Специфіка характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва

Вперше зовнішність Ірини коментує Рада Сергіївна при зустрічі з нею в готелі, що дає змогу частково уявити портрет дівчинки:

«- Яка ти темненька, прямо циганка. І личко смагляве, зовсім південна дівчинка» [9, 33].

Із цієї характеристики Ради Сергіївни ми дізнаємося, що Ірина має дещо екзотичну зовнішність, темне волосся та смагляву шкіру, що виділяє дівчинку з натовпу.

Іра старанно навчається у школі, вона має справжній дар до вивчення іноземних мов (за словами вчительки, «унікальні мовні здібності» [9, 134]). Це помічають всі - друзі, вчителі та малознайомі люди. Для Ірини знання мов - це спосіб вирватися із замкненого кола, довести собі і всім, що вона чогось варта. Здатність до вивчення мов - це її маленька гордість, те, що робить особливою, відмінною від решти. Це можна прослідкувати у невласне прямій мові героїні:

«Ірка остаточно впала духом. Мови були її гордістю, у класі вона така була одна, на мовних курсах - теж. І ось виявляється, що для Ради і її школи Ірчині три мови - ніщо, всі так можуть» [9, 35].

Розуміння, що існують інші діти з таким потенціалом до іноземних мов трішки засмучує та пригнічує Ірину, адже це її єдиний козир у прагненні навчатися у школі Ради Сергіївни.

Згодом виявляється, що Рада Сергіївна шукає не звичайних дівчаток, а молодих відьом, яких захищає від смертельних чар, навчає, а потім пропонує їхні послуги зацікавленим людям. Іра вірить їй і починає навчатися різних чар, хоч все більше задумується про їхню потрібність. Дівчинку тривожить деякі слова Ради Сергіївни, вона нормальна дитина і навіть не припускає думки про те, що могла б когось вбити чарами. Позиція дівчинки виразно звучить у прямій мові:

«- Я тільки сказала, що не хочу вбивати, - Ірка люто заплющила очі, давлячи сльози, які проривалися. - Я не винна, що на мене полюють! Я не просила! Я не хотіла бути відьмою! Я додому хочу, у мене там бабка хвилюється!» [9, 81]

Всі перспективи, що відкриваються Ірині, коли вона починає чаклувати, не змінюють дівчинку в негативному значенні. Вона залишається собою, у ній не з?являється зневажливого ставлення до решти людей, які не володіють надприродними здібностями.

Дівчинка починає підозрювати, що не все так просто в історії, яку їй розповіли Рада Сергіївна та Аристарх Теодорович і її відьомське навчання, якесь дуже дивне. Підслухана розмова допомагає Ірині остаточно зрозуміти, що її використовували. Ірина картає себе за неуважність і це ми спостерігаємо у непрямій мові героїні:

«Тільки зараз Ірка згадала дрібні невідповідності, які повинні були насторожити її - і не насторожили. Хоча б цей, нібито нашвидкуруч знятий, будинок - і заздалегідь підготовлений старовинний замок із величезною свердловиною для здоювання молока! А відсутність телефону? Господи, як же вона раніше не подумала! Якби Рада і справді захищала Ірку від відьом, то після того, як вона знепритомніла у готелі, директриса повинна була залишити дівчинку у себе. Вивезти з міста, заховати! А вона натомість спеціально виставила геть, та ще до портьє веліла підійти, щоб всі запам?ятали, як Ірка йшла з її номеру. Вона змусила Ірку знепритомніти! Травами своїми! Тільки навіщо? Навіщо їм взагалі знадобилося перетворювати Ірку на вбивцю? Господи, вона вбивця! Вона вбила людину! Ірка відчула, як кисла хвиля нудоти підступає до горла» [9, 165].

Думка про те, що своїми діями вона могла зашкодити невинній людині, а тим паче вбити її, приводить Ірину в жах. Що може бути гірше ніж убивство? Навіть магічне, необдумане і небажане, воно не знімає з неї тягар відповідальності.

Бажання дізнатися, навіщо ж двом дорослим людям було провертати всю цю аферу змушує Ірину крастися у темряві ночі за Радою Сергіївною та її помічником. Плани Аристарха Теодоровича, щодо Ірини більш ніж зрозумілі, він хоче й надалі використовувати дівчинку, щоб прибирати з дороги конкурентів у бізнесі. У діалозі цих двох виразно розкриті їхні задуми стосовно Ірини:

«- Справ, значить, - кивнула Рада і байдуже поцікавилася: - І як ти розраховуєш її в свої справи заманити? Вона нормальна дитина, із совістю.

- По-одумаєш, - протягнув недбало менеджер. - Всього лише дівчисько. Шмаття побачила, зарозовілась вся. Ми з нею подружимся. Ганчірки, іграшки, Діснейленд, а через рік вона буде дивитися на світ моїми очима. «Я звільню її від химери, іменованої совістю», - з пафосом продекламував Аристарх» [9, 169].

Ірина - дитина із совістю, вона не робитиме того, що суперечить її моральним переконанням. Вона не буде за гроші, дорогий одяг чи щось інше зживати зі світу конкурентів Аристарха Теодоровича.

Ірина розуміє, що більше не потрібна Раді і від неї спробують позбутися, це спонукає дівчинку до відчайдушного кроку - втечі. Автори використовують невласне пряму мову, щоб показати душевні переживання героїні:

«Ірка важко перевела дух. Ну що ж, хоч в одному солодка парочка не збрехала. Вона - справді сильна відьма. Спасибі шановній Раді Сергіївні за уроки і за підказку. Тільки ви вже вибачайте, Ірка Хортиця не дасть заморити себе голодом у якомусь підвалі!» [9, 172]

Ірина сильна особистість, життя без батьків навчило дівчинку покладатися лише на власні сили, не чекати поки хтось вирішить твої проблеми, а рішуче знаходити вихід з будь-якої ситуації.

Незважаючи на небезпечну ситуацію і реальну загрозу її життю, Ірина залишається чесною і принциповою дитиною, тому намагається зупинити чари, які ж сама наклала:

«Ірка спустилася на перший поверх. Зам?ялася, поглядаючи то на вихід, то на двері кухні, і нарешті рішуче попрямувала до печі.

- Я ж обіцяла, що з чоловіком нічого поганого не трапиться, - тихенько шепнула Ірка.

Нашвидку обмотавши руки ганчірками, виволокла гарячий згорток фольги. Обпікаючи пальці і здавлено лаючись, розгорнула. У саду загуркотів двигун «Мерседеса».

- Треба поспішати, - сказала собі Ірка, згортаючи фольгу.

- Та пізно вже, - відповів їй глузливий Радин голос. - Я попереджала, принципи тебе погублять» [9, 173].

Ірина не покидає напризволяще зачаклованого нею бізнесмена Іващенка, а прагне виправити накладені нею чари, щоб її совість була чистою перед ним.

