Романтизм і містицизм Вільяма Блейка

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

1. РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ РОМАНТИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

1.1 Відомості з біографії автора

1.2 Становлення романтичної естетики у творчості Вільяма Блейка

2. РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ МІСТИЦИЗМУ У ТВОРЧОСТІ ВІЛЬЯМА БЛЕЙКА

2.1 Прояви містицизму та візіонерства у творчості автора

2.2 Символізм за Блейком

3. РОЗДІЛ 3. ТВОРЧА СПАДЩИНА АВТОРА

3.1 Творчий шлях

3.2 « Прорікання Невідання » Вільяма Блейка в контексті його творчості

3.3 Аналіз вірша « Тигр »

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

романтизм містицизм блейк міф

ВСТУП

Сьогодні, оглядаючи загальний погляд на творчість Вільяма Блейка, ми можемо зрозуміти наскільки він обігнав своє покоління, можливо, на століття, а, можливо, і більше. Лише сьогодні Блейк стає справжнім належним кумиром. Наприклад, у Великобританії його поема "Єрусалим " стала мало не другим національним гімном, а в Америці грандіозний успіх мала виставка його живописних і граверних робіт, що проходила в 2001 році в нью- йоркському музеї " Метрополітен ". Сьогодні книги Блейка виходять величезними тиражами в багатьох країнах і вони не залежуються на прилавках. Зростає кількість перекладів.

Питання про літературний напрям, до якого належить творчість Блейка, ускладнюється відносною ізольованістю поета від літератури його часу, а також недостатньою розробленістю проблем раннього англійського романтизму. Не підлягає сумніву, що творчість Блейка відноситься до числа явищ пізнього вісімнадцятого століття, коли поетика класицизму все більше ускладнюється і модифікується, збагачуючись все новими варіантами. Цими проміжними етапами служать предромантизм і сентименталізм.

Деякі дослідники (такі, як Б. Шилін, М. Гутнер, Н. А. Соловйова ) пов'язують творчість Блейка з художньою течією предромантизму. Дійсно, багато що пов'язує Блейка з творчістю письменників предромантиків - це і неприйняття розсудливого раціоналізму, і захоплення готикою, і інтерес до середніх століть.

Метою роботи є аналіз багатогранності творів автора, зокрема образної структури і сюжетної логіки поетичного міфу Блейка, який передбачає дослідження стійких структур релігійного міфу і їх заломлення в контексті поетичного висловлювання. Незважаючи на те, що сенс творів Блейка багатовимірний, а вся його міфологія в достатній мірі абстрактна і тому відкрита для різних тлумачень, видається невиправданим співвіднесення поезії Блейка з філософією Фрейда, психологією Юнга або з теоріями Льва Гумільова.

Завданнями даної роботи постають:

дослідження блейківського стилю, котрий поєднує в собі як романтизм, містику, так і особисту філософію автора;

опис цілісної картини міфологічної системи Блейка в її зв'язку з естетичною концепцією автора в пізній період його творчості;

позначення напряму еволюції поетичної свідомості Блейка;

аналіз пророчих поем та віршів, сповнених любові до бога, але суперечливих релігійним законам його часу.

Об'єктом роботи виступає англійський предромантизм як літературне явище.

Предметом дослідження є індивідуальна поетична міфологія Блейка, втілена в серії пророчих поем, його романтичні засади, яскраво виражені в перший період праці та спрямовані на піднесення уяви та творчості людини, збагачення її внутрішнього світу та розвиток духовності.

Міфологічна фантазія Блейка, як буде показано далі, міцно пов'язує його з романтизмом, оскільки образи його індивідуального міфу не умовна поетична мова, подібна мові раціоналістичної поезії класицизму, але засіб виявлення істинної реальності, яка поволі визначає долю світобудови.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ РОМАНТИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

1.1 Відомості з біографії автора

Вільям Блейк - англійський поет і художник, містик і візіонер. Народився 28 листопада 1757 в Лондоні, в сім'ї крамаря. Батьки були протестантами і вельми релігійними людьми, тому все життя сильний вплив на світогляд Блейка надавала Біблія.

Ще в дитинстві Блейк захопився копіюванням грецьких сюжетів з малюнків (роботи Рафаеля, Мікеланджело і А.Дюрера ). Батьки, знаючи гарячий темперамент хлопчика і шкодуючи про те, що він не ходив до школи, віддали його на уроки живопису. Тоді ж він захопився і поезією. У 1772 р. Блейка на 7 років віддали до гравера Джеймса Безіру. У 1778 р. вступив до Королівської Академії мистецтв, де проявив себе прихильником класичного стилю епохи Високого Відродження.1. с. 10

Перша збірка віршів Блейка, «Поетичні начерки», вийшла в 1783 р. Надалі поет створює кілька «ілюмінованих рукописів», власноруч гравіруючи свої вірші та малюнки на мідній дошці. У 1784 Блейк став працювати з видавцем Джозефом Джонсоном, відомого своїми радикальними ідеями. В будинку Джонсона Блейк познайомився з поетом Вільямом Вордсвортом і захопився ідеями французьких революціонерів. З початком французької Революції, з'явилася його збірка віршів «Пісні невинності», а в 1794 році - збірка «Пісні досвіду» (період якобінського терору і розчарування поета в Революції. Помер Вільям Блейк 12 серпня 1827, в розпал своєї роботи над ілюстраціями до «Божественної комедії».

За життя Блейк не отримав ніякої популярності за межами вузького кола шанувальників, але був «відкритий» після смерті прерафаелітами. Зробив значний вплив на західну культуру XX століття. Пісня «Єрусалим» на вірші Блейка вважається неофіційним гімном Великобританії. Для російського читача поета відкрив Самуїл Маршак, який все життя працював над перекладами його віршів. 5. с. 17

1.2 Становлення романтичної естетики у творчості Вільяма Блейка

Англію можна вважати, певною мірою, прабатьківщиною романтизму. Саме поняття «романтичний » виникло в англійській літературі ще в XVII ст., В епоху буржуазної революції. Протягом XVIII в. в Англії намітилося багато суттєвих особливостей романтичного світовідчуття - іронічна самооцінка, антіраціоналізм, уявлення про « оригінальному », « незвичайне», «невимовна», тяга до старовини.

