Главная База знаний "Allbest" Менеджмент и трудовые отношения Організація управління аграрним виробництвом та шляхи її вдосконалення в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області

Організація управління аграрним виробництвом та шляхи її вдосконалення в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області

Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах, її нормативно-правове забезпечення. Аналіз організації управління аграрним виробництвом в ТОВ "Бучачагрохлібпром". Шляхи удосконалення управління, проектування заходів.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.05.2012
Размер файла 185,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

89

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах
  • 1.1 Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах
  • 1.2 Нормативно-правове забезпечення організації управління аграрним виробництвом
  • 1.3 Методика дослідження
  • Розділ 2. Аналіз організації управління аграрним виробництвом в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області
  • 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства
  • 2.2 Аналіз організації управління в підприємстві
  • 2.3 Ефективність організації управління агропідприємством. Стан екологічної безпеки
  • Розділ 3. Шляхи удосконалення управління виробництвом
  • 3.1 Обґрунтування необхідності організації управління аграрним виробництвом
  • 3.2 Проектування заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом
  • 3.3 Ефективність запровадження заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом
  • Розділ 4. Охорона праці
  • 4.1 Аналіз стану і заходи поліпшення виробничої санітарії і гігієни праці
  • 4.2 Пожежна безпека
  • 4.3 Обгрунтування організаційно-технічних рекомендацій з охорони праці
  • 4.4 Інструкція з охорони праці та пожежної безпеки
  • Висновки і пропозиції
  • Бібліографічний список

Вступ

Актуальність теми. Розв'язання проблеми збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості вимагає радикальних перетворень економічних відносин, прискорення науково-технічного прогресу і соціальної перебудови села. Сучасний етап розвитку національної економіки України характеризується пошуком найбільш ефективних важелів та інструментів здійснення виробничо-господарської діяльності. Посилення ролі приватної власності, розвиток фондового ринку, активізація зовнішньоекономічної діяльності вимагають удосконалення механізму управління виробництвом як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інституційних і структурних змін, здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції.

Однією з найголовніших складових успіху є управління виробництвом, тобто науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління підприємством. Управління виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

Дослідження процесу управління, виділення його окремих етапів дають можливість послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню у майбутніх економістів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Процес управління розглядається як послідовність таких етапів: виконання функцій управління; використання методів управління; трансформація методів в управлінські рішення; забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.

Вплив на об'єкт управління здійснюють через прийняття і реалізацію управлінських рішень, від якості яких значною мірою залежить додержання економічних пропорцій, параметрів у виробництві, а також ефективність використання виробничих ресурсів. За прийняті рішення керівник підприємства чи підрозділу несе відповідальність. Своєчасно прийняте наукове обґрунтування рішення стимулює виробництво, і навпаки, рішення, прийняте пізно або передчасно знижує результати праці колективу чи окремих виконавців. Значення виробництва у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку при умові виконання праці та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та соціальної етики. Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством.

метою дослідження даної дипломної роботи є на основі вивчення теоретичних основ управління виробництвом та напрямках його вдоско-налення проаналізувати сучасний стан його виробництва, виявити проблеми, недоліки і на основі цього обґрунтувати основні шляхи вдосконалення управління у підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес організації управління аграрним виробництвом та шляхи вдосконалення в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти проблеми організація управління виробництвом.

Суб'єктом дослідження є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв'язки в системі управління.

управління аграрне удосконалення

Розділ 1. Теоретичні основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах

1.1 Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах

Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна техні-чними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо.

З функціональних позицій управління - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей підприємства. За напрямком здійснення менеджмент можна поділити на три види: виробничий менеджмент, фінан-совий менеджмент та маркетинг.

До основних категорій управління слід віднести поняття організації, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо.

В управлінській діяльності керуються такими законами: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

Важливу роль також відіграють принципи управління: цілеспря-мованості, врахування потреб та інтересів, ієрархічності, взаємозалежності, динамічної рівноваги, економічності, активізації, системності, єдиновладдя тощо.

Центральним в сучасному управлінні - є управлінець ринкової орієн-тації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку [1. c 15].

Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які він згрупував у три групи: міжособисті ролі: (головний керівник; лідер; ланка, яка зв'язує з зовнішніми організаціями та особами); інформаційні ролі, приймач інформації (внутрішньої та зовні-шньої); розповсюджувач інформації; представник (при зовнішніх контактах організації); ролі, пов'язані з прийняттям рішень: підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення підприємства; ліквідатор порушень у діяльності підприємства; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори, які веде підприємство [22. с 234].

