Західноєвропейський романтизм і польська література першої половини ХІХ століття

“Кордіан”, на відміну від попередніх драм польського поета, за всіма характеристиками є романтичним твором, в якому поняття народу, поезії, історії є основними. У “Пролозі”, що передує основній дії, Ю.Словацький говорить про завдання національної поезії, яка повинна вселяти віру в майбутнє народу, розпалювати дух боротьби, і висуває свою концепцію літератури, яка містить ідеї, часто протилежні думкам А.Міцкевича, висловленим в “Дзядах”. Ідея твору виражена в “Пролозі” і звучить із уст “третьої особи”: “Народ я воскрешу, і на могил котурни я стану, де акторів маю вищих за могили. І рицарям воскреслим я добавлю сили, блакиттям неба польського обвію душі…” [65, с. 592]. Варто зазначити, що в даній промові звучить не лише ідея твору, але й характерна ідея польського романтизму - ідея поета-вождя народу.

Кордіан-поет усвідомлює, що обов'язок поета - стати духовним вождем, примусити народ виконати своє призначення, свою місію по відношенню до інших народів. Зауважимо, що в позиції Кордіана-поета проглядається автобіографічна позиція самого автора драми, який прагнув стати поетом-пророком для польського народу, що, власне, також є тією особливістю польського романтизму, яка вирізняє його з поміж романтичних напрямів у Європі. “Поезія, на думку Ю.Словацького, повинна розпалювати рицарський дух сучасників, вселяти віру в майбутнє народу, а тому він висловив ідею нового, визвольного пориву” [57, с. 68].

У розумінні Ю.Словацького поет міг бути проводирем народу лише отримавши дар пророкування. Митець був переконаний, що він вже володіє поетичним натхненням, саме тим даром поетичної поезії, яка може і повинна спонукати до дій польський народ.

Важливим моментом в цій драмі Ю.Словацького є присутність елементів месіанізму, яких він не міг байдуже відкинути, з огляду на історичну долю Польщі та на свою позицію польського романтичного поета. Однак, окрім висвітлення вище зазначених ідей, митець показав також відірваність їх від втілення. Він показав неготовність поезії того часу бути проводирем народу, неготовність народу, представленого видатними особистостями, які, однак, не мають підтримки у суспільстві, змінювати історію.

У відомому монолозі Кордіан, який, до речі, є відповідним до “Великої Імпровізації” із третьої частини “Дзядів” А.Міцкевича, говорить про Польщу як про Вінкельріда європейських народів і сам перетворюється на Вінкельріда, тільки представника Польщі, що присвятив себе боротьбі за визволення свого та інших народів. Однак, такий вигук був одночасно протиставленням міцкевичевому образу Польщі як “Христа народів”. “У “Кордіані” смерть Вінкельріда не може принести відродження, що було логічним і відбивало ситуацію Польщі після повстання” [57, с. 71].

Як відзначалося, за задумом автора, драма “Кордіан” тісно пов'язувалася із листопадовим повстанням. Тому, у третій дії драми Кордіан виступає організатором патріотично-республіканської змови, метою якої було вбивство монарха та підготовка повстання. Однак, не знайшовши підтримки у соратників, він вирішує діяти самостійно, проте все ж не виконує поставлених завдань. А на перешкоді йому стають не зовнішні обставини, а внутрішня слабкість та ідейні сумніви. Так, Ю.Словацький з нищівною силою викрив слабкість романтичного індивідуалізму. Він показав, наскільки слабким і беззахисним є “одинокий рятівник” народу перед обличчям історії.

Таким чином, Ю.Словацький, проаналізувавши причини поразки повстання 1830 року, розкрив їх в образі головного героя драми “Кордіан”, де прямо вказав на “внутрішню хворобу” епохи, уособленням якої і став Кордіан як шляхтич, який морально і політично не дозрів до революційної діяльності. “Сам образ Кордіана виступає як доказ слабкості дворянського шляхетського руху в цілому, відірваного від народу і обмеженого романтикою жертовного подвигу. Загибель героя передбачувана і неминуча, оскільки Кордіан уособлює собою героїзм шляхти…” [11, с. 24].

“Кордіан” являється критичною оцінкою власної позиції та ідеалів польського поета і одночасно, поетично вираженою критикою революційної незрілості організаторів повстання. “В “Кордіані” доведено до досконалості все те, чим був молодий Словацький, але є в ньому також дещо більше - те, що перетворило Словацького із віртуоза романтизму у великого національного поета-романтика” [76, с. 60].

Наступна драма Ю.Словацького “Балладина” буквально вразила сучасників своїм оригінальним висвітленням злободенних етичних, філософських та політичних проблем.

У пошуках ідеального героя, в прагненні з'ясувати причини національної трагедії і майбутню долю Польщі Ю.Словацький вдається до народних міфів, легенд, повір'їв. Застосування народної творчості, звертання до славетного минулого народу було програмною метою для романтика, хоча й дало підстави окремим дослідникам трактувати його твір як такий, що був виключно присвячений минулому, а також звинувачувати його автора у втечі від дійсності. Очевидно, що такий погляд був занадто вузьким, бо використання перелічених засобів поетичного вираження базувалося у “Балладині” на теоретичних засадах, популярних в часи утвердження романтизму, зокрема концепцій німецького філософа Ф.Шеллінга, для якого міф був джерелом пізнання дійсного історичного процесу, художньою формою сприйняття дійсності і таких основоположних категорій, як народ, історія, поезія.

Польський романтизм розпочав революційні перетворення в літературі зі скасування межі між “вченою” поезією та фольклором, народною поезією. У своїй поезії Ю.Словацький звертав увагу як на людину міста, так і на людину села, розширюючи таким чином коло розуміння ролі та форми поезії. Дослідник творчості польського поета С.Треугутт називає основою такої зміни “інше розуміння краси, не формальне, літературне, а ідейне в широкому розумінні цього слова” [76, с. 63].

Польські дослідники називають “Балладину” “політичною казкою”, тому, що, писалася вона в часи напружених дискусій про причини поразки листопадового повстання і шляхи подальшого розвитку польської справи, а казкова форма давала можливість автору відтворити художній образ національної історії.

У цій драмі Ю.Словацький дещо завуальовано намагався розв'язати актуальні проблеми часу, які стосувалися монархічної влади і насильства, питань моралі, одночасно звертаючи увагу сучасників на невичерпні сили народу. Митець засуджував ворожу народові деспотичну королівську владу і тих, хто їй прислужував, нагадуючи, що згідно з народною мораллю, той, хто ставав на чолі народу, повинен бути ідеально чистий, не заплямований, інакше його чекає доля головної героїні твору Балладини - розплата за свої вчинки.

