Поетична творчість Юрія Клена

мені - вже показав це Данте.

Невже ті самі тут і там

Методи й спосіб катування

Якими вичавлять зізнання

Так конче хочеться катам? [с. 277]

Різниця проте існує, і її в своєму гумористичному, сміховинному стилі розкриває Еней:

"Ріжниця є, хто в тямки візьме, -

мовляв Еней, - Впровадив чорт

гру там в ім'я соціалізму,

а тут вона - веселий спорт.

Все німець переймає швидко,

Бо вже він має п'ятилітку

Та концентраки заснував

Що в нього звуться "Nacht und Nebel" [с. 277]

Українську націю, народ знищували і в радянській країні, і фашистській імперії, різниця тільки в тому, що

Більшовики:

"Ліквідували нас як клясу, -

Тут ліквідують нас, як расу" [с. 269]

Попри бурлескну природу, сміхове звучання поеми, у ній повсякчас нанизуються одна на одну картини смерті. Вона поступово наповнюється різними відтінками змісту: як "чорна маса", "чортівський бенкет", на якому замість гопака танцюють чарльстон, страшні картини Де-Сада якого "зуміли тут перевершить" та ін. У "Енеїді" І. Котляревського символічним наповненням відзначається сцена спасення Дідони.

Пекло - це нестерпний вогонь, нелюдська спека. Вогонь, спалення ілюструє ідею реінкарнації, перевтілення. Кремація, як спосіб поховання, відома була ще давнім слов'янам. Дідона у поемі І. Котляревський розводить вогнище з уже готових до спалення стосів очерету, що асоціюється з інквізиційним ритуалом спорудження багать. Подібні мотиви спостерігаємо у поемі Юрія Клена:

До клунь замкнувши баб із дітьми,

Солому, складену кругом,

Щоб засвітити їм у пітьмі,

Підпалювали сірничком.

Палахкотіли ті багаття,

І полотіли, мов латаття,

Там полум'янисті язики,

Що даром прискали, як просом

Ревла худоба стоголосо,

Вилущувались кістяки [с. 264-265]

Семантичний ряд поняття "вогонь" наповнюється своєрідним змістом: вогонь - вогнища інквізиції, на яких спалювали ворогів церкви. Проте у поемі Клена спалюють невинних людей - "баб із дітьми", на старовинність звичаю спалювання вказує Еней, посилаючись на героїчний епос:

Вогонь - то є старий звичай,

То не закон жорстоких джунглів.

Частину другу "Нібелунгів"

З років дитячих пригадай. [с.266]

У поемі І. Котляревського, відповідно до бурлескної поетики, смерть змальовується як накопичення розшматованих частин тіла. Мотиви героїки та розчленування тіла в поемі переплітаються й становлять цілісність. Так, наприклад, Ентелл, ідучи на двобій з Даресом заявляє:

Я роздавлю тебе, як жабу,

Зітру, зімну, мороз як бабу,

Що тут і зуби ти зітнеш. [45:64]

В іншій батальній сцені "Енеїди" зустрічаємо також накладання описових картин понівеченої плоті:

Ось Ретій в бендюхах летить!

Сього Паллант стягнув за ногу,

Ударив, як пузир об дрогу,

Мазка із трупа капотить. [45:200]

Йдеться не просто про загибель когось одного, а про масове явище смерті в бою, яке, втім, потрактовується не героїчно, не пафосно, не трагічно, а у сміховому ключі. Смерть при цьому сприймається як мить життя. У поемі Юрія Клена збережено бурлескну поетику опису смерті як накопичення мертвих тіл:

Там скрізь розкидані лежали

Зчорнілі, бляклі стовбури,

І мовив я: "Тут дров чимало,

Їх вистачить на зими три.

Які колоди довжелезні!"

І рік Еней: "Це миттю щезне,

Щоб ліпше оком огорнуть,

Вдягніть-но ваші окуляри.

Не дрова то, а трупи. Зараз

У спільну яму їх шпурнуть. [с. 261]

У іншому місці поеми:

Коли я до Дніпра дотопав,

Побачив я, що під мостом

Повішені гойдались трупи,

Мов продавалися гуртом. [с. 263]

По всіх колах фашистського пекла масово знищували людей: "жидів сто тисячами гнали / з усіх околиць і кошар"; "А то дідів, жінок, дівчат / розстрілювали пачками. / Скидали трупи всі до ями / і долучали немовлят". [с. 266]. Мотив розчленування тіла є наскрізним у цій частині поеми:

Від операцій люди мруть;

Для дослідів, як у вивірки,

Їм вирізають мозок, нирки,

І ліки впорскують від ран,

Які утишують печалі... [с. 271]

У фашистів нічого не пропадає даремно, до людських рештків вони відносяться "по-господарськи": зуби, в яких є золото, складають окремо, людські шкури "на вироби піде": "на рукавички, абажури" [с. 271]. Як і у другій частині поеми, тут присутній, як наскрізний мотив, людської голови, відділеної від тіла:

Там, де було все голо-пусто

І в жовтих розсипах піски,

Біліли качани капусти.

"Тож то є голови людські!" [с. 275]

У змалюванні цих картин Кленова поема відрізняється від "Енеїди" І.Котляревського: мотиви накопичення мертвих тіл, їх розчленування, масове явище смерті у І. Котляревського органічно поєднане з героїкою бою; у поемі Юрія Клена героїки немає, є просто нищення маси безневинних людей.

