Значення назви роману на прикладі роману "Не вурдалаки"

Поняття поетики та її головні завдання. Загальна характеристика поетики Світлани Талан, де розкривається і жанрова своєрідність. "Не вурдалаки" як назва, яка відповідає та не відповідає сюжету, вивчення питання щодо правильності заголовку даного твору.

Рубрика Литература
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2014
Размер файла 65,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

сюжет твір поетика талан

Актуальність теми: в даному випадку складається з декількох аспектів:

- назва роману має велике значення, адже саме вона пригортає читацьку увагу. Отже, актуальність теми полягає в доведенні унікальності назви,

- жанр заголовку та жанр сюжетній основи роману - схожість та різність. Цей аспект є дуже важливим, бо, як правило, назва характеризує зміст самої книги. А значить, що це питання є актуальним в дослідженні.

Мета дослідження: розкрити поняття та значення поетики назви роману Світлани Талан «Не вурдалаки», а для цього було висунуто такі завдання:

- розкрити поняття поетики та показати її завдання,

- надати загальну характеристику поетики Світлани Талан, де розкривається і жанрова своєрідність,

- довести, що з одного боку назва «Не вурдалаки» відповідає сюжетній основі роману, а з іншого - ні.

Предмет дослідження: роман «Не вурдалаки»

Об'єкт дослідження: поетика назви роману «Не вурдалаки»

Методи дослідження:

- метод формалізації - тобто націлений на розгляд виключно формальної сторони твору, ігноруючи змістовну. Література сприймається як сума художніх прийомів.

Таким чином, критика виявляється перед наступними шістьма основними моментами системи методу формалізації:

1. поетична мова як предмет поетики, куди належить і проблема поетичної фонетики;

2. матеріал і прийом в поезії як два доданків поетичної конструкції;

3. жанр і композиція, тема, фабула і сюжет як деталізація конструктивних функцій матеріалу і прийому;

4. поняття твору як внеположність свідомості даності;

5. проблема поетики в літературі;

6. проблема художнього сприйняття і критики.

Перші при пункту складають зміст формалістичною поетики. Три останніх - формалістичною історії літератури (або тісно примикають до неї як теорія сприйняття і критики).

- абстрагування - цей метод наукового дослідження, заснований на тому, що при вивченні певного явища (в нашому випадку мова йдеться про поетику назви роману Світлани Талан «Не вурдалаки»), процесу не враховуються його неістотні сторони і ознаки; це дозволяє спрощувати картину досліджуваного явища і розглядати його як би в «чистому вигляді».

Продукт пізнання (поняття, опис, закон, модель, ідеальний об'єкт і тому подібне), розглянутий у зіставленні з конкретною дійсністю, що не фіксується в цьому продукті у всьому багатстві своїх властивостей і зв'язків.

Пізнавальна діяльність - процес абстрагування, - направлена ??на отримання абстракції.

- сходження від абстрактного до конкретного - метод теоретичного дослідження та викладу, що складається в русі наукової думки від вихідної абстракції («початок» - одностороннє, неповне знання) через послідовні етапи поглиблення і розширення пізнання до результату - цілісного відтворення в теорії досліджуваного предмета. В якості своєї передумови даний метод включає в себе сходження від чуттєво-конкретного до абстрактного, до виділення в мисленні окремих сторін предмета і їх «закріпленню» у відповідних абстрактних визначеннях.

Рух пізнання від чуттєво-конкретного до абстрактного - це і є рух від одиничного до загального, тут переважають такі логічні прийоми, як аналіз і індукція. Сходження від абстрактного до мислення-конкретному - це процес руху від окремих загальних абстракцій до їх єдності, конкретно-загального, тут панують прийоми синтезу і дедукції. Такий рух пізнання - не якась формальна, технічна процедура, а діалектично суперечливий рух, що відбиває суперечливий розвиток самого предмета, його перехід від одного рівня до іншого відповідно до розгортанням його внутрішніх протиріч.

в) дедукція - а саме: способом опосередкування знання, при якому здійснюється перехід від знання великої спільності до знання меншою спільності. Згідно з правилом дедуктивного методу із загального знання може бути отримано одиничне (приватне) знання в силу причинно-обумовленої закономірного зв'язку явищ і процесів.

Дедуктивна форма пізнання реалізується через силогізми - опосередковане умовивід, у якому з двох категоричних суджень, зв'язаних загальним середнім терміном, виводиться третє судження.

Головним правилом в даному дослідженні, або аксіомою, силогізму є таке судження: «Все, що затверджується (заперечується) щодо кожного предмета, затверджується і щодо будь-якої частини предмета».

Для того щоб силогізм давав дане знання, потрібно, щоб посилки були істинними. З істинних посилок отримати справжній висновок можна тільки при безумовному дотриманні ряду локальних правил силогізму:

1. Повинно бути тільки три терміни, так як вивідне знання засноване на ставленні двох крайніх термінів до середнього;

2. Хоча б одна з посилок повинна бути загальним судженням (з двох приватних посилок висновок з необхідністю не слід);

3. Хоча б одна з посилок повинна бути ствердною (з двох негативних посилок висновок з необхідністю не слід);

Стосовно до управлінських ситуацій дедуктивний метод дозволяє робити обґрунтовані висновки щодо сутності подій, що відбуваються, якщо реальна ситуація може бути віднесена до якимось типовим ситуацій. Це може бути використано в процесі навчання для придбання управлінського досвіду, тобто, таким чином, на основі маючих теоретичних вказівок та матеріал для дослідження (в нашому випадку роман «Не вурдалаки»), дослідник робить свої висновки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що роман Світлани Талан «Не вурдалаки» був виданий лише в 2013 році. Через те, що цю книгу читацька аудиторія побачила зовсім недавно, то і дослідники не встигли її проаналізувати, тим паче надати чітке тлумачення поетики назви роману «Не вурдалаки». Більш того, для більш чіткого розкриття теми, була встановлена і жанрова характеристика сюжету та її відповідність із заголовком роману «Не вурдалаки». Отже, дане дипломне дослідження є абсолютно новим.

Практична значимість дослідження: дипломний проект може бути застосовано в якості посібника у вищих навчальних закладах на філологічних факультетах. А також робота може послужити оптимальним примірником для написання наукової статті.

Наукову базу роботи складають такі видатні дослідники в галузі літератури: Афанасьєв О.Н., Барков А., Буєва Л.П., Бузанова Т.В., Василевська JI. І., Власова М., Гінзбург Л.Я., Гіршман М.М., Гуковській Г.А., Гудзій, Н.К., Гусєв В.І., Джанджакова Є. В., Дніпрова В.Д., Есалнек А.Я., Жирмунський В.М., Кертіс Д., Ковальов Г.Ф., Кухаренко В.А., Лакшин В.Я., Лихачов Д.С., Мелетинський Є. М., П. Андрєєв, Тинянов Ю.Н., Рейсер С.А., Сичов Ю.В., Сльозкин Ю., Соколов А.Н., Томашевський Б.В., Фрейденберг О.М., Чернець Л.В., Чудаков А.П.