Таким чином, “у насиченій легендарними образами і повір'ями, високо поетичній трагедії-казці Ю.Словацький протиставив до певної міри ідеальне давнє минуле кривавому сучасному, відтворив через традиційну, припорошену фантастикою форму історію духу народу, його нетрадиційну суспільну думку” [57, с. 82].

3.3 Національний контекст авторського прийняття загально-романтичних ідеалів у творах Ю.Словацького

Поетичним щоденниковим записом, збагаченим глибокими філософськими роздумами про долі народів і людини є твір Ю.Словацького “Подорож на Схід”. Тут митець говорить про право кожного народу, і перш за все польського, на свободу, закликає до боротьби за неї.

Вже в першій пісні поеми “Від'їзд з Неаполя” лежить відбиток суму та патріотичного гніву за батьківщину і польський народ “озброєний ланцюгами”. В третій пісні “Пароплав” наближення до берегів Греції викликають у поета ще більший сум за рідним краєм, до якого йому вже не судилося повернутися. В четвертій пісні “Греція” у поета виникає цілий вир спогадів про грецьке повстання та його героїв, про волелюбний порив Байрона та про героїчні доблесті давньої Еллади, поєднуваних із думками про трагічну боротьбу польського народу.

Як зазначає Р.Радишевський, “Ю.Словацький вірив, що народна сила здатна сколихнути трони, що після сну неодмінно “надійде воскресіння народу” (п'ята пісня “Подорож верхом”)” [57, с. 97]. Сьома пісня твору “Монастир в Мігасцілеоні” характеризується антиклерикальними настроями. Однак, восьма пісня “Гробниця Агамемнона” є найбільш пристрасним політичним маніфестом, де Ю.Словацький протиставляє героїзм минулого байдужості та нікчемності сучасності, “поет засуджує рабство рідного народу, непослідовність шляхетських ідеалів та пасивність вождів національно-визвольного руху” [57, с. 97].

У цьому творі автор сміливо висловлює своє переконання в тому, що відродження вітчизни, яке було таким важливим завданням для романтика, неможливе і нереальне без перетворення самої Польщі; шляхетський народ привів батьківщину до загибелі, тільки новий народ завоює свободу. Проблема нового народу, духовне і суспільне перетворення поляків - це основна ідея зрілої творчості Ю.Словацького.

Значимим твором Ю.Словацького є поема “Ангеллі”, яку польська дослідниця творчої спадщини поета М.Дерналович визначає як пророчий твір: “В ньому передбачається поразка народу, яка є наслідком його слабкості. Але все ж - це обраний народ, так само, як був обраний народ Ізраїлю, народ із загрубілими серцями…, глухими до голосу мудреців. Він був носієм “святої спадковості”” [12, с. 77].

В “Ангеллі”, написаному, як і “Книги польського народу і польського пілігримства” А.Міцкевича, біблійною прозою, виражені політичні акценти, де Ю.Словацький знову намагається показати безпомічність самітника-борця за долю свого народу.

Цей твір полемічний. Автор полемізує перш за все з “Книгами народу польського і польського пілігримства” А.Міцкевича та із “Небожественною комедією” З.Красінського. Фінал поеми - це удар по ідеї дієвості мученицької жертви невинних істот, що висловлена в “Дзядах”. Необхідність такої жертви Ю.Словацький не заперечує, однак наголошує, що вона є марною, бо в справі творення історії потрібні інші сили.

Новою суспільно-політичною силою, з якою поет пов'язував перспективу відродження Польщі, є народ, а не шляхетський одинак яким був Ангеллі. Це була смілива розправа автора поеми з романтичним героєм-індивідуалістом. Окрім того, у творі чітко простежується песимістична впевненість Ю.Словацького у нездатності польської еміграції до ефективних дій на шляху до перетворень. Проте, оцінюючи суворо значення еміграції, поет, на жаль, не помічав і тієї великої ролі, яку вона виконувала.

С.Треугутт стверджує, що “створюючи “Ангеллі”, Ю.Словацький не хотів пам'ятати, що і він сам - поет народу - не тільки “тиха жертва”” [76, с. 85]. Ю.Словацький був вільним творцем, він не пов'язував своїх завдань поета із будь-якою конкретною групою людей, із конкретною платформою політичної діяльності.

У “Поемі П'яста Дантишка” велику увагу Ю.Словацький приділяє головному героєві - шляхтичеві Дантишку. І в образі цього шляхтича поет висвітлює всі ті національні вади, які на його думку, призвели до поразки повстання. “Політична актуальність поеми про П'яста Дантишка була підкреслена поетичною посвятою її “вдові польського народу” - розтоптаній і приниженій Варшаві… ” [11, с. 30].

До історії польського народу та українського фольклору Ю.Словацький звернувся і в поемі “Вацлав”, де знову протиставив героя-одинака його оточенню. Словацький мав намір, чи не вперше в польській літературі, змалювати морально деградовану особу.

У трагедії “Лілля Венеда” польський поет протиставляв безмежну любов до батьківщини давніх греків обмеженості польського патріотизму. Складні історичні та морально-етичні проблеми автор намагається розв'язати через певні символи, образи, історичні аналогії. Глибоко символічно Ю.Словацький тут показує поразку народу, що бореться за свою свободу. Безсумнівно, що таким чином автор намагався ще раз висвітлити трагедію свого покоління, причини поразки листопадового повстання, які так його турбували [66, с. 272].

Польські дослідники творчої спадщини Ю.Словацького стверджують, що під кінець тридцятих років поет, дедалі більше схильний до історіософських рефлексій, шукав відповідь на загадку походження польського народу. Робив він це не лише тому, що ця проблематика “була предметом особливої уваги в добу романтизму, - до такої рефлексії схиляли великі національні нещастя - як раніші (“поділи”), так і, більшою мірою, цілком свіжі, тобто поразка в листопадовому повстанні і, звичайно, похмура перспектива подальшої неволі…” [39, с. 187].