Вирішальний поштовх, що кристалізувавя романтизм як духовний напрям, прийшов до англійців ззовні. Це був вплив Великої французької революції. В Англії в той же час відбувалася так звана « тиха », хоча на насправді зовсім не тиха і дуже болюча, революція - індустріальна ; її наслідками були не тільки заміна прядки ткацьким верстатом, а мускульної сили - паровою машиною, а й глибокі соціальні зміни: зникало селянство, народжувався і ріс пролетаріат, сільський і міський, положення « господаря життя » остаточно завойовував середній клас, буржуазія. 6. с.568

Раннім, яскравим і в той же час недостатньо визнаним явищем англійського романтизму виявилася творчість Вільяма Блейка ( 1757-1827 ).

Щодо того, хто такий Вільям Блейк, передромантик чи перший великий романтик, досі в науковій літературі нема єдиної думки. Він народився раніше за інших романтичних письменників Англії, а помер, переживши наймолодших з них. Його творчість починалася, коли в англійській літературі були ще сильні ідеї Просвітительства (деякі з них увійшли в його світогляд і творчість), коли провідними напрямами й течіями лишалися класицизм, сентименталізм, готика, просвітительський реалізм. Він жив у добу найвищого злету романтизму й початку «критичного» реалізму. В його творчості найвагоміші романтичні риси, але є у нього і таке, що споріднює його з реалістичним розумінням проблем і конфліктів світу, яким би дискусійним не здавалося таке твердження з огляду на ультраромантичну поетику митця. 15. с. 125

Блейк одразу ж виділився поміж поетів не лише своєю яскраво вираженою самобутністю, а й прагненням до експериментування як в описовій, так і в ліричній поезії. Так, приміром, у «Тіріелі» та «Книзі Тель» Блейк використав довгий неримований рядок із складів, який став основним метром його описової поезії.

Полеміст за вдачею, Блейк нічого не приймав на віру в царині філософії, етики, політики, релігії, все піддаючи аналізу та критиці. У його розлогих поемах зі складною образністю, нелегкими для розуміння символами та подекуди архаїчною мовою напружено дискутуються питання відсталості моралі та святенництва закостенілої церковної думки, безкрилості утилітаризму та самовдоволеного раціоналізму тощо. У «Шлюбі Раю та Пекла» Блейк так сформулював свої думки про діалектику світу: «Рух виникає з протилежностей. Потяг і Відраза, Думка та Дія, Любов і Ненависть необхідні для буття Людини. Протилежність створює те, що віруючі називають Добром і Злом. Добро пасивне і підкоряється Думці. Зло активне і породжується Дією. Добро -- це Рай, Зло -- це Пекло». У поемі «Видіння дочок Альбіону» в образі центральної постаті поеми -- Вільям Блейк оспівує сексуальну насолоду та свободу.

Поєднання крайнощів, з'єднання їх через боротьбу - такий принцип побудови блейківського світу. Автор прагне звести небо на землю або, вірніше, возз'єднати їх, вінець його віри - обожнена людина. 28. с. 34

Нічого не цінуючи так сильно, як почуття внутрішньої гармонії, Блейк заради цієї незкованності був готовий з легкістю відкинути правила соціальної поведінки, обов'язкові для переважної більшості його сучасників. Він визнавав тільки ті етичні непохитності, які проголошувала сповідувана ним хіліастична доктрина. Іскра генія спалахнула дуже рано, ще в ту пору, коли Блейк пробував освоїти нормативну образотворчу мову живопису, допущену в тодішній Академії, і нормативні уявлення про прекрасне, які панували в тодішній поезії.

Для Блейка уява була не абстрактною категорією, але тієї пригніченою людською здатністю, яку має пробудити мистецтво, виховуючи нове бачення, - а можна сказати і по-іншому: нетрафаретне сприйняття, органічне відчуття світу, а значить, і нову систему цінностей. Напевно, тому він один і став чимось на зразок пророка. Або, щонайменше, культовою фігурою для багатьох поколінь після того, як через двадцять років з дня його смерті Данте Габріел Россетті, котрий також поєднував в собі обдарування поета і художника, випадково натрапив в Британському музеї на курну в'язку гравюр, і для Блейка почалося безсмертя. 23. с. 216

Блейк був " нововвідником " нітрохи не менше, ніж Хлєбніков, чий досвід зажадав цього неологізму. І його нововведенням стали не тільки незвичайні композиції або колірні поєднання, не тільки метафори, які передвіщають образність символістів, немов за сторіччя до них Блейк вже передчуває, що в поезії незвідність сенсу до логічно вибудуваного ряду, наскільки б він не складений, стане цінуватися вище всього іншого.

Поети і критики романтичного табору, значно молодші, ніж Блейк - Кольрідж, Вордсворт, Чарльз Лем - чули про його існування і були знайомі з деякими його творами. Але для них Блейк залишався лише оригінальним і самобутнім живописцем, напівбожевільним генієм, далеким від сучасного літературного процесу.

У 1799 році, через п'ять років після того як були награвійовані "Пісні невідання і пізнання ", що залишилися його вищим поетичним звершенням, він писав якомусь доктору Траслеру, мабуть одному з потенційних меценатів :

"Я знаю, що цей світ належить Уяві і відкривається тільки Художнику. Те, що я зображую на своєму малюнку, мною не вигадане, а побачене, але всі бачать по- різному. В очах скупаря - гінея затьмарює сонце, а гаманець з монетами, витершись від довгої служби, - видовище більш прекрасне, ніж виноградник, що гнеться під тяжкістю лози... Чим людина є, то він і бачить".

Як новатор він вписав своє ім'я і в історію живопису, і в історію літератури, однак ще істотніше, що Блейк був першим з англійців, хто висловив нову самосвідомість особистості. Романтики в цьому відношенні зобов'язані йому всім, наскільки б скептично ні відгукувався про нього, наприклад, Вордсворт і як би далеко не розходився з ним Колридж за характером художнього мислення. 7. с. 93

Справжнє відкриття Блейка відбулося лише через кілька десятиліть після його смерті, коли він був оголошений предтечею прерафаелітів. Але повне знайомство з творчістю Блейка відбулося лише наприкінці XIX в., Коли Е. Д. Елліс і У. Йеітс випустили тритомне видання його творів. « Прабатьком сучасних символістів », « родоначальником англійського символізму » називали Блейка в цей час і в Росії (К. Д. Бальмонт, З. А. Венгерова та ін.)

Істотно, що в Росії, як і в Англії, спадщина Блейка отримала популярність завдяки творчості символістів - про Блейка писала 3. Венгерова, а перші переклади належали К. Бальмонту. З 1910-х років Блейка почав перекладати С. Я. Маршак, періодично повертаючись до нього протягом десятиліть і зробив його творчість надбанням широкого кола читачів.