Спеціалісти в галузі управління виділяють чотири групи якостей управлінця, що характеризують його в сучасних умовах:

професійно-ділові (висока професійність, уміння володіти стратегічним та тактичним менеджментом, здатність генерувати корисні ідеї, здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них, прагнення до професійного зростання, підприємливість, авторитетність, здатність розумно ризикувати та здійнювати антикризове управління тощо);

адміністративно-організаційні (оперативність, гнучкість стилю управ-ління, уміння стимулювати та викликати ініціативу, доводити справу до логічного завершення, послідовність, внутрішній контроль, уміння фор-мувати єдину команду та використовувати знання підлеглих, здатність делегувати повноваження, уміння організовувати час тощо);

соціально-психологічні (психологічна компетентність, управлінська культура, розум, лідерські здібності, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан, колегіальність, толерантність, оптимізм, уміння керувати конфліктами, інтелектуальність, риторичні здібності, стресостійкість, почуття гумору, уміння створювати свій імідж тощо);

моральні (патріотизм, національна свідомість, державницька позиція, інтелігентність, людяність, порядність, почуття обов'язку, громадянська позиція, чесність, доброзичливість та ін.).

В ринкових умовах управлінець - це людина, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досяг-неннями.

Об'єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація упра-влінської роботи).

Управління (менеджмент) у широкому розумінні становить цілесп-рямовану координацію суспільного процесу відтворення, який включає управління людьми, матеріалами, фінансами.

Управління аграрним виробництвом (аграрний менеджмент) може бути визначений як діяльність з організації й координації виробництва на сільськогосподарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також досягнення інших специфічних для кожного власника підприємства чи менеджера цілей. Він може розглядатися і як комбінація окремих складових діяльності підприємства - виробництва, комерційної діяльності, фінансів, маркетингу, управління трудовими ресурсами [11. c 18].

Одна з найважливіших функцій управління - створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства. Тому на підприємствах західних країн основним принципом і орієнтиром менеджменту є не максимізація прибутку на даний момент, а успішне елімінування впливу ризикованих ситуацій у довгостроковому періоді. Діяльність підприємства повинна приносити такий прибуток, який дозволив би акумулювати достатню кількість коштів, що утворюють реальну можливість долати імовірні ризики у майбутньому.

Основними ознаками управління як виду професійної діяльності є наступні: первинним моментом організації управління та його забезпечення є людина, її потреби, цінності, установки, мотиви. Це відображається в управлінні внутрішніми процесами діяльності людей на підприємстві, а також у зовнішньому соціально-економічному середовищі; пріоритет еко-номічних принципів управління; професіоналізм менеджера як одна з головних вимог; гнучка організація управління, здатність швидко перебудовуватися відповідно до змін зовнішнього середовища; комплекс нових вимог до менеджерів: підприємливість, комунікабельність, упевненість [11. с 10.].

Однією із специфічних особливостей сільського господарства є той факт, що тут у більшості випадків поєднуються функції власника і менеджера.

Незалежно від того, чи це фермерське господарство, приватне сільськогосподарське підприємство, товариство з обмеженою відповіда-льністю, кооператив або навіть акціонерне товариство, в усіх цих органі-заційно-правових формах підприємств тією чи іншою мірою поєднуються функції власника і менеджера [11. с 94].

На рисунку 1.1 схематично зображено основні функції аграрного менеджменту, які перебувають у певній взаємодії між собою та цілями підприємства і спрямовані на виконання поставлених управлінських цілей.

Рис.1.1 Функції аграрного управління та їх взаємозв'язок [4. c 65].

Основне завдання планування як функції управління полягає у визначенні того, що, коли, де і хто повинен виконувати. Тому планування посідає перше місце серед усіх інших функцій управління. На сільськогосподарському підприємстві воно передбачає: розробку щоденного робочого плану з чітким визначенням: що повинно бути виконано сьогодні та хто повинен це здійснити; визначення проблем, що стоять на шляху до встановленої мети, і розробка альтернативних варіантів їх вирішення; складання фінансового плану з визначенням грошових потоків за їх джерелами, грошових витрат, розміру та джерел необхідних кредитів; розробку альтернативних виробничих програм на наступний рік з урахуванням рівня прибутковості за видами продукції; обґрунтування масштабів розширеного відтворення господарства (кількості землі в обробітку, кількості працюючих, рівня їхньої кваліфікації, поголів'я худоби і птиці тощо)

Планування не означає, що менеджер розробляє певні плани напередодні наступного року і на цьому функція планування вичерпується. Планування - це безперервний процес, що передбачає аналіз та про-гнозування, безпосередню розробку планів (кількісних і якісних показників), виконання планів, контроль і оцінку їх виконання, коригування планів відповідно до тих відхилень, що виявляються в процесі виконання планів [23. c 78.].

Організація в управлінні є об'єднанням виробничих ресурсів для виконання певної роботи, причому з максимальною ефективністю. Організація - це пошук нових структурних рішень, людей, які їх втілили б у життя, перегрупування окремих видів діяльності, формування цільових організаційних структур. Організація як функція управління передбачає: визначення, хто кому підлеглий і хто за що відповідає; розробку й доведення до кожного працівника його функціональних обов'язків; встановлення робочого розпорядку і схем діяльності для кожного виробничого процесу за видами виробництва [7. c 49.].