Тому в “Ліллі Венеді” Ю.Словацький висловлює думку про те, що польський народ виник в результаті підкорення мирних венедів войовничими левітами. Така гіпотеза висувалася на той час в польській історичній науці, і поет побачив у ній підтвердження тієї проблеми, що давно його хвилювала - проблеми “двох душ” народу. Загарбники далекого минулого - це предки шляхти; нав'язані чужі звичаї і порядки й досі ще давлять народ. Автора трагедії не хвилювало те, наскільки достовірним було таке історичне походження народу. У своєму творі він намагається донести, швидше, інтуїтивну правду, аніж історичну, про те, що гине завжди той, кому не вистачає віри в перемогу і в свої сили. Так, Ю.Словацький у символічно-алегоричній формі пропонував не здатному до героїзму поколінню перспективу героїчної самопожертви, через яку має відродитися народ.

Окрім зазначених ідей, у “Ліллі Венеді” помітна віра Ю.Словацького у дієвість поезії. Поет-пророк - це божий посланець для народу. Народ не виконає своєї місії, якщо не дослухається до його голосу, не підкориться його вимогам, бо зробити цей народ великим здатна лише велика поезія.

Ю.Словацький погоджувався з А. Міцкевичем в тому, що польський народ є обраним. Проте він вважав, що таким народом потрібно ставати знову і знову, ціною надзвичайних зусиль, позбавляючись попередніх форм. Зазначимо, що саме в такому розумінні Ю.Словацьким розвитку народу чітко простежуються положення його генезійського мислення, яке руйнувало різницю між частиною і цілим, передбачаючи “у світі невпинну духовну та творчу еволюцію, поступ через боротьбу і переборювання нижчих щаблів” [74, с. 294].

Віру в безсмертя народу польський поет ствердив і в поемі “Беньовський”. Ю.Словацький зазначав, що в цьому творі він ніби “для себе” поставив і розв'язав ряд важливих соціально-політичних, морально-етичних та філософських проблем загальнолюдського характеру. “Ю.Словацький засвідчив в поемі свої необмежені творчі можливості, сполучаючи ліричний і епічний струмені, розповіді в дусі народної бесіди “гавенди” і філософської поеми, а це допомагало йому висловитися якомога повніше, сказати про все, що було, на його думку, обов'язком поета-віща” [57, с. 141].

В “Беньовському” польський поет в нових аспектах сформулював завдання мистецтва та з найсучасніших йому прогресивних засад висвітлив роль народу в історичному розвитку. У цій поемі Ю.Словацький доводить, що правляча верхівка, аристократи не можуть бути тією політичною силою, що здатна відродити батьківщину [71, с. 29]. Долю вітчизни поет пов'язував виключно з народом.

Деякі дослідники зауважуюсь, що у поемі українське й польське майбутнє зливаються воєдино. Річ Посполита - незалежна могутня держава, а того часу Україною правлять гетьмани нічим й ніким нескуті. А степова душа й пісня українська лунають, облагороджуючи життя польської шляхти подихом найвищої поезії.

Ляхи! Тепер цього вам не збагнути,

як то заходили в двори до вас

Давно колися пісня й думи степу...

Дух матері старої України,

Коли спати ще в могилі не хотів,

Душа гетьманська й гетьманські лагодь

І синячи мла, й памроки степів... [73, с. 175].

Великої уваги заслуговує ще одна драма Ю.Словацького, “Ксьондз Марек”, що була написана в період захоплення її автором ідеями польського містика А.Тов'янського, з яким поет познайомився в липні 1842 року в Парижі. Необхідно зазначити, що Ю.Словацький - один із небагатьох учасників “Кола Тов'янського” - не підкорився забороні “пророка” продовжувати політичну та літературну діяльність, яку організатор “Кола” вважав згубною. Поет продовжував писати і за досить короткий “містичний” період опублікував драми “Ксьондз Марек”, “Срібний сон Саломеї”. Окрім того, в цей період він зробив спробу створення власної філософської системи, в якій свої містичні захоплення подав у вигляді поетичного трактату “Генезис із духа” та в незакінченій поемі “Король-дух”.

У згаданій драмі Ю.Словацький через образ ксьондза Марека виражає свої погляди на історію. Головний герой твору постає людиною, життєвою метою якої є служіння батьківщині, вболівання за її страдницьку долю. У розумінні польського поета ксьондз Марек був уособленням “ідеальної людини”. У своїх промовах він засуджує вади монархічно-шляхетської держави, дорікає нащадкам конфедератських вождів за національну зраду, яка стала причиною поразки народу. Герой пророкує загибель старого суспільства і народження “нової” демократичної Польщі. Разом із народженням нового суспільства повинна була народитися і нова “сильна духом” людина, діяльна особистість. Тут Ю.Словацький проголошував “первинне значення дії” [8, с. 119].

“Срібний сон Саломеї” ще чіткіше розкриває позицію Ю.Словацького як поета-борця, який головним завданням своєї поезії вважав закликати народ на героїчну боротьбу за свої права. Це “драматичний романс”, як назвав її сам поетє. Це надзвичайно важливий твір для розуміння феномену, який називається українським патріотизмом Ю.Словацького. У ньому він висвітлює ті ж події, котрі стали основою для “Гайдамаків” Т.Шевченка. Гостра критика у обох творах спрямована на польську шляхту.

“Срібний сон Саломеї” - оповідь про жорстокі діяння українських повстанців-гайдамаків й про ще жорстокіші дії польських магнатів. Рейментяр Стемповський наказує облити смолою козака Семенка, підпалити й вести його як живу свічку. Але і гайдамаки не кращі. Немає великої різниці між сценами вбивства дітей Гонти й замордування дітей пана Грущинського. Можливо, в Т.Шевченка жорстокість показано з більшою експресією, бо батько ріже сам своїх синів, а польських дітей вбивають колії. Однак твір Юліуша Словацького є більш вимовним, бо злочинства поляків звершуються на тлі їхньої цілковитої байдужості до кривавої вакханалії. Один лише Пафнуцій, людина релігійна, глибоко переживає трагедію, говорячи:

Не якщо України, ох, не якщо!

Бо люди ці потнуть її мечами,

І, квітів польових, що цвітуть ночами,

Ой! Ой! Кінець - загибель Україні!

Бо звитися на могилах шляхетські прапори повинні” [73, с. 234].

Пафнуцій закликає до покаяння, а проповідником, пророком українського примирення й поєднання виступає старий лірник Вернигора, який вірить у те, що польські магнати будуть покарані за кривди, завдані українському народові.

У драмі “Срібний сон Саломеї” немає ані революційної агітації, ані прямої апологетики ідеї революції, автор хоче лише осмислити криваве революційне повстання. Твір завершується ідеєю християнського примирення.

