Розвиток літератури в часи античності та середні віки

Міфологія та різні тлумачення "Іліади" Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське). Художній всесвіт "Одіссеї": герой, конфлікт поеми. Ґенеза давньогрецької драми. Класичні героїчні епоси "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів".

Рубрика Литература
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 19.12.2011
Размер файла 117,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

14. Порівняльна характеристика давньогрецького та давньоримського роману

Останнім спалахом еллінської культури був роман, що винник у І - ІІІ ст. н.е. античні вчені не дали цьому жанрові певного сталого найменування , називаючи його “оповіддю”, “повістю” тощо . назва “роман” прийшла пізніше, в часи розвиненого середньовіччя, коли поширення знайшла написана романською мовою. Власне жанр роману зароджувався ще в ІІІ- І ст. до н.е., але самі твори дійшли лише у фрагментах чи свідченнях вчених. Основою появи роману були численні джерела: народно-казкові історії про героїв, описи фантастичних подорожей, людських почуттів і психологічних страждань, що існували у попередній літературі, мотиви драматичних та ліричних творів. Проте характерно, що він повністю відрізняється від міфологічних сюжетів і побудовані на фактах реальної дійсності, на фоні яких розвивається драматична історія кохання. Давньогрецькі романи, хоча і несли в собі певні несхожості , разом з тим мали багато спільних рис. Одною із основних цілей роману було показати благородні вчинки надзвичайно вродливих героїв. Джерелом таких вчинків є постійна чистота помислів і почуття закоханих. Друга мета - розкрити велич всепереможного кохання, що допомагає їм пройти часом надзвичайно важкий шлях, перемогти душевний біль і страждання. Слід додати, що поряд з головною темою вірності в коханні інколи виникає паралельна тема непохитної вірності в дружбі. Грецькому роману притаманна швидка динаміка розвитку сюжету, наявність в ньому численних пригод, гострих ситуацій, напружених епізодів. Усе це свідчило, що автори намагалися бути якомога ближче до реального життя, яке майже ніколи в цих романах не ідеалізується. Мотиви й витоки грецького роману можна виявити ще в Евріпіда, Ксенофонта, Діонісія тощо.

Перші римські письменники та поети були людьми невисокого соціального статусу. Вони воспроізводили грецькі зразки у вигляді перекладів і переробок або самостійних творів у грецькому стилі. Грецька тематика довго була вище за римську. Але не дивлячись на зовнішню подражательність, багато з особливостей грецької літератури пропали при перенесенні їх в інше середовище, і грецькі жанри були значно змінені в процесі розвитку римської літератури.

15. самобутність сатири Плавта. Драма Теренція. Спеціфіка композиції, художнього характеру та стилю

Театр швидко прививався та розвивався у Римі. Крім старих “римських ігр” були запроваджені “плебейські ігри” . збільшився попит притягував до Риму драматичні та акторські таланти, народилась спеціалізація в окремих галузях драми. До рахунку поетів, які обмежили себе лише комедійним жанром належить і перший римський автор, від якого дійшлі цілісні твори - Плавт.

Час літературної діяльності Плавта відноситься до кінця ІІІ і початку ІІ ст. до н. е. Популярний у римської публіки Плавт залишив велику кількість комедій. Відроджуючи звичайні сюжети і маски нової комедії, п'єси Плава різко відрізняються за своїми соціальними особливостями і художнім установкам. Плавт - драматург з демократичним направленням. П'єси Плавта стають дуже різноманітними за будовою і тоном. Це залежить від відмінностей в перероблених грецьких оригіналах, що відображають особливості окремих авторів, і від значних змін, що вносилися самим римським поетом. Плавт зберіг для римської сцени загальний хід дійства і основне розміщення персонажів, але значною мірою посилив сатиричний комічний бік, ввів нові ритми і ускладнив музикальну структуру п'єси, що привело наприкінці до створення сцен зовсім іншої ідейно-художньої і стилістичної спрямованості. отже, співіснування “нової” комедії з народним шутовським театром складає своєрідність та самобутність Плавта і всієї ранньої римської комедії, яка відома нам практично лише за його п'єсами.

Публій Теренцій був родом з Карфагену. До Ріму він попав у якості африканського раба і знаходився у власності сенатора Теренція Лукана. Хазяїн зацікавився талановитим рабом, дав йому гарну освіту і відпустив на волю. Теренцій належав до грипи Сципіонів, яка вела боротьбу з агресивними зовнішньополітичними амбіціями, намагалася припинити загострення соціальних протимовностей в самої Італії. Твори Теренція належать до того ж жанру, що і твори Плавта, вони також є обробками грецьких пєс “нової” комедії”, але ідейно і стилістично вони відрізняються від творів Плавта. Це проявляється вже у виборі оригіналів. З шести п'єс Теренція чотири (“Андріянка”, “Сам себе карающий”, “Євнух” і “Брати”) основані на творах Менандра, а останні дві “Свекруха” і “Форміон”, є переробками Аполлона Карістського. Теренцій звертається лише до представників найбільш серйозної різновидності “нової” комедії. Для того, що показати серйозний стиль Теренція візьмемо за приклад його п'єсу “Свекруха”. Традиційний пролог, звернення до глядачів. Експозиція надається у вступних сценах, але іноді зберігає самостійність: для неї вводиться спеціальна фігура, яка слухає і супроводжує репліками розповідь про ситуацію у п'єсі і більше в дії не бере участі. В пєсі “Свекруха” такою фігурою є гетера, приятелька Вакхіди. Діалог її з Парменоном, рабом головного героя п'єси Памфіла, тримає експозицію. Памфіл покохав гетеру Вакхіду і клявся їй у вірності . за наказом батька він бере шлюб з Філуменой, дочкою сусіда Філіппа, але цей шлюб спочатку залишався фіктивним. Молодий чоловік подовжував проводити час з гетерою і сподівався, що Філумена принижена покине його. Але доки Філумена терпіла поведінку Памфіла, Вакхіда стала гірше відноситись до нього, він покинув гетеру і повернувся до Філкмени, яку покохав, знайшовши у ній споріднену душу. Пойшов деякий час і Памфілу стало потрібно поїхати з Афін; під час його відсутності Філумена зненавиділа свою свекруху і повернулась до батьківської домівки. Глядач впевнюється в неправоті Філумени у подальших сценах, коли з'ясовується, що сострата - добра жінка. Пізніше зясовується, що Філумена ще до весілля стала жертвою насилля і народила дитину. Памфіл дуже кохає Філомену, але щоб захистити її від ганьби таємно підкидує новонароджену дитину і покидає Філумену, пояснюючи все це причиною сварок між Філуменою та Состратою. Але при допомозі гетер раптово з'ясовується, що п'яний Памфіл сам зґвалтував Філомену не впізнавши її і народжена дитина належить йому. Вся сім'я знов разом. Як такої, інтриги в п'єсі немає; розвиток подій витікає з дій персонажів. П'єса розрахована на співчуття глядача до звичайних, непоганих людей, що заплуталися у складній ситуації. З точки зору сучасної термінології “Свекруха” більше схожа на “драму”, ніж на “комедію”.

