2.3 Аналіз використання антикризового менеджменту на підприємстві

Бухгалтерський баланс (форма №1) є найбільш інформативною формою для аналізу та оцінки фінансового стану підприємства. За допомогою балансу:

- керівники отримують інформацію про положення свого підприємства у системі аналогічних підприємств на ринку;

- аналітики визначають напрями фінансового аналізу.

Одним із найбільш поширених та інформативних видів аналізу є горизонтальний аналіз. Ціллю горизонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їх зростання чи пониження [7, с. 354].

Аналізуючи структуру балансу за 2007 рік (додаток Б), тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок про те, що зменшилася валюта балансу на 0,1%. Зменшення зумовлено головним чином зменшенням грошових коштів на підприємстві на 46,5% та погашенням дебіторської заборгованості на 15,6%. Грошові кошти - одні із найбільш ліквідних активів підприємства і навіть незначне їх зменшення значить пониження платоспроможності підприємства. Зменшення дебіторської заборгованості значить виплату даному підприємстві боргів, що позитивно впливає на його фінансове становище.

Сума необоротних активів збільшилася на 10,8%, що зумовлено збільшенням первісної вартості на 196,4 тис. грн. (структура необоротних активів на кінець 2007 року зображена на рис. 2.2). За П(С)БО 2 „Баланс” необоротні активи - це всі активи, які не є оборотними. До них належать основні засоби та незавершене будівництво, одні із найменш ліквідних ресурсів підприємства. Збільшення первісної вартості означає вкладання коштів у основні засоби, ціллю якого є обновлення застарілого чи покупка нового обладнання. Зменшення оборотних активів на 5,9%, відбулося за рахунок зменшення грошових коштів на підприємстві та погашенням дебіторської заборгованості.

Рис. 2.2 Структура необоротних активів у кінці 2007 року

Що стосується джерел утворення основних засобів, то збільшилася сума власного капіталу на 3,2 тис. грн., або 0,2%. Це зумовлено лише збільшенням нерозподіленого прибутку на ту ж величину (3,2 тис. грн., або 0,5%). Наслідком збільшення нерозподіленого прибутку є розширення фінансових можливостей підприємства. Власний капітал за П(С)БО 2 „Баланс” - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Зобов'язання - це заборгованість підприємства. Збільшення власного капіталу означає розширення фінансових можливостей підприємства. Слід зазначити велику вагу власного капіталу у валюті балансу - 63,8% на початку та 64% у кінці 2007 року. Поточні зобов'язання зменшилися на 0,8%, що зумовило зменшення їх питомої ваги у валюті балансу із 36,2% до 36%. Зменшення поточних зобов'язань значить виплату підприємством боргів перед кредиторами за рахунок зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Аналізуючи баланс підприємства за 2007 рік, можна зробити висновки:

- зменшилася валюта балансу на 1,6 тис. грн. ( на 0,1%). Якщо така тенденція продовжиться, то це може спричинити неплатоспроможність підприємства;

- оборотні активи зменшуються, а необоротні - збільшуються;

- власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу.

-

Рис. 2.3 Структура власного капіталу на кінець 2007 року

Аналізуючи структуру балансу за 2008 рік, можна помітити, що збільшилася валюта балансу на 48,82%. Це зумовлено:

- збільшенням необоротних активів на 695,1 тис. грн., або на 76,31% головним чином за рахунок росту залишкової вартості основних засобів на 118,12%, що значить продовження розпочатого у 2007 році вкладення коштів у основні засоби та вибору стратегії розширення виробництва у довгостроковій перспективі;

- збільшенням оборотних активів на 31,55%, що зумовлено збільшенням виробничих запасів на 50,71%, дебіторської заборгованості за товари на 33,02%, з бюджетом на 50%, та появи дебіторської заборгованості за виданими авансами у розмірі 117,8 тис. грн. Слід зазначити, що сумарна вага дебіторської заборгованості у валюті балансу становить 39,6%. Збільшення дебіторської заборгованості значить відтік ресурсів із підприємства та зменшення можливої економічної вигоди.

Як видно із рис. 2.3 на кінець 2008 року оборотні та необоротні активи розподілені майже порівну в активі балансу. Негативним явищем є зменшення кількості грошових коштів на підприємстві на 68,28%, наслідком якого є зниження коефіцієнтів платоспроможності.

Зменшення власного капіталу на 173,2 тис. грн., або на 11,47% зумовлено зменшенням нерозподіленого прибутку на ту ж величину. З'явилися забезпечення виплат персоналу та відстрочені податкові зобов'язання у розмірі 37,5 тис. грн. та 14,4 тис. грн. відповідно. У складі забезпечень виплат персоналу відображаються нараховані у звітному періоді витрати на оплату майбутніх відпусток, оплату праці у наступному за звітним періоді та ін.

Збільшення поточних зобов'язань на 149,75% зумовлено збільшенням кредиторської заборгованості за товари на 40,07%, та взяття короткострокового банківського кредиту у розмірі 877,8 тис. грн.

Рис. 2.4 Структура активу балансу за кінець 2008 року

Аналізуючи баланс підприємства за 2008 рік, можна зробити висновки:

- збільшилася валюта балансу на 48,82%;

- темпи приросту оборотних активів менші за темпи приросту необоротних активів, хоча і збільшилися відповідно до попереднього року;

- власний капітал підприємства на кінець періоду менший від залученого. Темпи приросту власного капіталу від'ємні (-11,47%) та менші за темпи приросту залученого капіталу (149,75%).

Аналізуючи структуру балансу за 2009 рік, можна зробити висновок, що збільшилася валюта балансу на 2200 тис. грн., або на 62,6%, що зумовлено:

- збільшенням необоротних активів на 15,8%, до чого призвело, головним чином, збільшення вартості незавершеного будівництва на 27,1%, збільшенням залишкової вартості основних на 5,5% та появою відстрочених податкових активів у розмірі 146,3 тис. грн. Слід зазначити, що ріст незавершеного будівництва спостерігається вперше за період із 2007 року та сигналізує про початок будівництва нової виробничої споруди. Поява відстрочених податкових активів є наслідком тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки податку на прибуток;

- збільшення оборотних активів на 102,1%, що зумовлено, головним чином, появою дебіторської заборгованості за виданими авансами у розмірі 1379,4 тис. грн. та приростом чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості за товари на 34,8%. До оборотних активів включені серерньоліквідні та високоліквідні ресурси підприємства та їх збільшення має наслідком можливе отримання високих прибутків у майбутньому у разі розумного використання отриманих ресурсів. Але у даному випадку збільшилася дебіторська заборгованість, яка становить основну частину оборотних активів (рис. 2.5), що, навпаки, значить збільшення заборгованості фізичних чи юридичних осіб перед підприємством.