Ірину ловлять і намагаються доправити до підвалу в якому дівчинка має померти, але дорогою вона змогла втекти. Втікаючи від переслідувачів Ірка зустрічає своїх друзів - Таньку і Богдана, які, як виявляється, весь цей час її шукали. Душевні переживання дівчинки з цієї нагоди, автори показують у вигляді невласне прямої мови: «Їй було соромно і хотілося плакати. Друзі шукали її ризикували життям, щоб захистити, а вона за останній тиждень про них навіть не думала! Про що завгодно думала: про школу відьом, якої ніколи не було, про Раду і Аристарха, які перетворили її на знаряддя вбивства, про маму... Якій вона не потрібна. А про тих, хто й справді любив її, - не згадувала. Жодного разу» [9, 203].

Ірині дуже соромно за те, що в останній тиждень вона ні разу не згадала про друзів, що всі її думки були присвячені ілюзорним сподіванням і вона, за цією примарою, забула про дорогих їй людей.

Друзі розповідають Ірі, що ніхто нічого не говорив її бабусі про школу, що дівчинка просто зникла і все, що бабуся її місця собі не знаходить. Справжнє ставлення бабусі до онуки можна побачити в епізоді їхньої зустрічі, де стає зрозуміло, що попри свій сварливий характер, бабуся дуже любить Ірину:

«- Яриночка моя! - сльози ринули у бабці з очей. На мить вона відсторонила Ірку від себе і заволала: - Ти де шлялася, бісова дитина, я ледве зглузду не з?їхахала! - І тут же з силою притиснула онуку до грудей. - Жива! Господи, спасибі тобі, жива!» [9, 207]

Ще одна портретна характеристика Ірини з?являється у діалозі друзів:

«- Послухай, Ірка, а у тебе очі світяться. І колір змінився! - раптом здивовано ахнула Танька.

- Що, зелені? - безнадійно запитала Ірка.

- Ага, - підтвердив Богдан, також заглядаючи Ірці в очі.

- Як гниле болото? - ну от, буде тепер точно як Рада. Залишилося постаріти, погладшати і напнути блакитну кофтинку.

Але Танька енергійно похитала головою:

- Чому як болото? Як смарагди! Лице біліше стало і щоки рум?яні. Я читала, що у відьми чотири кольори на обличчі: чорний, білий, червоний, зелений. Основний спектр!» [9, 265]

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв не подають у творі, якого кольору раніше були очі в дівчинки, а лише вказують що він змінився, показуючи таким чином, що Ірина остаточно стала відьмою.

Для Ірини історія з Радою Сергіївною принесла багато відкриттів, пов?язаних із власним народженням та змусила задуматися про те, ким вона є насправді, що виразно показано у прямій мові дівчинки:

«Я раніше думала, з моїми батьками все просто. Мамі - я не потрібна, а батько... Який там батько! А тепер виявляється, у мене була ще одна бабуся - татова мама. Вона мене любила! І я обов?язково дізнаюся, якою вона була! І про батька - теж!» [9, 266]

Ірина рішуче налаштована дізнатися правду про власне народження, про свого біологічного батька, якого ніколи в житті не бачила, про іншу бабусю - це природне бажання будь-якої дитини, знати, хто твої батьки і якого ти роду.

У «Відминому дарі» Ірина постає як молода відьмочка, що має прибути на перший у житті шабаш, хоч і розуміє, що це може бути небезпечно, тому не бажає брати з собою подругу Тетяну, що виразно показано у діалозі дівчаток:

«- Танька, ну припини! - спокій злетів з Ірки, і вона заговорила благально, майже жалібно. - Ну ти прямо як п?ятирічна! Головою подумай! Шабаш відьом! Ми навіть не знаємо, чим там відьми займаються! Напевно там небезпечно! Тобі нічого на шабаші робити!» [4, 6]

Ірина не бреше, що намагається захистити свою подругу від небезпечних невідомих відьом, але у глибині душі дівчинки криється інша правда - Таня не відьма, отже шабаш не для неї.

Поява магічних сил трішки змінила дівчинку, у ній з?явилася невластива раніше самовпевненість і розуміння власної особливості. Ірина усвідомлює, що тепер вона відьма, а Таня залишилася звичайною людиною, тому заздрить їй, Ірині, і це тішить дівчинку. Все це ми можемо спостерігати у її внутрішньому монолозі та міміці:

«…Ірка таки відьма, нехай недосвідчена, зате справжня, природжена, нею подавляться, а Танька хто? Ірка трохи зарозуміло усміхнулася - все-таки приємно бути крутою! Таньку вона, звичайно, розуміла - хто б не захотів стати справжньою відьмою? Але якщо вже від народження не дано, то...» [4, 15]

В Ірині відбувається певне роздвоєння - з одного боку вона розуміє Таню і її прагнення, а з іншого - паростки гордині і розуміння власної особливості, породжують у ній іскри зарозумілості.

Це призвело до того, що дівчатка посварилися і сталося це у День народження Тані. В Ірині відбувається внутрішня суперечка - йти до подруги чи сховатися за образою і не прийти, залишити напризволяще: «Ірка задумалась. Їй належало прийняти нелегке рішення. Миритися з Танькою вона не збиралася. Зрештою, Ірка права, і Танька одного разу це зрозуміє. З часом. Але й підводити подругу теж не годилося. Ще мить повагавшись, Ірка попрямувала до себе в кімнату переодягатися» [9, 16].

Ірина завжди виконує клятви, які дає, тому попри сварку, вирішує, що головне - допомогти Тані пережити цей день. Дівчинка сподівається, що Таня колись зрозуміє її мотиви і прийме їх.

На святі Ірина швидко розуміє, чому Таня так не любить дочок ділових партнерів її батька - самозакохані красуні в яких батьки не останні люди в місті і які вважають, що світ обертається навколо них. Ірині важко знаходитися у такому оточенні, слухати їхні розмови, що можна побачити у невласне прямій мові дівчинки:

«Їй було до болю заздрісно слухати цих розфуфирена ідіоток. Не тому, що у них тато в банку працює - хоч і в пляшці, їй-то що! А тому, що у них взагалі тато є. І мами, напевно, теж. А у Ірки... Мама - так, - у Німеччині. Більше півроку як відчалила - і ні слуху, ні духу. Листів про німецькі звичаї не пише - тут Ірка все вигадала. А батько... От уже кого в очі ніколи не бачила. Про те, що в принципі у кожної людини є хоч якийсь батько, Ірка задумалася зовсім недавно. Та й то через бабусь - нинішньої і покійної» [4, 25].

Ірина не заздрить їхньому матеріальному становищу, для неї це не суттєво, але люблячі батьки, які завжди поруч, допомагають і опікають - це те, чого вона ніколи не мала і те, що для неї цінніше від грошей.

Тема батьків для Ірини назавжди залишиться болісною, адже важко розуміти, що від тебе, по суті, відмовилися найближчі для кожної дитини люди - власні батьки. Адже, жодна бабуся, як би сильно вона не любила онуку, ніколи не зможе замінити ні батька, ні, тим паче - матері.