16. Філософія та стилі поеми Лукреція “Про природу речей”

Одним з симптомів розпаду полісної ідеології у Римі було розповсюдження епікурейської філософії, яка була першою філософською школою, яка розвила літературну діяльність на латинській мові. Вірні принципам школи, епікурейці писали просто, без риторики і без претензій на художнє викладення. У Римі епікуреізм знайшов свого поета. Це був Тіт Лукрецій., автор поеми “Про природу речей”. Автор хотів посвятити свій твір одному з представників знатного роду. Поема була випущена в світ з багаточисельними слідами своєї незакінченості, з повтореннями і пробілами у розповіді. Для свого філософського трактату Лукрецій обрав форму дидактичної поеми. Для послідовника Епікура віршована форма оповідання є дещо несподіваною. Але в дійсності, поема Лукреція не є лише тільки філософським трактатом, який перекладено на “вірші” і приправлено поезією. це справжній художній твір, що відкриває своїм чітким і конкретним баченням світу нову сторінку в античній літературі і наповнено високим пафосом. Визволити людство від тягаря предрассудків, від страху перед богами і смертю - таким є основне завдання поеми Лукреція. Просвітницька філософія Лукреція матеріалістична в поясненні природи, залишаючись глибоко ідеалістичною по відношенню до суспільних явищ. Джерело соціального зла Лукрецій бачить в неправдивих думках людей, а самим небезпечним з них є страх перед смертю, що йде з релігійних предрасудків та уяв про загробне життя. Подолання цього страху на підставі матеріалістичного пояснення природи повинно видалити джерело непотрібних і малих пристрастей і відкрити перед людьми перспективу спокійного життя. Поема складена в гесаметрах. Вона складається з шести книг, і кожна відкривається вступом. Найбільш розгорнутий вступ до першої книги, що має характер вступу до всієї поеми в цілому. Для міцності поетичних традицій в античній літературі дуже показовий той факт. Що поет, який ставить перед собою мету спростувати представлення про божественне управління світом не зміг обійтися без традиційного звернення до божества на початку книги. в якості покровителя він обирає Венеру, яку він прославляє з найбільшим натхненням, як одну з основних сил світу. Лукрецій послідовно розгортає механічну картину світу, розроблену античною матеріалістською думкою. Він стверджує :”З нічого не твориться ніщо”. Матерія вічна та непорушна. За природними законами, без участі богів, одні предмети змінюються іншими у вічному обігу природи. Безмежна кількість невидимих для ока малих тілець, атомів, і безмежне пусте простір вичерпує природу; немає ніякої третьої сутності, крім матерії в природі не існує пустоти. Третя книга є вченням про душу. Лукрецій розрізняє душу, як центр життя і “дух” як місце перебування свідомості. В підсумку автор підходить до центрального пункту всього вчення : якщо душа помирає разом з тілом і ніяких почуттів після смерті вже не буде. Крім того, Лукрецій розглядає питання пов'язані з пізнавальними якостями душі і різними станами душі. і наприкінці свого твору Лукрецій замилюється про походження нашого світу. Переходячи до процесу виникнення живих істот, Лукрецій приписує їх створіння багатству життєвого насіння в землі. Лукрецій вважає, що людська культура ще дуже молода і знаходиться в процесі вдосконалення.

Треба зауважити, що Лукрецій не лише філософ, він поет. Характер теми потребував строгого і точного стилю філософської аргументації. І разом з тим твір Лукреція відрізняється великою силою поетичного зображення. Отже, поема Лукреція “про природу речей” є одним з найвидатніших пам'ятників античної культури і високохудожній літературний твір.

15. Самобутність сатири Плавта (на прикладі прочитаного твору). Драма Теренція. Специфіка композиції художнього характеру та стилю (на прикладі прочитаного твору)

Тіт Макція Плавт (254-184 р. до н.е.) великий римський комедіограф. Його комедії - найдревніші пам'ятники римської літератури, для нього характерно використання багатовікового досвіду грецької літератури. П. звертається до “новоатичної” (новоаттическая) побутової комедії Менандра, Дифіла, використовує її маски та сюжети. Цей жанр римської комедії з грецькими персонажами отримує назву “палліати” - “комедії плаща”, інколи включає сцени з іншої п'єси. Такий приклад обробки грецького оригіналу називається “контамінацією”. Щоб наблизити комедію до глядача П. Включає римські елементи, вводить римські поняття, терміни. Найважливіше знаряддя комізму - мова. Близька до народної, жива та багата. Твори П. гострі на язик, вони відрізняються грою слів та неологізмами. Жива латинська мова обумовлює глибоку народність мелодій П., які розвивають традиції народного італійського театру.

“Привід” - найбільш дотепна і динамічна комедія Плавта. Короткий зміст: У відсутність батька, який три роки торгував у Єгипті, юнак прогульбанив з приятелями та гетерами багато грошей та викупив подругу-генеру, взявши гроші у лихваря (ростовщик). По поверненню батька його хитрий та кмітливий слуга береться усе полагодити, він розповідає батькові історію про те, що в їх будинку нібито було убито людину, а його син, наляканий приводом, переселився з будинку. Він бере у батька гроші для лихваря за нібито придбаний новий будинок. Хитрий раб вказує на будинок сусіда, як на нібито придбаний. Коли батько дізнається про те, що то усе була брехня, він вирішує помститися слузі, але приятель сина вималює пробачення для свого друга та його слуги. Головний герой - слуга-раб, хитрий та сміливий, спокусивший молодика. Мова - близька до народної, наприклад “висельник”, “навоз мужицкий”, “хлев свинной”, відчувається вплив грецької літератури: дія відбувається в Афінах, п'єса дотепна, використовується елемент підслуховування.

Публій Теренцій Афр (195-159 р до н.е.). Як і Плавт пише палліати та використовує контамінацію, але його комедії більш серйозні. Точніше передають проблематику грецької комедії, в них нема пустування (озорства) Плавта, динаміки дій, відсутня дотепність народного мовлення.

Комедія “Самомучитель” починається прологом-зверненням до глядачів, де він просить подивитися його комедію, перероблену з грецької, викладає вихідну фабулу ситуації, тут пролог як засіб літературної полеміки, підкреслює, що його комедія відноситься до спокійної “статарної” комедії. У пролозі відстоює право на контамінацію Багато довгих монологів. Зміст: Менедем розповідає своєму сусіду Хремету про те, що він був незадоволений зв'язком сина Клінія з однією дівчиною Антіфілою. Клінія виявив твердість і поїхав воювати в Азію. Засмучений батько працював цілими днями. Повернувшись додому Хремет дізнається, що син Менедема Клінія у них вдома. З Клінієм дружить син Хремета Клітіфон, закоханий у гетеру-розпутницю Вакхіду. Слуги привозять своїм молодим панам їх коханих, видав Вакхіду за Антіфілу, а Антіфілу за рабиню. Дружина Хремета впізнає у Антіфілі свою доньку, яку вона за наказом чоловіка колись віддала карифянці. Хитрий слуга-шахрай випросив у Хремета гроші для того, щоб нібито викупити щойно найдену доньку у Вакхіди, яка купила її у карифянки. У ярості Хремет вирішив помститися сину за мотовство та позбавляє його кошт для існування, віддавши усі гроші сестрі, Клітіфон вималює пробачення, пообіцявши одружитися з донькою сусіда. Комедія складається з 6 актів, які діляться на сцени (5-6). Комедіям П. та Т. передує короткий зміст.

16. Філософія та стиль поеми Лукреція “Про природу речей”

Тіт Лукрецій Кар (95-55 р. до н.е.) - видатний римський поет і філософ-матеріаліст. Його поема “Про природу речей” залишилась незакінченою (Л. покінчив життя самогубством). В шести книгах поеми викладається навчання грецького філософа-матеріаліста Епікура про атомістичну (атомістическом) побудові та вічність матерії, безмежність всесвіту, його постійний рух та зміни, а також теорію пізнання Епікура про виникнення світу у власному баченні, історію людської цивілізації та культури на землі. Л. спростовує уяву про загробне життя, безсмертя душі, намагаючись звільнити людей від страху смерті. Л. боровся з релігією, яка духовно поневолювала людей. Зміст: Книга Перша: Звернення-хвала Венері як життєнаповнюючій силі. Далі звернення до Гая Мемнія - римського державного діяча та поета, де Л. розповідає про суть небес та богів, висміює принесення жертв, стверджує, що багато явищ відбувається не по волі небес. “…из ничего не творится ничто по божественной воле”, “не гибнет ничто, как-будто совсем погибая” - вічність матерії; “что ж должны мы признать, что нет ничего за вселенной” - безмежність всесвіту. Книга друга: “…что б одном лишь природа вопит и что требует только, что б не ведало тело страданий, а мысль наслаждалась” говорить про безглузність скарбів та війн, постійний рух частиць, тобто матерії, розмірковує про падіння предметів у відповідності з власною вагою. Книга третя: звернення до Епікура, послідовником якого вважає себе Л., міркування про відсутність загробного життя, щоб побороти страх людей перед смертю. Книга п'ята: розмірковує про пробудження природи навесні, про флору; про сімейні стосунки, Книга шоста: описує дивну хворобу, від якої померло багато людей, піддає критиці тих, хто кидав і біг від захворівших близьких та вихваляє тих, хто допомагав людям, ризикуючи захворіті та померти, Л. описує моторошні картини, де люди помирали прямо на вулицях, купи тіл - дітей та їх батьків, яких ховали абияк без обряду.

17. Інтертестуальність “Едеїди” Вергілія

Публій Вергілій Марон (70-19 р. до н.е.) великий поет Стародавнього Рима, вивчав риторику і філософію, вчився у відомого філософа Епікурської школи Сірона.

“Енеїда” героїчна поема, яка стала головною роботою його життя. Він змалював сюжет про міфічного пращюра римлям - троянця Енея, сина Венери, сюжет слугує цілям утвердження величчя Рима. В дусі ідеології цезаризма В. прославляє стародавні римські доблесті і благочестя в образі головного героя, нагадуючи, що Август - нащадок Енея, В. говорить про “божественність” принципата. Поема залишилась незакінченою. “Е” Класичний твір вже для самих римлян, її вивчали, їй наслідували; для европейців - це зразок епоса. Зміст: Книга перша: Троянці довгий час блукали по далеким морям через злопам'ятний гнів та гоніння, яке завдавала жорстока Юнона (дружина Юпітера), яка ненавидить троянців за їх перемоги над греками і подвиги. Юнона чула пророкування, що троянці мають зруйнувати царство, яка вона мріє створити у Карфагені, а помімо принести загибель Лівії (Африка). Юнона просить Еола (бог вітра) створити бурю та знищити троянців. Багато троянців загинуло, але розсердився Нептун (бо море - його володіння) та врятував Енея, Венера приходить до свого батька Юпітера просить за Енея, вона нагадує йому про обіцянку зробити троянців пращурами великого роду переможців-римлян. У відповідь Юпітер заспокоює Венеру, передбачаючи величність Енея. За порадою Венери Еней прибуває у Карфаген. Тут він зустрічає усіх троянських вождів, кораблі яких були прибиті вітром до цього берегу. Еней називає себе і Дідона (цариця, донька Тирського царя Бела) запрошує його із супутниками на бенкет (пир). Дідона зачарована Юлою, сином Енея, який насправді є Амуром, якого послала Венера, щоб викликати любов до Енея. Дідона просить Енея розповісти про його мандри. Книга друга. Е. Розповідає про те, як греки у відчаї побудували велетенського коня, усередині якого знаходилось багато воїнів, вони залишили коня, а самі утекли з острова, троянці здивувалися такому подарунку. Воїн Сімон, який здався у полон, розповідає історію про те, що греки немовбито вирішили зупинити обломку Трої і кінь - це жертва богині Мінерви (Афіне Паладе). Сімон умовляє ввести коня у місто. Троянці потрапляють у пастку. Раптом з моря з'являються дві велетенські змії і вбивають Лаоконта, воїна який стріляв у коня. Троянці бачать у цьому знамення. Уночі Сімон випускає греків з велетенського коня, до яких приєднуються їх соратники з моря. Греки руйнують палац Пріама. Пріам та його син гинуть від руки Пірра - сина Ахіла. Тут і Еней збирається на битву і бере з собою свою сім'ю: батька на плеці, сина Юлу за руку (у дорозі гине дружина Е. - Креуса). Книга четверта: Тим часом любов цариці до Енея усе зростає і Юнона, щоб не допустити від'їзд Е. до Італії просить Венеру влаштувати шлюб Дідони з Енеєм і обіцяє влаштувати для цього зручний нагоду, і ось вони їдуть на палювання. Чутки про союз Енея і Дідони досягли Ярба (африканський цар, від шлюбу з яким відмовилась Дідона). Еней по волі богів повинен покинути Дідону, але не наважується сказати їй про це. Дідона намагається вмовити Е. залишитися, але не зважаючи на це троянці продовжують готуватися до відбуття, щоб завоювати Італію. Дідона проклинає Е. передбачаючи ворожду між Карфагеном і Римом. Дідона вбиває себе клинком, подарованим Енеєм. Книга шоста: Е. просить провісницю Сівілу допомогти йому спуститися у підземне царств, щоб зустріти там свого батька Анхіза. Щоб потрапити у загробне царство Е. знаходить та зриває золоту гілку для Дольної Юнони (цариця підземного царства) і спускається туди разом із Сівілою. Там Е. зустрічає різних чудовиськ-тіней. Е. бачить як човняр перевозить через річку мертвих (тільки тих, яких поховано, інші - блукають берегом). Серед самогубців , які чекають суду, Е. зустрічає Дідону, яка й досі страждає від любові, так і не пробачив Е. Далі Е. бачить тортури душ, які скоїли злодійства та посягали на божества. Далі Е. потрапляє до раю і бачить там своїх пращурів - засновників Трої, воїнів, які прославилися у боях. Е. зустрічає свого батька серед душ, які мають знов вселитися у тіла і повернутися на землю. Далі йде розповідь про плату за гріхи земні, а після очищення - повернення на землю. Анхіз розповідає Е. про майбутню величність його роду та про подвиги його нащадка Августра Цезаря (мається на увазі золотий вік). Книга восьма: Венера приносить Е. зброю, яку зробив для нього Вулкан. Там є і дуже красивий щит, на якому виковано майбутні битви римського народу. Далі описується битва Е. і Турна. Турн бросає в Е. великий камінь, але він не долітає до Е., який поранив Турна і той просить у Енея про пощаду. Побачивши на Турні прикрасу з вбитого Палланта, Е. вбиває Турна. Інтертекстуальність - багаторівневість (розповідь про богів на небесах, про Енея на землі та про підземне царство).

18. Поезія Горація. “Послання до Пісонів” теорія античного класицизму

Квінт Горацій Флакк (65-8 г до н.е.). Г. народився у маленькому містечку Венузії (Південь Італії) у сім”ї вільновідпущеника, навчався у Римі, потім в Афінах, воював у військах Брута, після конфіскації майна стає пищим та починає літературну кар”єру. Г. увійшов у літературний гурток Мецената і стає “Августовим співаком” (певцом), пропагандує ідеологічну політику принципата, він переживає свого друга та покровителя Мецената на 2 місяця.

“Послання” - остання група творів Г. - це віршовані листи. Особливий інтерес представляють “Послання до Пісонів” (інша назва - “Мистецтво поезії”), в якому Г. викладає свої погляди на літературу і літературну творчість, формулює свої естетичні принципи і дає практичні поради починаючим письменникам. “Мистецтво поезії” спричинило значний вплив на поетику класицизму.

(Пісони римське аристократичне прізвище, яке вело свій рід від другого римського царя Нуми Помпілія). Зміст: Г. висловлюється про те, що в творах образи повинні бути пов'язані спільною ідеєю, і не повинні бути “…как бред у больного”, хоча митцям та поетам не дано право братися за все, що завгодно. До всього треба підходити свідомо, а не так, щоб недобре плуталось з добрим. Г. каже, що твір має бути простим та єдиним, і що задачу собі треба обирати відповідно до власних можливостей, щоб у творі усе було доречним, а решту вміти відкласти до кращих часів. Далі Г. розмірковує про необхідність збагачення латинської мови новими словами, особливо словами грецького походження “…слова словно леса меняют листву, обновляясь с годами…”. Г. пише про необхідність володіння усіма відтінками стилю та дотримування їх послідовності. Грусні обличчя мають поєднуватися з сумними словами, сердиті з гнівом, веселі з жартами, строгі з серйозними словами. Далі Г. говорить про необхідність бути правдивим, послідовним та реалістичним, і бути обережним у своїх фантазіях “хороший поет сочетает так відумку с правдой, чтобы началу конец отвечал, а им середина”. Г. пише про те, що вік виконавця ролі має відповідати віку його героя, щоб роль старця не виконував юнак. Не усе написане у творі має бути відтворене на сцені, як наприклад сцени вбивств. Дій у п'єсі має бути п'ять. Далі розмірковує про другорядну роль хору. Горацій не погоджується з Демокрітом, який стверджував, що талант важливіше за навчання. Г. пише, що справжнє джерело віршів - це мудрість. Г. засуджує корисливість та пересічність поетів, він каже, що це їм не пробачать ані люди, ані бони, ані книжні лавки. Г. розмірковує на тему, що придає віршам красу: талант або наука. І доходить висновку, що вони завжди поруч. Г. попереджає про поганий вплив лестунів; лицемір крикливіший за чесного хвалителя. Г. закликає дотримуватись порад досвідчених поетів, і не ображатися на них: “…здравый и дельный ценитель бессильные строки осудит…”.

19. Творчість Овідія. “Метаморфози”: художньо-культурні та філософські аспекти поеми

Публій Овідій Мазон (43 р. до н.е. - 18 р. н.е.) народився в м. Сульмоне у стародавній вершницькій (всаднической) родині, отримав риторичну освіту в Римі, яке наклало відбиток на усю його творчість. Одружився із заможною римлянкою і отримав доступ до вищого суспільства і до двору Августа. О. - автор любовних елегій: “Наука про кохання”. О. знущався над моральним законодавством Августа. “Метаморфози” - велика міфологічна поема епічного характеру, де О. намагається поєднати у єдине оповідання багаточисельні епізоди з міфології та римських легенд та перетворення героїв, починаючи з виникнення світу і до перетворення Юлія Цезаря у зірку. “М.” знаменують собою намагання поета звернутися до теми прославлення Рима та самого принципата, однак, не дивлячись на офіціозний задум і розсіяні у різних місцях поеми славослів'я та лестощі Августу, у поемі відчуваються риси, які притаманні ранній творчості Овідія: домінування любовної тематики, іронічне ставлення до моралі та релігії, легкість та ігривість тону, риторичне забарвлення оповідання. Поема мала ідеологічну спрямованість, яка відповідала реставраційній політиці Августа, який прагнув відновити древні обряди та стародавню строгість нравів. О. був висланий з Риму Августом за його ранню творчість, у засланні прожив останні 10 років, так і не отримав пробачення.

Зміст “Метаморфоз”: Книга І. Звернення до богів-вершителів усіх перетворень. Колись на землі існував хаос: сонце не світило, не було місяця, повітря було змішано з водою та сушею, усе перебувало у стані боротьби. Бог поклав кінець цьому розбрату: повітря відокремив від неба, поставив вогонь на верхівку світобудови, найближче до вогню - повітря, далі земля, яку оточує вода. Землю Бог створив у вигляді круга, розділив небо та землю на п'ять поясів - найхолодніші з яких з країв, у середині - найспекотніший, а між ними - помірні. Над землею Бог розташував сузір'я, воду віддав рибам, сушу - звірям, повітря - птахам. Пізніше з'явилася людина-володар, створений з божественної суті. Першим народився “золотий вік” - без законів люди додержувались правді та вірності, не було страху та суддей, не було будов та витворів (мечей, шлемів), люди насолоджувалися життям, харчувалися лісними дарами, необроблені землі самі приносили врожай, у ріках текло молоко, з дуба капав мед. Кінець правління Сатурна (батько Юпітера) став кінцем “Золотого віку”. Коли світом заволодів Юпітер - народився “Срібний вік”. Юпітер розподілив рік на 4 сезони; через холод та спеку люди переселилися у будинки, почали обробляти землю. Срібний вік змінився Мідним, ще суворішим. Останній - залізний, вік без сорому та правди, з'явився обман та підступність, по морям почали ходити кораблі, почався розподіл землі, добування копалин: заліза та золота, Побачив це, Юпітер розсердився і скликав богів, які вирішили провчити людей та покарати їх дощами. Через влаштований Нептуном потоп багато людей загинуло, інші голодують. Книга ІІІ. Розповідь про те, як у сина Ларіопи та Нефіса Нарциса закохалась Луна (ехо), але Нарцис відкидає її, як і багатьох інших. Йому вирішили помститися і він закохується у власне відображення у воді. Нарцис, як і колись Луна, чахне і поступово вмирає від того,що не може оволодіти предметом свого обожнення. Замість його тіла знаходять білосніжну квітку. Книга Х. Розповідь про Пігмаліона, у якого не було дружини. Він вирізав із слонової кісті фігуру красивої дівчини та палко закохався у цей образ, ставився до неї як до живої. На святі Венери він попросив богів надіслати йому дружину, схожу на його статую. Прийшовши додому він побачив, що статуя ожила і незабаром у них з'явився син Паф. Книга ХУ. Розповідь про те як Венера дізналась про наміри вбити Юлія Цезаря (її онука). Вона намагається його врятувати, але її батько зупиняє її, він каже, що Цезар має стати богом після смерті. Венера викрадає душу Цезаря з сенату, він стає богом-зіркою і з висоти спостерігає благі діяння сина - Августа.

20. “Моральні листи до Луцілія”. Філософія та стиль Сенеки

Луцій Анней Сенека (кінець І в. до н.е.- 65 р н.е.) один з найвеличніших римських письменників і філософів епохи імперії, народився в Іспанії в м. Кордубі, у родині відомого ритора, отримав філософську та риторичну освіту у Римі. С. у 30-х роках стає членом сенату, через 10 років імператор Клавдій засилає його на о. Корсику, звідки він був повернений дружиною імператора, після чого Сенека стає вихователем її сина Нерона. Після смерті Клавдія Сенека править 5 років імперією, потім стає консулом, його вплив слабне і він віддаляється від двору. Після розкриття заколоту Пісона за наказом Нерона Сенека покінчує життя самогубством. Що стосується філософії Сенеки: він - послідовник стоічної (стоической) школи філософії, його цікавили проблеми доброчесності та морального (нравственного) удосконалення, приборкання пристрастей, презирство до смерті та багатства, про що їм написано багато трактатів. Працею, яка підвела підсумок всім його філософськими зайняттями, стали “Моральні листи до Луцілія”. У цих творах Сенека залишається філософом-моралістом, ілюструє положення стоїчної моралі, які являються предметом його філософських творів. Що стосується стиля Сенеки: він створив так званий “новий стиль” - яскрава емоційна напруженість, патетика, квітасті метафори, ефектні антитези, короткі відточені фрази - сентенції.

“Моральні листи до Луцілія” знайомлять з філософською прозою, це зразок епістолярного жанру. Зміст: (Луцілій - друг Сенеки). У Першому листі С. філософствує про безцінність часу. С. закликає Луцілія берегти та накопичувати час, щоб він не проходив дарма, але щоб його і не віднімали силою, і не викрадали. С. стверджує, що біда людей у тому, що смерть вони бачать попереду, коли велика її частина у них за плечима, - бо скільки років життя минуло - все належить смерті. С. закликає не втрачати жодної години. Якщо втримаєш у руках сьогоднішній день - менше будеш залежати від завтрашнього, а поки будеш відкладати, усе життя промчиться. С. пише, що усе в нас чуже, лише час - наш. Тільки час текучий дала нам у володіння природа. У Дев'ятому листі С. розмірковує про дружбою. Дружба, пише він, заключається у тому, що якщо хочеш, щоб тебе любили, - люби сам. Заводити друга треба не для того, щоб було кому опікуватись про тебе у недузі, але для того, щоб самому було про кого опікуватись у недузі, кого визволяти із ворожого полону. Подружившись, не треба бачити лише себе; хто як почав, той так і закінчить. З ким зійшлись заради користі, милий поки він корисний. Ось чому, у тих, чиї справи процвітають, багато друзів, і навпаки. Дружба заради користі - це не дружба, це угода (сделка). У 47 листі С. розмірковує про ставлення до рабів. С. висловлює свою повагу до Луцілія за його поважне ставлення до рабів, поділяючи тим самим його позицію. С. пише, що над усіма однакова влада фортуни, бо кожен міг би бути народженим рабом або навпаки фортуна може принизити шляхетних людей до рабів. Не можна ставитися з презирством до людини тільки за те, що він раб, бо й сам можеш опинитися на його місці. С. пише, що це погано гидувати посадити раба з собою за стіл, або розмовляти з ним, бо про господарів говорять ті, кому при них розмовляти заборонено; і навпаки ті, кому не затикали рота, готові і життя віддати за господаря. Суть порад Сенеки полягає у тому, що ставитися до тих, хто стоїть нижче, треба так, як хочеш, щоб до тебе ставилися ті, хто стоять вище. Зроби раба свого своїм співбесідником, радником, співтрапезником. С. пише, що не по зайняттю, а по моралі він оцінює людей, тому, що мораль кожен створює собі сам, а зайняття надає доля (предоставляєт случай).

21. Система германської міфології та її відображення в епічній творчості германських народів. “Старша Едда”

На початку нашої ери у германців панував ще первіснообщинний лад. Германці займались скотарством, мисливством, знали вони і землеробство. Жили вони родовими общинами , верховна влада належала народному зібранню. З часом родовий лад перетворився в лад військової демократії. Ватажком племені був вождь, який спирався на військову дружину.

Германці мали свою міфологію - пісні про походження богів та людей, бойові пісні, присвячені богу війни, подвигам героїв та ін. Відомо також, що германці знали рунічну писемність. Рунами, які нагадували грецькі та латинські літери, вони робили короткі записи на камінні, деревах, зброї тощо.

Виділяють два періоди Народно-героїчного епосу германців. Перший період пов'язаний з добою великого переселення народів, з розпадом у германців патріархально-родового ладу і широкою переселенською і військово-колоніальную експансією. ”Це був своєрідний “героїчний вік”, який став “епічним часом” в епосі германських народів”. Другий період представлений німецьким героїчним епосом епохи розквіту феодалізму.

Давньогерманська епічна традиція збереглася також і набула самостійного розвитку в скандинавських країнах, особливо в Ісландії (збірник “Старша Едда” та ін.).

Усі пам'ятки германського епосу, які збереглися, тією чи іншою мірою пов'язані з подіями епохи великого переселення народів. В усній пісенній творчості історичні події, факти, особи поетично переосмислювалися і героїзувалися. Спираючись на історичні події, епос створював свою поетичну історію. Слід також брати до уваги, що пам'ятки ці виникли в добу язичництва, а письмову форму набули вже після прийняття християнства, а отже, при запису підлягали обробці вже в дусі християнської ідеології.

Збірка “Старша Едда” складена у другій половині XIII ст., але це, мабуть, список з дещо старішого рукопису, про який нічого невідомо. Знайдено збірку у 1643 р., коли в Данії, Швеції пробудився інтерес до забутої старовини. Тоді ж вона одержала назву “Едда”.

До збірки входять 19 анонімних пісень. За змістом їх поділяють на міфологічні та героїчні. Є тут і проза, яка зв'язує, роз'яснює і доповнює зміст пісень.

Міфологічні пісні тематично різноманітні . В них відбито уявлення скандинавів про походження богів світу, людей. Вони складались під впливом особливостей буття народів скандинавської півночі, які протягом століть жили в умовах суворої природи, знаходячи притулок у відокремлених садибах. Певно, тому в їхній міфології світ, де живуть люди, називається Мідгард (дослівно - “садиба, яка стоїть посередині”). Мідгард оточений Утгардом. Це світ велетнів, чудовиськ, котрі уособлюють руйнівні сили природи, хаос, ворожий і богам, і людям. Над світом людей височить Асгард, пристановище богів-асів. З'єднує ці два світи міст-веселка. Після смерті і боги і люди потрапляють до підземного царства мертвих - Ніфльхейм, де править богатирка - невблаганна Хьоль. Землю оточує океан, в якому звивається кільцем світовий змій. У надрах землі ховаються карлики - альби - вправні ковалі, володарі незліченних скарбів.

Світ богів нагадує патріархальний рід з рисами групового шлюбу і матріархату. Боги - це ідеалізовані люди. Вони народжуються і вмирають, не позбавлені людських пристрастей і вад, але показані більш могутніми, спритними, обізнаними з магією.

Родоначальником богів і людей, творцем землі є верховний бог Одін (Водан - у західних германців). Одін, бог війни, робить своїх улюбленців сильними і непереможними. Він - бог мудрості, покровитель поетів і сам поет, сила його слова підкорює всіх. Мужній і стійкий, він здобув “мед поезії”, віддав у заклад око, щоб стати мудрим.

Дружина Одіна - богиня Фрігд - вважалася покровителькою шлюбів, втіленням родючості.

Великою пошаною у скандинавів, як і Одін , користувався бог блискавки і грому рудобородий богатир Тор. Тор наділений рисами простого селянина-скандинава завжди готовий вступити у двобій зі злом.

Найвизначнішою пам'яткою язичницької міфології є пісня “Віщування Вьольви”(чаклунки), в якій відбилися ідеї боротьби між добром і злом.

Вьольва розгортає грандіозну картину створення світу, його загибелі та відродження . Спочатку із безодні народився Імір, потім з'явились боги. Вони вбили Іміра і з його тіла утворили світ: м'ясо стало землею, кров - морями і ріками, кістки - горами… Люди були створені з ясеня і верби.Але в світі поширюється зло, боги порушують свої клятви, вбивають світлого бога Бальдра. На землі настають страшні часи. Починається всесвітня катастрофа. Вовк-чудовисько Фенрір пожирає Одіна, змій перемагає Тора. Уполум'ї пожежі гине все живе. Грандіозна картина загибелі світу унікальна в світовій літературі. “Пісня” відбиває відчуття краху дофеодального патріархального суспільства.

Пророцтво Вьольви звершується прозрінням, що знову постане “з моря земля зелена” , “заколосяться хліби без посіву”, запанує мир, добро, щастя.

Більшість вчених вважають, що “Віщування Вьольви” виникло в Ісландії у другій половині Х ст.

Суворий драматизм, властивий більшості міфологічних пісень пояснюють фактори:

скандинави століттями вели боротьбу з північною природою

скандинавська міфологія створювалась на вищому ступені розпаду родового ладу, це зумовило трагічне відчуття - руйнування

богів і людей пов'язує спільна доля - вони смертні.

Тому в міфологічних піснях “Едди” нема світло-оптимістичної атмосфери, властивої міфам Стародавньої Греції.

З ім'ям Бальдра (”Сни Бальдра”) поєднані добро, мудрість, краса. Бальдру Доброму почали снитися “погані сни” , що сповіщало йому загибель. Його мати взяла клятву у вогню і води, заліза й інших металів, каміння, хвороб, рослин, тварин, птахів і змій, що вони не чинитимуть зла її синові. Повіривши у безпеку боги вирішили влаштувати забаву. Вони поставили Бальдра на полі тінга (де не можна було вбивати) й почали кидати в нього списи, каміння, стріли, рубати його мечем, але він залишався невразливим. Ці веселощі не сподобались Локі , і він вирішив згубити Бульдра. Він з'явився до Фрігг і вивідав, що всі речі дали “клятву”, тільки пігінець омели тепер небезпечний для Бальдра. Локі знайшов омелу і вручив її братові Бальдра, запевнивши його, що той образить Бальдра, коли не кине у брата цей прутик. Брат метнув пагінець, і Бальдр упав мертвим. Так сталося найбільше нещастя для богів і людей.

Героїчні пісні “Старшої Едди” відтворюють давній ступінь розвитку епічної поезії. Більшість цих пісень виникло на матеріалі героїчних сюжетів, що склалися у континентальних германців. Ці пісні проникли в Норвегію, а пізніше - в Ісландію, де зазнали місцевої поетичної обробки. У зміст старих переказів введені нові персонажі. Імена були скандинавського звучання.

Головна тема героїчних пісень - мужність людини перед лицем невблаганної долі.

22. “Поема про Беовульфа” як зразок ранньої епіки. Історичне та фантастичне в поемі. Переплетення в ній язичницьких та християнських мотивів. Художній світ поеми

Англосаксонська “Поема про Беовульфа”. У середині V ст. германські племена (англи, сакси, юти) вторглися на Британські острови і запеклій боротьбі з місцевими кельтами (яка тривала близько двох століть) захопили більшу частину їхньої території.

Розлад родового ладу, посилення централізації королівської влади і порівняно рання християнізація сприяли зміцненню державної єдності. Збережені пам'ятки рунічної писемності свідчать про багатство пісенної традиції англосаксів: піснями супроводжувались трудові процеси, весільні обряди й похорони; пісні виконувались під час військових походів.

“Поема про Беовульфа” налічує 3000 віршів, розпадається на дві частини. Починається вона вступом, в якому розповідається про легендарного родоначальника датських королів Скільда Скефінга. Його правнук - король Данії Хротгар побудував для своїх дружинників розкішну палату “Хеорот” (оленяча палата), названу так через те, що її крівлю прикрашали золочені роги оленя. Та недовго розважались дружинники короля. Кожної ночі почало з'являтися люте чудовисько Грендель, яке пожирало воїнів. На допомогу датчанам прийшов хоробрий витязь Беовульф з племені геатів. Він смертельно поранив Гренделя, за що його мати мститься дружинникам. Тоді Беовульф спускається у страшенну морську глибину, житло Гренделів, і чудодійним мечем розправляється з кровожерливою матір'ю чудовиська. Нагороджений вдячними датчанами, Беовульф повертається на батьківщину і здійснює чимало подвигів. 50 років він щасливо править геатами. Але на його землі нападає вогненний дракон. Старий король вбиває його і сам гине від отруйного зуба дракона. Над прахом Беовульфа насипають високий могильний пагорб, разом з ним закопують і коштовності з печери дракона. Дванадцять кращих воїнів віддають останні почесті доблесному і мудрому вождю.

Особливістю поеми є докладність описів: детальне змалювання боїв, розповіді героя про власні подвиги. “Беовульф” насичений фольклорно-казковими і міфологічними образами і мотивами (надприродна сила Беовульфа, бої героїв з велетнями, чудовиськами, драконам). Фантастичні подвиги Беовульфа розгортаються на історично вірогідному тлі буття германських племен, подвиги і героїчна смерть героя пов'язані із захистом народу, племінними, загальнонародними інтересами.

23. Порівняльна характеристика класичних героїчних епосів “Пісні про Роланда”, “Поеми про мого Сіда”, “Пісні про Нібелунгів”: співвідношення історії та вимислу, система моральних цінностей, художні особливості

Французький героїчний епос.

Французький епос зберігся у вигляді поем. Поеми, які дійшли до нас, відомі під загальною назвою “пісні про діяння”. Рими спочатку не було, існувало лише співзвуччя голосних (асонанс). Поема декламувалась співучим голосом під акомпанемент маленької арфи або віоли.

Вершиною французького національного епосу є поема “Пісня про Роланда” (королівський цикл). Сюжет поеми має історичну основу. У 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря удерся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін. Розправитися з басками не вдалося: під заслоном ночі вони розсіялися в горах. У народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення.

“Пісня про Роланда” починається оспівуванням перемоги Карла Великого в Іспанії. Сім років воює славний Карл із сарацинами. Він захопив усі іспанські міста, крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсілій радиться зі своїми знатними васалами, як йому позбутися франків. Найстаріший з них пропонує Марсілію брехливо поклястися Карлу у вічній дружбі та пообіцяти, якщо франки виведуть військо, самому прийняти християнство та охрестити всіх підданих. У відповідь на сарацинську пропозицію Карл за порадою свого небожа лицаря Роланда посилає до Марсілія знатного феодала Ганелона, вітчима Роланда. Ганелон готовий виконати це доручення, але, запідозривши пасинка в намірі погубити його, вибухає гнівом і вирішує помститися Роландові. Уклавши зрадницький договір з Марсілієм, Ганелон умовляє Карла повернутися на батьківщину. Франки покидають Іспанію. Карл доручає Роланду прикривати тил французького війська. В горах, на двадцяти тисячний ар'єргард франків, очолений Роландом, нападає стотисячне військо Марсілія. Починається жорстока битва, в який гине героїчний французький загін. Почувши заклик Роланда, Карл поспішає на допомогу. Франки вщент розбивають ворогів і піддають хрещенню сто тисяч невірних. Поема закінчується стратою зрадника Ганелона.

У змісті поеми відбилися важливі сторони життя Західної Європи VIII-XI ст. Французькі королі тривалий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни сприяли формуванню патріотичної свідомості і розцінювались як “богоугодна справа”, викорінення поганства. В такому патріотичному і релігійному настрої постає народно-героїчний зміст Пісні про Роланда”. В поемі відбилися протиріччя, типові для феодальних відносин X-XI ст. Історично прогресивна тенденція до об'єднання і централізації влади наштовхувалися на феодальну анархію і сепаратизм. Пафос подвигу в ім'я національної незалежності батьківщини протиставлений феодальному егоїзму та зрадництву. Ця патріотична ідея споріднює старофранцузьку “Пісню про Роланда” з пам'яткою давньоруської літератури кінця XII ст. “Словом о полку Ігоревім”, в якій також звучить пристрасний заклик до князів припинити чвари і об'єднатися для відсічі грізній навалі кочівників.

Ця народна патріотична ідея з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний лицар, він усією душею відданий своєму королю і “милій Франції”. Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає як почесне доручення. Молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою. Під час нерівної битви друг Роланда Олів'єр благає Роланда закликати Карла на допомогу і тричі одержує відмову. Роланд сприймає цю пораду як визнання слабкості. Духом героїчної людяності сповнені сцени прощання Роланда з товаришами, його думи про мертвих і живих, короля і Францію, про долю своєї бойової зброї.

У поемі відображена боротьба французів з арабськими завойовниками, котрі у VIII ст. захопили Піренейський півострів і загрожували Франції. Ця боротьба набувала релігійної форми і ототожнювалася з подвигом в ім'я християнської віри. Тому франки в поемі виконують особливу, божественну місію.

Християнський світ у поемі очолює Карл Великий. Його образ поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого.

“Пісня про Роланда” написана старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. У поемі виявились основні риси билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори - тричі просить Олів'єр покликати Карла, постійні епітети (Франція - люба, прекрасна, Карл - сивобородий, трава - зелена, васал - добрий та ін.), епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом та ін.).

Тематика героїчного епосу зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення.

Поема має типову для епосу симетричну структуру: патріот Роланд - зрадник Ганелон; Карл Великий - Марсілій.

Французький епос відзначається винятковою сюжетною різноманітністю: від сімейно-побутових зарисовок до фіксації важливих історичних подій і політичних проблем, на підставі чого можна назвати його поетичною історією Франції.

Іспанський героїчний епос.

Історія Іспанії має важливе значення для розуміння своєрідності іспанської культури. З найдавніших часів Піренейський півострів населяли ібери. У III-IV ст. до н. е. півострів завоювали римляни. Місцеве населення було романізоване, всюди вводилась латина. З II-IV ст. відбувалася християнізація Іспанії. На початку V ст. сюди вдерлися германські племена.

У 711 р. починається нова навала в Іспанію - африканських маврів і арабів. Мусульмани захопили майже всю територію, і тільки на півночі, в горах, утворилось незалежне королівство Астурія, яке тут же повстало проти завойовників. Процес відвоювання іспанцями своєї території називається реконкіста. Особливо успішною вона була в XI-XIII ст. Хоч реконкістою керувала феодальна знать, головною силою в ній було міське населення, селяни і дрібне лицарство. Іспанія під кінець XV ст. повністю звільнилася від іноземного панування. У процесі реконкісти склалась іспанська держава.

На розвиток іспанської культури Раннього Середньовіччя великий вплив мали античність та християнство. Велику роль у житті Іспанії відіграла також розвинута на той час арабська культура.

Центральною постаттю іспанського героїчного епосу є Сід, котрого народ любовно називав “мій Сід”. Це особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар (бл. 1043-1099) був начальником військ у короля Санчо II. За військову доблесть він отримав призвісько Кампеадор. Маври боялися і водночас поважали іспанського полководця, називали його Сідом, що по-арабськи означає “пан”. Після загибелі Санчо II його брат Альфонс VI незлюбив Сіда і вигнав з країни. Сід відвоювавши у маврів багату область Валенсію, став самостійним і помирився з Альфонсом. Руй Діас був видатним діячем реконкісти, він і звільнив від маврів значну частину Іспанії. Особисті риси Сіда - твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча. Він вважається національним героєм Іспанії.

“Пісня про Сіда” - перлина іспанської культури. Створена у XII ст., вона дійшла до нас в неповному і частково перекрученому вигляді. Поема складається з 3735 віршів і має три частини. Окремі деталі у змісті, зокрема географія твору, дають вченим підставу стверджувати, що “Пісня” створена в південно-східній Кастілії, яка у XII ст. була центром народної поетичної творчості.

Початок першої частини (“Вигнання”) загублений. Починається список з вигнання Сіда. Обливаючись гарячими сльозами, Сід прощається з рідною домівкою, дружиною і малолітніми дочками, яких він мусить залишити під захистом монастиря, і за іде на чужину. До Сіда сходяться “люди всякого роду, звідусіль”: селяни, ремісники, збіднілі лицарі, готові виступити на боротьбу з ненависними маврами. Спочатку важко доводиться Сіду. Він заглиблюється у мусульманські землі і з часом здобуває чимало перемог. Не раз велика здобич потрапляє до його рук. Частину її Сід добровільно відправляє Альфонсу, бажаючи примирення з ним в ім'я спільної боротьби з маврами.

Зміст другої частини “Заміжжя доньок Сіда” становить розповідь про те, як Сід, здобувши велике місто Валенсію, посилає королю 100 добірних коней. Король готовий примиритися зі своїм тепер могутнім васалом і дозволяє йому взяти до себе дружину і дочок. Знатні інфанти де Карріон, спокусившись багатством Сіда, вирішили одружитися з його дочками. Сам король виступає в ролі свата, вважаючи цей шлюб великою честю для Сіда. Неохоче погоджується Сід на заміжжя дочок, не до душі йому знатні женихи. Але він не хоче відмовити королю. Сід запрошує до себе в Валенсію інфантів і урочисто святкує весілля.

Третя частина (“Безчестя в дубовому лісі Корпес”) тематично різноманітна. Інфанти недовго прожили у згоді з Сідом. У доблесному оточенні Сіда вони виявились нікчемами і боягузами. Не витерпівши насмішок васалів Сіда, зяті вирішили помститися. Вони просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх молодих дружин родичам. Тяжко на душі Сіда, але він благословляє дочок, віддає їм придане і щедро обдаровує зятів. Інфанти в дубовому лісі, прив'язавши молодих дружин до дерев, побили їх бичами острогами майже до смерті. Сід скаржиться королю. Сід вимагає повернення своїх мечів, потім приданого дочок, яке зяті встигли пустити на вітер. Захищаючи власну честь, Сід викликає їх на поєдинок. У битві в долині Карріон Сід з дружиною перемагає кривдників і прилюдно називає їх зрадниками. Переможець Сід знову віддає дочок заміж, вже за королів Наварри і Арагона.


Подобные документы

  • Героїчний епос як збірна назва фольклорних творів різних жанрів. Романський період як пора найвищого розквіту середньовічної культури. Формування образу лицаря. Літературні пам'ятки: "Пісня про Роланда", "Пісня про мого Сіда", "Пісня про Нібелунгів".

    презентация [5,1 M], добавлен 02.10.2012

  • Драматичні поеми Лесі Українки, аналіз деяких з них, відмінні особливості підходу до реалізації художнього тексту. "Лісова пісня" як гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма-пісня про велич духовного, її образи, роль в літературі.

    курсовая работа [37,8 K], добавлен 06.06.2011

  • Геніальна драма-феєрія Лесі Українки "Лісова пісня" - поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Стильові особливості та проблематика твору, центральні персонажі.

    презентация [7,5 M], добавлен 17.11.2014

  • Твір "Іліада" у перекладі на російську Н. Гнєдіча. Творчість Гомера у контексті давньогрецької літератури античного періоду. Особливості героїчного епосу Гомера. Способи створення образів героїв. Уявлення про красу в образах богів, війни, природи.

    реферат [36,8 K], добавлен 08.12.2013

  • Гомерівські поеми як історичне джерело. "Троянський цикл" народних сказань. Колонізація центральній частині Егейського архіпелагу. Значення поем "Енеїда" та "Одіссея" для історії. Релігії древніх греків мікенського часу. Зміст та роль культу предків.

    реферат [35,0 K], добавлен 12.02.2015

  • Художня спадщина та мемуаристика Григора Тютюнника. Новели та повісті письменника, в яких "звучить" пісня, наявні пісенні образи. Вплив пісні на художню структуру, зміст полотен письменника. Значення пісні та її художньо-змістову роль у творах Тютюнника.

    курсовая работа [53,2 K], добавлен 25.05.2015

  • Аналіз складових художнього світу драматичної поеми І. Кочерги "Свіччине весілля". Характеристика головних дійових осіб драми. Дослідження особливостей творення автором інших персонажів. Опис світу природи, речей, інтер’єру, художнього часу і простору.

    курсовая работа [83,4 K], добавлен 20.08.2015

  • Поняття "козацька пісня", "козацька балада" та "козацька дума", їх становлення та історичний розвиток. Народні герої в козацьких думах. Герої-козаки в історичних піснях. Героїчний епос Дніпропетровщини. Український пісенний героїзм і сьогодення.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 20.05.2008

  • Вільям Шекспір як найбільший трагік епохи Відродження, аналіз його біографії та етапи становлення творчості. Оцінка впливу творів Шекспіра на подальший розвиток культури, їх значення в сучасності. Гамлет як "вічний герой" світової літератури, його образ.

    курсовая работа [37,3 K], добавлен 04.05.2010

  • Особливості літературних жанрів доби Середньовіччя. Характерні риси епосу: міфологізація минулого, зображення боротьби людини з силами природи, які втілені в образах чудовиськ. Героїчні образи в піснях про Сігурда, характерні елементи стилю пісень.

    реферат [47,0 K], добавлен 25.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.