Розвиток літератури в часи античності та середні віки

З часом міраклі все частіше перетворювалися на сентиментальні п'єси, які розповідали про різні життєві конфлікти, що розв'язувалися щасливо.

Жанр мораліте, котрий виник у ХV ст. у Франції та Англії, мав, як і містерія та міракль, морально-дидактичну спрямованість, але створювався не на релігійний сюжет. У повчальному жанрі втілювались переважно ідеологія і мораль міського стану.

Розрізняють алегоричні мораліте і так звані історії. Головною ознакою перших є наявність в основному алегоричних персонажів, які уособлюють різні події реальної дійсності, явища природи, людські пороки і чесноти (мир, війна, голод, посуха, хоробрість, розпуста і т. ін.). Скупість виступала в лахмітті, міцно притискаючи до себе мішок із золотом. Облесливість погладжувала лисий хвіст. Віра зображувалася з хрестом, Кохання - зі знаком серця, Надія - з якорем, Сльота - в чорному шарфі тощо. Головний конфлікт мораліте - у боротьбі Духа й Тіла, Добра і Зла.

У відомому мораліте “Про розумне і нерозумне” (ХV ст.) дано в порівнянні життя грішника і праведника з відповідним повчальним закінченням: праведник нагороджений раєм, а грішника схопили чорти.

Тип мораліте-історії розвивався тільки у Франції і порушував суттєво важливі проблеми суспільного та сімейного життя. Мотиви соціального протесту звучать у відомій історії під назвою “Імператор, що вбив свого племінника”.

31. Жанр видіння в середньовічній літературі. Спільне та відмінне у “Романі про Троянду” та “Видінні про Петра-орача”

Головна соціально-моральна цінність “Видіння” - у проповіді необхідності праці, її значення в житті людей, а також у звеличенні трудящих мас селянства. Змальовуючи феодальне суспільство, де до праці ставились з презирством, Ленгленд показує трудящу людину морально вищою від представників панівних верств. Праця проголошується основою добробуту суспільства і його морального оздоровлення. Критичне ставлення Ленгленда до панівних класів, що ведуть паразитичний спосіб життя у той час, коли англійське село та міські низи животіють у злиднях, сприяло успіху поеми серед демократичного читача. Керівники народного повстання 1381 р. добре знали поему і зверталися до неї у своїх виступах, проповідях і прокламаціях. “Видіння про Петра-Орача” викликало чимало наслідувань. Образ Петра ще довго сприймався в Англії як втілення селянської працьовитості, морального здоров'я та народної мудрості.

міфологічний давньогрецький драма поема

32. Поезія вагантів та голіардів

Особливе місце у латинській літературі середніх віків (територія феодальної імперії Карла Великого, який претендував на роль спадкоємця Римської імперії, офіційна мова - латинська, мова об”єднуюча усю територію імперії) займає поезія вагантів або голіардів (vagantes - “бродячі люди”) , які зустрічались у Німеччині, Франції, Англії, Північній Італії. Розквіт поезії вагантів прийшовся на 12-13 ст., коли у зв'язку з підйомом міст у країнах західної Європи почали швидко розвиватися школи та університети. Ця поезія вільнодумка, інколи пустотлива (озорная), далека від аскетичних ідеалів середньовічного католицизму. Її широке розповсюдження у ряді європейських країн свідчить про те, що навіть у клерикальних прошарках суспільства (з яких головним чином і виходили поети-ваганти), починаючи з періоду раннього середньовіччя, безсумнівно жив протест проти аскетичного зверствування, проти жадібності (алчности), лицемір'я, неправосуддя та інших вад католицької церкви очолюваної папською курією. Серед вагантів були студенти (бурсаки), які переходили з одного університету в інший, представники нижчого духовенства, клірики без певного роду занять. Будучи тісно пов'язаними з традиціями вченої латинської поезії так званого каролингського Відродження, ваганти у той самий час сміливіше за каролингських поетів, йдут шляхом чисто мирської літератури. Вони оспівували прості радощі земного життя. Їх ідеали - безтурботні розваги несумісні з пістною (постной) мораллю похмурих благочестивців. Дуже голосно у поезії вагантів лунають сатиричні антиклерикальні ноти. Ваганти нападають на багаточисельні вади папського Риму або ж пародують біблейські та богослужні тексти. Нерідко у поезії вагантів можна почути відголоски античної, язичної поезії, а також поезії народної, особливо в піснях, які прославляють весну, кохання, застільні радощі, Цілком зрозуміло, що церков з глибокою неприязню ставилася до вагантів, вона постійно переслідувала “вільнодумних” поетів за те, що вони наважилися виступати проти вад папської курії, а також у противагу аскетичній догмі прославляти радощі тутешнього земного світу. З латинських застільних пісень пізніше склалися багаточисельні студентські пісні.

