Специфіка характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сучасна українська дитяча література

1.1 Розвиток дитячої літератури кінця ХХ - початку ХХІ століття

1.2 Специфіка художнього творення дитячих образів у творах сучасних українських письменників

Розділ 2. Дитячі образи в творах Ілони Волинської та Кирила Кащеєва

2.1 Специфіка художнього творення образу Ірки Хортиці

2.2 Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни

2.3 Богдан як образ сучасного лицаря

Розділ 3. Актуальні питання охорони праці при організації науково-дослідної роботи у гуманітарній сфері

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна література для дітей дуже рідко стає об?єктом науково-літературознавчого чи критичного осмислення, тому навіть елементарний її аналіз, узагальнення окремих міркувань із приводу змістових та формальних її характеристик є актуальним і на часі. Поза увагою дослідників залишається проблема художнього зображення дитини, її емоцій, переживань, типів поведінки, елементарної соціалізації. Такий стан речей можна пояснити по-перше, новизною об?єкта дослідження; по-друге, відсутністю значного інтересу та упередженого ставлення (як до «несерйозної» теми) науковців й критиків до літератури для дітей як специфічної галузі мистецтва слова; по-третє, несформованістю понятійного апарату теорії дитячої літератури.

Українська література для дітей кінця ХХ - початку ХХІ століття пройшла значний період розвитку. Починаючи від 1960-х рр. ХХ ст. до дитячої літератури долучилися Валерій Шевчук, Всеволод Нестайко, Віктор Близнець, Євген Гуцало, Василь Симоненко тощо, які відійшли від ідеологічних, моралізаторських компонентів, які були притаманними літературі для дітей радянського періоду, натомість звернули увагу на зображення внутрішнього світу дитини. Естафету «шістдесятництва» в українській дитячій літературі 1970-1980-х років подовжили Борис Харчук, Ігор Калинець, Оксана Сенатович, Тамара Коломієць та ін.

1990-ті рр. ХХ ст. - час складних державотворчих процесів в Україні, що негативно вплинув на розвиток української літератури загалом. Продовжують писати для дітей Віктор Близнець, Всеволод Нестайко, Дмитро Чередниченко Ніна Бічуя тощо.

На початку ХХІ століття українська дитяча література поповнилася новими прізвищами, серед яких Олексій Палійчук, Нез і Лана Світлі, Алєка Вольських, Андрій Кокотюха, Наталя Щерба, Олександр Есаулов, Ілона Волинська та Кирило Кащеєв.

Над проблемою історії та критики літератури для дітей активно працює Лідія Миколаївна Овдійчук «Дитяча література. Модульний курс для студентів філологічних факультетів» та Оксана Миколаївна Січкар «Історія, стан і перспективи розвитку української літератури для дітей і про дітей», де в загальних рисах окреслюють розвиток дитячої літератури в Україні, але не торкаються творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва.

Ми знайшли декілька праць у яких розкривається проблема характеротворення дитини в українській та зарубіжній літературах, це статті Клейменової Т. «Внутрішній світ дитини в оповіданнях М. Коцюбинського», Вірченко Т. «Характеротворення дитини у повісті Галини Пагутяк «Діти»», Любарець Н. «Образ і світ дитини в романах Вірджинії Вульф», Бандер С. «Образ дитини-сироти в розповідях Лідії Чарської», Салюк Б. «Особливості портретування персонажа бешкетника в дитячій літературі» тощо. Проте ми не знайшли жодної праці, де було б проаналізовано засоби характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, що й зумовлює актуальність дослідження.

Мета роботи: дослідити специфіку характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, на матеріалі романів «Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом», «Острів перевертнів».

Досягнення мети зумовлює реалізацію таких завдань:

окреслити основні тенденції розвитку дитячої літератури в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття;

з?ясувати провідні засоби характеротворення у творах сучасних українських дитячих письменників;

детально проаналізувати засоби характеротворення у романах Ілони Волинської та Кирила Кащеєва;

визначити особливості характеротворення, що притаманні цим авторам.

Об?єктом дослідження стала прозова творчість Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, зокрема їхні романи «Сезон полювання та відьом», «Відьмин дар», «Чаклування за наймом», «Острів перевертнів».

Предметом дослідження є засоби характеротворення дитячих образів у літературній спадщині Ілони Волинської та Кирила Кащеєва на матеріалі окремих творів («Сезон полювання та відьом», «Відьмин дар», «Чаклування за наймом», «Острів перевертнів»).

У роботі використані такі наукові методи дослідження: герменевтичний (дослідження, пояснення та тлумачення тексту романів), культурно-історичний (вплив суспільної думки та середовища на творення характеру персонажів), описовий підходи та метод структурного аналізу тексту.

Наукова новина полягає у тому, що вперше зроблено спробу проаналізувати засоби характеротворення у творах Ілони Волинської та Кирила Кащеєва.

Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні специфіки засобів характеротворення у романах Ілони Волинської та Кирила Кащеєва.

Практичне значення полягає у використанні результатів роботи для підготовки до лекційних та практичних курсів з історії дитячої літератури, шкільній практиці, при написанні наукових статтей та під час подальших досліджень.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність, наукову новизну, теоретичне й практичне значення, охарактеризовано об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання роботи, з'ясовано методи і теоретичні аспекти дослідження, визначено його джерельну базу.

Розділ 1 присвячено теоретико-історичним аспектам дослідження розвитку української дитячої літератури кінця ХХ - початку ХХІ століття. Вказано на основні засоби характеротворення, які використовують сучасні українські дитячі письменники для творення образу дитини.

У розділі 2 досліджено специфіку характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва на матеріалі романів «Сезон плювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом» та «Острів перевертнів».

У Розділі 3 окреслено актуальні питання охорони праці при написанні дипломної роботи та зазначено основний перелік правил, яким необхідно користуватися при організації науково-дослідної роботи у гуманітарній сфері.

У висновках ідеться про результати наукового дослідження.

Загальний обсяг тексту дипломної роботи - 97 сторінок, основний зміст викладено на 79 сторінках. Список використаної літератури налічує 75 позицій.

Розділ 1. Сучасна українська дитяча література

1.1 Розвиток дитячої літератури кінця ХХ - початку ХХІ століття

Українська дитяча література ХХ століття пройшла чотири періоди розвитку: І-й період - 1917 - 1934 рр. - період становлення і утвердження української дитячої літератури ХХ століття; ІІ-й період - 1935 - 1956 рр. та ІІІ-й період - 1957 - 1990 рр. - періоди розвитку української дитячої літератури; ІV-й період - від 1990 року - розвиток української дитячої літератури на сучасному етапі [50, 214].