Попри гумор, притаманний поемі Юрія Клена, у ній повсякчас звучать трагічні ноти, що зумовлені усвідомленням трагічної долі народу під важким чоботом імперій - чи то сталінської, чи фашистської. "Пустотник і жартун" Еней допоміг знайти героєві поеми "поетну, ніжну, як вербену, / що край дороги розцвіла, / що їй дзвінке ім'я Оксана. / Що зачарована пішла / повз таємничі звабні двері / на дальній і "прекрасний берег, / на клич задимлених вогнів" [с. 278]. Цитування рядків із поезії Олени Теліги вказує, що йдеться саме про неї. Жартівник Еней сумно говорить, вказуючи на в'язницю: " Оце житло її сумне, - / сказав він. - Тут їй казка сниться" [с. 278].

У картині смерті поетки звучить мотив чаші, сповненої вином страждання, який є наскрізним у поетиці Юрія Клена: "Не холодне умирання / послав Господь. Вином страждання / мені налив Він чашу вщерть". [с. 279]. Пустотливий, сміховинний тон Еней втрачає, коли говорить про поетку, її долю і узагальнює:

Священних жертв таких немало,

Бо гестапівський однострій

Енкаведисти повдягали;

Гудуть, як той джмелиний рій,

Скрізь українську молодь ловлять,

І вже пішло тут безголов'я [с. 279].

Цікавим у цьому сенсі є семантична пара ловля - безголов'я. І енкаведисти і фашисти ловлять людей, українську молодь, щоб знищити в них живу українську душу, маніпулювати їхньою свідомістю, що в поетиці Юрія Клена виливається в мотив безголовості.

Співіснування страшного і комічного як у поемі І. Котляревського, так і творі Юрія Клена, має свої глибокі корені, що вкладені в українській язичницькій ментальності, оскільки період розваг і жертовного задобрювання покійників-предків не мали в язичництві чіткого розмежування. Тризна могла закінчуватися грищами, в ході свят могли з'явитися образи Смерті та її слуг (у вигляді масок, перевдягання тощо). Елементи таких ігрищ, перевдягань збереглися ще й до сьогодні. І.Котляревський не вигадав сусідства жаху зі сміхом, а лише увиразнив його в своєму гуморі, що Юрій Клен переніс у свою поему, втіливши ці риси в образі Енея.

Мотив подолання смерті, безсмертя людської душі звучить у відправі за померлим, панахиді, поминанні. Так, гостюючи у царя Ацеста, Еней у поемі І. Котляревського раптом згадує про роковини смерті свого батька й починає організовувати поминки, які означають вторгнення потойбіччя в життя троянської ватаги. Поминки стають ще одним аргументом на користь подолання смерті.

У поемі "Попіл імперій" цей мотив втілено у сцені відправлення панахиди, яку в таборі здійснили як могли - мовчанкою:

Ввійшли ми в табір. Мертвий спокій

Там панував. Він весь затих.

В задумі начебто глибокій,

Смутні, по камерах своїх

Стояли в'язні і молились.

Суворо очі їх світились,

І пойняла їх глухот.

Слова на дні душі зростали,

Де загорялись, мов опали.

Не ворушилися уста. [с. 280].

Показово, що подолати смерть можуть тільки герої, єпископ, який правив панахиду наголошує на цьому:

"Героям слава.

Герой загиб, і я по нім

Мовчазну правив панахиду.

Нікого з спільників не видав,

Себе не зрадив він нічим.... [с. 280].

Це був поет, воїн, лицар, який "уславив" "вік золотий і срібний, і той, що з міді" . [с. 281], який йшов тільки вперед з гаслом "Ні кроку зі шляху, ні думки назад" [с. 281]. У житті, творчості, незламному духові Ольжича поет бачить надію майбутнього відродження України, її перемоги над ворогом:

Він знав, що всі мури земного впадуть,

Як серце своє він оберне на сурму,

Що вежі найвищі духовності ждуть

Його необорно-шаленого штурму. [с. 281]

Поетизація смерті в поемі Котляревського вивершується алегоризованою постаттю самої Смерті, яка зустрічає Енея й Сівіллу при вході в пекло. Змальовується вона в оточенні всіх тих лих, що мордують людину протягом життя: чума, війна, холод, голод тощо. Гіперболізовано велика свита смерті є своєрідним продовженням її портретної характеристики. У поемі Юрія Клена Смерть не має традиційно-української характеристики (згадаймо, що в обрядових дійствах вона має гротескний характер - з косою, в темному одязі, у супроводі своєї свити), оскільки її наділено символічною семантикою червоного кольору: "Смерть у пурпурі гряде..." [с. 270]. Хоча свита цієї пурпурової Смерті збережена, та не персоніфікована. Це - тортури, жах, голод, злидні, чума, хвороби тощо. Її споряджено неабиякою свитою "катів людських": Гітлер, Сталін, Ленін, енкаведисти, фашисти і навіть підліток, який вправляється у влучності, стріляючи у в'язнів.

Таким чином постає цілісна картина єдиного пекла, бо на першому етапі - "новітнє пекло", "не давнє звикле", його жахається сам Данте, на другому - "роїлось пекло на землі..." На третьому етапі - "Князь тьми узяв гігантський пензель / відром у пеклі фарб зачерп / і ось на тлі небес малює / якісь жахливі краєвиди". На верховину (вершину дерева життя, в небесний світ, де бороть бою білих і чорних сил подорож закінчується, героя виводить Фауст.

Отже, образ Енея в художній структурі поеми Юрія Клена сприяє організації художнього часу і простору: через нього здійснюється екскурс в час зруйнування Трої, в якому автор знаходить аналогії до української дійсності. Продовжуючи традицію І.Котляревського, Юрій Клен втілює в образі Енея риси українського характеру, про що свідчить характер героя, висловлювання , гумор, намагання крізь сміх сприймати трагічні події сучасності.

2.3 Фаустівські мотиви у поемі Юрія Клена "Попіл Імперій"

Погляд на сьогодення крізь призму минулого і його осмислення виступає у Клена у поезії, присвяченій зображенню Німеччини після приходу до влади нацистів.