Намагаючись підняти Тані настрій Ірина згоджується взяти її на шабаш. Ставлення двох старших природжених відьом, яких зустрічають дівчатка на острові, до Ірини автори показують у такому епізоді:

«Обидві господині теж втупилися в Ірку. Треба віддати належне природженим відьмам - розуміли вони швидше своїх підручних. Мить вони розглядали Ірку, і їхні очі наливалися темною смарагдовою зеленню. Потім, немов кадри в старій кінохроніці, на їхніх обличчях стрімко промайнули: розуміння, побоювання, досада, - і миттєво все залилося потоком люб?язності» [4, 55].

Ірину не обманює показна люб?язність відьом, вона достатньо спостережлива дитина, щоб зрозуміти, що вони незадоволені появою ще однієї молодої відьми.

Дивна річ відбувається, коли Іра назвалася, на мить дівчинці здалося, що старі відьми щось знають про таємницю її походження, що можна проглянути в їхньому діалозі:

«- Ірка Хортиця.

І побачила, як обидві природжені відьми раптом переглянулися і на їхніх обличчях миттєвої спалахом прорізався справжній жах.

- Ти ж ба! - безпосередньо вигукнула Стелла. - А ти часом не дочка старого...

Застережливий кашель Оксани Тарасівни змусив Стеллу зупинитися.

- Ви про щось запитували? - поцікавилася Ірка, але Стелла лише рішуче покрутила головою, так що затанцювали кінці хустки.

- Шо мені питати, нема чого питати!» [4, 56]

З обірваної фрази можна припустити, що відьми знають Ірининого батька, але дівчинка відволіклася і тому не помічає цього.

На острові дівчатка знайшли полонянку відьом, стару Ольгу Вадимівну, яку тримають тут, щоб по смерті забрати її дар. Ірина згадує, що Ольга Вадимівна була знайома з її покійною бабусею-відьмою. У діалозі Ірини з Ольгою Вадимівною, дівчинка дізнається, що покійна бабуся мала якісь плани, стосовно її долі:

«- Справді, ми з твоєю бабусею були, скажімо так, колеги. У тебе прекрасна пам?ять, дитинко. Ти і раніше виявляла неабиякі задатки. Я неодноразово попереджала Єлизавету, що вона просто зобов?язана змінити свої плани на твій рахунок. Але вперта була покійниця, - Ольга Вадимівна недбало махнула рукою. - Якщо вже забирала щось собі в голову...» [4, 77]

Ірина не з тих дітей, хто пройде мимо зла й несправедливості не спробувавши допомогти, саме це намагання призвело до того, що відьомський дар старої отримала Таня, таким чином зруйнувавши всі плани відьом-господарок та їхніх роблених учениць: «Ірка зрозуміла, що немає чого стояти стовпом, чекаючи, поки відьомська зграя роздере Таньку на клаптики. Пора втрутитися. Вона схопила Таньку за руку і рвонула до берега» [4, 90].

Дівчинка діє рішучо та швидко, адже небезпека загрожує її єдиній подрузі, а віддавати друзів негативно налаштованим відьмам, не входить у її життєві плани.

Таня рада, що має змогу стати відьмою, але дівчатка розуміють, що легко від них роблені не відпустять. Психологічна напруга призводить до того, що дівчинка ледве не ображає своїми нерозважливими словами Ірину:

«…Це в тебе бабця до твоїх зникнень звична, а у мене батьки з розуму зійдуть!

Ірка вирішила не ображатися. Звичайно, не варто було Танька натякати, що в Ірки немає батьків, а бабці все одно, що з онукою станеться. А з іншого боку, Танькі зараз зовсім невесело. Вголос вони нічого не сказали, але обоє раптом згадали, що дар забирають у вмираючої відьми» [4, 106].

Ірина знає, що слова сказані Танею були не зі зла, просто подруга турбується за батьків, тому необдумано їй відказала. Дівчинка вміє поставити себе на місце подруги, тому розуміє переживання Тані і не ображається.

У глибині душі Іра заздрить подрузі, адже вона має чудових батьків, які піклуються і люблять її, але не дозволяє цим заздрощам довго жити у своїй душі, розуміючи, що це не вина Тані, що в неї немає такої родини:

«Ірка подивилася на неї зі співчуттям і деякою заздрістю. Зрозуміло, у Таньки душа болить, що батьки хвилюються, але все-таки чудово, коли за тебе є кому хвилюватися» [4, 111].

Ірина тверда у своїх переконаннях, вона усвідомлює, що віддати силу комусь із роблених відьом, означає створити страшну, злу загрозу для всіх людей і не хоче, щоб відповідальність за це лежала на ній. Вона вважає, що стара відьма зробила правильний вибір, про що й повідомляє їм у діалозі:

« - А з вас же страшна відьма вийде, - повільно промовила вона, дивлячись у жадібні очі «училки». - А з цих двох - ще гірші, - Ірка махнула в сторону дівчат. - Я думаю, Ольга Вадимівна вибрала правильно. Нехай дар у Таньки залишається, всім краще буде» [4, 160].

Іра знає, що з подруги вийде краща природжена відьма, ніж із будь-кого з роблених, тому відмовляє їм у їхньому прагненні забрати дар із Тані.

Дівчинка намагається захистити подругу і попри те, що не любить брехати, коли постає така необхідність відчайдушно бреше, адже розуміє, що головному байкерові байдуже живою чи мертвою залишиться Танька після його спроби відібрати у неї дар. Прагнення Ірини переконати його в абсурдності почутого ми бачимо в її діалозі з ним:

«- Слухай, ти ж дорослий хлопець! - намагаючись бути максимально переконливою, заторохтіла Ірка. - Яке чаклунство? Ти скажи ще, що в Гаррі Поттера віриш!» [4, 178]

Дівчатка потрапляють до рук групи спеціального призначення «Сірі вовки», які нібито допомагають їм, але Ірина не довіряє дивному майорові і відчуває, що не Танькині батьки організували їхній пошук. Її жести, міміка та внутрішній діалог говорять про нервовість дівчинки, яка відчуває загрозу та хаотично шукає вихід із ситуації:

«Ірка невизначено повела плечем. Їй не хотілося псувати Танькину радість. Але щось підказувало - Танькин батько, при всій його крутизні, не міг ні про що просити ось цього гострозубого мента. Їм би краще триматися від майора подалі.

Тікати треба зараз, із машини, адже невідомо, куди майор їх везе. Ірка гарячково перебирала варіанти втечі. Чи не вийде... Не вийде... Не те ... Знову не те... А якщо... Вона підвела голову і... зіткнулася поглядом з майором, який уважно спостерігав за нею через дзеркальце заднього виду. Очі у майора були дивного жовтого кольору, такі ж хижі, як і усмішка. У їх глибині жевріла усмішка, немов майор прекрасно розумів, що Ірка зараз будує плани втечі. І наперед сміявся над їх нікчемністю» [4, 191].

У відділі міліції на них чекали відьми-господарки та їхні роблені учениці, які сподіваються отримати від Тані дар. Ірка розуміє, що вирватися з камери тимчасового утримання, яку зачаклували дві відьми вони не зможуть і впадає у відчай. Жести та невласне пряма мова розкривають психологічний стан дівчинки:

«Ірка повела плечем. Яка різниця, хто винен, все одно тепер вони обоє загинуть. Нерозумно і бридко, у шлунках песиголовців. І ніякого виходу! Просто збожеволіти можна! Ірка садонув кулаком у стінку» [4, 204].