До управління персоналом відносять такі його функції: добір і прийняття на роботу людей, що зумовлює визначення періоду, на який залучається працівник, його кваліфікації і можливостей виконувати той чи інший вид роботи; навчання працівників і оцінку їхньої діяльності, що передбачає чітку постановку завдання на виконання певної роботи і роз'яснення до нього, а також чітке розуміння працівником вимог, які до нього висуваються.

Контроль також належить до основних функцій управління. Основне його завдання - визначити, чи мають місце відхилення від визначених планом завдань і розробка корективів усунення цих відхилень, або коригування плану. Контроль повинен забезпечувати дотримання запланованих заходів та давати менеджеру щоденну інформацію про їх виконання. До основних функцій контролю відносять: облік і звітність, що здійснюються на постійній основі; порівняльний аналіз планових і фактичних показників роботи підприємства; контроль за виробничим процесом і дотриманням технології виробництва.

89

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2 Схема організації процесу контролю в управлінні підпри-ємством.

На рис.1.2 схематично показано функціонування контролю на сільсь-когосподарському підприємстві. Функція контролю полягає не тільки у визначенні відхилень від планового завдання під час його фактичного виконання, встановленні причин відхилень і розробці коригувальних дій, що забезпечать виконання планового завдання, а й у можливості коригувати саме планове завдання в умовах неможливості або недоцільності його подальшого виконання. Така ситуація може виникнути у випадку помилки при встановленні планового завдання або зміни умов його виконання, що й фіксується за допомогою контролю [16. c 142].

Вплив на об'єкт управління здійснюють через прийняття і реалізацію управлінських рішень, від якості яких значною мірою залежить додержання економічних пропорцій, параметрів у виробництві, а також ефективність використання виробничих ресурсів. За прийняті рішення керівник підприємства чи підрозділу несе відповідальність. Своєчасно прийняте наукове обґрунтування рішення стимулює виробництво, і навпаки, рішення, прийняте пізно або передчасно знижує результати праці колективу чи окремих виконавців. Значення виробництва у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку при умові виконання праці (законодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та соціальної етики. Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відпо-відальність перед суспільством.

Таким чином, управління як функція менеджменту - це насамперед процес делегування влади, що вважається найскладнішою частиною менеджменту, особливо на невеликих аграрних підприємствах. Усі працівники повинні знати свою відповідальність, тобто коли вони можуть приймати виробничі рішення самостійно, а коли ці рішення має приймати хтось інший. Від знань, уміння й мистецтва менеджера в побудові управління на підприємстві залежить успіх будь-якої роботи [18. c 134].

1.2 Нормативно-правове забезпечення організації управління аграрним виробництвом

Нормативно-правове забезпечення виробництва в сільському господарстві становить сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прийняття і належного виконання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень (компетенції) цих органів.

Організаційні форми сільськогосподарських підприємств і об'єднань визначаються чинним законодавством України та класифікацією органі-заційно-правових форм господарювання, прийнятою Держстандартом України, з урахуванням особливостей аграрного сектору економіки та базуються на чинних законодавчих актах України і відповідних органі-заційно-методичних напрацюваннях. В результаті реалізації Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року здійснені організаційні заходи щодо реформування колективних сільськогоспо-дарських підприємств на засадах приватної власності на землю і майно. На організаційній, територіальній та матеріальній основі колективних сільськогосподарських підприємств формують сільськогосподарські підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності на засоби виробництва і землю. При цьому досягається збереження цілісності майнових комплексів, раціональної організації сівозмін, соціальної сфери села, підвищується зацікавленість працівників підприємств в ефективному використанні потенціалу господарств, насамперед земельних ресурсів. Найбільш ефективними організаційно-правовими формами господарювання, створеними відповідно до названого Указу Президента України, вважаються: приватні (приватно-орендні) підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи, фер-мерські господарства. [26. c 19].

Суб'єктами державного нормативно-правового забезпечення організації управління аграрним виробництвом в Україні є: Міністерство економіки; Міністерство фінансів; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державна податкова адміністрація; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Антимонопольний комітет України.

Нормативно-правового забезпечення організації управління хара-ктеризує: систему органів державного управління, їхню взаємодію з суб'єктами підприємницької діяльності; способи та інструменти державного впливу на підприємництво; розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агентства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, дороги, засоби масового інформаційного за без-печення тощо).

Основні напрямки нормативно-правового забезпечення організації управління реформування правових інститутів та створення ринкового законодавства є: трансформація відносин власності (роздержавлення і приватизація), забезпечення легітимності цих процесів; демонополізація економіки та формування конкурентного середовища; реформування системи державного управління (адміністративна реформа); формування системи нових організацій і установ ринкового типу, створення інститутів ринкової інфраструктури; макроекономічне прогнозування, планування та програ-мування; реформування кредитно-грошової, фінансової та банківської систем; проведення структурної перебудови національної економіки, технічна та технологічна модернізація виробництва; створення інституту соціального партнерства і соціальний контроль за господарською та фінансовою діяльністю.

