Самоменеджмент на підприємстві

3. По регулярності порушення рівноваги в економіці: Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи). Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими. Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

4. По характері порушення пропорцій відтворення:

Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту. Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.

Але незважаючи на вид і характер кризи, ясно одне - він завжди вимагає втручання держави. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові й бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні міри спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому - на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки й підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію й податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні міри спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію й податкові знижки на нові інвестиції [12, 84].

Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного росту й варто розглянути, які міри державного регулювання щонайкраще можуть стимулювати цей процес. Для цього держава може застосовувати так звану класичну антикризову модель. Дана модель укладається в здійсненні різних мір антикризового керування.

Антикризове керування припускає високий рівень знань економічних законів розвитку суспільних процесів всіма членами суспільства, їх висока виконавча дисципліна й відповідальність, наявність професіоналів - керівників у всіх сферах діяльності суспільства й на всіх рівнях керування суспільством, що вирішується його сильною цілеспрямованою кадровою політикою, найвищий ступінь інформування про ситуацію й навколо її, цілеспрямованість і самовіддача суспільства й кожного його члена.

Антикризове керування використовує наступні підходи:

1. Процесний, керування розглядається як серія безперервних взаємозалежних процесів.

2. Системний, керування розглядається як сукупність взаємозалежних елементів системи.

3. Ситуаційний, керування розглядається як підхід до конкретної ситуації.

Якість керування залежить від застосування саме тих підходів, принципів і методів, які на даний момент часу й у даній конкретній ситуації найбільш ефективні.

Антикризове керування передбачає заходи щодо попередження кризової ситуації й заходу щодо ліквідації кризи у випадку його виникнення. Воно вивчає й аналізує можливості внутрішнього середовища або внутрішній стан системи (суспільства, держави) і вивчає й прогнозує можливі фактори впливу зовнішнього середовища (міжнародні фактори) [11, 73].

Антикризове керування - це керування в що наближається або вже наявної ситуації, коли часу на її вивчення й ухвалення рішення або дуже мало, або зовсім немає. Виникаючі нестандартні ситуації змінюються в процесі динамічного розвитку, обростають, як сніжний кому, всі новими й новими проблемами, факторами внутрішнього середовища (втеча капіталу із країни, ріст інфляційних процесів, пов'язаних з очікуванням кризи, згортання й закриття виробництв, скорочення робочих місць) і факторами зовнішнього середовища (скорочення міжнародної торгівлі й фінансових відносин). Все це вимагає знань, наявності необхідних кадрів, інформованості, організації й організованості в прийнятті й реалізації складних і відповідальних рішень і мер.

До завдань антикризового керування ставляться:

1. Постійний облік фактору невизначеності;

2. Постійний облік фактору часу;

3. Постійна оцінка й переоцінка виникаючих проблем залежно від зміни зовнішнього середовища;

4. Постійний аналіз економічної ситуації й внутрішніх можливостей країни;

5. Мінімізація часу реагування на виникаючі проблеми;

6. Адаптація структури керування до умов, що змінюються, і цілям для підвищення ефективності керування;

7. Використання ситуаційного й комплексного підходів до рішення проблеми;

8. Зацікавленість і мотивація суспільства;

9. Мобілізація й використання всіх наявних фінансових, трудових і матеріальних ресурсів, досягнень у науці й техніку.

Для рішення завдань по попередженню кризової ситуації й ліквідації кризи у випадку його виникнення необхідні спеціальні міри й підходи.

Попередження кризової ситуації складається з наступних етапів:

1. Утворення антикризової групи. Виконавець-Керівник країни.

Аналіз подій, фактів, обробка інформації з питань, що цікавлять, і прогнозування подальшого розвитку подій. Виконавець - антикризова група.

2. Вибір і прийняття рішень по можливих виникненнях кризових ситуацій. Виконавець - керівник країни.

3. Комплексний підхід до реалізації ухваленого рішення щодо попередження кризових ситуацій.

При реалізації етапів, що попереджають, хоча і є час, але його необхідно використовувати ощадливо, з метою й користю [17, 80].

Етапи подолання кризи трохи відрізняються від етапів попередження кризової ситуації:

1. Утворення антикризової групи.

2. Аналіз і оцінка подій, фактів, обробка інформації в гранично стислий термін.

3. Вибір і оперативне прийняття рішень в ув'язуванні з короткостроковими й середньостроковими цілями.

4. Реалізація мер по зменшенню ймовірних втрат і зм'якшенню ваги наслідків кризи.

5. Реалізація мер по відновленню положення, що існувало до виникнення кризи.

І етапи попередження, і етапи подолання кризової ситуації повинні контролюватися, це провадиться антикризовою групою високо-кваліфікованих фахівців під керівництвом керівника країни. Кожний наступний етап залежить від якості виконання попереднього, тому найпершим і найголовнішим завданням є формування антикризової групи і її кадровий склад. У цю групу повинні входити кращі із кращих професіоналів, люди з найвищим рівнем знань, що вміють оцінювати, аналізувати й передбачати. Антикризова група також розробляє мету, завдання й заходи щодо запобігання й ліквідації криз [9, 101].

При виникненні кризової ситуації, часу на її подолання дуже мало. Очікування й не реагування ведуть до збільшення й різкого розвитку кризи, при цьому розростання кризових ситуацій передається на всі сфери суспільства. Підхід до рішення виникаючих проблем повинен бути ситуаційним і комплексним одночасно, з урахуванням тимчасового періоду. Часовий період характеризує мети й завдання за рішенням проблем у конкретний час і їхню зміну із часом, що припускає й веде до різноманіття в прийнятті управлінських рішень і їхнього вибору. Заходи щодо ліквідації передкризової або кризової ситуації ведуть до методів регулювання економікою в масштабах суспільства - тверде керування, оперативне й стратегічне планування; тверде регулювання виробництва товарів і послуг з метою недопущення надвиробництва й падіння цін, регулювання імпорту й стимулювання експорту, різке скорочення всіх видів державних видатків і збільшення інвестицій у науку й виробництво нових технологій, товарів і послуг, перепрофілювання або розпродаж збиткових державних підприємств і неефективних виробництв, активна антиінфляційна й грошово-кредитна політика. Різноманіття мір і їхнє комплексне використання висувають високі вимоги до кваліфікації управлінських кадрів. Невдачі в дозволі кризових ситуацій - результат обмежених і низького рівня знань. Шлях до успіху лежить через знання й застосування їх на практиці.