Вона не боїться померти, але думка, що її життя закінчиться у шлунках песиголовців викликає у дівчинки огиду, а страшне почуття власної безпорадності породжує гнів.

Дивом вибравшись із відділку дівчатка майже дібралися додому, але Ірка відчуває, що небезпека може з?явитися будь-якої хвилини, тому поспішає потрапити на територію її дому, щоб бути під захистом, адже вдома відьму не може образити ніхто. Її душевні переживання можна виразно простежити у невласне прямій мові героїні:

«У грудях у неї немов скрутився тугий вузол паніки. І тихо, і навколо нікого, але все її нутро горлало: «Швидше! Всередину!» А Танька, зараза, все зволікала, все тупцювала, поглядаючи на стежину, що вела до її будинку. Так зрушиться вона з місця, нарешті!

Дівчата побігли до хвіртки. На мить Ірці здалося, що тремтяче ранкове марево при їх поява насторожилось і ледь помітно потягнулося назустріч. Ірка рвонула стулку, подруги заскочили у двір. Ірка засунула засув і знесилено прихилилася до паркану. Вони дійшли!» [4, 234]

Потрапивши в середину Ірина відчуває, як напруга покидає її, тепер вони в безпеці, залишилося почекати два дні і Таня ввійде в силу, все буде добре, жахи залишилися позаду. Напруга останніх днів покидає її і це проглядається у внутрішньому монолозі дівчинки:

«Вона вдома, і баба бурчить, і борщ скоро буде... Все, все! Врятувалися, сховалися! Ніяких більше мерців, байкерів, людожерів і міліціонерів!» [4, 236]

Але виявилося швидко вона розслабилася - Таня наскільки переживає за своїх батьків, що вони не знають, де їхня донька, турбуються за неї, що намагається покинути дім Ірини, це призводить до того, що дівчатка сваряться й у запалі сварки говорять не те, що вважають насправді:

«Ірка розтиснула руки. Танька не чекаючи цього впала на підлогу.

- Я егоїстка? - страшним шепотом запитала Ірка. - Я? І ти туди ж? - злі сльози бризнули з її очей. - Це через тебе ми вляпалися у всю цю історію - я ж не хотіла брати тебе на шабаш, ти наполягла! Це заради тебе я билася з мертвяки, і людожери мене мало не зжерли теж через тебе! А ти кажеш, що я егоїстка?!

- Ти не розумієш! - Танькиними щоками котилися сльози. - Я до мами хочу!

- Я все життя до мами хочу! - заволала Ірка. - І кого це хвилює?» [4, 240]

Іра наговорила все це у гніві, бо слова Тані боляче відбилися на ній і дівчинка інстинктивно відповіла тим же - принесла біль подрузі.

Ірина майже відразу починає картати себе за гнівні, необдумані слова, які зірвалися з її вуст у момент злості, вона розуміє, що насправді не вважає Таню винною, просто слова дівчинки зачепили болючу струну в її серці й Ірі страшенно соромно за свій вчинок. Картання дівчинки виразно показані у невласне прямій мові персонажу:

«Вона не повинна була, не мала права говорити таке Танькі! Через Таньку вона, бачте, вляпалася! А як інакше? Повернутися і додому полетіти, нехай подруга сама викручується? А, коли Ірку два місяці тому викрали? Танька шукала її по всьому місту, з псами-ярчуками билася, і з відьмою теж! Між іншим, жодного разу не сказала, мовляв, «через тебе, Ірка, вляпалися.

Але з іншого боку, що за дитинство таке? Мама її, бачте, чекає! Скажи спасибі, що чекає! Ірку геть не чекає. І ніколи не чекалає! Ірка шмигнула носом. Доводилося визнати - саме тому вона на Таньку і накинулася. Звичайна заздрість, Ірочка! Соромно!» [4, 241]

Іра усвідомлює, що причина сварки закладена саме в ній - у її підсвідомих заздрощах подрузі, адже у Тані є те, чого немає у неї - люблячих батьків, яким її доля не байдужа.

Відьми знову намагаються вмовити Іру віддати їм подругу, погрожуючи, що якщо дівчинка не згодиться вони вб?ють їх обох. Ірина бачить, що Таня готова сама їм здатися й у відчаї вибачається за свої гарячі, нерозважливі слова:

«- Танька, я дура! Я сама не знаю, як я могла тобі таке ляпнути! Ну вибач! Ти ні в чому не винна! Ну ти що, якщо у мене язик дурний, так я дам тебе вбити? Я не зрадниця!» [4, 250] Дівчинка щиро вибачається, оскільки відчуває вину перед Танею за свої жорстокі слова.

Монолог Ірини глибоко розкриває психологічні процеси, які відбуваються у дівчинці. Вона у відчаї і злиться на Таню, на її бажання вийти до відьом і померти, адже для неї Таня одна з найближчих і найдорожчих людей й Іра боїться її втратити:

«- Танька, ти просто боїшся! Як завжди, на тебе тільки натисни, ти і лапки догори. Алла тобі гидоти говорить, ці відьми - голову морочать, я взагалі не те ляпнула, а ти відразу віриш! «Ох, я погана, ох, я винувата!» Ти себе хоч трохи поважаєш? А людей, які тебе люблять? То ти за маму турбувалася, а тепер даси себе прикінчити? І що, мамі добре стане, турбуватися немає про кого? - Ірка вже кричала. - А я? Я як без тебе? У мене ж, крім тебе, нікого немає!» [4, 251] Ірині страшно навіть уявити собі, залишитися без Таньки, єдиної подруги, яка для неї як сестра.

Незвичні історії як магнітом притягуються до Ірини, не встигла дівчинка владнати проблеми з відьмами як на горизонті з?являється інша - бізнесмен Іващенко («Чаклунство за наймом»), якого дівчинка кілька місяців назад ледве зі світу не звела, просить допомогти знайти компаньйона, що втік з його грошима. Дівчинка незадоволена цим візитом, адже він нагадує їй про власні помилки і приносить зайві проблеми, які їй зовсім не потрібні:

«Ірка перевела дух, і миттєве полегшення в її душі змінилося невдоволенням. Вона теж впізнала свого співрозмовника» [5, 19].

«- Проходьте - неохоче процідила вона, - он туди, на лавку під яблунею, - і відійшла в бік, пропускаючи бізнесмена Іващенко, якого починаюча відьма Ірка Хортиця одного разу мало не зжила зі світу» [5, 20].

Ірина боїться, що Іващенко розповість всім, що вона справжня відьма, адже в її пам?яті ще свіжі прочитані історії про те, що з відьмами робили звичайні люди - запирали у власному домі і підпаювали. Підсвідомо вона боїться, що така доля очікує й на неї і це прослідковується в її жестах:

«Перелякана Ірка скорчилась на лавці. Її хворій уяві раптом явилася темна ніч і натовп з факелами, а попереду чомусь та сама тітка, що вигнала її сьогодні з базару. І веде вона народ прямо до будинку, де за щільно зачиненими віконницями зачаїлися вона і баба» [5, 32]. Дівчинці страшно дізнатися, яку реакцію ця новина викличе у її оточенні, адже попри відьомську силу, вона боїться бути викритою як відьма.

