголовий пес зустрів на дорозі Енея і Сівілли за Стіксом. У сміховинній традиції поеми його названо Бровком: Еней злякався Бровка і вже хотів "назад тікать":

Аж баба хліб Бровку шпурнула

І горло глевтяком заткнула

Навчений "попереднім досвідом" Еней у поемі Юрія Клена не розгубився (тепер вже він провідник знайомими йому шляхами):

Але Еней не стратив нервів:

В німецьку пащу, як мастак,

Шпурнув бляшанок п'ять консервів;

В мадярську, вилаявшись так,

Як лаються у нас в Одесі,

Здихнув сигар пачок із десять.

Румунській, що весь час: "гав-гав"

І ні на хвильку не вгавала,

Бо і собі чогось жадала,

Він тільки дулю показав. [с. 260]

Лайка, доброзичливо-недбале ставлення до ворогів, різноманітні розбишацькі витівки і забавки Енея забезпечують сміхову традицію (до речі, у І. Котляревського Еней мандрує пеклом також у третій частині поеми). Еней сам наголошує на своїй сміховинній вдачі, порівнюючи себе з "поважним" Данте:

"Була у Данта інша вдача, -

сказав Еней. - Зірками значить

шляхи він. Він носив бурун.

Дант малював на стінах фрески,

А я даю лише гротески,

Бо я - пустотник і жартун." [с. 262]

На подібність сталінського і фашистського пекла автор натякає далі:

Та правда тут і там та сама.

Дається тільки різний сос.

Тож відчінімо правді браму! [с. 262]

У другій частині колами пекла були в'язничні камери, кабінети, двори сталінських таборів, у третій - фашистських. Методи і способи тортур повторюються (в'язнів вішають, мордують у багнюці, грають ними у футбол), що помічає ліричний герой:

"Бачив я канкан той,