У вірші "Франкфурт-на-Майні", написаному на другому році диктатури Гітлера, роздуми над державою, її великою культурою досягають особливої емоційної сили. Ліричний герой поезії мандрує містом і згадує знакові символи німецької культури:

Гете, Фауста, Мефістофеля, Маргариту. "Синє небо", тісні завулки нагадують ліричному героєві про Гете, який "колись закоханий блукав" ними. Спогади, традиція тісно переплетені у свідомості героя Кленової поезії:

О, певне, Фавста теж водив

В ці нетрі хитрий Мефістофель,

На цій стіні лишив свій профіль

І пиво з цих шухляд цідив [с. 71]

Попри варварство існуючих імперій, які з часом перетворяться на попіл, залишаться вічні цінності культури, духовності:

Входжу в собор, де вічна мла,

І з мороку середньовіччя

Всміхається мадонн обличчя

На синім візеру шкла

Христос, незмінний у роках,

Прозорий, пломенем прошитий

Отут могила Маргарита

І гірко каялась в гріхах [с. 71]

Ліричний герой переконаний, що минуле відроджується і спостерігає це відродження в оточуючому світі типового німецького міста з його бароковими храмами, тісними вуличками:

Потужну повінь ллє орган.

Стара легенда оживає.

На хвилях серце випливає

В вечірній франкфуртський туман. [с. 71]

"Стара легенда оживає" у "Попелі імперій" Юрія Клена, з'єднуючи минуле і сучасне в єдиному гармонічному звучанні. Власне інтертекстуальний зв'язок "Фауста" Гете з Кленовою поемою реалізується у "Вальпургієвій ночі" - четвертій частині епопеї. Тут переосмислюються ідеї, мотиви поеми Гете. В мандри по колах демонічного світу Юрій Клен обирає Данте, Енея і Фауста. Дві перші постаті, як вже зазначалося, скеровують читача до образу Вергілія. Зберігши їхні характеристичні домінанти - Данте - в душі мандрівник, поет, дуже близький авторові поеми, репрезентований вже у "Каравелах"; Еней - воїн, мандрівник, баляндрасник; Фауст - магістр, вчений маг - Юрій Клен наділив їх нетрадиційною функцією - провідника-гіда. Як і Данте та Еней, Фауст в поемі осучаснений, переодягнений в альпініста (адже Фауст водить героя горами). У поемі Гете Фауст - глибоко розчарована людина, вчений, що зневірився в мисленні і логіці, які не допомагають зрозуміти не тільки життя в цілому, а навіть самого себе. У Клена:

І враз почув я за собою кроки,

То горо лаз якийсь мене здогнав,

Середніх літ, вродливий і високий, -

Маляр-митець чи доктор прав

З-під оксамитно-чорного берета,

З чудним пером дививсь він так, немов

Зійшов зі старовинного портрета:

Колишній лицар-звіролов [с. 321-322]

Як і в попередніх подорожах, портрет провідника досить детальний. Як і Фауст Гете, персонаж Клена, з'являючись, заявляє про себе:

...Магістер Фавст, а фах

мій - вчений маг. Не раз із цим іменням

Ви зустрічалися в книжках [с. 322]

Фауст розповідає свою історію, яку герой знає вже з книжки, довідався "із творів Гете":

"Той самий! - з усміхом він відповів. -

Як Мефістофель вів мене горами,

А потім Шпенглера я вів, ..." [с. 322]

В. Сарапин підкреслює, що йдеться "про термін "фаустівський рух" до пізнання - основну рису європейської культури й метапсихології, які обстоював автор "Присмерку Європи" і його сучасники" [57:236]. Як і в попередніх мандрах по пекельних колах, тут "стару традицію відчутно":

Відколи на планету

Нагнав розчухрану мару

Та оселився в цих мадярських горах

Отой, що звав його народ вождем,

І що, зухвало стерши світ на порох,

Творити став новий едем" [с. 322]

І розігрується "містерія віків", у якій вирішується доля Європи. Саме те, що "Суперечка іде вже не про окрему людину, а про ціле покоління" відрізняє, на думку І. Качуровського, поему Юрія Клена від першоджерела. Поет надає зображенню "Вальпургієвої ночі" національного колориту, у чому, знову ж таки, виявляється його націоцентричність. Як відмічає І.Качуровський, цей уривок "Попелу імперій" триплощинний: "На першому, найнижчому, рівні бачимо сатиру на українську, головно повоєнну, дійсність, причому висміяно як політичні угрупування, так і окремих діячів, з одного боку, а з другого - літературні напрямки та їх представників" [36:30] В.Сарапин наголошує, що "у "Вальпургієвій ночі" маємо полемічний перегук мотивів, образів емігрантської поезії й публіцистики, пародіюванню піддані, приміром Порфирій Горотак (тут йдеться про автопародію), Т. Осьмачка ("поет гіперболічних жахів"), Д. Донцов ("Квазі-Мефістофель") та ін. І.Качуровський не наважився однозначно трактували шаржовані й фейлетовані постаті "Вальпургієвої ночі". Сам же Юрій Клен заперечував будь-яку прив'язаність до конкретних персоналій, хоча, можливо, це один із елементів гри з читачем, до яких поет був схильний (про це свідчать, наприклад, історії з його довго не ідентифікованими псевдонімами - Юрій Клен, Гордій Явір, Роксолана Черяснівна та містифікованим Порфирієм Горотаком). Без авторських коментарів важко сьогодні точно встановити праобраз того чи іншого героя, тому цей пласт художнього матеріалу залишається відкритою проблемою" [36:237].