Незважаючи на те, що устремління предромантиків були багато в чому близькі Блейку, його творчість свідчить про розрив з естетикою предромантизму, яка по суті ще корениться в традиції Просвітництва і не піддає принцип наслідування природі рішучого перегляду. Відмова від наслідування природі, очевидний в поетиці Блейка - це прикмета романтичної епохи і характерна риса романтичної культурної свідомості. Вся система світогляду Блейка, як це буде показано далі, демонструє близькість до художніх принципів романтизму, зокрема, до поглядів німецьких романтиків - близькість котрим більше дивовижна від того, що вона була обумовлена не прямими впливами, а лише типологічної спільністю. Внаслідок усього вищесказаного, видається доречним співвіднесення поетичної міфології Блейка з контекстом романтичного міфу. 12. с. 152

Як перший великий романтик Англії він втілив у своїй творчості головні ідеї, проблематику й образність нового напряму. В «Піснях невідання і пізнання» відбив діалектику людської психології, людських почуттів, складну й суперечливу єдність позитивного та негативного в якостях і досвіді індивіда. В «неоміфологічних» образах і велетенських структурах «Пророчих книг» зробив спробу в узагальнюючих рисах відтворити історію - людства, його одвічні й сьогоденні битви, божественне й диявольське в ньому. Пізніше, кожний по-своєму, це намагалися зробити романтики - Байрон в містеріях, Шеллі в ліроепічних поемах. 2. с. 197

Вражає небачений колорит настроїв автора, його непередбачуваність і нездатність зрозуміти і вмістити в нас все те, що він висловлював собою. Іноді у нього прослизають бунтівні настрої, і тут же вони переходять в релігійний містицизм. Його ліричні мотиви поєднуються з образною міфологією і символікою. Його безневинне радісне сприйняття світу переходить згодом у якийсь містицизм зіткнення сил Добра і Зла, Неба і Пекла. Його міфологічна система складних символічних образів і іносказань довгий час залишалася незрозумілою і вважалася не піддатної будя-якій розшифровці. Лише зараз учені починають підбиратися до розгадки.

Поетичний міф Блейка розвивається в рамках християнської есхатології. Він відображає властиве багатьом романтикам уявлення про сенс людської історії, представленому в християнському міфі про Апокаліпсис. Дійсні події земної історії, осмислюється в контексті апокаліптичного міфу, постають як символи космічних процесів, які визначають долі світобудови. Апокаліптична парадигма визначає і особливості романтичної філософії. Романтична думка містить в собі пафос загального становлення: рух потоку повсякденного життя постає як відображення світового динамічного розвитку, що розуміється як самотворення абсолютного божественного начала. Пафос становлення об'єднував і романтичні сподівання на перетворення земного існування, і романтичні надії на оновлення духовного буття людини. 11. с. 328

Ідея загального динамічного становлення визначила і властиве романтичній свідомості уявлення про боротьбу протилежних начал, яка розумілася як умова оновлення життя. Ідея боротьби протилежностей стала не тільки загальнофілософською установкою, а й основним композиційним принципом у системі пророчих поем автора. Боротьба протилежностей осмислювалася ним відповідно до апокаліптичним устремлінням романтиків існування невід'ємних протиріч обіцяло рух до цілковитої єдності. Однак апокаліптичний сюжет про перетворення тлінного світу зазнав змін відповідно до загальної еволюцією творчості Блейка.

Якщо в ранніх пророцтвах Блейка апокаліптичні сподівання пов'язані з дійсними історичними подіями, то в пізніх поемах здійснення мудрого сюжету світової історії постає як сокровенне внутрішнє перетворення. Втративши віру в розумні соціально-політичні перетворення, Блейк пов'язує свої надії з оновленням особистості. 16. с. 164

Подібно більшості романтиків, Блейк був переконаний в тому, що людський дух абсолютний. У поданні поета, творчий дух причетний космічному творенні і наділений здатністю до перетворення самого себе. Метасюжет всіх його пророчих поем - це прагнення розуму подолати межі, призначені йому системою розважливих категорій і здійснити прорив у сферу абсолютного сенсу. Можливості цього прориву Блейк, як і більшість романтиків, знаходить у сфері естетичного. Так само, як і філософи епохи німецького романтизму, Блейк ототожнює творчість з трансценденцією, з виходом за межі кінцевого, і тому сенс естетичної діяльності пов'язаний для нього з трансценденталізацією людського "я".

Блейк не тільки позначає автономність сфери естетичного, а й наполягає на тому, що тільки в просторі естетичного досвіду людина знаходить справжні моральні орієнтири. Сакралізація творчості і абсолютизація естетичного феномена обумовлюють своєрідність романтичної міфології Блейка. Різні аспекти міфологічного сюжету пророцтв втілюють різні положення естетичної концепції Блейка.

Для Блейка, як і для багатьох романтиків уява являє собою універсальну духовну здатність, прообраз і умову будь-якої духовної активності. Перебувати в сфері уяви означає одночасно і творити, і пізнавати, прозирати істину і брати участь у досконалій творчості Бога, за посередництвом індивідуальної творчості перетворюючи існуючий видимий світ.

Таким чином, поетична міфологія Блейка постає як розгорнута система знаків, кожен з яких представляє собою складно побудований символ, що синтезує різні сфери значення. Оскільки сенс символічних образів багатовимірний, художній конфлікт пророчих поем має кілька вимірів, об'єднаних, проте, метасюжетною опозицією художніх систем. Раціоналістичної естетики Просвітництва і принципом наслідування природі Блейк протиставляє свій міф про скоєний художника, в образі якого втілені романтичні уявлення про високе призначення мистецтва. 27. с. 143

У затвердження принципів романтичного міфу перший англійський романтик Блейк перевершив всіх наступних романтиків. Прагнучи розірвати будь-які зв'язки з епохою Просвітництва, він відмовився від її естетичних принципів. Творчість Блейка завершує епоху художнього раціоналізму: системі раціоналістичної естетики поет протиставляє надзвичайно логічну і послідовну міфологічну систему - романтичний міф про всевладдя Поетичного Генія.