Упродовж усього радянського періоду над українською дитячою літературою тяжіла ідеологічна заангажованість, що безпосередньо впливала на якість творів. Хоча горизонт дитячого читання, починаючи від 1920 - 1930-х років, усе ж постійно розширювався із жанрово-стильового розмаїття «дорослих» текстів. Тому в одному ряду перебували пригодницькі, науково-фантастичні твори Юрія Смолича, Володимира Владка, Миколи Трублаїні, Івана Багмута, Олеся Донченка, Вадима Собка; твори історичної тематики Зінаїди Тулуб, Якова Качури, Олексія Соколовського, твори Олександра Довженка, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара про дітей та ін. Вони дедалі частіше входили до шкільних програм із української літератури, ставали мало не основним компонентом «дитячого читання» [51, 13].

Ситуація дещо змінилася на початку 1960-х років, у період короткочасного «хрущовського» потепління у суспільстві. Тоді з'явилася плеяда талановитих митців-шістдесятників, які активно почали долучатися до дитячої літератури, насамперед це - Валерій Шевчук («Настуська» (1961), «Щось хочеться» (1961)), Всеволод Нестайко (повість «Пригоди Робінзона Кукурудзо» (1964)), Віктор Близнець («Паруси над степом» (1965)), Євген Гуцало («Скупана в любистку» (1965), «Олень Август» (1965)), Василь Симоненко (казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963)), Микола Вінграновський (оповідання «Бинь-бинь-бинь», «Чорти»), Ірина Жиленко (збірка дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964)), Григір Тютюнник («Климко» (1964)), Анатолій Дімаров («Зінське щеня: Сільські історії» (1969)) тощо [66, 198].

Тому саме в цей короткий період із новою потужністю відкрилася забута, затерта ніша дитячої літератури як самодостатнього естетичного феномена.

Це не означає, що в 1960-х рр. ХХ століття ідеологічні, моралізаторські компоненти, тематична кон'юнктурність зникли повністю, але для багатьох письменників вони втратили свою значущість, обов'язковість, натомість актуалізувалося вираження найсокровеннішого й найактуальнішого для молодої людини, психологічного розуміння її душі, неповторності дитинства та юності. Навіть більше ? звернення до дитячих творів для декого стало вдалим способом світоглядної, психологічної самореалізації, висловлення власного, можливо, й «крамольного», погляду на радянську дійсність, апелювання до вічного й уселюдського [53, 214].

В українській літературі цього періоду стирається грань між дорослим і дитячим світами, між творами для дітей і про дітей.

Крім того, література для дітей та юнацтва оновлюється тематично, стилістично й жанрово відповідно до змін у «дорослій» літературі, яка в цей час активно використовує умовні форми, поєднання фантастичного, уявного з реалістичними описами, у ній посилюються романтичний струмінь і лірична тональність [38, 151].

У дитячій літературі повністю реабілітується її автентичний казковий, фантастичний компонент, тому дедалі більше з'являється літературних казок (Тамара Коломієць, Валерій Шевчук, Василь Симоненко, Віктор Близнець, Дмитро Павличко), які, власне, закладають традицію для сучасних письменників. Елементи казковості, фантастичності у цих текстах виконують подвійну роль ? зацікавлюють юного читача й дають можливість висловити найсокровенніше [29, 157].

У цей час митців особливо хвилюють проблеми урбанізації, втрати свого етнічного коріння, замулення джерел національної духовності й моралі, історичної пам'яті. Відповідно вивільнення естетичного джерела з-під соцреалістичних канонів відбувається насамперед через використання фольклору, національної історії, автобіографічних моментів. Тому тематично-проблемні акценти переносяться на сучасну людину чи історичного героя, морально-етичний конфлікт, а жанрову стилістику загалом визначають дві проблемні лінії: правда життя й підготовка до нього, а також право на безтурботне, щасливе дитинство [28, 91].

Наприкінці 1960-х - на початку 70-х pоків складається ситуацiя, коли вci бiльш-менш вapтiсні твори для дiтей з?являються з-пiд пера «недитячих» письменникiв - Петро Панч «Для вас і про вас» (1965), Анатолій Шиян «Летючий корабель» (1968), Іван Сенченко «Діамантовий берег» (1962), «Дороги - близькі й далекі» (1965) та низка iнших «дорослих» письменників звертаються до дитячої тематики [61, 10].

У цей час до лiтературного процесу в галузi лiтератури для дiтей долучаються такi талановитi митцi, як Дмитро Бiлоус («Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій горі» (1972)), Андрiй М?ястківський (збірки поезій для дітей «Літо вповні» (1969), «Переселення зірниць» (1972)), Дмитро Чередниченко («Щедринець» (1968), «Чебрики» (1970), «Білий Чаїч» (1973)), Ганна Чубач («Журавка» (1970), «Жниця» (1974)), Олекса Лупiй («Чистовід», «Веселі музики») тощо [44, 11].

Зростає популярність оповiдання Євгена Гуцала, повістей Анатолія Дімарова та Hiни Бiчуї («Канікули у Світлогорську» (1967), «Звичайний шкільний тиджень» (1973) тощо); казкок, оповідань і повiстей Григора Тютюнника, вiршiв Андрiя Малишка (oкремі з яких стали хрестоматiйними - «Помагай», «Чому чапля стоїть на однiй нозі», «Ніколи не хвались» та iн.), Івана Драча, Лiни Костенко, Дмитра Павличка, Василя Cимоненкa, а також творів Михайла Стельмаха («Гуси-лебедi летять»), доробку Миколи Вiнграновського (пoвicтi «Первiнка», «Cipaмaнець: оповідання, казки, численнi вiршi»). Твори цих письменникiв пiдносяться над сухими приписами й регламентацiями, що iснували тоді в лiтературi [55, 172].

Окремо варто сказати, що твори більшості названих письменників були звернені не лише до дітей, а й до дорослих, наприклад Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Анатолій Дімарова тощо.

Втім є автори, які працюють винятково для дитячої аудиторії. Зокрема, у жанрі літературної казки для дітей у цей час працює Юрій Ярмиш (збірка казок «Сонечко» (1971), «Два майстри» (1977), «Живі малюнки» (1978)). Незмінно для дітей пишуть Марія Пригара («Містечко чудес» (1962), «На лісовій галявині» (1963), «Якщо ми знайомі» (1965)), Наталя Забіла («Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977)), Марія Познанська («Сонячна сопілка» (1970), «Чим пахне коровай» (1975), «Щоб ти був щасливий» (1977)) [44, 8].

