У дослідженні редакцією Александрова Г.А. [6, с. 14-15] присутня думка, що суть антикризового управління - вчасна профілактика банкротства, чи при входженні підприємства у кризовий стан у вчасному „лікуванні” підприємства, у правильному та по можливості швидкому виведенні його із кризи. Проблема вибору успішної стратегії антикризового управління буде однією із найгостріших для українських підприємств на етапі переходу до ринкової економіки, не втратить актуальності ця проблема і в умовах ринкової економіки.

Різні автори поняття антикризового управління розуміють по-різному. Деякі дослідники його розглядають як систему заходів, які застосовуються під час кризи із ціллю його переборення. Так, у праці російського вченого Кошкіна В.І. [36, с. 45] антикризове управління визначається як „сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретних підприємств-боржників”.

Але С.Б. Довбня у дослідженні [20, с. 93] не погоджується із такою думкою: „таке розуміння антикризового управління є дещо звуженим. Для того, щоб бути дійсно інструментом, антикризове управління повинно бути, в першу чергу, направлене на недопущення кризи і лише у випадку її настання - на переборення та пом'якшення негативних наслідків”. Автор стверджує, що антикризове управління - це сукупність методів управління, а також специфічних мір, направлених на забезпечення без кризового функціонування та розвитку підприємства, вчасну діагностику кризових ситуацій, попередження, пом'якшення та переборення криз.

Як показує світова практика, антикризовий процес в умовах ринкової економіки - це процес, яким можливо керувати. У зв'язку із цим у дослідженні російського вченого Г.А. Александрова [6, с. 15] розрізняються два поняття: антикризове управління та регулювання.

Антикризове управління - сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур відповідно до окремого підприємства. Антикризове управління є мікроекономічною категорією та відображає виробничі відносини, які існують на рівні підприємства від моменту його заснування і до ліквідації.

Антикризове регулювання - це макроекономічна категорія. Антикризове регулювання містить міри організаційно-економічного та нормативно-правового впливу зі сторони держави, які направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, недопущення банкротства чи ліквідацію у випадку недоцільності їх подальшого функціонування.

У праці під редакцією професора Грязнової А.Г. [8, с. 15] висловлюється думка, що будь-який активний вплив на економіку із ціллю забезпечення її ефективного функціонування відноситься до антикризового управління. Цю ж пропозицію поділяє і проф. Е.М. Коротков. Відповідно до його визначення „антикризове управління має свій предмет впливу - проблеми, реальні та очікувані фактори кризи, тобто усі прояви загострення протиріч, які викликають загрозу їх гострого прояву” [2, с. 131].

Погоджується із даним твердженням і українська дослідниця Л.О. Лігоненко, який вважає, що будь-яке управління в певній мірі повинно бути антикризовим, і стає таким по мірі вступу підприємства у стадію кризового розвитку. Ігнорування цього обумовлює суттєві негативні наслідки, врахування - сприяє безболісному проходженню кризи [42, с. 84].

Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, що має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, її усунення та запобігання.

Суб'єктів же у літературі виділяється декілька. Зокрема у праці доктора економічних наук Лігоненко Л.О. виділяється декілька груп суб'єктів антикризового управління [42, с. 92]:

- власник підприємства самостійно реалізує основні завдання та функції антикризового управління без залучення відповідних фахівців. Навіть за наявності відповідних фахівців власник підприємства має брати безпосередню участь у формуванні програми антикризових заходів;

- фінансовий директор реалізує коло завдань антикризового управління в умовах обмеженості адміністративного апарату;

- функціональний антикризовий менеджер має спеціальну підготовку у сфері антикризового менеджменту. Функціональний антикризовий менеджер може були як співробітником підприємства, так і залучатися ззовні. Лігоненко Л.О. розділяє їх на два різні суб'єкти. Спеціаліст з іншої консалтингової фірми може мати більше досвіду по виходу із кризових ситуацій, але співробітник підприємства, яке знаходиться у кризі, краще знає та розуміє специфіку роботи свого підприємства. Слід зазначити, що в Україні поки що не розпочата підготовка фахівців у цій галузі, хоча окремі ВНЗ відкрили відповідну спеціалізацію в межах інших спеціальностей.

- арбітражні керуючі, які залучаються до управління підприємством у разі порушення справи про банкрутство та діють згідно із Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”[25].

- представники кредиторів, які здійснюють оздоровлення підприємства із метою повернення боргів.

Приведені вище суб'єкти антикризового менеджменту здійснюють прямий чи опосередкований вплив на діяльність організації. Які саме операції в узагальненому вигляді виконують ці суб'єкти, можна зрозуміти, виходячи із функціями менеджменту, що були розглянуті вище.