Структура роботи: дипломне дослідження має загальний об мєм - 50 сторінок, серед яких: Зміст - 1 сторінка, Вступ - 5 сторінок, Розділ 1 Поняття поетики - 7 сторінок, Розділ 2 «Не вурдалаки»: питання щодо правильності заголовку, який поділено на 3 підпункти: 2.1 Загальна характеристика поетики Світлани Талан (тези) - 4 сторінки, 2.2 «Не вурдалаки» - назва, яка відповідає сюжету - 9 сторінок, 2.3. «Не вурдалаки» - назва, яка не відповідає сюжету - 10 сторінок, Висновки - 6 сторінок, Список використаних джерел - 44 одиниці. Крім того, додається резюме англійською мовою та реферат, які не входять в загальний об мєм роботи.

Першій розділ є суто теоретичним.

Другий розділ розкриває суть і значимість заголовку.

Третій розділ присвячено вивченню охорони праці для студентів філологічних та гуманітарних факультетів.

1. Поняття поетики

Завданням поетики (інакше - теорії словесності чи літератури) є вивчення способів побудови літературних творів. Об'єктом вивчення в поетиці є художня література. [14]

Способом вивчення є опис і класифікація явищ і їх тлумачення.

Література, або словесність, - як показує це остання назва - входить до складу словесної, або мовної, діяльності людини. Звідси випливає, що в ряду наукових дисциплін теорія літератури близько примикає до науки, що вивчає мову, тобто до лінгвістики. Є цілий ряд прикордонних наукових проблем, які можна однаково віднести як до проблем лінгвістики, так і до проблем теорії літератури. Проте є спеціальні питання, що належать саме поетиці. Мовою, словом ми користуємося постійно в гуртожитку в цілях людського спілкування.

Практична сфера застосування мови - це буденні «розмови». У розмові мова є засобом повідомлення, і наша увага та інтереси звернені виключно на повідомлюване, «думка»; словесної ж формулюванні ми зазвичай приділяємо увагу лише остільки, оскільки прагнемо точно передати співрозмовнику наші думки і наші почуття, і для цього підшукуємо вираження, найбільш відповідні нашої думки і емоціям. [17]

Вирази творяться в процесі проголошення і забуваються, зникають після того, як досягають мети - навіювання слухачеві необхідного. У цьому відношенні практична мова неповторна, бо вона живе в умовах її створення; її характер і форма визначаються обставинами даної розмови, взаємовідношенням мовців, ступенем їх взаємного розуміння, що виникають в процесі розмови інтересами і тому подібне.

Оскільки неповторні в цілому умови, що викликають розмова, остільки неповторний і самий розмова. Але в словесній творчості є й такі словесні конструкції, значення яких не залежить від обставин їх проголошення; формули, які, раз виникнувши, що не відмирають, повторюються і зберігаються з тим, що можуть бути знову відтворені і при новому відтворенні не втрачають свого первісного значення. Такі фіксовані, зберігаються словесні конструкції ми називаємо літературними творами. В елементарній формі всяке вдалий вислів, що запам'яталося і повторюване, є літературним твором. Такі вислови, прислів'я, приказки тощо. Але зазвичай під літературними творами маються на увазі конструкції декілька більшого об'єму. Закріплювати систему виразів твору - інакше кажучи, його текст - можна по-різному. Можна закріплювати мову в письмовій формі або друкованої - тоді ми отримуємо письмову літературу; можливо запам'ятовування тексту напам'ять і ізусна передача його - тоді ми отримуємо усну літературу, яка одержує свій розвиток головним чином в середовищі, яка не знає писемності. Так званий фольклор - народна ізусна література - зберігається і виникає переважно в шарах, чужих грамотності. Таким чином, літературний твір володіє двома властивостями:

1) незалежністю від випадкових побутових умов виголошення

2) закріпленої незмінністю тексту. [20]

Література є самоцінна фіксована мова. Самий характер цих ознак показує, що твердої межі між промовою практичної та літературою немає. Часто ми фіксуємо свою практичну мова, що має випадковий і тимчасовий характер, за умовами її передачі співрозмовнику. Ми пишемо лист тому, до кого не можемо безпосередньо звернутися з живою промовою. Лист може бути літературним твором, але може ним і не бути. З іншого боку, літературний твір може залишитися незафіксованим; створюючись в момент його відтворення (імпровізація), воно може зникнути. Такі імпровізовані п'єси, вірші (експромти), ораторські мови і тому подібне. Граючи в людському житті ту ж роль, що і суто літературні твори, виконуючи їх функцію і приймаючи на себе їх значення, ці імпровізації входять до складу літератури, незважаючи на свій випадковий, минущий характер. З іншого боку, і незалежність літератури від умов її виникнення слід розуміти обмежувальне: не треба забувати, що всяка література незмінна лише в більш-менш широких межах історичної епохи і зрозуміла для верств населення певного культурного і соціального рівня. Не cлід множити прикладів прикордонних мовних явищ; я хочу цими прикладами лише вказати на те, що в науках, подібних поетиці, немає потреби прагнути строго юридично розмежувати досліджувані області, немає необхідності підшукувати математичні або природного визначення. Досить, якщо є ряд явищ, безсумнівно належать до досліджуваної області, - наявність же явищ, тільки більш-менш володіють зазначеним ознакою, так сказати, що стоять на кордонах досліджуваної області, не позбавляє нас права вивчати цю область явищ і не може паплюжити обирається визначення. Область літератури не єдина. У літературі ми можемо намітити два великих класу творів. [23]

Перший клас, до якого належать наукові трактати, публіцистичні твори тощо, володіє завжди явною, безумовною, об'єктивною метою висловлювання, що лежить поза суто літературної діяльності людини. Науковий або навчальний трактат має на меті повідомити об'єктивне знання про що-небудь дійсно існуючому, політична стаття має на меті спонукати читає до якої-небудь дії. Ця область літератури іменується прозою в широкому сенсі цього слова. Але існує література, яка не володіє цієї об'єктивної, на поверхні лежить, явною метою. Типовою рисою цієї літератури є трактування предметів вигаданих і умовних. Якщо навіть автор і має на меті повідомлення читачеві наукової істини (популярно-наукові романи) або впливати на його поведінку (агітаційна література), то робиться це за допомогою порушення інших інтересів, замкнутих у самому літературному творі. У той час як в прозової літературі об'єкт безпосереднього інтересу завжди лежить поза твори, - у цій другій області інтерес спрямований на саме твір. Ця область літератури іменується поезією (у широкому сенсі). Інтерес, пробуджує в нас поезією, і почуття, що виникають при сприйнятті поетичних творів, психологічно споріднені інтересу і почуттям, які порушуються сприйняттям творів мистецтва, музики, живопису, танцю, орнаменту, - інакше кажучи, цей інтерес є естетичним або художнім. Тому поезія іменується також художньою літературою на противагу прозі - нехудожньої літератури. [27]

Цими термінами слід користуватися переважно, зважаючи на те що слова «поезія» і «проза» мають ще інше значення, яким часто доведеться користуватися надалі виклад.

