Планування в господарстві здійснюється по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місця їх виконання, застосовуваним знаряддям праці і видам ресурсів. Ефективність здійснення оперативного планування досягається завдяки одночасному плануванню і корегуванню робіт, пов'язаних з виконанням основної роботи, участю в обговоренні планів всіх зацікавлених спеціалістів, застосування обґрунтованих показників продуктивності машино-тракторного парку.

Ефективність управління залежить від вміння враховувати вплив випадкових факторів. До таких факторів належать погодні явища, які обумовлюють зміну умов виробництва (перезволоження ґрунту, полягання хлібів, розвиток на посівах хвороб, бур'янів, погіршення стану доріг, поломка техніки, хвороба або травма працівників та ін.). Більшість із цих факторів не прогнозована, їх можна враховувати лише як вірогідні, базуючись на раніше накопиченій інформації. За багаторічну діяльність в господарстві спеціалісти виробили певний методологічний підхід до планування, який заснований на врахуванні конкретної ситуації. Такий підхід дає можливість в умовах обмежених ресурсів вибудовувати систему надання переваг певним виробничим операціям.

Здійснюючи оперативний контроль керівництво господарства виходить із важливості об'єкта контролю. В рослинництві - це виконання графіка основних робіт, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, тривалість виконання технологічних операцій, в тваринництві - проведення зооветеринарних заходів, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, отримання приплоду, падіж тварин, споживання кормів. В механізації контролюються обсяги робіт, виконані кожним агрегатом, в порівнянні з нормою, технічний стан машино-тракторного парку, час простоїв техніки та їх причини, час проведення технічного обслуговування і ремонтів, динаміка витрат паливо-мастильних матеріалів, розміщення по полям і виробничим об'єктам.

Сучасне сільськогосподарське виробництво - це складна динамічна система, в якій виробництво продукції сільського господарства забезпечується поєднанням використання землі робочої сили і техніки. В ринкових умовах господарювання планування діяльності підприємства набуває особливої ваги й вимагає найретельнішого здійснення. Планування дає змогу проаналізувати ситуацію чітко скоординувати зусилля підприємства, точно визначити завдання, застосувати найдосконаліші методи аналізу досягнутого, що сприяє збільшенню обсягів виробництва, збуту продукції і одержанню більших прибутків. Складність управління в сучасних умовах визначається і такими обставинами як: сезонність сільського господарства, розосередженість виробничих об'єктів. Ці особливості сільськогосподарського виробництва обумовлюють необхідність в раціональній організації системи оперативного управління. Оперативне планування полягає у визначенні найкращих варіантів використання наявних ресурсів, які забезпечать виконання сільськогосподарських робіт в стислі строки з високою якістю, при найменших витратах праці. Планування виробничої діяльності в господарстві повинно бути спрямовано на узгодженість діяльності всіх служб підприємства.

Планування спирається на закономірності, що одержали назву принципів. Принципи визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.

В процесі планування застосовуються різноманітні методи. Методи планування повинні відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин, враховувати специфіку діяльності господарства та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної мети. В процесі оперативного планування застосовуються такі методи, як: ресурсний, експертний, екстраполяції та інтерполяції.

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

дослідно-статистичний (середніх показників) - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

факторний (чинниковий) - планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується в першу чергу при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

нормативний - планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді;

балансовий метод ґрунтується на попередньому складанні балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства і ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне запобіганню диспропорцій і встановленню ефективних пропорцій. Розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їх одно варіантність. Більшого поширення набув розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими його є: розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого питання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту.

Істотному підвищенню ефективності планування у ДП «СП «Ювілейне» сприяє використання економіко-математичних методів і ЕОМ. Це дозволяє моделювати складні економічні процеси, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність.

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але це лише одна із форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального застосовується також «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника чи спеціаліста, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як винахідливість, творчі здібності та ін. Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках буває навіть ефективнішим.

Часто оперативні плани господарства бувають недостатньо деталізованими: обсяги робіт надаються без зазначення місця їх проведення по полям і ділянкам, тривалість праці фіксується без виказання календарних дат, а лише кількістю робочих днів, відображаються лише основні види робіт. Щоб ефективніше здійснювалась виробнича діяльність слід настільки деталізувати оперативні плани, щоб вони дійсно стали робочими планами і впливали на щоденну організацію праці. Необхідно здійснювати планування по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місць їх виконання, визначенням засобів праці і необхідних ресурсів. Деталізація оперативних планів дозволяє підвищити цілеспрямованість діяльності, краще вирішувати поточні і перспективні задачі,підвищує відповідальність керівників і спеціалістів. Оперативними планами за підрозділами закріплюються ресурси. При цьому важливо врахувати результати аналізу ситуації і короткострокового прогнозування для визначення початку проведення робіт, для уточнення очікуваних результатів виробництва і порівняння різних варіантів плану. При уточненні планів в часі ( місяць, тиждень, доба і т. д. ) і його деталізації слід враховувати потребу господарства в організації і контролі процесу виробництва.

Ефективність системи оперативного планування залежить від наступних умов:

одночасного планування або корегування всіх робіт, які пов'язані з виконанням основної роботи;

обов'язкова участь в обговоренні проектів планів всіх зацікавлених спеціалістів господарства;

обґрунтоване використання при розрахунках показників продуктивності МТП;

виключення вольових, необґрунтованих рішень відносно технології виробничих процесів;

постійне хронометрування і фотографування основних технологічних операцій, виявлення «вузьких місць» виробництва;

постійне підвищення підготовленості керівників і спеціалістів господарства до оперативного планування виробництва.

Як зазначалось вище обмеженість ресурсів вимагає побудови системи переваг при здійсненні виробничих процесів. Необхідність такої системи зрозуміла, проте єдиної методики цього процесу бути не може , оскільки кожен рік формуються свої, особливі економічні, кліматичні і організаційні умови виробництва.

Організація виконання планів передбачає чітке і послідовне здійснення намічених заходів, правильну розстановку робочої сили, засобів виробництва, раціональну організацію виробничих процесів, доведення планових показників до виконавців, контроль за виконанням планів і виробничих програм. Систематичний контроль сприяє виконанню планових показників, своєчасно дозволяє виявити вузькі місця.

Оперативне планування передбачає організацію оперативного обліку, виконання планових завдань. Отримані дані оперативного обліку дозволяють постійно тримати під контролем хід виробництва, проводити його аналіз та вчасно приймати необхідні заходи спрямовані на виконання виробничих завдань. Оперативне планування є сукупністю планів, графіків та інших документів, які встановлюють узгоджене виконання короткострокових цільових завдань по кожній управлінській функції, а також форми, періодичність і порядок складання планів. Слід мати на увазі, що особливості галузей сільськогосподарського виробництва обумовлюють певні відмінності в оперативному плануванні. Виробничі процеси в тваринництві носять ритмічний характер і періодом оперативного планування може бути прийняті доба, тиждень, декада, місяць. В рослинництві основним періодом планування є строки проведення однорідних робіт (посів, збирання та ін.) Види і форми оперативних планів визначаються складом виробничих підрозділів, розміром і рівнем спеціалізації та концентрації виробництва. Якщо не системно підходити до змісту оперативного управління то це зумовлює в господарстві часте «випадання» даної і деяких інших завдань. Тому поточна робота керівників і спеціалістів, ступінь і рівномірність їх розвантаження, ефективність використання робочого часу залишаються поза увагою керівництва господарства, служб і підрозділів.

2.4 Шляхи удосконалення системи виробництва продукції на підприємстві

На сучасному етапі вдосконалення управління всебічно впливає на суспільне виробництво і є важливим резервом його інтенсифікації і підвищення ефективності. Організовуючи процес раціоналізації управління потрібно уникати і однобічного захоплення окремими заходами. Вдосконалення управління І повинно мати комплексний характер і забезпечувати системний підхід до розроблюваних й впроваджуваних заходів.

Основні завдання раціоналізації системи управління у ДП «СП «Ювілейне» такі: удосконалення організаційної структури управління, пошук раціональних форм організації праці, виробництва і управління; посилення зацікавленості працівників у кінцевих результатах праці, розвиток їх ініціативи. Удосконалення системи оперативного управління здійснюється по різним напрямкам. Головним є удосконалення оперативного планування роботи всіх структурних підрозділів і ланок. Важливо не лише вчасно розробити і довести до виконавців плани на перспективу, рік, певний період але і якісно спланувати роботу трудових колективів, окремих виконавців на день, тиждень,декаду, виключити простої робочої сили і техніки. При оперативному плануванні слід врахувати непередбачувані переміщення робочої сили і техніки через погодні умови, поломки техніки, недисциплінованості виконавців. Необхідно планувати резервну техніку та її оперативний ремонт.

Важливу роль в оперативному плануванні в господарстві відіграє якість планів та їх оформлення. Добре побудовані і оформлені оперативні плани, доведені до виконавців і робітників диспетчерської служби, дозволяють краще організувати в подальшому контроль і аналіз їх виконання. До побудови оперативних планів обов'язково слід залучати керівників середньої ланки. Для удосконалення оперативного управління необхідно мати добре відпрацьовану систему нормативів і вміло її використовувати. Нормативи повинні знаходитись в основі оперативного планування і контролю за діяльністю виконавців. Необхідний високий рівень розпорядництва. Оскільки вчасно віддані розпорядження сприяють кращій організації роботи виконавців. Фіксація в журналі диспетчера розпоряджень і контроль за їх виконанням дозволяють згодом проаналізувати стан виконавчої дисципліни працівників господарства. Необхідно підвищити роль диспетчерської служби з інформаційної до інформаційно-регулюючої. В результаті такої реорганізації диспетчерська служба підприємства стане самостійним структурним підрозділом господарства. Це дозволить полегшити і удосконалити працю керівників і спеціалістів звільнити їх від багатьох розпорядницьких і контрольних операцій, підвищити якість управлінських рішень. Штат диспетчерської служби залишиться незмінним, проте працівники служби повинні мати вищу освіту. Старший диспетчер повинен добре знати раціональні форми і методи організації сільськогосподарського виробництва, найкращі способи виконання технологічного процесу для того, щоб не допускати в своїх розпорядженнях будь-яких організаційних, технічних, технологічних помилок. Старший диспетчер повинен вміти передбачати ті чи інші несприятливі ситуації, швидко орієнтуватись у мінливих умовах сільськогосподарського виробництва, мати здібності до прогнозуванню і аналізу, організаційні здібності і досвід керівництва виробничим колективом. Змінний диспетчер повинен мати економічну чи інженерну освіту.

Важливим напрямком удосконалення оперативного управління в господарстві на базі диспетчеризації є визначення оптимального співвідношення централізації і децентралізації в управлінні. Дієва диспетчерська служба створює сприятливі умови для централізації виконання ряду функцій управління і по вирішенню багатьох питань оперативного управління, особливо це стосується маневрування робочою силою, технікою, технічним обслуговуванням основних засобів. Централізація і децентралізація в оперативному управлінні залежить від наявності необхідної кількості підготовлених керівників структурних підрозділів. Підвищуючи рівень диспетчерської служби в господарстві важливо не порушити принцип єдино начальства. Про всі зміни, які відбуваються у встановлених раніше завданнях слід повідомляти диспетчерську службу. Якщо диспетчер не проінформований, він не лише не зможе забезпечити необхідний контроль ходу робіт, допомогти у вирішенні організаційних питань, а стане навіть дезінформатором для керівника господарства. Диспетчерська служба не зможе ефективно здійснювати свої функції, якщо головні спеціалісти будуть вирішувати оперативні і виробничі питання без участі диспетчера. Тому, чітка взаємодія диспетчерської служби з іншими службами і підрозділами господарства дозволить максимально ефективно здійснювати виробничу діяльність.

Важливу роль в роботі диспетчерської служби ДП «СП «Ювілейне» відіграє підготовка і проведення диспетчерських нарад. Ефективність диспетчерської наради у великій мірі залежить від якості її проведення. До початку наради повинні бути підготовлені і систематизовані оперативні зведення про хід виконання робіт, запити на ресурси, проекти робочих планів на поточний робочий день. Кожен з учасників повинен завчасно підготуватися до участі в оперативній нараді. Всі повідомлення учасників наради повинні бути стислими. Завдяки засобам зв'язку учасники наради можуть приймати в ній участь зі своїх робочих місць і не їхати в центральну контору.

Важливою складовою удосконалення оперативного управління є здійснення оперативного аналізу. Відсутність необхідним чином організованого оперативного аналізу призводить до нераціонального використання машино-тракторного парку, перевитрат нафтопродуктів та інших ресурсів.

Досвід удосконалення оперативного управління на базі диспетчеризації свідчить, що після удосконалення управління помітно підвищується коефіцієнт змінності використання машинно-тракторного парку, виробіток на 1 еталонний трактор і об'єм механізованих робіт, знижується їх собівартість, краще використовується автотранспорт, поліпшується використання робочої сили, скорочуються строки і підвищується якість І сільськогосподарських робіт у найбільш напружений період. Щорічний І економічний ефект, як свідчать дослідження може досягати 15-20 тис. грн. за рік.

Подальший розвиток і удосконалення диспетчерської служби слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ).

В умовах постійного ускладнення виробництва, а отже, і управління виявляється недостатня ефективність рішень, що ґрунтуються на інтуїції одного працівника або прийнятих внаслідок обговорення певного складного питання колегіальним органом. Для прийняття відповідних рішень потрібна інформація, зростаючі обсяги якої апарат управління вже не може переробити. Цю проблему не можна розв'язати за рахунок нових працівників у сферу управління, оскільки це призводить до ще більшого ускладнення системи управління і зростання витрат на управлінський апарат. Виходом із цього становища може бути впровадження автоматизованої системи управління, яка ґрунтується на ЕОМ. Впровадження АСУ впливає на різні сторони суспільного виробництва. Підвищуючи у десятки разів продуктивність праці на обчислювальних операціях та інших роботах, пов'язаних з обробкою інформації, автоматизована система управління не тільки дає змогу зменшити час на інформаційні процедури, а й сприяє удосконаленню всієї системи управління, застосуванню сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень. В результаті цього підвищуються якість і оперативність прийняття управлінських рішень, більш змістовним стає праця керівників і спеціалістів, оскільки вони звільняються від багатьох рутинних операцій, пов'язаних з обробкою інформації, а також досягаються безперервність планування, багатоваріантність планів і можливість оптимізації їх за встановленими критеріями.

Системи управління, що ґрунтуються на автоматизації процесів, і поділяються на автоматичні і автоматизовані.

Під автоматичними системами управління розуміють об'єкт і управління, вимірювальну і управляючу апаратуру, поєднані в систему, в якій обробка інформації, формування команд та перетворення їх у вплив здійснюються практично без втручання людини.

Автоматизовані системи управління передбачають безпосередню участь людини у процесах прийняття рішень. Автоматизована система управління - людино-машинна система, яка забезпечує автоматизоване збирання і обробку інформації, потрібну для оптимізації управління у різних сферах людської діяльності. Ця система ґрунтується на сукупності взаємозв'язаних технічних засобів, економіко-математичних методів і моделей, інформаційних баз, комплексі організаційних, фінансових і технічних заходів, які дають змогу здійснювати (за допомогою технічного персоналу) раціональне управління контрольованими процесами за встановленими алгоритмами і регламентами.

Частина управлінських функцій і завдань, таких як збирання, обробка аналіз і перетворення інформації, розробка певних рішень, в умовах АСУ виконується за допомогою ЕОМ і засобів механізації. Основне завдання АСУ на рівні підприємства - організувати і скоординувати всі процеси на досягнення поставленої цілі. Для цього потрібно визначити ціль для підприємства, зібрати інформацію, розробити варіанти рішень і прогнозувати їх здійснення, погодити і вибрати оптимальний варіант рішень, довести рішення до виконавців та організувати і скоординувати виконання рішень. Автоматизована система управління вимагає використання великої кількості математичного і не математичного апаратів. До математичного апарату належать математичне програмування, математичне моделювання, алгебра, логіки, теорії графів, інформації масового обслуговування та імовірності, до не математичного апарату - інженерна психологія, філософія, соціологія, економіка і евристика. Крім того АСУ - це технічні засоби, тобто машини і пристрої для автоматизованого збирання, обробки і передачі інформації на ЕОМ. Проте основне місце в АСУ належить людині, людським методам і принципам. При спільній роботі людини з машиною використовуються переваги кожної з них: людина - ланка універсальна завдяки своїм психологічним і фізіологічним якостям; машина ж переважає її в операційній і виконавській частині щодо точності і швидкості виконання операцій і стабільності роботи протягом тривалого періоду. Отже, в процесі управління людина виконуватиме дедалі більший обсяг висококваліфікованої творчої роботи, для чого їй справді будуть потрібні її особливі якості. Всі інші роботи (що часто повторюються, нетворчі, тобто традиційні) можна перекласти на машину.

Характерною особливістю АСУ є її цілеспрямованість якогось одного глобального або локального завдання. Ці системи складні: вони включають ЕОМ, телемеханічні і людські системи. Роботу машинних ланок системи забезпечують нові спеціалізовані підрозділи органу управління: і обчислювальний (інформаційно-обчислювальний) центр з розгалуженою системою термінального обладнання (пунктів введення і виведення даних) , група програмування і обробки даних, група розвитку системи тощо. В АСУ і багато прямих, зворотних і перехресних зв'язків, причому ці зв'язки можуть бути як технічними, так і біологічними, тобто неживими і живими. Особливістю АСУ є і те, що вона багатомірна (управляє великою кількістю параметрів і регулює їх). Природа СУ стохастична (випадкова), зумовлена тим, що відмовляти в роботі, вносити випадкові фактори у діяльність системи можуть зайняті в ній люди, а також технічні засоби АСУ.

Спрощена система функціонування асу може мати такий вигляд: у центрі - обчислювальний комплекс, на периферії - джерело інформації і засоби передачі її на ЕОМ. Функції АСУ і завдання, що розв'язують за її допомогою, залежать від специфіки управління господарським об'єктом. У цілому АСУ забезпечує:

Багатоваріантні і оптимальні планові розрахунки.

Ефективне оперативне управління у реальному масштабі часу.

Механізовану і автоматизовану обробку даних з машинним формуванням.

Зберігання і швидкий автоматизований пошук великого обсягу інформації, потрібної для управління.

Автоматизоване нагромадження і аналіз статистичних даних, формування і постійне поновлення нормативних даних.

Основне завдання автоматизованих систем управління забезпечити оптимальне функціонування об'єкта (підприємства, об'єднання, галузі та ін.), як єдиного цілого внаслідок правильного вибору цілі і засобів її досягнення, найкращого розподілу завдань між окремими частинами об'єкта і забезпечення чіткої їх взаємодії.

Принципи розробки АСУ визначаються вимогами ефективної організації управління, характером завдань. Виходячи із цього, принципи побудови та функціонування АСУ можна поділити на дві групи:

1. Методологічні (принципи безперервного розвитку системи, єдності, забезпечення системного підходу, автономності, оптимальності та ін.

2. Організаційно-технологічні принципи нових завдань, першого керівника, орієнтації на вихідні документи, єдиної інформаційної бази тощо). При проектуванні АСУ слід насамперед керуватися принципом безперервного розвитку системи. Системи повинна мати можливість швидко реагувати на зміни і відповідним чином перебудовуватися, розвиватися «вшир» - охоплювати більшу кількість управлінських об'єктів, «вглиб» - поступово включаючи нові економіко-математичні завдання, методи і програми, змінювати структуру й функцію апарату управління.

При розробці кожної підсистеми слід додержувати принципу єдності надійного її зв'язку з іншими підсистемами, синтезу і інтеграції окремих автономних елементів і підсистем в єдину автоматизовану систему підприємства. Для цього потрібно використовувати єдину теоретичну концепцію створення і оптимального функціонування АСУ, проектувати програмно-сумісні засоби обчислювальної техніки, забезпечувати ефективну координацію робіт з проектування, впровадження та експлуатації АСУ. Інформаційна єдність має велике значення і тоді, коли інформацію збирають не для одного завдання, а для всіх завдань управління, тобто досягають одноразового введення інформації і багаторазового використання, уникають невиправданого дублювання інформації в основних інформаційних масивах.

Підготовка об'єкта до впровадження АСУ включає:

установку технічних засобів і введення в дію обчислювального центру;

навчання і підготовку персоналу до роботи на ЕОМ, периферійних пристроях і засобах оргтехніки;

підготовку і комплектування штатів програмістами, операторами;

розробку і впровадження системи класифікації і кодування інформації;

створення централізованих масивів нормативно-довідкової інформації на машинних носіях;

підготовку документообігу і приведення організаційної структури об'єкта до умов функціонування системи.

Після виконання заходів по підготовці об'єкта до впровадження системи, закінчення навчання персоналу, підготовки робочої документації приступають до введення системи. Досвід впровадження автоматизованих систем управління показує, що економічна ефективність від впровадження АСУ за рахунок збільшення обсягу виробництва є результатом раціонального розподілу трудових, земельних і матеріальних ресурсів, прийняття своєчасних і обґрунтованих рішень та усунення різних організаційних недоліків, повного завантаження виробничих потужностей та інтенсивного використання ресурсів, прискорення циклів виробництва за рахунок оптимізації виробничих програм, зменшення рівня виробничих запасів і підвищення оборотності оборотних коштів та ін.

Одним із шляхів удосконалення системи виробництва продукції є підвищення урожайності, яка багато в чому залежить від норми висіву, якості й сорту насіння. Нестача насіння, зниження норми висіву, використання некондиційного насіння зменшують кількість рослин на кожному гектарі, створюють умови для розмноження бур'янів, знижують урожайність культур. Треба встановити, чи всюди виконувалися норми висіву з урахуванням якості насіння, яка фактична схожість насіння (за даними контрольних обстежень ділянок і полів). Якщо мала місце зрідженість полів у результаті зниження норми висіву, поганої якості насіння, порушення строків і способів сівби, то необхідно підрахувати, наскільки знизилася за рахунок цього фактора урожайність культури.

В селекції, одночасно з підвищенням урожайності та якості продукції, невід'ємною складовою при створенні нових сортів здійснено забезпечення високої їх стійкості не тільки до екстремальних факторів навколишнього середовища, але й до ураження найбільш шкідливими патогенами. У 2008 р. завершена 8-річна програма наукових досліджень та апробації у виробництві передпосівної мікрохвильової обробки насіння практично всіх сільськогосподарських культур, в тому числі зернових та зернобобових. У вивченні мікрохвильової технології брали участь 15 науково-дослідних установ УААН, результати досліджень засвідчили ефективність застосування передпосівної обробки насіння мікрохвильовим полем для підвищення польової схожості насіння, стійкості рослин до хвороб та шкідників, несприятливих факторів навколишнього середовища, підвищення урожайності та якості отриманої продукції. Отже, можна зекономити кошти за рахунок виключення обробки насіння отрутохімікатами та отримати додатковий приріст урожаю (табл. 2.9).

Таблиця 2.9 Результати передпосівної мікрохвильової обробки насіння зерна

Отже, передпосівна стимуляція насіння повітряно-тепловим обігрівом з використанням сонячного опромінення - умова екологічно чистого землеробства без застосування хімічних засобів захисту рослин.

Великий вплив на урожайність робить виконання плану по впровадженню більш перспективних і високоврожайних сортів. Через недовиконання плану посіву одних сортів і перевиконання по іншим змінюються співвідношення між ними. Якщо збільшується частка більше урожайних сортів, то в результаті середня урожайність культури зростає й навпаки. Переважна більшість високоврожайних сортів та гібридів характеризуються здатністю формувати високоякісну продукцію, забезпечують високі врожаї, стійкі до вилягання та основних хвороб, мають високу морозо- та посухостійкість. Вони є найбільш адаптованими до умов України, переважають сорти іноземної селекції за своїми господарсько-біологічними ознаками. Так для вирощування у ДП «СП «Ювілейне» нових гібридів сільськогосподарських культур можна запропонувати наступні сорти:

1) озимої пшениці - Українка одеська, Миронівська 61, Харківська - 63, Донецька 48;

2) ярого ячменю - «Стакер», Донецький 12, Одеський 115;

3) гороху - Харківський еталонний.

Запровадження даних сортів сільськогосподарських культур дасть змогу підвищити урожайність окремих культур в середньому на 15 - 20 %. В деяких випадках за рахунок того, що в господарстві у 2008 р. спостерігалося зниження урожайності, ефект від запровадження нових гібридів культур може зрости і у 2 рази.

Визначимо резерви збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва в ДП «СП «Ювілейне» у 2011 р. за рахунок впровадження нових сортів зернових культур на основі даних за 2009 р. (табл. 2.10).

Як свідчать дані таблиці 2.10, за рахунок впровадження нових високоврожайних районованих сортів зернових культур ДП «СП «Ювілейне» в 2011 р. має можливість отримати додатковий обсяг зерна 1264,5 ц.

Таблиця 2.10 Резерви збільшення обсягів виробництва продукції за рахунок впровадження нових сортів ДП «СП «Ювілейне», 2011 р.

Так, урожайність озимої пшениці зросте на 4,49 ц/га і в 2011 р. складе 42 ц/га, що дасть змогу збільшити обсяг виробництва на 449 ц.

Урожайність ячменю збільшиться на 2,26 ц/га внаслідок використання елітного сорту І репродукції «Стакер» на площі 100 га, що призведе до приросту обсягу виробництва на 226 ц. У 2011 р. порівняно з 2009 р. рівень урожайності кукурудзи зросте на 2,27 ц/га, що вплине на збільшення обсягу виробництва на 340,5 ц. В зв'язку з впровадженням нового сорту урожайність вівса зросте на 1,35 ц/га, а обсяг виробництва - на 27 ц. За прогнозом на 2011 р. урожайність гороху збільшиться на 2,22 ц/га, приріст виробництва становитиме 222 ц.

Дані заходи дозволять збільшити розмір виручки від реалізації зернової продукції на 99951,73 грн.

Розрахуємо розмір витрат, необхідних для купівлі нових сортів зернових культур (табл. 2.11).

Таблиця 2.11 Розрахунок необхідних витрат на придбання нових сортів сільськогосподарських культур у ДП «СП «Ювілейне», 2011 р.

Аналіз даних таблиці 2.11 свідчить, що витрати на придбання насіння пшениці складуть 23,0 тис. грн., ячменю - 10,5 тис. грн., кукурудзи - 24,8 тис. грн.

Вирощування зерна має вирішальне значення для розвитку галузей сільського господарства. Зерно є основною культурою, яку вирощують в нашій країні. На конкурентоздатність виробництва зерна впливає перш за все технологія його вирощування. Пропоную ДП «СП «Ювілейне» звернути увагу на інтенсифікацію галузі рослинництва, що вимагає великих затрат, але й дає ефективні результати.

Інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості ґрунту, що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив. Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно у кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва. У зв'язку з цим у економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу його між різними земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиниці земельної площі є основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає у тому, що технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку, за рахунок збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Науково-технічний прогрес створює необхідні умови для дальшої хімізації сільського господарства при забезпеченні високої віддачі хімічних засобів і збереженні природного аграрного потенціалу. Практика світового господарства свідчить про те, що досягнення науки, техніки і прогресивні технології використання засобів хімізації забезпечують високу ефективність та значно зменшують негативні наслідки їх застосування. Агрономічна служба повинна забезпечити збереження землі від виснаження і високі врожаї екологічно чистої продукції.

Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно в кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Досвід роботи господарств, які вирощують озиму пшеницю за інтенсивною технологією, показав, що врожайність зростає на 65 - 70 % порівняно з традиційною технологією.

З метою подальшого удосконалення технології виробництва зерна необхідно покращити процеси, пов'язані з організацією виробництва. Так, щоб якісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву; рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність просівів. При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед початком роботи механізатори зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денного завдання. Потрібно розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників.

Удосконалення технології виробництва зерна спрямоване на підвищення конкурентоздатності його виробництва. Конкурентоспроможність продукції за якістю підвищує і конкурентоспроможність підприємства як суб'єкта ринку. Під якістю розуміють його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати її збут. Якісна продукція забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній, завдяки чому в державі формується більш сприятливий соціально-психологічний клімат.

Отже, основним шляхом збільшення валових зборів зернових є підвищення урожайності сільськогосподарських культур, яке можливо досягти тільки при впровадженні інтенсивних технологій, суть яких полягає у тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для зернових культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю.

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

Вимоги безпеки займають важливе місце в діяльності підприємства. Від того, які умови праці створені на виробництві залежить здоров'я, часто і життя людини, продуктивність її праці, ефективність роботи всього підприємства.

Держава приділяє цьому питанню багато уваги. Охорона праці в Україні регламентується Конституцією України, законом України «Про охорону праці» із змінами і доповненнями від 21 листопада 2002 року за № 229-ІV, законом України «Про обов'язкове державне страхування нещасних випадків, профзахворювань, аварій, які пов'язані з виробництвом» від 01 січня 2001 року, Кодексом законів про працю і розробленими на їх основі положеннями, постановами, нормами, інструкціями, стандартами.

Згідно закону «Про охорону праці» охорона праці - це система законодавчих, соціально-економічних, організаційно-економічних, гігієнічних, профілактичних заходів і засобів, спрямованих на створення безпечних умов, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Складовими охорони праці є законодавство про працю, виробнича санітарія і безпека застосування різних технічних засобів на виробничих процесах у сільському господарстві, включаючи пожежну безпеку.

У статті 43 Конституції України сказано: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом». Також статтями 45, 46 передбачено: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок», «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці наступні:

- пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптація трудових процесів до можливості працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцем та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях та інші.

Основні завдання служби з охорони праці:

- в разі відсутності впровадженої системи якості відповідно до IS0 9001, опрацювання ефективної системи управління охороною праці на підприємстві та сприяння удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожного працівника. Забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з цих питань;

- організація проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю або здоров'ю працівників;

- вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивних і безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівників;

- контроль за дотриманням працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, положень (уразі наявності) галузевої угоди, розділу «Охорона праці», колективного договору та актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;

- інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

Функції служби з охорони праці:

- розроблення спільно з іншими підрозділами підприємства комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів;

- підготовка проектів наказів з питань охорони праці і внесення їх на розгляд роботодавцю;

- проведення спільно з представниками інших структурних підрозділів і за участю представників професійної спілки підприємства або, за її відсутності, уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці перевірок дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

- складання звітності з охорони праці за встановленими формами;

- проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці;

- ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди;

- забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі їх до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком;

- складання за участю керівників підрозділів підприємства переліків професій, посад і видів робіт, на які повинні бути розроблені інструкції з охорони (безпеки) праці, що діють в межах підприємства, надання методичної допомоги під час їх розроблення;

- інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів та актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;

- розгляд питань про підтвердження наявності небезпечної виробничої ситуації, що стала причиною відмови працівника від виконання дорученої роботи, відповідно до законодавства (у разі необхідності);

- листів, заяв, скарг працівників підприємства, що стосуються питань додержання законодавства про охорону праці;

- забезпечення підрозділів нормативно-правовими актами та актами з охорони праці, що діють в межах підприємства, посібниками, навчальними матеріалами з цих питань;

- роботи кабінету з охорони праці, підготовки інформаційних стендів, кутків з охорони праці тощо; нарад, семінарів, конкурсів тощо з питань охорони праці;

- пропаганди з питань охорони праці з використанням інформаційних засобів;

- участь у: розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, відповідно до Порядку розслідування (постанова КМУ від 25 серпня 2004 року № 1112); складанні санітарно-гігієнічної характеристики робочих місць працівника, які проходять обстеження щодо наявності профзахворювань; проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці; роботі комісій з приймання в експлуатацію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування по дотримання вимог охорони (безпеки) праці; розробленні положень, інструкцій, розділу «Охорона праці» колективного договору, актів з охорони (безпеки) праці, що діють у межах підприємства; складанні переліків професій і посад, згідно з якими працівники повинні проходити обов'язкові попередні і періодичні медичні огляди; організації навчання з питань охорони праці; роботі комісії з перевірки знань з питань охорони праці.