Естафету «шістдесятництва» в українській дитячій літературі кінця 1970 - початку 1980-х років (а дехто належав ще до шістдесятників) подовжили Валерій Шевчук, Борис Харчук («Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981)), Ігор Калинець (збірка «Дивосвіт»), Оксана Сенатович («Вчиться вересень читати» (1977), «Сніговик» (1981), «Живемо в одному домі» (1983)), Тамара Коломієць («Жмурики» (1978), «Загадки світлофора» (1986)) [61, 13].

Наприкінці 70-х років надзвичайної популярності серед дітей та дорослих набуває трилогія Всеволода Нестайка «Теодори з Васюківки», яку склали три повісті: «Пригоди Робінзона Кукурузо», «Незнайомець із тринадцятої квартири» і «Таємниця трьох невідомих». Ця трилогія спричинила надзвичайний ажіотаж та привернула увагу дітей до пригодницької повісті [36, 258].

Наприкінці 1970-х років - упродовж 80-х років творчість окремих письменників свіжим струменем вливається до літератури - це і поет-пейзажист, творець-мариніст для дітей Анатолій Качан («Джерельце» (1975), «Зелений промінь» (1983)). Творчість Анатолія Качана надзвичайно продуктивна, хоча на сьогодні він є автором лише тринадцяти книжок. Поезія автора через гру слів та образів ознайомлює маленького читача з епітетом, метафорою, фразеологізмом, омонімом тощо [32, 6].

Далі пишуть для дітей Ганна Чубач («Заповіти землі» (1978), «Срібна шибка» (1980)), поет-народознавець Дмитро Білоус, поети і прозаїки Михайло Слабошпицький («Зайчик, що вважав себе сміливцем»), Володимир Рутківський («Гості на мітлі» (1988), «Канікули у Воронівці» (1989)), Анатолій Камінчук («На варті миру» (1982), «Льодохід» (1985)), Петро Перебийніс («Небо твоє і земля» (1979), «Пісня пам?яті» (1984)) [66, 7].

Особливу увагу варто звернути на творчость Анатолія Костецького, оскільки саме з його появою до літератури для дітей входить новий жанр - дитячий детектив (повість «Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито здавайтеся!» (1984), «Мінімакс - кишеньковий дракон, або День без батьків» (1987)). Анатолієві Костецькому притаманна ігрова політика оптимізму, позитивізму, динаміки, лукавства і невимушеності, яка зацікавлює малих читачів та пробуджує відкрити для себе щось нове, незвичне, таємниче та захопливе [48, 8].

Зі здобуттям державності до української літератури повертається заборонена раніше спадщина вітчизняних письменників. Виходять друком твори Миколи Вороного, Богдана-Ігора Антонича, Олександра Олеся, Адріяна Кащенка, Володимира Виниченка, Олени Пчілки та інших класиків української літератури, а також антологія поезії і прози 1920 - 30-х років, що, безумовно, є фактом позитивним для розвитку дитячої літератури [36, 235].

Для української дитячої літератури період 90-х рр. ХХ - час певного застою і кризи. Це пов?язано насамперед зі складним державотворчим процесом, який проходила наша країна, що, безумовно, позначилось на літературі загалом [21, 6].

Попри складні умови, у 1990-ті рр. пишуть твори для дітей Віктор Близнець («Свято мого дитинства» (1990), «Землянка» (1995), «Земля-світлячків» (1999)), Всеволод Нестайко (збірки детективів «Таємничий голос за спиною» (1990), «Неймовірні детективи» (1995)), Валерій Шевчук (збірка казок «Панна квітів» (1990)), Дмитро Чередниченко («Священна діброва» (1995), «Гарна моя казочка» (1998), «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001)), Ніна Бічуя («Шпага Славка Беркути» (2010)) [50, 278].

Також у цей час творить Олексій Палійчук - український письменник, прозаїк, перекладач. Він написав низку поетичних книжок для дітей: «Скільки дива!» (1987), «Велика гра, або як тварини грали у футбол» (1991), «Веселий промінь» (2003), «Рідна Україна» (2003); повістей «Колиска Дажбога» (1990), «На поклик привида» (1992), «У Пелюстковій країні» (2005); оповідання для дітей «Чого зраділа Ластівонька» (2013) тощо [50, 285].

Широке визнання в Україні початку ХХІ століття Володимирові Рутківському принесла пригодницька трилогія про джур - «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), «Джури і підводний човен» (2010). У гостросюжетному історичному романі на дітей чекають дивовижні герої - Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі, які з честю виходять із найскладніших ситуацій [46, 168].

Поміж дитячих письменників, котрі почати творити від часу проголошення Незалежності України та в останні роки, варто відзначити Нез і Лану Світлих та їхню «Магічну книгу» (2003) - фантастичну філософсько-пригодницьку повість для дітей, що пропагує шлях до добра, світла та боротьби проти власної «внутрішньої темряви». Книга цікава тим, що вперше в історії українського дитячого письменства поєднала в собі глибоку, але не нав?язливу, філософську думку, майстерно обрамлену у фантастико-пригодницьку історію, що змушує дітей розмірковувати про справжню природу добра і зла [57, 13].

Відомі українські «дорослі» письменники-фантасти Марина та Сергій Дяченки також створили декілька книг для дітей-дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку - «Літаючий капелюх» (2001), «Пригоди Марійки Михайлової» (2002), «Повітряні рибки» (2004), «Габріель і сталевий лісоруб» (2007) тощо [46, 169].

Цілеспрямовано писати для дошкільнят розпочала від 2005 року Тетяна Пакалюк, а вже 2006 побачила світ перша її книга «Як бобер і їжаки мандрували вздовж ріки», віршована казка «Що посієш - те й пожнеш» (2006), «Хлібний зайчик», «Нові пригоди моряків в безкрайніх просторах морів», «Місто зіпсованих іграшок» та «Підслухана розмова» (2007) тощо [72, 8].

Після появи на українській книжковій арені серії книг англійської письменниці Джоан Роулінг про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера на теренах України (і не лише), з?явилася низка письменників, котрі пишуть книги, де головними героями є діти чарівників чи відьом, що навчаються у магічних школах [71, 25].

Цікавою постаттю є українська, суто дитяча письменниця, Алєка Вольських та її цикл книг про дівчинку-відьму Мілу Рудик, яка живе та навчається у магічній школі Тролінбург - «Міла Рудник і Келих Місячного Сяйва», «Міла Рудник і загадка Сфінкса», «Міла Рудник і кристал Фобоса», «Міла Рудник і руїни Хараксу», «Міла Рудник і Магічний Синод», «Міла Рудник і таємниця шостого адепта» (2008 - 2013). Одна з останніх книг цієї письменниці - «12 міст. Фаталунія» - фентезі-роман для дітей, головним героєм якого є одинадцятирічний хлопчик Ростислав, до чиїх рук потрапляє дивовижний артефакт Змієвик Тарханкута, що має здатність переносити свого власника у світ Дванадцяти міст, де малому герою доведеться пройти ряд випробувань та здобути нових друзів [66, 197].