Іра намагається контролювати суперечки Таньки й Богдана, для неї важко знаходитися між двома своїми найкращими друзями, які весь час сваряться, тому час від часу вона рішуче втручається у їхні діалоги:

«- Ану досить, - рішуче відрізала Ірка. - Мені ваші вічні сперечання набридли гірше гіркої редьки...» [5, 49]

«…- Досить, я сказала! - гаркнула Ірка. - Ти, - вона тицьнула пальцем у Богдана, - повинен думати, куди свої залізяки можна чіпляти, а куди не можна! А ти... - Іркин палець уперся у Таньку, - припини до всіх чіплятися! А то я взагалі нікуди не піду! Мені і так ця історія не подобається! Я поняття не маю, як ми ці самі гроші розшукаємо...» [5, 50]

Вона мимоволі стає тим фактором, який об?єднує наскільки різних дітей, як Таня та Богдан. Вони обоє дружать з Іриною, тому вимушені спілкуватися між собою.

Ірина не любить, коли нею намагаються керувати люди, яких неможливо назвати лідерами чи сильними особистостями, вони просто намагаються за її рахунок підняти власну самооцінку. Це викликає в ній злість і роздратування, що виразно можна побачити у цій цитаті:

«Іркина злість досягла пікової точки. Все склалося одне до одного - обіцяні величезні гроші, котрі не стільки приваблювали, скільки лякали її, чаклунське розслідування, за яке незрозуміло з якого боку братися і від якого її друзі нізащо не хотіли відмовлятися. А тут ще цей казна-звідки взявся першокласник, тобто першокурсник, командувати намагається! Набрид!» [5, 91]

Дівчинка зневажає тих, хто кидає власних дітей напризволяще, вважаючи що малі діти повинні самі заробляти собі на життя, а не розраховувати на матеріальну підтримку з боку батьків. У них вона бачить відображення власного батька, який жодного разу за все Іркине життя не поцікавився, де його дитина і як вона живе. Зневага дівчинки відчутно звучить у її діалозі з майором та проглядається у міміці:

«… - А його дітям як, пропадати? - дивлячись на чоловіка прищуреними від ненависті очима, процідила Ірка. - Знаю я таких татусів! Тільки про себе думають, а дитина - жива чи мертв - байдуже! - у голосі Ірки чулася давня, звична гіркота» [5, 164].

«- Таких, як він - майже викрикнула Ірка. - Як мій батько! Однакові гади, що той, що цей! - вона теж кивнула на «в?язня батареї». - Якби мій татусь хоч трохи, хоч крапельку нами цікавився, може... може, і мама невважала б, що їй зі мною важко, що я їй заважаю! І непоїхала б у свою Німеччину! Як же я його ненавиджу! Ось кого прибила б із задоволенням!» [5, 166]

Ірина не розуміє, що може завадити її батьку, хоч інколи цікавитися нею, крім абсолютної байдужості до власної доньки. Таке ставлення до неї породжує в її душі лише зневагу та ненависть до нього. Стара дитяча рана живе в її серці не загоюючись і весь час кровить, коли дівчинка зустрічає таких батьків, яким не потрібні свої ж діти і, які вважають їх баластом, що заважає їхньому життю і процвітанню.

Отже, Ірка Хортиця вірний і щирий друг, вміє цінувати дружбу та заради друзів готова ризикувати життям. Штамп дитини із «неблагополучної сім?ї» призводить, до того, що дівчинка намагається довести собі і оточуючим, що вона чогось варта у цьому житті. Ірина сильна, вольова, наполеглива особистість, тяжкі повороти долі лише загартували її. Дівчинка вміє швидко і рішучо приймати рішення та нести за них відповідальність. Вона справедлива, чесна, дитина із совістю, але в її серці - рана нанесена недбалим ставленням мами до неї та повної відсутністю інтересу з боку батька.

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв створюючи образ Ірки Хортиці - молодої природженої відьми, основну увагу при характеротворенні персонажу приділили таким засобам як: невласне пряма мова, що дозволяє повною мірою показати внутрішні переживання дівчинки; діалог, у якому розкривається взаємодія персонажу із іншими персонажами; характеристика персонажу з боку інших персонажів, що допомагає показати ставлення інших персонажів до Ірини; жести і міміка для підкреслення глибини переживань, емоцій - страху, відчаю, роздратування тощо; портретну характерстику автори використовують лише пунктирно, залишаючи багато місця для читацької уяви.

2.2 Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни

Найкращою подругою Ірки Хортиці є звичайна дівчинка Танька, яка живе неподалік від неї. Вона щира, вірна подруга, інших друзів, крім Ірини у неї немає, тому вона дуже сумує, коли з?являється Рада Сергіївна, яка хоче забрати дівчинку до себе у школу. Цей тихий сум проглядається у її діалогах з Іриною: «… Ні, забере вона тебе. Знову я одна залишусь. В обіймах із книжками, - Танька не відривала очей від верхівки яблуні, але Ірка все одно бачила, що очі у подруги на мокрому місці» [9, 11].

Таня сама визнає, що у неї немає більше друзів, крім Іри і їй важко і боляче від розуміння, що її подруга скоро залишить її. Дівчинка розуміє, що це шанс для Ірини отримати краще майбутнє, ніж те на яке вона може сподіватися тут і тому не заважає їй і не відмовляє у прагненні навчатися у школі Ради Сегіївни, але розлука з єдиним другом навіює на неї тугу.

Відколи Ірина загадково зникла Танька з Іркиним котим весь час її шукали, аж поки не знайшли, коли та тікала від Аристарха і ярчуків. Страх за Ірину показано у прямій мові персонажу:

«- Не стій як нежива, а то й справді неживою станеш! - репетувала Танька, тягнучи приголомшену Ірку за собою, геть від котячо-собачого побоїща» [9, 188]. Таня намагається відвести подругу подалі від небезпеки не зважаючи на ризик для власного життя.

Тетяна - справжня подруга, яка ризикуючи своїм життям намагається врятувати Ірину від дивних сліпих псів-ярчуків, які можуть бачити лише відьом. Її бажання захистити подругу виразно показано у діалогах персонажів та її вчинках:

«- Танька, біжи! Звідки ти тут узялася?

- А сама? - войовничо, але не зовсім зрозуміло запитала Танька. - І взагалі, не питання, звідки взялися, питання, як вибиратися будемо, - продовжуючи філософствувати, Танька зробила крок і несподівано опинилася між кудлатим і Іркою, прикриваючи подругу собою.

- Ти що робиш, дура? - перелякана Ірка кинулася вперед - між Танькою і кудлатим.

- Спокійно, мене він не чіпатиме, - заявила Танька, втім без великої впевненості і, акуратно оббігши Ірку, знову стала між нею і псом» [9, 190].

Навіть не маючи впевненості у власних словах, Таня не вагаючись живим щитом стає між Іриною і псом, що безумовно говорить про певну самопожертву заради дружби.