Рис.1.3 Схема формування нормативно-правового забезпечення організації управління [26. с 32].

Нормативно-правове регулювання виробництва сільського господарства спрямоване на визначення правового режиму найважливіших засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, 15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про насіння”. Цей Закон містить основне положення, що регулює виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лікарських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права.21 квітня 1993 р. було прийнято Закон “Про охорону прав на сорти рослин”, який має за мету регулювати відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин в Україні. Безпосереднє відношення до рослинництва має Закон України “Про карантин рослин”, що прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1993 р. Цей акт визначає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуються законодавчі акти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим питанням приділена увага в Законі "Про пестициди і агрохімікати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій, власників селянського (фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названого Закону. [31. с 332].

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні, правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі племінного тваринництва, визначає правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлює вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням [31. c 82].

Своєрідний об'єкт нормативно-правового регулювання сільського господарства становлять відносини ветеринарного обслуговування сільсь-когосподарських товаровиробників і громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону “Про ветеринарну медицину”, що прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначає загальні, правові, організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного контролю. Суспільна значущість ветеринарії полягає в забезпеченні безпосереднього зв'язку ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактичних І лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здоров'я людей, як учасників сільськогосподарського виробництва продуктів харчування, так і громадян як споживачів Цих Продуктів, недопущення захворювання людей тими ж хворобами на які хворіють тварини і птиці.

Метою нормативно-правового регулювання є створення високо-продуктивного сільськогосподарського виробництва для задоволення потреб народу в продуктах харчування та вирішенні соціальних умов життя народу. Для досягнення цієї мети необхідно реалізувати аграрну програму держави, здійснити земельну реформу, прагнути оптимального стану підприємництва і прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, забезпечити мате-ріальну зацікавленість працівників сільського господарства, впровадити активні і прогресивні ринкові економічні відносини в АПК.

В якості принципу державно-правового регулювання сільського господарства підставне розглядати положення статей 26 і 27 Закону “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Наведені нормативно-правові акти лежать в основі державно-управлінської діяльності всіх ланок Мінагропрому України. Застосовування в сільському господарстві форми колективної, державної і приватної власності і відповідних правових інститутів права колективної власності, права державної власності і права приватної власності селянського (фермерського) господарства і громадян визначають характер і зміст державно-правового регулюванні сільського господарства. В свою чергу вони зумовлюють доцільність визнання і наповнення відповідним змістом таких термінів: по-перше, для регулювання аграрних відносин в сфері взаємин з участю державних підприємств, установ, організацій, об'єднань - державного управління сільським господарством; по-друге, для регулювання аграрних відносин з участю колективних підприємств і селянських (фермерських) господарств та громадян - державне керівництво сільським господарством [31. c 167].

Отже, нормативно - правові акти що містять норми аграрного права як галузі, а також норми що є в інших галузях національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині що регулюють аграрні відносини. Це особлива форма вираження правил поведінки, яка робить їх загальнообов'язковим, повинна бути втілене в визначену правову форму І зрозуміло що питома вага цих положень має знайти своє гідне місце в аграрному кодексі.

Негативними факторами, що характеризують сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, є: надмірна кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили, велика питома вага серед яких належить підзаконним нормативно-правовим актам; наявність суперечностей між законодавчими актами, досить часто нормативно-правові акти нижчої юридичної сили суперечать відповідним законам або дають можливість їх подвійного тлумачення; "розкиданість" аграрно-правових норм по різних за юридичною силою та галузевою належністю нормативно-правових актах, неврегульованість великого кола суспільних відносин в аграрному секторі; недостатня внутрішня узгодженість між нормативно-правовими актами, що регулюють різні галузі аграрного виробництва; відсутність економіко-правового механізму та відповідного фінансового підґрунтя для реалізації окремих положень нормативно-правових актів аграрного законодавства; неузгодженість багатьох нормативно-правових актів аграрного законодавства з нормами і стандартами Європейського Союзу, Світової Організації Торгівлі, що обумовлено визнанням Української держави міжнародним співтовариством у якості суб'єкта міжнародних відносин пов'язується і завданнями гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права.

Оновити матеріал.5-10 останніх років і те, що стосується управління аграрним виробництвом.

1.3 Методика дослідження

Основою наукових досліджень забезпечення організації управління є методологія і загальні принципи проведення комплексних наукових дослі-джень. Методологічною основою є діалектичний метод наукового пізнання загального, особливого, одиничного у саморозвитку, самопосуванні в єдності та боротьбі протилежностей у всіх взаємозв'язках і взаємо залежностях та системний підхід до вивчення фундаментальних положень економічної науки стосовно розвитку.