Ще однією українською відповіддю Гаррі Поттерові можна вважати серію книг Ілони Волинської та Кирила Кащєєва про дівчинку-відьму Ірку Хортицю - «Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом», «Острів перевертнів», «Ігри по-дорослому, або Наречена на закуску», «Відьмине коло», «Дике полювання або Апокаліпсис скасовується», «Тінь дракона», «Повелителька грози», «Гість із пекла», «День народження відьми» (2006 - 2013). На відміну від попередньої письменниці, Ілона Волинська та Кирило Кащеєв не створюють фантастичний світ із школою магії, їхня героїня - пересічна дівчинка, котра живе у звичайному українському місті, ходить до звичайної школи, але у неї виявляються магічні здібності, і починається гостросюжетна пригодницька боротьба молодої наддніпрянської відьми та її друзів проти зла [3, 8].

Також цікавим є пригодницько-детекивний цикл вище згаданих письменників «Детективне агентство «Білий гусак»», який наразі налічує дванадцять книг - «Опівночі у музеї», «Карамелька для вампіра», «Шоу бродячого скелета», «11 ворогів ІТ-детектива», «Місія супергероїв», «Скарби forever», «Клуб диких ніндзя», «Снігурочка з динамітом», «П?ять лимонів на морозиво», «Розслідування online», «Спіймати зірку», «Кінець світу скасовується» (2007 - 2013). Головні герої, шестеро сучасних дітей, які не мають жодних надприродних здібностей, крім вродженої інтуїції та вміння розплутувати загадкові та складні історії, організовують детективне агентство та починають допомагати своїм клієнтам у різноманітних справах [3, 8].

Інший цикл книг Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, де оживають північні легенди - «Сивир», поки що складається із п?яти книг: «Донгар - великий шаман», «Наследник Магнитной горы», «Жрица голубого огня», «Хадамаха. Брат Медведя», «Князь оборотней» (2011 - 2014) [3, 8].

Альтернативний світ для своєї героїні творить Наталя Щерба - сучасна українська російськомовна письменниця, яка створила низку книг для підлітків - «Часодії. Часовий ключ», «Часодії. Часова башня», «Часодії. Часове серце», «Часодії. Часове ім?я», «Часодії. Часограмма» (2011 - 2013). Головна героїня -звичайна дівчинка-підліток Василина, дізнається, що її батько, впливовий маг Елфари, світу, створеного особливою часовою магією та починає боротися за своє місце на Елфарі [50, 300].

Для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку пише Іван Андрусяк: «Стефа та її чикалка» (2007), «Кабан дикий - хвіст великий» (2010), «Стефа та її чикалка. Видання друге, ще капосніше» (2011), його твори рекомендовані Міністерством освіти і науки України для позакласного читання [30, 164].

2010 року побачив світ детективний роман для дітей молодшого та середнього шкільного віку Андрія Кокотюхи «Таємниця козацького скарбу». Головні герої книги - допитливі діти-школярі, які випадково наближаються до розгадки таємниці, де захований козацький скарб, але не лише діти шукають його, а й інші небезпечні особи [62, 5].

Український дитячий письменник Олександр Есаулов на сьогодні написав дві серії книг - «Заекрання» («Канікули для Інформи», «Вихідний формат», «Game over!», «Антивірус», «Таємниця Великиго Сканера» (2007 - 2009)) та «Дитячий детектив» («Кенінґова колекція. Справа № 1», «Чорні археологи. Справа № 2», «Як уполювати чупакабру. Справа № 3», «Кіднепінг. Справа № 4», «Справа честі. Справа № 5», «Щурячи підступ. Справа № 6» (2011)). Цикли цікаві тим, що у них головними героями є діти, які потрапляють у незвичайні ситуації та за допомогою власного розуму і винахідливості перемагають підступність та зло [43, 48].

Із 2009 року активно займатися дитячою літературою розпочав Валентин Бердин «Мій друг Юрко Циркуль та інші» (2010). У книгах автор розкриває проблеми сучасних дітей - перші почуття, дрібні перемоги чи програші, забаганки та дивакуваті витівки тощо [17, 28].

У жанрі літературної казки для дітей починають працювати Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Сманагдової книги» (2005), «Володар макухи, або Пригоди вужа Ониська» (2011); Зірка Мензатюк «Казочки-куцохвосточки» (2006), «Макове князювання. Казки» (2008); Ніна Воскресенська «Володар Країни мрій» (2005), «Останнє бажання короля» (2006), «Легенда про Бовдура Великого» (2007); Володимир Вакуленко «Сонечкова сім?я» (2011) [43, 49].

Дитяча література кінця ХХ століття характеризується певним застоєм у розвитку літератури для дітей. Це пов?язано безпосередньо з політичною ситуацією на теренах тогочасної України і «законсервованістю» мотивів, сюжетів та образів, які пропонувалися дітям. Починаючи із 1960-х рр. дедалі більше «дорослих» письменників починають творити для малих читачів, насамперед це - Валерій Шевчук, Василь Симоненко, Дмитро Павличко, Ліна Костенко тощо. Але, варто зазначити, що у цей період починають з?являтися та писати для дітей низка суто «дитячих» письменників, до переліку яких можна зарахувати Юрія Ярмиша, Марію Пригару, Наталю Забілу, Всеволода Нестайка та інших.

Якщо ж говорити про дитячу літературу в Україні початку ХХІ століття, то насамперед варто сказати, що ситуація пов?язана з розвитком книг для дітей дещо змінилася. Дитяча книга українського письменника наразі перебуває у певному вакуумі, її витісняють із полиць вітчизняних книгарень та бібліотек російськомовні дитячі книги, тобто на розвиток дитячої літератури у сучасній Україні наразі впливає економічний чинник, а не політичний, як у минулому столітті. Позитивним для розвитку дитячої літератури сучасного періоду є свобода тем, ідей, сюжетів, образів, які автори пропонують малим читачам. Особливо популярними на початку ХХІ століття в Україні є книги так званого жанру фентезі у якому пишуть Алєка Вольських, Ілона Волинська та Кирил Кащеєв, Наталя Щерба, Олександр Есаулов та інші. Також великою популярністю користуватися жанр дитячого детектива, що представлений творчістю Володимира Рутківського, Андрія Кокотюхи, Олександра Есаулова, Ілони Волинської та Кирила Кащеєва.

1.2 Специфіка художнього творення дитячих образів сучасних українських письменників

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, економіки, інформаційних технологій призводить до того, що діти розвиваються і психологічно «дорослішають» набагато раніше, ніж, наприклад, двадцять років тому. Це призводить до того, що сучасним дитячим письменникам необхідно писати на теми, які зацікавлять молодих читачів, мовою, яка буде для них зрозуміла і творити дитячі образи, які будуть максимально наближені до реального життя.

Діти, беручи до рук книгу, бажають побачити у ній головного героя, який міг би існувати у реальному житті, жити в їхньому місті, ходити до школи, щоб проблеми у творі, були їм близькими - перші захоплення і почуття, друзі, шкільні невдачі тощо. Звичайно, це не має зводитися до банальної буденщини, адже, щоб викликати інтерес до книги в ній мають бути пригоди, динаміка, небезпека і найголовніше - інтрига. Зважаючи на ці критерії не дивно, що детективний жанр серед дитячої аудиторії користується великою пошаною.

На сьогодні можна назвати декілька сучасних українських дитячих письменників, які надзвичайно популярні серед молодих читачів, насамперед це авторський дует Ілона Волинська і Кирил Кащеєв, Наталя Щерба, Алєка Вольських та ін.

Ілона Волинська та Кирил Кащеєв створили цикл книг для дітей, які об?єднуються у серію під спільною назвою «Детективне агентство «Білий гусак»». Головні герої книг - п?ятеро підлітків і загадковий шостий компаньйон, маючи хист розслідувати складні та загадкові випадки створюють власне детективне агентство, прикриваючись ім?ям дорослого чоловіка.

Сестри-близнючки Мурка (Алла) і Кісонька (Елла) незважаючи на зовнішню схожість - абсолютні протилежності. Ілона Волинська та Кирило Кащеєв використовують портрет, характеристику персонажа з боку іншого персонажа та діалог як засоби характеротворення сестер, щоб вказати на контраст між ними. Мурка має більш хлопчачий стиль поведінки, одягається у камуфляжний одяг, із побитими коліна у зеленці, має дещо хуліганську зовнішність:

«Неподалік від під?їзду стояла худа довгонога дівчина років тринадцяти, одягнена у камуфляжні шорти і таку ж сорочку. Із камуфляжем гармоніювала зеленка на розбитих колінах. Довге руде волосся зібране у хвіст на маківці» [8, 345].

Кісонька - манірна, справжня молода панна, яка говорить правильною літературною мовою, одягається у вишукане вбрання, багато часу приділяє своїй зовнішності:

«Тільки вийшовши на світло, Вадька зрозумів, що незважаючи на разючу подібність дівчата таки не зовсім однакові. Муркина копія була не у захисній сорочці, а в легкій чорній блузочці з відкритими плечима. Широка зелена спідниця доходила майже до щиколоток, а замість кросівок на ногах красувалися босоніжки на тоненькій шпильці. Руде волосся завивалося у великі локони і вільно падали на спину. Зелені очі вміло підфарбовані, губи ледве тронуті рожевою помадою» [8, 359].

У діалогах появляється принципова різниця між дівчатками як у мовленні так і у ставленні до себе:

«- Моя поведінка якраз годиться до моєї статті, віку та громадському статусу. А ось твої манери і спосіб виражатися підійшли б не добре вихованій молодій дівчині, а в?язню з двадцятирічним стажем.

- Я зовсім не «добре вихована молода дівчина», я боєць, - відрізала Мурка» [8, 238].

Незважаючи на це їх об?єднує любов до бойових мистецтв і вміння постояти за себе і друзів за потреби. Вони обоє рішучі, вольові, вміють вибиратися з небезпечних ситуацій, але прийом контрасту, який вдало використовують автори, допомагає повною мірою розкрити їхні характери і показати, що зовнішня схожість - це не той фактор, яким варто судити людей. У команді детективного агентства дівчата - це та сила, яка вирішує проблеми через роздавання стусанів і розмови з противниками у них короткі.

Вадька Тихонов добре розбирається у комп?ютерах, програмах, вірусах тощо. Він навчається у престижному ліцей інформаційних технологій, куди після жорсткого відбору беруть кращих математиків області. Він мозок команди - всі проблеми пов?язані з аналізуванням та синтезуванням інформації, отримання доступу у бази даних різних організацій і установ, покладені на нього. Автори для творення образу Вадима широко використовують характеристику персонажа з боку іншого персонажа, невласне пряму мову та діалог. Сева характеризує його «крутим хакером» [8, 249], а Мурка вважає: «Якщо вчинив точно як ти, напевно, розумний…» [8, 298] Детальну портретну характеристику хлопчика Ілона Волинська та Кирило Кащеєв не подають, відомо лише, що Мурка характеризує його як «очкарика» [8, 300], тобто стає зрозуміло, що хлопець носить окуляри. На відміну від дівчат, він не вміє вирішувати проблеми силою і намагається вирішувати суперечки мирним шляхом, що очевидно з діалогів хлопчика: «- Стривай, - Вадька зупинив приятельку. - Зараз все зробимо без жертв і руйнувань» [8, 396].

Якщо говорити мовою сучасних дітей, то Вадим - це образ хлопчини-відмінника (ботана), який нездатний вирішувати проблеми грубою силою і тому часто страждає від сильніших супротивників. Автори ламають стереотипи дітей, що розумний хлопець обов?язково має бути страшною занудою і показують, що інтелект у сучасному світі - це збрая і, якщо вміти нею користуватися, то не потрібні будуть інші методи впливу.

Катя Тихонова - менша сестра Вадима, наймолодший член команди. Багато в чому ще дитина, але саме її наївність і дитяча простота приносить у агентство інший погляд на деякі речі, події чи факти. Ілона Волинська та Кирило Кащеєв побіжно зупиняються на портреті дівчинка («маленька кругленька дівчинка років десяти» [8, 387], «коротенькі товсті косички» [8, 134]), більшу увагу приділяючи іншим засобам характеротворення: характеристиці персонажа іншими персонажами, міміці, жестам та діалогу. Дівчинка вважає своїм другом гусака Харлі, якого завжди захищає та ніколи не розлучається з ним про що ми дізнаємося від Вадима: «…Катька з гусаком дружбу звела. Мужик із м?ясного до гусака з ножем, а Катька репетує, ніби її ріжуть: «Не віддам, він мій друг!» [8, 183]; «звідти з?явилася повністю одягнена Катька з незмінним гусаком під пахвою» [8, 204]. Вона не юний геній і хакер, на відміну від брата в неї немає жодних особливих здібностей, навіть навпаки - Катя не любить навчатися, у неї не високі оцінки, навчається вона і звичайній школі. Але саме спостерігаючи за Катею ми можемо чітко простежити еволюцію образу, коли від книги до книги нерішуча і скромна дитина перетворюється у впевненого у собі підлітка.

Сева - займається всіма фінансовими питаннями в агентстві, має хист до примноження капіталу. Образ хлопця автори створюють за допомогою діалогів та характеристики з боку інших персонажів. Вадим вказує на те, що Сева працьовитий, відповідальний та перспективний:

«Севка раніше на чому міг підробляв: валізи тягав, машини мив, за дорученнями бігав. Тепер ларьок відкрив, і ще у нього спецсервіс - кур?єр із особистих справах: букет дівчині віднести, шоколад... Він про всі доручення мовчить як риба, клієнти його цінують» [8, 281].

У всіх питаннях, що стосуються грошей - дуже заощадливий, що інколи можна сплутати зі скупістю. Він практичний і рідко коли щось робить без вигоди для себе, що стає зрозуміло з діалогів хлопця:

«- Шкода, не шкода ... Вона мені що, рідна бабуся чи двоюрідна тітка, що я повинен її жаліти?» [8, 243]

Невласне пряму мову автори використовують, щоб вказати на внутріші переживання персонажа чи його переконання:

«Сева, якому страшенно не подобалося захоплене ставлення Кісоньки до Великого Боса, стверджував, що якщо англієць так ховається - з ним явно щось не впорядку!» [8, 298]

Зважаючи на те, що він виріс у так званому «бандитському районі» і рано почав заробляти на життя, знає про більшість місцевих кримінальних авторитетів і має свої зв?язки серед них. Життя навчило його, що гроші люблять рахунок і не люблять імпульсивних рішень, тому з поміж однолітків він найбільш поміркований.

Ілона Волинська і Кирило Кащеєв не даремно зібрали у своїх творах по суті таких різних дітей, адже проходячи крізь різні перешкоди у них починають формуватися спільні погляди, ідеї і думки, вони взаємовпливають і взаємодіють між собою, що призводить до змін у характері та стилі поведінки: Вадим, під впливом Мурки, став більш впевненим у собі; Катя, наслідуючи Кісоньку, почала перетворюватися з дитини на дівчинку; Сева сам того не помічаючи став більш м?якшим і не так фанатично цінувати власний капітал, зрозумівши, що в житті є речі набагато важливіші, ніж гроші; Мурка почала трохи переростати свої хуліганські звички і проявляти свою дівочу натуру, а Кісонька втратила зайву манірність і штучність, натомість проявила вірність і щирість.

Інший цикл книг Ілони Волинської та Кирила Кащеєва «Сивир», нажаль поки що доступний лише у російськомовному варіанті. Автори творять суворий світ снігів і холоду, де шамани та Жриці Голубого Вогню мають безграничну владу над життям простого народу.

Головний герой Пуки - живе в клані, де для всіх він є чужаком, адже його батько був не місцевим і хлопчика недолюблюють через його надмірну, наївну віру в те, що слова старого шамана та Жриць - свята правда і всьому, що вони говорять потрібно слідувати. Позиція хлопчика проявляється у його діалогах: «Наш шаман каже - не можна ночами шуміти!» [10, 176]; «- Та коли б не жриці, на всьому Сівірі, може, нікого б і незалишилося!» [10, 245]

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв створюють образ слабкого, боягузливого хлопчика за допомогою характеристики персонажа іншими персонажами та діалогами: «- Що, Пуки, зі страху в штани наклав? - протягнув Аккаля, кривлячи повні губи і презирливо дивлячись на худого. - Боїшся, Чорний із тундри за твоєю боягузливою душою прийде?» [10, 124] Портретна характеристика та міміка вказують, що хлопчина нещасний у своєму поселенні: «Пуки зі своїми нечесаними патлами і в лахмітті...» [10, 165]; «Пуки закусив губу - немов шкодуючи, що заговорив. І знову похмуро опустив обличчя до колін, прикритими полами старенької затріпаної парки» [10, 178]. Його б?ють та зневажають інші діти, у ньому немає нічого героїчного, він не вміє себе захищати, це очевидно з характеристики Пуки іншими персонажами:

«- Так і будеш лежати? Може, встанеш, зробиш щось? - він кивнув на хорей Пуки, що відлетів у сторону. Хлопчисько не ворухнувся. - Чи не встанеш, - сам собі кивнув Аккаля. - Так і знав, однак, - і вдарив Пуки жердиною по плечах. - А тепер як, сопливо-слинявий?» [10, 278].

Хлопчина має пройти складний шлях страху й нерозуміння, віднайти старий друзів та виправити помилки минулого життя, які й призвели до їхньої смерті. Еволюція образу Донгара відбувається поступово - він навчається бути сильним, хоробрим, самому приймати рішення та нести за них відповідальність, думати власною головою, а не покладатися на стереотипи завчені з дитинства. Та не зважаючи на свою могутність як шамана хлопчина має зрозуміти, що справжня дружба це та сила, яка може змінити весь світ і нею не можна жертвувати заради будь-чого.

Хакмар - спадкоємець Магнітної гори, найкращий і наймолодший коваль, зовсім хлопчина, який вже отримав заслужену славу майстра. Він сміливий та сильний про що свідчать його вчинки: «Хакмар вискочив з-за спини чудовиська і з усієї сили торохнув його молотом під коліна» [13, 156]. Автори використовують непряму та невласне пряму мову для вираження думок та намірів хлопчика: «А ось зараз і перевіримо!» - азартно подумав Хакмар…» [13, 194]; «Хакмар висмикнув з поставця розтанув недогарок. Звірив нову часову свічку з її ще палаючою сусідкою і запалив. Коли той безвідповідальний хлопчисько, у чиї обов?язки нині входило міняти поділені на часові відрізки свічки, все-таки зволить з?явитися у фехтувальну печеру, він йому влаштує!» [13, 287]. Він максималіст як і будь-яка дитина у його віці, для нього існує лише чорне і біле, автори використовують діалог, щоб підкреслити емоції, які переживає песонаж: «- Чим жити як зараз, краще померти з честю! Як велить егетлек - у відкритому бою! Без хитрості, без лукавства - наша чесна сталь проти їхнього Вогню! - у нестямі від злості і розчарування викрикнув Хакмар» [13, 241].

Хлопчина, який звик жити в розкоші опинився на роздоріжжі, його переслідують, бажають вбити і для того, щоб вижити він повинен підкорити власну гординю, егоїзм, позбутися тої зверхності, яка притаманна аристократії та віднайти себе і стару забуту дружбу.