Дисципліна, що вивчає конструкцію нехудожніх творів, називається риторикою; дисципліна, що вивчає конструкцію художніх творів, - поетика. Риторика і поетика складаються в загальну теорію літератури. Не одна поетика вивчає художню літературу. Існує ряд інших дисциплін, що вивчають той же самий об'єкт. Дисципліни ці відрізняються один від одного підходом до досліджуваних явищ. [29]

Історичний підхід до художніх творів дає історія літератури. Історик літератури вивчає всяке твір як нерозкладне, цілісну єдність, як індивідуальне і самоцінне явище в ряду інших індивідуальних явищ. Аналізуючи окремі частини і сторони твору, він прагне лише до розуміння та інтерпретації цілого. [32]

Це вивчення заповнюється і об'єднується історичним освітленням досліджуваного, тобто встановленням зв'язків між літературними явищами і їх значення в еволюції літератури. Таким чином, історик вивчає угруповання літературних шкіл і стилів, їх зміну, значення традиції в літературі і ступінь оригінальності окремих письменників і їх творів. Описуючи загальний хід розвитку літератури, історик інтерпретує це розходження, виявляючи причини цієї еволюції, що полягають як усередині самої літератури, так і щодо літератури до інших явищ людської культури, в середовищі яких література розвивається і з якими знаходиться в постійних взаєминах. Історія літератури є галуззю загальної історії культури. Інший підхід - теоретичний.

При теоретичному підході літературні явища піддаються узагальненню, а тому розглядаються не в своїй індивідуальності, а як результати застосування загальних законів побудови літературних творів. Кожен твір свідомо розкладається на його складові частини, у побудові твори відрізняються прийоми подібного побудови, тобто способи комбінування словесного матеріалу в художні єдності. [33]

Ці прийоми є прямим об'єктом поетики. Якщо увага звернена на історичний генезис, на походження цих прийомів, то ми маємо історичну поетику, яка простежує історичні долі таких ізольованих у вивченні прийомів. Але в загальній поетиці вивчається не походження поетичних прийомів, а їх художня функція. Кожний прийом вивчається з точки зору його художньої доцільності, тобто аналізується: навіщо застосовується даний прийом і який художній ефект їм досягається. У загальній поетиці функціональне вивчення літературного прийому і є керівним принципом в описі та класифікації досліджуваних явищ. Проте, хоча методи і завдання теоретичного вивчення істотно відрізняються від методів і завдань історичних дисциплін, - в поетиці завжди має бути присутня еволюційна точка зору. Якщо в поетиці не є суттєвим питання про історичне значення літературного твору в цілому, що розглядається як деяка органічна система, то вивчення та інтерпретація безпосереднього художнього ефекту завжди повинна проводитися на тлі звичного, історично сформованого застосування даного прийому. Один і той же прийом змінює свою художню функцію в залежності, наприклад, від того, чи є він ознакою літературного модернізму і відчувається як незвичний, що порушує традицію, або ж він є елементом цієї традиції, ознакою «старої школи». [36, стор. 98]

Мається ще один підхід до літературних творів, представлений в нормативній поетиці. Завданням нормативної поетики є не об'єктивний опис існуючих прийомів, а оціночне судження про них і припис тих чи інших прийомів як єдино закономірних. Нормативна поетика має на меті навчити, як слід писати літературні твори. Кожна літературна школа має свої погляди на літературу, свої правила і, отже, - свою нормативну поетику. Літературні кодекси, що виражаються в літературних маніфестах і деклараціях, в направленої критиці, і сповідався різними літературними кружками системах переконань, і являють собою різні форми нормативної поетики. [37]

Історія літератури є почасти розкриттям реального змісту нормативної поетики, визначальною буття окремих творів і еволюцію цього змісту в змінах літературних шкіл. Те, що називалося «поетикою» до початку XIX ст., представляло собою змішання проблем загальної та нормативної поетики. «Правила» не тільки описувалися, а й наказували. Ця поетика по суті була нормативної поетикою французького класицизму, яка встановилася в XVII ст. і панувала в літературі протягом двох століть. [38]

При відносній повільності літературної еволюції ця поетика могла здаватися непорушною для сучасників, і її вимоги могли здаватися властивими самій природі словесного мистецтва. Але на початку XIX в. стався літературний розкол між класиками і романтиками, очолювали нову поетику; за романтизмом прийшов натуралізм; потім в кінці століття символізм, футуризм і т.д. Швидка зміна літературних шкіл, особливо помітна в даний час, що є революційним у всіх областях людської культури, доводить ілюзорність прагнення знайти загальну нормативну поетику. [39]

Всяка літературна норма, висувний одним плином, зазвичай зустрічає заперечення в протилежній літературній школі. Незважаючи на те, що кожна літературна школа зазвичай претендує на те, що саме її естетичні принципи є загальнообов'язковими, - з падінням літературного впливу школи падають і її принципи, замінні новими в новому перебігу, що приходить на зміну старого.

Будувати зараз яку б то не було нормативну поетику, яка претендує на стійкість, - не можна, так як криза мистецтва, що виражається у швидкій зміні літературних течій і в змінності їх, ще не минула.

2. «Не вурдалаки»: питання щодо правильності заголовку

2.1 Загальна характеристика поетики назви роману «Не вурдалаки» Світлани Талан

Світлані Талан притаманне зображення переломних етапів життя суспільства, більш за інших письменників вміє побачити та показати справжні більш «живі» тенденції, відтворити типові соціально-психологічні риси героя певного часу.

Сюжетні колізії роману Світлани Талан прості, манера оповіді лаконічна. Іноді сюжет сповільнюється вставними новелами (у тому числі, велике значення мають екскурси в минуле героїв).

Для Світлани Таран характерний тонкий ліризм, особливо це видно в першій частині роману «Спогади дитинства» та в описах природи.

«Упродовж городу тяглася вузенька доріжка, поросла м'яким споришем. Вранці травичка вкривалася росами, стаючи схожою на прохолодний вологий килимок. Якщо побігти цією вузенькою доріжкою через садок та город, то опинишся біля, то опинишся біля самого берега невеличкої тихої річечки. Сюди ми бігали щоранку вмиватися. Мила ж не було, але біля берега росла травичка з біленькими квіточками, яку ми називали «мило». Якщо її добре розім'яти, то вона починала милитися, ніби справжнє мило. Біжиш вранці до річки, над якою завис сивий туман, роси обпікають босі ноги, аж дух перехоплює. Хлюпнеш в обличчя холодної води-де й сон подівся! Проте одразу відчуєш бадьорість, і прилив сил». [31, стор. 16]

У пейзажі Світлана Талан відображає «смак» дитинства, передає дитяче ставлення до середовища та сприйняття природи. Крім основних композиційних функцій пейзажу, для Світлани Талан важлива природа як така: естетичне милування нею, вміння передати через природу емоційний стан дитини, природі - самостійна цінність в поетичному світі С. Талан.