Драма “Фантазій” була написана Ю.Словацьким як своєрідне заперечення теорії А.Тов'янського, в якій проголошувалося примирливе ставлення до царизму та гнітючої дійсності. Разом з тим відчутні пошуки поетом людини з новими моральними якостями, тобто людини майбутнього [69, с. 384].

Всі свої твори Ю.Словацький присвятив розмірковуванню про долю Польщі, яку прагнув бачити вільною, могутньою державою, де буде шануватися людська гідність. У досягненні цієї мети велику роль він відводив поезії, бо вважав, що поетичне слово здатне будити думку, “запалювати серця” і повинне робити із невільника людину.

Проте Ю.Словацький не обмежувався роздумами лише про Польщу. У своїх пізніх творах він розмірковує над історією людини та природи, створює власну концепцію існуючого світу, яка набула філософського характеру, а також створює міф про історію Слов'янства.

Таким чином, можемо зробити висновок, що специфіка історичної долi Польщі примушувала романтиків відводити літературі найпершу роль у вирішенні проблем свободи, рівності, братерства. В умовах втрати національної незалежності вони покладали на поезію функцію представництва і вираження прагнень польського народу перед світом, перед суспільною думкою Європи.

Ю.Словацький, як один із яскравих представників романтизму, вірив у дієвість поезії. На його думку, виразником загальнолюдських інтересів має бути поет-віщ, який своєю “фатальною силою” поезії повинен стати ідейним проводирем, агітатором великого подвигу в ім'я народу і вітчизни. Проголосивши в поемі “Беньовський” “народ піде за мною”, Ю.Словацький остаточно впевнився в своїй ролі поета-віща і з усією відвертістю і переконаністю висловлював віру в громадянське покликання поезії, в її велику місію служіння народові у важкі для нього часи. Митець прагнув стати виразником прагнень нації, її сумління, а разом з тим проводирем мас, спонукати до діяння.

Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Розділ є складовою частиною дипломної роботи. Його зміст враховує вимоги з охорони праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях. Заходи та засоби, що розроблено, відповідають забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях та в робочих зонах. Виконання розділу «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» базується на дослідженнях приміщень, в яких проводяться заняття. Це навчальні аудиторії, кабінет світової літератури.

4.1 Інструкція з охорони праці для вчителя зарубіжної літератури

Загальні положення

- Інструкція з безпеки життєдіяльності для вчителя зарубіжної літератури (далі інструкція) поширюється на всіх вчителів світової літератури, які під час проведення навчальних занять, виховних заходів та позакласних заходів із предмета працюють в приміщеннях кабінетів світової літератури.

- Вимоги інструкції є обов'язковими для виконання усіма вчителями зарубіжної літератури.

- У кабінеті світової літератури для виконання навчальних планів та програм використовуються відео-, аудіо- апаратура, комп'ютерна техніка.

- Посаду вчителя зарубіжної літератури може займати лише особа, яка має фахову освіту (вчитель зарубіжної літератури), пройшла обов'язковий медичний огляд та спеціальний інструктаж з охорони праці.

- Вчитель зарубіжної літератури зобов'язаний забезпечити умови для проведення занять у кабінеті і несе особисту відповідальність за порушення правил безпеки, вимог охорони праці і санітарно-гігієнічних правил незалежно від того, призвели чи ні ці порушення до нещасного випадку.

- Вчитель зарубіжної літератури приймає необхідні міри для створення здорових і безпечних умов проведення занять, забезпечує виконання інструкцій із безпеки діяльності, охорони праці і санітарно-гігієнічних заходів, забезпечує безпечний стан робочих місць та навчального обладнання.

- Вчитель зарубіжної літератури слідкує за виконанням учнями правил безпеки і санітарно-гігієнічних вимог.

- Основними джерелами небезпеки у навчальному кабінеті є електричні розетки, електроприлади (відео-, аудіо-, комп'ютерна техніка), вікна, дверцята стінної шафи.

- Основними видами небезпеки можуть бути: враження електричним струмом, травми та поранення внаслідок падіння предметів (приладів), травми через забиття дверцятами шафи, порізи внаслідок поранення письмовим та канцелярським приладдям, приладами через необережність чи недбалість учасників навчально-виховного процесу тощо.

- Одяг та взуття учителя, його зачіска повинні відповідати вимогам безпеки і не створювати загрозу життю та здоров'ю всіх учасників навчально - виховного процесу; взуття має бути цілим, відремонтованим, висота підборів не повинна бути більше 5 см; спідниця або брюки не повинні обмежувати свободу рухів; довжина манікюру не більше 5 мм; довге волосся має бути зібрано таким чином, щоб не обмежувати можливості зору та не закривати обличчя, а також щоб не бути причиною травмування у інший спосіб.

- Згідно з правилами пожежної безпеки в навчальному кабінеті з світової літератури не можуть знаходитися та використовуватися легкозаймисті пожежно - небезпечні предмети чи речовини; забороняється використовувати джерела відкритого вогню, обігрівачі, електричні чайники, кип'ятильники та подібні пристрої.

4.2 Інструкція з охорони праці у кабінеті світової літератури

4.2.1 Загальні положення

- Інструкція з ОП поширюється на всіх учасників навчально-виховного процесу, які працюють у кабінеті світової літератури.

- Технічне обладнання, яке застосовується в кабінеті: телевізор «Toshiba» із встроєним магнітофоном (для відеокасет), телевізор «Panasonic», ПК «Магнат», ПК «Samsung», DVD плеєр Mustef (далі електроапаратура).

- Студенти допускаються до роботи в кабінеті після щорічного проходження ввідного інструктажу з охорони праці.

- Основні небезпечні виробничі фактори в кабінеті:

-- ураження електричним струмом при необережному поводженні з електророзеткою, електроапаратурою;

-- загорання електроапаратури;

-- отримання травми під час користування несправними меблями.

4.2.2 Вимоги безпеки перед початком роботи

- Перевірити справність меблів у кабінеті (стільців, столів, дошки, шаф).

- Перед використанням електроапаратури перевірити електрошнури з метою виявлення видимих пошкоджень ізоляції.

- Про виявлені пошкодження меблів, електрообладнання повідомити викладача.

4.2.3 Вимоги безпеки під час роботи

- Не користуйтеся несправними меблями.

- Будьте уважні й дисципліновані, чітко виконуйте вказівки викладача.

- Не підключайте електроапаратуру до електромережі без дозволу викладача.

4.2.4 Вимоги безпеки після закінчення роботи

- Відключіть електроапаратуру від мережі.

- Приберіть робоче місце. Перевірте справність меблів і обладнання. При виявленні недоліків повідомте викладача.