Антикризове управління складається із ряду підсистем. Лігоненко Л.О. вважає, що їх потрібно виділяти відповідно до функціональних сфер підприємства [42, с. 102].

У дослідженні авторського колективу під керівництвом Ларіонова І.К. [3, с. 9-17] на перший план ставиться голова, менеджер. Наголошується, що у кожному випадку успіх залежить від особистих характеристик менеджера. В реаліях української економіки набутим є розуміння потреб та запитів людей, вміння правильно оцінювати потенціал та індивідуальні особливості працівників, прислуховуватися до думок, порад та рекомендацій членів колективу.

Друга підсистема антикризового управління - підсистема маркетингу. У праці під редакцією професора Грязнової А.Г. [8, с. 45] зазначається, що ця підсистема включає в себе розробку антикризової маркетингової стратегії і тактики як відносно профілю діяльності організації в цілому, так і для конкретних видів продукції.

Підсистема антикризової інвестиційної політики направлена на розробку ефективної інвестиційної програми одночасно у декількох областях:

- техніко-технологічної обґрунтованості та ефективності інвестиційних проектів та їх рентабельності;

- знаходження джерел фінансування та інвесторів.

У підсистему управління персоналом входе обновлення кадрів, підвищення кваліфікації працівників, розробку ефективних стимулів та санкцій, покращення трудової дисципліни, створення необхідного соціально-психологічного клімату в трудовому колективі.

Особливу роль в антикризовому управлінні грає фінансовий менеджмент, який є сукупністю стратегічних та тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, які допомагають управляти грошовими потоками та знаходити оптимальні фінансові рішення.

Прискорення економічного розвитку є важливим фактором життєдіяльності сучасної цивілізації. Спричинені економічним розвитком великі масштаби продажу товарів та послуг призводять до виникнення умов, при яких мало розвинені країни виявляються найуразливішими до появи криз. У даних умовах впровадження та розвиток у країні технологій антикризового управління є вирішальним фактором на шляху до подальшого економічного розвитку.

1.3 Основа законодавства з оцінки кризових ситуацій на підприємстві

Успіх в антикризовому управлінні підприємством в умовах України - це наявність відповідного законодавства та нормативно-правових актів. А тому найбільшу цікавість представляє законодавство про власність, корпоративне право, податкове законодавство, а також нормативні акти по організації бухгалтерського та податкового обліку. Узагальнюючи уже діючі законодавчі, нормативні акти, досвід проведення реформування підприємств і організацій в Україні та за кордоном, можливо сформулювати головні положення, цілі, задачі, критерії та направлення антикризового управління підприємствами.

Головною метою антикризового управління підприємством є відновлення та забезпечення його успішної роботи в умовах ринкової економіки України на базі стратегічної (відновлення конкурентноздатності) та оперативної (забезпечення ліквідності активів) реструктуризації. Для цього доцільно визначити головні задачі підприємства:

- забезпечення інвестиційної привабливості;

- захист прав засновників (акціонерів);

- розмежування відповідальності підприємства та засновників, керуючих осіб підприємства;

- організація чіткої системи договірної дисципліни;

- створення дієвого механізму управління підприємством.

Втім, потрібно зазначити, що законодавство України сьогодні характеризується неоднозначністю, нестабільністю та суперечливістю, а постійно зростаючий потік нормативних актів різної юрисдикції практично викривлює базовий Закон, породжує правовий хаос, приводить до правового нігілізму.

Нині спостерігаємо ігнорування права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових цінностей. На нашу думку, необхідно розібратися з причинами та відповідними наслідками. Серед причин доцільно виокремити наступні: приниження ролі права в державному регулюванні; порушення прав особи; безвідповідальність державних посадовців за порушення норм права; недосконалість та неоднозначність інтерпретації діючих норм; не функціонуюча роль багатьох прийнятих актів; сила підзаконних актів, які змінюють суть уже діючих законодавчих актів.

Отже, невід'ємним в системі антикризового управління є систематизація та досконале вивчення законодавчих актів, вивчення державного правового регулювання, а також дотримання вимог діючого законодавства, аналіз перспективного законодавства з метою розробки заходів нівелювання негативних наслідків та можливих ризиків за відновлення конкурентоспроможності підприємства в його довгостроковому розвитку. Вивчення факторів впливу законодавчих норм на інформацію про фінансово-економічний стан підприємства, використання підприємством ринкових механізмів залучення фінансових коштів і збереження рівня конкуренції в секторі продукції, що випускається підприємством є запорукою успіху антикризового управління. Практика свідчить, що невдале правове регулювання сфери діяльності господарюючих суб'єктів поставило судову систему України перед необхідністю в ході розгляду справ приймати не тільки юридичні, але і економічні рішення, до чого практично суди були не готові. В результаті судові рішення приймалися з відповідними помилками, а розміри втрат боржників і кредиторів різко збільшувалися.