Антикризове керування на різних стадіях розвитку кризової ситуації проявляється в різному ступені. Воно найбільш ефективно в передкризовій ситуації й при легких кризах. При збільшенні кризи ефективність керування знижується, тобто знижуються можливості антикризового керування, при цьому витрати держави на подолання кризи досягають свого піка [15, 64].

З вищевикладеного треба, що чим важче кризова ситуація, тим менше можливості держави самостійно ліквідувати її наслідку й тем більше ймовірність втручання зовнішніх джерел. Ця ситуація приведе до зниження й втрати впливу державних інститутів влади на економіку країни й пропорційна передача керування економікою й, відповідно, влади зовнішнім джерелам.

Розділ 2. Пропозиції щодо покращення самоменеджмету на ПП «Конекс»

2.1 Обґрунтування шляхів покращення самоменеджменту на підприємстві ПП «Конекс»

Як показує аналіз оцінки персоналу та рівня самоменеджменту досить актуальним є вдосконалення системи само менеджменту на ПП «Конекс». І одним із найбільш важливих завдань даної необхідності являється вироблення певної системи, яка дозволить спрямувати удосконалення само менеджменту в правильному руслі і дасть можливість повноцінно сформувати стратегію вдосконалення.

Перш ніж висунути гіпотезу про нову парадигму, виконаємо короткий ретроспективний аналіз систем керування. Уже на самому початку розвитку теорії й практики менеджменту спостерігалася певна зміна об'єктів уваги дослідників. Ф. Тейлор і його послідовники розглядали окремого робітника, К. Адамецки - ділянка з устаткуванням і людьми (прокатний стан), представники адміністративної школи - підприємство. У цілому головним завданням цього етапу є підвищення ефективності виробництва за рахунок глибокого поділу праці й ефекту масштабу.

Період до 30-х років XX в. прийнято вважати часом правління виробника. Нові товари (наприклад, автомобілі) у міру зниження ціни (досягнутого, як правило, завдяки нарощуванню масштабів виробництва) швидко знаходили свого покупця. Перемогу в конкурентній боротьбі брав той, хто міг з меншими витратами запропонувати досить якісний товар. Цей період можна назвати епохою масового виробництва [19, 52].

Однак стратегія «лідерства по найнижчих цінах» у міру задоволення первинного попиту стала давати збій: споживач, бажаючи більшої розмаїтості, початків перехоплювати ініціативу впливу на ринку. Це викликало до життя політикові «товарної диференціації», проведення якого зажадало більших вкладень у науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки. Як слідство, з'явилися спроби розгляду споживача як головного джерела благополуччя фірми. Період з 30-х до середини 50-х років названий епохою масового збуту. Саме тоді почалися перші дослідження з аналізу запитів споживачів, однак до теорії маркетингу було ще досить далеко.

Після другої світової війни, у зв'язку з появою нових методів (зокрема, дослідження операцій - це напрямок розвивався спочатку для рішення військових завдань) і інструментальних коштів (перші покоління ЕОМ) прийшли до ідеї оптимізації виробництва. При цьому дані погляди не носили характеру заперечення попередніх досягнень теорії керування, а наголошували на розширенні можливостей менеджменту за рахунок залучення нових інструментів [27, 124].

Орієнтація на ринок наприкінці 60-х - початку 70-х років ситуація здобуває інші обриси. Тепер уже споживач диктував, що повинне бути зроблене для задоволення його потреб і потреб. Все більша частка витрат у фірм починає йти на дослідження ринку. Популярної стає "фокусна стратегія", орієнтована на краще, чим конкуренти, задоволення потреб конкретного контингенту покупців.

Сутність парадигми керування, орієнтованої на ринок, у тім, що швидкозміне зовнішнє середовище розглядається як даність, що неможливо змінити. Головним завданням фірми стає пристосування до факторів середовища (як прямого, так і непрямого впливу). Як слідство, з'являється гостра потреба в спеціальних інструментах керування, що забезпечують найкраще рішення завдання. У якості одного з таких інструментів виступає маркетинг.

В 70-е роки народилася сучасна теорія маркетингу. Етапи її розвитку можна простежити по назвах змінюючихся одне одного концепцій - орієнтований на окремого покупця (до 70-х років), соціально-етичний (до 90-х років), стратегічний маркетинг (до справжніх днів). Незважаючи на зміну концепцій, сутність маркетингу практично не мінялася.

У маркетингу можна виділити дві основні складові: інструменти по дослідженню швидко мінливої й практично що не піддається впливу фірми зовнішнього середовища; керовані з боку фірми змінні маркетингу (у цьому плані особливу популярність придбала «модель 4Р» - Product, Price, Promotion & Place). Завдання маркетингових служб фірми в тім, щоб допомогти керівництву знайти найкращі методи адаптації до мінливого ринку.

Сучасний підхід - дві методології стратегічного аналізу

Аналіз досліджень у розглянутій області показує, що на сьогоднішній день існують дві точки зору, які, однак, скоріше доповнюють, ніж витісняють одна іншу.

Швейцарський доктор політології Т. Йеннер так намагається привести до знаменника дискусію між риночниками й теоретиками, що розвивають ресурсну концепцію стратегічного керування: "У рамках індустріально-економічного підходу найважливіше значення надається ступеню привабливості галузі... Тому підприємство, що розраховує на стратегічний успіх, повинне ретельно вибирати галузь, виходити на найбільш вигідні ринки".

Подібна точка зору домінувала в 80-е роки. Зокрема, рішення по диверсифікованості виробництва приймалися саме з розрахунком на ринки, що обіцяють високий прибуток. Однак невдачі багатьох із цих проектів поставили під сумнів залежність довгострокового успіху тільки від умов обраної галузі... Поряд із цим результати численних досліджень показали, що специфічні внутріфірмові параметри впливали на розходження в успіху підприємств, чим галузеві характеристики. Тому в дискусіях по стратегічному менеджменті на перший план останнім часом вийшов питання про пріоритетну значимість власних ресурсів і можливостей підприємств.