Другий рівень, за І. Качуровський, "загальнополітичний, у світовому масштабі" "сатира з політичним забарвленням" [36:30] Перед очима Люцифера проходять прибічники різних тенденцій: "четверо, що несуть важкий тризуб", "гурт людей у багряних одягах ", " четверо генералів в уніформі. "Тут уже поруч із глумами маємо трагічний елемент [36:30]: хор в'язнів, хор спалених єврейських дітей. "Релігійно філософське трактування проблем добра і зла". І. Качуровський вважає найвищим рівнем ідейно-тематичного ряду [56:30]. Проблема Добра і Зла трактується в поемі по-фаустівськи. Сучасний світ перетворюється на велику арену боротьби Бога і Диявола, Світла і Темряви, Добра і Зла. Ця боротьба точиться не тільки в реальній дійсності, на землі, що перетворилась у "скорботи тужне житло", а й переноситься на Всесвіт, Універсум, досягаючи своєї кульмінації у "Вальпургієвій ночі". Тут зображено грандіозний двобій - суперечку між Богом і Люципером і його свитою за душу людини" [44:91].

Мефістофель у Гете - однобічний раціоналіст, який послуговується нерідко дотепною, проте завжди егоїстичною софістикою - тим, що Кант назве "здоровим глуздом" і ретельно відрізняє його від "розуму". В особі Фауста він хоче дискредитувати людину як духовну істоту. Ставши супутником Фауста, Мефістофель грає роль "Анти-Вергілія", його завдання полягає в тому, щоб у прямому значені слова ввергнути душу Фауста в Пекло. Для цього він силкується відвернути його від піднесених прагнень і пропонує замість них принади, проти яких, як він вважає, людська природа безсила. Тобто укладає з Фаустом контракт, за яким "душа його буде належати Дияволу, якщо він не відмовиться від принад". Фауст зрозумів сенс життя:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільним краю,

Я міг би в захваті гукнути:

Спинись, хвилино, гарна ти! [25:487]

У поемі Ю. Клена ця ідея є провідною:

Слава ж тобі, о людино, яка по потай

Плинеш човнами по ще не відомих морях!

Предків не маєш? - тож будь тепер сам собі предок

Люди забули легенди? - Нову їм створи

Втратили віру? - Кресли на скрижалях їм кредо.

Щезли герої? - Меча тоді в руки бери. [с. 356]

Легендарний мотив продажу душі дияволу, спільний для багатьох європейських народів, проявляється у третій частині у зв'язку з подіями Другої світової війни у Польщі і презентована постаттю пана Твардовського. [57:235]. Моментом загальної подібності між "Фаустом" і "Попелом імперій" є "лейтмотив злих духів, чий хор... вклинюється у виклад подій" [36:25]. Так, у дії, що має назву "Кабінет Фауста", коли Фауст входить у супроводі пуделя-Мефістофеля, хор духів втручається, щоб звільнити "одного з своїх" від собачої оболонки:

Одного уже зловили -

Обережно, браття миле! -

Як в капкан хитрий лис,

Втрапив в пастку хижий біс.

Тільки глядіть!

Підлість та заграйте,

Все змішайте,

І звільніть його, звільніть!

Якщо ми зможем -

Йому поможем:

Він нашій породі

Теж стане в пригоді [25:51]

У Клена вся третя частина пронизана цим лейтмотивом:

Хвала, хвала тобі, о Люцифере!

Вславляють духи вітрів і болот,

І ті, які посіяли ці печери,

Тебе і мудру Астарто. [с. 327]

В Кленовій епопеї відбувається суперечка між Господом і Люцифером, який створив на землі нову людину "з коріння мандрагори" за своєю подобою:

Не звірячий, а демонічний розум

У них клекоче в теплих черепах.

Я ще додав легкої волі дозу.

На все живе наводить страх

Ота істота хижа і злочинна.

Її боїться кожний птах і звір,

І зветься іменем страшним "людина"

Цей Люциферів новотвір. [с. 327]

У новій людині, яку створив Люцифер, впізнається ідеологія ленінізму:

Вважаючи за божество найвище

Себе саму, в нещадній боротьбі

Вона усіх собі подібних знищить

І викличе творця на бій.

Вона дитина рідна Люцифера

глибокі надра звідає землі

і залітатиму в надземні сфери

на міжпланетнім кораблі. [с. 324]

Слід цілком погодитись з думкою, яка пише В. Сарапин: "Ми не схильні наслідувати пафосний підхід Кленових сучасників, які приписували йому здатність до містичного пророцтва. І все ж треба констатувати, що у варіанті майбутнього, виголошеного Люцифером, як це інколи трапляється в літературі, і не тільки науково-фантастичній, виявляється Касандрин комплекс." [57:236].

Отже, створивши нову людину, Люцифер став "тепер над світом пан". Страшне майбутнє пропонується в поемі:

Ті люди - як ті блохи,

Обскачуть кулю всю, і вже реве

Страшний пожар майбутньої епохи,

Що буде жерти все живе. [с. 328]

До Люциферової когорти належить і новий вождь, який:

... став там на Люциферовому троні,

простягши струнко руку наперед,

немов застигши в мертвім перегоні,

перемий і гострий, як ланцет?

Таким сучасним Мефістофелем зображений Ленін. Він - новий вождь, що "приймає парад великий смерті". (с. 334)

У епопеї поета є цілий ряд нових творінь Люцифера: "Хто, підійшовши, поруч став на троні, / по пас оголений, зіперсь на кант, як римський імператор у короні / із лавра й запашних троянд"; "Жезло марильське у руці... Той грубий? / Коли б це на гетьманському посту / його поставив вождь, він булаву би / собі замовив золоту..."; "А хто це йде з пов'язкою на оці, / дітей забитих тягне на шнурку, / хапає жиденят на кожнім боці / і вішає їх на суку?" [с. 336]. Більшовицькі вожді у "мертвих дуплах душ" лише "бур'ян барвистих ідеалів", вони зображені, як апокаліптичний звір Диявол: "І хтось гряде... не люд, а звір в багрянім сяйві революцій". Ці "потвори, нелюди і звірі" перетворили життя людей на пекло. Л. Косяк зауважує: "Цікаво, що про Леніна і Гітлера Клен говорить майже ті самі слова, передає через образ тіні свою оцінку цих історичних постатей: "Лягає велетенська тінь / низької постаті у пеклі / на простір царських володінь." [с. 149]; або про Гітлера: "то падає на тлі історії твоя страшна і велетенська тінь" [с. 249]. Правління Гітлера, його "діяння" також супроводжується в поемі мотивом бісовицьким, виттям "демонів стовухих" та "вітру-завірюхи", які віщують загибель усього живого". [44:92] Цікавим у цьому контексті є образ Прокрустового ложа, на яке кладуть "кожного небогу":

Біда, як хто по мірці не прийшовсь:

Хто завеликий, тим відрубуй ноги,

Хто замалий - розтягуй вздовж. [с. 337]

Трактування міфу про ложе Прокруста сповнене нового змісту, його використовують для державних інтересів, причому досить предметно:

Це забезпечує державні послуги:

Вгадай, де тут мудрець, де ідіот,

Як, підрівнявши до одного росту,

Знівелювали весь народ! [с. 337]

Господь у поемі Юрія Клена з'являється з "котмою за плечима" в образі мандрівника. Травестія присутня й у цій частині поеми: тут не Люцифер має відібрати у Господа душу, а Господь бореться за душі, відбираючи їх у Люцифера, який став паном на землі, де "зростає людське покоління, / що дасть відставку всім богам" [с. 329]. Господь признає, що Люцифер править душами людей:

Я знаю, випестив ти нову расу,

Диявольським умом обдарував.

Породу демонів, на злочин ласу,

В тіла смертельні вчаклував. [с. 329].

Між Господом і Люцифером відбуваються протистояння, гостра боротьба, основні ідейні акценти якої звучать у діалозі:

Люцифер: Я їх навчу лукавити, вбивати,

Вкладу неспокій, прокляту жагу.

Господь: А я вкладу чуття самопосвяти,

Збуджу за подвигом тугу.

Люцифер: А я зашумлю їх пристрастю до псінки,

Поріддю прищеплю содомський гріх.

Господь: А Я - мов, що на геройські вчинки

Надхне і визволить усіх.

Люцифер: А я покажу до пекла їм дорогу.

В них смак збуджу до мук і катувань,

І будуть з них чорти, лише безрогі,

Не дана бо підлоті грань.

Господь: А Я скажу: "Є чистота і врода".

Ключа до неї дам, щоб стала тих

Лихих, почварних демонів порода

Ще вище янголів ясних.

Люцифер: Старий романтику! Таким, як був ти

Мільйон років тому, ти залишивсь.

Тоді також музику творчу чув ти,

У свій блакитний сон дививсь.

І сотні раз той сон вже розлітався

Мов куля скляна, впавши на граніт.

А ти, а ти... ще не розчарувався

І твориш заново свій світ.

Господь: Дослідник терпить сотні раз поразки,

Але зневірі місця не дає,

І ось п'ятисотий раз, чарівна казка

В реторті дійсністю стає.

Люцифер: Як досі ти ще не здобув патенту

На досконалий світ, то чорт із ним!

Як завжди, від твого експерименту

Лишиться тільки чад і дим.

Господь: На вашім зборищі з моїх сандалів

Стряхаю Я нечисті порохи.

Почавсь одвічний змаг, і в дальні далі

Десь наші стрінуться шляхи [с. 331]

Люцифер отримує хоча й тимчасову, але все ж перемогу, бо Господь йде геть, покидає "зборище". Залишається сподіватися, що боротьба Добра і Зла ще не завершилася.

Віщуючи смерть імперіям, Юрій Клен, як Гете і Данте, через пекло "веде до неба" героя-оповідача. З німецьким поетом автора "Попелу імперій" зближує не лише введення в її сюжет образу Фауста із зображенням окремих гетевських його характеристик, а й розмаїття ремінісценцій з "Фауста", мотив "сходження до зірок" (ad astra). У четвертій частині, як у "Фаусті", осмислюється концепція життя як єдності Добра і Зла.

У реалізації мотиву "ad astra" як узагальнюючої соціальної ідеї Юрій Клен запозичає чимало деталей. Уперше з'явиться як заголовок до експозиційного вірша другої частини, цей мотив розвивається, передрікаючи перемогу Добра над Злом:

Зринуть сили крилаті,

Буде небо кружляти.

У високі чертоги

Золотиста дорога

Мені ляже під ноги,

І тебе, перемого,

Одягну, мов кохану,

Я у шату багряну [с. 192]

Тема сходження до зірок у четвертій частині поеми "Попіл імперій" набуває значення повороту "з чужого простору на Вкраїну". Вона для небо і зірка, світло і сонце. Такою вона постає через систему символів і метафор астрального змісту: "нагорний спокій зір", "простір безсмертної блакиті і сонця повінь золота", соняшник як квітка - символ, "ясного Хорса квітне золотий". [с. 317, 321].

Парадоксальність реального у співвідношенні з уявним образом України створюють відчуття її недосяжності, як зірки, як неба, сонце для Поета. Жертви імперії зображені на тлі червоної землі, образ якої тотожний образові "мертвої землі". У "Діалозі людини з землею" доля поета, його місія - бути літописцем, борцем і творцем. " Золотий засів" поета, святість і мудрість, думки його спрямовані до неба, до зірок, до природи - втілення гармонії. Таке трактування мотиву сходження до зірок співзвучне античній культурі і неокласикам, що на неї орієнтувалися.