Попри на міцну дружбу з Іриною, Таня не високої думки про Іриного друга Богдана, тому нітрохи не зрадіє їхній зустрічі. Навпаки, у діалозі з Іриною виразно звучить те, що з Богданом вона не в дружніх стосунках:

«Танька його появі анітрохи не зраділа.

- Слухай, звідки цей толкієнутий узявся? - обурено запитала вона у Ірки» [9, 190]. Таня зневажливо ставиться до маніакального захоплення хлопця книгами і фільмами Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перстнів» і його належання до об?єднання толкіністів.

У наступному діалозі стає зрозуміло, що хоч Танька і дружить з Ірою, про Богдана вона майже нічого не знає:

«- Ой! - коротко і якось не по-бойовому видихнула Танька, очікуючи побачити собаку нанизану на блискуче вістря. Але пес просто відлетів убік. Піднявся, оглушено киваючи головою.

- У нього що, меч тупий?» [9, 191]

«- Він що, і справді вміє битися мечем? - знову здивувалася Танька.

- Звичайно. А ти як думала? - знизала плечима Ірка…» [9, 192]

Таня щиро здивована, що Богдан не просто весь час носить із собою меч та лук, а ще й вміє ними користуватися у бою, адже вона вважала, що це просто атрибутика толкініста від якої немає жодної користі.

Дівчинка сама здогадалася, що Ірина відьма задовго до того, як подруга зізналася їй у цьому про що повідомляє у розмові з нею:

«- А я по коту зрозуміла, - тихо додала Танька. - Він у тебе дуже... - вона зам?ялася, підбираючи слово. - …виразний» [9, 197]. Таня дуже багато читає і вміє міркувати власною головою, тому новина, що Ірина відьма не стала для неї несподіванкою.

Для того, щоб знайти Іру, Танька весь час спостерігала за котом, підозрюючи, що він її шукатиме. Дівчинці було не важливо, що через це вона пропускає школу, що майже не спить цілими днями, головне було знайти Ірку про що розповідає у діалозі з Ірою:

«- Та я за цією твариною цілими днями тягалася, мене за прогули наша класна скоро знищить! - знову обурилася Танька. - Я його коли знайшла, згадала, що ти про здоровенного кота питала. Притягла додому - у мене батьки до тварин спокійно ставляться. Він майже тиждень пластом лежав, а потім носитися почав. Я відразу подумала - тебе шукає. І я з ним, якщо встежу, звичайно. Довелося цілодобове спостереження встановити, не висипаюся через нього хронічно. Нещодавно він начебто зрозумів, де тебе шукати, летів з усіх лап - і у дірку в паркані шусть! І в голові немає, що я за ним не пролізу!» [9, 200]

Таня жертвує навчанням, сном, прагнути знайти Ірину, оскільки розуміє, що кіт це її єдина ниточка, яка веде до подруги, тому намагається всюди слідувати за ним: «… - Відлежався, дивлюся, знову намилюється. Я за ним! Тільки цього разу він начебто не проти був, що я з ним іду, навіть допомагав мені» [9, 201].

Вона намагається максимально допомогти Ірині владнати проблеми з Радою Сергіївною та Аристархом Теодоровичем, тому не марнує час даремно, а намагалася знайти про них інформацію, віднайти побільше відомостей про відьом, про що повідомляє у розмові друзям:

«- Поки ти тут спиш, я де тільки не була!

- Ну і де? - поцікавилася Ірка.

Утрьох вони всілися на стару лавку під яблунею. Танька зняла з плеча сумку і витягла з неї здоровенну записну книжку.

- В Інтернеті була, у бібліотеку збігати встигла. Про цих самих наддніпрянських відьом, виявляється, стільки написано! - Танька почала гортати свій блокнот. - Я й половини переглянути не встигла, але одне скажу тобі чітко - Рада Сергіївна тебе в спокої не залишить. Вона і справді заздрить! Робленівідьми завжди заздрили природженим» [9, 210].

Вона «раціо» їхньої компанії, любить працювати з інформацією у бібліотеках та інших джерелах, дівчинка начитана та всесторонньо розвинута, про що можна судити з її діалогу з Ірою:

«- Ніякий він не Аристарх Теодорович, - урочисто повідомила Танька. - Звичайний Олександр Федорович, - вона на мить задумалася. - Хоча теж круто, зовсім як Керенський» [9, 214].

Таня спостережлива та розсудлива, вона першою, звернула увагу на дивні сни Ірини, оскільки розуміє, що відьмі прості сни не повинні снитися. Це викликає у ній тривогу та зосередженість у діалозі з Іриною:

«- Які сни? - раптом насторожилася Танька.

Ірка знизала плечима:

- Кажу ж, дурні! І головне, однакові!

- Що значить «однакові»? - з нетерпінням перепиталаТанька. - Ти давай по детальніше.

… - Ти що, не розумієш? - Танька страшенно розхвилювалася. - Якщо ти відьма, значить, твої сни - не просто так!» [9, 232] Дівчинка вміє логічно мислити та знаходити пояснення не лише в книгах, а й самостійно.

Тетяна вважає себе розумнішою Богдана, оскільки він цікавиться лише тим, що пов?язано з «Володарем перснів» Дж. Р. Р Толкіна і нічого іншого, крам ельфів і гномів не читає, на відміну від неї - Таньки, яка читає найрізноманітніші книги та багато про що знає. Тому при нагоді намагається показати свою обізнаність у діалозі з ним:

«- Треба ж, які ти слова знаєш! Інквізиція, до твого відома, це суд такий, церковний, він вирішував - палити чи ні. А коли вже палять - називається аутодафе. Це в Європі так, а у нас відьма не судили.

- І не палили? - з щирою зацікавленістю запитала Ірка.

Танька зам?ялася:

- Ну-у, іноді палили. Усім селом збиралися, у хаті відьму замикали і разом із хатою палили. Тому що всередині власного будинку відьму образити не можна, - із деякою гордістю за відьом оголосила Танька» [9, 218].

У битві проти Ради Сергіївни, Танька брала активну участь і допомагала Ірині і Богдану, чим могла. Саме дівчинка придумала план, як здолати стару відьму. Хвилювання від цього виразно показано у діалозі з Ірою та жестах персонажа:

«- Я придумала! - скрикнула вона, хапаючи Ірку за руку. - Я знаю, як нам подолати Раду! Й Іващенка заодно врятуємо! Треба лише змусити Раду прийняти вигляд чого-небудь нешкідливого для людей! - Танька запнулася. - Але спершу я у словнику подивлюся, що таке мочало. А то раптом воно... агресивне» [9, 248]. Вона вміє визнавати, що чогось не знає, але постійно вдосконалюється, коректуючи свої знання.

Першу позитивну характеристику Тані робить Богдан після бою з Радою Сергіївною, визнаючи її заслуги у їхній перемозі: «- Молодець, Танька, - поблажливо похвалив Богдан. - Точно з?ясувала, у що відьма може перекинутися. Без тебе ми б так не підготувалися!» [9, 261]

Таня не знає, як реагувати на похвалу хлопця тому ніяковіє. Не зважаючи на свою нелюбов до Богдана, вона все ж справедливо визнає і його вклад у спільну перемогу, що можна побачити у їхньому діалозі: «- Та й ти нічого. Із лука стріляти вмієш, - зніяковіло пробурмотала Танька» [9, 261].