Прихильники цієї точки зору вважають, що в рамках стратегічного менеджменту основне завдання повинна укладатися в тім, щоб розвивати внутріфірмові ресурси й компетенції, які дозволили б підприємству завоювати переваги перед конкурентами [18, 67].

Отже, принаймні двічі в теорії й практиці менеджменту спостерігається заперечення попередніх підходів - «увага самій фірмі» переміняється "ринковою концепцією керування підприємством", у свою чергу парадигмою, що витісняється, у якій більше значення, чим ринкові можливості підприємства, грають внутрішні ресурси й компетенції фірми.

У рамках ресурсного підходу керування господарською структурою однаково важливими вважаються всі ресурси - матеріально-технічна, фінансові, система маркетингу, персонал організації й ін. Що стосується еволюції підходів, то зміна точок зору особливо яскраво проявляється в керуванні людськими ресурсами.

Зміна поглядів на керування персоналом Концепцій у цій сфері на сьогоднішній день досить багато. Тому дослідники, що займаються теоріями лідерства, змушені для зручності розгляду класифікувати їх в окремі групи.

Зокрема, серед тих з них, які прийнято відносити до мотиваційного підходу, особливу популярність придбали так звані теорії «X» і «Y», автором яких є Д. Мак Грегор, а також теорія «Z» У.Оучи. Даний підхід припускає, що відповідний стиль керування керівника формує відповідну реакцію колективу у формі його поведінкових установок. Автократичний стиль породжує ледачого співробітника, якого потрібно змушувати працювати (теорія «X»). Демократичний стимулює поява ініціативи в персоналу (теорія «Y»). Відповідно до теорії «Z», організація буде діяти особливо успішно, якщо її менеджмент керується такими принципами, як формування глибоких переконань у спільних етичних цінностях, вирощування сильної корпоративної культури, холистический підхід до працівника (фірма - це родина) і ін. [13, 87].

Д.Мерсер, аналізуючи особливості кадрової політики у фірмі ИБМ, побачив там прояв теорії «Z». Причому він додав у неї додаткові принципи (назвав їхньою теорією «I»), серед яких особливо важливими стали сильна віра в індивідуалізм і єдиний статус для всіх працівників. Теорії «Z» і «I», що підкреслюють особливе значення творчої енергії окремої людини, безсумнівно, підійшли найбільше близько до нової точки зору на персонал.

Одна з особливостей сучасної Росії в тім, що за короткий період вона проходить всі ті етапи розвитку, які Захід «переварював» протягом 100 років.

Розглянемо типовий приклад розвитку вітчизняної комерційної організації. Допустимо, фірма займається телекомунікаційним бізнесом (сфера діяльності в даному аналізі ролі не грає). На першому етапі функціонування її керівництво ставилося до догляду персоналу зовсім спокійно (кількість дипломованих і досить кваліфікованих фахівців перевищувалася попит). Згодом виділилася група професіоналів, які для підприємства становили великий інтерес. Таких працівників на вулиці знайти вже важко, хіба що в конкурентів. Їхній догляд (за якимись причинами) для фірми хворобливе, тому керівництво початок шукати додаткові стимули для їхнього втримання.

Нарешті, організація досягла такого ступеня розвитку, коли ряд співробітників став її головним капіталом. Це унікальні професіонали, замінити яким практично неможливо. Керівництву, щоб утримати таких працівників, залишаються єдині кошти - забезпечити найкраще задоволення їхніх зростаючих потреб. Додатковим заходом по збереженню фірми може бути підготовка цими фахівцями дублерів, однак останнє є надто дорогим задоволенням. Витрати на таку підготовку здатні привести до зниження конкурентоспроможності [14, 29].

Тому необхідно переходити до нової концепції керування персоналом на рівні господарюючої структури. Її сутність - у розгляді Людини як головний об'єкт інтересів менеджменту. Завдання керівництва при цьому укладається в проведенні такої кадрової політики, коли метою всієї діяльності по керуванню персоналом стає найкраще задоволення зростаючих запитів і, потреб кожного члена організації.

Що ж міняється при даній точці зору на персонал? Насамперед крапка відліку, система поглядів на кожного працівника фірми.

Дотепер при всіх міркуваннях про важливість кадрів і створення найбільш сприятливих умов для розкриття потенціалу кожного співробітника він розглядався як об'єкт, що підлягає керуванню з боку фірми. Новий підхід припускає, що людина є мінливої, але некерованої змінної підприємства.

Завдання менеджменту в цьому випадку в тім, щоб пізнати закономірності розвитку особистості й розробити відповідні програми, що забезпечують краще, чим конкуренти, задоволення зростаючих потреб кожного працівника. Результатом даної діяльності повинна стати прибуток, що збільшується.

Таким чином, змінюється система поглядів на людину в організації: не його змушують бігати, щоб забезпечити продуктивну роботу, а фірма крутиться навколо співробітника, намагаючись щонайкраще задовольнити його зростаючі запити. Можливо, спочатку це здасться дивним (точно також при переході від адміністративної системи до ринкового спочатку дивним здавалося, що не фірма диктує покупцеві свою волю, а він їй). Хто не зможе цього вчасно зрозуміти, може виявитися неконкурентоспроможним на ринку.

Новий похід до керування персоналом вимагає рішення двох типів завдань: перший - вивчення людини на підприємстві, другий - розробка програми дій, спрямованої на найкраще задоволення потреб окремого співробітника (див. малюнок). Кінцевий результат такої діяльності повинен виявитися в тім, що кожний член колективу підприємства у свою чергу стане краще працювати.

Наскільки ми готові до роботи по-новому? Поки на це питання відповісти важко. Дана точка зору на керування персоналом, безсумнівно, зажадає іншого інструментарію. Представляється, що одним з таких інструментів стане самоменеджмент, роль якого дотепер явно недооцінювалася.

Спочатку самоменеджмент розглядався лише як розділ, пов'язаний з науковою організацією праці керівника. Останнім часом він почав виділятися як самостійна область знань. У рамках розглянутого підходу самоменеджмент може стати найважливішій складовій частиною, що забезпечує менеджмент ефективними інструментами вивчення працівників підприємства.

Дані дослідження показують деяку різноманітність думок з приводу того, чи потрібно і як саме здійснювати самоменеджмент ПП «Конекс».

2.2 Інформаційний менеджмент самоменеджменту на ПП «Конекс»

Сучасний етап розвитку світової цивілізації характеризується дією глобальних тенденцій, широким застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, що дозволяє стверджувати про розгортання інформаційної революції, яка за своїми масштабами та наслідками перевершує промислову і науково-технічну революції попередніх століть.

Формування інформаційно-технологічного суспільства, інтелектуалізація економіки, розвиток інноваційного підприємництва сприяють перетворенню інформації в стратегічний ресурс і фактор стійкого соціально-економічного розвитку країни. Більше того, типовим стає процес швидкого застаріння знань, їх девальвації. За таких умов особливого значення набуває досвід і система цінностей людини, її інформаційна культура, здатність до безперервної освіти.

За умов утвердження глобальних комунікацій, перетворення інформації в ресурс розвитку людина як суб'єкт інформаційного суспільства без певної культури роботи з інформацією де-факто не може відбутися: адже лише здатність до опанування необхідною інформацією, володіння прийомами та технологіями її раціонального використання є показником освіченості, здатності до прийняття управлінських рішень з урахуванням можливих екологічних, економічних, моральних, естетичних тощо наслідків. І тут без відповідного рівня інформаційної культури як засобу аналізу, обробки, використання та зберігання, передачі інформації не обійтися.

Таким чином, формування інформаційної культури суб'єктів управління постає одним із основних завдань сучасного суспільства, оскільки вона: по-перше, визначає соціально необхідний рівень інформованості управлінця, що відповідає рівню розвитку інформаційного суспільства в цілому; по-друге, формує систему ціннісних орієнтацій, суб'єктів управління, що виявляється в доборі циркулюючої інформації, її оцінці, критичному осмисленні і ефективному використанні у соціальному управлінні.

В області менеджменту інформаційні комп'ютерні системи відіграють сьогодні досить велику роль, хоча далеко не вирішальну, оскільки управління все ж таки більше пов'язане з людським, а не машинним фактором. Проте у морі інформації швидкодія обчислювальної техніки стає у пригоді.

Так, комп'ютери дають змогу аналізувати і порівнювати мільйони інформаційних одиниць за лічені долі секунди, за допомогою певних програм можна швидко простежувати динаміку розвитку тих чи інших даних, збір інформації відбувається практично миттєво (особливо в умовах окремого підприємства), полегшується зв'язок з співробітниками чи клієнтами. Зростають можливості керуючого персоналу (менеджерів).

Окрім цього слід згадати всесвітню комп'ютерну мережу Інтернет, через яку можна займатися як продажем чи купівлею сировини, готової продукції, так і підбирати потрібні кадри, потрібну інформацію професіоналів по тому чи іншому питанню [17, 147].

Концепція маркетингу за багато років свого існування перетерпіла ряд змін. Сьогодні найбільшу популярність набула модель «маркетингового керування», тобто довгострокового планування і прогнозування, що спирається на дослідження ринку, поводження і звичок покупця, використання комплексних методів формування попиту і стимулювання посередників, задоволення потреб конкретних цільових груп покупців. У центрі сучасної концепції маркетингу знаходиться споживач. І якщо до останнього часу можливість одержання його «рентгенівського знімка» представлялася, те зі становленням інтерактивних каналів зв'язку мрії про «прозорий» покупці стали здобувати реальні форми.

Сучасне суспільство надає усе більшій кількості своїх членів право вибору при покупці товарів і послуг. І вибір цей у першу чергу базується на якості обслуговування. Споживач вже оцінив переваги інтерактивного контакту з продавцем, головними з який є швидка реакція на запити, висока швидкість виконання замовлень, зручність одержання майже необмеженої інформації.

Дослідження, проведені в Німеччині, показують, що середній вік мандрівників по кіберпростору складає 29 років; 62% з них чи мають вище утворення, чи близькі до його завершення.

Вищі керівники ряду компаній продовжують вважати, що контингент користувачів глобальних мереж складають лише одні студенти й університетські професора, що у кіберпросторі займаються винятково пошуком наукової інформації і нічого не купують. Дані німецьких комерційних банків свідчать про зворотний. Так велика частина звертань до WEB-сервера найбільшого з них - Deutsche Bank - здійснюється з домашніх ПК і з місць роботи, а не з вузівських і шкільних стін.

Відмінною рисою INTERNET як нової інфраструктури маркетингу і збуту є той факт, що тут поки не діє основний принцип ринкової економіки: попит народжує пропозицію. Досвід багатьох країн свідчить, що не споживач визначає обсяг цифрових послуг. Навпроти, постачальники і виробники дійдуть висновку про необхідність стрибнути на підніжку експресу, що відходить, “INTERNET”. І це не тільки питання престижу, але і побоювання, що кращі місця на цьому перспективному ринку розхапають інші.

Не менш важливою перевагою електронних каналів є більш тісний контакт із покупцем. Інтерактивний контакт із покупцем забезпечує також більш тісну прив'язку їх до фірми. Рагнал Нільсон, директор інформаційного відділу одного з найбільших торгових будинків у ФРН Karstadt, не сумнівається в тому, що в століття глобальної електронної торгівлі уважне ставлення до покупця стане вирішальним фактором у конкурентній боротьбі, оскільки суперники будуть знаходиться на відстані одного щиглика миші.

«Населення» кіберпростору поки складається майже винятково з чоловіків (за різними оцінками, на 70-90%). У цьому зв'язку, наприклад, постачальники автомобілів знаходяться в кращому положенні в порівнянні з продавцями продуктів харчування й одягу, тому що останні вибираються в основному жінки, а вони поки ще далекі від ПК. Товар, що просувається, повинний становити інтерес для вікової категорії 18 - 40 років, оскільки саме до неї відноситься 70% «населення» кіберпростору.

Не можна, однак, випустити з уваги той факт, що стовідсоткові споживачі електронного ринку, яких у Росії і в Україні, не більше півмільйона, мають родичів і друзів, здебільшого ще що не пізнали можливостей кібернетичного світу, але є його непрямими споживачами.

Окрім цього слід згадати методи, які використовує менеджмент при розробці управлінських підходів у керуванні тим чи іншим підприємством.

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень. (Модель - це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об'єкту, який досліджується. Вона є спрощеною конкретною життєвою (управлінською) ситуацією, іншими словами в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо). А хто, як не інформаційні комп'ютерні системи можуть на сьогоднішній день повноцінно, а головне - оперативно відтворювати ті чи інші моделі, опираючись на конкретні цифри чи факти, який збирає з сьогодення віртуальний світ.

Стратегічні, тактичні та оперативні комплексно поставлені задачі управління діяльністю організації можна вирішувати лише за допомогою успішно діючої інформаційної системи менеджменту, яка базується на використанні сучасних програмних візуальних оболонок, економіко-математичних методів і моделей, засобів об'єктно-орієнтованого програмування, сучасних засобів електронної обчислювальної техніки і засобів зв'язку. Інформаційна система менеджменту повинна забезпечувати комплексне вирішення стандартних спеціалізованих задач кожної складової інформаційної підсистеми, проводити економічне прогнозування і аналіз в кожній окремій підгрупі даних підсистем, і, врешті, дозволяти проводити моделювання управлінських рішень, як найвищий критерій адекватності реагування в розглянутій ситуації [23, 47].

Сучасні інформаційні технології дозволяють створювати єдине інформаційне середовище в організації (фізичну основу якого становлять інтегровані комп'ютерні мережі та системи зв'язку), яке допомагає у динаміці супроводжувати та координувати, як внутрішню, так і зовнішню діяльність.

Зокрема, такий підхід включає технічну, організаційну та методологічну інтеграцію таких базових напрямків управлінської діяльності, як виробничу, організаційну, маркетингову, фінансову, бухгалтерську, кадрову та проектно-конструкторську. Інформаційні ресурси розміщуються в розподілених базах даних, які працюють в полі єдиних протоколів та правил під керівництвом адміністратора даної мережі.

2.3 Вдосконалення ефективності самоменеджменту

Як зробити планування гнучким, зручним і комфортним, таким, який би не заганяв в надто жорсткі рамки, - дізнаємось далі. Необхідно врахувати: План обов'язково повинен бути матеріальним (на папері чи в електронному варіанті). Є одне прислів'я: «найгостріша пам'ять тупіша найтупішого олівця». Людська голова не здатна тримати надто багато інформації одночасно. Обов'язково записуйте всі задачі на день і регулярно прочитуйте цей список протягом дня. Це потребує всього кілька хвилин, але дасть вам керованість і контроль ваших задач, можливість нічого не забувати і правильно розставляти пріоритети.

Переваги оволодіння мистецтва самоменеджменту полягають у наступному: виконання роботи з меншими витратами часу, найкраща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволення з посади; активна мотивація праці; зростання кваліфікації; зниження завантаженість роботою; скорочення помилок і під час своїх можливостей; досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.

Є кілька методик планування часу й прийняття рішень. Розглянемо що з них.

Метод «Альпи» включає у собі п'ять стадій: 1. Упорядкування завдань дня. 2. Оцінка тривалості акцій. 3. Резервування часу «про запас» (60:40). 4. Прийняття рішень щодо пріоритетним, скорочень і передорученю (делегування). 5. Наступний контроль - перенесення недоопрацьованого.

Ведення щоденника часу, що є одночасно календар-памятку, особистий щоденник, записничок, інструмент планування, довідник, абонементну книжку, картотеку ідей інструмент контроля.

Застосування принципу Парето (співвідношення 80: 20) у тому, що коли всі робочі функції розглядати з погляду їхньої ефективності, то виявиться, що 80 % кінцевих результатів досягається за 20 % витраченого часу, тоді як інші 20 % підсумку «поглинають» 80 % робочого часу.

Встановлення пріоритетів з допомогою аналізу АБВ включає у собі три закономірності:

Найважливіші завдання (категорія А) становить приблизно 15 % кількості всіх завдань та внутрішніх справ, якими зайнятий керівник. Власна значимість з завдань (себто внеску до досягнення мети) становить, проте, приблизно 65 %;

На важливі завдання (категорія Б) доводиться загалом загальної кількості і 20 % значимості завдань й у керівника;

Менш важливі соціальні й несуттєві завдання (категорія У) становить, навпаки, 65 % загальної кількості завдань, але мають незначну частку - близько 15 % у спільній «вартості» всіх справ, потрібно виконати [14, 67].

Слід врахувати, що запровадження пріоритетів - важливе правило ефективної технічної роботи. Потрібно усвідомити, що не можна зробити і в усіх потрібно зробити. Завжди треба розпочинати від самих важливих справ.

Аналіз за принципом Эйзенхауэра

Відповідно до цього правила встановлюються за такими критеріями, як терміновість і важливість справ.

Залежно від рівня терміновості й важливості завдання різняться чотири можливості їх оцінки (у результаті) виконанням:

1) термінові/важливі справи. За них потрібно прийматися негайно й самому їх виконувати.

2) термінові/менш важливі справи.

3) Менш термінові/ важливі завдання. Їх зайве виконувати терміново. Але потрібно проконтролювати, що вони не перейшли до розряду термінових справ.

4) Менш термінові/менш важливі завдання.

Розглянуті аспекти самоменеджменту за своїм характером носять раціоналістичний підхід чи так званий західний, розвиваючий спроможності російських і силу розуму.

Завдання самоменеджмента враховують і такий чинник діяльності, як біологічний, що включає у собі поняття природного ритму роботи індивідуально кожному за чоловіки й поняття біоритмів.

Працездатність кожної людини схильна до певним коливань, які у рамках природного ритму. Кажуть звичайно «людині ранку» чи «жайворонка» і «людині вечора» чи «сові». Пік працездатності припадає в них на різні періоди дня. Кожен може пристосуватися до цих коливань своєї працездатності. Необхідно вивчати свої і використовувати ці закономірності у своїй розпорядку дня.

У кожної людини присутні і впливають три різних потоків энергії:

- фізичний ритм (впливає фізичну собі силу й на силу воли);

- психічний ритм (зумовлює динаміку почуттів, настроїв, творчих сил);

- інтелектуальний ритм (впливає розумові здібності).

Оскільки тривалість окремих періодів різна (23, 28 і 33 дня), в кожного людини завжди спостерігаються різні, постійно міняються комбінації характеристик фізичного, психологічного і інтелектуального стану [12, 53].

Облік свого індивідуального біоритмічного стану дозволяє поліпшити працездатність, враховуючи його при складанні планів роботи.

Внутрішній шлях самовдосконалення значно складніший, хоч і окупається в багато разів більше. Результати його відчуваються відразу, коли знайшли свій істинний, індивідуальний, свій неповторний шлях. Так важливий не зовнішній бік добробуту (це є лише наслідком внутрішніх причин), а стан внутрішнього душевного комфорту, визначення істинних цілей та бажань. Найчастіше ми зустрічаємо тягнемося до чогось, що не є нашими власними бажанням, а визначено бажаннями й цілями соціуму, у якому перебуваємо. Саме тому досягнення поставлених цілей відбувається важко, з більшими на те зусиллями чи взагалі здійснюється. Ми спонукувані якимись потребами, які насправді, не є нашими, а продиктовані нашими рідними, близькими, вчителями, знайомими тощо. Рухаємося потоком, не усвідомлюючи себе повноцінної одиницею Всесвіту й світу. До того ж опиняємося зануреними у різноманітних проблеми, неприємності.

Тож у першу чергу, ми маємо навчитися не ототожнювати себе з іншими, визначити межі свого «я», вивчити її слабкі й сильні боку. Здобути свою справжню свободу, що є свобода внутрішня, це свобода духу, свобода думок та вчинків. Людина яка оволоділа цією свободою, іде у життя власним шляхом, знаходить свій, індивідуальний сенс життя і робить тільки те, що потрібно саме їй, інакше, чого від неї очікують оточуючі.

Допомогти у тому зможе система ПЕІР - система подальшого енергоінформаційного розвитку. Це з шляхів досягнення внутрішньої гармонії, визначення всіх своїх цінностей, проходження їх і перетворення їх у життя. Це чудовий спосіб як найменше залежати від зовнішніх обставин, бути визначальним, а чи не певним. Система ПЕІР допоможе «помітити» свої справжні бажання і ефективно втілити у життя, не зациклюючись ними і прив'язуючись до ним.

У самій людині закладено усе необхідне у тому, щоб жити, розвиватися, вдосконалюватися, допомагати самої себе справлятися відносини із своїми проблемами. Кожна молода людина створено те щоб зуміти допомогти самої себе. Ні не може бути істинної допомоги, крім самодопомоги. «Порятунок потопаючого - справа рук самого потопаючого». Про це свідчить Д.Верищагшин, пропонуючи самому навчитися управляти власною долею, привнести гармонію і в своє життя [6, 79].

Коли краще планувати робочий день? Класичні ТМ-джерела твердо наполягають - звечора. Проте в плануванні звечора і зранку є свої плюси і мінуси:

Планування дня звечора - добре завершує пройдений робочий день, легше переключитися в режим неробочого часу і відпочинку, новий день починається з доволі ясної і визначеної картини майбутніх дій, а не хаосу. Зручно в більш стабільній і передбачуваній діяльності.

Планування дня зранку - добре працює вирішенням «уточнюючих задач», тобто звіренням (чи підтвердженням) часу зустрічі з контрагентами, роздачею доручень і уточнюючої інформації підданим і т.п. Зручно в менш передбачуваній діяльності, коли вище значення «уточнюючих задач».

В будь-якому випадку, звечора чи зранку планувався день, - до плану ні в якому разі не можна відноситися як до закону. План повинен обов'язково коректуватися при зміні обставин. Часу на це буде потрібно десь 5-7 хвилин за цілий день. Проте грамотне планування зекономить години, а іноді і тижні звільнені від зайвої роботи.

Якщо ви досить багато переміщаєтесь по офісу чи місту, бажано потурбуватися про те, щоб план був мобільним. Підійде невеликий щоденник або розпечатаний і скріплений комплект бланків зручного для вас формату.

Кілька правил, які допомагають підвищити ефективність самоменеджменту:

- Не готуватися на виконання багатьох справ;

- На день планувати 2-3 першочергові справи і 4-5 менш важливі;

- Починати день з важчих і нецікавих справ, закінчувати з простих і цікавих;

- Щодня залишати 20-30% часу на непередбачувані обставини;

- Не робити завдання самому якщо його можна доручити комусь іншому;

- Не братися за нову справу не завершивши попередньої.

Як правильно скласти план своїх справ?

Хороший план має відповідати кільком критеріям. Ось вони:

- в переліку видів діяльності не повинно бути місця для нездійсненних справ;

- враховуйте складність кожного конкретного завдання, часові та інші витрати на його виконання;

- передбачте поправки на непередбачуваний випадок, а також розрахуйте час на виконання того або іншого завдання;

- чітко визначте пріоритети як один з вирішальних чинників раціонального використання часу;

Чи має сенс планувати не лише роботу, але і особисте життя, відпочинок?

Ми часто думаємо, що бути успішним в роботі - це основне завдання в житті. Проте, ставлячи успіх в роботі на перше місце, ми забуваємо про те, що якщо людина не розвивається як творча особа, не відчуває себе значимим, потрібним, відпочилим, то дуже скоро соціальні успіхи на роботі будуть або повторюватися, або помалу сходити нанівець, і робота стане здаватися нудною. Щоб цього не відбувалося, потрібно планувати особисте життя, здоров'я, міжособові стосунки - все це робить Ваше життя гармонійним. Це як великий корабель, він має бути без пробоїн і тріщин, інакше, врешті-решт, розсиплеться на дрібні частини.

Планування за допомогою методу «Альпи».

В чому полягає метод «Альпи»? Метод «Альпи» відносно простий, і після деяких вправ Вам буде потрібно в середньому не більше 10 хвилин для складання щоденного плану.