Діалектичний метод пізнання не заміняє спеціальних методів науки а є їх методологічною основою і знаряддям пізнання. Діалектика розглядає всі явища не в статиці, а в розвитку, не ізольовано, а в їх взаємозв'язку і взаємодії, в переході кількісних змін в якісні, в єдності і боротьбі суперечностей, боротьбі нового із старим. Саме завдяки діалектичному підходу створюються передумови багатоваріантності вирішення конкретних проблем і вибору кращого варіанта [2. c 267].

Методологія наукового пізнання дає можливість здійснити добір конкретних способів дослідження при вивченні того чи іншого економічного явища. Зокрема, методологія наукового пізнання дійсності є вченням про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності і визначає принциповий підхід до вивчення явищ життя, які відбуваються в господарствах.

Методологія проведеного дослідження базується на діалектичних та економічних законах, охоплює найважливіші досягнення вітчизняної і зарубіжної економічної науки, відображає об'єктивну вітчизняну реальність. Реалізується дана методологія через систему різних методів дослідження.

Методологічною основою дослідження в даній роботі є діалектичний метод пізнання природи і суспільства. При вивченні досліджуваних питань в даному господарстві ми використовували такі методи і прийоми дослідження: аналіз, монографічний, статистичний, розрахунково-конструктивний, математичний.

Аналіз - це розкладання предмету чи явища на складові частини з метою детального вивчення кожної частини окремо та дослідження всього зв'язку між ними. Аналіз є одним з головних найбільш розповсюджених прийомів наукового пізнання. Головне його завдання полягає в тому, щоб викрити глибинні процеси, характерні риси і особливості в тих чи інших ланках і галузях виробництва.

Основним критерієм аналізу є порівняння показників господарства за ряд років в динаміці за ряд останніх років, а також фактичних (звітних показників) з плановими показниками того чи іншого підприємства і передових господарств які працюють в рівних природно - економічних умовах і досягли кращих результатів. Вихідними даними для аналізу господарської діяльності підприємств є показники річних і квартальних звітів, первинного бухгалтерського обліку.

Однак сам по собі аналіз не досліджує всієї проблеми, не дає повної відповіді на поставлені завдання перед дослідженням. Він обов'язково повинен бути доповнений синтезом, який характеризується з'єднанням окремих частин об'єкту в єдине ціле і розглядає їх в єдиному цілому. Без аналізу не може бути синтезу, як і без синтезу неможливо проаналізувати і досягнути повного пізнання складних явищ природи і суспільства [25. c 126].

Монографічний метод - це детальне вивчення досвіду роботи типових передових господарств різних форм власності. Застосування даного дослідження дає можливість правильно вирішити ряд організаційних питань. Передові господарства відображають найближчі перспективи розвитку виробництва, а тому їх форми і методи роботи служать прикладом для більшості господарств, розташованих в подібних природно - економічних умовах.

Статистичний метод використовують при дослідженні масових даних, які дозволяють встановити вплив тих чи інших факторів на кінцеві результати виробництва, а також отримати обґрунтовану відповідь на ряд інших важливих питань.

Розрахунково-конструктивний метод в основному використовують при порівнянні декількох варіантів тих або інших організаційно-економічних задач і вибрати з них той, який при інших рівних умовах дає найбільший ефект. Варіантні розрахунки можуть бути широко використані при виборі і обґрунтуванні найбільш ефективних сівозмін, правильної спеціалізації і поєднання галузей в господарстві.

Експериментальний метод використовують при обґрунтуванні ефективності нових тенденцій в розвитку форм організації праці і виробництва в цілому. Головною умовою проведення експерименту є розробка науково - обґрунтованої методики, яка включає весь комплекс питань вирішення даної проблеми.

Математичний метод - на базі використання електронно-обчислю-вальної техніки вирішує питання, правильне вирішення яких залежить від багатьох факторів і умов виробництва, обґрунтування оптимальної структури з використанням ЕОМ.

Балансовий метод використовують при зіставленнях даних, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин.

Поєднання всіх цих методів є важливим інструментом організаторів виробництва, який дозволяє виявити недоліки і резерви виробництва, накреслити шляхи поліпшення господарської та фінансової діяльності підприємства [33. c 243].

Розділ 2. Аналіз організації управління аграрним виробництвом в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" створене Зборами учасників Товариства від 4 грудня 2003р в процесі реорганізації відкритого акціонерного товариства "Бучацький хлібозавод" відповідно до закону "Про господарські товариства".

Предметом діяльності товариства є вирощування зернових культур; виробництво хліба та хлібобулочних виробів; вирощування ВРХ та свиней, і реалізація тваринницької продукції; роздрібна торгівля; надання фізичним і юридичним особам послуг транспортом, сільськогосподарською технікою; заготівля, зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції, в тому числі технічних культур; створення позичкового насіннєвого фонду, його реалізація, позичкова насіннєва діяльність; організація обробки сільськогосподарської продукції (насіння зернових, трав, льону) та реалізація її виробникам; виробництво будівельних матеріалів, виконання будівельних та ремонтно-будівельних робіт; розвиток різних підсобних промислів; зовнішньоекономічна діяльність; інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

Господарство має право на придбання у власність земельних ділянок, має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затвердженої документації у встановленому законом порядку.