У «Відьминому дарі» Таня бажає стати відьмою, як і Ірина, але подруга відмовляється робити з неї роблену відьму, тому дівчатка часто сваряться, адже сліпе бажання Таньки стати відьмою не приймає жодних раціональних заперечень Іри, що проглядається в їхньому діалозі:

«- Я - не відьма, - погодилася Танька і тут же закричала: - Тому що ти не хочеш мене нею зробити!» [4, 7]

«…- Але ж це ти мене відьмою зробиш, - вкладаючи в слова всю можливу переконливість, відповіла Танька. - Ти ж не будеш змушувати всякі гидоти влаштовувати!» [4, 7] Таня знає про загрозу стати лихою відьмою, але знаходить всьому виправдання, адже мета виправдовує засоби.

Попри ці суперечки у глибині душі дівчинка розуміє, що Іра має рацію, хоч і не бажає цього визнавати.

Таня не любить свій день народження, оскільки її батьки влаштовують із нього зустріч ділових партнерів, а ті ще й привозять своїх дочок, з якими в дівчинки далеко не дружні стосунки, про що говорить сама дівчинка:

«- З Алкою ще ніхто впоратися не міг, - зітхнула Танька. - Мало, що вона кожен день народження мені нерви тріпоче, так потім ще півроку батьки її в приклад ставлять - яка вона вся з себе незвичайна!» [4, 30]

Дівчинка талановита, вона красиво малює - її роботи займають призові місця і хоч сама Таня не вихваляється цим, але Ірина дуже високо ставить її вміння, що виразно звучить у діалозі Іри з Аллою:

«- Ось Танька у нас, наприклад, класна художниця. Ви знаєте, її картина на міському конкурсі друге місце посіла! Між іншим, у журі багато хто вважав, що вона заслуговує перше!» [4, 26]

Таня дуже рада, що Ірина таки згодилася взяти її на шабаш, здійсниться її мрія, але вона остерігається летіти в ступі, адже боїться впасти з висоти й розбитися. Попри це, дівчинка намагається контролювати власні страхи, задля поставленої мети і це можна побачити у діалозі дівчаток:

«Танька підбігла до ступи і раптом нерішучо зупинилася.

- Це ти мене на мотузці, як прицепчик, поволочеш? - із сумнівом запитала вона. - А раптом розв?яжеться?

- Боязно? - озирнулась через плече, Ірка із веселим інтересом втупилася на Таньку. - Так, може - ну його, цей шабаш? Адже я не наполягаю.

- Ні-ні-ні, - заметушилася Танька, сперлася руками об край ступи, підтяглася... І завмерла - одна нога в ступі, інша бовтається зовні. Нещасним голосом поцікавилася: - Ір, а ти взагалі-то літати вже пробувала?» [4, 37]

У ній бореться природня обережність і цікавість, бажання політати і страх падіння, мрія і сувора реальність. У дівчинці відбувається боротьба остраху перед невідомим і бажанням відкрити для себе щось нове і захопливе.

У Тані чиста душа, вона намагається допомагати всім, хто цього потребує, будь-то безіменна русалка чи полонена Ольга Вадимівна. Дівчинка не може миритися із несправедливістю і злом та перша кидається на виручку:

«- Гей, гей, ви що робите? - закричала Ірка і кинулася на допомогу Танькі, яка вже тягнула одну з русалок за мокрі коси, намагаючись стягнути її з жертви. У кращих традиціях шкільних бійок роздаючи стусани й зуботичини, Ірка з Танькою розкидували озвірілих русалок у різні боки» [4, 66].

Якщо вона впевнена у правильності своїх дій, то не чекає підтримки зі сторони, а однією з найперших поспішає на допомогу. Для Тані групове побиття русалками безіменної немислиме, тому дівчинка використовує всі методи, щоб захисти нещасну від них.

Таня прибічниця мирного вирішення конфліктів, але коли розуміє, що надії на це немає, готова до силового врегулювання ситуацій.

«…Короткий поштовх ззаду перекинув її на солому - у бійку рішуче втрутилася Танька.

Ірка вихопила мітлу і жбурнула її Танькі у руки. Збиваючи палаючу свічку, Танька заскочила на стіл. Свічка звалилася, вогник лизнув пучки соломи на підлозі. Алла кинулася і вчепилася Танькі в ногу. Танька аж завила від захоплення і з розмаху заїхала держаком мітли Аллі по вуху» [4, 83]. Змога поквитатися з Аллою викликає у Тані захват та все більше розбуджує бойовий настрій дівчинки, безслідно проганяючи невпевненість та відчуття меншовартості, яке виникало у ній після спілкування з робленою відьмою.

За моральні якості, які Таня проявила намагаючись допомогти Ользі Вадимівні (безкорисливість, щирість, рішучість, співчуття), стара вирішує віддає їй свій відьомський дар.

«- Пусти, - чужим голосом сказала подруга і потягнулася до Ольги Вадимівни.

Стара відьма пливла в повітрі. Теплий вітерець ворушив широкі рукави білої блузи. Очі світилися нестерпним зеленим вогнем. Дивилася вона лише на Таньку.

- Підійди! - поманила вона, і Танька пішла назустріч старій» [4, 84].

Таня перебуває у своєрідному трансі, тому спочатку не розуміє, що відбувається, вона підкоряється поклику відьми не усвідомлюючи, що та задумала.

Таня сильно бажає стати відьмою, але боїться, що це її бажання стане між нею та Іриною, її найкращою і єдиною подругою. Цю невпевненість і страх можна спостерігати у жестах дівчинки та в її спілкуванні з Ірою:

«Танька тут же втупилася у землю.

- Ти тільки не подумай, будь ласка, що я від заздрощів, - жалібно сказала вона. - Ір, ну ти ж моя єдина подруга, правда! Просто... Ну, а ти сама на моєму місці - не хотіла б?» [4, 105]

Вона дуже переживає, що її батьки не знаючи, де дівчинка не знаходять собі місця - це не дає спокою дівчинці, вона не бажає завдавати їм зайвих турбот. Таня - сімейна дитина, тому для неї важливо, щоб її батьки були спокійними і впевненими в її місцеперебуванні. Її моральні переживання засвідчують жести, риторичні запитання та незавершені фрази:

«Танька безсило опустилася поруч і з тугою озирнулась по сторонах.

- Що з мамою зараз робиться... - пробурмотіла вона» [4, 111].

«- П?ять днів! А як же моя мама?.. - жалібно протянула Танька» [4, 161]. Дівчинці надзвичайно важко від розуміння, що її рідні втратили спокій, а вона навіть не має змоги сказати їм, що з нею все добре.