Метод включає п'ять стадій:

1) складання завдань;

2) оцінку тривалості планованих дій;

3) резервування часу (у співвідношенні 60:40);

4) ухвалення рішень по пріоритетах і передорученні окремих операцій;

5) контроль (облік незробленого).

Що дає метод «Альпи»? Використання методу «Альпи» дає наступні основні переваги:

- Кращий настрій на майбутній робочий день.

- Планування наступного дня.

- Чітке уявлення про завдання дня.

- Впорядкування перебігу дня.

- Подолання забудькуватості.

- Концентрація на найбільш істотному.

- Зменшення об'єму «паперової» роботи.

- Ухвалення рішень про встановлення пріоритетів і про передоручення.

- Скорочення перешкод і небажаних перерв.

- Зменшення стресів і нервового напруження

- Покращення самоконтролю.

- Підвищення задоволення і мотивації.

- Виграш в часі за рахунок методичної організації праці.

При успішному використанні техніки планування часу і методів наукової організації праці Ви зможете щодня економити від 10 до 20% Вашого часу!

З чого почати планування по методу «Альпи»?

Перша стадія - складання завдань. Для цього запишіть під відповідними рубриками формуляру «План дня» все те, що Ви хочете або повинні зробити наступного дня:

- завдання із списку справ або з тижневого (місячного) плану;

- невиконане напередодні;

- справи, що додалися;

- терміни, які треба дотримати;

- періодично виникаючі завдання

Що робити після визначення списку завдань на день?

Пам'ятайте, що реалістичний план дня має бути завжди обмежений тим, що Ви фактично в змозі зробити. Після визначення списку завдань на день Вам необхідно оцінити зразкову тривалість запланованих дій.

Очевидно, що тривалість окремих справ неможливо оцінити абсолютно точно. Проте після набуття деякого досвіду Ви навчитеся точніше планувати свій час. Майте також на увазі, що робота часто вимагає стільки часу, скільки його є у Вашому розпорядженні. Отже, встановлюючи для окремих справ конкретний проміжок часу, Ви вимушуєте себе укладатися саме в цей час. Ви працюєте значно зосередженіше і більш послідовно позбавляєтеся від перешкод, якщо під конкретне завдання Ви виділили певний час.

Скільки часу потрібно резервувати «про запас»?

При складанні плану дня дотримуйтеся основного правила планування часу, згідно з яким планом повинно бути охоплено не більше 60% Вашого часу і приблизно 40% повинно бути залишено як резервний час для несподіваних справ. Якщо Ви виходите з 10-годинного робочого дня, то це означає, що Вам слід охопити планом не більше 6 годин. Проте Вашою метою має бути 8-годинний робочий день, при цьому запланований час повинен складати приблизно 5 годин!

Якщо Ви запланували більше 60 % свого часу, то слід невблаганно довести складений Вами список завдань до вказаних параметрів, встановлюючи пріоритети, передоручаючи справи і скорочуючи відпущений на них час. Залишок справ має бути або перенесений наступного дня, або викреслений, або завершений за рахунок наднормових.

Чим завершується планування по методу «Альпи»?

Четверта стадія планування: ухвалення рішень за пріоритетами, скороченнями і передорученнями. Мета: скоротити час, відведений на виконання завдань дня, до 5-6 годин. Для цього, по-перше, встановите однозначні пріоритети для своїх справ і уточнити відповідно до них завдання дня. По-друге, перевірте ще раз скалькульовану Вами потребу в часі, і скоротіть час на всі справи до абсолютно необхідного. Розгляньте кожну дію з точки зору можливості її передоручення і раціоналізації.

І, нарешті, на п'ятому етапі здійснюється контроль за виконанням свого плану дня і перенесення незробленого на інший день. Як показує досвід, не всі завдання вдається виконати, і не всі телефонні розмови можуть відбутися, тому їх доводиться переносити на наступний день. Якщо одну і ту ж справу Ви переносите багато разів, то вона стає для Вас тягарем, і тоді існують дві можливості: Ви нарешті рішуче за неї беретеся і доводите до кінця або Ви відмовляєтеся від цієї справи, так як іноді проблема вирішується сама собою.

Чому план дня рекомендується складати напередодні увечері?

Складайте план до початку роботи, а саме увечері дня. який проходить: з більшою упевненістю і розслабленням Ви відправитеся додому і з більшою концентрацією сил наступного ранку почнете новий день! Вже по дорозі додому і по дорозі на роботу вранці Ваша підсвідомість переробляє завдання дня і готує можливі рішення. Оскільки формулювання основних завдань у Вас перед очима і намічені підходи до їх рішення, новий насичений роботою день виглядає вже не сірим і важким, а осяжним, планованим і керованим.

Планування по системі Франкліна.

Які особливості планування за системою Франкліна? Багато менеджерів і керівників західних компаній з успіхом використовують систему планування, створення якої приписують Бенджаміну Франкліну. Ті, хто застосовують цю систему на практиці, відзначають, що вона допомагає значно підвищити ефективність роботи - як за рахунок ефективнішого управління часом, так і за рахунок планування самої роботи.

На відміну від систем, що будуються на основі обліку вже згаяного часу, система Франкліна "направлена вперед" - вона працює з тим, що має бути зроблене. Глобальне завдання ділиться на підзадачі, ті - на ще дрібніші підзадачі. Візуально цю систему можна відображувати у вигляді ступінчатої піраміди, а процес її застосування - як процес будівництва цієї піраміди.

Як на практиці виглядає процес «будівництва піраміди»?

1. Спочатку укладається масивна основа піраміди, що служить опорою для всіх інших поверхів. Людина визначає свої життєві цінності (грубо кажучи, те, чого вона хоче від життя). Для одного це матеріальний достаток і упевненість в завтрашньому дні. Для іншого - благополуччя в сім'ї, любляча дружина і щасливі діти. Для третього - слава і високий соціальний статус. Для четвертого - влада. Для п'ятого - пізнання. Етап визначення життєвих цінностей є найбільш важливим в побудові піраміди - якщо на цьому етапі буде допущена помилка (наприклад, чоловік вибере «пізнання» і «служіння людям», хоча насправді для нього важливі в першу чергу «популярність» і «високий соціальний статус»), то згодом його неминуче спіткає розчарування. Отже, насамперед треба скласти список життєвих цінностей, причому не треба боятися витратити на це надто багато часу - важливо добре обдумати список. Необхідно переконатися, що вибрані цінності не суперечать одне одному.