В Україні на сьогодні сформована багаторівнева система державних органів, діяльність яких безпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економіки.

27 березня 2006 року рішенням Кабінету Міністрів України створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовий орган державного управління. Департамент входить у склад Міністерства економіки України та йому підпорядковується. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням [62], а також наказами Мінекономіки.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

- сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі - арбітражні керуючі) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

- забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;

- організовує роботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих;

- ліцензує діяльність арбітражних керуючих;

- організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;

- виконує інші функції, передбачені законодавством.

Департамент для виконання покладених на нього завдань може утворювати за погодженням з Міністром економіки в межах граничної чисельності працівників Департаменту територіальні органи.

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Господарським кодексом України, Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів [17, с. 10].

Відповідно до п. 1 ст. 2 нового Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі Положення, затвердженого у встановленому порядку. У Законі України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон) визначені такі його функції:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках;

- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду арбітражним судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;

- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства.

Суб'єктами банкрутства (банкрутами) Закон визнає юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності [25].

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46) [25].

Законодавством передбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет.

Відповідно до Закону [25] щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника відповідно до п.1 ст.6 Закону.

Загалом виділяються наступні етапи провадження у справі про банкрутство [17, с. 206-209]:

- порушення провадження у справі;

- підготовче засідання господарського суду;

- виявлення кредиторів та інвесторів;

- попереднє засідання господарського суду;

- проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;

- підсумкове засідання господарського суду;

- винесення ухвали про санацію;

- визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- припинення провадження у справі про банкрутство

На стадії порушення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, якщо її подано з додержанням встановлених вимог.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. В ухвалі, крім іншого, повинно бути вказано про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна. Якщо ж останнього призначити неможливо, він призначається на підготовчому засіданні арбітражного суду.

Підготовче засідання господарського суду необхідне для:

- оцінки поданих документів;

- заслуховування пояснення сторін;

- розгляду обґрунтованості заперечень боржника;

- призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо.

Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання ними у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до господарського суду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують.

Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника) подають розпорядникові майна заяву про участь у санації боржника.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: вибори членів комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; інші питання, передбачені Законом [25].

Суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства.

У ряді випадків суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шість місяців.

З дня прийняття арбітражним судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємство юридичне переходить у новий правовий статус - статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених Законом.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду.

Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

- боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

- подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

- у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;

- затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;

- затверджено мирову угоду;

- затверджено звіт ліквідатора;

- боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

- кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Існуючі правові засади та організаційний механізм впровадження справи про банкрутство, ліквідаційної та реорганізаційної процедур є вагомим фактором, який повинен враховуватися при розробці та впровадженні заходів щодо виведення підприємства зі стану кризи.

Висновки до розділу 1

Підводячи підсумки теоретичних положень антикризового управління, можна зробити низку висновків.

Так, основними причинами виникнення кризових ситуацій на підприємстві є: циклічність у розвитку економічних систем; політичну та економічну нестабільність у державі; посилення конкуренції; неприйнятні до ринкових умов методи управління та неадекватні організаційні структури управління підприємством.

Вітчизняне законодавства з оцінки кризових ситуацій на підприємстві в Україні знаходиться на низькому рівні розвитку, по суті спираючись лише на наслідки настання кризових ситуацій, тобто на процедуру банкрутства підприємства. Законодавство в цій сфері навпаки знаходиться на достатньому рівні розвитку, але потребує вдосконалень по ряду положень;

Антикризове управління підприємством - це тип управління, спрямований на виявлення ознак кризових явищ та створення відповідних передумов для їх своєчасного запобігання, послаблення, подолання з метою забезпечення життєдіяльності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення ситуації його банкрутства. Антикризове управління підприємством - це особлива система, що відрізняється комплексним і стратегічним характером та має здатність повністю усувати тимчасові утруднення, зафіксовані в роботі підприємства. Антикризовий менеджмент має бути впроваджений кожному підприємстві та функціонувати у всіх галузях діяльності організації задля забезпечення її керованого розвитку.

2. АНАЛІЗ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ В КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика діяльності підприємства

Об'єктом дослідження в даній роботі виступає Публічне акціонерне товариство «Житомирський маслозавод». ПАТ «Житомирський маслозавод», який останнім часом позиціонує себе як компанія «Рудь» - це лідер серед українських виробників морозива. «Морозиво № 1» - це не лише рекламний слоган, а й мета існування компанії. Саме тому продукція підприємства не лише задовольняє потреби, а й перевищує сподівання споживачів. Навіть найвибагливіші з них можуть знайти для себе свій смак в асортименті продукції. У компанії працює команда висококваліфікованих менеджерів вищої ланки, які мають профільну освіту та великий досвід роботи.

Житомирський маслозавод створено в 1981 році. До 1976-го на його території знаходився Житомирський м'ясокомбінат. З 1976 по 1981 роки відбулась комплексна реконструкція приміщень. Починаючи з 1981 року поетапно були введені в дію цехи по виробництву тваринного масла, сухого знежиреного молока, морозива. В 1996 році «Житомирський маслозавод» шляхом приватизації перетворився в ПАТ «Житомирський маслозавод».

З 1 квітня 1998 року ПАТ «Житомирський маслозавод» почав виробляти продукцію під торговою маркою «Рудь» - таке рішення прийняли на загальних зборах трудового колективу.

В історії про те, як Житомирський маслозавод вийшов за межі свого регіону особливе місце посідає конкурентна боротьба із іншими підприємствами галузі. В середині 90-х років конкуренцією українському ринку морозива була продукція з Польщі. Саме цією продукцією був заповнений весь вітчизняний ринок. Але нововведення по в'їзному миту, практично в один момент зупинили поставки цієї продукції і для українських виробників відкрилась велика, ніким не заповнена частина ринку. Великих вітчизняних виробників морозива на той момент було не багато (2-3 роки на Україні навіть спостерігався дефіцит), до того ж потужності більшості компанії не дозволяли розраховувати на статус загальнонаціональних виробників. Але Житомирському маслозаводу в той час було вже тісно в своєму регіоні. Утворений на ринку вакуум відкрив для компанії нові території збуту - всі регіони України, а згодом і європейські країни, Ізраїль, Японію та США.

Секрет цього успіху простий - висока якість, оригінальність і постійне оновлення асортименту, який би відповідав сучасним тенденціям ринку, поєднуючи в собі передові технології і традиції.

Зважена стратегія, надійна команда та високий рівень менеджменту дозволяють компанії досягати значних результатів. Традиційне прагнення компанії «Рудь» до високих стандартів забезпечило підприємству розробку, впровадження та сертифікацію систем екологічного менеджменту, якості та харчової безпеки. Освоєні працівниками підприємства сучасні методи управління, що покладені в основу цих міжнародних стандартів, дозволяють планомірно працювати над вдосконаленням діяльності компанії, що в кінцевому підсумку веде до підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Окремо слід звернути увагу на систему менеджменту підприємства. Вже більше 10 років компанія «Рудь» є визнаним лідером ринку морозива й заморожених продуктів України. Використання нових технологій та підходів до роботи, міцні партнерські зв'язки, вірність традиціям дозволяє компанії завжди та в усьому бути на крок попереду. Останнім часом підприємство освоїло випуск інших масложирових виробів, а також молочної продукції.

Система менеджменту компанії «Рудь» охоплює управління та контроль якості всієї продукції, яка випускається на заводі, а також весь процес виробництва. Впровадження системи процес довготривалий, але вже сьогодні є помітною ефективність таких дій. Впровадження системи менеджменту на ПАТ «Житомирський маслозавод» відбувалося в декілька етапів:

- визначення місії компанії та системи її цінностей;

- розробка системи якості за ISO 9001;

- сертифікат ISO 9001, ініціативні групи, лояльність споживачів;

- розробка СЕМ за ISO 14001, маркетингові дослідження, початок розробки системи ХАССП;

- сертифікат на систему екологічного менеджменту (СЕМ) за ISO 14001, інтеграція з ISO 9001:2000, сертифікат EFQM «Визнання досконалості в Європі»;

- нові стратегічні плани, ресертифікація за ISO 9001, 14001;

- зміна організаційної структури, широкомасштабна реконструкція підприємства, розробка системи харчової безпеки за ISO 22000;

- сертифікат на систему харчової безпеки за ISO 22000;

- впровадження на все виробництво ІСУ в 2011 р.