Аякчан - молоденька учениця у школі Жриць Голубого Вогню, яка володіє силою набагато більшою, чим підозрює будь-хто з її наставниць. Майстерно приховуючи всю глибину своєї сили вона мріє про той день, коли вирветься з школи, адже в її плани не входить все життя просидіти у глухій тайзі.

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв широко використовують невласне пряму мову та жести, щоб показати внутрішні переживання героїні: «При цих словах дівчинка судорожно скинула голову, але тут же знову опустила очі, знаючи, що її погляд завжди злить батька. Якщо вона почне плакати-кричати, нічого не доб?ється! Вона лише стиснула м?ясо в кулачку так, що сік закапав на дощату підлогу» [11, 161].

Аякчан смілива, рішуча, вона не хоче коритися чужій волі, що стає очевидно з її діалогів з батьком: «- Мій чоловік до тієї пори на праці моїй розбагатіє і візьме собі іншу дружину, молоду та багату. А мені переламає кістки, щоб втекти не могла, і визначить новій дружині в служниці! Як ти, батько, зробив з моєю матір?ю! - викрикнула вона» [11, 56].

Вона честолюбна, але не егоїстична, точно знає чого хоче і йде до своєї цілі, незважаючи на важке життя та атмосферу суперництва у школі, дівчинка не втрачає основних життєвих цінностей - вона щира, добра, не терпить зверхності та хвалькуватості й відверто зневажає людей, які піддані цьому пороку.

Мадахама - має здатність перетворюватись на ведмедя, хоча спочатку не знає про це. Він сильний, сміливий, допомагає захищати своє місто від зла, як і багато у місті недолюблює Жриць. Автори творять образ хлопчика за допомогою невласне прямої мови, діалогів, характеристики іншими персонажами, жестами та мімікою. Хлопчина винахідливий, але не підступний, вміє знаходити вихід із складних ситуацій: «Хадамаха криво посміхнувся. Одне своє завдання він, здається, виконав - дізнався секрети кращих гравців Сюр-гуда, не видавши їм свого» [12, 45]. Має власну думку, але не впертий, вміє визнавати свої помилки, що проявляється у діалогах хлопчика: «Ні, пан тисяцький. Ніяк не впевнений» [12, 67].

Коли у місті починають відбуватися дивні, загадкові й зловісні події, він розпочинає власне розслідування, щоб зрозуміти, що за цим стоїть. Відданий, відповідальний, чесний, справедливий, не любить самовпевнених людей, оскільки знає, що вони корисливі і здатні на все заради вигоди. Оберігає свою сім?ю навіть, якщо вони не розуміють мотивів його вчинків.

Популярна українська дитяча письменниця Наталя Щерба створила серію книг «Часодії», події у яких відбуваються як на Землі так і в Елфарі, світі, що побудований на основі часової магії. Елфара - це світ, який гине і врятувати його можуть лише дванадцять обраних дітей, які мають змогу володіти незвичайними часовими ключами.

Головна героїня - юна Василина Огнєва живе на Землі, ходить до звичайної школи, займається гімнастикою і не вважає себе чим небуть особливою. Дівчата з танцювальної школи не люблять її, оскільки талант останньої часто вихваляють вчителі. У Василини не було батьків на Землі, лише бабуся, яка насправді навіть їй не родичка, а просто опікун, що наклало відбиток та становлення дівчинки як особистості.

Наталя Щерба використовує широко використовує портрет для творення образу дівчинки: «…невисока худенька дівчинка з двома темно-рудими хвостиками» [73, 267]; «Василині було майже тринадцять, хоча через невисокий зріст і тонку статуру можна було подумати, що їй немає і дванадцяти. Яскраво-сині, кольору волошок очі здавалися ще більшими на її худенькому гостроносому личку; у занадто густому, темно-рудому волоссі застрягло кілька соломинок» [73, 160]. Жести і міміка показують, що у глибині душі вона невпевнена у собі та скромна, але вміє перебороти це за потреби: «Намагаючись дихати рівно і не червоніти від хвилювання, Василина тихенько вийшла з кімнати» [73, 132].

Штамп непотрібності призвів до ставлення Василини як рішучої і вольової дівчинки, яка знає чого прагне і намагається це отримати самостійно, не покладаючись на когось, що проявляється у невласне прямій мові та вчинках дівчинки: «Василина зрозуміла - зараз або ніколи. Вона з усіх сил штовхнула двері» [73, 74]. Водночас вона щира, добра, вірна, готова у будь-який час прийти на допомогу друзям, вона відданий друг і вміє цінувати дружбу.

Перші почуття до хлопчини Феша і його раптова холодність не зламують дівчинку, а навпаки лише остаточно допомагають формувати характер незалежної особистості, яка знає собі ціну. Незважаючи на це, вона все ще залишається вразливим підлітком і підсвідомо прагне отримати тепла та розуміння від батька та матері.

Дух суперництва та боротьби за вплив між дванадцятьма обраними, відверта неприязнь зведеного брата, породжують у дівчинці лідерські якості та прагнення до перемоги в неоголошеній війні, яку веде брат проти неї та її друзів. Заради друзів вона готова ризикувати життям.

Василина вміє розставляти приорітети і розуміє, що для того, щоб врятувати Елфару і Землю, вона повинна поступитися власними бажаннями та пориванням заради спільного блага.

Вплив та світову дитячу літературу Джоан Роулінг не обійшов стороною й Україну. Породжена англійською письменницею традиція творення магічних шкіл у яких навчаються незвичайні діти, знайшла своє відображення у творчості Алєки Вольських та її низки книг про Мілу Рудик.

Міла Рудик - до тринадцяти років жила зі своєю бабусею і троюрідним дідусем не підозрюючи, що вона відьма. Родичі не надто її любили і навіть хотіли відправити в дитячий будинок, але від такої долі її врятувала відьма Акуліна і забрала у світ По-ту-Сторону, де дівчинка змогла навчатися у Тролінбурзі - школі для чаклунів.

Для творення образу Міли Алєка Вольських найчастіше використовує діалог, рідше портрет («вона була рудою із цілим виводком ненависних веснянок на обличчі» [15, 78]) і невласне пряму мову.

Міла захищає друзів він шпильок Ніла Лютова, не любить несправедливості, та вміє відповідати ударом на удар, що проявляється у її вчинках та діалогах: «- Зате батьки їх на тіток та інших родичів, як собачок, не кидають! - голосно випалила Міла, несподівано для самої себе» [15, 128].

Міла - добра, весела, дружелюбна, миролюбна, смілива і великодушна. Після смерті свого друга Горангеля готова віддати за своїх друзів - Ромки і Біляни - життя. Вірність друзям - одна з основних рис характеру Міли. Уперта, має надмірну цікавість до всього, що відбувається поруч і на рідкість, дуже міцні нерви і гнучку психіку. Чудово орієнтується в просторі: за все життя жодного разу не заблукала.

Свої таємниці вона дуже добре приховує і жодна людина не знає про неї абсолютно все. Навіть вона сама не знає про себе все. Ворогів і неприємності Міла притягує як магніт, декілька разів її намагалися вбити. Закохана у Гаріка Сміливого і довгий час не знаходила в собі сміливості йому зізнатися, а смерть хлопця стала для неї ударом від якого дівчина довго не могла оговтатися.

Рома Лапшин - найкращий друг Міли, багато разів витягував її з складних і небезпечних ситуацій. За характером він лідер, надзвичайно розумний і дещо самовпевнений, але не егоїстичний, що проявляється у діалогах: «- У мене і так все прекрасно виходить, - із самовдоволеною усмішкою сказав Ромка…» [15, 243]

Про себе без зайвої скромності каже, що він геній і він не далекий від істини. Він веселий і безкорисливий, завжди готовий прийти на допомогу, що очевидно з його діалогів: «- Нема за що... - весело посміхнувся Ромка» [15, 213]. Найчастіше він разом з Мілою влипають у чергову пригоду.

Біляна Векша - найкраща подруга Міли. Сором?язлива і творча, працьовита і прониклива. Біляна дуже співчутлива і жаліслива, що проявляється у діалогах дівчинки: «- Вона така нещасна. Мені страшенно її шкода!» [15, 76] Жести і міміка дівчинки відкривають емоції, які вона переживає: «Білка зніяковіло скривила губи, так ніби їй було ніяково за свого брата…» [15, 64] Дівчинка у дечому наївна і простовакувата, що зрозуміло з її характеристики яку дає Рома: «- Ой! - Ромка скривився. - Тільки не кричи. Весь Лев?ячий зів на ноги піднімеш. Ні, ну не можна ж бути такою наївною!» [15, 218] Постійно відмовляє Мілу і Ромку від чергової авантюри, але все ж йде з ними. Її роль у таких «походах» - обігріти і нагодувати. Найголовніший страх - провалити іспити. Незважаючи на скромність, вона вміє діяти рішуче і наполегливо, якщо того потребують обставини. Ніколи не покине друзів навіть, якщо не підтримує їхніх поглядів чи ідей.

Отже, як стає зрозуміло з проаналізованих творів сучасних українських дитячих письменників, зокрема Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, Наталі Щерби, Алєки Вольських, основними засобами характеротворення, які переважають при творенні дитячих образів є портрет, детальний чи пунктирний, щоб дати змогу читачам уявити зовнішній вигляд персонажа; діалог у якому проявляються думки, переконання, ставлення героя до певних подій чи явищ; характеристика персонажа з боку іншого персонажа, щоб показати як сприймають героя інші персонажі твору та яку характеристику вони надають йому; жести і міміка, щоб підкреслити емоції, переживання персонажа; невласне пряма мова вживається для висвітлення внутрішньої боротьби персонажа, того, що є прихованим від інших персонажів.

Розділ 2. Дитячі образи в творах Ілони Волинської та Кирила Кащеєва

2.1 Специфіка художнього творення образу Ірки Хортиці

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв від першої книги «Сезон полювання на відьом» зображують дівчинку з непростим життям. Автори відходять від традиційного зображення головного героя, який має добру і чуйну родину, натомість надаючи перевагу зображенню дитини із так званих «неблагополучних сімей». Головна героїня роману «Сезон полювання на відьом» Ірина - звичайний підліток, що живе в одному з районів міста і навчається у школі. Її виховує бабуся, яка напозір дуже сувора та лайлива і нібито не надто любить свою онуку. Саме від неї ми отримуємо першу характеристику образу Ірини:

«Відкинувши убік фіранку, на порозі з?явилася бабця. Поглянула на забруднену внучку, курячий корм на сходинках, на таз, що валявся у траві і гнівно хлопнула себе по колінах:

- Ну шо за дитина!! Це ж не дитина! Це ж покарання Господнє! Курям дати - і того не може. Нє, ну як це ти такого накоїла?» [9, 6]

Буденна ситуація дає змогу зрозуміти, що Ірина живе не в квартирі, веде домашнє господарство й інколи її сварять за необережність.

Ірина любить свою маму, яка, нажаль, не надто переймається долею доньки, рідко телефонує, не присилає грошей на утримання дитини. Дівчинка завжди захищає матір перед бабусею, вона вірить, що мама насправді любить її, хоч і рідко показує це. Любов до мами проявляється у діалозі Іри з бабусею:

« - Вчитися! - бабка презирливо відкопилила губу. - Ну вилита мати! Та теж начебто вчилася, а потім - фіть! Тільки її й бачили! Півроку вже не дзвонить!

- Мама дзвонила! - майже викрикнула Ірка, миттєво забувши про своє рішення не сваритися з бабцею.

- Коли це? - поцікавилася бабка, уїдливо вигнувши чорну фарбовану брову.

- А вчора! - рішуче заявила Ірка, безтрепетно ??дивлячись у очі старої» [9, 20].

Іра чесна дитина, вона рідко, коли бреше, але заради мами вона готова збрехати бабці, хоч брехня й не подобається дівчинці. Це проявляється у її жестах:

«Ірка невизначено повела плечем. Брехати вона не любила» [9, 20].

Іра дуже сильно любить маму, це сліпа любов доньки до матері, яка виправдовує всі її вчинки. Ірину завжди засмучують розмови, в яких осуджують її маму, що можна побачити у невласне прямій мові дівчинки:

«Ірка швидко покліпала, струшуючи сльози з вій. Не сміє бабка засуджувати її маму! Ніхто не сміє! Раз не дзвонить, значить, не може! Хоча... От би і справді подзвонила!» [9, 21]

Ставлення Іри до мами можна спостерігати у її внутрішніх монологах:

«Цікаво, там, у Німеччині, мама теж одна? Ні, напевно. Тут навколо неї завжди крутилися люди, і їй не було діла ні до Ірки, ні до бабки. Мама з?являлася рідко, іноді її не було по декілька місяців, але Ірка завжди чекала. І зараз теж буде чекати. А раптом мама просто поки не може повернутися? Грошей немає. Ось заробить...» [9, 47]

Дівчинка розуміє, що мама часто забуває про її існування, живе власним життям, але все ж чекає на неї, сподіваючись, що настане час, коли вона знову повернеться до неї.