Виробничо-економічні відносини господарств з державними підприємствами, організаціями, установами, недержавними господарюючими суб'єктами, іншими юридичними та фізичними особами будуються на основі правочинів, договорів. Втручання в господарську та іншу діяльність Господарства державних та інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Господарство не несе відповідальності за зобов'язаннями Держави, а Держава не відповідає за зобов'язаннями Господарства.

Господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Воно самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв`язків у всіх сферах діяльності, в тому числі і іноземних.

Воно може займатися разом із сільськогосподарським виробництвом будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. Має право вступати у договірні відносини з будь-якими юридичними та фізичними особами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Рівень соціально - економічного розвитку господарства визначають фондо - та енергоозброєність праці, рівень її оплати, вартість основних засобів невиробничої сфери, з розрахунку на одного працюючого. Важливими показником є норма прибутку до основних виробничих фондів, оборотних засобів.

Підвищення ефективності виробництва господарства можливе за рахунок нарощування обсягів сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів на основі зростання державної продукції, своєчасного доведення її до споживача.

На сільськогосподарських підприємствах земля є не тільки територіальною базою виробництва а й засобом, засобом який не можна замінити іншим. Вся земля розподіляється на угіддя. З них виділяють сільськогосподарські угіддя, які використовують, як основний засіб для виробництва сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарські угіддя - це угіддя, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції і включають ріллю, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища. До несільськогосподарських угідь відносяться наступні: ліси, землі під будівлями та під водою, болота, яри, піски, гірські хребти і т.д.

Таблиця 2.1. Склад земель у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром"

Угіддя

Площа, га

2011 рік до

2009 року, %

2009 р.

2010 р.

2011 р.

Всього земельних угідь

2310

2524

3120

135

в тому числі сільськогос-

подарських угідь,

з них:

2300

2410

3110

135

рілля

2300

2410

3110

135

пасовища

-

114

-

-

Багаторічні насадження

10

20

10

100

В процесі проведеного дослідження ми бачимо, що протягом останніх років земельна площа підприємства зросла на 35%, а основну питому вагу в землекористуванні господарства становлять сільськогосподарські угіддя 99%. Ступінь раціонального використання землі визначається питомою вагою ріллі, зрошування, культурних пасовищ, структурою посівних площ. Розораність сільськогосподарських угідь складає 99%.

Основні фонди - це ті засоби виробництва, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва і свою вартість переносять на створену продукцію по частинах. До основних виробничих фондів належать: засоби виробництва, які безпосередньо пов'язані з виробничим процесом та реалізацією продукції, приміщення виробничого значення, споруди, силові машини та обладнання. Також, основні виробничі фонди поділяються на фонди сільськогосподарського (рослинництва, тваринництва) і не сільсько-господарського призначення (промислового виробництва).

Якісну характеристику використання наявних основних фондів ми можемо визначити за точними показниками: фондооснащеність господарства визначають як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь; фондоозброєність праці обчислюють як відношення вартості фондів до кількості середньорічних працівників; фондовіддача - це відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення; фондомісткість - це показник, зворотній до фондовіддачі, він показує: скільки використано основних виробничих фондів для виробництва продукції на одну гривню.

Таблиця 2.2. Забезпеченість основними виробничими фондами та ефективність їх використання у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром"

Показники

Роки

2011р. в % до 2009р.

2009

2010

2011

Вартість основних фондів, тис. грн.

43783

91633

93700

214

Площа с/г угідь, га

2300

2410

3110

135

Вартість валової продукції, тис. грн.

6520

7948

8940

137

Середньорічна кількість працівників, чол.

364

417

468

128

Фондозабезпеченість

120

219

200

166

Фондоозброєність

19,03

30,02

30,12

158

Фондовіддача

0,48

0,08

0,09

19

Фондоємність

6,71

11,5

10,4

156

Розглянувши забезпеченість основними виробничими фондами та ефективність їх використання у ТзОВ "Бучачагрохлібпром" відзначимо, що вартість основних виробничих фондів з кожним роком збільшується, так у 2011 році в порівняні з 2009 роком вона збільшилась на114%. Вартість валової продукції найвищою була у 2011році. Середня кількість працюючих також збільшилась на 28%. Проаналізовані дані свідчать про стабільний розвиток виробництва у господарстві.

Процес виробництва неможливий без робочої сили. Тому дуже важливу роль у цьому питанні відіграють трудові ресурси. Сільське господарство відноситься за кількістю займаних у цьому трудових ресурсів і за кількістю використованої праці до найбільш трудомістких галузей народного господарства. Трудові ресурси - це якісна сукупність працівників, які створюють матеріальні і нематеріальні цінності, послуги та інші блага для людей.