“Кембріджські пісні” - зібрання латинськів віршів, різних за змістом, включають разом із уривками творів класичних поетів та зразками вченої та культової поезії низку віршованих новел, які пізніше зумовили деякі риси поезії вагантів.

“Carmina Burana” (13 в.) - велике зібрання латинських віршів, складене у Німеччині - ліричних, еротичних, дидактичних і сатиричних, у т.ч. пародії на культові тексти - яскравий приклад вагантської поезії. До збірника ввійшли такі вірши: “Орден вагантів” (заклик для усіх бажаючих вступати у братство вагантів, де усі люди рівні, там нема титулів, не потрібно багатство, заради ближнього віддають останнє, царує милосердя. Там служать богу без богослужінь, весело проводять час за столом і з презирством ставляться до франтів). “Бідний студент” (жартівлива розповідь про студента, який через свою бідність покинув навчання. На вулиці дощ і він зайшов до церкви і просить у священика сутану, щоб зігрітися, обіцяючи попросити у бога для нього містечко в раю). “Безтурботна пісня” (11-12 вв.) (заклик до молодих людей кидати навчання і вести безтурботний образ життя).

Інший твір, який зберігся під псевдонімом “Архіпііта”, у ньому розповідається про деякі обставини життя геніального ваганта (сер.12 в.). До нього входять такі вірши: “Сповідь” жартівливо використовує форми сповіді і звернено до покровителя поета - архієпископа Кельнського і імперського канцлера Рейнальда; також “Весняна пісня” прославляє кохання; “Святкова пісня” (після закінчення навчання школяри поспішають до Венери).

Вальтер Шатильйонський - (12 в.) - один з найбільш освічених латинських поетів, автор поеми “Александріада” про Александра Македонського. Автор критикує упадок моралі та нападає на папську курію у своїй поемі “Викривання (обличение) Риму”.

“Евангеліє від Маркі Срібла” (от Марки Серебра) - анонімна прозаїчна пародія на евангеліє.

“Всеп”яніша літургія” - анонімна пародія (13 в.) точно відтворює усі моменти меси, зберігає не тільки послідовність, але й саме звучання, при цьому насмішливо викривляє усі слова.

Виникнення подібних пародій, які відносяться до пустотливої (озорной) літератури вагантів, свідчить про те, що вже у середині століття виявлялося те вільне насмішливе ставлення до церковного культу, яке в епоху Відродження у нових суспільних умовах розвинулося у життєрадісне вільнодумство, яке надихало антиклерикальну сатиру гуманістів.

33. Народна лірика Середньовіччя. Жанрова специфіка балади. Типи балад

У 15 столітті в Англії відбувається розквіт поетичної творчості (народні пісні, народні балади). Балада - епічна після, яка оспівує події історичного (народного), легендарного або побутового характеру. Баладі притаманне хорове виконання, інколи двома хорами: жіночім та чоловічім. Балади передавались із роду у рід, і тільки з 18 ст. їх почали записувати. За походженням балади діляться на три групи: 1) ті, що оспівують реальні історичні події, наприклад війна між Англією та Шотландією, сімейні традиції, кохання; 2) ті, що відображають міфологію і народні легенди; 3) ті, що запозичили сюжети з літературних творів, як “Король Лір”.

Найпопулярніший герой балад - Робін Гуд, повстав проти феодалів, жив разом із своїм братством у Шервудському лісі.

Балади написані рифмованим віршем інколи з приспівами. Балади довго жили у народному середовищі і були використані Шекспіром.

Додатково: У 11-12 ст. Прованс переживав велике економічне та культурне піднесення. Саме там при дворах феодальних сеньйорів виникла куртуазна поезія, яка вимагала вишуканого, ввічливого та вихованого ставлення до дам. Культ дам займав центральне місце у творчості провансальських поетів - трубадурів, серед яких були лицарі та представники феодальної знаті. Поет називав себе васалом дами, якою була заміжня жінка, дружина його сеньйора. Поет оспівував своє кохання до неї та своє страждання через те, що його ціль була недосяжна. Це служіння як правило було умовним, та було проявом придворного етикету. Поезія трубадурів виникла з народних провансальських хороводних пісень, які широко використовували теку кохання. На це вказує описання весни, пробудження природи. Однак з часом поезія трубадурів відійшла від простоти та натуралізму народної пісенної лірики. Трубадури хотіли бути віртуозами вірша. Вони помножували строфічні форми та велику увагу приділяли мистецтву римування. У 12 ст. поезія трубадурів досягла свого епогея, а у 13 ст. почала занепадати. Серед найважливіших жанрів поезії трубадурів була балада - плясова пісня, яка часто супроводжувалася приспівом.

34. “Божественна комедія” Данте: джерела, композиція, символіка

Католицька церква переслідувала Данте за його сміли висловлювання про папську курію та сміливі погляди на католицьку церкву. Однак у “Божественій комедії” ще проступають типово середньовічні погляди та поетичні мотиви. Наприклад із середньовікової духовної літератури запозичив жанр “видіння” з його основними композиційними елементами: вступ, який характеризує атмосферу “видіння” з послідовним проходженням через Ад, Чистилище та Рай. Але у Данте традиційне “видіння” вже має зовсім новий сенс і стає знаряддям антипапської сатири, а сам твір перетворюється у грандіозну епічну поему. Данте не був самостійним, композиція, фабула були дані йому релігіно-фантастичними традиціями. Схема католицької теорії про загробне життя обумовила структуру поеми, членування її на три частини: Ад, Чистилище, Рай. Принцип троїчності композиції: три частини по 33 пісні, написані трьохстрочними строфами і схема мироздання відповідає законам середньовічної космографії. Символіка Ад з його жахливими переходами з одного кола порання за злочини у друге - реакція поета-емігранта на соціально-політичну боротьбу його часу. Образи Ада - реакція Данте-вигнанця і основна політична оцінка. Чистилище - флорентійські міжусобиці та ненависть до буржуазного поборництва. Рай - картина щасливої докапіталістичної Флоренції, алегорична утопія і нереальна мрія про ідеальне царство добра та справедливості і гармонія у країні распрій.

Данте підноситься над схематичним містичним розумінням дійсності, яке підпорядкувало собі усі норми середньовікової літератури, Данте малює виразливі портрети, реалізм пристрастей (Франческа і Паоло, повість про зраду Уголіно). Відображається народний говір флорентійських вулиць, що обумовило доступність цього твору.

Короткий зміст: У темному лісі Ада Данте зустрічає клуса (рись) (символ заздрості), лева (владолюбність), вовчичю (користолюбність, розпутство). Данте зустрічає Вергілія, який посланий Беатріче, щоб стати провідником Данте по Аду. Вергілій веде Данте до Аду, який являє собою вирку, яка складається з більш вузьких кіл і упирається у колодязь, на дні якого мучиться Люцифер: чим нижче прошарок тим жахливіші злочини грішників і тим жахливіші їх муки. У першому колі вони зустрічають трусів (багато знайомих Данте - його колишні колегі по партії), а також язичників. Зустрічають вони великих поетів: Гомера, Горація, Овідія, Сократа та багато інших відомих діячів Античності, усі вони живуть там у великому замку. У другому колі вони зустрічають коханців, які за життя вдавалися у плотських розваг. Слідує розповідь про Паоло і Франческу, яких вбив брат Паоло і законний чоловік Франческі за те, що вони була коханцями. В Аду їх немов листки на дереві тріпає страшенний адський вітер. У третьому колі - ненажери. У четвертому колі - скупці та марнотратники. У п'ятому - гнівні та заздрісні. У шостому - ересіархі та єретикі. Тут зустрічають великого полководця Ферінанта, який був відвертим атеїстом. У сьомому колі їх провідник у цьому колі - кентавр показує як тирани та вбивці варяться у крові своїх жертв. Тут вони бачать багато відомих правителів, в іншій ямі бачать муки насильників. У восьмому колі - зводники та лістуни. Тут описується страта симоністів - символ продажу духовних посад та хабарництво у церкві. В інших ямах восьмого кола бачать покарання волхви та чаклунів, мінял, лицемірів, казнокрадів, а також злих радників. Далі ідуть підбурювачі (подстрекатели) громадянських війн та підробники. У дев'ятому колі - зрадники. Нарешті Данте бачить Люціфера: він має три ліки - червоний (гнів), жовтий (заздрівсть), чорний (гультяйність - праздность). (Тут проводиться паралель - вчення церкви про троїчність божества). Після того, як Данте і Вергілій проходять Пекло, вони потрапляють до Чистилища, яке знаходиться на протилежній земній кулі - це острів в океані, на якому гора поділена на сім кіл, у кожному з яких відбувається очищення від одного з семи смертних гріхів (гордість, заздрість, гнів, сум, користолюбство, ненажерство, блуд). Перед першим колом проходять через переддвір'я, а після сьомого кола потрапляють до земного раю, де Вергілій залишає Данте, який знов зустрічає Беатріче. Вона веде його через дев'ять небесних сфер до емпірею - “троянда світла”, найвищі небеса, місцезнаходження божества. Данте бачить першоджерело світла - три кола - символ християнського вчення про троїчність божества.

Размещено на Allbest.ru