Тема катастрофи у літературі ХХ століття відображала жах, викликаний усвідомленням пережитих (Перша світова війна, революція в Росії) й очікуваних майбутніх катаклізмів і випробувань, передала почуття можливої загибелі європейської культури, конденсувала почуття розгубленості у світі, яким керує якась бездушна містична сила. Подібно до своїх сучасників, Юрій Клен сприймав історію як зіткнення злих і добрих первнів, а ХХ століття вважають моментом торжества Антихриста [57:232].

Отже, "стара легенда" про доктора Фауста оживає в поемі Юрія Клена, переосмислюється, наповнюється сучасним змістом: "фастівський рух" до пізнання, як основну рису європейської культури й мета психології, замінено іншим ідеалом, який приніс "отой, що звав його народ вождем", переосмислюючи мотив продажу душі дияволу, Юрій Клен переніс його на український грунт, надаючи йому іншого звучання: суперечка йде не лише про душу окремої людини, й про ціле покоління. Грандіозний двобій Добра і Зла, Світла і Темряви, Бога і Диявола переноситься на масштаб Всесвіту.

ВИСНОВКИ

У модерністичному дискурсі української літератури першої половини ХХ століття важливим чинником у формуванні культури поетичного слова виступає освоєння митцями духовного досвіду людства.

Юрій Клен свій шлях до світової літературної спадщини починав з читання і перекладів творів видатних класиків світового письменства. Вагомий вплив на формування поетичного світу Юрія Клена мало його німецьке походження. Як український поет О. Бургард відбувся у Німеччині. Поетові випало продовжувати традиції київських неокласиків в еміграціїї, стати ланкою між українськими митцями і митцями еміграції, засвідчити неперервність духовного розвитку.

Глибокі знання світової літературної класики виявились в індивідуальному стилі Юрія Клена, формуванні його творчого методу. Вплив світової літературної традиції позначився на:

- жанровій структурі поезії: версифікаційна майстерність Юрія Клена на повну силу розкрилася у формі сонета ("Японія", "Прованс", "Лесбія", "Цезар і Клеопатра", "Антоній і Клеопатра", "Лот" та ін.). Довершеність, філігранність класичних форм вірша (сонет, терцина) засвідчують віртуозну техніку у створенні неповторних поетичних картин із глибоким філософським змістом;

- особливостях циклізації поетичних творів (цикл "Прованс", "Лесбія" тощо).

Поезія Юрія Клена містить багато "вічних" образів, але під оболонкою досконалих віршів, заглиблених в античну чи західноєвропейську літературну традицію, виступають болючі проблеми сучасності. Він не тільки відкривав світ літератури для українського читача, але й творив на його основі свій власний, привносячи в його мозаїку елементи національного.

Поетична збірка "Каравели" є прикладом духовного єднання традицій української і світової літератури: частина поезій пов'язана з античністю ("Антоній і Клеопатра", "Цезар і Клеопатра", "Лесбія", "Шляхами Одіссея", "Січневий Діоніс"), середньовіччям ("Прованс", "Вікінги"), Новою Європою ("Беатріче", "Франкфурт-на-Майні"). У розкодуванні образів світової літератури Юрій Клен був схильний до їх осучаснення, національно-історичної концентрації.

Захоплення поета досконалістю античної поезії, художньою спадщиною французьких парнасців, творчістю російських поетів Срібного віку, які формували поетичне кредо українських класиків взагалі, версифікаційною майстерністю німецьких модерністів Стефана Георге й Райнера Марії Рільке, виявилось у формуванні індивідуального стилю Юрія Клена. Так, образ і мотиви циклу "Услід конкістадорам з'явилися у творчості М. Гумільова, і Юрія Клена під впливом циклу Ж. - М. Ередіа "Завойовники". Цикл "Прованс", у якому Юрій Клен звернувся до образів трубадурів, містить відтворення особистісних та духовних біографій найталановитіших та найвідоміших прованських трубадурів Бернара де Вентадура, Бертрана де Борна, Жоффруа Рюделя, мотиви їх творчості. У циклі створюється ситуація резонансного спілкування літератур. Поетичні мотиви органічного злиття з природою, гармонічного єднання з нею, перегукуються в поезії неокласика з авангардистами Р. М. Рільке і Ю. Твіном ("Енгармонічне", "Праосінь", "Софія", "Майже елегія"). Значним є вплив російської поезії на формування образної системи і поетичного світу Юрія Клена, який знайшов своє вираження у багатьох творах.

Традиції трьох світових літератур - німецької, російської, французької - переплелися в поетичному світі та образній структурі Юрія Клена: "Вікінги" ("Варвари" М. Гумільова), "Сковорода" (поема Рільке "Орфей, Еврідіка, Гермес"), "Мандрівка до сонця" ("Похід" Е. Верхана), "Ми" ("Скіфи" О.Блока) та ін. Мотиви та образи Данте А., Гете Й. В., І. Котляревського органічно вплелися в поетичну структуру багатьох віршів ("Терцини", "Беатріче", "Франкфурт-на-Майні") та поем ("Прокляті роки", "Попіл імперій").

Поема Ю. Клена "Попіл імперій" - центральний твір в його поетичній спадщині - грандіозна картина трагічної історії України, багатьма образами, літературними ремінісценціями підключена до інтертексту світової літератури: через призму "Божественної комедії" Данте, "Фауста" Гете, "Енеїди" Котляревського осмислено події української сучасності.

Проведене дослідження образів світової літератури в поезії Юрія Клена дозволяє визначити наступні ідейно-естетичні функції цих образів:

1) За допомогою образів світової літератури поет ніби підключається у своїй творчості до широкого історико-літературного контексту. Таким чином виконується функція культурологічна.