Поступове запровадження цієї системи дає змогу підприємству вийти на міжнародний ринок з продукцією найвищої якості, що відповідає світовим стандартам. Наявність сертифікатів відповідностей вимогам міжнародних стандартів ISO 9001, 22000 та 14001 -- це підґрунтя для подальшого розвитку:

- підвищення рівня довіри до організації;

- формування її позитивного іміджу;

- зростання конкурентоспроможності товарів;

- гарантія стабільно високої якості продукції;

- створення сприятливого середовище для укладання нових угод.

Освоєні працівниками підприємства сучасні методи управління, що покладені в основу системи якості, дозволяють планомірно працювати над виявленням слабких місць у виробництві, проводити коригувальні та запобіжні дії, що веде до підвищення якості в найширшому сенсі - від споживчих властивостей продукції до економічних результатів діяльності підприємства. Сертифікат якості підтверджує спроможність компанії забезпечити якісне управління процесами в галузі виробництва молочної продукції та підвищення задоволеності споживачів.

Декілька років назад на підприємстві була впроваджена система ХАССП - Аналіз Небезпек і Критичні Контрольні Точки (від англ. -- Hazard Analysis and Critical Control Points). На сьогодні XАССП визнана у всьому світі, як найбільш ефективна методика забезпечення безпеки харчових продуктів.

ХАССП - це система застереження, яка використовується в харчовій промисловості як гарантія безпеки продуктів, що виробляються. Ця система визначає систематичний підхід до аналізу обробки і виробництва продуктів харчування, розпізнаванню будь-яких можливих ризиків хімічного, фізичного й біологічного походження та їх контролю. Система ХАССП стала моделлю управління безпекою для підприємств харчової промисловості у багатьох країнах світу й на сьогодні у державах Європейського Союзу, США, Канаді запровадження й застосування методики ХACCП у харчовій промисловості є обов'язковим.

Переваги даної системи полягають у наступному:

- випуск безпечної продукції за рахунок системного контролю на всіх етапах виробництва;

- керування всіма небезпечними чинниками, які загрожують безпечності харчових продуктів;

- належні гігієнічні умови виробництва у відповідності з міжнародними нормами;

- демонстрація відповідності законодавчим та нормативним вимогам щодо безпечності харчових продуктів;

- зміцнення довіри споживачів, замовників та органів нагляду до продукції та підвищення іміджу підприємства;

- розширення мережі споживачів та вихід на закордонний ринок;

- відповідальність персоналу за випуск безпечної продукції.

Розуміючи масштаби виробництва, Компанія «Рудь» прагне до постійного зростання показників якості та екологічного стану довкілля, докладає невпинних зусиль до попередження та мінімізації забруднення. Підприємство несе повну відповідальність за якість та безпеку виробленої продукції, а також впливи на екологію. Функціонування будь-якого виробництва пов'язане з рядом екологічних аспектів: утворення пари аміаку; використання води; утворення викидів в атмосферу продуктів згоряння природного газу; використання природного газу; використання миючих та дезінфікуючих засобів; утворення відходів сировини; утворення викидів в атмосферу СО при спаленні бензину; утворення викидів від згоряння палива.

Втілення в життя та функціонування СЕМ (система екологічного менеджменту) дало змогу впровадити на підприємстві природоохоронні і енергозберігаючі технології, що робить виробництво економічно вигідним, екологічно безпечним і соціально необхідним, сприяючи тим самим сталому розвитку економіки держави і суспільства загалом.

На підприємстві запроваджено інтелектуальну систему стратегічного управління. Управління здійснюється таким чином, аби кожен працівник підприємства почувався не просто виконавцем, а членом єдиного колективу, від якого залежить успіх компанії, її репутація та подальший розвиток.

Компанія дбає про кожного споживача і прагне відповідати потребам і вимогам кожного з них. З цієї метою в рамках ІСУ розроблені спеціальні програми:

- «гаряча» лінія (зворотній зв'язок зі споживачем);

- сторінка споживача на сайті rud.ua;

- маркетингові дослідження (анкетування);

- дегустації продукції.

Діяльність ПАТ «Житомирський маслозавод» оцінена дуже високо не тільки споживачами продукції а й професійними асоціаціями, спілками тощо. Воно має безліч нагород: дипломи, медалі, відзнаки, що є переконливим доказом високої ефективності застосування сучасної філософії бізнесу. Зокрема ПАТ «Житомирський маслозавод» є:

- володарем сертифіката EFQM «Визнання досконалості в Європі» (2004 р.);

- переможцем 9-го Українського національного конкурсу якості в номінації «Великі підприємства»;

- лауреатом 8-го Українського національного конкурсу якості в номінації «Великі підприємства»;

- членом Української асоціації якості з 2003 року.

Про те що ПАТ «Житомирський маслозавод» чітко усвідомлює сучасні тенденції менеджменту та намагається створити гнучку ситему управління свідчить і проголошувані цінності й місія підприємства.

Так, місія компанії звучить наступним чином: «Морозиво «Рудь» з теплом до кожного». Місія знаходить своє відображення і в системі цінності компанії. Так соціальна відповідальність підприємства має наступний вигляд: за споживачів через гарантію безпечності та якості морозива, за працівників компанії через підвищення соціальних стандартів, за підвищення загальної культури ведення бізнесу в Україні.

На сьогодні керівництво компанії проголошує наступне бачення власної діяльності: «Компанія «Рудь» -- виробник морозива в України з найсучаснішими технологіями, найбільшим обсягом продажів та найвищою ефективністю діяльності».

Що стосується організаційної структури підприємства то її можна характеризувати як лінійно-функціональну (Додаток А). Лінійно-функціональна структура (штабне управління) є комбінацією лінійної структури з системою виділення певних функцій. При лінійних керівниках створюються спеціальні підрозділи (штаби), які допомагають лінійному менеджерові у виконанні окремих функцій управління. До переваг лінійно-функціональної структури відносяться: можливість отримати високий ступінь професійної спеціалізації співробітників; точне визначення місця і необхідних ресурсів (особливо кадрів); сприяння стандартизації, формалізації і програмуванню процесу. До недоліків відносяться: ускладняє горизонтальне узгодження; погана реакція на зміну.

2.2 Аналіз можливостей виникнення кризових ситуацій на підприємстві

менеджмент антикризовий можливість

В умовах ринкової економіки конкурентоспроможність організацій та доцільність їх діяльності у майбутньому базується на ефективності їх функціонування. Ефективність фінансової діяльності є запорукою фінансової привабливості для інвесторів, партнерів по господарській діяльності та власників підприємства. У зв'язку із цим набуває великого значення оцінка фінансових результатів діяльності організації.

Діагностика криз в організації - це сукупність методів, які спрямовані на з'ясування проблем, „вузьких місць” у системі управління, які є причинами нестабільного фінансового положення та інших негативних показників діяльності підприємства.

До методів діагностики кризових явищ можна віднести: моніторинг зовнішнього середовища та аналіз сигналів про можливу зміну конкурентного статусу підприємства; аналіз фінансового стану підприємства; вчасне з'ясування ризиків для успішного функціонування підприємства.

Аналіз сигналів про можливу зміну конкурентного статусу підприємства дає можливість розглядати у сукупності ряд показників, які є індикаторами можливого кризового стану чи, навпаки, можуть свідчити про розширення можливостей для підприємства. Даний метод є ефективним на етапі, коли криза ще не настала та слугує для вчасного попередження її виникнення.

При аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища організації можна виділити велику кількість показників, які впливають на її діяльність. Але велика кількість даних може не допомогти, а навпаки, завадити у проведенні аналізу. Тому рекомендується виділити для аналізу лише ті із низ („зробити вибірку”), які найбільше впливають на функціонування підприємства. Основні із них такі:

- падіння попиту на товари підприємства, ріст попиту на товари підприємств-конкурентів;

- скорочення пропозиції сировини та інших ресурсів для підприємства при стабільній пропозиції ресурсів у підприємств-конкурентів;

- пониження конкурентного статусу підприємства;

- несприятливі зміни діяльності державних структур: підвищення, введення нових податків, несприятливі зміни курсу національної валюти;

- випадкові явища: розміщення підприємства у регіоні, який страждає від стихійних лих, несприятливі демографічні зміни, науково-технічні винаходи конкурентів;

- значний знос основних засобів;

- висока текучість кадрів, якщо це не викликано особливостями організації виробництва у даній галузі (сезонні роботи);

- низька якість, застарілі товари;

- низька якість обслуговування клієнтів.

Діагностика фінансового стану підприємства є складовою попередження кризових явищ та займає важливе місце у системі управління підприємством.

Інформаційною базою для аналізу є такі форми бухгалтерської звітності: форма № 1 „Баланс”; форма № 2 „Звіт про фінансові результати”.

Основними цілями фінансового аналізу є:

- визначення фінансового положення підприємства;

- з'ясовування змін у фінансовому положенні підприємства;

- з'ясовування факторів, які спричинили зміни у фінансовому стані;

- прогнозування основних тенденцій фінансового стану.

Практика фінансового аналізу виробила основні методи діагностики фінансового стану підприємства [78, с. 31]: читання звітності; горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; трендовий аналіз; аналіз фінансових коефіцієнтів; факторний аналіз; інші види аналізу.

Читання звітності - аналіз показників, поданих у фінансовій звітності підприємства. За допомогою читання звітності визначають майнове положення підприємства, його короткострокові та довгострокові зобов'язання, джерела формування власного капіталу та позикових коштів, оцінюють дохід від основної діяльності та прибуток звітного періоду. Однак така інформація хоча і є однією із головних для прийняття управлінських рішень, але не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності підприємства, його місце серед аналогічних підприємств держави та світового ринка. Цього можна досягти методом порівняння даних, які аналізуються у часі, що є задачею горизонтального аналізу.

Метою горизонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їх зростання чи пониження.

Вертикальний аналіз - зміна фінансової звітності у форму, у якій значення окремих статей подаються у виді частки від загального показника. Таке подання звітності дає можливість визначити питому вагу кожної статті у загальному підсумку. До досягнень вертикального аналізу можна віднести [7, с. 354]:

- перехід до відносних величин дає можливість порівнювати питому вагу показника із середньогалузевими показниками чи показниками інших підприємств, із чого можна зробити висновок про ефективність виробництва із точки зору технології, організації управління фінансами;

- відносні показники пом'якшують негативний вплив інфляції, яка значно викривляє абсолютні величини фінансової звітності.

У практиці фінансового аналізу зручно користуватися спеціальними формами фінансових звітів, які не є офіційними стандартизованими формами, а підготовляються аналітиком для зручності користування. У даній роботі буде використана саме така форма подання звітності.

Трендовий аналіз є прогнозним, адже дає можливість на основі вивчення закономірностей зміни економічних показників у минулому спрогнозувати зміну показника у майбутньому. Для цього будуються графіки, де змінною є показник, який аналізується, а фактором, під впливом якого змінюється змінна, є час. Вирівнюючи графік будується усереднена крива (пряма), яка відображає теоретичну динаміку показника, який аналізується.

Фінансові коефіцієнти описують фінансові пропорції між різними статтями звітності. До позитивних якостями коефіцієнтів можна віднести простоту розрахунку, зменшення негативного впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі у довгостроковій перспективі. Метод розрахунку фінансових коефіцієнтів базується на розрахунку певного показника та порівнянні розрахованого значення із базою. До баз порівняння відносяться:

- загальновизнані стандартні параметри;

- середньогалузеві показники;

- аналогічні показники попередніх періодів;

- показники підприємств-конкурентів.

Вважається, що якщо рівень фактичних фінансових коефіцієнтів нижчий від бази порівняння, то це свідчить про слабкі місця в діяльності підприємства, які потребують додаткового аналізу. Але додатковий аналіз може і не підтвердити попередню негативну оцінку, обумовлену розрахунком якого-небудь коефіцієнта. Відхилення показника від загальновизнаної стандартної норми може бути викликано специфічними умовами функціонування організації чи особливостями політики підприємства. Не завжди є обґрунтованим і порівняння із усередненими коефіцієнтами галузі, причиною чого може бути, наприклад, диверсифікація діяльності багатьох підприємств. Незважаючи на це, фінансові коефіцієнти є основою для оцінки діяльності підприємств для різних груп зацікавлених осіб, тому, використовуючи їх, необхідно враховувати обмеження, які накладає їх використання.

Економічна безпека підприємства повністю залежить від управління ризиками на ньому. Проаналізуємо ризики підприємства при здійсненні економічної діяльності. Кількісне вираження рівня ризику не може бути однозначним. Залежно від методу оцінки ризику величина його може змінюватися. Для кількісного визначення ризику застосовуються різні методи: від складного імовірнісного аналізу до суто інтуїтивних. Нині вітчизняні менеджери зазвичай покладаються на інтуїцію, авторитет чи на досвід попередників. Була обрана методика оцінки економічного (господарського) ризику підприємства, яка дозволяє всебічно, системно і комплексно оцінити ризики підприємства на основі комплексного показника ризику. Алгоритм даної методики подано на рис. 2.1.

На першому етапі визначається коло показників, що характеризують ризик підприємства, порядок їх розрахунку. Були обрані наступні показники: показники ліквідності (абсолютної ліквідності, проміжної ліквідності, коефіцієнт покриття); коефіцієнт автономії; коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів; коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними коштами; коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами; коефіцієнт маневреності власного капіталу; коефіцієнт реальної вартості майна; коефіцієнт фінансування.

На другому етапі визначаються нормативні значення показників за зонами ризику. В економічній літературі найчастіше пропонується розподіл на безризикову зону, припустиму, критичну і катастрофічну. Здійснимо розподіл зазначених показників за зонами ризику (табл. 2.1).



Рис. 2.1 Алгоритм методики оцінки ризику

Таблиця 2.1

Розподіл показників за зонами ризику ПАТ «Житомирський маслозавод»

Показники	Інтервал значення показника за зонами ризику
	безризикова (3 бали)	припустима (2 бали)	Критична (1 бал)	Катастрофічна (0 балів)
1	2	3	4	5
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	(0,20; ?)	(0,15; 0,20]	(0,10; 0,15]	(0; 0,10]
Коефіцієнт проміжної ліквідності	(1,00; ?)	(0,70; 1,00]	(0,50; 0,70]	(0; 0,5]
Коефіцієнт покриття	(2,00; ?)	(1,50; 2,00]	(1,00 1,50]	(0; 1,0]
Коефіцієнт автономії	(0,50; ?)	(0,3; 0,50]	(0,10; 0,3]	(0; 0,10]
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів	(0; 0,5)	[0,5; 0,7)	(0,7; 1]	(1; 0)
Коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними коштами	(?; 0,8)	(0,4; 0,8]	(0,2; 0,4]	(0; 0,2]
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами	(0,50; ?)	(0,3; 0,50]	(0,10; 0,3]	(0; 0,10]
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	(0,20; ?)	(0,15; 0,20]	(0,10; 0,15]	(0; 0,10]
Коефіцієнт реальної вартості майна	(0,50; ?)	(0,3; 0,50]	(0,10; 0,3]	(0; 0,10]

На третьому етапі необхідно створити бальну систему, що дає змогу привести значення різних показників до порівняльного вигляду. Якщо значення показника відповідає нормативному рівню безризикової зони, йому можна поставити 3 бали, у припустимій зоні - 2 бали, у критичні зоні - 1 бал, якщо значення показника знаходиться в катастрофічній зоні - 0 балів (табл. 2.1).

На четвертому етапі слід урахувати динаміку розглянутих показників за аналізованими періодами. Це можна зробити за допомогою коригувань бальних оцінок. Наприклад, у разі покращення (або погіршення) показника у поточному періоді щодо попереднього можна підвищити (знизити) бальну оцінку, наприклад, на 0,5 бала.

На п'ятому етапі відбувається підсумовування бальних оцінок усіх показників і розрахунок їх середнього значення (комплексний показник ризику) за формулою:

де M(x) - комплексний показник ризику (КПР);

Pt - значення і-го показника, бал;

x - кількість використовуваних показників.

Використовуючи дані розрахуємо бальні оцінки показників, що дають змогу оцінити рівень ризику підприємства (табл. 2.2) в 2010-2011 роках.

Таблиця 2.2

Розрахунок бальних оцінок показників оцінки ризику ПАТ «Житомирський маслозавод» в 2010-2011 рр.

Показник	Значення показника	Зміна показника (±0,5 бала)	Бальна оцінка
	2010 р.	2011 р.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,064	0,088	+0,5	0,5
Коефіцієнт проміжної ліквідності	1,092	1,204	+0,5	3,5
Коефіцієнт покриття	0,562	0,776	+0,5	2,5
Коефіцієнт автономії	0,425	0,532	+0,5	2,5
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів	0,575	0,468	-0,5	3,5
Коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними коштами	0,085	0,170	+0,5	3,5
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами	0,48	0,28	-0,5	1,5
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,17	0,15	-0,5	1,5
Коефіцієнт реальної вартості майна	0,83	0,68	-0,5	2,5

В результаті проведених розрахунків ми отримали значення комплексного показника ризику 2,4 бали.

Заключним етапом оцінки рівня ризику на базі запропонованої методики є розподіл комплексного показника ризику в розрізі прийнятих зон ризику. Тобто, якщо величина припустимого ризику оцінювалася в 2 бали, то зону припустимого його рівня можна прийняти в інтервалі КПР (1,5; 2,5), зону критичного ризику (із центром 1) - КПР (0,5; 1,5], безризикову зону і зону катастрофічного ризику відповідно в інтервалах КПР (-?; 0,5] і КПР [2,5; ?).

Таким чином, аналізоване підприємство знаходиться в зоні припустимого ризику. Тобто підприємство зберігає свою економічну доцільність, втрати мають місце, але вони менші очікуваного прибутку. Межа зони припустимого ризику - розрахунковий прибуток.

Підводячи підсумки аналізу основних методів попередження кризових явищ на підприємстві, можна зробити висновок, що діагностика положення підприємства на ринку має відбуватися за напрямками моніторингу середовища існування організації та аналізу її фінансових показників.