2. Наступний етап - побудова другого поверху піраміди, що спирається на перший. Виходячи із складеного списку, людина повинна вирішити, чого вона хоче добитися. Наприклад, якщо хтось вважає, що для нього найбільш важливі «популярність», «влада» і «високий соціальний статус», він може вирішити, що хоче стати президентом США. Треба поставити перед собою глобальну мету. Важливо переконатися, що вибрана мета дійсно відповідає всім життєвим цінностям із складеного на попередньому етапі списку.

3. Третій поверх піраміди спирається на другий. Складається генеральний план - що, за великим рахунком, необхідно, щоб досягти поставленої на попередньому етапі мети. Наприклад, для того, щоб стати президентом США, треба спершу стати губернатором штату або мером одного з великих міст США, треба мати партійну і фінансову підтримку, треба бути відомим публіці оратором, треба мати незаплямовану репутацію, треба бути поважною одруженою людиною, треба здобути вищу освіту в престижному навчальному закладі і т.п. Так і пишеться план. Поставивши перед собою мету, слід скласти генеральний план досягнення мети.

4. Четвертий поверх піраміди - довгостроковий (на декілька років) проміжний план з вказівкою конкретних цілей і конкретних термінів. Вельми важливо вказати, досягненню, якого саме (яких саме) пункту генерального плану сприяє досягнення даної конкретної мети. Ще важливіша вказівка конкретного терміну. Наприклад, якщо людина планує стати президентом і знає, що для цього потрібно мати вищу освіту, він може включити в свій п'ятирічний план наступний пункт: «До кінця 20-хх роки закінчити з відмінністю Гарвардський Університет за фахом «соціологія і політологія» - це, по-перше, дасть мені необхідну вищу освіту, і, по-друге, я зможу завести знайомства з важливими для мене людьми». Отже, слід скласти план на найближчих 4-5 років, задавшись питанням: «Що я можу зробити найближчими роками для досягнення цілей, визначених в генеральному плані?» У плані важливо вказати конкретні цілі і конкретні терміни з точністю до декількох місяців, а також вказати, якому пункту генерального плану відповідає досягнення даної мети.

5. П'ятий поверх - короткостроковий (на термін від декількох тижнів до декількох місяців) план. Дивлячись на довгостроковий план, людина задається питанням: «Що я можу зробити в найближчі тижні або місяці, щоб досягти тієї або цієї меті?» Пункти довгострокового плану розбиваються на конкретніші завдання. Наприклад, якщо в довгостроковому плані є пункт: «Закінчити Гарвардський Університет», то до короткострокового плану увійдуть такі пункти, як «Подати документи в Гарвардський Університет», «Пройти курси по підготовці до іспитів» і тому подібне слід скласти план на термін від 2-3 тижнів до 2-3 місяців і, як і на попередньому етапі, вказати конкретні терміни з точністю до декількох днів.

6. Нарешті, шостий поверх піраміди - це план на день. Складається він, як неважко здогадатися, на основі короткострокового плану - малі завдання вирішуються цілком за один день, більші розбиваються на підзадачі. Наприклад, завдання «Подати документи в Гарвардський Університет» розбивається на такі підзадачі, як «З'ясувати, які документи і кому треба подати», «Оформити необхідні документи», «Відіслати документи» і «Переконатися, що документи отримані», кожну з яких можна призначити на якийсь певний день. Зазвичай план на день не просто складається за день до того, а складається із списку різних справ, які були призначені на цей день протягом декількох попередніх тижнів, частенько до нього також вносяться корективи протягом дня. Складаючи план на день, бажано вказати час виконання для кожного завдання.

Як конкретно виглядатиме процедура складання мого щоденного плану справ за системою Франкліна?

В рамках одного дня в системі Франкліна використовується наступний прийом планування: всі завдання діляться на три категорії: першочергові, другорядні і малозначні.

Як виявляється з назви, першочерговими є завдання, що не терплять зволікання, - кров з носа, але вирішити! Другорядними є завдання, які також бажано вирішити щонайшвидше, але не станеться нічого страшного, якщо, в крайньому випадку, вони будуть затримані на день-два (втім, якщо зволікати з вирішенням другорядного завдання дуже довго, вона може перейти в розряд першочергових). Нарешті, малозначними вважаються завдання, які треба коли-небудь вирішити (добре б, звичайно, сьогодні), але терміни не підтискають і, якщо сьогодні немає часу, то можна відкласти їх на завтра, на післязавтра або на початок наступного місяця.

Протягом дня людина повинна виділяти час в порядку пріоритетів - спершу зайнятися першочерговими завданнями, коли вони будуть вирішені - перейти до другорядних, і лише якщо залишиться час, можна зайнятися справами малозначними. Наприклад, на сьогодні у Вас заплановані наступні справи:

1. Закінчити розробку програми стратегічного розвитку для Вашого клієнта.

2. Закінчити статтю для журналу «Маркетингові дослідження».

3. Привітати співробітника Вашої фірми Петрова з днем народження.

4. Отримати про квітневий семінар з маркетингу, в якому Ви збираєтеся прийняти участь.

5. Забрати куртку з хімчистки.

6. Відповісти на лист читачки Кудрявцевой, переданий Вам редактором журналу «Маркетингові дослідження».

Перше завдання є для Вас першочерговим, оскільки сьогодні витікає термін роботи над програмою і замовник повинен отримати її сьогодні, максимум - завтра, але не пізніше 8 годин ранку. Першочерговим є також третє завдання - людину треба привітати з днем народження саме цього дня.

Четверте і шосте завдання є другорядними - необхідно зробити і те, і інше протягом найближчих днів, було б непогано зробити це сьогодні, але якщо Ви будете дуже зайняті і не зможете виділити час на ці справи, Ви можете спокійно відкласти їх на завтра.