Будь-яке сільськогосподарське підприємство може ефективно працювати, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в сільському господарстві за характером виконуваної роботи розділяють на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці. Залежно від умов найму працівників (без визначення строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими видами: постійні, тимчасові, сезонні. Розглянемо наявність трудових ресурсів у ТзОВ "Бучачагрохлібпром"

Таблиця 2.3. Динаміка трудових ресурсів в у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром"

Категорія працівників

Середньооблікова кількість, чол

2011р.

в % до 2009р.

2009р.

2010р.

2011р.

Всього чоловік, в тому числі:

364

417

468

128

рослинництві

104

110

114

109

тваринництві

90

105

120

130

в інших галузях

70

80

90

128

Управлінський персонал

30

40

50

166

Інші категорії працівників

70

82

94

134

З проведених розрахунків у таблиці 2.3 “Динаміка та структура трудових ресурсів" ми бачимо, що середньорічна кількість працівників у 2011 році в порівняні з 2009 роком зросла на 28% (на 104 чоловіки). Найбільша кількість працівників працює на виробництві продукції тваринництва (120 чоловік). В загальному аналізуючи наявність трудових ресурсів у ТзОВ "Бучачагрохлібпром" відзначимо що кількість працівників усіх категорій зростає.

Спеціалізація сільського господарства - це розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничі показники, з урахуванням природних і економічних умов, характеризується зосередженням виробництва окремих видів товарної продукції.

Спеціалізація сільського господарства - об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво науково - технічного прогресу. Вона виробництва виражає його галузеву структуру і характеризує виробничий напрямок господарства.

Виробничий напрямок визначають за галузями, які мають найвищу питому вагу (не менше 20-25%) в структурі товарної продукції господарства.

Отже, ТзОВ "Бучачагрохлібпром" в основному спеціалізується по переробці зерна. В основному пшениці, гречки, ячменю, гороху, соняшника, жита. Вироблену продукцію господарство в основному реалізує по області.

Таблиця 2.4. Спеціалізація товариства з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром"

Показники

Вартість товарної продукції, тис. грн

2011 рік до 2009 року, в %

2009 р.

2010 р.

2011 р.

Всього по господарству

5929

6123

8166

137

в тому числі:

рослинництва

2613

3348

4187

148

з них зерно

2167

2710

3221

148

цукрові буряки

332

1191

656

197

Інша продукція рослинництва

113

145

310

274

Всього по тваринництву

3002

2326

3526

117

Молоко

948

1156

530

55

М'ясо ВРХ

1077

284

1680

155

Свинина

915

809

921

100

Інша продукція тваринництва

161

76

395

245

Продукція промислового виробництва

314

448

453

144

Аналізуючи структуру товарної продукції відмічаємо що товарна продукція за останні роки значно збільшилась на 37%. Основна питома вага припадає на виробництво продукції рослинництва, на галузь зерновиробництва зокрема.

Процес виробництва крім робочої сили і земельних фондів включає такі фактори, як засоби та предмети праці або основні і оборотні засоби виробництва.

Людина володіє певною робочою силою, тобто здатністю до праці. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов'язковому засто-суванню праці.

В процесі праці людина володіє і пристосовує предмети, прилади для задоволення своїх потреб. Рівень продуктивності праці зумовлюється багатьма факторами, зокрема, ступенем вправності працівника, рівень розвитку науки та техніки її застосування, розміри і ефективність засобів виробництва, природними умовами.

Головним напрямом підвищення продуктивності праці є збільшення обсягів виробництва продукції та скорочення, затрат праці на них. Продук-тивність праці тісно пов'язана з політичними її умовами, збереження здоров'я і працездатності працівників. Виходячи з цього проведемо аналіз продуктивності праці у ТзОВ "Бучачагрохлібпром" (таблиця 2.5.).

Таблиця 2.5. Продуктивність праці у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром"

Показники

Роки

2011р.

в % до 2009р.

2009

2010

2011

Вартість валової продукції на 1 серед-ньорічного працівника, тис. грн.

6520

7948

8940

137

Вартість валової продукції на одну людино годину, грн.

в тому числі:

6,9

7,3

5,3

76

рослинництва

7,10

8,15

7,2

101

тваринництва

4,10

5,16

5,11

124

Аналізуючи продуктивність праці у господарстві відзначимо що показник вартості валової продукції на одного середньорічного працівника не є стабільним у всіх галузях. Підвищення продуктивності праці у 2010 році відбулося за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції та скорочення, затрат праці на них.

В умовах ринкової економіки товаровиробник працює для одержання прибутку, з яким пов'язані виробничі витрати господарства.

У сільському господарстві виробництво продукції пов'язане з використанням виробничих ресурсів, а саме трудових, земельних, водних, які в процесі використання частково або повністю споживаються, а свою вартість переносять на новостворену продукцію. Розглянемо показники собівартості продукції у ТзОВ "Бучачагрохлібпром".