- Не пустуйте під час перерв у кабінеті світової літератури.

4.2.5 Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

- При виникненні пожежі в кабінеті світової літератури:

-- відключити електроапаратуру від мережі;

-- покинути кабінет, виконуючи вказівки викладача. При охопленні полум'ям вхідних дверей евакуація проводиться через вікна;

- При ураженні електрострумом:

-- відключити електроапаратуру від мережі;

-- негайно розпочати допомогу потерпілому, викликати медичного працівника.

ВИСНОВКИ

Англійський романтизм в межах європейського літературно-романтичного простору початку ХІХ ст. - явище оригінальне, самобутнє та унікальне. Романтизм проголосив один єдиний закон митця, який визначив вільний політ фантазії, його творчу незалежність і силу уяви, здатну творити нові світи і проникати в небачені глибини дійсності та внутрішній світ особистості. Людина для романтиків є найбільшою таємницею, поєднанням різнорідних начал, у протиборстві яких відбувається становлення і розвиток особистості. Романтики першими поглянули на людину крізь призму її прихованих бажань, мрій, прагнень та ідеалів.

Романтики спростували будь-які закони в мистецтві (у тому числі правило трьох єдностей: місця, дії та часу, що панувало в класицизмі), а також жанрову ієрархію, статичність характерів, домінування якоїсь однієї риси у зображеннях людей, регламентацію мови тощо. Вони висунули ідею абсолютної свободи митця, його творчої волі й незалежності від всіляких обставин.

Байронізм - особливий тип літературно-художнього світовідчуття, що набув відповідного втілення в системі жанрово-стильових рішень, це цілий комплекс тем, мотивів, образів, поетикальних рішень, що виявилися не лише в англійській літературі, а й в інших європейських літературах.

Байронізм - це один із найяскравіших проявів романтизму. В межах романтичної художньої системи байронізм був своєрідним типом митецького бунту, який закономірно виник у Європі на початку XIX ст. отримав назву від прізвища англійського поета Дж. Г.Байрона, то його літературна і життєва позиція, чільні риси творчості були яскравим виразом основних ознак байронізму, а саме: “світової туги”, індивідуалізму, титанізму, пошуку яскравих, сильних особистостей в історії та літературі, бунтарства, життєвого епатажу, захисту свободи народів і кожної особистості окремо та ін.

Багатогранну структурну основу байронізму являє собою ставлення до природи як до втілення свободи, подиху вільного життя, мотив втечі від людей, пошук “самозабуття” та ін. Він був певною мірою аморальним світосприйняттям, оскільки виходив за межі традиційної моралі того часу, без конфлікту з якою неможливо було домогтися справжньої людської свободи. Естетика цього типу художнього світовідчуття полягала в силі людської волі, думки, почуття, в здатності людини зберегти любов до ближнього, у красі як природи взагалі, так і людської природи зокрема, а також у руйнівній силі суспільства, яке пригнічує цю красу.

Байронічний герой - це передусім сильна, яскрава, але самотня особистість. Такими особистостями були і сам Дж.Байрон, і його багато в чому автобіографічні герої - Чайльд Гарольд, Лара, Корсар, Прометей, Каїн. Ці риси помітні також у героїв Й.Гете (Фауст, Вертер), А.Міцкевича (Конрад), О.Пушкіна (Онєгін, Алеко), М.Лєрмонтова (Печорін, Мцирі). Байронічний герой - втілення справжніх людських чеснот, незламний борець за справедливість, бунтар проти тогочасної політики, ідеал для цілого покоління. Це борець, світська людина, аристократ, романтик, сатирик; пристрасний и поривчастий, закоханий і разом з тим розчарований, захоплений новими ідеалами, сильний духом, чутливий и вразливий, ідеаліст, який гостро відчуває не тільки власні поразки, але й неприємності життя та всі скорботи світу.

Байронізм - це особлива ідейно-стильова тенденція в європейській літературі, яка характеризується власним типом художнього світовідчуття. Особливими рисами байронізму була впевненість у силі людської волі, думки, почуття, а також індивідуалізм, бунтарство, захист моральних цінностей та свободи особистості.

Ставши засновником польського романтичного напряму, А.Міцкевич визначив його своєрідність: романтична поезія - та, в якій відображається дух часу і спосіб мислення народу, її основою є народність і національна самобутність; поет-романтик - той, що прагне вказати шлях боротьби народу за свою свободу.

В результаті аналізу творчої спадщини А.Міцкевича з'ясовано, що поет-мислитель створив романтичну концепцію людини, яка розкривається через поняття “пророк”, “геній”, “ідеальна людина”. Всі вони втілюються у розумінні А.Міцкевичем “поета”, який здатний керувати потужними змінами суспільної свідомості. Він покликаний провести людство до кращого майбутнього посередництвом своєї поезії, слова, якому як елементу духовної сили, властива здатність впливати на світ та історію. Окрім того, А.Міцкевич наділив поета особливими рисами, через які визначається своєрідність не лише романтичної концепції людини, а й польського романтизму в цілому: поет повинен бути вождем нації, консолідувати її, сприяти пробудженню її творчих сил.

Можемо стверджувати, що основні мотиви ”Кримських сонетів” А. Міцкевича дуже схожі на мотиви «Чайльд Гарольда» Дж.Байрона - це самотність людини, відірваної від рідної землі, занедбаного на чужині, туга за батьківщиною, за близькими та рідними людьми, з якими був розлучений. Спільним є також мотив туги за батьківщиною. Окрім того, тему подорожі можна також назвати однією з основоположних тем циклу. Недарма так часто в сонетах постає є образ Пілігрима. Цикл ”Кримських сонетів” - це шлях мандрівника, його споглядання чужого, прекрасного краю.

Рисою байронізму вважаємо також і те, що крім пафосу свободи і боротьби, всі сонети циклу об'єднує й наскрізний образ ліричного героя, мандрівника, пілігрима, який втратив батьківщину, друзів, любов коханої і приречений на вічні мандри далекою чужиною. Намагаючись осмислити трагічні суперечності власної долі, збагнути сенс своїх моральних запитів і духовних поривань, він шукає співзвуччя власним думкам та почуттям у буремних стихіях, у величній красі гірських краєвидів, у перипетіях історичного плину людського життя, його минулого та сучасності.

«Кримські сонети» А.Міцкевича вводили в польську літературу новий різновид пейзажної лірики, поєднаної з філософськими роздумами і поглибленим описом душевних переживань людини, новий романтичний образ ліричного героя-мандрівника, екзотичний колорит мусульманського Сходу, численні образи та мотиви західноєвропейської романтичної поезії, прийоми та принципи побудови літературного твору, притаманні поетиці романтизму.

Поеми А.Міцкевича пронизано глибоко патріотичними ідеями: необхідність національної єдності перед втратою національної незалежності, які є близькими до байронівських традицій, це і возвеличення людського патріотизму та любові до рідного краю, і показ краси рідної землі та любові до вітчизни, і схожа проблематика творів: воля і неволя, дійсність та ідеал, життя і смерть, роль митця у світі.

Ліричний герой поем А.Міцкевича дуже схожий на байронічного героя, він мрійливий, сумний, духовно спустошений, має нестерпний біль, вірний своїй країні. Байронізм виявляється і в основних мотивах поем: створення романтичного світу; введення східної екзотики, легенди (неповторний, казковий колорит, образи-символи); протиставлення світів - уявного і дійсного, через описи краєвидів (психологічний паралелізм) розкриття внутрішнього світу світ романтичного ліричного героя.

В результаті аналізу творів Ю.Словацького виявлено, що основною тематикою його творчості після поразки повстання стала доля Польщі і польського народу. Поет формулює завдання національної поезії, яке полягало у її служінні народу, порушує питання про агітаційну функцію поезії, що є принциповим для польського романтизму, вказує на причини поразки визвольного повстання, визначаючи їх як “внутрішню” хворобу покоління його співвітчизників.

Ю.Словацький, подібно А.Міцкевичу, в своїй творчості порушує проблему визначної особистості, яка розкривається через поняття “поета-пророка” як духовного вождя народу. Однак, на відміну від А.Міцкевича, Ю.Словацький наголошує на тому, що не може поет бути пророком без підтримки народу, як і народ, представлений видатними особистостями, які не мають підтримки у суспільстві, не може змінювати історію. Таким чином, народ постає певною силою, що прагне до перетворень і здатна діяти в цьому напрямку.

Однією з основних ідей Ю.Словацького є ідея духовного та суспільного перетворення польського народу. Сприяти перетворенню народу, допомогти виконати йому свою місію, зробити його великим, здатна лише велика поезія і поет-пророк. Погоджуючись з А.Міцкевичем у обраності польського народу, Ю.Словацький стверджує про необхідність постійного поновлення такого стану, ціною надзвичайних зусиль, позбавляючись попередніх форм. Таким чином, у цій ідеї простежуються положення генезійського мислення польського поета-романтика.

Окрім того, Ю.Словацький пропонує ідею непорушної свободи особистості, згідно з якою вищим принципом поведінки, підкріпленим специфічними принципами морального кодексу, є революційність, або бунтарство. На думку поета-мислителя, розвиток людства відбувається завдяки бунтарству, дії обраних вільних особистостей, до котрих належить поет-пророк.

Ю.Словацький надавав поетичному слову великого виховного значення, підкреслював неперехідну роль у боротьбі за втілення в життя народних ідеалів. Тому він не стояв осторонь від суспільних подій, починаючи з часу появи драми “Кордіан”, як сам зазначав, став рицарем “надповітряної боротьби”, що точилася за польську народність. “Лілля Венеда” - трагедія ідей, трагедія народу, цілого суспільства, а не окремої особи - була певним підсумком на шляху створення романтичного героя та наступним кроком в його перетворенні від Кордіана, що страждав за “хворобу віку”, і Ангеллі, “рицаря серця”, до узагальненого героя народу, за яким поет стверджував майбутнє.

Стає очевидним, що проблеми, які ставив перед собою і вирішував Ю.Словацький, мають не лише літературне забарвлення, але й містять філософський зміст, що відкриває перед сучасними дослідниками широке поле для наукових відкриттів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев М.П. Из истории английской литературы / М.П. Алексеев. - М. : Наука, 1960. - 499 с.

2. Байрон Д.Г. Стихотворения. Поэмы. Драматургия / Джордж Гордон Байрон. - М. : Рипол классик, 1990. - 820 с.

3. Байрон Д.Г. Твори / Джордж Гордон Байрон. - К. : Молодь, 1989. - 240 с.

4. Викторов В.В. Культурология / В.В. Викторов. - М. : Экзамен, 2004. - 560 с.

5. Виноградов А.К. Байрон / Анатолий Корнелиевич Виноградов. - Махачкала : Дагест. кн. изд-во, 1988. - 555 с.

6. Гливенко І.І. Романтизм та реалізм в Англії / І.І. Гливенко. - К. : Київполітграф, 1929. - 40 с.

7. Гольберг М. Адам Міцкевич і сучасна Україна // Адам Міцкевич і Україна : матеріали міжнародної конференції, присвяченої 200-річчю від дня народження видатного польського поета / Мін-во освіти України, Дрогобицький держ. пед. унів-т ім. І.Франка [відпов. за вип. В.Скотний]. - Дрогобич : Вимір, 1998. - С. 69-82.

8. Горский И. Об одной особенности поэзии Ю. Словацкого // Славяне и запад : Сборник статей к 70-летию И.Бэлзы ; [отв. Ред. Б.Рыбаков] / Иван Горский. - М. : Наука, 1959. - 282 с.

9. ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования.

10. Грабович Г. Адам Міцкевич та Іван Франко : метаморфози “валленродизму” // Адам Міцкевич і Україна : [зб. наук. праць / від. ред. Радишевський Р. та ін.] / Григорій Грабович. - К. : Бібліотека українця, 1999. - С. 252-283.

11. Державин К. Пламенный гений // Словацкий Ю. Избранные произведения : в 2 т. / [сост. М.Живов] / К.Державин. - М. : Государственное издательство художественной литературы - Т. 1. - 1990. - С. 5-40.

12. Дерналович М. Юлиуш Словацкий / Мария Дерналович. - Варшава : Интерпресс, 1986. - 138 с.

13. Дмитриев А.С. История зарубежной литературы XIX века / А.С.Дмитриев. - М.: Высшая школа, 1991. - 637 с.

14. ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

15. ДСан ПиН 3.3.2-007-98. Государственные санитарные правила и нормы работы с визуальными дисплейными терминалами электронно-вычислительных машин.

16. Дубашинский Й.А. Поэмы Джорджа Байрона / Й.А. Дубашинский. - Рига: Звайгзне, 1975. - 98 с.

17. Дьяконова Н.Я. Байрон в годы изгнания / Н.Я. Дьяконова. - Л. : Худ. лит., 1974. - 191 с.