2) Характерологічна функція: образи світової літератури служать для лаконічної і максимально виразної характеристики героїв Клена. (Таку функцію виконують образи Данте та Енея в поемі "Попіл імперій").

3) Через образи світової літератури організується художній час і простір твору, здійснюється екскурс в далеке минуле. (Данте в часи античності, Еней - в часи зруйнування Трої), в якому автор шукає аналогії з українською дійсністю.

Модернізація і актуалізація образів світової літератури досягається шляхом надання їм національного українського колориту, що свідчить про націоцентричність поетичного світу Юрія Клена як неокласика.

Вагому стилетворчу роль відіграють в поезії Ю.Клена образи античної культури, і це природно, адже неокласикам притаманні неоміфологізм, тобто активне використання античних образів у своїй поезії. Клен надає цим образам як традиційного, так і символічного забарвлення, наповнює їх глибоким філософським змістом, використовує для порівняння і створення певних образів - характерів.

Це ж стосується і образів, запозичених з Біблії, які виконують в творах Ю. Клена переважно аксіологічну функцію, тобто слугують для поета тим моральним ідеалом, абсолютом, за допомогою якого він дає різко негативну моральну оцінку "безбожній" радянській дійсності. Образи, цитати, ремінісценції вітчизняної і світової літератури посідають вагоме місце в творах Юрія Клена, виконують важливу комунікативну функцію, тобто беруть участь у діалозі автора з читачем і культурою. За їх допомогою створюється поетичний хронолог творів Юрія Клена, його неповторний поетичний світ, що увібрав в себе культурні традиції різних епох і народів.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Алексєєва О. "Божественна комедія" Данте // Данте А. "Божественна комедія". Поема / пер з італ. - Харків: "Фоліо", 2001

2. Антофійчук В. І., Нямцу А. Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ - ХХст. - Чернівці: Рута, 1996. - 208с.

3. Астаф'єв О. Поетика вірша Юрія Клена "Беатріче" // Українська мова та література. - 1997.-Ч.35. - С.5-6

4. Астаф'єв О. Візії Сковороди в поемі Юрія Клена "Попіл імперій" // Українська мова та література. - 2000. - Ч.7. - С.5.

5. Астаф'єв О. Стилі української еміграції і естетика тотожності / Про Юрія Клена // Українська мова та література. - 2000.-№7. - с.1-2 Зарубіжна література - 2000. - № 7.

6. Баган О. Юрій Клен: неокласик чи неоромантик? / Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. - Дрогобич. "Відродження", 2004. - С. 9-28

7. Баглай Б. Іван Франко - дослідник античної літератури. - Ужгород: Вид-во УжДУ. - 1998. - 138с.

8. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця ХІХ - поч.. ХХ ст. - Zielona Ciora - Kijow, 1999. - 160c.

9. Біленко Т. Екзистенцій ні засади герменевтики слова сакрального і профанного в ремінісценціях Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. - Дрогобич: "Відродження", 2004. - С. 29-45

10. Библейская Энциклопедия Брокгауза / Фритц Ринекер, Герхард Майер. - Lexikon zur Bibel, 1994 - 1008c

11. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. - Ukrainian Bible, 1995

12. Бондаренко М. Поетичне осмислення Ю. Клена світової культурної спадщини / українська мова та література. - 2000. - Ч.7.-С.6-7

13. Богач М. Р. Світогляд і поетика Юрія Клена: Автореф. Дис. Канд.. філологічних наук: 10.01.01-К.: інститут літератури ім.. Т. Г. Шевченка НАН України, 1998 - 24с.

14. Борецький Л. М. Порятунок від зла для всього людства (Біблійні образи в поезії Юрія Клена) // Українська література в сер. школах, гімназіях та колегіумах. - 2001. - №3. - С.63-68.

15. Борецький Л. М. Микола Гумільов і Юрій Клен // творчість Миколи Гумільова в контексті культури срібного віку. Тези міжнародної конференції. - Дрогобич, 1996. - С. 62-64

16. Борецький Л. М. Християнські мотиви та аналні образи в поезії Юрія Клена // Класична спадщина і сучасне художнє мислення. Збірник наукових праць. 60-річчя М. І. Борецького. - Дрогобич - Черкаси: КОЛО, 2001.-С.158-169.

17. Бухарова О. Буття образу трубадура в поезії Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. - Дрогобич: "Відродження", 2004.-С. 54-62

18. Вервес Г. Д. В єдиному русі (від Київської Русі до Шевченка) // Слово і час. - 2000. п4.-с. 7-11.

19. Вергілій Марон Л. Енеїда / пер. М. Білика - К.: Дніпро, 1972.

20. Волков А. Традиційні сюжети та образи (нарж теорії ТСО) // Волков А., Рихло П., Бойченко О Наскрізні сюжети і образи в літературах Європи. - Чернівці - Київ. 1998.-С. 3-14

21. Волков А. К теории традиционных сюжетов // Сравнительное изучение славянских литератур. - М.: Наука, 1973.-С. 303-314

22. Гачев Г. Национальные образы мира. - М.: Советский писатель, 1998.-488с.

23. Генет-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. - К.: Гелікон, 2000.-368с.

24. Генкен-Русова Н. Патриціанська поезія або дві стихії Юрія Клена // Визвольний шлях. - 1968. - №4.-с. 474-490; Кн.5.-С. 585-586

25. Гете Й. В. Фауст: Трагедія / З нім. переклад М. Лукаш - К.: Дніпро, 1981. - 540с.

26. Голенищев-Кутузов И. "Божественная комедия". Послесловие // Данте А. Божественная комедия. - М.: Наука. 1967 - С. 468-468

27. Гумилев Н. С. Избранное - М.: Советская Россия, 1989. - 482с.