Далі поетичний світ С. Талан продовжується описом природи «дитячими очима»:

«До самого городу тяглася тих затока, затінена старезною вербою з порученим корінням. Батько казав, що ту вербу саджав його батько, наш дідусь. А в тихій річці вода чиста та прозора, наче кришталь. Влітку можна було спостерігати, як зграйки рухливих мальків гралися у воді, то вискакуючи на сонце, то ховаючись у тінь верби. Іноді до берега підпливала велика повільна рибина, тикалася носом в оброслий водяним мохом камінь і подовгу стояла, ніби прив'язана, ліниво поводячи широким хвостом. Узимку крига сковувала річку, і тоді можна було прямо з городу потрапити на ковзанку. Так якби ж то дитинство було таке прекрасне, як барвистий та сонячний світ навколо». [31, стор. 16]

В цьому уривку видно, як авторка змальовує «живу природу», де «зграйки рухливих мальків гралися у воді…» Тільки дитина може побачити такі деталі, бо доросла людина вже досить наповнена цинізмом, щоб звертати увагу на такі дрібниці. Саме такий опис є чітким і по справжньому поетичним.

Також Світлана Талан виступає оповідачем у романі. Оповідач індивідуалізований і знаходиться в самому сюжеті:

«Я, Марія, була найстаршою дитиною. Народилась у 1936 році, а через два роки тому народився братик Сашко. Найменша, Софійка, з'явилася на світ у 1941 році. Наша мати працювала все життя в колгоспі. Вона була невеликого зросту, білява і мала гарний голос. Батько теж був простим колгоспником. Високий, стрункий та чорнявий красень». [31, стор. 16] В цьому уривку авторка говорить від першої особи «Я», бо саме таким чином людина, особливо дитина, спілкується у зі своїм щоденником. Далі С. Талан пояснює, хто така «Я, Марія», тобто надає бібліографічні дані, щоб читач міг зрозуміти в подальшому знайомленням із сюжетом, як само жив герой; зрозуміти його соціальне становище, емоційний стан.

Манера «оповідача» Світлани Талан - це повна протилежність Толстого і Достоєвського. Її манеру можна порівняти із манерою Гончарова і Тургенєва. Толстой і Достоєвський представляють в романі свою ідеологію, Тургенєв і Гончаров - швидше дійсність, факти, «життя як воно є». У Толстого і Достоєвського - поетика протиріч, інтелектуально - філософська проза, в якій зображуються уявлення письменника про світ, естетика дисонансу, дисгармонічності, сильна тяга подолати всі суперечності і знайти образ Бога, гармонії, досконалої людини. Тургенєв і Гончаров розуміють, що цей ідеал недосяжний, не загострюють на цьому уваги. [30]

Звідси - шаноблива дистанція між автором і героєм (не можна людину дізнатися до кінця, завжди видно лише вершина айсберга). Більшість авторських оцінок - неявні, завуальовані, непрямі. «Таємний психологізм» Тургенєва пов'язаний з винятковою роллю діалогів і зовнішніх описів, які притаманні і Світлані Таран, в порівнянні з внутрішніми монологами та авторської характеристикою того, що відбувається в душі героя. Досить значима деталь, навантажена психологічним змістом. Участь героя в сюжеті також служить засобом його характеристики. Справді, події, що відбуваються з героєм, більш значущі для його характеристики в романі «Не вурдалаки», ніж у психологічних романах, наприклад, Лермонтова або Достоєвського. Печоріна або Раскольникова, за задумом авторів, чи не більшою мірою характеризують створені ними тексти або внутрішні монологи, ніж вчинені ними вбивства. Для порівняння можна сказати, що Пушкіну властивий в цьому сенсі «тургеневьский» (більше гуманістичний, по суті) погляд на людину: дуель і смерть Ленського в романі «Євгеній Онєгін» - переломний, кульмінаційна подія. [24]

2.2 Сенс назви роману і його жанрова своєрідність «Не вурдалаки»

Роман «Не вурдалаки» у жанровому відношенні дуже багатоплановий. Аналіз сенсу назви може вказати літературознавцям і на жанрову своєрідність. Наявність сімейно-побутовий колізії (взаємини дітей і батьків в сім'ї) дозволяє назвати «Не вурдалаки» сімейним (побутовим, битописьменницьким) романом. Глибока розробка нюансів не тільки сімейних відносин, а й взагалі взаємин людей робить цей роман психологічним. Складна екзистенційна проблематика (теми сенсу життя, любові, смерті, долі, окремої людини і народу) дозволяє назвати цей роман філософським:

«І все було добре, якби в нашій хаті надовго не оселився злидень, хоча батьки і працювали зранку до смерку. Мати працювала в колгоспі, але не за гроші, а за трудодні. У кінці року на трудодень отримувала п'ятдесят або сто грамів зерна. Тоді брали це зерно та йшли молоти на жорнах, які були зроблені з двох каменів. Батько теж працював у колгоспі, але того зерна, що заробляли батьки на нашу велику сім мю не вистачало. Тоді тато йшов по сусідніх селах дивитися, хто будує нову хату. Він підходив до людей і запитував, чи потрібен їм майстер, щоб покрити соломою хату, бо дуже вправно вмів це робити. Одного разу батько розкривав солом'яну стріху і знайшов там шматочок старого жовтого сала. Він не сказав про нього господарям, сховав сало за пазуху і приніс додому. Сало було дуже старе, смердюче, пожовкле, майже коричневе, але яким же смачним воно нам здавалося! У нашій родині тоді було справжнє свято. А якось у старій покрівлі батько знайшов сховані копійки. Можливо, батько і взяв гріх на душу, але господарям не розповів про знахідку, приніс ті копійки додому». [31, стор. 17]

У романі показані два типи взаємин дітей і батьків у сім'ї. Один тип - взаємна згода (де розповідається про сімейні почуття щодо знайденого сала «яким же смачним воно нам здавалося». Тут дитина показує свою підтримку в бік батька, бо він, ризикуючи роботою, приніс додому їжу), спільність інтересів, смаків і звичок, якась гармонія, майже ідилія. Але з іншого боку, дитина вказує на батьківській злочин, проте не засуджує його «батько і взяв гріх на душу», бо сім мя дійсно голодувала. Слід простежити, за допомогою яких прийомів це показано Світланою Талан.