Чистота духовності Вільяма Блейка, вільна від пут раціоналізму і сухої догми, була не тільки його творчим методом, але і способом думок, його станом, його внутрішньою сутністю. Він не був поетом " для всіх" і, як видно, не прагнув до цього. Він писав для тих, кого, як і його самого, хвилювали теми духовності. Він вірив у божественне призначення поета, в те, що натхнення даровано дивом, вірив у свою місію Пророка, покликаного відкривати людям "очі, звернені всередину ". Як би то не було, Вільям Блейк пройшов його до кінця, щоб освітити дорогу тим, хто піде за ним слідом. Підсумком його шляху стали його твори як дороговказні маяки для шукачів, бажаючих піднятися з відсталих і сліпих ідей, переконань і умовностей до висот Духовності. 22. с. 72

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ МІСТИЦИЗМУ У ТВОРЧОСТІ ВІЛЬЯМА БЛЕЙКА

2.1 Прояви містицизму та візіонерства у творчості автора

Всі пророцтва крихкі. Вони можуть бути суперечливими або хибними. Псевдопророка, тоді, варто вважати божевільним. Але як же можна інтерпретувати мову пророцтва ? Це мова безумства, прихованої правди чи зображень ? Такі питання доречні при обговоренні творів поета-провидця Вільяма Блейка. В свої пророцтва або бачення автор вкладав силу, енергію і матерію, яка виходить далеко за рамки простого сенсу та значення мови. Його перепади настрою, його депресії, і його натхненна продуктивність були предметом численних дискусій. Проте чи обов'язково дане психічне захворювання применшує цінності його далекоглядної поезії? На це питання не можна відповісти адекватно, якщо не звернутися до теми містики. Перетин безумства і містики є ключем до розуміння Блейка, оскільки демонструє дане божевілля не як патологію мозку, а швидше як пристрасну прихильність до уяви, духовного і глибокого.

Вільнодумство і містицизм поглядів Блейк ввібрав змалечку. У сім'ї дрібного, але досить освіченого лондонського крамаря з Сохо, де ріс хлопчик, бесіди за чаєм на популярні тоді теми пророцтв і духовних одкровень були звичайною справою. Особливо в сім'ї цікавилися роботами шведського християнського містика Еммануїла Сведенборга. Саме в ході дискусії про ідеї Сведенборга зовсім ще маленький хлопчик почув пророцтво, яке глибоко запало йому в душу : старому світу приходить кінець, гряде новий світ, який має настати в 1757 році і починаючи з якого всі старі релігійні системи розпадуться, як картковий будиночок, і на землі настане ера нового Єрусалиму. Тоді ж у нього почали з'являтися перші бачення, що підсилило відчуття власного особливого призначення і власної великої місії. У наступні роки Блейк називав свої бачення відвідуваннями Едему. 20. с. 108

Перше бачення він описав так : «Бог наблизив своє чоло до одного з вікон нашого будинку ». Дивно, що дитині було на той момент всього чотири роки. Крім лику Божого за вікном, йому згодом бачились небесні ангели, що сидять на дереві, чиї блискучі крила просвічувалися крізь листя, і сам пророк Єзекіїль, котрий сидів посеред галявини на зеленій траві.

Багата уява значно сприяла вдосконаленню в ньому тих нахилів, які згодом взяли форму його великого покликання. Містичні погляди і візіонерські одкровення він проніс з собою протягом усього творчого шляху. Більше того, Блейк дав початок візіонерському мистецтву (від слова « Visio » ), натхненного баченнями, снами, галюцинаціями і різного роду одкровеннями, отриманими художником в момент створення твору. Саме містичними видіннями навіяно багато поетичних та художніх образів Блейка. Намагаючись надати зримий образ незвичайним, фантастичним героям, які виникають у нього в голові, він намагався звільнити свідомість від усіх умовностей. Звідси розбіжність з традиційними англійськими уявленнями про мистецтво і літературу, із загальноприйнятими догмами і мораллю, особливо на ранньому етапі його творчості. Блейк вважав, що все божественне притаманне в Бога повинно бути божественним і в людині.

Його специфічне мислення художника і поета робило породження його фантазії абсолютно реальними, зримими у найменших подробицях, лініях і барвах. Для духовного світу Блейка вирішальними були біблійні категорії Добра і Зла з їх нескінченним двобоєм. Все людське життя було полем цього двобою, всі людські вчинки оцінювалися в світі цих непримиренних категоріальних опозицій - чорне або біле, добре або зле. Контраст, такий, характерний як художній засіб для романтизму, має в творчості Блейка особливу креативну силу. Виступає на всіх рівнях його поезії. Відомий літературознавець і критик Олексій Звєрєв пише: «Він (Блейк) сприйняв основну думку єретичної теології - думку про людяність Христа… ідею Вічносущого Євангелія, за якою Бог не є сила зовнішня щодо людини, а вперше виявлена в Ісусі внутрішня духовна сила кожного, вивільнення якої ознаменує прийдешню добу безцер-ковності, любові, братерства й свободи». 3. с. 61

Біблійний пророчий пафос, євангельська любов до стражденного людства, вселенські, навіть космічні масштаби великих поем Блейка мають кілька джерел. Серед них, крім самої Біблії, її своєрідного прочитання в народних верствах, власного візіонерства, важливі і знайомство з революційними ідеями та ідеалами Франції 1789 p., з носіями близьких або подібних ідей в Англії (Годвін, Пейн та ін.), вплив могутньої образності, всієї поетики Данте, ідейного світу «Втраченого й віднайденого раю» великого сліпого поета.

Його проголошують, не тільки пророком і містиком, але він був також політичним радикалом. Підтримував и дружні стосунки з Томасом Пейном, відомим публіцистом Здорового Глузду та Вільяма Гудвіна, британським анархістом, який продовжував надихати Кольріджа, Вордсворта і Шеллі. Поезія Блейка часто мотивувалася політикою (наприклад, його пророчі роботи про Францію та Америку ) і містикою в частковості ( Книга Уризена та пісня Лоса ). Блейк був бунтарем, якщо не казати більше.

Поезія Блейка глибока і багатогранна, висловлює широкий спектр емоцій і думок, які пройшли через його мозок. Деякі з найбільш показових віршів є симетричні вірші в «Піснях Невинності» і «Піснях Досвіду». Саме тут містика і божевілля перетинаються найбільш явно. Пісні невинності це спокійні роздуми Блейка про звільняючу силу уяви : пр мрії та ефірні баченнч. Пісні досвіду чітко зображують необхідність людини, а не містичного, внутрішнього, а не розумного.

Образ ангела та інших релігійних символів міцно переплітаються в поезії Блейка не тільки через свою містичну та релігійну значущість, як культурних символів, але й тому, що багато з бачень Блейка носили релігійний характер. В Піснях Невинності блейківський вірш " Божественне зображення " розкриває ідеалістичні тони його містицизму і те, що вони означають для майбутнього людства. Релігійна філософія Блейка, показана в цьому вірші, є прикладом невинності, прощення і любові. 11. с. 369

Парадокс Блейка полягає у визначенні суті релігії як суті поезії і у визнанні, що пояснюється безсиллям, що сама по собі поезія не може бути вільною і мати об'єктивну цінність. Іншими словами, вона насправді не може бути одночасно поезією і релігією. Вона - релігія, подібна спогаду про кохану людину, пояснює неможливість поняття втрати. Поезія має право заявляти про кордони своїх володінь, але як тільки ми починаємо споглядати ці володіння, ми тут же розуміємо, що мова йде про ледве помітний обман : це не володіння, а, швидше, безсилля поезії.