У ДП «СП «Ювілейне» службу з охорони праці представляє інженер по охороні праці. Він організовує, контролює і координує діяльність всіх підрозділів господарства з питань охорони праці. Відповідальність за стан охорони праці в цьому випадку несе керівник господарства. Керуючі відділами відповідають за стан охорони праці по галузях, а бригадири - в підрозділах.

У відповідності з «Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірку знань працівників з охорони праці» від 26.01.2005 р. №15 усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві навчання з охорони праці, інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, з правил поведінки при аваріях.

Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким керівником підприємства доручена організація цієї роботи. При підготовці працівників для робот з підвищеною небезпекою дисципліна Відповідальність за навчання несе керівник підприємства, контроль здійснює інженер з охорон праці. Попереднє спеціальне навчання і перевірка знань працівників за його результатами проводиться одноразово до початку самостійної роботи, а також у разі перерви в роботі понад один рік. Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації. Посадові особи і спеціалісти проходять попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці один раз на три роки. Посадові особи і спеціалісти, які при перевірці знань виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.

Всі працівники не менше одного разу на рік проходять навчання з охорони праці в обсязі не менше 10 годин і при підвищенні кваліфікації не менше 8 годин. Працівники, зайняті на роботах підвищеної небезпеки проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з охорони праці не рідше 1 разу на рік в обсязі не менше 30 годин і при підвищенні кваліфікації не менше 15 годин.

Первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять безпосередні керівники робіт.

Однією з головних причин, що приводять до травматизму, є недостатній рівень знань робітниками безпечних методів та прийомів роботи. Тому незалежно від характеру виробничої діяльності, освіти, кваліфікації, стажу, досвіду з даного фаху або посади для всіх працівників на підприємстві проводяться інструктажі, які за характером і часом проведення поділяються на:

? вступний, який проводиться з працівниками прийнятими на роботу, з учнями і студентами, що прибули на практику. Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться інженером з охорони праці з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу, знаходяться у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі. Після інструктажу робиться запис у «Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці», де робітники ставлять підпис про те, що ознайомилися з правилами безпеки;

? первинний інструктаж проводиться на робочому місці перед початком роботи з прийнятим на підприємство працівником, або, що переводиться з одного підрозділу в інший, зі студентами, учнями, що прибули на виробничу практику;

? повторний ? проходять всі працівники 1 раз за півріччя незалежно від виду роботи, хоча на роботах з підвищеною небезпекою праці він повинен проводитися 1 раз в квартал;

? позаплановий інструктаж проводиться з введенням в дію нових чи перероблених актів про охорону праці, при зміні технології виробництва, при порушенні нормативних актів про охорону праці, на вимогу працівників при перерві в роботі більше, ніж на 30 календарних днів ? для робіт з підвищеною небезпекою, а для інших робіт ? більше 60 днів;

? цільовий інструктаж ? проводиться з працівниками при виконанні разових робіт, ліквідації аварій, стихійних лих, проведенні робіт до яких оформлюється допуск, дозвіл.

Ефективним засобом проведення профілактичних робіт у ДП «СП «Ювілейне» є трьохступеневий оперативний контроль.

Перший ступінь здійснюється керівником підрозділу разом з уповноваженими ним працівниками з питань охорони праці на початку зміни, а при необхідності і на протязі зміни. Результати перевірки фіксують у журналі контролю, який зберігається у керівника підрозділу.

Другий ступінь контролю проводиться комісією у складі головного спеціаліста галузі, інженера (спеціаліста) з охорони праці, представника технічної служби, яка щомісячно перевіряє стан охорони праці на підприємстві. Результати перевірки заносять у журнал другого ступеню контролю. Цю перевірку треба здійснювати раз в 7-10 днів.

На третьому ступеню раз у півроку (замість раз в квартал чи місяць) проводять комплексну перевірку охорони праці у господарстві. Наказом по підприємству створюють спеціальну комісію, очолюваною керівником підприємства або головним інженером. Результати роботи комісії оформлюються актом, обговорюються і затверджуються заходи по усуненню виявлених недоліків на засіданні правління на протязі 3-5 днів.

Фінансування заходів з охорони праці на підприємстві здійснюється згідно ст. 19 Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, за якою на охорону праці виділяється 0,5 % від суми реалізованої продукції [4, с. 128]. На підприємстві ці кошти використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов безпеки праці до нормативних вимог, або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві і не можуть використовуватись на інші заходи, безпосередньо не пов'язані з покращенням умов і підвищенням рівня безпеки на виробництві.

Розглянемо витрати на охорону праці у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району за допомогою таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Динаміка затрат на охорону праці у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007-2009 рр.