Крім того, згідно з наведеного прикладу, можна побачити і соціально-історичний аспект цієї антитези. Перший тип відносин більш характерний для традиційних в даному суспільстві класів, для тих соціальних груп, які по справжньому бідували, але при цьому міцно трималися один за одного. Такі міцні стосунки дуже помітні, бо батько все, що знаходив або заробляв - приносив додому, і всі вони (тобто члени сім мі) ділилися знахідкою, а не ховалися один від одного. Авторка підкреслює цю турботу в родині, і тим самим нагадує, що саме в скрутні часи проявляється справжня людяність. [25]

Другий тип: і що саме характерне до людей того часу, вони любили життя та і саме ставлення до життя відрізняється від сучасного. Саме в цьому абзаці зрозуміло, чому саме «Не вурдалаки» - є назвою цього роману. Якщо розтлумачити слово «вурдалак» - це «зомбі», «вампір», тобто людина, в якою тіло «живе», а душа «мертва». Авторка такою назвою підкреслює сильний дух народу. І це видно не лише у відокремлених уривках, а на протязі всього роману: [8]

«Іноді в нашій родині було справжнє свято. Це траплялося тоді, коли вдавалося спіймати у річці якусь рибину. Тоді можна було поласувати і гарячою юшкою, і спробувати саме м'ясо риби. Але найчастіше таланило взимку, коли річку сковувала крига. Дрібна риба, якою було в річці повно, починала задихатися. Толі ми робили ополонку, туди підпливала риба, а ми виловлювали її підсакою. Цю рибу одразу ж не їли, мати сушила її в печі, щоб можна було обміняти на якісь інші харчі. Одного разу мати обміняла два відра сушеної риби на відро картоплі». [31, стор. 22]

Авторка змальовує здатність святкувати, а також вмінню виживати. Вона показує, що для повного щастя людині треба небагато. І вона хоче передати читачеві те вміння цінити кожну мить свого життя, як в часи голоду і війни. «Не вурдалаки» - живі, нормальні люди, в яких є сім мї і діти, і яке це щастя, коли діти ситі і задоволені!

Крім радості і задоволення, авторка показує і недуги. Як було ж важко в ті часи! Голод, хвороби! Діти хворіли від недоїдку. Але все одно, дух людини - найживіша і найпотужніша річ у світі:

«Я не на жарт злякалася. Рву біленькі запашні квіточки, а саме все дослухаюся; чи, бува, не загавкає та лисиця десь поруч? З часом я трохи заспокоїлася і почала підспівувати дівчатам. Розгортаю гілля куша і бачу прямісінько перед собою чорного чоловіка з золотими зубами. А й заклякла на місці від переляку! А той засміявся та й каже: «Вовка боятися - в ліс не ходити!» Тоді я як заверещу та вчеплюся у руку подруги! Як потім з'ясувалося, то був об'їждчик із залізничної колії. А зі мною трапилося лихо. Піду до школи, мине кілька годин, а у мене починають німіти губи, потім по них йдуть кольки, доходить до голови, й мені стає зле. Вчителька відпустить мене додому, я приплетуся на ватяних ногах до хати, а їсти - пити не хочу, і не можу. За тиждень я вже ледь пересувалася - така стала немічна». [31, стор. 22 - 23]

«Не вурдалаки» раділи кожному сходу сонця та наступу весни:

«І трохи легше було, коли приходила весна. Ми тоді збирали цвіт білої акації, з якого мати пекла нам оладки. Іси їх - смачно, бо голод такий аж живіт спини прилипає. А там і час цвітіння конюшини, мати розітре в ступці, щоб спекти оладки. Моя хрещена мати дала нам одного разу шматочок сала, щоб змащувати пательню для жарки. Той шматочок мати ховала на припічку, і ми діти, як не хотіли їсти, ніколи його не чіпали. Але одного разу я була вдома сама. Так хотілося їсти, що аж нудило. Знала, що харчів ніяких немає, проте, про всяк випадок позаглядала в чавуни та горщики. Ніде нічого, хоч вітру розгуляйся. Але ж я знала, що припічку схований шматочок сала. Як згадала про нього, аж слинка потекла! Прислухалася, чи ніхто не йде до хати, та й вирішила хоча б понюхати той шматочок. «Знаю, що брати не можна, але якщо понюхаю його, нічого ж не станеться» - подумала я та й дістала той шматочок. А він смажений-пересмажений, чорний, зморщений, жиру вже не видно. Понюхала, а він так пахне! Вирішила, що можна його полизати. Це ж не їсти, отже ніхто не помітить і не дізнається. Лизнула один раз і майже не відчула, який він на смак. Ще раз спробувала, а потім ще, і так захопилася, що не почула, як до хати зайшов братик Сашко». [31, стор. 19]

Тут видно, як дитину гризе сумління, вона бореться із відчуттям голоду, та почуттям провини перед сім'єю. Дівчинка розуміє, що цей шматочок сала - єдина їжа в домі. І якщо вона з'їсть його, то інші члені родини залишаться голодними.

«На другому кінці села було велике озеро, а за ним тягнувся кудись далеко-далеко сосновий гай. Найчастіше мене, як найстаршу в родині дитину, брала з собою в ліс хрещена мати. Ходили далеко, у ті місця, де бувало менше людей. Хрещена назбирає ягід два великі кошики, а я лише один. Йду додому, і мені соромно повертатися з одним кошиком. Обмию ввечері ноги у річці, мати прикладе до порепаних підошов листя подорожника, приматає ганчіркою, а на ранок знову ходжу босоніж. Але зазвичай йшли до гаю в основному діти збирати суниці. У вечері Тьотя нам готувала плетені з лози кошики, а вранці, ледь зажевріло на небі, будила нас йти до лісу по ягоди. Очі злипаються, але ми підіймалися, йшли на двір - треба йти до лісу, бо хочеться їсти. Ноги босі, п'яти порепані, роса обпікає дитячі ніжки. Перед тим зайшли до сусідів, забрали із собою Валю» [31, стор. 23]

Авторка вдало передає відчуття болю «порепані п'яти», почуття втоми «очі залипаються», але при цьому, вона жодного разу не поскаржилася, бо знала, що ніхто за неї нічого не зробить, бо дорослим було ще важче ніж дітям. Справжній бойовий дух ще раз підкреслює те, що навіть втомлені діти - «не вурдалаки».

Частина друга цього роману називається «Із мого щоденника». Так, назва другої частини не дуже відрізняється від першої. Але розповідь в цьому розділі вже ведеться задовго після війни, а саме починається друга частина історії з 1954 року:

«Один з товстих загальних зошитів, що я купила для навчання, залишила для щоденника…

… серпня 1954 р». [31, стор. 69]

У романі показано дорослішання героїв, причому не стільки тих, хто знайшов будинок, сім'ю і своїх дітей, скільки тих, хто пройшов через страждання, відчув трагізм буття. Таким чином, любов зробила головну героїню старше, наприкінці роману її вже важко беззастережно зарахувати до розряду «дітей».