18. Елистратова А.А. Байрон / А.А. Елистратова. - М. : Изд-во А.Н. СССР, 1956. - 264 с.

19. Живов М. Адам Мицкевич. Вехи жизни и творчества // Мицкевич А. Собрание сочинений : в 5 т. / [ред. М.Рыльский, М.Живов] / М.Живов. - М. : Гослитиздат, 1948 - Т. 1. - С. 10-64.

20. Живов М. Мицкевич-критик // Мицкевич А. Собрание сочинений : в 5 т. / [ред. М.Рыльский, М.Живов] / М.Живов. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 4. - С. V- XLIV.

21. Жирмунський В.М. Из истории западноевропейских литератур / Виктор Максимович Жирмунский. - Л. : Наука, 1981. - 303 с.

22. Жирмунский В.М. Пушкин и Байрон. / Виктор Максимович Жирмунский. - Л. : Наука, 1978. - 199 с.

23. Закон України «Про охорону праці». - Офіційний сайт Верховної ради України. - Режим доступу до сайту : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/2694-12.

24. Затонський Д.В. Д.Г. Байрон / Д.В. Затонський. // Історія зарубіжної літератури ХІХ ст. - К. : Навчальна книга, 2002. - 226 с.

25. Звєрєв О.М. Перлина літератури. Життя та поезія Байрона. / О.М. Звєрєв - К. : Дит.літ., 1988.- 189 с.

26. Інгльот М. “Фантазій” Юліуша Словацького (художній зріз) // Ю.Словацький і Україна : (зб. наук. праць / від. ред. Радишевський Р. та ін.) / М.Інгльот ; пер. з польськ. Т.Довжок . - К. : КНУТШ, 2000. - С. 192-202.

27. Кагарлицкий Ю.И. Предисловие // Байрон Дж. Навстречу вихрям я всегда бросался… Избранные поэтические произведения. / Ю.И. Кагарлицкий - М. : Дет. лит., 1984. - С. 5-24.

28. Каменка-Страшакова Я. Творческий гений как категория эстетики и этики в романтической культуре // О Просвещении и романтизме. Советские и польские исследования : [сб. статей / отв. ред. И.Свирида] / Я.Каменка-Страшакова. - М.: АН СССР, Институт славяноведения и балканистики, 1989. - С. 93-107.

29. Клименко Е.И. Английская литература первой половины XIX века / Е.И. Клименко. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1971. - 144 с.

30. Клименко Е.И. Байрон. Язык и стиль / Е.И. Клименко. - М. : Изд-во литературы на иностр. яз., 1960. - 112 с.

31. Ковалева О.В. Зарубежная литература 19 века. Романтизм / О.В. Ковалева, Л.Г. Шахова. - М. : Наука, 2005. - 272 с.

32. Колесников В.И. История зарубежной литературы XIX ст. : Учебник / [Под ред. Н.А. Соловьёвой.] - М. : Высшая школа, 1991. - С. 143-177.

33. Краглик О. Общественно-политические и философские взгляды Ю.Словацкого : автореф. дис. на соискание учён. степени канд. филос. наук. / О.Краглик. - Тернополь, 1967. - 20 с.

34. Красильников И.М. Современный словарь-справочник по искусству / И.М. Красильников, Е.Д. Критская, Л.О. Левин и др. : [Науч. ред. и сост. А.А. Мелик-Пашаев]. - М. : Олимп : АСТ, 1999. - 816 с.

35. Кузьмін Б.О. Про Байрона / Б.О. Кузьмін. - К. : Молодь, 1977. - 310 c.

36. Лагунов О.І. Джордж Гордон Байрон / О.І. Лагунов. - Харків : Ранок; Веста, 2003. - 64 с.

37. Левінська С. Юліуш Словацький. Життя і творчий шлях / Світлана Левінська. - К. : Вид-во Київськ. ун-ту, 1973. - 148 с. - (Могографія).

38. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К. : ВЦ. «Академія», 1997. - 752 с.

39. Масьлянка Ю. “Лілля Венеда” Юліуша Словацького: мотиви і образи // Ю.Словацький і Україна : (зб. наук. праць / від. ред. Радищевський Р. та ін.) / Ю. Масьлянка ; пер. з польськ. С.Яковенко. - К. : КНУТШ, 2000. - С. 183-192.

40. Михальская Н.П. История зарубежной литературы XIX века: В 2-х ч. / Н. П. Михальская. - М. : Просвещение, 1991. - Ч. 1: 256 с.; Ч. 2: 256 с.

41. Мицкевич А. Гражина // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 1. - С. 348-380.

42. Мицкевич А. Гете и Байрон // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 4. -С. 57-64.

43. Мицкевич А. Из лекций о славянских литературах // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 4. - С. 125-440.

44. Мицкевич А. Конрад Валленрод // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 1. - С. 381-437.

45. Мицкевич А. О критиках и рецензентах варшавских // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 4.- С. 65-81.

46. Мицкевич А. О поэзии романтической // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 4. -С. 23-40.

47. Мицкевич А. Романтика // Собрание сочинений : в 5 т. [ред. М.Рыльский и др.] / А.Мицкевич. - М. : Гослитиздат, 1954. - Т. 1. - С. 257-259.

48. Моруа А. Байрон / Андре Моруа - Минск : Полымя, 1990. - 414 с.

49. Наливайко Д. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму : Підручник / Д.Наливайко, К.Шахова. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2001. - 416 с.

50. Неупокоева И. Общие черты европейского романтизма и своеобразие его национальных путей // Европейский романтизм : [сборник / отв. ред. И.Неупокоева, И.Шетер] / И.Неупокоева - М. : Наука, 1973. - С. 7-51.

51. Ніколенко О.М. Романтизм у поезії. Г. Гейне, Дж. Г. Байрон, А. Міцкевич, Г. Лонгфелло: Посібник для вчителів / О. М. Ніколенко. - Х. : Веста, 2003. - 176 с.

52. НПАОП 0.00-1.28-10. Правила охорони праці при експлуатації ЕОМ.

53. НПАОП 0.00-4.12-05. Типове положення про навчання, інструктаж та перевірку знань працівників з питань охорони праці.

54. НПАОП 0.00-4.21-04. Типове положення про службу охорони праці.

55. Овсянников М. Ф. Эстетическая концепция Шеллинга и немецкий романтизм // Шеллинг Ф.В. Философия искусства / М.Ф.Овсянников. - М.: Мысль, 1966. - C.19-43.