Блейк говорив про Мільтона, що той, "як усі поети, належав до партії демонів, сам про це не знаючи ". У релігії, що володіє чистотою поезії, і релігії з вимогами поезії влади не більше, ніж у диявола - чистої поетичної суті ; хоче вона того чи ні, поезія не може бачити, вона руйнує і стає істинною, якщо бунтує. Мільтон, у якого рай забрав весь поетичний політ, черпав натхнення в гріху і проклятті. Поезія Блейка теж хиріла далеко від " неможливого " . Його величезні вірші, де живуть неіснуючі примари, не заповнюють розум, а спустошують і розчаровують його.

Міфологічна епопея Вільяма Блейка, гострота його бачення, її необхідність, поширення і страждання, породження нею світів, її битви між пануючими або бунтівними божествами наче з самого початку служать об'єктом для психоаналізу. Там неважко помітити вплив і розум батька, бурхливе повстання сина. 29. с. 175

2.2 Символізм за Блейком

Минаючи природу, уява прозріває нескінченне в кінцевому і трансформує дійсність відповідно з реальністю вищого сенсу буття. Синтез кінцевого і нескінченного Блейк, як і більшість романтиків, вважає справжньою метою мистецтва, а тому сутність творчості полягає для нього у створенні символів.

Вільям Блейк стоїть біля витоків сучасної міфотворчості, і не випадково саме його вважав своїм учителем ірландський поет - міфотворець XX століття У.Б. Йейтс. У своїй критичній прозі Йейтс писав про Блейка : « Вільям Блейк став першим письменником сучасної епохи, що проголосив глибинну спряженість будь-якого великого мистецтва з символом. Справді, символ це єдино можливе висловлення якоїсь незримої суті, прозорий світильник, що таїть духовне полум'я.

Сучасність нам Блейка виявилася в тому, що він вже розумів, що світ складається з множини, і прагнув все це розмаїття об'єднати в систему. Для опису своєї творчої системи, Блейк використовував власні імена і назви, проте категорії, якими він користувався, близькі до досліджуваних сучасною наукою, і тому допустимо застосування сучасних термінів до аналізу Блейка. 13. с. 211

Один з провідних « блейкознавців », Хейзард Адамі, писав: «Для Блейка все символічно. Ми живемо у світі символічних форм. Те явище, що дослідники творчості Блейка називали «символом », сам Блейк називав « баченням » ( " vision " ). За Блейком, людина досягає стану бачення, коли за допомогою уяви вона повністю осягає початкову єдність усього з усім і може побачити світ в зерні піску. Різноманітність з'явилася в результаті створення світу шляхом розділення макрокосму блейківським Богом - Творцем Юрайзеном. Так акт Творіння у Блейка, на відміну від старозавітного сюжету, стає рівнозначний Падінню. Спочатку злиті воєдино образи, розділені Юрайзеном, утворили систему антиномій, таких як добро -зло, душа - тіло, рай - пекло, чоловік - жінка, тепло - холод і т.д.

Двоїстість, що виникла при акті поділу, також проявляється в цьому світі в тому, що ідеальна сутність відчутна і видима людині лише в матеріальній формі. Двосторонньою ж одиницею, суттю своєю зверненої до духовного, а формою зобов'язаною матеріальному, як раз і є символ. 23. с. 314

У творчому пориві бачення Блейка незалежні: примхи безладної уяви відмовлялися відповідати вигоді. Не можна сказати, що Уризена і Лува безглузді. Лува - божество пристрасті, Уризен - розуму. Ці міфічні фігури зобов'язані своїм існуванням аж ніяк не логічному розвитку закладеного в них сенсу. Методичне вивчення цих фігур дає ключ до детального аналізу " психології Блейка ", але через нього насамперед втрачається його власна відмітна риса: порив почуттів, який оживляє цю особливість, неможна зводити до вираження логічних сутностей, він сам не що інше, як примха, і логіка сутностей йому байдужа. Марно зводити винахід Блейка до зрозумілих фразах і загальних мірок. В.П.Віткат пише: " Четвірка Зоа існує не тільки у Блейка. Вони являють сюжет, що проходить через всю літературу, але тільки Блейк бачить їх такими, як якщо б вони були на ранній стадії їх міфологічного стану "Блейк сам пояснює сенс трьох своїх вигаданих створінь : Уризена, чиє ім'я співзвучне " горизонту " і " резону ", - князь Світу, він - Бог, "жахливий руйнівник, а не Спаситель ". Лува, ім'я якого схоже на "Love ", нагадує про любов, подібно імені грецького Ерота, - дитя вогню, живий образ пристрасті : "Його ніздрі дихають пекучим полум'ям, завитки його волосся як ліс, повний диких звірів, де виблискує скажені левині очі, де розноситься виття вовка і лева, де орел ховає орлят на скелястому уступі над прірвою. Його відкриті груди як зоряне небо... "Лос, " Дух Прорікання " відноситься до Луве як Аполлон до Діоніса ; він досить прозоро висловлює могутність уяви. Тільки значення четвертого, Тхармаса, не лежить на поверхні ! ", однак В.П.Віткат, не замислюючись, доповнює три функції - розуму, почуття і інтуїції - четвертій: відчуттям. Блейк, дійсно, каже, що чотири Зоа - " чотири вічних почуття людини " : у кожному з нас - чотири сили ( " four Mighty Ones " ). Ці міркування не так безумні, як здається, вони обгрунтовані і розумні для того, хто бачить їх зовні, з боку безформного почуття, яке хотів передати Блейк. Це почуття відчувається тільки у надмірності, де воно переходить звичайні межі і більше ні від чого не залежить. 18. с. 273

Блейк бачить, що символ своєю формою зобов'язаний занепалому світу і тим самим, як і інші об'єкти земної реальності, є ілюзорним, але в той же час в його існуванні неможливо засумніватися, оскільки за формою прихована суть. Блейк прагне реміфологізувати, а не деміфологізувати символи - відновити істину, яка прихована за ілюзорною символічною формою. Саме реміфологізації є знамените блейківське «побачити світ в крупиці піску » ( " to see world in а grain of sand " ). У кожній « множинності » цього світу лежить шлях до єдиного. Форми по Блейку незмінні і вічні, а в нашому світі вони сприймаються як уявні « образи ». Реальність невидимого вгорі світу перевершує реальність « рослинної і вироблючої природи » ( " Vegetative and Generative Nature " ), в межах якої розташовуються об'єкти нашого сприйняття. «Природні » дуби сходять, ростуть, старіють і вмирають, але їх вічний образ не вмирає ніколи. У цьому теологія Блейка нагадує « ейдологію » Платона : «сад ідей», вічних образів ( ейдосів ), які мають неміцні кінцеві подібності ( « ейкони » ) в земному світі.