«Ми з Валею подали заяву до педінституту. Для мене, для моїх батьків це було дуже важливо. Змучені тяжкою працею в колгоспі, неграмотні, вони хочуть для мене, найстаршої дочки, іншої долі. Тому і не забрали мене зі школи після четвертого класу, щоб я закінчила школу, стала інтелігенцією, щоб не гнула спину за трудодні, а могла ходити до школи в новеньких туфельках, у чистому одязі. Я навіть не допускаю думки, що може бути, якщо я провалюся. Ні, я повинна вступити до інституту. І це має статися цього року, зараз, а не потім

… серпня 1954 р.». [31, стор. 70]

Таким чином Світлана Талан доводить впертість дівчини, який набридло злидарське життя, яка бореться, а не складає руки. Вона не використовує скарги, молитву, а живе по принципу «сказано - зроблено». Героїня в дитинстві боролася з голодом, а зараз її мета боротися з навчанням. Це ще раз вказує на сильний дух живої людини, підкреслюючи правильність обраної назви «Не вурдалаки».

У другій половині роману суперечка поколінь перестає бути головною темою. Більш важливим стає поділ героїв на інші дві групи. Своєрідний «ключ» до цієї проблематики - це кохання. Тут сконцентровані всі філософські теми роману: людина і природа, людина і культура, сенс життя, ставлення до смерті.

«Не можу навіть повірити у своє щастя! Сьогодні я знайшла своє прізвище у списку тих, хто вступив до інституту! Спочатку я не повірила, хоча була майже впевнена, що була зарахована. Я навіть очі протерла я і прочитала своє прізвище ще раз. Перше і шалене калатає в грудях, готова їх розірвати, а мені хочеться і сміятися і плакати водночас від такого щастя. Хіба це не справжнє щастя?! І про цей день я мріяла десять років! Десять років я наполегливо, терпляче та вперто йшла до цього дня. Здійснилося! Збулося! Тепер я справжня студентка! Я буту жити у місті, ходити на лекції до поважних викладачів. Кожен день буде мене наближати до заповітної мрії - стати вчителькою.

Валя теж вступила. Тепер ми проведемо разом з нею ще п'ять років.

Як же гарно на душі! Вона радіє, співає, готова обійняти весь світ, цей прекрасний світ, щасливе майбутнє і все-все-все! Валя буде чекати вечірнього потяга, щоб поїхати додому. А я не можу так довго чекати. Вийду за місто, зніму туфельки та босоніж побіжу швидше додому. Що зараз для мене п'ятнадцять кілометрів?! Я не пройду їх, пролечу, щоб швидше сповістити батькам радісну новину. Шкода, що Тьотя не дожила до цього щасливого дня. Бо вона також раділа б зі мною.

…вересня 1954» [31, стор. 71]

З цього уривку видно і шалену радість, і маленьку крихту сумніву. Молода дівчина переповнена щастям, нетерпінням та сильним духом, не чекаючи поїзду, збирається пішки, а точніше, бігом босоніж направитися додому к батькам, щоб швидше повідомити про радісну новину. «Не вурдалаки» - назва, яка підходить до кожного абзацу цього художнього тексту. Щоразу авторка показує, що вона здається, що її ніщо не зупинить «Що зараз для мене п'ятнадцять кілометрів?!» А й справді, що для неї якісь п'ятнадцять кілометрів, коли все дитинство, вона терпіла голод і мріяла про нормальне життя, якого вона дійсно гідна.

«Дійсно господиня будинку виявилася доброю старенькою. Лідія Максимівна займала одну кімнатку, а нас провела до іншої. Старенька шафа, стіл для занять, покритий чистою вишиваною скатертиною, полиця для книжок, на якій у порядку зростання стояли слоники, одне ліжко - ось і все, що могло поміститися в цій невеличкий кімнатці. Все чистеньке, акуратненьке, прикрашене вишиваними серветками». [31, стор. 72]

Про що ще може мріяти студентка, яка все своє дитинство мріяла про вступ до інституту?! Її не лякає маленька кімната, де за її стіною живе чужа людина - бабуся. Краще так, ніж все життя в колгоспі за трудодні працювати і голодувати. Героїня знає, що кращого зараз вона не матиме. Але згодом, коли вона отримає диплом, зможе жити повним життям. Вона чітко йде до своєї мети і не перед чим не зупиняється - «не вурдалак».

«Я - нездара! Я - телепень! Звідки у мені була така впевненість, що я все, як слід вивчила та добре підготувалася до іспитів? На першій сесії отримала трійку з геології! Це не припустимо. Це - моя перша поразка. Чи то я недовчила, чи викладач був до мене надто суворий - зараз достеменно важко сказати. Але факт залишається фактом, я маю одну трійку. Це означає, що до наступної сесії я не буду отримувати стипендію. З якими очима я поїду додому? Як тепер мені дивитися в очі татові та мамі? Приїхати та сказати: дивіться, яку нездару ви виховали!

Я не справдила надії батьків. Тепер мені боляче і сумно.

Не знаю, щоб я робила без Валі, без Петруся! Півдня я проревіла вдома. Весь цей час мене намагалася втішити Валя». [31, стор. 75]

Крім того, що «не вурдалаки» - живі та сильні духом люди, вони відчувають сумнів, біль, сором. Якщо до уваги взяти той факт, що у радянські часи навчання було безкоштовним, то студентам було важко отримати нормальну оцінку. А ще, якщо врахувати той факт, що у головної героїні батьки не мали грошей, а дівчина повинна, за якісь гроші жити, то їй справді було важко і соромно. Менталітет людини того часу відрізняється від системи мислення сучасної молоді, бо тоді люди боролися - прямо йшли до мети, а зараз - заплатив гроші - і все в нормі. Якби ж той дух, ту силу волі перейняти і перенести на сьогоднішній момент, то можливо сучасне покоління було б більш освіченішим. Можливо, авторка таким чином намагається всю силу волі передати сучасному читачеві?

«Зізнаюсь чесно: мені було трішки заздрісно, що я не отримую стипендію, а Валя, яка не так серйозно ставилася до навчання, її отримує. Але це не чорна була заздрість. Ночами я уявляю ті сто вісімдесят карбованців стипендії, які мала б отримати, і душу давить камінь образи на саму себе. Але ж нічого не можна змінити. Я з нетерпінням і з деяким страхом чекаю наступної сесії. Тепер вже я не маю ніякого права схибити. А зараз їжджу кожної неділі до села. Батьки кладуть мені до валізи буханець домашнього хліба, шматочок сала, два літри молока, картоплю та цибулю. Я привожу трішки гречки для супу, а Валя - макарони. Разом з Валею варимо суп, засмажуємо його салом, а потім їмо тричі на день. У складчину набагато легше харчуватися. Наша господарка працює завгоспом у дитбудинку для сиріт. Вони готує собі страви на тій плиті, що й ми. З її каструлі смачно пахне, але я ніколи не дозволяю собі заглянути під кришку…» [31, стор. 78-79]

Ще з дитинства Марія навчилася контролювати свій голод, коли мати ховала сало для приготування їжі для всієї сім мї. І зараз для головної героїні втриматися від спокуси, хоча б зазирнути під кришку в чужу каструлю - не проблема. Вона знає, що таке ізганьбитися, коли тебе хтось побачить. Тримати свої бажання в руках та не впасти обличчях в бруд - основні характеристики, які проповідує Світлана Талан в романі «Не вурдалаки». Вона ненав'язливо пояснює, що сором, який очікує людину за подібні справи, буде мучити все життя.