Власний капітал підприємства збільшився на 68,8%, до чого призвело зростання нерозподіленого прибутку на 205,9%. На кінець 2009 року з'явилися забезпечення виплат персоналу та відстрочені податкові зобов'язання у розмірі 61,7 тис. грн. та 0,4 тис. грн. відповідно. Поява відстрочених податкових зобов'язань значить появу податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах.

Рис. 2.5 Структура оборотних активів у кінці 2009 року

Поточні зобов'язання збільшилися на 1207,6 тис. грн., що зумовлено, головним чином, зростанням кредиторської заборгованості за товари на 157% та частковим погашенням короткострокового банківського кредиту (зменшення на 380,4 тис. грн., або на 43,3%). Наслідком збільшення кредиторської заборгованості є поява нових ресурсів на підприємстві із можливістю їх використання з метою збільшення доходу.

Аналізуючи баланс підприємства за 2009 рік, можна зробити висновки:

- збільшилася валюта балансу на 62,6%;

- темпи приросту оборотних активів становлять 102,1% за рік та вищі за темпи приросту необоротних активів, які складають 15,8% на рік;

- власний капітал підприємства менший від залученого, але темпи приросту власного капіталу становлять 68,8% за рік і перевищують темпи приросту залученого капіталу (55,9%).

Аналізуючи структуру балансу за 2010 рік, можна помітити, що валюта балансу збільшується за рік на 37,3%, до чого призвело:

- зростання необоротних активів на 56,6% за рахунок продовження розпочатого у 2009 році будівництва нового виробничого комплексу, зростання залишкової вартості основних засобів на 21,3% та зростання відстрочених податкових активів на 24,8 тис. грн., або на 17%;

- зростання оборотних активів на 27,9%, до чого призвело зростання запасів готової продукції на 1206,5 тис. грн., зростання виробничих запасів, зменшенням чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості за товари у на 32,8% та зменшенням дебіторської заборгованості за виданими авансами на 81,7% та ряд інших обставин. До запасів готової продукції відносяться запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування і відповідають технічним умовам і стандартам. Їх зростання може значити зменшення продаж товару, який знаходиться на складі і подальше його псування у разі неможливості продати. До позитивних змін слід віднести значне зменшення дебіторської заборгованості, що значить виплату боргів підприємстві.

Порівнюючи склад необоротних активів у кінці 2010 (рис. 2.6) та 2007 (рис. 2.1) років можна помітити зменшення питомої ваги основних засобів на 9%, незначне збільшення незавершеного будівництва та появу відстрочених податкових активів (з'явилися у кінці 2009 року).

Потрібно зазначити, що вперше із 2007 року збільшилася кількість грошових коштів на підприємстві на 1065,9%. Власний капітал підприємства збільшився на 46%, що зумовлено, як і в попередніх періодах, зростанням нерозподіленого прибутку на ту ж величину. Зростання поточних пасивів на 1074,2 тис. грн зумовлено, головним чином, зростанням інших поточних зобов'язань на 22102,4% та зростанням поточних зобов'язань за розрахунками з бюджетом на 471,9%. До інших поточних зобов'язань може бути включена сума валової заборгованості замовникам за будівельними контрактами.

Рис 2.6 Структура необоротних активів у кінці 2010 року

Аналізуючи баланс підприємства за 2010 рік, можна зробити висновки:

- збільшилася валюта балансу на 37,3%;

- темпи росту необоротних активів вищі за темпи росту оборотних активів і становлять 56,6% та 27,9% за рік відповідно;

- поточні пасиви перевищують власний капітал але темпи приросту поточних пасивів менші за темпи приросту власного капіталу.

Аналізуючи структуру капіталу за 2011 рік, можна зробити висновок, що валюта балансу збільшилася на 12,6%. До цього призвело:

- зростання необоротних активів на 32,4%, що викликано зростанням незавершеного будівництва на 68% та зростанням залишкової вартості основних засобів на 20,7%. Слід зазначити, що на протязі періоду 2007-2011 роки відбувається постійне, але нестабільне зростання основних засобів (із збільшенням на 6-118%), із кінця 2009 року - зростання незавершеного будівництва та поява відстрочених податкових активів;

- зростання оборотних активів на 46 тис. грн., або на 0,9%.

У 2011 році продовжується розпочата у 2010 році тенденція до зростання грошових коштів на підприємстві, яке становить 23,8% відносно початку 2011 року.

Власний капітал за 2011 рік збільшився на 1372,4 тис. грн., що становить 41,2% його вартості на початку року. До цього призвело, як і у попередніх періодах, зростання нерозподіленого прибутку на 1372,4 тис. грн.

Поточні пасиви підприємства вперше за період 2007-2011 років зменшилися на 8,6%. Це зумовлено, головним чином, зменшенням кредиторської заборгованості на 19,3% та збільшенням інших поточних зобов'язань на 16,7%.

Аналізуючи баланс підприємства за 2011 рік, можна зробити висновки:

- валюта балансу зросла на 12,6%;

- темпи росту необоротних активів значно перевищують темпи росту оборотних активів і становлять 32,4% та 0,9% на рік відповідно;

- на кінець періоду власний капітал перевищив поточні пасиви та темпи приросту власного капіталу перевищують темпи приросту поточних пасивів та становлять 41,2% та -8,6% (падіння) на рік відповідно.

Загалом за період із 2007 по 2011 роки на заводі намітилися тенденції змін деяких економічних показників. Наведемо головні із них.

На графіку зміни валюти балансу за 2007-2011 роки (рис. 2.7) помітна стійка тенденція до зростання. У більшості періодів це відбувається завдяки зростанню таких статей балансу, як незавершене будівництво, залишкова вартість основних засобів, запаси та дебіторська заборгованість.

Рис. 2.7. Графік зміни валюти балансу за 2007-2011 рр.

Як видно із рис. 2.8, графік зміни необоротних активів майже ідентичний до графіка зміни валюти балансу за той же період (рис. 2.6). Це говорить про вирішальний вплив необоротних активів на динаміку росту валюти балансу на ПАТ «Житомирський маслозавод». Зростання необоротних активів протягом 2007-2011 років відбувається за рахунок зміни (переважно зростання) незавершеного будівництва та залишкової вартості основних засобів.

Рис. 2.8 Графік зміни необоротних активів підприємства

Графік на рис. 2.9 показує, що оборотні активи за період аналізу збільшилися більше ніж у 3 рази, але необоротні активи збільшилися у 4,7 раз.

Доречним також буде розрахунок та аналіз показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства підприємства за методикою Л. О. Лігоненка (додаток В).



Рис. 2.9 Графік зміни оборотних активів за 2007-2011 рр.

Зменшення коефіцієнта негайної (абсолютної) ліквідності (рис. 2.10) до кінця 2008 року відбувається внаслідок зменшення кількості грошових коштів на підприємстві у кінці 2008 року порівняно із початком 2007 у 6 разів та значного збільшення розміру поточних зобов'язань. На початку 2009 року обидва показники змінюються на незначну величину, що не призводить до зміни коефіцієнта. До кінця 2009 року показник зменшується на незначну величину, що ,насамперед, є результатом збільшення поточних зобов'язань на 56%. У 2010 році збільшення кількості грошових коштів до рівня, більшого ніж початок 2007 року призвело до збільшення коефіцієнта за один рік майже у 10 разів. На кінець 2011 року подальше збільшення кількості грошових коштів та незначне зменшення поточних зобов'язань є результатом подальшого збільшення коефіцієнта негайної (абсолютної) ліквідності.



Рис. 2.10 Графік зміни коефіцієнта негайної (абсолютної) ліквідності

Незважаючи на позитивну тенденцію збільшення даного показника у 2010-2011 роках, в оптимальних межах коефіцієнт знаходився лише на початку 2007 року. Це свідчить про неспроможність підприємства у 2008-2011 роках найближчим часом розрахуватися за поточними зобов'язаннями.

Враховуючи, що оптимальне значення загального коефіцієнта покриття (рис. 2.11) знаходиться у межах 1,0-3,0, можна зробити висновок, що у кінці 2008 - на початку 2009 років підприємство не мало можливості покрити короткострокові зобов'язання за рахунок усіх обігових коштів. В кінці 2011 року показник знаходиться на меншому рівні, ніж на початку 2007, що говорить про негативні зміни у структурі капіталу, хоча ПАТ «Житомирський маслозавод» залишається кредитоспроможним. З початку 2009 року коефіцієнт зростає, і, використовуючи методи трендового аналізу, можна зробити висновок, що ця тенденція продовжиться і в наступних періодах.



Рис. 2.11 Графік зміни загального коефіцієнта покриття

На початку та в кінці 2007 року проміжний коефіцієнт покриття (рис. 2.12) знаходиться у допустимих межах, що свідчить про спроможність ПАТ «Житомирський маслозавод» покрити короткострокові зобов'язання за рахунок грошових коштів та дебіторської заборгованості. Однак у другому та третьому періодах показник зменшився на 20% та 57% відповідно, що є результатом зменшення кількості грошових коштів на підприємстві на 46% та 83% на кінець 2007 та на кінець 2008 років по відношенню до початку 2007. У третьому та четвертому періодах грошових коштів та дебіторської заборгованості на ПАТ «Житомирський маслозавод» ” недостатньо для покриття короткострокових зобов'язань. На кінець 2009 року значно зросла дебіторська заборгованість підприємства, що означає неефективне використання грошових ресурсів підприємства. Різке зменшення показника у кінці 2010 року викликане частковим погашенням дебіторської заборгованості, різким збільшенням грошових коштів та їх еквівалентів на 1166% та збільшенням поточних зобов'язань. Збільшення ж коефіцієнта в останньому періоді є результатом збільшення дебіторської заборгованості, кількості грошових коштів та зменшенням поточних зобов'язань.



Рис. 2.12 Проміжний коефіцієнт покриття

Загалом, аналізуючи коефіцієнти платоспроможності (рис. 2.13) на ПАТ «Житомирський маслозавод» за 2007-2011 роки, можна помітити слідуючи особливості:

- на початку 2007 року всі показники знаходяться у допустимих межах; підприємство мало можливість покрити поточні зобов'язання;

- у кінці 2007 - кінці 2008 років показники різко зменшуються, що викликано значним зменшенням кількості грошових коштів на підприємстві, підвищенням дебіторської заборгованості - зменшення кількості грошових ресурсів на ПАТ «Житомирський маслозавод», що значно понижує його фінансові можливості;

- із кінця 2008 до кінця 2009 років платоспроможність підприємства зростає;

- на кінці 2010 року загальний та проміжний коефіцієнти покриття дещо падають (на 2,76% та 41,05% відповідно зменшилися). Це можна пояснити тим, що оборотні активи за 2010 рік збільшилися на 27,93%, а поточні пасиви збільшилися на 31,49% (більше по відношенню до оборотних активів), що і призвело до зменшення загально коефіцієнта покриття. Для підприємства є негативним процесом швидке збільшення пасивів та менш повільне збільшення активів, адже це веде до зменшення фінансових можливостей підприємства внаслідок збільшення заборгованості та зменшення можливостей її погашення. Проміжний коефіцієнт покриття зменшився у більше раз відносно попереднього періоду ніж загальний коефіцієнт покриття. Це пов'язано із збільшенням грошових коштів та дебіторської заборгованості відносно попереднього періоду на меншу величину (-22,53% або зменшення на 22,53%) ніж оборотних активів (збільшення на 27,93%).

- в останньому періоді усі показники збільшуються, але лише проміжний коефіцієнт покриття знаходиться в оптимальних межах, а інші два показники нижче від цієї межі, що свідчить про неспроможність підприємства розрахуватися за зобов'язаннями найближчим часом.

Рис. 2.13 Коефіцієнти платоспроможності

У першому та другому періодах перевищення даного коефіцієнта одиниці (рис. 2.14) означає перевищення власних коштів над позиковими. У даному випадку підприємство може розрахуватися із кредиторами за всіма зобов'язаннями у разі необхідності. Зменшення коефіцієнта у 3-у періоді відбувається внаслідок зменшення власного капіталу відносно 2-го періоду на 11,47% та збільшення поточних зобов'язань на 149,75%, що призвело до неможливості розрахуватися за усіма зобов'язаннями. Така ситуація продовжується до кінця 2010 року. Із кінця 2008 до кінця 2011 років відбувається стабільний ріст коефіцієнта, що може означати і подальший його ріст.

Рис. 2.14 Коефіцієнт фінансового лівериджу

Коефіцієнти фінансової автономії та заборгованості - два протилежні показники, що можна побачити із (рис. 2.15). Оптимальне значення першого - більше ніж 0,5, другого - менше ніж 0,5. У другому періоді відбуваються позитивні зрушення у структурі балансу (збільшення власного капіталу та швидше зменшення поточних пасивів (на 0,56%) ніж валюти балансу (на 0,07%)). У третьому періоді зменшення власного капіталу на 11,47% відносно попереднього періоду та швидше збільшення поточних пасивів (на 149,75%) ніж валюти балансу (на 48,83%) призвело до значного збільшення заборгованості та зменшення фінансової автономії підприємства.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів (рис. 2.15) показує швидкість обороту всіх обігових коштів підприємства. Оптимальним для нього є збільшення. У першому періоді коефіцієнт підвищується, що є позитивним явищем, адже із підвищенням швидкості повернення коштів з'являється можливість їх реінвестування у більш короткі строки, що, в свою чергу, є запорукою стабільних доходів підприємства. Але у першому періоді відбувається зменшення оборотних активів на підприємстві на 5,89% та зменшення чистого доходу на 3,92%, що і призвело до незначного підвищення рівня коефіцієнта.

Рис. 2.15 Коефіцієнти заборгованості та фінансової автономії

У другому періоді спостерігається значне підвищення оборотних активів (на 31,55%) та ще швидше збільшення чистого доходу (на 74,89%), що і призвело до значного підвищення коефіцієнту. У третьому періоді не відбувається ніяких змін, а у четвертому помітне різке падіння рівня оборотності обігових коштів, що викликано швидшим ростом оборотних активів (збільшення на 102,08%) ніж чистого доходу (збільшення на 15,20%). Зменшення темпів падіння оборотності у п'ятому періоді викликано тим, що ріст оборотних активів зменшився (ріст на 27,93%) та прискорився ріст чистого доходу (на 24,54%). В останньому періоді відбувається значне зниження темпів росту як оборотних активів, так і чистого доходу, що і призвело до незначної зміни оборотності.

Показник оборотності кредиторської заборгованості (рис. 2.15) показує середній період погашення кредиторської заборгованості. Незначне зменшення показника у першому періоді відбувається за рахунок швидшого зменшення собівартості реалізованої продукції (на 1,40%) ніж кредиторської заборгованості (зменшення на 0,6%).

У другому періоді швидше збільшення собівартості (на 71,32%) ніж кредиторської заборгованості (збільшення на 46,56%) призвело до зростання періоду погашення кредиторської заборгованості. Незначне зменшення показника у третьому періоді відбулося внаслідок зменшення собівартості на 4,08% та збільшення кредиторської заборгованості на 3%.

Рис. 2.16 Коефіцієнт оборотності обігових коштів

У четвертому та п'ятому періодах продовжується розпочата у попередньому періоді тенденція до зменшення строків погашення кредиторської заборгованості внаслідок швидшого збільшення кредиторської заборгованості (на 123,65% та 54,72% відповідно) ніж собівартості (зростання на 12,19% та 26,97% відповідно). Але в останньому періоді ця тенденція змінюється на протилежну внаслідок швидшого зменшення кредиторської заборгованості (на 8,56%) ніж собівартості (зменшення на 0,14%).

Рис. 2.17 Оборотність кредиторської заборгованості

Як показує графік на (рис. 2.18), чиста рентабельність власного капіталу за період який аналізується (початок 2007 - кінець 2011 років), зменшилася. Зменшення рентабельності у першому - другому періодах відбувається за рахунок швидшого зменшення чистого прибутку підприємства (на 69,63% у першому періоді, а у другому підприємство отримує збиток у розмірі 173,2 тис. грн.) ніж власного капіталу (збільшення на 0,2% у першому періоді та зменшення на 11,47% у другому). У третьому періоді чиста рентабельність підприємства досягає найвищого рівня за період, який аналізується. До цього призвів вихід підприємства із збитків та значне перевищення рівня доходів відносно початку періоду (995,3 тис. грн. доходу в кінці та 173,2 тис. грн. збитків на початку періоду). Власний капітал при цьому збільшився на 1,08%. У четвертому - шостому періодах відбувається зменшення чистої рентабельності власного капіталу внаслідок:

- постійного збільшення власного капіталу (на 68,8%, 46% та 41,2% у четвертому, п'ятому та шостому періодах відповідно);

- зменшення на 2,95%, збільшення на 5,40% та збільшення на 35,93% чистого прибутку у четвертому, п'ятому та шостому періодах відповідно.

Рис. 2.18 Чиста рентабельність власного капіталу

Як показує (рис. 2.19), питома вага прибутку в загальному обсязі реалізованої продукції за період, який аналізується, має тенденцію до збільшення. Але зменшення показника у першому періоді відбувається завдяки швидшому зменшенню валового прибутку (зменшення на 49,49%) ніж доходу від реалізації продукції (зменшення на 3,92%). У наступних трьох періодах відбувається ріст валового прибутку на 200,66%, 81,99% та 47% при ростові доходу від реалізації продукції у 74,89%, 0% та 15,20% відповідно, що є причиною стабільного росту питомої ваги. Але у п'ятому періоді ріст переходить у падіння, причиною чому є швидше збільшення доходу від реалізації продукції (на 24,56%) ніж валового прибутку (збільшення на 4,85%). В останньому періоді ситуація змінюється. Проаналізувавши зміну питомої ваги за 6 періодів, можна зробити висновок, що в наступних періодах відбуватиметься подальший ріст показника.

Ідентифікація рівня неплатоспроможності та типу ситуації банкрутства здійснюється на підставі Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2006 року №10 [8].

Рис 2.19 Питома вага прибутку в загальному обсязі реалізованої продукції

Економічним показником ознак поточної платоспроможності при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних на підприємстві грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначаються за формулою:

, (2.2)

де _а - поточна платоспроможність підприємства;

А040, А045, А220, А230, А240 - відповідні рядки активу балансу;

П620 - підсумок IV розділу пасиву балансу.

Відповідно до формули (2.2) розрахуємо поточну платоспроможність на ПАТ «Житомирський маслозавод» за період від початку 2007 до закінчення 2011 років (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Показник поточної платоспроможності підприємства

Роки	2007	2008	2009	2010	2011
	Початок	Кінець	Кінець	Початок	Кінець	Кінець	Кінець
Поточна платоспроможність	0,263	0,142	0,018	0,017	0,007	0,065	0,088

Слід зазначити, що вихідні значення показника поточної платоспроможності майже ідентичні коефіцієнту негайної (абсолютної) ліквідності, що свідчить про одне призначення коефіцієнтів. Але враховуючи відмінності у розрахунках цих коефіцієнтів на різних підприємствах їх значення можуть відрізнятися на більшу величину, ніж на ПАТ «Житомирський маслозавод».

Підприємство вважається неплатоспроможним, відповідно до Методичних рекомендацій [52], якщо значення показника, розрахованого по формулі (2.2) менше за нуль. У даному випадку показник не має від'ємного значення, що свідчить про можливість підприємства розрахуватися за частиною своїх боргів у будь-який час. На найнижчому рівні показник знаходиться у кінці 2009 року, після чого поступово підіймається із чого можна зробити висновок, що показник поточної платоспроможності буде підійматися і надалі.

Методичними рекомендаціями також запропоновано проводити систематичний аналіз фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнта У.Бівера, який розраховується за формулою (2.3).

, (2.3)

де, Кб - коефіцієнт У.Бівера;

Ф220 та Ф260 - відповідно чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 та 260 форми №2 „Звіт про фінансові результати”;

П480 та П620 - відповідно довгострокові і поточні зобов'язання, наведені у рядках 480 і 620 форми №1 „Баланс”.

Аналіз фінансового стану підприємства із допомогою коефіцієнта У.Бівера базується на даних, наведених у праці Л.О.Лігоненка [42, с. 222] (табл. 2.2). Розрахунок показника наведений у (табл. 2.3).

Таблиця 2.4

Дані для фінансового аналізу підприємства на основі коефіцієнта У. Бівера

Показник	Значення показника
	благополучного підприємства	за 5 років до банкрутства	за 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт У.Бівера	0,4-0,45	0,17	-0,15

Відповідно до даних (табл. 2.5) та враховуючи нормативні дані (табл. 2.2) можна зробити висновок, що ПАТ «Житомирський маслозавод» не загрожувало банкрутство лише на початку 2007 року. Потім до кінця 2008 року значення показника зменшується внаслідок зменшення кількості грошових коштів на підприємстві та зменшенні чистого прибутку і появи збитку у розмірі 173,2 тис. грн. на кінці 2008 року. Незважаючи на те, що зменшення грошових продовжується до кінця 2009 року, показник починає рости із початку 2009 року внаслідок значного збільшення чистого прибутку. Беручи до уваги те, що із кінця 2009 року відбувається постійний ріст чистого прибутку, грошових коштів і, як наслідок, ріст коефіцієнта У.Бівера, можна зробити висновок, що ріст останнього продовжиться і у наступних періодах, хоча на кінці 2011 року ПАТ «Житомирський маслозавод» все ще загрожує банкрутство через деякий час.

Таблиця 2.5

Коефіцієнт У.Бівера на ПАТ «Житомирський маслозавод»

Роки	2007	2008	2009	2010	2011
	Початок	Кінець	Кінець	Початок	Кінець	Кінець	Кінець
Поточна платоспроможність	0,628	0,104	-0,148	0,394	0,205	0,156	0,231

Дослідивши основні методи аналізу виникнення та розвитку кризових явищ на підприємстві та проаналізувавши фінансову ситуацію та можливість банкрутства на ПАТ «Житомирський маслозавод», можна зробити висновки:

1. Основним методом попередження кризових явищ є аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища організації. Основними методами аналізу є читання звітності, горизонтальний, вертикальний, трендовий аналіз та аналіз фінансових коефіцієнтів.

2. Оборотні активи на підприємстві мають тенденцію до збільшення. Незначне їх зростання у 2010-2011 роках є наслідком значного зменшення запасів готової продукції, що є позитивним фактором у діяльності підприємства, адже може запобігти псуванню продукції через довгий строк зберігання; розрахунку за дебіторською заборгованістю із бюджетом та значного збільшення дебіторської заборгованості за виданими авансами, наслідком чого є зменшення фінансових можливостей підприємства внаслідок зменшення грошових коштів.

3. Необоротні активи за період 2007-2011 роки зросли у 4,7 разів, що є більшим за ріст оборотних активів (у 3,2 рази). Це свідчить про вкладання коштів підприємством у мало ліквідні основні засоби та стратегічну направленість на ПАТ «Житомирський маслозавод» у довгостроковій перспективі на розширення виробництва.

4. За останні 5 років існує постійна тенденція до збільшення чистого прибутку на заводі. Це дає можливість розвитку нових видів виробництва (вирощування сільськогосподарських культур на ПАТ «Житомирський маслозавод»), своєчасної виплати заборгованості кредиторам, більші можливості виходу із можливих кризових ситуацій.

5. Незважаючи на ріст прибутку, у 2008-2009 роках показники платоспроможності знаходились на надзвичайно низьких рівнях, що викликано ростом поточних зобов'язань та зменшенням грошових коштів на підприємстві. У цьому періоді завод не зможе розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

6. У 2010-2011 роках ситуація на заводі починає стабілізуватися, хоча зросли поточні зобов'язання. Використовуючи метод трендового аналізу, можна прогнозувати зростання платоспроможності у наступних періодах, хоча не виключені й зміни ситуації у гіршу сторону, як у 2008-2009 роках.

Висновки до розділу 2

Об'єктом дослідження в даній роботі виступає Публічне акціонерне товариство «Житомирський маслозавод». ПАТ «Житомирський маслозавод», який останнім часом позиціонує себе як компанія «Рудь» - це лідер серед українських виробників морозива. Продукція підприємства не лише задовольняє потреби, а й перевищує сподівання споживачів.

Діагностика криз в організації - це сукупність методів, які спрямовані на з'ясування проблем, „вузьких місць” у системі управління, які є причинами нестабільного фінансового положення та інших негативних показників діяльності підприємства.

До методів діагностики кризових явищ можна віднести: моніторинг зовнішнього середовища та аналіз сигналів про можливу зміну конкурентного статусу підприємства; аналіз фінансового стану підприємства; вчасне з'ясування ризиків для успішного функціонування підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства та аналіз використання набору антикризових інструментів управління дає змогу визначити загалом задовільний стан платоспроможності та лише допустиму можливість настання банкрутства, яка корелюється показниками забезпечення підприємства активами та обсягами кредиторської й дебіторської заборгованості. Загалом же аналіз підприємства із за допомогою коефіцієнта Бівера дає змогу спрогнозувати настання банкрутства лише у випадку постійного подальшого зниження показників платоспроможності та рентабельності підприємства.

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Рекомендації по удосконаленню менеджменту підприємств в кризових ситуаціях

У сучасних умовах діяльність переважної більшості українських підприємств залишається незадовільною, тому що їх керівництво не в змозі адаптувати свій стиль управління та використовувати адекватні методи щодо розв'язання кризових ситуацій. Унаслідок цього виникає об'єктивна необхідність застосування нових видів стратегічного управління, а саме антикризового управління. Слід зазначити, що в антикризовому управлінні вирішальне значення має відігравати стратегія управління, в якій основна увага повинна приділятися проблемам виходу з кризи. Пошук напрямів виходу підприємства з економічної кризи безпосередньо пов'язаний з усуненням причин, які її зумовлюють. Для цього необхідно здійснити ретельний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, виділити компоненти, які впливають на нього, зібрати та відслідковувати інформацію про кожну складову і на основі оцінки реального становища підприємства з'ясовувати причини кризового стану. Отже, у процесі планування виходу з кризового становища особливу увагу слід приділяти розробці антикризової стратегії діяльності підприємства та визначенню тактики її реалізації.

Розробка антикризової стратегії діяльності підприємства складається з таких етапів: перший етап - визначення місії новостворених підприємств або перегляд місії і системи цілей для вже існуючих; другий етап - аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів кризової ситуації на підприємстві; третій етап - аналіз альтернатив і вибір адекватної антикризової стратегії. Антикризове управління повинно починатися з моменту виникнення ідеї про створення підприємства. Саме в цей момент ініціатор підприємницької діяльності має визначитися з потенційними негативними та позитивними чинниками, які можуть вплинути на функціонування підприємства за обраним напрямком. У даному зв'язку першочерговим завданням підприємця повинно бути глибоке дослідження найбільш вагомих факторів, які визначають можливості або перепони, а також вибір такої сфери діяльності підприємства, яка, з одного боку, відповідала б його інтересам і цілям, а з іншого - його потенційним можливостям об'єктивно оцінити загрозу підприємницькій діяльності. Отже, всі сили підприємця повинні бути зосереджені на виборі місії, яка продиктована, насамперед, мотивом досягнення стійкого прибутку в розмірах, достатніх для постійного нарощування стратегічного потенціалу підприємства і рівня його конкурентної переваги.

Що ж стосується підприємств, які перебувають в кризовому стані, то кожен керівник повинен знати, чи зможе він в рамках вже існуючої місії вийти з кризи і досягти конкурентних переваг, як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках. У цій ситуації актуальними є питання диверсифікації діяльності: чи дозволить підприємству існуюча місія при необхідності розширити діяльність і наскільки його керівництво здатне знайти аргументи щодо коригування місії. Якщо воно зможе знайти відповіді на поставлені питання, то можна з упевненістю стверджувати, що реальна можливість для виходу з економічної кризи існує. Місія передбачає формування основних передумов діяльності підприємства в умовах різного впливу на неї з боку зовнішнього середовища і певних складових її внутрішньої природи та організації, а також розробку основної концепції, цілей і завдань, які відкриваються перед підприємством з урахуванням перспектив їх реалізації.

Місія повинна забезпечувати підтримку певного конкурентного статусу підприємства і надати йому конкурентну перевагу на тривалий період. Процес формування місії підприємства передбачає також створення механізму економічної безпеки, під яким слід розуміти захищеність науково-технічного, технологічного, виробничого і кадрового потенціалу підприємства від прямих і непрямих економічних загроз, пов'язаних з неефективною науково-промисловою політикою держави або формуванням несприятливого зовнішнього середовища, та здатністю до його відтворення. Задіяний потенціал виступає основним стабілізуючим фактором антикризового розвитку, гарантом економічного зростання та незалежності підприємства. Механізм економічної безпеки передбачає заходи щодо збереження створеного потенціалу, пошук додаткових джерел ресурсного (фінансового) забезпечення, способи конкурентної боротьби при завоюванні міцних позицій на зовнішніх та внутрішніх ринках конкурентоспроможної продукції. У сучасних умовах зовнішнє середовища все більше стає джерелом проблем для сучасних керівників, оскільки саме від зовнішніх факторів залежить виживання підприємств. У результаті аналізу зовнішнього середовище повинні бути прийняті ефективні стратегічні рішення. Інакше підприємство обмежиться тільки спостереженням за певною галуззю.

На цьому етапі також існує загроза занадто захопитися збором інформації при відсутності чітко сформульованих цілей аналізу. Після проведення аналізу всі рішення повинні бути зорієнтовані на використання можливостей і захист від загроз, пов'язаних із змінами в зовнішньому середовищі. У даному контексті необхідно пам'ятати, що аналіз зовнішнього середовища доречно проводити через диференціацію останнього на макросередовище та мікросередовище.

Внутрішнє середовище (мікросередовище) підприємства, в якому приймаються конкретні рішення щодо бізнесу, інтерпретується як універсальне, і не залежить від форми організації підприємства. Воно об'єднує всі функціональні середовища всередині виробничої системи. У мікросередовищі рішення щодо діяльності підприємства приймаються в умовах впливу на нього сил з найближчого оточення, генераторами якого є постачальники, споживачі, робоча сила, фінансові інститути, конкуренти та інвестори.

Підприємство контактує з цими силами постійно і тому повинне знати, чого можна чекати від їх впливу і як можна подолати цей вплив відповідно до основних концепцій діяльності підприємства при обраній місії.

До зовнішнього середовища, яке не буває стабільним, можна віднести податкову політику, економіко-правову, науково-технічну сфери держави, з якими підприємство контактує у процесі своєї діяльності. При аналізі макросередовища підприємства особливу увагу слід приділяти не тільки тим факторам, що прямо впливають на діяльність підприємства, але й тим, що впливають на неї опосередковано У цьому зв'язку, на наш погляд, доцільно дотримуватися основ PEST-аналізу, поширеного в західній практиці, основою якого є дослідження політико-правових, економічних, соціокультурних, технологічних факторів.

В останні роки особливого значення набувають екологічні проблеми. Тому при PEST-аналізі необхідно велику увагу приділяти екологічним проблемам і виділенню економічного чинника в окрему констітуенту. При цьому виникає потреба проведення екологічного аудиту. Екологічний аудит - це дослідження всіх аспектів господарської діяльності промислових підприємств будь-якої форми власності для встановлення розміру прямого або опосередкованого впливу на стан зовнішнього середовища, до складу якого входять як економічні, так і організаційні фактори. Він дозволяє організувати інформаційно-аналітичний контроль за станом експлуатації природоохоронної техніки, дати економічну оцінку запланованих технічних і технологічних удосконалень. Екологічний аудит запобігатиме подальшому поглибленню еколого-економічної кризи і дозволить суб'єкту господарювання визначити методи обліку екологічного фактора при розробці стратегії антикризового управління підприємством. Зміни в макросередовищі впливають на стратегічні позиції підприємства на ринку, а також на елементи мікросередовища. Тому при проведенні аналізу макросередовища дуже важливим є моніторинг і аналіз тенденцій, непідконтрольних підприємству, які можуть вплинути на ефективність реалізації його стратегії.

Водночас, необхідно зазначити, що система моніторингу і аналізу інформації про зовнішнє середовище більш розвинена у фінансових структурах, ніж на підприємствах, що пояснюється обмеженістю бюджету. Хоча недостатній вплив на прийняття управлінських рішень не дозволяє організувати необхідний моніторинг зовнішнього середовища. Основною формою такого аналізу залишається неформалізований обмін думками спеціалістів підприємств під час засідань, планерок тощо. На практиці існують різні підходи щодо реагування на зміни факторів зовнішнього середовища: вжиття управлінських заходів після проведення аналізу; розширення сфер діяльності або диверсифікація виробництва як засобу можливого зменшення комерційного ризику при зміні факторів зовнішнього середовища; вдосконалення існуючої структури управління для підвищення його гнучкості; стратегічне управління. У будь-якому випадку підприємство повинне зібрати стратегічну інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище, яке побудоване на неформальних та індивідуальних засадах. Основними суб'єктами, які надають таку інформацію, можуть бути органи влади, постачальники, посередники, покупці, аудиторські фірми, банки.

Для формування стратегії необхідний достатній обсяг інформації, що містить відомості як про внутрішнє, так і зовнішнє середовище підприємства. Аналіз зовнішнього середовища допомагає відслідковувати зовнішні фактори підприємства, одержувати важливі результати, зокрема час для розробки системи раннього попередження на випадок можливих загроз, для прогнозування можливостей, для складання плану на випадок непередбачених обставин, а також час на розробку стратегій. Тобто аналіз зовнішнього середовища дозволяє підприємству створити перелік загроз і можливостей, з якими воно зустрічається в процесі своєї діяльності.

Для успішної діяльності керівництво підприємство повинне знати не тільки існуючі зовнішні проблеми, а й внутрішні потенційні можливості та недоліки організації. На наступному етапі проводиться стратегічний аналіз альтернатив і вибір адекватної антикризової стратегії. Підприємство порівнює цілі і результати факторів зовнішнього середовища, які обмежують досягнення бажаних показників, визначають розрив між ними.

При проведенні стратегічного аналізу необхідно зосереджувати увагу на таких моментах: ефективність поточної стратегії, яка визначає місце підприємства серед конкурентів; межа конкуренції і групи споживачів, на які воно орієнтується. Оцінка стратегічного стану підприємства передбачає також здійснення SWOT-аналізу, який полягає в оцінці слабких і сильних сторін підприємства. В основі конкурентоспроможності підприємства має лежати проведення стратегічного аналізу витрат через співвідношення цін і витрат підприємства з цінами і витратами конкурентів. При оцінці міцності конкурентної позиції підприємства враховуються такі показники, як якість товару, технічні можливості, фінансовий стан, тривалість товарного циклу тощо.

На основі вищенаведеного формулюються стратегічні альтернативи виходу підприємства з економічної кризи. На цьому етапі закінчується процес стратегічного планування і починається процес оперативного планування. Необхідно зазначити, що оцінювати ефективність прийнятих стратегічних рішень за результатами реалізації оперативних рішень дуже складно. Адже наслідки стратегічних рішень проявляються тільки з часом, коли вже неможливо оцінити ступінь впливу різних факторів. Ризик прийнятих стратегічних рішень знаходиться на значно вищому рівні, ніж можливі втрати через невірні оперативні рішення, що пояснюється складністю поточної оцінки результатів реалізації стратегії.

Стратегічне і оперативне планування взаємопов'язані і взаємозалежні. Тактичне планування здійснюється, виходячи з обраної стратегії. Діяльність керівництва підприємства при реалізації обраної стратегії складається з таких етапів: остаточне з'ясування обраної антикризової стратегії і цілей, їх відповідність; доведення нової стратегії до співробітників з метою залучення їх до процесу реалізації антикризової стратегії; прийняття рішень з приводу організаційної структури. Отже, своє призначення підприємство виконує, здійснюючи дослідження економічних умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Можливості підприємства багато в чому залежать від впливу реальних факторів і подій у макросередовищі, яке в першу чергу вносить корективи в систему ресурсів, необхідних для виконання підприємством своєї місії, і визначає параметри виробничої системи. Макросередовище впливає на необхідні характеристики підприємства як опосередковано, через мікросередовище, так і безпосередньо, втручаючись в ринкові відносини, що продиктовано намірами регулювання ринку і стосунків між його суб'єктами. У цьому зв'язку необхідно зазначити, що на ефективність антикризового управління впливає передусім людський фактор, тому що саме свідома діяльність людини дозволяє шукати і знаходити напрями виходу з кризових ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні найбільш складних проблем, використовувати накопичений досвід для подолання кризи та адаптуватися до кризових явищ. Таким чином, в сучасних умовах підвищеної невизначеності та ризику керівникам українських підприємств варто особливу увагу приділяти розробці ефективної антикризової стратегії, яка враховуватиме специфіку функціонування та оточення конкретного підприємства, позитивний досвід діяльності компаній, передбачатиме проведення ретельного аналізу фінансового стану суб'єкта господарювання, і сприятиме виходу вітчизняних підприємств із скрутного становища. Використана література

3.2 Напрямки використання методів оцінки можливостей кризисних ситуацій на підприємстві

Аналіз методів зниження загроз економічній безпеці, тобто, ризиків дозволяє зробити висновок, що будь-який захід, направлений на зниження ризиків, має свою “вартість”. Тому в умовах ПАТ «Житомирський маслозавод» необхідно прив'язувати мінімізацію ризиків чи конкретні управлінські дії щодо подолання їх можливих наслідків до реальних витрат.

Оскільки одним із найбільш ефективних інструментів подолання ризиків є їх страхування, тому зауважимо, що при страхуванні майна або відповідальності такою вартістю є величина страхових внесків. При страхуванні через розподіл ризику (передачі частини ризику) за рахунок залучення більш широкого кола партнерів або інвесторів платою за зниження ризику є відмова від частини доходів (прибутку) на користь інших учасників проекту, що прийняли на себе відповідальність за частину ризику.

При хеджуванні через придбання опціонів платою за зниження ризику є опціонна премія. У випадку хеджування через форвардні операції платою є недоотримання прибутку (втрачена вигода) у випадку, якщо очікувана зміна курсу валют, цін на товари та ін. не виникла.

При резервуванні платою за зниження ризику є витрати на створення резервних фондів, а також зменшення оборотності оборотних коштів і можливе погіршення використання основних фондів (фондовіддачі), що у кінцевому підсумку призводить до зниження прибутку.

Зменшення ризику за допомогою диверсифікації в більшості випадків призводить до зниження очікуваної віддачі (дивідендів, доходів, прибутку тощо), оскільки розширення напрямків вкладення коштів, як правило, пов'язане із залученням менш доходних напрямків.

Різноманітність проявів методу лімітування визначає різноманітність джерел і показників ефективності кожного з них. Разом з тим, як і при диверсифікації, найчастіше у вигляді “плати” за зниження ризику виступає зниження віддачі як наслідок прийнятих обмежень і виключення із розгляду привабливих з точки зору прибутковості варіантів.

Таким чином, кожний з методів зниження ризиків відрізняється ступенем впливу на зниження ризиків в конкретній ситуації, а також необхідними затратами на їх реалізацію.

Ці обставити потрібно враховувати при оцінці доцільності та ефективності конкретних заходів по зниженню ризиків і віддачі, порівняти отримані результати з цілями і ступенем їх досягнення та зробити висновки про економічну доцільність заходів.

Ефективність того чи іншого методу в значній мірі залежить від конкретної ситуації (рівень ризиків, додаткові витрати, фінансові можливості підприємства тощо), а також від виду ризику і сфери господарської діяльності.

Була запропонована розроблена таблиця рішень по зниженню господарського ризику для об'єкта дослідження - ПАТ «Житомирський маслозавод» (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Рішення про зниження ступеня ризиків ВАТ «Будівельник»

Імовірність втрат Рівень втрат	Наближена до нуля	Низька	Невелика	Середня	Велика	Наближена до одиниці
Незначний	Прийняття ризиків	Прийняття ризику або створення резервів, запасів
Малий	Створення резервів, запасів
Допустимий	Створення резервів, запасів	Зовнішнє страхування або (та) розподіл ризику	Запобігання ризикам
Середній	Зовнішнє страхування або (та) розподіл ризиків	Запобігання ризикам
Великий	Зовнішнє страхування або (та) розподіл ризиків	Запобігання ризикам
Катастрофічний	Зовнішнє страхування або (та) розподіл ризиків	Запобігання ризикам

Запропонована градація рівнів ризику і можливих втрат дає загальне уявлення про місце і область ефективного застосування того чи іншого методу зниження господарського ризику.

Як видно з таблиці 3.1., в залежності від рівня втрат і ймовірності їх виникнення рекомендовані різні заходи. При незначних втратах, незалежно від імовірності їх виникнення рекомендовано прийняття ризику. Резервування доцільне при малих втратах незалежно від імовірності їх виникнення. А також при допустимих втратах у випадку низької імовірності їх виникнення.

При подальшому збільшенні втрат рекомендоване страхування та (або) розподіл ризику. Однак з підвищенням рівня втрат зменшується припустима імовірність їх виникнення, при якій доцільні зазначені шляхи зниження ризику.

У випадку середніх втрат та імовірності їх виникнення, наближеної до одиниці, рекомендоване запобігання ризику. При подальшому збільшення рівня втрат відповідно зменшується імовірність їх виникнення, при якій рекомендована відмова від заходу, що містить ризик - запобігання ризику.