Індивідуальне бачення у Блейка відмінне від індивідуального міфу Йейтса або Еліота, воно обов'язково повинно було бути в кінцевому підсумку інтегроване у вічні форми. Тому суб'єктивне конструювання реальності для Блейка значило повну втрату реальності, сходження до емпіризму, минаючи вічні форми. У центрі блейківського міфу не створення нового, але бачення вічного, Уява. « Візіонуючи », людина бачить вічні форми, але кожен бачить їх по-своєму. 9. с. 527

Тотальне стирання граней між предметами і образами, повне єднання в Бозі, досягається в Апокаліпсисі, який став з цієї причини центральним символом блейківської системи. Апокаліпсис повинен відновити гармонію, зруйновану при створенні світу. Хейзард Адамі зробив висновок, що « систему Блейка можна назвати системою Апокаліпсису, а систему Йейтса - « єдністю культури » ».

Все, що може бути створене, може бути і знищено. Форми ж немає. Дуб можна зрубати сокирою, ягня заколоти ножем, але їх Вічні Форми існують і будуть існувати. Амінь. Алілуя. 19. с. 369

Відомо, що неординарна фантазія Блейка - візіонера створила оригінальну авторську міфологію з власної космогонією і теогонію. Величезні зусилля філологів були витрачені на дешифрування блейківських власних назв, на приведення в систему за ступенем спорідненості і за функціональним призначенням його міфологічних персонажів. Створена Блейком міфологія, будучи аналоговою системою, акумулювала в собі структурні принципи різних древніх міфологій, запозичила з них образи богів і міфологічних персонажів, які отримали у Блейка інші імена і частково інші функції. Поштовх до подібного роду інтерпретації блейківської міфології був даний, очевидно « словниковою » методологією Ф. Дамона, чия монографія 1924 року, будучи найбільш повним інформаційним джерелом, в якійсь мірі детермінувала і дослідницькі підходи до творчості Блейка. У своєму остаточному варіанті «Словник Блейка » містив оформлення в алфавітному порядку відомості про всіх богів блейківського пантеону, інформацію історико-літературного характеру, етимологічні екскурси і навіть коротку інтерпретацію блейківськових творів та ключових концептів його творчості. Велику цінність для майбутніх дослідників міфопоетики Блейка представляли статті словника, присвячені містицизму, візіонерства, профетизму та деякі інші. Будучи буквально криницею інформації, словник Ф. Дамона проте не звертався безпосередньо до проблеми міфологічного у Блейка зі зрозумілих причин. Ф. Дамон багато в чому підготував грунт для сприйняття поезії Блейка як міфопоетичного, приділивши максимум уваги блейківським символам. Однак Стенлі Гарднер, наприклад, справедливо дорікав Дамона в тому, що той застосовував « техніку ізоляції символу від контексту ». 21. с. 138

РОЗДІЛ 3. ТВОРЧА СПАДЩИНА АВТОРА

3.1 Творчий шлях

Творча спадщина Блейка велика і різноманітна - вона включає і ліричні вірші, і сатиричні пародії, а також поеми, які сам автор назвав " пророцтвами" ( prophecies ). Для точної класифікації творів Блейка необхідно звертатися до біографії поета і розглядати його твори в хронологічному аспекті. Як правило, дослідники ділять творчість Блейка на три періоди.

Перший період творчості Блейка зазвичай іменують " юнацьким " і "світлим". Цей період пов'язаний із захопленням ідеями шведського містика Еммануїла Сведенборга, у творах якого земне існування постає як символ абсолютного буття, а кожна людина - як малий образ райського неба.

Творчість Блейка в цей період пройнята вірою в милосердя Господа і в божественний захист. Земне життя пронизане присутністю Бога, а сам Бог приймає образ доброго пастиря. Мотиви поетичних творів Блейка в цей період пов'язані з творчістю сентименталістів Томпсона, Грея і Юнга. Блейку близькі устремління сентименталістів їх інтерес до світу особистісних переживань, культ співчуття, схилення перед досконалістю природи. У цей період Блейком написані такі твори як " Поетичні начерки " і знамениті " Пісні Невинності" ( Songs of Innocence, 1784-1789 ), а також малі пророчі книги " Тіріель " і " І Книга Тель ".

Початок другого періоду у творчості Блейка пов'язаний з подіями Великої Французької революції. Поет привітав початок революції у Франції. У 1790 році він зблизився з гуртком англійських радикалів, керівників так званого " Кореспондентського суспільства", пропагандистської організації " англійських якобінців ". Цей період творчості Блейка біографи називають " революційним " або " богоборницьким ".

Блейк радикально переосмислює свої колишні погляди, які, ймовірно, видаються йому тепер надмірно милостивими і недостатньо революційними. Він відрікається від свого " духовного вчителя " Сведенборга. Відтепер у творах шведського містика він бачить апологію самовдоволеного моралізму, проповідь підпорядкування законам неправедного світопорядку. Не випадково саме тепер Блейк створює "Пісні Досвіду" ? своєрідне "спростування " "Пісень Невинності ". Образна структура " Пісень Досвіду" і загальний настрій збірки сприяють розвінчанню колишніх поглядів автора.

Естетична концепція Блейка також зазнає серйозної трансформації. По суті, поет розриває зв'язок з естетикою епохи Просвітництва, так як центральний її постулат - принцип наслідування природі більше не вселяє Блейку довіри. Ліричні композиції поступаються місцем поемам, які, як вже було зазначено, сам автор іменує " пророцтвами ", а дослідники зазвичай називають " пророчими поемами ". Художні принципи Блейка - "пророка ", як буде показано далі, відповідають особливостям романтичної естетики. У цей період Блейком написані такі поеми, як " Одруження Неба і Пекла", " Французька революція ", " Бачення дочок Альбіону ", "Америка", " Європа ", " Перша книга Юрайзена ", "Книга Лоса ", "Книга Аханії ".