Загалом весь роман будується на емоціях та на ставленні людини до оточуючого всесвіту.

Якщо уважно придивитися, то заголовок «Не вурдалаки» - в принципі, вдала назва. Але, якщо взяти до уваги, що авторка на протязі всього роману розповідає про власні почуття, показує, як саме вона сприймала ті або інші обставини, то більш дотепною назвою було б «Не вурдалак».

Світлана Талан на протязі всієї оповіді показує свою сповідь, наводячи факти - додає, що важко було жити, але при цьому вона щаслива: і дитинство щасливе (хоча вона жила під час голодомору та війни), і студентські і більш зрілі роки - щасливі.

Бойовий дух Світлани Талан - «заразний», бо читаючи її роман, так і хочеться жити. Багатьом читачам здається, що авторка написала свою книгу, щоб показати людям, що під час війни люди намагалися вижити і були щасливими, то чого зараз у мирні дні людям чогось не вистачає?!

Більш того, поетика назви «Не вурдалаки» є не конкретним поняттям, а переносним значенням, де зміст передає не саму конструкцію людини, а філософію буття та принцип осмислення. Найголовнішим в цьому випадку є те, що письменниця, такою незвичною назвою пояснює читацький аудиторії, що ми - люди - «не вурдалаки», тобто не мертві, ми все бачимо і все відчуваємо, але іноді, як собаки, не можемо сказати, бо нікому говорити та не має сенсу в цьому.

2.3 «Не вурдалаки» - назва, яка не відповідає сюжету

Ставлення читача до книги можна охарактеризувати декількома пунктами, але більшу увагу слід сконцентрувати на заголовку та оформлення обкладинці:

- пригортає читацьку увагу до роману дуже вдалий заголовок та картинка, зображена на обкладинці книжки. З першого погляду не зрозуміло, про що саме йдеться мова в романі. «Не вурдалаки», як вже було сказано вище, можна трактувати - «не вампіри». Дивлячись на назву роману, можна подумати, що він має містичний або фантазійний жанровий характер. Сам заголовок складається із закодованої інформації, що зазвичай моє ототожнювати сам текст твору або, як мінімум знаходитися в одному семантичному колі. Але, знов такі, слід підкреслити, що назва «не вурдалаки» не співпадає із жанром роману, тобто сам роман має соціально-побутову основу, а назва - більш казкову, містичну. Проте, такий авторський хід можна назвати вдалим піарівським трюком, бо назва дійсно пригортає до себе величезну читацьку увагу, незалежно від літературних смаків читача. Щодо обкладинці, зображене сімейне сіре фото, де знов таки, використовується піарівський хід пригорнути увагу: на фоні сірих облич змальована яскраво-червона калина. З боку читача видно три основні елементи:

1. сірі люди - тобто ознака відчуття радості,

2. калина - символ України, символ патріотизму,

3. назва «Не вурдалаки» - персонажі слов'янської міфології. [12]

Отже, потенційний читач, дивлячись на обкладинку замислюється над змістом роману. Більша кількість цих людей хапаються за думку, що за жанром твір схожий на трилер Стівена Кінга «Кладовище домашніх тварин». Поки потенційний покупець книги блукає у пошуках істини щодо жанрової належності роману, він перелискує книгу, таким чином знайомиться із її змістом.

Світлана Талан в інтерв'ю сказала, що назву «Не вурдалаки» їй нав'язало видавництво «Клуб сімейного дозвілля». Щодо цієї організації, то бажано сказати кілька слів про них, бо назва - саме їхня ідея. «Клуб сімейного дозвілля» дуже часто видає у світ книги, де назва зовсім не співпадає із її суттю, не додаючи при цьому нормальної рецензії, а лише коротку анотацію, де читач не бачить змісту. Давлячись каталог із книгами цього клубу, читач майже постійно стикається з дезінформацією. І здається враження, що для цього видавництва - головне швидко продати книгу. Але це помилка, бо читач повинен залишитися задоволеним. А своїм вчинком випускаючи редактори відштовхують увагу від друкарського товару тієї групи читачів, які б зацікавилися змістом, але їх злякав заголовок, та притягують ту аудиторію, яка купила книгу лише із-за назви, але змістова композиція їх не задовольнила. Отже такий метод надання «заголовку» має і певні мінуси.

Як вже було сказано вище, не дивлячись на назву книги, роман має суто соціально-психологічний жанр про «дітей війни», де авторка розповідає про історичні події, які вона сама пережила. Проте вона не просто характеризує той або інший факт, а більшу увагу приділяє саме почуттям та сімейному побуту. [4]

Проте роман «Не вурдалаки» можна трактувати і в іншій жанровій сфері «true story» - «правдива історія».

В інтерв'ю Світлана Талан сказала: «Можливо, хтось помітить у творі лише це; як на мене, його проблематика глобальніша, важливіша. Мова йде про порозуміння і зв'язок поколінь. Молоді люди нині не мають того особистого життєвого досвіду, який би допоміг їм бодай приблизно зрозуміти 70 - 80-річних. Під впливом масової культури війна нині зчаста уявляється як захоплююча пригода, феєрверк пострілів і вибухів; смерть, кров, страждання, злигодні часто залишаються «за лаштунками» цих лубкових картинок. Справжня війна схожа на маскультівську проекцію так само, як герої серіалів - на звичайних реальних людей. Але мова навіть не про солдатів, а про тих, чиє дитинство припало на 1940-ві. Хто не воював - не збагне усього жаху війни; кому не довелося їсти хліб із кори чи млинці з акацієвого цвіту - не зрозуміє страждань голодуючих. Не співчуватиме дітям, які замість садочка й школи, інтернету й розваг із друзями змушені був збирати кок-сагиз, шукати щавель на кладовищі, які мріяли не про кар'єру поп-зірки чи розкішний лімузин, а про звичайну білу булку. У цьому сенсі «Не вурдалаки» - корисне чтиво для сучасної молоді, яка живе у відносному достатку і - дай Боже - ніколи не спізнає того, що довелося пережити їх прадідам і прабабусям». [44]

Авторка присвятила «Не вурдалаки» своїм батькам та всім дітям війни. Не дивлячись на те, що опис в романі стосується її батьків, письменниця пояснює, що так жила більша кількість людей під час війни.

Наявність в романі поезії «Так ніхто не кохав» В. Сосюри свідчить про тематику любові та романтичних взаємовідносин між людьми, що переживають герої твору. Світлана Талан використовує цю тематичну основу, не як звичний сентиментальний штамп притаманний любовним жіночим романам або «мильним операм», а як кохання у побутовій сфері життя.