56. Радишевський Р. Великий пілігрим і пророк // Адам Міцкевич і Україна : [зб. наук. праць / КНУТШ; Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка НАНУ; від. ред. Радишевський Р.] / Ростислав Радишевський. - К. : Бібліотека українця 1999. - С. 26-37.

57. Радишевський Р. Юліуш Словацкий: Життя і творчість / Ростислав Радишевський. - К. : Дніпро, 1985. - 207 с.

58. Реизов Б.Г. Из истории европейских литератур / Борис Георгиевич Реизов. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1970. - 400с.

59. Розанов М.Н. Эпоха Байрона // Очерк истории английской литературы XIX в. / М.Н. Розанов. - М. : Наука, 1922. - С. 52-56.

60. Розанов М.Н. Байронизм // Литературная энциклопедия: Словарь литературных терминов: В 2-х т. / Под ред. Н. Бродского, А. Лаврецкого, Э. Лунина, В. Львова-Рогачевского, М. Розанова, В. Чешихина-Ветринского. - Т. 1. - М.; Л. : Изд-во Л. Д. Френкель, 1925. - 576 с. Режим доступу - http://feb-web.ru/feb/slt/abc/lt1/lt1-0831.htm

61. Ромм А.С. Дж. Ноэл Гордон Байрон. 1788 - 1824. / А.С. Ромм. - Л. - М. : Искусство, 1961. - 139 с.

62. Руденко Т.П. Особистість у художній творчості романтизму. Взаємозв'язок філософії та літератури // Вісник НТУУ “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. - Випуск 3. - 2010. - С. 65-69.

63. Скотт В. Собрание сочинений : В 20 т. / Вальтер Скотт. - М. : Молодь, 1967. - Т. 20. - 496 с.

64. Словацкий Ю. Избранное / [сост. и предисл. Б.Стахеев]. - М. : Гослитиздат, 1984. - 227 с. - (Славянская библиотека).

65. Словацкий Ю. Кордиан // Избранные сочинения : в 2 т. [Отв. ред. М.Рыльский] / Юлиуш Словацкий. - М. : Гослитиздат, 1960. - Т. 1. - С. 579-684.

66. Словацкий Ю. Лилла Венеда // Избранные сочинения : в 2 т. [Отв. ред. М.Рыльский] / Юлиуш Словацкий. - М. : Гослитиздат, 1960. - Т. 1. - С. 267-380.

67. Словацкий Ю. Несколько слов в ответ на статью господина З. К. о поэзии Юлиуша Словацкого // Избранные сочинения : в 2 т. [Отв. ред. М.Рыльский] / Юлиуш Словацкий. - М.: Гослитиздат, 1960. - Т. 2. -С. 167-175.

68. Словацкий Ю. Предисловие к третьему тому “Поэзии” // Избранные сочинения : в 2 т. [Отв. ред. М.Рыльский] / Юлиуш Словацкий. - М. : Гослитиздат, 1960. - Т. 2. - С. 267-268.

69. Словацкий Ю. Фантазий // Избранные сочинения : в 2 т. [Отв. ред. М.Рыльский] / Юлиуш Словацкий. - М. : Гослитиздат, 1960. - Т. 2. - С. 381-498.

70. Словацкий Ю. Час раздумий // Избранные сочинения : в 2 т. [Отв. ред. М.Рыльский] / Юлиуш Словацкий. - М. : Гослитиздат, 1960. - Т. 1.

71. Словацький Ю. Беньовський : (Крим. пригоди). Фрагм. Поеми [ред. О.Пахльовський] / Юліуш Словацький. - Сімферополь : Таврія, 1984. - 159 с.

72. Словацький Ю. Марія Стюарт. Істор. драма на 5 дій [пер. з пол. М.Зісман / ред. М.Рильський] / Юліуш Словацький. - К. : Мистецтво, 1947. - 149 c. - (Бібліотека слов'янської драматургії)

73. Словацький Ю. Срібний міф України: Поезії. Поеми. Драми. / [упоряд. Р.Лубківський] / Юліуш Словацький. - Львів : Світ, 2005. - 304 с.

74. Татаркевич В. Історія філософії : в 3 т. / [наук. ред. В.Петрушенко]. - Т. 2 : Філософія Нового Часу до 1830 року / пер. з пол. Я.Саноцький, О.Гірний. - Львів : Свічадо, 1999. - 352 с.

75. Татаркевич В. Історія філософії : в 3 т. / [наук. ред. В.Петрушенко]. - Т. 3 : Філософія ХІХ століття і новітня / пер. з пол. О.Гірний. - Львів: Свічадо, 1999. - 568 с.

76. Треугутт С. Юлиуш Словацкий - поэт-романтик / Стефан Треугутт. - Варшава : Полонія, 1959. - 137 с.

77. Урнов Д.М. Байрон / Дмитрий Михайлович Урнов // История всемирной литератури : В 9 т. - М. : Наука, 1989. - Т.6. - С. 100-106.

78. Франко І. Нове видання творів Словацького // Зібрання творів у 50 т. / Ред. кол. Є.Кирилюк та ін. / Іван Франко. - К. : Наукова думка, 1980. - Т. - Літературно-критичні праці (1893 - 1895). - С. 113-115.

79. Франко І. Словацький та його твори // Зібрання творів у 50 т. / Ред. кол. Є.Кирилюк та ін. / Іван Франко. - К. : Наукова думка, 1980. - Т. 29. - Літературно-критичні праці (1893 - 1895). - С. 425-433.

80. Франко І. Адам Міцкевич // Зібрання творів у 50 т. / Ред. кол. Є.Кирилюк та ін. / Іван Франко. - К. : Наукова думка, 1976. - Т. 39. - Літературно-критичні праці (1911 - 1914). - С. 256-257.

81. Франко І. Сучасні польські поети // Зібрання творів : у 50 т. / Ред. кол. Є.Кирилюк та ін. / Іван Франко. - К. : Наукова думка, 1981. - Т. 31. - Літературно-критичні праці (1897 - 1899). - С. 385-412.

82. Janion M. Romantyzm i jego media // Prace wybrane / w 5 t. [pod redakcja Maіgorzaty Czermiсskiej] / M.Janion. - Krakуw : Towarzystwo Autorуw i Wydawcуw Prac Naukowych, 2001. - T. 4. - 736 s.

83. Markiewicz H. Rodowуd i losy mitu trzech wieszczуw / H.Markiewicz // Њwiadomoњж literatury. Rozprawy i szkice. - Krakуw : Paсstwowy Instytut Wydawniczy, 1985. - S. 180-224.

Размещено на Allbest.ru