Але незабаром період революційного богоборства змінюється у Блейка глибокою душевною кризою. Подібно більшості романтиків, Блейк важко переживає крах революційних сподівань. Поетові стає очевидно, що зоря соціального преображення тільки ледь зійшла, і, не встигнувши розгорітися, згасла. Настав час реакції і репресій: " Кореспондентське товариство" було заборонено, багато хто з його учасників заарештовані. Пішли жорстокі цензурні заборони, спрямовані проти " бунтівних книг ", і суворі переслідування їх авторів і видавців. У 1803 році Блейк теж піддався судовому переслідуванню за звинуваченням в " бунтівних словах" - за доносом одного солдата, який показав, що Блейк паплюжив короля і англійську армію і займався замальовками поблизу морського берега. Процес цей міг загрожувати обвинуваченому серйозними наслідками, проте поет був виправданий присяжними за відсутністю доказів його провини.

Духовна криза 1795-1805 років стала певним вододілом між двома групами пророчих поем. Останній період творчості Блейка пов'язаний з поглибленням релігійної проблематики і відмовою від соціального оптимізму часів Французької революції. У цей період написані такі пророцтва, як незакінчена поема " Вейлі, або Чотири Зоа ", " Мільтон ", "Єрусалим, еманація гіганта Альбіону " 8. с. 247

Таким чином, пророчі поеми являють собою значну частину творчої спадщини Блейка. Вони відображають еволюцію поетичної свідомості, а також важливі тенденції культурного життя епохи. Саме в пророчих поемах втілена знаменита поетична міфологія Блейка, узагальнений досвід духовних шукань поета і його сприйняття дійсності.

Так, поема " Одруження Неба і Пекла " розглядається як перший повноцінний пророчий твір Блейка, який намічає особливості всього циклу наступних поем. А поема "Єрусалим, еманація гіганта Альбіону " - останній пророчий твір Блейка, своєрідний підсумок творчого шляху і узагальнення художнього світогляду поета.

Слід зазначити, що пророцтва Блейка донедавна не користувалися популярністю у вітчизняних істориків літератури. Такі дослідники, як В. М. Жирмунський, Є. А. Некрасова, А. А. Єлістратова переважно зверталися до ліричних творів Блейка і лише в незначній мірі приділяли увагу його пророчим поем.

Спробою подолати цю тенденцію з'явилися роботи Т. Н Васильєвої, засновані на припущенні, що ніякого непоправного розриву між Блейком - ліриком і Блейком - пророком не існує, а протиставлення " ясної " лірики і " темних " поем позбавлене підстави. У роботах Т. Н. Васильєвої вперше предметом розгляду є пізні пророцтва Блейка і особливості його індивідуальної поетичної міфології. Однак і сьогодні пророчі поеми Блейка рідко привертають увагу вітчизняних літературознавців. Дослідження Г. В. Яковлевої присвячені розгляду загальних філософських та естетичних поглядів Блейка, а також аналізу його раннього сатиричного твору "Острів на Місяці". 4. с. 38

За жанрами і формою поезії Блейка являють собою картину контрастів. Іноді це ліричні замальовки, короткі вірші, схоплюючі вуличні сценкі або рух почуттів; іноді це грандіозні за розмахом поеми, драматичні діалоги, ілюстровані настільки ж масштабними авторськими малюнками, на яких - гіганти, боги, могутні людські фігури, що символізують Любов, Знання, Щастя, або ж нетрадиційні, самим Блейком винайдені символічні істоти, подібно Уризену і Лосу, котрі уособлюють сили пізнання і творчості, або, наприклад, Теотормона - втілення слабкості і сумнівів.

Химерні боги Блейка покликані заповнити пропуски у вже відомій міфології. Це символи тих сил, які не позначені ні в античних, ні в біблійних міфах, але які, на думку поета, є у світі і визначають долю людську. Наприклад, Уризен : одночасно і всемогутній бог, що нагадує Єгову, і поневолена людина, сам розум, могутній і обмежений, пізнавально - руйнівна міць свідомості : людина і користується цією міццю, і опирається їй. Без Уризена не можна, але й Уризен сам по собі ніщо, якщо від строку й до строку не поєднується він з Лосом уявою і з Лувахом пристрастю. 14. с. 451

Таким чином, своєю міфологією Блейк прагнув якомога повніше відобразити життєву діалектику. Адже він і самому Мільтону, до якого схилявся, як би заочно, заднім числом роз'яснював сенс його власних поем. Усюди і в усьому Блейк прагнув заглянути глибше, далі, ніж це було прийнято.

«В одном мгновенье видеть вечность и небо -- в чашечке цветка» -- центральний принцип Блейка. Йдеться про зір внутрішній - не зовнішній. У кожній піщинці Блейк прагнув угледіти відображення духовної сутності. Поезія і вся діяльність Блейка протест проти провідної традиції британського мислення, емпіризму. Нотатки, залишені Блейком на полях творів Бекона, « батька сучасної науки», справді говорять про те, наскільки Блейк спочатку був чужий цій першооснові мислення Нового часу. Для нього Беконівська « достовірність » найгірша брехня, так само як і Ньютон в блейківському пантеоні фігурує в якості символу зла і обману. «Предмети природи, -- зауважував Блейк на полях вордсвортських віршів, -- як завжди, так і тепер, послаблюють, мертвять и руйнують уяву. Вордсворт мав би знати, що все цінне в його поезії надходить не від природи». 10. с. 83

У віршах Блейка, як говорилося раніше, чимало співголосного романтикам : універсалізм, діалектика, пантеістичні мотиви, прагнення до всеохоплюючого, духовно- практичного осягнення світу. Блейк, здавалося б, міг і навіть мав зустріти з боку своїх молодших сучасників повне розуміння. Дійсно, вони до нього придивлялися і відштовхувалися, відчуваючи різницю. У ставленні до світу у Блейка проявляється такий містичний символізм, який був, на погляд романтиків, надмірним. Кольдрідж, як і Вордсворт, знайшов рядки Блейка співзвучними деяким своїм віршам, проте відзначив, що поруч з містичною символікою Блейка його власний символізм, теж містично пофарбований, виглядає « пересічною розсудливістю ». Поет - візіонер немов прозрівав єдність одухотворенної матерії, вищим втіленням якої виявляється у нього людина - бог, ідеально розвинена (притому двостатева ) особистість.