Якщо характеризувати роман «Не вурдалаки» за структурою, то його не рівноцінно поділено на три частини:

- «Спогади з дитинства» - п'ятдесят сторінок,

- «Із мого щоденника» - майже двісті сторінок,

- «Життя після щоденника» - лише тридцять дві сторінки.

Як і більша кількість щоденників, оповідь цього роману створюється від першої особи. Світлана Талан у романі «Не вурдалаки» обрала собі типове для того часу в Україні ім'я Марія - Марічка.

Початок роману свідчить про наявність пейзажного опису, який притаманний письменникам-реалістам, де стиль зображення нагадує «мальовниче українське село», а саме були включені такі елементи, як: стару поважну хату, що навесні «тоне» серед буйного цвіту вишень, слив, яблунь та бузку; квіти під тином; стежку з м'якого споришу, город, тиху річечку… Такий принцип зображення надає роману Світлани Талан «Не вурдалаки» комплексної оцінки, яка складається із емоційних переживань, куди входять ностальгія за дитинством, сімейні спогади.

3. Охорона праці

Конституція України в якості одного з основних прав громадян закріпила право на охорону здоров'я. [43] Природним похідним від цього є право працівника на здоров'ї і безпечні умови праці, які також в якості окремого принципу і у формі суб'єктивного права закріплені в Конституції.

Охорона праці - система забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, що включає:

- правові,

- соціально-економічні,

- організаційно-технічні,

- санітарно-гігієнічні,

- лікувально-профілактичні,

- реабілітаційні та інші заходи.

Виражені в правовій формі і в першу. чергу закріплені в трудовому законодавстві, всі ці норми утворюють найважливіший. правовий інститут особливої частини трудового права, хоча, звичайно, не можна при цьому не враховувати, що під охороною праці в широкому сенсі слова слід розуміти все трудове право, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих або студентів, які навчаються теорії у звичайній аудиторії або проходять практику у спеціальних закладах.

У вузькому сенсі слова під охороною праці розуміється правовий інститут трудового права, що поєднує норми безпосередньо спрямовані на забезпечення умов праці, безпечних для життя і здоров'я працівників. Він включає наступні групи норм (підінститути):

- Правила з техніки безпеки і виробничої санітарії;

- Спеціальні норми охорони праці осіб, які працюють у важких, шкідливих і небезпечних виробничих умовах;

- Норми з охорони праці жінок, неповнолітніх та осіб зниженою працездатністю;

- Норми, що регулюють діяльність органів державного нагляду і громадського контролю, а також встановлюють відповідальність за порушення законодавства про охорону праці;

- Норми, що регулюють планування та організацію роботи з охорони праці.

Ці норми, об'єднані однією метою, можуть прийматися як на локальному рівні, так і в централізованому порядку.

Норми, регулюючі планування й організацію роботи з охорони праці, навпаки, в більшості випадків мають локальний характер, містяться в колективних договорах і угодах.

Особливий характер мають норми, що встановлюють відповідальність за порушення правил охорони праці. На відміну від всіх інших, що становлять розглянутий інститут охорони праці вони також входять і в інститути інших галузей права, бо санкції, передбачені за відповідні правопорушення, містяться не тільки в трудовому, але і в адміністративному і навіть у кримінальному галузях права. [43]

Право студента або викладача на охорону праці:

Кожен студент або викладач мають право на охорону праці, в тому числі:

а) на робоче місце, захищене від впливу шкідливих чи небезпечних виробничих факторів, які можуть викликати виробничу травму, професійне захворювання або зниження працездатності (Наприклад, неправильне освітлення, що може привести до хвороб, пов'язаних із зором);

б) на відшкодування шкоди, заподіяної йому каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ним трудових або учбових обов'язків;


Подобные документы

  • Художній світ літературного твору як категоріальне поняття. Психолінгвістична теорія літератури О. Потебні. Специфіка сюжетної організації роману Дж. С. Фоєра "Все ясно" як зразок постмодерну. Зображення поетики минулого у структурі роману-притчі.

    дипломная работа [346,3 K], добавлен 03.06.2015

  • Біографія Вільяма Шекспіра, написана відомим англійським письменником Ентоні Е. Берджесом. Сюжетно-композитні особливості роману "На сонце не схожа". Специфіка художніх образів. Жанрово-стильова своєрідність твору. Характер взаємодії вимислу та факту.

    реферат [40,1 K], добавлен 29.04.2013

  • Характеристика жанру історичного роману в англійській та французькій літературі ХІХ століття. Роман "Саламбо" як історичний твір. Жанр роману у творчості Флобера. Своєрідність та джерело подій, співвідношення "правди факту" та художньої правди у романі.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 31.01.2014

  • Історична основа, історія написання роману Ю. Мушкетика "Гайдамаки". Звертання в творі до подій минулого, що сприяє розумінню історії як діалектичного процесу. Залежність долі людини від суспільних обставин. Образна система, художня своєрідність роману.

    дипломная работа [85,9 K], добавлен 17.09.2009

  • Сутність поняття художності літератури, її роль у суспільно-естетичній свідомості людства. Естетичність художнього твору, його головні критерії. Поняття "модусу" в літературознавстві як внутрішньо єдиної системи цінностей і відповідної їх поетики.

    реферат [27,4 K], добавлен 07.03.2012

  • Доля Цао Сюециня. Роман "Сон у червоному теремі". Історія вивчення роману і пошуки можливих прототипів головних героїв. Образна система роману. Образ Баоюя, жіночі образи і їх значення в романі. Імена основних персонажів роману. Символіка імен та речей.

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 05.02.2012

  • Новаторство творчого методу Вальтера Скотта, основна тематика його романів, особливості використання метафор. Загальна характеристика роману В. Скотта "Айвенго": проблематика даного твору, роль та значення метафори у відтворенні історичної епохи.

    курсовая работа [55,3 K], добавлен 20.07.2011

  • Вивчення основних напрямів наукових досліджень творчості Софокла в контексті класичної давньогрецької літератури, проблематика та жанрова своєрідність його трагедій. Дослідження особливостей інтерпритації сюжету про Едіпа у одноіменній трагедії Софокла.

    курсовая работа [53,0 K], добавлен 10.09.2010

  • Визначення жанрової своєрідності твору "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері. Безумний всесвіт Рея Бредбері. Жанрова різноманітність творів Рея Бредбері. Розкриття ключових проблем роману "451° за Фаренгейтом". Сюжет та ідея роману-антиутопії Рея Бредбері.

    курсовая работа [80,3 K], добавлен 09.12.2011

  • Внутрішній світ людини в творчості Вільяма Голдінга, самопізнання людини у його творах та притчах. Місце та проблематика роману В. Голдінга "Володар мух", філософсько-алегорична основа поетики цього твору. Сюжет та образи головних героїв у романі.

    реферат [40,4 K], добавлен 01.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.