Таблиця 2.6. Собівартість основних видів продукції у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром", ц/га

Вид продукції

Роки

2011р.

в % до 2009р.

2009

2010

2011

Зернові

158, 20

160,33

162,39

102

Цукрові буряки

19,00

25,00

26,00

136

Молоко

181, 20

184,54

187,88

103

Яловичина

950,49

1044,57

1048,65

110

Свинина

970, 19

1061,09

1071,99

110

Зробивши аналіз собівартості по господарству можна сказати, що собівартість по кожному виду продукції з кожним роком збільшується, це пояснюється ростом затратності виробництва.

Економічні показники визначають ефективність виробництва в сільськогосподарському підприємстві. Для цього застосовують систему показників. В умовах ринкової економіки кожний суб'єкт господарської діяльності спрямовує свою діяльність на отримання прибутку і найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси і домогтися найвищої рентабельності. Прибуток становить різницю між виручкою і витратами.

Предметом діяльності ТзОВ "Бучачагрохлібпром" є вирощування зернових та інших видів продукції рослинництва.

Таблиця 2.7. Посівні площі, урожайність та виробництво основних видів продукції рослинництва у 2011 році в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром"

Види продукції

Площа, га

Урожайність, ц/га

Валовий збір, ц

Озима пшениця

780

61,66

48095

Озиме жито

286

31,60

9037

Ярий ячмінь

136

45,21

6148

Гречка

125

16,2

202

Горох

101

27,9

2813

Картопля

-

-

-

Цукровий буряк

730

40,5

29538

Соняшник

47

28,75

1351

Ріпак

3120

41,52

37160

Розглянувши виробництво основних видів продукції рослинництва відзначимо, що галузь рослинництва у ТзОВ "Бучачагрохлібпром" є прибутковою. Важливою галуззю, що впливає на рівень розвитку аграрного сектору економіки нашої країни є зернове господарство. Зернові мають найвищу питому вагу в структурі посівних, та валовий збір серед інших культур.

Розглянемо основні показники виробництва тваринницької галузі у ТзОВ "Бучачагрохлібпром" за останні роки.

Таблиця 2.8. Наявність поголів'я тварин та його продуктивність у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" за останні роки

Показники

Роки

2011р.

в % до 2009р.

2009

2010

2011

Поголів'я ВРХ, голів

1747

1465

2183

125

Втому числі корів, голів

373

483

93

25

Поголів'я свиней, голів

2989

3000

3011

101

Втому числі свиноматок, голів

200

241

282

141

Надій на одну фуражну корову, кг

4005

4160

4315

107

Одержано телят на 100 корів, гол.

79

81

83

105

Середньодобовий приріст ВРХ, г

515

670

785

152

Одержано поросят на 1 свиноматку, голів

11

11

13

118

Зробивши аналіз основних показників галузі тваринництва можна сказати, що поголів'я ВРХ за останні роки збільшилось з 747 голів у 2009 до 2183 голів в 2011. Продуктивність ВРХ збільшилась від 79 телят на 100 корів у2009 до 83 телят на 100 корів у 2011 році. А ріст поголівя веде до збільшинни виробництва продукції тваринництва в цілому по господарству.

В загальному виробництво сільськогосподарської продукції в підпри-ємстві поступово розвивається, про що свідчать розрахункові дані в попередніх таблицях.

2.2 Аналіз організації управління в підприємстві

Важливим елементом механізму господарювання є створення ефективного організаційного механізму на всіх рівнях системи управління. Центральним елементом організаційного механізму на рівні господарювання є організаційна структура господарства і структура управління.

Організаційна структура - це внутрішня будова господарства і організаційне поєднання структурних одиниць на основі кооперування і розподілу праці. Організаційна структура залежить від спеціалізації і поєднання галузей виробничого типу господарства, розміру і конфігурації землекористування, розміщення засобів зв'язку, населених пунктів і ферм, стану транспорту і доріг, наявності будівель і розміщення їх по території господарства, забезпеченості робочою силою тощо. Організаційна і виробнича структура господарства пов'язані між собою.

Залежно від умов виробництва і зони діяльності кожне сільсько - господарське підприємство вибирає найзручнішу організаційну структуру. У сільськогосподарських підприємствах розрізняють первинні і вторинні виробничі одиниці. До первинних належать підрозділи господарства, які безпосередньо ведуть виробництво продукції і є останньою ланкою в ланцюзі організаційної структури (наприклад постійна виробнича бригада). До вторинних належать такі виробничі одиниці, які об'єднують кілька первинних. Це, як правило, виробничі ділянки, відділи, ферми, цехи та інші самостійні виробничі підрозділи. Сільськогосподарські підприємства, які мають у своєму складі тільки первинні підрозділи мають двоступінчасту організаційну структуру: господарство - виробнича бригада (ферма) - це невеликі господарства з вузькою спеціалізацією.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены