Специфіка характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва

«- Але ж ви мене зовсім не знаєте... - здивувалася Танька.

- Тепер знаю. Ти будеш хорошою відьмою. Може, навіть кращою, ніж була я. І вже у всякому випадку, набагато кращою, ніж будь-яка з цих панянок. - Ольга Вадимівна недбало махнула в бік колишніх роблених» [4, 278].

У «Чаклунстві за наймом» характер Тані вже інакший, дівчинка змінилася, за допомогою чаклунства вона отримала ту частину впевненості в собі, яка не вистачала їй декілька місяців назад. В її діалозі з бізнесменом Іващенко Таня веде себе незворушно, впевнено, відчуваючи себе володаркою ситуації:

«- Теж відьма? - посміхнувся бізнесмен.

- Припустимо, - абсолютно незворушно відрізала Танька і наостанок лизнула палець ще раз. - А що, про мене ви теж всім розкажете? Друзям, сусідам?

…Щось у Танькиних словах йому не подобалося. Напевно, тон. Надто легковажний, та ще й виразно уїдливий» [5, 35]. Таня відьма і пишається цим, вона не боїться примарливих погроз Іващенко, тому її не так легко залякати як на Ірину.

Автори не подають детального опису зовнішності дівчинки, лише побіжно, пунктирно вказують на основні риси: «Тут кущі знову розсунулися і з них вибралася ще й дівчинка - світловолоса і пухкенька» [5, 34].

Навіть Богдан не дивлячись на те, що часто заїдається із Танькою змушений визнати, що вона змінилася у кращу сторону. Від нього ми отримуємо таку характеристику образу Тані:

«-Ну ні фіга ж собі! - видихнув Богдан, який похмуро мовчав під час цих кровожерливих переговорів. - Така начебто скромна, тиха, боягузлива, у школі всього боїться... А тут - треба ж, як крутого мужика-бізнесмена розкрутила!

- При чому тут школа, - фиркнула Танька. - Це бізнес!» [5, 44]

Таня не пропускає жодного випадку, щоб не зачепити Богдана, оскільки вважає, що він, як найменший із їхньої компанії, ще дитина, яка грається зі своїми мечами і толкіністами, та й до того ж, не дуже розумний. Поблажливо-зневажливе ставлення дівчинки до Богдана проявляється у міміці та її діалогах з друзями:

«Танька зиркнула на Богдана, скорчила гримаску:

- А я ще сказала, що без дурнів! Вибач, Богданчик, про тебе забула. Не розумію, чого ми ще і з ним повинні ділитися, по-моєму, від нього ніякого толку. Ну ладно, раз ти так кажеш, нехай буде на трьох» [5, 46].

Таню дратує, що Богдан постійно носиться із зброєю, адже на її думку це по дитячому і привертає до нього надто багато уваги. Її роздратування часто проривається в намагання образити хлопця в розмовах:

«Тут солідна корпорація! - спалахнула у відповідь Танька. - Дорослі серйозні люди, і жодному, чуєш, ти, придуроку, жодному з них не прийде в голову возитися з усякими безглуздими мечами і луками... Вони справою зайняті!» [5, 51] Дівчинку злить, що хлопчина надто велике значення приділяє своїм залізякам і сильно дорожить ними.

Не зважаючи на те, що магічні сили дали Тані впевненість у собі перед звичайними людьми, вона все ще розгублюється перед тими, хто володіє такими ж здібностями як і вона. Хоч, варто зазначити, дівчинка бореться з паталогічною невпевненістю у власних силах, це часто проявляється у її розмовах із друзями: «- Я? Я думала, ти сама... - злякано відсахнулася Танька, але відразу взяла себе в руки. - А чому б і ні? Якщо треба, можу і я! - заявила вона войовничо і грізно зиркнувши на скривленого Богдана» [5, 74].

«… Дівчина фиркнула, взяла дзеркало і урочисто поставила його на стіл перед собою. Нервово відкашлялась. Спробувала якомога величніше покласти руки на раму, але дзеркала виявилося замало й особливої ??величності не вийшло, пальці зісковзнули з вузького обідка» [5, 75]. Таня нервує за потреби використовувати свої вміння на людях, адже підсвідомо вона боїться невдачі і критики.

Попри те, що Таня весь час свариться з Богданом, вона не хоче вплутувати в це Ірку - свої проблеми вона прагне вирішувати самостійно, віч-на-віч із хлопцем: «…Але Танька, здається, зовсім не збиралася ображатися. Навпаки, підштовхнула Ірку до дзеркала.

- Із толкієнутим я потім розберуся, - прошипіла вона» [5, 77]. Таня розуміє, що Ірині не подобаються її перепалки з хлопцем, але нічого не може з собою подіяти.

Показна нелюбов до Богдана зникає в Тані, коли хтось інший, хоч і мимоволі, намагається образити хлопця. Дівчинка відразу стає на бік Богдана і починає захищати його, хоча й сама не помічає цього. З цього можна зробити висновок, що бурчання дівчинки - це зовнішній вияв прив?язаності до хлопчини, і насправді, не дивлячись на всі недоліки Богдана, він їй по своєму дорогий. Ставлення дівчинки проявляється у діалозі з майором:

«Богдан ображено засопів. Але найцікавіше було те, що і Танька образилася на майора.

- Богдан - здухач! - хоч і пошепки, щоб не почув змучений тривогою і цікавістю охоронець, але дуже палко оголосила вона» [5, 137].

Таня як і Ірина, зневажає батьків, що полишають своїх дітей. У неї нормальна родина і їй важко уявити себе на місці таких дітей, але дівчинка розуміє, що це страшне і жахливе становище - бути зайвою в житті батька чи матері. Ставлення дівчинки проявляється у міміці та невласне прямій мові:

«Танька гидливо скривилася. А вона ще думала, що тільки Ірці так особливо не пощастило із батьками: позбулися дитини, як непотрібного тягаря, і всі справи! І ось вам будь ласка, точно такий же екземпляр! На мить їй стало зле - вона уявила, як її власний, рідний і улюблений тато готовий так само підлесливо нити, лише для того, щоб заощадити гроші на своїй дочці!» [5, 163] Дівчинці неприємна навіть думка, що її батько міг би залишити її напризволяще, що вона стала б для нього тягарем.

Таня заощадлива і має фінансовий нюх, зважаючи на те, що її батько займається торгівлею нерухомості це й не дивно. Вона не бажає ділитися своїми чесно заробленими грошима з вовкулаками, тому намагається зберегти максимум доходу, адже розуміє, що Ірина просто не розуміє, навіщо їм потрібні такі великі гроші. Із розмов дівчаток очевидно, що Таня володіє хваткою майбутньої безнесвумен:

«- Добре, добре - підняла долоні Танька. - Одного відсотка від п?ятисоти тисяч їм вистачить? А що, п?ять тисяч доларів - нормально за ніч роботи» [5, 215].

«- Зі ста шістдесятьма тисячами можна тільки починати працювати, - засмучено зітхнула Танька. - Доведеться мені бути тобі за менеджера, а то тебе кури загребуть, разом з усім твоїм крутим відьомством. - Вона повернулася до майора. - Тільки заради Ірки поділимо порівну. У сенсі, половина - на вас сімох, а половина - нам на трьох» [5, 217].

Вона не жадібна до грошей і ображається, коли їй так кажуть, вона вважає себе практичною й раціональною особистістю, що простежується у розмовах дівчинки: «- Нічого ми не жадібні, зараз час такий, - образилася Танька. - І взагалі, хто ви такі, щоб критикувати!» [5, 265]

Таня розумна і розвинута дитина, начитана, вона багато про що знає з того, що друзям не відомо - це те що виділяє її серед них. Відколи дівчинка стала відьмою вона весь час самовдосконалюється і багато читає, щоб краще розуміти природу надприродних явищ. Її всебічні знання повною мірою розкриваються в діалозі з Іриною під час битви проти нічок:

«- Це що ще за заговір?! Чому не знаю?! - із сумішшю радості й ревнощів заволала Ірка.

- А ти не покладайся тільки на бабусиний зошит! Із літературою працюй! - хвацько викрикнула Танька, хльостаючи вогнем в усі сторони» [5, 273].

Коли з'являється небезпека для Богдана Таня по своєму, але все ж захищає його. Вона вміє швидко приймати рішення у складних ситуаціях і готова нести за них відповідальність:

«- А от фіг вам, не ваш! - раптом люто вигукнула Танька і... Вхопивши Богдана а плечі, вона з усіх сил вдарила його головою в стіну!

…- Зі мною потім розберешся! - викрикнула відьма. - А зараз дай їм! - вона вказала на нічок» [5, 280].

Потреба по чесному поділити зароблені гроші на всіх злить Таню, хоч вона і розуміє, що це справедливо враховуючи події, що з ними трапилися, але все ж злиться, адже ця справа початково була тільки їхня і заробіток мав ділитися на трьох. Роздратування дівчинки з цієї нагоди звучить у діалозі з Богданом:

«- А він і роздер! - агресивно відгукнулася Танька. - Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара ганебний! Доведеться таки з ними ділитися, по п?ятдесят тисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і норовлять кинути на сотні тисяч баксів!

- Так він і захищав! - заступився за перевертня Богдан. - А то пристрелили б тебе!

- Так я тому і поступилася! Інакше фіг би він у мене отримав, а не триста п?ятдесят тисяч! - здійнялася Танька» [5, 290].

У Тані відбувається певне роздвоєння - совість і справедливість кажуть дівчинці, що такий поділ чесний, а фінансист у ній бушує від втрати першопочаткового заробітку. Попри це у дівчинці переважають саме моральні показники, а не бажання матеріального зиску.

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв образ молодої відьми Тані у романах «Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом» та «Острів перевертнів» творять за допомогою декількох засобів характеротворення, основним із яких є діалог, оскільки саме у взаємодії та взаємозв?язку друзів, найбільш чітко можна розкрити думки та прагнення персонажа; невласне пряма мова використовується рідко, лише в тих випадках, коли необхідно показати душевні, психологічні переживання дівчинки; як і у випадку з образом Ірини, портретна характеристика подається побіжно, їй майже не приділяється увага. Зрідка використовується характеристика персонажа іншими персонажами, як засіб підкреслення змін, які відбулися у ній.

2.3 Богдан як образ сучасного лицаря

Богдан - давній друг Ірини, вони дружать ще з дитячого садка. Хлопець захоплюється книгами і фільмами Дж. Р. Р. Толкіна, ходить із мечем і луком, тому його можна назвати толкіністом. Із першого діалогу Богдана з Іриною стає зрозуміло, що хлопець буквально живе вигаданому Толкіном світі: «…Дверцята відразу прочинилися й Ірці в горло вперлося вістря важкого сталевого меча.

Слідом висунулася голова хлопчика й обережно, зовсім як Ірка нещодавно, повернулася в одну сторону, потім в іншу: хлопчина підозріло оглядав проспект. В Ірки навіть подих перехопило - невже він теж зустрів пса? Або кота?

- Навколо засідки! - пошепки оголосив хлопець. - Леді Ілейн виявилася агентом Саурона!» [9, 26] Для Богдана любов до творів Толкіна це не просто примха, це стиль життя.

Богдан наскільки захоплений творами британського письменника, що намагається говорити і виглядати як його герої. У діалогах хлопчика виразно звучать мотиви Толкіна, - зловісність, трагізм, повсюди зачаїлися вороги:

«- Не можу, - все тим же зловісним шепотом відповів хлопчисько, - я саме від неї ховаюся.

Ірка подивилася на нього з роздратуванням - всього на рік її молодше, одинадцять вже виповнилося, а веде себе як п?ятирічний.

- Чого це раптом?

Очі Богдана різко відчинилися, голос наповнився трагізмом.

- Вона хоче мене постригти!

Ірка критично втупилася на шевелюру Богдана:

- Взагалі, постригтися б не заважало.

- Ти що, зовсім? - пацан так образився, що заговорив нормально. - Ти у «Володарі перснів», крім хоббітів, хоч одного стриженого бачила?» [9, 27]

У цій цитаті присутній ще один засіб характеротворення - характеристика персонажа з боку інших персонажів. Ірину інколи дратує фанатизм хлопця, вона вважає, що часом хлопчина у своєму прагненні наслідувати фільм, веде себе як дитина.

Коли Ірка зникає з дому Богдан весь час шукає її і, знайшовши дівчину разом із Танькою, у компанії дивних сліпих псів, починає захищати дівчат:

«- Я не зрозумів, це гра така: хто швидше заплигне собачці в пащу? - поцікавився єхидний хлоп?ячий голос. - А ну відійдіть обидві: я тут спереду головний, всі інші - ззаду.

Знайома постать Богдана вклинилася між Танькою і кудлатим. У руці хлопець, як завжди, тримав довгий меч» [9, 190]. Стає зрозуміло, що меч хлопчина носить з собою повсюди і ніколи не розлучається з ним, адже він його бойовий товариш.

Богдан не покладаючи сил відбивається від псів-ярчуків, намагаючись не допустити їх до Ірки, розуміючи, що саме дівчинка є їхньою ціллю:

«Богдан ганяв псів. З усіх своїх чималих сил вони поривалися до відьми. Одного не могли второпати дурні ярчуки - Богдан з цією відьмою дружив із дитячого саду» [9, 192].

Богдан здивований наполегливістю псів, це можна побачити у монолозі хлопчика: «…- От зарази наполегливі! - пропустивши повз себе шкутильгаючого кудлатого, Богдан схопив його за шкірку. Пес спробував тяпнуть кривдника, але в черговий раз виклопотавши рукояттю меча по зубах, покірно затих» [9, 193]. Він не збирається підпускати їх до Ірини, оскільки відчуває, що вони мають лихі, щодо неї, наміри.

Прогнавши псів Богдан пишається собою, адже велика битва виграна, а він залишився переможцем. Богдан часто поводиться як хлопчисько, реально не оцінює загрозу, для нього будь-яка небезпечна ситуація - це гра:

«Легковажно-героїчно закинувши меч на плече, Богдан повернувся до дівчат:

- Не знаю, як вони тебе бачать, але як бачити перестали, начебто нормальні собаки. Тільки без очей. А взагалі, звичайно, песики - чистий жах. Ти де їх взяла?» [9, 194] Богдан не боїться дивних собак, які одержимі його подругою, ним керує звичайна цікавість перед незвичайним та загадковим.

Богдан абсолютно спокійно реагує на новину Ірини, що вона відьма, ніби-то існування відьом буденна річ. Це пояснюється тим, що Богдан вірить у існування магії, відьом та іншої нечисті, хоч з точки зору прагматичної людини - це все дитячі казочки. Ставлення хлопця до чаклунства виразно звучить у діалозі з Ірою:

«- Теж відьма? - уточнив Богдан.

Ірка кивнула.

- Зрозуміло. Що стоїмо, побігли, - скомандував він, припускаючи далі.

… - Чого дивуватися? - знизав плечима Богдан. - Он скільки про всяке чаклунство написано, і фільми є класні. Я завжди знав, що це не може бути тільки вигадкою» [9, 197].

Богдан - чудовий слідопит. Всі його ігри з рольовиками навчили хлопця не лише вміти вправно володіти мечем, а й могти зрозуміти по слідах, що сталося, куди пішла людина чи інша істота. Свої вміння хлопець розкриває у діалозі з дівчатами:

«- Офігіти місце, - перебив Таньку Богдан. - Я над слідами пів дня просидів - трохи дахом не поїхав. Твоїх кросівок відбитки, цього лапи, - він кивнув на кота. - Потім собачі, і клаптики шерсті - синьої. Для в?язання. І все це між собою билося! Включаючи шерсть» [9, 199]. Зважаючи, що його не було поруч у момент битви Ірини і кота проти ярчуків та відьми, можна з впевненістю говорити про те, що хлопчина дійсно розуміється на тлумаченні слідів.

Богдан належить до тих людей, які за словом у кишеню не лізуть, тому загризається із Танею, не дозволяючи, щоб слово дівчини було останнє у їхніх суперечках. Огризається він не зі злоби, просто йому подобається провокувати дівчину, породжуючи таким чином суперечку заради суперечки. Натяк на це простежується у їхньому діалозі:

«- Ага, - кивнув Богдан. - Сиджу я у нас у саду на дереві - до предків гості заявилися, нудьга смертельна, - пояснив Богдан Ірці. - Дивлюся, твоя подружка через паркан лізе. Ну, не стільки сама лізе, скільки кіт її тягне. Прямо як мишу. Форсували вони цю нездоланну перешкоду і ходу проспектом. Я крикнув, що спати йду, а сам теж через паркан - і за ними!

- Тебе хтось запрошував? - гнівно запитала Танька.

- А як ви б тут без мене з песиками впоралися? - питанням на запитання відповів Богдан. - Хоч, якщо б ти у них на очах через паркан полізла, може, вони б від реготу здохли...» [9, 201] Богдан має почуття гумору і відчуваючи дещо зневажливе ставлення Тані до нього, застосовує гумор проти дівчинки.

Хлопець вважає себе експертом у світі книг і фільмів Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перснів», - це те у чому він впевнений на сто відсотків, тому коли виникає змога довести свої знання, Богдан цим користується у суперечці проти Тані:

«Танька обдарувала його черговим зневажливим поглядом і їдко процідила:

- Володар Мордора. До Саурона.

- Фігня, - з явним задоволенням повідомив Богдан. - До Саурона Темним Володарем був Моргот. - І точно копіюючи Танькину манеру, видав: - Книжки читати треба!» [9, 214] Неоголошене протистояння хлопця із Таньою продовжує загострюватись, а нетерпимість один-одного лише розпалює їх.

Богдан вирішує для себе, що буде особистим охоронцем Ірини, щоб більше з нею не трапилася біда. Ірина - його найкращий друг і оберігати її його прямий обов?язок як хлопця. Розуміння, що його подруга відьма звучить у словах хлопця та проглядається у його міміці:

«- Відьма, - посміхнувся Богдан, але в усмішці його було і шанування. Він хвацько відсалютував Ірці мечем: - Готовий бути вашим лицарем-захисником, відьма Ірка Хортиця! Всіх ярчуків розжену!» [9, 216]

У битві проти Ради Сергіївни та порятунку бізнесмена Іващенка, Богдан приймав, активну роль, знову ганяючи ярчуків від Ірини та контролюючи ситуацію з Аристархом Теодоровичем. Він відчуває свою відповідальність за Ірину, адже як ніхто інший знає те, що більше дівчинку немає кому захисти:

«…А хлопчина підійшов до псів і просто-напросто поплескав їх кінчиком меча по маківках - одного, другого. Пси завмерли. Дрібно тремтячи, вони розвернулися до хлопця.

- Так-так, це знову я, - з милою посмішкою підтвердив він. І голосно й розмірено постукав кінчиком меча по асфальту» [9, 254]. Вчинок хлопчика показує, що він не боїться псів і готовий будь-що допомагати подрузі.

Богдан - вольова особистість, не боїться небезпек, він просяк духом лицарства, захищає своїх друзів від загроз і завжди готовий прийти на допомогу. Це прослідковується у словах, вчинках та міміці хлопчика:

«Він спробував кинутися слідом, але хлопчина заступив йому дорогу. Жало меча вперлося чоловіку у горло, змушуючи його завмерти на місці.

- Та ви не хвилюйтеся так, Аристарх Теодорович. Або як вас там - Олександр Федорович? - повідомив він. - Кажуть, за одного битого двох небитих дають. Зможете двох песиків аж на чотирьох зміняти. Вигідний бізнес! - говорячи хлопець, краєм ока поглядав на ще одну, пухкеньку блондинисту дівчину, яка теж виринула із-за баків» [9, 255]. Попри суперечки з Таньою, Богдан відчуває відповідальність і за неї, тому тримає дівчинку у полі зору.

Богдан вміє не лише битися мечем, але й стріляти із лука, що хлопчина продемонстрував за нагоди: «…Важка стріла хвацько свиснула. Тупий наконечник вдарив відьмі в долоню. Жінка скрикнула, крихітна ампула дзенькнула об тротуар, і світленька дівчина миттєво підхопила її. Хлопець опустив лук» [9, 258]. Він готовий на рішучі вчинки, якщо від нього залежить життя чи здоров?я близьких йому людей.

Для Богдана всі таємниці мають бути відкритими, а все незрозуміле - розтлумаченим. Його допитливий розум вимагає знати відповіді на запитання, які турбують хлопчину. У діалозі з дівчатками показано, що Богдан прагне заповнити всі білі плями у цій історії:

«- Мені багато чого незрозуміло, - задумливо пробурмотів Богдан і миттєво прикрикнув на Таньку: - Немає чого пики корчити! Можна подумати, ти знаєш, звідки кіт узявся?» [9, 266]

«… - А чому Рада тебе Хортовською кров?ю назвала? При чому тут твоє прізвище? - не вгамовувався Богдан» [9, 266].

«… - І ось ще... - знову вліз невгамовний Богдан. - Навіщо тоді, у готелі, Рада змусила тебе втратити свідомість?» [9, 267]

У «Відьминому дарі» Богдан виглядає як завжди незвично й дивакувато. Хлопець намагається бути схожим на героїв із «Володарів перснів», яких обожнює і не зважає на чужу думку з цього приводу. Автори подають таку портретну характеристику хлопчика:

«Богдан, як завжди, з?явився несподівано. Щойно не було ні видно, ні чути - і ось вже вилазить, чіпляючись за гілки кущів шовковим, явно перешитим із маминої сукні плащем, накинутим поверх майки з Гаррі Поттером. У руках, як завжди, стискав довгий сталевий меч.

Танька з огидою оглянула Богдана - від носків стоптаних кросівок до обруча з срібної фольги, що охоплював лоб» [4, 8]. Тут ми простежуємо ще один засіб характеротворення - характеристика персонажу з боку інших персонажів. Ставлення Тані до Богдана незмінне, це суміш огиди та зневаги, та стає зрозумілим, що події, які трапилися з ними не зблизили їх.

Варто зазначити, що ставлення хлопчина до Тані також не зазнало змін і це відчувається у діалозі з Іриною та його міміці:

«- Отож, - закінчив Богдан. - Поки я там, ти тут - ні-ні! Подружку свою... - він покосився на Ірку і злорадно закінчив- - ... товстожопу, не слухай. На шабаш навіть несунься. Я зайнятий, тебе охороняти не можу. Ясно?» [4, 11] Богдан турбується, щоб, коли буде необхідний подрузі, не виявитися далеко від неї. Богдана дратує Танька і тому він постійно намагається зачепити її чимось, що пов?язано з фігурою дівчини - таким чином, ніби відплачує їй за зневагу до його захоплення творами Толкіна.

Перебуваючи у Хотині, Богдан не знає, що дівчата не послухалися його, поки Ірка у відчаї не кличе його і він, сам не розуміючи того, відгукується на поклик у вигляді здухача - воїна снів:

« - Що трапилося? - сонним голосом запитав цей Богдан.

Тут Ірка зрозуміла, що новий Богдан все ж відрізнявся від старого! Він був немов вище і міцніше, а обруч у волоссі виявився зі мерехтливого срібла. Розкішний лицарський плащ недбало ниспадав із плечей. Ірка зиркнула на меч - блиснув клинок, заточений до гостроти бритви» [4, 259]. У цитаті ми бачимо інший засіб характеротворення, характеристику образа Богдана-здухача з боку Іри. Вона відзначає зміни, які сталися у зовнішньому вигляді хлопця.

Іншу характеристику Богдану-здухачу дає Тетяна, яка перша розуміє, що сталося з хлопцем:

«- Воїн сновидінь! Його дух може виходити з тіла і вступати вбій із найстрашнішими тварюками! Аби там його ніхто нерозбудив, - Танька тицьнула пальцем за спину, туди, де залишилося дзеркало і відображення міцно сплячого хлопчика. - Ну треба ж! - знову розпачливо простягнула Танька. - Це ж тепер від нього нікуди не дінешся! Варто йому заснути, і він у будь-які замовлені місця пролізе! Ні, ну кошмар, навіть відьмою бути перехотілося!» [4, 261] Вона не радіє змінам, що сталися з хлопчиком, а навпаки впадає у розпач, адже тепер він перестає бути звичайним підлітком.

Богдан-здухач намагається захистити дім і дівчаток від небезпеки. Не зважаючи на те, що одному йому це зробити важко, хлопець не збирається здаватися і відступати, коли існує загроза його подрузі і не дивлячись ні на що, продовжує відбивати атаки:

«Богдан заметушився. Його меч крутився швидше, зливаючись в один суцільний сяючий круг. Хлопчисько снував між обома велетнями, випліскуючи з їхніх тіл фонтани землі та піску. Він кришив земляного - піщаний робив крок вперед, Богдан розвалював піщаного - земляний встигав підібратися ближче до ганку і дівчатам, що стаяли там. …Ірка кинула тривожний погляд у дзеркало. Там сплячий Богдан стогнав крізь зціплені зуби, метався і раптом відчайдушно скрикнув, смикнувся... Обличчя його забарвилося кров?ю! Ірка обернулася. Удар велетенського кулака жбурнув здухача на ганок! Велетенська нога піщаного Велета піднялася над лежачим хлопцем... Богдан відкотився убік, злетів у повітря... Його обличчя зі щільно закритими очима пересмикнулося гнівною гримасою, меч знову закрутився, здухач кинувся у бій...» [4, 262] Міміка обличчя Богдана-здухача вказує на те, що хлопець не боїться велетів, а навпаки - гнівається на них, вони довго не бажають розпадатися, це злить хлопчину і щиро радіє, коли здається, що з одним із них покінчено.

«Закинувши меч, здухач полетів назустріч. Обертовий клинок врубился у товсту шию Велета! Зрубана голова звалилася з плечей! Безголове тулубище застигло... Обличчя сплячого Богдана спалахнуло радістю! І в цю мить земляна рука підкинулася, і велетенська долоня безголового велета вбила здухача в землю. Хлопець у дзеркалі страшно закричав» [4, 268].

Богдан прокинувшись у своєму тілі ще не знає, що його сон насправді реальність і тому перш за все подзвонив до Ірини, щоб розповісти про незвичний випадок, який стався з ним. Для хлопця дивний сон з реальними ранами - це не щось страшне й загрозливе, це нова захоплююча пригода, якою він бажає поділитися. Це проглядається у його діалозі з подругою:

«- Ірка, це ти, Ірка? - угвинтився у вухо збуджений голос Богдана. - Мені тут такий жах приснився! Ніби я крізь дзеркало до тебе в будинок пройшов, а там чудики якісь із землі та піску. Я літаю, їх мечем рублю, а вони по мені луплять. Морду подряпали, руку вивихнули і взагалі мало на фіг не розчавили! Прокидаюся, морда і справді в крові, і рука на сторону, батько ледве вправив... Але знаєш, у чому самий кошмар? Там твоя подружка товста була! І мені снилося, начебто вона тепер теж відьма і мені життя врятувала! Вішалкою!

- Богдан... - перебила його Ірка. - Це не зовсім сон. Тобто сон, звичайно, але і правда теж. Розумієш, ти здухач, воїн сновидінь...

Богдан помовчав:

- А Танька, виходить, і справді відьма? Кошмар! Немає гірше - кошмар наяву! - і Богдан кинув трубку» [4, 284]. У Богдана ідентична Тані реакція на звістку, що дівчинка здобула надприродні сили. Йому зовсім не подобається, що Танька стала відьмою, адже тепер по силі і вміннях вона не відрізнятиметься від Ірки, а це для хлопчики катастрофа.

У «Чаклунстві за наймом» Богдан знову захищає Ірину, на цей раз від бізнесмена Іващенко, оскільки почув крики про допомогу від Іркиної бабки. Автори показують зовнішність хлопчика не чітко, залишаючи місце для творчої уяви читачів:

«- Швидко відійшов від бабки! Ірка, ти ціла? - запитав дзвінкий хлоп?ячий голос.

Іващенко обернувся. На нього насувався хлопчисько років одинадцяти. Звичайний хлопець у майці, джинсах і стоптаних кросівках. Тільки от на поясі у нього висів важкий сталевий клинок, у руках він тримав туго натягнутий лук, і гостро відточена стріла цілилася Іващенко точно між очей. У бізнесмена навіть перенісся зачесалася. Що лук і меч далеко не іграшкові і те, як хлопець ними володіє, Іващенко пам?ятав ще з першої їхньої зустрічі» [5, 34]. Характеристика Богдана з погляду Іващенка зрозуміла - бізнесмен на власному досвіді переконався, що краще не бути у ворогах хлопчини і тому справедливо остерігається його.

Богдан не зраджує звичці носити із собою меч і лук через що часто потрапляє під критику Тані, яка його не розуміє. Хлопець не зважає на неї, адже потреба захиститися може виникнути будь-якої хвилини і він повинен мати під рукою зброю, щоб протистояти небезпеці. Характеристика образу Богдана Богдана з погляду Тані також ясна, вона вважає його частково божевільним:

«- М-да-а, - протягнула Танька, роздивляючись як Богдан вилазить із маршрутки. - Я завжди знала, що він псих, але не думала, що до такої міри...» [5, 49]

Богдан часто злиться на Таньку за те, що вона чіпляється до його звички не розлучатися із мечем, він не поділяє її думки, що мечі і луки - це дитячі ігри й дорослі люди таким не цікавляться. Його ставлення показано у діалозі з дівчинкою:

«Богдан розвернувся до Таньки і втупився в неї пронизливо-злим поглядом:

- Кажеш, солідна корпорація? Дорослі, серйозні люди з мечами не возяться?» [5, 55]

Хлопець у свою чергу, щоб помститися критикує відьомські вміння Таньки, адже це найбільше ображає дівчинку. Він це робить не задумуючись, просто прагне не програвати у суперечках дівчинці:

«- Велика відьма Танька стінку розгледіла! Досягнення магічної науки! - знущально фиркнув Богдан. - Нічого ти не можеш!» [5, 76]

«…- Давай, Ірка, покажи, що значить клас, - зажадав Богдан, на всякий випадок відступаючи подалі від Таньки» [5, 77]. Попри свій гострий язик Богдан остерігається Тетяни, адже вона відьма і невідомо як може помститися.

Богдан не зважаючи на всі суперечки з Танькою справедливий і визнає раціональні думки та ідеї дівчинки, навіть, якщо йому важко це зробити та за потреби відстоює їх, що яскраво представлено у його діалозі з Іриною:

«Ну ось, настав таки його зоряний час, бажана можливість поставити Таньку на місце. Але Богдан повівся дивно. Посовався у кріслі, позітхав, обличчя його спотворилося справжнісіньким стражданням. Нарешті він насилу видавив:

- Не піду. З нею залишуся, - пацан покосився на Таньку зі щирою огидою. Зустрів Танькин повний подиву погляд, демонстративно відвернувся і миттєво буквально накинувся на Ірку: - Я от слухаю вас і взагалі не розумію! Начебто це ти тут донька мільйонера, а не вона! Танька могла б сидіти задерши ніжки і ні чорта не робити! Все люблячий татусь принесе на блюдечку з блакитним обідком. А вона - нічого, теж як нормальна людина, сама заробляти хоче. А ти, начебто, із дитинства працюєш, а ведеш себе як балуване дитятко. Від самого маленького зусилля бігаєш. А я, щоб ти знала, не дитина мільйонера, як деякі, мені батьки райське життя не гарантували...» [5, 85] Богдан намагається своїми словами спонукати Ірину до боротьби, надати дівчинці стимулу і прагнення розкрити цю справу.

Захоплення Богдана холодною зброєю призводить до того, що хлопець прекрасно розбирається в ній та вміє з нею обходитися. Богданову майстерність визнають не лише Іра і Таня, а й чужі, малознайомі люди:

«- Ух ти, турецька, з двома клинками! - захоплено вигукнув хлопчисько і, не витримавшись, зірвав із кріплень кинджал. Із рукояті в різні боки стирчали два вигнутих леза.

- А ну поклади! Він наточений! Без пальців залишишся! - скрикнув охоронець. - Це тобі не іграшка, із ним треба вміти поводитися.

- Вміти? - перепитав Богдан і посміхнувся тихою мрійливою посмішкою.

Здвоєний кинджал у його пальцях крутанулся і... швидко-швидко закрутився, так, що клинки злилися, перетворившись у блискучий смертоносний пропелер. Немов сам собою пропелер перелетів із правої руки в ліву і знову в праву. Богдан різко викинув руку вперед, і кинджал завмер, грізно наїжачинеми лезами» [5, 103]. Він пишається вмінням володіти мечем, не кожен хлопчина у його віці знає скільки про зброю. Богдана можна з впевненістю назвати знавцем у цьому питанні.

Напевно найбільша особливість Богдана полягає саможертовності, він готовий у будь-який час прийти на допомогу друзям, якою б ризикованою не була його роль і ніколи нічого не вимагає в заміну, навіть простого «дякую». Його вчинки виразно засвідчують це:

«Відточений подвійний клинок холодно блиснув у Сірьоги перед очима. Хлопець хрокнув, ніби вдавився. Хлопчисько з ножичком круто розвернувся на підборах. Стрибнув до стіни... Відточене до немислимої гостроти лезо з хрускотом увійшло в гіпсокартон і наскрізь прошило перегородку в районі розетки. Немов божевільний, Богдан накинувся на стіну. Він рубав її як одержимий, раз за разом. Поки не побачив вузол переплетених електропроводів.

- Айа-а! - коротко скрикнув хлопець і з розмаху рубонув по змія кабелю.

Зі стіни запалахкотів якравий феєрверк іскор! Ударом струму Богдана жбурнуло на підлогу, кинджал відлетів далеко убік» [5, 120]. Він ризикує життям заради дівчаток, намагаючись бути їхнім щитом від небезпек.

Попри сварки з Танею насправді він щиро турбується за неї і йому не байдуже до її життя чи здоров?я. Бажання приховати цю турботу, підсвідомо штовхає хлопця до намагання образити Таню, щоб вона не зрозуміла істинних його мотивів. Таке ставлення можна побачити з такої цитати:

«Голосно тупаючи, мимо пробіг Богдан. Ірка провела хлопця здивованим поглядом, тому що нісся він прямо до Таньки! Підхопивши непритомну дівчину під пахви, він виволік її з пентаграми, притулив до стіни і поплескав по щоках.

- Тань, Танюша, ну ти чого, га? - жалібно бурмотів він.

Підхопився, рвонув до холодильника в кутку, витягнув здоровенну пляшку мінералки, відкрутив кришку, обдавши шипучим струменем себе і все навколо. Взявся тикати шийкою пляшки Танька в губи. Вода плюхаються через край, заливаючи Танькину майку. Дівчинка раптом відчайдушно раскашлялся і відштовхнула пляшку геть. Та, глухо хлюпнула і впала поруч…

- Що ти мене поливаєш, придурок, я тобі не квіточка! - заволала вона.

- Це точно! - у цю ж секунду енергійно підтвердив Богдан. Страждального виразу на його обличчі як і не бувало. - Квіточки вони легкі, витончені, не те що деякі! Я поки тебе допер, думав, руки обірвуться! Гузно наїла, напевно, на цілий центнер!» [5, 123] Взаємні образи дозволяють їм тримати дистанцію та приховують глибинні мотиви їхніх вчинків.

Несвідомі пориви захищати Таньку переважають у Богдану в моменти реальної загрози, коли мозок перестає мислити, а натомість приходять інстинкти. Підтвердженням цього може слугувати наступна цитата:

«Чорна зіниця дула націлилася Танькі на груди. Оглушливо гримнув постріл.

- Ні-і! - нестямно заволав Богдан, кидаючись до Таньки» [5, 248].

Богдан азартний та авантюрний як і будь-який хлопчина у його віці, він, як полум?я, легко загорається ідеєю і прагне відразу її втілити в життя не думаючи про ризик чи небезпеку, що можна легко прослідкувати у його діалогах: «- Він вночі гуляти вийде, тут ми його і зловимо! - азартно втрутився у розмову Богдан» [5, 207].

«- А давайте ми замаскуємо, - повернувся до справи Богдан. - Нехай Ірка з Танькою швиденько нас у що-небудь перетворять. Компаньон, нічого не підозрюючи, вийде погуляти...» [5, 208]

Богдана-здухача автори описують як сильнішу та досконалішу версію Богдана справжнього - він схожий на лицаря, що приходить допомагати боротися проти зла:

«Непритомне тіло звалилося до Танькиних ніг! І в цю ж мить, відокремившись від безпорадного господаря, над ним злетів другий Богдан! Вищий, міцніший, сильніший!...» [5, 280]

«Двійник Богдана коротко кивнув і злетів у повітря. Блискучий лицарський плащ майорів за його плечима. Здухач підлетів до стіни зі зброєю. Пальці його зімкнулися на рукояті величезного лицарського дворучника.

- Ходімо зі мною! - тихо попросив лицар.

І пудовий меч легко ковзнув із піхов. Він був вищим, ніж сам здухач, але у руках хлопчиська пурхав легко, як тростинка. Шелестячи, немов вертолітна лопать, меч пішов поперек натовпу нічок, викошуючи нічних тварюк, ніби сухий луг» [5, 281].

У «Острові перевертнів» стає зрозуміло, що Богдан завжди приглядає за Іриною - будь-то ситуації пов?язані з магією чи звичайною школою, але хлопчина невидимою тінню стоїть за плечима у подруги. Він сильно переживає за дівчинку, коли вона починає неконтрольовано частково перетворюватися на собаку, тому вважає своїм обов?язком завжди бути поруч, щоб мати змогу допомогти за потреби. Його душевний стан прекрасно охарактеризовано у вигляді невласне прямої мови:

«Богдан закинув свою сумку й Іркин рюкзачок на плече, вхопив дівчину під лікоть і потягнув геть від школи: вниз вузькою кривою вуличкою, потім через тиху, напівпорожню дорогу, на кам?янисту стежку між старенькими будиночками, що вела у глиб міської балки. Він біг стежиною, намагаючись не озиратися, не слухати незадоволеного собачого бурчання у себе за спиною. Ну, навіщо вона поперлися сьогодні в школу? Він знав, він відчував, що добром це не скінчиться! Взагалі невідомо, чим скінчиться! Раптом Ірка так і залишиться - із людським тілом і собачою головою? Богдан у відчай прикусив губу. Швидше, швидше, бігом! Довести Ірку до дому, заховати в її кімнаті, потім подзвонити Танькі - та хоч і вредна до неможливості, але все-таки розумна, разом вони щось придумають! Та йди ж ти, не впирайся! Він з силою смикнув Ірку за лікоть...» [7, 26]

Богдан боїться, що його близька подруга залишиться напівлюдиною і не зможе повернуться до норми, йому страшно уявити, що буде коли її такою побачать, тому він веде дівчинку вуличками, де не трапляються люди. Він визнає, що зараз потребує допомоги Тані, вдвох вони придумають як Ірині знову стати людиною.

Хлопчина захищає подругу і від звичайних однокласниць, які ображають Іру, про що зізнається у розмові з Танею:

«- А дівчата її і справді раніше дражнили, - сказав раптом Богдан. - Поки я одну сильно розумну за школою не впіймав. Ну, пояснив їй...» [7, 51]

Богдан як і будь-який хлопчина, безсилий проти дівочих сліз, він не знає, чим можна втішити Ірину і розгублюється ще більше. Його розмова з Іриною лише підтверджує це:

«- Ну Ірка, ну ти, того... перебільшуєш. Ще скажи, що ти с... Ні, дівчаткам такого говорити не можна. Я до того, що ніяка ти не собака, а дуже навіть кльова дівчина, - миттєво розгубивши весь заряд злості, Богдан розгублено тупцював навколо Ірки» [7, 28].

Хлопчина не знає як себе поводити, що потрібно сказати, щоб втішити і заспокоїти подругу, тому робить ще більше помилок у розмові з нею:

«… - Чому не можна? Якщо на повідку і в наморднику... - остаточно втративши голову від Іркиних сліз - він уже сто років не бачив, щоб Ірка плакала! - забурмотів Богдан.

Ірка завила. Хлопець замовк, зрозумівши, що з усіх розрад він вибрав, мабуть, найневідповіднішу.

- Ірка, Ір, ну перестань, ми що-небудь придумаємо, чесно! Ну досить, Ір! - він заходився судорожно копатися у своїй сумці. - Я тобі ось кульку прихопив! Дивись яка! На, візьми, ти ж завжди любила кульки!» [7, 28]

Попри дружбу з Іриною і складні стосунки з Танькою, попри те, що він здухач, воїн сновидінь, Богдан як і будь-який інший хлопець звертає увагу на красивих дівчат, що виразно показано у невласне прямій мові персонажа:

«У хлопця перехопило подих і закрутилася голова. Ніхто і ніколи не дивився на нього та-ак! Він навіть не припускав, що дівчата взагалі вміють ось так дивитися!» [7, 112]

Богдан часто іронізує, що дорослі недооцінюють дітей, вважаючи, що вони не можуть нічим допомогти. Таке ставлення викликає в нього посмішку, оскільки хлопчина знає, що може набагато більше, ніж будь-хто з них, його ставлення розкрито у наступному діалозі:

«- Дорослі, - знизав плечима Богдан. - Зовсім будуть ласти склеювати, а у дитини допомоги не попросять: ми маленькі, вони нас захищати повинні» [7, 131].

Богдан дуже ображається на Ірину, коли вона застосовує відьомські чари проти нього, адже вважає це несправедливо - він турбується про неї, а дівчинка відмахується від нього як від набридливої мухи, що показано в цитаті:

«- Третій день? - Богдан задихнувся. - Значить, ми з Танькою в школу, а ти потихеньку... Як же ти мені жодного разу в коридорі не трапилася? - хлопець недобре примружився, подивився на Ірку важким поглядом. - Ясно, очі відводила. Щоб я тебе, значить, не побачив. Прекрасно. Можеш більше не напружуватися. Я тебе без всякого чаклунства бачити не хочу! - він круто розвернувся і, не без огляду, сердито попрямував геть» [7, 155]. Вчинки та міміка хлопчика вказують на те, що він ображений і сердитий на тодругу.

Сварячись із Танькою після чергових її нападок, хлопець вирішує висказати все, що наболіло за цей час. Він сильно ображений на дівчаток, за те, що вони вважають, що можуть обійтися без нього і просто використовують за потреби:

«Хлопець відповів їй таким же шаленим поглядом:

- Зате ти у нас найрозумніша, найголовніша! Все ти знаєш: і як Ірці перевертнем стати, і як у бізнесменів гонорар побільше виторгувати. Така вся з себе крута! А я, значить, повний ідіот! Й Ірку в цьому переконала! Ні, коли вам здухач знадобився, так одразу: «Богдан, допоможи!» Непотрібен став - все: «Богдан, ти ніякий, простий, звичайний!» Ви ж з Іркою мене в гріш не ставите! Ти гидоти говориш, Ірка мені взагалі очі відводить!» [7, 224]

«- Навіть гроші, які на моєму власному рахунку лежать, я без твого дозволу взяти не можу! Я батькові машину хотів купити, щоб він по дві години на роботу не добирався! Так ні, не можна, велика бізнес-відьма Танька не дозволяє! Відсотки, бачте! А я батька поберегти хочу! А він тепер зі мною не розмовляє!» [7, 224] У діалозі хлопчика показано всю образу на дівчаток, їхнє не цінування Богдана та переживання хлопчика з цієї нагоди.

Богдан завжди намагається бути поруч з Іриною і Тетяною, щоб приглядати та оберігати їх, хоч вони часто навіть не розуміють, чого йому це варте. Розкриваючи тяжку образу, Богдан показує у своєму відчайдушному монолозі, наскільки далеко заходить його турбота за них:

«- Так, я придурок! - закричав у відповідь Богдан. - Закінчений кретин! Тому що про вас турбуюся! Коли ви мене у майора в квартирі кинули, а самі вовкулак рятувати полетіли, я з холодильника весь запас цієї капості випив! Мерзенної, гіркої, супротивної! Пив! Щоб заснути! Щоб здухачем стати і вам на допомогу летіти! Примчав, козел! А ти мені? - він манірно витягнув губи в трубочку і , явно перекривляючи Таньку, промовив: - Чого приперся?.. І без тебе обійдемося... Вали звідси... Я і звалив! Потім мало не вмер! Майор, коли до себе повернувся, годину мені шлунок промивав! Мене три дні гойдало! А ви... - безнадійно махнувши рукою, хлопець круто розвернувся і кинувся геть від багаття, у морок» [7, 225]. Богдан виговорився і бажає побути наодинці, поділі від дівчат, тому йде у ліс.

У нього є почуття власної гідності, якщо він дівчаткам не потрібен, то залишить їх. Болюча образа, що живе у серці хлопчика спонукає його йти від них, чим подалі, в невласне пряма мова персонажа допомагає зрозуміти, що керує хлопчиною у цю мить:

«Богдан похмуро посміхнувся. …Напевно, краще йому з цими самими зустрічними і залишатися. А не нав?язувати дівчатам своє товариство, якщо вже воно їм не підходить. Особливо Танькі» [7, 229].

Хоч Богдан і не визнає цього, але він дуже потребує схвалення дівчаток. Йому не байдуже, що про нього вони думають і, хоч він сам того не помічає, думка Тетяни для нього має велику вагу:

«Богдан замислився. Справжній козацький скарб! На мить він уявив кадр із фільму про Алі-бабу. Підноси з золотими монетами, золоті глеки, коштовності! Самоцвіти! Та про людину, яка таке знайде, навіть Танька не наважиться сказати - ніякий!» [7, 231]

Богдан-хлопчина і Богдан-здухач не дивлячись на те, що по суті є однією людиною, відрізняються ще й тим, що хлопця можна зачаклувати, а здухача - ні. Це можна зрозуміти з характеристики образу Богдана зробленою Іриною:

«Вперше Ірка побачила, як вираз обличчя сплячого Богдана і його двійника стали зовсім різними. Обличчя хлопчака розпливлося у захопленій усмішці, і навіть у сні він немов подався весь назустріч блондинці. Зате здухач суворо насупився і відсахнувся» [7, 279].

Для Богдана важливо, що Таня врешті почала нормально з ним спілкуватися, дружба дівчинки має для нього значення. Вони помирилися без слів вибачень, адже вчинки завжди говорять більше, ніж слова:

«- Ти мене тепер все життя будеш цим пивом шпиняти? - пробурчав Богдан, дивлячись, як пропливають за вікном вулиці Запоріжжя.

- Та добре, не буду. На! - і дівчина простягнула йому щось маленьке, яскраво-рожеве.

- Я її, ще коли ми у наметі ночували, зробила, тільки віддати не встигла. На брелок одягни і носи. Під щоку її підкладеш, очі закриєш - і відразу ж заснеш, ніякого замовляння не знадобиться» [7, 313]. Дівчинка дослухалася до його слів і придумала спосіб, як Богдану засинати за власним бажанням, не чекаючи на замовляння дівчат. Це безумовно прогрес у їхніх стосунках.

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв у образі Богдана показали сучасного лицаря-захисника, який завжди готовий прийти на допомогу незважаючи на ризик для власного життя. Богдан - вірний друг та надійний товариш, справжня опора для дівчаток. Всі численні сварки та суперечки з Танею для нього ніколи не переростуть у ненависть, адже несвідомо він турбується про неї також.

Автори використовують такі засоби характеротворення образу Богдана як діалог у якому розкриваються думки та переконання хлопчика, а також показано розвиток стосунків з Танею; міміку та невласне пряму мову, щоб розкрити психологічний стан хлопчика, дати змогу оцінити внутрішні риси його вдачі, які подеколи, залишаються невідомими навіть йому самому. Порівняно з портретним зображенням Ірини і Тетяни, образ Богдана розгорнуто значно ширше, подано більше деталей, які допомагають відтворити образ хлопчика.

Розділ 3. Актуальні питання охорони праці при організації науково-дослідної роботи у гуманітарній сфері

За свідченнями міжнародної статистики, рівень травматизму у сучасному світі можна прирівняти до епідемії. Всесвітня організація охорони праці вже давно звертала увагу на те, що кількість смертей у результаті нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Причому, гинуть, як правило, люди працездатного віку.

У сучасному техногенному світі охорона праці та безпека життєдіяльності виступають важливим суспільним чинником, оскільки здоров'я людини, а тим більше життя, не можна компенсувати навіть найвагомішими трудовими здобутками.

Тому, у Законі України «Про охорону праці» підкреслено, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя й здоров'я людини над результатами її праці [47, 6].

У сучасних умовах охороною праці є система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я й працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення - це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

Отже, проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, у тому числі й науково-дослідної роботи в гуманітарній галузі. Зокрема, проблема охорони праці набуває актуальності при роботі та опрацюванні матеріалів в бібліотечних, архівних, музейних та інших установах.

Для належної організації охорони праці при написанні дипломних робіт із літератури необхідно керуватися законами України, передусім такими, як: «Про освіту»; «Про вищу освіту»; «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності»; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; «Про інформацію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про захист інформації в автоматизованих системах»; «Про науково-технічну експертизу»; «Про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про наукові парки»; «Про видавничу справу»; «Про авторське право і суміжні права»; Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України.

Правила охорони праці для вищеназваних установ розроблені на основі державних та відповідних відомчих нормативно-правовових документів. Так, працюючи над дипломною роботою в архівних установах, чинними є «Правила охорони праці в архівних установах», затверджені Державним комітетом архівів України відповідно до Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 1 лютого 2005 року N 22, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 р. за N 245/10525 [58].

Цим документом визначено, зокрема, вимоги до санітарно-гігієнічних умов праці в архівах. У ньому зазначено, що освітленість виробничих і побутових приміщень архівних установ має відповідати вимогам СНиП ІІ-4-79. Усі приміщення архівних установ, за винятком архівосховищ та фотолабораторій, мають бути забезпечені природним освітленням. Природне та штучне освітлення для роботи з архівними документами має забезпечувати сприятливі умови для загальної та зорової працездатності.

Однією із важливих умов для забезпечення охорони праці є правильне освітлення. Важливо, щоб під час природного освітлення, для захисту від прямого та відбитого світла, на поверхні екранів і клавіатури були передбачені сонцезахисні пристрої та правильне розташування робочих місць відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з лівого боку), оскільки науково-дослідна робота передбачає тісний контакт із комп'ютерами, а правильна їхня експлуатація допоможе зберегти зір.

Працюючи в архівних, а також у бібліотечних та музейних установах при написанні дипломних роботи, необхідно знати, що організація освітлення робочих приміщень і зон має не допускати попадання прямих і відбитих світлових потоків до органів зору. Під час заміни джерел світла на обладнанні слід установлювати лампи, які не знижують рівня освітленості.

Щоб запобігти погіршення природної освітленості, не можна розставляти на підвіконнях високорослі квіти, шибки вікон потрібно очищати від пилу та бруду 2 рази на рік, внутрішні поверхні рам перефарбовувати не рідше 1 разу на три роки.

Штучне освітлення досягається системою загального освітлення. Для окремих робочих місць застосовують систему комбінованого освітлення - загальне та місцеве. У світильниках слід використовувати переважно газорозрядні люмінесцентні лампи на зразок ЛБ, у світильниках місцевого освітлення допускається використання ламп розжарювання. Застосування відкритих ламп для загального та місцевого освітлення не допускається [59].

У науково-дослідницькій роботі, такій як написання дипломної роботи із літератури, як і в будь-якій професійній діяльності, важливого значення набуває раціональна організація робочого місця з позицій наукової організації праці.

Від правильної організації робочого місця під час роботи над дипломним дослідженням, залежать умови його ефективності й безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як: пристосування умов праці до людини, аналіз системи «людина-техніка-середовище», умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці та відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників - забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці [60].

Тому, організовуючи робоче місце, необхідно звертати увагу на такі питання:

Установити оптимальні параметри освітлення робочого місця користуючись вищезгаданими стандартами (природного й штучного).

При наявності на робочому місці персональних комп'ютерів, оргтехніки та інших приладів звернути увагу на вимоги щодо вибору зони робочих рухів (включення, регулювання, спостерігання та ін.).

При виборі зони робочих рухів слід враховувати:

антропометричні дані людини - довжина рук і ніг, зріст, поле зору;

надмірний поворот голови (не більше 40° у горизонтальній площині й 30° у вертикальній площині від лінії зору);

надмірний поворот корпуса (не більше 45° ліворуч чи праворуч);

витягування рук (не більше 500 мм у сторону і 300 мм вперед) чи ніг (не більше 500 мм уперед і 300 мм вгору).

При написанні дипломної роботи працюючи з комп'ютером необхідно суворо дотримуватися таких вимог із техніки безпеки: не вмикати й не вимикати роз'єми кабелів при поданій напрузі живлення; не залишати комп'ютери під живленням без нагляду тощо.

Організовуючи своє робоче місце готуючись до роботи над науковим дослідженням, необхідно враховувати такі рекомендації щодо організації робочого місця та захисту від шкідливого впливу комп'ютера на здоров'я людини:

положення тіла повинно відповідати напрямку погляду, неправильна поза призводить до виникнення згорблення;

нижній край екрана повинен бути на 20 см нижче рівня очей;

рівень верхнього поля екрана повинен бути нарівні з чолом;

екран комп'ютера - на відстані 75 - 120 см від очей;

висота клавіатури повинна бути встановлена так, щоб кисті рук користувача розміщувались прямо;

спинка стільця повинна підтримувати спину користувача;