28. Данте А. Божественна комедія: Поема / пер з італ. і коментарі Є.А.Дроб'язка - Харків: Фоліо, 2004. - 607с.

29. Державин В. "Попіл імперій" і новітня спроба переоцінки його поезії / Про Юрія Клена // Визвольний шлях. - 1958. -№10. - С. 1175-1179, 1959. - №1. - С.195 - 201

30. Дмитрів І. Особливості символічного наповнення образу Ісуса Христа у поетичні творчості Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. - Дрогобич: Відродження, 2004. - С. 73-79

31. Драй-Хмара М. Вибране. - К.: Дніпро, 1989. - 541с.

32. Еліот Т. С. Данте. Пекло / пер. М. Стріхи // Кур'єр Крив басу. - 2002. - Ч.149. - С. 174-184

33. Зварич В. Біблійні образи в поезії неокласиків: своєрідність трансформації // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім.. І. Франка. - В.7. - Дрогобич: КОЛО, 2001. - С. 232-243

34. Зеров М. Твори: у 2-х томах: Т.1. Поезії. Переклади. - К.: Дніпро, 1990. - 842с.

35. Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-30рр. ХХст.). - Львів: льв. обл.. наук. - метод. Інститут освіти, 1994. - 70с.

36. Качуровський І. Відгуки творчості Гете в поезії Юрія Клена // Сучасність. - 1983. - №3 - С. 18-30

37. Качуровський І. Творчість Юрія Клена, на тлі українського парнасизму // Клен Ю. Твори. - Нью-Йорк, 1992.- Т.1. - С. 5-22

38. Клен Ю. Вибране. - К.: Дніпро, 1991. [твори поета цитуються за даним виданням, сторінки вказані в тексті роботи]

39. Клен Ю. Спогади про неокласиків // Клен Ю. Твори у 5-х т. - Торонто, 1960. -Т.3. - С. 107-190.

40. Клен Ю. Твори. Нью-Йорк, 1992. - Т.1.

41. Ковалів Ю. І. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Ю. Вибране. - К.: Дніпро, 1991. - С. 3-23

42. Коваль А. П. Спочатку було Слово. Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. - К.: Либідь, 2001. - 303с.

43. Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході / Упор. Бойчук Б., Рубчак Б. - Мюнхен: Сучасність, - 1969.

44. Косян Л. Образний світ Ю. Клена (поема "Попіл імперій") // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. - Дрогобич: Відродження, 2004. - С. 90-98

45. Котляревський І. Енеїда: Поема. Наталка Полтавка: п'єса / педм. Та прим. О. Гончара, післямова В. Шевчука. - К.: Веселка, 2000. - 326с.

46. Кун М. А. Легенди і міфи Давньої Греції - К.: "Академія", 2002. - 446с.

47. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова та інших. - Чернівці, 2001

48. Мациборська О. Шлях конкістадорів у поезії Ю. Клена і М. Гумільова // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. - Дрогобич: Відродження, 2004. - С. 291-299

49. Мединська А. Метафора в поетичній мові Юрія Клена: зв'язок з художнім методом. // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. - Дрогобич: Відродження, 2004.-С.107-116

50. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. - М.: Советская энциклопедия, 1992

51. Мних Р. Категория символа и библейская символика в поэзии ХХ века. - Lublin: UMCS, 2002. - 258c.

52. Наливайко Д. С. Українські неокласики і класицизм // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія": Філологія.- Т.4. - К., 1998.- С. 3-19

53. Нямцу А. Є. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. - Чернівці: Рута, 1997. - 223с.

54. Нямцу А. Є. Євангельські мотивиу світовій літературі (теоретичні аспекти) // Біблія і література. - 2000. - №1. - С. 21-25

55. Плітка В. Джерела міфологічної образності сонета-диптиха "Лот" Юрія Клена // Литературоведческий сборник. - Донецк, 2000. - В.2. - С. 152-167

56. Рильський М. Т. Зібрання творів у 20-ти томах - Т.1. - К.: Наукова думка, 1983 - 534с.

57. Сарапин В. Варіації на класичні теми. До проблеми інтертекстуальний зв'язків у поемі-епопеї Юрія Клена "Попіл імперій" // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. - Дрогобич: Відродження, 2004.- С. 224-240

58. Сірик Л. Юрій Клен - поет і перекладач // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. - Дрогобич: Відродження, 2004. с. 310-324

59. Стріха М. Данте й українська література. Досвід рецепції на тлі "запізнілого націєтворення", - К.: Критика, 2003 - 162с.

60. Тресендер Дж. Словарь символов. - М.: Гранд, 1999. - 300с.

61. Филипович П. П. Поезії. - К.: Радянський письменник, 1989. - 193с.

62. Франко І. Я. "Тополя" Т. Шевченка // Франко І. Твори: у 50-ти томах. К.: Наукова думка, 1980. - Т.28. - С. 73-88

63. Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве. - М.: "Крон-Пресс", 1999. - 655с.

64. Храпченком М. Горизонты художественного образа . - М.: Художественная литература, 1986. - 437с.

65. Череватенко Л. Уроки давньої полеміки / Про творчість Юрія Клена та І. Багряного. - Київ - 1996. - №7-8. - С. 127-130

66. Чижевський Д. Юрій Клен, вчений та людина // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. - кн1. К., 1994. - С. 613-623

67. Шудря М. Неокласики // Українська мова та література. - 1999. - Ч.7.

68. Шум-Стебельська А. Натхненний літописець долі України, її традицій і звичаїв // Народна творчість та етнографія. - 1998. - №5-6. - С. 114-118

69. Шум-Стебельська А. Поет високого духу і величної краси - Юрій Клен // Визвольний шлях. - 1994. - №12. - С.863-872

70. Элиот Т. С. Назначение поэзии. - К.: Airland, 1997. - 345c.