При такому вселенському розмаху поезія Блейка водночас міцно прикріплена до землі, вона вкорінена в інтересах соціальних і політичних, злободенних. Блейківські поеми, а також окремі вірші символізують і народження за океаном нової, демократичної держави, і звершення Французької революції, і майбутнє перетворення Англії, на яке Блейк покладає свої надії. Звичайно, це - « фантастичний опис майбутнього суспільства », про що говорив Енгельс, характеризуючи ранній утопічний соціалізм. 24. с. 180

«Тигр» і « Лондон » два невеликих, широко відомих, часто розміщені в антології вірша Блейка з «Пісень досвіду». Обидва відрізняються яскравою картинністю, обидва представляють собою замальовки, на одній з яких - могутній хижак, на іншій - сіре, сумне місто. Однак, на думку коментаторів, і тут символізм : перед нами Лондон в момент особливий, в очікуванні французької інтервенції і заколоту - революційна пожежа от-от може перекинутися з континенту на острови, в той же час у місто можуть бути введені прусські війська, викликані англійським королем, так що апатія і туга на обличчях, які спостерігає поет, це не просто повсякденні тяготи життя, не тільки бідність, це тривога за долі батьківщини. Точно так же у вірші «Тигр»: не велич сили взагалі, але втілення революційної енергії.

З роботами його були знайомі авторитетні літературні судді, які в свою чергу високо оцінили його обдарування. І все ж Блейк залишився на периферії творчого середовища, поза журнальною полемікою свого часу. Підсумовуючи все, можна вважати, що перешкодою на шляху Блейка в літературний світ було його сектантство. А він був, по суті, сектантом, бо погляди його пов'язані з євангелізмом, найбільш демократичним, крайнім, антицерковним напрямком протестантизму.

Творчість Блейка являє собою яскравий зразок еволюції від предромантизма до романтичного розуміння новизни і пророчої ролі художника нового вождя людства, якому відкриті невідомі простій людині істини вищих сфер, чим і обумовлено його глибокий вплив на пізньоромантичні течії, коли Блейк був відкритий для світу і став сприйматися як один з найбільших поетів і художників Англії.

Твори Блейка свідчать нам про те, наскільки був глибокий і тонкий внутрішній світ автора. Він був зовсім не схожий на той, в якому живуть інші, що дає зрозуміти який сам Блейк, і яка була його творча місія. Ми ясно усвідомлюємо, що людина, яка досягла подібного рівня самовираження, була здатний виходити за звичайні умовні рамки людського усвідомлення, за межі роботи органів чуттів і розуму. На таке звільнення від умовностей, поглиблене сприйняття реальності здатна лише тільки та людина, хто цілком поглинена прагненням до духовності, до її законів, її буттю. 22. с. 133

3.2 « Прорікання Невідання » Вільяма Блейка в контексті його творчості

« Прорікання невідання » Вільяма Блейка займають особливе місце в його творчості. Це твір датується 1801-1803 рр. і умовно відноситься до другого періоду творчості поета. Це роки нових духовних шукань Блейка, коли на зміну то ідеалістичним, то натуралістичним настроям минулих років приходить абсолютно нова концепція світу, в основі якої - сприйняття дійсності в єдності всіх її суперечливих сторін.

Важко визначити жанр цього твору. При першому знайомстві створюється враження, що в « Прорікання невідання » немає певної сюжетної лінії, вони здаються лише афористичним фрагментами, нічим не пов'язаними між собою.

Будучи одним з найбільш складних і оригінальних явищ європейської літератури, « Прорікання Невідання » є органічною частиною художнього світу Блейка. Розуміння цього твору неможливо поза контекстом всієї творчості поета. Як зауважує Гадамер : « Ціле належить розуміти на підставі окремого, а окреме на підставі цілого. ».

Основне завдання, яке ставить перед собою автор, сформульоване в самій назві поеми - « Прорікання Невідання ». У Блейка незнання не існує окремо від пізнання, ці полярності не заперечують один одного, все співіснує в єдності.

Це поезія, « де світ осмислений в зближеннях, у вищій гармонії вічного і нестерпною розчленованістю соціального, поточного свого буття, в пересічних полярностях. ». І ці полярності невинності і пізнання не заперечують один одного, все взаємопов'язано, все існує в єдності. «Не можна відкидати одне, прославляючи інше, тому що в житті все переплетено невід'ємно. » Починаються « Прорікання Невідання » з рядків, які найчастіше цитують при згадці імені Вільяма Блейка, з рядків, які стали маніфестом англійського романтизму ( тут і надалі переклад С. Маршака):

To see a World in a grain of sand, В одном мгновенье видеть вечность,

And a Heaven in a wild flower, Огромный мир в зерне песка,

Hold Infinity in the palm of your hand, В единой горсти бесконечность

And Eternity in an hour. И небо в чашечке цветка.

Не випадково ці рядки згадуються одним з перших. У нихвиражений центральний принцип Блейка. Тут мова йде про зір внутрішньому і зовнішньому. У кожній піщинці автор прагне угледіти відображення духовної сутності, прагнення до безпосереднього сходженню від єдиного, приватного враження до безмежно - широких, універсальних узагальнень. І все це відкривається людині за допомогою уяви. 17. с. 207

Центром складного художнього світу Блейка є людина. Людина є Небо і Земля, Пекло і Рай і всі явища Всесвіту одночасно. Поет каже: «Ти - людина,... учись поклонятися своєї людяності…». Уява ж це те, що допомагає скинути кайдани з поневоленого духу, розкріпачити сприйняття, «побачити вічність в одній миті ».

Цінність вільної уяви - головна думка наступного фрагмента :

A robin redbreast in a cage Если птица в клетке тесной --

Puts all Heaven in a rage. Меркнет в гневе свод небесный.

A dove-house fill'd with doves & pigeons Ад колеблется, доколе

Shudders Hell thro' all its regions. Стонут голуби в неволе.

Ту ж думку ми знаходимо в « Прислів'ях пекла», з « Одруження Раю і Пекла », які свідчать: « Щоб знати, що для тебе достатньо, ти повинен знати, що для тебе більш ніж достатньо ». Тут Блейк говорить про право людини на задоволення всіх своїх бажань. Закріпачення лише підсилює гніт розуму над Уявою. Блейк відстоює права допитливого людського мислення, яке відмовляється ставити які-небудь межі. Смирення у Блейка - величезне перекручення людської природи. « Смирення отруйна рослина, гнів священний…». Законом всякого розвитку є боротьба. Цю ідею поет висловлює в парадоксальній формі, в « Прислів'ях пекла » ми знаходимо такі рядки: « Краще вбити дитя в колисці, ніж плекати нездійснені бажання ». І в « Проріканнях невідання » образ « птиці в клітці», втілює в собі стримане бажання, яке отруює душу людини. Не потрібно намагатися позбутися спокуси, лише пройшовши через повне розкріпачення можна побачити істину, бо «бездіяльне бажання породжує чуму…».