Таня намагається у будь-якій ситуації бачити щось позитивне, адже це дає сили і допомагає не впадати у відчай. Дівчинка сильно переймається проблемою своєї фігури, тому в усіх перипетіях, що випали на її шляху бачить шанс схуднути про що й заявляє Ірині:

«- Між іншим, ми он скільки часу без відпочинку. І майже без їжі, - Танька нервово витягла з здоровенного целофанового пакета шоколадний батончик і зашаруділа обгорткою. - Одне добре, - пробурмотіла вона, вгризаючись у шоколад, - голодування й активний спосіб життя - кілограма на два я точно схудла. А може, навіть на три» [4, 142]. У ситуації, коли її життя висить на волосині, вміння бачити щось позитивне у морі негативу - це показник сильного характеру.

Таня радіє, коли їх знайшла міліція, адже щиро вірить, що дівчаток розшукують її батьки і, що вже сьогодні вона буде дома, весь цей кошмар зі втечею від відьом закінчиться. У дечому це надто наївно і простодушно, адже зважаючи на те, що вони пережили за ці декілька днів не можна так легко довіряти незнайомцям, навіть якщо вони у міліцейській формі. У діалозі з майором розкривається вся глибина її бажання потрапити додому і не останню роль у цьому відіграє міміка дівчинки:

«- Просто дехто просив вас відшукати.

Обличчя Таньки просвітліло:

- Мама і тато! Ну звичайно! Вони мене шукають! Ірка, сьогодні будемо вдома!» [4, 191]

Безрозсудлива сміливість приходить до Тетяни, коли здається, що шансів на порятунок більше немає. Вона не збирається помирати благаючи пощадити її, що очевидно з її діалогу з відьмами:

«- Ваші бабуні теж рвуться, ще й як! - раптом зухвало заявила Танька. - Цілу промову сказали, про те, як вони на вас працюють, а ви... - Танька хмикнула, - ...розпузатились» [4, 195].

Дівчинка відверто провокує відьом, показуючи, що в цій ситуації вона більше їх не боїться:

«Ірка спробувала застережливо штовхнути подругу, але та лише відмахнулася:

- Досить, Ірка! Мені їх тепер боятися нічого - вони все одно вирішили мене вбити! Хіба ти не відчуваєш?» [4, 196]

Таня відчуває себе винною перед Іриною за те, що втягнула її в цю історію і тепер вони обоє будуть змушені померти, адже старі відьми не відпустять їх. Її картання простежуються у діалозі із подругою:

«Танька присіла поруч.

- Це я винна, - прошепотіла вона. - Якби я не змусила тебе взяти мене на шабаш...» [4, 204]

Дивом врятувавшись і діставшись Іркиного дому, Таня бажає найперше повідомити своїх батьків, що з нею все добре, адже за ці дні вимотала себе думками про те, як вони переживають. Неможливість зв?язатися з батьками призводить до того, що нерви дівчинки здають і вона, не дивлячись на небезпеку, поривається йти до тих, та ще й мимоволі ображає Ірину:

«- Мама... Тато... - кричала Танька. - Вони думають, я зникла! Я тут, за два кроки, і навіть не можу сказати їм, що зі мною все добре? А ну пусти мене!

… Але Танька її не слухала. Вона рвалася до дверей.

- Ти егоїстка! - закричала вона. - Моїй мамі зараз погано!» [4, 239]

Відчуття вини за несправедливі сказані слова подрузі, страх і відчай злилися в ній у єдиний порив - бажання потрапити до власного дому, навіть, якщо це не нерозумно й ризиковано.

Таня вирішує, що надалі розбиратиметься з відьмами самостійно, досить того, що Ірина для неї зробила: «- Ти права! - крикнула вона. - Я дійсно сама винна! Спасибі тобі за допомогу, далі я впораюся!» [4, 241] Частково у ній говорить образа на Іринині слова, а частково - почуття провини, адже по справедливості, все щотрапилося розпочалося саме через неї.

Таня чує як старі відьми погрожують Ірині розправою над всіма, хто її дорогий за те, що вона допомагає їй і дівчинка вирішує здатися самостійно, щоб ніхто не мав помирати заради неї. Попри страх перед смертю Таня готова пожертвувати собою, лиш би Іру залишили в спокої. Міміка дівчинки, жести вказують на те, що вона готова прийняти власну долю:

«- Ірка, впускай, - бліда, як крейда, Танька стояла поруч. Руки щільно стиснуті й притиснуті до грудей, у широко розкритих очах застигли жах і рішучість. - Вони мають рацію. Ти не повинна мене захищати. Загинеш. Я сама в усьому винна...» [4, 250]

Всю рішучість намірів дівчинки характеризують її вчинки, вона не зрадниця, не збирається ховатися, коли її подрузі погрожують через неї: «…Танька коротко схлипнула і справді пішла до воріт» [4, 251].

У час, коли настала постала реальна небезпека втратити Ірку і Богдана, Таня збирає всі сили і відчайдушну злість, щоб пробудити в своїх крові відьомський дар заради порятунку друзів. Душевні переживання дівчинки виразно показано у невласне прямій мові героїні:

«Зараз вони загинуть - і єдина подруга Ірка, і придурок цей толкієнутий. А слідом прийде черга і самої Таньки! Дівча тихенько застогнала. Друзі ось-ось загинуть через неї, а вона стоїть тут, як завжди безпорадна, нездатна хоч щось зробити! Але ж вона відьма! В її крові - дар! То де ж він?

Танька відчула , як нею трусить: від скаженості й безнадії, від злості на саму себе, від страху за друзів... А потім страшна, спопеляюча вогняна куля піднялась звідкись зсередини. Диким болем охопила серце - і Танька дізналася, що відчуваєш, коли кров кипить по-справжньому. Куля піднялася до голови, немов би язик полум?я облизалп мозок. Танька закричала... Рій смарагдових іскор затанцював на її пальцях, плечах, волоссі... Біль схлинув... Танька схопила Іркину баночку польотної мазі. Кинулася у коридор. Підняла збиту велетом довгу сталеву вішалку. Скочила на неї, відштовхнулася п?ятами... і вилетіла у двір» [4, 270].

Відчуття власної безпорадності, відчаю, страху, безнадії, породжують у дівчинці злість на себе, ця суміш почуттів допомагає відкинути внутрішні бар?єри та прикликати з глибин свого єства силу здатну змінити все її життя.

Попри все те зло, що за ці дні їй робили роблені відьми, Тані все одно шкода їх, їхнього відчайдушного, тваринного прагнення отримати відьомську силу. Таня м?яка за вдачею, не злопам?ятна, вміє прощати і співчувати ворогам, це виразно показано в її з Іриною:

«- А чому ж на душі так паршиво? - заперечила Танька. - Може, не треба було нам все-таки на шабаш летіти? І дар у тієї вмираючої відьми, Ольги Вадимівни, теж не потрібно було брати. Нехай би вже комусь із них дістався, - Танька кивнула на роблених, що повільно піднімалися із землі» [4, 276]. Попри власне бажання стати відьмою, їй жаль, що вона відібрала цей шанс у когось із них.

Таня сильно здивувалася, коли дізналася, що Ольга Вадимівна сама спланувала віддати їй свою силу і, що не знаючи її вірила, що дівчинка стане хорошою відьмою. Для неї багато що означає таке визнання від старої відьми: